Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Проблема громадянської свободи у політико-правовій теорії Вольтера

Название: Проблема громадянської свободи у політико-правовій теорії Вольтера
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 13:02:56 31 июля 2010 Похожие работы
Просмотров: 79 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ПЛАН

ВСТУП

1. Передумови виникнення ідей "громадянської свободи" та соціально-політична характеристика державного устрою Франції

2. Шлях становлення Вольтера-філософа

3. Філософсько-правове вчення Вольтера про "громадянську свободу" та "освічений абсолютизм"

4. Освічений абсолютизм як провісник громадянських свобод у Європейському просторі

5. Вплив вчень Вольтера на подальший розвиток Європейської філософо-юридичної думки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сьогодні громадянське суспільство є нормою, і якщо держава не має або не заохочує створення саме громадянського суспільства, то вона вважається не достатньо цивілізованою. Але така звична для нас категорія існувала не завжди. Абсолютизм монархів та феодальний лад із кріпосними порядками панували досить довго і перехід до демократичних цінностей відбувався достатньо важко, і повільно через те що ті свободи та принципи до яких закликали мислителі не були притамання правлячій верхівці і відкидалися нею.

Честь одного з головних натхненників і визнаних лідерів європейського Просвтництва по справедливості належить Вольтеру (1694-1778) – великому французькому мислителеві і літераторові, що став в громадській думці некоронованим королем республіки філософів. Народився в сім'ї нотаріуса, вчився в аристократичній єзуїтській школі, звідки був виключений за вільнодумні вірші і попав до Бастілії. Після вторинного висновку був висланий з Парижа до Англії.

Погляди на політику, держава, право і закон вкраплені в самі різні твори письменника, є сусідами в них з міркуваннями на інші теми. Гостро критичний настрій, осміяння і заперечення соціальних, юридичних і ідеологічних засад тодішнього феодального суспільства яскраво відрізняє ці вольтерівські погляди. Інша виразна відмінність – пронизливий їх дух свободи, гуманізму і терпимості.

Ця людина започаткувала ті процеси які на сьогодні відрізняють суспільство з високим рівнем розвитку та високою правовою культурою від тих суспільств надбанням яких є тиранія та деспотизм.

1. Передумови виникнення ідей "громадянської свободи" та соціально-політична характеристика державного устрою Франції

Ідейна боротьба у Франції XVIII ст служить класичним прикладом того, як в протиборстві з феодальним світоглядом формувалася політична свідомість буржуазії. В ході цієї боротьби найвиразніше виявилися загальні закономірності і тенденції, що визначали розвиток політичної думки в епоху ранніх антифеодальних революцій.

Причин тому було декілька. Економічні причини, що зумовили гостроту ідейної боротьби в період підготовки і проведення Великої французької революції 1789—1794 рр. коренилися в особливостях капіталістичного розвитку країни. На початок XVIII ст.. Франція стає одним з найбільших центрів європейської торгівлі. Її промисловість, завдяки жвавим зв'язкам з іншими країнами, починає розвиватися прискореними темпами. В той же час у Франції зберігалися багаточисельні пережитки кріпатських стосунків (сеньйоріальні володіння, залишки серважа і ін.), які перешкоджали розширенню внутрішнього ринку. В середині XVIII ст.. Франція виявилася як би осереддям соціально-економічних протиріч між відмираючим феодальним ладом і капіталізму, що набирав силу. Основною політичною причиною загострення ідейної боротьби напередодні революції з'явилося розставляння класових сил, що склалося у французькому суспільстві. Висхідній буржуазії протистояла абсолютна монархія, яка досягла зеніту своєї могутності. Для завоювання політичної влади буржуазія була вимушена об'єднуватися з народними масами. Піднімаючи народ на боротьбу з абсолютистським режимом, французька буржуазія виступала на чолі третього стану, до якого належали тоді всі непривілейовані верстви населення (буржуазія, селяни, робітники, міська біднота і ін.). Широка участь мас трудящих в революційному русі забезпечила йому небувалий розмах, підштовхувало буржуазію до проведення радикальних суспільних перетворень, а також сприяло глибшому, в порівнянні з епохою попередніх буржуазних переворотів, розмежуванню позицій в самому антифеодальному таборі. Серед причин ідеологічного порядку, що зумовили хід ідейної боротьби в передреволюційній Франції, вирішальну роль зіграло те, що в релігійних війнах, що охопили країну на рубежі XVI–XVII вв., перемогу отримав католицизм. Католицька реакція, перейшовши в наступ, розпалювала у віруючих релігійну нетерпимість і фанатизм. У цих умовах боротьба французької буржуазії з теологічним світоглядом набула непримиренного характеру і була доведена до повного заперечення християнства. Програму антифеодального руху у Франції розробляли представники різних політичних напрямів: просвітителі, революційні демократи і ін. Просвіта як ідейний рух є закономірним рівнем в розвитку політичної ідеології. Рух просвітителів виникає на ранніх етапах ідеологічної підготовки переходу до буржуазних буд, коли в країні ще не склалася революційна ситуація. Просвітницькі учення виражали інтереси тих соціальних верств, які сподівалися здійснити назрілі перетворення за допомогою поширення знань і поступових реформ. У міру наростання кризи феодальних буд з просвіти виділився революційно-демократичний напрям політичній думці. Інтереси соціальних низів знайшли віддзеркалення в ідеології соціалізму, представники якого продовжили розробку проектів організації держави і законів, заснованих на суспільній власності. [1]

2. Шлях становлення Вольтера-філософа

Народився в Парижі в сім'ї нотаріуса. Його батько наполягав на тому, щоб він вивчав закони в Гаазі, проте Вольтер чинив опір цьому, маючи намір присвятити себе літературній діяльності. Його полемічна натура не могла залишатися непоміченою і хоча сприяла його входженню у вищі прошарки суспільства як придворний літератор, але не допомогла Вольтеру уникнути проблем зіткнення із законом. У 1717 р. за вільнодумні вірші був поміщений до Бастілії. Після вторинного вироку був висланий з Франції.

З 1726 – 1729 рр. жив в Лондоні. Повернувшись на батьківщину в 1733 р., опублікував "Філософські листи", в яких викривав феодальні порядки, що панували у Франції, релігійну нетерпимість і мракобісся. Прагнучи використовувати неабиякий талант Вольтера на користь монархії, королівський двір намагався залучити його в круг свого впливу. В результаті Вольтер був призначений королівським історіографом (1745 р.), в 1746 р. він був вибраний у Французьку академію і був призначений "кавалером, що допускається в королівську опочивальню", але вже через 2 роки був вигнаний з Версаля за свою зарозумілість.

У 1750 – 1753 рр. Вольтер на запрошення прусського "освіченого" монарха Фрідріха II жив в Пруссії. Покинувши її, оселився в Швейцарії і зайнявся література – політичною діяльністю, став активно співробітничати з енциклопедистами, виступати проти Руссо і атеїстів і перетворив свій замок Ферне на притулок для передової інтелігенції, не припиняючи при цьому літературної діяльності. У своїх публікаціях він різко виступав проти клерикалізму і феодальних порядків. У католицькій Церкві бачив опору феодального деспотизму, називав її "гідрою фанатизму", викривав пороки католицького духівництва, мужньо захищав жертви церковної реакції.

У 60-і рр. поряд з освіченою монархією Вольтер висував ідеал республіки як найбільш розумної форми державного пристрою. Вплив Вольтера на розвиток суспільно – політичній думці було величезним. Його почитали як некоронованого короля Європи. Термін "вольтеріанець" став прозивним. Вольтер користувався великою популярністю в Росії. Проте Катерина II, що протягом ряду років переписувалася з філософом, після Французької революції видала указ, що забороняв видання його тез та ідей. Проте прогресивні круги російського суспільства зберегли вірність своїм симпатіям до Вольтера, який в своїй творчості не раз звертався до історичного досвіду Росії. [2]

У 1746 р. він був вибраний почесним членом Російської Академії наук. У 1778 р., незадовго до своєї смерті, він був тріумфально прийнятий в Парижі, де присутній в "Комеді Франсез" на постановці своєї трагедії "Ірина".

3. Філософсько-правове вчення Вольтера про "громадянську свободу" та "освічений абсолютизм"

Світогляд Вольтера остаточно склався в Англії, де він декілька років провів у вигнанні. Він не залишив після себе спеціальних політико-юридичних праць, подібно тим, що створили до нього, наприклад, Р. Гроцкий, Т. Гоббс, Дж. Локк або його сучасники Ш. Монтеськье і Ж. –Ж. Руссо. Погляди на політику, держава, право і закон вкраплені в самі різні твори письменника, є сусідами в них з міркуваннями на інші теми. Гостро критичний настрій, осміяння і заперечення соціальних, юридичних і ідеологічних засад тодішнього феодального суспільства яскраво відрізняє ці вольтерівські погляди.

Інша виразна відмінність – пронизливий їх дух свободи, гуманізму, терпимості. Вольтер енергійно виступав проти католицької церкви, проти злочинів духівництва, мракобісся і фанатизму. Він сміливо і наполегливо вимагав відміни несправедливих вироків винесених церковними судами, добиваючись реабілітації безневинно засуджених жертв церковного бузувірства.

Вольтер розглядав католицьку церкву як головне гальмо всякого прогресу. Він викрив і висміював догмати церкви, жалюгідну схоластику, яку духівництво підносило народові.

У своєму відношенні до католицької церкви Вольтер був непримиренний. Кожне слово його було пройняте бойовим духом. У боротьбі з католицькою церквою він висунув гасло "Роздавите тварюку", закликаючи всіх битися з "чудовиськом", яке терзає Францію. Католицьке духівництво для Вольтера – це "фанатики і шарлатани, які дуже святі, щоб працювати". Релігія, з точки зору Вольтера, - це грандіозний обман з корисливими цілями, і християнство не становить винятку. Вольтер характеризує католицтво як "мережу найвульгарніших обманів, вигаданих спритними людьми". Вольтер викриває в своїх творах забобони, якими наповнена Біблія. Його мова стає уїдливою і виконаною сарказму, гніву і ненависті, коли він говорить про католицьку церкву і католицьку релігію. Вольтер вважав, що всі лиха існуючого суспільства походять від відсутності освіти, від неуцтва, яке підтримується церквою. Він закликав до боротьби за науку і прогрес, сподіваючись, що "союз королів і філософів" розчистить ґрунт для розвитку людського суспільства. Треба, проте, знати і пам'ятати, що, відносячись украй вороже до католицької церкви, до католицизму, мужньо б'ючись з ними, Вольтер зовсім не відкидає релігію і релігійність як такі. Крилатими сталі його слова: "Якби Бога не існувало, його слід було б вигадати". Не дивлячись на антиклерикальний настрій, він все ж враховував значення релігії як засоби утримання мас в покорі і вважав за необхідне створення особливої раціональної релігії як узда для народу. [5]

Вольтер – прибічник раціоналістичної релігії. Він визнавав бога як деяку першопричину світу (дєїзм) і вважав, що це допущення не протиречить науковій думці науковому дослідженню. Як і багато інших мислителів свого часу, Вольтер користувався для критики існуючих буд вченням про природне право. Природні закони, із його точки зору, - це закони розуму, закони, які дає людству природа.

Під свободою Вольтер розумів також відсутність всякого свавілля: "Свобода полягає в тому, щоб залежати лише від законів". В той же час це – свобода думки, свобода друку, свобода совісті. Коли Вольтер говорив про рівність, він мав на увазі формальну рівність перед законом, тобто відміну феодальних привілеїв і встановлення рівною для всіх цивільній правоздатності, але зовсім не рівність суспільного положення. "На нашому нещасному світі, - говорив він, не може бути, щоб люди, живучи в суспільстві, не розділялися б на два класи, один клас багатих, інший - бідних". У історії політичних і правових ідей свобода і рівність нерідко протиставлялися один одному. Вольтер подібного зіставлення уникає. Навпаки. Завидним вважав він положення, при якому свобода доповнюється і підкріплюється рівністю. "Бути вільним, мати довкола себе лише рівних, таке дійсне життя, природне життя людини". Приватну власність Вольтер вважав необхідною умовою упорядкованого суспільства. Лише власники, по Вольтеру, повинні наділятися політичними правами. Вольтер висловлювався за "свободу праці", під якою він має на увазі не що інше, як право продавати свою працю тому, хто більше за нього запропонує тобто по суті справи свободу капіталістичної експлуатації. [7]

Вольтер передбачав буржуазні громадські порядки, які повинні були змінити кріпацтво, що гальмувало подальший економічний розвиток Франції. "Потрібні люди, - говорив Вольтер, - в яких би не було нічого, окрім їх рук і доброї волі. вони продаватимуть свою працю тому, хто більше всіх заплатять, і це замінить ним власність". Вольтер відображав позиції тієї частини французької буржуазії, яка не претендувала на владу, а висувала лише вимоги про реформи і гарантії, готова обмежитися програмою "освіченого" абсолютизму. Ідеалом цих кругів була конституційна монархія, але вони згодні були примиритися із збереженням абсолютизму, вимагаючи лише, щоб було усунено свавілля королівської адміністрації і всевладдя феодальної церкви, проведені реформи, які розчистили б ґрунт для капіталістичного розвитку.

Вольтер – прибічник "освіченого" абсолютизму. Він вважав, що "освічений" король який володіє доброю волею, зможе здійснити всю намічену їм обширну програму реформ. "Найщасливіший час, коли государ – філософ". Але лише утвореною і мудрістю не вичерпується набір якостей, необхідних "освіченому" монархові. Він має бути також государем милостивим, чутливим до потреб людей, своїх підданих. "Добрий король є кращий дарунок, якою піднебіння може дати землі". Не можна не бачити, проте, симпатій Вольтера до англійського державного ладу, до конституційної монархії, якій, по думці Вольтера, "освічений" абсолютизм повинен був в результаті реформ, без революції, поступитися місцем. Проте, первинною формою держави Вольтер вважав не монархію, а республіку. Монархія виникає пізніше в результаті завоювання і піднесення військового вождя. Готовий миритися з монархією, якщо вона буде "освіченою" монархією, "освіченим" абсолютизмом, Вольтер в своїй політичній програмі вважав головною реформи, які були б направлені на усунення основних феодальних інститутів.

Перш за все він вимагав знищення привілеїв духівництва, скасування тих особливих судів, які лютували у Франції, вилучення в церкви реєстрації актів цивільного стану з передачею її органам держави. Він проектував переклад всього духівництва на платню, перетворення духовних в державних чиновників. Вольтер пропонував відмінити феодальні повинності, що лежали на селянах, знищити незліченні митниці, розташовані усередині Франції, на кордонах крупних феодальних володінь.

Він вимагав єдиного права замість незліченних кутюмов, тобто систем місцевого права, різних в кожній провінції. Вольтер відстоював принцип відповідності злочинів і покарань. Виступаючи проти надмірно суворих покарань, він обурювався їх безглуздою жорстокістю і рішуче засуджував страту. В той же час він вказував на необхідність вживання заходів для запобігання злочину. З величезною силою він виступав проти продиктованих фанатизмом і забобонами переслідувань людей за богохульство, блюзнірство, чаклунство, за незгоду з догматами віри. З обуренням говорить він про масові винищування "єретиків", здійснених католицькою церквою.

Вольтер стояв також за реформу кримінального судочинства, висловлюючись за відміну системи формальних доказів і за широке допущення захисту в процесі. Вольтер вимагав реформувати юстицію, зокрема відмінити продаж, що існує в його час, судових і інших посад, які складали спадкове надбання приватних осіб. Він добивався знищення інквізиції і тортур, які продовжували ще застосовуватися у Франції. Вольтер гнівно батожив нелюдяні винищування мирного населення, що незрідка робилися тиранами в різні епохи історії. Він бачив в них "змови тиранів проти народів". Вольтер був противником воєн і сподівався, що вони будуть рідким виключенням, коли кожному стане ясно, що навіть найвдаліші війни можуть приносити вигоди лише невеликому числу осіб, і коли той хто почав війну із спонук честолюбства розглядатиметься як ворог народів. Він таврує ганьбою безжалісне винищування європейцями тубільців в захоплених ними землях Нового Світла. [9]

Вольтер був переконаний в тому, що політична влада і керівництво суспільством повинні залишатися в руках меншості. Про маси він говорив звисока, виявляючи повну невіру в сили і здібності народу. Активність мас лякала Вольтера: "Коли чернь почне міркувати, все загинуло". Вольтер не хотів революційного перевороту і всі свої надії покладав на реформи зверху. Він не вірив в швидкий і різкий поворот до кращого і не вважав за можливе корінне поліпшення суспільних стосунків в близькому майбутньому. Вольтер відноситься до тих мислителів, які первинне значення надають не формам управління держави, конкретним інститутам і процедурам влади, а принципам, що реалізовуються за допомогою цих інститутів і процедур. Для нього такими соціально – політичними і правовими принципами була свобода, власність, законність, гуманність.

4. Освічений абсолютизм як провісник громадянських свобод у Європейському просторі

Освічений абсолютизм — політика, що проводиться в другій половині XVIII століття низкою монархічних країн Європи і направлена на усунення залишків середньовічних буд на користь капіталістичних стосунків. Хронологічні кордони освіченого абсолютизму містять в собі період з 1740 р. по 1789 р., тобто від вступу на престол найяскравішого представника століття, прусського короля Фрідріха II, до французької революції. Виховані на ідеях філософії XVIII століття, абсолютні монархи прагнули до "загального блага", яке досягається в державі. Всі реформи освіченого абсолютизму, що прагнули зруйнувати католіко-феодальні стосунки, здійснювалися не лише зважаючи на державні міркування, але і сприяли емансипації особи. Проте освічені деспоти обійшли один з крупних недоліків державного життя XVIII ст — недосконалість законодавчої діяльності держави і не виробили правильного порядку законодавства. Все залежало від абсолютного монарха або його міністра.

Реформи Освіченого абсолютизму захоплювали область адміністрації, фінансів, суду, розумового життя, церкви, нарешті — область станових стосунків і селянського побуту.

В області адміністрації Освічений абсолютизм прагнув до бюрократичної централізації, до витіснення чиновництвом суспільних сил і до придушення інтересів дворянства. Освічений абсолютизм був ворожий народному представництву і прагнув знищити місцевий партикуляризм. Іосиф II порушив конституції Австрійських Нідерландів і Угорщини Фрідріх II позбавив в 1741 р. земські чини Силезії їх права вотувати податки. Економічна діяльність Освіченого абсолютизму витікала із співчуття освічених деспотів меркантилізму, що ставив найвище торгівлю і промисловість, які знаходилися під опікою держави. Прагнучи до поповнення державних доходів, до утримання в країні золота і срібла, Освічений абсолютизм протегував розвитку промисловості, охороняв і покращував в той же час і сільське господарство. В той же час Освічений абсолютизм звернув особливу увагу на розподіл податків і впорядкування державних витрат.

Величезну заслугу надав Освічений абсолютизм судовому пристрою і законодавству. "Один закон для всіх" — такий принцип, яким керував Освічений абсолютизм. У кримінальному судочинстві були знищені тортури, обмежена страта і покращувано правосуддя. Зразком судової реформи була Пруссія при Фрідріху II, який перетворив судоустрій і судочинство, встановив правильний порядок замість свавілля. [9]

Для поширення освіти також приймалися серйозні заходи. Вже одне преклонення королів перед філософами давало друк більше свободи. З іншого боку, монархи відносилися байдуже до преси, оскільки громадська думка була забута. Тому епоха освіченого абсолютизму характеризується більшою свободою друку, особливо де не зачіпалися політичні питання. Цензурна ніяковість була обмежена, але по відношенню до католицького духівництву зберігали особливу строгість. Освічений абсолютизм вдає із себе епоху сильного антагонізму між духовною і світською владою. Разом з "освітою" абсолютизм відносився негативно до традицій католицизму, захищаючи права світської держави від опіки клерикалізму і бачивши небезпечного ворога в римській курії і клірі. Боротьба проти католицизму (у католицьких країнах) велася наполегливо і часто жорстоко. Особливо сильна була влада церкви в Португалії, Іспанії, Неаполі, які і відкрили похід проти домагань середньовічного католицизму. Відняло було в папських булл юридичне значення, якщо вони не затверджені королем, клір підпорядкований світським судам, закриті інквізиційні судилища, знищена безліч монастирів, а маєтки їх перейшли в казну, духівництво обкладене податями і так далі.

В області станових стосунків взагалі і селянського питання зокрема Освічений абсолютизм теж багато зробив. І тут в ім'я державної користі правителі боролися із залишками феодалізму, прагнули скоротити аристократичні привілеї і обмежити права дворян і духівництва. Засуджуючи феодальні права, що тяжіли над землевласниками, література XVIII ст вимагала знищення рабства і припинення кріпосних стосунків. Внаслідок цього в епоху Освіченого. абсолютизму було обернено увага на положення сільської маси, від якої залежить збагачення казни, і поряд із заступництвом оброблювальній промисловості освічений абсолютизм протегує і селянській праці.

5. Вплив вчень Вольтера на подальший розвиток Європейської філософо-юридичної думки

Століття Просвітництва, як часто називають XVIII ст, було часом найвищого розвитку гуманістичних і раціоналістичних початків, що існували в буржуазній політико-правовій ідеології. Гостра криза феодалізму, неминучість і близькість революційних перетворень в найбільш розвинених країнах, союз буржуазії з народом в загальній боротьбі проти феодалізму зумовили широке поширення ідеалістичного переконання в тому, що після знищення феодального нерівності і деспотизму настає епоха загального щастя, світу і благоденствування.

Основним методом обґрунтування політичних і правових доктрин був раціоналізм. Освіта звільняла політико-правову ідеологію від теології. Раціоналістичне розуміння держави і права, зв'язане з вірою у всесилля розумного закону, у ряді доктрин вже з'єднувалося з початками історизму, з пошуком об'єктивних чинників, що впливають на державу і право. [7]

Буржуазна політико-правова ідеологія Франції XVIII ст.. в цілому продовжила філософсько-теоретичну роботу теоретиків попередніх століть. Глибшу розробку отримали вже відомі варіанти подолання політичного відчуження, властивого феодалізму. У працях Руссо, Вольтера була по суті вперше чітко визначена сама проблема політичного відчуження. Особливість Освіти полягає в тому, що цю проблему передбачалося вирішити політичними ж способами: через всевладдя народу, всесилля закону, всемогутність розумної держави, політичні перетворення.

У цей період було завершено розвиток ряду попередніх політико-правових концепцій, їм були додані класичні форми. Такі доктрина прав людини і громадянина, теорія суспільного договору, концепція всесилля розумного закону, доктрина розділення властей, теорія показної і безпосередньої демократії і ряд інших. Особливість співвідношення вмісту політико-правових доктрин того часу і їх програмних положень полягала в тому, що теоретичні проблеми розглядалися найчастішим у зв'язку з близькою перспективою їх безпосереднього перетворення в практику. Розвиненість і гострота класових протиріч в передреволюційній Франції зумовили різноманіття політико-правових доктрин. [8]

Головною і загальною ідеєю Просвітництва було повалення станово-феодального ладу і установа суспільства, заснованого на рівності людей, їх правах і свободах. В процесі обговорення принципів організації майбутнього суспільства постійно обговорювалося питання про зв'язок стосунків власності з мірою здійсненності прав і свобод особи. Буржуазною стала та політико-правова ідеологія, яка або визнавала неусувність майнової нерівності, або пропонувала пом'якшити крайнощі багатства і убогості, в якійсь мірі зрівняти майна людей, залишивши власність приватної. Від буржуазної відрізнялася соціалістична ідеологія, основна ідея якої полягала в заміні приватній власності спільністю майна. Важливим корективом до програми створення цивільного суспільства було уявлення теоретиків-соціалістів про необхідність матеріальних, економічних гарантій прав і свобод особи.

Поряд з різноманіттям буржуазних політико-правових доктрин в період Просвітництва складалася різноманітність типів соціалістичної політико-правової ідеології. Істотним відходом від традиційного ідеалу державного соціалізму, що йде від Платона, стали виниклі у Франції ідеї бездержавного комунізму.

ВИСНОВКИ

Економічні причини, що зумовили гостроту ідейної боротьби в період підготовки і проведення Великої французької революції 1789—1794 рр. коренилися в особливостях капіталістичного розвитку країни. В середині XVIII ст.. Франція виявилася як би осереддям соціально-економічних протиріч між відмираючим феодальним ладом і капіталізму, що набирав силу. Основною політичною причиною загострення ідейної боротьби напередодні революції з'явилося розставляння класових сил, що склалося у французькому суспільстві. Висхідній буржуазії протистояла абсолютна монархія, яка досягла зеніту своєї могутності.

Вольтер розглядав католицьку церкву як головне гальмо всякого прогресу. Він викрив і висміював догмати церкви, жалюгідну схоластику, яку духівництво підносило народові. У своєму відношенні до католицької церкви Вольтер був непримиренний. Кожне слово його було пройняте бойовим духом. У боротьбі з католицькою церквою він висунув гасло "Роздавите тварюку", закликаючи всіх битися з "чудовиськом", яке терзає Францію. Вольтер – прибічник раціоналістичної релігії. Він визнавав бога як деяку першопричину світу (дєїзм) і вважав, що це допущення не протиречить науковій думці науковому дослідженню.

Вольтер передбачав буржуазні громадські порядки, які повинні були змінити кріпацтво, що гальмувало подальший економічний розвиток Франції. "Потрібні люди, - говорив Вольтер, - в яких би не було нічого, окрім їх рук і доброї волі. вони продаватимуть свою працю тому, хто більше всіх заплатять, і це замінить ним власність". Вольтер відображав позиції тієї частини французької буржуазії, яка не претендувала на владу, а висувала лише вимоги про реформи і гарантії, готова обмежитися програмою "освіченого" абсолютизму.

Вольтер – прибічник "освіченого" абсолютизму. Він вважав, що "освічений" король який володіє доброю волею, зможе здійснити всю намічену їм обширну програму реформ. "Найщасливіший час, коли государ – філософ".

Він вимагав знищення привілеїв духівництва, скасування тих особливих судів, які лютували у Франції, вилучення в церкви реєстрації актів цивільного стану з передачею її органам держави. Він проектував переклад всього духівництва на платню, перетворення духовних в державних чиновників.

Вольтер стояв також за реформу кримінального судочинства, висловлюючись за відміну системи формальних доказів і за широке допущення захисту в процесі. Вольтер вимагав реформувати юстицію, зокрема відмінити продаж, що існує в його час, судових і інших посад, які складали спадкове надбання приватних осіб. Він добивався знищення інквізиції і тортур, які продовжували ще застосовуватися у Франції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антология мировой политической мысли. В 5-и томах. Т. 1. "Зарубежная политическая мысль: истоки и эволюция. М., "Мысль", 1997

2. История политических и правовых учений. Учебник. Под ред. В.С. Нерсесянца. Инфра. М-Кодекс, М., 1995

3. История политических и правовых учений. Домарксистский период. Под ред. Проф. Лейста О.Э., М., "Мысль", 1997

4. История политических учений. Под ред. Кечекьяна С.Ф. М., "Юридическая литература", 1960

5. Мировая энциклопедия биографий. В 12 томах. Т. 2, Мир книги, М., 2002

6. История политических и правовых учений. Учебник. Под ред. О.Э. Лейста. "Зерцало". М., 1999

7. История политических и правовых учений. Хрестоматия. Под ред. В.П. Малахова. М., 2000

8. История политических и правовых учений. Под ред. В.С. Нерсесянц. М., 2001

9. История политических и правовых учений. Под ред. Мухаев Р.Т. М., 2005

10. История политических и правовых учений. Хрестоматия. Под ред. Мухаев Р.Т. М., 2000

11. История политических и правовых учений. Учебник. Под ред. В.С. Нерсесянц. М., 1999

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:55:10 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:54:47 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Проблема громадянської свободи у політико-правовій теорії Вольтера

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150500)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru