Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Освіта як соціокультурний феномен

Название: Освіта як соціокультурний феномен
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 02:45:49 31 мая 2010 Похожие работы
Просмотров: 621 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Освіта як соціокультурний феномен

1.1 Найважливіші соціологічні концепції у вивченні освіти

1.2 Розвиток соціологічного знання про освіту в Україні

Розділ 2. Специфіка соціологічного підходу до вивчення освіти

2.1 Соціологічні методи вивчення сфери освіти

2.2 Освіта як соціальний інститут. Функції освіти в суспільстві

2.3 Сфера освіти та її соціологічне вивчення

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми. Освіта як процес і результат оволодіння системою знань, пізнавальних умінь і навичок, а також формування на їхній основі світогляду, моральних і інших якостей особистості різнобічно й історично різнопланово досліджується в педагогічній науці. Проблема освіти широко і масштабно представлена в масиві досліджень міждисциплінарного характеру: психолого-педагогічної, соціально-педагогічної, філолофсько-антропологічної, етико-правової, соціологічної, політичної спрямованості та багатьох інших, пов'язаних з питаннями організованої соціалізації, здійснюваної в інтересах особистості й соціуму. Проблема освіти характеризується тим, що втілює в собі єдність теоретичного і практичного. Теоретичні конструкти освіти націлені на практичне впровадження.

Актуальність проблеми освіти в різних областях людського знання пов'язана з такими сучасними тенденціями світового суспільного розвитку, як інтенсивна зміна традиційних моделей навчання, створення експериментальних і альтернативних навчальних закладів, а також з орієнтацією української освітньої політики на інтеграцію в європейський освітній простір, демократизацію та вільний вибір програм навчання й освіти, створення системи безперервної освіти, її гуманізацію, гуманітаризацію, інформатизацію і комп'ютеризацію.

Специфікою соціологічного підходу до вивчення освіти є вивчення сфери освіти як соціального явища; людей, їхніх об'єднаннь й організацій в системі освіти. Це те соціальне середовище, де розгортається функціонування процесів освіти, діють певні суб'єкти у формі різноманітних навчальних занять, у ситуаціях, що складаються в ході таких занять, з певною системою взаємин людей, з їх інституціональною й неінституціональною організацією. Таким чином, об'єктом вивчення є освіта з позицій її соціальної природи.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення специфічного соціологічного підходу до вивчення освіти.

Поставлена мета вимагає вирішення таких конкретних задач:

- на основі аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень соціологічних проблем освіти визначити роль соціального підходу в розкритті специфіки феномена освіти;

- розглянути характеристики освіти з погляду її соціокультурних взаємозв'язків;

- дослідити найважливіші соціологічні концепції у вивченні освіти;

- охарактеризувати соціологічні методи вивчення сфери освіти;

- проаналізувати розвиток соціологічного знання про освту в Україні

Об'єктом дослідження є освіта як процес трансляції, освоєння й відтворення впорядкованого соціального досвіду.

Предметом дослідження є специфіка соціологічного підходу до вивчення освіти.

Методи дослідження: аналіз досліджуваної проблеми обґрунтований використанням загальнонаукових і спеціальних підходів та методів дослідження, серед яких варто зазначити описовий (застосовуваний у процесі всього дослідження); системний (щодо аналізу феномену освіти в системі соціокультурних зв'язків).

Практичне значення отриманих результатів. Результати курсової роботи можна використовувати як у конкретно-наукових, міждисциплінарних і соціологічних дослідженнях із проблем освіти.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, а також списку використаної літератури, який налічує 34 найменувань.


Розділ 1. Освіта як соціокультурний феномен

У тому або іншому ступені проблеми освіти як соціокультурного феномена були підняти в роботах П.В Аутова, [2] М.Т. Єрмоленко, [7] А.С. Кармини, [7] І.С. Кона, [15] В.Т. Кременя, [16] Л.В. Левчук, [7] В.С. Лутая, [7] Е.С. Ляховича, [7] та інших.

Аналіз їх дав можливість представити освіту і як процес формування світогляду суб'єкта, і як рівень знань, умінь, навичок, заснованих на певних здібностях. Освіта постає як соціальна цінність. І у П. Сорокіна [26, 54], і в М. Вебера, [7, 121] і в І.С. Кона [15, 34] цінності виступають у якості мотиваторів досягнення поставленої мети. В дослідженнях П.Сорокіна відзначено, що освіта містить у собі просторово-семантичний, змістовно-методичний і комунікаційно-організаційний компоненти. [26, 57]

Освіта — це процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, необхідна умова підготовки людини до життя й праці. Різні науки вивчають освіту під своїм кутом зору. У філософії поняття "освіти" вивається в значенні загального духовного процесу формування людини й результату ього процесу — духовного вигляду людини. Освіта досліджується як культурно-історичне явище, засцб збереження, передачі й множення нагромаджень духовної культури людства, народів, націй.

Психологію цікавлять проблеми впливу освіти на формування особистості, її психіки. Соціальна психологія розглядає людину як суб'єкт навчальної діяльності в рамках освіти як соціальної організації. Її цікавить, як домогтися того, щоб організація освіти не була далека людській природі, які закони й соціальні технології повинні лежати в основі організації навчальної діяльності, як система освіти повинна сприяти самоактуалізації й саморозвитку людини, її нормальному соціальному функціонуванню.

Педагогіка розуміє під освітою процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань і пізнавальних умінь і навичок, формування на їхній основі світогляду, моральних якостей особистості, розвиток її творчих сил і здатностей.

Соціологію цікавить соціальна сторона освіти: як завдяки освіті людина включається в ті або інші соціальні групи, займає певні позиції в соціальній структурі суспільства, освоює й виконує різноманітні ролі в суспільстві.

Вроджених соціальних програм особистості не існує. У суспільстві не може бути незалежної від суспільства людини, поводження будь-якої людини обумовлює й контролюється соціальним середовищем за допомогою культурних нагромаджень, таких як мова спілкування, соціальні інститути, традиції, звичаї й ін. У ході навчально-виховного процесу створюється унікальна можливість зберегти й примножити культурний шар суспільства.

Освіта виступає історико-культурним феноменом менталітету суспільства, його свідомості. В освіті створюються передумови для виявлення й розвитку творчих здатностей суспільства, для послідовної передачі накопичених суспільством знань, умінь, культурної спадщини всіх поколінь.

Як вказує Городяненко, в основі соціологічних підходів до вивчення освіти лежать соціальні характеристики освіти, вплив на неї соціальних інститутів, соціальної макро- і мікросередовища. [7, 126] Соціологія являє собою цілісну систему соціологічних знань, що складається з трьох рівнів:

· загальсоціологічний (загальнотеоретичний) рівень;

· спеціальні соціологічні теорії;

· емпіричні соціологічні дослідження.

На базі загальних теорій першого рівня ґрунтуються спеціальні соціологічні теорії середнього рівня. Сюди відносяться і соціологічні підходи до вивчення освіти, або соціологія освіти.

Соціологічний енциклопедичний словник, визначаючи предмет соціології освіти, наголошує на аналізі його соціальної природи: "Соціологія освіти — галузь соціології, що вивчає освітиу як соціальний інститут, як форму й засоби громадського життя". [27, 355]

О.Майер пише, що соціологія освіти "...має своїм предметом соціологічне дослідження загальних соціальних закономірностей освіти й виховання як соціального процесу і їх функцій на всіх рівнях взаємодії суспільних сил". [28, 98]

В.Н.Турченко звертає увагу на пріоритет системної організації освіти: "...соціологія освіти має предметом свого розгляду системи й підсистеми (елементи) освіти в їхній цілісності й сукупності (суспільних) відносин". [31, 5]

Узагальненням викладених позицій є визначення Ф.Р.Філіппова: "Соціологія освіти це спеціальна соціологічна наука, предметом якої є система освіти як соціальний інститут, взаємодія її підсистем, а також взаємодія системи освіти і її підсистем із суспільством, насамперед з його соціальною структурою". [32, 41]

Об'єктом соціології освіти є сфера освіти як соціальне явище; люди, їхні об'єднання й організації в системі освіти. Це те соціальне середовище, де розгортається функціонування процесів освіти, діють певні суб'єкти у формі різноманітних навчальних занять (навчаючи, навчаючись, підтримуючи процес навчання) у ситуаціях, що складаються в ході таких занять, з певною системою взаємин людей, з їх інституціональною й неінституціональною організацією. Таким чином, об'єктом вивчення є освіта з позицій її соціальної природи.

1.1 Найважливіші соціологічні концепції у вивченні освіти

Соціологія освіти розглядає вплив освіти на всі сторони життя суспільства — економічну, соціальну, політичну, духовну. У той же час вона розглядає й властиво "освітні" проблеми: як функціонує й розвивається система освіти, наскільки вона відповідає вимогам суспільства, наскільки ефективно її організаційна будова.

Як вказується в дослідженні Шереги Ф.Е. "Соціологія освіти", дослідження соціології в сфері освіти зачіпають такі питання, як:

- відповідність структури освіти актуальним і перспективним соціальним цілям, довгостроковим програмам суспільства;

- пропорційність морфологічної будови структури освіти;

- вплив результатів освітніх процесів на інші соціальні процеси — професійно-трудові, моральні, психологічні, організаційно-технічні й інші, тобто зворотний зв'язок системи освіти. [34, 106]

Дослідження проблем структури освіти пов'язане з вивченням її соціальних функцій: передача накопичених знань, спадкоємність соціального досвіду й духовна спадкоємність поколінь, соціалізація особистості, її саморозвиток і самореалізація, нагромадження нею духовного, інтелектуального, соціального потенціалу.

Нечаєв Е.Я. у статті "Основні тенденції іеституційних змін в освіті" зазначає, що логічно виправдане об'єднання всіх досліджень у соціології освіти по двох напрямках:

· внутрішньо інституціональне, що охоплює внутрішні проблеми освіти як соціального інституту, соціальні аспекти діяльності суб'єктів освіти, соціальну структуру й функцію системи освіти, соціальний статус педагогічних працівників як соціальної групи, проблеми соціального управління системою освіти;

· зовнішньо інституціональне, тобто усе дослідження соціальних аспектів взаємодії освіти з іншими соціальними інститутами, виробництвом, наукою, культурою, політикою; зв'язків освітнього процесу з іншими соціальними процесами, вплив освіти на розвиток соціальних відносин і видів соціальної діяльності. [19, 385]

Також Нечаєв Е.Я у зазначеній вище статті вказує, що соціологія освіти може бути представлена у вигляді двох структур:

1)теоретико-концептуальний зміст:

- основні категорії: культура, освіта, виховання, соціалізація, навчання, особистість;

- напрямки досліджень і концептуалізації:

- соціальна детермінація освіти, социокультурна організація сфери освіти, ефективність освіти;

- проблемно-тематичний зміст: культурогенез особистості в освіті, динаміка сфери освіти, суть освіти, соціальні інститути в сфері освіти, соціальна структура сфери освіти, регуляція й керування освітою, діагностика в освіті, інноваційні процеси в освіті, вплив освіти на інші сфери громадського життя.

2)Технологічна послідовність пізнавальної діяльності (у її основі лежить відбиття етапів і результатів пізнавальної діяльності):

- теоретична концепція: гіпотези, категорії, закони, принципи;

- методи й технології: діагностика, моделювання, прогнозування, проектування;

- фактичний матеріал: даної діагностики й прогнозування;

- проекти й моделі соціокультурної діяльності. [19, 387]

Освіта є відкритою соціальною системою, вона пов'язана з іншими соціальними системами. Процес освіти взаємодіє з іншими соціальними процесами і є одним з найважливіших механізмів соціалізації людини, який триває все її життя.

1.2 Розвиток соціологічного знання про освіту в Україні

Сучасний рівень соціологічних знань про освіту опирається на соціологічні ідеї М.Вебера, Дж.Дьюні, Е.Дюркгейма, К.Маннгейма, Л.Уорда, які стояли у джерел зародження цієї науки, і на більш пізні концептуальні ідеї закордонних і вітчизняних вчених. [7, 134], [12]

Основні напрямки вітчизняної соціології освіти пов'язані з дослідницькою діяльністю ряду вчених.

Н.А.Аітов досліджує освіту як фактор формування соціальної структури й соціальних переміщень. [1] В.Я.Нечаєв досліджує освіту як соціокультурний процес. [19], [20] М.Х.Титма вивчає роль освіти в соціальному самовизначенні молоді. [29], [30] В.Н.Турченко досліджує зв'язок революцій в освіті з науково-технічною революцією. [31]

Соціальна політика в сфері освіти і її соціальних функцій перебували в центрі уваги Ф.Р.Філіппова. [32], [33] Освіта в життєвих планах і шляхах молоді досліджувалося В.Н.Шубкіним і Константиновским Д.Л.[16], а місце освіти в потребах суспільства й молоді —Л.Я.Рубіною і М.Н.Руткевичем. [24]

Як вказується в дослідженні Погорілого О.І. "Соціологічна думка ХХ століття" — становлення соціологічного зання про освіту в Україні протікає в напрямках дослідження: соціологічних проблем вищої школи (В.І.Астахова), вивчення проблем відчуження особистості в процесі освіти (І.Н.Гавриленко), проблеми студентства як соціальної групи (Н.Ф.Головатий), педагогічної освіти як підсистеми социокультурної системи освіти (В.І.Луговий), системи освіти як інституту соціалізації (Н.П.Лукашевич), взаємодії соціальних інститутів вищої школи і виробництва (Є.А.Якуба) і інших. [23, 39]

Зроблено перші спроби систематичного викладу соціології освіти як галузевої соціологічної науки Ф.Р.Філіпповим (Соціологія освіти. —М., 1980) [32]і В.Я.Нечаєвим (Соціологія освіти — М., 1992). [20] Поява цих книг відкрила нові можливості для подальшого розвитку соціології освіти й для затвердження її як навчальної дисципліни вищих навчальних закладів.


Розділ 2. Специфіка соціологічного підходу до вивчення освіти

2.1 Соціологічні методи вивчення сфери освіти

Соціологічні дослідження (теоретичні, конкретно-соціологічні) сфери освіти є одним з найбільш надійних і достовірних джерел соціальної інформації, яка використовується для керування цією сферою, що дозволяє реалізувати евристичну, прогностичну й прикладну функції соціології освіти.

Будь-яке соціологічне дослідження починається з аналізу документів:

1. офіційних: укази й постанови уряду, директивні й планові документи міністерств і відомств накази й розпорядження, плани роботи, матеріали преси, особистісні документи;

2. неофіційних: мемуари, листи, фотографії, заяви;

3. спеціальних: анкети, тести, протоколи спостережень.

Серед методів аналізу документів виділяється два основні види:

1. традиційний

2. якісно-кількісний ( контент-аналіз).

Традиційний ґрунтується на аналізі матеріалу, логіці тексту, обґрунтованості й вірогідності відомостей, які надаються. Кількісно-якісний аналіз ґрунтується на перекладі текстової інформації в кількісні показники з наступною її обробкою.

Аналізом документів соціологічні дослідження в сфері освіти тільки починаються. Цей метод допомагає скласти уявлення про ступінь вивченості досліджуваної проблеми й вибрати найбільш підходяще сполучення інших методів дослідження.

Часто застосовується метод спостереження, тобто збір інформації про об'єкт шляхом безпосереднього сприйняття й прямої реєстрації подій, значимих з погляду цілей дослідження. Спостереження бувають:

1.систематичне, проведене регулярно протягом певного періоду;

2.просте, що носить епізодичний, випадковий характер;

3.включене, коли соціолог безпосередньо включений у досліджуваний навчально-виховний процес, контактує й діє разом зі спостережуваними;

4.не включене, без загальної життєдіяльності спостерігача зі спостережуваними, можливо з використанням для спостереження технічних засобів;

5.короткочасне, протягом 1-2 годин;

6.тривале, протягом ряду років.

Метод спостереження не має обмежень для сполучення з іншими соціологічними методами. Гарний ефект дає сполучення його з методом опитування.

Опитування — це метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт у ході безпосереднього (інтерв'ю) або опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога й опитуваного шляхом реєстрації відповідей на питання, які випливають із цілей і завдань дослідження.

Анкетування в дослідженнях процесу освіти застосовується для збору інформації про масові соціальні явища й дозволяє одержати значний обсяг емпіричної інформації в короткий строк і анонімно. До недоліків цього методу відносяться неможливість проконтролювати ситуацію відповіді на питання, його самостійність і повноту. Перебороти ці недоліки допомагає метод інтерв¢ю, коли інформацію про досліджуваний об'єкт отримують у процесі особистого спілкування з респондентом за спеціально складеним опитувальнику. Цей метод дає можливість уточнювати відповіді, коректувати суть й послідовність запитань, уловлювати емоційне забервлення, підтексти відповідей, що дозволяє одержувати більш глибоку й повну інформацію. Недоліками методу інтерв¢ю є високі вимоги до соціолога-інтерв'юера й значний його суб'єктивний вплив. [7, 141]

Одним із сучасних видів методу інтерв'ю є фокусовані групові інтерв'ю, які носять дискусійний характер, що стимулює розширення погляду на предмет дослідження.

Експертне опитування припускає використання в якості опитуваних найбільш компетентних осіб (експертів) по досліджуваному питанню. Серед видів експертного опитування виділяють анкетування й інтерв'ю, дискусії, ради, "мозкові атаки", ділові ігри.

Іноді використовуються психологічні методи: тестування, соціометрія й ін. Соціометрія вдало доповнює метод спостереження. В основі соціометричного методу лежить опитування якоїсь групи з метою встановити в ній соціально-психологічні взаємини. Шляхом непрямих запитань з'ясовують, яким авторитетом, повагою користуються члени групи один в одного, і створюють соціометричну матрицю — таблицю кількості й адрес вибору кожного кожним. Метод наочно розкриває структуру усередині колективних зв'язків і відносин, але не дає матеріалу для їхнього причинного пояснення. [7, 142]

Соціальний експеримент — це метод збору інформації про характер і специфіку вишукувань соціально-освітньої діяльності у зв'язку із впливом заданих і керованих факторів. Він призначений для перевірки дієвості впроваджуваних форм і методів освіти, апробування нових методів соціального керування навчально-виховними процесами, перевірки гіпотез соціологічних досліджень. У підсумку одержують інформацію про зміни поводження того, кого навчають, під впливом різних факторів.

Ефективність методів соціологічного дослідження в значній мірі визначається рівнем професіоналізму дослідників, а також комбінованим застосуванням набору методів, найбільш відповідних його цілям і умовам проведення.

2.2 Освіта як соціальний інститут. Функції освіти в суспільстві

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей.

Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з'ясування її специфічних рис, до яких за словами Городяненка В.Т., належать:

— соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;

— форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;

— групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осіб у суспільстві;

— регулятори функціонування закладів освіти і суб'єктів освітянської діяльності (законодавчі і нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи і т. ін.);

— спеціальні методи освітянської діяльності — навчання, виховання;

— свідомо поставлені цілі;

— планомірна, систематична реалізація процесу свідомої соціалізації;

— певний зміст освіти — наявність навчальних програм і планів, відповідне дозування матеріалу;

— ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення;

— використання освіти як механізму запобігання соціально небажаних видів поведінки;

— зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на формування передумов реалізації цього майбутнього. [7, 153]

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності.

Крім того, освіта здійснює багато інших соціально-важливих функцій. Організована освіта як підсистема суспільства склалася історично. Щодо передумов її виникнення існують різні думки. Одні вчені визначальними вважають соціально-економічні чинники, матеріальне виробництво, інші систему освіти виводять з практики священнослужіння, державного управління. Враховуючи різні погляди, можна вважати, що система освіти сформувалася внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.

2.3 Сфера освіти та її соціологічне вивчення

До сфери освіти належать різні за формою компоненти навчальної діяльності. Вона є полем взаємодії навчання з іншими формами і видами життєдіяльності суб'єктів, що забезпечують функціонування освіти. Тому предметом аналізу сфери освіти повинні бути не тільки процеси навчання, соціокультурного розвитку людини, а й усе те, що впливає на них, супроводжує їх.

Отже, загалом сфера освіти охоплює всю життєдіяльність людей, соціальних груп — тих, хто навчається, навчає та обслуговує навчальний процес.

Соціологи, зокрема Нечаєв Е.Я, Лукашевич Н.П., Болотин І.С, у сфері освіти визначають предмет своїх досліджень по-різному. [19, 386], [18, 23], [3, 76] Одні основну увагу приділяють вивченню суті зв'язку системи освіти з різними елементами суспільства. Інші акцентують на практичних проблемах навчальних закладів, застосовуючи соціологічні підходи і методи дослідження спочатку для з'ясування, а потім і для подолання проблем. Якщо на попередніх етапах розвитку соціології освіти переважав абстрактний підхід до вивчення сфери освіти, то в 90-ті роки XX ст. став домінувати прагматичний.

За даними наведеними Погорілим О.І. в дослідженні "Соціологічна думка ХХ століття" — з середини 50-х до 80-х років на міжнародних соціологічних конгресах з проблем освіти більшість доповідей зосереджувалася на аналізі взаємодії освіти і соціальної структури суспільства. Так, на III Міжнародному соціологічному конгресі 1956 р. було заслухано 16 доповідей "Освіта і мобільність в індустріальному суспільстві та слаборозвинутих країнах". [23, 38]

Освіту розглядають як один з найважливіших чинників соціального розвитку, що методологічно пов'язано з концепціями "єдиного індустріального суспільства", "постіндустріального суспільства", "технотронної ери" тощо. У західній соціології, наприклад, досить поширеною є теза американського соціолога, автора теорії "постіндустріального суспільства" Д. Белла про те, що рівень здобутої людьми освіти є вирішальною передумовою їх соціального становища. [7, 165]

На думку прихильників функціонального підходу, навчальні заклади є своєрідними фільтрами, що допомагають молоді зробити вибір майбутньої діяльності. Представники "моралізуючих" концепцій, розвиваючи ідею Е. Дюркгейма про те, що рівність в освіті принципово неможлива в суспільстві, заснованому на розподілі праці, розглядають систему освіти як хранителя і передавача "цінностей". [12, 95] Вони вважають, що соціальна структура зберігається й утримується школами через прийняття і прищеплення молоді панівної системи цінностей.

У 1980 р. американський дослідник М. Арчер спробував модернізувати соціологію освіти, перетворити її на соціологію систем освіти, зосередившись на дослідженні їх походження і функцій. Соціологи активніше почали вивчати різні типи цих систем: масове та елітарне навчання; державну і приватну освіту; централізоване й нецентралізоване навчання; технічну й загальну освіту. Американські соціологи досягають значних успіхів у вирішенні проблеми переходу від "валових" показників до критеріїв, що дає змогу оцінити якість освіти у вертикальному розрізі, діагностувати реальний її стан, простежити тенденції. [7, 167]

Сучасна соціологія освіти у центр своїх досліджень поклала проблему кризи освіти, розмах якої набув глобального характеру. Національні служби аналізу освіти ще в 60—70-ті роки минулого століття констатували значний спад загальноосвітньої підготовки молоді, масовість функціональної безграмотності, зростання кількості дітей, що не відвідують школу, збільшення розриву в рівні освіти між розвиненими і відсталими країнами, вимивання з навчальних програм гуманітарних дисциплін. Це зумовило активні пошуки шляхів виходу з кризи, серед яких помітне місце належить виробленню національних і міжнародних проектів: "Освіта для 2000 р." (ФРН), "Освіта майбутнього" (Франція), "Модель освіти для XXI століття" (Японія), "Україні XXI століття. Державна національна програма "Освіта" та ін. [7, 169]

Долголенко І.А. вказує на те, що на рубежі XXI ст. чітко окреслилися головні тенденції оновлення освіти:

- демократизація всієї системи навчання і виховання;

- підвищення фундаментальності освіти;

- гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання;

- інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і на світовому рівнях. [11, 59]

Провідна ідея реформи освіти — розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості. Виникнення і розвиток цієї ідеї пов'язують з науково-технічним прогресом, який потребує широкоосвічено-го працівника, спонукає до постійного оволодіння новими знаннями, методами, навичками. Такому працівникові необхідна і ґрунтовна гуманітарна підготовка — розвинуте логічне мислення, мовна культура тощо. Проте суть не тільки в науково-технічному прогресі та його вимогах. Безперервна освіта пов'язана з вирішенням складних соціальних проблем, зумовлених новим становищем людини у світі, який швидко змінюється.

За цих умов освіта перетворюється на елемент повсякденного способу життя протягом усього періоду активної діяльності дедалі більшої кількості людей. Змінюється розуміння того, хто така освічена людина. Якщо в попередній парадигмі освіти це була "людина, яка багато знає", то в нинішній — це індивід, що орієнтується на цінності освіти як провідний вид діяльності в структурі власного способу життя.

У державах колишнього соціалістичного табору соціологія освіти основну увагу зосереджувала на її зовнішніх зв'язках. А в лоні педагогічних наук формувалася "педагогічна соціологія", якій був властивий "інтроспективний" підхід, тобто вивчення соціальних процесів всередині системи освіти та окремих її ланок. Саме таким підходом позначені, наприклад, праці Р. Турової (СРСР), І. Штайнера (НДР), М. Шиманського (Польща). [11, 60]

Соціологічні дослідження початку 60-х років XX ст., як вказує Погорілий О.І., обґрунтували прямий зв'язок між рівнем освіти людей і зростанням продуктивності їх праці, творчим ставленням до праці, участю в раціоналізаторській і винахідницькій діяльності. Водночас було виявлено і реальну суперечність: рівень освіти працівників, особливо молоді, часто не відповідав рівню складності виконуваної ними роботи, що зумовлювало невдоволення працею, стимулювало прагнення до зміни роботи, професії. [29, 38-39]

Наприкінці 60-х — на початку 70-х років було проведено дослідження професійної орієнтації, життєвих планів учнівської та студентської молоді.

Одним з наймасштабніших було дослідження "Вища школа як фактор зміни соціальної структури радянського суспільства" (1973—1975). У другій половині 70-х років за аналогічною програмою було проведено міжнародне порівняльне дослідження за участю соціологів Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, СРСР і Чехо-Словаччини, джерел поповнення студентства за такою структурою: роль різних форм середньої освіти для підготовки молоді до вступу в вузи; вплив місця проживання на вступ до вищої школи і навчання в ній; співвідношення соціальної і професійної орієнтації в життєвих планах молоді щодо вищої освіти; характерні риси суспільної активності студентства; задоволеність обраною професією і майбутньою роботою; структура ціннісних орієнтацій студентської молоді та ін. [7, 168]

У 80-ті роки широко розгорнулося дослідження різних аспектів життєдіяльності студентства, в тому числі мотивацій навчання, впливу позанавчальної діяльності на формування спеціаліста, організації самоуправління. В Україні такі дослідження були зосереджені в соціологічних лабораторіях Київського і Харківського університетів. [7, 169]

На початку 90-х років із розбудовою Української держави і необхідністю радикального реформування системи національної освіти зросла актуальність проектування системи освіти та її складових з позицій наукового прогнозування. Активізувалися спроби побудови загальних концептуальних моделей соціології освіти, які б інтегрували різні напрями досліджень, а також вироблення проектниих моделей діяльності, кваліфікаційних характеристик спеціаліста. Однак поза увагою вітчизняних вчених опинилися проблеми прогнозування освіти. [7, 171]

Натомість зарубіжна соціологія, за словами Погорілого О.І. має значний досвід у сфері прогнозування освіти. Практично всі зарубіжні футурологи зважають на освіту як головний чинник вирішення глобальних проблем. Члени Римського клубу Д. Медоуз і Л. Перельман, наприклад, вважають, що курси всіх традиційних дисциплін повинні бути переглянуті і складені на основі програм, які б відображали особливості глобальних проблем сучасності. Вона має здійснюватись не у формі викладу готових формул з наступною перевіркою якості їх засвоєння, а бути акцентованою на розвиток пізнавального інтересу до самостійного наукового пошуку, тобто слід вчити, як треба вчитися. На зміну "підтримуючому навчанню" повинно прийти "інноваційне". Адже, як зазначив засновник Римського клубу А. Печчеї, "тільки якісний стрибок у людському мисленні й поведінці може допомогти нам прокласти новий курс, розірвавши порочне коло, в якому ми опинилися". [23, 39]

Спираючись на дослідження Долголенко І.А. "Освіта як соціокультурний феномен", можна сказати, що нині вітчизняний соціологічна наука у сфері освіти вирішує такі завдання:

1. Теоретико-прогнозуючі, які полягають у виробленні теоретичних схем, програм освіти, напрямів інтеграції національної освіти в європейський, світовий освітній простір. Вони охоплюють дослідження впливу розвитку суспільства на вимоги до людей як працівників, громадян, особистостей; прогнозування цих вимог на основі аналізу тенденцій науково-технічного і соціального прогресу.

2. Дослідження впливу освіти на соціальне середовище, соціальну структуру, соціальну мобільність та ін.

3. Вивчення поведінки людини в системі освіти: її ставлення до інститутів освіти, наміри і запити, інтереси і мотиви щодо освіти. [11, 60]

Дослідження в цій сфері дають змогу визначити ефективність освіти, виявити проблеми та обґрунтувати оптимальні шляхи їх вирішення.


Висновки

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, з допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціально важливих функцій.

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім у її соціальних функціях. Соціальна функція освіти — це роль, яку соціальний інститут виконує стосовно потреб суспільства або його частини. Однією з основних соціальних функцій сучасної системи освіти є функція професійної соціалізації, тобто підготовка кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя.

До сфери освіти належать різні за формою компоненти навчальної діяльності. Водночас вона є полем взаємодії навчальної діяльності з іншими формами і видами життєдіяльності суб'єктів у процесі функціонування освіти. Тому предметом аналізу сфери освіти повинні бути не тільки процеси навчання, соціокультурного розвитку людини, а й усе те, що впливає на них, супроводжує їх. Таким чином, у широкому сенсі сфера освіти охоплює всю життєдіяльність людей, соціальних груп — тих, хто навчається, навчає, обслуговує навчальний процес.

Соціологи у сфері освіти визначають предмет своїх досліджень по-різному. Одні головну увагу приділяють вивченню суті та основних функцій системи освіти в різних країнах, взаємозв'язку системи освіти з різними елементами суспільства. Інші звертають увагу на практичні проблеми навчальних закладів, застосовуючи соціологічні підходи і методи дослідження спочатку для виявлення проблем, а потім і для сприяння їх вирішенню. Якщо на попередніх етапах розвитку соціології освіти переважав абстрактний підхід до вивчення сфери освіти, то в останнє десятиріччя переважає прагматичний.

Сутнісні характеристики освіти в аспекті соціокультурних зв'язків визначають її функціональне призначення як засобу соціального відтворення, найважливішого інструмента соціалізації й інкультурації, що підвищує адаптаційні можливості індивіда в суспільстві, що формує проективний суспільний потенціал і перспективи соціокультурного розвитку.

Освіта постає як соціальна цінність і мотиватор досягнення поставленої мети. Освіта апріорі повинна бути надлишковою і різноваріантною. Вона містить у собі просторово-семантичний, змістовно-методичний і комунікаційно-організаційний компоненти.

Отже, підсумовуючи можна сказати, що специфікою соціологічного підходу до вивчення освіт є соціальна сторона освіти: як завдяки освіті людина включається в ті або інші соціальні групи, займає певні позиції в соціальній структурі суспільства, освоює й виконує різноманітні ролі в суспільстві.


Список використаної літератури

1. Аитов Н.А. Социология. Учебник для технических вузов. — Алматы: ИК Минобразования, 1997. — 171с.;

2. Аутов П..Р., Климов Е.А. Проблемы психологического обеспечения подготовки молодежи к труду и выбору профессии.// Вопросы психологии —№ 1, 1984;

3. Болотин И.С. Социология высшей школы: Монография / И. С. Болотин, Г.М. Джамалудинов...- М.: "Экономика и финансы", 2003;

4. Буева Л.Г. Социология и педагогика. - М.: АПН СССР, 1971;

5. Гавриленко И. Н. Критика культурологических концепций в буржуазной социологии образования - М.: ИНИОН СССР, 1987;

6. Гавриленко И. Н., Федий Р. И. Критика структурно-функционалистских концепций в буржуазной социологии обрааования. - М.: ИНИОН СССР, 1986;

7. Городяненко В.Т., Гілюн О.В., Демічева А.В., ЛегезаС В. та ін. Соціологія. Підручник для ВНЗ.—К.: Академія. — 2005 — 560 с.;

8. Гурова Р.Г. Социологические проблеми воспитания. - К.: Педагогика, 1981;

9. Дилов В. М. Народное образование в социальной политике. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981;

10. Добреньков В.И. Общество и образование / В. И Добреньков, В.Я Нечаев. - М.: ИНФРА-М, 2003;

11. Долголенко И.А. Образование как социокультурный феномен // Перспективи. – 2005. – № 2. – С. 55-60;

12. Дюркгейм Э. Социология образования. — М.: Канон, 1996. — 217 с.;

13. Зборовский Г.Е. Профессиональное образование и рынок труда / Г. Е. Зборовский, Е. А. Шуклина // Социол. исслед. - 2003. - № 4. - С. 99-100.;

14. Коваль А.Т., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогика / Соціальна робота: Навчальний посібник.- К.: ІЗМН, 1997.-392с.;

15. Кон И.С. Психология ранней юности. — М., 1989;

16. Константиновский Д.Л., Шубкин В.Н. Молодежь и образование: методологические вопросы.— М.: Наука, 1977. - 133 с.;

17. Кремень В. Особистісно-розвивальне навчання як науковий пріоритет // Рідна школа - 1998. - № 11. - С. 53-57;

18. Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод. Пособие. - К.: МАУП, 1996. - С.20-26;

19. Нечаев Е.Я. Основные тенденции институциональных изменений в образовании// Социология и общество. Труды Первого Всероссийского социологического конгресса "Общество и социология: новые реалии и новые идеи" —СПб.: Социологическое общество им. М.М. Ковалевского, 2002. — С. 385-389;

20. Нечаев Е. Я. Социология образования. – М., МГУ, 1992;

21. Осипов В.Г. Социальные функции системы образования. Вестн. общест. наук. - Ереван, АН Арм. ССР. - 1983. - N 6. - С. 29-36;

22. Осипов A.M. Теоретико-методологические проблемы развития социологии образования - Санкт-Петербург. 1999;

23. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навчальний посібник.- К.: Либідь, 1996.- С.35-39;

24. Руткевич М.Н., Рубина Л.Я. Общественные потребности, система образования, молодежь. - М.: Политиздат, 1990;

25. Сорокин А. А. Социальная и культурная динамика. — М.: "АСТРЕЛЬ" ООО, 2005;

26. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., Политиздат, 1992;

27. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Уклад. В.І. Волович, В.І. Тарасенко, М.В. Захарченко та ін. Під заг. ред. В.І. Воловича. – К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. – 736 с.;

28. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. / За редакцією В.Г.Породяненка. – К.: Видавничий центр „Академія", 1999. – 384 с.;

29. Титма М.Х. Выбор профессии как социальная проблема. М., 1975.;

30. Титма М.Х. Социально-профессиональная ориентация молодежи. — Таллин, 1982;

31. Турченко В.Н. Гуманизация и гуманитаризация науки. — Новосибирск: Институт философии и права СО РАН, 1997;

32. Филиппов Ф.Р. Социология образования /Ф.Р.Филиппов. - М.: "Наука", 1980;

33. Филиппов Ф.Р. Школа и социальное развитие общества. – M.: "Педагогика", 1990;

34. Шереги Ф.Э. Социология образования : Прикладной аспект /Ф. Э. Шереги, В. Г. Харчева, В. В. Сериков. - М. : Юристь, 1997.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:31:34 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:07:01 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Освіта як соціокультурний феномен

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151129)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru