Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мові

Название: Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мові
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: реферат Добавлен 17:50:46 11 ноября 2003 Похожие работы
Просмотров: 236 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зм іст

Вступ

1. Семантика як розділ мовознавчої науки

2. Семантичні засоби комічного в художньому тексті

3. Мовна гра та гумор у рекламному тексті

4. Літературні цитати та ремінісценції на газетних шпальтах

Висновки

Список використаної літератури

В ступ

Слова в мові існують не ізольовано. Вони об'єднані за спільністю значень у групи, мікросистеми. Кожне слово в своїй мікросистемі має певне місце, і його значеннєвість визначається цим місцем, бо семантичний зміст слова зу­мовлений відношеннями, які формуються в сітці проти­ставлень даного слова іншим словам цієї ж мікросистеми. Лексико-семантична система є найрухомішою серед усіх мовних рівнів. Однак, змінюючись, вона має здатність до саморегулювання, тобто такої перебудови, яка б не пору­шувала системності, що необхідно для постійної комуні­кативної придатності.

Будь-яка зміна в лексичному складі мови позначаєть­ся на системних відношеннях. Нерідко трапляються ви­падки, коли слово, набуваючи нового значення, впливає на появу подібних значень у всіх інших семантичне по-в’язаних із ним слів. Іншими словами, відбувається се­мантичне "зараження" слів певної мікросистеми, внаслі­док чого у системних об'єднаннях виникає паралелізм зна­чень, а нерідко й форм. Так, зокрема, коли якесь із слів, що позначало температуру, стало використовуватися для позначення почуттів, то згодом цей семантичний процес охопив усю лексико-семантичну групу: теплі стосунки, гаряче серце, палке кохання, вогонь душі, любові жару хо­лодний погляд, в його голосі чувся лід, Вони зійшлися: тьма і промінь. Пісні і проза, лід і пломінь" (О. Пушкін у перекладі М. Рильського). Пор. ще назви музичних інстру­ментів і назви виконавців на цих інструментах: Він в ор­кестрі перша скрипка. Валторна, дайте звук Контра­бас, вас зовсім не чути, деякі з лексико-семантичних об'єднань мають дуже, чітку, строгу системну організацію. Так, скажімо, дієслова, що означають переміщення (рух) — це струнка систе­ма, елементи якої розрізняються за трьома ознаками:

1) спосіб руху (йти, їхати, плисти, летіти тощо); 2) ха­рактер руху — самостійний, незалежний і несамостійний, залежний (йти, їхати і везти, нести, тягти тощо); 3) на­прямок руху (в'їхати, заїхати, з'їхати, виїхати, від'їха­ти тощо).

Системність лексичного складу зумовлена не тільки комунікативними потребами (при формуванні фрази мо­вець спершу згадує лексико-семантичне об'єднання, а вже потім відшукує в ньому необхідне йому найточніше сло­во), а й системністю об'єктивного світу, який відображений у лексиці.

Як будь-яка система, лексико-семантична система ба­зується на відношеннях. Як і в фонології, тут відношення бувають парадигматичними й синтагматичними.

Парадигматичні відношення — це відношення між слова­ми на основі спільності або протилежності їх значень. Зокрема, тут можна виділити: 1) відношення смислової подібності (синонімія); 2) відношення смислового проти­ставлення (антонімія); 3) відношення смислового вклю­чення (гіпонімія); 4) відношення супідрядності (наприк­лад: ялина, сосна, кедр, береза, дуб, вільха, осика, клен, явір перебувають між собою в сурядних відношеннях і в підрядному відношенні щодо гіпероніма дерево) і партитивності, тобто цілого та його частини (сосна — шишка, людина — рука, кінь — грива, лисиця — хвіст).

Найбільшими парадигматичними об'єднаннямиє лексико-семантичні поля.

Лексико-семантичне поле — сукупність парадигматичне пов'яза-них лексичних одиниць, які об'єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ.

Як приклад можна назвати такі лексико-семантичні поля: поле спорідненості, поле переміщення (руху), поле розумової діяльності (мислення), темпоральне (часове) по­ле, метеорологічне (погодне), поле сприймання, поле тем­ператури тощо.

Кожне поле має у своєму складі спільну (інтегральну) ознаку, яка об'єднує всі одиниці поля. Така ознака нази­вається архісемою і виражається лексемою з узагальне­ним значенням. Щодо названих вище полів такими озна­ками є спорідненість, мислення, темпоральність (час), погода, сприймання, температура. Кожна окрема одиниця лексико-семантичного поля повинна відрізнятися від інших одиниць цього ж поля хоча б однією диференційною ознакою. Наприклад, йти і їхати різняться диференційною ознакою спосіб руху, йти й ходити — озна­кою односпрямованість-різноспрямованість, йти й біг­ти — ознакою інтенсивність тощо.

Лексико-семантичні поля не є ізольованими об'єднаннями. Вони пов'язані між собою. Одним із засобів міжпольових зв'язків е багатозначні слова, які окремими своїми значеннями належать до різних полів. Так, скажімо, слово година значеннями "час, пора", "60 хвилин" належить до темпорального лексико-семантичного поля, а значенням "гарна сонячна погода" — до метеорологічно­го поля, слово підійти одним значенням належить до лек­сико-семантичного поля переміщення, а іншим — до поля розумової діяльності (підійти до висновку); уже згадувані слова теплий, холодний, гарячий тощо одними значення­ми належать до поля температури, а іншими — до поля почуттів. Таким чином, лексико-семантичні поля перети­наються. Зв'язок між полями забезпечує безперервність семантичного простору, об'єднує всі поля в одну лексико-семантичну систему мови.

Лексико-семантичне поле має ієрархічну будову. Воно складається з лексико-семантичних груп, а лексико-семантичні групи з менших за обсягом мікросистем — си­нонімічних рядів, антонімічних пар, гіперогіпонімів, кон-версивів тощо. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виділяються лексико-семантичні гру­пи назв точних і неточних часових відрізків, а в межах цих лексико-семантичних груп виділяються мінімальні се­мантичні об'єднання: синонімічні ряди (час, пора, день, доба), антонімічні пари (день — ніч, літо — зима, віч­ність — мить). Найпоширенішими в лексико-семантичній системі є гіперо-гіпонімічні (родо-видові) відношення (тюльпан, гвоздика^ гладіолус, ромашка ... — квітщ кві­ти, кущі, дерева... —рослинщ січень, лютий, березень... — місяці, хвилини, години, дні, місяці, роки ... — час). Вони притаманні всім пластам лексики і є найважливішими чин­никами, які об'єднують і структурують лексико-семантичну систему.

Між значеннями слова та його сполучуваністю існує тісний зв'язок. Значенням слова зумовлюється його спо­лучуваність, а розширення чи зміна сполучуваності слова (вживання слова в незвичайних контекстах) призводить до зміни його значення. Так, зокрема, вважають, що рос. слово продати мало значення "передати", але оскільки воно часто вживалося в словосполученнях і фразах типу продати Христа, Іуда зрадив Ісуса, то згодом набуло значення "зрадити".

Як і лексична парадигматика, лексична синтагматика є специфічною для кожної мови. Пор.: укр. насипати борщу — рос. налить борща, укр. брати участь — рос. принимать участие; укр. дуже добре — болг. много доб­ре.

Через стійкість опозицій між словами, стійкість по­лів, сполучуваності слів, іншими словами через стійкість парадигматики і синтагматики, лексико-семантична сис­тема кожної мови є унікальною, неповторною. Вона відо­бражає національний менталітет, глибокі традиції куль­тури і сама стає фактом духовної культури народу. Виби­раючи слова в процесі комунікації, мовець свідомо чи ми­мовільно враховує їх парадигматичні й синтагматичні зв'язки, які є в його мовній свідомості.

Як бачимо, семантична наука водночас і складна (мова постійно змінюється), і цікава (слова набувають в прцесі розвитку мови нових значень).

Актуальність даної роботи полягає в тому, що ми спробуємо дослідити сематику не просто окремих слів чи речень, а комічних засобів сучасної української мови. Тобто метою роботи є встановлення семантики комічних засобів на різних рівнях: на рівні морфем, слів, граматичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних словосполучень, синтаксичних словосполучень і конструкцій, речень та ширших елементів тексту.

Об’єктом дослідження є художні тексти І.П.Котляревського, Л.І.Глібова, П.П.Глазового, рекламні тексти, а також живе мовлення.


1. Семантика як розділ мовознавчої науки

В даній роботі ми будемо маніпулювати такими ключовими термінами як семантика і комічне. Для цього необхідно звернутися до науки.

СЕМАНТИКА (франц. semantigue — наука про зміст, від грец. — який має значен­ня, означає) — 1) план змісту в мові, що складається із значень мовних одиниць різних рівнів (морфем, слів, грамататичних форм слів, стійких лексичних і фразеологічних сло­восполучень, синтаксичних словосполучень і конс­трукцій, речень та ширших елементів тексту) і категорій; 2) значення мовної одиниці; 3) роз­діл мовознавства, що вивчає план змісту в мові, значення мовних одиниць; семасіологія; 4) у семіотиці - один з основних аспектів знака (від­ношення знака до позначуваного об'єкта -навідміну від синтактики і прагматики) і, відпо­відно, один з основних розділів семіотики як науки. Термін запровадив наприкінці 19 ст. французький учений М. Бреаль.

За рівнем мови розрізняють лексичну, фразеологічну, граматичну (морфемну, морфологічну, синтаксичну семантику і семантику тексту), словотвірну семантику. На фонетичному рівні, який не має плану змісту, деяку подобу семантики можна вбачати в явищі звукового символізму.

Опрацювання проблем значення мовних одиниць розпочалося ще з античних часів, але відбу­валося протягом тривалого часу в рамках лек-сикографії (з практичних потреб пояснення окремих слів та перекладу), філософії, логіки, а з 19 ст. і психології (природа слова як назви, зв'язок мови, мислення і дійсності), граматики (ви­ділення лексико-граматичних категорій слів та їхніх синтаксичних функцій), риторики (синонімія, анто­німія та ін. групування слів, переносне значення сло­ва, його тип і шляхи розвитку, тропи і фігури мови). З розвитком порівняльно-історичного мовознавс­тва стають на наукову основу етимологічного досліджен­ня. З формуванням у надрах компаративісти­ки в 30-60-х рр. 19 ст. в працях В. Гумбольдта, Г. Штейнталя психологічного напряму розпочинається становлення семантики як окремого мовознавчого розділу: з роз­межуванням логічних і власне мовних категорій, з увагою до мови як форми вираження «духу народу» та її впливу на людську свідомість, до внутрішньої форми слова і внутрішнього плану мови в цілому, з розумінням мови як динам. і змінно­го явища. У вітчизняному мовознавстві 2-ї пол. 19 ст. ці ідеї, а також теорія лексичного значення, концеп­ція слова як знаряддя естетичної, та магічної функ­цій мови, природа та історичний розвиток граматичних значень і категорій, особливо дієслівних та іменних, первинність одиниць синтаксису що­до одиниць морфології найповніше втілилися в працяхО. Потебні. Остаточно семантика як окремий роз­діл мовознавства сформувалася в ост. чверті 19 ст. (Г. Пауль у Німеччині, М. Бреаль у Франції, М. Покровський у Росії та ін.). Спо­чатку це була лексична семантика, зорієнтована в загальних рам­ках молодограматизму на аспект семантичного роз­витку слів. Основна увага приділялася причинам і типам зміни значення слів і встановленню на цій основі «семантичних законів» (за аналогією до «звукових законів»). Наприкінці 19 - в 1-й третині 20 ст. формується розуміння слова як частини певної лексико-семантичної системи — «поля» (М. Покровський, нім. дослідники). Проте системно-структурний підхід до мовних явищ, який став застосовуватися з 2-ї чверті 20 ст. при дослідженні фонології і граматики, не відразу поширився на лексичну семантику. По-перше, цей принцип спочатку передбачав тільки план син­хронії, тоді як семантика лишалася в основному галуз­зю історичної лексикології. По-друге, він передба­чає закритість і стабільність мовних систем та відносно невелику кількість їхніх компонентів, тоді як лексика є відкритою системою: а) її стан найбільшою мірою порівняно з іншими мовними рівнями зумовлюється впливом позамовних чинників, тоді як для оптимальної системи визначальними мають бути внутрішні фактори; б) кількість лексичних одиниць — як одиниць з індивідуальними значеннями, на відміну від категоріальних граматичних значень,— не піддається обліку не тільки в межах певної мови, а й у більшості лексико-семантичних об'єднань; в) лексика постійно перебуває в стані плин­ності та змін як кількісних, так і якісних.

У 20—50-х рр. у галузі лексичної семантики найбільш плідно розвивалися теорія «поняттєвих» та «се­мантичних» полів (Й. Трір, Л. Вайсгербер, Г. Іпсен, В. Порциг та ін., переважно в Німеччині), теорія ідеографічного опису («семантичне картогра­фування») лексики (Ф. Дорнзайф, К.-Д. Бак, X. Касарес). З 50-х рр. на матеріалі кількох замкнених і виразно структурованих лексичних груп з невеликою кількіс­тю компонентів розвивається метод компонен­тного аналізу, який став одним з мостів між цим і наступним етапами в розвитку семантики.[16,с.530].

Але нас буде більше цікавити не історія семантики, а сучасний стан цієї науки та її проблеми. До проблем і напрямів сучасної семантики належать: 1)у лексичній семантиці – слово як основна мовна одиниця, слово як знак, характер його мотивованості, природа лексичного значення та їх типологія, його структура (як набору сем), номінація, зміни значення, полісемія, лексико-семантична структура мови і різні типи семантичного групування лексичних одиниць, лексична сполучуваність і контекст, асоціативні норми слів певної мови; 2)у фразеологічній семантиці – природа фразеологічного значення, його типи за ступенем семантичної цілісності; 3)у граматичній семантиці – слово як граматична одиниця, граматичне значення і способи його вираження, співвідношення логічних і граматичних категорій, виражені та невиражені (приховані) граматичні категорії, групування лексики за частинами мови тощо [16,с.530].

Як бачимо саме ці проблеми будуть цікавити й нас у даній роботі.

Особливістю буде те, що наша увага має бути сконцентрована на семантичних засобах комічного, для чого необхідно визначити це поняття.

Як тлумачить літературознавчий словник, комічне (грецьк. komikos – смішний) – категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення. Ті суспільні явища, які втрачають свою доцільність, необхідність, але претендують на історичне буття, вагомість, вартісність, прагнуть видати себе не тим, чим вони є насправді, стають об’єктом комічного висміювання. Дослідники комічного (Аристотель, Т.Гоббс, Г.-В.Ф. Гегель, М.Чернишевський, А.Бергсон, Б.Борев, Б.Мінчин) встановили ряд об’єктивних передумов і суб’єктивних якостей людей, взаємодія яких необхідна для виникнення комічного ставлення.

По-перше, комічне стосується тільки гуманітарної сфери, суспільних явищ, а неживі предмети можуть лише опосередковано втягуватися в комічне ставлення людини до людей чи суспільних явищ.

По-друге, суб’єкт комічного ставлення має відчувати свою перевагу над об’єктом висміювання і бути в цілковитій безпеці (страх за життя, як правило, виключає почуття комізму).

По-третє, несподівана невідповідність очікуваного і дійсного в контакті людини з суспільством, між прогнозованим і справжнім розв’язком комічної ситуації динамізує почуття і емоційну напругу, підтримує увагу учасників комічної ситуації (багато важать інтрига, перипетії).

По-четверте, будь-яка недоцільність, недоречність, абсурдність, відхилення від норми породжує нову грань комізму.

По-п’яте, все мертве, механічне, шаблонне, що видає себе за живе, природне, органічне, завжди викликає відчуття комічності. Для сприйняття комічного, виявлення всіх його джерел і форм людина має володіти розвинутим естетичним смаком, бодай окресленим ідеалом. Фізіологічне збудження, так званий сміх без причини, не є адекватним сприйманням комічного. Тією чи іншою мірою комічне здатна переживати кожна людина, але в концентрованій формі воно виявляється в мистецтві, і різні його грані лежать в основі таких жанрів, як гумореска, сатира, епіграма, пародія, памфлет, комедія, буфонада, фарс, бурлеск, травестія тощо. Градація емоційного реагування на різні прояви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива [8,с.368]. Після детального екскурсу до науки можна починати дослідження семантичних засобів комічного.


2. Семантичні засоби комічного в художньому тексті

Нарешті в художньому стилі вживання комічних засобів є найбільш вмотивованим. Змінюючи семантику деяких слів або цілих виразів, письменники досягають своєї художньої мети.

Класик української літератури І.П.Котляревський, до того ж родоначальник нової української мови, вживає в своїй славетній “Енеїді” безліч вульгаризмів, приказок, мовну суміш, зниження або заміна лексичного значення, бо хоче показати саме такою Україну, якою вона була у ХVІІІ столітті. Розглянемо приклади:

Троянців насаджавши повні,

І куди очі почухрав...;[6,с.9].

Почухрав вжито в значенні помандрував, але вжито із досить зниженою семантикою.

Но зла Юнона, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка...; [6,c.9].

Розкудкудакалась – в значенні розговорилась, почала дуже швидко говорити, але вжито навмисно в розмовно-вульгарному стилі.

А те шепнула сука Геба...; [6,c.10].

Мутив, як на селі москаль!

Мутив вжито із семантикою розважався, залицяючись до дівчат.

Бо – хрін його не взяв – моторний...; [6,c.22].

До слова моторний можна дібрати цілий синонімічний ряд: швидкий, завзятий, живучий, витривалий тощо.

Еней, таку уздрівши цяцю,

Не знав із ляку, де стояв;

І думав, що свою всю працю

Навіки тута потеряв...; [6,c.68].

Цяця – тобто красуня, показна дівчина.

За тиждень там латину взнали,

Що вже з Енеєм розмовляли

І говорили все на ус:

Енея звали Енеусом,

Уже не паном – домінусом,

Себе ж то звали троянус. [6,c.71].

Додавання іншомовної морфеми до слів створює інший відтінок значення, в даному разі – своєрідної урочистості, пафосу.

Використання таких стилістичних засобів комічноговідповідає жанру твору – бурлескно-травестійна поема.

А скільки смішних моментів подарували читачам герої незабутньої комедії М.Старицького “За двома зайцями” Проня Прокопівна та Свирид Петрович Голохвастий. Послухаємо їхні розмови:

Голохвастий: Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого поняття нєту, ніякої делікатної хвантазії... Так і пре! А вот у мєня в галавє завсєгди такий водеволь, што только мерсі, потому – образований чоловєк!” “Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!

Проня: Мерсі, мусью.

Голохвастий: Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?

Проня: Што ви, я не куру!

Голохвастий: Прийду, прийду, моя канахветочко!

Проня: Душка! Ламур! [14,c.96].

Перекручення слів з французької мови надає розглянутому діалогу комічного звучання. Також дуже смішною є сама манера спілкування Проні та Свирида, бо фрази, на їхню думку, показують високий рівень освіченості та інтелігентності на той час. Але герої не зовсім влучно вживають слова в їхньому прямому значенні, чим створюють комічні ситуації. М.Старицький, дуже влучно маніпулюючи стилістичними та семантичними засобами комічного, створив шедевр української драматургії.

Найширше застосування комічне знайшло в байках. Неперевершений майстер байки Л.І.Глібов користується такими стилістичними прийомами: вводить до творів згрубілу лексику:

“Не слуха Жаба, дметься гірш,

Все думає, що стане більш.

Та й що дурна собі зробила?

З натуги луснула – та й одубіла!” [4,c.8].

Тут відбулося зміщення семантики на лексичному рівні слова одубіти, яке вжито в значенні вмерла.

А ось приклад зміщення семантики на морфемному рівні:

“Як ти співаєш, Півне, веселенько...

А ти, зозуленько, ти, зіронько моя,

Виводиш гарно так і жалібненько,

Що іноді аж плачу я... [4,c.24].

Надмірне вживання пестливих слів з суфіксами -еньк-, -оньк- допомагає висміяти підлабузництво героїв.

Комічне знайшло своє місце і в гуморесках П.Глазового. Подивимось хоча б на власні імена героїв, які говорять самі за себе: Мина Липкорукий, робітниця Раєчка, Льовка Блин, Грицько Воротило, Жоржик, Ромуальд Коробка, Едуардик тощо. Користуючись такими влучними назвами, автору вже не приходиться їх тлумачити з семантичного боку. Або Харя...:

“Баба сердиться на внука! Таке оглашенне...

Харя, чуєш повернися! Харя, йди до мене! -

Біля баби зупинився молодий мужчина.

Що за слово? Що за харя? Це ж мала дитина. -

Баба з місця підхопилась: - Причепились даром,

Я ж не винна, що хлопчину назвали Ерхаром.” [3,c.8].

Комічним ефект створює також наділення слів несподіваними морфемами (-аш-, -каш-, -х-, -ух-, -ань-, -як-, -ад-): папаша, однокашник, діваха, реготуха, вусань, друзяки, куміада тощо. Саме вказані морфеми надають словам іншого відтінку значення.

Стилістичним засобом комічного є неправильне тлумачення слів:

Гарну книжечку нову

Читають хлоп'ята.

Що це значить романтизм?

Питають у тата.

О, знайшли про що питать,

Блимнув той спідлоба.

Це коли кістки болять,

Є така хвороба[3,c.19].

Таким чином, слово романтизм розтлумачене абсолютно невірно з боку науки, але з іншого боку такий прийом допомагає створити комічну ситуацію.

Або таке:

Син-школяр читає книжку. -

Тату, таточку! - гука. -

Ось написано тут байка. Це матерія така? -

Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,

Що свиня балака з дубом, як оце зі мною ти. [3,c.38].

В поданому прикладі слово байка в двох запропонованих варіантах розтлумачене неправильно: байка – матерія, байка – вірш. Тут ми зустрічаємось і з явищем полісемії. Саме невірне тлумачення слова допомагає створити семантичний комічний засіб.

Або:

Запам’ятайте, - каже вчитель,

Що архаїзми – це слова,

Які до того застаріли,

Що їх ніхто вже не вжива.

Які ти знаєш архаїзми? –

Спитав він Бублика Петра.

А той задумався на хвилину і мовив:

Паюсна ікра... [3,c.22].

В даному випадку паюсна ікра не є архаїзмом.

Отже, ми розглянули приклади морфемної, словотвірної та синтаксичної семантики, яка в художніх текстах стала своєрідним комічним засобом.

3. Мовна гра та гумор у рекламному тексті

Вплив за допомогою мовних засобів (мовленнєве маніпулювання), який здавна використовувався в різних сферах життя людини (навчання, виховання, психотерапія, магія, література, релігія тощо), набув нових якостей у сучасному житті, зокрема в політичній і рекламній комунікації. Тексти реклами належать нині чи не до найбільш агресивних видів писемної продукції публіцистичного стилю. Комунікативна мета реклами – це спілкування через текст шляхом складної взаємодії автора з читачем.

Мовна гра та гумор у рекламному тексті допомагають більш результативно вплинути на читача. Тож гумористичні елементи у рекламі є однією з найнеобхідніших умов досягнення комунікативної мети автора рекламного тексту – перетворити потенційного споживача рекламованої продукції на реального. Людина прихильно ставиться до рекламного повідомлення у двох випадках: якщо воно несе важливу для неї інформацію або приносить задоволення. А гумор, збуджуючи позитивні емоції, і є джерелом задоволення. Тож уміння розсмішити вкрай необхідне для рекламіста. До яких же засобів вдається рекламіст?

Графічні виділення ключових слів у тексті - так створюється “подвійний текст”, у якому містяться два рекламні повідомлення. Спершу читається виділене графічно коротке повідомлення, сконструйоване з фрагментів, які входять до другого – довшого повідомлення: “Ми пропонуємо те, що БУДУЄМО” (реклама будівельної фірми).

Умисні орфографічні помилки, які дають змогу ввести додаткові конотації (відтінки у значенні): “Бережи жуби ж дитинства” (реклама стоматологічної клініки) – тут зімітовано мову людини без зубів, що додає додаткового смислу (людина впевнилася на власному досвіді, що треба берегти зуби); конотація беззубості працює і як залякування. Інші конотації - поважність традицій дореволюційного бізнесу – вводяться за допомогою використання елементів старої орфографії: “Коммерсантъ” (назва відомої російської газети). Орфографічні помилки можуть надати рекламному тексту (як правило, слогану) фонетичної гармонійності: “Drinka Pinta Milka Day” (перекручене Drink a Pint of Milk every Day – пийте пінту молока щодня).

Семантичною основою гри слів є поєднання в одному контексті слів у прямому і переносному значеннях.

Розрізняють так звану дисемію – одночасну реалізацію в контексті двох значень одного слова, внаслідок чого виникає семантичне мерехтіння (у свідомості реципієнта актуалізується і пряме, і переносне значення), і транссемію – перехід від одного значення слова до іншого в межах невеликого відрізка мовлення. Приклади дисемії: “Людина на 70% складається з води. Фільтруєш?” - реклама фільтрів Instapure (фразу “Фільтруєш?” ужито відразу в двох значеннях: “Використовуєш фільтр?” і “Міркуєш?” (сленг), водночас установлюється причиново-наслідковий зв'язок між цими значеннями: якщо міркуєш, то будеш використовувати фільтр). “Наполеон починав як командир батареї” - реклама акумуляторних батарей, на малюнку зображений Наполеон поруч з акумулятором; “Тихо! Йде фінансова операція!” (аналогія з операцією в медицині створює враження великої складності й відповідальності); “Взуємо всіх!” - реклама взуття (гра прямого і переносного значень слів спричиняє семантичне мерехтіння – причому преносне значення може стосуватися обох комунікаторів: “у цьому взутті я обману (взую, тобто “обдурю” - сленг) усіх і “я придбаю це взуття, а отже, мене обмануть”); див. Також: “Взула і забула”. Приклади трансемії: “Піднімаємо все. Навіть настрій” (реклама автонавантажувачів); “Вдихни повними грудьми!” ( реклама вентилятора, на малюнку зображено два працюючі ветилятори і пишногруда дівчина); “Плодіть і розмножуйте!” (реклама копіювальних автоматів) – у наведених прикладах каламбури маскують непристойне – сексуальну апеляцію.

Каламбури можуть будуватися й на грі різних слів, подібних своїм звучанням: “Вставайте, соні, включайте Soni”; при цьому може спостерігатися значеннєве зближення слів, подібних своїм звучанням (паронімічна атракція); “Wella. Вы великолепны”; “Чистота – чисто Tide” (так помилкова етимологія начебто експлікує “прихований” смисл назви товару.

До каламбурів цього типу належать перероблені усталені вислови – вирази-кліше, відомі цитати, крилаті фрази, прислів'я і приказки: “Карл для Клари купує в Коралі”; “Перпетум меблів” (реклама мережі меблевих магазинів) – при цьому до тексту вводиться додаткова інформація про міцність і довговічність меблів; спрацьовує аналогія з перпетуум мобіле – вічним двигуном); “прийшов, побачив, повечеряв” (реклама мережі ресторанів “Швидко”).

Стилістичний дисонанс (стильовий контраст) – використання мовних засобів, не характерних і навіть конвенційно неприпустимих у певній комунікативній ситуації. Порушення мовцем загальноприйнятих норм спілкування здійснюється з метою якнайефективнішого впливу на адресата. Найчастіше за допомогою таких прийомів бажана для рекламістів ситуація подається в рекламі як така, що вже стала реальністю, й адресата змушують уявити себе в цій ситуації: “Це ваш комп'ютер!” - реклама фірми Computink; “Візьми свою машину!” - реклама розиграшу призів, серед яких був і автомобіль (дисонанс реальної й очікуваної об'єктивної модальності;на подібних дисонансах побудовані так звані антиреклами: “Хочете мати жовті зуби, несвіжий подих, постійний кашель? Тоді відкрийте для себе країну Marlboro!”; “Так, це мій банк!” - реклама “Альфа-банку”; “Тепер вона моя!” - реклама розпродажу іномарок (дисонанс реальної й очікуваної комунікативної ролі мовця); “Не пробуй, а то сподобається” - реклама чаю Madison (дисонанс реальної й очікуаної комунікативної функції висловлювання). [9,c.21-22].

Отже, гумор у рекламі неодмінно приваблює потенційних користувачів. Про це свідчить і його дієвість у шлюбних оголоеннях, які теж по суті, є своєрідною рекламою, де подавач рекламує себе: “Дама приємної зовнішності 53-х років готова до виникнення симпатії та сексуальної прив'язаності під час щоденного вигулювання собаки. Великий пудель любить мексиканські страви, Моцарта й таємниці. Господиня любить усе те ж саме плюс спортивну ходьбу, велосипедні прогулянки й веслування на байдарці. Обидві блондинки.” [9,с.23].

Це оголошення своєю незвичайністю привернуло увагу не лише потенційних компаньйонів для вигулювання собаки. Крім наведених тут прикладів, є ще інші способи побудови гумористичного контексту. Ми ж дослідили, що в публіцистичному тексті, яким і є реклама, досить широко застосовуються семантичні засоби комічного, зокрема створення “подвійного контексту” (таким чином створення двох значень), умисні орфографічні помилки, які дають змогу ввести додаткові конотації (відтінки у значенні), поєднання в одному контексті слів у прямому і переносному значеннях (дисемія).

4. Літературні цитати та ремінісценції на газетних шпальтах

Семантичні засоби комічного знайшли своє місце і на газетних шпальтах. Розглянемо літературні цитати і ремінісценції. Цитування тих чи інших класичних творів світової літератури на шпальтах сучасної преси дуже поширене явище, причому цитування може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Але інколи цитування створює комічні моменти через навмисне неправильне трактування лексичного значення.

“... Промчав рік Коня серед цього жахливого багатоголосся, але віз, який він тягнув, виявився порожнім. Тепер надія на Білу Козу: може, вона вивезе... Тільки б не налякати цю досить тендітну тварину нашим добре тренованим голосом. То, може. Варто прислухатися до давно казаних мудрих слів мудрих людей? Наприклад, нам усім до Льва Толстого: “Більше за всіх говорить той, кому нічого сказати”. А високим державним діячам – до Піфагора: “Роби велике, не обіцяючи великого” (“Київський вісник”, 9.01.91). При безпосередньому цитуванні обов'язково вказується автор літературної йитати, а сама цитата, як правило, береться в лапки.

Опосередковане цитування являє собою вільний переказ тієї чи іншої загальновідомої цитати при повній відсутності посилань на автора, лапок та інших аксесуарів звичайного цитування, іноді достатньо імені головного героя відомого класичного твору, щоб упізнати і його назву: “А хіба не можемо ми, громадяни однієї з найбільш суверенних держав, допустити такої ганьби, щоб наші всенароднолюбимі депутати разом із спікером у підземних переходах з простягнутою рукою, наче Кіса Вороб'янінов, жебрали (зрозуміло, між парламентськими засіданнями) на прохарчування. Ніколи в світі” (“Демократична Україна”, 30.08.94); звичайно, Кіса Вороб'янінов – герой роману І.Ільфа та Є.Петрова “Дванадцять стільців”). Такі літературні ремінісценції використовуються , найчастіше, як порівняння, що входять у загальну характеристику героя газетного матеріалу або ситуації, що привернула увагу журналіста.

Як порівняння можуть бути використані і загальновідомі цитати, де посилання на автора твору або згадування імені героя взагалі не потрібні: “Добродій Яковина, ставши т.в.о. Міністра, вирішив безпідставно і волюнтаристсьеи ревізувати попередній наказ, не помічаючи, що сам себе, як ота унтер-офіцерська дружина, відшмагав” (“Українська газета”, 27.10.94).

Літературна ремінісценція, крім функції порівняння, може виконувати і композиційну, або конструктивну, функцію. Наприклад, стаття Євгена Сверстюка “Що таке європейський контекст (полеміка з автором, що заблукав біля коріння християнства)” починається літературною ремінісценцію, тобто вільним переказом відомої цитати, який включає в себе і автора, і опосередковано назву твору, і ім'я головного героя, виражає головну ідею автора газетного матеріалу: “Кажуть, що багатий господар того дому схожий на мольєрівського міщанина Журдена, здивованого відкриттям, що він увесь вік говорить прозою. Але в нього ще є вчитель, який нагадує, що та проза накрізь перейнята духом і буквою християнської культури, яка викристалізувала загальнолюдськіі цінності” (“Літературна Украіна”, 20.06.91). Закінчується стаття тією ж самою ремінісценцією, яка підтверджує основну думку автора, що він виклав її на початку газетного матеріалу: “...Адже за такого розуміння християнства, як у наведеній цитаті, його не можна ні розуміти, ні прийняти. А за ним же – наша тисячолітня історія, наша мова – ота сама проза, про яку не знав мольєрівський Журден”. Сверстюк, вводячи засоби іронії, застерігає своїх читачів від зверхнього, міщанського ставлення до християнства, а разом з цим – і до історії, мови української держави.

Таку ж композиційну функцію можуть виконувати літературні цитати і у тих випадках, коли вони використовуються у назвах газетних статей: “Я вже висловив міркування з цього приводу у статті “Доки травичка підросте, конячка з голоду помре” (“Демократична Україна”, 22.10.93 ), присвяченій проблемам соціального захисту слабо захищених верств населення України і в першу чергу її пенсіонерів. Як бачимо, цитування класика (Шекспір “Гамлет”) використано в даному випадку абсолютно в іншому значенні.

Отже, використання цитат і літературних ремінісценцій, перш за все, свідчить про добре знання українськими журналістами світової класики і вміле її використання. Адже публіцист обирає насамперед те, що найбільш відповідає характеру висловлювання, його меті, те, що регулює ступінь експресивності тексту. При цьому іронія як найпоширеніша риса сучасної публіцистики допомагає використовувати класичне літературне надбання “високого” стилістичного забарвлення у стилістично “знижених” контекстах. Щоб зрозуміти цей іронічний підтекст, читачі газет повинні бути повністю літературно “озброєні”: це допоможе отримати естетичне задоволення не тільки від викладу тих чи інших фактів, думок, коментарів, але й від того, яким чином вони викладені.

Велике застосування на газетних шпальтах знайшли і крилаті вислови. Наприклад: “Колись римський імператор Віспасіан, вводячи податок на туалети, казав: “Гроші не пахнуть”. Наступна історія довела, що “пахнуть”. Вони пахнуть кров’ю і потом” (“Демократична Україна”, 16.08.94).

Так, дуже популярним на шпальтах сучасних українських газет є загальновідомий вираз, що вживається у літературних мовах світу протягом багатьох століть: “розділяй і владарюй”. Оскільки цей крилатий вислів являє собою певну політичну формулу, він вживається перш за все тоді, коли мова йде про зовнішню політику держави: “Невже так звана третя сила, якій кісткою в горлі застряє добросусідство України і Білорусі, яка будь-що прагне розчленувати українську націю, будь-яку націю, аби лишень спрацював облюбований принцип: “Розподіляй і владарюй!”, невже ця сатанинська сила зуміє розіграти поліську карту? (“Українське слово”, 26.02.93).

Широко вживається у літературних мовах світу крилатий вислів “буря у склянці води” зі значенням “галас, що не заслуговує на увагу”: “Йдемо далі і беремо ту злощасну таємну ухвалу, якою депутати самі собі поклали найвищу платню в державі і яка викликала бурю в склянці води”. [5,c.21].

Отже, вводячи до публіцистичного тексту літературні цитати і крилаті слова із зміщенням їхнього основного значення, автор досягає більшої експресивності висловлювання. А це є головною задачею публіцистики як жанру.

Висновки

Розглянуті вище приклади дають змогу зробити певні висновки: семантичні засоби комічного широко функціонують в розмовному, публіцистичному та художньому стилях сучасної української мови.

Але функціонування в тому чи іншому стилі сучасної української мови ставить перед собою різні завдання. Як ми побачили з розглянутих прикладів, в розмовному стилі стилістичні засоби комічного можуть бути наявними безпосередньо, без певної мети мовця. В публіцистичному ж стилі комічне використовується з певною метою ( в рекламі - з одною, на газетних шпальтах – з іншою ). Найбільший вияв стилістичні засоби комічного знайшли в художньому стилі. Як засвідчили наведені приклади художньої літератури, комічне – їх невід'ємлема складова.

Семантичними засобами комічного є: маніпулювання близькими за значеннями і звуанням слова, неточне формотворення, несподівана образність (необов'язкові персоніфікації), умисне неправильне сполучення слів, умисні орфографіні помилки, умисне неправильне тлумачення лексичного значення слів, які створюють зміщення в лексичних значеннях, тобто в семантиці. При опрацюванні поданого матеріалу ми найчастіше зустрічалися з явищем дисемії, але дисемії навмисно введеної до тексту. Якщо ж явище дисемії буде не вмотивованим в мові, то це призведе до неточності або навіть до спотворення змісту висловлення.

Виходячи з цього, необхідно вправно маніпулювати семантичними засобами комічного, щоб не вийшло дійсно смішно тоді, коли не доречно. Необхідно володіти культурою мови.

Культура мови така ж важлива, як і культура виробництва, праці чи інших факторів матеріального й духовного життя людини. Гальмуючи засоби в розвитку мовної культури можуть серйозно похитнути її функції, залишити позаду того прогресу, якого досягає суспільство. Життєві інтереси людини закладені також і в високій культурі мовлення. Ось чому досягнення мовознавчої науки повинні бути міцно зв'язані з посиленням уваги до культури мови в усіх її деталях і тонкощах.

Значення семантики в системі мовознавчих наук повинно бути ще більше, коли відкинути хибну думку про те, що культура мови є здобуток вндивідуальної обробки, стилістичної вправності майстра слова, поета, письменника.

Семантичні засоби мовлення завжди привертають великий інтерес з боку дослідників.Ігнорування семантичних властивостей мови викривило б наше уявлення про неї, перешкодило б правильному розумінню її складної структури. Нівелювання мовних засобів, нехтування таких деталей, як семантичні, знебарвлювало б мову. Недооцінка семантичних факторів у житті мови тим більш неприпустима, що вони особливо активно розвиваються й поширюються. Окремі семантичні засоби сучасної української мови часто переростають у яскраві семантичні формули, своєрідні норми, що стали крилатими в мовній практиці. В якій мірі ці явища узвичаїлись, видно хоча б з того, що вони знайшли своє витлумачення не тільки в наукових працях, а й у підручниках літератури, в популярних посібниках тощо.

Характерно те, що праці, далекі від семантичного спрямування, також не можуть обійти семантичних явищ. Можна вказати на визнану вже необхідність враховувати семантичні властивості мови при формулюванні закономірностей орфографії і пунктуації. Семантичний аналіз мови здобуває права майже в усіх мовознавчих працях останнього часу. Ось чому, коли в образній формі говорять про “архітектурний ансамбль” мовознавчих наук, то мають на увазі і семантику. [7,c.6].

Список використаної літератури

1. Бровко М.М. Предмет естетики і мовознавство. – К., 1994. – 23с.

2. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. - Харків: Харківський у-т, 1958 – 228с.

3. Глазовий П.П. Сміхологія: Книга для всіх, кому любий сміх. - 2-е вид., доп. – К.: Дніпро, 1989 – 575с.

4. Глібов Л.І. Байки – Нью-Йорк – Говерля, 1955 – 55с.

5. Григораш А. Літературні цитати і ремінісценції на газетних шпальтах 90-х років // Урок української - К.: 2001 - № 2 – 64с.

6. Котляревський І.П. Енеїда: поема – К.: Дніпро, 1994 – 300с.

7. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 2000. – 367с.

8. Літературознавчий словник-довідник // Ред.: Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів, В.І.Теремко. – К.: ВЦ Академія, 1997 – 752с.

9. Непийвода Н. Мовна гра та гумор у рекламному тексті // Урок української – К.: 2001- № 10 – 64с.

10. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: підручник для студентів ф-ту журналістики – К.: Либідь, 1993 – 248с.

11. Проблеми зіставної семантики. – К., 1995. – 288с.

12. Проблеми зіставної семантики. – К.,1999. – 349с.

13. Реформатский А.А. Введение в языковедение. – М.: Аспект Пресс, 1996. –536с.

14. Старицький М.П. Твори в 2-х т. - Т. 2: Драматичні твори – К.: Дніпро, 1984 – 652с.

15. Тищенко К. Метатеорія мовознавства. – К.: Основа, 2000. – 349с.

16. Українська мова. Енциклопедія. А-Я. – К.,2000. – 876с.

17. Ющук І.П. Вступ до мовознавства. – К.: Рута, 2000. – 126с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:36:23 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:10:11 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мові

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru