Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою

Название: Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою
Раздел: Рефераты по культуре и искусству
Тип: реферат Добавлен 03:57:23 02 ноября 2009 Похожие работы
Просмотров: 74 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат з культурології на тему:

Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою


План

1. Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою

2. Співставлення феноменів “культура” і “цивілізація”

3. Теорії культурно-історичних типів та локальних цивілізацій


1. Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і

природою

Своїм практичним ставленням до світу людина стверджує форми свого власного буття в ньому, створює свій особливий світ, відмінний від світу природи, опредметнює його, створює культуру. Культура в цьому вимірі постає як реальне узагальнення олюднення природи людською діяльністю, людина – як носій діяльності (і природна істота), як суб’єкт культури. Ті ж форми праці, осмислені з погляду етапів розвитку людини, є своєрідними формами культури. Таким чином, перше й вихідне визначення культури полягає в розумінні її як усього того, що створене людиною, на відміну всього того, що створене природою. Цим поняттям, так би мовити, проводиться своєрідна розмежувальна лінія між природним світом і світом соціальним, створеним людиною в результаті праці.

Соціальне, як таке, що презентує особливу, людську форму руху матерії, і культура, як все надприродне, створене людиною, на відміну від “природи” за обсягом означають одну і ту ж сферу явищ. Як зазначають у цьому зв’язку В. Шинкарук і О. Яценко, культура, звичайно ж, є соціальним явищем, а соціальне за своєю специфікою, на відміну від природного буття, є культурою.

Останнє не лише не виключає “природу” з “культури”, не “виганяє” її з історії, а, навпаки, підкреслює їх глибокий внутрішній взаємозв’язок, який існує в межах означеної єдності. Культура не лише відрізняється від природи, але й органічно зв’язана з нею, так або інакше включає її в себе. Основою їх взаємодії є ні що інше, як людська діяльність, праця. І це зрозуміло. Людина перетворює природу, створює предмети (за законами природи) не заради самих предметів, а заради людини. Тому предмет є предметним людським ставленням до людини й, одночасно, до себе самої, і навпаки. Людина здійснює свою діяльність адекватно закономірностям самого предмета, в силу чого предмет спонтанно розкриває свої внутрішні зв’язки, властивості, залежності. “Перетворювати” природу, втілювати в ній свої цілі людина може і повинна за законами самої природи і з її допомогою. В цьому суть цілеспрямованого освоєння природи, її соціалізації, олюднення. Саме тому культура і постає як реалізація в природі людських цілей за законами самої природи. Вона – сфера освоєння, олюднення природи людською працею в інтересах розвитку самої людини.

Глибинний зміст філософського розуміння культури в тому й полягає, що це поняття фіксує людське ставлення до природи, рівень загальнолюдської значимості речі (предмета), її здатності ніби випромінювати з себе людський сенс, прислуговувати людині як її власне відображення. Культура є втіленням людського ставлення до природи, втіленням людяності – універсальності цього ставлення. І міра цієї людяності (універсальності), виявлена по відношенню до природи, є мірою культури, її іманентним критерієм, мірою відповідності культури своєму власному поняттю людяності (універсальності), ставленням до природи і відповідно до будь-якого визначення самої людини.

У процесі праці людина перетворює природні речі на необхідні для життя блага. Принциповим тут є твердження про цілеспрямоване, доцільне ставлення людини до природи. Культуротворчою є не всяка діяльність людини, а лише та, що здійснюється адекватно до закономірностей предмета (природи). Людина може і повинна перетворювати природу за законами природи, а не проти них. У такому разі праця стає засобом однобічно утилітарного споживання природних ресурсів з метою одержати максимальний прибуток. Руйнуючи природу, така праця руйнує і культуру.

Культура є процесом і результатом реалізації в природі людських цілей за законами природи, сферою освоєння природи і її олюднення. Зрозуміло, що це можливо тільки в суспільстві і через нього. Предмет стає людським предметом, набуває людської форми лише тому, що сповнений не лише природного, а й суспільною змісту. Це означає, що суспільне входить в предметну область культури і що вона, в свою чергу, є його якісною характеристикою, мірою людського в соціумі, мірою його гуманізації.

Матеріальні та духовні надбання людей є не чим іншим як предметним втіленням їх здібностей, сутнісних сил і відносин. Ці надбання – зовнішня форма існування культури. Дійсним же (внутрішнім) змістом її існування є розвиток людини як суспільної істоти, тобто вдосконалення її творчих сил, потреб, здібностей, форм спілкування тощо. Таким чином, культура постає і як сфера становлення, розвитку, соціалізації людини.

Отже, як сфера олюднення природи, гуманізації соціуму і соціалізації особистості культура виступає якісною характеристикою створюваної людством дійсності, що є предметною сферою культури настільки, наскільки вона “дозволяє побачити в ній міру нашого власного людською розвитку, за якою ми визначаємо довжину пройденого нами історичного шляху” (В. Межуєв).


Рис. 10. Забезпечення гармонізації відносин природи і суспільства

Таким чином, історія людської культури доводить необхідність гармонійного взаємозв’язку людського культурного буття з природним універсумом. Чим далі культура у своєму еволюційному розвитку відривається від природи, тим більше міра гармонійності їхнього співвідношення стає мірою культурності людського існування. Тільки безперервний діалог “природа – культура” може бути основою стабільності існування людини, суспільства, а отже, і самої культури.

2. Співставлення феноменів “культура” і “цивілізація”

На сьогодні усвідомлення проблеми співвідношення культури і цивілізації ще певною мірою не є повним, бо це є досить новий напрям в культурології.

Складність проблеми міститься в тому, що обидві дефініції – як “цивілізація”, так і “культура” – мають багато визначень.

Культура є специфічною характеристикою суспільства і відбиває досягнутий людством рівень історичного розвитку, який відбиває певне ставлення людини до природи і суспільства, а також розвиток творчих сил та здібностей особистості. Культура містить в собі не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні будівлі, результати пізнання, твори мистецтва, норми моралі і права), але й індивідуальні людські сили і здібності, які реалізуються в діяльності (світогляд, знання і фахові навички, рівень інтелектуального, естетичного, морального розвитку, засоби і форми спілкування людей й т.ін.). Ці положення зближують поняття “культура” і “цивілізація”. Останнє має кілька значень.

Цивілізація (від лат. civilis – громадянський, державний) – це у широкому розумінні будь-яка форма існування живих істот, що наділені розумом. Поняття цивілізації з’являється у XVIII ст. у тісному зв’язку з терміном “культура”. І хоча часто цивілізація вважається синонімом культури в плані сукупності матеріальних і духовних досягнень суспільства, в науковому обігу це суттєво різні терміни. Культура – це спосіб і результат всієї людської діяльності на відміну від того, що вже існує в природі. Цивілізація – це доба класових суспільств на відміну від суспільств докласових, а також рівень культури найдавнішніх класових суспільств або тип, різновид їх культури (антична цивілізація, християнська цивілізація). У науковій літературі зустрічається також висхідне до Гегеля розуміння цивілізації як матеріально-технічної бази духовної культури, причому не обов’язково класового суспільства (наприклад, цивілізація неоліту). Звідси стає можливим висновок про різні рівні культури і цивілізації одного й того ж самого історичного періоду: культура може бути високою, цивілізація – низькою (античність).

Світові цивілізації (за Ю. Яковцом):

· неолітична;

· раннєрабовласницька;

· антична;

· раннєфеодальна;

· пізньофеодальна;

· індустріальна;

· постіндустріальна.

Таблиця 3. Типи цивілізацій

Типи цивілізацій
1 непрогресивні форми існування аборигени Австралії, індіанці Америки, племена Африки, малі народи Сибіру та Північної Європи
2 циклічного розвитку країни Сходу
3 прогресивного розвитку греко-латинська і сучасна Європейська

Таблиця 4. Цивілізаційні цикли

Цивілізаційні цикли (за Е. Тоффлером)
1 сільськогосподарчий
2 індустріальний
3 постіндустріальний

Таблиця 5. Розвиток цивілізації (за В. Степіним)

Концепція цивілізаційного розвитку за В. Степіним
1 традиційна Схід
2 техногенна Захід

Отже, можна зробити деякі висновки.

Культура – це сукупність духовних можливостей людського суспільства того чи іншого ступеня розвитку.

Цивілізація – сукупність умов, необхідних для здійснення цих можливостей.

Культура завдає смисли і цілі суспільного і особистісного буття.

Цивілізація забезпечує форми соціальної організації, технічні засоби, регламент громадської поведінки.

Культура є ціннісною, пов’язаною з реалізацією людських цілей.

Цивілізація перетворює ідеальні плани культури в реальні програми, до виконання яких залучаються значні маси людей. Вона визначає місце і роль людини в культурі, правила людського спілкування, в яких знаходять більш-менш адекватний вираз цілі та ідеали культури.

Культура розглядається багатьма науковцями як зовнішній по відношенню до людини світ, що впливає на неї, але й протидіє людині. Цивілізація завжди є внутрішнім надбанням людини, розкриває міру її розвитку, внутрішньої гідності, є символом її духовного багатства.

3. Теорії культурно-історичних типів та локальних цивілізацій

Інтеграційні процеси, універсалізація способу життя різних народів і держав виявляються більшою мірою у періоді спокійного еволюційного розвитку локальних і світових цивілізацій.

Світова цивілізація – це етап в історії людства, що характеризується певним рівнем потреб, здібностей, знань, навичок та інтересів людини, технологічним та економічним способом виробництва, устроєм політичних і громадських відносин, рівнем розвитку духовного виробництва. Зміна світових цивілізації відбиває поступальний рух історичного прогресу, саморозвиток людства.

Локальні цивілізації відбивають культурно-історичні, етнічні, релігійні, економіко-географічні особливості окремої країни, групи країн, етносів, пов’язаних загальною долею, відображуючих і переламлюючих ритм загальноісторичного прогресу то з’являючись у його епіцентрі, то віддаляючись від нього. Кожна локальна цивілізація має свої почерк і ритм, що більш-менш синхронізовані з почерком і ритмом світових цивілізацій. Найповніша каталогізація локальних цивілізацій наведена А. Тойнбі (1889-1979). Досліджуючи структуру людства останнього тисячоліття, він винайшов п’ять живих цивілізацій:

1) західне суспільство, згартоване західним християнством;

2) православно-християнське, або візантійське суспільство, розташоване в Південно-Східній Європі та в Росії, Україні, Білорусі;

3) ісламське суспільство – від Північної Африки і Середнього Сходу до Китаю;

4) індуїське суспільство в тропічній субконтинентальній Індії;

5) далекосхідне суспільство в субтропічному і помірному районах Південно-Східної Азії.

Цивілізації постійно розвиваються, мають свій життєвий цикл. За А. Тойнбі, кожна з них проходить у своєму розвитку фази виникнення, зростання, надламу і розпаду.

Культурологічні ідеї М. Данилевського (1822-1885) формувались під впливом природничих наук, зокрема біології, а також того різномаїіття культур народів, з яким європейці зіткнулись у другій половині XIX ст.

В основі доктрини Данилевського міститься ідея обокремлених, “локально-історичних типів”.

Подібно до живого організму культурно-історичні типи знаходяться у безперервній боротьбі один з одним і з зовнішнім середовищем. В силу своєї замкненості між типами практично не існує тієї загальної системи цінностей, на підмурку якої вони могли б консолідуватися. Якщо звернутися до біологічної аналогії, то культурно-історичний тип можливо уподібнути рослині: як баобаб не може рости на чорноземі, так і береза – в саванні.

Як і біологічні види, культурно-історичні типи проходять природні стадії змужнілості, старіння і загибелі. Культурно-історичний тип еволюціонує від етнографічного стану до державного й від нього – до цивілізації.

Хід історії відбивається у зміні витискуючих один одного культурно-історичних типів, які вирізняються релігійними, політичними та соціально-економічними ознаками.

Данилевський вирізняє 10 таких типів, що цілком або частково вичерпали можливості свого розвитку:

– єгипетський;

– китайський;

– ассірійсько-вавилоно-фінікійський, халдейський або давньосемитський;

– індійський;

– іранський;

– єврейський;

– грецький;

– римський;

– новосемітський, або аравійський;

– германо-романський.

До них можна залучити два американських типи: мексиканський і перуанський, що загинули насильницькою смертю, не встигнув здійснити свого розвитку.

Якісно новим, перспективним з точки зору історії, типом Данилевський вважає слов’янський культурно-історичний тип, найбільш сильно виражений в російському народі, у якому відбита месіанська ідея відродження культури.

Уразливість культурологічної моделі Данилевського, постає:

– по-перше, у механічному перенесенні понять біології та її пояснювальних принципів на історію. Це призводить до того, що історія втрачає своєрідність;

– по-друге, у її приниженні загально-людської культури, хоча сам Данилевський не заперечує можливості впливу однієї культури на іншу. Якими б своєрідними не були культури окремих народів, у них виявляються й деякі загальні риси. До них відносяться: матеріальне виробництво, техніка і технологія, мова як засіб спілкування, художня творчість, шлюбні відносини, міфи і героїчний епос й т.ін.

Тим не менше, концепція Данилевського виявилась досить перспективною. До того ж вона стала першою спробою перегляду місця західноєвропейської цивілізації у культурній сім’ї народів Землі.

Культурологічна концепція О. Шпенглера (1880-1936), ґрунтується на зіставленні й більшою частиною протиставленні культури і цивілізації. Тому перед усе треба визначити ці поняття. У світовій історії Шпенглер вирізняє вісім типів культур, що досягли повноти свого розвитку:

– антична;

– Західно-Європейська;

– арабська культура;

– Єгипетська;

– Вавилонська;

– Індійська;

– Китайська;

– культура майї.

Для Шпенглера їх існування у різні часи на самих віддалених теренах планети – свідоцтво не єдиного світового процесу, а єдності прояву культури в усій її різноманітності. Тобто, культура у Шпенглера – це склавшийся у віках історичний індивідуум, історико-культурна цінність, сутність якої складає релігія.

Терміном цивілізації Шпенглер визначає останню, неминучу фазу усякої культури. Цивілізація як виключно техніко-механічне явище протилежна культурі як царству органічно-життєвого. Цивілізація, що володіє одними й тими ж самими ознаками в усіх культурах, є виразом відмирання цілого як організму.

Аналізуючи духовний клімат сучасної йому Європи, Шпенглер приходить до висновку, що подібно тому, як свого часу загинула греко-римська культура, зараз старіє західноєвропейська, і ніщо не може її врятувати.

Слід визначити, що для Шпенглера у сучасному світі культура зберігається лише у селянстві, що підвержене тиску з боку цивілізації.

Багато положень культурологічної концепції Шпенглера суперечливі, але його застереження про те, що масова бездуховна продукція цивілізації ворожа культурі, залишається актуальним і зараз.

П. Сорокін (1889-1968) – ще один з мислителів XX ст., який діагностує стан західної культури як кризовий. Ця криза екстраординарна, бо зачіпає майже все життя суспільства й містить у собі розпад основополагаючих форм західної культури останніх чотирьох сторіч.

Сорокін розподіляє культуру на три типи: ідеаціональну, ідеалістичну та чуттєву.

Ідеаціональна культура заснована на принципах надчуттєвості і надрозумності Бога як єдиної реальності й цінності. До цього типу він відносить культуру Брахманської Індії, буддійську, а також культуру середньовіччя до кінця XII ст. Стиль цієї культури символічний, мистецтво релігійне, героями можуть бути боги, ангели, святі й грішники. Тут мало уваги приділяється особистості. Ця культура головним чином займається наближенням віруючих до Бога.

Ідеалістична культура – проміжна між ідеаціональною та чуттєвою, тому що цінності її належать як Небу, так і Землі. Світ цієї культури як надчуттєвий, так і чуттєвий, але чуттєвість ця найпіднесеніших і найшляхетних проявів. Такою була культура XIII-XIV ст. у Західній Європі, а також Давньогрецька культура V-IV ст. до н.е.

З XVI ст. починає свій рахунок чуттєва культура, свідками згасання якої ми є. Її цінності – у повсякденному, земному світі: реальний пейзаж, реальні подія і пригода, її герої – фермери, робітники, господарки, навіть злочинці й божевільні, її мета – принести насолоду, послабити збудження стомлених нервів. Ця культура намагається звільнитися від релігії, моралі та інших цінностей. Стиль її натуралістичний, вільний від всякого символізму. Цій культурі судилося загинути, але ніякої катастрофи в цьому Сорокін не бачить.

На думку Сорокіна, культура не загине, доки жива людина, і він сподівається, що відродження культури, її оновлення буде досягнуто на засадах альтруїстичної любові та етики солідарності.

Л. Мєчніков висунув теорію, що пояснювала нерівномірність суспільного розвитку змінами географічних умов в різні епохи під впливом економічного і суспільного прогресу. Виходячи з цього, він виокремлював три періоди в історії цивілізації:

1) річковий – від виникнення перших рабовласницьких держав у далинах Нілу, Тигра і Євфрата, Інда і Ганга, Хуанхе і Янцзи;

2) середньоморський – від заснування Карфагену;

3) океанічний – від відкриття Америки.

Л. Гумільов розглядав культуру як результат органічної взаємодії природного середовища, етноса і мутаційних космічних впливів, що призводять до так званої пасіонарності. Пасіонарність – це циклічна здатність людей до надзвичайної напряженості й творчості. Гумільов вважав, що начало свого історичного шляху етноси одержують з космосу. Становлення нових народів (етногенез) – явище природне, в той час як в процесі пасіонарного підйому етноси укладають свій особливий тип культури – творіння рук людських і її розуму. Для пасіонарів типове присвячення себе певній меті життя.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:45:11 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:50:46 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Культура як підґрунтя гармонізації протиріч між людиною і природою

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150314)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru