Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Пилип Орлик і Козацька Конституція 1710 року

Название: Пилип Орлик і Козацька Конституція 1710 року
Раздел: Рефераты по истории
Тип: реферат Добавлен 20:42:28 03 октября 2009 Похожие работы
Просмотров: 728 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

Реферат
на тему:

П илип Орлик і Козацька Конституція 1710 року

Виконала:

студентка ЕФ- I к. ОА-15 гр.

Лавренчук Людмила Вікторівна

Перевірив:

Поровчук Олег Гнатович

Рівне – 2002

План

Вступ

1.Пилип Орлик, гетьман у вигнанні

2.Козацька Конституція Пилипа Орлика

Висновки

Використана література

Вступ

Тема “Пилип Орлик та Козацька Конституція 1710 року” має важливе значення в історії українського народу, тому що в ній буде зроблена спроба певним чином підвести підсумок політичній філософії та правничій ідеології українського республіканізму й демократизму у тому вигляді, в якому він склався в результаті майже столітніх змагань за державну незалежність, людську волю і гідність, моральну свободу на християнських засадах та пріоритеті права на свавілля. Усі зазначені аспекти знаходили свій вияв у великій кількості документів, маніфестів, трактатів, якими так багата українська історія XVIIст. і які засвідчують інтелектуальну спроможність народу і його еліти.

Прийняття “Конституції прав і свобод Запорозького Війська” є одним з важливіших політичних актів, значення якого не втратило ваги й у наші дні. Саме тоді, 5 квітня 1710 року, перед усім світом було проголошено першу в історії України, першу, як вважають знавці цієї справи, в історії людства, конституцію держави. Нехай ніхто не сумнівається, що у словах “прав і свобод Запорозького Війська” саме під словом “Військо” і малася на увазі наша тодішня ненька Україна. Саме у Конституції Пилипа Орлика виразно проступає національна ідея в її політичному, правовому й філософському сенсі.

Появу цього документа варто розглядати в широкому контексті розвитку європейської правосвідомості, котра в теоретичних працях випереджала свій час і швидше прояснювала перспективу, ніж дійсність. За таких обставин Конституція Пилипа Орлика – це втілена в мову правових норм філософія й ідеологія “суспільного договору”. Саме поява козацького стану уXVIcт. викликала потребу законодавчого вирішення пов’язаних з ним правових питань. Були сили, які прагнули порозуміння на законодавчій, чи як тоді говорили, на конституційній основі. Це була козацька старшина, що вимагала легітимації свого становища, і король польський, Стефан Баторій, який поклав початок так званому реєстру, тобто узаконенню козацтва на певних умовах.

Звичайно, не тільки реєстр став формою “суспільного договору”, подставоютого конституціоналізму, котрий набуде своєї довершеності в проекті Пилипа Орлика. Появу цього документу неможливо збагнути без великої кількості Універсалів, які виконували роль своєрідних “конституційних законів” у Козацькій республіці і на яких грунтувалася державність Б. Хмельницького, а також його наступників.

Таким чином, основа для появи документу узагальненого типу, яким і стала Конституція Пилипа Орлика, склалася, можна сказати, ходом історичних подій.


1 Пилип Орлик, гетьман у вигнанні

«Докоряти українцеві, що він ідеалізує своїх козаків, - це однаково, що докоряти християнинові, що він ідеалізує своїх апостолів.

Як народ може не ідеалізувати лицарства воїнського ордену, який в основі своїй постає відтворенням лицарства самого народу ?»

Богдан Сушинський

ПИЛИП ОРЛИК, гетьман України в еміграції

В особі Пилипа Орлика ( 1672 – 1742 ) українське козацтво, всі патріотичні сили України, що обстоювали засади незалежності й державності, мали сподвижника і продовжували справи гетьмана Івана Мазепи. І в цьому була своя логіка, ажде П. Орлик, відданий генеральний писар військової канцелярії гетьмана, став чи не є єдиним, кому Мазепа звірявся з найпотаємнішим, кому безмежно вірив і на кого цілковито покладався.

Походив Пилип Орлик з чесько – польського шляхетського роду, предки якого – по батьківській лінії – опинились у Литві ще за часів гуситських воєн. Батько його, офіцер польської армії, загинув 1673 року в битві під Хотином.

Освіту Орлик здобував у Києво – Могилянський колегії ( згодом набула титулу академії ). Там ним опікувався професор філософії Степан Яворський, що вважав цього учня чи не найздібнішим з усіз і, можливо, сподівався бачити згодом викладачем академії, своїм спадкоємцем. Саме завдяки протекції Яворського, Орлик став писарем Київської митрополії.

Може, посада писаря не дуже й імпонувала схильному до філософії та літератури П.Орлика, але треба ж було з чогось починати. Тим паче, що, зоставшись без чоловіка, мати не могла забезпечити синові більш – менш гідного існування, отож слід було заробляти на хліб. Можливо, не без допомоги Яворського він незабаром потрапив і до генеральної військової канцелярії.

Порівняно з попереднім місцем, тут перспективи були набагато ліпші. Хоч Пилип Орлик був попервах лише молодшим писарем, але дістав змогу ввійти до зовсім іншого товариства, познайомився з багатьма вищими офіцерами мазепи, що згодом неабияк сприяло зростанню його авторитету. Ще ширші обрії розгорнулися перед 26 – річним канцеляристом, коли в 1698 році він одружився з донькою полковника полтавського Павла Герцика красунею Ганною.

Павло Герцик був євреєм за національністю – на той час тільки два євреє, Герцик і Крижанівський, - дослужилися до полковників. Хоч серед козацького офіцерства їх служило чимало, - але він щиро підтримував Мазепу, і до України був настроєний патріотично. Спираючись на підтримку впливового тестя, П.Орлик поступово наближався до кола гельманських сподвижників. Та й сам Мазепа помітив його ще звідтоді, як Орлик склав досить вдатного панегірника на честь гетьмана ( 1695 р. ). Мазепа, який і сам був не без гріха в літературній творчості, сприйняв витвір свого канцеляриста з прихильністю і подумав, що цього хлопця треба мати на увазі.

Ще надійніше вони зблизилися, коли гетьман погодився стати хрещеним батьком сина Пилипа – Григорія. Навіть за наших часів інститут кумівства в Україні вважають мало не святим. А за доби Орлика він справді був осячений і релігійними, і світськими традиціями. Тож нема нічого дивного в тому, що, коли постало питання про посаду генерального писаря, Мазепа призначив на неї ( 1706 рік ) Пилипа Орлика.

Посада виявилась набагато відповідальнішою, ніж міг уявити собі досвідчений військовий канцелярист. Уже хоч би тому, що працювати доводилося з гетьманом Мазепою, чоловіком непростої вдачі і не цілком зрозумілих намірів, який повсякдень балансує між беззастережною вірністю російському цареві та прихильністю до польського та шведського королів, і повсякчас перебуває у якихось таємних зносинах; а на домір йсього ще й досі, незважаючи на солідний вік, потрапляє у складні амурні ситуації.

Не встиг Орлик звикнути до свого нового крісла, як гетьман посилає його до Москви. За гінця і дипломата. Але тільки дуже вузьке коло прибічників Мазепи знає, що найважливіше його завдання – переконати оточення Петра І, що всі доноси, якими засипають його канцелярію Кочубей, Іскра та інші недоброзичливці, - підлий наклеп. Як він цього досягав – то вже справа хисту, але знаємо, що аж до остаточного приєднання Мазепи до Карла ХІІ в московських колах вірили, що Мазепа їхній союзник.

І в цьому була заслуга дипломата П.Орлика. Не раз він виступав і посередником ( чи, краще сказати, зв'’зковим ) між гетьманом і княгинею Дольською.

Після трагедії під Полтавою Орлик не відсахнувсь од гетьмана, зберіг йому вірність до кінця. В обозі відступаючих військ перебували сім’я генписаря та родина Герциків.

Вже на підході до Бугу козацьку армію запосіла скрута: не стало харчів, людей мучила спрага. Знайшлися призвідці, що збили групу для нападу а гельманський обоз. Пішла навіть чутка, що вона збирається захопити гетьмана і, повернувшись до Дніпра, видати його Петрові І. Змову з допомогою “своїх” людей викрив Пилип Орлик. І потрапив спокійно, без крові та зайвих конфліктів залагодити справу, та й узяти ситуацію під контроль. Він узагалі вражав усіх своєю поміркованістю, виваженістю слів і дій.

Не домагався Орлик і гетьманської булави. По смерті Мазепи – у вересні 1709 року – він ладен був поступитися нею племінникові гетьмана Андрію Войнаровському. Але Войнаровський такої честі зрікся, вважаючи що бути гетьманом у вигнанні не варто клопоту. Єдине, що його по – справжньому цікавило, - це гроші гетьмана, оті скарби, що їх Мазепі пощастило вивезти з собою, і що мали, за уявленнями Орлика, піти на спільну українську справу.

Ми не зупинятимемось на конфлікті Орлик – Войнааровський з приводу гетьманської спадщини – річ бо грішна і марудна. Для нас важливо, що 5 квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, на гетьмана України обрали Пилипа Орлика. Це сталося вже по ому, як спеціальна комісія, яку створив король Швеції, визнала спадкоємцем майна Мазепи його племінника А.Войнаровського. Отже, всі козаки, що прибули з гетьманом, серед них і Пилип Орлик з родиною, по суті, зосталися без засобів до існування.

Одначе це не завадило П.Орлику створити своєрідний уряд у вигнанні. Були призначені всі належні, за існування гетьмана, чиновники: генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осовул. Нового гетьмана активно підтримував кошовий отаман Кость Гордієнко, що теж опинився в еміграції.

У пору “коронації” гетьмана стався ще один дуже важливий політичний акт, значення якого не втратило ваги й у наші дні. Козацька рада схвалила написану особисто П.Орликом “Конституцію прав і свобод Запорозького Війська”. Тоді 5 квітня 1710 року, перед усім світом було проголошено першу в історії України, першу, як вважають знавці цієї справи, в історії людства, конституцію держави.

Про те, що це була саме конституція України, а не лише Запорозького Війська, свідчить чимало статей, в яких, зокрема, окреслено засади непідлеглості Української держави Росії та Польщі, визначено кордони, що відповідали кордонам України часів Б.Хмельницького; окреслено своєрідний козацікий парламент, в якому мали засідати представники полку. Цей парламент (Старшинська рада ) повинен був збиратися на всвої засідання тричі на рік і розв’язувати чимало справ, які колись перебували у віданні тільки гетьмана. Тобто Україна трактувалася як гетьмансько – парламентська республіка.

Надзвичайно важливим для міжнародної опінії став і той факт , що король Швеції Карл ХІІ, складаючи протекцію новоствореному урядові й парламенту, визнав і гетьмана Орлика, і проголошену конституцію. Цим актом він надав українському урядові в еміграції першого міжнародного визнання. Така підтримка короля Швеції дала змогу П.Орлику негайно розпочати переговори з представниками турецького султана, короля Франції, з послом кримського хана Девлет – Гірея.

Незаперечним успіхом цієї дипломатії було вкладення в січні 1711 року українсько – татарського союзу, за умовами якого хан визнавав Україну незалежною державою і зобов’язувався не вкладати жодних договорів із Росією без згоди на те уряду гетьмана. Тоді ж таки до Бахчисарая відряджено постійного представника гетьмана Орлика в Криму, його посла. І ще одна цікава деталь: згідно з цим договором, донські козаки переходили в підпорядкування гетьмана України. І це було цілком природним. Адже за тих часів і українці, і татари сприймали донське козацтво як одне з відгалужень українського, бо засновниками його були таки українські козаки.

Дещо складнішим виявилося стосунки з польським урядом, - короля С.Лещинського. Тут виникали проблеми контролю над Правобережною Україною. Та все ж Орлик не стачав надії залагодить і цей пункт українсько – польських відносин.

Безпосереднім наслідком дипломатичних зусиль гетьмана стала спільна військова операція українців, шведів, поляків і татар проти російських військ та їхніх польських союзників, що вистпали проти Лещинського. Наприкінці січня запоріжці під командою К.Гордієнка і П.Орлика приєдналися до польських військ і незабаром увійшли в межі Правобережної України. Козаків було дуже мало. Поляків теж. Разом з ними рушила в похід і незначна частина шведів. Єдиною справді потужною була військова сила буджацьких татар, що діяла під орудою султана Мегмет – Гірея, сина кримського хана. На жаль, саме ця сила виявилась ненадійною.

На Правобережжі гетьмана Орлика вітали радо. Його військо почало швидко зростати коштом українських добровольців, які відчули, що незалежність своєї Вітчизни треба боронити. В дні, коли Орлик постав перед мурами Білої Церкви, військо його налічувало вже понад 16 тисяч шабель. Та, як не раз уже бувало, у найвідповідальніши момент облоги, коли надійшла звістка, що на допомогу обложеним підходить російське військо, татари зрадили Орлика кинулись грабувати населення і тікати з награбованим додому! Не підтримував походу і шведський корпус, що перебував у Померанії і мав через Польщу пробитися в Україну. Як з’ясувалося згодом, він геть і з місця не зрушив.

Одне слово , вже у квітні гетьман П.Орлик та його знову опинилися в еміграції – у Бендерах. Петро І кинувся йому навздогін і дійшов до Пруту. Але тут його оточили турки, разом з поляками і казаками Орлика, і мало не захопили в полон. Врятувало царя тільки те, що він спромігся підкупити турецьке командування. А ще – підписав надзвичайно невігідний для Росії договір, за яким до Туреччини відходить Азов, Тагаррог та багато інших міст. Вихід до південних морів для Росії закрився.

У березні 1712 року султан Туреччини теж мовив слово щодо української проблеми. Він видав указ, згідно з яким Орлика визнано гетьманом Правобережної України. А договором з Росією визнано її право на лівобережну частину України. Це вельми збентежило гетьмана Орлика. Він сподівався, що султан мовитиме про всю Україну. Але навіщо султанові єдина, незалежна і сильна Україна? Звичайно, краще бачити її під боком розчленованою!

Невдовзі кошовий К.Гордієнко повернувся на Січ. Але сам Орлик з поверненням не поспішав, - бачив, що йому бракує сили посправжньому опанувати ситуацією. До того виник конфлікт із Гордієнком, який вважав, що гетьман не так, як слід, дбає про інтереси України, а особливо запорозького козацтва, яке, на думку кошового, й надалі мало бути зі своєю Січчю “деравою в державі”, не підлягаючи гетьману чи якомусь іншому правителеві.

А ще порігшало становище гетьмана, коли Карл ХІІ повернувся до Швеції. Орлик зі своєю родиною та нечисленними прибічниками теж мусив їхати туди – іншої дорги не було. Перебуваючи то в Стокгольмі, то в Ганновері ( Німеччина ), то в Польші, де йому допомагав барон фон Орлик, - родич, з яким він несподівано познайомився у Вроцлаві, гетьман у вигнанні намагавсь ужити всіх дипломатичних заходів, щоб іще раз створити антиросійську коаліцію і в такий спосіб визволити Україну. Проте доля від нього одвернулась. 1721 року Швеція підписала мир з Росією – треба було колись покласти край 20 – річному станові війни. Польща теж підпала під вплив Росії, та вона ніколи й не була надійною союзницею українцям. А до всього того російська таємна служба розпочала справжнє полювання на гетьмана, намагаючись або вбити, або схопити і переправити до Росії.

З огляду на свою безпеку та з дипломатичних міркувань, гетьман із Польщі виїхав. Перейшов на територію Туреччини. Спочатку прибув до Хотина, що був тоді турецькою фортецею, а згодом, за наказом султана, перебрався аж до грецьких Салонік, що теж підлягали Туреччині. Тут він, по суті, опинивсь у своєрідному засланні, але з політичного обрію не зійшов. Приймав іноземних консулів і дипломатів, жваво листувався з європейськими володарями, прагнучи знову відродити інтерес до “української справи”, якій присвятив усе своє життя. Поступово до неї прилучався і його син, Григорій Орлик, який спочатку виконував роль посланця гетьмана, а потім його прийняв на дипломатичну службу король Франції.

1742 року гетьман, із дозволу султана, повернувся до Бендер. Застав тут полковника Чалого, що мав із собою близько тисячі козаків, які сюди відступили після невдалого повстання на Правобережній Україні. Навколо цього полку поступово згуртувалися інші емігранти. Надійшла також певна матеріальна допомога від Франції, що досить чуйно поставилась до долі України ( може, тому що Франції служив син гетьмана ). Маючи таку підтримку, гетьман звернувся до кримського хана з пропозицією про спільний виступ.

Одначе Туреччина й Крим його ідеї не підтримав. І скінчилось усе на тому, що полк Чалого перейшов на службу до польського короля, а ще один полк, піший, повернувся в Україну – служити цареві. Треба ж було цьому війську якось існувати.

Смерть Пилипа Орлика у різних літературних джерелах зазначена по різному . В одному з опрацьованих джерел Пилип Орлик помер на вигнанні у 1739 році. В іншому - у травні 1742 року в Яссах (нині Румунія ), цілком самотнім – без сім’ї, без прибічників і, по суті, без засобів до існування. Як зазначає історик , “разом із ним на довго зійшла в могилу ідея незалежної української держави”.

Отака вона, доля гетьмана в еміграції, творця першого в світі конституції, яка мала б стати конституцією незалежної України.

На відміну від багатьох своїх попередників, гетьман Орлик із розумінням ставився до того, що державний діяч мусить залишити по собі якісь документи, твори, спогади. 1989 року в Гарвардському університеті в США з’явився друком “Щоденник Пилипа Орлика”, що його гетьман вів упродовж майже 13 років ( з 1720 по 1732 рік ). Цей твір – надзвичайно цінний документ доби, важливе джерело інформації для всіх дослідників, які намагаються збагнути суть подій за часів Мазепи й Орлика. Ще один – “Алкід російський” – Орлик цілком присвятив Мазепі. Значний інтерес для сучасних дипломатів та істориків становлять і його праці “маніфест до європейських урядів” та “Вивід прав України”. Існує думка, що гетьман залишив по собі і невну поетичну спадщину.

2. Козацька Конституція Пилипа Орлика

Користуючись тлумачним словником, ми можемо знайти слідуюче визначення конституції. Слово “конституція” походить від латинського слова constitutio, яке означає устрій, установлення. Отже, конституція – це основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, виборчу систему, а також основні права та обов'язки громадян.

Для появи такого документа в історії української політичної та правової свідомості було достатньо підстав.

Згадаємо, що сама поява козацькогос тану у ХVІ ст. викликала потребу законодавчого вирішення пов’язаних з ним правових питань. Ніяких прецедентних норм для цього не існувало навіть в досить ліберальній, як на ті часи, конституційній монархії Речі Посполитої. Норми Литовського Статуту, що в третій редакції стали чинними й на території Польщі, цієї, як її називали, “шляхетської конституції”, на козацький стан не поширювалися. Ба більше , шляхта намаглася будь-що повернути козаків у підлеглий стан, закабаливши їх обов’язками, що й стало приводом до серйозного соціального конфлікту.

За формою Конституція Пилипа Орлика – це договір між генеральною старшиною і Запорізьким військом, з одного боку, та новообраним гетьманом – з іншого боку, що цілком, як ми бачимо , відповідає національній правничій традиції.

За змістом же – це документ, який в належних поняттях і термінах тодішнього права обгрунтовує державний устрій України.

Конституція складається із 16 пунктів.

У першому пункті Конституції йдеться про захист православної віри східного обряду, про обов'язки гетьмана твердо стояти в обороні митрополичного престолу київського:

“Для кращого управління духовних справ, має той таки ясновельможний гетьман після звільнення ним Вітчизни від московського іга справити в апостольскій константинопольскій столиці первісну екзаршу владу”.

Йдеться про повернення київській митрополії її автокефальних прав, тобто унезалежнення від московської патріархії, повернення їїв традиційне константинопольське підпорядкування. Нагадаємо, що цю більш як півтисячолітню тридицію було порушено за гетьмана Самойловича та митрополита Київського Святополка – Четвертинського у 1686 році.

З сучасної точки зору, в першому пцнкті Конституції є також місця, які не відповідають нинішнім уявленням про віротерпимість і релігійну толерантність. Але то були інші часи, коли православна віра й українська церква перебували у важкому становищі й потребували державного захисту й підтримки.

Другий пункт Конституції трактує проблему державних кордонів України та її цілісності, тобто неподільності на Правобережну і Лівобережну. Гарантом територіальної цілісності та недоторканості кордонів у даній Конституції виступає король шведський. З цього приводу навіть предбачалося надання спеціальним законом чи, як сказано в тексті, “трактатом”, права шведському королю титулуватися “постійним протектором України”. Текст Конституції проголошує:

“Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманом, славної пам’яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Речі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені”.

Пункт третій стосувався питання про союзницькі відносини з кримською державою, в чому автор Конституції вбачав гарантію спокою і миру для України. Це писалося за рік до походу Орлика на Україну, в якому татари, як союзники гетьмана , брали участь. Але, як ми бачили, союз цей виявився нетривким, бо татари зрадили гетьманським сподіванням. А взагалі цей пункт цікавий тим, що українська держава мала намір жити із своїми сусідами не лише в злагоді, але й у приязні. В цьому пункті говориться, що гетьман, коли осяде в своїй резиденції, повинен бути “зобов’язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи”.

У четвертому пункті йшлося про стосунки Запорозької Січі та Московської держави. Побудувавши без дозволу запорожців у другій половині ХVІІ ст. кілька фортецьна січових землях, Московська держава, як сказано в тексті, “створила праволомство і пригнічення”. З цього прводу гетьману робився наказ:

“Щоб Дніпро від городків і фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області Запорозького війська повернено”.

У наступному п’ятому пункті також йдеться про одвічні права на маєтності та промисли низового Запорізького війська і нікого іншого.

З цього можемо зробити висновок, що Запорізької Січі згідно з проектом даної Конституції, маючи певну адміністративну автономію, перебувала під особливою протекцією гетьмана України.

Пункт шостий трактує принципово важливе для державного устрою України питання : самодежавство чи республіканський лад. Обмірковуючи це делікатне питання ( бо ж тоді в Європі існувало лише абсолюьні чи конституційні монархії ), автор Конституції доходить такого висновку :

“ А чому б у вільнім народі не мав би бути збережений такий добрий порядок, який був либонь у Запорозькому війську при гетьманах перед сим неодмінно, згідно давніх прав та вольностей? Самодержавство невластиве гетьманському урядуванню…”.

Приставивши таким чином на “гетьманське урядування” Конституція встановлює політичну систему державної влади, згідно з якою гетьман не є неподільним розпорядником влади. Його прерогативи обмежені з боку “генеральної ради”, склад якої формувався б із генеральної та полкової старшини, досвідчених радників, з якими гетьман мав радитися, а також інших верств:

“Про цілість Вітчизни, про її загальне добро і про всіляки публічні діла, нічого без їхнього дозволу й поради не зачинаючи приватною своєю владою”.

Козацька Рада, цей традиційний для українського суспільно-політичного життя орган влади, що бере свій початок ще в часах народних вічових зібрань, стає фактично парламентом, котрий збирається тричі на рік на свої сесії. Дати їх проведення прив’язувалися до великих релігійних свят: Різдва Христового, Воскресіння Христового і Покрови Пресвятої Богородиці.

У разі якихось надзвичайних подій, які б не дозволили зібратися Генеральній раді, вся повнота влади переходила до руг гетьмана:

“А коли б на ті вищеоголошені терміни для генеральної старшини трапилися б якісь публічні справи, які потребували б швидкого управління, справлення та відправлення, то ясновельможний гетьман матиме силу та волю, з апорадою генеральної старшини, такі ділауправляти й відправляти своєю гетьманською повагою”.

У сьомосу й восьмому пунктах говориться про етику , правові та функціональні обов’язки генеральної старшини.

Дев’ятий пункт Конституції трактує питання обрання генерального підскарбія із “людини значної і заслуженої”. Привертає увагу той факт, що йдеться не про “Призначення”, як це було в традиціях самодержавної влади, а про “вибори” – необхідний компонент демократії. Далі говориться про те, що майно і скарб державні мають бути відокремлені від особистого майна гетьмана, чого не було раніше, включно до І.Мазепи. Те ж саме стосувалося й полкового скарбу.

У десятому пункту говориться про обмеження експлуатації у такій спосіб:

“ Щоб пани полковники, сотники і всілякі військові і посполиті урядники не важилися панщини та роботизн своїх приватних господарських казаками і посполитими людьми тими, які до їхнього уряду не належать і не є під їхньою персональною державою”.

Окрім цього говориться також про виборність як військових, так і посполитих урядників. Це стосується також і полковників, котрих після обрання гетьмана мав лише затвердити. Аналогічним чином полковники затверджували сотенних урядників.

Спеціально обумовлювалися права жінок козаків, тих, які овдовіли, або чоловіки яких перебувають у походах, - щоб не притягнати до всіляких повинностей і податків. Це зміст одинадцятого пункту , а в дванадцятому говориться про необхідність ревізії земельної власності й уладнання справ з повинностями, які несли посполиті до всякого роду так заваних “державців”. Як відомо, в майбутньому це питання вирішуватиметься гетьманом Данилом Апостолом, що свідчить про неабияку вагу цієї проблеми для України. Взагалі йшлося про більш справедливий розподіл власності й повинностей перед державою між усіма станами суспільства, що є свідченням загальнодемократичного спрямування конституції в соціальні питання.

Пункт тринадцятий підтверджував права та привілеї, колись надані Києву та іншим українським містам. Мовиться в першу чергу про привілей на Магдебурзьке право.

Чотирнадцятий пункт регулював складні соціальні відносини, що виникали між суспільними станами і ярмом лягали на плечі посполитих і бідних козаків – численні напруги, зловживання, паразитування тощо. Конституція щодо цього застерігає, щоб “жодні особи військові та їхні, ясновельможного гетьмана, переїжджі слуги не вимагали за приватними ділами, ане військовими, підвід, кормів, нопоїв, поклонів та провідників, бо через те гордовим розорення, а бідним людям наноситься знищення”.

У попередні часи українське суспільство, в першу чергу, звичайно, посполитий люд, несли великі збитки на утриманні всіляких військових формувань, як от : поліцейських полків, гетьманської гвардії тощо. Пилип Орлик, як автор, чітко усвідомлює це, і тому в разі закінчення вйни за визволення України пропонує провести реформу:

“А як багато після закінчення війни ясновельможний гетьман має тримати платних компаній та піхотинців при своєму боці на послугах військових, про те на генеральній Раді буде увага й постанова”.

Про це йдеться у п’ятнадцятому пункті.

І, нарешті, останній пункт Конституції, шістнадцятий, містить у собізаконодавчі заходи щодо врегулювання торговельних, зокрема, ярмаркових справ, у яких чинилося багато надуживань, здирства тощо, так щоб “виїздні ярмаркові аби вибирали повинність із кого належить, а не в убогих людей”.

А крім цього ту же говориться як гетьмана і верховного гаранта прав, бо ж “йому доручаються і всі у Вітчизні нелади для премудрого оправлення, права та вольності військові для непорушного збереження та оборони. Договори сі та постанови для конечного виконання, які його вельможність зволить потвердити не тільки підписом своєї руки, але і фомально присягою і тисненням військової печатки”.

Закінчується Конституція текстом присяги гетьмана Орлика, в якій він зобов’язується незмінно виконувати всі пункти, зазначені в Конституції, дбати про розширення прав та вольностей військових, зберігати шану до осіб заслужених, а до ворогів, грунтуючись на “артикулах правних”, справедливість.

Таким є основний зміст “екзильної конституції”, яка ніколи не набрала чинності і залишилася “як покажчик того рівня політичної думки, якого досягнули українські діячі з кругів Мазепи й Орлика.

Як бачимо, цей рівень був не просто дастатнім чи належним у порівнянні з недемократичним і неліберальним духом часу. Якщо порівняти ідеї, висловлені в орликовій конституції, з тими ідеями, які превалювали в сусідніх державах, тоді ми можемо належно оцінити всю вагу цього документу. Україна, як одинокий острів, перебувала в океані західних і східних монархій, імперії, деспотів, де політична еліта в кращому випадку схилялася до ідеї “освідченого абсолютизму”. Лише Англія, Нідерланди та Швейцарія на той час втілювали принципи конституціоналізму в політичну й апрвову практику . Тому українська державність виявилась сильною передусім своїми ідеалами, які випередили на століття загальний суспільно-політичний розвиток у східно-європейському регіоні.


Висновки

Створив Пилип Орлик 1710 року щось вроді української конституції, що її начальною точкою була теза про незалежність України обох боків Дніпра від чужого панування. На чолі тої незалежної, української держави, мав станути гетьман, узалежнений від Генеральної Ради, зложеної з генеральної старшини, полковників і військових депутатів. Тричі в рік мав радити сейм, зложений з полкової й сотенної старшини та послів і представників запоріжського війська. Позатим Орликова конституція передбачала цілу низу реформ у ділянці верховної й виконавчої влади та в межах громадського устрою, прав та обов’язків козацької, міщанської та селянської суспільности. Взагалі вся конституція була пройнята широким демократизмом, що відбивав дуже різко на тлі політично-громадських умо життя тогочасної, східної Європи. Нажаль, як і гетьманство Орлика, була його конституція паперова, теоретична. Війти в життя не довелося ій так само, якіОрликові не вдалося справді засісти на гетьманському столі. Її вартість для історії чисто моральної натури – вона є тільки незреалізованим етапом розвитку української політичної думки.


Використана література

1.Велика історія України.- К. Глобус, 1993р.

2.Дорошенко Д. Нарис історії України. – Т.2.- - с.158

3.Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710р. – К., 1994

4.Сушинський Б. Козацькі вожді України. - Одеса, 1998, с. 538 – 544

5.Угода та Конституція Пилипа Орлика // Розбудова держави. - № 5, 1992. – с.6

6.Яковенко Н. Нарис історії України. – К., 1997, с. 236 – 239

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:02:40 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:30:48 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Пилип Орлик і Козацька Конституція 1710 року

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151188)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru