Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Теорії організованого капіталізму й державно-монополістичного капіталізму

Название: Теорії організованого капіталізму й державно-монополістичного капіталізму
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 20:49:52 24 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 77 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Першими теоріями, у рамках яких була зроблена спроба осмислити й пояснити здійснені в кінці XIX - початку XX ст. соціальні зміни, були теорія "організованого капіталізму" і теорія "державно-монополістичного капіталізму". Ці теорії виникають практично одночасно й мають спільність походження, оскільки обидві вони вкорінені в марксистській соціології й політекономії. Крім загального походження вони мають цілий ряд загальних рис, на які варто вказати.

І теорія організованого капіталізму, і теорія державно-монополістичного капіталізму орієнтовані на системний аналіз економічних, соціальних, політичних і ідеологічних явищ, причому економічні відносини розглядаються в якості що мають визначальне значення. Обидві теорії претендують на цілісну тематизацію й пояснення образа або типу суспільства, що представляється як зовсім певний етап історичного розвитку. Для обох теорій описувані події розігруються у всесвітньо-історичному масштабі й так чи інакше торкаються всього миру. На нашу думку, теорія організованого капіталізму, у меншому ступені, а теорія державно-монополістичного капіталізму, або імперіалізму - у більшої, фактично являють собою перші соціологічні теорії глобалізації. Соціальні й історичні трансформації розглядаються в них які відбуваються повсюдно й зачіпають всі регіони, і території. Це й фіксується ленінським поняттям "імперіалізм". Обидві теорії, нарешті, претендують на розробку проблем внутрішньої політики й соціального керування.

Розходження полягає в тому, що в рамках теорії організованого капіталізму створюються рецепти, орієнтовані на реформізм, на еволюційну трансформацію капіталізму по участі різних класів у державному контролі або безпосередньому керуванні виробництвом з метою соціал-демократичної трансформації суспільства, у той час як теорія державно-монополістичного капіталізму є чітко антикапіталістичної, антиреформістської, революційної. Вона описує пізню, кризову, на думку її автора В.І. Леніна, фазу капіталізму з його протиріччями.

Організований капіталізм

Теорія організованого капіталізму як теорія суспільства й тих соціально-економічних і культурних трансформацій, які набирають хід наприкінці XIX - початку XX століття, була розроблена австрійськими марксистами і є складовою частиною теорії в історії думки, що одержала популярність як австромарксизм. Її головними представниками були люди, що виявили себе не тільки як найбільші марксистські теоретики, але і як реальні політики.

Поняття "організований капіталізм" було уведено в науковий оборот Рудольфом Гільфердінгом. Воно з'являється у Гільфердінга в контексті його досліджень, у відомій мері резюмуючи їхній підсумок. В 1910 р. у Відні вийшла у світло його робота "Фінансовий капітал", у якій він, опираючись на це поняття, дав всебічний аналіз основних понять.

Рудольф Гільфердінг (1877 - 1941) - двічі міністр фінансів в 1923 і 1928 - 29 роках в урядах Веймарської республіки; Карл Реннер (1870 - 1950) в 1918 - 20 роках федеральний канцлер Австрії; Отто Бауер (1882 - 1938) - фактичний лідер Соціал-демократичної робочої партії Австрії з кінця Першої світової війни, в 1918 - 19 роках держсекретар по іноземних справах. Ці люди внесли головний вклад у розвиток теорії організованого капіталізму, і саме ця теорія стала теоретичною основою Програми Соціал-демократичної робочої партії Австрії, прийнятої 3 листопада 1926 р. на партійному з'їзді в Линце.

На його думку, спостереження вже за першими десятиліттями XX в. в області економічного життя дозволяють заявити, що епоха вільної конкуренції наближається до кінця. Мова йде, насамперед, про те, що великі монополії здобувають пануюче положення в господарстві, і їхній зв'язок з тими банками, у яких концентрується суспільний капітал, стає усе більше тісною. Колись розірвані форми промислового, торговельного й банківського капіталу прагнуть до об'єднання у формі фінансового капіталу, і цей капітал стає на службу економіці. Фінансовий капітал - це, по визначенню Р. Гільфердінга, панування в монополістично організованій промисловості малого числа великих банків, що демонструє тенденцію зм'якшити анархію виробництва й містить передумови до перетворення анархістсько-капіталістичного господарського порядку в порядок організовано-капіталістичний.

Трансформується й роль держави в господарському житті. Небувале посилення його моці, що породжується фінансовим капіталом і його політикою, діє в тім же напрямку творення й підтримки організовано-капіталістичного порядку.

Поряд з економічною в наявності трансформація всієї системи соціальних відносин. Соціальна структура суспільства з'являється як має на вершині соціальної ієрархії "об'єднані чинності капіталістичної монополії й держави", а під ними - працюючі маси, ієрархічно впорядковані як, що служать виробництва. Замість подолання капіталістичного суспільства через безпосередній перехід до соціалізму можливо, на думку Гільфердінга, його перетворення в суспільство організованого капіталізму, значно краще пристосоване до задоволення безпосередніх матеріальних потреб різних класів і дозволу основних соціальних конфліктів. "Організованість" стає відмітною рисою, наприклад, робочого руху, і це дозволяє йому протидіяти процесу зубожіння й боротися за розширення своїх політичних і соціальних прав, підвищення заробітної плати. Таким чином, як думав Гільфердінг, відбувається зм'якшення, а не загострення внутрішніх протиріч капіталізму.

Величезну роль у зм'якшенні цих протиріч в епоху організованого капіталізму починає грати держава, що впорядковує всю систему відносин "праці й капіталу", уводить елементи раціонального планування, які й створюють, згідно Гільфердінгу, можливість поступового переходу до соціалістичного суспільства. В одній з пізніх своїх робіт "Історичні проблеми" Гільфердінг, досліджуючи процес розширення функцій і компетенції держави у формуванні й регулюванні системи суспільно-економічних відносин між економічними класами й групами, уводить поняття "тотальна держава".

Проблематика соціальної й політичної ролі держави стала однієї із центральних тем у теоретичному дискурсі (так само як і в практичній державній і політичній діяльності) всіх представників австромарксизму.

Карл Реннер, наприклад, жорстко розділяв економіку, що продовжує служити "часткою" інтересам капіталістичного класу, і держава, усе більше й більше е "соціальним адміністратором", що служить "інтересам пролетаріату". Реннер ставив перед пролетаріатом завдання "звільнення держави", його "соціалізації", а Отто Бауер розробив "теорію повільної революції", відповідно до якої використання держави робітничим класом супроводжується повсюдним створенням соціалістичних інститутів відправлення влади й проведення соціалістичних економічних і соціальних реформ.

Ці теоретичні позиції частково були втілені в життя. Після закінчення Першої світової війни, у період Першої республіки в Австрії, коли співвідношення класових чинностей відмінювалося убік соціалістів, від імені держави проводилися заходи щодо встановлення 8-вартового робочого дня, підвищенню зарплати й поліпшенню умов праці, створенню системи страхування по безробіттю, поліпшенню й демократизації охорони здоров'я, утворення, житлового будівництва, активно діяли виробничі ради. Все це докорінно змінило умови життя робітничого класу й зміцнило серед австромарксистів ідею позитивної ролі держави й можливості використовувати його механізми в інтересах трансформації капіталізму в соціалізм.

Практична діяльність австромарксистів породила також і дискусію про "народну державу". М. Адлером у роботі "Політична або соціальна демократія" (1926) був поставлений питання про "народну державу" як універсальний інститут, як орган, що реалізує загальний інтерес, і відповідно - питання про державу, у якому реалізоване панування демократії. У цій роботі проблематика держави й демократії в рамках суспільства організованого капіталізму стала однієї із центральних. Питання стояло про природу держави в епоху організованого капіталізму й можливостях існування солідарного суспільства (М. Адлер).

Теоретики австромарксизму не займали єдиної позиції по всіх зазначених питаннях. Виключення становили два принципових: по-перше, всіма теоретиками визнавався класовий характер соціально-економічних відносин у рамках організованого капіталізму; по-друге, існувала згода щодо класового характеру держави, що розуміється як заснована на класовому пануванні форма політичної організації суспільства. "Держава, - пише Адлер, - це така організація суспільства, що ґрунтується на економічних класових протиріччях і виявляє собою панування одного або декількох класів над іншими". У такому суспільстві панує не загальний інтерес або народне благо, а інтереси домінуючих класів володіють, що владою економічно. Інтереси інших класів приймаються в увагу лише в тій мері, у який це необхідно, щоб панування влада імущих не виявилося під погрозою.

Класове суспільство не може бути солідарним, а в не солідарному суспільстві може існувати тільки політична, але не соціальна демократія. Соціальна демократія здійснюється за допомогою солідарності інтересів, загальної участі в системі керування й виходячи з ролі кожного в процесі виробництва й розподілу. Соціальна демократія заснована не на централізованому керуванні з боку держави, вона опирається на систему автономних, зв'язаних один з одним самокерованих організацій, що існують для керування економічним, соціальним і культурним життям. Такий тип суспільства, заснований на принципах соціальної демократії, неможливий при наявності соціально-економічних класів, однак залежно від рівня організованості трудящих можливе встановлення рівноваги класових чинностей, коли стає неможливим здійснювати панування одного класу за допомогою держави. Це приводить до появи нових форм держави.

На думку, приміром, О. Бауера (М. Адлер у цьому з ним категорично не згодний), держава в такі періоди втрачає свій класовий характер і перетворюється в народну республіку. На думку ж Адлера, народ у сучасній державі - це тільки юридичне поняття, а механізми, за допомогою яких можливий контроль за урядом з боку організацій, що представляють інтереси різних соціальних груп, варто йменувати не "народною державою", а функціональною демократією. Функціональна демократія - це така модифікація парламентської форми держави, у якій керування здійснюється за допомогою угоди із суспільними, професійними й іншими організаціями, що представляють інтереси різних груп. Це форма суспільного контролю за урядом.

На додаток до ідей функціональної демократії в рамках австромарксизму розробляється теорія економічної, або виробничої, демократії, що покликана розбити "чинності капіталу" шляхом створення економічних організацій мас, позбавити його монополії на керівництво економікою. Економічна демократія створюється на додаток до політичної. Вона представляє собою політично оформлені об'єднання громадян, покликані замінити або зм'якшити існуючі організаційні форми керування економікою за допомогою органів робочого самоврядування, виробничих рад. Адлер пише у зв'язку із цим: "Уперше капіталізм обмежений у своєму власному будинку, у своєму економічному пануванні на підприємстві, зв'язаний юридичним правом робітників та службовців на участь у керуванні. Відтепер наймані робітники можуть за допомогою своїх виборних представників брати участь у всіх рішеннях, що ставляться до трудового договору, звільненню, оплаті праці. Впливати на керівництво підприємством і бухгалтерський облік, якщо члени виробничих рад енергійні, свідомі й компетентні".

Проблемам економічної або виробничої демократії особливу увагу приділяв Карл Реннер. Виробництво в умовах капіталізму є не тільки сферою економічної експлуатації, але й сферою, у якій панують авторитарні, силові форми керування. Демократизація системи керування виробництвом є насущною проблемою. На виробництві необхідно ввести, на думку Реннера, інститут представництва робітників.

Реннер розробляє досить складну систему, за допомогою якої можлива реалізація принципу економічної демократії як процесу "суспільної соціалізації". Він уважає, що в боротьбі за економічну демократію ні в якій мері не можна зупинятися на введенні інституту представництва на окремих підприємствах. Система економічної демократії повинна охопити все господарське життя країни, всі галузі економіки, повинні бути створені організації не тільки контролюючого характеру, але й більше високі організації (які Реннер називає "робочими палатами"), що володіють публічно-правовим статусом і здатні протистояти численним організаціям підприємців: промисловим, торговельним палатам. Робочі палати - це середня ланка в системі економічної демократії, але ефективної економічна демократія може бути тільки за умови створення органа представництва робітників на загальнонаціональному рівні, причому наділеного правами законодавства в сфері планування господарського розвитку. Даний орган повинен стати компонентом системи державного керування, і в результаті економічна й політична демократії будуть погоджуватися воєдино.

При цьому Реннер підкреслює, що концепції "робочого контролю на виробництві", "самоврядування" недостатні для рішення проблем економічної демократії. Тільки співробітництво з акціонерами й верхівкою управлінського апарата може відкрити робітником доступ до участі в керуванні економікою. Робочі організації й профспілки досить ефективно навчилися боротися з бізнесом - проблема полягає в тому, щоб навчитися з ним співробітничати. Крім того, співробітництво в політичній і економічній сферах повинне бути доповнене співробітництвом у рамках різних громадських організацій, які з'являються як відповідь на яку-небудь соціальну потребу, що виникла в суспільстві. Наявність численних громадських організацій є відмітною характеристикою суспільств XX в. Реннер пише, що у суспільствах XX ст. панує принцип організації. Люди поєднуються по спільним інтересам у релігійні, професійні, культурні, освітні, спортивні й інші організації. Характерною їхньою рисою є демократичний устрій. Ці організації функціонують, а потім держава, як правило, "привласнює" собі їхньої функції, розширюючи свої власні. У наявності процес демократизації й соціалізації держави. Організована демократія стає принципом соціального життя. Вона доповнює принцип організованого капіталізму.

Спробуємо коротко охарактеризувати суть поглядів теоретиків австромарксизму. Теорія суспільства організованого капіталізму, розроблена в рамках австромарксизму, цілком і повністю ґрунтувалася на зовсім специфічній інтерпретації соціальної й економічної реальності. Ключем до розуміння цієї інтерпретації є розуміння ролі організації як зовсім нового явища в економічній, соціальній, політичній і культурній сферах суспільств XX в. Організується все - всі сфери діяльності, всі соціальні й політичні відносини, організується суспільство в цілому.

Організований капіталізм - це новий тип суспільства й новий етап історичного розвитку. Він приходить на зміну капіталізму вільної конкуренції, капіталізму неорганізованого ринку, промисловості, вільного індивіда й ринкових відносин. Він означає заміну принципу вільної конкуренції принципом планомірності й організованості.

Монополія виступає як головний принцип організації в економіці, як форма процесу виробництва й примуси. Організуються соціальні й політичні відносини. Особливу роль у суспільстві починає грати держава. Воно стає й суб'єктом, і об'єктом організаційних відносин. При цьому варто підкреслити, що ці організаційні відносини не є нейтрально-адміністративними, вони зберігають свій соціально-економічний, силовий характер.

На закінчення доцільно відзначити ще деякі істотні моменти теорії організованого капіталізму, як свого роду, говорячи сучасною мовою, "глобалістської" теорії.

На думку теоретиків австромарксизму, з розвитком капіталізму ліквідуються національні рамки капіталістичних організацій. Фінансовий капітал здійснює свою економічну й політичну владу у всесвітньому масштабі. Ціни, обсяги виробництва диктують міжнародні картелі. Національний капіталізм стає складовою частиною міжнародної фінансової олігархії, національний суверенітет піддається тиску з боку світових капіталістичних держав і розмивається внаслідок такого тиску.

Відбувається проникнення могутніх капіталістичних країн у відсталі райони з метою одержання ринків збуту, джерел сировини, вивозу капіталу. Боротьба за колонії породжує протиріччя між світовими державами. Колоніалізм породжує визвольні війни. Постійно виникає погроза воєн, які вкупі з розвитком техніки, особливо військової, загрожують знищити світову цивілізацію.

Ці положення теорії організованого капіталізму дуже вплинули на розвиток політичних відносин в XX в., але раніше вони були розроблені в іншій теорії - теорії імперіалізму.

Державно-монополістичний капіталізм, імперіалізм

Концептуалізація "організованого капіталізму" як державного й суспільного устрою була представлена й у теорії державно-монополістичного капіталізму (ДМК) і імперіалізму. Ця теорія була розроблена В.І. Леніним з урахуванням поглядів Дж.А. Гобсона, викладених у його книзі "Імперіалізм" (1902), а також ідей Р. Гільфердінга й К. Каутского.

Основу концепції ДМК становить аналіз виникнення фінансового капіталу, процесу монополізації й зрощення монополій з державою, фактичне підпорядкування держави "олігархічному капіталу", "фінансової олігархії". Специфічною рисою або якістю концепції ДМК у перспективі сучасного соціологічного аналізу є її загальний характер. Поняття "імперіалізм" доповнює в Леніна поняття ДМК, воно фіксує глобальну природу теорії ДМК.

Для Леніна поява ДМК означає становлення зовсім нового етапу історичного розвитку, становлення нових соціально-економічних, політичних і ідеологічних відносин. "Монополія, що виростає на ґрунті вільної конкуренції й саме з вільної конкуренції, є перехід від капіталістичного до більше високого суспільно економічному укладу". Він виділяє наступні три етапи в становленні монополій і розвитку імперіалізму: "1) 1860 і 1870 роки - вищий, граничний щабель у розвитку конкуренції. Монополії лише ледь помітні зародки.2) Після кризи 1873 р. - широка смуга розвитку картелів, але вони ще виключення. Вони ще не міцні. Вони ще минуще явище.3) Промисловий підйом кінця XIX століття й криза 1900 - 1903 р. - картелі стають однієї з основ всього господарського життя. Капіталізм перетворився в імперіалізм".

Фактично саме монополія як зовсім новий тип економічних відносин, як новий тип організації цих відносин, як новий тип насильства, примуса й експлуатації породжує імперіалізм як глобальну систему соціально-економічних і політичних відносин.

Ленін показує фактичний механізм виникнення цієї глобальної системи відносин, виділяючи чотири основних типи процесів монополізації, повсюдно себе що проявляють. По-перше, мова йде про монополії в сфері виробництва, які виросли з концентрації виробництва на дуже високому щаблі її розвитку. Це монополістичні союзи капіталістів, картелі, синдикати, трести. Як уже було сказано, до початку XX в. вони стали переважати в передових капіталістичних країнах. По-друге, мова йде про монополізацію, або, як пише Ленін, "посиленому захопленні" найважливіших джерел сировини. Розвиток цієї монополії різко загострило протиріччя між картельною і не картельною промисловістю. По-третє, мова йде про монополію, що виросла з банків. Банки зі скромних посередницьких підприємств перетворилися в монополістів фінансового капіталу. "Фінансова олігархія, що накладає густу мережу відносин залежності на все без винятку економічні й політичні установи буржуазного суспільства, - от прояв цієї монополії". По-четверте, мова йде про монополію в сфері колоніальної політики. "До численного "старим" мотивам колоніальної політики фінансовий капітал додав боротьбу за джерела сировини, за вивіз капіталу, за "сфери впливу"... нарешті, за господарську територію взагалі".

До 1900 р. увесь світ виявився поділеним (9/10 території Африки виявилися захопленими європейськими державами), наступила ера монопольного володіння колоніями, а отже, і особливо загостреної боротьби за розділ і за переділ миру. До цьому варто додати, що й у старих країнах, як підкреслює Ленін, імперіалізм веде до анексій, до посилення національного гніта, а отже, до загострення опору.

Обмовляючи обмеженість свого визначення імперіалізму, Ленін пропонує наступну його версію: "1) концентрація виробництва й капіталу, що дійшла до такого високого щабля розвитку, що вона створила монополії, що грають вирішальну роль у господарському житті;

2) злиття банківського капіталу із промисловим і створення на базі цього "фінансового капіталу" фінансової олігархії;

3) вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів, здобуває особливо важливе значення;

4) утворяться міжнародні монополістичні союзи капіталістів, що ділять мир, і 5) закінчений територіальний розділ землі найбільшими капіталістичними державами. Імперіалізм є капіталізм на тій стадії розвитку, коли зложилося панування монополій і фінансового капіталу, придбав видатне значення вивіз капіталу, почався розділ миру міжнародними трестами й закінчився розділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами". Відзначимо, що дане визначення імперіалізму є фактично першим визначенням глобального співтовариства, глобальної структури соціально-економічних відносин.

Суспільство епохи імперіалізму істотно відрізняється від епохи ліберального капіталізму. Відрізняється саме тим, що конкуренція, що існує в якості головного, базисного для суспільства чинника, відносини між вільними соціальними й економічними агентами перетворює в монополію. "Це вже зовсім не те, що стара вільна конкуренція роздроблених і не знаючих нічого друг про друга хазяїв, що провадять для збуту на невідомому ринку... Провадиться приблизний облік розмірів ринку, що "ділять" між собою, за договірною згодою, ці союзи. Монополізується процес навчання робочої сили, наймаються кращі інженери, захоплюються шляхи й кошти повідомлення... Капіталізм у його імперіалістичній стадії впритул підводить до самого всебічного усуспільнення виробництва, він витягає, так сказати, капіталістів, всупереч їхньої волі й свідомості, у якийсь новий громадський порядок, перехідний від повної волі конкуренції до повного усуспільнення". Виробництво, як уважає Ленін, стає суспільним, але присвоєння залишається часткою. "Суспільні засоби виробництва залишаються приватною власністю невеликого числа осіб. Загальні рамки формально визнаної конкуренції залишаються, і гне деяких монополістів над іншим населенням стає в сто разів важче, нестерпніше".

"Примус до організації" Ленін трактує як посилення гніта, як примус до підпорядкування. На його думку, у наявності не конкурентна боротьба дрібних і великих, технічно відсталих і технічно передових підприємств, а удушення монополістами тих, хто не підкоряється монополії, її гніту й сваволі. З'являється новий тип панування й пов'язаного з ним насильства. Цей новий тип панування й насильства виникає з утворення всесильних економічних монополій. "Імперіалізм є епоха фінансового капіталу й монополій, які всюди несуть прагнення до панування, а не до волі. Реакція по всій лінії при всяких політичних порядках, крайнє загострення протиріч і в цій області - результат цих тенденцій".

Фінансовий капітал разом з монополіями як новою формою економічної організації з абсолютною неминучістю пронизують всі сторони громадського життя, незалежно від політичного устрою й від яких би те не було інших "частковостей". Істотні зміни перетерплює класова структура суспільства в епоху імперіалізму. З'являються нові соціально-економічні групи, здобувають нову якість старі.

Література

1. Браунінг П. Сучасні економічні теорії - буржуазні концепції. - К., 2002

2. Пилипенко В.Є. Соціальна регуляція трудового поводження. (Соціологічний аналіз). - К., 1993

3. Тарасенко В.М. Соціологія споживання: Методологічні проблеми. - К., 1993

4. Быков С. Современные проблемы мировой экономики и международных отношений. - М., 2001

5. Барулин В.С. Диалектика сфер общественной жизни. - М., 1997

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:32:36 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:05:15 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Теорії організованого капіталізму й державно-монополістичного капіталізму

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150269)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru