Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Нормативна база соціальної роботи в Україні

Название: Нормативна база соціальної роботи в Україні
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 22:29:13 25 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 328 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Нормативна база соціальної роботи в Україні

ПЛАН

1. Вступ.

2. Законодавство України, дотичне до надання соці­альних послуг.

3. Регламентація відносин соцроботи в Україні.

4. Соціальні стандарти.

5. Використана література.

1.Вступ.

Українське законодавство перебуває на етапі свого становлення, а тому воно постійно змінюється, допов­нюється: ухвалюються не завжди узгоджені між собою нові законодавчі акти, нормативно-правові документи, які покликані забезпечити юридичне підґрунтя для розв'язання різнопланових соціальних проблем.

Україна ратифікувала чимало міжнародних та євро­пейських конвенцій і декларацій, які поки що здебіль­шого не знайшли свого відображення в нормах україн­ського законодавства. Хоча Конституція України про­голосила принцип пріоритету міжнародного права над національним, але у практиці соціальної роботи зреалі­зувати це складно. Наприклад, у Конвенції про права дитини стверджується, що кожна дитина має право на виховання в сім'ї, однак в Україні сотні тисяч дітей по­збавлені батьківського піклування і перебувають у ста­ціонарних закладах.

Немало українських законів ухвалювали без належ­ного фінансового обґрунтування, внаслідок чого цілком прийнятні, гуманні норми законів не працюють. Іноді законодавство не передбачає реального механізму впро­вадження, інструментів реалізації системи допомоги чи контролю, як це сталося, наприклад, із Законом «Про попередження насильства в сім'ї».

Багато українських законів є рамковими або закона­ми непрямої дії, які часто містять формулювання: «Ви­моги (стандарти, порядок тощо — авт.)... розробляє Ка­бінет Міністрів України в установленому порядку». Ін­коли клієнтам соціальних служб, представникам їхніх інтересів непросто знайти ці підзаконні акти, або вони не розроблені взагалі, і тому норма закону не діє.

За такої нестабільності законодавчої бази соціаль­ним працівникам доводиться постійно стежити за змі­нами до законодавства, ухваленням інших нормативно-правових актів. Найкраще це робити за допомогою Ін-тернету, в якому кілька веб-сайтів, що ознайомлюють з новим законодавством. Наприклад, безкоштовний сервер Верховної Ради України (http :// www . rada. gov. ua) містить не тільки всі повні тексти законів, а й укази і розпорядження Президента України, постанови Кабіне­ту Міністрів, деякі укази міністерств і відомств Украї­ни. Можна скористатися системою пошуку і переліком найновішої інформації, яка дає змогу оперативно озна­йомлюватися з останніми політичними рішеннями.Загалом в Україні тривають пошуки моделі соціаль­ного захисту населення, відбувається формування мере­жі соціальних служб, які б відповідали сучасним уяв­ленням про соціальні послуги, визначаються правові можливості для партнерства між державними й недер­жавними організаціями. Одночасно з ідеологічним на­повненням соціальної політики держави триває процес формування законодавчого поля соціальної роботи, яке охоплює законодавство, дотичне до надання соціальних послуг, і законодавство, що опосередковано впливає на розвиток соціальної роботи.

2.Законодавство України, дотичне до надання соці­альних послуг.

Відносини у соціальній сфері регулюють закони України «Про основи соціальної захищеності ін­валідів в Україні», «Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Ук­раїні», «Про зайнятість населення», «Про сприяння со­ціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населен­ня», «Про психіатричну допомогу», Кодекс законів про працю та ін. Вони визначають права представників со­ціально вразливих груп на отримання соціальної допо­моги, зокрема на соціальне обслуговування.

Для практичної соціальної роботи важливими є зако­ни «Про попередження насильства в сім'ї», «Про охорону дитинства», «Про державну соціальну допомогу малоза­безпеченим сім'ям», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», Кодекс про шлюб та сім'ю та ін. Ці акти регулюють питання, пов'яза­ні із соціальним захистом дітей (визначають порядок ви­лучення дитини з родини і позбавлення батьків їхніх прав на виховання дітей, здійснення опіки над дитиною, яка не має батьківського піклування, порядок оформлення у різ­ні дошкільні й шкільні заклади тощо).

Нормативно-правову базу також утворюють різно­манітні положення, затверджені указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, які визна­чають порядок діяльності певних соціальних установ: Типове положення про центри соціальних служб для молоді, Типове положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

Важлива роль у документальному забезпеченні соці­альної політики і соціальної роботи належить держав­ним програмам, покликаним визначити пріоритети в розв'язанні соціальних проблем певних груп суспільс­тва. Такими є Національна програма профілактики СНІДу, програма «Діти України» таін.

Одним із перших нормативно-правових документів, які регулюють питання соціальної роботи, був Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 p.), який у загальних рисах окреслив принципи і форми роботи з цими соціальними групами. У ньому витлумачено поняття «обслуговування», «супровід», «реабілітація», уточнено поняття «профілактика» з погляду теорії соціальної роботи, упроваджено в обіг по­няття «соціальне інспектування». Усі вони розгляда­ються як види соціальної роботи. Отже, цей закон пе­редбачив такі види соціальної роботи:

1) соціальне обслуговування — робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життє­діяльності, що забезпечує гармонійний і всебічний роз­виток дітей та молоді шляхом надання соціальної допо­моги і різноманітних соціальних послуг;

2)соціальний супровід — робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги і патронажу со­ціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підви­щення їх соціального статусу;

3)соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоці­альної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді, запобігання такому впливу;

4)соціальна реабілітація — робота, спрямована на відновлення морального, психічного і фізичного стану ді­тей та молоді, їхніх соціальних функцій, приведення ін­дивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

5)соціальне інспектування — система заходів, спря­мованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за виконанням соціальних програм і проек­тів, а також за умовами життєдіяльності, моральним, психічним і фізичним станом дітей та молоді, забезпе­ченням захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів.

Закон України «Про соціальні послуги» (2003 р.) регламентує права та обов'язки клієнтів соціальних служб і працівників, які надають соціальні послуги, визначає структуру сфери надання соціальних послуг та управління нею. Відповідно до Закону в Україні мо­жуть надаватися такі види послуг:

а)соціально-побутові — забезпечення продуктамихарчування, м'яким і твердим інвентарем, гарячимхарчуванням, транспортними послугами, засобами ма­лої механізації; соціально-побутовий патронаж, викликлікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

б)психологічні — надання консультацій з питаньпсихічного здоров'я та поліпшення взаємин із соціаль­ним середовищем, застосування психодіагностики, спря­мованої на вивчення соціально-психологічних характе­ристик особистості з метою її психологічної корекції абопсихологічної реабілітації, надання методичних порад;

в)соціально-педагогічні — виявлення та сприяннярозвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебу­вають у складних життєвих обставинах; організація ін­дивідуального навчання і виховання, дозвілля, спор-тивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності;залучення до роботи різноманітних культурно-освітніхзакладів, громадських організацій, забезпечення ко­рекції психічного розвитку;

г)соціально-медичні — консультації щодо запобі­гання виникненню та розвитку можливих органічнихрозладів особи, збереження, підтримка та охорона їїздоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оз­доровчих заходів, працетерапія;

ґ) соціально-економічні — задоволення матеріаль­них інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах (надання натуральної, грошової допомоги, одноразових компенсацій);

д)юридичні — надання консультацій з питань чин­ного законодавства; захист прав та інтересів осіб, які пе­ребувають у складних життєвих обставинах; сприяннязастосуванню державного примусу і реалізації юридич­ної відповідальності тих, хто протиправно діє стосовноцієї особи (оформлення правових документів, адвокат­ська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

є) послуги з працевлаштування — сприяння у пра­цевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштова­ної особи;

є) допомога в професійній реабілітації осіб з обмеже­ними фізичними можливостями — медичні, психоло­гічні, інформаційні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

ж) інформаційні послуги — надання інформації, не­обхідної для вирішення складної життєвої ситуації (до­відкові послуги); поширення просвітницьких і культур­но-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг (рекламно-пропагандистські послуги).

Відповідно до Закону послуги можуть надавати різ­номанітні соціальні заклади (за місцем проживання особи; стаціонарні інтернатні установи і заклади; реабі­літаційні установи і заклади; установи та заклади ден­ного перебування; установи і заклади тимчасового або постійного перебування; територіальні центри соціаль­ного обслуговування; інші заклади соціальної підтрим­ки), які можуть бути державними, муніципальними, громадськими, благодійними, релігійними. У недер­жавній сфері соціальні послуги можуть надавати і фі­зичні особи. Діяльність недержавних організацій може здійснюватися на підставі ліцензій, довірливих відно­син з державними організаціями унаслідок перемоги у конкурсах на соціальне замовлення.

3. Регламентація відносин соцроботи в Україні.

Важливою особливістю закону є регламентування прав і обов'язків клієнтів і соціальних працівників у процесі надання соціальних послуг, а також відносин між ними. Законодавство гарантує соціальним праців­никам право на:

—профілактичний огляд і обстеження при прийнят­ті на роботу та диспансерний нагляд за рахунок робото­давця;

—захист професійної честі, гідності та ділової репу­тації, у т. ч. в судовому порядку;

—підвищення кваліфікації у встановленому поряд­ку за рахунок роботодавця;

—забезпечення спеціальним одягом, взуттям, ін­вентарем, велосипедами і проїзними квитками або вип­лату грошової компенсації за їх придбання;

—першочергове обслуговування при виконанні службових обов'язків на підприємствах, в установах, ор­ганізаціях (підприємствах зв'язку, технічного обслуго­вування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комуналь­ного господарства, міжміського транспорту та ін.).

При цьому особи, які надають соціальні послуги, зо­бов'язані:

—сумлінно надавати соціальні послуги особам, якіперебувають у складній життєвій ситуації;

—у своїй діяльності керуватися основними принци­пами надання соціальних послуг;

—поважати гідність громадян;

—не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які отримують соціальні послуги;

—надавати особам, яких обслуговують, вичерпну інформацію про зміст і види соціальних послуг;

—зберігати в таємниці інформацію, отриману в про­цесі виконання своїх обов'язків, а також інформацію, що може бути використана проти особи, яка обслуговується.

Розвивається й нормативно-правова база, здійснен­ня фахової соціальної роботи з конкретними соціально вразливими групами. Так, Закон України «Про соціаль­ну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обме­ження волі або позбавлення волі на певний строк» (2003 р.) окреслює умови і порядок надання соціальної допомоги колишнім засудженим, засади участі у їхній соціальній адаптації органів виконавчої влади та орга­нів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і об'єднань громадян. Значущість цього за­кону полягає в новаторському характері для України самої ідеї соціального патронажу, державної підтримки та допомоги звільненим з місць позбавлення волі особам (сприяння у працевлаштуванні, професійній переорієн­тації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміно­генних факторів).

Суттєвою особливістю сучасного законодавства у сфері соціальної роботи є і проголошення права осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, на тимчасове проживання у створених місцевими органами виконав­чої влади спеціальних гуртожитках або центрах соці­альної адаптації. Однак з різних причин, передусім у зв'язку з фінансовими проблемами, їх діяльність ще не розпочато. Актуальним є розроблення нормативно-пра­вових актів, які б регулювали конкретні аспекти ресоці-алізації (типового положення про центр соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та інших нових закладів, призначених для надання спеці­алізованої соціальної допомоги цій групі осіб; положен­ня щодо проходження обов'язкового профілактичного медичного огляду на туберкульоз та лікування осіб, звільнених з місць позбавлення волі; методичних реко­мендацій для працівників центрів соціальних служб для молоді щодо роботи з молоддю, звільненою з місць позбавлення волі).

4.Соціальні стандарти.

Українське законодавство, що опосередковано впливає на розвиток соціальної роботи. Важливу роль у розвитку соціальної сфери відіграють державні соціаль­ні стандарти — встановлені законами, іншими норма­тивно-правовими актами соціальні норми і нормативи, на основі яких визначають рівні основних державних соціальних гарантій.

В Україні державні стандарти регулює Закон «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» , який визначає правові засади формування і застосування державних соціальних стандартів і норма­тивів, спрямованих на реалізацію основних соціальних гарантій. Будучи рамковим законом, він визначає ос­новні терміни і поняття (державні соціальні стандарти, державні соціальні гарантії, прожитковий мінімум, со­ціальні норми і нормативи, нормативи витрат); принци­пи формування державних соціальних стандартів і нор­мативів; систему і класифікацію соціальних нормати­вів; порядок формування, встановлення і затвердження державних соціальних стандартів і нормативів.

Сферами застосування державних стандартів і норма­тивів відповідно до Закону є: соціальне обслуговування (перелік послуг, норми соціального обслуговування пен­сіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриман­ні держави, норми харчування і забезпечення непродо­вольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування), житлово-комунальне обс­луговування, транспортне обслуговування та зв'язок, охорона здоров'я, забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури, побутове обслуго­вування, торгівля та громадське харчування.

У Законі встановлено основні державні соціальні га­рантії (мінімальний розмір заробітної плати, мінімаль­ний розмір пенсії за віком, неоподаткований мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допо­моги та інших соціальних виплат), порядок їх визна­чення та затвердження. Відповідно до нього соціальні норми і нормативи — це показники необхідного спожи­вання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами (нормативи споживання, забезпечення, доходу). Сфор­мульовані в Законі і засади фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які передбачають не­обхідність послуговуватися соціальними нормативами у розробленні бюджетів і фінансуванні витрат.

Сучасний стан і перспективи розвитку соціальної ро­боти в Україні потребують більшої уваги до створення системи сучасних стандартів, передовсім стандартів професійної діяльності як гарантії якості послуг.

Ефективність соціальної роботи суттєво залежить від порядку здійснення і результатів представництва ін­тересів клієнтів соціальними службами і фахівцями со­ціальної роботи. У цій справі вони можуть послуговува­тися нормами Закону «Про звернення громадян», Ци­вільного кодексу, Цивільного процесуального кодексу та ін. Наприклад, Цивільний процесуальний кодекс України регламентує участь у справі представників ін­тересів, котрі можуть представляти будь-яку сторону в суді. При цьому особиста участь у справі особи (позивача чи відповідача) не позбавляє її права мати в цій справі представника. Ним може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесу­альну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді. Це означає, що ін­тереси клієнтів соціальних служб можуть представляти в суді соціальні працівники. Повноваження представ­ників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи (посвідченою нотарі­ально або посадовою особою організації, в якій довіри­тель працює, навчається, перебуває на службі, стаціо­нарному лікуванні чи за рішенням суду або за місцем його проживання);

2)довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника (видається за підписом посадової особи, упов­новаженої на це законом, статутом або положенням, підтвердженим печаткою юридичної особи);

3)свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охорон­цем спадкового майна.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, виданим відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. Фізична осо­ба може надати повноваження представникові за усною заявою, яку фіксують у журналі судового засідання.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, на які має право ця особа: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до спра-ви; одержувати копії рішень, ухвал; брати участь у су­дових засіданнях, подавати докази, брати участь у дос­лідженні доказів, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спе­ціалістам; заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судово­го розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися правовою допомо­гою, ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження щодо неправильності чи неповноти його ведення; прослу-ховувати запис фіксування судового засідання технічни­ми засобами, робити з нього копії, подавати письмові за­уваження щодо його неправильності чи неповноти; оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися інши­ми процесуальними правами, встановленими законом.

Можливі обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути зафіксовані у виданій йому довіреності. Про припинен­ня представництва або обмеження повноважень пред­ставника за довіреністю повідомляють суд письмово або усною заявою у судовому засіданні.

Загалом участь у судовому процесі громадських і професійних представників інтересів соціально вразли­вих груп населення створює умови для розвитку в Укра­їні такого методу соціальної роботи, як представництво інтересів (адвокатування).

Розвиток роботи в громаді спирається на таке зако­нодавство, як закони «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи самоорганізації населення», «Про благодійництво та благодійну діяльність», а та­кож на положення центральних і місцевих органів вла­ди, які визначають порядок скликання зборів грома­дян, статут територіальної громади тощо.

Це нормативно-правове регулювання є важливим, ос­кільки чимало проблем соціально вразливих груп розв'я­зуються на рівні місцевої територіальної громади. Проте далеко не всі мешканці знають, як вони, використовуючи різні форми прямої демократії, можуть впливати на рі­шення місцевої влади і на місцеву соціальну політику.

Згідно із Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» право жителів територіальної громади (актив­них суб'єктів міського самоврядування) брати участь у здійсненні місцевого самоврядування може бути реалі­зовано в таких формах:

1.Місцеві референдуми. Призначають їх місцеві ра­ди за своєю ініціативою або на вимогу однієї десятої час­тини громадян України, які постійно проживають натериторії відповідної адміністративно-територіальноїодиниці і мають право брати у них участь. їх предметомможуть бути: прийняття, зміна або скасування рішень зпитань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністратив­но-територіальних одиниць; прийняття рішень, яківизначають зміст постанов місцевих рад та їх виконав­чих і розпорядчих органів.

На місцеві референдуми можуть виносити також пи­тання про дострокове припинення повноважень відпо­відної ради та її голови. Тільки за їх результатами у від­повідних адміністративно-територіальних одиницях вирішують питання про найменування або переймену­вання сіл, селищ, міст, районів, областей; про об'єднан­ня в одну з однойменних адміністративно-територіаль­них одиниць, які мають спільний адміністративний центр; про зміну базового рівня місцевого самовряду­вання у сільських районах.

Прийняті референдумом рішення обнародують і вво­дять у дію з моменту опублікування, якщо не передба­чено інший термін.

2.Загальні збори громадян за місцем проживання.Вони є формою безпосередньої участі у розв'язанні питань місцевого значення. Рішення зборів повинні бути враховані органами місцевого самоврядування у їх діяль­ності. Порядок їх проведення визначають чинне законо­давство і статут територіальної громади. Кожна місцева рада повинна розробити й ухвалити механізми реалізації цього права в конкретній територіальній громаді.

Збори, у яких беруть участь всі чи більшість пред­ставників громади, мають право ухвалювати рішення, що можуть набувати загальнообов'язкового характеру, якщо вони належать до компетенції громади і не пору­шують визначених Конституцією України прав і свобод особи й громадянина і якщо місцева рада делегує зборам такі повноваження.

3.Місцеві ініціативи. Стаття 9 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює питання місцевих ініціатив і розвиває положення статті 140 Конституції України, яка декларує право територіальної громади здійснювати місцеве самоврядування як через обрані ор­гани, так і безпосередньо. Вона дає право територіальній громаді ініціювати розгляд у місцевій раді будь-якого пи-

тання, що перебуває в її компетенції, є важливим для гро­мади, але не виноситься на розгляд ради через небажання це зробити міським головою чи депутатами ради.

Члени територіальної громади мають право безпосе­редньо в раді ініціювати розгляд питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, якщо місцеву ініці­ативу подано на розгляд ради відповідно до встановле­ного порядку. Порядок внесення ініціативи на розгляд ради визначає місцевий нормативний акт (рішення ра­ди або статут місцевої територіальної громади). Вона підлягає обов'язковому розгляду за участю членів ініці­ативної групи, які готували ініціативу.

4.Громадські слухання. Відбуваються вони у формі офіційного засідання органу міської влади, на якому державні службовці ознайомлюються з думками, вра­женнями, зауваженнями та пропозиціями мешканців міста стосовно проблеми чи заходу, який орган влади збирається реалізувати.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» га­рантує право територіальної громади на проведення громадських слухань у формі зустрічей громади (вибор­ців) з депутатами місцевої ради та окремими посадови­ми особами органів місцевого самоврядування. Ініцію­вати ці зустрічі можуть як органи місцевої влади, так і представники громади. Необхідність їх проведення най­частіше виникає, якщо: рішення, яке готує місцева вла­да, непопулярне й може викликати соціальну напругу; питання (проект) має кілька альтернативних рішень; питання складне і не має очевидних рішень; існує певне протистояння між органами влади і певною групою те­риторіальної громади.

Громадські слухання виносять для ради рішення ре­комендаційного характеру і тому не можуть бути засо­бом вирішення політичних питань. На відміну від місце­вих ініціатив, на які місцева влада повинна реагувати прийняттям відповідних рішень, правові наслідки гро­мадських слухань полягають у необхідності розглянути на пленарному засіданні ради висновки й пропозиції слухань без обов'язкового прийняття рішення по суті.

5.Участь у роботі органів місцевого самоврядування і робота на виборних посадах. Правові умови діяльностіорганів місцевого самоврядування (ініціативних комі­тетів та груп у громаді), порядок їх взаємодії із органа­ми місцевої влади визначає Закон України «Про органи самореалізації населення» (2001 p.).

У селах, невеликих селищах можуть діяти вуличні, квартальні комітети, а в більших населених пунктах — комітети мікрорайонів, співпрацюючи з відповідними органами місцевої влади. Зареєстрований в установле­ному порядку орган самоорганізації набуває статусу юридичної особи.

Серед можливих форм участі у житті громади вибо­ри депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (міс­цеві вибори); колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів міста до органів і посадових осіб місь­кого самоврядування.

Участь членів громади у місцевому самоврядуванні є неодмінною ознакою демократичного суспільства. Вклю­чаючись у місцеве управління, людина набуває досвіду впливу на владу, стає одним із учасників демократиза­ції суспільства.

Соціальні працівники, будучи зацікавленими у змі­нах в громаді на користь вразливих груп, повинні зна­ти, як можна використати існуючі правові механізми впливу на розподіл ресурсів територіальної громади, посилювати роль громадськості в управлінні нею.

Українське законодавче поле соціальної роботи не можна вважати остаточно сформованим. В Україні три­вають пошуки власної моделі соціального захисту насе­лення, відбувається формування мережі соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соці­альні послуги, і відповідного нормативно-правового ре­гулювання діяльності таких служб, розвивається зако­нодавство з питань фахового регулювання діяльності практичних соціальних працівників, визначаються правові можливості для партнерства держави й недер­жавних організацій у соціальній сфері.


Використана література.

1. Парслоу Ф. Ценности социальной работы // Что такое социаль­ная работа? — К.—Амстердам, 1996.

2. Представництво інтересів соціально вразливих дітей та сімей: Навч. посібник / За ред. Т. В. Семигіної.— К.: Четверта хвиля, 2004.

3. Принцип активизации в социальной работе / Под ред. Ф. Пар­слоу: Пер. с англ. — М.: Аспект Пресс, 1997.

4. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. — К.: Либідь, 1999.

5. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. — К.: УДЦССМ, 2002.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:31:40 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:07:05 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Нормативна база соціальної роботи в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151196)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru