Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Стародавня Фінікія

Название: Стародавня Фінікія
Раздел: Рефераты по истории
Тип: реферат Добавлен 03:38:17 13 февраля 2010 Похожие работы
Просмотров: 814 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРАСНОДОНЬСЬКИЙ ПРОМИСЛОВО ЄКОНОМІЧНІЙ КОЛЕДЖ

РЕФЕРАТ: Фінікія

Студента групи 1ОКІС-09

Петренко Михайла

Перевірила: ____________

Краснодон

2009

План

Вступ;

Фінікія в II тисячолітті до н.е. Країна і населення;

Найдавніші міста-держави на території Фінікії;

Господарське життя;

Державний стрій;

Культура;

Релігія;

Розквіт фінікійських міст;

Фінікійський колонізація Середземномор'я;

Морські подорожі фінікійців;

Фінікійський культура в першій половині I тисячоліття до н.е.


Вступ

Стародавня Фінікія займала смугу примор'я уздовж північної частини східного узбережжя Середземного моря, облямовану зі сходу Ліванських горами, які місцями підступали майже впритул до берега. Своєрідність природних умов Фінікії знайшла відображення навіть у назвах найважливіших населених місць. Так, наприклад, назва міста Бібл (по-финикийски звучить як Гебал) означає "гора", міста Тіра (по-финикийски - Цур) - "скеля". Можливість займатися орним землеробством через нестачу хороших земель була обмежена, а й ті, що були, могли все ж використовуватися досить інтенсивно, тому що морські вітри приносили рясні дощі. Тут переважало садівництво, культивувалися оливки, фініки, виноград. Займалися стародавні фінікійці і рибальством, що природно для морського народу. Невипадково назва одного з фінських міст - Сидон, що означає "місце рибного лову". Велике багатство для країни представляли ліси гірського Лівану, які буяли кедром та іншими цінними породами.

Фінікія в II тисячолітті до н.е.

Країна і населення

Стародавня Фінікія займала смугу примор'я уздовж північної частини східного узбережжя Середземного моря, облямовану зі сходу Ліванських горами, які місцями підступали майже впритул до берега. Своєрідність природних умов Фінікії знайшла відображення навіть у назвах найважливіших населених місць. Так, наприклад, назва міста Бібл (по-финикийски звучить як Гебал) означає "гора", міста Тіра (по-финикийски - Цур) - "скеля". Можливість займатися орним землеробством через нестачу хороших земель була обмежена, а й ті, що були, могли все ж використовуватися досить інтенсивно, тому що морські вітри приносили рясні дощі. Тут переважало садівництво, культивувалися оливки, фініки, виноград. Займалися стародавні фінікійці і рибальством, що природно для морського народу. Невипадково назва одного з фінських міст - Сидон, що означає "місце рибного лову". Велике багатство для країни представляли ліси гірського Лівану, які буяли кедром та іншими цінними породами.

Як припускають деякі дослідники, перші мешканці Фінікії говорили на несемітском мовою. Проте вже в III тисячолітті до н.е., згідно з показаннями єгипетських джерел, тут проживали семітичними племена, які відносяться до групи західно-семітських племен, що населяли приблизно в той же час палестинські землі, тому що їхні мови майже тотожні. Всі ці племена називалися ханааніїв. Прибульці незабаром не тільки змішалися з корінним населенням, а й асимілювали його. Назва "фінікіец" зустрічається вже в єгипетських ієрогліфічних написах середини III тисячолітті до н.е. у формі "Фенех". Пізніше давні греки застосовували слово "фойнікес", що означало "червонуваті", "засмаглі". Звідси і пішла назва країни. У семітських джерелах особливого найменування для Фінікії і фінікійців не зустрічається. Назва Кінаххі, або відповідно до грецького тексту Біблії, Ханаан, яке окремі вчені пояснюють як "країна пурпурової фарби", має значно ширше значення, оскільки має на увазі також Палестину і частково Сирію. Аналогічні ж загальні позначення для цих країн вживали і єгиптяни.

Найдавніші міста-держави на території Фінікії

Семітські племена тривалий час жили первіснообщинним ладом. Але до кінця Ш тисячоліття до н.е. і тут починають складатися невеликі рабовласницькі держави, з яких кожне мало в якості адміністративного, політичного та економічного центру який-небудь портове місто. Одним з них було місто-держава Угарит, розташований на південь від гирла ріки Оронта, навпаки північно-східного мису острова Кіпр та на перехресті морських шляхів з Егейського моря і Малої Азії в Єгипет і Передньої Азії. Був розкопаний укріплений приморське місто, в якому разом з цінними речовими пам'ятками були виявлені в безлічі таблички середини II тисячоліття до н.е. з текстами, виконаними клинописом з 29 літер. Ці письмові пам'ятки містять міфи, які проливають світло на найдавнішу культуру Фінікії.

На острові на південь від Угаріта знаходилося місто Арвад, острівна положення якого сприяло збереженню ним незалежності у військових зіткненнях того часу. Майже в центрі фінікійського узбережжя розташовувався місто Бібл, підтримував з найдавніших часів зв'язок з Єгиптом. Через Бібл ще в III тисячолітті до н.е. проводився вивіз фінікійських товарів до Єгипту. До речі, культура останнього пустила глибоке коріння саме в цьому фінікійською місті-державі. У середині II тисячоліття до н.е. Бібл підпорядкував собі сусідні невеликі міста і поселення. Єгипетські царі XVIII династії зробили це місто своїм головним опорним пунктом на узбережжі. Тут широко користувалися єгипетським ієрогліфічним листом, а також особливим складовим листом і пізніше - лінійним алфавітом.

Сидон і Тир, самі південні міста Фінікії, постійно ворогували між собою. Чи не тому, що були захищені скелями від нападу зовнішніх ворогів? Самим недоступним був Тир, який складався з двох поселень: острівної і материкового. Коли неможливо було врятувати материкову частину, всі жителі перебиралися на острів, який за допомогою кораблів міг забезпечуватися водою і був недоступний для ворожої армії, яка не мала флоту.

В анналах єгипетського фараона Тутмоса III згадується, що у гаванях захоплених ним фінікійських міст стояли кораблі, які потім використовувалися єгиптянами для перекидання військ і відправки видобутку в Єгипет. Про те, що міста Фінікії відправляли безліч торговельних кораблів в єгипетську землю, повідомляють листа фінікійських царів фараонам, що збереглися в амарнском архіві, а також і малюнки на стінах фіванських гробниць. Разом з торговими судами на верфях фінікійських міст зводилися і гребні військові кораблі. Фінікійці перших почали використовувати рабів як веслярів, хоча в II тисячолітті до н.е. ще були і вільні веслярі. Протягом багатьох століть жителі великих міст східного узбережжя Середземного моря зберігали славу майстерних кораблебудівників. Слово "галера" увійшло у всі існуючі європейські мови і продовжує жити.

Господарське життя

Включення міст Фінікії в середині II тисячоліття до н.е. до складу найпотужнішою Єгипетської держави сприяло їх подальшому розвитку. Східне узбережжя Середземномор'я славилось природними багатствами, в яких мали потребу сусідні країни. Одним з основних продуктів, яким торгували фінікійці, була сушена риба. Особливу цінність представляли дубові і кедрові ліси Лівану, про що вже згадувалося. Ліси давали відмінний кораблебудівний матеріал. З дерева виготовляли і саркофаги, в яких містилися мумії єгипетських вельмож. Місто Бібл був центром торгівлі стройовим лісом. Єгипетські папірус донесли до нас повідомлення про цілющі рослини і необхідних для бальзамування смолах, які також поставлялися з Фінікії.

Придатна для землеробства територія Фінікії була невеликою, але грунт відрізнялася родючістю, до того ж дуже ретельно оброблялася. Велику роль в торгівлі відігравало високоякісне вино. Можливо, що саме слово "вино", що відповідає латинському "ві-нум", грецькому "ойнос" і Хетському "війана", сходить до фінікійського "йайн". Важливим продуктом садівництва було також оливкова олія.

Деякі вироби фінікійського ремесла відрізнялися високим художнім досконалістю. Серед видобутку фараона Тутмоса III були золоті і срібні вази, прикрашені головами різних тварин. Предмети фінікійського художнього ремесла представляли велику цінність і для мітаннійскіх царів. Через деякий час, вже в I тисячолітті до н.е., стали славиться фінікійські скляні судини, які виготовлялися за допомогою склодувної техніки. За часів єгипетського панування в долину Нілу вивозилися фінікійські тканини. Фінікійці перших почали виробництво пурпурової фарби з особливого виду молюсків, фарбували нею вовняні і лляні тканини.

Крім товарів місцевого виробництва, фінікійці торгували і тим, що вивозили з Малої Азії, з Кіпру, Криту, з областей мікенської культури Греції, з західних земель Середземномор'я. Міста Фінікії по суті були осередком транзитної торгівлі. З Малої Азії фінікійці отримували срібло і свинець, пізніше - залізо. Фінікійські міста досить рано вступили в тісні відносини з островом Кіпр, в той час головним постачальником міді. Цілком ймовірно, латинське слово "сіргіт" (мідь) походить від назви цього острова.

З Криту фінікійці отримували предмети Егейського художнього ремесла, продукцію інших країн Середземноморського басейну. Учені припускають, що в чаду, головному центрі торговельних зв'язків з Егейським світом, могла існувати постійна мікенська колонія.


Державний лад

Невеликі фінікійські міста-держави дуже ревно стежили за збереженням своєї політичної незалежності. Що цікаво, фінікійці не знали єдиного самоназви і позначали себе таким чином: "люди такого-то міста".

Вибори посадових осіб у містах проводилися на підставі майнового цензу. Такий порядок діяв, приміром, у Карфагені, найбільшою північноафриканської колонії фінікійців, державну організацію якої описав Аристотель.

Великі рабовласники тримали під контролем не тільки незаможних громадян, а й царя, що в торгових містах-державах Фінікії не володів деспотичної владою, подібно царям Єгипту та Вавілонії. Швидше за все, Фінікія знала і систему суспільних відносин у вигляді олігархічних республік. Це, у всякому разі, підтверджується амарнской листуванням, в якій по відношенню до ряду міст завжди йдеться лише про "людей такого-то міста" і ніколи не згадуються царі. Жодне місто не мав достатньо сил для того, щоб об'єднати всю Фінікію в єдину державу. Протягом довгих століть боротьба йшла лише за переважання, перевага того чи іншого міста. Так, наприклад, у середині II тисячолітті до н.е. на півночі домінував Угарит, а в центрі - Бібл. У першій половині XIV ст. до н.е. Угарит втрачає своє значення (одна з версій - з-за громадянської війни), підпадає під вплив хеттського царя Суппілуліуми і, нарешті, входить до складу хеттськой держави. Приблизно в той же час був переможений і Бібл, який не витримав непосильної боротьби з сусідніми державами, бо фараон Єгипту Ехнатон залишив його без допомоги. У результаті провідна роль перейшла до Сидоні. Проте торжество останнього теж не було довгим, тому що вже близько 1200 р. до н.е. він був зруйнований "народами моря", які після розгрому хетів спустошили Фінікію та узбережжя Палестини.


Культура

У своїй творчості фінікійські художники використовували мотиви і сюжети єгипетського, хетто-хуррітского і вавілонського мистецтв. Разом з тим вони мали і власне. Особливо цінувалися в той час предмети фінікійського прикладного мистецтва.

Цілком можливо, що два відомих угаритська епічних твори - епос про Керети і епос про Данеде - є пам'ятниками не стільки релігійна, скільки світської літератури. Лише з цілком зрозумілою часткою умовності ми відносимо до літератури кілька пізніших надгробних накреслень, які здебільшого були короткими.

Одним з найбільш значних досягнень фінікійців був винахід алфавітного письма. Фінікійські писарі фактично довели відкриття єгиптян до логічного завершення. Як відомо, єгиптяни створили 24 приголосних знаку, проте зберегли і сотні складових знаків і знаків, що позначають цілі поняття. Наступний крок на шляху створення алфавітного листа було зроблено, на думку вчених, на писарів гіксосскіх завойовників. Можливо, це вони на основі єгипетського ієрогліфічного листа створили першу алфавітний лист з 26 знаків для приголосних - так зване "Сінай лист", що іменується за місцем знаходження написів. Передбачається, що цей лист сходить до єгипетської ієрогліфіки. Алфавіт гіксосскіх переписувачів не встиг остаточно оформитися через короткочасності існування гіксосского держави, але разом з тим вплинув на створення алфавітного листа Південної Фінікії. На півночі ж, у Угаров, на тій же основі склалося алфавітний лист з 29 літер, пристосоване для писання клинописом на глиняних табличках.

Деякі вчені вважають, що фінікійське лист могло розвиватися зовсім не на основі єгипетського, а на основі крито-мікенського або фінікійського складового листа, пам'ятники якого дійшли до нас із міста Бібла. У будь-якому випадку очевидним є одне: вперше саме фінікійці стали вживати чисто алфавітну систему письма. Поза сумнівом, також і те, що цього мало відіграти вагому роль наявність алфавітних знаків для згодних в єгипетському листі, з яким фінікійці були давно знайомі.

Очевидно, що необхідність створення алфавітного письма виникла в самих різних полісах Фінікії. З розвитком мореплавства і торгових відносин, в яких була зайнята значна частина населення, треба лист набагато простіше, більш доступне, ніж те, яке могли вивчати тільки деякі писарі.

Недоліки в фінікійського алфавіту були наступні: він передавав одні приголосні звуки, не передавалися різні додаткові значки, за допомогою яких єгиптяни, наприклад, полегшували читання текстів, написаних так само, тільки приголосними. Тому читання було все ж справою нелегкою, розуміння більш складних текстів було досить складним.

Прийшов час, коли північний алфавіт був витиснений південним, який складався з 22 знаків і згодом поширився по всій країні. Від нього бере свій початок і грецький алфавіт, що видно з найдавніших форм грецьких літер, а також з того факту, що назви низки грецьких літер - семітського походження. Так, слово "алфавіт" містить у собі назви перших двох грецьких літер альфа і бета (у візантійському вимові - віта), які співпадають з назвами перших двох фінікійських букв - "алеф" та "бет", що в західно-семітських мовах означає "бик "і" будинок ". В основі цих алфавітних знаків лежали більш древні знаки-малюнки. Більшість назв букв грецького алфавіту співпадають з назвами фінікійських букв. Грецька і арамейська алфавіти є предками більшості сучасних алфавітних систем.

Релігія

Політична роздробленість Фінікії, так ніколи і не подолання, сприяла тому, що фінікійський релігія не знала системи міфів, яка мала місце у вавілонян. Жрецтво міст не мало можливості висунути свого бога як "царя богів", подібно до того, як фіванський бог Амон був оголошений "царством богом" Єгипту за часів панування Фів. Бог неба був головним богом в містах Фінікії і носив ім'я загальне, а не власне. Він називався просто "владика" (Баал), "цар міста" (МЕЛЬКАРТ), просто "влада" (Молох) або ж "бог" (Ель).

Поруч з богом неба Ваалом стояла його дружина - богиня Астарта (варіант імені - Аштарт, Ашерат). Поряд з богами неба і землі вважався також бог вмирає і воскресає рослинності. Найчастіше він називався Адоні - "пан мій" або, згідно з грецьким варіантом, - Адоніс. Деякі риси вмираючого й воскресає бога зустрічаються в міфі про Ваала та його сестрі Анат (за іншою версією - дружина Астарта). Основна тема великого міфологічного епосу - це оповідь про смерть і воскресіння Ваала, про вірність його дружини Анат як у житті, так і в смерті. Деякі епізоди з цього міфу близькі сюжетами єгипетського міфу про Осіріса та його сестрі Ісіді. Разом з культом умірающе-воскресає бога зароджуються початку релігійної драми. Один з угаритська текстів можна витлумачити як запис подібної драми релігійного характеру.

У культі Фінікії, як і в культах Палестини та Сирії, досить довго зберігалися людські жертвоприношення. Часто в якості жертв використовувалися діти і особливо грудні первістки. Переважно - у моменти грізної небезпеки для держави. Варто назвати і такий факт: ще в IV ст. до н.е. під час облоги Тіра греко-македонських військами на міській стіні в якості жертв було зарізано чужинці - македонські військовополонені.

Розквіт фінікійських міст

З ослабленням Єгипетської держави Нового царства фінікійські держави - Тир, Сидон, Бібл, Арвад та інші - знову стають самостійними. Це були міста-держави, здебільшого, що управляли царем разом з радою рабовласницької знаті і духівництва.

Після руйнування Сидону "народами моря" гегемонія перейшла до Тіру, який досяг у цей час найбільшого розквіту, особливо за царя Хірам I, сучасника Соломона, царя Ізраїлю (близько 950 р. до н.е.).

Хірам розширив острів, на якому була розташована основна частина Тіра, за допомогою штучної насипу, і, відкривши тут джерело з водою, зробив Тир майже неприступною фортецею для зовнішнього ворога.

У цей час Тир, користуючись своїм географічним положенням, вступив в тісні торговельні відносини з усіма навколишніми державами. При Хірам, ймовірно, почалася колонізація сучасної області Тунісу на африканському березі Середземного моря, а пізніше при його спадкоємців і наступників там було засновано місто Карфаген (за переказами в 814 р. до н.е.). Сприятливе географічне положення країни дозволило финикияне брати активну участь у сухопутної торгівлі з Месопотамією та долиною Нілу, а також поступово оволодіти морськими шляхами в Середземне море.

За даними, знайденим в угарі, тут разом з царською землею, яка скаржилася за службу або під умовою виконання повинності, існувала приватна власність на землю всередині сільської громади. Власне сільськогосподарське виробництво Фінікії, як і в попередній період, відігравало другорядну роль. Набагато більше значення мало використання багатств гір Лівану. Цінні породи дерева були важливим предметом експорту. Вивозилася також сірійська шерсть, пофарбована фінікійським пурпуром, а з VIII - VII ст. до н.е. - Дрібні скляні вироби.

Морська торгівля Фінікії значна вже під час єгипетського панування стала ще більше розширюватися після розпаду Єгипетської держави. Вся торгівля Єгипту перейшла тепер в руки фінікійців, їх численні торговельні кораблі постійно прибували до пристаней міст, розташованих на берегах Нілу.

Фінікійці торгували не лише своїми товарами, але і перепродували привозили з інших країн. Предметами торгівлі були раби, різноманітні ремісничі вироби, а також продукти сільського господарства й скотарства. Імовірно, у морській торгівлі активну участь брали і пересічні вільні громадяни, яких цар і знати позичали сріблом і товарами. У сухопутної караванній торгівлі, яка стала розвиватися особливо з початку I тисячоліття до н.е., коли верблюд був вже одомашнені і внаслідок цього полегшилось подолання великих пустельних і степових просторів Сирії, разом з царями і знаттю також вже могли збагачуватися деякі представники рядових вільних. Разом зі зростанням багатств відбувається все більше розшарування міст Фінікії.

Фінікійці були особливо відомі як работорговці. Хоча значна частина придбаних ними рабів призначалася на перепродаж, очевидно, і в самих фінікійських містах були у великій кількості раби, які використовувалися на суднах, у майстернях і т.п.

Історичні джерела свідчать про гострої класової боротьби у Фінікії. Про повстання рабів у Тирі, до якого, можливо, долучилися й незаможні вільні, повідомляє грецька традиція. Керував цим повстанням Абдастрат (Старатон). Це повстання, що відбулося, можливо, у IX ст. до н.е. закінчилося, за переказами, повним знищенням чоловічих представників панівного класу, а жінки і діти були розподілені між повстанцями.

Грецькі історики повідомляють нам про якісь "фінікійських нещастя", які також можна приблизно вважати повстаннями пригноблених мас фінікійських міст-держав. Але ці повстання, однак, як і інші численні повстання рабів, не приводили до змін сформованих відносин. Рабовласницька суспільство і держава як і раніше продовжували існувати в Фінікії.

У результаті внутрішньої боротьби в Тире могутність його зомліло і з кінця IX ст. до н.е. поряд з Тиром, часом перевершуючи його значенням, знову підноситься місто Сидон (сучасний Сайда в Лівані) - фінікійський місто-держава на східному узбережжі Середземного моря. Виник, мабуть, в IV тисячолітті до н.е. В II тисячолітті до н.е. був великим центром міжнародної торгівлі; вів вперту боротьбу з Тиром за гегемонію у Фінікії.

Наприкінці II - початку I тисячоліття до н.е. Сидон брав участь у фінікійської колонізації Західного Середземномор'я. На початку I тисячоліття до н.е. перебував під владою Тіра. У 677 р. до н.е. зруйнований ассирійцями; потім відбудовувався заново. У другій половині VI ст. до н.е. Сидон увійшов до складу Перської держави Ахеменідів.

Однак незабаром період повної незалежності фінікійських міст приходить до кінця. З другої половини VIII ст. до н.е. ассірійські війська стали все частіше доходити до берегів Середземного моря, і, хоча економічне значення фінікійських міст зберігається, врешті-решт все фінікійські міста-держави, крім Тіра, були змушені підкоритися Ассирії.

З кінця VII ст. до н.е. почали знову посилюватиметься Єгипет і Вавилон, і фінські міста-держави потрапили в залежність від них. У другій половині VI ст. до н.е. Фінікія була включена до складу Перської держави. При цьому фінікійські міста як і раніше зберігали своє самоврядування та свою роль багатих центрів торгівлі. Фінікійський флот становив опору перської могутності на море.

Фінікійська колонізація Середземномор'я

У першій половині I тисячоліття до н.е. фінікійські держави встановлюють і повсюдно зміцнюють своє фактичне могутність і панування на Середземному морі.

Середземне море - велике внутрішнє море, що знаходиться між трьома найбільшими материками Східної півкулі: Європою - на півночі та заході, Азією - на сході і Африкою - на півдні. Своєму географічному положенню вона зобов'язана своєю назвою.

На заході Середземне море через вузький Гібралтарську протоку з'єднується з Атлантичним океаном. На північному сході його затока - Егейське море - повідомляється вузьким Дарданелльська протокою з Мармуровим морем, через нього і протоку Босфор - з Чорним морем, а через Чорне море і Керченська протока - з Азовським морем.

Довгий і вузький Апеннінський півострів (Італія) на півночі і виступ африканського берега в районі сучасного Тунісу на півдні ділять Середземне море на східну і західну частини. Західне Середземномор'я закінчується Піренейським півостровом. У східній частині Середземного моря панівне становище займає Балканський півострів (Греція), який відокремлюється від Апеннінського півострова Іонічним і Адріатичним морями, а від Малої Азії - Егейського і Мармурового морями.

На всьому протязі Середземного моря розкидані численні великі та малі острови. У Західному Середземномор'ї розташовані найбільші острова Корсика і Сардинія, а також Сицилія, які є продовженням Апеннінського півострова.

Біля берегів Піренейського півострова розташовані Балеарські острови. Балканський півострів з його порізаними берегами оточений численним острівним світом. Изрезанность берегів, велика кількість заток і бухт, островів поряд з сприятливими кліматичними умовами сприяли ранньому розвитку мореплавання.

Сприятливі кліматичні умови Середземномор'я сприяють вирощуванню самих різноманітних культурних рослин, у тому числі різних хлібних злаків і садових культур. З садових культур в давнину, як і в даний час, повсюдно вирощувався виноград і оливкові дерева. Жаркий і вологий клімат Середземномор'я, як не можна краще сприяв вирощування цих культур.

Три-чотири тисячі років тому розвитку садівництва сприяло й те, що клімат був вологим, ніж зараз. Середземномор'ї у той час буяло великими лісами, які згодом були вирубані.

Країни Середземномор'я були багаті корисними копалинами. Ще в давнину мідну руду отримували з островів Кіпр і Сардинія і з Піренейського півострова (Іспанія); залізну руду з Малої Азії, з острова Ельба і з Іспанії; срібло видобувалося в Малій Азії, Греції, Іспанії.

Розвиток виробництва бронзи вимагало видобутку олова, і його завозили з Іспанії або з Британських островів. Чудовий різнокольоровий мармур був у Греції та Італії. У багатьох місцях були великі поклади високоякісної глини, що сприяє розквіту гончарного виробництва.

Велике значення для Передньої Азії мали зв'язки з країнами Східного та Західного Середземномор'я.

Зростали потреби в міді, олові, залозі. Для країн Середземномор'я зв'язку з передовими областями культури в Передній Азії мали не менше значення.

На початку I тисячоліття до н.е. цей зв'язок здійснювалася переважно фінікійськими мореплавцями. Не обмежуючись обміном, вони, як уже зазначалося, займалися і работоргівлею, перетворюючи таким чином узбережжя Середземного моря в додаткове джерело, звідки надходили раби для давніх рабовласницьких держав.

Створення на Середземноморських узбережжях фінських колоній також ставиться до цього часу.

Головною їхньою метою була організація обміну, однак, у деяких випадках вони перетворюються на цілком самостійні землеробські рабовласницькі держави.

Панівний клас фінікійських держав, побоюючись повстання рабів і бідноти, прагнув до того, щоб у підпорядкованих їм містах не нагромаджується відразу великої кількості "неспокійних елементів".

З творів грецького вченого і філософа Арістотеля (IV ст. До н.е.) нам відомо про ті заходи, які застосовувала знати з цією метою в Карфагені: "Хоча лад Карфагенського держави і позначений характером панування імущих, однак карфагеняне вдало рятуються від обурення з боку народу тим, що дають йому можливість розбагатіти. А саме, вони постійно висилають певні частини народу в підвладні Карфагену міста і області. Цим карфагеняне легенько свій державний лад і надають йому стійкість ". Таким чином, карфагеняне навчилися мистецтву лікувати свій державний лад у метрополії - Тіра, яка час від часу (може бути ще з кінця II тисячоліття до н.е. і, у всякому разі, з початку I тисячоліття) неодноразово висилала, як, втім, та інші фінікійські міста-держави, по кілька тисяч громадян, щоб вони створювали свої колонії на узбережжі Середземного моря.

Такі фінікійські колонії, метою яких було забезпечення частині Середземного моря, в першу чергу на острові Кіпр, де фінікійці міцно закріпилися ще в II тисячолітті до н.е. Але в північній частині Східного Середземномор'я важливу роль відігравали місцеві мореплавці - греки, лікійці, карійці. У VIII - VI ст. до н.е. греки починають розвивати власну колонізаційної політику.

Головну увагу звертають фінікійці тому на узбережжя, що панували над головними морськими шляхами зі Східного до Західного Середземномор'я, особливо на узбережжі Африки, фінікійці проникли також у Сицилію і на острів Мальта.

Були утворені фінікійські колонії і окремі пункти на узбережжі Іспанії, а також і на узбережжі Атлантичного океану (Гадес, нині Кадіс). З VIII - VII ст. до н.е. неодноразово зустрічаються згадки про далеку і тоді мало відомої країні Таршіш - очевидно, Тартесса в Іспанії, за Гібралтарською протокою.

Карфаген

Самою головною областю фінікійської колонізації була Північна Африка, де на території сучасного Тунісу було засновано кілька міст, і серед них Карфаген - по-финикийски "Карт-Хадашт", що означає в перекладі "Нове місто", може бути, на противагу більш давньої колонії Утіка .

Карфаген був заснований в 825 - 823 рр.. до н.е. вихідцями з фінікійського міста Тіра. Завдяки зручному географічному положенню Карфаген рано став великим центром посередницької торгівлі, підтримуючи тісні зв'язки з країнами Східного Середземномор'я, Егейського басейну, Італією і Тартесса.

У VIII - VII ст. Карфаген заснував ряд колоній на середземноморському узбережжі Північної Африки, а також на острові Ебес (Ебузус). Виведення колоній закріпила панування Карфагена на торгових шляхах на південь від Піренейського півострова, а також дозволило видалити з міста тих представників соціальних низів, які могли влаштувати смуту і виступити проти гноблення і панування аристократії.

В ході боротьби з греками і тартессітамі, які представляли в VII ст. серйозну загрозу фінікійським колоній в Західному Середземномор'ї, в Південній Іспанії, Західної Сицилії та Північній Африці, виникли об'єднання фінських колоній, серед яких Карфаген зайняв переважне становище.

Карфаген, будучи колонією Тіра, сам став метрополією для кількох слабших фінікійських колоній в Західному Середземномор'ї. Маючи вигідне географічне положення в родючій долині, на березі Туніського затоки, що утворює зручні, захищені від бурхливих вітрів гавані, Карфаген використовував це і стало центром фінікійської колонізаційної діяльності. Попри те, що Карфаген у той час перебував у залежності від Тиру, він фактично користувався повною самостійністю. Він зміг підкорити кілька фінських міст-колоній Північної Африки, він підкорив численні лівійські племена і створив держава зі значною територією.

До цього часу Карфаген був олігархічна держава, влада в якому знаходилася в руках окремих угруповань торгово-землеробської аристократії, постійно боролися між собою за першість впливу і влада. Можливо, наприкінці IX ст. до н.е. в Карфагені існувала і царська влада: легендарна засновниця Карфагена Елісса іменується в джерелах "царицею". Проте після її смерті владу за невідомих обставин перейшла до Ради десяти, поряд з яким існував і Рада старійшин. У другій половині VI ст. до н.е. полководець Малх встановив в Карфагені свою військову диктатуру, яка спиралася на народне ополчення. Однак вона проіснувала недовго і змінилася олігархічною диктатурою Магонідов, які спиралися на найману армію.

З втратою династією Магонідов фактичної влади (у середині V ст. До н.е.) аристократія Карфагена створила "республіканську" систему управління. Рада десяти був перетворений у Раду тридцяти, був розширений і Рада старійшин (від ста до трьохсот осіб). Це держава являла собою олігархічну рабовласницьку республіку. Воно мало в своєму розпорядженні значними просторами, придатними для обробки землі. На противагу іншим фінікійським містам-державам у Карфагені в широких масштабах розвивалися великі землеробські плантаційні господарства, які оброблялися численними рабами.

Плантаційне господарство Карфагена зіграло в економічній історії стародавнього світу дуже велику роль, так як вона вплинула на розвиток того ж типу рабовласницького господарства спочатку в Сицилії, а пізніше і в Італії.

У VI ст. чи, може, в V ст. до н.е. в Карфагені жив письменник-теоретик плантаційного рабовласницького господарства Магон, велика праця якого користувався такою славою, що римському війську, що облягали Карфаген в середині II ст. до н.е., було наказано зберегти цю працю. І він був справді збережений. За постановою римського сенату працю Магона був переведений з фінікійського мови на латинську, а потім був використаний всіма теоретиками сільського господарства Риму.

Для плантаційного сільського господарства, для ремісничих майстерень і для галер Карфагену необхідно було величезна кількість рабів, яких відбирали з числа військовополонених і куплених людей, а також з місцевого населення, поневолює карфагенською лихварями.

Карфаген рано перетворився у великий центр посередницької торгівлі. Масштаби її постійно розширювалися. Раби, слонова кістка - з внутрішніх районів Африки, дорогі тканини і килими - з країн Передньої Азії, золото, срібло - з Іспанії, олово - з Британії, віск - з Корсики, вино - з Балеарських островів, олія, вино - із Сицилії, а трохи пізніше і вироби грецького художнього ремесла - таким є далеко не повний перелік предметів карфагенской торгівлі.

Як вже вказувалося, Карфаген виступав об'єднувачем численних міст північного узбережжя Африки. Створення цього об'єднання мало на меті в числі інших і завдання боротьби з греками, які з VIII ст. до н.е. почали надзвичайно активно проникати до західної частини Середземного моря. Щоб далі розвивати торгівлю і продовжити боротьбу з проникненням греків у Західне Середземномор'я, недостатньо було мати в наявності сильну федерацію на африканському узбережжі, а необхідно було також створити опорні пункти в західних районах Середземноморського басейну.

Початок колонізації було, як ми бачили, покладено містами Фінікії, але Карфаген розвинув тут набагато більш енергійну колонізаційної діяльність. Фінікійські колонії, розташовані на північному узбережжі Африки (Утіка, Гіппій, Лептіс-Мінор, Лептіс-Магна), що входили до складу Карфагенський держави, мали близьку до Карфагену соціальну і політичну структуру і, можливо, користувалися внутрішньої автономією. Вони повинні були виплачувати карфагенською владі податок-мито зі своєї торгівлі.

У середині VII ст. до н.е. карфагеняне влаштувалися на Балеарські острови і незабаром після цього проникли до Сардинії. Наприкінці VII - початку VI ст. до н.е. починається вже більш запекла боротьба з греками за Сицилію, в цілому тривала більше трьох століть. У першій половині IV ст. до н.е. карфагеняне, як відомо, підкорили значну частину Сицилії. До кінця того ж століття почалося активне проникнення їх до Іспанії. У результаті чого старі колонії Тіра перейшли у володіння Карфагена, і колонізація поширилася з узбережжя в глиб Піренейського півострова.

Природно процес утворення колоніальної Карфагенський держави відбувався далеко не мирним шляхом. У ряді країн карфагеняне зустріли наполегливий і запеклий опір місцевих племен. Так, наприклад, в Іспанії іберського племена вели довголітню запеклу боротьбу за свою незалежність ще з Гадеса, однієї з найстаріших фінських колоній. Місто було ними захоплений, і карфагенянам довелося довго осаджувати Гадес і брати його штурмом, при великих втратах з обох сторін. Опір місцевого населення карфагеняне зустріли і при колонізації Сардинії.

І все ж основним суперником карфагенян в цей період були, як відомо, войовничі греки. Так, на початку VI ст. до н.е. карфагеняне стикалися з греками з Фокеі, що заселили Массалов (нині Марсель на півдні Франції). Проникнення до Іспанії також було пов'язано з боротьбою проти греків, і, нарешті, весь початковий етап боротьби за Сицилію пов'язаний з великими військовими зіткненнями з греками. У цій складній боротьбі зміцнилася військово-морська міць Карфагена, зміцнів його державний апарат, пристосований не тільки для пригнічення рабів і залежного населення, але розрахований і на ведення загарбницьких устремлінь пануючої верхівки карфагенського суспільства.

До цього часу держава, створена Карфагеном, включала Північну Африку, Західну Сицилію, Південну Іспанію і Сардинію.

Морські подорожі фінікійців

Збагачуючись за рахунок своїх колоній, фінські, карфагенськіє мореплавці почали поступово виходити далеко за межі Середземного моря. У цей період розквіту фінікійського і карфагенського мореплавства морський шлях стає засобом зв'язку між трьома континентами Середземномор'я і більш віддаленими країнами, які перебували за межами Гібралтару.

Фінікійці першими з народів Середземномор'я досягли берегів нинішньої Англії і тут одержували дуже цінне в той час олово. Шляхом обміну вони також отримували на узбережжі Атлантичного океану доставляється сюди сухим шляхом з Прибалтики настільки цінувався тоді бурштин.

Карфагенський мореплавці, виходячи в океан через Гібралтарську протоку, який називали вони "стовпами МЕЛЬКАРТ" (верховного бога Тіра), неодноразово плавали також уздовж західного берега Африки.

Опис однієї з таких морських експедицій відважних карфагенських мореплавців відомо і нам в грецькому перекладі. Це подорож, яка називається подорожжю Ганнона, що датується приблизно VI або V ст. до н.е. Хоча експедиція карфагенського мореплавця описана як цікавий пригодницький роман, проте всі його відомості, по розсуду авторитетних дослідників-істориків, відповідають дійсності. Можна крок за кроком простежити шлях експедиції по карті, зіставляючи дані про цю подорож з тим, що ми знаємо про географію західного узбережжя Африки.

Користуючись допомогою єгиптян, а іноді Ізраїлю та Юдеї, фінські міста відправляли морські експедиції не тільки на північний захід і південний захід, а й менш доступний тоді південь.

У даному випадку фінікійські кораблі через Червоне море досягли, ймовірно, навіть Індійського океану.

Про один з таких морських походів добре написано в Біблії, де розповідається про експедицію в багату золотом країну Офір, організованої Хірам, царем Тіра, та між Соломоном, царем Ізраїлю.

Але самим грандіозним підприємством необхідно вважати ту морську експедицію фінікійців, яку вони зробили за дорученням єгипетського царя Нехо в кінці VII ст. до н.е. Протягом трьох років вони обійшли Африку і повернулися через "стовпи МЕЛЬКАРТ", зробивши цей видатний подвиг більш ніж за дві тисячі років до Васко да Гами.

Фінікійський культура в першій половині I тисячоліття до н.е.

Фінікійський культура - культура, створена фінікійцями в IV - I тисячолітті до н.е. на території Фінікії і її колоній.

Фінікійський культура зазнала значний вплив єгиптян, ассиро-вавилонської, хеттськой, Егейській та грецької культур. Самим найважливішим досягненням фінікійців з'явився винахід фінікійського Консонантне листи у другій половині II тисячоліття до н.е., від якого походять майже всі наступні буквено-звукові системи письма.

Історики вважають, що фінікійське лист виникло або з так званого біблского "псевдоіерогліфіческого", мабуть, складового листи, або з протосінайского листа і його ранніх палестинських варіантів. Найдавнішими пам'ятниками фінікійської літератури є міфологічні тексти з Угаріта, написи фінікійських царів (Ахірама і Іехімілька з Бібла, Ешмуназара сидонською та ін.)

Власне фінікійські літературні та історичні твори до нас не дійшли, однак у творах пізніх письменників є посилання, наприклад, на праці фінікійці Санхотіатона (до цих пір не встановлено, чи існував він у дійсності).

У період еллінізму і римського панування у Фінікії була розвинена література на грецькій мові: за космогонії, за теогонії, історичні розповіді Менандра, Дія (II - I ст. До н.е.), Феодот (I ст. Н.е.), Філона Біблского (I - II ст. н.е.) і ін Ці автори посилаються на "тирські хроніки" та інші власне фінікійські твори.

З фінікійської літератури, що розвивалася в Північній Африці, відомі (крім пунійським історичної традиції, яка дійшла до нас у викладі античних авторів Діодора, Юстина, Саллюстій) твори флотоводців Ганнона і Гамількона про їх плаваннях в Атлантичному океані і праці Магона, присвячені раціональному веденню сільського господарства.

Значну роль відігравала і фінікійський наука, особливо астрономія і географічні дослідження.

Фінікійці внесли значний внесок у розвиток античної філософії. Фінікійський філософ Лишайник вважався одним з основоположників атомістичного навчання. Карфагенянин Гасдрубал, що прийняв у Греції ім'я Клітомаха, сина Діогнета, в останній чверті II ст. до н.е. став керівником Академії в Афінах.

Існувала у фінікійців і детально розроблена, мабуть, в період еллінізму граматична теорія.

Фінікійські міста з найдавніших часів були центрами високорозвиненого ремісничого виробництва.

Під безпосереднім впливом фінікійців розвивалися література та інші галузі культури народів Сирії, Палестини і Малої Азії.

Культурний вплив Фінікії позначалася і в тому, що в цей період фінікійський алфавіт поширюється в країнах Середземномор'я.

Великий вплив на фінікійську культуру того часу надають релігія і міфологія. Але вивчаються ці області важко через нестачу джерел, а також через те, що імена фінікійських богів зазвичай були табуйовані, їх не можна було вимовляти, і тому наші знання про пантеоні фінікійців можуть бути не точними. Відомо, що верховний бог фінікійців називався El, що в перекладі означає бог, його дружина - Елат (богиня) або Ашерат (дух моря). Інші боги - царі (малку) або господарі (Баал), у тому числі владика півночі - Баалцафон, господар неба - Баалша мем-, бог сонця (господар спека) - Баалхаммон, а також владики окремих місцевостей, річок тощо.

У фінських міст були боги-заступники: у Тіра - МЕЛЬКАРТ ( "цар міста"), у Сидону - Ешмун (очевидно, бог лікування), у Беріт - Велика господиня Беріт, у Бібла - богиня любові і родючості Аштарта (Астарта), що була також одним з найважливіших общефінікійскіх божеств.

У Фінікії особливо були поширені культи богів родючості. Шанувалися бог землеробства Дагон і бог вогню, полум'я і чуми Решеф.

У чаду виявлені записи найдавніших міфів, в тому числі про загибель та воскресіння Баала - бога землеробства і родючого дощу, який бореться з богом смерті Мотом і за допомогою своєї сестри - войовниці Анат перемагає його.

Інший землеробський культ бога Адоніса (фінікійське "ж адон" або "Адун" - господь) пов'язаний з міфом про бога, який народився з пшеничного зерна, померлим і після смерті потрапив у підземне царство. Його звільняє богиня родючості.

При храмах, що представляли собою відкритий майданчик, у центрі якого знаходився вівтар, існували численні колегії жерців. Поряд зі звичайними жертвопринесеннями (худоби та продуктів землеробства) у винятково важливих випадках, як-от: політичні події, при закладці стін міста, в момент смертельної небезпеки і т.п., віруючі приносили в жертву своїх малолітніх дітей.

Загальний характер фінікійської культури в I тисячолітті до н.е. залишається догматичних на довгі роки.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:11:11 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:35:30 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Стародавня Фінікія

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151332)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru