Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Філософія соціальної роботи

Название: Філософія соціальної роботи
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 21:42:44 19 августа 2008 Похожие работы
Просмотров: 160 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Філософія соціальної роботи

ПЛАН

1. Вступ.

2. Філософія і соціальна робота

3. Філософське осмислення практики соціальної роботи

4. Філософія позитивізму в соціальній роботі.

5. Утопічні погляди на соціальну роботу.

Використана література.


1. Вступ.

Соціальна робота має сталі зв'язки із філософією як теоретичним світоглядом. Адже визначення напрямів діяльності соціальних працівників, формування специ­фічних відносин між клієнтами і фахівцями, наповнен­ня змісту соціальних програм великою мірою залежать від світоглядних та ідеологічних концептів, філософ­ських категорій і принципів, що набули поширення се­ред професіоналів і засвоєні ними як складова фахової культури.

Історія професійної соціальної роботи доводить, що діяльність соціальних працівників спирається не тіль­ки на особисті і професійні принципи, моральні норми, які є основою сучасної філософії соціальної роботи. Для цього фаху важливе опертя на загальнолюдські ціннос­ті та ідеали побудови суспільства, більш справедливого до громадян, які перебувають у невигідному, вразливо­му становищі порівняно з іншими, де кожна людина має всі необхідні права і може їх реалізувати, в тому числі і за допомогою соціальних працівників.

2. Філософія і соціальна робота

Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна сформувалась на межі філософії, соціології, психології, педагогіки, що визначає її інтегративний, міждисциплі­нарний характер. Вона характеризується розмаїттям форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, система­тизація, закономірності й тенденції; принципи і методи досягнення поставлених цілей; гіпотези, системи погля­дів, що різняться типом і ступенем спільності тощо. Во­ни організуються у єдину науку завдяки фундаменталь­ним основам філософським ідеям і принципам.

Філософія є формою суспільної свідомості, спрямова­ною на формування світогляду, системи ідей, поглядів на світ і місце людини в ньому. Загальнотеоретичні по­ложення філософії відіграють роль методологічної осно­ви при вирішенні окремих питань соціальної роботи на науковому рівні. Предметом вивчення при цьому є соці­альні відносини, що функціонують у соціальній сфері суспільства і розглядаються у контексті всієї сукупнос­ті суспільних відносин, у тому числі економічних, полі­тичних, морально-духовних. Бо марно братися за розв'язання соціальних проблем без їх логічного осмис­лення, всебічної соціальної діагностики, що можливо лише на основі синтезу, аналізу та інших загальнонаукових методів, які пропонує філософія.

Соціальна робота послуговується такими універ­сальними філософськими категоріями, як людина, со­ціум, свобода, гуманізм, конфлікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність та ін. Вона також пов'язана з постійним аналізом, систематизацією емпі­ричних фактів, для узагальнення яких спирається на філософські ідеї щодо різних аспектів людського буття (сенс, спосіб життя, умови і механізми розвитку осо­бистості, права людини, правова свідомість тощо), піз­нання навколишньої дійсності, діалектичного взає­мозв'язку різноманітних процесів і явищ. У своїй діяльності соціальні працівники спираються на філо­софське розуміння людини як унікальної, відкритої, інтенціональної (цілеспрямовано залученої до певної діяльності, до довкілля), амбівалентної (яка може од­ночасно мати сильні протилежні почуття), здатної до самопізнання та саморозвитку. Рушієм соціального розвитку людини є протиріччя між зростаючими по­требами та реальними можливостями їх задоволення.

Важливим для соціальної роботи є розуміння того, що стабільні періоди розвитку чергуються з нестабільни­ми, які наступають як перехідні етапи і несуть у собі можливості якісних перетворень особистості.

Соціальна робота також застосовує філософські принципи до аналізу соціальних груп, спільнот, соці­альних інститутів, особистості тощо. До таких принци­пів належать:

1) принцип детермінізму (висвітлює причинну зу­мовленість соціальних явищ економічними й політич­ними чинниками, що визначають стан суспільних від­носин, специфіку їх формування і прояву);

2) принцип гносеологічного підходу (орієнтує на ре­тельне вивчення і порівняння соціально-історичних особ­ливостей процесів у суспільстві, допомагає з'ясувати їх специфіку, тенденції розвитку і закономірності);

3)принцип особистісного підходу (при вивченні со­ціальних процесів вимагає врахування ціннісних орієн­тацій, думок, почуттів та потреб конкретної людини);

4)принцип єдності свідомості і діяльності (озброює соціальну роботу правильним розумінням сутності різ­новидів діяльності, до якої залучений клієнт, впливу рівня свідомості на неї, її форми та наслідки).

Крім філософії як методології наукового пізнання, як науки щодо найзагальніпіих законів розвитку при­роди, суспільства і людського мислення, важливими для соціальних працівників є такі філософські дисцип­ліни, як етика, естетика, логіка, філософія права, філо­софія політики та ін. Наприклад, основні категорії ети­ки (добро, зло, благо, обов'язок, відповідальність тощо) не тільки описують взаємини в групі або суспільстві, а й виражають ставлення особистості до себе та інших лю­дей, зокрема відносини між соціальними працівниками і клієнтами. Соціальна робота більше, ніж інші професії, перебуває в межах морального вибору та етичної пове­дінки. Тому такі чинники регулювання людської пове­дінки, як суспільна мораль, індивідуальний моральний контроль, є важливими моральними регуляторами са­мої соціальної роботи. Окрім загальних вимог суспіль­ної моралі, соціальна робота регулюється також такими принципами професійної етики, як конфіденційність і толерантність.

Соціальна робота емпірично перевіряє філософські ідеї, вивчає й оцінює їх у реальному середовищі. Адже філософія, на відміну від соціальної роботи, не зверта­ється до практики безпосередньо.

Як система наукових знань соціальна робота склада­ється з теоретико-методологічної (методологічні основи пізнання, закони, науковий апарат тощо) і практичної (практичне застосування теоретичних положень) частин.

У своїй практичній діяльності соціальні працівники мають справу з людиною, відносинами між особистістю і колективом, соціальними групами. Ключовим призна­ченням їхньої діяльності є вдосконалення людських відносин, втілення в життя високих гуманістичних іде­алів. Саме у розвитку й утвердженні ідеї гуманізму реа­лізується тісний зв'язок соціальної роботи з філософ­ською проблематикою.

3. Філософське осмислення практики соціальної роботи

У середині XX ст. відбулося осмислення змісту і суті персоніфікованих і суспільних відносин у практиці со­ціальної роботи з огляду на інтелект, почуття, віру, пот­реби, інтереси та цінності особистості. У цей період на Заході почали домінувати підходи, зорієнтовані на за­хист прав людини від різних форм дискримінації. У зв'язку з цим постала необхідність обґрунтування про­фесійних уявлень про реальний світ, орієнтири соціаль­ної роботи, що покликало до життя специфічну галузь філософського знання — філософію соціальної роботи.

Філософія соціальної роботи ідеологія соціальної діяльності, основою якої є цінності та ідеали, що еволюційно сформувалися у процесі діяльності; колективне уявлення об'єднаних певними знаннями, єдиними вимогами до своєї професії людей стосовно суспільних і професійних принципів, норм, цінностей.

Основні теоретичні концепти філософії соціальної ро­боти — гуманізм, позитивізм, утопізм, професіоналізм.

Фундаментальною основою і духовно-моральним ви­міром соціальної роботи є гуманізм як одне із надбань людства у процесі його розвитку.

Гуманізм (лат. humanus — людяний, людський) — система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність; людяність, почуття любо­ ві до людини, повага до її гідності.

Реалізується гуманізм у процесі спілкування і ді­яльності через сприяння, допомогу, співучасть, під­тримку, повагу до особистості.

Розглядаючи гуманізм як людяність, його не можна зводити лише до бажання, прагнення несвідомого інс­тинкту. Природа гуманності, за твердженням філосо­фів, диференційована. Вона передбачає наявність об'єк­та людяності, людинолюбності, є феноменом, який перебуває у певних відносинах з іншими формами духов­но-практичного самовизначення людини і людства — сво­бодою, мистецтвом, наукою, технікою, культурою, вла­дою, цивілізацією, прогресом.

Гуманізм як форма життєвої практики породжує конкретні відносини гуманності і негуманності, добра і зла, свободи і насильства між соціальними, етнічними, політичними та іншими суб'єктами. У цій якості він ви­являється в таких орієнтирах і установках, як турбота, турботливість, любов, повага, розуміння, відповідаль­ність, добра воля, обов'язок. Антропологічна (трец. anth-ropos — людина) парадигма, що є однією із філософ­ських основ гуманізму як системи мислення, визнає людину визначальною цінністю. Прихильники антро­пологізму у понятті «людина» вбачають головну світо­глядну категорію, стверджуючи, що тільки на її основі можливо розробити систему уявлень стосовно природи, суспільства і мислення.

Поставивши людину в центр соціального буття, гу­манізм осмислює явища, процеси, факти від і для люди­ни. У системі його координат ніщо не може бути вищим за людину, і жодна людина не може бути нижчою за ін­шу. Будь-яку спробу вирішити над людиною інші цін­ності він розцінює як гніт і насилля.

Як система мислення, гуманізм налаштований не лише на подолання умов, які обмежують буття, самореалізацію особистості, викликають біль і страждання в інших людей. Долаючи конкретні страждання, гума­ніст завжди спрямовуватиме свої зусилля проти всього, що їх породжує. Як форма життєвої практики і як сис­тема мислення гуманізм неоднозначний, сповнений певних протиріч. Він завжди випробовував і випробовує піднесення і падіння, будучи не завжди здатним запро­понувати адекватні етичні, соціальні, політичні крите­рії та орієнтири. Тому на певних етапах розвитку циві­лізації гуманізм зазнавав глибоких криз, проявом яких були духовний нігілізм, перевага технократичних під­ходів до людей і культури, самотність людини у багато­людному світі, конфлікт поколінь тощо.

Труднощі, які не зміг подолати гуманізм, є онтоло­гічною основою негуманності, насилля, зла, пригнічен­ня, які проявлялися в суспільному житті у формі волюн­таризму, авторитаризму, тоталітаризму і відчуження. Під їх тиском багато людей у різні часи було відкинуто на периферію буття, а відповідно периферійними були їхні потреби та інтереси.

Ці реалії підтверджують необхідність гуманізму, йо­го еволюцію. Набуття ним в історичному розвитку інституційних форм (створення гуманістичних партій, спі­лок, асоціацій, клубів) вселяє сподівання в його здат­ність поновити цілісність буття людства, допомогти конкретній людині в осягненні його сутнісних сил.

4. Філософія позитивізму в соціальній роботі.

Основою філософії позитивізму є абсолютизація знань загалом і соціальних знань зокрема.

Позитивізм (лат. positivus — умовний, позитивний) — філософське вчення, згідно з яким існує раціональна істина і єдина реальність, яку можна наближено відображати за допомогою наукових методів.

Відповідно до цього вчення знання є критерієм об'єктивності, вони допомагають людям змінювати зов­нішні обставини, а науковий метод забезпечує форму­вання уявлень про макро-, мезо- і мікропсихологічні процеси. Основою ідеології позитивізму в цій парадигмі є біхевіоризм (напрям у психології, що орієнтується на прояви поведінки, які можна точно встановити і описа­ти), фройдизм (різноманітні психоаналітичні школи, напрями), радикальна соціологія (різні напрями у соціо­логії, наприклад, марксизм, фемінізм, які закликають до соціальних трансформацій і поціновують практику як засіб перевірки знань).

За твердженням французького філософа і соціолога Еміля Дюркгейма (1858—1902), наукове пізнання за­безпечує фіксування і пояснення суспільних факторів у їх нормі і патології. Надалі цю традицію було втілено у працях американського психолога Береса Скіннера (1904—1990), який доводив, що поведінка людини за­лежить від зовнішнього впливу середовища. Тому зміна типології клієнта безпосередньо обумовлена зміною навколишнього середовища.

На процес становлення філософії соціальної роботи неоднозначно вплинув позитивістський сцієнтизм (лат. scientia — наука) — абсолютизація ролі науки. Привнесення наукових методів у систему поглядів соці­альної роботи сприяло усвідомленню того, що вона є не лише практичною діяльністю, а й певною галуззю піз­нання соціальної дійсності. Однак абсолютизація нау­кового пізнання, заперечення автономності людини, визнання її детермінованості соціально-економічними і соціально-біологічними факторами спричинилися до насадження у професійній діяльності дослідницького інструментарію, внаслідок чого потісненими виявилися загальнолюдські і гуманістичні цінності. Породженням такого підходу став «синдром соціального працівника», для якого характерна гіпертрофована увага до різнома­нітної статистики, документів і недооцінювання бесіди, опитування чи інтерв'ювання.

Безперечно, позитивізм з його налаштованістю на використання наукових знань сприймався соціальними працівниками неоднозначно. Очевидно, невдоволеність його абстрагованістю до проблем конкретної людини привернула увагу багатьох до утопізму.

5. Утопічні погляди на соціальну роботу.

Утопізм — філософське вчення про ідеальний суспільний лад, со­ ціальну перебудову на основі справедливого перерозподілу.

Утопізм, зародження якого датують XIV ст. і який втратив свою популярність у XIX ст., привернув до себе увагу у 60—70-ті роки XX ст. Філософи та соціологи прагнули створити привабливу для широких мас лібе­рально-демократичну утопію як альтернативу марксиз­му з метою ідеалізації капіталізму, ринкових відносин або морального обґрунтування програми їх оновлення.

Філософією соціальної роботи у межах цієї концеп­ції є соціал-реформізм (течія у соціалістичному русі, яка заперечує необхідність класової революції, вважаючи, що за допомогою реформ, здійснюваних у межах закон­ності, можна побудувати державу загального добробуту і соціальної справедливості) та лібералізм (соціально-політична ідеологія, яка підтримує особисту свободу і обмежений контроль з боку уряду, систему вільного підприємництва і віру в права людей, які належать їм від народження і які не залежать від держави).

У науковому й буденному вжитку утвердилися такі поняття, як «гарне суспільство», «гарне життя», «гар­на людина».

Філософія утопізму тлумачить людину підневіль­ним суб'єктом, пояснює її невлаштованість об'єктивни­ми причинами (відсутністю необхідної освіти, низьким економічним статусом, негативним впливом суспільно­го середовища тощо). Сповідувана його прихильниками філософська позиція щодо презумпції невинності клієн­та змістила ціннісні орієнтації, стратегії розвитку про­фесійної соціальної роботи із соціальних реформ на со­ціальні акції, дії на захист вразливих груп.

Прихильники цих концепцій також чимало уваги приділяли ідеї вдосконалення і самовдосконалення міс­цевих територіальних громад.

Суттєво збагатила розуміння фахової соціальної ро­боти філософія професіоналізму, основою якої є гума­ністичні й ідеалістичні ідеали та принципи, орієнтація на задоволення потреб людини, розвиток її потенційних здібностей, підвищення добробуту, досягнення соціаль­ної справедливості.

Філософія професіоналізму система ідей, згідно з якими соці­ альна діяльність, пов'язана з людиною, завжди спрямована на створення і забезпечення ефективної взаємодії індивіда і сус­ пільства, їх взаємну самореалізацію.

Ця філософська система налаштовує соціальну робо­ту на подолання об'єктивних для людини суспільних пе­решкод, створення для неї умов, які б сприяли менш бо­лісному освоєнню життєвих ситуацій. У зв'язку з цим ді­яльність соціальних працівників слід спрямовувати на підвищення здатності людей приймати рішення, долати проблеми, підтримувати зв'язок з життєвим світом сус­пільства (послуги, ресурси, допомога), бути залученими до соціальної політики суспільства. Справитися з цими завданнями можуть фахівці з науковим світоглядом, які володіють достатніми знаннями для всебічного, раціо­нального осмислення соціальної дійсності. Тому науко­вий світогляд є однією із необхідних умов професійної са­мостійності сучасних соціальних працівників.

В усі віки філософія переймалася проблемами розу­міння смислу життя. Попри те що ця проблема є преро­гативою теорії, роздумів і суперечок вчених, вона вини­кає у буденній свідомості й органічно входить в життє­діяльність (у т. ч. і соціальну) людини.

Життя людини залежить від цілей, прагнень, світо­відчуття і світосприйняття, якими воно наповнене, від способу входження в суспільні відносини, його особис-тісного буття. Невід'ємною умовою належного соціаль­ного самопочуття індивіда є повнота життя, відчуття особистої цінності, корисності. Повноту життя людина сприймає через взаємодію з іншими людьми, особливо коли переживає дискомфорт, болюче відчуття покинутості й самотності. Важливим соціальним чинником, змістоутворювальною основою щодо цілей і результатів життя, самоіснування як суб'єкта є діяльність особис­тості. Вона завжди супроводжується певною вербалізацією цінностей і ціннісних установок. Часто ці орієнта­ції стають мотивами діяльності особи, визріваючи під впливом існуючої моралі, правосвідомості, світорозу­міння. Наприклад, установка на працю може бути вті­лена у таких життєвих принципах: «жити, щоб труди­тися», «жити, щоб залишити про себе добру пам'ять», «жити, щоб своїм трудом приносити користь людям», «трудитися, щоб добре жити». Нерідко індивід є носієм декількох орієнтацій.

Для соціальних працівників важливі не проповід­ницька діяльність і пропаганда певних ідей, а допомога у створенні умов для самореалізації особи. Людина має бути для нього цікавою в її цілісності, єдності біологіч­них, психологічних і соціальних якостей. Погляд на неї як на біопсихосоціальний феномен має бути одним із визначальних принципів соціальної роботи.

Вагомий вплив на сучасну практику соціальної робо­ти у багатьох країнах справив постмодернізм — між­дисциплінарний інтелектуальний рух, що, сформував­шись у 50-ті роки XX ст., запропонував новий ракурс бачення, набір концептуальних підходів до соціокультурної реальності.

На відміну від позитивізму, який прагнув обґрунтува­ти системну єдність соціального світу, теоретики постмо­дернізму вважають, що особливостями сучасного світу є несхожість, розмаїття і саме це слід досліджувати. Особливостями постмодернізму є його еклектизм (поєд­нання різнорідних, органічно несумісних елементів), обстоювання рівноправності різних уподобань, стилів мислення, множинність стандартів, толерантність у ца­рині мистецьких смаків і поведінки, заперечення поді­лу на «високу» та «низьку» культуру тощо. Представ­ники постмодернізму обстоюють автономізацію куль­турної сфери від економічної та ідеологічної, кожна з яких, за їх аргументами, підпорядковується власній ло­гіці розвитку, притаманним саме її середовищу нормам, само детермінується, «самодозволяє» себе.

Ознаки плюралізму простежуються у розгортанні нового світу прагнень, цінностей, нових форм соціаль­ної організації та поведінки, передусім у сферах спожи­вання, дозвілля, приватного життя, в утвердженні ідеї рівності різних культур і дискурсів (сукупності вислов­лювань, що стосуються певної проблематики, розгляда­ються у зв'язку з нею), відході від одновимірної, універ­сальної системи ідентифікації, що ґрунтується на раціо­нально свідомій організації людської життєдіяльності. Для теоретичних положень постмодернізму характерна зміна сенсових орієнтирів, способу формування соціаль­ного мислення, вихідних принципів тлумачення со­ціуму.

У постмодерному контексті філософія соціальної ро­боти постає як система філософських ідей про страж­денну людину та її життєвий світ. А культура постмо­дернізму відрізняється від природно-наукової культури визнанням унікальності кожного людського життя, не­повторності життєвих подій, множинність істин.

Певний вплив на зміст соціальної роботи справила філософська концепція деконструкції суспільства — стратегія постструктуралістського критицизму, яка пе­редбачає певну деструкцію (порушення структури) і ре­конструкцію (докорінну перебудову) феномену з метою його спростування. Безперечно, кожна людина потре­бує певного структурування в житті, адже структура за­безпечує необхідні для неї відносно незмінні орієнтири. З цього приводу сучасний британський філософ Олвін Тоффлер у своєму філософському бестселері «Третя хвиля» зауважував: «Сьогодні раптова зміна основних соціальних принципів, плутанина ролей, відмінностей у суспільному становищі та ліній поведінки влади, за­нурення в бліп-культуру, а також розвал великої систе­ми мислення, виробничої сфери зруйнували образ світу більшості з нас, що зберігався у наших головах. Як нас­лідок, більшість людей, оглядаючи світ навколо себе, бачить сьогодні тільки хаос. Вони потерпають від по­чуття особистого безсилля і безглуздя». Такі нові уста­новки, підвищена стресовість і невдоволення своїм ста­новищем не можуть залишатися поза увагою соціаль­них працівників.

Роль філософії в загальнокультурній і професійній підготовці соціальних працівників багатогранна. Крім продукування знань про різноманітні аспекти поведін­ки людини і функціонування суспільства, вона виховує здатність до рефлексії та саморефлексії, тобто вміння піддавати мисленнєвому аналізу різні аспекти дійснос­ті, насамперед власну поведінку, почуття й емоційні прояви. Філософія надає правильний вимір роздумам і судженням соціальних працівників, допомагає оволоді­ти логічним інструментарієм для адекватної оцінки сві­ту і місця людини в ньому.


Використана література

1. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. — М.: Академический проспект, 2001.

2. Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посібник. — К.: Ун-т «Україна», 2004.

3. Философия социальной работы / Под ред. В. И. Митрохина. — М.,1990.

4. Фирсов М. В., Студенова Е. Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие. — М.: ВЛАДОС, 2001.

5. Шанин Т. Социальная работа как культурный феномен современ­ности // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. — М.: Аспект Пресс, 1997.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:33:21 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:05:32 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Філософія соціальної роботи

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151202)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru