Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Проблема відчуження у філософії К.Маркса і Е.Фромма

Название: Проблема відчуження у філософії К.Маркса і Е.Фромма
Раздел: Рефераты по философии
Тип: реферат Добавлен 06:52:38 26 апреля 2003 Похожие работы
Просмотров: 448 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….2

"Відчужена праця" за Марксом. Сучасна трактовка……………….7

Проблема ізольованості (відчуженості) людини в роботі Фромма

"Утеча від свободи"…………………………………………………….17

Висновки…………………………………………………………………27

Література………………………………………………………………..31

Вступ

Карл Маркс (1818-1883) - німецький філософ, засновник наукового комунізму, діалектичного та історичного матеріалізму ті наукової політичної економії. [1,с.241]. Вихідний пункт еволюції світогляду К. Маркса - гегелівська філософія, її лівий напрямок, молодогегельянці, до яких він належав і разом із Ф. Енгельсом (1820-1895) був творцем ідеологічної течії "марксизму", що охоплює філософію, економію і теорію революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне (т.з. науковий соціалізм).

Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томаз Мор, Томмазо Кампанелла, Клод Сен-Сімон та ін.), які відображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною "відчуження" людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію.[2,с.137]

В ранніх працях К.Маркса реконструюють такий варіант філософії, в якому вихідною категорією для розуміння людини (суб'єкта) і світу (об'єкта) вважається матеріальна практика, а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія "відчуження" (приватна власність, капітал як відчуження "людини", яке необхідно подолати). Цей варіант марксизму розвивали переважно неомарксисти (Дьордь Дукач (1885-1971) і Франкфуртська школа).

Незважаючи на різні інтерпретації, безперечною заслугою Маркса можна вважати те, що він підняв на високий щабель матеріалізм. Попередні представники цієї течії - французькі матеріалісти і Фейербах - виходили з природи (матерії) і пояснювали людину (сферу культури) через природу. Така позиція називається натуралізмом. Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної і, отже, культурно-історичної істоти. Взявши практику (працю) за основу відношення людини і світу, він відкрив нові перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем історії та культури, особи та свободи, практичної діяльності й пізнання.[2,с.139]

Маркс, услід за Феєрбахом, констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував універсальніше, ніж творець антропологічногої філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне взагалі) відчуження основане на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчуження. Він не бачив того, що людина як особа може реалізовуватися лише за умов приватної власності й права. Цим породжене його негативне ставлення до громадського суспільства. Маркс не помічав того, що відчужені форми, подібно до облаштунків рицаря, є чужими для тіла, але водночас і захищають його.[2,с.142]

Концепція відчуження суперечлива і методологічно. Поняття "відчуження" сутності людини має сенс за умови визнання певної незмінної сутності, "істинної природи" людини, яка викривляється певним " неістинним" суспільством. Іншими словами, поняття "відчуження" має сенс за антропологічної інтерпретації людини, інтерпретації, подібної до феєрбахівської, коли людина мислиться як істота з певними усталеними рисами. До такого розуміння людини Маркс і схилявся в "Рукописах 1844". Однак майже одночасно в "Тезах про Фейєрбаха" він проголошує, що така родова сутність людини не існує, що сутність людини - це сукупність суспільних відносин, тобто, яке суспільство, така і людина. Але якщо така усталена сутність не існує, то немає сенсу і поняття "відчуження": людина, сформована в будь-якому суспільстві, буде почувати себе відповідною відносинам цього суспільства. Характерно, що цієї суперечності антропологічного і соціального підходів до людини сам марксизм так і не помітив. Це породило спробу поєднати концепцію відчуження і заперечення антропологічного підходу до людини.[2,с.143].

Далі будуть наведені цитати, частково вибрані із праць К.Маркса та їх обгрунтування, що мають місце в роботі С.Платонова "Після комунізму", який писав: "Через сторіччя після смерті Маркса його не розуміють, замовчують, спотворюють не тільки по ту сторону барикад. Маркс повинний, нарешті, одержати можливість безпосередньо звернутися до тих, у чиїх справах живуть його ідеї, через голови професійних тлумачів, які через незрозумілість ними духу вчення ігнорують або хибно інтерпретують його букву." [3].

Також використана інформація статтей із [4], де в сучасному тлумаченні розкривається проблематика теми даного реферата.

Еріх Фромм (1900-1980) -- психолог, філософ, соціолог, один з основоположників неофрейдизма. Разом з М. Хоркхаймером, Т. Адорно і Г. Маркузе став творцем Франкфуртской школи. У своїй першій великій роботі "Утеча від свободи" (1941) Фромм розглянув феномен тоталітаризму в рамках проблеми волі. Він розрізняє "волю від" (негативну) і "волю на" (позитивну). Зворотною стороною "волі від" є самотність і відчуження. Така воля -- тягар для людини. Фромм описав три типових невротичних механізми "утечі" (психологічного захисту) від негативної волі. Це авторитарний, конформістський і деструктивний різновиди невротичного характеру. Перший виражається в мазохистскій пристрасті до підпорядкування себе іншим чи в садистичній пристрасті до підпорядкування інших собі. Другий складається у відмовленні від своєї індивідуальності і прагненні бути "як усі". Третій -- в нестримній тязі до насильства, твердості, руйнуванню.

Вихід Фромм бачить у такім реформуванні суспільства, що відкрило би простір "волі на". Головна задача в побудові душевно здорового суспільства -- це виховання в людях продуктивного характеру. Непродуктивність -- це нездатність любити і реалізувати себе, використовувати свої сили, місце яких займають нав'язані несвідомою тривогою форми активності. Фромм описує чотири історично виниклі типи непродуктивної орієнтації характеру: рецептивний, експлуататорський, накопичуваний і ринковий. Продуктивність -- це, навпаки, здатність людини любити, використовувати свої сили, здатність до самореалізації.

Е. Фромм спробував з'єднати ідеї психоаналізу, марксизму й екзистенціалізму. Він вважав, що в особистості немає нічого природженого. Усі її психічні прояви -- це наслідок заглибленості особистості в різні соціальні середовища. Однак, на відміну від марксизму, Фромм виводить характер формування того чи іншого типу особистості не з прямого впливу соціального середовища, а з подвійності людського існування: "екзистенціального" і "історичного". До екзистенціальної складової людського буття він відносить два факти: 1) чоловік, за його словами, споконвічно знаходиться між життям і смертю, "він кинутий у цьому світі у випадковому місці і часі" і "вибирається з нього знову ж випадково"; 2) існує протиріччя між іншим, що кожна людська істота є носієм усіх закладених у ньому потенцій, але не може реалізувати їх у результаті короткочасності свого існування. Людина не може уникнути цих протиріч, але реагує на них різними способами, відповідно своєму характеру і культурі.

"Відчужена праця" за Марксом. Сучасне трактування.

Головним атрибутом людини є праця. У якісному відношенні праця і людина нероздільні категорії. Тільки людина може знаходитися в стані трудового екстазу, і тільки завдяки цьому вона здатна затвердити в самій собі сутність людини.

Про людину як про людину з великої букви в загальному розумінні і про конкретного суб'єкта (зокрема) може йти мова лише тільки тоді, коли людина більшу частину часу знаходиться в стані внутрішньо пережитого трудового опосередкування. Трудове опосередкування може: бути, перерости в необхідність і прагнути до дійсності лише тоді, коли більша частина часу, що «розрахована» («відведена») на життя людини, є вільною.[4,с.142]

Свою людяність людина здобуває за рахунок стану трудового переживання — це абсолютно точно й однозначно. Однак усе це реально при відсутності об'єктивного тимчасового фактора — силування ззовні. При відсутності такого роду силування людина вільна (необхідно відзначити, що людська істота навіть у соціальному плані не може бути цілком вільною, у цьому винний її розум). Це означає, що її трудове переживання дійсне і готове втілитися у свою істинність у виді кінцевого «продукту» — дійсної, суспільної людини. Такого роду дійсність у виді необхідності здійсненна тільки у вільне від біологічних потреб (питво, їжа, сон, статева потреба і т.д.) і від соціальних примушень (працювати, щоб вижити) час. Слід зазначити, що саме в такому випадку створюється істинна культура. [4,с.142]

Що означає поняття «відчужена праця»? Чи може взагалі праця як життєдіяльність, як виробниче життя людини бути відчуженим? Насамперед, обмовимося про сутність самого поняття «праці». Справа в тім, що праця є не тільки діяльний процес людини, це процес внутрішнього переживання, щиросердечного екстазу, це стимул життя, творчість.

Через відсутність у німецькій мові терміна «робота» Маркс К. скрізь уживає термін «праця», але він (Маркс) проте, чітко розмежовує суть цих понять, що, на жаль, абсолютно не вловлюється перекладачами його наукових праць, що, у свою чергу, веде до їх неправильного розуміння.[4,с.143].

Людина, що трудиться (на відміну від робітника) не відчужується від самого себе, від своєї суті, від своєї родової сутності взагалі. Тільки людина може трудитися і та ж людина може працювати, як віл, як кінь, як трактор (тобто бути робочою машиною) і т.д. кінь чи механізм із властивостями людини, що трудиться— нісенітниця.

Помітимо, що через лінгвістичний аспект (проблем, зв'язаних з неточним перекладом і відсутністю в німецькій мові відповідних термінів), про який говорилося вище, неправильно тлумачаться постулати Маркса з проблем феномена праці. Спробуємо знайти дійсний зміст, наприклад, що випливає з цитати його наукової праці: «Політична економія замовчує відчуження в самій суті праці тим, що вона не піддає розгляду безпосереднє відношення між робітником (працею) і виробленим їм продуктом. Звичайно, праця робить чудесні речі для багатіїв, але вона так само робить зубожіння робітника. Вона створює палаци, але так само і нетрі для робітників. Вона творить красу, але так само і продукт робітника. Вона заміняє ручну працю машиною, але при цьому відкидає частину робітників до варварської праці, а іншу частину робітників перетворює в машину. Вона робить розум, але так само і слабоумство, кретинізм як доля робітників» [ 4,с.149 ].

Діяльність людини, яка для одних створює багатства, а інших веде до зубожіння, не може бути дійсною діяльністю, тобто працею. Такий процес іменується роботою. Такого роду людська діяльність суперечлива і завдає шкоди, безпосередньо робітникам, що позбавлені щастя бути людьми (людиною). Суперечливість ж полягає в недійсності робочого процесу, як діяльного процесу взагалі, тому що безпосередні виробники позбавлені свого результату (причина відчужена від наслідку), що алогічно, протиприродньо. Саме така протиприродність (негативні, але об'єктивні протиріччя) породжують дуже розповсюджену соціальну хворобу — відчуження людини від самого себе, що, у свою чергу, є крайньою формою його соціального переродження. Як зрозуміти все це?

Коли Маркс пише про відчужену працю, тоді, по-перше, він має на увазі не працю, а роботу, по-друге, під відчуженістю тут мається на увазі кінцевий продукт, результат роботи.[4,с.150]

Коли люди наймаються для здійснення виробничого процесу, їх розглядають як робочу силу, як засіб (головна частина, головний елемент виробництва), а не як ціль, тим більше не як кінцеву мету виробництва. У цьому випадку сам виробничий (діяльний) процес людей відчужений від своєї суті, також відчужені від своєї дійсної сутності усі виробничі відносини як безпосередні, так і опосередковані взагалі. Люди (робоча сила) відчужені від вироблених ними ж кінцевих результатів — продуктів. При цьому відчуження робітника від своїх кінцевих результатів відчужує його від своєї суті, від людської сутності і саме життя його як таке відчужене, тобто безглузде.

Саме тому, що безпосередній виробник позбавлений свого кінцевого результату -- продукту, він (виробник) відчужується в самому процесі (акті) виробництва. Сам акт виробництва, сама діяльність такого роду стає відчуженим виробництвом, тобто неприроднім.

Справа полягає у зовсім інакшому, коли безпосередній виробник сам розпоряджається кінцевим результатом своєї діяльності (продуктом, річчю).

Коли власник продукту відчужує його від себе без якого-небудь посередника і привласнює його іншому , і такого роду присвоєння відбувається без змушення, природними, дійсними відносинами, то, у такому випадку, має місце акт чи дарування обміну споживацькими вартостями, і зовсім необов'язково щоб цей обмін відбувався одночасно; у такому випадку жодна сторона не відчужується від себе, від своєї діяльності, від людської природної сутності; не відчужується людина від людини. Однак, про це поки залишається тільки мріяти.

Саме така доля робітника, тому що зовнішній характер роботи для нього є далеким; особливий процент виробленого ним продукту йому не належить. І взагалі, будь-яка діяльність робітника не є самостійна діяльність. Ця діяльність, до якої його (його родину, якщо вона є) у переважній більшості випадків вимушують біологічні необхідності: їжа, питво, житло і т.д. При такій вимушеній діяльності він поступово до кінця розморює свої фізичні і розумові здібності, приносячи себе в жертву такій суті справи. Нарешті, такого роду самокатування є класичним відчуженням людини у всіх його проявах.

Слід зазначити, що в даний час сутність людини — суспільні відносини в цілому відчужені від своєї суті, недійсні, головною причиною чому є відчужена суть усякої людської діяльності. Незважаючи на те, що в розвинутих капіталістичних країнах відсутній класичний спосіб виробництва, заснований на приватній власності виробничих сил проте, приватновласницький дух підприємництва, бізнесу відчужує сутність людського феномена, тому що там усякого роду діяльність (за винятком рідких випадків) спрямована на одержання вигоди. Усепожираюча «людська» користь яскраво проявляє себе тепер у колишніх соціалістичних державах, зокрема, у колишньому Радянському Союзі, де благоденствують так називані бізнесмени і підприємці, де бажанням швидкого збагачення охоплене майже все суспільство. Панує образ відчуженої людини, хаос. Злочинні діяння узаконені, захищені й підприємці і бізнесмени, що безжалісно грабують народ. Усі вони, від дрібного до великого, злочинці перед тими, хто зайнятий безпосереднім виробництвом. Любий бізнес (підприємництво) є спекуляція: такого роду заняття відчужують від своєї сутності не тільки цих жалюгідних істот, але і частину суспільства, що спілкується з ними.

Коли фізичні і розумові здібності (виробниче життя) стають усього лише засобом задоволення тільки однієї біологічної потреби чи засобом збагачення, то в такому випадку вся потенційна здатність людини — працювати, створювати і т.д. відчужена від своєї дійсної сутності. У першому випадку (задоволення біологічних потреб), в основному, безпосередній виробник відчужений від своєї роботи (кінцевого продукту), а в другому випадку (наймачі робочої сили, що прагнуть до збагачення та ін.) відбувається присвоювання чужої роботи (кінцевого результату), і в обох випадках цей приватновласницький дух, що змушує одних відчужуватися від результату своєї роботи, а інших — привласнювати чуже щастя, відчужує від людини: 1) природу, 2) його самого, його власну діяльну функцію, його життєдіяльність, тим самим відчужує від людини рід: він перетворює для людини родове життя в засіб для підтримки індивідуального життя. По-перше, він відчужує родове життя й індивідуальне життя, а, по-друге, робить індивідуальне життя, узяте в її абстрактній формі, метою родового життя, теж у її абстрактній і відчуженій формі]. У такий спосіб відчуження праці приводить до наступного результату: 3) Родова сутність людини — як природа, так і її духовне родове надбання — перетворюється в чужу їй сутність, у засіб для підтримки її індивідуального існування. Відчужена праця відчужує від людини її власне тіло, як і природу поза нею, як і духовну сутність, її людську сутність. 4) Безпосереднім наслідком того, що людина відчужена від продукту своєї роботи, від своєї життєдіяльності, від своєї родової сутності, є відчуження людини від людини». Таким чином, під «відчуженою працею» (як «відчуженим процесом виробництва») варто розуміти відчужений кінцевий результат людської діяльності; вироблений продукт відчужується від безпосереднього виробника і привласнюється іншим.

Праця ж як якість ( що прирівнюється до людяності), як екстаз, як муза, як унікальна якість, що супроводжує людину (людський рід у цілому) на сьогоднішній день може знайти своє дійсне місце, на жаль, тільки в абстракціях дійсного мислителя.

Тут автор реферату знову ж таки дозволить собі процитувати С.Платонова [3]: "Саме з цього пункту, що вінчає тут послідовність хрестоматийных цитат, вже звідси, а не в яких-небудь "екзотичних", що стали жертвою філософської моди рукописах 1844 чи 1857 р., бере початок глибоке, принципове нерозуміння самої суті марксизму. Це нерозуміння наші класові супротивники цілком розділяють з тими, хто називає себе марксистами і, припускаючи яким, сам Маркс говорив: "Я знаю тільки одне, що я не марксист", а Ленін писав: "...Ніхто з марксистів не зрозумів Маркса 1/2 століття згодом!".

Історична місія марксизму полягає в тому, що він ставить і вирішує – не тільки теоретично, але і практично – три принципових питання.

1. Що таке приватна власність?

2. Чому вона повинна бути знищена?

3. У чому складається знищення приватної власності?

"З комуністичним регулюванням виробництва, що усуває ту відчуженість, з якою люди відносяться до свого власного продукту, зникає також і панування відношення попиту та пропозиції, і люди знову підкоряють своїй владі обмін, виробництво, спосіб своїх взаємних відносин..."

"Усебічна залежність, ця стихійно сформована форма всесвітньо-історичної спільної діяльності індивідів, перетворюється завдяки комуністичній революції в контроль і свідоме панування над силами, які породжені впливом людини однієї на іншу, дотепер здавалися їм зовсім далекими і чужими силами..."

Приватна власність є результат цілком визначеного історичного розвитку суспільства; вона виступає як сформована сукупність відчужених суспільних продуктивних сил, що прийняли форму пануючих над індивідами виробничих відносин. Отже, її знищення є послідовне зняття відчуження, тобто присвоєння, освоєння всіх цих продуктивних сил. [3]

"Політична економія виходить з факту приватної власності. Пояснення її вона нам не дає. Матеріальний процес, що проробляється в дійсності приватною власністю, вона укладає в загальні, абстрактні формули, що і здобувають для неї потім значення законів. Ці закони вона не осмислює, тобто не показує, як вони випливають із самої істоти приватної власності".

Уперше піддавши критичному аналізу цей непорушний стовп буржуазної економічної науки, К.Маркс виявляє, що приватна власність являє собою форму розвитку процесу відчуження праці.

"Таким чином, до приватної власності ми приходимо за допомогою аналізу поняття відчуженої праці... Хоча приватна власність і виступає як основа і причина відчуженої праці, у дійсності вона, навпаки, виявляється його наслідком...

Тільки на останній, кульмінаційній стадії розвитку приватної власності знову виявляється ця її таємниця: приватна власність виявляється, з одного боку, продуктом відчуженої праці, а з іншого боку, засобом його відчуження, реалізацією цього відчуження ".

Таке розуміння Марксом категорії відчуження відкриває можливість одержати на її основі всі категорії політичної економії. "Як з поняття відчуженої праці ми одержали шляхом аналізу поняття приватної власності, точно так само можна за допомогою цих двох факторів розвити всі економічні категорії, причому в кожній з цих категорій, наприклад, торгівлі, конкуренції, капіталі, грошах, ми знайдемо лише те чи інше визначене і розгорнуте вираження цих перших основ".

Однак, перш ніж виводити категорії політекономії з відчуження як сутності приватної власності, Маркс вважає за необхідне порушити питання про сутність самого відчуження. "Ми прийняли, як факт, відчуження праці, і цей факт ми піддали аналізу. Запитується тепер, як дійшла людина до відчуження своєї праці? Як обґрунтоване це відчуження в сутності людського розвитку? Для розв'язку цієї задачі нами вже достатньо отримано, оскільки питання про походження приватної власності зведений нами до питання про відношення відчуженої праці до ходу розвитку людства".

Таким чином, можна констатувати, що саме тут Маркс стає Марксом, поставивши перший із трьох названих вище кардинальних питань марксизму – питання про сутність приватної власності. [3]

Що ж стосується другого з названих питань – про необхідність знищення приватної власності – уперше відповідь на його Маркс дає в тім же 1844 року. "Утворенням асоціацій робітники виявляють дуже грунтовне і широке розуміння тієї "колосальної" і "невимірної" сили, що виникає з їхнього співробітництва. Але ці масові комуністичні робітники, зайняті, наприклад, у майстернях Манчестера і Ліона, не думають, що можна "чистим мисленням", за допомогою одних тільки міркувань, позбутися від своїх хазяїнів і від свого власного практичного приниження. Вони дуже болісно відчувають розходження між буттям і мисленням, між свідомістю і життям. Вони знають, що власність, капітал, гроші, наймана праця тощо являють собою далеко не примар уяви, а дуже практичні, дуже конкретні продукти самовідчуження робітників, і що тому вони повинні бути скасовані теж практичним і конкретним образом для того, щоб людина могла стати людиною не тільки в мисленні, у свідомості, але й у масовому бутті, у житті".

Ціль комуністичного перетворення суспільства для Маркса зовсім не зводиться до звільнення абстракції продуктивних сил, що розвивається, від гальмуючої абстракції виробничих відносин, метою є звільнення людини від усіх конкретних форм гніту відчужених виробничих відносин, повернення людині відчуженої людської сутності.

Тому комунізм як знищення приватної власності – тут ми переходимо до третього кардинального питання марксизму – є не статичний "ідеальний" стан суспільства, а історична епоха, змістом якої є подолання відчуження. "Комунізм для нас не стан, що повинний бути встановлений, не ідеал, з яким повинна погодитися дійсність. Ми називаємо комунізмом дійсний рух, що знищує теперішній стан".

Тут, як і у випадку з багатьма думками Маркса, потрібно розуміти його буквально. [3]

Маркс, крім загального методологічного каркаса для здійснення подібної роботи залишив нам і ключ до послідовності етапів. У рукописах 1844 р. міститься геніальний здогад про те, що "зняття самовідчуження проходить той же шлях, що і самовідчуження".

Це означає, що практично задача знищення приватної власності полягає в оволодінні виробничими відносинами – а тим самим у присвоєнні відчужених продуктивних сил – у порядку, зворотному тому, у якому відбувалося їхнє відчуження. Теоретично ж задача зведена до встановлення послідовності якісних етапів процесу відчуження, а потім – до її обернення, відображення щодо історичної "осі симетрії", що розділяє період становлення відчуження й епоху його подолання, епоху комуністичних способів виробництва.

"Як поступив зрілий Маркс із проблемою відчуження"?

Розкривши загалом сутність знищення приватної власності, Маркс потім (по цілком зрозумілим конкретним політичним, а також і теоретичним причинам) повинний був сконцентрувати усю свою увагу на першому етапі її знищення.

Це означало, тим самим, що Маркс-теоретик зосередив свої зусилля на дослідженні не всіх етапів процесу розвитку відчуження, а тільки одного, але зате найважливішого, заключного етапу, і відповідно – на вивченні не усіх форм розвитку приватної власності, а тільки вищої її форми, капіталу.

У 1844 р. Маркс-філософ за допомогою категорії "відчуження праці" уперше відповів на три названих вище основних питання марксизму. Ці відповіді зробили його революціонером-комуністом. Відтепер головною задачею Маркса-філософа стало створення теоретичної зброї для Маркса-комуніста. Цілком зосередивши на одному, найбільш важливому пункті – аналізі вищої, останньої форми приватної власності і проблемі її знищення, – Маркс практично більше не мав можливостей повернутися до проблеми знищення приватної власності у всій її повноті.

Однак ці три проблеми, принциповий шлях рішення яких відкрив Маркс, стали головними питаннями ХХ сторіччя. Крім глибокого філософського змісту, вони придбали величезне політичне значення.

Питання про те, що таке приватна власність, по суті, дорівнює питанню про те, що таке капіталізм перехідної епохи, так як цей капіталізм завершує собою не тільки історію капіталістичного способу виробництва, але і всю послідовність антагоністичних формацій, і як вища форма приватної власності може бути зрозумілий тільки виходячи з усієї попередньої історії відчуження.

Питання про те, чому приватна власність повинна бути знищена, дорівнює питанню про те, у чому зміст і виправдання комунізму – перехідної епохи повернення людині його людської відчуженої сутності, присвоєння людською особистістю всього багатства попереднього розвитку.

Нарешті, питання про те, у чому полягає знищення приватної власності, дорівнює питанню про те, через які якісні етапи повинний закономірно розвиватися процес побудови нового суспільства, тобто процес подолання відчуження.

Ознаки відчуження продукту праці від виробника найбільше явно виражаються коли людина виконує нудотну, не цікаву, монотонну роботу, тобто робота не задовольняє людину ні духовно ні фізично. Коли людина -- робітник виключає себе з реальності настільки, що перестає бути присутнім у даний момент у даному місці, не стежить за реальністю. Це приводить до невиконання робітником своєї роботи чи до браку. Якщо ж робота забезпечує робітника, забезпечує його елементарні потреби, то він узагалі перестає за роботою думати про інше, змушуючи зосереджуватися себе на предметі праці.

У сучасних умовах не можна категорично заявляти що предмет праці настільки відчужується від робітника, що стає його ворогом. Скоріше навіть навпаки- якщо робітник може вільно придбати результат своєї діяльності, те це додатковий стимул для підвищення якість роботи, а значить і якість продукту праці. Але якщо робітник не має можливості користатися продуктом своєї праці, то якість продукту падає настільки, що створюється враження, що робітник як би спеціально не хоче надати йому споживчої форми, товарного вигляду.

“Чим більше робітник працює на капітал, тим менше залишається засобів для фізичного існування робітника“- тут заховано така людська риса, що особливо сильно виявляється при відрядній оплаті праці. Робітник намагається заробити по максимуму, прирікаючи тим самим себе на ще більшу працю, за ще меншу плату.

“Відчуження людини від людини“. Відчужена праця відчужує людину в відносинах на виробництві від його природної, дійсної сутності. Усі загальнолюдські відносини тут проходять через призму відчуженої виробничої діяльності. Наприклад, навіть якщо підприємство не приватне , а, припустимо, колективне або державне, то якщо поза виробництвом відношення між двома людьми дружнє чи сусідське, якщо вони сусіди по місцю проживання, то на виробництві це відношення начальника і підлеглого. І якщо ці суб'єкти тільки вживаються в роль, те ще важко помітити цю відмінність на роботі і поза роботою. Але згодом начальник починає відноситься до себе як до начальника, а підлеглий починає відноситься до себе як до підлеглого. А так як відношення до себе виявляються у відношенні до інших, то порушуються природні дружні відносини, і ці відносини виявляються як відносини начальника до підлеглого, а в умовах приватної власності - у відношенні між експлуататором і експлуатованим.

Проблема ізольованості (відчуженості) людини в роботі Фромма "Утеча від свободи"

Початковою проблемою, що ставив автор перед написанням книги, було дослідження психіки сучасної людини, однак тенденції політичного розвитку того часу змусили його сконцетруватися на ключовому, на думку автора, для культурної і соціальної кризи тих днів аспекті: на значенні свободи для сучасної людини. "Основна ідея цієї книги полягає в тім, що сучасна людина, звільнена від оков доіндивидуалістичного суспільства, не придбала свободи в змісті реалізації її особистості, тобто реалізації її інтелектуальних, емоційних і почуттєвих здібностей. Свобода принесла людині незалежність і ірраціональність її існування, але в той же час ізолювала її, розбудила в ній почуття безсилля і тривоги. Ця ізоляція нестерпна, і людина виявляється перед вибором: або позбутися свободи за допомогою нової залежності, нового підпорядкування, або дорости до повної реалізації позитивної свободи, заснованої на неповторності й індивідуальності кожного" [5,с.8].

В першому розділі книги Фромм порушує питання про те, чи є свобода психологічною проблемою. Розглядаючи фашистські режими і відзначаючи той факт, що "у Німеччині мільйони людей відмовилися від своєї свободи з таким же запалом, з яким боролися за неї", Фромм робить висновок: "якщо на свободу нападають в ім'я антифашизму, погроза не стає менше, ніж при нападі самого фашизму" [5,с.15], припускаючи під фашизмом диктатуру типу італійської чи німецької. Крім цього, для результативної боротьби з фашизмом необхідно розуміти його сутність, боротьба ж без розуміння неадекватна і марна. У числі тих, хто "насмілився потривожити добросердий оптимізм дев'ятнадцятого століття" [5,с.17] автор називає Ніцше, Маркса і Фрейда. Фромм закладає в основу свого аналізу фундаментальні відкриття Фрейда -- роль підсвідомих сил у людському характері і залежність цих сил від зовнішніх впливів, підкреслюючи, що його аналіз, крім того, заснований на припущенні про наявність особливого зв'язку індивіда з зовнішнім світом і динамічності зв'язку між людиною і суспільством.

Далі Фромм порушує питання про те, що змушує людей пристосовуватися майже до будь-яких умов життя і про границі цієї пристосовності. Відповідаючи на нього, він виділяє придбані потреби (споконвічно не властивій людині) і потреби фізіологічні (обумовленою людською природою). Для задоволення потреб людина повинна трудитися, умови ж її роботи визначаються тим суспільством, у якому вона народилася. Обидва фактори -- потреба жити і соціальна система -- не можуть бути змінені окремим індивідом і саме вони визначають розвиток тих його рис, що мають велику пластичність [5,с.25]. Крім фізіологічних потреб існує потреба зв'язку з навколишнім світом, не зв'язана з фізичним контактом, незадоволення якої (моральна ізоляція) приводить до виникнення психічних розладів.

По Фромму, існує ще одна причина, що обумовлює необхідність приналежності до суспільства: суб'єктивне самопізнання [5,с.27]. Здатність мислити дозволяє людині усвідомити себе як індивідуальну істоту; усвідомлюючи свою окремість, неминучість хвороб і старості, людина не може не почувати свою незначність у порівнянні з навколишнім світом. Якщо людина не має можливості віднести себе до якої-небудь системи, яка б направляла її життя і додавала їй зміст, її переповняють сумніву, що у підсумку паралізують її здатності діяти, тобто жити. Основні положення соціальної психології Фромма полягають у тім, що а) людина є продукт історичної еволюції в синтезі з уродженими законами, але не те чи інше окремо; б) у людини існують фізіологічні потреби і йому властиво уникати моральної самітності; в) у процесі динамічної адаптації в індивіда розвивається ряд стимулів, що мотивують його почуття і дії; г) прагнення до задоволення цих нових потреб стає силою, що впливає на процес суспільного розвитку [5,с.28].

Головна ідея книги, по Фромму полягає в наступному: "Людина переростає свою первісну єдність із природою і з іншими людьми, людина стає "індивідом" -- і чим далі заходить цей процес, тим категоричнее альтернатива, що встає перед людиною. Вона повинна зуміти возз'єднатися зі світом у спонтанності любові і творчої чи праці знайти собі якусь опору за допомогою таких зв'язків з цим світом, що знищують її природу й індивідуальність" [5,с.29].

У другому розділі Фромм обговорює концепцію, необхідну для аналізу питання про те, що є свобода для сучасної людини. Цією концепцією є твердження про те, що свобода визначає людське існування як таке, причому поняття свободи прогресує разом зі ступенем усвідомлення людиною себе самого як незалежної й окремої істоти. Зв'язок, що існує між індивідом і зовнішнім світом, що існує до того моменту, як процес індивідуалізації приводить до повного відокремлення індивіда, Фромм називає "первинними узами", протиставляючи їх тим новим зв'язкам, що з'являються після звільнення від первинних уз. Як приклад він приводить дитину, що зв'язана з матір'ю перші роки життя, зв'язок первісної людини з плем'ям [5,с.31].

Звільненню від первинних зв'язків супроводжує процес усвідомлення дитиною своєї індивідуальності. Крім заміни одних зв'язків іншими, на думку Фромма, у дитини в міру росту розвивається прагнення до свободи і незалежності. Для з'ясування характеру цього прагнення автор розглядає два аспекти процесу зростаючої індивідуалізації: розвиток і інтеграція фізичної, емоційної й інтелектуальної сфер -- розвиток особистості, обумовлений в основному соціальними умовами. Другий аспект -- зростаюча самітність, що супроводжує звільненню від первинних уз, що забезпечували раніше фундаментальна єдність з навколишнім світом і відчуття повної безпеки. Виникаюче прагнення побороти почуття самітності приводить у нормі до утворення нових зв'язків, відмінних від первинних: спонтанних зв'язків з людьми і природою [5,с.32]. Однак існує небезпечне відхилення, що полягає в тому, що індивід, активно не бажаючи будувати нові зв'язки, прагне повернутися до колишніх, а оскільки це фізично неможливо, подібне підпорядкування приводить до розвитку в дитини ворожості і бунтівливості, спрямованих проти людей, від яких він продовжує залежати.

Розрив між процесом індивідуалізації, що відбувається автоматично і процесом розвитку особистості, що стримується поруч психосоціальних причин, приводить, по Фромму, до сильного почуття ізоляції, що запускає в роботу психічні механізми, названі автором механізмами втечі ("бегства" -- рос.). Далі, зіставляючи ступінь розвитку інстинктів у тварин і в людини, Фромм дійде висновку про те, що людське існування і свобода нероздільні із самого початку [5,с.37], розуміючи під свободою негативну свободу від інстинктивної зумовленості дій. По Фромму, саме біологічна недосконалість людини привела до появи цивілізації. Зв'язок між людиною і свободою добре відображений в біблійному міфі про вигнання з раю. Порушення встановленого порядку є, по суті, актом свободи -- першим людським актом узагалі. Таким чином, акт свободи (непокори) прямо зв'язується з початком людського мислення. Процес розвитку свободи носить, по Фромму, діалектичний характер: з однієї сторони -- це розвиток людини, з іншої -- посилення ізоляції, що приводить до росту почуття безсилля.

Дуже важливим пунктом для розуміння положення індивіда в сучасному суспільстві є етичні погляди на економічну діяльність. Для пояснення цього відношення Фромм приводить двох передумов: "Економічні інтереси другорядні і повинні бути підлеглі справжній справі людського життя -- порятунку душі; економічне поводження є однієї зі сторін особистого поводження взагалі, так що на нього -- як і на інші сторони поводження -- поширюються вимоги моралі". Економічний розвиток капіталізму супроводжувалося серйозними змінами в психологічній атмосфері. Час і праця придбали велику цінність, відношення до роботи стало набагато вимогливішим, всіх охопило прагнення до багатства. З приходом капіталізму середньовічна соціальна система була зруйнована, а разом з нею була зруйнована і та стабільність і відносна безпека, що вона давала індивіду. "Індивід став самотнім; усе тепер залежало не від гарантій його соціального статусу, а від його власних зусиль" [5,с.59].

Таким чином, завдяки впливу соціально-економічних змін, що відбулися в XV--XVI століттях, індивід 1) звільняється від економічних і політичних обмежень; 2) здобуває позитивну свободу, але при цьому звільняється від зв'язків, що давали йому почуття впевненості.

Інші риси характеру представника середнього класу того часу -- ворожість і заздрісність. Гіпертрофований розвиток цих рис обумовлено серйозним придушенням емоцій і почуттєвих потреб людини. Посиленню ворожості сприяла розкіш, у якій купалися представники церковної верхівки і капіталісти. Однак на відміну від нижчого класу, відкритий прояв ворожості представниками середнього класу було неможливе: вони самі, по більшій частині, прагнули процвітати в загальному розвитку. Подавлена в такий спосіб ворожість розросталася і захоплювала людей цілком, визначаючи відношення до навколишніх і до себе [5,с.87].

Унаслідок падіння середньовічної феодальної системи індивід став вільний. Однак крім свободи дій індивід позбавився почуття впевненості. Найбільш позитивно нова свобода подіяла на вищий клас. У нижчого класу пошук нової свободи викликав бажання покінчити зі зростаючим гнобленням, тому що втрачати було вже нічого. На середній клас нова свобода подіяла негативно. Лише нові релігійні течії вказали індивіду шлях до подолання тривоги.

Висновок, що робить Фромм в третьому розділі, полягає в наступному. Соціальний процес, що визначає спосіб життя (відношення до людей і до праці), формує характер індивіда, що, у свою чергу, впливає на процес суспільного розвитку; виникаючи і розвиваючись як реакція на погрозу з боку нових економічних сил, новий характер сам стає продуктивною силою, що сприяє розвитку нового економічного ладу [5,с.93].

Разом із самоствердженням індивіда капіталізм приніс із собою самозаперечення й аскетизм: метою життя стала економічна діяльність, фінансовий успіх і матеріальна вигода. Принцип роботи заради нагромадження капіталу об'єктивно зіграв велику позитивну роль у розвитку людства -- саме ріст продуктивних сил дозволяє створити таке майбутнє, пише Фромм, у якому припиниться боротьба за задоволення самих насущних матеріальних нестатків, -- але суб'єктивно цей принцип змусив людину працювати на чужі цілі і підсилив у ньому почуття особистої незначності і безсилля.

Панування ринку у всіх суспільних і особистісних відносинах привело до того, що усі вони перейняті байдужністю. Особистості стають об'єктами маніпуляцій, інструментами. Таким же стало і відношення до праці: виробник не зацікавлений у своїй продукції, він робить те, що забезпечує максимальний прибуток від вкладеного капіталу. Однак найбільше сильно ефект "об'ектизації" проявився у відношенні індивіда до самого себе: особистість стала товаром, що продається і купується за законами ринку.

В індивіда є два шляхи. Перший -- спонтанно зв'язати себе з навколишнім світом через любов і працю, через прояв усіх своїх здібностей, знаходячи в такий спосіб єдність з людьми, світом і самим собою, не відмовляючись від незалежності свого "я" -- в термінах Фромма це шлях, що веде до позитивної свободи. Другий -- відмова від свободи в спробі подолання виниклої самітності. Цей шлях, шлях до негативної свободи, не в силах забезпечити індивіду колишнє єднання і спокій, тому що відокремленість від минулого неминуча; шлях цей зв'язаний з відмовлою від своєї індивідуальності, він пом'якшує тривогу і робить життя терпимим, але проблеми не вирішує. При обранні останнього шляху життя перетворюється в автоматичну діяльність, що не має мети і нездатне дати результат.

Один з механізмів утечі від свободи -- відмова від своєї особистості і зв'язок її з якою-небудь зовнішньою силою для одержання сили, що не дістає індивіду. Ці механізми виражаються в мазохистских і садистських тенденціях, що мають місце бути як у невротиків, так і в нормальних людей, але виражені в різному ступені. Найбільш частий прояв мазохистских тенденцій -- почуття власної неповноцінності, безпорадності. У цих людей є прагнення позбутися цих почуттів, але несвідомий зв'язок з бажанням підкоритися їм дуже сильний.

Спостереження за мазохістами допомогли Фромму встановити, що усі вони переповнені страхом самітності; страх цей може бути неусвідомленим чи замаскованим, але він є, і обумовлений негативною свободою. Мазохізм же є один зі шляхів позбутися від цього страху за рахунок зняття із себе тягаря свободи, іншими словами -- відмовлення від власної особистості. Але подібне рішення рятує лише від усвідомленого страждання, схована ж незадоволеність залишається.

Спостереження Фромма показали, що сутність будь-якого неврозу, так само як і нормального розвитку, складає боротьбу за свободу і незалежність. Багато хто з "нормальних" людей, що принесли в жертву особистість, стали добре пристосованими і тому вважаються нормальними. Невротики ж, по суті справи, продовжують пручатися повному підпорядкуванню і являють собою приклад недозволеного конфлікту між внутрішньою залежністю і прагненням до свободи [5,с.153].

Інші механізми втечі, по Фромму, складаються в повній відмові від світу чи в "психологічному самозвеличенні" до такого ступеня, що світ стає малий у порівнянні з людиною, однак вони не представляють інтересу в змісті суспільної вартості. Ще один важливий у соціальному плані механізм полягає в тім, що індивід цілком засвоює тип особистості, запропонований йому суспільством і перестає бути самим собою. Спосіб цей характерний для нормальних людей у загальноприйнятому змісті цього слова, однак у цьому випадку виникає протиріччя з представленнями про нашу культуру, одне з яких полягає в тім, що більшість членів суспільства -- особистості вільні і незалежні.

Остання глава книги присвячена аналізу свободи індивіда в демократичному суспільстві. Вважається, що відсутність зовнішньої влади привела до розвитку індивідуалізму. Далі Фромм зауважує те, що "право виражати свої думки має сенс тільки в тому випадку, якщо ми здатні мати власні думки" [5,с.201]. Свобода від зовнішньої влади стає надбанням тільки в тому випадку, коли внутрішні психологічні умови дозволяють затвердити свою індивідуальність. Ідеал нашого часу -- жити і мислити без емоцій; емоційність стала символом неврівноваженості чи душевного нездоров'я.

Багато людей чи рано пізно задаються питанням, чому вони прагнуть досягти тих чи інших цілей. Якщо таке питання з'являється, то воно лякає, тому що торкається основи діяльності людини -- знання того, що він хоче. Тому люди прагнуть скоріше забути це питання і продовжити погоню за цілями, які вони вважають своїми [5,с.210]. Сучасна людина живе в стані ілюзії, начебто вона знає, чого хоче. Насправді вона хоче це, що повинна хотіти відповідно до загальноприйнятого шаблона. Знати свої справжні бажання, пише Фромм, набагато складніше, ніж здається; це одна з найскладніших проблем людського буття. Визначити, наскільки наші бажання не є нашими власними, дуже складно; причому ця складність тісно зв'язана з проблемою влади і свободи. У ході нової історії влада церкви перемінилася владою держави, влада держави перемінилася владою совісті, влада совісті сьогодні витиснута анонімною владою здорового глузду і суспільної думки. Ми перетворилися в роботів, пише Фромм, але живемо під впливом ілюзії, ми -- самостійні індивіди [5,с.211].

Так що ж означає свобода для сучасної людини? Людина стала вільна від зовнішніх зв'язків. Вона могла б діяти по своїй волі, якби зналі, чого вона насправді хоче. Замість цього вона пристосовується до анонімної влади і засвоює "я", що анітрошки не відбиває її власну сутність. Усупереч видимому благополуччю, сучасна людина подавлена глибоким почуттям безсилля і пасивно зустрічає катастрофи, що насуваються.

Чи можливий стан позитивної свободи, у якому індивід існує як незалежна особистість, але не ізольована, а з'єднана зі світом, іншими людьми і природою? Придбання такої свободи можливо, по Фромму, через реалізацію своєї особистості. З погляду ідеалістів, особистість може бути реалізована тільки зусиллями інтелекту, коли розум придушує й опікує людську натуру. Однак при цьому розум стає в'язнем, і обидві сторони (розум і почуття) калічать одне одного. Фромм думає, що самореалізація досягається шляхом активного прояву всіх емоційних можливостей. Іншими словами, позитивна свобода полягає в спонтанній активності всієї цілісної особистості людини. Проблема спонтанності -- найскладніша проблема психології, але Фромм дає наступне визначення. Спонтанна активність -- це не змушена активність, нав'язана індивіду його ізоляцією і безсиллям; це не активність робота, обумовлена некритичним сприйняттям шаблонів, що вселяються ззовні. Спонтанна активність -- це вільна діяльність особистості. Передумовою спонтанності є ліквідація розриву між розумом і натурою. На думку Фромма, прикладом спонтанної діяльності є художники (у широкому змісті) та діти.

Секрет того, що проблему свободи вирішує спонтанна діяльність, криється, на думку Фромма, у любові і праці. У любові, що є добровільним союзом на основі збереження власної особистості. Інша складова частина спонтанності, праця, повинна бути творчою, а не змушеною діяльністю з метою рятування від самітності. Основне протиріччя, що властиве свободі, -- народження індивідуальності і біль самітності -- розв'язується спонтанністю всього життя людини. При всякій спонтанній діяльності індивід зливається зі світом, але його особистість при цьому сильнішає, оскільки вона діяльна. Володіння цінностями сили не дає. Тільки якості, що випливають зі спонтанної активності, додають особистості силу і тим самим формують основу її повноцінності. Нездатність же діяти спонтанно, виражати справжні думки і почуття і випливаюча із цього необхідність виступати під маскою псевдоособистості є, по Фромму, джерелом почуття слабкості і неповноцінності. З цього випливає, що важлива саме діяльність сама по собі, а не її результат; у суспільстві ж загальноприйнятою є протилежна точка зору. Якщо людина виявляється здатна жити не автоматично, а спонтанно, то її сумніви зникають. Людина усвідомлює себе як творчу особистість і розуміє, що в житті є лише один зміст -- саме життя [5,с.219]. Злившись зі світом в акті спонтанної реалізації свого життя, індивід набуває впевненості; впевненість, відмінну від тієї, котра була характерна для доіндивідуального стану. Нова впевненість динамічна; вона заснована на спонтанній активності самої людини. Це впевненість, яку може дати тільки свобода, і вона не має потреби в ілюзіях, оскільки усунула умови, що викликали потребу в цих ілюзіях.

Позитивна свобода як реалізація особистості розуміється як беззастережне визнання унікальності індивіда. Органічний розвиток індивіда можливий тільки за умови найвищої поваги до особливостей особистості -- як чужої, так і власної. Позитивна свобода також постулює, що людина є центром і метою свого життя; що розвиток його індивідуальності, розвиток особистості -- це вища мета, що не може бути підлегла іншим, нібито більш гідним цілям [5,с.220].

Отже, справжній ідеал по Фромму -- це мета, досягнення якої сприяє розвитку, свободи і щастю особистості. Ірраціональні цілі, досягнення яких шкідливе для життя, є помилковими ідеалами. Звідси випливає, що справжній ідеал -- виразне вираження найбільш повного твердження особистості. Любий "ідеал", що суперечить цьому, виявляється метою патологічного прагнення.

Основна думка книги Фромма полягає в подвійності свободи для сучасної людини: він звільнився від колишньої влади і перетворився в "індивіда", але в той же час став ізольований і неспроможний, став знаряддям зовнішніх цілей. Такий стан підриває людську особистість. Позитивна ж свобода означає повну реалізацію здібностей індивіда, дає можливість жити активно і спонтанно. Свобода досягла критичної крапки, у якій вона може перетворитися у свою протилежність. Майбутнє демократії залежить від реалізації індивідуалізму. Свобода може перемогти тільки в тому випадку, якщо демократія розвинеться в суспільство, у якому індивід, його розвиток і щастя стануть метою і змістом. Проблема, з якою суспільство зштовхнулося сьогодні -- така організація соціальних і економічних сил, щоб людина стала їхнім хазяїном. Шлях рішення, на думку Фромма, полягає в збереженні досягнень сучасної демократії і її прогресі в напрямку розвитку свободи, ініціативи і спонтанності індивіда; причому не тільки в особистих цілях, але насамперед у його праці. Необхідною умовою для цього є суспільство з плановою економікою, що дозволила б поєднувати і концентрувати зусилля всього суспільства. Суспільство повинне опанувати соціальними процесами так само, як воно опанувало природними процесами. Головна умова для цього -- знищення таємної влади невеликої купки ділків, що господарюють в економіці, не відповідаючи нізащо. Важливо створити раціональну економічну систему, що служила би інтересам народу. Важливо, щоб індивіду була надана можливість справжньої активності при виконанні своєї роботи [5,с.225-226].

На питання про те, чи сприяє деяка економічна чи політична система справі свободи, не можна відповісти з погляду однієї лише політики чи економіки. Єдиний критерій реалізації свободи -- активна участь індивіда у визначенні своєї власної долі і життя суспільства не тільки актом голосування, але всією повсякденною роботою, відносинами з іншими людьми.

"Тільки коли людина опанує суспільством і підкорить економічну машину цілям людського щастя, тільки коли вона буде активно брати участь у соціальному процесі, тільки тоді вона зможе перебороти причини свого нинішнього розпачу: самітність і почуття безсилля. Сьогодні людина страждає не тільки від бідності, скільки від того, що перетворилася у гвинтик гігантської машини, у робота, від того, що життя його позбавилося змісту. Перемога над авторитарними системами усіх видів стане можливою лише в тому випадку, якщо демократія буде не відступати, а наступати, здійснюючи ті цілі , до яких прагнули борці за свободу протягом останніх сторіч. Демократія переможе лише в тому випадку, якщо зможе вдихнути в людей найсильнішу віру, на яку здатна людина, -- віру в життя, правду і свободу -- у свободу активної і спонтанної реалізації людської особистості." От на такій оптимістично-повчальній ноті закінчує свою працю "Утеча від свободи" німецький (чи американський) філософ, психолог і соціолог Е. Фромм.

Висновки

Отже, відчужену працю Маркс розглядав в таких аспектах.

Робітник використовує матеріали, узяті в природи й одержує в підсумку потрібні для життя предмети, продукти праці. Ні вихідний матеріал, ні продукт йому не належать - вони йому чужі. Чим більше робітник працює, тим більше світ предметів не належить йому. Природа робиться для робітника тільки засобом праці, а предмети, що створюються у виробництві - засобом життя, фізичного існування. Робітник цілком від них залежить.

Процес праці для робітника примусовий. Але така праця - це не задоволення потреби в праці, а тільки засіб для задоволення інших потреб. Тільки поза працею робітник розпоряджається собою - тобто вільний. Праця - форма діяльності для робітника представляється приниженням у собі людини.

Праця підневільна віднімає в людини його "родове" життя. Рід людини живе в природі. Життя людини нерозривно зв'язане з природою. Цей зв'язок - діяльний контакт із природою, в якій головне - праця, виробництво: "...виробниче життя і є родове життя". Але для робітника праця - лише засіб для підтримки власного життя, а не роду. Робітник відноситься до природи і виробництва не як вільна людина, а як робітник, тобто відчужено. Це і означає, що в робітника відібрані і родове життя і людська сутність.

Підневільна праця породжує відчуженість між людьми. Робітники чужі один одному, оскільки вони конкурують за можливість працювати.

Не тільки робітники, але і всі люди є відчуженими. Відносини між людьми теж відчужені і розходження тільки у видах і рівнях відчуженості. Маркс указує на існування первинних і вторинних рівнів відчуженості Чому ж людина стає відчуженою? Відчужена праця рівнозначна існуванню приватної власності. Приватна власність - основа економічного життя. На приватновласницькійй економіці тримається вся історія. Це значить, що економічна історія - ключ до розуміння людського життя. "Релігія, родина, держава, право, мораль, наука, мистецтво... є лише особливі види виробництва і підкоряються його загальному закону". Життя людей в умовах відчуження калічить їх, робить "частковими індивідами" чи нерозвиненими. "Приватна власність зробила нас настільки дурними й однобічними, що який-небудь предет є нашим лише коли ми володіємо ним... коли ми ним безпосередньо володіємо, їмо його, п'ємо - використовуємо... Тому на місце усіх фізичних і духовних почуттів стало просте відчуження всіх цих почуттів - почуття володіння".

Усунення відчуження -процес, зворотний відчуженню, - присвоєння людиною власної справжньої сутності. Маркс зв'язує його із суспільними перетвореннями, зі звільненням яке в основі має знищення відчуження праці. Що буде , якщо людина почне працювати як людина, тобто не підневільно. У цьому випадку праця стане засобом саморозвитку людини, реалізацією людиною своїх кращих сторін.

Характеристика присвоєння людиною власної сутності, чи перетворення праці з примусової в людську розглядається Марксом по тим ж параметрам, що і процес відчуження: 1. по присвоєнню предмета праці і його результату 2. по звільненню самої діяльності 3.присвоювання людиною праці загальної родової сутності 4.гармонізації відносин між людьми.

Тут Маркс створює грандіозну по своєму пафосі картину людини, що живе в єдності з природою. Гармонія із зовнішньою природою здійснюється в діяльності, у якій людина реалізує свої цілі не за законами користі, а за законами краси. Внутрішня природа людини також зміниться. Замість відчуженої недолюдини з'являється людина з великої букви "Л".

Універсально розвита, живуча у єдності і гармонії із зовнішньою і внутрішньою природою людина - такий ідеальний філосовський образ, що пояснюється Марксом як ядро комуністичного ідеалу. Знищення приватної власності необхідно, але недостатньо для присвоєння людьми людської сутності.

У своїй книзі «Утеча від свободи» Еріх Фромм розвиває основи динамічної психології й аналізує такий стан людської психіки, як стан тривоги. Виявляється, що для більшості людей свобода є психологічною проблемою, що може привести до дуже негативних наслідків. Свобода принесла людині незалежність, але одночасно ізолювала його і розбудила в ньому почуття безсилля і тривоги. Ізоляція породжує почуття самітності, і далі можливі два варіанти розвитку подій: людина біжить від тягаря свободи і шукає підпорядкування в зовнішньої могутньої сили — наприклад, встає під прапори диктатора — або людина бере на себе тягар свободи і повною мірою реалізує свій внутрішній потенціал.

Ще один аспект досліджень Еріха Фромма — це проблема розвитку повноцінної особистості в сучасному суспільстві. Кожному індивідууму приходиться тісно взаємодіяти із суспільством, він є основою для будь-якого соціального процесу. Тому, для того щоб зрозуміти динаміку соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві, необхідно зрозуміти суть психологічних механізмів, що рухають окремим індивідуумом. У сучасному суспільстві унікальність і індивідуальність особистості перебувають під загрозою. Існує дуже багато факторів, що придушують сучасну людину психологічно: ми як вогню боїмося суспільної думки; людина почуває себе дрібною і незначною в порівнянні з рядом гігантських промислових підприємств і величезних компаній-монополістів; залишається тривога, безпорадність і непевність у завтрашньому дні. Ще один бич сучасного суспільства, на який мало хто звертає увагу, — це відсталий розвиток емоцій людини в порівнянні з його інтелектуальним розвитком. Усе вище перераховане і багато інших факторів відносяться до негативних проявів свободи. У результаті, заради того, щоб позбутися занепокоєння і набути впевненості, людина готова встати під прапори якого-небудь чи диктатора, що ще більш характерно для сучасності, стати маленькою деталлю величезної машини, добре одягненим і ситим роботом.

Еріх Фромм намагається розробити конструктивні шляхи для рішення цих проблем, проходження яких дозволить сучасній людині розвити свою індивідуальність, позитивно реалізувати свій внутрішній потенціал і домогтися втраченої гармонії з природою й іншими людьми.

Література

1. Философский словарь // Под. ред. И.Т. Фролова. М.: Наука, 1991.-- 560 с.

2. Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів.--К.: Видавничий центр "Академія", 2001.-- 576 с.

3. Платонов С. После коммунизма. -- М., 1989. ("самиздат").

4. Отчуждение человека в перспективе глобализации мира. Сб. статей. Выпуск I // Под ред. Маркова Б.В., Солонина Ю.Н., Парцвания В.В. Санкт-Петербург. Издательство «Петрополис». 2001. , 340 с.

5. Фромм Э. Бегство от свободы: Пер с англ. // Общ. ред. и послесл. П.С. Гуревича. -- М.: Прогресс, 1989. -- 272 с.

6. Фромм Э. Человек для себя // Пер. с англ. И послесл. Л.А.Чернышевой. - Мн.: "Коллегиум", 1992. - 253 с.

7. Антология мировой философии: В 4-х т. М., 1969. T. 3-4.

8. История философии в кратком изложении // Пер. с чеш. И.И. Богута - М.:Мысль, 1991. - 590 с.

9. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 р.// Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх творів. К., 1973

10. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова // Маркс К., Енгельс Ф. З ранніх творів. К., 1973

11. Советский энциклопедический словарь. М.: Сов. Энциклопедия, 1985. 1352 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:55:09 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:54:47 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Проблема відчуження у філософії К.Маркса і Е.Фромма

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151201)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru