Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Особливості історичного розвитку Молдови

Название: Особливості історичного розвитку Молдови
Раздел: Рефераты по истории
Тип: контрольная работа Добавлен 23:28:46 01 октября 2008 Похожие работы
Просмотров: 38 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Кам'яний вік

Найдавніші сліди існування людини на території Молдавії відносяться до раннього палеоліту (200—70 тис. років тому). З цього часу відомі стоянки ашельської культури (гроти Старі Дуруїтори, Вихватинці). Стоянки мустьєрської культури (середній палеоліт — 70—40 тис. років тому) знайдені у сіл Бутешти, Буздужани і Трінка. У пізньому палеоліті (40—10 тис. років тому) з'явився сучасний тип людини — кроманьйонець (гроти: Бринзени I, Чутулешти I, Рашков VII).

Стоянки епохи мезоліту на території Молдавії (VIII—V тисячоліття до н. е.) знайдені у селах Фрумушика і Саратени.

Найдавніша неолітична (V тисячоліття до н.е.) культура на території Молдавії — буго-дністровська — відома по групі невеликих поселень, розташованих біля р. Сороки. В кінці V тисячоліття до н.е. в межиріччя Дністра і Прута проникли племена культури лінійно-стрічкової кераміки.

На межі V—IV тисячоліть до н.е. в Дністровсько-Карпатських землях в результаті тісних контактів носіїв культур лінійно-стрічкової кераміки і буго-дністровської, сильного впливу нижньодунайської культури Боян зароджується трипільська культура мідно-кам'яного століття (енеоліту), що розвивалася близько 2 тис. років. Найбільш відомі пам'ятники: біля р. Флорешти, сіл Карбуна, Солончені, Бринзени, Вихватинці і Жура. В період мідно-кам'яного століття на півдні Молдавії жили також племена гумельницької культури, близькі трипільцям. Пам'ятники: біля р. Вулканешти і с. Лопатіца.


Бронзовий вік

У ранньому періоді бронзового віку (кінець III — перша третина II тисячоліття до н.е.) серед племен, що населяли територію Молдавії, переважали кочові скотарі. У середньому (друга третина II тисячоліття до н.е.) і пізньому (третя третина II тисячоліття — початок I тисячоліття до н.е.) періодах населення стає осілим, займаючись як землеробством, так і скотарством.

В кінці періоду бронзи територія Молдавії була розділена на дві зони: лісостепову і степову. У лісостеповій зоні жили племена культури Ноа. У степовій зоні мешкали кіммерійці. Пам'ятники раннього і середнього періодів бронзи представлені головним чином курганними похованнями, розкиданими по всій країні.

Залізний вік

У першій половині I тисячоліття до н.е. в лісостепову частину Дністровсько-Прутського межиріччя просунулися фракійські племена — носії культури гальштата. У степовій частині продовжували жити кіммерійці.

У розвитку культури фракійського гальштату на території Молдавії виділяються три етапи: ранній (X—IX ст. до н. е.; Кишинів, сіла Лукашевка, Миндрешти), що характеризується переходом від пізньої бронзи до раннього заліза; середній (VIII—VI ст. до н. е.; р. Шолданешти, с. Селіште), якому властиво розповсюдження залізних знарядь, і пізній (V ст. до н. е.) — перехідний від культури фракійського гальштату до гетської (сіла Данчени, Пиржолтени).


IV—I століття до н.е. Гети

В період IV—III століть до н.е. на території Дністровсько-Прутського межиріччя були розселені гети (гето-даки) — одна з груп північно-фракійських племен.

Гети були об'єднані в союзи племен і знаходилися на стадії військової демократії. Розкопані селища і городища гетів (сіла Бутучени, Сахарна). Гети підтримували зв'язки з грецькими причорноморськими колоніями, про це свідчать монети з Тіри (сучасний Білгород-Дністровський) і глиняні грецькі амфори.

В кінці III — початку II століть до н.е. на територію гетів вторгаються поморські племена, які в письмових джерелах звичайно ототожнюються з бастарнами або галатами. В результаті злиття утворилося населення, що створило нову матеріальну культуру — лукашевську, в якій переважали гетські елементи.

У IV—III століттях до н.е. степову частину побережжя Дністровського лиману заселяли осілі племена, в яких дослідники звичайно бачать нащадків елліно-скіфів Геродота. Під час військових походів і набігів в Дністровсько-карпатські землі проникали і кочові скіфи.

I—III століття н.е. Римський вплив

У I столітті до н.е. посилюється римська експансія в Нижньому Подунав'ї. Римляни створюють провінцію Нижня Мьозія (сучасні Північна Болгарія і Добруджа). У 57 році н.е. вони вводять свій гарнізон в Тіру. На півдні Дністровсько-Прутського межиріччя стояли I Італійський і V Македонський легіони (черепиця з штемпелями цих легіонів була знайдена на лівому березі Дунаю, біля його гирла, біля села Орлівка Одеської області). Деякі дослідники вважають, що південний Траянов вал, перетинаючий межиріччя із заходу на схід, був споруджений римлянами — для боротьби з кочівниками, що вторгалися, проте дані, одержані в результаті розкопок, це не підтверджують.

Римська експансія прискорила формування у гето-даків ранніх політичних утворень. Так, в I столітті до н.е. відоме об'єднання гето-дакійських племен під керівництвом Буребісти, яке, проте, незабаром розпалося. Потім центр політичних утворень гето-даків пересунувся в район Карпат, де в I столітті до н.е. виникають ранні форми державності.

Після двох запеклих воєн (101—102 і 105—106) римський імператор Траян захопив частину земель гето-даків і утворив провінцію Дакія. Вона була заселена римськими і романізованими колоністами. Влада проводила політику романізації гето-даків.

Дністровсько-Прутське межиріччя (і, зокрема, територія сучасної Молдавії) не ввійшло до складу провінції Дакія, і тут романізації як такої не було, проте населення цієї території також відчуло певний римський вплив.

III—V століття. Варвари

У 271 році під тиском варварів римляни вимушені покинути сусідню Дакію і відступити на правий берег Дунаю. Частина романізованого населення була евакуйована, частина залишилася в містах і селах, в основному в передгірних областях. Згодом воно стало одним з елементів етносу волохів, предків східно-романських народів, які пізніше заселили територію Молдавії.

У ході «великого переселення народів» у Дністровсько-Прутське межиріччя проникали різні варварські племена: венеди, герули, готи, гепіди, сармати і інші.

У III—IV ст. на території Молдавії була розвинена черняхівська культура (поселення поблизу сіл Будешти, Собар), носіями якої були фракійці, сармати, венеди, готи і ін.

В кінці IV століття гуни, що спустошили ці землі, розсіяли і знищили племена черняхівської культури, залишки яких пізніше асимілювали слов'янами.

V—XI століття. Слов'яни

В кінці V — початку VI століть почалося широке проникнення слов’ян у Дністровсько-карпатські землі. Долини Дністра, Лозини і Сирета були зручними шляхами в просуванні слов'ян до Дунаю і на Балканський півострів. Осідаючи на землях між Дністром і Карпатами, слов'яни зустріли тут залишки колишнього населення і асимілювали його. Це підтверджує кераміка черняхівського типу, що зустрічається на території ранньослов’янських поселень.

Слов'яни, що заселяли Дністровсько-карпатські землі входили до складу двох великих племінних союзів — антського і склавинського. За свідченням готського історика Йордана, межа між ними в основному проходила по Дністру, проте на півдні межі антського союзу тягнулися аж до Нижнього Подунав'я. Письмові джерела згадують на північному побережжі Нижнього Дунаю таких вождів як Ардагаст, Пірогаст, Мусокій. Одним з крайніх південно-західних антських племен були тиверці, які, як указує недатована частина «Повести временних лет», займали землі по берегах Дністра до Дунаю і Чорного моря. Залишки укріпленого поселення тиверців IX—XI століть знайдені у с. Екімауци (Екімауцьке городище).

Всього на території Молдавії відкрито більше 30 слов'янських поселень VI—VII століть (Хуча, Ганськ (Ханська)) і близько 200 поселень VIII—IX століть (Бранешти, Лопатна, Одая, Алчедар).

У X столітті слов'янські племена, що мешкали в Дністровсько-Прутському межиріччі, знаходилися у сфері впливу, а часом і входили до складу Древньоруської держави. Південну частину Дністровсько-карпатських земель заселяли племена балкано-дунайскої культури, носіями якої в основному були південні слов'яни, що проникли на територію Молдавії в період розповсюдження впливу Болгарського царства на північ від Дунаю (IX—XI століття).

XI—XIII століття. Кочівники

Печеніги, що з'явилися в X столітті в степах Північного Причорномор’я, протягом сторіччя постійно загрожували осілому населенню від Дніпра до Дунаю. У другій половині XI—XII ст. у Дунайсько-дністровські землі перекочували половці (кумани).

В результаті вторгнення кочівників кількість слов'янських поселень Дністровсько-карпатських земель значно зменшилася. У північній лісостеповій області між Карпатами і Дністром в XII—XIII ст. проживали залишки слов'янського населення і проникаючі сюди з предгір Карпат волохи. У XII—XIII ст. у північній частині Дністровсько-карпатських земель, а іноді і у всьому краю розповсюджувалася влада Галицького князівства.

Уздовж Дністра, ближче до Галицьких земель, мешкали «вигонці» — слов'яни, що бігли від гніту бояр з володінь галицьких и волинських князів. У XI—XIII ст. у низов’ях Дунаю існувала державне утворення Берладська земля, з центром в місті Берлад (сучасний Бирлад у Румунії), населення якого (берладники) також складалося з різноплемінних утікачів від феодального гніту з російських князівств.

По сусідству з галицькими «вигонцями» розташовувалися бродники (земля бродників), відомості про яких надзвичайно мізерні.

Частина половців осіла в районі річки Милків; тут в XIII столітті існувала Куманська єпископія, у межах якої проживали і волохи.

XIII—XIV століття. Золота Орда

Монголо-татари, розгромивши в 1237—40 російські князівства, рушили на захід, підкорюючи Дністровсько-карпатські землі, знищуючи крупні центри і поселення. Письмові джерела відзначають, що татари розорили Куманську єпископію і захопили землю бродників. Протягом другої половини XIII — першої половини XIV ст. частина монголо-татар осіла на рівнинах поблизу гирла Дунаю, включивши південно-східну частину Дністровсько-карпатських земель в склад Золотої Орди. Решта території, зокрема районів карпатських предгір, безпосередньо не входила у володіння монголо-татар, але ймовірно знаходилася від них в певній залежності.

Влада Золотої Орди колонізувала захоплену територію різноетнічним осілим населенням, внаслідок чого виникла синкретична золотоординська культура. В цей час з'явилися міста, відомі по розкопках поблизу сіл Костешти (Яловенський район) і Требужени (Старый Орхей), в закруті річки Реут, в 18 км на південний схід від сучасного Оргеєва. На південному сході краю продовжували існувати два старовинні торгові міста — Бєлгород (Монкастро) і Кілія (Лікостомо), в яких переважав генуезький торговий капітал.

Протягом XII—XIV століть, в результаті переселення в Дністровсько-карпатські землі, волохи поступово стають тут основним населенням. Найбільш ранні відомості про волохах на півночі від Дунаю містяться в староруському літописі «Повість временних літ», в якому вказується, що в 898 році волохи разом із слов'янами жили десь в Карпатах і на захід від них. Перша згадка про волохів, які проживали поблизу кордонів Галицької Русі, зустрічається в творі візантійського історика Микити Хоніата (1164). Найгустіше заселеними в XIV столітті були райони Східного Прикарпаття. Вони стали центром формування Молдавської держави. (Заселення волохами Лівобережжя Дністра проходило пізніше — в XVI—XVIII століттях.)

XIV—XIX століття. Молдавське князівство

У XIV столітті Золота Орда прийшла в занепад. Землі на захід від Лозини, розташовані на околиці володінь Орди, раніше інших позбавилися монголо-татарського ярма. У середині 1340-х років угорці розгромили золотоординське військо. Землі в басейні річки Молдова (західна частина майбутньої Молдавської держави) опинилися під владою угорських королів. На цій території утворилося Молдавське князівство — первинно як васальне князівство Угорського королівства.

Першим намісником Молдови (близько 1351—1353) був Драгош, волоський воєвода з Марамуреша, з ім'ям якого традиція пов'язує виникнення Молдавської держави. Після Драгоша Молдовою управляли його сини — Сас (1354—1358) і Балк (1359).

У 1359 році, в результаті повстання проти угорського панування, князівство добилося незалежності. Першим правителем самостійного Молдавського князівства став Богдан I (1359—1365), який до цього, так само як і Драгош, був воєводою в Марамуреше і васалом угорського короля.

Незабаром після цього у татар було відвойоване межиріччя Лозини і Дністра. Його столицею стають спочатку Байя, потім Сучава, а згодом Ясси. До 1400 року до складу князівства була включена фортеця Білгород (сучасний Білгород-Дністровський). Східною межею князівства була річка Дністер. Західна межа проходила по вершинах Карпатських гір, південна — по Чорному морю, річкам Дунай, Сирет і Мілков. На півночі природної межі не було, Покуття тривалий час було спірною областю через яку між Молдавією і Польщею велися війни.

У 1456 Молдавське князівство потрапляє у васальну залежність від Туреччини.

У 1774 за Кючук-Кайнарджійським мирним договором Молдавія потрапляє під протекторат Росії.

За умов Бухарестського миру, укладеного в 1812, частина цієї території — між Прутом і Дністром — відійшла до Росії, де її називали Бессарабія.


1812—1917. Бессарабія у складі Російської Імперії

Російсько-турецькі війни сприяли звільненню Бессарабії від османського панування. За Бухарестським мирним договором у 1812 році вона була приєднана до Росії. Це була найбільш спустошена частина Молдавії, єдина територія, що залишилася від середньовічного молдавського князівства. Займаючи до 50 % її території, Бессарабія мала лише близько 25 % населення. До 1812 року південь Бессарабії, що раніше знаходився під безпосередньою владою турецьких пашей і татарських ханів, був населений особливо рідко. Сюди переселилися болгари і гагаузи, що бігли від турецьких розправ, німці-колоністи, українці, росіяни, а також молдавські переселенці з-за Пруту і з центру Бессарабії.

У 1829 році за Адріанопольским миром Туреччина уступила Росії і дельту Дунаю, яка також ввійшла до складу Бессарабії. У 1856 року за Паризьким мирним договором Росія уступила Туреччині дельту Дунаю, яка була приєднана до Добруджі, безпосереднього володіння Туреччини, і південно-західну частину Бессарабії, пізніше Ізмаїльський повіт, яка ввійшла до складу князівства Молдавії і повернена Росії за Берлінським трактатом в 1878 році.

Після приєднання Бессарабії до Росії уряд почав облагштовувати знов приєднані області за зразком внутрішніх губерній, наскільки те дозволяли місцеві умови, і 29 квітня 1818 року було видано статут утворення Бессарабської області, і тоді ж встановлені присутні місця по всіх частинах управління. Найважливішою особливістю устрою Бессарабської області була установа бессарабського Верховної ради, встановлення вищого порівняно із звичайними губернськими місцями і в багатьох місцях замінюючого головне управління. Головою в цій Раді, що носила адміністративно-судовий характер був повноважний намісник Бессарабської області, звання якого було потім сполучено із званням новоросійського генерал-губернатора, що проживав в Одесі. Головним обличчям губернського управління був цивільний губернатор; урядова і казенна частина зосереджувалася в обласному уряді. Статут 1818 року був замінений «Установою для управління Бессарабської області» 29 лютого 1828 року, за яким управління області більш підходить під загальне губернське управління, ніж колишнє, головне і губернське начальство підлеглі тим же центральним органам, як і у внутрішніх губерніях, одна тільки обласна рада, що замінила колишню Верховну раду, складає особливість цієї області.

У 1854 року на Бессарабську область була поширена загальна установа губернських управлінь, а в 1873 року область перейменована в губернію.

У 1861-75 рр. в Бессарабії була здійснена селянська реформа. Для царан, які складали 58,6 % всього населення, реформа проведена в 1868 році. У 1869-72 рр. відбулося більше 80 селянських заворушень, для придушення 41 з них посилалися війська.

У середині 1870-х рр. в Бессарабії виникли перші народницькі гуртки, ними керували Н. Кодряну, Ф. Деніш, Д. Фрунзе.

1918. Молдавська демократична республіка

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у Петрограді по всій Бессарабії активізувалася діяльність Рад, в яких значне місце займали більшовики. Резолюція про визнання радвлади була прийнята спочатку в Бендерах на сумісному засіданні партій есерів і соціал-демократів з профспілками міста, що пройшло 28 жовтня 1917 року. Кишинівська Рада визнала радвладу 22 листопада. У Тирасполі були зроблені спроби перетворення Рад в орган влади. Ситуація, що склалася, а також безлади в селі і курс Центральної Ради України на незалежність примусили Сфатул Церій (Раду Краю) 2 грудня 1917 року прийняти декларацію, що проголошувала утворення Молдавської Демократичної Республіки:

«…Маючи на увазі встановлення громадського порядку і зміцнення прав, завойованих революцією, Бессарабія, спираючись на своє історичне минуле, проголошує себе віднині Молдавською Демократичною Республікою, яка ввійде до складу Російської демократичної федеральної республіки членом з тими ж правами…»

У Сфатул Церій йшли дебати з приводу назви республіки. Одним з варіантів була «Бессарабська республіка». Але перемогла точка зору П. Ерхана, який наполягав що «назву республіці потрібно дати на ім'я того народу, який переважає чисельно в Бессарабії».

7 грудня 1917 роки була організована Рада Генеральних Директорів (уряд), що складалася з дев'яти генеральних директорів (міністрів) на чолі з П. Ерханом, який одночасно був і міністром сільського господарства. Були призначені комісари в повітах, робилися спроби створення армії, створювалися комітети з вироблення законів. Проте Сфатул Церій не мав в своєму розпорядженні ні адміністративних, ні фінансових можливостей для підтримки громадського порядку в республіці.

Декларація про утворення МДР передбачала захист демократичних прав і свобод, передачу землі селянам без викупу, восьмигодинний робочий день, контроль над харчами, збільшення заробітної платні, утворення національної армії, рівні права для всіх національностей і т.п. По суті ця декларація повторювала декларацію про створення самого Сфатул Церій.

Депутати Сфатул Церій проінформували офіційною телеграмою уряд в Петербурзі. Нова республіка була визнана Петербурзькою Радою і Радою Народних Комісарів. Кишинівська рада есерів і соціал-демократів гарантувала підтримку у введенні в дію декретів про мир, землю і робочий контроль.

Тим часом зріс вплив Рад: створювалися загони Червоної Гвардії, з в'язниць звільнялися політичні ув'язнені, здійснювався контроль над цінами і вилучалися товари у спекулянтів; Ситуацію в селі контролювали селянські комітети, які не допускали представників Ради Генеральних Директорів і здійснювали захоплення поміщицьких земель; особливо ускладнювала обстановку присутність залишків російської армії, що на той час абсолютно розпалася. Солдати молдавських частин відмовлялися брати участь в придушенні аграрного руху.

У цих умовах лідери Сфатул Церій почали вести переговори з румунським урядом про введення військ до Молдавії. Відомості про ці переговори просочилися, що викликало масовий протест населення. Не чекаючи завершення переговорів 7 грудня 1917 року під приводом закупівлі продовольства два полки румунської армії перетнули Прут, зайняли Леово і декілька прикордонних сіл. Більшовики Кишинівського гарнізону змогли вчинити опір румунським військам, а революційно налаштовані солдати узяли під контроль прикордонну станцію Унгени.

20 грудня у Кишиневі і інших містах були поширені прокламації, що викривали діяльність Сфатул Церій і звинувачували його у продажі Бессарабії Румунії. Уряд МДР відкидав ці звинувачення. 21 грудня у «Бессарабському житті» була опублікована інформація, що «села Погенешт, Сарата Резешт і Войнешт оточені румунськими арміями, які стріляють по населенню». Резолюції, що виражали протест проти введення румунських військ, опублікували багато суспільних організацій, включаючи селянські з'їзди Хотинського і Бєльського повітів, другий з'їзд Румчерода і інші.

28 грудня 1917 року на засіданні Сфатул Церій в Селянській фракції П. Ерхан поставив на голосування питання про необхідність введення румунських військ «для боротьби з анархією, охорони продовольчих складів, залізниць і висновку іноземної позики». Ця пропозиція була прийнята більшістю голосів (38). Військовий міністр МДР Г. Пинтя заявив:

«…молдавське населення, і особливо солдати-молдавани, були розгнівані тим, що прийдуть румуни, щоб відібрати у них землю, здобуту в результаті революції, і свободи, завойовані після століття страждань.»

Того ж дня в Кишиневі почав роботу фронтвідділ Румчерода, діяльність якого була направлена на підготовку відсічі підготовлюваному вторгненню в Бессарабію.

У перших числах січня румунські війська перейшли молдавський кордон і зайняли міста Болград, Кагул, Леово, Унгени і декілька сіл. 6 січня 1918 року була зроблена спроба атакувати Кишинів з боку Роздільної загоном трансільванців. Проти них виступили частини фронтвідділу Румчерода і молдавські загони, які були відправлені на підтримку румунським військам Радою Генеральних Директорів, але перейшли на сторону більшовиків. Вони роззброїли трансільванців і відправили в Одесу.

8 січня румунські війська почали наступ на північні і південні райони Молдавської Демократичної Республіки. У відповідь на це Бєльцька рада повіту селянських депутатів створила Революційний штаб по охороні Бессарабії і червоногвардійський загін. Також був створений Революційний Комітет порятунку Молдавської республіки, що складався з представників Рад Кишинева, Бендер, Тирасполя і Молдавського солдатського комітету півострова Крим. Але сили були нерівні і після декількох днів кровопролитних боїв революційний штаб покинув Кишинів і 13 січня його зайняли румунські війська. 15 січня Сфатул Церій за ініціативою І. Інкулеца провів урочисте засідання на честь прийому румунського генерала Е. Броштяну. У своїх заявах Сфатул Церій переконував населення, що румунські війська прийшли лише для боротьби з анархією і охорони залізниць і складів.

В цей час північ Молдавської Демократичної Республіки аж до Єдинець і Дондюшан був зайнятий австро-угорськими військами, а чотири румунські дивізії, що зайняли решту частини Молдавії, надавали коридор для передислокації німецьких військ до Одеси.

У Кишиневі ж почав роботу Губернський селянський з'їзд, проте він був розігнаний, а члени президії — молдавани В. Рудьєв, Которос, Прахницький, І. Панцирь і українець П. Чумаченко — були обвинувачені в антируминізмі і розстріляні за наказом коменданта Кишиневу Мовіле.

22 січня 1918 року міністр П. Ерхан інформував Сфатул Церій, що Українська Народна Республіка проголосила незалежність. На засіданні в ніч з 23 на 24 січня в умовах дислокації на території республіки румунських військ Сфатул Церій проголосив незалежність. У декларації про незалежність проголошувалися демократичні права і свободи, рівність народів, передача землі селянам і т.п.

Тим часом населення Молдавії продовжувало активний опір румунським військам. Особливо запеклі бої йшли під Бендерами, в Ізмаїлі, Кілії, Акермані, Вилково і на півночі Бессарабії.

Обороною Бендер керував бендерський штаб, очолюваний Г. Борисовим (Старим), сумісно з фронтвідділом Румчерода. Перша спроба узяти Бендери була зроблена 29 січня, але солдати 5-го і 6-го Заамурських полків, робочі загони і ополченці відстояли місто. 2 січня румунам вдалося увійти до міста, але їх було вигнано з міста. 7 лютого місто все-таки було узяте. Румунські війська зігнали біля будівлі паровозного депо близько трьох тисяч чоловік, веліли зняти верхній одяг і цілий день протримали на морозі. Близько п'ятисот захисників міста бути розстріляно біля забору, який народ згодом назвав «Чорним».

У другій половині лютого радянські війська розбили румунські частини на лінії Резина—Шолданешти і завдали удару в районі Кицкан. Румунський уряд був вимушений піти на переговори з радвладою. Сумісний протокол про ліквідацію радянсько-румунського конфлікту був підписаний 5 березня румунською і 9 березня радянською стороною.

З радянської сторони угоду підписали Х. Раковський, М. Брашеван, В. Юдовський і М. Мурашок, а з румунської — міністр закордонних справ і голова ради міністрів А. Авереску. Проте цій угоді не судилося набути чинності. В результаті боїв з контрреволюційними силами Червоної Армії довелося віддалитися від Дністра, а Румунія не виконала своїх зобов'язань і узяла курс на приєднання Бессарабії, спираючись на підтримку крупних землевласників і політиків з Сфатул Церій.

У березні 1918 року був опублікований проект конституції МДР, розроблений групою молдавських юристів. Він передбачав зокрема, що «Молдавська Республіка складає незалежну і неподільну державу, чия територія не може бути відчужена».

Керівники Сфатул Церій І. Інкулец і Д. Чугуряну зробили декілька поїздок в Ясси з метою консультації з питання об'єднання Бессарабії з Румунією з румунським урядом, що знаходився в цьому місті, оскільки Бухарест був окупований німецькими військами. В результаті переговорів був розроблений план, згідно якого питання про приєднання повинне розв'язуватися Сфатул Церієм, а не референдумом, і після приєднання Бессарабія збереже статус провінційної автономії, Сфатул Церій залишиться найвищим органом влади і обиратиметься всенародним голосуванням.

27 березня 1918 року відбулося історичне засідання Сфатул Церію. На ньому було поставлене питання про об'єднання Бессарабії з Румунією. Представники німецької, болгарської і гагаузької меншин заявили, що в цьому питанні утримуються від голосування. Представник селянської фракції В. Циганко і представник Російської культурної ліги А. Грекулов заявили, що питання об'єднання можна вирішити тільки шляхом всенародного референдуму. Проте до їх аргументів не прислухалися, і було проведене відкрите поіменне голосування. За приєднання проголосувало 86 депутатів, проти — 3, стрималися — 36, відсутні на засіданні — 13.

У регіоні почалися масові страйки і повстання. У квітні бастували кишинівські залізничники, в травні-червні залізничники всієї Бессарабії. У Бендерах, Унгенах і Окниці були підпалені і висаджені артилерійські склади інтервентів. У Каменці і в багатьох селах мали місце селянські заворушення. На лівому березі Дністра активізувався партизанський рух.

У листопаді почалася підготовка до мирної конференції в Парижі, на якій Румунія мала намір добитися міжнародного визнання об'єднання. Румунський уряд організував скликання Сфатул Церію з метою ухвалення рішення про беззастережне об'єднання Бессарабії з Румунією без яких би то не було умов про автономію. Перед відкриттям Сфатул Церію генеральний комісар Бессарабії генерал Войтяну запросив депутатів і переконував їх відмовитися від автономії.

На засіданні 25—26 листопада 1918 року за відсутності кворуму 36-у голосами було ухвалено рішення про безумовне приєднання Бессарабії до Румунії, що ліквідувало всі умови акту від 27 березня 1918 року. Незабаром після ухвалення цього рішення Сфатул Церій припинив своє існування. Значна частина депутатів висловила протест із цього приводу і навіть направила меморандум румунському уряду з вимогами відновити автономію згідно акту від 27 березня, але їх претензії не були взяті до уваги.

Наступні 22 роки Бессарабія входила до складу Румунії.

1918 – 1940. Бессарабія у складі Румунії. Молдавська АРСР (1924-1940)

Рядом декретів на Бессарабію була поширена дія румунських законодавчих актів про кримінальний і цивільний кодекс, про організацію пошти і телеграфу, про застосування торгового кодексу. Були створені органи поліції і національної безпеки (сигуранці), жандармерії, суду і прокуратури, а також військові трибунали. Управління Бессарабією здійснювалося відповідно до адміністративних законів, що приймалися румунським парламентом. Верховна влада в краї послідовно здійснювалася адміністраторами, що призначалися королем і були наділені якнайширшими повноваженнями, мали наступні звання: генеральний комісар Бессарабії, потім міністр-уповноважений румунського уряду в Бессарабії, міністр-делегат уряду в Бессарабії, генеральний адміністративний інспектор у справах Бессарабії, верховний комісар румунського уряду у справах Бессарабії і Буковини, міністр Бессарабії.

Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка (Молдавська АРСР, МАРСР, АМРСР, молд. РАСС Молдовеняске) — автономна республіка у складі Української РСР. МАССР була утворена ухвалою ЦВК УРСР від 12 жовтня 1924 року з частини території Балтського і Одеського округів Одеської губернії і Тульчинського округа Подільської губернії. Межею МАРСР на заході і південному заході була оголошена лінія річок Прут і Дунай. Таким чином до складу МАРСР формально входила і Бессарабія, окупована у той час Румунією. МАРСР проіснувала з 12 жовтня 1924 по 2 серпня 1940.

У 1938 року Бессарабія була офіційно ліквідована як окрема адміністративна одиниця. Бєльцький і Сорокський жудеци ввійшли до складу Прутського цинуту, Ізмаїльський і Кагульський — до складу Нижньодунайського цинуту, Хотинський — Сучавського, а з інших був утворений Дністровський цинут. На чолі цинутів стояли королівські резиденти, а жудеци очолювали префекти.

У 1940 році посилилися протиріччя між королем Каролем II, який займав пробританську позицію, і гітлерівською Німеччиною, прихильниками якої були діючі в Румунії «Залізна гвардія» К. Кодряну, з одного боку, і група військових під керівництвом І. Антонеску, з іншою. Кароль II був вимушений визнати Віденський арбітраж, згідно якого Румунія повинна була поступитися частиною своїх територій СРСР, а частиною — Угорщині. На підставі Віденського арбітражу СРСР оголосив про повернення Бессарабії і Буковини до складу СРСР, і Румунія була вимушена відвести з цих областей свої війська. Скориставшись обуренням в Румунії, І. Антонеску усунув від влади Кароля II, а новим королем був проголошений Михай I.

1940-1991. Молдавська РСР

23 серпня 1939 року був підписаний Пакт Молотова - Ріббентропа — договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом. У секретному додатковому протоколі до цього договору розмежовувалися сфери впливу у Східній Європі і, зокрема, підкреслювався інтерес СРСР до Бессарабії.

26 і 27 червня 1940 року уряд СРСР направив уряду Румунії дві ноти, в яких пропонувалося повернути Бессарабію Радянському Союзу. Коронна рада Румунії була вимушена згодитися з радянськими вимогами. У ноті від 28 червня 1940 року уряд Румунії згодився з пропозицією про передачу Бессарабії, а також з порядком і термінами виведення своїх військ і адміністрації. Цього ж дня, 28 червня, в Бессарабію були введені частини Червоної Армії.

2 серпня 1940 року на VII сесії Верховної Ради СРСР був прийнятий Закон про утворення союзної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки.

До складу Молдавської РСР були включені: місто Кишинів, 6 з 9 повітів Бессарабії (Бєльцький, Бендерський, Кагульський, Кишинівський, Оргєєвський, Сорокський), а також місто Тирасполь і 6 з 14 районів колишньої Молдавской АРСР (Григоріопольський, Дубоссарський, Каменський, Рибницький, Слободзейський, Тираспольський). Решта районів МАРСР, а також Акерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти Бессарабії відійшли до Української РСР.

Пізніше, в листопаді 1940 року, межа між МРСР і УРСР була змінена. До Української РСР відійшов 61 населений пункт з 55 тис. населенням (46 населених пунктів Бендерського повіту, 1 населений пункт Кагульського повіту, 14 населених пунктів колишніх районів МАРСР). До Молдавської РСР відішли 96 населених пунктів з 203 тис. населенням (76 населених пунктів Хотинського повіту, 6 — Ізмаїльського і 14 Акерманського повітів). Ці зміни мотивувалися тим, що в населених пунктах, переданих Молдавській РСР, переважало молдавське населення, а в переданих Українській РСР — українське, болгарське і російське населення.

В результаті територія МРСР склала 33,7 тис. км, населення — 2,7 млн. чоловік, з яких 70 % складали молдавани. Столицею республіки стало місто Кишинів.

23 июня 1990 року Молдавська РСР заявляє про свій суверенітет, а 27 серпня 1991 — про державну незалежність. Першим президентом незалежної Молдавії став Мірча Снегур.

Список використаної літератури

1. Семёнова Л. Е. Княжества Валахия и Молдавия. Конец XIV - начало XIX в. Очерки внешнеполитической истории. — Индрик, 2006.

2. Асоциация учёных Молдовы им. Н. Милеску-Спэтару История Республики Молдова. С древнейших времён до наших дней. — изд. 2-е, перераб. и доп.. — Кишинёв: Elan-Poligraf, 2002.

3. Стати В. История Молдовы. — Кишинёв: Tipografia Centrală, 2002.

4. Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (20-е годы) // Ежегодный исторический альманах Приднестровья. — 2002. — № 6.

5. Галущенко O. Борьба между румынизаторами и самобытниками в Молдавской АССР (30-е годы).

6. Неделчук В. Республика Молдова. Кишинев, 1992

7. Республика Молдова в 1989–1991 гг. Взгляд со стороны. Кишинев, 1992

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений08:01:07 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:29:53 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Особливості історичного розвитку Молдови

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150685)
Комментарии (1839)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru