Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Генеральний Секретаріат та його склад

Название: Генеральний Секретаріат та його склад
Раздел: Рефераты по истории
Тип: контрольная работа Добавлен 10:25:52 09 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 182 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Завдання 1. Проаналізуйте утворення Генерального Секретаріату та його склад

Генеральний секретаріат — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою. 28 (15 червня) 1917 року Комітет УЦР на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і передав йому виконавчі функції. Перший склад Генерального секретаріату складався з 8 генеральних секретарів та генерального писаря. Очолював Генеральний секретаріат В. К. Винниченко.

Після повалення царизму в Росії в лютому 1917 р. в країні встановилосядвовладдя: поряд з офіційним Тимчасовим урядом діяли Ради робітничих ісолдатських депутатів. В Україні виникли громадські ради й комітети, якібули місцевими органами Тимчасового уряду. 1 березня 1917 р. в Києвістворено громадський комітет, до якого ввійшли представники практично всіхгромадсько-політичних організацій, що діяли в місті. 4 березня постала Радаоб'єднаних громадських організацій і відбувся 1-й Український національнийконгрес, який передав політичну владу Центральній Раді. До її складуввійшли провідні діячі Товариства українських поступовців, представникиправославного духовенства, українських соціал-демократичних, культурно-просвітницьких та інших організацій. Головою Центральної Ради став визнанийлідер національного відродження професор М. Грушевський. 6 квітня 1917 р. ВКиєві почав роботу 2-й Український національний конгрес, на якому бувзатверджений новий склад Центральної Ради на чолі з М. Грушевським. Утравні 1917 р. відбувся 1-й з'їзд представників українізованих військовихчастин, який обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. 2-й військовий з'їзд (червень того ж року) запропонував Центральній Радідомогтися національної автономії України. Тоді ж у Києві відбувся 1-йселянський з'їзд, котрий також висловився за автономію України і обрав Радуселянських депутатів як складову частину Центральної Ради.Таким чином,Центральна Рада, виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства,стала законним представницьким органом української демократії.

У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом іПетроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складіРосії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника воліукраїнського народу і відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917р. ЦР оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономіяУкраїни, а Центральна Рада –найвищим органом держави. 15 червня булостворено перший за кілька століть український уряд — Генеральнийсекретаріат — у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря.

Першими генеральними секретарями були:

· В. Винниченко (ген. секр. внутрішніх справ)

· Б. Мартос (ген. секр. земельних справ)

· С. Петлюра (ген. секр. військових справ)

· В. Садовський (ген. секр. судових справ)

· І. Стешенко (ген. секр. освіти)

· С. Єфремов (ген. секр. міжнаціональних справ)

· М. Стасюк (ген. секр. продовольчих справ)

· Х. Барановський (ген. секр. фінансів)

· П. Христюк (ген. писар)

В.Винниченко, Б.Мартос, С.Петлюра, В.Садовський, І.Стешенко були членами Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, С.Єфремов – соціал-федералістом, М.Стасюк – непартійним соціалістом (згодом – соціал-революціонер), Х.Барановський – позапартійним, П.Христюк – соціал-революціонером.

Першим документом, який визначав контури програми діяльності уряду, стала Декларація Генерального секретаріату, вперше оприлюднена В.Винниченком на пленарному засіданні УЦР 26 червня.

Хоч основні положення I Універсалу і Декларації Генерального Секретаріату передбачали встановлення в Україні лише автономно-федеративного устрою у складі Російської держави, вони викликали величезне занепокоєння у Петрограді.

Вже через кілька днів після створення Генерального Секретаріату до Києва прибула делегація Тимчасового уряду Росії у складі міністрів Керенського, Терещенка та Церетелі. За короткий час між ними, Грушевським, Винниченком та іншими членами Генерального секретаріату були проведені важкі, але інтенсивні переговори. Їх підсумками стали текст нового Універсалу УЦР і Декларація Тимчасового уряду про регламентування крайового управління в Україні. Обидва ці документи 3 липня були оголошені на засіданні УЦР.

У ході наступних переговорів у Петрограді українська делегація вимагала у Тимчасового уряду затвердження Статуту Генерального секретаріату, який був затверджений УЦР і названий "першою конституцією України". Переговори завершилися тим, що прем’єр-міністр Росії О.Керенський підписав «Інструкцію Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні», нормативно-правового акта, обов’язкового до виконання місцевими органами в Україні (замість Статуту Генерального секретаріату). Згідно з "Інструкцією", повноваження Генерального Секретаріату значно обмежувалися і поширювалися лише на Київську, Волинську, Полтавську, Подільську та частково Чернігівську губернії. Скорочувалась кількість секретарств (яка на той час досягла 14). З компетенції Генерального Секретаріату вилучалися військові, продовольчі та судові справи, шляхи сполучення, пошта і телеграф. Відповідно до "Інструкції", УЦР могла лише висувати кандидатів на посади генеральних секретарів, яких призначав Тимчасовий уряд.

Після бурхливих дебатів і погроз Винниченка залишити свою посаду 7 серпня УЦР затвердила «Інструкцію Генерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні».

Проте після численних конфліктів Винниченка з представниками УПСР 13 серпня Мала рада прийняла його відставку з посади голови Генерального Секретаріату. Формування ГС доручили соціалісту-федералісту Д.Дорошенку, який до цього працював на посаді головного комісара Тимчасового уряду Галичини і Буковини. 14 серпня Мала рада затвердила новий склад Генерального Секретаріату.

Але вже 18 серпня Д.Дорошенко зрікся керівництва Генеральним секретаріатом, після чого головувати в Генеральному Секретаріаті знову запропонували В.Винниченку. Тимчасовий уряд, попри своє негативне ставлення до В.Винниченка, 1 вересня був змушений затвердити склад Генерального Секретаріату на чолі з ним. Протягом жовтня-січня відбулися 63 засідання Генерального Секретаріату, на яких розглянуто понад 430 питань політичного, економічного, військового, дипломатичного характеру.

Жовтень 1917 р. – Тимчасовий уряд постановив припинити видачу Генеральному секретаріату коштів, притягти його членів до судової відповідальності за сепаратизм та участь у скликанні Всеукраїнських установчих зборів, а також викликати В.Винниченка для пояснення у цій справі. 21 жовтня (3 листопада) – на засіданні Генерального Секретаріату обговорювали питання про поїздку до Петрограда В.Винниченка, генеральних секретарів І.Стешенка й О.Зарубіна для переговорів з Тимчасовим урядом у справі політичного становища в Україні. Несподівану розв'язку цього питання створив більшовицький переворот у Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917 р.

Після (25 жовтня (7 листопада) Генеральний Секретаріат розширив свою компетенцію на військові та продовольчі справи, шляхи сполучення, торгівлю та промисловість з призначенням відповідних Генеральних секретарів (тобто було відновлено дію Статуту Генерального секретаріату у повному обсязі). Генеральний Секретаріат видав звернення «До війська і громадян України» (всі війська і всі партії повинні визнати владу Генерального секретаріату УЦР і «всеціло підлягати його розпорядженням»). Впродовж короткого часу були прийняті ухвали про поширення влади Генерального Секретаріату на всі губернії України, припинення воєнних дій у Києві, розформування офіцерських і добровольчих загонів, реорганізації і демократизації штабу Київського військового округу тощо.

Генеральний Секретаріат діяв до 22 (9) січня 1918 р., коли (після проголошення IV Універсалу УЦР про незалежність УНР) був перейменований на Раду народних міністрів УНР.

Завдання 2. Охарактеризуйте процеси русифікації у 70-80 рр. ХХ ст. в УРСР

З точки зору Кремля, національне питання в СРСР — це до гнітючості складна проблема. В суспільстві, що охоплює більше ста різних народів, кожен з яких займає власну територію й має свою виразно самобутню культуру, історію, суспільні цінності та економічні інтереси, радянське керівництво повинне знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності й мети. Для цього радянські ідеологи постсталінської доби висунули ряд понять, що ставили за мету перемістити наголос із національних особливостей народів на їхні спільні радянські риси. Серед них найважливішими були чотири поняття: розквіт — твердження, що за радянської влади всі народи СРСР переживають небувалий прогрес; зближення, що відбувається між народами внаслідок створення в СРСР спільних політичних, економічних і культурних установ; злиття радянських народів в один і появанового типу історичної спільності — радянського народу.

За цією ідеологічною новомовою ховався вже давно відомий порядок денний: русифікація. Оскільки росіяни переважали чисельно, оскільки вони створили більшовицьку партію та радянську систему, оскільки вони займали більшість найвищих посад й оскільки їхня мова є основним засобом спілкування в СРСР, то їх розглядали як той цемент, що тримає СРСР укупі. Тому радянське керівництво вважало, що чим більше інші народи СРСР уподібнюватимуться до росіян, тим сильнішим ставатиме почуття взаємної солідарності. Але багато західних учених і неросійських дисидентів в СРСР трималися думки про те, що зближення, злиття і радянський народ — це не що інше, як просто кодові слова, котрі означають русифікацію неросіян.

Якщо наприкінці 50-х – середині 60-х рр. положення законодавчих актів хоча б у загальних рисах декларували рівноправність у вивченні рідної та російської мов, то прийняті у першій половині 80-х рр. нормативні акти вищого політичного і державного керівництва СРСР вже повністю віддавали пріоритет російській мові. У 70—80-х рр. партійно-державне керівництво СРСР продовжувало здійснювати заходи, спрямовані на русифікацію дошкільної, середньої, середньої спеціальної та вищої освіти, які призвели до негативних наслідків щодо мовної ситуації в Україні у цей період. Одним із ключових моментів у реалізації постанов партійного та державного керівництва стало вирішення ряду кадрових питань. Так, уже 1985 р. кількість студентів прийнятих на факультети російської мови та літератури зросли у шість разів. Із 635 у 1983 р. до 3500 у 1985 р.

Наріжним каменем у сфері русифікації освіти стало встановлення на законодавчому рівні принципу добровільності у виборі мови навчання, який призвів до різкого скорочення українських шкіл та кількості учнів, що у них навчалися. Процес русифікації охопив духовне життя українського суспільства, завдавши шкоди українській культурі, став першопричиною негативних явищ в суспільній свідомості.

Стимулювання процесу русифікації в гуманітарній сфері здійснювалося як на основі законодавчих і нормативних актів, так і на рівні конкретної практичної діяльності органів державного управління СРСР та УРСР, які проводили в життя положення сумнозвісної теорії "злиття націй і народностей". Процес русифікації у сфері гуманітарної політики здійснювався на тлі вихолощування з наукових праць, творів літератури, мистецтва найбільш яскравих подій з історії України, імен видатних діячів, що внесли помітний внесок в українську культуру.

Негативні процеси виразно спостерігалися у видавничій справі. Протягом 70— 80-х рр. простежується стійка тенденція до зменшення кількості україномовних видань та їх тиражів. Переважно російськомовним ставало кіновиробництво. Після незаслуженої критики стрічок "Тіні забутих предків" С.Параджанова, "Джерело для спраглих", "Білий птах з чорною ознакою" Ю. Ільєнка та деяких інших, кінематографісти з винятковою обережністю бралися за українську тематику, за озвучення фільмів українською мовою.

Російська мова все активніше визначала союзний, республіканський і місцевий телерадіоефір, репертуарна політика якого формувалася здебільшого у Москві, на основі численних "методичних рекомендацій" та "інструктивних листів". При цьому, нерідко порушувався широко рекламований принцип "рівноправності і взаємозбагачення братніх мов і культур".

Політика русифікації України викликала серйозні невдоволення у різних прошарках українського суспільства і, в першу чергу, в середовищі української інтелігенції і молоді. В цей період протестна кампанія проти політики русифікації набувала гострих за своїм змістом і спрямуванням форм, служила консолідуючим фактором спротиву українського народу. Активно порушила мовні питання студентська молодь, яка вимагала переведення навчального процесу у вищих, середніх спеціальних навчальних закладах на рідну мову, домагалася розширення її вжитку в сферах суспільного життя. Також мовні питання займали помітне місце у програмних документах і конкретній практичній діяльності правозахисних організацій, які діяли в Україні в 50-х — 80-х рр. В оприлюдненні численних фактів порушень у сфері національної політики, помітну роль відіграла Українська Гельсінська група, яка розповсюджувала відповідні матеріали в Україні і за її межами. Належну підтримку національно-патріотичним силам в Україні надавала українська діаспора, яка розгорнула широку петиційну компанію, створювала умови для вивчення і популяризації рідної мови в місцях компактного проживання українського населення за кордоном.

Завдання 3. Я ви думаєте чи можна було б уникнути голоду 1921-1923 років?

Перший голодомор в Україні стався в 1921—1922 рр. Головною його причиноюбули наслідки політики «воєнного комунізму», тих примусових методів, задопомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планівхлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні,степові райони України. Особливо тяжке становище склалося вКатеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях та напівдні Харківщини. Це були райони, які до Першої світової війни слугувалиголовними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн люду. Лютувалаепідемія холери.Голоду можна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподілресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Цього, однак, не було зроблено:Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії.

Протягом багатьох десятиліть у шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Так оголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю Південну Україну, звідки масово вивозився хліб на Північ і на експорт, Москва мовчала.

Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР порушила в Парижі.

На жаль, тоді західний світ так не перейнявся трагедією українського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1890000 осіб, у березні - 3250000, в червні - 4103000.

Партійне керівництво республіки довгий час приховувало масштаби голоду,відмовлялося від міжнародної допомоги. Тільки в другій половині 1922 р.було дозволено діяти міжнародній організації «Американська адміністраціядопомоги». Проте більшу частку допомоги забирала Росія. Окремі дослідникивважають, що чисельність втрат, пов'язаних з голодом, становила 1,5 млносіб. У той же час на територію України прибуло близько 440 тис.переселенців із голодуючих районів Росії. Внаслідок цього офіційнастатистика «не бачила» скорочення населення України.В Україні голод удалося ліквідувати лише в 1923 р. Це стало результатом нестільки зусиль влади, скільки поліпшення загальної економічної ситуації,пов'язаної з першими успіхами нової економічної політики. Випадки голоду,хоч і в менших масштабах, спостерігалися і в інші роки. Наприклад, наПоділлі він повторився в 1925 р. і також був значною мірою спровокованийбільшовицько-радянською владою, котра мала змогу запобігти лихові, але незробила цього.

Завдання 4. Продовжте речення:

Народний рух України виник 8-10 вересня 1989 у середовищі численних демократичних угруповань, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту. У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хто сповідував ідеї інтегрального націоналізму. Домінували настрої національної демократії, що привели до виходу з Руху частини комуністів і національних радикалів. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією.


Список використаної літератури:

1. Бойко О. Д. Історія України. — К., 1999;

2. Віденко В.В., Коломієць С.С. Історія України. Курс лекцій. — К., 1999;

3. Голод 1932–1933 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990;

4. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст.: Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів. – К.: Генеза, 1996 – 360с.;

5. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996 – 463с.;

6. Субтельний О.Україна: історія./ пер. з англ. Ю.І. Шевчука, 3-е вид. – К.: Либідь, 1993. – 720с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:16:50 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:38:25 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Генеральний Секретаріат та його склад

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150049)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru