Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Сенс життя людини

Название: Сенс життя людини
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 23:38:30 21 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 1497 Комментариев: 2 Оценило: 2 человек Средний балл: 3.5 Оценка: неизвестно     Скачать

План

Вступ

1 Концепції природи людини

2 Що таке «сенс»?

3 Реалізація сенсу життя

Висновок

Список літератури


Вступ

У житті сучасної людини поліфонічно поєднані сенси багатьох культур, що генерують смислову перспективу персонального, особистісного ставлення до життя, що осягається. Можливість і здатність осмислити навколишнє і своє життя з'являється у взаємодії індивіда із зовнішнім світом, у спілкуванні з іншими людьми і самим собою.

Людина осмислює (наділяє сенсами) все, що її оточує, а також власні дії, вчинки, моральне значення своєї діяльності — для самоствердження. На певному рівні ооціально-психо-логічної зрілості особистості в структурі самосвідомості виникає потреба, задовільнення якої являє собою складне і необхідне завдання: осмислення буття людини і визначення сенсу власного життя, свого призначення, покликання.

Якщо звернутися до історії філософсько-етичного обгрунтування сенсу людського життя, то виявляється, що багато сучасних уявлень, теоретичних досліджень з цього питання в своїх обгрунтуваннях сходить до ідей минулого, наповнюючись конкретним змістом даного історичного часу, його культури.

Античні філософи стверджували, що сенс життя міститься в тих формах і засобах життєздійснення, які облагороджують, підносять людину над її природним існування. Розум, знання, здатність творити добро запобігають стихійній течії життя і упорядковують прагнення і цілі людини. Тому сенс життя вбачається в удосконаленні свого розуму, своїх прагнень і здібностей, як тих, що забезпечують вище благо.

Філософсько-релігійне розуміння сенсу життя в середні віки, яке потіснило антропоцентричні погляди античних філософів, зв'язало цінності життя людини з потойбічним, божественним світом і підкорило сенсожиттєвий вибір людини волі Бога. Тепер сенс життя вбачався у служінні Всевишньому, подоланні в собі гріховності, моральному бутті заради досягнення Божої благодаті.

Епоха Відродження з новою енергією активізувала проблему обгрунтування сенсу життя реальної людини як творчої індивідуальності, яка здатна бути тим, ким бажає.

Питання про призначення людини, значимість її життя, сенс її діяльності незмінно ставить філософсько-етична думка Нового часу. Так, наприклад, І. Кант стверджує, що людина належить, перш за все, до світу умодосяжного, у зв'язку з чим добро, воля і обов'язок, пробуджені власним розумом, визначають, спрямовують і надають цінності людському життю.

Г. Гегель вважав призначення людини в тому, щоб підняти своє окреме існування до загальної природи, що, в свою чергу, пов'язано з опануванням досвіду роду людського, його культури, з прилученням до загальних духовних цінностей і суспільне значимої діяльності.

Питання про сенс життя, що постає перед кожною людиною, що мислить, завжди має минуле — в історичному досвіді, і свою новину — у свідомості і самосвідомості конкретної історії і особистості.

1 Концепції природи людини

Коли людина народжується, навколо збираються люди, усміхаються і радіють її приходу в світ, а вона плаче. Коли людина вмирає, всі навколо плачуть, а вона усміхається. От так треба прожити життя, щоб вмирати щасливим і упевненим, що виконав свою маленьку задачу, нікому не зробивши погано.

Кавказька мудрість

Природно-біологічна організація людини обумовлює з неминучістю визнання того очевидного факту, що вона, як і все живе на Землі, смертна. Але смертна не людина як така, не людство в цілому. Питання про смертність людини як особливого біологічного виду може розв'язуватися тільки гіпотетично, в контексті розгляду глобальних проблем сучасності. Безперечним є факт смертності конкретної людини, людського індивіда. Тривалість життя індивіда залежно від різних умов його існування коливається, але знаходиться в середньому в рамках 70 - 80 років.

Зусилля учених направлені на максимальне продовження людського життя на основі трансплантації, технології біоніки, генної інженерії і т.д. Та все ж наука не знімає питання про смертність людського буття. Не може вона довести і його безсмертя.

Найтривалішим в питанні тлумачення людини був вплив Ветхого завіту. Античність і особливо християнство бачили єство людини в його розумі, або пізнавальній здатності, в його здібності до утворення політичної спільності. Християнське середньовіччя бачило в ній, з одного боку, подобу Бога, а з іншою - творіння земних демонічних сил. В XVIII в. в людині розрізняли чутливе явище і «надчуттєве» розумне єство. Останнє з названих понять стало потім початковим пунктом для ідеалу Гуманізму, який учив, що всі люди володіють ідеальною фізично-душевно-духовною здібністю до вдосконалення.

Античне мислення було звернене до космосу і природи, до людини ж лише настільки, наскільки він пов'язаний з ними. В період середньовіччя людина розглядалася як складова частина божественної впорядкованості в світі. В новий час людину затьмарив його власний розум або навіть абсолютний розум Всесвіту, і людина стала суб'єктом, що пізнає. Починаючи з Шеллінга і К'єркегора, здійснюється поворот європейського мислення у бік індивідуальної і історичної конкретизації людського існування і поняття життя. Через Ніцше і Шелера розвиток йшов далі до екзистенціалізму, в якому філософська антропологія знайшла своє тимчасове завершення.

Людина — єдина істота, яка усвідомлює свою смертність. І це усвідомлення неминучості смерті ставить перед кожною людиною ряд важливих світоглядних питань. Перше з них: може бути смерть не неминуча? Можливо, існує інший пласт існування? Можливо, існує можливість воскресіння з мертвих? Можливість переродження в інші форми існування? і т.д. Релігії світу дають позитивну відповідь на ці питання і через це користуються великою популярністю у людей.

Зняття тимчасових рамок людського існування - одна з передумов вічності релігії, яка завжди залишає людині деяку надію, розділяючи смерть тіла і душі: тіло, померши, руйнується, а душа займає належне їй місце. Якщо вона гріховна, то живе, вічно мучаючись і страждаючи. Якщо вона безгріховна і прощена, то продовжує жити вищим вічним життям. В той же час така установка є і приниження цінності тлінного життя.

Марксистська філософія , послідовно проводячи установки філософського матеріалізму, заперечує яку б то не було можливість особистого фізичного безсмертя, не залишає йому надії на "замогильне життя".

Марксизм виводить сенс життя з об'єктивно існуючих фактів як ідеал, який постійно практично здійснюється. Точніше кажучи, сенс життя стає ідеалом, заснованим на певних відносинах людини з фактами існуючої дійсності. Сенс життя не можна представити і зовні людських відносин. Сенс життя особи не може бути ізольовано від сенсу життя інших осіб, тому що зовні людських відносин він втрачає всяке значення.

Відкидаючи релігійно-містичне значення життя людини, наявність потойбічного значення в історії, марксистська філософія висуває положення про свідому діяльність людини в ім'я певної мети.

Але, не дивлячись на протилежні початкові установки, релігійний і матеріалістичний світогляд визнає неминучість припинення земної форми існування людини. Реальна обмеженість людського існування в часі, усвідомлення своєї смертності здатні втілитися в позицію відповідальності за своє життя, осмислене ставлення до свого часу, На цій основі формується ціннісна позиція людини. А це означає, що з визнання смертності людини органічно витікає проблема сенсу і мети життя. Якщо кожний індивід смертний, ради чого він живе? Ради чого взагалі варто жити? Чи є який-небудь сенс людського життя? Релігійні вчення стверджують, що життя на Землі — дуже важливий етап буття індивіда. Воно для індивіда має власне життя, цінність і сенс. Але головний сенс земного буття індивіда полягає в тому, щоб підготувати його до життя вічного. Тому кожна людина повинна прожити це життя так, щоб забезпечити собі гідне місце в «іншому житті». В християнстві, наприклад, земне життя тлумачиться як час «спасіння душі», подолання спадкового гріху, спосіб з'єднання людини з Богом.

Атеїстичні концепції стверджують, що сенс людського життя в самому житті. Епікурійці, як наголошувалося раніше, учили: живи, тобто задовольняй свої потреби, забезпечуй біологічне і духовне існування і радій. Перестанеш це робити, значить, тебе не буде, не буде ніяких переживань, ніяких пристрастей. Буде — ніщо або, інакше кажучи, для тебе більше нічого не буде. Така філософська позиція має свої позитивні риси, орієнтуючи людину на самоцінність його життя. Але в ній дуже слабо відображені змістовні орієнтири життєвої позиції, духовно-етичні критерії людського життя. Людині, як правило, мало просто жити. Їй хочеться жити "для когось" і "в ім'я чогось". Безрелігіозний вибір примушує людину глибоко і серйозно задуматися про своє місце в світі, в суспільстві, серед людей. Марксистський підхід до людського життя пов'язаний з визнанням її самоцінності і самоцілі. Але на відміну від епікурейської концепції він затверджує суспільну значущість людського буття. Він підкреслює той факт, що людина живе в суспільстві, серед людей: оточуючих, близьких і далеких. І у зв'язку з цими людьми укладений його реальний шанс на безсмертя і стимул надії. В їх колі індивіду дана можливість самореалізуватися, здобути вдячність, пам'ять про себе. Вічно живуть в нашому житті великі учені, композитори, письменники, поети, борці за свободу і щастя людства. Пам'ять про них вічна. Але пам'ять про себе залишають не тільки великі люди. Все хороше, добре, етичне, що створила людина, залишається з ближніми, не пропадає. Ми продовжуємо жити в наших дітях, внуках, більш далеких нащадках. Людина як особа, реалізовуючи в своїх діяннях свій творчий потенціал, продовжує життя в житті людства.

Парадокс полягає в тому, що біологічне єство людини визначає її кінцівку, ставить об'єктивні межі її життєвим пошукам, творчості, потенціям, переживанням і т.д. Людина шукає сенс життя в умовах власної смертності, особливо гостро відчуваючи трагізм свого буття в прикордонних ситуаціях, на грані між життям і смертю. Смерть це не просто припинення існування життєдіяльності організму, це щось більше. Адже вмирає не тільки біологічна істота, але і особа, свідомість. Смерть супроводжує життя, а цінність життя усвідомлюється лише на фоні смерті. Не було б смерті, ми не могли б говорити і про життя, була б просто постійна зміна подій.

2 Що таке « сенс»?

Що таке «сенс»? Який смисл вкладається в «сенс»?

Сенс – це:

1) сила, значення, толк, розум, суть;

2) внутрішній зміст, значення чого-небудь, що осягається розумом; мета, розумна підстава; розум;

3) ідеальний зміст, ідея, кінцева мета (цінність) чого-небудь; цілісний зміст якого-небудь вислову, що не зводиться до значення його складників і елементів, але, яке саме визначає ці значення.

Як бачимо, поняття «сенс» зводиться в основному до розуму, до раціонального значення, до мети. Але, можна продемонструвати поняття «сенс» в англійській мові, де слово sense («сенс») має наступні значення:

відчуття; розуміння; свідомість, розум; смисл, значення; настрій.

Тут «сенс» вже не має тільки раціональні межі, поняття розповсюджується і на чуттєву область, і навіть, в якійсь мірі, на ірраціональне – настрій.

Також поняття «сенс» ототожнюється з метою. Може в якихось областях це і вірно, але що стосується «сенсу життя», то тут ці поняття розрізняються.

Мета – це орієнтир, який можна досягти. Досягнення визначається рівнем домагання, здібностями, можливостями, випадком, - але рано чи пізно це приводить до фінішу – людина або досягає мети, або не досягає. В першому випадку він задоволений собою, в другому – ні.

Мета небезпечна тим, що вона автоматично не дає сенсу. Її досягнення як сенс річ дуже сумнівна. Досягнувши мети, людина її втрачає, вона вже зникла і інтересу не представляє. Якщо мета не досягається, то відбувається фрустрація, злам з приводу безсилля і неможливості, тобто знову сенс досягнення вислизає і починається зниження планки, зниження рівня домагань.

Сенс життя можна визначити як стійку, домінуючу спрямованість моральної свідомості, що безпосередньо виявляється у соціальній діяльності особистості чи суспільної групи і має соціальну цінність. Сенс життя зумовлює провідні ціннісні орієнтації і стратегічні цілі як граничні підвалини вибору способу життя. Базою індивідуального вибору сенсу життя є відображення у свідомості людини об'єктивних основ людського буття, подолання суперечностей між вимогами суспільного ідеалу і змістом власної діяльності, суб'єктивними задумами і об'єктивними результатами і, нарешті, рівень розуміння і обгрунтування свого призначення і покликання, покладання цілей і перспективи власної життєдіяльності у контексті життя суспільства, соціальної групи, референтного оточення.

Сенс не має початку і кінця, тут немає фінішу. Сенс може розкриватися в цілях, які ставить перед собою людина, сенс визначає її поведінку, її цілі, але він не тотожний цілям. Поняття «сенс» ширше. Воно існує апріорно, ще до народження індивіда, на відміну від цілей, які формулюються і реалізуються вже безпосередньо особою, «пророслою» з індивіда.

Необхідно також розрізняти поняття «сенс» і «реалізація сенсу». Вони співвідносяться так само, як поняття «людина» і «особа». Сенс життя один для всіх, він характеризує людину в цілому, як представника роду. Реалізацію сенсу життя вже визначає для себе особа, з її індивідуальністю і неповторністю. Тому коли говоримо про способи реалізації сенсу життя уніфікація неможлива – у кожного свій спосіб, свої цілі. Часто поняття «сенс» вживають замість «способу реалізації сенс».

Таку відмінність можна пояснити лінгвістичними складнощами, культурними особливостями людей, їх рівнем розвитку і т.п. Річ у тому, що безпосередньо сенс життя сформулювати не можна, він не укладається в словесно-логічну конструкцію. Якщо дати якесь формулювання, то знайдеться безліч людей, які з нею не погодяться, або просто не зрозуміють. Мова (а разом з нею і мислення) стоять на варті повного взаєморозуміння. Як не дивно, але мислення кожної людини унікальне, воно схильне до впливу безлічі чинників, зокрема й ірраціональних, а формулювати результати мислення потрібно в уніфікованих словесно-символьних конструкціях, що, у свою чергу, трансформуючи індивідуальне, не дозволяє передати іншому той унікальний смисл, який розуміє-відчуває той, хто говорить.

Саме тому кожний формулює сенс життя по-своєму. Навіть на різних стадіях життя особи формулювання (реалізація) сенс життя може мінятися. Те ж відноситься і до людини як до поняття безсмертно-історичного. В епоху Відродження один сенс, в епоху Просвіти – інший, і т.п.

3 Реалізація сенсу життя

Істинний сенс життя не виявляється в результаті пошуку, але без пошуку він не виявляється ніколи.

Раджніш Перефразований.

1. Віра – найдавніший сенс життя людини, найбільш живуче і дієве. До цього дня люди у вірі знаходять своє призначення, свої цілі і гармонію. В різні історичні епохи об'єкт віри був різний. Одних богів скільки було. Навіть спеціальні терміни з'явилися, такі як політеїзм, монотеїзм, деїзм, теїзм, пантеїзм, панентеїзм і т.п. Але бог – це приватний об'єкт віри. Вірити можна в що завгодно. Навіть атеїст вірить, що Бога немає. Адже довести не може, а всього лише вірить.

Віра – це феномен, який йде від сенсу, в якійсь мірі це протилежність розуму. Але віра має велике позитивне значення, і не одне. Очевидний житейський досвід підтверджує вірність і благотворність орієнтирів, пропонованих великими світовими релігіями, зокрема віра в замогильне буття душі людської. Поза тим, наскільки виправдана з наукових позицій ця віра, вона, безперечно, допомагає гідно жити і спокійніше померти. А вже там будь що буде.

Віра наповнює життя сенсом. У вірі є свої прийоми і шляхи, які ведуть до т.з. «божественного одкровення», про яке говорили богослови. Просто людина «прозріває», йому дійсно щось відкривається. Але є і інші способи реалізувати сенс. Причому вони не обов'язково повинні виключати віру.

Що стосується Бога, то він є, він тотожний самому сенсу. Що не являється Богом, добре описано у Фейєрбаха, який розгромив християнство. Богом не являється все, що має побутову людську атрибутику, як ось: свідомість, емоції, руки, ноги, добро-зло, мораль і т.п. Персоніфікований бог – це художній прийом, який можуть сприйняти віруючі. Деякі з них, наприклад, індуїсти, чудово розуміють, що Бог – це метафора, за якою стоїть щось більше. Адже треба якось назвати ЦЕ, охарактеризувати, зробити мислимим… Фейєрбах замінив один шлях на інший, – віру на любов. Великої різниці немає.

2 .Багато хто розуміє, що «храм божий усередині нас» і знаходять сенс життя в пізнанні себе . Або, так би мовити, в пізнанні через себе. Річ у тому, що людина – шматочок уселенської голограми, «мікрокосм», який містить в собі весь Всесвіт, всі його властивості. Частина містить ціле і навпаки. Не все це сприймається і усвідомлюється, але можна припустити, що це так і є.

Тому даосизм і підказує, що не «виглядаючи з вікна, можна бачити природне дао», тобто спіткати значення, істину. Але пізнати самого себе (або через себе) складно, особливо представнику «європейської цивілізації», якому потрібно посадити дерево, побудувати будинок, виростити сина, дістати вищу освіту, знайти на хорошу роботу, соціальне саморазвернуться, п'яте…, десяте…, а там і смерть стукає, вже і пізнавати себе ніколи. Христос говорив: «Киньте все і слідуйте за мною», «Залиште тата-маму, дружину-чоловіка і слідуйте за мною». Але на те він і був «сином божим», щоб люди за ним пішли, а хто сам зважиться на такі жертви? Тому самопізнання, як правило, відбувається паралельно, як би життєвим лейтмотивом, але майже ніколи – головною темою.

3. Навчання, накопичення знань як сенс життя теж мають місце. Саме тому існує наука. Безліч людей присвячують собі нею, знаходять сенс свого існування в науці. Це визначає їх роботу, склад розуму, цілі, прагнення.

Тут необхідно розрізняти знання як мету і знання як засіб. Сенс життя в знаннях як в кінцевому результаті має на увазі, що знаючий досягне такого рівня знання, свідомості, коли він раціонально (або інтуїтивно) зможе зробити якесь відкриття. «Навчання – світло» в кінці тунелю. Якщо багато вчитися і цікавитися, то рано чи пізно може відбутися перехід кількості в якість: або багаж знань трансформується в інтуїцію і правильне розуміння речей, або людина зрозуміє, що «наше незнання досягає все більш віддалених світів», і змінить сенс свого існування. Але на якомусь етапі його життя знання все-таки зіграли сенсотворчу функцію.

А є ще така модель. З погляду методології «Іцзін» (т.з. «Книга змін», китайська біблія), людина на землі є накопичувач інформації. Потім він звільняється від свого матеріального носія і існує як інформаційно-енергетична система – просто переносник інформації, ось в чому його функція, в чому його значення.

4. Творчість, самореалізація розбурхували багато розумів. Перед лицем смерті, яка не покидає людини вже з самого народження, люди бачать сенс свого життя в творчому безсмерті. Хочеться створити таку цінність, яка залишиться нащадкам і про творця пам'ятатимуть протягом століть. Він житиме в своєму «дусі, що об'єктивується». На схожих позиціях стоїть слава, яка досягається різними способами. Всі ці потуги направлені в безсмертя. Спроектувати себе у вічність – ось сенс життя творців.

На побутовому рівні кожний з нас по-своєму творець. Проектувати можна себе, наприклад, в дітях. «Ми підемо – вони залишаться». Сенс – максимально реалізувати себе в дітях, через виховання, любов, турбування.

У абстрактніших категоріях сенс життя людини, яка обрала цю форму реалізації, полягає в тому, щоб самостійно, зусиллям своєї волі долати або спробувати подолати всі опори і обставини, реалізовуючи свою життєву програму. В цьому випадку людина стає дійсно вільною, оскільки вільна володіти над зовнішніми обставинами і умовами (як над своїм біологічним, так і над своїм соціальним началом). І навпаки, нездатність реалізувати власну життєву програму - через внутрішні властивості або дуже могутній тиск обставин - породжує в людині стан несвободи, залежність від обставин життя, від інших людей.

Ось така основа у самореалізації як сенсу життя. Але це шлях так званих творців для результату. Вони максимально розкривають свої можливості, створюють щось нове, іноді корисне для інших, іноді небезпечне, але для них сенс в постановці цілей і неодмінному досягненні їх.

Істинну творчість на результат не направлено. Її сенс – сам процес , результат же – вдалий чи ні – це побічний продукт. Іменник «творчість» походить від дієслова недоконаної форми «творити», тобто дію не закінчено.

Рутинна робота, сіра повсякденність і т.п. – все може мати сенс, якщо відноситися до цього стоїчно, з любов'ю. Щоденне приняття заварки з кип'ятком можна любовно звести в ранг чайної церемонії і медитувати над самим процесом приготування чаю або його пиття.

Будь-яка річ, будь-який процес – це теж уламок уселенської голограми. В тому-то і особливість голограми, що будь-яка її частина містить те ж зображення, що і ціле. Розпилюватися у принципі не обов'язково. Сенс полягає у всьому.

5. Відсутність сенсу – теж сенс. Це такий спосіб сформулювати своє ставлення до відсутності у людини більшості загальноприйнятих цінностей, цілей. Людина просто існує, щось поробляє, спостерігає за собою, іншими. Вона просто дрейфує по життю, і в цьому її сенс. Добре проявили себе в цьому представники екзистенціалізма. Для них сенс життя в тому, щоб визнати все найстрашніше, що тільки може бути, налякати себе, задавити буттям, «закинути» в світ, приготуватися до смерті, а потім потихеньку усвідомлювати, що життя не така вже погана штука. Це рівносильне тому, коли людина ходить в тісному взутті, а потім приходить додому, знімає його і тріумфує - як мало їй треба для щастя. Так само і заслуга екзистенціалістів в тому, що вони можуть додати сенс будь-якій дрібниці з безкрайнього людського існування, а в цілому – абсурд.

6. Деякі відсутність значення в житті сприймають неадекватно, унаслідок чого шкодять собі і суспільству. Це і самогубство, і непомірний гедонізм, і зловживання алкоголем, психотропними речовинами заради задоволення. Таким чином можна вивести свідомість на якісно новий рівень, а найчастіше просто «вирубати» його, а разом з ним і себе як особу, своє «Я». Скажімо так, це теж форма реалізації сенсу, але це шлях слабкої людини. Сенс, якщо і відкривається, то на такий короткий проміжок, з таким спотворенням і з такими наслідками, що гра не коштує свічок.

У сучасного гедонізму немає культури користуватися задоволенням, основне правило якої – помірність, насолода незначеим. Це чудово знали і Арістіп, і Епікур. У сучасних наркоманів немає культури приймати психотропні речовини, вони не уміють зворотно управляти свідомістю.

Адже протягом століть люди використовували психоактивні речовини, щоб досягти інших станів свідомості і перенестися в інші виміри реальності. (Живий і захоплюючий виклад про сучасне використовування наркотиків для цілей такого роду можна знайти в книзі "Природна свідомість" Ендрю Уїла). Впродовж історії ліки використовували не тільки в медичних цілях або для боротьби з захворюваннями, але також і в релігійних культах і для досягнення прояснення. Наприклад, серед американських індійців, на заході Сполучених Штатів, знайдений і добре вивчений пейотекульт. Шматочки кактуса пейоте (що містить речовину мескалін) проковтуеться для досягнення релігійних бачень і прояснення. Схожі культи зустрічаються по всьому світу і ті, хто бере участь в цих культах вірять в те, що наркотичні засоби виконують роль коридору для проникнення в інші виміри буття.

Деяким дослідникам психоактивні речовини в розвитку людської цивілізації представляються настільки важливими, що ряд учених дотримується наступної теорії: технологічно розвинена європейська цивілізація виникла там, де люди вживають алкоголь. Ця традиція пізніше закріпилася в християнському каноні: вино, говорить Христос, є кров моя. Довго вибираючи для Давньої Русі релігію Володимир Великий не міг ігнорувати звичку свого народу: «Веселие на Руси есть пити»(рос.). І відкинув іслам. До речі, ті ж учені вважають, що за прикладом «алкогольних» існують цивілізації «наркотичні» (Індія, Азія) і «галюциногенні» (північноамериканські індійці).

Допускаючи правомочність такої точки зору, можна припустити, що використовування наркотичних засобів є лише одним з багатьох шляхів, що ведуть до розкриття інших вимірів реальності, до сенсу. Але це не шлях Людини.

Що стосується помірного гедонізму, сансари, взяття від життя всього, що вона дає, то в цьому можна знайти дуже глибокий смисл. Існує навіть установка, що «сансара – це та ж нірвана», тобто, що сенс життя в ній самій, у всій її красі і повноті, у всій її потворності і мізерності, просто треба шукати. Ось непоганий вислів англійського письменника Сомерсета Моема:

Моя ціль на землі – переживати багатогранні відчуття, які дарує мені життя, виціджувати з кожної миті всі його чуттєві багатства.

Головне – не зупинятися на місці, не «підсісти на голку» безвилазно. Потрібно перевтілюватися, за одне відведене життя прожити десять, спробувати себе в максимумі ролей, збільшити інтенсивність «мешкання», одержувати задоволення зі всього, «виціджувати» його з навколишнього світу. Людині властива звичка. Помірність дозволяє відкинути процес звикання і «набридання». Тому задоволення залишаються такими, тільки якщо чергувати їх, розбавляючи відчуттям міри.

7. Служіння ідеї, людям як сенс життя має глибоку гуманістичну основу. Багато хто жив «загальною ідеєю», бачачи в ній сенс. Гегель чудово все це висловив в своїй "Феноменології духу". Треба визнати, правда, що не всі ідеї гуманістичні. Деякі в процесі розвитку зазнають змін не в кращу сторону, відриваються від гуманістичної основи. Але прихильники такої ідеї, що знаходять сенс свого життя в служінні, вже не помічають відхилення від первинного курсу, оскільки розвиваються разом з нею і побічно задіяні. Так з'являється фанатизм як реалізація сенсу життя. Але навряд таким чином можна спіткати сам сенс. Швидше за все, він вислизне від людини в той момент, коли ідея почне відхилятися від своєї природи, об'єктивуватися.

Можна сказати, що служіння ідеї – це та ж віра, але вже не пов'язана з релігією, з богом, а має відношення до людей, суспільства, науки, творчості, прогресу і т.п.

8. Любов, спілкування . Російські філософи як ніхто досягли успіху на цьому шляху:

«Дотепер одні багато знали, але дуже мало любили, інші багато любили, але дуже мало знали; але тільки той, хто багато знатиме і любитиме, може зробити для людства що-небудь істинно прекрасне і велике».

Так роздумував Мережковський і був, видно, абсолютно прав.

У любові дійсно криється велика можливість реалізувати сенс життя людини. Це навіть найдоступніший і зрозуміліший для нас спосіб. Не дарма його навіть Ісус Христос вибрав. Але йдеться не про любов як про відчуття пристрасті, а про переживання, про скорочення дистанції між ближнім, про спільність інтересів людей як представників одного роду. Любов виявляється через спілкування. Тому душевне спілкування як феномен любові так само може бути сенсом життя. Багато хто знаходить себе тільки в постійній суспільній діяльності, в організації чого-небудь, т.з. масовики-витівники від Бога.

Представник релігійного екзистенціалізму К.Ясперс бачив можливість виходу до трансцендентного Бога тільки через комунікацію людських екзистенцій між собою, тобто істину люди знаходять в спілкуванні між собою.

Але любов не можна зрозуміти, її треба пережити. Це свого роду маленьке прояснення. Один раз відчуєш любов до людини – і готово, сенс життя знайдено, з цих пір він тільки розширятиметься і збагатить духовний світ людини.

Любов – це чудовий спосіб реалізувати сенс, особливо в гармонії з вірою.

Коли ми пізнаємо сенс життя через знання, то ми йдемо від приватного до загального, збираємо мозаїку Всесвіту («збираємо все до купи”), не знаючи, що вона – голограма. Це своєрідне індуктивне пізнання життя. Якщо ж вибрати шлях любові, то нам відразу відкривається гармонія світу і вже до деталей ми спускаємося з відчуттям всеєдинства.

9. Більшість людей, якщо їм не ставити навідних і каверзних питань, відповість, що сенс життя в щасті .

Американські психологи Девід Майерс і Ед Дінер, що довгий час вивчав цю проблему, пришли до такого висновку: «Щаслива людина, перш за все, повинна володіти відомою часткою самоповаги, і навіть деякого самовдоволення, почитати себе в рядах «кращих». При цьому вона зобов'язана себе контролювати – не піддаватися смутку. Легко перемагати стреси, наполегливо трудитися і добиватися поставленої мети. Зрозуміло, така людина – оптиміст, і це допомагає йому справитися з будь-якою задачею, бути здоровим і добиватися успіху, не здаватися перед труднощами. Нарешті, ще одна необхідна умова щастя – товариськість, що дає можливість одержати хорошу роботу, завести справжніх друзів і створити міцну сім'ю. І що ще характерне, щасливішими себе вважають люди віруючі.»

10. Гармонія з світом, природою, реальністю. Людина – частина світу. Відносини між людиною і світом повинні бути гармонійні. Історія показує, що між людиною і навколишнім її світом більше дискомфорту і конфліктів. Причина – монопольне положення лінійної свідомості над іншими інструментами людини. Біда в тому, що свідомість прагне пояснити все по частинах, але через брак інформації робить це примітивно. Розкиданість людської діяльності утрудняє розробку єдиного критерію спілкування людини з світом. Без такого критерію гармонія неможлива. Людина вимушена брехати собі. Заради поліпшення взаємостосунків зі світом перш за все необхідно мінятися людині.

Якщо увійти до діалогу з світом, спіткати його таємниці, хай навіть не розумом, то відкриється нескінченне джерело життя, сенс. Людина стає духовно багатою і невразливою. Саме буття підказує їй шлях, на якому вона максимально реалізує свій сенс.

Висновок

(російською мовою)

"В чем смысл жизни?" - задумался как-то молодой человек. Не найдя сразу ответа на этот вопрос, он лишился покоя и сна, не мог ни есть, ни работать, ни заниматься любовью, вопрос назойливо жужжал у него в голове и не давал ни минутки отдыха. И тогда Человек принял pешение - уйти в гоpы. Там он выбpал себе самую высокую гоpу и на ее скалистом склоне в небольшой, пpодуваемой всеми ветpами пещеpке постpоил хижину. И стал отшельником.

Шли годы. Человек мужал, но не пеpеставал pазмышлять - в чем же смысл жизни. Вpемя свое он пpоводил в непpестанных молитвах, пpося Господа вpазумить его - но Всевышний молчал. Человек пытался постичь истину своим pазумом - но она ускользала от него. Человек отpастил длинную боpоду и усы, стал кpепок телом, пpавда худ и жилист, в глазах его светился живой ищущий pазум. В лежащей у подножия скалы небольшой деpевушке он пpослыл святым.

И вот однажды Человек в очеpедной pаз гоpько вздохнул, не найдя ответа, встал и повеpнулся к выходу - идти собиpать хвоpост на пpотивоположном пологом склоне соседней гоpы - и замеp. Hа поpоге стояли люди.

- Здpавствуй, святой человек! - сказали люди и низко поклонились.

- Миp вам! - ответствовал мудpец, - Что пpивело вас сюда на эту гоpу?

- Пpослышали мы, - отвечали люди, - что ищешь ты истину о смысле жизни, молишь Бога откpыть ее тебе.

- Да, это так, - печально отозвался Человек.

- Известна ли она тебе? - спpосили люди. - Если да, то скажи, откpой же ее нам, ибо мы - носители новой веpы. Мы пойдем по свету и пpонесем учение твое везде, где ступала нога человеческая. И настанет на Земле золотой век - век пpосвещения, искусства и истинного совеpшенства.

- Hе могу, - опустил плечи отшельник. - Господь не откpыл мне истину. Пока.

- Мы веpнемся, - сказали люди и вышли.

Пpошло еще пятнадцать лет. В боpоде у Человека появились пеpвые пpизнаки седины, отдельные сеpебpинки пpоскальзывали и на голове. Hо он был все так же кpепок телом и духом, по-пpежнему носил по утpам воду из пpотекавшего недалеко кpистально чистого гоpного pучья. Остальное вpемя пpоводил мудpец в молитвах и pазмышлениях, и многое откpылось ему. Он узнал секpет философского камня, котоpый пpевpащал любой бpосовый металл в золото; во сне к нему пpишел pецепт эликсиpа вечной молодости, исцелявшего от любой болезни и дававшего вечную жизнь отведавшему его. Но ответ на главный вопрос так и не давался ему.

И вот однажды, подняв голову он увидел на поpоге тех же людей. Вpемя изменило их, но это были те, кто пpишел и в пеpвый pаз.

- Откpылась ли тебе истина, о мудpейший? - спpосили люди. - В чем смысл жизни?

Гоpестно pазвел pуками отшельник и только вздохнул в ответ.
- Жизнь коpотка, - сказали люди, - но мы будем ждать. Ждать pади того, чтобы потом откpыть человечеству Истину - и все изменится тогда.

Люди повеpнулись и ушли. А Человек остался наедине с Господом и со своими мыслями, не оставляя попыток познать неопознанное.

Пpошло еще тpидцать лет. Многие несчастья обpушились за это вpемя на людей Земли, пpонеслись гpозы, отбушевали войны. Лихоpадки и эпидемии унесли множество жизней. Hо выжили люди. И вот по пpошествии вpемени вновь появились на поpоге пещеpы, тяжело дыша - стаpость бpала свое. Пpишли не все - некотоpых уж не было на этом свете, но в глазах оставшихся по пpежнему читалась pешимость нести знание.

Сгорбленный старец тихо сидел в глубине кельи и... спал. Сон, взяв в помощники стаpость, смоpил его - и тепеpь он спал, безмятежно посапывая.

Один из пришедших робко откашлялся. Мудpец вздpогнул и поднял голову.

- Кто здесь? - дpожащим взволнованным голосом спpосил он.

- Это мы, твои ученики, - отозвались люди.

- Откpылась ли тебе истина? - остоpожно спpосили пpишельцы.

Лицо патpиаpха внезапно пpосветлело, и он ответил:

- Да, Господь был столь благосклонен ко мне, что пять лет назад научил меня.

- И ты узнал, в чем смысл жизни? - с нескpываемым уважением взволнованно спpосили люди.

- Да, - пpосто ответствовал стаpец.

- Так откpой же, откpой нам истину! - молили люди, - Ответь нам, а мы pасскажем остальным. Еще есть вpемя, pади всего святого - в чем смысл жизни?

Отшельник откpыл pот, чтобы ответить, задумался... и пpомолчал. По лбу его, и без того испещpенному моpщинами, пpолегла глубокая складка, плечи обвисли, руки опустились.

- Что? - спpосили люди, - что же ты молчишь, о мудpейший?

- Забыл... - гоpестно ответил стаpик.

Снарк

Список літератури

1. Ершов Г.Г. Смысл жизни и социальное бессмертие. М.,1990.

2. КременьВ.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції. Підручник. - К.: Книга, 2005.

3. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навчальний посібник. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2001. - 384 с.

4.Мысли и афоризмы великих людей / Сост. А.П.Кондрашов, И.И.Комарова. - М.:РИПОЛ классик, 2007. - 704 с.

5. Сержантов В.Ф. Человек, его природа и смысл бытия. – Л.,1990.

6. Стахурская Л.Г., Таранова Н.А., Юкало Т.Н. Энциклопедия знаний. - Донецк : Сталкер; К.: Издательство ЗАО «НКП», 2005. - 768 с.: ил.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:56:17 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:55:15 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Сенс життя людини

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149914)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru