Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Методи соціальної діагностики та їх характеристика

Название: Методи соціальної діагностики та їх характеристика
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: курсовая работа Добавлен 22:06:42 08 ноября 2007 Похожие работы
Просмотров: 230 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Житомирський економіко - гуманітарний інститут Університету "Україна"

Курсова робота

З технологій соціальної роботи

На тему:

"Методи соціальної діагностики та їх характеристика"

Виконала:

Студентка групи СР-44-03

Спеціальності соціальна робота

Сладкевич Ольга Олександрівна

Перевірила:

Кандидат педагогічних наук, доцент

Сейко Наталія Андріївна

Житомир - 2007

ЗМІСТ:

ВСТУП

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Соціальна діагностика - що це?

1.1. Поняття соціальної діагностики

1.2. Принципи соціальної діагностики

1.3. Методи соціальної діагностики

1.4. Рівні та етапи соціальної діагностики

1.5.Соціально - педагогічна діагностика

2. Соціологічне дослідження на тему "Сучасне мовлення телебачення"

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917 р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній М. Річмонд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.

Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.

У зв'язку з цим соціальний працівник повинен дотримувати ряду соціально-етичних вимог — принципів діагностики:

Принцип конфіденційності. Нерозголошення результатів соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка була об'єктом дослідження. Якщо це діти, то на розголошення результатів обстеження обов'язково потрібне згода батьків або осіб, що заміняють.

Принцип наукової обґрунтованості. Результати аналізу повинні бути, як мінімум, валідними (достовірними) і надійними.

Принцип не нанесення збитку. Діагностичні результати ні в якому разі не повинні бути використані на шкоду людині, що піддався дослідженню.

Принцип об'єктивності. Висновки дослідження повинні робитися на основі науково обґрунтованих, об'єктивних даних і не повинні залежати від суб'єктивних установок тих, хто проводить дослідження або користується його результатами.

Принцип ефективності. Не слід пропонувати людині
такі рекомендації, що за підсумками діагнозу для неї марні, можуть призвести до небажаного результату.

Соціальна діагностика — найважливіший компонент соціальної технології і сфера діяльності практичного соціального працівника. Технологія соціальної діагностики містить у собі принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження соціальних процесів. В основі діагностики лежить проблема аналізу й узагальнення факторів, що характеризують соціальний розвиток людини, соціальних груп, суспільства.

Практично соціальна діагностика використовується в самих різних областях життя і діяльності людей. Фахівець соціальної роботи є автором або учасником прикладних психолого-педагогічних, соціологічних, економічних обстежень, займається консультуванням у рішенні соціальних проблем, корекцією і реабілітацією, формами і методами терапевтичного впливу і т.д.

Метою дослідження є дослідити та вивчити методи, принципи, рівні та етапи соціальної діагностики.

У зв’язку з цим поставлені наступні завдання:

-З'ясувати що таке діагностика та які є її види;

-З'ясувати принципи, методи, рівні та етапи соціальної діагностики;

-Виокремити різні підходи, класифікації та правила проведення діагностики.

Об'єктом дослідження виступає соціальна діагностика.

Предметом дослідження є методи соціальної діагностики.

Гіпотеза дослідження: соціальна діагностика, як і решта видів соціальної роботи, має власні методи та принципи роботи, які скеровані на з'ясування, аналіз та узагальнення соціальних фактів та використовується на всіх етапах виявлення соціальної проблеми. Методи соціальної діагностики такі ж як і методи соціології, тому ефективність їх застосування насамперед залежить від рівня кваліфікації соціального працівника та його практичних навичок.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Соціальна діагностика - що це?

1.1 Поняття соціальної діагностики

Термін «діагностика» (від грецьк. diagnostikos - здатність розпізнавати) використовується в медицині для позначення процесу розпізнавання хвороби, постановки діагнозу. [12.]

Уявлення про патології стану суспільства або індивідів і груп у цьому суспільстві як про соціальні хвороби затвердилося разом із зародженням соціальної роботи. Це пояснює той факт, що значна частина термінології соціальної роботи як галузі знання і практичної діяльності подібна з медичною термінологією, так само як термінологія, що визначає зміст і організаційне оформлення деяких «наскрізних» для усіх видів соціальної роботи технологій: соціальна діагностика, соціальний терапія, профілактика і т.д. Як виявилося, це пояснюється не тільки зручністю використання добре розробленого понятійного апарату, але і подібністю цих двох областей діяльності.

Медична діагностика- це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного стану клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при наданні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими функціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захворювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.[4.]

Психологічна діагностика- це вимірювання індивідуально-психологічних якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості і прогноз її подальшого розвитку. [4.]

Уже наприкінці XIX ст. емпіричне дослідження стану малозабезпечених прошарків населення в багатьох країнах виявило тісну обумовленість ряду захворювань — туберкульозу, рахіту, венеричних хвороб й ін. — низьким матеріальним рівнем.

Розпізнавання соціальної патології, що бажано викоренити, або соціальної проблеми, яку необхідно вирішити, викликає в першу чергу питання про те, що розуміється під патологією, нормою, проблемою. У самому загальному змісті можна сказати, що патологія — це об'єктивне відхилення від норми, а проблема — це усвідомлена патологія; відхилення, що викликає занепокоєння людей, мотивує їхню перетворюючу діяльність. Однак це питання досить складне і по-різному вирішувалося на різних етапах історії людського суспільства.

Поняття соціальної норми внутрішньо суперечливе. Його прийнято розглядати на двох рівнях: з одного боку, це те, що характеризує погляди і поведінку більшості, те, що в соціальній дійсності математично описується як нормальний розподіл; з іншого боку, це загальновизнане правило, те, що пропонується усім як зразок поведінки і відчування. Ймовірно, в ідеалі другий варіант пояснення цього, поняття повинен бути обумовлений першим: зразком являється те, що властиво більшості. Але дійсність перевершує, будь-які ідеальні уявлення про неї, тому поняття про норму і патологію можуть підкорятися іншим, набагато більш парадоксальним закономірностям. [12.]

Ймовірно, чим більш розвинуте і структурно різноманітне суспільство, тим, більше типів норми може існувати в ньому одночасно і рівноправно. Якщо в традиційних або тоталітарних соціумах нормальним, тобто припустимим, санкціонованим владою, визнавався один варіант, а всі інші, як і їхні носії, переслідувалися, а іноді і знищувалися; то в модернізованому демократичному суспільстві допускаються різноманітні норми - за умови, що вони не суперечать законові або не заважають існуванню інших людей, що дотримують інших норм.

Однак у зміст цієї діяльності крім об'єктивних, чітко фіксованих аспектів входять також суб'єктивні аспекти, що досить важко формалізувати, помістити в рамки, піддати кількісному аналізу. Люди мають право на щастя, хоча його розуміння в кожного своє, не можливо нав'язати іншим свою думку про те "що добре, а що погано". В суспільстві можуть існувати серйозні труднощі, але протягом тривалого часу на них не звертають увагу, хоча наука вже зафіксувала й проголосила цей факт .

Це закономірне явище; те або інше соціальне відхилення може (або не може) бути патологією з погляду об'єктивних тенденцій соціального розвитку, загального ходу подій.У той же час соціальна патологія усвідомлюється як соціальна проблема, тобто ускладнення, що порушує плин життя і яке необхідно виправити, ймовірно, тільки в тому випадку, коли, по-перше, вона деформує функціонування суспільства і, по-друге, коли суспільство виявляється досить зрілим і підготовленим, щоб її побачити й усвідомити.

Соціальна діагностика— процес наукового виявлення та вивчення причинно-наслідкових зв'язків і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний та санітарно-екологічний стани. В більш вузькому розумінні - це вивчення причин соціальних проблем, котрі створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім'ї, окремих груп. [8.]

Соціальна діагностика — це: 1) діяльність по розпізнаванню й аналізу соціальних патологій і проблем; 2) процес такого аналізу з формулюванням обґрунтованого висновку про предмет розгляду; 3) галузь соціальних наук, присвячена методам одержання знання про суспільство.

Оскільки саме поняття досить багатозначне, то, говорячи про соціальну діагностику, ми маємо на увазі або одиничне дослідження соціальної ситуації клієнта, якому соціальний працівник повинен надати допомогу, або необхідний етап будь-якого впливу в соціальній роботі, технологічний імператив соціального обслуговування, або сукупність наукових методів, що обґрунтовують правильність отриманої інформації. Відповідно, цією діяльністю займаються фахівці різних органів і установ, що використовують широкий спектр технологій, методів соціальних (іноді також природних — у випадку медико-соціальної роботи) наук на різних рівнях і з різними цілями.

1.2. Принципи соціальної діагностики

Методи соціальної діагностики ґрунтуються на ряді принципів, як загальних для всіх соціальних наук, так і специфічних. Насамперед це принцип об'єктивності, який потрібно розглядати в двох аспектах. По-перше, дослідник не повинен залежати від впливу зовнішніх факторів (наприклад, бажання і переваг начальства). На жаль, соціальна діагностика може розкривати негативні факти, що іноді люто відкидаються не тільки представниками органів влади, але і шокованою громадськістю. Усвідомлено або не усвідомлено спотворюючи дійсну картину в силу небажання подібної реакції, соціальний діагност тим самим блокує можливість корекції соціальної патології, що він досліджував. По-друге, соціальний працівник повинен протистояти впливу на результати проведеного ним аналізу внутрішніх факторів — власних забобонів, незнання, аберації власного життєвого, сімейного досвіду. Спотворюючий вплив цих факторів може бути спрямований як на збір фактів, так і на їх інтерпретацію.[9.]

У зв'язку з цим необхідно також використовувати принцип верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її вірогідності, можливості перевірки за допомогою інших процедур або інших джерел даних. Соціальна дійсність повна протиріч, одиничних фактів і випадків, і, щоб формулювати на їхній основі закономірності, необхідно перевіряти емпіричні дані солідною теорією, зіставляти дані, отримані з різних каналів.

Унаслідок цього необхідно застосовувати і принцип системності в діагностиці, тому що абсолютно всі соціальні проблеми є полікаузальними, тобто їхнє зародження і розвиток визначається не одною причиною, а декількома, часто навіть системою, мережею причин. У зв'язку з цим, для того щоб визначити джерело і способи вирішення життєвої проблеми клієнта, необхідно проаналізувати його мікросоціальне середовище, його сімейні взаємини; необхідно також мати уявлення про інтелектуальний рівень і особливості характеру клієнта, про стан його здоров'я. Зрозуміло, соціальний працівник ні в якій мірі не може бути фахівцем у всіх названих областях, однак визначити наявність проблеми і порекомендувати професіонала, що здатний зробити поглиблену діагностику, він зобов'язаний.

Специфічним принципом діагностики в соціальній роботі можна вважати принцип клієнтоцентризму, тобто розгляд всіх сторін соціальної дійсності, усіх зв'язків і опосередкування соціальної ситуації з погляду інтересів і прав індивіда або групи. Інші соціальні інститути захищають інтереси держави і суспільства, їхніх окремих установ або організацій. Соціальний працівник захищає інтереси клієнта (зрозуміло, якщо це не входить у конфлікт із законом) і з урахуванням цієї позиції будує усю свою діяльність.[7.]

Соціальну діагностику в соціальній роботі розглядають, перш за все, як інструмент, котрий дає управлінським органам необхідну інформацію, на основі якої розробляються різні соціальні прогнози та проекти, вивчається громадська думка та морально-психологічний клімат у суспільстві

1. 3 . Методи соціальної діагностики.

Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціальної діагностики, варто назвати валідність, надійність, однозначність і точність. Є ряд і додаткових, спеціальних вимог, пропонованих до вибору діагностичних методів у соціальній роботі.

По-перше, кращий метод найбільш простої з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.

По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясної і зрозумілої. Вона повинна набудовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці. [10.]

Ще одна особливість соціальної діагностики — обмежене використання кількісних співвідношень і математичних методів. Тому цілком очевидно, що соціальна діагностика має здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який в основному, є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Соціальна ситуація клієнта завжди унікальна, неповторна, тому найбільш поширені технології емпіричного спостереження, аналіз одиничних даних. Поки ще не занадто розвинуті інструментальні технології, що викликано лише недавнім виникненням соціальних технологій (і діагностичних, зокрема) і тим, що соціальний працівник розглядає самого себе як інструмент вивчення і перетворення соціальної ситуації. За допомогою нескладних приладів можна вимірити клієнтові артеріальний тиск і визначити важливі показники його здоров'я, але «вимірити тиск» внутрішньо сімейних або внутрішньо групових протиріч досить складно. Нарешті, остання відмінність технологій соціальної діагностики, обумовлена вже розглянутими відмінностями: дана технологія в значній мірі визначається не тільки знаннями, але й уміннями і навичками. Їхнє вивчення не може ґрунтуватися тільки на засвоєнні теорії. Необхідна передача технологій, наставництво досвідчених фахівців і практичне навчання початківців.

Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.[4.]

Спостереження - один з емпіричних методів дослідження, який полягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої дійсності. В соціальній роботі цей метод здебільшого використовується для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.

Опитування - спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування є інтерв'ю, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом. Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування є також різновидом опитування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респондентів у письмовій формі на пропонований перелік запитань. (див. Додаток А, Б)

Бесіда в соціальній діагностиці — метод одержання і коректування інформації на основі вербальної комунікації.

Мабуть, основна вимога, якій повинен відповідати соціальний працівник-діагност, — це уміння розташовувати до себе людей, викликати їхню довіру і домагатися щирості у відповідях.

Ведення бесіди вимагає визначених знань і навичок. Причому, маються на увазі знання не тільки по обговорюваній у ході бесіди проблематиці. Ведучому бесіди необхідні знання по загальній і соціальній психології, логіці, риториці, етиці і т.д.

Основні технологічні умови, що забезпечують успіх бесіди:

-уміння зацікавити співрозмовника пропонованою темою бесіди;

-створення атмосфери взаємної поваги і довіри;

-митецьке використання методів переконання і вселяння.[3.]

Фокус-група - це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про те, як вони сприймають конкретні суспільні події та явища.

Метод експертної оцінки. Це опитування експертів шляхом анкетування й інтерв'ювання. Іноді соціальна проблема має потребу в оцінці компетентних осіб — експертів, що мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження. Експертна оцінка в рамках біхевіориського підходу вимагає використання багатьох джерел інформації, включаючи безпосереднє спостереження за індивідом, його оточенням. Можливо також моделювання реальних умов життя. Можуть бути застосовані також психологічні аспекти самоконтролю і самозвіту, у яких формується ланцюжок форм поведінки, почуттів, думок, проблем і бажань.

Технологічно з біхевіориських позицій експертна оцінка включає наступні етапи:

1) формулювання мети вирішення наявних проблем;

2) збір і систематизацію інформації про форми поведінки клієнта;

3) вивчення ресурсів особистості і середовища, що можуть бути використані для досягнення поставлених цілей;

4) пошук додаткових джерел інформації, спілкування з іншими людьми, яких бажано втягнути в роботу, і план їхнього залучення;

5) визначення методів впливу для досягнення бажаних результатів;

6) вибір критеріїв прогресу для оцінки результатів;

7) виявлення перешкод і розробка плану їхнього подолання.[12.]

Соціометрія — це метод опитування й алгоритм для математичної обробки первинних вимірів. Суть її зводиться до вирахування різноманітних персональних і групових індексів.

Моніторинг — це організація постійного відстеження інформації, включене спостереження, оцінка й аналіз соціальних ситуацій у фокусі їхньої зміни, із прогнозуванням цих змін на визначену перспективу. [9.]

Методи тестування. Особливо широко поширені. Їх існує безліч, і, вони розділяються на групи за рядом ознак: індивідуальні і групові (колективні), вербальні і невербальні; кількісні і якісні, загальні і спеціальні й ін. (див. Додаток В, Г)

Біографічний метод — спосіб дослідження, діагностики, корекції і проектування життєвого шляху особистості. Цей метод, заснований на вивченні особистості в контексті її особистої історії і перспектив розвитку її індивідуального буття і взаємин з іншими людьми, спрямований на
реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості, на переструктурування просторово-часової організації ділового, сімейного, духовного життя в умовах конкретного природного і соціального середовища.

Одним із основних методів отримання конкретного знання про соціальну реальність на основі інформації, зафіксованої в різних документах, текстах масової комунікації, є метод аналізу документів. Він застосовується з мстою уточнення або підтвердження результатів опитування та спостереження.

Досить поширеним методом соціальної діагностики є також аналіз соціуму (соціальна паспортизація). Він є необхідним у ході збору статистичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву ситуацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантної поведінки, дані про різні типи сімей, об'єкти культурно-освітнього, медичного призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації тощо.[5.]

Оскільки для соціальної діагностики досить важливим є характеристика певних властивостей та станів соціальних об'єктів, що мають кількісні показники, важливе значення при цьому виді діагностики має метод апрейзерів - спосіб виміру певної властивості об'єкта з використанням трьохзіркової шкали оцінки, де центральний показник виражає середнє значення (рівний нулю, нейтральний), а два інші дають протилежні характеристики досліджуваному об'єкту ("високий" чи "низький", "позитивний" чи "негативний", "важливо" чи "не суттєво" тощо).

Якщо у своїй діагностиці соціальний працівник звертається лише до проявів індивідуально-психологічних особливостей того або іншого клієнта і цим обмежується, то отриманий таким способом психологічний «портрет» являється деякою мірою перекрученим, оскільки не враховує внутрішній стан особистості, вплив соціального середовища. До внутрішніх факторів діагностики відносять здоров'я, індивідуальні особливості, соціальні аспекти; до зовнішніх — діагностику соціуму, родини, виробничого колективу, позашкільних установ, засобів масової інформації й ін.

Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г. Зайнишев пропонує таку класифікацію методів соціального діагностування:

· зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);

· соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);

· інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);

· соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів). [13.]

Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:

-проводити детальний аналіз;

-бачити за часткою загальне;

-не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;

-не уникати питання «чому?»;

-простежувати історію ідей;

-збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;

-вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);

-зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;

-не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені. [12.]

У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мотивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану (матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів роботи з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціального змісту чинників, що діють у соціально-економічних, психологічних, правових сферах суспільного життя.

1. 4 . Рівні та етапи соціальної діагностики.

Рівні соціальної діагностики можна розділити у відповідності як з розв'язуваними на цих рівнях задачами, використовуваними засобами і методами, так і з організаційно-управлінською структурою країни. Так, загально соціальний рівень соціальної діагностики еквівалентний рівню державної влади; на цьому рівні вивчається стан усього суспільства або його великих соціально-демографічних груп: дітей, людей похилого віку, жінок, чоловіків, молоді і т.д. Цим займаються як державні, так і недержавні, незалежні науково-дослідні установи академічної і прикладної спрямованості: інститути, фонди, наукові центри, що можуть вирішувати як чисто наукові, так і прикладні задачі. Наприклад, в Україні соціальну діагностику на державному рівні проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут проблем сім'ї та інші установи.

Соціально-економічна інформація також досить швидко змінюється в перехідний період, що переживає наша країна. Обробка статистичних даних, представлених у документах і звітних формах, що надходять з регіонів в органи державного управління дає інформативно насичену, але узагальнену картину відповідної галузі життєдіяльності. Зрозуміло, фахівці проводять також вибіркові, зондажні дослідження, аналіз різних показників, що прямо або опосередковано вказують на стан соціальної сфери в країні. Використовуються також різні технології соціальної експертизи. Звичайно, загально соціальний масштаб дослідження соціальної сфери виключає індивідуальну або навіть мілкогрупову диференціацію даних, однак такий підхід відповідає діагностичним задачам, ціль яких — науково-інформаційний супровід державної соціальної політики в цілому і різних її елементах (сімейної, молодіжної політики і т.д.).[5.]

Можна відзначити також регіональний (територіальний) рівень організації соціальної діагностики, що проводиться як силами наукових підрозділів у суб'єктах держави, так і відповідними службами при адміністраціях суб'єктів держави. Якщо організації державного рівня (наукові або управлінські) докладно досліджують який-небудь конкретний регіон, тоді маємо сполучення методів і задач двох рівнів. При соціальній діагностиці регіонального рівня використовують результати всеукраїнських досліджень стосовно до відповідної території (і в порівнянні з іншими територіями); крім того, організуються дослідження на місцях (наприклад, проблема співжиття представників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких виїхали на заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у районних містечках тощо). Подібний аналіз необхідний на регіональному рівні не тільки для того, щоб знати стан і динаміку процесів соціального функціонування в тому або іншому регіоні і на її основі рекомендувати різні зміни, але і для практичних організаційних заходів. Адресна соціальна допомога незаможним прошаркам населення заснована на конкретних соціальних показниках вартості життя, прожиткового мінімуму, середньої заробітної плати, середньої пенсії і т.д., що значно відрізняються на різних територіях. У регіонах приймається нормативний акт, що фіксує величину середнього (сімейного) доходу, що дає право на одержання матеріальної допомоги. Зрозуміло, такі управлінські рішення повинні забезпечуватися постійним соціально-економічним територіальним моніторингом.[11.]

Відомі розходження характеру і насиченості територіальних соціальних досліджень можуть бути пояснені різними причинами. По-перше, невисокий інтерес до них можна пояснити тим, що соціальне самопочуття населення території не є соціальною Проблемою, тобто не викликає занепокоєння в громадськості й органів, що приймають рішення, немає проявів соціальної, національної й іншої напруженості (таке можна припустити в наш досить неспокійний час, мабуть, у відношенні лише деяких територій із сильно "вираженими рисами традиційності" в регулюванні суспільства). По-друге, наявність або відсутність у регіоні наукових або навчальних закладів, що мають кадри кваліфікованих соціологів, соціальних психологів, економістів, статистиків, демографів, у значній мірі впливає на рівень розвиненості прикладних соціальних досліджень. По-третє, немало важливий суб'єктивний фактор в організації цих робіт, забезпеченні і фінансуванні наукового замовлення: якщо адміністрація регіону або керівники окремих її органів (управління соціального захисту, комітету зі справ сім'ї і дітей і т.п.) зацікавлені в одержанні об'єктивної, достовірної і всебічної інформації про стан соціальних процесів і самопочуття населення, вони знаходять можливість проведення дослідницьких процедур понад мінімум, обумовленого змістом діяльності органа управління. Більш того, отримана інформація не просто приймається до відома, а є основою для вживання заходів, спрямованих на повне (що малоймовірно) або часткове усунення існуючих труднощів.

Індивідуальний рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення. Тому на індивідуальному рівні соціальної діагностики важливим станом є вивчення особистості клієнта, що здійснюється за допомогою медичних, психологічних, соціально-педагогічних діагностичних процедур. [10.]

Теоретики соціальної роботи зазначають, що мета соціальної діагностики полягає у встановленні міри відповідності (невідповідності) параметрів соціальної реальності (ресурсів, властивостей об'єктів, соціальних установок) соціальним показникам та нормативам.

На рівні безпосередньої соціальної роботи з клієнтом функції соціальної діагностики трохи змінюються. Головною метою стає визначення соціальної проблеми клієнта і застосування правильних засобів для її вирішення. Забезпечення соціальної політики на місцевому, регіональному або, тим більше, державному рівні також входить у компетенцію соціального працівника, однак аж ніяк не в першу чергу. Дані загально соціологічних методів, масштабних дослідницьких технологій використовуються соціальним працівником, але лише як тло, на якому виявляється (і з яким порівнюється) конкретна ситуація клієнта. У зв'язку з цим широко використовуються в першу чергу мікросоціологічні, соціально-психологічні, педагогічні діагностичні процедури. У процесі професійного добору соціальних працівників широко використовуються спеціальні профорієнтаційні методики або спеціальна інтерпретація психологічних методик.

На більш високих рівнях соціальна діагностика може бути окремою галуззю діяльності, здійснюваної спеціальними співробітниками, що інтерпретують зібрані ними дані (можлива також внутрішня диференціація: збір даних роблять одні підрозділи або організації, інтерпретацію — інші). За підсумками цієї роботи можуть бути початі які-небудь дії, але не обов'язково. Соціальна діагностика — необхідна стадія технологічного процесу, початок роботи в будь-якій сфері обслуговування, з будь-якою категорією клієнтів і будь-яким типом соціальних проблем. Вона ні особово, ні організаційно не відділена від інших етапів соціального втручання. Жоден соціальний працівник не займається тільки соціальною діагностикою, але кожен соціальний працівник поряд з іншими обов'язками повинен виконувати функції соціального діагноста. Можна тільки припустити, що різні люди виявляють різні здібності до цього різновиду соціальної діяльності, що визначає більшу або меншу успішність їхнього навчання.[13.]

Незалежно від застосовуваних методів будь-який технологічний процес у соціальній діагностиці має подібну структуру, окремі елементи якої змінюються в залежності від конкретних умов. Початковим етапом його завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Сам індивід, що є центром уваги такої проблеми, може не усвідомлювати її наявності (дитина, розумово відстала людина, алкоголік або наркоман, що не розглядає свій стан як життєву проблему або, який не знає, що може звернутися за допомогою). Тому співробітники соціальних служб не можуть обмежуватися рішенням проблем винятково тих клієнтів, що звернулися в установу соціального обслуговування, при всіх організаційних і інших складностях у функції територіального центра входить виявлення соціальних проблем на підвідомчій території.

Якщо наявність важкої життєвої ситуації констатувати досить просто, то, як правило, зовсім не просто визначити її сутність, причину і шляхи виходу з неї. Практика показує, що далеко не всі клієнти мають навички серйозного соціального аналізу, більшість з них привчені до пошуку простих, однозначних відповідей на важкі запитання або надають перевагу зручній формі ілюзій, самообману для пояснення своїх труднощів. Тому наступний етап діагностичного процесу — збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта. Цілий ряд соціальних патологій має спадкоємну природу або, принаймні, соціально успадковується. Якщо ми в даний час не можемо однозначно сказати, чи є зв'язок пияцтва й алкоголізму індивіда з пияцтвом його батьків або прабатьків, результатом уроджених біологічних передумов, які успадковані від попередніх поколінь, або це вплив сімейного образу життя, то успадкування особистісних рис, котрі сприяють алкоголізмові (інфантильність, конформність і т.д.), не підлягає сумнівам. Успадковуються багато захворювань, у тому числі психічні. Уроджені передумови обумовлюють темперамент, багато рис характеру, інтелектуальний статус індивіда.[13.]

Може бути, ще більш значимим питання соціальної спадковості. Мимоволі, можливо навіть не бажаючи того, індивіди сприймають мову і способи мислення свого етносу, моральні норми і типи емоційних реакцій свого суспільства, переваги і забобони своєї родини. Підлітковий бунт і властиве дорослим людям звільнення від сприйнятих установок, раціональне відношення до них і самовиховання здатні зробити в індивіді величезні зміни, ззовні настільки значні, що люди недооцінюють значення тих психічних установок, які вони отримали в ранньому дитинстві в родині і найближчому соціальному оточенню. Однак досвід показує, що в кінцевому рахунку консервативні елементи свідомості візьмуть гору, і відношення до світу в людини, що переходить у категорію людей похилого віку, на 80% визначається тим, що було сприйнято ним у дитинстві.

Інтернати і їм подібні установи для дітей можна розглядати в цьому змісті як квазісім'ю; примітивні, деформовані норми взаємин, сприйняті там, випускники дитячих будинків намагаються перенести в створювані ними власні родини, що часто приводить до їхнього розпаду. Збір даних про генезис соціальної проблеми передбачає використання методів соціальних біографій (або сімейних біографій), особливо часто застосовуваних в соціальній роботі з родиною, і т.д. Соціальний працівник цілеспрямовано збирає відомості, розпитуючи клієнта і (або) його близьких; іноді виникає необхідність використання архівних даних (наприклад, у випадку протиправної поведінки когось з попереднього покоління, наявності захворювань батьків або прабатьків). Звичайно, у таких бесідах (їх може бути декілька) потрібно виявляти такт. Оскільки предмет бесіди нерідко буває досить делікатним, клієнти можуть болісно сприймати «лобові» питання про девіантну поведінку, негативні звички — свої або своїх близьких. У цьому випадку інформація може бути отримана непрямим шляхом, за допомогою узагальнюючих розпитів; збір даних вимагає наявності встановленої довіри між фахівцем і клієнтом. Дані, які збирає соціальний працівник, повинні бути необхідними і достатніми: їхній обсяг повинен з максимальною повнотою відповідати змісту проблеми, не залишаючи нерозкритих її сторін, але без надмірності для аналізу.[10.]

Варто також пам'ятати, що навіть сама поведінка родичів, яка шокує, предків, близьких - це не привід для того, щоб виносити вирок самому опитуваному: син або онук алкоголіка зовсім не приречений сам стати алкоголіком, а родич злочинця - людиною, що порушує закон. Кожен індивід може відповідати (юридично і морально) тільки за свою поведінку, і то лише в тому випадку, якщо він має достатній інтелект і самосвідомістю, щоб оцінити свою поведінку і керувати нею.

Структурно-функціональні методи діагностики припускають одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, побудови соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні. Неправильно було б думати, що структурно-функціональні методи застосовуються переважно при аналізі групових клієнтів — родини, класу, трудового або студентського колективу. Навіть проводячи соціальну діагностику особистості, необхідно вивчити її соціальну мережу, функціонування в соціальному оточенні, нарешті, внутрішній стан, структуру самої особистості, гармонійність або дисгармонійність її внутрішніх елементів, узгодження або неузгодженість соціальних ролей і т.д.

З арсеналу засобів соціальний працівник використовує в першу чергу спостереження, що дозволяє, по-перше, довідатися оцінку ситуації клієнтом (клієнтами), познайомитися з його (їх) трактуванням наявної проблеми. У процесі спостереження фахівець сприймає як вербальну (словесну), так і невербальну інформацію (міміка й інтонація клієнта, його жести).Ці два потоки інформації, як правило, не збігаються, оскільки вербальне спілкування — це самопрезентація клієнта, що підкоряється деяким соціальним правилам навіть у тому випадку, якщо клієнт не зацікавлений у свідомому обмані. Кожна людина при комунікативній взаємодії ховає риси свого характеру, які вона вважає своїми недоліками; кожен хоче виглядати найбільш привабливо і виявити свої кращі якості (однак у конкретних умовах привабливими для клієнта можуть здаватися саме його недоліки). Клієнт із великим артистизмом, видимою щирістю і переконливістю може створювати бажаний образ, щоб маніпулювати фахівцем, який надає йому допомогу.[2.]

Виявляючи емпатичне співчуття до важкої життєвої ситуації клієнта, фахівець повинен одночасно аналізувати результати спостереження, крім впливу емоцій. Можливо, у результаті одного контакту це зробити складно, але фахівець діагностує ситуацію протягом усього процесу взаємодії. На основі поведінки людини, сукупності її вербальних і невербальних повідомлень робиться висновок про її особистісні особливості, характер її соціальних ролей. Спостереження за сімейними (груповими) взаєминами дозволяє зробити висновок про їхній стан і функціонування, На цьому етапі фахівець може удатися до використання інструментальних методів, групових діагностичних методик. Психологія, соціальна психологія, прикладна соціологія мають у своєму розпорядженні цілий арсенал методик, що дозволять одержати відповідну інформацію про індивіда і його соціальну ситуацію. Звичайно, ці методики багато в чому розрізняються: для застосування деяких з них недостатньо тієї професійної підготовки, яку одержує фахівець з соціальній роботі, — потрібне спеціальне навчання, іноді з залученням закордонних інструкторів; інші методики, теж досить надійні, передбачені вимогами державного професійного стандарту навчання фахівця із соціальної роботи. Ряд методик вимагає наявності комп'ютерної техніки для збору й обробки інформації, інші ж більш невибагливі і можуть бути використані при виїзді додому до клієнта. Фахівці по-різному оцінюють валідність наявних методик і їх ефективність. Можливо, вибір інструментарію обумовлюється не тільки ситуацією клієнта, наявними організаційними і технічними можливостями, але й особистими пристрастями й уміннями соціального працівника.

Важливе значення на даному етапі має також залучення до соціальної діагностики фахівців суміжних областей діяльності.

Так, діагностика інтелектуального статусу і психічного здоров'я індивідів (особливо дітей), проведена психологами і психіатрами, може не тільки надати дані, вкрай необхідні для розуміння сутності ускладнень клієнтів і їхніх родин, але і стати основою для вибору стратегії наступної роботи з ними: психолого-педагогічна корекція і вирівнювання для сприяння навчанню дітей у звичайній школі, порушення процедури розгляду даного випадку на психолого-медико-педагогічній комісії для переходу дитини в допоміжну школу, лікування захворювання, що обумовлює шкільні і сімейні ускладнення і т.д. [2.]

Залучення юристів, а в деяких випадках співробітників органів внутрішніх справ допомагає визначити правовий статус клієнта — наприклад, відрізнити дійсного біженця від професійного жебрака, що використовує такий статус для свого промислу. У випадку якщо знань самого спеціаліста з соціальної роботи недостатньо, щоб розібратися в деяких казусних випадках правового положення клієнта, юрист, спираючи на існуюче законодавство, намагається знайти правові підстави для захисту соціальних прав клієнта. Нарешті, у ряді випадків (особливо при розгляді ситуації осіб з обмеженими можливостями) фахівець звертається до лікаря: медичний висновок також використовується в ході соціальної діагностики клієнта. Звичайно, було б чудово, якби кожен громадянин у результаті регулярної диспансеризації добре знав стан свого здоров'я і міг вчасно реагувати на його погіршення, але ситуація. як у соціальній сфері в цілому, так і в охороні здоров'я виключає можливість постійного контролю за самопочуттям людей, тому соціальний працівник на основі свого знайомства з медико-соціальними дисциплінами, життєвого досвіду і суб'єктивних скарг клієнта повинен уміти робити висновок про наявність або відсутність медичних проблем і необхідності звертання в медичну установу.

Зібрані в такий спосіб дані піддаються аналізу: зіставлення ряду даних, їхнє сортування на важливі і малозначимі, диференціація ознак.

Наприклад, такі явища, як депривація, розлади спілкування, можуть бути наслідком різних соціальних процесів, тому в ході аналізу даних всебічно розглядаються причини і наслідки. Як правило, зібрані дані рідко бувають несуперечливими й однозначно вказують на одну соціальну патологію, у кожному конкретному випадку мається набір декількох типів соціальних проблем. Тому в ході найбільш важливого етапу — постановки соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвої проблеми клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сімейний конфлікт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких особистостей на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися.[12.]

Соціально - педагогічна діагностика.

Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й па дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.

Соціально-педагогічна діагностика- спеціально організований процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних та соціологічних факторів. За змістом та кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними та соціологічними дослідженнями. [4.]

Об'єктом такої діагностики для соціального працівника є особистість, яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб'єктами цього середовища, котрі впливають на формування даної особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

У соціально-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

Отже, в межах соціально-педагогічної діагностики особистості необхідно:

- з'ясувати специфічні соціальні якості особистості;

- уточнити соціальну ситуацію розвитку;

- визначити міру розвитку чи деформації різних якостей та властивостей, що обумовлені перш за все включенням людини у різні соціальні зв'язки (соціальні установки, позиції, особливості комунікації тощо). [10.]

Постановка соціально-педагогічного діагнозу неможлива без опори на теоретичне уявлення про той чи інший феномен, який вивчається. Наприклад, досліджуючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно спиратися на відповідні дослідження, що характеризують її сутність. Наприклад, вивчаючи соціально-педагогічну занедбаність дитини, необхідно з'ясувати її причини, ознаки і прояви цього явища у різних вікових групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналіз - "агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист"; біхевіоризм - агресія як навчання подібній поведінці та інші).

Тільки на основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального працівника формуються навички здійснення діагностичного процесу. Наприклад, для соціально-педагогічної занедбаності такими важливими ознаками є дисгармонія особистісного розвитку, низький рівень розвитку суб'єктивних якостей (самосвідомість, спілкування та діяльність), порушений образ "Я" та соціальна дезадаптація. Крім того, порушена взаємодія дитини з мікросоціумом (батьки, вчителі, ровесники).

Психологічна, соціально-педагогічна діагностики вбирають величезний арсенал різноманітних методик, які дозволяють вивчати особистість тієї людини, яка звернулась за допомогою, її почуття, переживання, установки, структуру взаємовідносин з оточенням, виявити індивідуально-психологічні особливості людини чи групи. Особливу групу цих методик складають ті, які створені для вимірювання особистості в цілому та окремих її властивостей.

Особистість - це динамічна система, відкрита для зовнішніх виливів, яка реагує на зміни середовища. Вищі рівні самосвідомості, соціальна спрямованість та ієрархія цінностей індивіда формується не лише винятково під впливом соціуму, але залежить також від індивідуального тропізму, вибірковості, неусвідомленого потягу, що значно обмежує вибір конкретної людини при освоєнні нею різноманітності оточуючого світу.Отже, особистість - надзвичайно складне явище в плані теоретичного аналізу, а в плані вимірювання - ще складніше. [3.]

У плані генезису діагностики особистості виокремлюють такі підходи:

1. Типологічний. Його суть полягає в зведенні нескінченного числа індивідуальних варіацій до невеликої кількості типових портретів - типів.

2.Психометричний. При цьому діагностичному підході акцент робиться на описі індивідуальних особистісних рисах клієнта.

3.Проективний. Цей підхід спрямований на діагностику цілісної особистості.[10.]

Завдання соціально-психолого-педагогічної діагностики в соціальній роботі полягають у вивченні:

- особистісних, індивідуально-психологічних особливостей клієнта;

- позитивного і негативного впливу мікросоціуму на клієнта;

- виховного потенціалу мікросередовища клієнта;

- дослідженні "проблемного поля" особистості клієнта.

У роботі з клієнтом слід застосовувати комплексне дослідження. Зокрема, бесіди за певною схемою, спостереження, комплекс методик різного рівня складності. У процесі комплексної діагностики доцільно чергувати вербальні та невербальні, малюнкові, ігрові методики. Важливе значення має використання карт спостереження, анкетування, тестування тощо. Часто для отримання швидкої й оперативної інформації про клієнта застосовують експрес-діагностику, яка ґрунтується на якісному аналізі діяльності та способів виконання завдань.

Тільки на основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у соціального працівника формуються навички здійснення діагностичного процесу. Соціальний діагноз може здійснюватися:

- на рівні суспільства в цілому, для виявлення загальних тенденцій розвитку в області економіки, соціальної політики, духовного життя і т.д.;

- на рівні соціальної групи або територіальної спільності, наприклад, розвиток класів, народностей, територіальних груп, трудових колективів і ін.;

- на особистісному рівні, допомагаючи персоніфікувати, додати «адресність» при виявленні проблем життєдіяльності.

Соціальний діагноз не може вважатися остаточним, поки фахівець працює з клієнтом. Можливо, у процесі їхньої взаємодії виявляться факти, що змусять якщо не переглянути, те скорегувати зроблений висновок. Вирішення якої-небудь проблеми може актуалізувати інші проблеми, що були замасковані або відсунуті на задній план при рішенні проблеми, що спочатку здавалася найбільш актуальною. Тому соціальна діагностика як контроль за станом ситуації клієнта і відстеження змін у ній здійснюється протягом усієї діяльності з надання допомоги даному клієнту. Подібні методики використовуються і при закінченні процесу трансформації особистості або вирішенні ситуації клієнта, якщо він має потребу в соціальному нагляді (вилікувані алкоголіки, особи, що робили спроби суїциду, помічені в недостатньому піклуванні своїх дітей і т.д.).[4.]

Соціальна діагностика відноситься до найбільш загальних комплексних соціальних технологій, що використовується на всіх етапах соціальної роботи і соціального обслуговування. Вивчення наукових знань і оволодіння навичками, що дозволяють займатися діагностичною діяльністю, відноситься до числа необхідних умінь фахівців із соціальної роботи в будь-якій галузі діяльності.

2. Соціологічне дослідження на тему "Сучасне мовлення телебачення"

Щоразу, коли вмикає свій телевізор, немає ніякого уявлення, що саме можна побачити в даний момент. Адже диктори майже всіх телевізійних каналів вживають невірно перекладені слова, “суржик”, а подекуди й зовсім розмовляють російською мовою. А що робиться з перекладом зарубіжних фільмів!!! Це просто жахливо, коли, по-перше: переклад не якісний тому, що перекладають з російської мови, по-друге: містить безліч нецензурних слів, які вживаються майже через слово.

Наші предки теж любили сказати “гаряче” слівце, але це було рідко і просто для сміху. Та на сьогоднішній день ці слова та навіть і гірші, вживають всі, від дитини 3-ох років до дідуся 80-ти. Але найгірше те, що ці вислови стали нормою життя і вони просто вживаються для зв’язки слів. Дехто навіть вже і висловити свою думку не може без нецензурних слів.

За перегляд одного художнього фільму можна почути від 15-20 до 30-45 нецензурних слів, до 15 невірно перекладених та до 5 незрозумілих слів. Також безліч сюжетів зі вживанням алкоголю, курінням та подекуди вживанням наркотиків. Навіть фільми та серіали, які знімаються на території України містять елементи девіантної поведінки.

Звідси постає цілком вагоме запитання : “Чи можливо розвиватися національним цінностям, національній свідомості, культурі мовлення, поведінки та спілкування, якщо вживання нецензурних слів стало нормою і вони без перешкод лунають з одного з найголовніших джерел отримання інформації населення України”.

Програма дослідження

Предметом дослідження була частота вживання нецензурних слів з екрану телевізорів.

Об’єктом були телеканали України.

Метою дослідження було, дослідити як часто вживаються нецензурні та невірно перекладені слова та на яких телеканалах.

Завдання дослідження :

- З’ясувати, які телеканали найчастіше дивляться молоді люди та чому

- З’ясувати, чи впливають нецензурні слова на культуру мовлення нового покоління

- Дослідити з якою частотою та інтенсивністю вживаються нецензурні слова

- З'ясувати які саме слова лунають на телебаченні

Генеральною сукупністю були телеканали України.

Вибірковою сукупністю були канали, які найчастіше дивляться: Інтер, 1+1, Новий, ICTV.

Інструментарій: контент - аналіз.

Гіпотеза: на мою думку, останнім часом, збільшилось вживання нецензурних слів з екрану телевізора.

Аналітичний звіт

Після проведення дослідження (яке проводилося 29 жовтня 2006 року, з 16:00 до 22:00, з метою виявлення кількості нецензурних слів у час, коли люди найбільше дивляться телевізор. Таким днем ми вибрали неділю тому, що і діти, і дорослі знаходяться перед телевізором) та за результатами попереднього дослідження, ми вже мали підгрунття для того, щоб звернути увагу саме на вживання нецензурних слів у фільмах та серіалах, ми можемо надати такі дані:

На телеканалі "ICTV" було виявлено п'ять нецензурних слів, які замінялися звуком "пі", вони пролунали в реаліті шоу.

На телеканалі "1+1" за час перегляду комедійного фільму було виявлено лише слово "чорт" - з перекладу з англійської мови, а невірно перекладених чи не зрозумілих слів взагалі ми не почули.

На телеканалі "Інтер" було виявлено два слова таких, як : "лох" та "офігітельний" вони вживалися одноразово протягом гумористичної передачі.

Найбільше нецензурних слів пролунало під час серіалу "Солдати" на "Новому" - 21 слово(за одну серію). Серед яких лунали такі, як:

- Е-мае - 2 рази

- Не х...на собі - 2 рази

- Блін - 9 раз

- Х... знає що - 1 раз

- Екзаменатор х...в - 1 раз

- Фігня - 6 раз

Також було виявлено в субтитрах незрозуміле слово "на кшлат", яке було переведене з російського словосполучення "типа чего-нибудь"

Під час перегляду іноземних фільмів лунало багато нецензурних слів, але на англійській мові та вони перекладалися, як "прокляття", "до бісу", "дідько" та інші. А при перегляді російських фільмів всі слова лунають "так як потрібно" в усій своїй красі.

З вище сказаного випливає такий висновок, що проблема вживання нецензурних слів дійсно існує, і що вона негативно вливає на соціалізацію молоді. Адже молоді люди захоплюються серіалами та їх героями і намагаються себе самоствердити через уподібнення себе їм. І вживання нецензурних слів сприяє, на їх думку, саморозвитку та спрощенню у спілкуванні з однолітками.

Ми вважаємо, що наша гіпотеза підтвердилася лише на половину, адже ми думали, що найбільше нецензурних слів вживаються в іноземних фільмах, а виявилося, що з точністю до навпаки - в російських та українських фільмах, особливо коли їх сюжет про кримінальних авторитетів.

Молодь дуже обурює той факт, що фільми з нецензурними словами дивляться і малі діти, їх хвилює майбутнє нашої нації. “Я хочу щоб наше телебачення було більш цензурне, щоб не соромно було його дивитися разом з дітьми та батьками” - це відповідь студентки ІІ курсу на запитання "Щоб Ви порадили змінити на наших телеканалах"

Даний контент-аналіз є прикладом проведення діагностики такої соціальної проблеми, як вживання нецензурних слів у громадських місцях. Дані слова вживаються не лише з метою образити, але й просто для зв'язки слів, особливо молодими людьми та школярами. Отже дане дослідження є одним із прикладів застосування методів соціальної діагностики на практиці.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Соціальна діагностика — досить складний і відповідальний вид діяльності фахівців соціальної роботи. Вона вимагає відповідної професійної майстерності, оскільки торкається долі людей, різних соціальних груп. На основі соціального діагнозу виділяються пріоритети і здійснюється вибір у наданні тієї або іншої соціальної допомоги.

Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.

Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, неупередженому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування.

Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.

Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'язані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.

Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному ріннях. На державному рівні предметом соціальної діагностики є визначення соціальних проблем на рівні суспільства чи його окремих великих соціально-демографічних груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо.

Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці притаманне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіону, області, міста та селища.

Індивідуальний рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення.

По-перше, кращий метод найбільш простої з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.

По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.

По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясною і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.

По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.

Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.

Початковим етапом завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Наступним етапом діагностичного процесу — є збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта.

Структурно-функціональні методи діагностики припускають одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, побудови соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.

Найбільш важливим етапом — є етап постановки соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвої проблеми клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сімейний конфлікт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких особистостей на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися.

Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г. Зайнишев пропонує таку класифікацію методів соціального діагностування:

- зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);

- соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);

- інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);

- соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів).

Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:

· проводити детальний аналіз;

· бачити за часткою загальне;

· не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;

· не уникати питання «чому?»;

· простежувати історію ідей;

· збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;

· вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);

· зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;

· не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені.

Отже, соціальна діагностика повинна бути присутня на всіх етапах соціальної роботи, аджде вона має такіж рівні. Завдяки методам діагностики можна встановити причини і факти соціальної проблеми та спрогнозувати її подальший розвиток.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М., словарь-справочник по психодиагностике - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 520 с.

2. Бурлачук Л.Ф., Психодиагностика: учебник для вузов - СПб.: Питер., 2006. - 351 с.

3. Н.П. Волкова, Педагогіка, навчальний посібник, Київ, видавничий центр "Академія", 2001. - 576 с.

4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 467 с.

5. Психология социальной работы, О.Н. Александрова, О.Н. Богомолова, Питер, 2002. - 352с.

6. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 1997. - 424 с

7. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 1999. - 576 с.

8. Соціальна робота в Україні: навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін., за заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової - Київ: ДЦССМ, 2004. - 256 с.

9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник - Київ: ДЦССМ, 2002. - 536с. // Соціальна робота Книга 4

10. Соціальна робота: технологічний аспект/ за ред. проф. А.Й. Капської/ Київ: ДЦССМ, 2004 - 364с.

11. Теорії і методи соціальної роботи: підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миювича. - К.: Академвидав, 2005. - 328с. (Альма-матер)

12. Технологии социальной работы: учебник/ под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой - М.: ИНФРА-М, 2003. - 400 с.

13. Технологии социальной работы: учебное пособие для студентов висших учебных заведений/ под ред. И.Г. Зайнышева - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2002. - 240 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:30:00 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:06:01 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Методи соціальної діагностики та їх характеристика

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150154)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru