Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364167
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4215)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20404)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (95)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21321)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7986)
Математика (3722)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21700)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4122)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2969)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (664)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (26)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4483)
Философия (7217)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5387)
Фотография (3)
Химия (2245)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1141)

Рефератик.РуДипломы, Курсовые и Рефераты на Заказ!
Без предоплаты, Антиплагиат свыше 80 % , Срок от 24 ч.
Тел: (495) 223-11-00 с 10 до 20 ч. Подробнее Подробнее Заказать

Реферат: Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика

Название: Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: реферат Добавлен 14:47:13 20 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 605 Комментариев: 0 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика.

ПЛАН

1. Мова і культура.

2. Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

3. Інтерлінгвістика

4. Використана література.


1. Мова і культура

Складним є питання впливу мови на культуру. Е. Сепір зазначав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Куль­туру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають. Важко визначити, яких особливих причинних залежностей між відібраним інвентарем досвіду (культура як ціннісний вибір суспільства) і тим особливим прийомом, за допомо­гою якого суспільство виражає різний свій досвід, можна очікувати [...]. Зрозуміло, що зміст мови не­розривно пов'язаний з культурою [...]. Мова у своїй лексиці більш-менш точно відображає культуру, якої не обслуговує; цілком справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно» [Сепир 1934: 171—172]. Отже, впевнено можна ствер­джувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи мови. У семантиці мови відобража­ються загальні, універсальні компоненти загально­людської культури і своєрідність культури конкрет­ного народу.

Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться:

1) до відмінностей у лексиці й фразеології. У кож­ній мові наявна безеквівалентна лексика, до якої нале­жать слова, що позначають специфічні явища культу­ри і не мають однослівного перекладу на іншу мову. При перекладі вони передаються описово або запози­чуються. Запозичені безеквівалентні слова називають екзотизмами. Так, слова стерлінг, біг-бен, шилінг, кри­кет пов'язані з англійською матеріальною і духовною культурою, конклав, сентимо, спагеті, тарантела — з італійською, песо, конквістадор, тореадор, корида, боле­ро — з іспанською, ковбой, рейнджерси, авеню, барбі — з американською, сарафан, щі, боярин, балалайка, ямщик — з російською, кишлак, арик, дехканин, кобуз, домбра — з середньоазіатською, сакура, гейша, ікебана, саке, кімо­но — з японською і т. д. До української безеквівален-тної лексики відносять такі слова, як чумак, гривня, ушник, галушки, вареники, борщ, бандура, кобзар, коло­мийка, гопак, вечорниці, тризуб. Як правило, безеквіва-лентна лексика в кожній мові становить не більше 6— 7% від загальної кількості активно вживаних слів, а фразеологія майже вся ідіоматична;

2) до відмінностей у лексичних фонах слів з тотож­ним денотативним значенням. Такі слова можуть мати різні конотації (емоційні й оцінні відтінки), а також різні асоціативні зв'язки. Зрідка ці відмінності зумов­лені відмінностями і в самих реаліях, як, наприклад, укр. хата і рос. изба (різна форма, оздоблення тощо), укр. призьба і рос. завалинка, укр. личаки і рос. лап­ти. Часто спостерігається розбіжність у символічних значеннях. Так, зокрема, укр. лебідь і рос. лебедь сим­волізують дівчину, однак укр. лебідь символізує ще жін­ку, молодицю, а інколи й батька; укр. зозуля і рос. ку­кушка — це вісниця, провидиця, однак укр. зозуля — ще символ безпритульності, самітності, а також дру­жини, сестри, матері; укр. калина — символ краси, здоров'я, дівчини, дівоцтва, любові, України, рос. ка­лина символізує розлуку і невдале заміжжя.

Найбільші розбіжності слова-відповідники в різних мовах мають у семантичних асоціаціях, при цьому спе­цифічні семантичні асоціації властиві не тільки лекси­ці, у значенні якої наявний національно-культурний компонент, а й звичайним нейтральним загальновжи­ваним словам на означення речей і понять, поширених у всіх культурах. Як показав проведений психолінгвіс­тичний експеримент з трьома групами реципієнтів — українцями, росіянами, туркменами, такі слова, як хо­зяин, отец, мать, бабушка, дедушка, свадьба, молоко да­ли різні асоціації. Так, слово хозяин у росіян виклика­ло асоціації человек, мужчина, владелец, сад, деревня, город, в українців — муж, владелец, предприниматель, хо­зяйство, дом, слуга, пьеса Карпенко-Карого, у туркменів — огромный человек с бородой, большой человек с бородой и усами, солидный мужчина в халате, официант. Слово свадьба у студентів-туркменів асоціюється, на відміну від українців і росіян, не тільки з веселістю, а й з утратою, із змаганням. Слово молоко викликає в них більш захоп­люючі асоціації (белое счастье); у словах отец, мать, ба­бушка, дедушка яскраво відчутний «компонент поваги» (бабушка голова, серебро, уважение; отец золото, гора, главарь, уважение). Навіть таке, здавалося б, нейт­ральне в цьому плані слово солнце отримало різний емо-

ційно-оцінний ореол. У туркменів воно пов'язується з неприємними асоціаціями (жара, жарко, скрыться, комна­ та, парк), тоді як в українців і росіян у нього позитивна, навіть висока оцінка (золотое, радость, кайф, глаза, мама).

Психолінгвістичний експеримент з українцями, ро­сіянами й американцями виявив, що навіть слова на позначення частин тіла людини викликали в кожній групі специфічні асоціації. Українці й росіяни, як пра­вило, наводили слова, що вказували на розмір, форму, колір, естетичну оцінку, тоді як американці, крім зо­рових, наводили дотикові реакції. Пор.: найчастотніші реакції до слів таз і ніготь (відповідно рос. таз, но­готь, англ. pelvis , nail ): укр. таз великий, круглий, широкий, вузький, коло, фундамент; рос. таз широ­кий, маленький, большой, ноги, штаны; амер. pelvis — крім подібних до наведених, firm «пружний», handfull «такий, що приємно доторкнутися»; укр. ніготь гос­трий, довгий, круглий, червоний, блискучий, красивий; рос. ноготь длинный, острый, крашеный, красивый, овальный, гладкий, лакированный; американці, крім цього, навели ще cracked «зламаний», fragile «крих­кий». Особливо національна специфіка асоціювання виявилася в реакціях-порівняннях: укр. очі як во­лошки, терен, вишні, озера, сонце, небо; рос. глаза как бусы, искры, звезды, небо, шары, как у совы; амер. eyeslike pools «ковбані», coins «монети», marble balls «мар­мурові кулі», ocean «океан». Як бачимо, саме націо­нальні асоціації зумовлюють входження тих чи інших слів до специфічних для кожної мови порівняльних зворотів (див. ще укр. стрункий, як тополя, рос. стройный, как береза).

Семантичний ореол слова не фіксується в лексико­графічних працях, однак він значною мірою зумовлює реальне функціонування слова в певному соціумі. Цей ореол зумовлений всією історією слова, його етно-соціальним і етнокультурним контекстом. Як зазначає Л. Мкртчян, «слово тисячами невидимих ниток пов'яза­не з літературними й культурними традиціями мови оригіналу. Слово живе в контексті даного речення, абза­цу, твору, в контексті всієї творчості даного автора і ширше — в контексті всієї літератури, а, можливо, й даної цивілізації» [Мкртчян 1976: 4].

Наведені факти свідчать про те, що ґрунтовне ово­лодіння мовою неможливе без засвоєння культури на­роду — носія мови;

3)до типологічних особливостей літературних мов. Культурою зумовлена форма літературної мови, її зв'я­зок з народно-розмовною мовою. Очевидним є вплив культури на стилістичну диференціацію мовних засобів (історія писемності, літератури, школи, народного сві­тогляду, різних суспільних ідеологічних течій тощо). Цей вплив не так помітний, як у лексичній системі, він прихований, але має значно глибший характер. На­приклад, досить виразною є відмінність української та російської мов у стилістичній маркованості спільних за походженням слів. Оскільки на російську літера­турну мову значний вплив мала старослов'янська мо­ва, а українська літературна мова сформувалася на на­родній основі, то відповідно в російській мові словами високого стилю є старослов'янізми, а в українській — одне із синонімічних народних слів. Старослов'янізми, яких в українській мові дуже мало, часто використову­ються як засіб комічного, насмішки тощо;

4)до своєрідності самого процесу спілкування в різ­них культурах. Мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. Йдеться про правила мовного спілкування дітей з батьками, чо­ловіка з дружиною, господаря і гостя тощо. Так, англій­ським і американським мовними етикетами передба­чається, що в магазині чи будь-якій іншій установі пер­шим вітається господар, а в нас — навпаки. Оголошуючи по радіо про прибуття чи відправлення поїзда, літака то­що, диктор у кінці оголошення дякує, що зовсім не влас­тиве, наприклад, слов'янській культурі. Різними є моде­лі мовленнєвої поведінки гостя і господаря в північно­американських індіанців і китайців. У корейській і японській мовах існують, зокрема, категорії поваги з особливими граматичними, словотвірними та лексич­ними показниками. Навіть у таких близькоспорідне-них мовах, як українська і російська, є відмінності у мовному етикеті. Здавна, скажімо, в Україні діти звер­тались до батьків тільки на Ви, а в третій особі, коли йшлося про батьків чи старших поважаних людей, вживали форму множини (батько пішли, вони [мама] казали).

Отже, вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нор­мативно-стилістичної системи та мовленнєвого етике­ту. Дехто з мовознавців уважає, що діапазон впливу культури на мову є значно ширшим. Так, зокрема,

М. А. Кондратов стверджує, що з культурним розвит­ком пов'язане «багатство функцій мови і сфер її вико­ристання, взаємовідношення між літературною мовою і діалектами, стилістичне розшарування мови, наяв­ність великої кількості абстрактних та інтернаціональ­них слів, особливі структурні типи речень» [Кондра­тов 1974: 128].

Якщо вплив культури на мову є очевидним, то вплив мови на культуру не піддається звичайному спостереженню. Ця проблема була порушена В. фон Гумбольдтом, а за ним Е. Сепіром і Б. Уорфом. їхню гіпотезу лінгвальної відносності остаточно ще ніхто не довів. Висловлювали й інші цікаві думки, наприк­лад, про те, що певними типами культури зумовлені деякі мовні структури. Однак це не теорії, а лише гі­потези.

Соціолінгвістика, її предмет, завдання і проблеми

Зв'язок мови і суспільства не одразу став предме­том спеціального наукового дослідження. Теорія про співвідношення мовних і соціальних чинників ґрунту­ється на праці представників соціологічного напряму французького мовознавства, особливо А. Мейє. Істотну роль у цьому плані відіграли дослідження американсь­ких етнолінгвістів, які розвивали ідеї Ф. Боаса і Е. Се-піра про зв'язок мовних і соціокультурних систем; пра­ці представників Празької лінгвістичної школи В. Ма-тезіуса, Б. Гавранка, Й. Вахка, які довели зв'язок мови із соціальними процесами і соціальну роль літератур­ної мови; дослідження німецьких учених Лейпцизь­кої лінгвістичної школи Т. Фрінгса, які обґрунтували соціально-історичний підхід до мови і необхідність включення соціального аспекту в діалектологію, а та­кож праці японської школи «мовного існування» з проблем мовної ситуації. Слід згадати й роботу Поля Лафарга «Мова і революція» (1894), у якій доведено, що відмінність соціальних різновидів мови є наслідком суспільних суперечностей епохи французької буржуаз­ної революції. У Росії проблема взаємодії мови і сус­пільства була предметом дослідження О. О. Шахмато­ва, І. О. Бодуена де Куртене, М. Я. Марра, В. М. Жир-мунського, Л. П. Якубинського, Є. Д. Поливанова та ін. евний внесок у вивчення цього питання зробили українські вчені О. С. Мельничук, В. М. Русанівський, Ю. О. Жлуктенко та ін. У 60-х роках XXст. до питан­ня зв'язку мови і суспільства повертаються американ­ські мовознавці В. Лабов, Д. Хаймс, присвятивши свої дослідження вивченню мовної ситуації в багатомов­них країнах. Так сформувалася соціолінгвістика.

Соціолінгвістика наука, яка вивчає проблеми, пов'язані із со­ціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті сус­ пільства.

Увесь комплекс соціолінгвістичних проблем у за­гальному вигляді можна звести до таких питань: 1) як соціальний чинник впливає на функціонування мов; 2) як він відображається в мовній структурі; 3) як мо­ви взаємодіють.

Традиційно в соціолінгвістиці виділяли три розді­ли: психолінгвістику, етнолінгвістику й інтерлінгвіс­тику. На сучасному етапі розвитку мовознавства намі­тилась тенденція до виокремлення цих розділів у са­мостійні науки.

Соціолінгвістика розглядає такі поняття, як мовна ситуація і мовна політика.

Мовна ситуація сукупність форм існування однієї мови або су­ купність мов у їх територіально-соціальному взаємовідношенні і функціональній взаємодії в межах певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень.

Іншими словами, це взаємовідношення використо­вуваних на певній території різних мов чи різних мов­них варіантів. Мовна ситуація охоплює соціальні умо­ви функціонування мови, сферу і середовище вживан­ня мови, форми її існування.

Мовну ситуацію описують за кількісними, якісни­ми й оцінними критеріями.

До кількісних критеріїв належать:

а) кількість мов у певній мовній ситуації;

б) кількість мовців, що говорять певною мовою;

в) кількість комунікативних сфер, які обслуговує кожна мова.

Якісними критеріями є:

а) характер мовних форм: різновиди однієї мови чи різні мови (одномовність і багатомовність);

б) структурно-генетичні відношення між мовами (споріднені і неспоріднені, морфологічний тип мови);

в) функціональна рівнозначність — нерівнозначність мов;

г) характер панівної мови (місцева чи іноземна).

Під оцінними критеріями розуміють внутрішню і зовнішню оцінку мов. Внутрішня оцінка — це оцін­ка споконвічними носіями мови її комунікативної придатності, естетичної престижності тощо, тобто сту­пінь прихильності мовців до рідної мови. Зовнішня оцінка — це характеристика названих параметрів мо­ви носіями інших мов. На основі цих критеріїв буду­ється типологія мовних ситуацій.

Усі мовні ситуації поділяють на прості (одномов-ні) і складні (багатомовні). Одномовні ситуації ще називають ендоглосними, а багатомовні екзо-глосними. У випадку ендоглосної ситуації мовець за­лежно від середовища користується то літературною мовою, то говіркою, а в разі екзоглосної — різними мовами.

Із екзоглосних ситуацій найпоширенішою є двомов­ність, або білінгвізм. При білінгвізмі дві мови співіс­нують у межах одного колективу, який користується двома мовами в різних комунікативних сферах залеж­но від соціальної ситуації та інших параметрів комуні­кативного акту. Крім двомовності, в сучасному світі непоодинокі випадки тримовності, рідше трапляється чотиримовність і навіть п'ятимовність. Прикладом чо-тиримовної ситуації є мовна ситуація в Індії: у межах штату тут використовують місцеву офіційно визнану мову Індії і місцеву неофіційну мову, між штатами — англійську, а у вищих верствах населення — ще сан­скрит. Унікальною є виявлена в одному з поселень або­ригенів Австралії одинадцятимовна ситуація, причому вживані тут мови належать аж до п'яти різних мовних сімей. Кожен мешканець цього поселення говорить двома-трьома мовами, а багато — шістьма-сімома [По­пова 1987: 191].

Залежно від того, як співвідносяться між собою функції окремих мов чи варіантів мови, розрізняють збалансовані і незбалансовані мовні ситуації. У разі збалансованої ситуації мови виконують однакові суспільні функції, а в незбалансованих мовних ситуа­ціях суспільні функції мов не збігаються. Збалансо­вані ситуації трапляються дуже рідко, а можливо, їх зовсім не існує. Як приклад наводять мовну ситуа­цію в Швейцарії, однак там справжньої збалансованості немає, бо ретороманською мовою розмовляє ли­ше один відсоток населення; в загальнодержавному масштабі основні мови — німецька та французька, причому функції мов по-різному розподіляються за­лежно від місцезнаходження кантону (німецькомов-ної, франкомовної чи італійськомовної території Швей­царії). Подібна ситуація спостерігається і в Бельгії. Хоч тут більшість населення розмовляє фламандською (нідерландською) мовою, однак суспільні функції значною мірою перебирає на себе французька мова через більшу суспільну активність франкомовного на­селення. Юридична рівноправність мов і реальний їх статус у багатомовній державі переважно не збігають­ся. Рівноправними проголошені мови не тільки в Швейцарії, Бельгії, а й у Канаді і колишньому СРСР. Насправді в Канаді перевагу має англійська мова над французькою, а в СРСР під проголошеним конститу­цією гаслом рівноправності мов за роки більшовиць­кого панування зникло 93 мови (див.: Коммунист. — 1988. — № 15. — С. 63).

Дві мови не можуть бути функціонально тотожни­ми. Це суперечило б чинному в мові законові еконо­мії мовних засобів. Через те двомовність, як правило, не є тривалою, а лише перехідним етапом на одномов-ність, де одна з мов усувається. Навіть на рівні індиві­дуального білінгвізму спостерігається тенденція до диференційованого вибору мови залежно від ситуації, теми тощо.

Різноманітність мовних ситуацій у світі нескін­ченна. Відомі ситуації, де мовою міжетнічного спілку­вання є мова меншості (суахілі в Танзанії, малайська мова в Індонезії), запозичена мова (латина у Західній Європі в середні віки, арабська в Середній Азії в VIII—X ст.), мови колишніх метрополій (англійська в Гамбії, Гані, Кенії, Нігерії, французька в Заїрі, Конго, Малі, португальська в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбі­ку). У деяких регіонах мовами міжетнічного спілку­вання є піджини: піджин-інгліш, лінгва-франка, біч-ламар та інші гібридні мови, що поширені на Далеко­му Сході, в Океанії, Західній Африці та Латинській Америці.

Одним із конкретних випадків незбалансованого білінгвізму є диглосія. Диглосія — це одночасне існу­вання в суспільстві двох мов або двох форм (варіан­тів) однієї мови з функціональним їх розподілом. Вибір мови диктує комунікативна ситуація, і він не зале­жить від етно-мовної належності мовців. На відміну від білінгвізму диглосія передбачає свідому оцінку мовцями певної мови за шкалою «високий — низь­кий». Компонентами диглосії є різні мови (наприклад, французька і російська в російських дворян XVIII ст.), різні варіанти однієї мови (літературна мова і діа­лект), різні стилі мови (книжний і розмовний).

Вивчення мовної ситуації дуже важливе для вироб­лення правильної мовної політики.

Мовна політика свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах Ті застосування; сукупність ідеологічних принципів і практичних захо­ дів щодо розв'язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність політичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування.

Термін мовна політика має два значення:

1)мовна політика як сукупність заходів, спрямова­них на певний мовний розвиток (уведення нових або збереження старих мовних норм, уніфікація і стандар­тизація літературних форм, реформи в галузі орфогра­фії і пунктуації тощо);

2)мовна політика як частина національної полі­тики певної держави (зміна чи збереження наявного функціонального розподілу мов у багатомовному сус­пільстві). Щодо другого значення в мовознавстві і по­літології вживають термін національно-мовна полі­тика. Національно-мовна політика спирається на певне теоретичне й ідеологічне обґрунтування, на ви­роблені в суспільстві концепції з національного пи­тання.

Держава впливає на мовну ситуацію через ідеоло­гічні, законодавчі, адміністративні, фінансово-еконо­мічні важелі. Вона визначає соціальний статус і соці­альні функції мов. Вплив мовної політики держав у всі епохи зводився до нав'язування скореним наро­дам мови завойовників, до ігнорування прав на роз­виток і функціонування мов національних меншин, до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної залежності, на мови колишніх метрополій. Не була винятком національно-мовна політика і в радянській імперії, де поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов унаслідок функціональної експансії російської мови. Було навіть обґрунтовано теорію про перспективні й неперспективні мови. До ерших відносили російську та ще декілька мов, до других — усі молодописемні мови. Української мови в цій класифікації взагалі не згадували. Адміністра­тивно-репресивний державний апарат свідомо спла-новував лінгвоцид і етноцид, незважаючи на те що конституція СРСР проголошувала рівноправність на­родів та їх мов. Подібна ситуація була і в Австро-Угорській імперії, де, всупереч проголошеній консти­туцією 1867 р. рівноправності, чехи, словаки, українці, серби, хорвати, словенці зазнавали на собі політичної і мовної дискримінації. Як бачимо, змістом націо­нально-мовної політики є різноманітні заходи, які проводить уряд з метою розвитку одних мов і стриму­вання розвитку інших.

Отже, вплив суспільства на мову обмежується впли­вом на взаємовідношення мов у багатомовній державі і впливом на нормативно-стилістичну систему мови, тер­мінологію, графіку й орфографію. Суспільство не може вплинути на зміни структурних рівнів мови.

Інтерлінгвістика

Із соціолінгвістикою тісно пов'язана інтерлінгвістика.

Інтерлінгвістика особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.

Термін інтерлінгвістика ввів у 1911 р. Ж. Мейс-манс. До того часу інтерлінгвістика існувала як теорія лінгвопроектування, започаткована працями Р. Декар­та і розвинена Г.-В. Лейбніцом. У XVII—XIXст. стали опрацьовувати філософські мови для заміни природ­них мов, які начебто є недосконалими. Згодом були спроби спростити й удосконалити природну мову. Пе­реважна більшість проектів створення штучної мови була позбавлена матеріальної подібності з природни­ми (такі мови називають апріорними). Лише з другої половини XIXст. спеціалісти в галузі лінгвопроекту­вання починають орієнтуватися на створення штуч­них мов на зразок природних (апостеріорних) мов як допоміжного засобу спілкування поряд з національни­ми мовами.

Першою відомою штучною мовою був волапюк (тер­мін штучно утворений від world «світ» і speak «розмов­ляти»), створений у 1879 р. в Німеччині И. Шлейєром. Через 8 років польський лікар Л. Заменгоф створив тучну мову есперанто (від лат. spero «сподіватися»), що стала найпоширенішою з усіх міжнародних штуч­них мов завдяки ЇЇ простоті порівняно з природними мовами. У ній використано лише 11 закінчень, що вка­зують на частину мови, число, знахідний відмінок, час дієслова, умовний і наказовий спосіб, 40 суфіксів і прийменників. Слова всі побудовані з латинських, грецьких, германських і слов'янських коренів. У гра­матиці є тільки 16 правил.

На есперанто існує оригінальна література, є чима­ло перекладів творів класиків світової літератури, в тому числі й Т. Шевченка.

Після есперанто з'явилися інші штучні мови, серед яких найвідомішими стали ідо (1907), окциденталь (1922) та інтерлінгва (1951).

Пошук штучних мов для міжнародного спілкуван­ня не є випадковим. Згідно з останніми даними, у світі нині більше 4 мільярдів людей користуються 6 тися­чами мов, що є серйозною перешкодою для прогресу, оскільки різномовна інформація, яка накопичується в геометричній прогресії, стає важко доступною. Саме тому комунікація в сучасному світі і перспективи мов­ної політики є надзвичайно актуальними проблемами не тільки інтерлінгвістики, а й інших суміжних сус­пільних наук.

Існує дві думки щодо подолання труднощів спілку­вання в багатомовному світі. Одні вчені стверджують, що це станеться внаслідок створення універсальних портативних електронних перекладачів, інші — внас­лідок прийняття міжнародної мови. Перший шлях є важким і проблематичним. Другий передбачає декіль­ка варіантів: 1) створення єдиної всесвітньої штучної мови; 2) використання однієї чи декількох природних мов; 3) комбіноване використання природних і штуч­них мов (див. про це: [Свадост 1968]).

Доречно згадати поширювану в СРСР псевдонауко­ву теорію злиття націй та мов і витворення єдиної мови світу шляхом їх (мов) схрещування. Як свідчить істо­рія мовних контактів, при глибокому взаємопроникнен­ні двох мов не виникає третя, а одна мова перемагає, вбираючи лише окремі елементи іншої; переможена мо­ва зникає. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачається один з досвідів пізнання, один з аспектів світобачення, одна з мовних картин світу. Мова для кожного народу є найдорожчим скарбом, його національним духом, його історі­єю. Тому так переконливо і гуманно звучать слова да­гестанського письменника Расула Гамзатова: «Для ме­не мови народів — як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злились в одну величезну, яка б займала півнеба, зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у кожної людини буде своя зірка».

На сучасному етапі інтерлінгвістика значно роз­ширила коло проблем. До кола її зацікавлень, крім створення допоміжних міжнародних мов, належать опрацювання принципів і методів створення штучних мов, дослідження закономірностей їх функціонуван­ня і розвитку, вивчення процесів взаємодії національ­них мов, розв'язання проблеми мовних інтернаціо-налізмів та міжнародної стандартизації наукової і технічної номенклатури. Останнім часом предметом інтерлінгвістики стало опрацювання лінкосу — мови для можливих контактів з інопланетянами, яка спе­ціалізується на передачі математичних знань і основ механіки.

Використана література

Семчинський С В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С 256— 319.

Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — О 168—185.

Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 27—87.

Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 50—70.

Общее языкознание: Формы существования, функции, история язы­ка/ Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1972. — С. 419—596.

Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. — М., 2001.

Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.

Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. — М., 1980.

Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. — М.,1978.

Новое в лингвистике. Социолингвистика. — М., 1975. — Вып. 7.

Вайнрайх У. Языковые контакты. — К., 1979.

Принципы и методы социолингвистических исследований. — М., 1989.



Оценить/Добавить комментарий:
Имя:

Оценка:
Неудовлетворительно
Удовлетворительно
Хорошо
Отлично

Работы, похожие на Реферат: Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(72728)
Комментарии (1085)
Copyright © 2005-2014 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru