Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Філософський аналіз мовної здатності як вихідного принципу порівняння мов

Название: Філософський аналіз мовної здатності як вихідного принципу порівняння мов
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 19:26:01 07 июля 2009 Похожие работы
Просмотров: 21 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Філософський аналіз мовної здатності як вихідного принципу порівняння мов


Важливим напрямком досліджень В. фон Гумбольдта була філософська рефлексія над проблемами мови зі спробами лінгво-філософського осмислення її результатів. Перші досліди порівняльного дослідження мов німецького мислителя пронизані ідеєю пошуку шляхів, які вели б до розумного союзу філософії культури з філософією людини. Це знайшло втілення у проекті порівняльної антропології, завданням якої німецький мислитель вважав вивчення індивідуальних характерів з метою виявлення співвідношення окремих своєрідностей та загального ідеалу людства, спираючись при цьому не на зовнішні умови та обставини, а на «внутрішню форму характеру». Гумбольдт доходить висновку, що у відношенні «особливе – загальне» з необхідністю з’являється третя складова: «народ». Первинною, природною та стабільною формою культурно-етнічного об’єднання людей є, на думку Гумбольдта, мовне співтовариство, яке є головною умовою формування особистості. Поняття людства стає для Гумбольдта певною формою втілення метафізичної основи людського Я, такою його формою, в якій знімаються протилежності єдиного і множинності. Гумбольдт безпосередньо поєднує дослідження мови з ідеєю зв’язку окремого індивіда і людства, при цьому мова стає найважливішим предметом дослідження; він переконаний, що розгляд мови потребує онтологічного підходу, з позиції її визначальної пов’язаності з людиною. На думку Гумбольдта, запропонований ним порівняльний аналіз семантичної структури мов сприятиме розумінню складного процесу «перетворення світу на думку».Гумбольдт вказує на особливу здатність мови: аналіз семантичних структур дає картину семантичної будови світу, при цьому мова є «силою, яка пронизує всю історію людства». Тобто внаслідок дії «сили» як явища енергійного плану з’являється семантичний вираз як форма осягнення світу. «Сила» відсилає до іншого собі, до «знака», змінює форму виразу себе. Однією з головних функцій мови Гумбольдт вважає її особливу роль посередника між світом зовнішніх явищ та внутрішнім світом людини. Таким чином, його пошуки розгортаються у напрямку, що відрізнявся від інших мовних теорій, сучасних йому і попередніх: мова є не лише інструментом для вираження мислення, не лише зовнішнім засобом спілкування людей і забезпечення суспільних зв’язків. У мові постійно відбувається процес перетворення світу на думку, тобто вона зрощена з внутрішнім світом людини і справляє зворотній вплив на неї – через раніше сформовані поняття. Тому мова постає не тільки у ролі засобу втілення уже здобутої істини, але і як засіб відкриття раніше невідомого знання – і у цьому полягає її евристична роль.

Зусилля Гумбольдта спрямовані на з’ясування та описання цього механізму, тобто яким чином мова стає знаряддям осягнення світу, знаряддям виникнення і формування ідей. Гумбольдт рухається у річищі дослідження онтологічних засад мови, що безпосередньо пов’язане з головним предметом філософського дискурсу: внутрішнім світом людини. Вказуючи на відмінність, принципово новий підхід та особливості мовної теорії Гумбольдта, треба зазначити, що він як філософ знаходиться на межі впливу двох протилежних течій своєї доби: раціоналізму Просвітництва і реакції на нього у вигляді руху «Бурі і Натиску». І творчі пошуки мислителя спрямовані не на вибір якогось одного напрямку, але на осмислення їхніх протиріч у цілісності, що не могло не вплинути на риси створеної ним концепції. Гумбольдт звертається до дослідження мови у пошуках відповіді на головну проблему гуманітарних наук: проблему людини, яка врешті-решт була проблемою смислу. Це проявилося у появі і зростанні у Гумбольдта та його сучасників глибокої зацікавленості питанням співвідношення між розумом та культурою, між суб’єктивним та об’єктивним розумом, між формуванням особистості та цивілізацією і визначним досягненням філософа була його спроба «трансформувати поняття Bildung – у концепцію». Тому важливо розглянути вчення Гумбольдта в аспекті стверджуваного ним онтологічного зв’язку між процесом формування особистості та мовою. Теорія Bildung сприймалася Гумбольдтом у першу чергу як теорія, що має відповідати на питання про призначення людини. Поняття культури він розглядає у двох вимірах: динамічному і статичному, як процес і результат. Bildung характеризує культуру як процес самостворення, що завершується саморефлексією, появою самоусвідомлення у якості культури. «Bildung – це власне процес гуманізації людського».Тому розглянута у цілісності, у пропорційній єдності своїх потенцій, людина є насамперед людиною діяльнісною, власне силою, енергією, а місцем об’єктивації її діяльності є світ, тотальне не Я. Але діяльність людини може набувати різних напрямків: або однобічної екстеріоризації своїх потенцій, в результаті чого атрофуються незадіяні нею власні сили, або ж різнобічний розвиток усіх сил і здатностей, що Гумбольдт і називає поняттям Bildung, самостворення. Найяскравішим проявом культури як Bildung є мистецтво, в першу чергу поезія – як той тип екстеріоризації людської діяльності, де відсутнє відчуження, втрата людиною самої себе. У подальшому на місце мистецтва Гумбольдт поставить мову як явище більш первинне, більш укорінене у бутті людини. Людина як істота діюча розуміється Гумбольдтом як істота, що володіє мовою, і будь-яке дослідження смислу людського буття відбуватиметься у нього у річищі дослідження мови як первинного місця конституювання смислу. Мовна концепція Гумбольдта висвітлює дві важливі складові людської життєдіяльності: ідея соціальної природи людини узгоджується ним з ідеєю самостворення людини, Bildung, при цьому вони розглядаються у цілісності, з урахуванням особливостей кожної, що отримало вираження у створеній Гумбольдтом енергійній концепції мови. Зусилля Гумбольдта спрямовані на створення загальної картини буття мови: яким чином і використовуючи які механізми мова впливає на процес функціювання апарату мовлення та його «безпосереднього продукту, набору лексичних елементів». Крім того, Гумбольдт досліджував зворотний вплив мови на діяльність мислення та чуттєвого сприйняття, намагаючись простежити увесь шлях, яким рухається мова, – від її витоків до «продуктів», які, у свою чергу, справляють зворотний вплив на дух. Діяльнісне розуміння Гумбольдтом природи мови знайшло адекватне, найповніше втілення у використаній ним категорії духу, яка стала однією з центральних у його концепції. До аналізу взаємовідносин між мовою і духом Гумбольдт застосовує діалектичний метод дослідження, що дало йому можливість відобразити пов’язаність таких різноприродних проявів духу, як мислення, мовлення і власне мову. Гумбольдт переконаний, що мова сприяє впорядкуванню та оцінці людиною предметів та явищ відповідно до духовного та культурного рівня певного мовного співтовариства, тобто таким чином відбувається адаптація людини у світі; завдяки безпосередньому впливу мови людська енергія переплітається з енергією мови – з причини тотальності самого феномена мови: «Мова є сукупною духовною енергією народу, дивовижним чином втіленою у певних звуках і в цьому образі і взаємозв’язком своїх звуків вона є зрозумілою всім її носіям та пробуджує в них приблизно однакову енергію».Духовна сила, енергія, на яку вказував Гумбольдт, має об’єктом впливу не власне форму індивідуальності, її мета – не змінити форму виразу індивідуальності, але вона «спонукає знайти ту, що їм найвластивіша».Означуване і розшукуване поняття Гумбольдт називає «духом людства», а ідея людяності є нічим іншим, як живою силою духу, що її одушевляє, через неї виражається, у ній дієво і активно проявляється. Сила – інакше «могутність», «здатність», «змога», тобто потенція, що реалізується. Гумбольдт усвідомлює складність свого задуму: сама неоднозначність позначеного ним феномена, одночасна наявність у ньому чуттєвої та позачуттєвої природи, спроба проявити його реальність, силу, потужність одночасно з властивою йому цілісністю все одно спонукатиме до застосування метафор при спробах його розкриття. У праці «Характер мови і характер народу» Гумбольдт стверджує думку, що мова, з одного боку, – це усталене і стабільне утворення, що зберігає індивідуальність, незважаючи на сторонні впливи. З іншого боку, мова реагує на останні, змінюючись при цьому у межах свого характеру. Характер мов – це ознаки, що були властиві їм ще з моменту виникнення і, тим самим, отримали можливість впливати на свідомість наступних генерацій своїх носіїв як на щось зовнішнє, стороннє щодо себе. Сама проявляючись як сила, «мова дає людині передумову для розвитку внутрішніх сил, наснагу та енергію».Позначаючи неясні і неоформлені ще думки людини, мова насправді створює їх, відповідно до особливостей народу і своїх власних. Отже, виконана попередніми генераціями робота з оформлення значень слів у сталі, фіксовані поняття завдяки мові пробуджує, індукує і стимулює дух рухатися вперед. В першу чергу Гумбольдт стверджує, що «лише духовна сила народу є найжиттєвішим та найсамостійнішим первнем, а мова залежить від неї». Крім того, мова є головним проявом духовної сили, бо «лише мова спроможна виразити найсвоєрідніші і найтонші риси народного духу і характеру». Дух впливає на мову через спрямовану на неї духовну енергію, і від рівня її потужності, сили, залежить і рівень удосконаленості технічного і чуттєвого виміру мови. З іншого боку, будучи породженням духу і при цьому постійно зазнаючи формуючого впливу людини, мова, з поступовим набуванням словарного запасу та створенням системи правил та граматичних форм, з часом перетворюється на самостійну силу, що здатна справляти зворотний вплив на дух, яким вона була породжена. Це відбувається тому, що дух для свого розвитку потребує чуттєвих засобів, зокрема для артикуляції неясних «імпульсів» і «поривів» та задля можливості виразити, втілити результати своєї діяльності. Тому вплив мови на дух безпосередньо залежить від рівня розвитку граматичного ладу мови. Таким чином, внутрішня духовна діяльність та мова перебувають у відносинах взаємовпливу, тісного і нерозривного взаємозв’язку: «внутрішня сила діє на мову, а мова у свою чергу – на внутрішню силу», а в результаті постійної їх взаємодії висновується єдність мови і духу, що дало Гумбольдту можливість стверджувати, що людська свідомість та людська мова – нероздільні. Довершеність мови «залежить від міри, якою вона здатна виразити всю множинність відмінностей, зберігаючи при цьому свої ясність і силу». Гумбольдт переконаний, що при мовотворенні відповідальною за «наближення до довершеності побудови» мовлення є «сила уяви» мовця, друга, поза мовною свідомістю, складова. На думку філософа, вказана «сила уяви» протистоїть «наближенню до довершеності», і тоді ефективність і коректність мовного виразу залежатиме від їх налаштованості, яка, у свою чергу, залежить від рівня розвитку мовної свідомості особистості. Будь-яке поняття, що стосується здібностей духа і сприйняття, має численні позначення в головних європейських мовах і позначається словами, близькими, але не рівнозначними за смислом. Тому, вважає Гумбольдт, поняття смислу як «сукупності всіх поєднаних ознак слова» є і завжди буде принципово незавершеним. Причиною цього є те, що у мові діють «творчі першосили людини, її глибинні можливості», інакше кажучи, мова є проявом дії онтологічних засад людини. Мова укорінена у людині, вона – не лише арена для «звершень духовного життя», а саме це життя. Завдяки своїй ролі посередника між людиною і світом, мова водночас є і знаком, і відображенням, а тому може ставати засобом вивчення та пізнання істини. Гумбольдт, на відміну від своїх попередників, розглядав пізнання в єдності чуттєвого і раціонального: «Не можна усвідомити те, що неможливо сприйняти чуттєво, для чого відсутнє матеріальне втілення; але не можна також бути тим, для чого немає поняття, для чого відсутня форма». І, крім того, «мова повністю залежить від несвідомої енергії, яка приводить у дію людську індивідуальність», тобто інстинкти, інтуїція та життєві імпульси людини також приймають безпосередню участь у процесі мовотворення. Тому можна сказати, що у мові діють різні прояви людського духу: інстинкт, чуття, розсудок тощо. Саме завдяки зазначеній єдності чуттєвого та раціонального складників пізнання кожна мова постає як певний устрій інтелектуального та чуттєвого сприйняття одночасно, об’єднуючи у собі і особливий спосіб поєднання думок і певне світобачення. Індивідуальний образ національного світобачення виявляє себе у характері, вмісті та формі мови, відображаючись при цьому на лексичному і граматичному рівнях мови. До того ж Гумбольдт упевнений, що те, що людина отримує, вивчаючи інші мови, це «повна, чиста і проста людська природа», що саме шляхом вивчення мови відбувається проникнення у своєрідність та багатство культури іншого народу. спроби створити у Вавилоні величезну, до неба, вежу, – нещастя, яке проявилося у встановленні природного закону, у подальшому, на думку автора, перестає бути власне покаранням, прокляттям. Дія цього природного закону стає необхідною формуючою умовою для розвитку індивідуальних культур окремих і відділених іншою мовою народів, поштовхом до виникнення їх характерних особливостей, – і в першу чергу мови. Ідеї Трубецького співзвучні думкам Гумбольдта про конструктивну роль відособлення нації у період формування нею індивідуального характеру та власної мови). Загальна картина світу, що постає у мові, є динамічним, незастиглим утворенням: «мова не просто пасивна, не лише вбирає враження, але з усієї безмежної різноманітності можливих інтелектуальних уподобань вибирає одне певне, перетворюючи будь-який зовнішній вплив». З цього твердження Гумбольдт робить висновок, що закладений у мові світогляд виявляє вплив на сприйняття людиною навколишньої дійсності, і предмети зовнішнього світу не можуть сприйматися самі по собі, поза мовою: «Людина переважно живе з предметами так, як їх подає їй мова». Тобто будь-яка річ об’єктивного світу набуває для людини повноти реальності лише за умови опосередкованості поняттям. Як зазначалося раніше, у попередніх лінгвістичних концепціях, починаючи з античності, отримали розвиток переважно логікоморфні напрямки мовних досліджень і зв’язки між мовою та свідомістю людини розглядали насамперед через співвідношення мови і мислення, а діяльність сприйняттів вважали несуттєвим чинником, таким, що не впливав на процес мовотворення. Це призвело до виникнення однобічного розуміння мовного феномена: механізми утворення мови ототожнюються з законами мислення, граматичні категорії – з логічними, поняття виникають і оформлюються до втілення у мовних засобах. Слово у результаті також витлумачували спрощено, як аналог, еквівалент предмета чи поняття, а мовне спілкування перетворюється на процес механічного обміну готовими знаками. Підхід, запропонований Гумбольдтом, базується на ствердженні єдності інтелектуальних та чуттєвих сприйняттів, онтологічної взаємопов’язаності мови і внутрішньої духовної діяльності людини у «акті перетворення світу на думку», на суб’єктивний образ об’єктивного світу. Відкритий ним взаємовплив, пов’язаність мови, мислення і почуттів людини призводять його до більш досконалого розуміння буття мови і створення ним вчення про її діяльнісну природу. Мова проявляє себе різнобічно, поєднуючи статичне з динамічним, позаяк вона є проявом діяльності духу і його породженням, натомість «буття духу взагалі може мислитися лише у діяльності і в якості такої». Тому і мова генетично постає як «робота духу, спрямована до певної мети». «Мова є не продукт діяльності, а діяльність » і є «постійно відтворюваною роботою духу, яка спрямована на те, щоб зробити артикульований звук придатним для вираження думки».Таким чином, треба зазначити, що зображена Гумбольдтом мова проявляє, з одного боку, внутрішню спрямованість – на вираження думки, а з іншого боку, зовнішню, соціальну направленість – на реалізацію комунікативної функції. Така подвійна природа мови з необхідністю відображається на властивостях власне мови та мовлення. Мова, стверджує Гумбольдт, є органом внутрішнього буття людини «в єдності з існуючим завдяки їй мисленням». На противагу їй мовлення є зовнішнім проявом мови: на думку Гумбольдта, реальна мова існує лише у вигляді мовлення. Ще одне Гумбольдтове розрізнення мови і мовлення, хоч і не таке строге, як у попередньому випадку, стосується породжувальної функції мови: вона є «вічно породжуючим себе організмом, закони породження якого є визнаними, але обсяг і спосіб породження залишаються зовсім довільними». Тобто у вимірі внутрішнього буття мова є водночас і породжуючим організмом, і продуктом породження, який з необхідністю матиме і матеріальний прояв: через те, що думка матеріалізується у словах, то і власне мова загалом проявляється у мовленні. Особливу увагу Гумбольдт приділяє конкретному, окремому акту мовленнєвої діяльності. На його думку, саме у мовленні, «акті реального породження» мова може досягати своєї остаточної визначеності. Крім того, щоб мова могла виникнути і розвиватися, потрібна як мінімум наявність двох людей: того, хто говорить, і його слухача. Тому, незважаючи на те, що «мова завжди походить від індивіда і кожен користується мовою насамперед для самого себе», виникнення мовлення має соціальну спрямованість. Людина, навіть подумки, звертається до себе як до «іншого», і розуміє себе лише тоді, коли переконається, що її слова зрозумілі іншим людям. Таким чином, Гумбольдт наголошує на подвійній природі розуміння: з одного боку, це акт самоусвідомлення, а з іншого – розуміння потребує зворотної реакції, що підтверджувала б його ззовні, від слухача. Але у будь-якому випадку розуміння одночасно є і нерозумінням, бо «ніхто не розуміє слово так само, як інший», тобто в процесі спілкування людей відбувається взаємодія складного комплексу чуттєвих уявлень і внутрішніх понять кожного, в результаті чого в їхній свідомості з’являються схожі, але не тотожні смисли. Такі розбіжності виникають з причини неповторних, індивідуальних уявлень кожного учасника акту комунікації, крім того, через нетотожність суб’єкта та об’єкта, людини та світу, посередником між якими є мова. Гумбольдт, коли говорить про розуміння, вказує на «наявність у суб’єкта пізнання певного аналогу того, що згодом дійсно буде зрозуміло». Цей аналог, на думку Гумбольдта, полягає у «застосуванні раніше набутого загального до нового особливого». Таким чином, у судженнях Гумбольдта присутнє поняття, яке згодом буде розвинене у герменевтичній філософії: поняття передрозуміння: розуміння може виникнути за умови, коли воно вже є, це своєрідна форма Платонового «анамнесису». Сам термін «застосування» згодом стане одним із центральних понять у філософській герменевтиці Г.Г. Гадамера. Гумбольдт не залишає осторонь власне фонетичний лад мови, її ритміку і звучання. Складнощі початкового етапу вивчення іноземної мови майже зовсім зникають, коли людина «засвоює певний ритм, який ще не є знанням, але зумовлений передчуттям».На думку філософа, «знак, що апелює лише до поняття і нехтує звуком, не може повноцінно виразити індивідуальність слова». Система таких знаків є лише поняттями, що скопійовані з предметів внутрішнього і зовнішнього світу, але мова не повинна бути копією, вона має містити у собі сам цей світ. Використання категорії енергії дає можливість по-новому розглянути ідею нетотожності змісту мовних висловів мовця і слухача. Думка Гумбольдта про те, що «будь-яке розуміння складається з об’єктивного і суб’єктивного», є продовженням ідеї сенсуалізму про неможливість ідентичності думки і мовлення у носіїв однієї й тієї ж самої мови, і спирається насамперед на твердження, що мовні знаки – довільні, «оскільки значення слів, що позначають певні сукупності ідей», обов’язково відрізняються у різних людей, і в результаті з’являється тенденція до створення «особливої», «індивідуальної» мови у кожного з носіїв цієї мови. Тобто йдеться про «спільний», загальний фонд ідей, який слугує базою для виникнення взаєморозуміння і який створений на ґрунті чуттєвого досвіду: «Кожен має свою мову, відповідно до пристрастей і характеру».Тому Гумбольдт повторює, слідом за філософією Нового часу, думку про те, що причиною виникнення непорозуміння є нетотожність суб’єкта та об’єкта. Але далі він зауважує, що розуміння може з’явитися лише тоді, коли присутнє передрозуміння. Таким чином, Гумбольдт вказує, що мовне розуміння має суперечливий характер. Застосовуючи властивості тотальності та принципової відкритості, що притаманні категорії енергії, можна по-іншому розглянути ситуацію мовного розуміння. Всепроникливість, властива феномену енергії, можливість безпосереднього сприйняття смислового рівня поза мовними засобами вираження можуть пояснити виникнення явища передрозуміння. Чинник цілісності, системності мови, на який вказує Гумбольдт, витлумачений у поняттях енергійного дискурсу, аналогічний поняттю тотальності як властивості енергії: всеохопність і всепроникність. Тому можна сказати, що мовна здатність поєднує у собі сили, що створюють позначуване і первинні позначувальні сили. Інакше кажучи, мовна здатність виявляє риси енергійного феномена, охоплюючи дві різноприродні реальності: формування думки та її фонетичне оформлення, і мірою опредметнення думки виникає розділення, диференціація єдиної мовної здатності-потенції людини. Ідеї Гумбольдта, незважаючи на виняткову важливість поставлених ним питань, не отримали належного розвитку – як свого часу, так і тепер. Одними з причин цього грузинський дослідник його творчості Г.В. Рамішвілі вважає відсутність спеціальної методології та потребу у створенні нової термінології. Наголошуючи на необхідності відродження ідей Гумбольдта, він вказує – як на перешкоду – на існування хибного розуміння мовного знака, що отримало розвиток у подальших мовознавчих дослідженнях, і яке потрібно подолати. Незважаючи на цінність та оригінальність концепції мови Гумбольдта, вона аж до початку XX сторіччя суттєво не вплинула ні на філософію, ні на лінгвістику. Філософія так само намагалася очистити структури знання і мислення від пов’язаності з мовою, спрямувати свій розвиток поза полісемантичністю та метафоричністю природної мови до чистого мислення у поняттях, що мали б об’єктивне, надособистісне та однозначне значення.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:59:55 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:56:50 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Філософський аналіз мовної здатності як вихідного принципу порівняння мов

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151310)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru