Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Неогумбольдтіанство – течія мовознавста

Название: Неогумбольдтіанство – течія мовознавста
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: реферат Добавлен 17:44:10 19 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 318 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Неогумбольдтіанство – течія мовознавста

ПЛАН

1. Вступ.

2. Європейське неогумбольдтіанство

3. Американське неогумбольдтіанство

4. Лінгвістичні погляди Б. Уорфа.

1. Вступ.

Одночасно зі структуралізмом виник інший мово­знавчий напрям — неогумбольдтіанство.

Неогумбольдтіанство напрям у лінгвістиці, який характеризуєть­ ся прагненням вивчати мову в тісному зв'язку з культурою її носіїв.

Таку назву цей напрям отримав у зв'язку з тим, що вперше проблема «мова і народ» на широкій науковій основі була поставлена В. Гумбольдтом.

На думку Гумбольдта, у мові закладено певне світо­бачення, яке відображає духовний світ народу — носія мови. Мова знаходиться між людиною й зовнішнім сві­том, і людина бачить світ таким, яким він зафіксова­ний у рідній мові: «Людина оточує себе світом звуків, щоб сприйняти й засвоїти світ предметів [...]. Оскільки сприйняття й діяльність людини залежать від її уяв­лень, то її відношення до предметів цілком зумовлене мовою». Отже, за Гумбольдтом, як уже згадувалося, мо­ва описує навколо людини ніби зачароване коло, вийти з якого можна лише тоді, коли вступити в інше коло, тобто вивчити іншу мову. Перехід на іншу мову спри­чиняє зміну світобачення. На цих теоретичних заснов­ках і на вченні про внутрішню форму мови, яка, на думку Гумбольдта, фіксує особливості національного світогляду, ґрунтується неогумбольдтіанство.

Виокремлюють два різновиди неогумбольдтіанства: європейське й американське.

2. Європейське неогумбольдтіанство

Європейське неогумбольдтіанство виникло в 20-ті роки XX ст. в Німеччині як реакція на обмеженість (однобічність) молодограматизму і прагнення відроди­ти гумбольдтівські традиції в мовознавстві.

Найяскравіший представник європейського неогум-больдтіанства — німецький учений Лео Вайсгербер (1899 — 1985). До цього напряму належали також ні­мецькі мовознавці Йост Трір (1894—1970), Гарольд Гольц (нар. 1930), Гюнтер Іпсен (нар. 1899), Петер Гарт-ман (нар. 1923), швейцарський дослідник Ганс Глінц (нар. 1913) та ін.

Основні ідеї Вайсгербера викладено в чотиритомній праці «Про сили німецької мови», яка вийшла в 1950 р. в Дюссельдорфі. Найважливіші теоретичні положення містяться у другому томі «Про світогляд німецької мо­ви». Уже самі назви засвідчують тенденційність учен­ня мовознавця, необ'єктивне акцентування на націона­льних рисах німецької мови та культури, їхніх нібито перевагах над іншими мовами й культурами. За це не­одноразово праця Вайсгербера була піддана критиці.

Вайсгербер спирається на ідеї Гумбольдта (його ме­тою було застосування ідей Гумбольдта до розв'язання етнолінгвістичних проблем), приймає теорію знакової природи мови Соссюра й теорію семантичного поля Трі-ра. Від Гумбольдта, зокрема, вчений запозичив ідею, що мова — духовна сила народу, рушійна сила історії.

Виходячи з положення про те, що мова — достемен­ний світ, який розкриває дух народу, Вайсгербер називає мову «уявним проміжним світом», утвореним внаслі­док взаємодії світу речей і світу свідомості. Положен­ня про співвіднесеність світу мови із зовнішнім сві­том учений заперечує. Мова сама створює навколиш­ній світ. Вона є картиною світу і водночас світоглядом народу, а оскільки кожна мова пов'язана з певним етносом, то відмінність мов є відмінністю поглядів на світ. Представники різних етносів бачать світ по-різ­ному. Завдання мовознавців — проникнути у світо­гляд мови. Для цього її потрібно вивчати як культу-ротворчий феномен, оскільки вона творить культуру і фіксує результати цієї творчості. Водночас мова ви­ступає як сила, що творить історію, бо «охоплює собою й духовно стимулює постійного носія історичного життя — народ».

Культурний зміст мови, її світогляд Вайсгербер ви­вчає, використовуючи методику семантичного поля, вве­деного в мовознавство Тріром. Суть цієї методики по­лягає в тому, що семантичне поле однієї мови (слова, які об'єднані на основі спільної семантичної ознаки, спільної теми) накладається на відповідне поле іншої мови і в такий спосіб установлюються їхні відмінності, зумовлені неоднаковим членуванням мовами навко­лишнього світу. Семантичні поля двох мов ніколи не збігаються, оскільки зафіксовані елементи реальності в одній мові не повторюються в такій самій формі в ін­шій мові.

Для того щоб показати, що реальний світ і його відображення в мові не є ідентичними, Вайсгербер звер­тається до картини зіркового світу. Зірки об'єднані в сузір'я Ведмедиця, Скорпіон, Близнюки тощо не на ос­нові їх справжнього просторового розміщення, а на ос­нові «земного бачення» (в одне сузір'я потрапляють зірки, що перебувають на більшій відстані, ніж зірки, які належать до різних сузір'їв). Водночас учений звер­тає увагу на те, що це «земне бачення» не є стабільним і видозмінюється залежно від часу в різних народів. Так, скажімо, картини зіркового світу давніх греків, гер­манців і китайців мають певні відмінності.

Роль мови, за Вайсгербером, не тільки в тому, що вона дає найменування об'єктам «мисленнєвого проміж­ного світу». Мова є також тим засобом, за допомогою якого створюється цей «мисленнєвий проміжний світ». Існує стільки світів і стільки світобачень, скільки мов. З огляду на це Вайсгербер застерігає, що сферу значен­ня слів не можна сплутувати зі сферою речей. Сфера значення належить до духовного, «мисленнєвого проміж­ного світу», за допомогою якого здійснюється людське пізнання. Так, слово Unkraut «бур'ян» є наслідком людського судження з практичного погляду (непридат­ність для вживання, використання; шкідливість для культурних рослин). Бур'ян не існує в природі, а тільки в свідомості (міркуваннях, оцінці) людей. У природі існує осот, пирій, повійка тощо.

Завдання лінгвіста дослідити, як мова класифікує предмети і явища зовнішнього світу, які відношення встановлює між ними, як їх оцінює, іншими словами, розкрити своєрідність «картини світу» кожної мови та її динаміку в часі. Сам Вайсгербер робить спробу дослі­дити картину світу німецької мови в історичному ас-

пекті. Так, зокрема, він показує, що мовна картина тва­ринного світу в середньоверхньонімецькій мові була зо­всім іншою, ніж у сучасній німецькій мові. Слово Wurm , яке в сучасній мові має значення «черв'як», по­значало не тільки черв'яків, а й змій, драконів, павуків і гусениць, тобто все, що повзає; слово Vogel «птах» — не тільки птахів, а й бджіл, метеликів і мух, тобто все, що літає. Слова, яке б позначало тварин взагалі, не було, зате були слова для йменування чотирьох груп тварин: Tier «тварини, які бігають», Vogel «тварини, які літа­ють», Visch «тварини, які плавають» і Wurm «тварини, які повзають».

Суть праці німецького вченого полягає в тому, щоб показати активний вплив мови на мислення і на ево­люцію людської свідомості. У ній надмірно акценту­ється на інтелектуальному аспекті мови. Мова, за Вайс-гербером, керує розвитком людської свідомості, визна­чає шляхи її розвитку. Однак усе це — перебільшення ролі мови в житті суспільства. Мова справді є посеред­ником між людиною й реальним світом, але лише в тому сенсі, що без неї неможлива пізнавальна діяль­ність людини, не може ефективно здійснюватися про­цес мислення.

3. Американське неогумбольдтіанство

Існує думка, що американське неогумбольдтіанство (цей напрям частіше називають етнолінгвістикою) сформувалось незалежно від гумбольдтівських тради­цій. Однак це твердження не є переконливим, оскільки в дослідженнях американських етнолінгвістів відчут­ний відгомін ідей Гумбольдта.

Зародження американського неогумбольдтіанства пов'язують з іменем Франца Боаса (1858—1942), який присвятив своє життя вивченню мов корінного насе­лення Північної Америки — ескімосів та індіанців. Йо­го дослідницькі праці (а в них загальнолінгвістичні по­гляди) представлені в колективному «Довіднику мов американських індіанців» (1911). Він один із перших звернув увагу на теоретичне значення вивчення мов американських індіанців: «Психологічні основи і мор­фологічний розвиток американських мов настільки не­звичайні, що їх вивчення буде справжнім відкриттям для лінгвістів, які працювали в галузі індоєвропейських або семітських мов. Для лінгвіста, який звертаєть­ся до мов нашого континенту, добре відомі проблеми, що обговорювалися багато років, постають у новому світлі, у нього швидко виробляється широкий погляд на лінгві­стичні проблеми». В етнографії, твердив Боас, на зміну загальним теоріям повинен прийти ґрунтовний і без­пристрасний аналіз усіх сторін життя кожного народу. Слід зазначити, що Боас сповідував рівність усіх мов світу, був непримиренним антирасистом.

Працю Боаса (дослідження індіанських мов) продов­жив його учень Едуард Сепір (1884—1939). За освітою він був антропологом, що позначилося на його науковому світогляді. Свої дослідження проводив на стику етноло­гії, психології, соціології, психіатрії, фольклористики та релігії. Такий широкий підхід до предмета дослідження позитивно вплинув на результати наукових пошуків.

У Сепіра є розвідки із загального мовознавства, інді­анських мов, порівняльно-історичного мовознавства, психолінгвістики, соціолінгвістики й культурології. Найвідомішою працею вченого є «Мова», яка вийшла друком у 1921 р. Як зізнається сам автор «Мови», ме­тою книжки було показати, що таке мова у його розу­мінні, «як вона змінюється у просторі й часі та які її взаємозв'язки з іншими людськими інтересами, з про­блемою мислення, з явищами історичного процесу, ра­си, культури, мистецтва». У книжці розглянуто багато проблем: природа мови, внутрішня і зовнішня, синхро­нічна й діахронічна лінгвістики, мова й мислення, мова й культура, мова й література, мовні контакти, типоло­гія мов та ін., і з кожної проблеми автор висловив свою оригінальну думку.

Що стосується мови і мислення, то, за переконан­ням Сепіра, вони взаємопов'язані, однак «межі мови і мислення не збігаються. У кращому разі мову можна вважати лише зовнішньою гранню мислення на найви­щому, найзагальнішому рівні символічного виражен­ня». Мова не тільки і не стільки ярлик для думок, скільки спосіб мислення, тому мислення залежить від конкретної мови, яка це мислення виражає. «Ми бачи­мо, чуємо або іншим чином сприймаємо дійсність так, а не інакше тому, що мовні норми нашого суспільства на­лаштовують на певний відбір інтерпретацій». У цій ци­таті відчувається відгомін думок Гумбольдта, викладе­них у праці «Про різноманітність будови людської мови і її вплив на духовний розвиток людства».

Щодо співвідношення раси, мови і культури Сепір вважає, що вони не існують паралельно, «що їхні зони поширення найхимернішим способом перехрещують­ся і що їхня історія розвивається відрубними шляха­ми». Як і Боас, він стверджує, що немає рас вищих і нижчих.

Широковідомою є типологічна класифікація мов Се-піра. Традиційна типологія мов його не влаштовувала, оскільки у ній зігноровано перехідні (проміжні) типи (як взаємовиключні розглядалися флексія й аглюти­нація тощо, хоч вони нерідко співіснують у тій чи ін­шій мові).

Типологічна класифікація мов Сепіра є багатовимір­ною. Вона ґрунтується на трьох ознаках:

1)ступінь складності слова (аналітичні, синтетичні та полісинтетичні мови);

2)ступінь злютованості елементів усередині слова (ізолюючі, аглютинативні, флективні та символічні, тобто із внутрішньою флексією, мови);

3)типи значень у мові та спосіб їх передачі (основ­ні, або конкретні, значення, які виражаються словами чи коренями; менш конкретні дериваційні, які вира­жаються словотвірними суфіксами; ще більш абстрак­тні конкретно-реляційні; суто реляціині синтаксичні значення (два останні типи виражаються афіксами, внутрішньою флексією, а суто реляціині — ще й по­рядком слів). Оскільки в усіх мовах представлені пер­ший і четвертий типи значень, то всі типологічні від­мінності мов стосуються наявності чи відсутності дру­гого та третього типів.

На основі всіх названих вище ознак Сепір устано­вив 21 тип мов. Так, до простого суто реляційного ізо­люючого аналітичного типу належать китайська і в'єт­намська мови; до складного суто реляційного аглюти­нативного синтетичного типу — турецька мова; до простого змішано-реляційного флективного синтетич­ного типу — французька; до змішано-реляційного фу­зійного аналітичного типу — англійська; до змішано-реляційного символічного синтетичного типу — семіт­ські мови. Ця класифікація є всеосяжною та найбільш витонченою з усіх наявних, тому отримала схвальну оцінку типологів.

У статті «Статус лінгвістики як науки» (1928) Се­пір розглядає взаємозв'язки мовознавства з іншими науками, наголошує на необхідності співпраці лінгвістів із культурологами, психологами, соціологами. Особливе значення надає антропології та історії куль­тури, вважаючи, що саме через мову можна вивчити культуру, бо «система культурних стереотипів кожної цивілізації впорядковується за допомогою мови, яка відображає певну цивілізацію». У цій статті ще більш рельєфно, ніж у книжці «Мова», сформульовано поло­ження про вплив мови на мислення й поведінку лю­дей: «Мова служить керівництвом до сприйняття «со­ціальної дійсності». Хоч мова звичайно мало цікавить учених, які займаються соціальними науками, вона має могутній вплив на їхню інтерпретацію соціальних про­блем і процесів. Людське створіння живе не в одному тільки об'єктивному світі і не в одному тільки світі суспільної діяльності, як це звичайно думають. Знач­ною мірою людина перебуває в полоні конкретної мови, яка є засобом вираження в цьому суспільстві [...]• Фак­ти засвідчують, що «реальний світ» значною мірою не­свідомо будується на мовних нормах цього суспільства [...]. Світи, в яких живуть різні суспільства, — це різні світи, а не один і той самий світ із різними навішаними на нього ярликами. Ми бачимо, чуємо і взагалі сприй­маємо навколишній світ саме так, а не інакше голов­ним чином завдяки тому, що наш вибір у його інтер­претації визначається мовними звичками нашого сус­пільства».

Щодо зв'язку мови з культурою, то Сепір категорич­но заперечує будь-яку кореляцію між формальним ас­пектом мови (фонетичною і граматичною структурою) та культурою. З культурою пов'язана лише лексика, тобто зміст мови. Історія мови й історія культури, на думку дослідника, розвиваються паралельно. Тому культуру народів можна вивчати на основі досліджен­ня культурної лексики. Так, скажімо, можна реконст­руювати культуру індоєвропейців на основі реконструк­ції індоєвропейського словника.

Значну увагу приділяє Сепір функціям мови. На його думку, головною є не комунікативна функція, а символічна (мова як засіб передачі знань і вираження культури народу). Комунікативна функція є похід­ною від символічної: «Нерідко важко чітко розмежу­вати об'єктивну реальність і наші мовні символи, які до неї відсилають; речі, якості й події загалом сприй­маються так, як вони називаються». Сепір виділяє та­кож такі функції, як експресивну, соціалізації (мова —символ солідарності, виділення певної групи людей із ширшого соціуму, що відповідає опозиції «наш — чу­жий, не наш»), контактовстановлювальну, зберігання й накопичення культури. Учений звертає увагу на ситуа­ції, коли мовлення, слова перетворюються на діла (на­приклад, ситуація клятви), тобто на те явище, яке нині інтерпретується як перформатив.

Надзвичайно актуальним є положення Сепіра, що випливає з функції соціальної солідарності, про важли­ву роль мови у становленні й розвитку національної самосвідомості.

Отже, Сепір порушив і зробив спробу вирішити ба­гато лінгвокультурологічних проблем, які залишають­ся актуальними і в наш час.

4. Лінгвістичні погляди Б. Уорфа.

Ідеї Сепіра розвинув американський учений Беджа-мен Уорф (1897—1941). За фахом він був не професій­ним мовознавцем, а інженером з техніки безпеки і слу­жив у страховій компанії.

Як інженера з техніки безпеки, Уорфа цікавили причини пожеж. Унаслідок тривалих їх пошуків він дійшов висновку, що нерідко причиною пожеж є мова, яка не завжди точно відображає навколишній світ. Так, зокрема, на складі, де цистерни з бензином, робітники ніколи не дозволяють собі палити цигарки, бо знають, що це небезпечно. Проте, коли цистерни порожні, вони це роблять, вважаючи, що порожня цистерна нічим не загрожує. Так слово порожній (англ. empty ) дезорієнтує робітників, впливаючи на їхню небезпечну поведінку. Насправді нічого порожнього в природі не існує. Усе заповнене повітрям, невидимими мікроорганізмами тощо. У «порожніх» бензинових цистернах є випари, не менш небезпечні, ніж бензин. Так Уорф зацікавив­ся мовними проблемами. У вільний час він відвідував лекції Сепіра і вивчив мову американських індіанців хопі. Погляд на мову не скованого мовознавчими дог­мами інженера (погляд збоку) зумовив виникнення нових неординарних ідей. Уорф опублікував лише декілька статей, але це не завадило йому стати знаме­нитим. Згодом, уже після його смерті, в 1956 р. ті статті видано окремою книжкою «Мова, думка і дійс­ність».

Уорф виявив цілу низку відмінностей між англій­ською мовою і мовою хопі. Насамперед це різне члену­вання дійсності та різні способи її позначення. Такі розходження між мовами звичайно мають місце тоді, коли сама дійсність недостатньо чітко членується на складові частини (пор. розбіжність у членуванні кін­цівок — руки й ноги чи кольорового спектра в укра­їнській і англійській мовах). Мовне членування дійс­ності, вважає вчений, певною мірою впливає на мис­лення й поведінку людей. Так, зокрема, складники кольорового спектра в різних мовах не збігаються (в багатьох мовах не виділяють голубого кольору, у турецькій мові одним словом позначають зелений, си­ній і голубий кольори тощо). Коли представникам різ­номовних етносів запропонували сортувати різноколі­рні папірці, то вони робили це так, як підказувала їм рідна мова. Мова ніби диктує мисленню одне члену­вання фактів дійсності і перешкоджає іншому їх чле­нуванню.

Уорф виявив, що в мові хопі й англійській мові різними є категорії числа і часу; що в хопі немає необ-числювальних іменників, а всі непредметні іменники не мають множини і не поєднуються з кількісними числівниками (множина й кількісні числівники вжи­ваються лише для позначення тих предметів, які мо­жуть утворювати реальну групу, наприклад, книжка, стіл, горіх та ін., і не можуть вживатися зі словами типу день, крок, удар тощо; українському Вони були там десять днів у хопі відповідає Вони були там до одинадцятого дня). Граматичної категорії часу в хопі взагалі немає. Часові назви передаються не іменника­ми, а прислівниками (нашим літо, ранок, вечір у хопі відповідають прислівники, які означають приблизно «коли жарко», «коли світає», «коли вечоріє»). Немає у хопі перенесення просторової лексики на часову (від­сутні словосполучення на зразок довгий день, найближ­чий час). Такі відмінності у мові, на думку Уорфа, зу­мовлені відмінностями в культурі, світобаченні.

Зіставляючи категорії часу, простору, субстанції, ма­терії в європейських мовах, які, за Уорфом, мало різ­няться між собою (він їх об'єднує в StandardAverageEuropean (скорочено SAE) «середньоєвропейський стан­дарт»), і в мові хопі, вчений робить парадоксальний висновок: уявлення часу, простору й матерії зумовле­ні мовною структурою і між мовними структурами і нормами культури та поведінки існують зв'язки.

Уорф намагається виділити деякі властивості серед­ньоєвропейської культури й культури хопі, які зумов­лені, за його переконанням, мовними особливостями. У SAE мікрокосм використовує «слова, що позначають предмети (тіла) і ті види протяжного, але безформного існування, які називаються субстанцією, або матерією. Дійсність сприймається крізь просторову форму + про­сторову безформну безперервність, співвідносну з фор­мою, як вміст співвідноситься з формою містилища. Не-просторові явища мисляться як просторові, що несуть у собі ті ж поняття форми і безперервності [...]. Наше об'єктивізоване уявлення про час відповідає історично­сті й усьому, що пов'язане з реєстрацією фактів [...]. Подібно до того, як ми уявляємо собі наш об'єктивізо-ваний час ніби простертим у майбутнє так само, як він простирається в минулому, наше уявлення про майбут­нє складається на основі записів минулого». Хопі влас­тивий «погляд на світ як на щось, що знаходиться у процесі якоїсь підготовки», а «фізичні і нефізичні яви­ща розглядаються як вираження невидимих чинників сили». У хопі немає ідеї історичності, інтересу до реєст­рації фактів.

Водночас Уорф зауважує, що не все в культурі зале­жить від особливостей мови. Необхідно враховувати й умови життя.

Безумовно, сама уорфівська ідея про взаємозв'язок мови й культури є важливою й заслуговує на увагу. Що­правда, важко зрозуміти, що дослідник вважає первин­ним, бо в нього є твердження, що: 1) мова впливає на куль-Т УРУ і> таким чином, є первинною; 2) мова і культура розвиваються паралельно, впливаючи одне на одного; 3) відмінності в мові спричинені відмінностями в культурі.

Категорично про первинність мови Уорф ствер­джує у статті «Наука і мовознавство», де заперечує все­людські закони мислення. Мислення, за Уорфом, зале­жить від мови, навіть від її граматики: «Факти мови є для мовців частиною їхнього досвіду, і тому ці факти не піддаються критичному осмисленню й перевірці. Таким чином, якщо хтось, дотримуючись натуральної логіки, розмірковує про розум, логіку й закони прави­льного мислення, він звичайно схильний просто йти за суто граматичними фактами, які в його власній мові або родині мов становлять частину його повсякденного досвіду, але в жодному разі не є обов'язковими для всіх мов і в жодному сенсі не є спільною основою мислен­ня». Дослідник наводить факти, які засвідчують, що в мовах північноамериканських індіанців немає багатьох категорій традиційної логіки.

Уорф доходить висновку: у мовному світі все від­носне. Ми членуємо світ так, як підказує рідна мова, і «стикаємося, таким чином, з новим принципом відно­сності. Він полягає в тому, що подібні фізичні явища дозволяють створити подібну картину всесвіту тільки за подібності або принаймні за співвідносності мовних систем». Гіпотеза Уорфа отримала в мовознавстві назву гіпотези мовної (лінгвальної) відносності. Оскільки ідея цієї гіпотези була закладена ще Сепіром, то її на­зивають ще гіпотезою Сепіра—Уорфа.

У наш час гіпотезу Сепіра—Уорфа часто визначають як припущення про те, що мислення й культура наро­ду цілком зумовлені мовою. Однак ні Сепір, ні Уорф такого визначення не давали. У статті «Відношення норм поведінки й мислення до мови» Уорф навіть стверджував, що «між культурними нормами і мовни­ми моделями є зв'язок, але немає кореляцій або прямих відповідників».

Зразу ж після оприлюднення гіпотеза викликала гострі суперечки в наукових колах. У 1954 р. їй було присвячено дискусію лінгвістів, антропологів, соціоло­гів, психологів. Критикуючи гіпотезу, опоненти вказу­вали на те, що якби люди по-різному сприймали світ, то не розуміли б один одного. Однак Уорф ніколи не ствер­джував, що абсолютно все в мисленні й культурі зумов­лене мовою.

Довести свою гіпотезу Уорфу не вдалося. Можна сперечатися про достовірність тих чи інших прикладів, коректність їх інтерпретації, але положення про те, що мови по-різному категоризують світ, є абсолютно пра­вильним. Як зазначив В. М. Алпатов, гіпотеза «була сформульована в тому вигляді, в якому сам американ­ський дослідник її не подавав, а потім більшість лінг­вістів просто заперечували те її крайнє формулювання, за яке сам Б. Уорф не ніс відповідальності [...]; деякі лінгвісти, навпаки, надавали гіпотезі дуже великого значення, звичайно виходячи при цьому більше з зага-льнофілософських, ніж конкретно-лінгвістичних прин­ципів. Що стосується самої гіпотези (якщо тільки не формулювати її в явно абсурдному вигляді), то лінгві­стика [...] не могла й не може її ні довести, ні запере­чити» [Алпатов 1998: 226].

Нині гіпотеза стала ще популярнішою, ніж була за життя Уорфа. Багато мовознавців шукають і накопи­чують факти для її підтвердження. Проблемам зв'язку мови і культури й мовних картин світу присвячується багато симпозіумів, конференцій, наукових збірників. Ведуться пошуки об'єктивних методів, які б довели правильність чи хибність гіпотези. У будь-якому разі заслуга Уорфа — в постановці цієї проблеми. Позити­вним у теорії Уорфа, як і в усьому неогумбольдтіанстві, є врахування «фактора людини» й акцентування на змістовому аспекті мови.


Використана література

Кибрик А. Е. Сепир и современное языкознание // Сепир Э. Избран­ные труды по языкознанию и культурологии. — М., 1993.

Звегинцев В. А. Теоретико-лингвистические предпосылки гипотезы Сепира-Уорфа // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вып. 1.

Блэк М. Лингвистическая относительность (Теоретические воззрения Беджамена Л. Уорфа) // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вып. 1.

Национальный язык и национальная культура. — М., 1978.

Гухман М. М. Лингвистическая теория Л. Вайсгербера // Вопросы тео­рии языка в современной зарубежной лингвистике. — М., 1961.

Чесноков П. В. Неогумбольдтианство // Философские основы зару­бежных направлений в языкознании. — М., 1977.

Подолян І. Е. Ідея лінгвальної відносності в сучасному науковому кон­тексті // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. — 2001. — Т. 4. — № 2.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:33:03 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:07:55 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Неогумбольдтіанство – течія мовознавста

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151129)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru