Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Літні звичаї та обряди

Название: Літні звичаї та обряди
Раздел: Рефераты по культуре и искусству
Тип: реферат Добавлен 07:26:51 25 марта 2009 Похожие работы
Просмотров: 560 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему:

Літні звичаї та обряди


ПЛАН

1.Особливості літніх світ: Івана Богослова, Теодора

2.Зелені свята, Івана Купала, Петра і Павла

3.Жнивські звичаї та обряди, день пророка Іллі


1. Особливості літніх світ: Івана Богослова, Теодора

Найрізноманітнішим є літній обрядовий цикл , котрий тривав від русалій (кінець травня) аж до Головосіки (29 серпня). Він включає такі свята: русалії, Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Ілліч день, Пантелеймона Цілителя, Спаса , а також нині призабуті свята — богів Лада (з 25 травня по 15 червня), Ярила (3 червня), Громові свята та ін.

21 травня – свято Іоанна Богослова.

Коли св. Іоанн Богослов дожив до столітнього віку, багато потрудившись у благовісті Христовому, він разом зі своїми рідними та учнями вийшов з міста Ефеса і наказав їм викопати для нього хрестоподібну могилу, у яку він ліг і приготувався вмерти.

Християні, що жили в м. Ефесі, після смерті апостола розкопали його могилу, однак не; знайшли тіла апостола; оплакавши його чесну кончину, вони повернулися в місто і потім часто приходили на могилу і там підносили старанні молитви до Бога, призиваючи собі на допомогу і клопотання перед Богом св. Іоанна Богослова. Притім щорічно в цей день і місяць від труни його виходив як би деякий тонкий порох, який давав зцілення. Віруючі збирали цей порох і лікували ним різні недуги і хвороби.

От тому й узвичаїлося серед віруючих у цей день догоджати і вихваляти виспівуванням пісень улюбленого Богом більш всіх інших святих наперсника Христова св. Євангеліста Іоанна, іменуючи його і Богословом і начальником Богослов'я, улюбленцем і наперсником Христовим, дівичем, глядачем не виречених одкровень і сказателем невиречених Божих таємниць.

На Іоанна Богослова орали під пшеницю і саджали її, дивлячись по погоді. Пекли обітні пироги. Їх покладалося роздавати старим і жебракам на перехресті - лихо, якщо такий пиріг залишиться. Їсти його не можна було ні в якому разі. Можна було лише скормити птахам. Чомусь Іоанна Богослова почитали як батька святого Миколи Чудотворця.

Св. Іван був одним з найулюбленіших учнів у Ісуса Христа, можливо його любляче серце, за його світлий і чистий розум, за те, що він виявився здатним побачити у своєму вчителі Слово життя. Тільки любляче серце змусило юного Івана негайно ж залишити рибальську сітку, безліч риб, батька свого і піти за Христом, як тільки він почув на берегах Галілейського озера слова Його: "йди за Мною". Хоча в цей час він був зовсім юним, але його чиста незаймана душа уже вся була обійнята полум'ям віри в Месію, який з'явився, і виконана любові до цього Небесного Посланника. Любов Івана скрізь і усюди слідувала за Господом і ніде не залишала Його.

21 лютого – великомученика Теодора Стратилата

Великомученик Теодор походив із міста Євхаїти. Господь наділив його багатьма талантами, хоробрістю і неабиякою вродою. Був хоробрим воїном, і за відвагу його призначили воєначальником (стратилатом) в місті Гераклії, де він поєднував військову службу з проповідуванням Євангелія язичникам, що були йому підпорядковані. Невдовзі майже вся Гераклія прийняла християнство. Та саме в цей час імператор Лікіній (307-324 рр.) почав гоніння на християн. Святий Теодор сам запросив Лікінія в Гераклію, пообіцявши йому принести жертву язичницьким богам. Для здійснення цієї пишної церемонії він побажав зібрати у своєму домі всі золоті й срібні статуї богів, які були в місті. Лікіній повірив словам святого. Та його сподівання не здійснилися: святий Теодор, заволодівши статуями, розбив їх на друзки і роздав жебракам. 319 року святий помер мученицькою смертю. Ідучи на страту, він одним словом відчиняв темничні двері, відпускаючи на волю християн-в’язнів, а люди, що торкалися його риз, миттєво зцілювалися від недуг.

2. Зелені свята, Івана Купала, Петра і Павла

Ключовими в літньому обрядовому циклі були два поняття: вода і рослини. Саме довкола них вибудовувалися обрядові й магічні дії, пов'язані з шануванням сонця, рослинності, предків і покликані забезпечити врожай. На це спрямовувалися і русалії — перший обрядовий тиждень перед Зеленими святами. У народі він сприймався як Навський Великдень, коли русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат.

З міфологізаціею русалок пов'язаний не тільки русалчин тиждень, а й усі Зелені свята: на русалії дівчата укладають з мавками тимчасовий посестринський союз, на Семик (сьомий четвер після Великодня) здійснюють обряди на честь як русалок, так і всіх залежних покійних. Причому поминки визначалися особливою веселістю й гучністю, аби відлякати нечисту силу. В українців прийнято було перед Трійцею розмальовувати яйця у жовтий колір і роздавати їх дітям у пам'ять померлих «наглою смертю» дітей.

Зелені Свята перш за все - це свято перемагаючої весни на порозі літа, коли природа ніби святкує з людиною своє відродження.

Святкування починається з четверга. У цей день дівчата йдуть у поля, в левади або ліс і там завивають вінки “на всі святки”. Вінки в’ють з конвалій, незабудок, васильку, чебрецю, вплітають і полин як засіб від русалок. Використовували гілля різних дерев: клена, ясена, липи, осоки, але ні в якому разі не верби. Особливо шанована в Україні була тополя. Існував звичай ставити головне дерево перед воротами та дверима, щоб захистити себе від відьом. Для цього по кутках хліву встромлювали іноді осику. За допомогою цього ж дерева вгадували, чи всі члени родини доживуть до наступного клечання: якщо внесене на ніч дерево вранці залишалося зеленим - усі будуть здорові, якщо листя почорніє - хтось тяжко захворіє, а може, навіть вмре.

Під час святкування дівчата влаштовували спільну їжу, причому обов’язково у ній була яєшня. Яйце, починаючи з Пасхи, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). З Трійцею закінчувалася головна весняна календарна обрядовість.

Колись поширеним був звичай, що називався “водити тополю”. Для цього дівчата вибирали з-поміж себе найвищу дівчину, яка мала зображувати “тополю”. Її рясно прикрашали намистом, стрічками, барвистими хустками і потім водили селом і полями, де в той час уже колосились жита. Якщо зустрічалися люди, “тополя” їм низько вклонялася, а господарі пригощали дівчат. “Тополі” ж давали подарунки або гроші “на стрічки”. Водячи “тополю”, дівчата співали:

Стояла тополя край чистого поля;

Стій, тополенько, не розвивайся

Буйному вітрові не піддавайся…

Такий звичай ще мав назву “водити куща”. Обряд прикрашання дерев - це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, - ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків. Відбувається це тому, що на Зелені Свята починає цвісти жито, а за давнім народним віруванням, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - час дуже відповідальний, від якого у значній мірі залежить врожай. Тому і поминали в цей час своїх предків-небіжчиків, приносили їм жертву, влаштовували тризну. За стародавнім віруванням - померлі предки - це постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати в усіх хліборобських справах своїх нащадків. У Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах або зник безвісти.

Пора Петрівок (наступний тиждень після Зелених свят) вносить кардинальні зміни в характер літніх свят: у них починають переважати купальські пісні й купальська містерія. Найяскравіше це проявлялося в головному літньому святі — Купала, яке включало декілька свят: починалося воно з Петрівок, а закінчувалося в день Петра (з 23 по 29 червня). Дохристиянське свято Купайла збіглося з пізнішим християнським святом Іоанна Хрестителя, об'єднавшись у єдине свято Івана Купала.

КУПАЙЛО - прадавнє, величне, світоглядне свято наших Предків, одне із найвеличніших щорічних дійств та найпоетичніших народних свят - день літнього сонцевороту, що припадає в нашій місцевості на 20-21 червня, коли приходить найкоротша Купальська ніч!. Це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл, Сонце повертає з літа на зиму, а дні починають коротшати. В цей день наші Предки славили Бога земної радості, кохання і шлюбу - КУПАЙЛА. Чарівна вимріяна Квітка Щастя цвіте тільки в найкоротшу ніч – з 20 на 21 червня, коли б’є Перун. І ні в яку другу - така легенда!

Свято постало на зорі людської культури і продовж багатьох тисячоліть займає на території України одне з найпочесніших місць у святковому пантеоні наших Предків. Витоки обрядів КУПАЙЛА сягають глибини не віків, а тисячоліть і достовірно встановити час його виникнення навряд чи можливо. Прадавність виникнення, складність шляху становлення свята КУПАЙЛА засвідчують різні назви, під якими його знають у багатьох європейських країнах - СОБОТКА, СОНЦЕКРЕС, КУПАЛА, СЕМИЯРИЛА тощо. Вони іноді відрізняються днем та обрядовістю святкування, мають деякі відмінності за змістом та ідеологією тощо, але всі виокремлюють надзвичайну Велич та Значимість цього світоглядно-визначального Свята. Свідченням значимості свята є хоч би той факт, що, наприклад, у Франції купальське вогнище запалював сам король.

Після того, як християнська церква до цього прадавнього свята приурочила день Івана Хрестителя, свято Купайла з тих пір відомо в світі під новими назвами: “святого Яна” у західних слов’ян, “Івана Купала” у східних, “сан-Джовані” в Італії, “сан-Хуана” в Іспанії, “сен-Жана” у Франції тощо. Але спільним для всіх народів є дохристиянське походження свята, його головні прикмети та обряди, які ніякого відношення до Івана Предтечі не тільки не мали, але й не могли мати.

І хоч походження свята, як і самої його назви, стерлося в людській пам’яті, воно й до сьогодні бентежить душу, полонить своєю магічною красою. Славили наші Прадіди Дажбога, славили Сонце праведне, славили Землю-матінку, славили людину, її життя, мир, згоду, любов та працю. Проходять віки, тисячоліття, та щороку, коли Сонечко повертає на зиму, приходить ця чарівна ніч... Мабуть з того часу, як виникли слов’яни, склалися і чарівні купальські обряди, які поєднували в собі елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядодій. І до сих пір, навіть в дещо спрощеному і видозміненому вигляді, вони приваблюють до себе не зовсім зрозумілою нам зараз магічністю, урочистістю, таємничістю…

Саме в цю (і тільки цю) чарівну ніч Бог Сварог відкриває Небесну браму і всі моління-звертання людей будуть почуті Богами. Бог Купайло у Купальську ніч благословляє зрілість усього сущого, а молодим скріплює серця любов’ю до життя. Все живе тоді прагне любові, ніжності і розмноження, відбувається єднання людини і природи. Це свято молодості, краси, сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості…

На Купайла всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води, сила яких розвивається в цей час до найвищої міри – адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають Землю, даруючи найбільшу родючу силу її плодів. Свято супроводжувалося специфічними обрядами, піснями, танцями... Центральне місце в Купальських обрядах посідають Вогонь і Вода - адже саме ці природні стихії за віруваннями наших Предків були першоосновами буття. Купальський Вогонь спалює все зле, а Вода дає живлючий заряд сили і міцності.

Особливістю свята Купайла є також його громадський аспект – в ньому беруть участь всі – від старого до малого. Кожний має очиститись Водою, Вогнем і Рослинами, аби забезпечити собі здоров'я на цілий рік. На святі від пісень, хороводів та ігор дрижала земля.

Шкода, що багато ніби й свідомих українців не звертають на ці “дрібниці” уваги, продовжують святкувати Івана Купала 7 липня, свідомо чи несвідомо перешкоджаючи поверненню своєї Історичної пам’яті, Рідної Віри. Чим раніше ми зрозуміємо, що на чужій історії і вірі не збудувати своєї Держави, що тільки повернення до рідних витоків дає нації силу, тим швидше Україна вийде з манівців бездержавності на шлях дійсного державотворення.

Саме Купальську Ніч наші Предки вважали найщасливішою шлюбною ніччю, адже діти в цьому випадку народжуються на Великдень і, як правило, бувають здорові і вродливі.

Закликаємо Вас до святкування Купайла. Зберіть друзів біля ВОДИ і ВОГНЮ і відродіть це СВЯТО нашого РОДУ. Відроджуймо, браття-українці, прадавні традиції своїх Предків, співаймо купальських пісень, святкуймо КУПАЙЛА. І шукаймо свою ЧАРІВНУ КВІТКУ ЩАСТЯ!

Купальські свята визначаються особливою поетичністю та чарівністю, адже у цей час пробуджувалася всіляка нечиста сила, дозрівало чудодійне зілля, розквітала папороть... Існувало повір'я: хто встигне зірвати квітку папороті (а вона розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриваються заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Отож, у ніч на Купала (23 червня) сміливі шукали в лісі папороть, дівчата ворожили на вінках, молодь десь над водою запалювала вогні і стрибала через них: купальські вогні та купальська вода мали цілющу та очищувальну силу.

Один із купальських обрядів-ворожінь поетично описав наш сучасник — митрополіт Іларіон: «А на Купайла рано сонце, сходячи, «грає — Купайла звеличає»: міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Надвечір дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне — помре. Пускають вінки і з свічами, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом парубки ловлять пущені вінки, а дівчата співають...»

Центральне місце у святі займало прикрашання ритуального деревця — купайли (купайлиці, гільця, марени) . Ним слугувала гілка верби, вишні або ясеня, прикрашена польовими квітами, паперовими стрічками, запаленими свічками. Довкола купайлиці дівчата водили кругові танки, співали про кохання та сватання. Подекуди його «купали» у воді, а потім розламували й роздавали кожній дівчині — «щоб багатство велося».

Уся купальська обрядовість наскрізь просякнута символікою, яка поєднує елементи солярного культу, аграрної магії, очищувальних та еротичних обрядів: купальські вогні — це відгомін культу сонця, купальська вода — символ цілющої сили, папороть — символ щасливої долі, чудодійна Іванівська роса забезпечувала красу й кохання, а купальське дерево — родючість та щастя.

Найбільшою мірою аграрно-магічна функція проявлялася в літніх святах жнив — обжинках (дожинках) . Ці свята базувалися на вірі в те, що польові божества живуть в останньому снопі, — звідси й священне до нього ставлення. Згідно з українськими традиціями, з останніх колосків робили сніп та вінок, оздоблювали їх стрічками та квітами, а вінок вдягали найвродливішій жниці. З піснями її супроводжували до села, де жницю одарювали, а для всіх улаштовували колективну трапезу. Було прийнято зберігати обжинковий сніп до весни, аби зачати з його зерен нову багату ниву.

До жнивних свят належать також Маковія (1 серпня) та Спаса (19 серпня). На Маковія святили мак, зілля та збіжжя, на Спаса — також плоди і мед. Цими святами, власне, й завершувався цикл літньої обрядовості.

Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносяться у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

Розпочинається осінній цикл із свята Семена (1 вересня), котре колись збігалося з новим церковним роком. Увесь цикл включає такі свята та обряди: Семена, Покрови (1 жовтня), св. Димитрія (Дмитра; 26 жовтня), Кузьми та Дем'яна (1 листопада), Введення (21 листопада), Катерини (24 листопада), св. Георгія (23 листопада), Андрія (30 листопада), св. Варвари (4 грудня) та св. Миколи (6 грудня).

Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови починалися весілля (дівчата казали: «Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку»). Цей сезон тривав до Пилипівки (14 листопада), після чого не можна було вже вінчатися: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри». Те, що весілля припадали саме на перші місяці осені, не є випадковим: вони збігалися зі шлюбними сезонами давнини, і недарма день покровителів шлюбу Козьми та Дем'яна відзначався саме у цей період. Інші свята осіннього циклу також пов'язані з одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, і на Катерини, і на Андрія, причому «арсенал» цих ворожінь був надзвичайно різноманітний.

Крім суто родинного спрямування, свята осіннього циклу позначали і стадіальність природи, так би мовити, «колесо часу». Найбільш виразно це проявлялося у святі Дмитра. Символічно, але саме св. Дмитро, згідно з уявленнями, тримає у себе ключі, якими замикає землю аж до приходу св. Юрія. Останній, приїхавши на білому коні, відмикав тими ключами землю на весну. Отже, коло аграрного календаря замикалося, і все починалося спочатку.

СВЯТО ПЕТРА I ПАВЛА

Дванадцятого липня за новим стилем — день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, «Петра». В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра — «жито зажинати».

В одній з народніх колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує.

На карпатських полонинах, де потепління наступає пізніше, ніж в інших частинах України, з іменем святого Петра в'яжеться найвищий розквіт літнього періоду. В одній колядці співається, що святий Юрій трубить в трембіту «листовую», а святий Петро — «в цвітовую»: як затрубив святий Петро, то —

Пішли голоси по полонинах,

По всіх царинах, та й по всіх садах,

По виноградах, по пасіченьках —

Всі полонини у цвіту стали,

Всі полонини та всі царини,

Та й усі сади, та й виногради

Зродили цвіту по всьому світу,

А пчолоньки сі ба й ізроїли,

Та на цвіт спали, медок зібрали ').

Святий Петро часто згадується в народніх віруваннях та леґендах; так, на Херсонщині записано оповідання про те, як Бог з Петром людей парували: «...Ідуть вони в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: «Боже, поможи тобі, дівко!» Вона підняла голову, подя-

кувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок — нап'яв собі холодок з ковдри та й спкть. Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: «Не займай, Петре, ходім!» Пішли вони й зайшли в пшеницю — як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: «Боже, поможи тобі, хлопче!» Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: «Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй». А Бог відповідає йому: «Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою». Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло»2 ).

До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Ранком у цей день, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з Польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшися з церкви, люди розгівлялися мандриками. Мандрики — це пампушки печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить ніби від того, що, мандруючи по світі, Петро з Павлом живилися «мандриками». В цей день зозуля перестає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла в святого Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народнім віруванням, віщує нещастя.

На другий день після «Петра» є теж свято, але наполовину менше, і називається воно «Полупетра» або «Петрового батька». На Слобожанщині колись у цей день різали трьох півників і варили борщ у трьох горнятах—«три борщі, бо святий Петро т.ри рази відрікався від Христа».

3. Жнивські звичаї та обряди, день пророка Іллі

ЗАЖИНКИ

Коли жито, ячмінь і пшениця дозріють, то господиня бере, бувало, хліб-сіль і громичну свічку та йде в поле зажинати ниву; вона жне серпом перший сніп пашні, несе його додому і, як де ведеться,— в одних місцевостях ставлять той сніп на покуття під образами, а в інших — у стодолі, де він стоїть аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочують окремо й зерна з нього святять у церкві, а перед засівом змішують їх із насінням. Соломою з першого снопа загодовують корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робилися в присутності священика.

Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівали хліби, тоді жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колосся, завивала їх вузлом — це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні на завиття вінків, а потім усі разом з веселими піснями поверталися додому.

Очевидно, що в кожній іншій місцевості зажинки робилися по-різному, але в етнографічній літературі матеріалів про це, на жаль, дуже мало.

ЖНИВА

Колись, та не так і давно, з півстоліття тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Комбайни в Україні з'явилися лише в тридцятих роках нашого століття.

Отож, за тиждень після «Петра» в Україні починалися жнива, на полі з'являлися люди в широких білих штанях, у полотняних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках,— косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба, й довгий рівний покіс, як простелений рушник, лягав стрічкою за кожною косою.

Дівчата й молодиці виходили на ниву з серпами; жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали:

Вгору, сонечко, вгору, Хай я нивоньку дожну. Ой, лане-ланочку, Скажи ж мені правдочку, Чи будемо ми в кінці, Чи підемо ми в вінці?

Ой, будем, доню, будем,

Лише нивоньку дожнем!

А як ниву вже дожинають, то співають, бувало:

Дивувалися ліси,

Де поділися вівси,

Женчики позжинали Залізними серпами,—

Залізними серпами, Біленькими руками.

Увечері, коли вже зайде сонце, натомлені тяжкою працею женці йдуть, було, додому і співають:

Ой, заспіваймо, хай дома почують,

Хай нам вечерять готують.

Утомила нас та широкая нива,

Що тепер нам і вечеря не мила.

Ой, не так нива, як високії гори,

Ой, не так гори, як велике жито,

А вже ж нам спину як кілком перебито.

Колись давно нашим жінкам та дівчатам доводилося жнивувати у панів. Якщо пан був поганий, то женці йому співали:

Ой, в чужого господаря обідать пора, А в нашого господаря ще й думки нема,

Ой, паночку наш, обідати час!

А в чужого господаря горілочку п'ють,

А в нашого господаря й води не дають,

Ой, паночку наш, обідати час!

А в чужого господаря полуднувать пора,

А в нашого господаря й на думці нема,

Ой, паночку наш, полуднувать час!

А в чужого господаря полуднували,

А в нашого, багатого, ще й не думали,

Ой, паночку наш, полуднувати час!

Коли вже кінчаються жнива і в полі дожали останню ниву, дівчата співають:

Перепілонька мала, Де ся будеш ховала? Ми пшеницю дожали, У снопи пов'язали, В копи поскладали. Одна копонька в стозі, А друга в оборозі, А третя в стодолі,— Нам горілонька на столі!

Або так:

Ой, їздило пахолятко по полю,

Запрошало челядоньку до двору,

Ой, до двору, челядонько, до двору,

Не запалюй білого личенька на полю.

Дожинаючи ниву, женці залишають трохи недожатих стебел з колосками «Спасові на бороду». Те недожате колосся вони зв'язують у пучок червоною ниткою або виплітають колоссяну китицю, ніби бороду, й пригинають колосся до землі — це і є «Спасова борода», яка в різних місцевостях України називається по-різному. Так, на Підляшші її називають «перепілка», а на Поліссі «перепелиця» — це ніби останнє пристановище для цього птаха, як про це співається в пісні:

Не вилітай, сива перепілко,

Вже ми не підемо в твоє пілко!

Але перепелиця — це вже, ймовірно, пізніший додаток, бо суть «бороди» правдоподібно пояснюється тим, що це останній притулок польового духа, який у слов'янській міфології уявлявся в вигляді кози. На Волині «борода» так і називається — «коза». Там же, на Волині й на Підляшші, ту «бороду» оздоблюють стрічками й квітами. Потім обітсь люють траву навколо «Спасової бороди», чи там «перепелиці», чи «кози»,— це вже роблять скрізь, у всіх місцевостях. Далі виминають з колосся трохи зерна й закопують в землі або просто сіють зерно поміж стеблами тої «бороди». Подекуди, як ось на Чернігівщині, коло «бороди» кладуть окраєць хліба, дрібку соли, баньку з водою і співають:

Оце тобі, «борода»,

Хліб, сіль і вода!..

А потім ще й приказують: «Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!» Парубкам кажуть пролазити через ту «бороду», щоб були багаті. Молодиці ворожать про врожай, кидаючи назад себе серпа. Як серп, падаючи, вдариться гострим кінцем об землю, то в наступному році буде врожай, а як вдариться тупим або держаком,— то це погана прикмета. Так ворожать тричі.

Про «Спасову бороду» женці співають:

Сидить ворон на копі. Дивується «бороді»: Ой, чия ж то «борода» Сріблом-злотом обвита?

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй! Сріблом-злотом обвита, Красним шовком обшита —

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй! Нашої пані «борода» Сріблом-злотом обвита —

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй! Сріблом-злотом обвита, Красним шовком обшита —

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй! А чужої пані «борода» Мочалкою обвита —

Ой, чуй, пані, чуй:

Вечеряти нам готуй!

Як бачимо, дивується ворон, бо ж він птах бувалий, скрізь літає, багато світу бачив, а такої гарної «бороди»,

як у нашої пані, не зустрічав. Замість ворона часом згадують лісового гостя ведмедя —

Сидить ведмідь на копі, Дивується «бороді»...

Але найчастіше пісня каже, що «сидить півень на копі і дивується «бороді» — і це, здається нам, найдотепніше, бо ж півень і сам має бороду і то не абияку, а червону, і навіть він, мовляв, такої гарної «бороди», як у нашої пані, не бачив.

Зустрічається ще й такий варіянт пісні:

Ходить Ілля по межі, Дивується «бороді»..,—

бо в північній Україні зажинають саме на Іллю (20-го липня) 3 ], а в південній — вже в цей час кінчаються жнива. Якщо жнива починаються швидше, то люди кажуть, бувало: «Бач, як Ількові бороду розчісують,— косять!», і додає записувач: «до Іллі так уже викосять жито, що й на бороду Іллі не оставлять»,—

Ми-то, женчики, ми-то Пожали всеньке жито,

А другі ліниві: Стоїть жито на ниві!

Як уже всі хліба вижаті й женці кінчають складати снопи в копи, то вони співають:

Ой. задзвеніли стодоли, стодоли,

Що не повні сторони, сторони.

Ой, не дзвеніте, стодоли,

Будуть повні сторони:

Скільки на небі зірочок,

Стольки на полі копичок.

Зіроньки небо світили,

Копоньки поле укрили.

Збираючи врожай не тільки поля, а й городу чи саду, за нашим народнім звичаєм годиться щось залишити «на пні», в землі чи на дереві Збираючи садовину, наприклад, наші селяни залишають на кожному дереві по яблуку чи грушці, а вишні, звичайно, залишаються на вершку дерева—«на розплід». Існує повір'я, що коли забрати геть усе до краю, то наступного року не вродить. Часом кажуть, що це залишається для птиць, бо ж Бог, мовляв, родить не тільки нам, а й на їхню, пташину, долю. Це — правда.

ДЕНЬ ПРОРОКА ІЛЛІ

Другого серпня святкується день Пророка Іллі. За народною мітологією, Ілля є наступником громовика Перуна, і з цим в'яжеться багато вірувань та легенд, як от:

«Грім гримить, то Ілля по небесному мосту в огненній колісниці їде».

«До Іллі дощ ходить зі своїм вітром: за вітром і проти вітру, а після Іллі тільки за вітром».

«До Іллі хмари ходять за вітром,

а після Іллі—проти вітру».

На південній Україні в цей час бувають «горобині ночі» — нічні грози з блискавкою і громом: буревії такі сильні, що й птицям заснути не дають.

Існує народня леґенда, що коли біси повстали проти Бога, то Бог наказав Іллі прогнати нечисту силу з неба. З того часу Ілля ганяється за бісами і пускає в них огненні стріли: громи і блискавку.

Під час грози забобонні люди відганяють від себе котів і собак, вірячи, що в цих тваринах ховається нечиста сила.

Якщо в цей час грім запалить хату, то селяни колись вірили, що таку пожежу нічим-погасити не можна, бо ж: «Як Бог запалив, то чоловік не погасить!»

Під час грози селяни запалювали перед образами «страсну свічку», щоб грім хати не спалив.

В одній із народніх колядок співається про Іллю, як він проходить полями з житяною пугою в руці:

Ходить Ілля на Василя,

Носить пугу житяную:

Куди махне — жито росте,

Жито, пшениця і всяка пашниця.

Інший варіянт:

Ішов Ілля на Василя,

В його пужка житяночка,

Куди махне — жито росте.

Отже, тут Пророк Ілля виступає як сівач озимого посіву. Після Іллі, звичайно, починається озимий посів жита й пшениці

«На Іллі новий хліб на столі» — селяни в цей час уже випікають хліб з нового врожаю.


ЛІТЕРАТУРА

1. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. Київ, 1988;

2. Этнография восточных славян. Москва, 1987;

3. Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. Москва, 1991;

4. Супруненко В. П. Народный дневник. Днепропетровск. 1991;

5. Культура і побут населення України. Київ, 1991;

6. Українська минувшина: Ілюстр. етногр. довідник. Київ, 1993;

7. Успенский П. Д. Новая модель Вселенной. Санкт-Петербург, 1993.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:45:49 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:51:02 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Літні звичаї та обряди

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150741)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru