Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Російська імперія

Название: Російська імперія
Раздел: Рефераты по истории
Тип: реферат Добавлен 07:17:22 26 июля 2008 Похожие работы
Просмотров: 147 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

Російська імперія

в другій половині XVIII – на початку ХХ ст.


ПЛАН

1. Росія в другій половині XVIIIст.

2. Росія в другій половині XIXст. – період становлення капіталізму.

3. Скасування кріпосного права в Росії.

4. Реформування держави у 60-70-х роках XIXст.

5. Використана література.

1. Росія в другій половині XVIII ст.

У 70—80-х рр. XVIIIст. Росія поступалася за своїм розвитком передовим європейським державам, але у феодальній економіці країни вже формувалися нові виробничі відносини. Основною галуззю економіки за­лишалося сільське господарство. Розширення сільсько­господарського виробництва у цей період відбувалося насамперед за рахунок освоєння земель на півдні, у Се­редньому та Нижньому Поволжі, Сибіру, південній ча­стині чорноземного центру, Слобідській та Південній Україні, Передкавказзі. Основою землеробства, як і ра­ніше, було трипілля. Агротехнічний рівень був низьким і рутинним. Понад 90 % населення країни становили селяни, в основному — поміщицькі.

У XVIIIст. зростало дворянське землеволодіння: по­міщикам було роздано 800 тис. так званих ревізьких душ, посилювалося кріпосне право і зростали повин­ності. Однак капіталістичні виробничі відносини посту­пово проникали і в сільське господарство: селян пере­водили на грошовий оброк, відхідництво, виникли ма­нуфактури, що належали селянам.

Основним гальмом у розвитку сільського господар­ства було панування кріпосницьких відносин.

У промисловості утворення мануфактур відбувалося розширенням дрібного товарного виробництва та підпо­рядкуванням дрібних товаровиробників скупникам. Залежно від форми власності існували дворянські, ку­пецькі та селянські мануфактури.

Наприкінці століття Росія вийшла на перше в Європі місце з виробництва та експорту продукції металургії. Важливою галуззю промисловості було кораблебудуван­ня. Суднобудівні верфі діяли у Санкт-Петербурзі, Ар­хангельську, Воронежі, Казані. Центрами легкої про­мисловості були Москва, Петербург. Деякі галузі лег­кої промисловості сформувалися в районах, де було до­статньо сировини: полотняні та парусні мануфактури були створені в Ярославлі, поблизу Калуги, Костроми, Воронежа, Казані, Путивля, а центром бавовноткацтва стала Владимирська губернія. Наприкінці століття у Росії існувало понад 2 тис. мануфактур.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі зріс у 5 разів, при цьому експорт переважав імпорт. Росія торгувала зерном, залізом, деревиною, хутром, а купувала цукор, шовк, фарби та ін.

У другій половині XVIII ст. у всіх сферах економіч­ного життя Росії відбувалися не тільки кількісні, а й якісні зміни. Вони були пов'язані з розкладом кріпосниць­ких і формуванням капіталістичних виробничих відно­син, розвитком товарно-грошових відносин і руйнуванням натурального господарства.

Друга половина XVIIIст. характеризувалась подаль­шим розвитком абсолютизму в Російській імперії. Внут­рішня політика російського самодержавства цього пе­ріоду отримала назву політики освіченого абсолютизму.

Катерина II , дружина імператора Петра III, після перевороту 1762 р. правила одноосібно (1762—1796). Спираючись на дворянство, вона дбала про зміцнення самодержавства та збереження непорушності феодаль­но-кріпосницької системи. У середині 60-х рр. Катери­на видала указ, який забороняв селянам скаржитись на своїх власників, а ті отримали право засилати селян на каторгу за "зухвалість". Вершиною дворянських приві­леїв став маніфест "Про дарування вольності та свобод усьому російському дворянству". Дворянство звільня­лось від обов'язкової державної служби, законодавчо закріплялася недоторканність їхнього майна. Цей мані­фест поширював дворянське звання на німецьких ба­ронів Прибалтики, українську козацьку старшину та ін.

Катерина IIтакож видала указ про поділ Сенату на шість департаментів з різними функціями, що послабило його вплив як державного органу, і створила особисту канцелярію — "Кабінет її Величності". Завдяки цьому вона сконцентрувала у своїх руках всю виконавчу вла­ду. Було здійснено реформу місцевих органів держав­ної влади (уся влада на місцях зосереджувалася в руках губернатора), у Центральній Росії і Лівобережні й Україні — секуляризацію монастирських земель. Найяскравішим втіленням політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложенної комісії (зібрання представників станів), одним із завдань якої була заміна застарілого уложення 1649 р. Серед депутатів комісії розгорілась гостра дискусія з селянського питання у зв'язку з тим, що більшість наказів, що їх отримала Комісія, надійшли під селян. Проте через селянські повстання, що спалахну­ли в Росії, вона фактично припинила свою роботу.

У XVIIIст. вибухнула селянська війна 1773—1775 рр. на чолі з Омеляном Пугачовим. Вона розпочалася як протест проти посилення кріпосного гніту та обмеження (у козаків) свобод.

Повстанців підтримали розкольники, які суворо переслідувалися урядом. Повстання охопило значні простори Поволжя і Південного Уралу. Одним із ваго­мих успіхів повсталих було захоплення Казані. Проте 1774 р. вони зазнали остаточної поразки. Згодом група змовників схопила Пугачова і видала владі. 1775 р. його разом з прихильниками було страчено на Болотній площі у Москві.

Внутрішня політика царизму наприкінці XVIIIст. характеризувалась прагненням зміцнити панування дворянства та верхівки купецтва. Наляканий падінням абсолютизму у Франції та селянськими повстаннями, новий російський самодержець Павло І (1796—1801) робив спроби подолати внутрішньополітичні супереч­ності з допомогою військово-бюрократичної диктатури: він встановив військово-поліцейський казармений ре­жим. Проти деспотії Павла І виступило столичне дво­рянство, розбещене привілеями ще за часів правління Катерини II. Воно вчинило новий державний переворот. Павла І було вбито. Новим імператором Росії став його син Олександр І.

Зовнішня політика та безпрецедентна воєнна ак­тивність Росії у другій половині XVIIIст. надихалась прагненням дворянства захопити нові території та ринки збуту.

Основними акціями зовнішньої політики Росії були: російсько-турецькі війни 1768—1774 рр. та 1787—1791 рр. (їхнім результатом стали: здобуття Росією ви­ходу до Чорного моря та права мати на Чорному морі флот; протекторат над Кримським ханством, а згодом і його приєднання; приєднання території між Південним Бугом та Дністром); поділи Польщі 1772—1795 рр., внаслідок яких до Росії були приєднані білоруські землі, Правобережна Україна, Волинь, Литва, Курляндія; вступ у підданство до Росії частини Грузії, нейтралітет Росії щодо війни Англії з американськими колоніями. Крім боротьби за вплив у Центральній Європі, праг­нення вирішити близькосхідне питання, одним із важ­ливих принципів зовнішньої політики царської Росії став охоронно-монархічний принцип. Росія розірвала дипломатичні та економічні зв'язки з революційною Францією, організувала десант військ в Італії, сприя­ла італійському та швейцарському походам на чолі з Олександром Суворовим проти революційної Франції.

2. Росія в другій половині XIX ст. – період становлення капіталізму.

Наступником Миколи І став старший син Олек­сандр II (1855—1881), який увійшов в російську істо­рію як цар-визволитель.

Поразка Російської імперії у Кримській війні (1853— 1856), національно-визвольний рух поневолених народів змусили Олександра IIпровести реформи. У кожній гу­бернії створювалися проекти реформ, які потім мала оп­рацювати комісія у Санкт-Петербурзі.

Основними реформами Олександра IIбули: аграрна (скасовувалося кріпосне право), земська (запроваджува­лися виборні органи місцевого самоврядування), судо­ва (нова система судочинства на засадах виборності суд­дів, інституту присяжних, відкритості), освітянська (єдина система початкової освіти та система закладів се­редньої освіти), військова (заміна рекрутської армії ар­мією, сформованою на основі загальної військової повин­ності), міського самоврядування (створення виборних органів самоврядування у містах).

Реформи створили основу для переходу від феодаль­но-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького. Одним із останніх актів Олександра IIбуло підписання проекту про введення до складу Дер­жавної ради депутатів від міст та губерній.

У 1863—1864 рр. Олександр IIжорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі. Щодо України він проводив агресивну шовіністичну політи­ку (Валуєвський указ 1863 р., Емський акт 1876 р.).

1881р. царя було вбито членами народницької органі­зації "Народна воля", очолюваної А. Желябовим і С. Пе-ровською.

Наступником Олександра IIстав його другий син Олександр НІ (1881—1894). Його внутрішню політику історики характеризують як політику контрреформ 1882—1893 рр. Він наказав стратити учасників замаху на Олександра II, призначив консерваторів на міністер­ські посади, посилив репресії проти революціонерів, об­межив права земств та міське самоврядування, заборо­нив ліберальні газети та журнали, зменшив державні асигнування на початкову освіту, заборонив прийом до гімназій дітей незабезпечених станів, у національних окраїнах заборонялося друкування, викладання та на­вчання національними мовами, переслідувалися гру­зинська православна та вірменська церкви, обмежува­лись права єврейського населення.

1894 р. на престол вступив син Олександра НІ Ми­кола II , який правив до 1917 р.

Зовнішня політика Російської імперії 60—90-х рр. характеризувалась посиленням впливу Росії в європей­ській політиці; подальшим проникненням до Середньої Азії. Так, упродовж 1858—1873 рр. внаслідок воєнної експансії Росії вдалося приєднати середньоазіатські хан­ства — Коканд, Бухару, Хіву.

У зовнішній політиці Росії цього періоду виокремлю­ють два етапи: 1856—1871 рр. та від початку 70-х рр. до укладання російсько-французького союзу 1891—1894 рр.

Перший позначається стриманою та обережною по­літикою російського уряду на Балканах, спробою подолати міжнародну ізоляцію, пошуком нових союзників, ліквідацією обмежувальних статей Паризького догово­ру, створенням Союзу трьох імператорів (Росії, Австро-Угорщини, Німеччини)1873 р.

Основними подіями другого етапу були: російсько-турецька війна 1877—1878 рр.; підписання Сан-Стефан-ського мирного договору, згідно з яким Росії поверта­лись землі Південної Бессарабії, гирло Дунаю; відхід Лрдагана, Батума, Карса, Баязета (Закавказзя); Берлін­ський конгрес (1878 р.), який значно обмежив здобут­ки Росії у російсько-турецькій війні 1877—1878 рр.; оформлення франко-російського союзу 1898 р.

Суспільно-політичні рухи в Росії після скасування кріпосного права у 1861 р. до середини 90-х рр. були бур­жуазно-демократичними за змістом, різночинськими за складом, народницькими за світоглядом учасників. Го­ловними ідеологами та теоретиками російського народ­ництва були: Михайло Бакунін (основоположник анар­хізму), Петро Лавров (ідеолог пропагандистського на­прямку), Петро Ткачов (прихильник змовницької так­тики боротьби). Народники зорганізували "ходіння в народ". Але їхня пропагандистська діяльність зазнала невдачі.

У 1879 р. народницький рух розколовся на дві течії — помірковану й радикальну. Уособленням поміркованої течі став "Чорний переділ" — народницька організація, яка займалася пропагандистською діяльністю і робила ставку на мирне вростання народників у народну масу (пізніше ця течія перетворилася на легальне народни­цтво і проіснувала до 1917 р.).

Радикальний напрям представляла в цей час ''Народ­на воля", яка робила ставку на терор. "Народна воля" тривалий час користувалася авторитетом і виявляла ре­волюційну активність (вбивство харківського губернатора князя Куропаткіна, жандармського ад'ютанта Гейкіна та ін.) Після вбивства народовольцями (керованими С. Перовською) 1 березня 1881р. царя Олександра IIца­ризм перейшов у відкритий наступ. Репресії, судові про­цеси довершили розгром народницьких терористичних організацій. Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. на­родництво пережило ідейну кризу і практично поступи­лося місцем новому революційному руху — марксизму.

Поширення марксизму в Росії пов'язане з діяльністю групи "Визволення праці", заснованої Георгієм Плехановим 1883 р., соціал-демократичної групи "Партія ро­сійських соціал-демократів", створеної болгарином Димитрієм Благоєвим, та "Союзу боротьби за визволен­ня робітничого класу", організатором якого був Воло­димир Ульянов.

Пореформені десятиліття знаменувались швидкими темпами економічного розвитку Росії: у 4,5 раза зрос­ла виплавка чавуну, у ЗО разів — видобуток вугілля, було прокладено 28 тис. км залізничних шляхів, розвинулися нові промислові міста — Юзівка, Орєхово-Зуєво, нові індустріальні райони — вугільно-металургійний — в Донбасі, нафтовий — в Баку, текстильний — в Іванові. Проте і після аграрної реформи 1861 р. сільське господар­ство переживало глибоку кризу, його модернізацію стри­мували пережитки феодального способу виробництва.

На початку XX ст. дедалі посилювалася супереч­ність між швидким економічним піднесенням Росії, соці­альним розвитком країни і незмінним політичним ре­жимом. Інтелігенція захоплювалась ідеями агресивно­го революціонізму, назрівав революційний вибух.

3. Скасування кріпосного права в Росії.

Необхідність враховування потреб капіталістичного розвитку Росії зумовила проведення у 60—70-х рр. XIX ст. державних реформ. Найважливішою була се­лянська реформа 1861 р., що скасувала кріпосне пра­во. Умови звільнення селян від кріпосної залежності були викладені в "Положеннях 19 лютого", що склада­лися з Маніфесту від 19 лютого 1861 р. та 19 окремих законодавчих актів, найважливішим з яких було "За­гальне положення про селян, які вийшли з кріпосної І залежності", в якому йшлося про загальні умови скасу­вання кріпосного права і правове становище селянства. Складання і впровадження уставних грамот до 19 лютого 1863 р. визначали "Правила про порядок запровадження "Положень про селян, які вийшли із кріпос­ної залежності". Порядок викупу селянами своїх земель­них ділянок регламентувало "Положення про викуп се­лянами, які вийшли із кріпосної залежності, їхньої са­дибної осілості та про сприяння уряду придбанню цими селянами у власність польових угідь". Інші законодавчі акти визначали положення різних категорій колишніх кріпосних селян: дворових, селян дрібнопомісних влас­ників, фабричних селян тощо.

Згідно із законоположеннями селянської реформи 22,5млн кріпаків звільнялися від особистої залежності, оголошувалися "вільними сільськими обивателями" і здобували особисті та майнові права: одружуватися без дозволу поміщика, самостійно вирішувати сімейні та господарчі справи, набувати у власність нерухоме майно, торгувати, засновувати промислові та ремісничі підпри­ємства, вступати в купецькі гільдії. Селяни могли поданати позови і відповідати в суді, виступати як представ­ники сторін, створювати власні органи самоврядуван­ня — обирати волосні правління та волосні суди (на во­лосних сходах) і сільських старост (на сільських сходах).

Однак фактично селяни були неспроможні реалізува­ти всі свої права, обумовлені положеннями 1861 р. Лише після викупу своїх земельних ділянок вони могли ста­ти "селянами-власниками", а до того вважалися "тимча­сово зобов'язаними": їхньою власністю вважалося лише рухоме майно (свійська та робоча худоба, землеробсь­ке знаряддя та домашнє начиння), а нерухоме майно і земельні присадибні ґрунти, якими вони користувалися, вважалися власністю поміщиків. Права відмовитися від них селяни не мали і впродовж періоду тимчасово зобо­в'язаного стану мали виконувати панщину та сплачу­вати оброк.

Норми ділянок встановлювалися різні — залежно від якості ґрунту. 35 губерній Росії, на яку поширювалося положення про поземельний устрій селян, поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і сте­пову, а вони, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких установлювався розмір ділянки на одну ревізьку душу (присадибні ділянки, орні та сінокісні зе лі і пасовиська).

Незважаючи на недосконалість аграрної реформи 1861 р., вона докорінно змінила розподіл земельної влас­ності, стимулювала розвиток капіталістичних відносин.

4. Реформування держави у 60-70-х роках XIX ст.

Крім селянської у 60—70-х рр. XIX ст. було здійснено ряд інших реформ: земську, міську, фінансову, судову, шкільну, військову, поліцейську таін.

Згідно з Положенням про губернські та повітові зем­ські установи 1864 р. в Росії було створено органи земсь­кого самоврядування. У виборах до земств брало участь все населення, що мало земельну власність, але при цьо­му виборці (поміщики, міщани та селяни) мали різні права. Тому у земствах переважали дворяни-поміщики.

Земства повинні були дбати про спорудження і під­тримання в належному стані шляхів, медичне обслуго­вування населення, народну освіту, поштовий зв'язок тощо.

Офіційно земства мали обмежені функції, однак вони були осередками самоврядування, тому царський уряд намагався обмежити їхні фінансові можливості та вніс зміни у виборчу систему земств: обирати і бути обрани- ,і ми до земств могли тільки поміщики-дворяни, селяни ж обирали лише кандидатів у повітові земські збори. На­далі губернатор з обраних кандидатів призначав глас-і них1 , затверджував призначення голів повітових та зем­ських управ.

Згідно з міською реформою створювалися виборне міські думи як розпорядчі та міські управи як виконавчій Члени думи обиралися всіма платниками податків міста}! (власниками торговельно-промислових підприємствЯ прибуткових домів) за безстановим принципом. Поря-]! док виборів забезпечував переважання в думах і управвах найзаможніших мешканців міста. Органи місько­го управління займалися питаннями благоустрою, тор­гівлі, промисловості, охорони здоров'я та ін.

1 Гласні — обрані члени земських зібрань та міської думи Росії (починаючи з другої половини XIXст.).

Однією з найпослідовніших із реформ була судова. Уперше було запроваджено інститут присяжних засіда­телів1 , виборність, незалежність та незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність.

У 60—70-х рр. відбулася реформа освітянської спра­ви: запроваджено єдину систему початкової освіти (як державної, так і приватної); засновано класичні та реальні чоловічі й жіночі гімназії; відновлено академічну авто­номію університетів (рада професорів керувала життям навчального закладу).

Гостра фінансова криза зумовила необхідність пере­творень у галузі фінансово-кредитної системи. Почали діяти Державний банк, приватні комерційні акціонерні банки, запроваджено акциз на продаж спиртних напоїв, збільшено податки на товари широкого споживання.

Зміни торкнулися також організації та побудови збройних сил.

Створено військові округи, прийнято новий військо­вий статут, згідно з яким запроваджувалася загальна військова повинність для осіб чоловічої статі, яким ви­повнилося 20 років, скорочено термін військової служби, скасовано тілесні покарання.

Реформи 6070-хрр. мали за мету пристосувати існуючий суспільно-політичний устрій Росії (самодер­жавство) до потреб капіталістичного господарства. Проте вони були непослідовними (зберігалися основні дореформені центральні та місцеві установи).

1 Засідатель — особа, обрана для участі у роботі місцевих державних і судових органів. Могли обиратися із представників різних станів (дворян, городян, іноді — державних селян).


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.

2. Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн.] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. — М. : Республика, 1992.

3. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов.-амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. — М. : Наука, 1991. — 358,[1] с

4. Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.

5. Вернадский Георгий Владимирович. Московское царство / Е.П. Беренштейн (пер.). — Тверь : ЛЕАН, 1997. — 512с. — (История России).

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:07:32 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:33:27 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Російська імперія

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150315)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru