Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Сучасний стан і напрямок розвитку етнології

Название: Сучасний стан і напрямок розвитку етнології
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 21:04:03 05 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 29 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

У світі існує близько 200 суверенних держав, а народностей налічується від 3 до 5 тисяч. Отже, немає держав етнічно чистих, вони, як правило, багатонаціональні. У кожній такій державі є титульні нації й національні меншості, народності, етнічні групи. Звідси треба необхідність проведення національної політики, що прагне зміцнити єдність держави шляхом захисту (у першу чергу і як правило) інтересів державних націй і наданням територіальної й культурної автономії національним меншостям. В основі національної політики повинна лежати певна концепція. Вона звичайно формується на тлі загальної теорії - етнології.

Етнос є історично сформована сукупність людей, що володіють відносно стабільними особливостями культури (у тому числі мови) і психіки, а також усвідомлять своя єдність і відмінність від інших таких же утворень (В. Бромлей). Етнічна культура - це ціннісне-відібраний і організований життєвий і професійний досвід етносу. Границею, що окреслює зміст етнокультури, є контури її самобутньої системи (мова, символіко-знакова система); змістом же - позитивний соціальний досвід, накопичений у формах цінностей, норм, традицій і зразків, звичаїв, вірувань і знань.

Розвитий етнос має своя самосвідомість. Структура його складається з подань про характерні риси народу (етнічні автостереотипи), його походженні, історичному минулому, державності, мові, що ведуть зразках (героях), нормах і цінностях народу. Видимо, кристалізація форм етнічної самосвідомості відбувається по формулі: архетип - > менталітет - > форми суспільної свідомості. Приналежність особистості (групи) до етносу оцінюється через поняття етничність і закріплюється самоідентифікацією.

У поясненні природи етничності існують два підходи: а) етничність споконвічний; б) етничність ситуативна. У першому випадку затверджується, що етничність є первісною характеристикою людського буття, тому вона є не просто особиста прихильність або тактична необхідність. Етничність властива людині з народження, супроводжує його до смерті й не може поширюватися в суспільстві за допомогою соціальної мобільності. Вона має власну логіку, часто незалежну від інших елементів буття. Звідси й відомі вираження: заклик крові, рідна земля й т.д. Коли ж говорять, що етничність ситуативна, то мають на увазі, що вона використовується як мітка, тип репутації при досягненні особистістю (групою) своїх цілей. Іншими словами, функції етничності залежать від сформованих потреб у конкретних макро - і мікроситуаціях.

Деяка містичність першого підходу й нездатність другого підходу пояснити появу енергетичних ресурсів при самоідентифікації особистості зі своїм етносом приводять до спроб синтезу обох позицій. Досить складним питанням є самоідентифікація. Самоототожнення тієї або іншої людини з який-небудь національної (етнічної) групою проходить принаймні чотири стадії: а) виникнення емпатії стосовно етнічної групи; б) становлення ситуаційної ідентичності на основі емпатії; в) усвідомлення ситуаційної ідентичності й формування надситуаційної ідентичності (тобто виникнення зв'язків цінностей етносу зі ядром особистості); г) прийняття усвідомленої стійкої ідентичності в якості особистісної етнічної ідентичності. У такий спосіб виникає етничність особистості як її риса. Розкриємо зміст цих стадій. Основним фактором етнічної самоідентифікації є статус етносу. Від нього відбувається етнічний статус особистості в соціальному середовищі.

Структура етностатуса як частини соціального статусу складається з: а) об'єктивних факторів (залучення представників етносу в систему керування, рівень доходів, освіченість); б) феноменів етнічної свідомості: самооцінки нації в цілому й груп усередині етносу, оцінки контактуючих етносів. Ступінь самоідентифікації людей зі своєю етнічною групою можна оцінити також за допомогою виміру схоронності культури й внутрішньої згуртованості (схоронність мови й відношення до нього, знання народних звичаїв, обрядів і т.д.).

Типологія самоототожнення (самоідентифікації) по напруженості може бути визначена як національно-інтернаціоналістична, індиферентна. Висока самоідентифікація (вона зростає внаслідок пропагандистських зусиль по розвитку всякого роду ксенофобій, розподілу націй на корінного й некорінні, сортування людей без визнання їхніх особистих достоїнств, позбавлення ворога людських прав і достоїнства й т.д.) може привести до розвитку шовінізму, расизму, націоналізму як ідеологій поневолення однієї нації іншої. До речі, релігія, будучи феноменом культури, у певній мері знімає етнічний момент, орієнтуючи людей на єдиного Творця.

Розгул націоналістичної пропаганди в 90-х рр. привів до різкого пожвавлення національних забобонів-стереотипів; в 1990 р. 31% російської молоді всіх національностей був переконаний у тім, що деякі негативні риси людини пов'язані з його національною приналежністю (40% переконані у зворотному, 28% утруднилися відповісти). Побутовим націоналізмом охоплені в основному малоосвічених верств населення, оскільки недолік власного соціального статусу вони неусвідомлено компенсують за рахунок штучного піднесення статусу своєї національної групи, чому сприяють етноцентричні мотиви, впроваджувані в масову свідомість пропагандою.

Як відбувається саморегулювання міжнаціональних відносин? На Заході існують принаймні чотири теоретичних версії:

- модель асиміляції. Вона визначає модифікацію поводження людей убік пануючих нормативних зразків, коли ці зразки зіштовхуються із пресом нових для них соціально-економічних і культурних норм (наприклад, у випадку імміграції). Асиміляційні процеси завершуються не раніше чим у другому поколінні;

- модель "плавильного казана". Вона характерна для США. Соціокультурна ситуація складалася під впливом багатьох етнокультур, причому відбулася втрата споконвічної етнічності багатьма групами емігрантів. Правда, англосаксонська культури залишається домінуючою;

- модель культурного плюралізму. Найбільш перспективний напрямок рішення проблем взаємодії етнокультур: різні типи етнічної ідентичності зізнаються як рівноцінні елементи єдиного соціокультурного континуума;

- модель ядра (центра) - периферії й внутрішнього колоніалізму. Виявляються протиріччя між економічною й політичною владою центром і відсталої, залежної від нього периферією. Виникає етносоціальна стратифікація, що є джерелом міжнаціональних конфліктів.

Гармонізації міжнаціональних відносин сприяють, по Г. Олпорту, чотирьох ситуації: однаковий статус, єдність цілей, залежність від співробітництва, а не від суперництва, позитивна підтримка обох сторін владою, законом, звичаєм, тобто додання інтересам сторін легітимності.

Керування міжнаціональним конфліктом (меморандум кону)

Сучасні наукові дані говорять про те, що етнічна (національна) приналежність є продуктом політичної, культурної, релігійної й мовної історії суспільства, його традицій, звичаїв, а іноді й міфів, а не загального походження. Етнічна приналежність і боротьба за національне самовизначення зіграли в історії двоїсту роль: а) провідного фактора в падінні імперіалізму, тоталітаризму й твердженні прав і свобод особи, б) причини руйнівних конфліктів, а також виправдання обмеження прав і свобод особи в ім'я націй і встановлення деспотичних режимів.

Немає особою потреби вказувати на приклади (трагедія народів колишніх республік Югославії, народів Близького Сходу, Чечні й т.д.). Все це вимагає уважного аналізу мір, що рекомендуються теорією, по профілактиці й подоланню етнічних конфліктів.

Конфлікт є різновид соціальної взаємодії. У просторі соціальної дії можна виділити наступну типологію соціальних взаємодій: Конструктивне; Деструктивне Сприяння: Співробітництво; Спільництво (банда, кліка); протидія: Конкуренція; Конфлікт

Джерелом етноконфлікту можуть виступати дискримінація, етноцентризм, соціальна параноя. Дозвіл конфлікту виступає як рух від конфліктних форм взаємодії до співробітництва або конкуренції, тобто до конструктивної взаємодії.

Розглянемо соціальну реальність у світлі поняття конфлікт.

Спортивне єдиноборство: Визнаний у даній культурі спосіб виявлення найсильнішого суперника в даному виді єдиноборства. Суспільно-корисна функція: вид фізичної культури людини, естетично й емоційно насичене видовище;

Дуель: Культурно визнаний спосіб дозволу морального конфлікту між представниками дворянського й офіцерського стану в Європі й у Росії. Спосіб відновлення честі й достоїнства, поваги й самоповаги особистості;

Бійка: Конфлікт і протиправне діяння, із соціокультурної позиції, беззмістовне (за винятком самооборони). Пов'язаний з базовими інстинктами агресії й ворожості, садистськими похилостями й жорстокістю.

Бійку можна розглядати як модель етнічного конфлікту, де кожна сторона сама встановлює для себе правила. У підсумку виходить свавілля, і лише силовий тиск третьої сторони може його перервати (інакше він може тягтися десятки років і привести до повного виснаження сил протиборчих етносів).

Етноконфлікт має принаймні чотири фази (періоду): латентний період, прояв конфлікту, активний плин конфлікту, наслідку конфлікту.

Латентний період. Період, найбільш сприятливий для запобігання конфлікту. Щоб уникнути конфлікту владі треба:

- зміцнювати принцип єдиного й повного громадянства для всіх жителів. Недостатньо прийняти закони - треба утягувати національні меншості в процес прийняття й виконання законів (тобто зняти підозри в несправедливості);

- знову утвореним державам треба починати з нульового варіанта громадянства, тобто всі живучі на території держави повинні одержати громадянство. Ця вимога порушена в деяких державах стосовно росіянином, що чревате етнічною напруженістю;

- здійснювати соціально-економічну політику, спрямовану на поліпшення життя й підвищення статусу груп, що раніше піддавалася дискримінації (однак ураховувати, що позитивна дискримінація може дати й негативні результати, тобто викликати негативне відношення більшості до меншостей);

- реалізовувати принципи федералізму, розпилення влади, функціонального федералізму, наприклад, у сферах освіти й повноважень місцевої влади, культурно-мовної автономії, сприяючи тим самим стабільності в суспільстві;

- включати в програми навчальних закладів знання про небезпеки етнічних забобонів, у тому числі й у власній свідомості (це положення починає реалізовуватися в ряді країн, наприклад, в Англії);

- підвищувати відповідальність журналістів (аж до карного переслідування), що пишуть на етнічні теми: формулювання етнічних процесів повинні бути точними, без погроз і позначення ворога; необхідно гласно обговорювати конкретні питання без підбурювання й агресивності. Головна вимога до преси - підтримувати полікультурність держави.

Особлива роль належить міжнародним організаціям: необхідно дотримувати об'єктивності у висвітленні й оцінці подій, зборі даних про паліїв етнічних воєн для переказу їх згодом суду Міжнародного трибуналу.

Прояв конфлікту. Етнічна напруженість не завжди переходить у стан війни. Війна - прямий наслідок зневаги мірами, необхідними в латентний період конфлікту. Соціолог може встановити наближення до насильницької стадії по наступних сигналах: посиленню взаємних обвинувачень у зловмисності, посиланням на етнічні стереотипи-забобони в суспільних дискусіях і політичних акціях, появі повідомлень про звірства, здійснених якою-небудь етнічною групою, вимогам надзвичайних заходів на благо й захист етнічних меншостей або для обмеження волі тих, хто їм загрожує. Тут можливі провокації з боку фанатиків. Не слід упускати з виду й міграцію населення по етнічній ознаці: таке перегрупування створює напруженість і конкуренцію на нових місцях розселення, що підсилює конфліктність. Пасивна позиція влади може бути зрозуміла як зелене світло для нагромадження зброї, створення загонів. Дії влади:

- зміцнювати громадський порядок. Необхідно створювати спеціальні поліцейські загони, нейтральне командування, підсилити вимоги до дисциплінованості частин, обмежувати пропаганду. Ретельно стежити за схоронністю й рухом зброї. Підбурювання й участь у вуличних безладдях повинні каратися по всій строгості закону, а винесені вироки неухильно виконуватися. Одна з помилок - винесення після конфлікту м'яких, умовних вироків зачинателям, які відчувають у цих випадках, що нічим особисто не ризикують;

- сприяти поширенню точної й неупередженої інформації про конфлікт у пресі.

Потрібна активна діяльність по викриттю слухів. Журналістам і редакторам треба дати відчути, що вони несуть пряму відповідальність за свою професійну й етичну позицію: закон повинен швидко й жорстко реагувати на заклики до насильства, наклеп і інші дії, що виходять за загальноприйняті рамки волі слова. Варто дати зрозуміти суспільству, що справедливість надійно захищається. Необхідно також залучити ресурси суспільних наук для досягнення згоди у формулюванні предмета суперечки. Коли така згода є, то з'являється перспектива подальших переговорів навколо реальних розбіжностей.

Активний плин конфлікту. Перше завдання влади - зупинити воєнні дії з метою домогтися конструктивного рішення етнічних проблем у майбутньому. Необхідні міри:

- рішучі заяви влади про нетерпимість насильства, супроводжувані впевненими діями армії й поліції. Палії й вершителі етнічного конфлікту повинні бути затримані, арештовані й щонайменше вилучені із зони конфлікту;

- недопущення розколу по етнічній ознаці в структурах, що забезпечують порядок. Якщо це необхідно, то варто замінити їхніми військами, що вводяться ззовні;

- твердий контроль за засобами зв'язку й об'єктивністю засобів масової інформації;

- створення механізму припинення вогню й вступу в переговори;

- мінімізація втрат і матеріального збитку (відвід військ, створення нейтральних зон, міжнародний статус вільних міст і т.д.);

- запобігання звірств і військових злочинів. Збір даних для судових розглядів повинен бути голосним.

Наслідку конфлікту. Будь-який конфлікт рано або пізно закінчується. Необхідно усунути реальні наслідки конфлікту й примирити вчорашніх ворогів. Для цього треба:

- зробити загальна заява про втрату й необхідність відтворити єдине цивільне суспільство на новій основі, тобто в умовах національного примирення;

- додати відбудовному процесу етнічно нейтральний характер (звільнення заручників, переказ землі загиблих повинні відбуватися без виділення героїв, жертви війни повинні одержати компенсацію, біженці - повернутися додому, якщо, звичайно, є можливість); налагодити медичне обслуговування, особлива турбота повинна бути виявлена про дітей і жінок, які стали жертвами насильства; провести в життя заборона на присвоєння власності (боротьба проти мародерства);

- не допускати героїзації терористів, не дати їм можливості пожинати політичний урожай своїх подвигів, не допускати їх на керівні пости;

- почати суспільний діалог на тему позитивних реформ;

- не драматизувати конфлікт, тому що величезні страждання етносу, націям згодом принесуть збереження священної пам'яті, прагнення до кревної помсти, передачі духу конфлікту наступним поколінням. Особлива роль у цьому належить школі й пресі. Для справедливого рішення цих питань велике значення має своєчасне розслідування військових злочинів.

Метою всіх цих мір є повернення країни до вихідної точки й будівництво довгострокових взаємовигідних і мирних відносин між етнічними групами населяють, що країну різними.

Тематичні розділи програми етнокультурного дослідження

Прикладна соціальна антропологія має потребу в різного роду методичних матеріалах, за допомогою яких проводяться антропологічні дослідження. Нижче пропонується одна з можливих рубрикаторів відомостей про окремий народ.

В основу рубрикатора покладена схема суспільного виробництва, вона містить у собі чотири основних тематичних розділу, необхідних для опису характеру відтворення життя будь-якого народу (етносу).

1 розділ. Виробництво й відтворення матеріальних умов життя. Природно середовище розкривається з погляду природоохоронної, ре культиваційної (відбудовної) діяльності людини. Речові фактори середовища перебування містять у собі виробництво предметів індивідуального споживання й виробництво засобів виробництва. Індивідуальне споживання відтворює людини як індивідуального суб'єкта громадського життя (виробництво предметів споживання й засобів виробництва сфери послуг). Виробництво засобів виробництва служить для відтворення матеріальних умов життя, соціальних відносин, духовного життя й сфери послуг.

2 розділ. Відтворення людини як суб'єкта індивідуальної життєдіяльності. Потреби, у задоволенні яких людина відтворює себе як індивідуальність і член суспільства, є базовими й розчленовуються на біологічні потреби (голод, спрага, спокій і т.д.), потреби в безпеці (порядку й організації життя, гарантіях життя), потреби в ідентифікації й спільності (груповій приналежності, що приносять людині роль, статус, престиж, а також почуття волі, незалежність), культурні потреби й потреби в самореалізації (особистісному втіленні).

Відповідно до цих базових потреб можна виділити три види відтворення людської життєдіяльності: духовно-культурний, соціобіологічний. Людина відтворює себе, оточуючи себе безпечним і комфортним середовищем (будинок, одяг, громадський порядок і т.д.), відновлюючи енергетичні сили (харчування, відпочинок і т.п.), підтримуючи фізичні сили (гігієна, фізична культура, лікування й т.д.). Культурно людина робить і відтворює себе в процесі утворення (навчання й освіта) і виховання (релігійне, світське), безпосереднього спілкування (повсякденного, ритуального), а також естетичні відносини (безпосереднього, культурно-опосередкованого).

Соціобіологічне відтворення людини припускає олюднений спосіб задоволення базових біологічних потреб, таких, як сексуальна (любов) або релаксаційна (туризм, видовища й т.д.), і потреб у відтворенні себе як соціальної істоти - професійно-трудова й цивільна активність, самодіяльність як умова особистісного розвитку.

3 розділ. Виробництво й відтворення соціальних відносин між людьми. Формально організований спосіб відтворення (регуляції) соціальних відносин здійснюється системою державно-адміністративного керування, владою, судово-правовою системою, політичним життям і професійно-менеджерським керуванням. Нормальним образом регуляція здійснюється за посередництвом моральних норм, ціннісних установок, традицій і звичаїв, зразків, етикету й ритуалів.

4 розділ. Відтворення духовного життя суспільства (етносу).

Духовне життя формує змісти й цінності для орієнтації всіх видів і форм людської активності. Звичайно виділяються три види цінностей і змістів: знання (істини й омани), задуми (реалізовані й утопічні), естетичні цінності (прекрасне - потворне).

Кожний з видів цінностей зв'язаний зі своєю сферою й формою духовної активності. Пізнавальна активність існує, підтримується у формі наукового (суспільні, природні й технічні науки), філолофсько-світоглядного (світського й релігійного), просвітительського (масово-інформаційного й науково-популярного), паранаучного видів діяльності.

Сфера праксеологічної діяльності насамперед створює задуми по підтримці або зміні відносин; між людьми - суспільна ідеологія (соціальні, політичні й етичні навчання, соціальне проектування й т.д.); між людьми й природою - екологія (екологічні навчання й проекти); між людьми й миром другої природи - технології (інженерія, проектування, організація й керування й т.п.).

Сфера естетичної діяльності існує у формах професійного й традиційного народного мистецтва.

Ця схема рубрикатора окреслює контури життя народу як деякої цілісності. Виділимо з її тематичні блоки властиво етнокультурного дослідження, але вже з описом індикаторів.

1 блок. Рідна мова. Виміряються: а) мовна компетентність (ступінь володіння рідною й іншою мовами); б) мовне поводження (основна розмовна мова в школі, родині, у спілкуванні з однолітками, професійна мова, мова в іноетнічному оточенні); в) мовна перевага (вибір мови читання книг, газет, прослуховування радіо - і телепередач).

2 блок. Культура . Виміряються: а) знання фольклору (пісні, казки, легенди, танці, названі респондентом); б) знання середовища професійної культури (імена національних діячів культури: письменників, композиторів, художників, учених); національні переваги у виборі музики, танців, кіносюжетів; в) індикатори матеріальних форм національної культури - наявність у домашньому побуті предметів національного побуту, національна кухня; г) частота дотримання звичаїв і традицій (національні й релігійні свята, ритуали присвяти дітей у суспільство, похорони, обряди шанування предків).

3 блок. Національна самосвідомість. Виміряються: а) знання національних героїв, основних подій історичного минулого свого народу; б) ступінь ідентифікації (Що Вас зв'язує зі своїм народом?); в) роль соціальних інститутів у прилученні дітей до етнічної інформації, передачі етнокультурних цінностей (це з'ясовується за допомогою питання про джерела знань про життя свого й іншого народів).

4 блок. Демографія (національність, стать, вік, соціальний стан, освіта - своя й батьків, місце проживання).

Ці блоки інформації дозволяють непрямим образом з'ясувати також питання асиміляції, аккультурації й інкультурації, оптації або депортації нацменшин у даній системі.


Література

1.Бергер П., Лукман Т. Соціальне конструювання реальності. - К., 2002

2.Курелла А. Своє й чуже. - К., 1999.

3.Тойнби А.Дж. Збагнення історії. - К., 2004.

4.Ерасов Б.С. Социальная культурология. - М., 1994.

5.Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры. - М., 1995

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:32:09 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:04:58 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Сучасний стан і напрямок розвитку етнології

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150311)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru