Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Українська архітектура другої половини XVII-XVIII ст.

Название: Українська архітектура другої половини XVII-XVIII ст.
Раздел: Исторические личности
Тип: контрольная работа Добавлен 05:16:50 25 сентября 2010 Похожие работы
Просмотров: 114 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Архітектура посідала особливе місце в мистецькому процесі другої половини XVII—XVIII ст. Внаслідок своєї всебічної природи вона, мабуть, найповніше й найглибше відобразила особливості мистецької традиції, а численні пам'ятки роблять їх достатньо чисельними з відстані часу. Архітектурна думка на українських землях еволюціонувала в руслі власної традиції, активно використовуючи європейський досвід через діяльність, насамперед на західноукраїнських землях, майстрів європейського походження, їх зусиллями на Правобережжі в середині — другій половині XVIII ст. постав ряд видатних пам'яток. На Лівобережжі з кінця XVII ст. ширилася діяльність російських майстрів.

Для історії містобудування друга половина XVII ст. — малопродуктивний період. У цей час не стільки будується, скільки відбудовується зруйноване під час воєнних дій та ворожих нападів; заснування нових міст — рідкісне явище і відбувається лише на західноукраїнських землях. Найвідоміші приклади — Станіслав (Івано-Франківськ, 1662) та Христинопіль (Червоноград, 1692). Нечасто здійснюється й перепланування вже існуючих міських поселень

Згадки про оборонні споруди, зведені воюючими сторонами в період Руїни, як, наприклад, російські укріплення проти татар у південних районах України, залишилися на сторінках документів. Важливою подією в історії оборонного будівництва другої половини XVII ст. стало завершення Української укріпленої лінії на Слобожанщині, до якої входило сімнадцять фортець на чолі з Ізюмом. Ситуація змінилася лише з виходом Росії до Азовського моря й припиненням регулярних татарських набігів на українські землі. Проте радикальні переміни визначило насамперед вдосконалення артилерійської зброї: стіни та вежі втратили значення, їх місце зайняли бастіонні земляні укріплення з системою фортів. Саме такий характер мав Печерський фортечний комплекс у Києві, споруджений упродовж першої третини XVIII ст. Уже в 70-х pp. XVIII ст. збудовано захисну Дніпровську лінію, яка з ліквідацією Кримського ханства цілковито втратила значення. Відповідно до еволюції загальних засад оборонної архітектури змінювалося й

Перше з них репрезентують насамперед монастирі. Одним з кращих ранніх прикладів може бути відомий за гравюрами комплекс Почаївського монастиря середини XVII ст. Зведений у 1649 р. Троїцький монастирський храм входив до системи укріплень і за давньою волинською традицією був включений в оборонну стіну. Монастирський двір оточено стінами з вежами, дальша територія теж була частково огороджена дерев'яними стінами. Обороноздатність цих укріплень яскраво продемонструвала знаменита турецька облога 1675 р. У 60-х pp. споруджено систему укріплень Крехівського монастиря на Львівщині, яка також успішно витримала турецьку облогу 1672 р.; ряд її елементів зберігся до нашого часу.

На Лівобережжі друга половина століття відзначена появою таких укріплених монастирів фундації козацької старшини, як Крупицько-Батуринський, Лубенський, Мгарський, Густинський. їх фортифікації поступово втрачали оборонний характер, перетворюючись на муровану огорожу, як, наприклад, стіни чернігівського Троїцького монастиря, нові мури Києво-Печерської лаври, фрагментарно збережені стіни київського Софійського собору. Ця тенденція не менш виразно виявилася і в католицьких монастирях Правобережжя, хоч одночасно в них спостерігається й зведення потужних оборонних мурів, як у бердичівському монастирі кармелітів уже після Коліївщини.

У цивільному оборонному будівництві другої половини XVII ст. продовжують розвиватися тенденції, які перед серединою століття знайшли втілення в палаці в Підгірцях на Львівщині, де виразно домінує парадний, резиденційний характер споруди при маргінальному значенні оборонних елементів. Це видно й на прикладі палаців у Поморянах на Львівщині та Івано-Франківську. Такою ж була, мабуть, відома лише за писемними джерелами збудована в 1668—1675 pp. резиденція Яна Собєського в Яворові К Повністю позбавлений будь-яких оборонних елементів палац Сенявських у Раю поблизу Бережан на Тернопільщині (архіт. Августин Лоччі).

У другій половині XVII ст. надалі зберігаються дерев'яні резиденції на зразок тих, які так захоплено описував П. Алеппський. В окремих випадках вони трапляються й на західноукраїнських землях, як споруджений на початку 90-х pp. палац короля Яна III Собєського в Кукізові поблизу Львова. Дерев'яним залишався й ряд західноукраїнських замків, як, наприклад, частково навіть не закінчена на 1696 р. забудова Стрийського замку 2, замку в Калуші (1693) 3. За описом 1689 р. тільки дерев'яна забудова знаходилася на подвір'ї замку в Бродах 4. Відповідні приклади (їх ряд може бути продовжений) наголошують на істотній ролі дерев'яного будівництва в зазначений час, однак єдиним конкретним джерелом відомостей про неї залишаються досить обмежені свідчення писемних джерел.

Від початку XVIII ст. елементи оборонної архітектури повністю перестали використовуватися, й остаточно утвердився європейський тип парадної резиденції. На Правобережжі раннім прикладом є палац Вишневецьких у Вишнівці (до 1740 р.) 5, втрачений палац Любо-мирських у Рівному, Чорторийських у Корці, резиденція львівських католицьких архієпископів в Оброшино.

Окремо слід згадати частково перебудовану резиденцію греко-католицьких митрополитів при соборі святого Юра у Львові (1760—1762). В останніх десятиліттях XVIII ст. на українських землях поширився ранній класицизм 6, характерними зразками якого є новий палац Потоцьких у Тульчині та завершений уже на початку наступного століття палац Хоткевичів у Млинові на Волині (не зберігся). Особливістю цих резиденцій є поєднання їх із парками.

Цілком відмінний характер мав цей тип будівництва на Лівобережжі, де в ролі еліти виступала козацька старшина з незрівнянно меншими потребами. Резиденції навіть вищого її прошарку мали дуже скромний характер, про що свідчать кам'яниці Лизогуба в Седневі та Чернігові, будинок І. Мазепи в Іванівці, так званий будинок Полуботка в Чернігові. Щодо планово-просторової структури — це традиційні для України хати на дві половини. І лише матеріал, розміри та оздоблення фасадів виділяли їх серед сучасної забудови.

Цей принцип лежить і в основі реконструйованої у середині XVIII ст. резиденції київських митрополитів на подвір'ї Софійського собору 7, з боків урізноманітненої симетричними корпусами, які ускладнюють і збагачують її образ. Високий дах із заломом, стримана, як для української традиції, декорація фасадів, у якій виділяються форми фронтону, вказують на запозичення з європейської палацової архітектури. Загалом митрополича резиденція виглядає скромно, тим більше у зіставленні з наступними зразками київської архітектури такого призначення, а стримане оздоблення її екстер'єру — поряд з багатими декоративними формами брами Заборовського (архіт. Й. Шедель). Митрополичий палац — характерний приклад української резиденційної архітектури того періоду, коли вона лише

Світські споруди громадського призначення у другій половині XVII— XVIII ст. не набули значного поширення. До них належать насамперед нечисленні урядові будівлі. Один із ранніх прикладів давала розібрана на початку XIX ст. ратуша в Жовкві, яку почав будувати у квітні 1687 р. спроваджений з Кракова королівський будівничий вроцлавського походження Петро Бебер 8. На Правобережжі виділяються ратуші в Могилеві-Подільському й особливо Бучачі (архіт. Б. Меретин, середина XVIII ст.), скромніший характер має нововіднайдений нереалізований проект Яна де Вітте 1742 р. для фасаду польського магістрату в Кам'янці-Подільському (ЛНБ).

Бучацька ратуша — один із шедеврів української архітектури. її ядро творить двоярусна, увінчана шоломом вежа, оточена двоповерховим, завершеним балюстрадою, корпусом, який слугує для неї своєрідним стилобатом. Балюстраду прикрашав цикл скульптур на теми подвигів Геракла (зберігся частково), фронтон виділений пишним картушем з гербом власника міста — канівського старости Миколи Потоцького. Ратуша є унікальним для світської архітектури зразком центричної вертикальної композиції, активно розроблюваної у церковному будівництві Центральної та Лівобережної України.

До рідкісних зразків світського будівництва належать полкові канцелярії в Козельці (архіт. А. Квасов, І. Григорович-Барський, бл. 1756) й Прилуках та резиденція Малоросійської колегії в Глухові (1782), а також будинок Київської академії (1703). Первісно одноповерховий, він виводився з традиційного для українського будівництва планування за принципом хати на дві половини, об'єднуючи три секції, розташовані в одну лінію, з аркадою на фасаді, ритм якої відповідав розплануванню інтер'єрів.

Аналіз відомих фактів історії світського будівництва та пам'яток показує, що впродовж другої половини XVII— XVIII ст. на Лівобережжі з Києвом воно мало традиційний характер і скромні форми, поки в середині XVIII ст. не з'явилися споруди, орієнтовані на російські столичні зразки. Світська архітектура Правобережжя у складі Польщі, природно, наслідувала європейські взірці.

Світське будівництво не мало значного поширення на українських землях, внаслідок чого займало скромніше місце в мистецькому процесі. Найповніше розроблена найцікавіша тема архітектури другої половини XVII—XVIII ст. — храм, насамперед церква як найпоширеніший у численних часових та регіональних варіантах його зразок, а також характерні для Правобережжя костьоли і синагоги. Світське будівництво не виробило власної розбудованої традиції й до кінця XVIII ст. тут остаточно запанував загальноєвропейський зразок, проте в церковному будівництві національна архітектурна школа проявила себе цілком оригінально, тому її здобутки є однією з яскравих сторінок європейської та світової культури.

Українське храмове будівництво традиційно розвивалося як муроване й дерев'яне з виразною перевагою останнього, що неподільно домінувало, тоді як муроване нерідко розроблялося зусиллями приїжджих майстрів. Незважаючи на принципову відмінність, еволюція обох напрямів відбувалася у якнайтіснішому взаємозв'язку насамперед у Києві та на Лівобережжі.

В українській церковній архітектурі другої половини XVII—XVIII ст. за декількох варіантів планово-просторової структури, які розвивалися паралельно, домінувала вертикальна організація простору. У ній виявилася головна тенденція українського мистецтва цього періоду — утвердження духовного начала, вираженого у вертикальному спрямуванні церков, так само, як у малярстві — в дематеріалізації форм в іконі та портреті (саме в портреті вражає особливо), в музиці — багатоголоссі хорових концертів. В основі як мурованого, так і дерев'яного храмового будівництва лежала традиційна тридільна планувальна структура, нерідко розвинута до п'ятидільної.

Початки цього напряму не простежуються, однак церква Різдва Христового в Стародубі вказує на його поширення на Лівобережжі ще перед серединою XVII ст. До такого ж висновку схиляють описи церков П. Алеппського, який засвідчує побутування відповідного варіанта храму на Східному Поділлі та Подніпров'ї. Не підлягає сумніву, що він поширився насамперед у дерев'яному будівництві, цілковита втрата пам'яток якого робить неможливим стеження його еволюції. Прикладом наслідування такої архітектури є стародубська церква Іоанна Предтечі фундації гетьмана І. Самойловича з вертикальною пірамідальною композицією у традиціях дерев'яного будівництва. Вона розвиває тридільний трибанний храм до хрещатого плану за рахунок симетрично добудованих об'ємів — взорування на дерев'яному будівництві тут простежується цілком виразно.

Дальший розвиток цього напряму засвідчують перебудована церква святого Миколая у Глухові, Покровський собор у Харкові (1689), Воскресенський собор у Сумах (1703), церква святого Миколая (Козацького) в Путивлі (1737). Три останні пам'ятки позначені російськими впливами як у двоповерховості, так і в елементах оздоблення. Ця група церков виразно демонструє й акцентування вертикальної домінанти у вирішенні тридільного храму. Паралельно на Лівобережжі розвивався тип хрещатого п'ятидільного храму. Найранішу стадію його еволюції засвідчує церква святого Миколая у Ніжині (1668). Вбудовані по кутах нижчі невеликі об'єми, композиція та пропорції барабанів і бань підкреслюють ступінчастий пірамідальний характер споруди. Із заходу в інтер'єрі влаштовано галереї-ложі — один з прикметних елементів ряду українських церков. Розвиток засад ніжинського храму дає Троїцька церква Густинського монастиря фундації гетьмана І. Самойловича 1674 р

Під безпосереднім впливом Густинського храму споруджено церкви Максаківського й Крупицько-Батуринського монастирів та Спасопреображенські церкви в Прилуках (1716) і Великих Сорочинцях (1732). На північному Лівобережжі цей тип розвиває Успенська церква в Новгороді-Сіверському, на Слобожанщині — Преображенська в Ізюмі (1684). Київське середовище репрезентують церкви в Лютеньках (1686), Усіх святих на Економічній брамі Києво-Печерської лаври (1696—1698), Георгіївський собор Видубицького монастиря (1701). Дві останні мають багате пластичне оздоблення й виділяються артистизмом пропорцій та виконання — варто згадати хоча б унікальне вирішення монументальних сходів лаврського храму. Цей напрям відомий також за варіантами з однобанним завершенням, як церква Різдва Богородиці в Седневі (1690) з пониженими бічними об'ємами, що підкреслюють пірамідальність композиції, Вознесенський собор у Переяславі (1700) з триярусними лоджіями в інтер'єрі, причому не лише в західній, а й у східній частині.

Окремий варіант становлять храми базилікального плану із склепіннями на стовпах. Найраніший їх зразок — Троїцька монастирська церква у Чернігові (1679—1695). Розміри споруди, симетричні вежі фасаду, архітектурні деталі вказують на західноєвропейського будівничого.

Розвиток цих принципів у традиціях українського будівництва демонструє Хрестовоздвиженський монастирський собор у Полтаві (1689—1709), у якому оригінально поєднується композиція хрещатого п'ятибанного храму з симетричними вежами фасаду. Оздоблення екстер'єру, система вікон та завершення споруди виразно вказують на відхід від європейських взірців. Прикладами цієї традиції на київському грунті є втрачені церква Братського монастиря (1693) та Миколаївський собор (1696) фундації гетьмана Івана Мазепи. У них повністю подолано властиві раннім спорудам горизонтальні членування й наголошено на традиційному українському вертикалізмі пропорцій.

Здобутки архітектури другої половини XVII ст. продовжила група видатних пам'яток перших десятиліть наступного століття — чернігівська церква святої Катерини (1715) й Преображенські церкви в Прилуках (1716) та Великих Сорочинцях (1732). Вони вирізняються більшими об'ємами, підпорядкуванням бокових частин центральній, що посилює вертикальні тенденції.

На Слобожанщині до самого кінця XVIII ст. розвивалися традиції храмів зразка Покровського собору в Харкові: Троїцька монастирська церква в Охтирці (1724—1727), Воскресенська Хорошівського монастиря (1754—1759), Миколаївська в Харкові (1764—1770), Покрови Богородиці в Сумах (1783—1797). Усі вони послідовно відтворюють форми дерев'яної архітектури.

На терені Києва та Лівобережжя у середині — другій половині XVIII ст. як наслідування європейської традиції збудовано групу церков на плані квадрата з короткими відгалуженнями рамен хреста, характерними особливостями яких є розташування бокових бань на діагоналях і застосування ордерної системи. їх авторами були приїжджі майстри або їхні послідовники, як І. Григорович-Барський. Не випадково найранішою з них є споруджена за проектом Б. Растреллі київська Андріївська церква (1747—1753). її традиції продовжують церква Різдва Богородиці в Козельці (архіт. Андрій Квасов, 1752—1764), святих Антонія і Феодосія у Василькові (1756—1758), Покрови Богородиці в Охтирці (1753—1762).

Помітним явищем в архітектурі Києва та Лівобережжя стали високі дзвіниці. Початок їх поширенню кладе споруджена в перших роках XVIII ст. дзвіниця київського Софійського собору, добудована за проектом Й. Шеделя, з багатою орнаментальною декорацією у кращих традиціях національної архітектури. На відміну від неї в усіх наступних спорудах застосовано ордерну систему. її впровадження пов'язане з головною дзвіницею Києво-Печерської лаври, яка є найвизначнішою в цій групі пам'яток.

Звернення до європейської традиції найповніше виявилося у класичних спорудах XVIII ст. — львівському соборі святого Юра та Успенській церкві Почаївського монастиря.

Надзвичайно популярними були численні п'ятидільні храми у три- та одноверхому варіантах. Перший з них репрезентують Троїцька в Черкаському Бишкині на Харківщині (1751), Введенська в Артемівці на Полтавщині (1761), Покровська в Олешні на Сумщині (1771), другий — Троїцька в Коропі на Чернігівщині (1716), Введенська у Бериславі на Херсонщині (1726), Миколаївська у Свіржі на Сумщині (1745), Миколаївська у Мшанах на Харківщині (1798), Миколаївська та Різдва Богородиці (обидві — 1799) у Червоному Осколі на Харківщині.

Продовжували побутувати також традиційні тридільні три- та одноверхі. До кращих зразків триверхих належать Миколаївська у Вільшанці на Харківщині (1753), Покровська в Зінькові на Полтавщині (1759), Преображенська в Межирічі на Сумщині (1760). До цього варіанта належить і Покровська церква у Фастові (1779—1781). Серед одноверхих виділяються Юріївська церква у Седневі на Чернігівщині (1690), Покровська у Новгороді-Сіверському (1767), Різдва Богородиці у Хмелеві на Сумщині (1772).

Аналіз дерев'яного церковного будівництва другої половини XVII— XVIII ст. демонструє спільну основу його розвитку на всіх українських землях та єдність головних тенденцій еволюції. Попри це, поміж пам'ятками Правобережної України та Київщини і Лівобережжя виявляються й істотні відмінності. На Правобережжі, де цей напрям будівельної справи мав давні традиції, вона розвивалася як їх безпосереднє продовження в руслі потреб сільських та міських громад.

На Правобережжі у складі Польщі будувалися дерев'яні й муровані костьоли, закономірно зорієнтовані на західноєвропейську архітектурну традицію, та дерев'яні й муровані синагоги, що становили два окремих напрями будівництва.

У найближчі десятиліття після Національно-визвольної війни костьольна архітектура розвивалася мало. Серед цікавіших її пам'яток можна вказати хіба що виразно зорієнтований на римську церкву святої Сусанни костьол Стрітення у Львові. Львів залишався головним осередком костьольної архітектури на українських землях й у XVIII ст., проте в самому місті будували небагато. З львівських костьолів лише домініканський (архіт. Ян де Вітте, 1745—1749) став однією з найхарактерніших споруд свого часу. Він має вторований на центральноєвропейських зразках — віденському костьолі святого Карла Борромео (архіт. Й. Б. Фішер фон Ерлах) — овальний план, виділяється масивною банею на широкому барабані та величним фасадом з могутніми колонами, скупо прикрашеним здрібненими порівняно з формами фасаду скульптурами.

Поряд з костьолом львівських домініканців до кращих пам'яток належить збудований коштом канівського старости Миколи Потоцького за проектом Б. Меретина костьол місіонерів у Городенці на Івано-Франківщині, який репрезентує вже згадуваний тип з двома вежами на фасаді й відзначений притаманним почеркові Б. Меретина підкреслено пластичним трактуванням архітектурних форм. Значно скромніший характер мають збудовані за його проектом костьоли в Берездівцях, Годовиці та Лопатині чи будований на зразок годовицького костьол у Буську.

На Волині не склалося осередків з власними кадрами будівничих і не осіли на постійно приїжджі спеціалісти відповідного фаху, а працювали здебільшого майстри з-поза меж регіону, зокрема з середовища зайнятих на службі у місцевої магнатерії, та декілька ченців. Тут збереглися одинокі пам'ятки, які репрезентують різні напрями будівництва. До ранніх зразків належать костьол Іоанна Хрестителя в Дубровиці (1695—1702), святого Антонія у Великих Межирічах (архіт. Войцех Ленартович, 1702—1725). Ян де Вітте запроектував костьол монастиря кармелітів босих у Бердичеві, який, власне, й приніс йому ширше визнання. Оригінальністю не лише на волинському, а й на загальноукраїнському тлі виділяється костьол бернардинів у Збаражі зі скупими монументальними формами фланкованого симетричними вежами увігнутого фасаду, цілковито позбавленого декорації. Іншим варіантом храму з двома вежами є ліцейський костьол у Кременці (архіт. П. Гіжицький, 1731—1741).

Серед костьолів Поділля виділяються подомініканський у Сидорові (1730— 1741), тринітарський у Кам'янці-Подільському (1750—1768), парафіяльні в Тарноруді (1754) та Шаргороді (1760— 1786). їх будівничими були декілька практикуючих ченців, нечисленні архітектори на службі у місцевих магнатів. Специфічний акцент у склад середовища зайнятих на Поділлі будівничих вносили коменданти Кам'янця-Подільського, більшість з яких були проектантами; з них яскравіший слід залишив по собі лише Ян де Вітте.

Поряд з мурованими поширеними були також дерев'яні костьоли, проте нині вони відомі лише в унікальних прикладах скромного характеру, хоч у XVIII ст. однозначно переважали над мурованими. На Львівщині їх репрезентує Благовіщенський у Таданях (1734), єдиний приклад з Волині — Успенський у Вишенці.

Синагоги мали прямокутне приміщення з підвищенням для читання Святого Письма посередині та приміщенням для жінок над входом чи на галереях у дерев'яних будинках. Серед мурованих характерними можуть бути жовківська (кінець XVII ст.) та бродівська (1742) синагоги. З дерев'яних не вціліла жодна, проте в літературі зафіксовано ряд споруд другої половини XVII та XVIII ст. До раніших належали пам'ятки в Кам'янці-Струмиловій, Яричеві, Теребовлі, Погребищі; до середини — другої половини XVIII ст. — у Печеніжині, Жидачеві та Роздолі15.

Таким чином, визначальним для української архітектури другої половини XVII—XVIII ст. був активний творчий розвиток національної традиції. Вона найповніше виражена в дерев'яній архітектурі, яка отримала виняткове поширення й виразно домінувала на українських землях. Найоригінальніший характер мають її здобутки на Лівобережжі та Київщині, де вона розвивалася у тісному зв'язку з місцевою мурованою архітектурою, яка, у свою чергу, багато в чому зберігала її особливості. Цей взаємозв'язок є однією з прикметних рис місцевої архітектурної школи, оскільки на Правобережжі, де муроване церковне будівництво розвивалося мало або існувало у XVIII ст. в європейських формах, він був неможливим. Одним з помітних явищ на Лівобережжі було поширення російських впливів та діяльність російських майстрів і будівельних артілей. Архітектура Правобережжя — поза дерев'яною церковною — закономірно була виразно європеїзована, тоді як у Києві та на Лівобережжі цей процес скромно зазначився у російському варіанті лише від середини XVIII ст. Огляд архітектурної спадщини другої половини XVII—XVIII ст. засвідчує показний ряд важливих здобутків національної традиції насамперед у церковному будівництві.

Тут особливо виділяються дерев'яні вертикально розбудовані храми Лівобережжя, які становлять найоригінальніший напрям місцевої будівельної традиції, найвиразніше демонструючи її самобутній характер.

Позбавлене опіки національних еліт церковне будівництво Правобережжя еволюціонувало в скромніших формах і насамперед як дерев'яне. Нечисленні муровані зразки, серед яких не бракує й визначних будівель на зразок ансамблю Почаївського монастиря чи собору святого Юра у Львові, були справою рук майстрів європейського походження і на загальному тлі є поодинокими прикладами. Поширена на Правобережжі архітектура європейського родоводу, поза пам'ятками загалом скромнішого рівня, дала й визначні споруди, як костьоли домініканців у Львові та місіонерів у Городенці, ратушу в Бучачі, значення яких виходить за рамки місцевого культурно-історичного кола. Аналіз шляхів розвитку архітектури другої половини XVII—XVIII ст. яскраво демонструє еволюцію на українських землях як національної традиції, так і напряму європейської орієнтації на Правобережжі. Національна традиція представлена цілим рядом видатних пам'яток і є винятковим самобутнім явищем. Проте неухильна європеїзація українських земель на кінець XVIII ст. накреслила домінуючу тенденцію у вигляді поступового занепаду національного напряму будівництва, а на українських землях, що опинилися у складі Росії, на самому початку XIX ст. воно потрапило під офіційну заборону.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:12:38 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:36:16 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Українська архітектура другої половини XVII-XVIII ст.

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150154)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru