Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Проблема походження шумерів

Название: Проблема походження шумерів
Раздел: Исторические личности
Тип: реферат Добавлен 13:20:06 21 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 98 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

Розділ І. Джерела давньої історії Південної Месопотамії

1.1 Писемні пам'ятки як джерело для вивчення проблеми походження шумерів

1.2 Археологічні пам'ятники

Розділ ІІ. Утворення та розвиток шумерської цивілізації

2.1 Проблема розселення населення на території давньої Месопотамії

2.2 Особливості становлення та розвитку шумерської цивілізації

2.3 Культурні досягнення шумерів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В наш час історія шумерської цивілізації досить скоро стала предметом найбільш інтенсивного дослідження. Окрім природнього інтересу до такого важливого періоду древньої історії, увагу до історії шумерської цивілізації в більшій мірі відіграло надходження нових матеріалів, зокрема археологічних, які з’явилися в кінці ХІХ початку ХХ століть. Наявність нових документів дало змогу не тільки з більшою повнотою відтворити складну політичну історію шумерів, але і плодотворно дослідити різні аспекти цивілізації – соціально-економічні відношення, життя міських та сільських общин, політичні структури, тенденції і досягнення культурного розвитку. Цим пояснюється актуальність даного дослідження.

Якщо саме слово „цивілізація" узвичаїлося порівняно недавно, то інші лежали в основі аналізу природи цивілізації, їхнього підйому й занепаду, відносяться до ще більш близького минулого. Знадобилося майже тисячоріччя для розвитку еволюційної свідомості, тобто для виникнення інтересу до з'ясування тих процесів, що дозволило визначеним культурам еволюціонувати в більш складні системи. Філософи вже давно міркують над природою і тривалістю людського минулого, тоді як вік емпіричних даних, почерпнутих з археологічних розкопок, ледь досягає двох сторіч. Завдяки розвитку методики археологічних дослідженні та археологічному відтворенню цивілізацій стародавності історичні гіпотези та філософські концепції трансформувалися в більш емпіричну наукову дисципліну.

Відродження інтересу до історії Давнього світу почалося в Європі з епохи Ренесансу. Кілька сторіч треба було для того, щоб впритул підійти до розшифровки давно забутого шумерського клинопису. Тексти, написані шумерською мовою, були прочитані лише на рубежі ХІХ - ХХст., одночасно почалися й археологічні розкопки шумерських міст.

В 1889 американська експедиція почала дослідження Ніппура, в 1920-х роках англійський археолог сер Леонард Вуллі вів розкопки на території Ура, трохи пізніше німецька археологічна експедиція досліджувала Урук, британські й американські вчені знайшли царський палац і некрополь у Кіші, і, нарешті, в 1946 археологи Фуад Сафар і Сетон Ллойд під егідою іракського Керування старжитностей почали копати в Ериді.

Зусиллями археологів були відкриті величезні храмові комплекси в Урі, Уруке, Ніппуре, Еріду й інших культових центрах шумерської цивілізації. Звільнені від піску колосальні східчасті платформи-зіккурати, що служили підставами для шумерських святилищ, свідчать про те, що шумери вже в 4 тисячоріччі до н.е. поклали початок традиції культового будівництва на території Давнього Межиріччя. Аналогічний храмовий комплекс, споруджений у Вавилоні через сторіччя після зникнення шумерської цивілізації, ліг в основу знаменитої біблійної легенди про Вавилонську вежу.

Перші поселення на цій території стали з'являтися вже в VІ тис. до н.е. Звідки в ці землі прийшли шумери, серед яких розчинилися місцеві землеробські громади, дотепер не з'ясована. Їхні власні перекази говорять про східне або південно-східне походження. Найдавнішим своїм поселенням вони вважали Еріду – найпівденніше місто Межирічя, нині городище Абу-Шахрайн. Батьківщиною людства шумери називали острів Дільмун, що ототожнюється із сучасним Бахрейном у Перській затоці.

Знайдені клинописні архіви донесли до нас близько 150 пам'ятників шумерської літератури, серед яких є міфи, епічні сказання, обрядові пісні, гімни на честь царів, збірники байок, приказок, спори-діалоги й повчання. Хоча шумерська писемність була винайдена винятково для господарських потреб, перші писемні літературні пам'ятки з'явилися в шумерів дуже рано: серед записів уже є зразки жанрів народної мудрості, культові тексти й гімни. Шумерська традиція зіграла більшу роль у поширенні сказань, складених у формі суперечки - жанру, типового для багатьох літератур Древнього Сходу.

Сам винахід писемності був, безсумнівно, одним з найбільших і найбільш значних досягнень шумерської цивілізації. Шумерський лист, що пройшов шлях від ієрогліфічних, образних знаків-символів до знаків, якими стали записувати найпростіші склади, виявилося надзвичайно прогресивною системою, що запозичили й використали багато народів, що говорили на інших мовах. Завдяки цій обставині культурний вплив шумерів на давньому Близькому Сході був величезним і на багато сторіч пережив їхню власну цивілізацію.

Розділ І. Джерела давньої історії Південної Месопотамії

1.1 Писемні пам'ятки як джерело для вивчення проблеми походження шумерів

Писемні пам'ятки IV тисячоріччя до н.е. знайдені у давніх храмах Урука. Писець професіонал брав грудку багнисто відмученої глини, додавав їй форму гладкої подушечки площею в кілька квадратних дюймів і потім кінчиком очеретяної палички видавлював піктографічний малюнок на табличці. Після цього табличку обпалювали в печі або надовго залишали сушитися на сонцв, у результаті чого вона здобувала практично вічну міцність.

Протягом наступних п'ятисот років техніка письма продовжувала розвиватися, постійно змінюючись. До середини III тисячоріччя до н.е. еволюція завершилася виникненням дійсного клинчастого письма, або клинопису. Принцип письма був дуже простий: один предмет або одне поняття виражалися одним складом, що передавався одним знаком. Тому що деякі витиснені на табличці знаки розташовувалися в порядку, відомому тільки переписувачу, а також з тієї причини, що ряд знаків, що використовувалися в самий ранній піріод, вийшли з вживання, а їхнє фонетичне значення так і залишилося невідомим, лінгвістам не вдається прочитати багато що із самих ранніх текстів. Не маючи можливості прочитати тексти, ми все-таки можемо встановити, про що вони. Виявляється, усі вони являють собою економічні рахунки — розписки, посвідчення, що підтверджують власність або висновок угоди, списки працівників або товарів. На жаль, вони нічого не повідомляють нам про історичні події. Як це ні сумно, приходиться також визнати, що винахід писемності не мав ніякого відношення до поезії, епосу, легенд або до того, что можна було б назвати „літературою". Писемність була винайдена винятково для адміністративних цілей.[3, C. 134]

Зміни, що з часом переживала писемність, з одного боку, ускладнюють задачу розшифровки давніх текстів, з іншого боку, вони ж дозволяють палеографу датувати текст із тією же точністю, з якою археолог може датувати, наприклад, керамічний виріб. Самі давні тексти, які ми маємо, написані шумерською мовою, що не має споріднення ні із семітськими, ні з індоарійскими, узагалі з жодним із сучасних мов. Ця мова вимерла разом зі своєю цивілізацією.

Письмова історія на самих ранніх етапах її розвитку була далека від сучасних стандартів, тому ми досить смутно уявляємо собі послідовність подій, що відбувалися в III тис. до н.е. Для реконструкції хронології подій на Близькому Схід радіокарбонне датування ненадійне, а самі шумери, на жаль, не вели хроніку своєї історії на початку III тисячоріччя. В жодному з ранніх шумерських записів мова не йде про історичні події і тим більше про структуру або діяльність суспільних інститутів Шумеру. Протягом кількох сотень років шумерські таблички містили винятково економічні записи, потім (бл. 2600 р. до н. е.) починають з'являтися окремі (їх менш 10%) адміністративні і релігійні тексти, з яких можна витягти які-небудь свідоцтва політичного і військового характеру. Інформація, що утримується в цих табличках, підтверджується й обростає подробицями завдяки написам на монументах, а також на кам'яних і металевих предметах. Написи містять імена царів, що побудували ті або інші споруди, богів і богинь, яким присвячені ці споруди, і жреців-наглядачів.[6, C. 56]

Найбільш цінним з „історичних" документів є шумерський „Царський список", у якому зафіксовані послідовність зміни царів і тривалість їхнього правління. Правда, починається він з чистого вимислу: наприклад, окремі царі, якщо вірити списку, правили тисячі років. У „Царському списку" згадуються чотири знаменитих правителі Урука, герої більш пізнього шумерського епосу - Ен-Меркар, Лугальбанда, Думузі і Гільгамеш. Подібно героям Гомера, це історичні особистості, героїзировані наступними поколіннями.

Незважаючи на те що в „Царському списку" справжня давня історія перемішана з легендами, у відношенні більш „недавніх" події він може служити надійним джерелом інформації. Якщо вважати час з 2371 по 2316 р. до н. е. роками правління Сарготта Аккадського, то майже до 2900 р. ми маємо більш або менш відмінковий ретроспективний список царів Шумеру.

Ранньодинастичнкий період, що випливає за протописьмовим, датується приблизно 2900—2371 р. до н. е. і підрозділяється на три підперіода: Ранньодинастичний I, або РД-1 (бл. 2900-2750), Ранньодинастичний ІІ, або РД-ІІ (бл. 2750-2600) і Ранньодинастичний III, або РД-Ш (бл. 2600-2371).[5, C. 34]

Найдавнішим народом Месопотамії, про яке нам відомо з залишених їм же писемних пам'яток, були шумери. Ці пам'ятники були витягнуті ще в минулому столітті з піщаних пагорбів, що виникли на місці давніх міст. Але тільки в XX в. вдалося прочитати і зрозуміти шумерські тексти, що відкрили разючий світ шумерської культури. Тепер ні в кого не викликає сумнівів, що в цей світ ідуть коренями вирослі на території проживання шумерів (нижня течія Тигру і Євфрату, що впадають у Перську затоку) аккадська, вавілонська, ассірійська цивілізації, а слідом за ними культури всієї Передньої Азії.

Поряд з текстами господарського призначення і державних актів шумери залишили записи своїх міфів. Слідом за шумерами їхні міфи переказували аккадяни, вавілоняни, ассирійці. Значення міфів один сучасний знавець шумерської культури, що багато зробив для їхнього розуміння, виразив заголовком своєї книги „Історія починається в Шумері". Разом з міфами ми занурюємося на глибину п'яти і більш тисячоріч. Міфи розкривають представлення шумерів про місце людини у світі, про його залежність від могутніх сил природи і від богів створених по образу людей. Міфи — це священна історія шумерів, де поряд з богами виступають предки, прабатьки, що дали життя „чорноголовим" (так себе називали шумери) і, що позбавили їх помилково головного блага, яким користувалися самі,—безсмертя. У міфах існують у нерозривній єдності релігія, філософія, історія, поезія і мистецтво. З цих легенд і міфів ми довідаємося, що думали шумери й аккадяни про походження всесвіту і небесних світил, гір, морів, природних явищ, як вони уявляли собі виникнення людства і початок його господарської діяльності. [2, C. 167]

Мається ще одна складність, про яку треба мати уявлення: міфи шумерів і аккадян, по більшій частині, дійшли до нас у пам'яті і переказах більш пізніх народів — вавілонян (ІІ тис. до н.е.) і ассирійців (перша половина І тис. до н. е.), що жили в інших умовах і знаходилися під владою могутніх царів. У вавілонських і ассірійських переказах шумерських і аккадських міфів знайшла відображення більш розвите і складне життя і політична організація. Тому дуже важко виділити в міфах те, що відноситься до найдавнішої епохи, а що до більш пізнього.

Найбільш значущими для розкриття питання даного дослідження та вивчення шумерської цивілізації є міфи. Вони представляють уявлення самих людей про своє походження.

Міф шумерів „Гора небес і землі" - найдавніший з відомих нам шумерських міфів про появу світу, богів, їм керуючих, життя і людства. Міф, що відповідає на питання про виникнення всесвіту, виходить з того. що спочатку усі стихни, що утворять світобудову, існували в злитому виді, як величезна гора, що плаває у Світовому океані. Розвиток відбувається у виді поділу і наступного з'єднання чоловічих і жіночих початків, результатом чого стає поява і нескінченне множення нових богів, що керують стихіями або знаходяться на службі в цих богів або небесних світил.[16, C. 33]

Міф шумерів „Стоворення людей" має винятково важливе значення, адже він теж розкриває уявлення самих людей про своє походження. Тобто з його тексту ми можемо судити про бачення шумерами проблеми свого походження.

Кожний з міфів, що відносяться до циклу про створення світу, дає відповідь на те або інше питання про походження всього божественного порядку або окремих його елементів. Однак цей шумерський міф відповідає не тільки на питання, як відбулося людство. З цим питанням зв'язаний і інший, побічний: чому людство недосконале, чому поряд зі статними особами, що можуть трудитися, утримувати себе і богів, існують люди немічні і хворі, що є тягарем суспільства. Винуватцями цієї недосконалості роду людського виставлені самі боги, непомірні в питві пива. Віковий людський порок — пияцтво перенесене на богів.

У тексті міфу, що дійшов до нас, маються уривки, що не дозволяють зрозуміти, яких ще виродків, крім трьох названих, створили боги. Не ясна причина гніву Нінмах на Енкі, через якого останній був вигнаний у земні глибини, де йому були передані підземні води. Видимо, відносини між Нінмах і Енкі виходили за рамки дорученої їм справи створення людства і вони були чоловіком і дружиною, батьками людства. Якщо це так, то видалення Енкі у його власний світ, здається, зв'язано з необхідністю поєднання чоловіка і жінки в нижньому світі.[7, C. 74]

В епічних поемах про Енмеркаре, правителя Урука, і верховного жерця Аратти є найцікавіші дані про взаємини Шумеру в ранньодинастичною епохою (початок III тисячоріччя до н.е.) з віддаленою країною Араттою, розташованою за „сімома блискучими горами", мабуть, на території Ірану.

Імовірно, у шумерській поемі „Гільгамеш і Ага" утримуються реальні свідоцтва про боротьбу за звільнення Урука від гегемонії Кишачи і політичний лад найдавнішого Урука. Збереглися аккадські легенди про царя Саргоне Древнього, засновника могутності Аккадського царства.

Деякі свідоцтва про соціальні відносини, родину, психологію древніх мешканців Месопотамії можна почерпнути з добутків „малого" жанру — прислів'їв і приказок, наприклад: „Сильна людина живе руками своїми, а слабкий — ціною своїх дітей". Вражаюче песимістичне прислів'я: „Біднякові краще вмерти, ніж жити: якщо в нього є хліб, те немає солі, якщо є сіль, то немає хліба, якщо є м'ясо, те немає ягняти, якщо є ягня, те немає м'яса", і більш оптимістична, із здоровим гумором: „Той, у кого багато срібла, може бути і щасливий, той, у кого багато ячменя, може бути і щасливим але той у кого немає зовсім нічого, спить спокійно".[9, C. 78]

1.2 Археологічні пам'ятники

Поряд з писемними пам'ятками основу наших знань про шумерську цивілізацію складає безцінна інформація, одержувана в результаті широкомасштабних розкопок.

Багатим джерелом такої інформації послужили „царські" гробниці ранньодинастичного періоду. Виступаючи різким контрастом у порівнянні з розкритими рядовими могилами, вони дають нам рясний матеріал, що свідчить про існування класових розходжень і майнової диференціації.

Ці поховання, подібно єгипетським ранньодинастичного періоду, являють собою підземні похоронні камери. У Киті, де, відповідно до шумерської легенди, відбувалося дарування царственості як дарунка богів, „царські" гробниці дають свідоцтва появи похоронного ритуалу „саті" характерного для елітарних поховань як Шумеру, так і Єгипту. Коли помирала яка-небудь важлива особа, його слуги (імовірно, раби) приносилися і жертву і ховалися разом з хазяїном, щоб супроводжувати його в загробному житті. Віра в загробне життя, підтверджується й іншими свідченнями. [11, C. 103]

В останні роки протоеламські таблички знайдені фактично у всіх куточках Іранського нагір'я— у Яхье, Сналке, Сохте і Гіссарі. Ареал їхнього поширення, можливо, ще більш широкий. Наприклад, радянські археологи висловили досить правдоподібне припущення, що знаки, намальовані на фігурках і уламках „табличок", знайдених ними при розкопках у Туркменістані, зв'язані з протоеламською системою знаків.

Далекі друг від друга Шумер і Іранське нагір'я зв'язує не тільки письмова мова. Їхня подібність простежується також у кераміці, циліндричних печатках і архітектурі. Що нам відомо про цю оригінальну протоеламску культуру, разбросану по Іранському нагір'ю? Як вона співвідноситься із шумерської цивілізацією? Наскільки широким був ареал її поширення? Чи може відповідь на ці запитання розтлумачити проблему походження шумерів? До цих питань в останнє десятиліття прикута пильна увага багатьох археологів.[13, C. 167]

Існування на Іранському нагір'ї до 3200 р. до н. е. якої-небудь централізованої, координуючої влади археологічними матеріалами не підтверджується. Картина разюче міняється в період появи централізованого протоеламської держави в Південно-Західному Ірані (бл. 3200—2900 р. до н.е.). Вона виникло усього через кілька сторіч після консолідації шумерської держави в Месопотамії. За короткий проміжок часу держава нав'язала свою владу іншим оригінальним культурам у таких віддалених районах на південно-сході Ірану.

Це явище пояснюють по-різному. Відповідно до однієї точки зору, ріст населення в Південно-Західному Ірану (як і аналогічний процес, що мав місце в Шумері) послужив поштовхом до пошуків нових ресурсів і родючих земель. З іншого погляду, ця експансія в-східному напрямку була викликана посиленням суперництва між шумерами і протоеламітамп за володіння матеріальними і людськими ресурсами, а також за ринки збуту для своїх товарів. У всякому разі, аналіз археологічних матеріалів зовсім ясно показує, що до III тисячоріччя до н.е. взаємозв'язки общин, що близько розташовані одна від одної досягли до тієї пори розмаху. Взаємозв'язку протоеламського і шумерського суспільств виявляються в подібності їхньої кераміки і циліндричних печаток. Контакти між протоеламітами і носіями культур до півночі (Туркменія), півдню (на Аравійському півострові) і сходу від них знаходять підтвердження в подібності багатьох аспектів матеріальної культури.[15, C. 67]

Розкопкп міст і поселень дали також масу іншої інформації про Шумер. Наприклад, по розмірах поселень ми можемо судити про ріст населення. До 2500 р. до н.е. площа як Ереду, так і Урука перевищувала тисячу акрів. Ріст міського населення, очевидно, порозумівається не збільшенням темпів народжуваності, а скоріше перерозподілом населення в результаті запустіння раніше населених поселень, таких, як Джемдет-Наср. Взагалі, малоймовірно, щоб яке-небудь місто III тисячоріччя до н.е. коли-небудь, нараховував більш 50 тис. жителів.[18, C. 91]

Виробу місцевого виробництва не тільки повідомляють про економічні зв'язки Шумера з громадами Іранського нагір'я, але і дають деяке уявлення про загальні для цих регіонів культурні риси. Складні орнаментальні мотиви хлоритових сосудів, що безсумнівно відбивають непрості релігійні вірування, підтверджують існування загальних для шумерських рівнин і іранських нагір'їв світоглядних рис. (На це ж вказує й епос „Ен-Меркар і правитель Аратти".)

Ще одне підтвердження - це стиль циліндричних печаток. Хоча він, безумовно, індивідуально своєрідний, деякі релігійні мотиви, що виявляються в ньому, є також на месопотамських циліндричних печатках. що сидять у кріслах крилаті богині, чоловіки зі зростаючими з їх тіл колоссями). Хоча в матеріальній культурі іранських громад дуже мало вказівок на контакти або хоча б на знайомство із Шумером, ці вироби ремесла недвозначно говорять про існування визначених зв'язний між двома регіонами.

Порівнюючи характерні риси Месопотамськой рівнини й Іранського нагір'я, можна скласти деяке уявлення про торговельні зв'язки, що поєднували ці два регіони. Процес росту цих зв'язків носив майже спіральний характер.

Розділ ІІ. Утворення та розвиток шумерської цивілізації

2.1 Проблема розселення населення на території давньої Месопотамії

Перші поселенці на території Месопотамії і гірських районів, що огортають її з північного сходу, з'явилися ще в епоху палеоліту. Неандертальці, що займалися полюванням і збиральництвом, залишили сліди свого перебування, знаряддя праці, залишки їжі, в основному у печерах, що служили їм укриттям від холодів, непогоди і диких звірів.

В епоху неоліту процес заселення Месопотамії пішов більш швидкими темпами за рахунок переселення мешканців гір і передгір'я, мисливців в річкову долину. У першу чергу заселялася більш сприятлива з погляду природних і кліматичних умов Північна Месопотамія. Переходячи від кочового життя до осілого, від форм господарства, що привласнюють, до виробляючого — землеробства, скотарства, ремесла, перші поселенці протягом VII-VI тисячоріч до н.е. усе ширше освоювали долину Тигру і Євфрату і всі міцніше осідали на цій території. Етнічний склад їх невідомий. Звичайно по назвах відкритих археологами поселення, де збереглися сліди їх життя і культури, їх називають хассунським, халафським і іншим населенням.[19, C. 72]

Наприкінці VI і в V тисячоріччі до н. е. з'явилися перші поселенці і на території Південної Месопотамії. По найбільш типовому поселенню цього часу Ель-Убейд їх найчастіше називають убаідцями, іноді — протошумерийцями.

На початку IV тисячоріччя до н. э, на крайньому півдні Месопотамії виникли перші шумерські поселення, хоча точний час появи шумерів у долині Тигру і Євфрату поки встановити важко. Поступово вони зайняли значну територію Месопотамії від Перської затоки на півдні до місця найбільшого зближення Тигру і Євфрату на півночі.

Питання про їхнє походження і родинні зв'язки шумерської мови викликало і продовжує викликати гострі дискусії. Поряд з раніше висловленими думками Б. Грозного про прихід шумерів з півночі і Г. Чайлда про їхній прихід зі сходу, з Элама, з'являються припущення про прихід шумерів із Середньої Азії (за подібністю кераміки, знайденої в Північно-Східному Ірані й Уруці), з Індії, із західних областей Індокитаю (по передбачуваному спорідненню шумерської мови з тібето-бірманськими мовами) і ін. Шумери змішалися з тими етнічними групами Північної Месопотамії, що просунулися у свій час на південь, вступили в контакт з убаїдським населенням, запозичивши в нього ряд топонімічних назв, досягнень з області господарства, деякі релігійні вірування й ін.

Висловлювалися припущення про споріднення шумерської мови з багатьма мовами світу аж до тюркських і навіть малайсько-полінезійських мов. Але в даний час немає достатніх підстав для віднесення шумерської мови до тієї або іншої відомої язикової родини.

У північній частині Месопотамії починаючи з першої половини III тисячоріччя до н.е., а можливо і раніше, жили семіти. Вони були скотарськими племенами давньої Передньої Азії, Сірійського степу й Аравії. Мова семітських племен, що оселилися в долині Тигру і Євфрату, називалася аккадською і мала кілька діалектів. У Південній Месопотамії семіти говорили на вавілонському діалекті, а до півночі, у середній частині долини Тигру,—на ассірійському. Протягом декількох віків семіти співіснували із шумерами, але потім стали просуватися на південь і до кінця III тисячоріччя до н.е. зайняли всю Месопотамію. У результаті аккадська мова поступово витиснула шумерську. До початку II тисячоріччя до н.е. шумерська була уже мертвою мовою. Лише в глухих болотах нижньої течії Тигру і Євфрату вона змогла вижити до середини II тисячоріччя до н.е. але потім і там її місце зайняла аккадська мова. Однак як мова релігії і деякою мірою науки шумерська мова продовжувала існувати і вивчатися в школах до I в. до н.е. Витиснення шумерської мови зовсім не означало фізичного знищення його носіїв. Шумери злилися з семітами, але зберегли свою релігію і культуру, що у них лише з невеликими змінами запозичили аккадці.[10, C. 63]

Наприкінці III тисячоріччя до н.е. в Месопотамію із Сірійського степу почали проникати скотарські племена семітського походження. Аккадці називали ці западносемитські племена амореями. По-аккадскі Амурру означало „Сирія", а також і „захід" взагалі, і серед цих кочівників було багато племен, що говорили на різних, але близьких один до одного діалектах. Частина цих племен аккадці називали сутіями (у перекладі „кочівники"), Наприкінці III— першій половині II тисячоріччя до н.е. амореям удалося осісти в Месопотамії і створити ряд держав.[4, C. 159]

З найдавніших часів на півночі Месопотамії жили хурритські племена, що очевидно були автохтонними жителями Північної Месопотамії, Північної Сирії і Вірменського нагір'я. У Північній Месопотамії хурріти створили свою державу Мітанні, однак у ній були в наявності і якісь індоєвропейські етнічні елементи. По мові і походженню хурріти були близькими родичами урартських племен, що жили на Вірменському нагір'ї. У III-II тисячоріччях до н.е. шумери й аккадці називали країну і племена хуррітів Субарту (звідси походить й етнічна назва субареї). В окремих районах Вірменського нагір'я хурріти жили ще в VI-V ст. до н.е.

З III тисячоріччя до н.е. у Північно-Східній Месопотамії, від верхів'їв ріки Діяли до озера Урмії, жили напівкочові племена кутіїв (або гутіїв), етнічне походження яких поки залишається загадкою, а мова відрізняється від шумерської, семітських або індоєвропейських мов; можливо, вона була родинною хурритській. Наприкінці XXIII ст. до н.е. кутії вторглись у Месопотамію і на ціле сторіччя встановили там своє панування. Лише наприкінці XXII в. до н.е. їхня влада була скинута, а самі вони відкинуті до верхів'їв Діяли, де продовжували жити ще в І тисячоріччі до н.е.

З кінця ІІІ тисячоріччя до н.е. у передгір'ях Загроса на захід від кутіїв жили племена луллубеїв, що часто вторгалися в Месопотамію, про походження і язикову приналежність яких нічого визначеного поки сказати не можна. Не виключено, що вони були родинні касситським племенам.

Кассити з найдавніших часів жили в Північно-Західному Ірану, до півночі від еламитів. В другій чверті II тисячоріччя до н.е. частини касситських племен вдалося затвердитися в долині ріки Діяли і відтіля здійснювати набіги в глиб Месопотамії. На початку XVI ст. до н.е. вони захопили одну з месопотамських держав — Вавілонську — і заснували там касситську династію. Кассити, що осіли у Вавілонії, були цілком асимільовані місцевим населенням і прийняли його мову і культуру, у той час як касситські племена, що залишилися на своїй батьківщині, зберегли рідну мову, відмінну від шумерської, семітської, хурритської і індоєвропейської мов.[14, C. 88]

В другій половині II тисячоріччя до н.е. з Північної Аравії в Сірійський степ і далі в Північну Месопотамію рушила велика група арамейських племен, яких аккадці називали спочатку ахламу, а пізніше араму. Наприкінці XIII в. до н.е. арамеї створили в Західній Сирії і Південно-Західній Месопотамії велика кількість дрібних князівств. До початку I тис. до н.е. вони майже цілком асимілювали хурритське й аморейське населення Сирії і Північної Месопотамії. Численність арамейського населення і простота засвоєння, власне кажучи, алфавітного арамейського листа сприяли тому, що арамейська мова почала широко і міцно поширюйся на цій території.

Починаючи з IX в. до н.е. у Південну Месопотамію стали вторгатися й осідати там родинні арамеям халдейські племена.

Після завоювання Вавілонії персами в VI в. до н. е. арамейська стала офіційною мовою державної канцелярії в цій країні, а аккадська зберігалась лише у великих містах, але і там поступово витіснялася арамейською і до початку I в. до н. е, була остаточно забута. Вавілоняни поступово злилися з халдеями й арамеями.

Помітна строкатість етнічного складу Месопотамії була обумовлена також здійсненням у великих масштабах політики насильницького переселення народів, що проводилася в рамках Ассірійської і Нововавілонської держав, і сильною етнічною циркуляцією, що мала місце у Перській державі, куди входила і Месопотамія.

2.2 Особливості становлення та розвитку шумерської цивілізації

У Месопотамії, як і в Єгипті, останні сторіччя IV тисячоріччя до н. е. характеризувалися прискоренням темпів культурного розвитку, кульмінацією якого було виникнення шумерської цивілізації.

Однієї з головних особливостей, якими цей період відрізнявся від попередніх часів, був розвиток міських центрів. Період, що був результатом нових умов, що виник у звязкуз утворенням міста-держави, називають Урукським (ок. 3000 - 3100 рр. до н.е.) — за назвою міста Уруку, що дотепер залишається самим значним й найкраще дослідженим археологічним пам'ятником у Південній Месопотамії. У шумерських текстах III тис. до н.е. Урук визнається одним з п'яти головних центрів шумерської цивілізації.

Послідовний ріст чисельності населення Месопотамії добре датований Робертом Адамсом. За триста років — з 3500 по 3200 р. до п. е.— населення цього регіону значно зросло. Можливо, це порозумівається переходом кочових племен до осілості, що ставало всі більш частим явищем, еміграцією із сільських районів в райони, що все більш заселялися у Південній Месопотамії або, швидше за все, тим і іншим чином.[12, C. 256]

Одночасно з ростом чисельності населення і його зосередженням у більш великих поселеннях відбувалися й інші соціальні та технологічні зміни, що у сукупності привели до перетворення сільського у своїй основі суспільства в більш уніфіковану спільність, у якій можна розпізнати початки шумерської цивілізації: йшов повільний процес, названий „міською революцією). Зміни відбувалися на дуже широкій основі. Як й в Єгипті, вони включали появу писемності й розвиток монументального архітектурного стилю, що знайшов тут найбільш яскраве вираження в храмових будівлях.

Серед інших змін слід зазначити диференціацію соціальних рангів, що поглиблювалася, і спеціалізацію трудової діяльності. Люди, зайняті у виробництві і керуванні — служителі культу всіх рангів, ремісники, крамарі й інші,— тяжіли до храмової зони. Політична і духовна влада поступово ставала організуючою силою суспільства. Повільно, але неухильно зникав диктат кровноспоріднених уз, яким раніш визначалися структура влади і внутріплеменнае єдність. Властиві будь-якій кровноспорідненій системі закони Ірану і привілеї в кінцевому рахунку були витиснені законами і постановами адміністративно-державної системи.

„Міська революція", тобто перетворення села в місто, аж ніяк але була швидким процесом, як це представляється багатьом авторам. Вона не була стихійним революційним актом, як має на увазі концепція і фразеологія Чайлда, а розвивалася протягом століть. Її дітищем були більш вдосконалені технології металургії, складні іригаційні системи та архітектурні нововведення.[13, C. 145]

Чим були викликані глибокі зміни, що відбувалися в Південній Месопотамії наприкінці IV тисячоріччя до н.е.? На цей рахунок існує безліч гіпотез.

Деякі вчені міркували в такий спосіб: зміни в Південній Месопотамії, як і в Єгипті, відбувалися настільки стрімко, що, там напевно не обійшлося без впливу якоїсь культури. Дійсно, вже занадто багато змін відбулося відразу: переселення з сел у міста, зародження нових форм кераміки, винахід писемності (бл. 3200 р. до н.е.) і поява циліндричної печатки як знаряддя утвердження приватної власності.

Вважати великі соціальні зміни результатом вторгнення якихось іноземців було не занадто великою справою. До того ж подібна теорія спростовується даними археологічних досліджень, що свідчать про наявність прямої послідовності в соціальній організації: починаючи з найдавніших убейдських часів тут не було істотної перерви в архітектурних і технологічних традиціях.

Ще одна теорія бачить причину підйому цивілізації у взаємодії осідлого населення сіл і номадів месопотамського регіону. Очевидно, це не єдина причина, але така взаємодія певно відігравало роль каталізатора в процесі становлення держави.

Осілі громади Південної Месопотамії були відділені від кочівників північних нагір'їв просторами пустель, ріками і каналами. Взаємини номадських племен і осілих хліборобів, очевидно, ще з часів палеоліта відігравали важливу роль у культурній еволюції Месопотамії. Правда, ми але маємо у своєму розпорядженні прямі свідчення взаємозв'язків між цими полярними господарськими системами. Якщо судити по письмових джерелах, що відносяться до більш пізнього часу, то стосунки між осілими громадами і номадами будувалися на взаємній підозрілості, а те і відкритої ворожості. Такі відносини, відбиті в шумерських текстах п'ятитисячної давнини, зберігалися до останнього часу. І все-таки, незважаючи на ворожість у взаєминах, кочівники завдяки мобільності, кочовому способу життя були необхідні жителям землеробських поселень для спілкування, торгівлі і розведення домашньої худоби, зокрема кіз і овець. Кочівники мали ланцюгову інформацію. Завдяки постійним міграціям вони завжди знали, де можна знайти ті або інші ресурси, і були в курсі політичних подій у різних районах. Ці міграції також дозволяли їм виступати в ролі посередників в обміні товарами й ідеями між осілими жителями гірських районів і мешканцями Месопотамської рівнини. Важлива роль номадів у складанні Месопотамськой цивілізації — один із проявів корінної відмінності процесів урбанізації на Ближньому Сході від аналогічних процесів, що відбувалися в Новому Світі, де, як відомо, номадизм був відсутній.[20, C. 34]

Населення Шумеру поділялося на чотири суспільних класи. До першого класу належала аристократія (чиновники, торговці і жреці), що володіла приватними земельними наділами і керувала храмовими землями. На обох типах земельної власності використовувалася праця орендарів і рабів. Другий клас - рядові общинники, що обробляли ділянки землі, закріплені за їхніми родинами. Третій клас складали заможні клієнти храмів (в основному це були ремісники, що отримували в тимчасове користування невеликі ділянки храмової землі, за що повинні були поставляти визначену кількість вовни, їжі і т.п.). Нарешті, четвертий клас складали раби.

Провести чітку розмежувальну лінію між цими чотирма класами не завжди можливо. Тому буде вірніше сказати, що для Шумеру була харакерна двох'ярусна соціальна ієрархія, па одному полюсі якої знаходилася аристократія, а на іншому — все інше - населення. Розвиток економіки Шумеру відбувався на тлі посилення могутності аристократії і нагромадження нею багатств, з одного боку, і низведення інших класів до положення клієнтів — з іншої. Засвідчена більш пізніми записами потреба в кредитах викликала швидкий ріст лихварського відсотка, виплачувати який було під силу лише власникам дуже великих маєтків. Наслідком великої заборгованості були боргове рабство, збільшення чисельності людей, зайнятих на суспільних роботах, і ріст числа швидких, злочинців, що займалися грабіжництвом на околицях великих міст.

Отже, бачимо, новоутворена шумерська цивілізація, зі складними коренями свого походження , утворившись вже мала соціальне розшарування свого населення.

2.3 Культурні досягнення шумерів

Межиріччя було одним з найважливіших центрів світової цивілізації і культури, її основи заклали шумери, а продовжили вавилоняни. Найважливішим винаходом шумерів був клинопис. Шумерська писемність була запозичена іншими народами Передньої Азії, які пристосували Її до своїх мов. У середині II тис. до н.е. під впливом аккадців клинопис шумерів перетворився в шумеро-аккадське письмо. Його використовували усі народи і держави Передньої Азії.[1, C. 267]

Таблички, на яких писали, робились з певних сортів глини. Її очищали у воді від домішок і обпалювали. Таблички були завдовжки 7— 9 см. Найбільш важливі царські написи робили на камені і металевих пластинках.

Однією з найголовніших професій у тогочасному Межиріччі була професія писаря. Від них до певної міри залежали навіть правителі й храми. Більшість писарів отримувала освіту у школах, які були центрами освіти та культури. Основним предметом, що вивчався у цих школах, була шумерська мова і література. Учні старших класів вчили граматику, математику і астрономію. Ті, хто хотів присвятити своє життя науці, вивчали ще право і медицину.

До наших днів дійшли пам'ятки шумерської літератури. Її започаткувала давня героїчна легенда-егаос, яка називається „Епос про Гільгамеша". Вважається, що Гільгамеш був одним з легендарних царів Урука — міста в Шумері. Легенда розповідає про пошуки Гільгамешем секрету вічного життя. Спочатку йому допомагає друг Енкіду — напівлюдина-напівтварина, який помирає під час подорожі. Гільгамеш залишається один. Він знаходить траву безсмертя і хоче віднести її додому: „... щоб дісталось і чоловікам, і жінкам, і малим дітям; нехай старість більше не турбує народ Урука...". Проте донести траву йому не вдається. Змія викрадає траву, коли стомлений герой вирішив викупатись.[17, C. 11]

Легенди та міфи шумерів донесли до нас оповіді про потоп. Основою для створення цієї легенди були страшні розливи річок, які зносили з лиця землі цілі міста.

Зміст легенди про Гільгамеша нагадує біблійну оповідь про всесвітній потоп. Улюбленець богів, якого звали Утнапішті (Ной в Біблії), був завчасно попереджений ними про стихійне лихо. Він побудував корабель і оселився на ньому.

А потім піднялася буря, яка примусила ріки вийти з берегів, валила мури, а південний вітер гнав морські хвилі з затоки на землю. Згодом ураган вщух, але земля була вкрита водою. Перші два птахи, голуб і ластівка, яких випустили з корабля, повернулись назад, тільки ворон зник. Люди пристали до берега і зарізали барана і цапа, щоб віддячити богам за порятунок.

Своєрідною була і релігія жителів Межиріччя. Вона виникла вже у перших міських поселеннях, Кожне місто мало свого бога-покровителя. В Шумері ще були боги, яким поклонялись усі жителі цього краю. Таким чином, боги поділялись на основних та другорядних.

Головними для всіх жителів Шумеру були Ану (бог неба), Енліль (бог землі), Енкі (бог води). Жителі Аккаду поклонялися богу сонця Шамашу, богу місяця Сіну, богині кохання і родючості Іштар і богу вічно живої природи Таммузу. За уявленнями шумерів, боги впливали на рух планет. Бог війни, хвороб і смерті Нергал ототожнювався з планетою Марс, а верховний бог Вавило-ну Мардук — з Юпітером.

Вавилонські жерці створили легенду про походження світу. За цією легендою, вважалось, що спочатку чудовисько Тіамту вирішило знищити усіх богів. Проти нього і виступив Мардук, Він убив чудовисько, а з його тіла створив зірки, землю, рослин і тварин. Людину було створено Мардуком з глини і крові вбитого бога-зрадника, який перейшов на бік Тіамту.

Вірили жителі Вавилону і в духів: світлих, що творили добро, і темних (демонів), що сіяли зло. Проти злих духів, що насилали хвороби і смерть, вони застосовували амулети і заклинання. Добрі духи зображувались фантастичними напівлюдьми-напівтваринами.[8, C. 145]

Давні жителі Межиріччя вірили, що причиною нещасть людини є її гріхи, тобто погані вчинки. „Не на мене, на мій гріх гнівися, забери мій гріх і не карай мене!" — просили люди в храмах. Довгий час вважалося, що гріх змивається людською кров'ю. На новий рік, який святкувався весною, правителем ставала людина простого звання. Ця людина отримувала на 5 днів всю владу, але потім її вбивали, щоб її кров очистила країну від гріха.

Вірили шумери, аккадці та вавилоняни і в потойбічний світ. Він уявлявся їм як царство тіней, де мертві вічно страждають від голоду та спраги і змушені їсти глину та пилюку. Тому родичі померлого повинні були приносити йому жертви.

Розвивались у Межиріччі наука і мистецтво. З наукових досягнень слід відзначити відкриття ( вавилонських математиків і астрономів. До ^• сьогодні ми користуємося досягненнями вавилонян, поділяючи коло на 360 градусів, годину — на 60 хвилин, а кожну з них — на 60 секунд. Зіккурати служили вченим для спостережень за зірками, а вавилонські жерці складали гороскопи. Вони могли передбачити сонячні та місячні затемнення, створили календар, визначили знаки Зодіака та встановили семиденний тиждень.

В мистецтві були дуже розвинутими архітектура і скульптура. Палаци правителів і храми, розкопані археологами, вражають і тепер своєю красою. Скульптура представлена в основному зображеннями шумерських та вавилонських правителів і богів.

Висновок

Отже, з усього вище сказаного можемо зробити такий висновок, що шумерська цивілізація, зокрема, як одна з найбільш типових, відзначилася в історії і залишила по собі не тільки добру згадку, але й певні зміни і досягнення в житті людей.

З'явившись на островах Перської затоки шумерська цивілізація залишила по собі для сучасних дослідників багатий грунт для роздумів, адже по сей день вчених хвилюють питання походження шумерів.

Згадана вище теорія про взаємовпливи при розвитку народів, що населяли Південну Месопотамію та Іранське нагір'я дійсно заслуговує на увагу і надає інформацію для роздумів.

Ця модель взаємодії між Месопотамією та Іранським нагір'ям являє собою нову теорію, що протистоїть старій концепції „чистого?" еволюційного розвитку цивілізацій завдяки їх власному „гелію" — розвитку, не зв'язаного з подіями і процесами, що відбувалися в суміжних районах.

Ця нова теорія, можливо, допоможе пролити світло ще на одне питання, що залишається поки без відповіді. Ми вже говорили про те, що в нас до цих пір немає ясного уявлення про взаємозв'язки Месопотамії і Єгипту. Хоча ці великі цивілізації знали про існування один одного що найменше з III тисячоріччя до і. э., кожна з їх прокладала свій самостійний сугубо індивідуальний курс розвитку, а взаємні контакти між ними носили, зважаючи на все, набагато менш широкий характер, чим зв'язки між Месопотамією і невеликими поселеннями на Іранському нагір'ї. Чому це було так ми не знаємо. Можливо, єгипетська концепція богопанування була для Месопотамії такою „анафемою", що діяла як свого роду табу, що підсилювала свідоме відчуження між обома цивілізаціями. У всякому разі географічна дистанція не могла служити бар'єром, тому що, наприклад, лазурит надходив у Шумер з ще більш віддалених областей. Археологічні розкопки, що проводили, у Єгипті й у Шумері, підкреслювали „чисто" місцеву природу цих цивілізацій.

Розвиток археологічних досліджень усе з більшою наочністю показує, що для пояснення подій в окремих частинах великого географічного регіону необхідно розглядати розвиток цього регіону у всій його цілісності. Моделі взаємодії, що визначали відносини між Єгиптом і Шумером, Шумером і Іранським нагір'ям у III тисячоріччі до н.е., залишаються не цілком ясними. Однак археологічні свідчення дають нам усе більше доказів того, що процес розвитку міської цивілізації в одному районі не може бути зрозумілий без врахування процесів, що відбувалися в суміжних з ним районах.

Питання зародження, розвитку й занепаду шумерської цивілізації вже багато десятиліття залучає до себе увагу істориків та археологів і заслуговує на вирішення.

Список використаної літератури

1. Авдиев В.И. История Древнего Востока. – М., 1970. – С.45

2. Всемирная история. – М., 2000

3. Древние Цивилизации / Под ред. Г. Бонгард – Левина. – М., 1989.

4. Дьяконов И. Люди города Ура. – М., 1990.

5. Ионов И. Теории цивилизаций: этапы становления и развития // Новая и новейшая исторя. – 1994. - № 4 – 5. – С. 33 – 50.

6. История Древнего Востока /под ред. Кузищина А.В. – М., 2001.

7. История Древнего Востока. – М., 1979

8. История Древнего Мира. Древний Восток: Египет, Шумер, Вавилон, Западная Азия. – Минск, 2000

9. Источниковедение истории Древнего Востока / Под ред. В. Кузищина. – М., 1984

10. Історія світової культури. – К., 1994

11. Крамер С. История начинается в Шумере. – М., 1991.

12. Крижанівський О.П. Історія стародавнього сходу. – К., 1996

13. Ламберг – Карловски К. Древние цивилизации. Ближний Восток и Мезоамерика. – М., 1992.

14. Липс Ю. История древних цивилизаций. – СПб., 1999

15. Матвеев К. Земля Древнего Двуречья. – М., 1986.

16. Немировский А. Мифы и легенды Древнего Востока. – М., 1994.

17. Прокофьева М. Аккад и Шумер // Юный художник. – 2002. - № 6. – С. 10 - 12.

18. Редер Д.Г., Черкасова Е.А. История древнего мира. – М., 1979

19. Хачатурян В. История мировых цивилизаций // Преподавание истории в школе. – 1995. – № 1. – С. 67 – 80.

20. Шилюк Н.Ф. История Древнего мира: древний Восток. – Свердловск, 1991

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:04:55 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:32:03 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Проблема походження шумерів

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151310)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru