Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Організація науково-інформаційної діяльності

Название: Організація науково-інформаційної діяльності
Раздел: Рефераты по коммуникации и связи
Тип: контрольная работа Добавлен 18:07:18 22 апреля 2009 Похожие работы
Просмотров: 108 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Контрольна робота

з курсу “Організація науково-інформаційної діяльності”


ЗМІСТ

1. Носії інформації

2. Складова модему

3. Організація телеконференцій

4. Основні функції інформаційних центрів

Використана література


1. Носії інформації

У всі часи та століття інформація мала велике значення і високу товарну ціну. Історично склалось так, що поняття «інформація» асоціювалось зі змістом якогось сигналу, повідомлення, що в свою чергу, слугував стимулом для певних дій тих чи інших суб'єктів. Інформація — атрибут матеріального світу, без якого неможлива життєдіяльність будь-якої живої істоти, а не лише людини.

На сьогодні існує чимало визначень терміну «інформація» залежно від галузі науки, сфери людської діяльності, де він використовується. Згідно з одними поглядами інформація - це щось нове, що дозволяє продукувати економічні і соціальні блага з меншими витратами людських та матеріальних ресурсів. Тобто інформація трактується, як благо, рушій технічного і соціального прогресу, засіб раціонального облаштування суспільства, де буде загальний добробут. Згідно з іншим підходом, інформація - це засіб маніпулювання людьми та шлях до нових форм нерівності, до формування нової еліти, до зниження інтелектуального потенціалу суспільства, та ефективний засіб безкровної боротьби.

З фундаментально-наукової точки зору інформація — це насамперед знання про об'єктивно непорушні закони протікання природних процесів, і ці знання є глобальною основою формування людиною цілей і засобів своєї конкретної діяльності, розробки методів, концепцій і програм продуктивного і соціокультурного розвитку. Єдиним джерелом отримання інформації є життя і творча діяльність людей в об'єктивно існуючому речовинно-енергетичному середовищі. Інформація, яка циркулює в суспільстві, у виробничих процесах, в управлінні та будь-яких інших сферах життя, створює інформаційну базу. Упорядкована в бібліотеки, бази і банки даних інформаційна база є інформаційним ресурсом.

Загальновизнаним стало твердження, що без накопичення і використання інформації є неможливим науково-технічний прогрес. У сучасному суспільстві інформація стала визначаючим фактором розвитку економічної, технічної та наукової сфер людської діяльності. Жодна значна проблема не вирішується без використання нагромаджених в світі інформаційних масивів, налагоджених комунікаційних зв'язків. Не тільки окремі вчені та ділові кола, але й деякі політики все більш високо оцінюють значення інформації для суспільства. Держава, яка більш повно і оперативно поставить собі на службу світові ресурси інформації, буде володіти головною передумовою економічного і соціального розвитку і отримає суттєві переваги перед іншими державами.

Одержання інформації з оточуючого середовища, її аналіз і генерування складають одну з основних функцій, що відрізняє людину від інших істот живого світу. Інформація дозволяє людині орієнтуватись у просторі, стимулює її діяльність, визначає її поведінку в конкурентній боротьбі.

Однією з відмінних ознак сучасного світового соціального прогресу є не лише зростання значущості інформації у суспільних відносинах, але й перехід від індустріального до інформаційного суспільства, від енергетичних технологій до інформаційних. Інформаційне суспільство - суспільство, в якому виробництво і споживання інформації є найважливішим видом діяльності, а інформація вважається найбільш значущим ресурсом, який формує відносини між людьми в процесі діяльності. Сутність інформаційного суспільства в значній мірі полягає також у стимулюванні державними органами формування нової інфраструктури для людей, що забезпечує ефективний розвиток електронно-цифрових (комп'ютерних) засобів масової телекомунікації, формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг, створення єдиного інформаційного простору країн, його інтеграції у світовий інформаційний простір.

Використовуючи як сировину інформаційні ресурси, людина в процесі інформаційно-аналітичної діяльності завдяки аналітичному обробленню інформації створює нові знання, які можна назвати інформаційними знаннями. У створенні таких знань обов'язково бере участь людина або група людей, тобто інформацію в інформаційні знання перетворюють люди за рахунок її інтелектуальної обробки.

Інформаційні знання виступають у житті людей основою активного творчого процесу в усіх системах праці, стратегічним гарантом особистого та суспільного поступу. Сьогодні вже цілком нагальною стала потреба більш чіткого усвідомлення об'єктивних причин широкого використання інформаційних знань практично в усіх сферах суспільно-господарського життя, а в інформаційному суспільстві вони використовуються інтенсивніше й динамічніше, ніж в індустріальному.

Інформація - це знання про об'єктивно існуючі природні процеси. Інформація постійно накопичується і стає першоосновою будь-якого трудового процесу.

Інформація як природно та методологічно єдиний «надзвичайний і повноважний» представник об'єктивно існуючого світу та знань гарантує реальність, доцільність, ефективність і безпеку людської діяльності. Ефективне використання інформації вимагає соціального, технологічного забезпечення, яке поліпшує й прискорює використання цих можливостей.

Види інформації:

- статистична;

- адміністративна;

- масова;

- інформація про діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування;

- правова

- інформація про особу

- інформація довідково-енциклопедичного характеру;

- соціологічна.

Носії інформації:

· Носії інформації на паперовій несвітлочутливій основі.

· Носії інформації на світлочутливій поверхні.

· Носії інформації для репрографічних процесів.

· Мікроносії візуальної інформації.

· Звуконосії на магнітній плівці, магнітних та лазерних дисках.

· Відеоносії на магнітній плівці та лазерних дисках.

· Магнітні та лазерні носії для запису кодованої інформації.

· Перфоносії.

· Носії інформаційних пошукових систем.

Тверди́й диск (Hard Disk Drive , HDD ), також вінчестер, жорсткий диск — постійний запам'ятовуючий пристрій ЕОМ. Постійний, означає, що на відміну від оперативної пам'яті, продовжує зберігати дані після вимикання струму.

Флеш пам'ять — це тип довговічної комп'ютерної пам'яті, зміст якої можна видалити чи перепрограмувати електричним методом.

Приклади її застосування найрізноманітніші. Від цифрових аудіо плеєрів, камер до мобільних телефонів і КПК. Флеш пам'ять також використовується в USB Флеш дисках («пальчикового типу» чи тип «переносного диску»), які зазвичай використовуються для глобального збереження та просто передачі інформації між двома комп'ютерами. Деяку популярність вона отримала в геймерському світі, де часто використовували EEPROM'и чи залежні від живлення SDRAM пам'яті для збереження інформації на рахунок прогресу гри.

Компа́кт-ди́ск (розм. кружальце , розм. диск , англ. compact disc ) або КД (англ. CD ), переносний диск для збереження цифрової інформації, діаметром 12 см або 8 см, використовувався для запису значних обсягів інформації - аудіо-, відеопродукції, даних тощо. у стосунку до музики принципово відрізняється від довгограючої грамофонної платівки; зроблений з поліакрилатом з прозорим пластиковим покриттям, з металевого диска, що знаходиться під ним, зчитується лазерним променем з мікроскопічних канавок те, що несе цифровий код, яким закодовані звуки. Під час програвання лазерний промінь зчитує код і створює сигнал, що практично не відрізняється від звучання оригіналу.

Дискета (англ. Floppy disk ) — носій інформації, гнучкий магнітний диск (флопі-диск). Звичайно дискета являє собою гнучку пластикову пластинку, покриту феромагнітним шаром, звідси англійська назва floppy disk («гнучкий диск»). Ця пластинка міститься в пластмасовому корпусі, що захищає магнітний шар від фізичних ушкоджень. Оболонка буває гнучкою або міцною. Запис і зчитування дискет здійснюється за допомогою спеціального пристрою дисковода (флопі-дисковода). Дискети звичайно мають функцію захисту від запису, за допомогою якої можна надати доступ до даних тільки в режимі читання.

Перфострічка - носій інформації у вигляді стрічки з цупкого паперу, на яку інформація записується за допомогою пробивання дірок, а зчитування інформації проводиться за допомогою фотоелементів. У наш час майже повністю витіснені магнітними, лазерними і електронними носіями інформації.

Перфока́рта — носій інформації, призначений для використання системами автоматичної обробки даних. Зроблена з тонкого картону, перфокарта представляє інформацію наявністю або відсутністю отворів в певнихпозиціях.

Стандартна перфокарта, що використовувалася в ЕОМ — прямокутник із одним скошеним кутом. На ній було 12х80 позицій для дірок. Позиції позначалися цифрами від 0 до 9. Дві верхні позиції залишалися не пронумерованими.

Для занесення інформації на перфокарту використовувалися спеціальні пристрої — перфоратори. Інформація зчитувалася за допомогою фотоелементів.

Зазвичай для зручності читання зміст записувався на перфокарті олівцем. Існували також перфоратори, які під час пробивання перфокарти друкували зміст в алфавітно-цифровому вигляді на її верхньому краї.

Для запису програм необхідно було багато перфокарт, тож вони об'єднувалися в колоди. За послідовність карт в колоді відповідав користувач. Якщо колода випадково розсипалася, він повинен був зібрати її в правильному порядку, використовуючи надписану олівцем чи надруковану перфоратором інформацію.

2. Складова модему

Модеми. У 80-х роках американська фірма «Hayes» випустила перший модем для комп'ютера ІВМ РС.

Телефонні лінії розроблялися для передачі на відстань тільки звуків людського голосу. Загалом природні звуки характеризуються змінною висотою тону та безперервною інтенсивністю, що змінюється. Для передачі телефоном вони перетворюються в електричний сигнал із відповідною змінною частотою і силою струму. Такий сигнал називається аналоговим.

Комп'ютер, на відміну від модема, розуміє тільки цифровий сигнал, тобто струм тільки певного рівня. Кожний із них означає одне з двох зрозумілих комп'ютеру значень — логічні «0» і «1». Щоб передати цифровий сигнал телефонною лінією, йому потрібно передати прийнятний для неї аналоговий вигляд. Саме цією роботою і займається модем. Також він виконує зворотну процедуру, тобто переводить аналоговий сигнал у зро-зумілий комп'ютеру цифровий. Слово «модем» походить від скорочення двох термінів: МОДУЛЯТОР/ДЕМОДУЛЯТОР. Модем формує місток між цифровими сигналами, що видаються комп'ютером і аналоговими сигналами, які розуміє телефонна лінія.

Передаючи дані із комп'ютера в модем, перший видає послідовність нулів і одиниць, а другий перетворює їх в аналоговий сигнал. Після цього дані надсилаються на телефонну лінію, і їх приймає модем, що знаходиться на іншому кінці дроту. Коли модем приймає дані, то відфільтровує корисну інформацію від шуму на лінії. Для цього існують спеціальні протоколи корекції помилок. Найвідоміший з них — МNР10.

Для швидкісного обліку інформації за допомогою системи Інтернет через інфраструктуру абонентських закінчень телефонних аналогових мереж можна рекомендувати модеми технологій хDSL (digit es subscriber line), х — означає рівні модифікацій.

Серед різних моделей модемів широке застосування для індивідуальних користувачів мають АDSL-модеми. Буква «А» означає «асиметричний». Модеми підключають до обох кінців абонентських ліній (між абонентом і АТС). Вони утворюють три канали передачі даних:

1-й — швидкісний канал передачі даних з мережі в комп'ютер.

2-й — менш швидкісний канал передачі даних з комп'ютера в мережу.

3-й — простий канал телефонного зв'язку, за яким ведуться звичайні телефонні розмови.

Передача даних з мережі до абонента здійснюється з швидкістю від 1,5 мбіт/с до 6 мбіт/с. А в каналі від абонента до мережі вона від 16 кбіт/с до 1 мбіт/с. Швидкість залежить від довжини лінії та її якості.

Для корпоративних інформаційних систем рекомендується застосування SDSL-модемів. Буква «S» означає «симетричний».

Ці модеми забезпечують передачу інформації з однаковою швидкістю в обидві сторони.

Крім указаних, можуть використовуватись кабельні модеми (ті, якими послуговуються в системі кабельного телебачення). В такому випадку можна використовувати кабелі телевізійних мереж.

Класифікація модемів . Модеми бувають внутрішні і зовнішні. Існують також спеціальні типи модемів у вигляді РС-карт (РС МСІА), але вони призначені для комп'ютерів типу ноутбуків і тому тут не розглядаються. Внутрішні модеми виконані у вигляді плати розширення, що вставляється в спеціальний слот розширення на материнській платі комп'ютера. Зовнішній модем, на відміну від внутрішнього, виконаний в окремому корпусі і зі своїм блоком живлення, тоді як внутрішній модем одержує струм від блока живлення комп'ютера.

Для безпосереднього зв’язку між ПК необхідно мати модем, який виступає в ролі “перекладача” між двома ПК. Це невеличкий пристрій, у якому цифрові сигнали ПК перетворюються у сигнали, котрі передаються по звичайній телефонній лінії. Модем на іншому кінці цієї лінії виконує зворотне перетворення сигналів телефонної лінії в цифрові. Таким чином модем модулює (змінює) і демодулює сигнал.

Факс/модем. Це пристрої, котрі можуть посилати і приймати повідомлення від факсів в такій же мірі легко, як і від ПК. Ви інформуєте відповідну програму,який файл Ви збираєтесь відправити, і телефонний номер адресата. Програма перетворює файл у графічний абзац і відправляє його на факс/модем, який в свою чергу викликає потрібний ПК і передає їй картинку. Ви також зможете отримати факс. Факс/модем відповість на телефонний виклик факс-машини, отримає картинку і збереже u1111 .ї у файлі на міцному диску Вашого ПК. Отримавши факс документа, Ви зможете прочитати його у текстовому файлі процесора, для чого Вам потрібне спеціальне програмне забезпечення OCR – Optical Character Recognition (оптичне розпізнавання тексту). Це занадто складний і дорогий пристрій. Для прийому/передачі факсів за допомогою ПК на професійному рівні краще підключіть факс/модем до окремої телефонної лінії. Це позбавить Вас вночі гарячково шукати телефон тільки для того, щоб вислухати завивання факс-машини на другому кінці телефонної лінії.

Для використання модему необхідно мати:

– комунікаційне програмне забезпечення;

– телефонний номер другого ПК;

– інформацію про другий модем.


3. Організація телеконфеенцій

Найбільш динамічним представником офлайнових технологій є телеконференції, або як їх ще називають "групи новин" (newsgroups), і близькі до них "списки розсилки" (mailing lists), які дозволяють протягом декількох годин розповсюджувати повідомлення окремих людей серед гігантської аудиторії і дають досить зручні можливості для проведення масових обговорень і обміну думками. На базі даних засобів в Інтернеті працює більш за 20 тисяч тематичних дискусійних груп, члени яких отримують повідомлення один від одного по електронній пошті і можуть переглядати і реагувати їх у будь-який зручний час. Розмір таких груп практично не обмежений. Будь-який користувач Інтернету може протягом години підписатися на отримання відомостей, що поширюються на певних групах новин, або відмовитися від підписки. Відомо, що в цих групах стихійно, але досить регулярно виникають дискусії за певними темами, які продовжуються від одного дня до декількох місяців, у яких може взяти участь 2-3 людини або декілька сотень, яких об’єднує спільність інтересів, а не територіальна близькість.

Віртуальна дипломатія використовує як свій дійовий дипломатичний арсенал телеконференції, комп'ютерно-медіативні комунікації та персональні медіа-технології. Науковці різних країн світу дедалі більше замислюються над такими питаннями, як нова "цифрова" політика у співвідношенні з ключовими темами соціальної теорії, зміни ідентичності, ставлення однієї особистості до іншої, структури спільнот та політичної репрезентації. Важливою частиною цих роздумів стають і світоглядні проблеми у співвідношенні з розвитком Інтернету.

Термін телеконференції - це один із синонімів слова newsgroup, і в російськомовних джерелах крім телеконференції можна зустріти групи новин, просто конференції і навіть ньюсгрупи. Це всі назви того самого предмета.

Отже, телеконференції представляють собою одну з форм спілкування людей за допомогою Інтернету на визначену тему. Кожна телеконференція має свою адресу, по якій ви можете до неї приєднатися. Телеконференція являє собою потік повідомлень, які видні кожному з учасників. Самі ж учасники цей потік і утворюють, тому що кожний може написати або нове повідомлення в конференцію, або відповісти на вже існуюче. Телеконференції тісно зв'язані з електронною поштою. Відмінність полягає в тому, що в електронній пошті ваше повідомлення одержує конкретний адресат, а в телеконференціях ваше повідомлення адресоване всім її учасникам, кожний з який одержує можливість це повідомлення прочитати і при необхідності прокоментувати його відповіддю.

Виділяють чотири компоненти, які вважаються важливими складовими частинами в інтерактивній системі проведення телеконференцій. Не всі пропоновані методи можна прямо застосувати в конкретній ситуації, але вони можуть стати основою інших, котрі ви легко адаптуєте до своєї програми.

Перша складова – гуманізація. Гуманізація — це процес створення атмосфери, у якій робиться акцент на важливості окремої особистості і переборюється відстань за рахунок досягнення групового взаєморозуміння. Гуманізацію необхідно, у першу чергу, брати до уваги при розробці програми проведення телеконференції, оскільки багато хто з учасників можуть не мати досвіду групового спілкування, ніколи раніше не використовувати устаткування для телеконференцій і навіть не представляти, що це таке. Методи гуманізації дозволяють людині зрозуміти, що його бажання і потреби будуть враховані і, відстань тому не перешкода.

Другий елемент – запрошення. Перед початком проведення телеконференції

учасникам посилають листа-запрошення, щоб кожен майбутній учасник відчув, що про нього пам'ятають і сподіваються, що його особиста присутність буде відігравати важливу роль для успіху конференції. У лист можна включити мета програми, розуміння про підготовку першої сесії (наприклад, проблеми, над якими варто заздалегідь подумати) і інформацію про себе (короткі біографічні дані, своє фото).

Третя складова – список учасників. Чим краще ви будете знати слухачів своєї групи, тим краще ви зможете з ними контактувати. Використовуйте інформацію зі списків попередньої реєстрації по кожнім районі від лінійного чи підрозділу інші джерела інформації про слухачів. Список допоможе вам краще зрозуміти нестатки й інтереси учасників вашої групи.

Четверта важлива умова проведення телеконференції – використання імен.

Завжди називайте учасників по іменах, для чого користайтеся створеним вами списком. Коли людина ставить запитання, відзначте його в списку, щоб потім не забути відповісти. Людям подобається, коли їх називають по імені, і це особливо важливо при проведенні телеконференцій.

Участь у телеконференції можна визначити як процес використання технічних можливостей для мимовільної, імпровізованої взаємодії учасників. Як коммуникаторам, нам би хотілося, щоб наша аудиторія адекватно реагувала (тобто взаємодіяла) на надану нами інформацію. От чому ми повинні всіляко заохочувати участь у конференції і планувати її в зручне для учасників час. Одне з переваг телеконференції полягає в тому, що вона забезпечує двосторонній зв'язок, а можливість особистої участі підтримує в людини інтерес до даної програми і змушує його відноситися до неї відповідально.

До широкої номенклатури засобів телевізійного зв`язку входять так звані прикладні або промислові телевізійні установки (ПТУ) загального призначення (існують також спеціалізовані установки, що призначені для використання під землею, під водою, в умовах космосу та ін.), які застосовуються в процесах оперативного керування виробництвом, у науці, техніці, а також у багатьох інших сферах діяльності. ПТУ призначені для візуального спостереження на відстані за різноманітними об`єктами, подіями, явищами, процесами, недоступними для безпосереднього спостереження людиною внаслідок неможливості знаходження, або небезпеки для здоров`я наприклад, у зонах високих температур,загазованості, запиленості). ПТУ складаються з перевальних телевізійних камер (телекамер), приймальних відеоконтрольних приладів, з`єднувальних кабелів та комутаційних приладів. Принцип дії ПТУ у спрощеному вигляді полягає в наступному (рис. 25). У передавальній телекамері зображення перетворюється в електричні сигнали й передається по кабелю на приймальний пристрій, в якому виникає зворотне перетворення електричних сигналів у початкове зображення і відновлення його на екрані відеоконтрольного приладу. Телевізор складається з таких основних вузлів: 1) антени; 2) підсилювача високих частот; 3) відеодетектора, який виділяє відеосигнал; 4) підсилювача відеосигналів; 5) підсилювача звукових частот; 6) амплітудного обмежувача і частотного детектора, які виділяють звукову частоту; 7) підсилювача низької (звукової) частоти; 8) гучномовця; 9) відновлювача постійної складової; 10) кінескопа; 11) блока живлення; 12) амплітудного селектора, який розділяє імпульси рядкової та кадрової розгортки; 13) генератора рядкової розгортки; 14) підсилювача імпульсів рядкової розгортки; 15) генератора кадрової розгортки; 16) підсилювача імпульсів кадрової розгортки; 17) електромагнітні коливання; 18) пружні коливання; 19) зображення.

На промислових підприємствах ПТУ в основному застосовується для керування виробничими та технологічними процесами. У керівника (диспетчера) встановлюється на робочому місці відеоконтрольний прилад (у деяких випадках – монітор з декількома телеекранами та з дистанційним пультом керування), а на відповідних ділянках виробництва – передавальні телекамери.

Керівник (директор, начальник служби, диспетчер) за допомогою ПТУ може спостерігати зі свого робочого місця за ходом виробничих та технологічних процесів на різноманітних ділянках і при необхідності приймати оперативні рішення.

Комплект ПТУ характеризується типом телекамер, наявністю механізмів для дистанційного керування, типом об`єктива, кількістю камер та відеоконтрольних приладів. Залежно від призначення комплекти ПТУ випускаються одно- і багатокамерними з одним або декількома відеоконтрольними приладами.

Деякі системи прикладного телебачення мають пристрої для дистанційного

керування ними абонентом (поворотом камери у вертикальній і горизонтальній площинах, фокусуванням та діафрагмуванням об`єктива). Системи прикладного телебачення поділяються за принципом керування на замкнуті й розімкнуті, а за принципом передачі відеосигналів на кабельні лінії та радіосигналу.

У прикладному телебаченні застосовуються, як правило, замкнуті кабельні системи. Вони мають такі переваги: більш проста й дешева апаратура; відсутність антенних споруд; більш надійний (захищений від перешкод) зв`язок.

Комутація телекамер із відеоконтрольним приладом абонента у замкнутих, багатокамерних системах прикладного телебачення здійснюється переважно за допомогою автоматичної телевізійної станції. Всі абоненти, що підключені до такої системи, крім головного, можуть підключатись до будь-якої передавальної камери шляхом набору умовного номера на телефонному апараті, а головний абонент (керівник, диспетчер) включає потрібну йому камеру натисканням відповідного ключа на пульті комутаційного блоку.

Прикладне телебачення в установах, організаціях, на підприємствах, крім функцій огляду та спостереження, може служити для оперативного передавання абонентам зображень різноманітних документів, наприклад, з канцелярії, архіву, бібліотеки, конструкторського бюро та інших служб.

Прикладне телебачення можна використовувати разом із відеозаписувальними апаратами (відеомагнітофонами). Відеомагнітофони забезпечують запис зображень як нерухомого, так і рухомих об`єктів на магнітний носій (переважно плівку), і подальше їх відтворення на телевізійному екрані. Записане зображення можна відтворювати практично необмежену кількість разів. Причому один і той самий магнітний носій можна використовувати для багаторазових записів нових зображень після стирання попереднього запису. Переважно при кожному новому записі зображень попередній запис стирається автоматично. Відеозапис можна відтворювати як звідеоконтрольного приладу (телевізора), так і безпосередньо від передавальної телекамери. Відеомагнітофони забезпечують уповільнені рухи на екрані і його повну зупинку. Ця якість особливо цінна й необхідна під час дослідження операцій різноманітних трудових процесів службами наукової організації праці та управління на підприємствах. Цей спосіб набагато оперативніший і ефективніший від методу кінозйомок.

Портативний (переносний комплект), що складається з телекамери (відеокамери) і відеомагнітофона, можна використовувати замість кінокамери під час документування найважливіших подій у діяльності установи, організації, підприємства. Цим способом знімають навчальні телефільми й навчають за ними співробітників різноманітних професій. Прикладне телебачення знаходить застосування в найрізноманітніших сферах діяльності, зокрема в медицині (демонстрація на телеекрані унікальних операцій), під час регулювання вуличного руху й потоку пасажирів у метро, передавання на землю зображення інших планет та ін.

Прикладне телебачення впевнено ввійшло у життя.


4. Основні функції інформаційних центрів

Довідково-інформаційні фонди виникли в процесі розвитку та вдосконалення державної системи науково-технічної інформації. Ідея створення довідкові-інформаційного фонду формувалась поступово. З кінця 50-х - початку 60-х органи науково-технічної інформації були ініціаторами ряду пропозицій по впорядкуванню потоку документів, введення механізації та автоматизації в інформаційні процеси. Реалізація цих пропозицій створювала необхідні умови науково-технічним бібліотекам та органам науково-технічної інформації для комплектування фондів першоджерел різними видами опублікованих та неопублікованих документів та для удосконалення довідково-пошукового апарату. Але повноцінне використання цих умов можливо лише в разі об'єднання зусиль органів науково-технічної інформації та науково-технічних бібліотек в довідково-інформаційної діяльності. Пошук оптимальних шляхів та форм взаємодії органів науково-технічної інформації та науково-технічних бібліотек в процесі довідково-інформаційного обслуговування, а також науково-методичні розробки в цій області призвели до створенню довідково-інформаційних фондів.

Інформаційний фонд  це вітчизняна та зарубіжна інформаційна література, опис винаходів та патентів, стандарти, технічні умови та інші видання опубліковані у відкритому друці, а також дуже цінні неопубліковані документи: інформаційні карти, науково-технічні звіти, вітчизняна документація на вироби та матеріали, номенклатура продукції, яку випускають, акти порівняння випробувань окремих агрегатів, супроводжуюча технічна документація для імпортного обладнання, рішення та акти для імпортних зразків, неопубліковані матеріали конференцій, семінарів, звіти про відрядження, дисертації, препринти тощо.

Довідковий апарат ДІФ є ключем до інформаційного фонду. Він складається з фонду довідкових видань (керуючі і директивні матеріали офіційних органів, енциклопедії, словники, довідники, бібліографічні та реферативні видання); фонд виконання довідок, які використовують при повторному запиті; каталогів (алфавітного, систематичного); картотек (головних, довідково-бібліографічних, спеціально-бібліографічних: картотеки стандартів, картотеки звітів про відрядження, картотеки персоналу тощо; спеціальні фактографічні картотеки; допоміжні картотеки: картотеки вітчизняних підприємств, зарубіжних фірм тощо).

Аналітико-синтетичне опрацювання документів  це інформаційний процес, який включає бібліографічний опис, класифікацію, предметизацію, анотування, реферування, науковий переклад, складання оглядів. В результаті таких процесів скорочується кількість інформаційних матеріалів за рахунок застарілих, проводиться якісний відбір інформації, який включає тенденції розвитку науки та техніки, розробку нових гіпотез, практичних рекомендацій, висновків, прогнозів.

Бібліотечно-бібліографічне інформування  це процес накопичення та видачі споживачу документів в режимі “запит  відповідь”. Важливе місце в бібліотечно–бібліографічному інформуванні надається міжбібліографічному абонементу.

Вибірковий розподіл інформації . Оскільки споживачу інформації потрібно не все про все те, що його цікавить, а тільки те що містить нові відомості, то спеціалісти з довідково-інформаційного забезпечення намагаються здійснити вибіркове інформування: представляють відомості у зручній для споживача формі (огляд, аналітична довідка, реферат, таблиця), враховуючи при цьому інформаційні особливості споживача.

Науковий аналіз та синтез інформації . Процес наукового аналізу та синтезу змісту первинних документів й створення оглядово-порівняльної інформації в вигляді бібліографічних, фактографічних, реферативних, аналітичних, та прогнозуючих оглядів.

Ретроспективний пошук інформації  це послідовність операції, виконаних з метою глибокого та повного пошуку відомостей за певний проміжок часу з достатньою достовірністю відповідаюча на питання: вирішується чи вже вирішена дана проблема і яким способом, яка нова інформація з даного питання існує в нашій країні та за її межами.

Організація поточної інформації . В науково-інформаційній діяльності розрізняють два самостійні потоки інформації: спадний та зростаючий.

Спадний умовно називають потоком “зверху вниз”, він обіймає всю друковану продукцію, яка централізовано опрацьовується і надходить в усі канали інформаційної системи країни у вигляді бібліографічних описів, анотацій, рефератів, оглядів.

Зростаючий названий потоком “знизу вгору”, формується в низових органах НТІ, де в обов’язковому порядку повинна відображатися на інформаційних картках вся інформація про передовий виробничий досвід і надходити у всі центральні та міжгалузеві органи НТІ, де вона підпадає під спеціальне опрацювання і знаходить відображення в виданнях науковоінформаційної літератури. Таким чином, організація вихідних потоків інформації – це цілеспрямоване систематичне та оперативне введення в інформаційні канали нових відомостей з науково-технічних досягнень.

Види інформаційного забезпечення Найбільш поширеними видами довідково інформаційного забезпечення є: інформування про матеріали, які поступили в ДІФ; система “запит–відповідь”; система “вибіркове поширення інформації”; видавнича діяльність; інформаційне забезпечення керівників.

Інформування про матеріали які надходять у ДІФ.Методи реалізації такої інформації зводяться до наступного: повідомлення про нові надходження шляхом складання та видання бібліографічних вказівок, списків нових надходжень; підготовки оглядових доповідей за матеріалами нових надходжень, організації нових надходжень; індивідуального інформування працівників підприємств (організацій); пропаганда нових джерел НТІ шляхом телерадіоінформування тощо.

Система “запит-відповідь”. Перевага забезпечення споживача в цьому режимі полягає в тому, що досягає диференційованого та строгого індивідуального розподілу інформації, й причому інформації тільки потрібної, оскільки вона надає відповідь на разовий запит споживача, а з цього випливає результат вибору окремих видів інформації з об’ємного потоку інформаційних матеріалів.

Запити споживача, які забезпечуються в цьому режимі, бувають трьох видів:

1. Запити на видачу копій документів, про які споживач уже проінформований.

2. Запити на ретроспективний пошук інформації за темою, сформульованою споживачем на відомій йому професійній мові.

3. Запити конкретних відомостей із заданими параметрами.

Запити в режимі “запит–відповідь” надходять у вигляді заявок (письмових, усних, за телефоном). Для їх задоволення вимагаються операції різного змісту та об’єму, інколи достатньо знайти документи на полиці або сховищі мікрофльмів, особливо, якщо споживач повідомив адресу документу. Для задоволення запитів на ретроспективний пошук або видачу конкретних відомостей розробляються складні синтетичні комплекси: створюються формалізовані мови тощо.

Вибіркове поширення інформації . Серед усіх видів довідковоінформаційного забезпечення найефективнішим вважається вибіркове поширення інформації. Вибіркове поширення інформації  це режим, в якому працює інформаційно-пошукова система (ІПС) дескрипторного типу, реалізована за допомогою обчислювальної техніки.

Повне та своєчасне забезпечення всіх різноманітних інформаційних потреб спеціалістів можна надати лише сукупністю всіх видів інформаційного забезпечення.

Видавнича діяльність органів НТІ забезпечує створення системи інформаційних видань. На основі видань органів НТІ (“спадний потік” інформації) розвиваються прогресивні форми та методи індивідуального та групового обслуговування за принципом вибірковості (вибіркове поширення інформації, диференційоване забезпечення керівництва (ДЗК) тощо).

Системи інформаційного забезпечення керівництва характеризуються значними відмінностями в потребах, що ставляться керуючими органами, і методів підготовки інформаційних документів, це обумовлено різним рівнем і спеціалізацією як інформаційних, так і керуючих органів. Державні органи НТІ спеціалізуються на забезпеченні керівних органів державного масштабу, галузеві – відповідних міністерств і відомств. Інформація, яка надходить до керуючих працівників повинна містити оцінку відомостей з потрібними висновками і рекомендаціями, достатніми для прийняття рішень. Основними формами доведення інформації є: огляди, тематичні вибірки, експрес-інформація, аналітичні довідки, звіти.

Інформація, яка поступає до керівників повинна мати оцінку даних з відповідними висновками та рекомендаціями, достатніми для прийняття рішення. Основними формулами доведення інформації є: огляд, тематичний підбір, експрес-інформації, аналітичні довідки (доповіді).

Останнього часу набула широкого поширення система диференційованого інформаційного забезпечення керівництва, яка побудована на принципах ВПІ.

Бібліотечні фонди формуються відповідно до значення, складу користувачів бібліотеки та виду бібліотеки як упорядковане зібрання документів.

Державний бібліотечний, фонд України складається з фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов’язаних скооперованим комплектуванням, єдиним довідково-пошуковим апаратом сисдепозитарного зберігання, перерозподілу та взаємовикористання фондів і відображає науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства.

Для документів, що внесені або підлягають внесенню до Державного реєстру національного культурного надбання України, та документів, що с унікальними пам’ятками Національного архівного фонду України і зберігаються в бібліотеках, встановлюється особливий режим охорони, зберігання та використання.

У разі, якщо бібліотека не забезпечує необхідні умови для зберігання та використання документів, внесених до Державного реєстру національного культурного надбання України, вони можуть бути передані іншим бібліотекам згідно з рішенням відповідних органів виконавчої влади за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.

Довідково-інформаційний фонд являє собою сукупність опублікованих та неопублікованих документів, систематизованих, снабжених довідковим апаратом та призначених для довідково-інформаційної роботи. Це впорядковане зібрання документів, забезпечене довідково-пошуковим апаратом, та використовуване органом науково-технічної інформації при здійснені довідково-інформаційної роботи.

Призначенням кожного довідково-інформаційного фонду є оперативне доведення необхідної інформації до відповідних споживачів на потрібному якісному рівні. Довідково-інформаційний фонд призначений забезпечувати підприємства, організації в цілому та окремих спеціалістів трьома видами інформації:

а) поточною (повсякденною) - про дослідження та розробки, які проводяться в наш час;

б) ретроспективною - про досліди та розробки, які проводилися в минулі роки;

в) перспективною - про досліди та розробки, які заплановані на майбутнє.

Основними цілями кожного довідково-інформаційного фонду є:

1. Ціленаправлене накопичення документів (комплектування довідково-інформаційного фонду).

2. Систематизація документів.

3. Створення довідкового апарату до документів.

4. Обробка документів з метою вилучення з них найбільш вагомих відомостей для видання оперативної інформації.

5. Введення інформаційно-пошукових систем, які забезпечують досить повний та оперативний пошук необхідних документів та оперативних даних.

6. Забезпечення споживачів інформації необхідними видами документів.

7. Ведення довідково-інформаційної роботи.

8. Розмноження інформації.

9. Передача інформації.

Довідково-інформаційний фонд повинен надавати споживачам окрім необхідних документів та відомостей про них , але й конкретні фактичні данні по запиту, тобто повинен забезпечувати спеціалістів не тільки документографічною, але й і фактографічною інформацією. Існує три види інформаційного пошуку: внутрішньо бібліотечний, бібліографічний та фактографічний.

Під внутрішньо бібліотечним розуміється пошук по запиту будь яких документів (книжок, періодичних видань, статей тощо). Бібліографічний пошук - це уточнення бібліографічних описів або виявлення конкретної теми (тематичні бібліографічні довідки). Під фактографічним пошуком розуміється пошук по запиту конкретних фактів, обраних з документів.

Внутрішньо бібліотечний та бібліографічний пошук розуміються як різновиди документографічного пошуку. Фотографічний пошук може бути чисто-фактографічний (пошук тільки конкретних фактів) або факто-документографічним (пошук фактів та супровідної документації).

Для виконання цих завдань кожен довідково-інформаційний фонд повинен мати відповідні документальні джерела та добре організований довідковий апарат.

До складу довідково – інформаційного фонду відноситься фонд першоджерел інформації та довідково – пошуковий апарат до нього. В ньому збираються та зберігаються різні типи та види документів. До таких документів відносяться опубліковані друковані документи (книги, журнали, спеціальні види технічної літератури), які видають різні видавництва, відомства, інформаційні органи тощо, неопубліковані документи (науково – технічна документація: звіти, проекти, плани тощо; звіти про відрядження, дисертації, переклади, депоновані рукописи та препринти).

Депоновані рукописи являють собою документи по вузькій, спеціальній тематиці, яка являє інтерес для не великої групи спеціалістів, тому тиражування таких документів є нецілеобразно. Препринтами називають типографічні відтиски статей та других робіт, які призначені для розсилання обмеженому колу споживачів до офіційного опублікування цих робіт.

Потоки опублікованих документів надходять в інформаційні та бібліотечно-бібліографічні організації, в яких виконується державний облік та реєстрація, зберігання, централізована обробка документів та підготовка обліково-реєстраційних, сигнальних бібліографічних та реферативних видань. Дякуючи такій організації довідково-інформаційні фонди можуть проводити планомірне, систематичне комплектування своїх фондів потрібними документами.

Набагато складніше збирати неопубліковану науково-технічну документацію або систематично отримувати інформацію про їх появлення та місці зберіганню.

Форма та глибина взаємодії довідково-інформаційних фондів залежить від вибору архітектури схеми. Існуючі різновиди організації систем довідково-інформаційних фондів можна розділити на три типи: ієрархічний, розташовочний, зірковий. Системи ієрархічного типа передбачають диференціацію довідково-інформаційних фондів на декілька рівнів, які відрізняються повнотою комплектування та функціями в задоволені запитів користувачів. В таких системах запити споживачів інформації, які не можуть бути виконані в довідково-інформаційних фондах більш нижчого рівня передаються в фонди більш вищого рівня, комплектовані більш повно. Перевагою такого типа систем є можливість обходитися більш простим системним довідково-пошуковим апаратом, а недоліком - переадресація великої кількості запитів та низька оперативність задоволення таких запитів. Даний тип організації системи довідково-інформаційних фондів полягає в основі діючої системи міжбібліотечного абонемента.

Довідково-пошуковий аппарат являє собою систематизовану сукупність каталогів та карток, об'єднаних єдиним алфавітно-предметним покажчиком.

Довідково-пошуковий аппарат в себе включає:

- бібліотечні каталоги та реєстраційні картотеки, призначені для пошуку, та в деяких випадках для обліку документів в фонді;

- довідкові картотеки опублікованих та неопублікованих матеріалів по профілю діяльності інститута , необхідні для підбору матеріалу по певному питанню, темі чи наведення довідок в ході виконання будь-якої роботи;

- фонд довідкових видань.

Бібліотечні каталоги та реєстраційні картотеки включають в себе:

- алфавітний каталог;

- систематичний каталог;

- реєстраційна картотеки журналів.

Довідкові картотеки включають:

- головну довідкову картотеку;

- спеціальні картотеки, в тому числі фактографічні.

Головна довідкова картотека є основою довідково-пошукового апарату фонду. Вона використовується при будь-яких видах довідково-інформаційної роботи: при підготовці усних або письмових довідок, планових бібліографічних покажчиків, оглядів.

Використана література

1. Войчак І.С. Інформаційні системи та комп'ютерні технології в менеджменті [Текст]: Навч. посіб.— Тернопіль: Карт-Бланш, 2001.—354 с.

2. БерезаА.М. Основистворенняінформаційнихсистем [Текст]: Навч. посібник.—К.: КНЕУ, 2001.—400 с.

3. МакароваМ.В., КарнауховаТ.В., ЗапараС.В. Інформатика такомп'ютернатехніка[Текст]: Навч. посіб.—Суми: Університетськакнига, 2003.—380 с.

4. ГаевскийА. ОсновыработывИнтернете [Текст].—СПб.: БХВ— Петербург, 2003.—127 с.

5. Матвієнко,О.В. Основиінформаційногоменеджменту [Текст]: Навч. посіб.—К.: Центрнавч. літератури, 2004.—324 с.

6. ВульВ.А. Электронныеиздания [Текст]: Учебн. пособ.—СПб.:БХВ—Петербург, 2003.—358 с.

7. Кулаков Ю.О.Комп'ютернімережі [Текст]: Підручник / КулаковЮ.О., ЛуцькийГ.М. / Заред. Ю.С. Ковтанюка.—К.: Юніор, 2003.—400 с.

8. УстиноваГ.М. Информационныесистемыменеджмента. Основныеаналитическиетехнологиивподдержкепринятиярешений [Текст]: Учеб. пособие.—СПб.: ДиаСофтЮП, 2000.— 368 с.

9. Кушнаренко,Н.Н. Документоведение [Текст]: Учебник.—К.: Знання, 2000.—460 с.

10. Пшенко,А.В. Документационноеобеспечениеуправления [Текст].—М.: Форум: Инфра-М, 2002.—256 с.

11. Кудряев.В.А. Организацияработысдокументами [Текст]: Учебник.—М.: Инфра-М, 2003.—591 с.

12. Козлакова, Г.О. Комп'ютеризовані технології обробки ділової інформації [Текст]: Навч. посібник для студентів технічних спеціальностей / Г.О. Козлакова; За ред. В.І.Костюка. - К.; Рівне: РДТУ, 2001. - 233 с.

13. Кушакова, Н. Право людини на інформацію в Україні: Сучасний стан та перспективи розвитку [Текст]: [Інформаційні відносини ] // Митна справа. - 2001. -№3.-С.41-46.

14. Кумицький, С.П. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління [Текст]: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2002. - 224 с.: іл. - Бібліогр.: с. 209-218.

15. Скаленко, O.K. Глобальні критерії побудови інформаційного суспільства // Построение информационного общества [Текст]: ресурсы и технологии. - К., Материалы Межд. конф., 2003.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:34:28 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:44:25 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Організація науково-інформаційної діяльності

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151072)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru