Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Філософія епохи Відродження. Середньовічна філософія

Название: Філософія епохи Відродження. Середньовічна філософія
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 21:19:19 19 марта 2010 Похожие работы
Просмотров: 779 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 2 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

по філософії

Філософія епохи Відродження. Середньовічна філософія


План

I. СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ

1. Патристика

2. Рання схоластика

3. Пізня схоластика

II. ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

1. Вчення про людину раннього Відродження

2. Натурфілософія Відродження

3. Соціальна філософія Відродження


I. Середньовічна філософія

V - XV вв. у історії Європи прийнято називати середньовіччям або феодалізмом (від латинського feodum - маєток). Феодальні держави проходили, як правило, через ряд стадій від політичної роздробленості (маєткові держави) через обмежену монархію до абсолютної монархії (самодержавству). І проте суспільні стосунки феодалізму при всій різноманітності їх форм в різних країнах і в різний час характеризувалися загальними рисами: це власність феодалів на землю і інші засоби виробництва, на селян – землеробів, що знаходяться в кріпосній залежності, а також правом феодалів здійснювати державну владу на своїй території. Для феодалізму було характерне також всесилля церкви у всіх сферах суспільного життя. Всі суспільні стосунки, починаючи від політичних і кінчаючи міжособовими, були пройняті релігійними мотивами. Вся культура средвековья була спрямована увись, від землі до піднебіння. Філософія також виявилася підлеглій релігії. Ці форми підпорядкування філософії релігії мінялися разом з еволюцією феодалізму. Отже в історії середньовічної філософії прийнято розрізняти патристику, ранню схоластику і пізню схоластику.

1. Патристика

Середньовічна філософія починається з патристики (від латинського pater - батько) – учення отцов церкви періоду формування і прийняття на Никєєвськом (325) соборі догматів християнства і біблейських текстів. Представники патристики Тертулліан (близько 150-222), Климент Александрійський (150-215), Оріген (185-254) та інші, відстоюючи догмати християнської релігії, затверджували несумісність релігійної віри з античною філософією, що апелює до розуму. Принцип примату (першість) віри над розумом Тертулліан виразив в гранично лаконічному афоризмі «Вірую, тому що абсурдно». Починаючи з 2-ой половини V ст до VII-VIII вв. патристика виступає вже як філософія ранньофеодального суспільства. Особливо великий вплив на її розвиток зробив Августин (354-430). Він вже не настільки категоричний в оцінці еллінської культури і мудрості зокрема, хоча і підкреслює примат віри над розумом. «Без віри, - говорив він, - немає знання, немає істини». Та все ж він прагнути апелювати до розуму. Так, він будує онтологічний доказ існування бога. Суть його така: з того, що бог мислиться як сукупність всієї досконалості, ми повинні приписати йому і атрибут існування, а значить бог існує.

Цей доказ до цих пір грає важливу роль в теології і релігійній філософії.

Бог, по Августину, створив світ ні з чого по своїй добрій волі. Світ не- однорідний і є ієрархією істот, висхідних до бога. На цих ієрархічних сходах людина займає особливе місце. Лише він має душу. Вона створюється богом у момент народження людини, безсмертна і вільна. Вона несе весь вантаж відповідальності перед богом за земні справи людини після його смерті. Тому душа має бути предметом особливої турботи людини і весь сенс його земного життя полягає в порятунку душі. В той же час, по Августину, все, що робить чоловік, робить через його душу бог (з цієї тези Августина логічно витікає проблема теодиции – морального виправдання бога). Над людьми панує божественне визначення. Воно є джерелом двох протилежних царств: божого і земного. Перше – втілено в церкви, а друге – в світській владі. Їх боротьба завершиться перемогою церкви. Отже по Августину, верховенство церковної влади наказане самим богом. Це положення Августина використовувалося в боротьбі пап проти світських феодалів.

Учення Августина зробило величезний вплив на подальший розвиток християнської теології. І цей вплив не слабшає і сьогодні.


2. Рання схоластика

Рання схоластика (XI-XII вв.) була викликана новим підйомом культури, що почалося в ХI ст Назва схоласта сталася від латинського scholastica – вчена бесіда, школа. Спочатку при дворі Карла Великого, а потім в багатьох інших містах стали виникати світські школи. Підривши монополії церкви в області освіти став загрожувати її безроздільному духовному впливу в суспільстві. І аби зберегти його, ідеологи церкви змусили філософію своїми вустами проповідувати богослів'я, як точно виразився Петро Доміан (1007-1072), перетворили філософію на «служницю богослів'я». Але світська освіта, що апелює до логіки, неминуче привела до проблеми раціонального обгрунтування християнства. Рання схоластика прагнула зробити це, орієнтуючись на учення Платона і неоплатонизм. З аристотелизма використовувалася лише логіка. Поляризація думок відносно вчення Платона про світ ідей привела до формування реалізму і номіналізму.

Реалізм, яскравим представником, якого був Ансельм Контерберійський (1035-1109), стверджував, що загальні поняття мають реальне існування, і передує речам. З цього положення він прямо виводив існування бога.

Номіналізм, який відстоював Росцелін (рід близько 1050 р. рік смерті невідомий) і ін. в протилежність реалізму прагнув обгрунтувати протилежну точку зору: «универсалии» - загальні поняття не існують не залежно від людської свідомості. Вони суть загальні, імена, що повідомляються речам. З цього положення номіналісти прагнули зробити матеріалістичні виводи. Проти крайнощів реалізму і номіналізму виступили Пьер Абеляр (1079-1142) і ін. Так, по Абеляру, речі можуть мати схожі риси, і в цьому істина номіналізму. Але разом з цим Абеляр, як і реалізм, визнавав буття загальних понять або ідей в думці бога. Вони зразки, по яких бог творить речі.


3. Пізня схоластика

Пізня, або зріла схоластика (XIII-XIV вв.) виникла у зв'язку з подальшим прогресом міського життя, виникненням університетів, що стали основними центрами викладання наук (особливо Паризького і Оксфордського університетів). На відміну від ранньої схоластики вона прагнула використовувати для потреб обгрунтування християнського догматизму аристотелизм, що було почате ще Августином і продовжено Альбертом Великим (народився між 1193-1207, помер в 1280). Теологічна інтерпретація учення Арістотеля знайшла своє завершення в обширній філософській системі Хоми Аквінського (1225-1274). Як вихідний принцип її побудови Аквінський бере принцип гармонії віри і розуму. Розум, вважає Аквінський, здатний довести буття бога і відхилювати заперечення проти істин віри. Він не лише відтворює космологічний доказ існування бога Арістотеля і онтологічний доказ Августина, але і конструює новий доказ. Ми, на думку Аквінського, можемо прийти до ідеї бога, як першопричини, просліджуючи назад причинно-наслідкові зв'язки: те, що кожне існує має причину, воно у свою чергу – причину, і так далі, а першопричиною всього є бог. Те, що все існує тим самим укладається в створений богом світопорядок. Система Аквінського під назвою томізму (від латинського Thomas - Хома) починаючи з XIV ст залишається офіційною ідеологією католицької церкви.

Проти томізму виступали послідовники Дунса Ськотта (1265-1308), що групувалися довкола францисканского ордена. На відміну від Аквінського Дунс Ськотт прагнув відокремити філософію від теології. Трійкова природа бога, втілення бога в синові, створення світу ні з чого, - говорив Дунс Ськотт, - не збагненні для розуму і не доказові філософськи.

Філософія, на його думку, взагалі безсила в справі порятунку людини, тому що вона ігнорує все особисте і робить висновок від загального до загального. Богословсько-філософські протиріччя він намагається вирішити у дусі концепції подвійності істини. Услід за засновником цієї концепції арабським філософом Ібн-Рушдом (Аверроесом) (1126-1199) він вважав, що у філософії є істини, не прийнятні для богослів'я і назад.

Але небезпека для класичної теології Хоми Аквінського і католицизму виходила не лише від Дунса Ськотта і його прибічників Вільяма Оккама (1300-1350), Ж. Бурідана (1300-1358) і інших представників пізньої схоластики, які відстоювали концепцію подвійності істини і разом з нею незалежне від опіки церкви наукове дослідження. У пізньому середньовіччі став поширюватися містицизм І. Екхарда (1260-1327). Пізнати бога, а через нього і єство світу, по Екхарду, можна лише шляхом надрозумного релігійного споглядання, інтуїцією, раптовим осяянням і жодна теологія і церква в цій справі не потрібні. Цією тезою Екхарда через деякий час скористалися діячі антикатолического руху Реформації, зокрема Мартін Лютер.

Підводячи підсумок, слід зауважити, що філософія середньовіччя шукала не стільки істину, скільки способи обгрунтування догматів віри. З розвитком наукового дослідження вона неминуче прийшла до занепаду. Проте інтерес до цієї філософії періодично відроджувався. Особливо він зріс в даний час у зв'язку з переживаним сьогодні релігійним ренесансом.


II. Філософія епохи Відродження

Італійський живописець і історик XVI ст Візарі назвав Відродженням XIV – XVI вв. у історії Європи, бажаючи цією назвою підкреслити, що в цей період відбувалося відродження науки, мистецтва, філософії і взагалі цінностей життя античності. Це значення терміну «Відродження» до цих пір використовує сучасна наука. Офіційною філософією в цю епоху залишалася схоластика. Але передова філософія і наука перестають грати роль служниці богослів'я. Раніше всього ця тенденція виявилася в етиці, потім в натурфілософії, а потім вже в соціологічних концепціях.

1. Вчення про людину раннього Відродження

Вчення про людину, протилежні до релігійних гуманістичних вистав складалися вже в пізньому середньовіччі. Великий гуманіст поет Данте Аліггері (1265-1321) полемізує з філософами-схоластами і проголошує людину «найбільшим дивом зі всіх проявів божественної мудрості».

Для поета Франчесько Петрарки (1304-1374), мета філософії полягає в розробці «мистецтва життя». На противагу християнсько-католицькому віровченню, згідно якому щастя людини можливе лише на потойбічному світі, він відстоює право людини на щастя в реальному, земному житті. Перші гуманісти Відродження Колюччо Салютаті(1331-1406), Леонардо Бруні (1374-1444), Джоноццо Манетті (1396-1459), Леон Альберті (1404 -1472) і ін. продовжили зусилля своїх попередників, направлені на відродження уявлень про людину як про вінець всесвіту.

Серед мислителів, гуманістів Відродження особливо слід зазначити Лоренцо Валла (1407-1457). Він довів підробленість так званого «Константинопольського дару», яким папство обгрунтовувало свої права на світську владу. Релігія, вважає він, - це взагалі сфера емоційно – психологічна, а не раціональна. Валла протиставляє християнському аскетизму філософію і етику Епікура. Людина, пропагує Валла, повинна вірити в силу і потужність свого розуму. Він вимагав віротерпимості, свободи наукового дослідження і права людини на задоволення всіх своїх матеріальних і духовних потреб.

2. Натурфілософія Відродження

Гуманістичні ідеї мислителів раннього Відродження вступали у волаюче протиріччя з релігійними уявленнями про світ і Космос як про царство гармонії всього сущого, ієрархічно висхідного до бога. Укріпити віру в силу і потужність людського розуму, права людини на задоволення своїх земних потреб можна було лише побудувавши нову, відмінну від релігійної картину буття. Н. Кузанський (1401-1464), зберігаючи ідею Платона про залежність плотського світу від світу надчуттєвого, зближує бога і природу. У дусі пантеїзму він приписує природі божественні атрибути і перш за все безмежність в просторі (книга «Біблії» Буття стверджує, що світ обмежений сферою нерухомих зірок). Земля, по Кузанському, не складає центру світу, а так звана сфера нерухомих зірок не є поверхня замикає світ.

Якщо схоластика вважала, що мета людського пізнання – досягнення незмінною, раз назавжди дана «божественної істини», то Кузанський підкреслював, що процес пізнання означає безконечне вдосконалення людського знання. Він виділяє різні рівні пізнання: перша – відчуття. Воно дає лише смутні образи речей. Над ними підноситься розум, що оперує числами і що дає речам імена. Розум – це третій найбільш вищий рівень пізнання. Лише розум може мислити безконечне і здатний зрозуміти діалектичну істину, що «всі речі складаються з протилежностей в різних мірах».

Але особливо руйнівною для біблейських уявлень про світ, була геліоцентрична система світу Н. Коперника (1473-1543). В протилежність традиційним представленням своєї епохи він поставив в центр всесвіту не Землю, а Сонце. Зміна дня і ночі, обертання зоряного піднебіння, місячні і сонячні затемнення, петлеподібний рух планет і інші явища отримали дивно просте пояснення. До того ж система Коперника давала можливість точно обчислювати календар. Галілео Галілей, винайшовши телескоп, дав можливість своїми очима переконатися в справедливості поглядів Коперника. Не випадково ці погляди знайшли гарячих залицяльників.

Дж. Бруно (1548-1600) об'єднує погляди Н. Кузанського і Н. Коперника і розробляє натуралістичне вчення про нескінченність світів і Всесвіту в цілому. Правда, не маючи можливості пояснити рух планет (це зробив Ньютон, відкривши закон усесвітнього тяжіння), Дж. Бруно допускав існування світової душі. Проте, підкреслюючи діяльний характер духовного початку, він ніде не говорить про його безтілесне окреме від природи існування. Тим самим він пантеїстично розчиняв дух в природі. Бруно визнавав ті ж рівні пізнання, про які учив Кузанський: відчуття, розум, розум (інтелект). Горизонт відчуттів вельми обмежений і відчуття, наприклад, обманюють нас відносно нерухомості Землі і руху Сонця. Остання думка тут, як і в останніх випадках належить розуму. Лише він здатний побачити збіг протилежностей і в нескінченно малому, і в нескінченно великому. Отже «хто хоче пізнати найбільші таємниці природи, - пише він, - хай розглядає і спостерігає максимуми протиріч і протилежностей» .

Спираючись на ідеї Коперника, Галілея, Дж. Бруно, І. Кеплер (1571-1630), Тихо Бразі (1546-1601) і ін. накидають загальні контури Всесвіту, багато в чому схожі з нашими сьогоднішніми уявленнями про неї.

3. Соціальна філософія Відродження

Розуміння людини як центру всесвіту зажадало від гуманістів Відродження не лише розробки нової картини Космосу, але і нових уявлень про життя суспільства і держави. Николо Макіавеллі (1469-1527) в протилежність теології шукає земні основи суспільного життя і вчинків людей. Суспільство в його розумінні є сума незалежних один від одного індивідів. Спонукальними мотивами людських вчинків є егоїзм і матеріальний інтерес. Держава не наказана людям богом. Воно плід людського розуму і виникає з необхідності приборкання егоїзму людей і встановлення порядку. Його вищою метою є обмеження надмірного багатства одних і надмірній бідності інших. Але виконати цю роль може лише сильна держава. Тому для зміцнення влади в державі годяться всі засоби як доброчестные, так і нечесні (обман, віроломство, отруєння і так далі). Діяльність государів не піддається оцінкам релігійної моралі. Це прагнення Макіавеллі протиставити релігійному розумінню держави юридичний світогляд, звичайно ж, викликали у відповідь реакцію з боку церкви. Ще за життя Макіавеллі йому приписали роль теоретика безсоромної політики, яка обирає своїм девізом «Мету виправдовує засоби, що не знається на вибиранні засобів».

Якщо Макіавеллі прагнув звільнити від релігійних оцінок політичну сферу суспільного життя, то Еразм Роттердамський (1469-1536) – соціальну сферу. Не заперечуючи божественного визначення, він проголошує, що в руках бога знаходиться лише початок людського життя, коли бог дає людині душу, і її кінець, коли бог забирає у людини душу. А між цими вирішальними моментами люди будують своє життя вільно. Інакше втрачає будь-який сенс уявлення про гріх, доброчестности, моралі взагалі. Звичайно ж ці погляди привели Роттердамського до конфлікту з церквою. Але вона знайшла в Роттердамськом гідного противника. Його саркастична критика схоластичної псевдонаукової особливо у вигадуванні «Похвальне слово дурості» була настільки переконливою, що саме від Еразма бере свій початок декілька спрощене уявлення про схоластику як про псевдомудрість.

Мартін Лютер (1483-1546) спробував обгрунтувати незалежність від церкви духовного життя людини. У своїх 95 тезах, прибитих до дверей церкви Віттенбергськой, він виступив проти догмата і претензій до церкви бути посередником між богом і людиною. Людина може врятуватися лише за допомогою міцної особистої віри, а церква і держава повинні лише допомагати йому в цьому. Отже церква, по Лютеру, не відміняється. Їй лише відводиться скромніша роль. Така подвійна позиція по відношенню до церкви виявилася надзвичайно вигідною бюргерству, що народжується. Виник цілий антикатолическое і антифеодальний рух, що отримав назву Реформацію. Його перемога в Германії і низці інших країн привела до утворення нової гілки християнства – протестантизму.

Проте основна теза Реформації «Все насправді має євангельське виправдання» допускало звернення: «Все що не відповідає євангельським принципам, не заслуговує на дійсність». Це звернення зробив Томас Мюнцер (1490-1525) і перетворив його на гасло народного революційного крила Реформації – селянської війни в Германії (1525). По Мюнцеру царство боже має бути встановлене воїнами бога – озброєними селянами. Це царство малювалося Мюнцеру вельми туманно як суспільство, в якому не буде приватних інтересів.

У працях родоначальників утопічного соціалізму Т. Мора (1478-1535) і Томазо Кампанелли (1568-1639), цей образ наповнився конкретним вмістом. Справедливим може бути лише соціалістичне суспільство. У основі його організації повинні лежати принципи, проголошені ще раннім християнством: суспільна власність на засоби виробництва, хто не працює, той – не їсть, кожному по праці.

Селянська війна в Германії, Гуситська війна в Чехії наочно продемонстрували, що гуманістичні ідеї мислителів Відродження не така вже нешкідлива річ. З середини XVI – XVII вв. католицька церква на чолі з папством організували контрреформацію – церковно-політичний рух за збереження і зміцнення феодальних стосунків і пануючого положення церкви. Активізувала свою діяльність інквізиція (церковна поліція), був складений індекс заборонених книг, куди увійшли вигадування Галілея і ін. Церква переслідувала передових мислителів по всій Земній Кулі (спалила Дж. Бруно на вогнищі і так далі). У зв'язку з контрреформацією сталося і визначеною відродження схоластики (Ф. Суарес, Г. Васькес і ін.). Проте зупинити поширення прогресивних ідей вже було неможливо. Так, М. Монтень (1533-1592) в своїх «Дослідах» рішуче виступив проти полювання за відьмами, засудив релігійний фанатизм і спробував протиставити релігійному світогляду світогляд атеїстичне. Ці ідеї Монтеня зробили величезний вплив на розвиток матеріалізму і атеїзму у Франції і за її межами.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:59:44 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:56:45 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Філософія епохи Відродження. Середньовічна філософія

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150051)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru