Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Значення війни за незалежність для розвитку держави і права США

Название: Значення війни за незалежність для розвитку держави і права США
Раздел: Рефераты по истории
Тип: курсовая работа Добавлен 18:04:39 10 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 283 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

1 Причини і передумови війни за незалежність північноамериканських колоній Англії

1.1 Соціально-економічний та політичний розвиток колоній в кінці XVII та на початку XVIII ст.

1.2 Посилення колоніального гніту з боку Англії в першій половині та середині XVIII ст..

2 Основні етапи війни за незалежність та її результати

2.1 Перший Континентальний конгрес

2.2Другий континентальний конгрес. Декларація незалежності 4 липня 1776 року

2.3 Ухвалення конституцій штатів в революційний період

2.4 Формування центральної північноамериканської влади епохи війни за незалежність. „Статті Конфедерації і вічного союзу”

3 Вплив війни за незалежність колоній на державотворення Сполучених Штатів

3.1 Посилення боротьби народних мас за поглиблення соціально-економічних перетворень

3.2 Конституція США 1787 року

3.3 Прийняття поправок до Конституції. Білль про права

4 Історичне значення війни за незалежність для подальшого розвитку державності в США

Висновки

Література

Вступ

Актуальність теми дослідження. Безперечним лідером і гарантом світової і, зокрема, західної цивілізації є Сполучені Штати Америки. Вони відіграють ведучу роль на світовій арені, служать еталоном державного устрою, стилю життя, демократії. Нині вони дійсно мають великий вплив на динаміку розвитку всієї світової спільноти.

З моменту утворення на території сучасних Сполучених Штатів перших англійських переселенческих колоній в першій половині XVII століття і до юридичного оформлення США в єдину федеральну державу після ухвалення Конституції в 1787 році, пройшло трохи більше, ніж півтора століття. Але саме в той період були закладені основи американської державності, створені передумови для появи на світ юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки – Конституції 1787 року.

Проте, не дивлячись на наявність в юридичній літературі – як у вітчизняній, так і закордонній – значної кількості робіт, присвячених основним аспектам розвитку держави і права Сполучених Штатів, дослідження антиколоніальної війни 1775 – 1783 р.р., яку частіше називають Американською революцією XVIII ст., її вплив на американське суспільство і здійснені завдяки ній обширні і радикальні соціально-економічні і політичні перетворення, незмінно залишаються однією з найзначущіших в історії США.

Ступінь наукової розробки теми. Основні положення курсової роботи опубліковані в роботах таких видатних дослідників північноамериканської історії, як М.М. Болховитінов, В.В. Согрін та ін.

Об'єктом дослідження курсової роботи є боротьба північноамериканських колоній за незалежність, вплив цієї боротьби на створення Сполучених Штатів, на подальший розвиток державності і права.

Предметом дослідження служать взаємостосунки в суспільстві в період війни за незалежність колоній, їх єство, відмінні риси і особливості, як одного з інститутів конституційного права.

Крім того, предметом дослідження є можливе запозичення Україною позитивного досвіду рішення проблем розвитку державності в США.

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії держави і права. Для розв'язування поставлених питань використано такі методи наукового дослідження, як: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.

Метою курсової роботи є дослідження значення боротьби за незалежність північноамериканських колоній Англії для державотворення Сполучених Штатів, а також для подальшого розвитку державності і права в США.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:

- охарактеризувати соціально-економічний та політичний розвиток Північно-Американських колоній наприкінці ХVІІІ ст.;

- здійснити аналіз причин та дослідити етапи війни за незалежність США;

- дослідити формування державних та політично-правових інститутів під впливом визвольної боротьби колоній;

- проаналізувати причини соціальних конфліктів, які виникли в процесі війни за незалежність;

- проаналізувати вплив війни за незалежність англійських колоній на подальший розвиток державності;

- дослідити історичне значення визвольної війни північноамериканських колоній Англії;

- зробити висновки.


1 Причини і передумови війни за незалежність північно-американських колоній Англії.

На початку даної роботи ми повинні дослідити, як виникли англійські колонії на Східному узбережжі Північної Америки, їх соціально-економічний стан в першій половині XVIII ст. та передумови, які передували війні за незалежність.

1.1 Соціально-економічний та політичний розвиток колоній в кінці XVII та на початку XVIII ст.

Почало англійським володінням на атлантичному побережжі Північної Америки було встановлено в 1607 році, коли була заснована перша з колоній – Віргінія. Її засновниками були купці з Лондонської торгової компанії. За океан з Англії, Шотландії та Ірландії відправлялися бідняки шукаючі в Новому Світі поліпшення своєї долі. Компанія перевозила їх на своїх судах. Там вони попадали в боргову кабалу до купців і крупних землевласників, які отримали грамоти від короля на землі в Америці. Поступово на Атлантичному узбережжі Америки утворилося 13 колоній, які сформували потім майбутнє американське суспільство, склались державно-політичні традиції, які стали передумовою майбутнього самовизначення. Традиції ці дещо розрізнялись в різних колоніях.

В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (Південна Кароліна, Джорджія); приватновласницькі – вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд), а також колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалися королем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийняті зборами. В результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалися від 2 до 10 % населення [12].

В північних колоніях головне становище в сільськогосподарському виробництві займало вільне, середнє і дрібне фермерство. В південних – велике плантаційне сільське господарство, яке ґрунтувалося на праці закабалених білих переселенців і рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVII ст., а до кінця ХVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих ( на початку війни за незалежність з 2.5 млн. населення колоній, 500 тисяч були рабами неграми) [9,190]. В південних і центральних колоніях крупне землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Проте феодалізм, як економічна система, в англійських колоніях не прижився. Не останню роль у цьому відіграв достаток „вільних земель”, що дозволяло незаможним колоністам йти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів – індіанців [1].

В колоніях, в зоні, вільній від утруднень цехового ладу, розвивалося мануфактурне виробництво в формі дрібного товарного виробництва, крупної централізованої та розсіяної мануфактури. Розвитку сталеплавильної мануфактури сприяла наявність великих родовищ руди, доступних джерел водної енергії, велика кількість деревного палива.

Американська буржуазія, яка була сконцентрована в основному в північних колоніях, досягла успіху в суднобудуванні і рибальстві. Мешканцям півночі вдалося поставити на широку ногу торгівлю з Вест-Індією. Фермерські сім'ї виготовляли цвяхи, замки, ткали полотно, яке потім оброблялося й забарвлювалося.

Південні колонії в цьому дещо відрізнялися. Плантаційне господарство Півдня служило джерелом сировини для метрополії, що відповідало інтересам англійської буржуазії. В XVIII сторіччі різко зріс попит на тютюнову продукцію. Це дозволило збільшити виробництво тютюну до 1776 року майже в чотири рази в порівнянні з початком сторіччя - з 28 мільйонів фунтів до 102 мільйонів фунтів [4].

Поступово суперечки між метрополією і колоніями росли, загострювалися, і в другій половині вісімнадцятого століття обстановка дійшла до межі.

1.2 Посилення колоніального гніту з боку Англії в першій половині та середині XVIII ст.

Безпосереднім історичним поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії стала економічна і торгівельно-фінансова політика Англії в першій половині XVIII сторіччя. Вона була спрямована на те, щоб стримати промисловий розвиток колоній, перетворити їх в сировинний придаток метрополії, усунути невигідну конкуренцію дешевих американських товарів. На початку XVIII ст. англійський парламент ввів ряд заборон під приводом того, що розвиток мануфактур в Америці зменшує їх залежність від метрополії. Була встановлена заборона на вивіз із колоній залізних виробів, введені податки на цукор, патоку.

В 1763 році Георг III видав указ, який забороняв колоністам займати вільні землі і селитися на захід від Аллеганськіх гір [9,190]. Цей захід позбавляв рабовласників можливості захоплювати вільні землі і переносити туди плантації з виснажених ділянок в південних колоніях. Крупні земельні спекулянти теж втрачали можливість свого збагачення на захопленні нових земель. Королівський указ зачіпав також інтереси дрібних орендарів, які бажали піти на захід і стати там самостійними фермерами. Орендарям доводилося залишатися на землях, що належали крупним англійським власникам, і продовжувати сплату їм так званих твердих рент. Указ 1763 р. протегував крупній земельній аристократії і хутроторговцям, скуповуючим хутровину у індіанців за Аллеганами, які побоювалися, що масове переселення колоністів на західні землі підірве індіанський хутровий промисел і позбавить крупних землевласників робочої сили в східних районах.

Заключним приводом відкритого протистояння став введений англійським парламентом в лютому 1765 року закон про гербовий збір на більшість товарів побутового споживання, які завозились в Америку. Законодавча асамблея Віргінії прийняла резолюцію про непідкорення закону. Рішення віргінців стало сигналом до загального протесту в колоніях. В результаті об'єднаного руху колоній, більшість податкових законів були відмінені. Але англійська влада стала застосовувати нові форми тиску. Був введений постій англійських військ в будинках громадян, організовані самостійні митниці в колоніях. Це спровокувало ще більш гострий конфлікт. Палата общин стала вимагати суду над політичними лідерами колоністів – „підмовниками”. У відповідь в колоніях було прийнято нове положення про губернаторів, згідно з яким вони надалі знаходились на утриманні колоністів, і тим самим виконавча влада ставала незалежною.

Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим в травні 1773 р. „чайним законом”; який надав Ост-Індійській компанії привілеї на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Це зачіпало інтереси колоністських торговців і багаточисельних контрабандистів. Боротьба проти ввозу чаю вилилась в знамените Бостонське чаювання (грудень 1773 р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав серію „репресивних актів” (березень 1774 р.), згідно з яким порт оголошувався закритим, Масачусетс позбавлявся колоніальної хартії.

Підсумовуючи питання, розглянуті в першому розділі, можна сказати, що північноамериканські колонії Англії виникли на початку XVII ст. і поступово, до середини XVII ст. утворилося тринадцять колоній. Вони розподілялися на три групи: коронні, приватновласницькі і колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій.

Поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії стала політика Англії, спрямована на стримання промислового розвитку колоній, перетворення їх в сировинний придаток метрополії.


2 Основні етапи війни за незалежність та її результати

Війну за незалежність колоній, яка по суті була Американською революцією XVIII сторіччя можна поділити на три етапи. Перший етап - з квітня 1775 року, коли почалися воєнні дії і закінчився проголошенням незалежності Сполучених Штатів в липні 1776 р. Основною подією другого етапу Американської революції була спроба об’єднання колоній, формування центральної північноамериканської влади і підписання „Статей Конфедерації і вічного союзу”. Третій, останній етап революції закінчився прийняттям Конституції США в 1787 році і поправок до неї, які носили демократичний характер і були оформлені, як „Білль про права”.

В цьому розділі курсової роботи ми розглянемо перші два етапи війни за незалежність, зробимо аналіз документів, прийнятих в ході революції.

2.1 Перший Континентальний конгрес

Прихильники збереження панування Англії складалися головним чином з крупних землевласників східних районів, власників земель, дарованих королем, частини плантаторів, привілейованих купців, які побоювалися втрати англійського ринку, урядовців, англійського духівництва. Ці групи населення складали основу консервативної течії – лойялістів . Її представники, подібно прихильникам посилення королівської влади в Англії, іменували себе торі. Лойялісти бачили в англійській монархії оплот проти народного руху.

Сили опозиції об'єдналися під загальним найменуванням вігів. Серед них цілком виразно намітилися два напрями. Першим і найвпливовішим з них була течія помірних, яка спиралася на патріотичні угрупування плантаторів і буржуазії, зацікавленої в захопленні західних земель і відміні ускладнень, накладених Англією на економічний розвиток колоній. Плантатори і буржуазія сподівалися добитися розширення самоврядування колоній шляхом тиску на англійський уряд, не йдучи на остаточний розрив з Англією.

Другу течію серед вігів складали революційно-демократичні шари фермерів, робочих, дрібних торговців і приєднавшихся до них представників революційної буржуазної інтелігенції, схильних до рішучих дій.

По ініціативі найбільш політично-активних штатів – Масачусетса і Віргінії – був оголошений розрив торгівельних відносин з Англією, а потім, для організації спільної боротьби,були скликані представники на загальний конгрес колоній. Перший Континентальний конгрес в Філадельфії (5 вересня – 26 жовтня 1774 р.) зібрав 56 представників від 12 колоній, крім Джорджії. Конгрес засудив англійську політику і висунув ідею про державне самовизначення, але поки ще тільки на основі прав „англійських громадян”. Не розриваючи відносин з короною, Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їх статусу і прав.

Рішення Конгресу стимулювали громадську непокору в колоніях. В зв'язку з партійними протиріччями в британському парламенті, Палата общин вибрала різко опозиційну лінію поведінки по відношенню до колоній. На основі резолюцій Конгресу в окремих колоніях відбулися перевибори в законодавчі збори, в результаті яких більшість склали прихильники відкритого розриву і навіть війни з метрополією. Особливу роль відіграли Віргінські збори, в яких видатний громадський діяч і літератор П. Генрі відкрито проголосив стан війни з метрополією. В лютому 1775 р. розпочалося формування конституційної армії колоній, а 19 квітня битвою при Конкорді почалися воєнні дії.

2.2 Другий континентальний конгрес. Декларація незалежності 4 липня 1776 року

Десятого травня 1775 року у Філадельфії зібрався Другий континентальний конгрес, який з огляду на обставини, відіграв роль першого центрального уряду. Саме цей Конгрес вимушений був розглядати і вирішувати важливі соціально-політичні питання. Успішній боротьбі проти Англії заважала роз'єднаність повстанських загонів та відсутність централізованого керівництва, тож першочерговим завданням було створення регулярної армії. Своїм рішенням від 15 червня 1775 року Конгрес затвердив утворення єдиної революційної армії на чолі з Дж. Вашингтоном, — армії, що відстоювала інтереси всіх колоній. Велике значення мала і наступна робота Конгресу щодо забезпечення армії зброєю, обмундируванням, продуктами харчування. Ще одним важливим напрямком його діяльності була фінансова політика, зокрема введення своєї американської валюти. Займався Конгрес і питаннями зовнішньої торгівлі.

Колонії підтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу і різного роду вказівки. У травні 1776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендував колоніям розірвати зв'язки з Англією. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вони проголосили себе незалежними державами — штатами.

Збройна боротьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася з боротьбою проти внутрішньої реакції, з прихильниками британського панування — лоялістами. Коли останні перейшли до збройних виступів, Конгрес доручив 2 січня 1776 року нагляд за ними місцевим органам влади. Велику допомогу в цьому відношенні надали комітети безпеки. Вони брали участь у комплектуванні армії, провадили арешти підозрілих, активно боролися проти лоялістів.

Революція розвивалася по висхідній, і її вершиною стало прийняття Конгресом Декларації незалежності.

В червні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р. Лі вніс на розгляд конгресу резолюцію. „Об'єднані колонії, — було сказано в ній, — по праву повинні бути і є вільними і незалежними штатами, вони звільняють себе від будь–яких зобов'язань перед британською короною. Всі політичні зв'язки між ними і Великобританією повинні бути і є повністю знищеними” [3]. Однак багато хто з членів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення від метрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнуте обґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої декларації Конгрес утворив комісію з п'яти членів.

За дорученням комісії, текст Декларації незалежності був написаний делегатом від Віргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1776 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року — Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.

Декларація незалежності стверджувала: всі люди створені рівними, всі вони наділені своїм творцем певними невід'ємними правами, серед яких — життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будь–яка форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд.

„Звичайно, обережність, — було сказано в Декларації, — радить не змінювати уряд з неважливих або тимчасових причин”. Але коли довга низка зловживань розкриває намір віддати народ під владу необмеженого деспотизму, то народ „не тільки має право, а й зобов'язаний скинути такий уряд” [2]. Саме таким і було правління короля Великобританії. На доказ цього висновку, Декларація перелічувала далі всі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній (відмова затвердити корисні для колоній закони, свавільний розпуск законодавчих органів, податковій тягар, заборона переселення емігрантів, розквартирування війська без згоди колоністів, скасування суду присяжних та ін.), які давали останнім підставу для розриву державних зв'язків з Англією.

Декларація незалежності від імені і за уповноваженням народу проголошувала: „...колонії є і по праву повинні бути вільними і незалежними Штатами. З цього часу вони звільняються від усякого підданства британській короні і будь-який політичний зв'язок між ними і британською державою зовсім поривається”[6]. Колонії проголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладати мир, вступати в міжнародні зв'язки, здійснювати всі ті права, які має незалежна держава.

Декларація незалежності була зустрінута з величезним ентузіазмом. Водночас Декларація виражала класові інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалися права корінного населення Америки — індіанців. Всупереч проголошеним у Декларації принципам, з її проекту був викреслений пункт, що засуджував рабство і торгівлю рабами, як „жорстоку війну проти самої природи людства”. І все-таки, проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію і утворення нового уряду, мали величезне прогресивне значення. З прийняттям Декларації незалежності завершився перший етап американської революції і розпочався другий — формування нової держави і перемоги над її супротивниками.

2.3 Ухвалення конституцій штатів в революційний період

На другому етапі стає особливо помітним, що війна за незалежність за характером, основними завданнями та рушійними силами була буржуазною революцією.

Народ заявив про себе зразу ж після проголошення американської незалежності в липні 1776 р. Протягом декількох місяців в Північній Америці була повністю ліквідована монархічна гілка влади, затвердився республіканський устрій і в усіх штатах прийняті безпрецедентні по демократизму конституції. За об'ємом та глибині висунутих і реалізованих демократичних і політичних вимог, Американська революція перевершила Англійську революцію XVII і Французьку XVIII ст.

Процес ухвалення штатами своїх конституцій почався 6 січня 1776 року, коли Нью-Гемпшир прийняв свою першу конституцію. З невеликим запізненням Континентальний конгрес прийняв 10 травня 1776 року резолюцію, де рекомендував колишнім колоніям створювати свої вищі органи власті.

В двох штатах – Нью-Гемпширі і Массачусетсі – проекти конституцій були передані для ратифікації рядовим виборцям. В деяких штатах конституції, перш ніж бути схваленими представницькими зборами, широко обговорювалися у виборчих округах.

В багатьох штатах розробка і ухвалення конституцій були передані особливим представницьким органам – конвентам, які обиралися на більш широкій і демократичній основі, ніж звичайні законодавчі збори. Такі конституції були схвалені в Пенсільванії, Нью-Йорку, Делавері, Мериленді, Північній Кароліні і Джорджії. Ідея і інститут конвенту були продуктом демократичної правотворчості революційного періоду.

Високу оцінку з боку одного з „батьків-засновників” США, Т. Пейна, отримала діяльність пенсільванського конвенту, який схвалив одну з найдемократичніших конституцій революційного періоду: „Пенсільванський конвент, президентом якого був Бенджамин Франклін, після розробки конституції розпорядився опублікувати її текст, але не для того, щоб відрекомендувати її як щось узаконене, а з метою ознайомити з конституцією народ і з'ясувати, згоден він з документом чи ні. Сам конвент на цей час перервав засідання” [12].

Конституції штатів не тільки були схвалені за допомогою незвичної для того часу демократичної процедури, але й проголошували цілу низку безпрецедентних демократичних принципів. Як це виявилося можливим? В революційний період дрібнобуржуазні партії добилися серйозних успіхів в багатьох питаннях, в першу чергу в розподілі владних повноважень на свою користь. Їх вплив різко виріс внаслідок демократизації виборчого права і реформи виборчих округів. Майновий ценз був понижений в більшості штатів, причому в Пенсільванії і Вермонті право голосу було поширено на всіх платників податків.

Демократичний характер носило розширення в багатьох штатах норм представництва західних територій, населених переважно дрібними фермерами, які підтримували фракції „локалистів”. До 1776 р. майже у всіх без виключення колоніях квоти представництва приатлантичних графств в асамблеях створювали явну перевагу над західними районами. В революційний період представництво більш заможних східних і менш заможних західних графств було вирівняно. Показовий приклад Пенсільванії: до революції в місцевій законодавчій асамблеї було вдвічі більше представників східних графств, а в революційний період подвійною чисельною перевагою володіли вже депутати західних районів[12].

Ці реформи спричинили серйозну зміну соціального складу представницьких органів влади. За підрахунками Дж. Мейна, число делегатів від верхнього класу в порівнянні з колоніальним періодом знизилося в нижніх палатах з 60 до 35%, а представництво фермерів і ремісників збільшилося з 20 до 40% [15]. При цьому в північних штатах чисельність депутатів з дрібновласницьких шарів населення навіть перевершила чисельність депутатів із заможних і багатих шарів. Дещо іншою була картина у верхніх палатах, але, по висновку того ж Мейна, сенати революційного періоду, як правило, проводили лінію, яка мало чим відрізнялася від курсу нижніх палат. При цьому тільки в Мериленді, Південній Кароліні і Віргінії представники багатих і заможних шарів явно переважали у верхніх палатах [4].

Конституції штатів революційного періоду включили цілу низку нововведень, направлених на демократизацію устрою і функцій державної влади:[3]:

а). В усіх штатах восторжествував демократичний принцип розподілення влади, внаслідок чого законодавча гілка, як найближча до виборців, була піднесена над виконавчою гілкою влади.

б). Законодавчим зборам було передано багато традиційних повноважень виконавчої влади. В більшості штатів законодавчі збори отримали право обирати губернаторів. Це явно порушувало класичну схему розподілення влади, означало підкорення виконавчої гілки законодавчої.

в). Надання законодавчим зборам права імпічменту – усунення з посади голови виконавчої влади і інших її представників.

Схема організації самої виконавчої влади також була ослаблена. Всі штати, за винятком Південної Кароліни, відкинули загальноприйнятий в колоніальний період принцип єдиної і неподільної виконавчої влади, якою у всьому обсязі була наділена одна особа. Конституції штатів протиставили принцип колегіальності виконавчої влади. В кожному штаті створювалася виконавча рада, губернатор (або президент) був не більш ніж її головою. Більшість конституцій штатів революційного періоду позбавляла виконавчу владу не тільки абсолютного, але і відкладального вето. В конституціях більшості штатів вводилися щорічні перевибори губернаторів і обмежувалася можливість переобрання однієї особи на цій посаді.

Піднявши законодавчу владу, автори конституцій штатів приділили пильну увагу для її демократизації. Вони розкритикували концепцію „змішаного правління”, згідно якої законодавчий орган повинен був складатися з двох палат, при цьому перша з них захищала інтереси верхнього прошарку, а друга – представляти націю в цілому. Їй була протиставлена концепція „чистої демократії”, що в тій чи іншій мірі вплинула на політичну практику в більшості штатів. В Пенсільванії, Джорджії і Вермонті верхні палати були взагалі скасовані і створені однопалатні законодавчі асамблеї. В інших штатах була організована двопалатна законодавча влада, але її призначення часто бачили не в представництві різних соціальних інтересів, а в забезпеченні всередині законодавчої влади принципу заборон і противаг. Крім того, у всіх випадках нижні палати користувалися набагато більшими повноваженнями, ніж верхні. Нижні палати повсюдно переобиралися щорічно, це було повинно забезпечити максимальний контроль над палатами з боку виборців. В цілому в організації нижніх палат якнайповніше втілилася революційна демократична концепція. [12].

2.4 Формування центральної північноамериканської влади епохи війни за незалежність. „Статті Конфедерації і вічного союзу”

Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до об'єднання колоній. Підходи, співзвучні демократичним доктринам, зробили істотний вплив на формування центральної північноамериканської влади епохи Війни за незалежність. В очах більшості патріотів єдиною конкретною формою централізованої державної влади напередодні революції виступала метрополія. Недивно, що центральна влада довгий час розглядалася ними як головне джерело деспотизму, а її викоренення оголошувалося найважливішою метою Американської революції. Суверенні штати відкидали як унітарну, так і федеральну форму державного об'єднання, погоджуючись тільки на створення конфедерації, тобто самої хиткої форми державного союзу. Штати намагалися зберегти щойно здобуту незалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажали максимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності і недовір'я між південними і північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а саме об'єднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації.

Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія для розробки конституції об'єднаних колоній. Вже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою „Статті конфедерації і вічної унії”, за яким колонії мали утворити „постійний союз дружби” з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися „Об'єднані колонії Північної Америки” [9,191].

Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою „Статті конфедерації і вічного союзу”.

Схвалені Континентальним конгресом Статті Конфедерації проголошували вступ північноамериканських штатів до „непорушної ліги дружби”, і в першій по важливості (другій за рахунком) статті оголошувалося, що „кожний штат зберігає суверенітет, свободу і незалежність” в здійсненні прав, „безумовно не делегованих Сполученим Штатам, що зібралися в конгресі” [12].

Оскільки про верховенство Конфедерації в проекті не згадувалося, штати виступали як самостійні держави. Хоча повноваження конгресу виглядали вельми переконливо: він наділювався винятковим правом вирішувати питання війни і миру, призначати і приймати послів, вступати в міжнародні угоди, визначати курс і кількість грошей в обігу і деякими іншими, – вони були точно визначені, перераховані і регламентовані. Всі права конгресу, в тому числі й „виняткові”, супроводжувалися обмовками, які підкреслювали суверенітет штатів.

З трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової – Статті Конфедерації зафіксували (в тому вигляді, як вона вже оформилася стихійно) створення лише однієї, законодавчої, в вигляді конгресу. Що стосується виконавчого органу, то він виступав як придаток законодавчого: конгрес міг створювати із своїх делегатів всілякі комітети, які спостерігали за проведенням ухвалених рішень в життя. Виконавча влада виявилася украй розпиленою: конгрес відмовився призначити як главу виконавчої влади, так і яку-небудь подібність виконавчої ради. Тільки в 1781 році під тиском об'єктивних обставин Континентальний конгрес зважився створити в обхід Статей Конфедерації іноземний, військовий, військово-морський і фінансовий департаменти і поставити на чолі кожного з них постійного секретаря.

Для ратифікації Статей Конфедерації була потрібна одностайна згода всіх штатів. Це привело до того, що вони набули чинності тільки 1 березня 1781 року. Остаточний варіант Статей Конфедерації відрізнявся від проекту тільки в одному пункті: право власності на західні землі закріплювалося не за штатами, а за Континентальним конгресом (тільки при цій умові погодився схвалити Статті штат Мериленд, у якого не було власної фундації вільних земель).

Статті Конфедерації зовні відповідали демократичним принципам. Так, вони проголошували створення однопалатного Континентального конгресу, максимально ослабляючи виконавчу владу. Але цей документ відобразив в першу чергу гострі розбіжності між штатами, їх небажання поступитися своїми економічними і політичними інтересами ради досягнення національної єдності.

Але саме таке об'єднання у вигляді конфедерації з незалежністю складових частин — штатів — і слабкими, обмеженими у своїх можливостях центральними органами і прагнули утворити штати; які, між іншим, встановили складний порядок перегляду цієї конституції. Зміни в Статтях Конфедерації можна було внести лише з дозволу конгресу і після схвалення законодавчими зборами кожного штату. „Союз повинен бути вічним”, — підкреслювалося в статті XIII.

Підсумовуючи питання, розглянуті в даному розділі, можна зробити наступні висновки:

по-перше: вершиною першого етапу американської революції стало прийняття Конгресом Декларації незалежності Сполучених Штатів, яка мала величезне прогресивне значення для створення держави;

по-друге: в ході другого етапу революції були прийняті всіма штатами безпрецедентні по своєї суті демократичні конституції,

по-третє: прийняттям Статей Конфедерації був зроблений перший крок до об'єднання колоній в єдину державу.


3 Вплив війни за незалежність колоній на державотворення Сполучених Штатів

В третьому розділі своєї роботи я хочу розглянути причини, які привели на третьому етапі Американської революції до об’єднання колоній в єдину державу з федеративним устроєм, зробити аналіз першої Конституції США та поправок до неї, названих „Біллем про права”.

3.1 Посилення боротьби народних мас за поглиблення соціально-економічних перетворень

Перемога у війні за незалежність була досягнута. Але результати її не вирішували соціально-економічні питання. Плантатори і крупна буржуазія старалися використати наслідки війни в своїх інтересах. Найреакційніші круги на чолі з Гамільтоном і Медісоном мріяли про створення конституційної монархії, але Вашингтон і інші впливові діячі побоювалися, що проголошення монархії викличе повстання в народі і армії. Вони вважали, що влада плантаторів і буржуазії може зміцнена при республіці. Верхівка спішила звільнитись від революційної армії. В листопаді 1783 року значна частина армії була розпущена.

Війна зажадала від народу великих жертв і позбавлень. Податки збільшилися. Безліч фермерів і ремісників потрапили в борги, а паперові гроші, якими верхівка розплатилась з ними, втратили всяку цінність. Інфляція паперових грошей допомогла крупним капіталістам перекласти витрати війни на плечі народу. Наплив англійських товарів після підписання мирних угод привів до розорення значної частини ремісників. В'язниці в Новій Англії були переповнені боржниками. Суди відбирали у них худобу і землю на користь кредиторів.

В Нью-Гемпширі, Вермонті і Род-Айленді почалися хвилювання фермерів і ремісників, вони вимагали звільнення арештованих за борги і відновлення курсу паперових грошей, які знецінились. В Массачусетсі восени 1786 року спалахнуло повстання на чолі зі збіднілим фермером Даніелем Шейсом. Озброєні загони бідняків, серед яких було багато ветеранів війни, захоплювали будівлі судів, спалювали боргові розписки, звільняли арештованих боржників. Повстанці вимагали ануляції боргів, оголошення землі загальним надбанням і її розділу, наділення бідняків безкоштовними земельними ділянками. Тисячі фермерів піднялись на озброєну боротьбу за землю, за звільнення від боргів. Крупні землевласники і буржуазія вимагали негайного придушення повстання і збирали кошти на спорядження каральних військ. В лютому 1787 року Шейс зі своїм загоном був оточений і вимушений здатися. З 13 іншими керівниками повстання він був осуджений до страти, але популярність Шейса в народі була така велика, що уряд побоявся виконати цей вирок і замінив його тюремним ув'язненням.

3.2 Конституція США 1787 року

Не дивлячись на те, що повстання Шейса було подавлено, плантатори і крупна буржуазія були налякані зростанням демократичного руху. Для стримання народних мас, вони вважали за необхідне посилення центральної влади. Представник віргінських плантаторів Э. Рандольф нарікав, що нова конституція повинна „приборкати шаленства демократії”. [12] Сильний центральний уряд був потрібен буржуазії і плантаторам для охорони майна крупних власників, для забезпечення стягнення боргів і податків, і, зокрема, для вигідного врегулювання питань про землі на Заході країни. Крупні землевласники і плантатори намагались присікти вільне освоєння скватерами цих земель. Західні землі ще в 1785 році були оголошені власністю держави і підлягали розпродажу на умовах, вигідних для земельних спекулянтів. В 1787 році розміри ділянок для продажу були встановлені не нижче 642,47 акрів. Без сильної влади не можна було подавити незадоволеність народних мас, викликаних цими заходами уряду.

Потреба в більш тісному політичному об'єднанні 13 штатів була викликана й іншими причинами. Кожний з 13 штатів мав свої торгові закони і правила. В країні не було єдиної грошової системи і оберталося багато різних грошових знаків. Буржуазія прагнула усунення цих перешкод для розвитку національного ринку.

Важливе значення мали і питання зовнішньої політики. Слабий уряд, створений на основі „Статей Конфедерації”, не міг з достатнім авторитетом представляти США на міжнародній арені. Буржуазія і плантатори ставили своєю метою подальше розширенні території США на захід шляхом захоплення індіанських земель, в тому числі на й територіях, що входили до складу англійських і іспанських колоній. Для проведення цієї політики також була необхідна сильна центральна влада.

В травні 1787 року в Філадельфії відкрилося засідання Конституційного конвенту, скликаного для перегляду „Статей Конфедерації” 1781 року і розробки нової конституції.

Соціальний склад членів Конвенту ясно свідчив, чиїм інтересам служила його діяльність. З 55 членів Конвенту 20 виявилися плантаторами, 23 – банкірами, купцями і промисловцями, 10 адвокатами. Два місця займали лікар і вчитель, але не було жодного фермера, ремісника або робітника. Засідання Конвенту відбувалися в строгій таємниці, розголошування змісту дебатів строго заборонялося. У вересні Конвент закінчив свою роботу.

Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів її схвалив і конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації ѕ штатів вона набрала чинності.

Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, в свою чергу, поділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції.

Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася „з метою утворення до-сконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту”. Вона за-сновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження централь-ній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися виключно штатів.

Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законодавча, виконавча і судова — отримала досить велику незалежність.

Конституція 1787 року створювала союзну або федеральну державу, хоча штати зберігали широке самоврядування і свої окремі конституції. Законодавча влада по конституції передавалася Конгресу, який складається з двох палат: палати представників і сенату. Члени палати представників обираються на 2 роки від кожного штату в числі, пропорційному кількості населення, а сенатори – на 6 років, по 2 від кожного штату. Для ухвалення закону необхідне було схвалення його обома палатами. Призначення сенату полягало в тому, щоб впливати на законодавство в консервативному дусі і стати гальмом щодо палати представників.

Згідно конституції, виконавчу владу в федерації здійснює президент. Президент і віце-президент США обираються непрямим шляхом – вибірниками строком на 4 роки. Одна і та ж особа не може бути вибраним президентській пост більше двох разів. Президент має важливі повноваження по відношенню до конгресу: він звертається до нього з щорічними посланнями про положення в країні і рекомендує ухвалення певних законів, скликає конгрес на надзвичайну сесію, промульговує закони і має право відкладального вето, яке долається обома палатами. Якщо закон не дістає схвалення двох третин всіх членів Конгресу, то президент може накласти на нього вето. Президент призначає міністрів (секретарів), які відповідальні перед ним, він є головнокомандуючим озброєними силами країни, а також міліції штатів, має право помилування, призначає „за порадою і згодою сенату” федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори та ін. От-же, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчою владою.

Конституція ухвалювала Верховний суд США з незмінних і довічно призначаємих суддів, а також нижчі суди, які будуть утворюватися Конгресом. До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Верховний суд може відміняти закони, якщо знайде їх такими, що суперечать конституції.

В порівнянні з феодально-монархічним устроєм, буржуазна конституція 1787 року була прогресивною, але вона не була демократичною. Вона закріплювала перш за все ті завоювання революції, які були вигідні рабовласникам і крупній буржуазії. Рабство негрів було узаконено, і на 20 років вперед дозволялося ввезення негрів-рабів в США. Збіглі раби підлягали поверненню їх власникам. В безправному положенні знаходилися також індіанські племена. За індіанцями не признавалося право на їх землі, вони не вважалися громадянами США. Спеціально підтверджувалося дійсність боргових зобов'язань держави, що забезпечувало інтереси кредиторів.

Конституція зберегла таке завоювання народу, як республіканський устрій, але права народу були обійдені мовчанням. В цьому відношенні був зроблений крок назад в порівнянні з Декларацією незалежності, яка не була включена в конституцію. Буржуазно-демократичні „свободи” слова, друку, совісті, зборів не згадувалися. Конституція не регламентувала виборче право. Порядок виборів і виборчі права визначалися конституціями окремих штатів по різному, але у всіх штатах широкі маси трудящих – дрібні фермери, робочі, бідні ремісники залишилися позбавленими виборчих прав. Жінки також не одержували ніяких прав. В конституціях штатів існував майновий ценз. Нерідко від виборця був потрібен також ценз осідлості або приналежності до певного релігійного сповідання. З 3 млн. жителів США всього 120 тисяч чоловік користувалися виборчими правами. Негри-раби залишалися безправними, але при визначенні норм представництва рабовласницьких штатів в Конгресі до чисельності білого населення в цих штатах додавалося 2/3 числа рабів. Це посилювало вплив рабовласників на політичне життя країни. [6],[8].

3.3 Прийняття поправок до Конституції. Білль про права

Конституція 1787 року повинна була набути чинності після ратифікації її конвентами дев'ятьма з тринадцяти штатів. Антидемократичні риси конституції викликали обурення народних мас по всій країні, і навкруги її ратифікації розгорнулася гостра політична боротьба.

В усіх штатах піднявся широкий рух за демократизацію конституції. Великим трудом плантатори і буржуазія добилися ратифікації конституції більшістю штатів за умови внесення до неї поправок, але в деяких штатах боротьба з її ратифікацією продовжувалася до1790 року.

В 1789 році був вибраний Конгрес Сполучених Штатів. Першим президентом США став Джорж Вашингтон. Штати вимагали включити розділ про громадянські права і свободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, в яких його не було передано федерації. Тому конгрес в 1789 році прийняв десять поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву „Білль про права”.

Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, „свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями”.

Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, „право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмеженню”.

У мирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь якого будинку без згоди його власника (поправка третя).

Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та власності „від необгрунтованих обшуків чи затримань”. Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою.

Особливе значення мала п'ята поправка, яка забезпечувала охорону особи і приватної власності. Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних. Ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин, було сказано в цій поправці, нікого не повинні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинен бути позбавлений життя свободи чи власності без належного судового розгляду, „ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування”.

Білль про права надавав громадянам право „на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних” у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й очну ставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і „користуватися допомогою адвоката для захисту”. У цивільних судових справах „з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів”, також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального права (поправка сьома).

Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, „накладати жорстокі і незвичайні покарання”.

При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права як вичерпний або „як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом” (поправка дев'ята). Права і повноваження, не віднесені конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, „залишаються відповідно за штатами або за народом” (поправка десята).[18].

Білль про права органічно ввійшов у конституцію 1787 року, яка відобразила таким чином дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання революції, з одного боку, і активну діяльність народних мас завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незалежність, – з другого.

Так у запеклій боротьбі лише після прийняття Білля про права у 1791 році була остаточно ратифікована конституція США. Однак офіційною датою прийняття конституції вважається 17 вересня 1787 року.

Не дивлячись на обмовки і недомовки, прийняті в 1791 році 10 поправок до конституції мали велике прогресивне значення і з'явилися важливим завоюванням народу США. В історію США ці поправки ввійшли під назвою „Білля про права”.

Серед американців затвердився справжній культ конституції, яку вони визнали гарантією і вмістищем всіх прав і свобод. Саме розуміння конституції в порівнянні з колоніальним періодом радикально змінилося: якщо раніше під нею мали на увазі сукупність англійських біллів, законів, прецедентів і колоніальні хартії, то з початком революції її сталі ототожнювати з єдиним компактним документом, розробленим і схваленим в результаті демократичної процедури – правового втілення суспільного договору.

Роблячи висновки до третього розділу, можна сказати, що причинами заміни Конфедерації і об'єднання я штатів в федеративну республіку були:

- Невирішеність соціально-економічних питань, перекладання воєнних витрат на плечі народу, що привело до хвилювання народних мас.

- Відсутність армії, неспроможність Конфедерації подавити повстання фермерів і ремісників.

- Усунення перешкод пов'язаних з відсутністю єдиних торгових законів, правил та єдиної грошової системи для розвитку національного ринку.

- Питання зовнішньої політики. Слабий уряд, створений на основі „Статей Конфедерації”, не міг з достатнім авторитетом представляти США на міжнародній арені.

Прийняттям Конституції США 1787 року і поправок до неї, закінчився третій етап буржуазної революції.


4 Історичне значення війни за незалежність для подальшого розвитку державності в США

Війна за незалежність колоній, в ході якої була утворена нова федеративна держава – Сполучені Штати Америки, мала велике історичне значення і зіграла велику роль в розвитку мирової цивілізації.

Американська революція 1775-1783 років ознаменувалася серйозною зміною історичних доль північноамериканських провінцій: в ході антиколоніальної війни вони знайшли повну незалежність, а „внутрішня революція” змінила їх суспільно-політичний лад.

Результатом війни були обширні і радикальні соціально-економічні і політичні перетворення в суспільстві.

Демократичні перетворення торкнулися переважно політичної сфери, тут вони виявилися вельми серйознішими, залучивши до політичної влади велику частину середніх і частину нижніх шарів білих американців (чоловіків).

Дворянські титули і майорати були скасовані, а крупні латифундії, які належали лойялистам (торі), були конфісковані. Відмінялося домове рабство.

В соціально-економічній сфері восторжествували ліберально-індивідуалістичні цінності: вони схвалювалися більшістю білого населення, а їх втілення на практиці підносило на соціально-економічну вершину найудачливіших і заповзятливих. Як показала подальша історія Сполучених Штатів, відміна англійського колоніального панування, яке пригнічувало ці цінності, створила міцну основу для успішного ліберально-буржуазного, все більш випереджаючого по відношенню до інших країн розвитку США, але торжество індивідуалістичного лібералізму як національна віра означало також створення не менш міцної основи для соціально-економічної диференціації американського суспільства.

Вирішальною силою північноамериканської революції були народні маси: фермери, ремісники, дрібна міська буржуазія. Їх роль яскраво виявилася в патріотичному підйомі народу під час війни, в створенні місцевого ополчення (міліції) в Новій Англії і Західній Віргінії. Народні маси склали основу партизанської армії, яка розгромила англійських пригноблювачів. Встановлення республіканської форми правління, обмеження і заборона рабства на півночі, демократичний „Білль про права” 1791 року також були завоюванням народних мас.

Але внаслідок неорганізованості народних мас, керівна роль в цій війні і в створенні нової держави США належала крупним землевласникам-плантаторам і буржуазії. В країні збереглася крупна земельна власність, західні землі захоплювали в свої руки рабовласники і крупні земельні спекулянти. Вільна запашка земель скватерами на Заході була обмежена. Рабство в південних штатах було узаконено, і плантаційне господарство отримало подальше розповсюдження на південний Захід країни. В конституціях всіх штатів зберігалися майновий ценз і інші обмеження виборчого права.

Війна за незалежність мала історичне значення для демократичної правотворчості і в Старому Світі. Ідея і інститут конвенту були сприйняті Великою французькою революцією в період її щонайвищого підйому. В північноамериканській війні за незалежність брали участь добровольцями прогресивні французькі офіцери, наприклад маркіз Лафайет, польський патріот, майбутній предводитель повстання 1794 року в Польщі Костюшко, англійський революціонер і буржуазний демократ Т. Пен, майбутній соціаліст-утопіст Сен-Симон і інші. К. Маркс писав, що „...американська війна XVIII сторіччя за незалежність прозвучала дзвоном набату для європейської буржуазії...”[14].

Підсумовуючи наведене, можна стверджувати, що війна за незалежність колоній була ліберально-буржуазною революцією, в ході якої були закладені основи американської державності. Вона мала велике історичне значення як для подальшого розвитку Сполучених Штатів, так і для держав Старого Світу. Висунуті в ході революції ідеї верховенства нації, зробили великий вплив на підготовку буржуазних революцій в Європі.

Висновки

В результаті розкриття теми курсової роботи можна зробити наступні висновки:

По-перше: війна за незалежність Американських колоній Англії була спровокована посиленням колоніального гніту збоку Англії в першій половині XVIII сторіччя.

По-друге: по суті Війна за незалежність була Американською ліберально-буржуазною революцією XVIII сторіччя, яку можна розділити на три етапи: перший етап революції почався в квітні 1775 року з початком воєнних дій і закінчився проголошенням незалежності Сполучених Штатів в липні 1776 р. Основною подією другого етапу Американської революції була спроба об’єднання колоній, формування центральної північноамериканської влади і підписання „Статей Конфедерації і вічного союзу”. Третій, останній етап революції закінчився прийняттям Конституції США в 1787 році і прийняття Конгресом „Білля про права”.

По-третє: в ході війни в усіх штатах був ліквідований монархічний устрій і прийняті конституції штатів. В багатьох штатах розробка і ухвалення конституцій були передані особливим представницьким органам – конвентам, які обиралися на більш широкій і демократичній основі, ніж звичайні законодавчі збори.

В четвертих: в Конституції США вперше були сформульовані і введені в політичне життя положення, які були раніше суто теоретичними ідеями різних мислителів. Основні принципи американського основного закону - розділення властей, конституційний нагляд і федералізм. Перші два положення знайшли своє віддзеркалення і в поточній Конституції України.

В п'ятих: Прийняті в 1791 році 10 поправок до конституції мали демократичний характер і з'явилися важливим завоюванням народу США. В історію США ці поправки ввійшли під назвою „Білля про права”.

Література

1. Аптекер Г.А. История американского народа: колониальная эра. - М.: Проспект, 1996. – 496 с.

2. Аптекер Г.А. Американская революция. - М.: Проспект, 1998. – 367 с.

3. Война за независимость и образование США / Под ред. А.В. Севастьянова. - М.: Юристь, 1999. – 541 с.

4. История Соединенных Штатов Америки / Под ред. В.Ю. Болховитинова. - М.: ИНФРА-М, 2003. – 563 с.

5. Иностранное конституционное право. Учеб. пособие / Под ред. В.В. Маклакова. - М.: Юристъ, 1996. – 785 с.

6. Конституции и законодательные акты буржуазных государств XVII - XIX вв. / Под редакцией П.Н. Галанзы. - М.: Проспект, 2002. – 674 с.

7. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник / Под ред. Б.А.Страшуна. - М.: БЕК,1995. – 647 с.

8. Конституция США / Комментарий Л.В. Сморгунова. – СПб.: Бизнес-центр, 1992. – 345 с.

9. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн. – К.; Атіка, 2006.– 679 с.

10. Мишин А.А., Власихин В.А. Конституция США. Политико-правовой комментарий. - М.: Юристъ, 1985. – 236 с.

11. Согрин В.В. Идейные течения американской революции XVIII в. - М.: Приор, 1991. – 422 с.

12. Согрин В.В. Война США за независимость как социально-политическая революция. „Новая и новейшая история” №3 2005 р.

13. Соединенные Штаты Америки: Конституция и законодательные акты: пер. с англ. / Сост. В.И. Лафитский; под ред. и со вступительной статьей О.А. Жидкова. - М.: Прогресс, Универс,1993. – 587 с.

14. Фурсенко А.А.. Американская революция и образование США. - М.: Юристъ, 1999. – 468 с.

15. Main J.T.The Sovereign States. New York, 1973, p.205.

16. Wood G.S. American Revolution: a History. Hew York, 2002.

17. Болховитинов Н.Н. США: проблемы истории и современная историография. М., 1980.

18. http://ru.wikipedia.org/wiki/Билль_о_поравах_(США).

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:52:13 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:24:47 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Значення війни за незалежність для розвитку держави і права США

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150782)
Комментарии (1840)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru