Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)

Название: Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: реферат Добавлен 16:00:59 11 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 65 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)

ПЛАН

1. Умови розвитку лінгвістичної науки.

2. Концепції Миколи Яковича Марра.

3. Олександр Матвійович Пєшковський .

4. Лев Володимирович Щерба

5. Євген Дмитрович Поливанов

6. Іван Іванович Мещанинов

Використана література

1. Умови розвитку лінгвістичної науки.

Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно по­значилися на стані лінгвістичної науки. Ідеї зарубіж­ного мовознавства (структуралізм, неогумбольдтіанство тощо) не отримали поширення. Переважна більшість учених дотримувалася старих, передусім молодограма­тичних, поглядів. Марризм, який тривалий час посідав монопольне становище, завдав великої шкоди розвитку мовознавчої науки. Водночас чимало радянських уче­них висунули оригінальні ідеї, які випереджали зару­біжну лінгвістику.

Після жовтневого перевороту радянське мовознав­ство продовжувало розвивати традиції, які було закла­дено в Росії у дожовтневий період Харківською, Мос­ковською і Петербурзькою лінгвістичними школами. В основному розвиток мовознавства відбувався у рус­лі молодограматизму, хоч деякі вчені (Л. В. Щерба і Є. Д. Поливанов) шукали оригінальні підходи до ви­вчення мовних явищ і висунули ідеї, відмінні від ідей зарубіжного мовознавства.

У перші роки радянської влади помітним було деяке пожвавлення в мовознавстві, пов'язане з інте­ресом до вивчення раніше табуйованих мов різних етносів, що населяли країну. Учені розробляли пи­семність на латинській графічній основі для безписем­них мов, а це вимагало ґрунтовного дослідження їх­ньої внутрішньої структури, що давало безцінний матеріал для теоретичних узагальнень. Однак період піднесення був нетривалим. Посилювався тоталітар­ний режим, науці нав'язували як єдино правильну марксистську методологію. Так зване «мовне будів­ництво», гучно розрекламоване в засобах масової ін­формації, згорталося. Складені алфавіти на латинсь­кій основі для всіх тюркських, фінно-угорських, де­яких кавказьких, іранських, тунгусо-маньчжурських та палеоазіатських мов народів СРСР у 30-ті роки було переведено на кирилицю, щоб не відрізнялися від російського. Русифікаторська політика призвела до поступового відмирання багатьох мов. Ті вчені, які не поділяли нової ідеології й політики, змушені були покинути країну (Бодуен де Куртене, Поржезинський, Трубецькой, Якобсон та ін.) і продовжувати свої до­слідження за кордоном. Інші, які мали сміливість зали­шитися в країні і відстоювати свої погляди, загинули в тюрмах і концтаборах (Поливанов, Дурново, Ільїнсь-кий) або перебували на засланні (Селіщев, Виногра­дов, Сидоров та ін.). Були й такі, хто щиро, а хто з принуки стали служити новому режимові й розробля­ли марксистсько-ленінське мовознавство. Одним із них був М. Я. Марр — творець так званого «нового вчення про мову».

2. Концепції Миколи Яковича Марра.

(1864—1934) народився на Кавказі в м. Кутаїсі, закінчив у 1890 р. Петербурзький університет (спеціальність «сходознавство»), згодом став професором цього ж університету. У 1912 р. обра­ний дійсним членом Петербурзької академії наук. Зробив вагомий внесок у вірмено-грузинську філоло­гію, зокрема дослідив і опублікував низку давніх па­м'яток вірменської та грузинської літератур. Дослі­джував також кавказькі мови (картвельські, абхазьку та ін.), історію, археологію й етнографію Кавказу.

Вивчаючи картвельські мови, він висунув ідею спо­рідненості цих мов із семітськими, берберськими, баскською, готтентотською та ін., але науково її не довів. Назвав цю сім'ю мов яфетичною. Яфетичні елементи, тобто кавказький субстрат, став шукати в мовах усього світу, в тому числі в українській (у 1930 р. він опублі­кував своє дослідження «Яфетичні зорі на українсько­му хуторі»). Коли ж ця гіпотеза стала суперечити да­ним наукового мовознавства, то Марр «усунув» супе­речність, оголосивши все індоєвропейське мовознавство застарілим і несумісним із марксизмом, запропонував­ши натомість «нове вчення про мову», яке назвав «марксизмом у мовознавстві» (попереднє мовознавство охарактеризував як буржуазне). Відступивши від нау­кових традицій, користуючись підтримкою правлячої компартії та уряду, Марр установив монополію свого «вчення». Усі інші напрями, в тому числі порівняль­но-історичне мовознавство, як буржуазні, перестали іє­нувахи. 1922 р. Марр створив у Петрограді Яфетичний інститут АН для опрацювання «нового вчення про мо­ву» (після смерті вченого перейменований на Інститут мови і мислення імені М. Я. Марра, а в 1950 р. реорга­нізований в Інститут мовознавства АН СРСР).

«Нове вчення про мову» — це еклектична суміш ідей Гумбольдта про стадіальність у розвитку мов, Шухардта про схрещування мов, філософів XVII—XVIIIст. про по­ходження мови та майбутню світову мову і марксистсь­кої філософії (положення про революційні стрибки в роз­витку мови і відображення в ній економічного базису).

Основні положення «нового вчення про мову» такі:

1)мова є надбудовою над базисом, тому має, як будь-яка інша надбудова (релігія, мистецтво, літерату­ра тощо), класовий характер;

2) перехід суспільства з однієї формації в іншу су­проводжується переходом мови з одного стану в інший. Цей перехід має стрибкоподібний характер, що відо­бражає революційні стрибки в суспільстві;

3)усі мови розвиваються за однаковими законами, але з різною швидкістю. Вони проходять одні й ті самі стадії. Ізолюючі мови відповідають первіснообщинній формації, аглютинативні — родовій організації суспі­льства, флективні — класовому суспільству. Флектив­ні мови представляють найвищу стадію в єдиному гло­тогонічному процесі;

4) розвиток мов іде від їх множинності до єдності, тобто простежується лише процес інтеграції мов, а не їх диференціація, тому не було жодної прамови. Навпа­ки, спочатку було значно більше мов, ніж є нині. Шля­хом схрещування кількість мов поступово зменшуєть­ся, і за комунізму буде одна мова для всього людства;

5) методом дослідження мов є чотириелементний палеонтологічний аналіз, який полягає у пошуку в ко­жному слові будь-якої мови одного з чотирьох елемен­тів ( sal , ber , jon , ros ), від яких нібито беруть початок усі мови світу.

Попри зовнішню новизну «нове вчення про мову» на­справді було поворотом до мовознавства XVII-XVIIIі по­чатку XIXст. Тут чітко простежуються спрощений вуль­гарно-соціологічний підхід до мови і фантастичні ідеї. Як зазначив В. І. Абаєв, «вірити в те, що первинні зву­кові комплекси дійшли до нас через десятки тисячоліть і можуть бути нами розпізнані в кожному слові й служи­ти основою будь-якого етимологічного аналізу, — це та­ке забуття фактора часу, така втрата історичної перспек­тиви, яким важко знайти виправдання». Марр ігнорує звукові закони й морфологічні відмінності між мовами.

Теорія Марра вела мовознавство у глухий кут. Од­нак вона була співзвучною суспільно-політичній ситуа­ції в СРСР, тому її стали поширювати адміністратив­ним шляхом як єдино правильну. З часом з'ясувалося, що теоретичні положення «но­вого вчення» неможливо застосувати в конкретній до­слідницькій практиці, що викликало критику з боку мис­лячих мовознавців, яка закінчилася дискусією 1950 р. і реабілітацією порівняльно-історичного мовознавства.

Незважаючи на «аракчеєвський режим» марристів, багато вчених різних поколінь продовжували розвива­ти мовознавство у традиціях дожовтневих парадигм, а деякі з них навіть одверто ігнорували «нове вчен­ня». До них належать О. М. Пєшковський, Л. В. Щер-ба, Є. Д. Поливанов та ін.

3. Олександр Матвійович Пєшковський .

1878— 1933) розвивав традиції Московської лінгвістичної школи Фортунатова, поєднуючи їх з ідеями Потебні. У праці «Російський синтаксис у науковому освітленні» (1914; третє видання — 1928, останнє, шосте, — 1956) виклав свою загальнонаукову концепцію, спрямовану проти логічного підходу до вивчення й інтерпретації мовних явищ. Синтезуючи ідеї Фортунатова і Потебні, тобто формально-граматичний підхід із психолого-семантичним, він створив оригінальну синтаксичну те­орію. Новою і продуктивною була його ідея викорис­тання в дослідженні мови методу інтроспекції, тобто експерименту над собою. Він також обґрунтував важ­ливість прикладного мовознавства, основаного на нор­мативній точці зору. На відміну від Соссюра припус­кав можливість свідомого втручання в мову. Оригіна­льність його розуміння мови як системи в тому, що «мова не складається з елементів, а дробиться на еле­менти. Первинними для свідомості фактами є не най­простіші, а найскладніші, не звуки, а фрази [...]. Тому не можна, власне, визначати слово як сукупність мор­фем, словосполучення як сукупність слів, а фразу як сукупність словосполучень. Усі визначення повинні бути побудовані у зворотному порядку».

Повчальними й актуальними для українського сьо­годення є думки Пєшковського про значення єдності літературної мови для консолідації нації й роль у цьо­му процесі шкільного вчителя: «Притягуючи дитину шляхом нормування її мови до національного центру — Москви, шкільний учитель оберігає внутрішню, духовну єдність нації, як солдат на фронті оберігає терито­ріальну єдність її. І наскільки ця охорона ще важливі­ша від військової, ясно з того, що територіальний роз­пад не виключає можливості подальшого злиття, а ду­ховний розпад — навіки».

4. Лев Володимирович Щерба

(1880—1944) — видат­ний теоретик мови, фонетист, лексиколог, лексикограф, граматист і методист. Закінчив у 1898 р. гімназію в Ки­єві, а в 1903 р. — Петербурзький університет. Учень Бо-дуена де Куртене, засновник Санкт-Петербурзької фоно­логічної школи. Ще до жовтневого перевороту створив у Петербурзькому університеті фонетичну лабораторію.

Свою фонологічну теорію він виклав у працях «Ро­сійські голосні в кількісному і якісному відношенні» (1922) і «Фонетика французької мови» (1937). На від­міну від Бодуена де Куртене фонему визначав не пси­хологічно, а на основі фонетичних критеріїв як клас близьких за фізичними властивостями (фізичною по­дібністю) звуків, як звуковий тип, здатний диферен­ціювати слова і їх форми. Так, у російському слові вода [влда] звуки [л] і [а] розглядає як різновиди одні­єї фонеми <а>. Реально вимовлювані звуки кваліфі­кує як варіанти (відтінки) фонеми, тобто як те конк­ретне, в якому реалізується загальне (фонема).

У праці «Про частини мови в російській мові» (1928) Щерба викладає власне розуміння частин мо­ви. Заперечує формальний підхід до визначення час­тин мови, якого дотримувалася Московська лінгвіс­тична школа: частини мови виділяли за морфологіч­ними ознаками. На його думку, частини мови — не морфологічні і не синтаксичні класи, але їх не можна також виділяти лише на основі семантичного крите­рію, тобто слід враховувати всі три критерії: семанти­чний, морфологічний і синтаксичний. Уперше в мово­знавстві Щерба виокремлює як частину мови катего­рію стану (слова типу треба, важко, жаль, рад тощо).

Велику теоретичну цінність має стаття Щерби «Про троякий аспект мовних явищ і про експеримент у мовознавстві» (1931). Замість соссюрівської дихото­мії «мова — мовлення» він запропонував трихотомію «мовленнєва діяльність — мовний матеріал — мовна система». Мовленнєва діяльність — це говоріння і слу­хання; мовний матеріал — «сукупність усього, що гово­рилося і розумілося», тобто тексти, які є результатом мовленнєвої діяльності; мовна система — слова і граматика, ідеальний опис яких «повинен вичерпувати знання певної мови». Мовна система «не наукова аб­стракція», а «те, що об'єктивно виявляється в індивіду­альних мовленнєвих системах, які виникають під впли­вом цього мовного матеріалу. Отже, в мовному матері­алі й треба шукати джерело єдності мови всередині суспільної групи».

Таким чином, за Щербою, мовна система виво­диться лінгвістами з мовного матеріалу. Таке розу­міння системи різко відрізняється від еоссюрівсько-го, згідно з яким мовна система існує в мозку люди­ни. Основне завдання лінгвіста, на думку Щерби, — узагальнення фактів мовлення і виведення з них си­стеми мови, тобто створення словника і граматики, адекватних дійсності, причому слід уникати схема­тизму і формалізації.

Причини мовних змін Щерба вбачає у зовнішніх чинниках, хоча не ігнорує й внутрішніх: «Інтереси ро­зуміння й говоріння прямо протилежні, й історію мови можна представити як постійне виникнення цих супе­речностей та їх подолання».

У цій самій статті Щерба наголошує на важливості експерименту в мовознавчих дослідженнях. Результа­ти аналізу тексту необхідно перевірити експеримента­льно. Експеримент може бути двох видів: звернення до інформанта й експеримент на собі (самоспостереження, інтроспекція). «Індивідуальна мовленнєва система є ви­явом мовної системи, а тому дослідження першої є пі­знанням другої цілком законно і вимагає лише по­правки у вигляді порівняльного дослідження низки та­ких індивідуальних мовних систем». В експерименті велику цінність, на думку Щерби, мають негативні ре­зультати: «вони вказують або на неправильність по­стульованого правила, або на необхідність якихось об­межень, або на те, що правила більше немає, а є тільки факти словника та ін.».

Чимало важливих теоретичних проблем порушує Щерба у праці «Чергові проблеми мовознавства», опуб­лікованій уже посмертно (1945). Він розглядає пи­тання мовних розладів (афазій), мови жестів, двомов­ності, взаємозв'язків між різними мовними рівнями, розрізнення активної і пасивної граматики та ін. Зок­рема, оригінальною є його класифікація двомовності на чисту (друга мова засвоюється природним шляхом, тобто через спілкування з її носіями) і змішану (мова вивчається в школі, де «друга мова засвоюється через першу», тобто коли мовець відштовхується від рідної мови). Змішана двомовність трапляється і в лінгвістич­них дослідженнях, де лінгвісти шукають категорії рід­ної мови в іноземній, що з наукового погляду є недопус­тимим.

Що стосується розрізнення активної й пасивної граматики, то під ними Щерба розуміє два різні підходи до її вивчення. Пасивною граматикою є такий підхід, коли вчений чи вчитель школи у вивченні граматики йдуть від форми до значення, а активною грамати­кою, коли йдуть від значення до форми (ставиться за­питання, як виражається певна думка). Обидва підходи є важливими, але, на думку Щерби, потрібно ширше ви­користовувати другий.

Починаючи з 60-х років XXст. лінгвісти прислуха­лися до порад ученого. Саме такий шлях досліджень (від значення до форми) практикують у генеративній лінгвістиці, в моделі «смисл — текст», у функціональній граматиці (праці О. В. Бондарка, І. Р. Вихованця та ін.).

5. Євген Дмитрович Поливанов

(1891—1938) — один із найвидатніших мовознавців 20 — 30-х років XX ст.^ Це, за висловом відомого письменника і літератора В. Б. Шкловського, геніальна і трагічна постать у ра­дянському мовознавстві. Закінчив Петербурзький уні­верситет (був учнем Бодуена де Куртене). Володів японською, китайською, узбецькою, казахською, бухар­сько-єврейською, дунганською, корейською, мордовсь­кою, чуваською і багатьма європейськими мовами. Брав активну участь у створенні алфавітів для безписе­мних народів Середньої Азії. Відкрито виступав проти вчення Марра, за що був позбавлений в 1926 р. роботи і змушений виїхати до Середньої Азії. Тоді було заборо­нено друкувати його праці в Москві та Ленінграді ^J3a його життя надруковано «Лекції зі вступу до мовознав­ства і загальної фонетики», «Вступ до мовознавства для сходознавчих вищих навчальних закладів» (1928), «Ро­сійську граматику в зіставленні з узбецькою мовою» (1933), «Досвід власної методики викладання російсь­кої мови» (1935). Окремі його статті вийшли друком у виданнях Празького лінгвістичного осередку. _і

Поливанов увійшов в історію мовознавства як оригі­нальний теоретик, соціолінгвіст, творець теорії мовної еволюції, основоположник історичної фонології^ Він заклав лінгвістичні й методичні основи навчання росій-ської мови як іноземної. Для його вчення характерний системний підхід до вивчення мовних явищ, що поєдну­вався з їх психологічною й антропоцентричною інтер­претацією, прагненням розкрити причиново-наслідкові відношення в мовних процесах, намаганням пов'язати лінгвістику з потребами суспільства.

і Учений був переконаний, що мовознавство повинно стати соціологічною наукоюГ7До проблем соціолінгвіс­тики він відносив інтерпретацію мови як соціального історичного феномену, опис мови та її діалектів із соціо­лінгвістичного погляду, вивчення причинових зв'язків між соціально-економічними і мовними явищами, об­ґрунтування мовної політики.

Причини змін у мові Поливанов убачав у «ліні людсь­кій або — що є те саме — у прагненні до економії трудо­вої енергії». Однак він не заперечував і ролі соціальних чинників, які, на його думку, впливають не прямо, а опосередковано. Так, зокрема., економічно-політичні змі­ни призводять до змін контингенту носіїв мови, а це стає причиною появи так званого соціального субстра­ту мови. Суспільні зрушення відображаються тільки в лексиці і фразеології, але не у фонетиці й граматиці.

До чинників мовних змін Поливанов відносив і кон­тактування мов. Він визнавав можливість змішування і схрещування мов, розрізняючи в цьому процесі гіб­ридизацію, під якою розумів сходження неспорідне-них мов, і метизацію, тобто вторинне сходження спо­ріднених мовД,

У питанні мовного будівництва Поливанов був при­бічником рівноправ'я мов. Щодо свідомого впливу на мову займав помірковану позицію.^Вважав, що декре­тами нічого ввести в мову неможливо,.' Змінити в мові можна лише те, що відповідає закономірностям і що не належить системі. Іншими словами, зміни можуть стосуватися лише графіки й орфографії. Допускав та­кож і свідомі зміни у словнику. Літературна норма, на його думку, може формуватися цілком свідомо.

Оригінальною є поливанівська класифікація лінг­вістичних дисциплін. Він поділив їх на три групи:

1)дисципліни, які вивчають минуле мови (історіо-логія);

2)дисципліни, які вивчають теперішній стан мови;

3)дисципліни, які вивчають майбутнє мови (прог­ностика).

Справжній лінгвіст повинен відповідати певним вимогам: бути творцем мовних культур; мовним полі­тиком, прогнозистом; «загальним лінгвістом і, зокре­ма, історіологом; істориком культури». Слід зауважи­ти, що Поливанов указував на важливість прогностич­ної лінгвістики тоді, коли її, власне, не було.

6. Іван Іванович Мещанинов

(1883—1967). Йому належить особливе місце у мовознавстві 20—40-х ро­ків. Хоч він був марристом, однак неординарний та­лант дослідника допоміг йому вийти за межі «нового вчення про мову» і створити оригінальну лінгвістич­ну теорію. За освітою — юрист (закінчив юридичний факультет Петербурзького університету в 1907 р.) й археолог (закінчив у 1910 р. Археологічний інститут). Досліджував археологію Давнього Сходу. Був директо­ром Інституту антропології, археології і етнографії АН СРСР (1933—1937). Перші мовознавчі праці опублі­кував у 1929 р. З 1939 до 1950 р. очолював Інститут мови і мислення імені М. Я. Марра АН СРСР. Відоми­ми працями Мещанинова є «Вступ до яфетидології» (1929), «До питання про мову» (1934), «Нове вчення про мову. Стадіальна типологія» (1936), «Загальне мо­вознавство» (1940), «Члени речення і частини мови» (1945), «Дієслово» (1949).

У сучасному мовознавчому світі Мещанинов зна­ний як творець знаменитої синтаксичної типології мов, побудованої на глибокому вивченні індоєвропейських, кавказьких, тюркських, монгольських і палеоазіатсь­ких мов. В основу цієї класифікації покладено струк­туру синтаксичних конструкцій, а саме способи вира­ження суб'єкта і предиката. На основі цього критерію він виділив 3 основні типи мов: пасивний, ергативний і номінативний.

У пасивному типі мов, до якого належать інкор­поруючі мови (алеутська, чукотська, нівхська, індіан­ська мова немепу), дієслово не має категорії перехід­ності/неперехідності дії, а словесний комплекс, пред­ставляючи єдине ціле, включає до свого складу різні частини. Тут абсолютно однаково виражаються преди­кативні й посесивні відношення між володарем і тим, чим він володіє. Частини мови слабо диференційовані, дієслівні форми утворюються від іменних основ.

В ергативних мовах, до яких належать іберійсь­ко-кавказькі (грузинська, абхазька, адигейська, лез­гинська та ін.), баскська, мови деяких народів Азії й

Америки, речення з перехідними і неперехідними діє­словами мають різну структуру: суб'єкт при неперехід­ному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.

У номінативних мовах, до яких належать індоєвро­пейські фінно-угорські, тюркські та семіто-хамітські, єдино можливою формою підмета є називний (номіна­тивний) відмінок незалежно від перехідності/неперехід­ності дієслова. Тут суб'єкт рівнозначний підмету, пре­дикат — присудку, а об'єкт — додатку.

Синтаксична класифікація мов Мещанинова прийня­та світовою лінгвістикою.

Намагаючись творчо розвинути маррівську теорію єди­ного глотогонічного (стадіального) процесу, Мещанинов розподілив виділені ним типи за стадіями. Найстарішим типом назвав пасивні мови, а найновішим — номінативні. Це суто декларативне, нічим не підтверджене положен­ня. Зрозуміло, що таких стадій у розвитку мов не було.

У праці «Члени речення і частини мови» Мещани­нов детально проаналізував співвідношення членів ре­чення і частин мови, а також простежив способи вира­ження синтаксичних відношень у словосполученні та реченні (узгодження, керування, прилягання, інкорпо­рація). Щодо частин мови, то дослідник вважає, що принципи їх класифікації є універсальними, але конк­ретні системи можуть бути різними в різних мовах.

Вагомим внеском ученого у світове мовознавство є його вчення про поняттєві категорії. Ці категорії, на відміну від граматичних, можуть не мати формального вираження. Вони притаманні не окремим словам і си­стемам їхніх форм, а широким класам слів. Це уні­версальні категорії, властиві всім або більшості мов світу (наприклад, категорії статі, темпоральності, пер-сональності тощо). Завдяки своїй універсальності во­ни дають можливість з одних і тих самих позицій описувати різносистемні мови і виявляти їхню (кате­горій) специфіку вираження в кожній із мов. Заслуга Мещанинова в тому, що він на прикладі поняттєвих категорій показав автономність семантики і синоні­мічність лексичних і граматичних засобів: лексика та граматика нерідко виконують одні й ті самі функції (певна поняттєва категорія в одній мові може виража­тися формально й набувати статусу граматичної кате­горії, а в іншій — лексичними засобами).


Використана література

1. Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С 227—265.

2. Л. А. Булаховский и современное языкознание. — К., 1987.

3. Зиндер Л. Р., Маслов Ю. С. Л. В. Щерба — лингвист-теоретик и педа­гог. — Л., 1982.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:32:40 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:07:41 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150310)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru