Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Громадянська війна і поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 — червень 1663 р.)

Название: Громадянська війна і поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 — червень 1663 р.)
Раздел: Рефераты по истории
Тип: реферат Добавлен 18:11:53 11 сентября 2008 Похожие работы
Просмотров: 613 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Громадянська війна і поділ козацької України

на два гетьманства

(вересень 1657 — червень 1663 р.)

ПЛАН

1. Юрій Хмельницький та Іван Виговський на чолі української держави.

2. Пропольська політика Виговського.

3. Російсько-польське змагання за українські землі.

4. Боротьба за возз'єднання Української держави (червень 1663 — вересень 1676 р.).

5. Література.

1. Юрій Хмельницький та Іван Виговський на чолі української держави.

Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консоліда­цію суспільства, стабільність держави. На думку Хмель­ницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів геть­мана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської ко­зацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмель­ницького його молодшому сину Юрію.

Хмельницький Юрій Богданович (прибл. 1641 після 1681) — гетьман України в 1657 р. та в 1659—1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Ки-єво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гаранту­вав би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 року він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет Української держави. 17 жов­ тня 1660 року під тиском старшини підписав з Польщею Чуднів- ський договір. Не маючи видатних здібностей і реальних можливос­тей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманс­ тва і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошенка, а влітку 1669 р. взяв бік його супротивників П. Су- ховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар і був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначається Пор­ тою володарем «Руського князівства» зі столицею в Немирові. Ро­ бив невдалі спроби об'єднати Україну. Після укладення Бахчиса­ райського договору 1681 р. був відкликаний до Стамбула.

60—80-ті роки XVIIст. увійшли в історію України як «доба Руїни». На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком до­би Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницько­го від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот.

Виговський Іван Остапович (? 1663) — діяч українського ко­ зацтва. Походив зі старовинного українського шляхетського пра­ вославного роду. По закінченні Ниєво-Могилянської колегії слу­ жив у державних установах. У роки Визвольної війни став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького, генеральним писа­рем Війська Запорозького. Після смерті Б. Хмельницького обра­ ний наказним гетьманом при Ю. Хмельницькому, а згодом добив­ ся гетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимос- ковську політику, розгромив промосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом — прислані російські війська (1659). Ук­ лав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), яка була ратифікова­ на польським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, що зменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1659 р. на «Чорній раді» він був усунутий від гетьманства і повер­ нув владу Юрію Хмельницькому. Після цього перебував на поль­ ській державній службі. В 1664 р. за наказом свого особистого ворога — тодішнього гетьмана Правобережної України Павла Те­ тері був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний.

Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо. Подальша гра амбі­цій та численні помилки лідерів, втрата українською дер­жавою підтримки народу, посилення агресивних втручань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи — поразки Української національної революції.

Після того, як у жовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І. Виговського, він роз­горнув активну державну діяльність. Кредо своєї зовніш­ньої політики новообраний гетьман висловив під час пере­говорів зі Швецією: «Визнати і оголосити Запорозьке Вій­сько з підвладними йому провінціями за вільний і нікому не підданий нарід» (на жаль, він не завжди дотримувався цього постулату). І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозу­міння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Україн­ської держави, а головне — втриматися при владі.

Порівняно з добою Хмельницького значних змін зазна­ла внутрішня політика держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговський відкинув ідею спадко­ємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принци­пи олігархічної республіки. Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання І. Виговський запевняв старши­ну: «Без вашої військової ради жодних справ не буду роби­ти». З ідеї олігархічної республіки логічно випливала став­ка гетьмана на шляхетство та козацьку старшину, які у цей час намагалися відмежуватися від решти козацтва, сконцентрувати у своїх руках велике землеволодіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ці верстви підштовхували І. Виговського до відновлення ста­рої моделі соціально-економічних відносин, насамперед кріпацтва. Така внутрішня політика гетьмана вела до по­слаблення центральної влади, посилення позиції козаць­кої старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби.

Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського ак­тивно виступили народні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей — права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно переходити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана «Чорною радою». Повстання швидко охопило насамперед Полтавський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенден­ти на булаву — полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні пе­реговори з Москвою, звинувачуючи Виговського в про-польській орієнтації. Тому боротьба поступово переросла в громадянську війну. Зібравши 20-тисячне військо та най­нявши волохів, німців і татар, І. Виговський зумів пере­могти військо повстанців у вирішальній битві під Полта­вою (травень 1658 p.). Проте це була надзвичайно дорога перемога, адже у братовбивчому протистоянні загинуло майже 50 тис. українців.

2.Пропольська політика Виговського.

Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський іде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 року він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умо­вами, Україна, як формально незалежна держава під наз­вою Велике Князівство Руське, на рівних правах з Поль­щею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затвер­джувався королем. Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.

Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 p.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей україн­ського селянства. Крім того, Українська держава позбав­лялася права на міжнародні відносини.

Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав гра­моту до українського народу, у якій Виговського було на­звано зрадником та містився заклик до народу чинити не­покору гетьманові. У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з Г. Ромодановським перейшло кордон України. Після того, як навесні наступного року під Путивлем до нього приєдналися князі О. Трубецькой та С. Пожарський, чисельність армії вторгнення сягала 100 тис. осіб. Розпо­чалися активні дії. Початок агресії був вдалим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохви-цею. Вирішальна битва відбулася в червні 1659 р. під Ко­нотопом. Вона тривала три дні й закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка, цар­ський двір збирався втікати до Ярославля.

Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. Обставини ускладнювалися збереженням у Києві москов­ської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та нападом запо­розького кошового Сірка на Крим, що змусило татар — со­юзників гетьмана — повернутися додому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави та виїж­джає до Польщі.

Намагаючись уникнути громадянської війни, пом'як­шити соціальне напруження, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмель­ницького. Розрахунок був на те, що «чарівне ім'я Хмель­ницького» (вислів І. Крип'якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави. Зрозуміло, що юний Юрій був не стільки прапором, скільки ширмою для елітної групи старшини, що стояла за його спиною. Найближчими рад­никами гетьмана стали досвідчені політики та воєначаль­ники — генеральний осавул І. Ковалевський, прилуцький полковник П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сір­ко. Уряд Ю. Хмельницького для збереження української державності обрав тактику не прямого протистояння, а обережної гри на суперечностях між Москвою та Варша­вою. Старшина, як доповідав королю А. Потоцький, вирі­шила «не бути ні під вашою королівською милістю, ані під царем; сподіваються вони цього досягти обманюючи і ля­каючи вашу королівську милість царем, а царя вашою ко­ролівською милістю».

Однак уже на початку свого другого гетьманування Юрій припустився фатальної помилки: він прибув для пе­реговорів з російською стороною до Переяслава, де стояв з великим військом О. Трубецькой. Пізніше юний гетьман згадував: «Я два тижні був в'язнем; що хотіли, те й робили зі мною». Отже, до шантажу вдалася не українська сторо­на, а російська. Новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659 року, фактично перетворював Україну на автономну частину Росії: переобрання гетьмана мало здій­снюватися лише з дозволу царя; гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників, карати без суду смер­тю старшин, виступати в похід без царського дозволу; за­боронялися відносини з іншими країнами; у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані мали право розташовуватися російські залоги; Київська митрополія підпоряд­ковувалася Московському патріархату.

3. Російсько-польське змагання за українські землі.

У 1660 р. розпочався новий раунд російсько-польсько­го протистояння в боротьбі за українські землі. На Волинь рушило 20-тисячне російське військо на чолі з В. Шереме-тьєвим. У другому ешелоні рухалося ЗО тис. козаків на чо­лі з Ю. Хмельницьким, про якого російський воєвода з пи­хою говорив: «Зтому гетьманишке идет лучше гусей пас­ти, чем гетьмановать». Незабаром під Чудновом російські вояки потрапили в оточення і зазнали поразки. За цих обс­тавин Юрій під тиском пропольськи настроєної старшини на чолі з Г. Лісницьким та Г. Гуляницьким схиляється до угоди з Польщею. 18 жовтня 1660 року було укладено Сло-бодищенський трактат, відповідно до якого Україна знову поверталася під владу Речі Посполитої на правах автоно­мії. Хоча ця угода і нагадувала Гадяцьку, однак у ній обме­ження політичної незалежності українських земель були більш значними: усунено статтю про Велике князівство Руське; гетьман не тільки позбавлявся права зовнішньопо­літичних зносин, а й зобов'язувався надавати військову допомогу Польщі у війнах з іншими державами; польській шляхті і магнатам поверталися всі маєтності в Україні. Найтрагічнішим наслідком Слободищенського трактату став початок територіального розколу України.

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з іні­ціаторів її територіального розмежування, зрікається гетьманської булави та йде в монастир. Після того, як Пра­вобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя — І. Брюховецького, територіальний розкол України допов­нився політичним. Як влучно характеризує цей період О. Субтельний, «доба Руїни сягнула свого апогею».

Отже, другий етап Української національної революції (вересень 1657 — червень 1663 р.) став часом серйозних випробувань для українського народу. Ця доба принесла жахливе спустошення українських земель; спалахи грома­дянської війни, загострення боротьби за гетьманську була­ву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; по­новлення старої моделі соціально-економічних відносин; відхід національної еліти від державної ідеї, сформульова­ної Б. Хмельницьким, і повернення до ідеї автономізму 1648 p.; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Ту­реччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну.

4.Боротьба за возз'єднання Української держави (червень 1663 — вересень 1676 р.).

Слободищенський трактат, який став початком роз­колу України за територіальною ознакою, водночас від­крив новий етап боротьби за гетьманську владу. Особли­вість цього етапу полягала в тому, що предметом бажань старшини одночасно стали дві булави. Лівобережжя, яке перебувало під патронатом Москви, дедалі більше відок­ремлюється від Правобережжя. На Правобережжі віднов­лення польсько-шляхетських порядків спричинило на­родний опір та посилення старшинської опозиції. За цих обставин гетьманське крісло захиталось під Ю. Хмель­ницьким.

Претендентів на булаву вистачало в українських зем­лях. На Лівобережжі основна боротьба розгорнулася між Я. Сомком, І. Брюховецьким та В. Золотаренком. На «Чор­ній раді» у Ніжині (червень 1663 р.) гетьманом було обра­но І. Брюховецького.

Брюховецький Іван (? — 1668) — гетьман Лівобережної України в 1663—1668 pp . З 1648 р. при дворі Б. Хмельницького в ролі «старшого слуги» займався вихованням гетьманича Юрія, викону­ вав дипломатичні доручення. 31659 р. перебував на Запорозькій Січі, тоді ж обраний кошовим отаманом. У1661 р. прийняв титул кошового гетьмана. Протягом 1662—1663 pp . — один із голов­ них претендентів на гетьманство в Лівобережній Україні. Москво­ фільські заяви Брюховецького забезпечили йому підтримку цар­ського уряду. На «Чорній раді» під Ніжином (1663) проголошений гетьманом. Наказав стратити іншого претендента — Я. Сомка, вчинив розправу над опозицією. У вересні 1665 р. першим з ук­ раїнських гетьманів здійснив візит до Москви. Невдалі спроби Брюховецького припинити колонізаторську політику російського уряду спричинили падіння його політичного авторитету в Україні. Прагнучи втримати важелі влади, оголосив про розрив з Мос­ квою. 7 (18) червня 1668 року біля Диканьки відбулось об'єднан­ ня військ Правобережної та Лівобережної України, під час якого лівобережні козаки жорстоко вбили Брюховецького. За наказом гетьмана П. Дорошенка його тіло було перевезено до Гадяча і там поховано з усіма гетьманськими почестями в соборній церкві.

Це був спритний авантюрист і демагог, один із тих, як писав козацький літописець С. Величко, що «для срібла й золота не тільки дав би виколоти собі око, але брата й батька свого не пощадив би, не те що вболівати за Україною». Новообраний гетьман займав відверто промосковські пози­ції і неодноразово висловлювався за ліквідацію гетьманату та утворення з його земель князівства на чолі з царевичем Федором.

На початку 60-х років XVIIст. загострилася боротьба за владу і на Правобережжі. Ситуація особливо ускладни­лася влітку 1662 р. після невдалого походу Ю. Хмельниць­кого в Лівобережну Україну. На булаву претендували П. Тетеря, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошенко. Після того, як у січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у Чигирині про­голошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.

Тетеря (Моржковський, /Иошковський) Павло (прибл. 1620— 1671) гетьман Правобережної України в 1663—1665 pp . Один з найвизначніших дипломатів в урядах Б. Хмельницького, І. Виговського, Ю. Хмельницького, переяславський полковник (1653—1658). Походив зі шляхетського роду, мав добру освіту. Перед 1648 р. був канцеляристом гродського суду м. Луцька, з 1649 р. — писар Переяславського полку. Протягом 50-х років брав участь майже в усіх міждержавних переговорах, що відбува­ лися в Чигирині, виїжджав з дипломатичними місіями до інших країн. Один з авторів «Березневих статей» (1654), Гадяцькоїугоди (1658), Слободищенського трактату (1660). У ранзі гетьмана під­ тримував похід Яна Казимира на Лівобережжя (1663—1664), на­ магаючись об'єднати Україну під єдиною булавою і зверхністю польського короля. Своєю політикою спровокував козацьке пов­стання. Зазнавши поразки від повстанців (1665), зрікся геть­ манства і виїхав до Польщі. Отруєний польськими агентами.

Новий гетьман хотів відновити єдність козацької Укра­їни шляхом компромісу з лівобережною старшиною. Він не одразу виявив себе як прихильник пропольської орієн­тації, зокрема після обрання він повідомляв кримському хану, що «від царя й короля не чекає нічого доброго». Про­те Правобережжя територіально було міцно прив'язане до Польщі, і тому кожен з правобережних гетьманів мусив демонструвати свою лояльність польському уряду та йти у фарватері польської політики. За цих обставин цілком природно, що П. Тетеря взяв участь у поході Яна IIКази­мира в Лівобережну Україну. У разі успіху перед гетьма­ном відкривалася перспектива за допомогою Польщі роз­в'язати проблему возз'єднання козацької України. Проте похід закінчився невдачею, до того ж на Правобережжі 1664—1665 pp. вибухнуло повстання місцевого населення проти польської шляхти. Не зумівши опанувати ситуаці­єю, П. Тетеря зрікається гетьманства та втікає до Польщі.

Фатальний розкол України на Правобережну та Ліво­бережну поглиблювався. Глибока криза державності ви­кликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнів­ну тенденцію, об'єднати українські землі в межах однієї держави та відновити її незалежність. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади в серпні 1665 р.

Дорошенко Петро Дорофійович (1627—1698) — гетьман Украї­ ни (1665 —1676), один із найвидатніших діячів її історії. Народив­ ся в Чигирині в козацькій родині. Здобув ґрунтовну освіту. Актив­ ний учасник Визвольної війни українського народу, один з най­ ближчих соратників Б. Хмельницького і продовжувач його справи. Ставши гетьманом на Правобережжі, рішуче виступив проти умов Андрусівського договору й восени 1667 р. зробив спробу приєд­ нати до Гетьманщини західний регіон. У червні 1668 р. домігся возз'єднання Козацької України, гетьманом якої був обраний. В умовах спровокованої Запорожжям й сусідніми з Україною дер­ жавами політичної боротьби пішов у березні 1669 р. на прийнят­ тя турецького протекторату. Влітку 1672 р. взяв участь у поході ту­ рецької армії проти Польщі, але, невдоволений укладеним між Портою і Польщею Бучацьким договором, який перекреслив його політичні плани, переорієнтовується на Росію і Польщу. У розпалі народного обурення спустошенням України турецько-татарською та польською арміями складає гетьманські повноваження. У бе­ резні 1677 р. вивезений до Москви, у 1679—1692 pp . в'ятсь­ кий воєвода. Останні роки провів у своєму маєтку в с. Ярополче Волоколамського повіту, де й похований. Могила збереглася до нашого часу.

Починати реалізацію своїх планів гетьманові довелося в дуже складних умовах: Правобережжя того часу справді являло собою руїну, втрати населення сягали 65—70%; на гетьманську булаву претендували ще двоє — В. Дрозденко і С. Опара; поглиблювався розкол суспільства; ускладню­валася геополітична ситуація.

Спочатку, заручившись нейтралітетом Польщі, П. До­рошенко зміцнив свої внутрішні позиції й переміг своїх су­перників у боротьбі за владу. Проте вже тоді відносини з Польщею були досить своєрідними: декларуючи свою при­хильність, правобережний гетьман водночас відмовляв у розміщенні польських залог на його території, вимагав скасування унії, зменшення податкового тягаря та ін.

Андрусівське перемир'я (20 січня 1667 року) між Польщею та Росією, укладене на 13,5 років, ставило під загрозу стратегічні об'єднавчі плани гетьмана. Відповідно до його умов територія козацької України поділялася на три частини: Лівобережжя закріплювалося за Росією, Правобережжя — за Польщею, а Запорожжя потрапляло під спільне управління обох країн. Тому українське тери­торіальне питання набуло міжнародного характеру. Нама­гаючись зміцнити внутрішні позиції, П. Дорошенко здій­снює кілька реформаційних кроків: починає систематично скликати військову раду, щоб заручитися народною під­тримкою, створює постійне наймане військо, так звані сер-дюцькі полки, забезпечуючи цим незалежність від козаць­кої старшини. На кордоні проводить нову митну лінію, розпочинає випускати власну монету, енергійно заселяє спустошені окраїни Правобережжя.

Активною була і зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку та­тар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя і водночас проводить переговори з Росією. Основна мета пе­реговорів — повернення в повному обсязі прав і вольнос-тей Війську Запорозькому, возз'єднання у межах єдиної держави усіх етнічних українських земель по Пере­мишль, Львів, Галич і Володимир. Однак ці переговори закінчилися безрезультатно.

Відкрите збройне протистояння з Польщею, непоступ­ливість Росії змусили П. Дорошенка шукати підтримки в Оттоманської Порти та порозуміння з гетьманом Лівобе­режжя І. Брюховецьким. Восени 1667 р. під тиском об'єд­наних турецько-козацьких військ польський король ви­знав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Ці успіхи посилили протурецьку орієнтацію П. Дорошенка. У серпні 1668 р. у відповідь на турецьку пропозицію прийня­ти підданство султана на умовах «удільності» (подібно Кримському ханству) він направляє до Стамбула свою деле­гацію, що мала на меті домогтися гарантії забезпечення єд­ності українських земель у межах національної держави.

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, відчуваючи за спиною підтримку могутньої держави, П. Дорошенко разом з військом переходить на лівий берег Дніпра, і після вбивства козаками І. Брюховецького 1668 р. його проголо­шено гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не вдалося закріпити надовго, оскільки він був наслідком складних політичних комбінацій і майстерного балансування П. Дорошенка як у внутрішній, так і в зов­нішній політиці. Зведена гетьманом будова влади мала надзвичайно слабку конструкцію і достатньо було вийняти бодай одну цеглину з її фундаменту, щоб вона похитнула­ся, чим і скористалися вороги. Спочатку польська воєнна активність змусила гетьмана, залишивши Лівобережжя, поспішати на правий берег Дніпра. У цей час не зацікавлені в зміцненні української державності татари підтримали претензії на гетьманську булаву П. Суховія, якого висуну­ло Запорожжя. Ситуацію ще більше ускладнив наступ російських військ, внаслідок якого значна частина лівобе­режної старшини на чолі з наказним гетьманом Д. Много­грішним змушена була визнати верховенство царя. Аналі­зуючи перебіг подій, один із сучасних дослідників пише: «Між собою українці воюють, здається, з більшим завзят­тям, як із чужинцями, котрі приходять на їхню землю й успішно її грабують, плюндрують та поневолюють».

За тих обставин П. Дорошенко посилює протурецьку орієнтацію. Корсунська генеральна старшинська рада (бе­резень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату, хоча і відмовляється від прине­сення присяги турецькому султанові. Влітку 1672 р. Отто-манська Порта розпочала воєнні дії проти Польщі, Право­бережна Україна знову стала театром воєнних дій, а П. До­рошенко змушений був виступити на турецькому боці. Від перемоги Туреччини гетьман майже нічого не виграв, ад­же відповідно до Бучацького мирного договору Порта от­римала Подільське воєводство, а за ним визнавалася тери­торія «у старих кордонах». Більше того, Туреччина дедалі наполегливіше прагне перетворити Україну на безправно­го васала. Наприкінці 1672 р. Порта вимагає від гетьмана руйнації усіх фортець, за винятком Чигирина, сплати да­нини, роззброєння населення.

Авторитет гетьмана слабшає, він втрачає підтримку мас, оскільки мусив виступати союзником турків та татар, які нещадно плюндрували Україну. У середині 1675 р. си­туація стає критичною: спроби дійти згоди з Росією та від­мовитися від протурецької орієнтації закінчуються безре­зультатно, гетьмана покидають один за одним соратники, родичі і навіть його надійна опора — сердюцькі збройні формування. До того ж помирає радник та найближчий друг — митрополит Й. Тукальський. Перебуваючи в безви­хідному становищі, П. Дорошенко у вересні 1676 р. при­ймає рішення скласти гетьманські повноваження і здати­ся Росії.

Отже, на третьому етапі Української національної ре­волюції (червень 1663 — вересень 1676 р.) територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної демо­ралізації суспільства. За часів гетьманства П. Тетері на Правобережжі та І. Брюховецького на Лівобережжі ці ка­тастрофічні процеси виявилися у відмові національної елі­ти від створення незалежної соборної України; намаганні гетьманів за будь-яку ціну втримати владу, їхній неспро­можності консолідувати навколо себе значні сили для ви­рішення державних питань; відмові від активної участі в боротьбі значної частини заможного козацтва і старшини; домінуванні регіональних політичних інтересів над держав­ними; залученні іноземних держав до розв'язання внутріш­ніх проблем.

Останньою спробою переломити хід подій, відновити територіальну єдність і повноцінну державність був час гетьманства П. Дорошенка. Проте внаслідок постійної бо­ротьби козацької верхівки за булаву, низки невдалих кро­ків та помилок, зради союзників, намагання Польщі, Росії та Туреччини контролювати хід подій в українських зем­лях П. Дорошенко втратив підтримку народних мас, не зміг об'єднати українські землі в межах однієї держави і відновити її незалежність. Падіння гетьманства на Право­бережжі стало завершальним актом Української націо­нальної революції.

Літератур а

1. Антонович В. Іван Виговський // Україна. – 1990. - № 4.

2. Брайчевський М. Приєднання чи воз’єднання // Україна. – 1991. - № 16.

3. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Львів, 1991.

4. Липинський В. Україна на переломі (1657-1659). - Відень, 1920.

5. Смолій В. Воз’єднання Правобережної України з Росією. – К., 1978.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:49:44 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:23:22 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Громадянська війна і поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 — червень 1663 р.)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150895)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru