Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років

Название: Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років
Раздел: Рефераты по истории
Тип: контрольная работа Добавлен 06:12:15 11 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 331 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Завдання 1. Охарактеризуйте отаманщину як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років

У результаті всенародного протигетьманського повстання в листопаді грудні 1918р. до влади прийшла Директорія Української Народної Республіки (УНР) орган, що виник як широка політична коаліція, яка представляла політичні сили різнопланової орієнтації з протистоянням державницької лінії та соціалістичних ілюзій.

Історія не дала для УНР можливості мирного будівництва, щоб уповні відновити демократичні органи влади, створити надійну національну збройну силу держави. В той же час на плечі українського народу та його провідників ліг важкий тягар боротьби за визволення. Уже на початку 1919р. війна велася одночасно на трьох фронтах, причому українська армія була слабшою від кожного окремо взятого противника і, на відміну від них, не мала жодної зовнішньої підтримки.

Найбільшою перепоною у становленні УНР стала друга російсько-українська війна. Анулювавши Брестську мирну угоду, більшовицька Росія заявила, що не визнає Україну суверенною державою. Директорія УНР змушена була розпочинати не налагодження державного життя, а вести війну з більшовиками, до якої зовсім не була готова і яка перманентно, одразу ж за протигетьманським повстанням була розв'язана Червоною армією. Прикриваючись маріонетковим, створеним 28 листопада 1918р. у Курську "Тимчасовим робітничоселянським урядом України" та його "збройними формуваннями", більшовики розгорнули наступ на Україну. Агресія супроводжувалась жорстокістю, кривавими злочинами, тортурами і садизмом червоноармійських військ на українській землі. Частини Червоної армії 3 січня 1919 р. увійшли в Харків. 2 лютого 1919р. перед неминучим захопленням Києва радянськими військами Директорія та уряд УНР залишили Київ і перебазувалися до Вінниці.

На заклик Директорії в армію УНР вливалися сотні повстанських загонів зі слабкою дисципліною та небажанням виконувати накази командування. Мали місце непокора армійських командирів, спроби різних отаманських переворотів тощо. У війську поглиблювалася деморалізація та анархія.

За таких обставин зародилося явище, що отримало назву « отаманщина » . Загалом історична наука дала отаманщині негативну оцінку, як деструктивній силі, що паралізовувала українську визвольну боротьбу, поглиблювала внутрішній фронт, підточувала провідні сили народу і послаблювала можливості протистояти перед зовнішнім фронтом, яким були передусім російські біла і червона імперії. Глибока роз'єднаність та антагонізм, що панували між окремими загонами, та ворожнеча між отаманами завдавали великої шкоди. Отамани часто виявляли багато геройства і самопосвяти в боротьбі з ворогами, але, виступаючи відокремлено, розпорошували національну енергію, занархізовували життя, деморалізовували національні сили. Сваволя і отаманія у війську часто зводили нанівець плани командування.

До проблеми отаманщини в добу Директорії УНР зверталося багато авторів історичних досліджень, нарисів, спогадів тощо. У працях сучасників тієї доби В.Винниченка, Д.Дорошенка, М.Шаповала та інших це явище було застосовано до характеристики загалом усієї української армії. Ними до української історіографії привнесені суб'єктивні твердження, що нібито вся армія УНР була недисциплінованою, малосвідомою, здатною лише на бунти, а її командири були хворі «отаманією». Головною з причин отаманщини ці автори неправомірно називають незадоволення політикою С.Петлюри та українських урядів. В.Винниченко вважав, що з народженням отаманщини скінчилася влада Директорії. Він неправомірно переносить визначення "отаманщина" на все суспільнополітичне життя цього періоду, характеризуючи його епітетами суцільно негативного спрямування і перекладаючи всю відповідальність за неї на С.Петлюру, начебто тому, що він "поєднав в своїх руках військову і політичну владу, яка стала на загал "отаманською".

Отже, існування феномену отаманщини в добу Директорії УНР має такі глибинні причини, як-то пробудження селянської стихії, стислі строки формування армії, наявність незаконних збройних формувань, самоуправство окремих місцевих політичних та отаманських авторитетів, слабкість державного апарату і центральної влади, вплив підривної більшовицької пропаганди, внутрішні суперечності між українськими політичними силами.

Завдання 2. Як ви вважаєте у чому виявляється обмеженість суверенітету УСРР на початку 20-х років ХХ ст Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпадуРосійської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загальногополітичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набірзасобів — від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах.

Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів»та «зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиттянайголовніших наркоматів Росії та національнихреспублік. Після закінченнявійни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки доскладу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шаленийтиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам.

Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликавзвинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. КомандувачаЗбройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженомуРеввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад(лютий—березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарськийсоюз із Росією виступили представники опозиційних партій — УКП та лівихесерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх іпроголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх доскладу центральних наркоматів Російської Федерації.

Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати відрадянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про переданняРСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російськезовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних»республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури.

Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальнийнавчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, — Інститутзовнішніх відносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестисявиключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли вКиївському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин(з 1990 р. — Інститут міжнародних відносин).

Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й.Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками»передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії.

Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику збоку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізаціївиступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносинрадянських республік інший принцип — принцип рівних прав у складіфедерації.

10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію проутворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздівРад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створенняСРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Деклараціюпро утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформленнятривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточнозатверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік, у тому числі і України обмежувалисязначно більшою мірою, ніж у попередніх проектахдокументів, пов'язаних зістворенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практичнопоступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративнимиодиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідноз офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмоукраїнський народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.

Завдання 3. Охарактеризуйте діяльність Українського таємного університету у Львові

Реагуючи на полонізацію освіти, свідома українська інтелігенція заснувала у Львові таємний Український університет (1921—1925). Масштаби діяльності цього підпільного (сучасники назвали його «катакомбним»), навчального закладу вражають. У період свого піднесення він мав три факультети (філософський, правничий та медичний) і 15 кафедр. Майже 1500 студентів навчалися під керівництвом 54 професорів

Львівський (таємний) український університет — український нелегальний вищий навчальний заклад у Львові заснований у липні 1921 року і існував до1925 року.

Університет був заснований за ініціативи Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. П. Могили та Ставропігійського Інституту у Львові, як реакція на дії польської влади із закриття українських кафедр у Львівському університеті і забороною навчання в ньому для студенів української національності. Останнє було спричинено рішенням стосовно обов'язку студентів Львівського університету та Політехніки служити в польській армії.

Рішення приступити до створення Л(т)УУ було прийнято на з'їзді українського студентства у Львові в липні 1921 року. У середині вересня 1921 року новостворений навчальний заклад розпочав свою роботу. Університет діяв нелегально, на громадських засадах. Заняття проводились в приміщеннях НТШ, «Просвіти», Національного музею, закладах «Рідної Школи», підвалах собору св. Юра, на приватних квартирах викладачів і студентів.

У першій рік свого існування університет мав три відділи (факультети): філософський, юридичний, медичний, пізніше було утворено технічний відділ. В 1922 році на базі технічного відділу було створено Українську (таємну) Високу Політехнічну Школу (існувала в 1922—1925 роках) у Львові. В 1924 році до університету формально було приєднано ще й факультет мистецтва під керівництвом Олекси Новаківського і протекторатом Андрея Шептицького. В університет записалося 1028 студентів. З них:

· на філософський факультет — 235;

· на юридичний — 608;

· медицини — 185.

Крім того було ще 230 надзвичайних студентів. Таким чином всіх записаних в університет нараховувалось — 1258. На технічному від ділі навчалось 150 студентів.

Першим ректором Л(т)УУ був доктор Василь Щурат, потім Мар'ян Панчишин, Микола Чайковський, Є. Давидяк. Ректором Високої Політехнічної Школи було обрано В. Лучківа.

У 1924—1925 роках на трьох відділах університету нараховувалося 58 кафедр. На філософському факультеті було 22 кафедри, юридичному — 26, медичному — 10. На філософському та юридичному факультетах навчання тривало 4 роки, на медичному та в політехніці — 2 роки. Після двох років навчання у Львові студенти медицини та політехніки мали змогу продовжувати навчання у вищих навчальних закладах Праги, Відня, Гданська. В 1921 році для керівництва справами у закладі був створений Сенат університету, до складу якого входили Василь Щурат, Мирон Кордуба (декан історичного факльтету), Іван Крип'якевич, Іван Раковський, Володимир Вергановський (декан юридичнного факультету), М. Левицький, Р. Ковшевич, Іван Куровець (декан медичного факультету), М. Музика, Анатоль Вахнянин. Серед викладачів університету були відомі українські вчені: Іван Крип'якевич, Кирило Студинський, М. Корчинський, Степан Балей, Михайло Возняк, Михайло Галущинський, Ф. Копесса, Іларіон Свєнціцький, В. Левицький, Микола Чайковський, Микола Чубатий, С. Старосольський, С. Шухевич, Юліан Гірняк та інші.

Незважаючи на складні умови, пов'язані з нелегальним існуванням, рівень викладання і підготовки спеціалістів в університеті був високим. Студенти університету мали свої численні молодіжні організації, серед яких «Український Студентський Союз», «Академічна громада», «Медична Громада», «Гурток Правників», «Крайова Студентська Рада» та інші. Науковий гурток істориків видавав журнал «Історичний Вісник». Матеріальну підтримку діяльності університету надавали українські господарсько-економічні установи, частина фінансової допомоги поступала від численної еміграції із Чехословаччини, США і Канади.

Викладачі та студенти університету зазнавали постійних переслідувань з боку польських органів влади. Заходи національних громадсько-політичних організацій і українських депутатів польського сейму, спрямовані на легалізацію діяльності Л(т)УУ, були безуспішними. Переслідування та арешти польською поліцією студентів та професорів, відсутність матеріальної бази і нестача коштів, урядова заборона службовцям державних установ викладати в університеті та дискримінація випускників привела до припинення діяльності Л(т)УУ в 1925 році. Після закриття український університет було створено за кордоном — Український вільний університет.


Завдання 4. Продовжте речення:

Ініціаторами створення дивізії «СС - Галичина» були представники німецького командування та українського визвольного. Ініціатором цієї ідеї був губернатор Галичини Отто Вехтер, який за допомогою української дивізії хотів залучити українців до тіснішої співпраці з німцями.

Ініціативу Вехтера підтримав професор В. Кубійович — Голова Українського Центрального Комітету — єдиної легальної установи, яка відстоювала інтереси українців у Генеральній губернії й одночасно з проголошенням 28 квітня 1943 р. створення дивізії «Галичина» закликала українське громадянство вступати до лав дивізії.


Список використаної літератури:

1. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. - К.: Наукова думка, 1995.

2. Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.

3. Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині.- Львів; Нью-Йорк, 1999. −129 с.

4. Підкова І.З., Шуст Р.М.. Довідник з історії України - Т.1. - К.: Генеза, 1993; Т.2. - К.: Генеза, 1995.

5. Субтельний О. Україна. Історія. - 2-е видання. - К.: Либідь, 1992.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:01:14 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:29:58 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Отаманщина, як явище у період української національно-визвольної революції 1917-1920 років

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151312)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru