Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Соціологія як наука. Військова соціологія в системі соціологічного знання

Название: Соціологія як наука. Військова соціологія в системі соціологічного знання
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 04:34:05 28 января 2009 Похожие работы
Просмотров: 180 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

.

Походження терміну, зародження соціології як науки пов’язано з ім’ям Огюста Конта (1798-1857), який у роботі “Курс позитивної філософії”, даючи класифікацію наук відповідно з історією їх виникнення, розвитку і залежності одне від одної, науку про найбільш складний організм – суспільство називає соціологією.

Отже, соціологія – це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами. Але далі ситуація ускладнюється, бо саме суспільство, його структура та рушійні сили його розвитку різними вченими розуміються по-різному. Для одних соціологів суспільство – такий самий об'єкт дослідження, як і природа, тому, вивчаючи його, можна застосовувати методи, запозичені з природничих наук. На думку цієї групи вчених, суспільство розвивається, як усе живе, шляхом еволюції: від нижчих форм до вищих; цей процес об'єктивний і від людини, по суті, незалежний. Близьким до цього є марксистське розуміння суспільства, в основі розвитку якого лежать об'єктивні економічні закономірності, що призводять до соціальних революцій та переходу від нижчих (первісної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної) до вищих (комуністичної суспільно-економічної формації з першою фазою – соціалізмом) щаблів суспільного устрою. Людині в цій концепції місця фактично не залишається, вона змушена коритися жорсткій волі цих закономірностей і не має змоги змінити що-небудь в їх ході.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, Намагаючись з'ясувати, чому, як і для чого ця людина створює суспільство й живе у ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на перший план виступають воля і прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; свідомість, яка гуртує людей у спільноти; інтелект людини, що шляхом все нових і нових відкриттів та винаходів зумовлює технічний прогрес і поступ; інші феномени духовного життя, спілкування людей та взаємодії між ними.

Усі ці спроби пояснення суспільства, місця і ролі в ньому людини мали і мають своїх прихильників. Сьогодні, в умовах ідеологічної свободи, ми чи не вперше маємо змогу ознайомитися з творами вчених, які уособлюють наведені вище підходи до розуміння суспільства, і обрати для себе той з них, який найбільше відповідає нашим смакам і переконанням. Нині немає одної-єдиної, істинно вірної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку. Ситуацію сьогодення визначає теоретичний плюралізм, тобто право на існування різних дослідницьких напрямів, бо життя є багатогранним і складним, а тому спроби описати та зрозуміти його є такими ж різноманітними і несхожими.

Але якщо підійти до соціології з такої точки зору, то ми будемо змушені мало не все життя вивчати різні соціологічні теорії у пошуках найбільш відповідної до наших уявлень та уподобань. Чи можливий якийсь компромісний варіант? Чи існують у світі соціологічної науки спроби інтеграції соціологічних знань, ідеї певної уніфікації теоретичної мови соціології? Якщо людське суспільство в цілому тяжіє до інтеграції та об'єднання, то, мабуть, і в соціології можливий син­тез, опертий на ретельні емпіричні (дослідні) дані.

Певною спробою у цьому напрямку є розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство. Соціальна спільнота – це реально існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю. Соціальні спільноти виникають у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування і різняться величезною різноманітністю форм та змістовних зв'язків всередині них. Ці соціальні спільноти є продуктом діяльності людей, котрі впродовж свого життя входять до вже існуючих спільнот і творять нові. На ранніх етапах розвитку людства, люди об'єднувалися у родини, роди і племена на основі кровоспорідненого зв'язку, шукаючи в цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів. Тобто, на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі. З часом у дію вступають інші Спонукальні причини, і об'єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, дозвілевих уподобань тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об'єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, все більше поступаються місцем внутрішнім суб'єктивним чинникам людського співжиття.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити у вигляді певної піраміди, всі складові якої взаємодіють між собою.

З такої точки зору соціологію можна визначити як науку про становлення та-функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину – творця цих спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку.

Таке визначення соціології добре узгоджується з українською соціологічною традицією, яка центральним осередком соціального життя здавна вважала спільноту або громаду. Спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального і правового змісту. Спочатку громади були основними територіально-адміністративними одиницями, пов'язаними з однією оселею; існували також церковні громади, громади спільного користування майном тощо. Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам-громадам як осередкам національно-культурного та громадсько-політичного життя української інтелігенції (друга пол. ХІХ- поч. XX ст.). Отже, для українського народу протягом усієї історії його існування якраз довкола спільнот-громад будувалося соціальне життя, через них людина входила в це життя і здійснювала зв'язки з ширшими соціальними інститутами, як от держава або політичні партії і рухи.

Симптоматичним у цьому плані є те, що один із перших суто соціологічних інститутів українців мав назву Український інститут громадознавства (заснований в еміграції у Празі 1924 р.). Назва цього інституту англійською мовою звучала як Український інститут соціології. Отже, у міжвоєнні роки в середовищі українських науковців-соціологів побутувало розуміння соціології як передусім науки про соціальні спіль­ноти, а саму соціологію називали громадознавством.

З яких же спільнот, створених людьми, складається суспільство? Перш за все це спільноти, засновані на родинних зв'язках: сім'ї, родини у більш широкому значенні слова. Це також соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди літнього віку тощо. Це поселенські і територіально-регіональні спільноти: населення міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України). Це спільноти, засновані на базі культурно-історичної та етнічної самобутності: народи і нації. Спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності: класи, стани, прошарки. Це спільноти і соціальні групи, пов'язані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних політичних ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямків, різного роду неформальних угруповань тощо. Нарешті, надспільнотою є і саме суспільство як цілісний соціальний організм.

Отже, багатомонітні спільноти, з яких складається суспільство, різняться між собою

- кількісним складом (від невеликих соціальних груп до суспільства в цілому),

- часом існування (від кількох днів до сторіч),

- об'єднуючим критерієм (спільність тих чи інших інтересів, цілей, симпатій, цінностей, які поділяються їхніми членами),

- рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до об'єднань і партій зі своїми статутами і програмами),

- характером діяльності (про- чи антисуспільної, пасивно-споглядальної чи активно-перетворюючої, спонтанної чи цілеспрямованої тощо), і т ін.

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов й розвитку та існування. Причому індивід може входити до різних спільнот одночасно. Наприклад, студенти вищих навчальних закладів можуть бути водночас представниками певної родини, нації, поселенської чи регіональної спільноти, членами політичної парти, громадської організації, спортивної секції, фанклубу, тощо. Це можна зобразити такою схемою:

з певної родини

українець, росіянин або представник іншої національності

студент певного навчального закладу

член певної політичної партії (напр. РУХу чи ПДВУ)

член громадської організації (напр., «Просвіта»)

член спортивної секції (напр., карате чи гімнастики)

уболівальник футбольного клубу (напр., «Карпати»)

фанат музичних ансамблів чи виконавців

працівник одніс! і комерційних фірм

юнак чи юначка

віруючий чи атеїст

Коли ж студенти завершать навчання і стануть молодими спеціалістами, вони, з одного боку, продовжують входити до певних спільнот (як от родини, етнічні групи, політичні чи громадські організації), а з другого, стають членами нових спільнот професійних (за фахом), військових (якщо проходять службу в армії), аматорських (за видом дозвілевої діяльності) тощо. Упродовж свого життя людина не лише входить до вже створених її попередниками спільнот, але й творить чи бере участь у створенні нових наприклад, засновує певне громадське об'єднання, клуб за інтересами, музичний гурт або спілку спортивних уболівальників.

Таким чином, людина творить і входить у спільноти, з яких складається суспільство. Але сам характер спільнот з часом змінюється, в них зростає елемент суб'єктності. Наприклад, раніше такі спільноти, як клас чи етнічна група (нація) дуже часто виступали об'єктами впливу, маніпуляції, політичного тиску марксистські партії гнали робітничий клас на барикади, революції та громадянські війни, комуністична держава в СРСР насильно творила з націй і народностей «нову історичну спільність людей» – безнаціональний радянський народ. Аналогічно в радянські часи трактувалася молодь вона була лише об'єктом комуністичного виховання, розглядалася як предмет «опікунської турботи» партії та уряду, старших поколінь, зобов'язувалася жити і думати так, як вимагали інтереси побудови комунізму, була позбавлено свободи вибору стилю життя і свободи мислення. Кінець XX ст. засвідчує зростаючу суб'єктність різного роду спільнот, перетворення їх на активних діячів історії, зростання ваги чинників їх самоорганізації, самоуправління і самовдосконалення.

Зростання суб'єктності спільнот йде паралельно із зростанням ступеня раціональності в суспільному житті. На думку класика західноєвропейської соціології М.Вебера, раціоналізується спосіб ведення господарства, управління, спосіб мислення людей, спосіб їх життя в цілому. Усе це супроводжується зростанням соціальної ролі науки, яка проникає передусім у виробництво і управління, а також і в побут людей. Це, зрештою, приводить, на думку Вебера, до появи новітнього індустріального суспільства. Найяскравішим втіленням такого типу суспільства Вебер вважає капіталізм, який має раціональну релігію (протестантизм), раціональне управління (бюрократію, яка перебуває під контролем суспільства, і є, порівняно з минулим, нечисельною і ефективною), раціональний грошовий обіг то його одиницю (американський долар чи англійський фунт стерлінгів давно відомі у світі своєю стабільністю) тощо.

Творення різноманітних соціальних спільнот супроводжується створенням відповідних соціальних інститутів. Соціальні інститути — це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично, завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути – це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Один із засновників та систематизаторів соціології Г.Спенсер вперше вводить це поняття у соціологію і вирізняє п'ять основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації внутрішнього життя цих спільнот і стосунків між ними:

- домашні або сімейні інститути, які займаються будівництвом родини, упорядкуванням сімейного життя, вихованням дітей, їх підготовкою до дорослого життя,

- обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет,

- політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), які є носіями існуючих в даному суспільстві політичних інтересів і відносин,

- церковні інститути, які забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття,

- професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Всі вони виконують певні, властиві їм функції, і не повинні підміняти один одного, якщо ж таке трапляється і один з соціальних інститутів перебере на себе невластиві йому функції інших інститутів – тоді руйнується природний розподіл функцій між ними і порушується стан соціальної рівноваги. Таке трапилося, наприклад, за часів існування СРСР, коли держава і комуністична партія привласнили собі мало не всі функції інших соціальних інститутів, брутально втручаючись у життя кожної людини, сім'ї, нав'язуючи радянські обряди і придушуючи церковне життя, будуючи соціалістичну економіку, скеровану не так на задоволення потреб людей, як на зміцнення військово-промислового комплексу, перетворюючи профспілки в «школу комунізму» і відбираючи у них право соціального захисту трудящих. Внаслідок цього страждала не лише людина, життя якої було цілковито регламентоване і залежне від держави, але й суспільство в цілому, лише тепер з великими труднощами починається процес його повернення до нормального стану – відкритого, демократичного суспільства з розгалуженою мережею соціальних спільнот та інститутів, із зростанням їх самоуправлінських і самоврядних функцій

Відповідно до наведеного вище розуміння соціології-можна розглядати й структуру соціологічного знання:

- загальні соціологічні теорії, які відображають визначальні тенденції становлення й функціонування соціальних спільнот, роль і місце у цих процесах людини як істоти соціальної;

- спеціальні соціологічні теорії, які досліджують розвиток та відтворення людиною окремих соціальних спільнот, атакож суть і основні характеристикилюдини соціальної;

- галузеві соціологічні теорії, які розкривають механізми життєдіяльності і функціонування соціальних спільнот у певних сферах суспільного життя та процеси соціалізації людини;

- емпіричні соціологічні дослідження, скеровані на з’ясування, аналіз і узагальнення соціальних фактів: дій, вчинків і мислення людей, конкретних продуктів людської діяльності, розвитку і взаємодії створених людьми соціальних спільнот.

Структуру соціологічного знання можна зобразити такою схемою:


ЗАГАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ

Спеціальні соціологічні теорії
Галузеві соціологічні теорії

- соціологія особистості

- соціологія сім’ї

- соціологія молоді

- соціологія міста

- соціологія села

- соціологія класу, стану

- соціологія нації

- соціологія культури

- соціологія праці і управління

- соціологія дозвілля

- соціологія виховання

- соціологія освіти

- соціологія конфлікту

- соціологія соціальних відхилень


Усі ці компоненти соціологічного знання тісно пов’язані між собою: без наукового теоретичного обґрунтування емпіричні соціологічні дослідження не в змозі дати достовірної картини соціальних процесів, узагальнити їх у струнку систему, а сама теорія, в свою чергу, ризикує відстати від життя і перетворитися на догму, якщо вона не живиться первинного соціологічною інформацією про зміни і нові тенденції у розвитку суспільства.

Методичні вказівки до другого питання: “Функції системи соціологічного знання, її роль у розвитку суспільства”.

Соціологія безпосередньо включається у життя суспільства через виконання нею певних соціальних функцій. До них у першу чергу належать:

- теоретико-пізнавальна (соціологія на всіх рівнях і в усіх своїх складових компонентах забезпечує прирощення нового знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень і змін тощо);

- описово-інформаційна (соціологи проводять систематичний опис і накопичення матеріалу, на основі якого у подальшому робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення, законодавчі акти, здійснюється соціальний контроль над соціальними процесами; інформація соціологів допомагає проаналізувати стан соціально-психологічного клімату і напруги у трудових колективах, навчальних групах, установах, запобігти виникненню і вибуху соціальних конфліктів);

- функція соціального планування (соціологи надають результати своїх досліджень для планування розвитку різноманітних сфер суспільного життя, завдяки чому соціальне планування здійснюється в усіхкраїнах світу незалежно від соціальних систем; воно охоплює різні галузі, починаючи від процесів життєдіяльності світового співтовариства, окремих регіонів і країн і закінчуючи соціальним плануванням життя міст і сіл, окремих підприємств, колективів тощо);

- прогностична функція (соціологія здатна виробляти науково обґрунтовані прогнози про тенденції розвитку соціальних процесія і спільнот в майбутньому; особливо важливо мати такі прогнози у перехідні, як зараз, епохи розвитку суспільства. В цьому аспекті соціологія може визначати діапазон можливостей і вірогідностей; подати декілька сценаріїв можливих процесів, пов’язаних з кожним із обраних сценаріїв; розрахувати Імовірні втрати по кожному з обраних варіантів, визначити побічні ефекти, а також довготермінові наслідки);

- світоглядна (соціологія бере участь у соціально-політичному житті суспільства та своїми дослідженнями сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція соціології виявляється у використанні дійсно конкретних виважених кількісних даних, фактів, які тільки і здатні у чому-небудь впевнити сучасну людину).

Соціологія сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в ній, пояснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце у суспільстві, обрати життєвий шлях і з’ясувати життєві перспективи.

Однак крім соціології існують інші науки про суспільство і людину в ньому. Чим же соціологія відрізняється від них, чому саме вона нині займає пріоритетне становище серед соціогуманітарних дисциплін, як вона вписується у загальну систему наукових знань?

Відомий американський вчений П.Сорокін вважає, що першою відмінною рисою соціології від інших суспільних наук є те, що вона являє собою генералізуючу науку Історія, на відміну від соціології, – індивідуалізуюча науко, бо концентрує свою увагу на вивченні унікальних і неповторних явищ християнства як певної релігії, Авраама Лінкольна як певного президента, США як певної держави і нації, тощо. Соціологія ж досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, всіх випадків президентства і т ін.

Але існують інші генералізуючі соціальні науки, такі, як економіка, політологія, право, чим же соціологія відрізняється від них? Кожна з цих наук має справу лише з одною сферою соціокультурного простору економіка – з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру, політологія – з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші політичні інститути, правові науки – з правовими відносинами, з’ясовуючи систему встановлених державою загальнообов’язкових правил і норм поведінки Відповідно до цього центральною діючою особою в економічних науках є людина як чисто економічна істота, в політичних науках – людино як політична істота, в юридичних науках – людина як істота, котра діє у правовому чи протиправному просторі тощо.

Соціологія ж досліджує всі соціальні процеси, незалежно від того, якими вони є економічними, політичними, правовими, творчими, релігійними, філософськими, етичними і т ін. Вона докорінно відрізняється від інших генералізуючих суспільних наук, бо аналізує суспільство в єдності всіх його сторін, галузей і сфер, весь соціокультурний простір Більше того, соціологія вивчає і взаємозв'язок між явищами, які стосуються предмету дослідження різних суспільних наук Так, це може бути з'ясування зв'язку між виробничими циклами (предмет економіки) і циклами розвитку злочинності (предмет правових наук), чого кожна з них окремо не робить Соціологів же може цікавити, чи впливають економічні кризи на зростання правопорушень, о економічне процвітання – на їх зменшення

Далі, соціологія розглядає людину не з однієї якоїсь сторони чи властивості, економічні науки, наприклад, досліджують людину економічну, тобто людину, зайняту в процесі виробництва, політичні науки цікавляться насамперед людиною політичною, яка бере участь у політичних процесах і акціях, релігієзнавство вивчає людину релігійну в її стосунках з Богом Соціологія ж розглядає людину соціальну як істоту нероздільну, яка є одночасно істотою і економічною, і політичною, і релігійною, і етичною, і художньою, і раціональною, і почасти ірраціональною, взаємодіючу в усіх цих аспектах, іпостасях та різноманітностях.

Отже, на відміну від інших суспільних чи соціогуманітарних наук соціологія є генералізуючою наукою, яка досліджує суспільство в цілому і людину як істоту соціальна Соціологія активно співпрацює з іншими сферами наукових знань про соціум та людину, опираючись на досягнення статистики, демографії, психології, економічних, політичних, правових наук і дисциплін Нині соціологія все більш успішно кооперує свою діяльність також з природничими та технічними науками, утворюючи спеціальні відгалуження знань на стику наук Відбувається своєрідна «соціологізація» наук, з'являються такі незнані досі напрямки, як біосоцюлогія, соціологія населення, соціологія епідемій, соціологія інфаркту, соціологія злочинності, соціологія менеджменту, соціологія підприємницької діяльності тощо.

Необхідність вивчення соціології визначається перш за все зростанням ролі і значущості цієї науки в сучасних умовах Це зумовлено низкою обставин, найважливіші з яких полягають у тому, що

По-перше, наша країна переживає період глибокого реформування всіх сторін життя суспільства Важливі й швидкі зміни відбуваються нині в багатьох інших країнах і у світовому масштабі В цих умовах особливо актуальним є ретельне вивчення і використання тенденцій і закономірностей розвитку й функціонування суспільства як цілісного організму, механізму їх ди та взаємодії, що пов'язано, насамперед, з соціологією. Сьогодні не підлягає сумніву, що якщо б реформи, які у нас проводяться, були науково (в тому числі соціологічне) обґрунтовані, а їх наслідки й хода серйозно сплановані та спрогнозовані, то результати могли б бути зовсім іншими, менш болючими і більш плідними.

По-друге, сучасний етап розвитку нашого та інших суспільств неспростовно засвідчує зростання ролі й значення соціальних чинників і соціальної сфери життя суспільства Не випадково за останні роки мова так часто йшло про «сильну соціальну політику», «соціальна орієнтовану економіку», «соціальний захист населення», «соціальні наслідки реформ» тощо Життя переконливо довело, що ігнорування чи недооцінка ролі і значення соціальних чинників і соціальних наслідків проведення реформ ставить під загрозу їх успішне здійснення як у суспільстві в цілому, так і в його окремих сферах.

По-третє, одним з головних і складних завдань прогресивного розвитку нашої і багатьох інших країн на сучасному етапі є формування громадянського суспільства Без цього неможливі ані ефективний розвиток економіки і вихід з глибокої кризи, ані утвердження правової держави Все це висуває на перший план дослідження соціального статусу особи і соціальних груп, проблем співвідношення і взаємодії людини, соціальних спільнот і суспільства в цілому, що безпосередньо входить до предмету соціології Як вважав французький соціолог Е.Дюркгейм, соціологія була б не вартою й години праці, якби вона не дозволяла покращити й удосконалити суспільство.

Методичні вказівки до третього питання: “Військова соціологія в системі соціологічного знання” .

Кожна свідома людина звичайно ж скаже, що вона знайома з такими словами, як: війна, мир. армія, збройні сили, військовослужбовець тощо. Проте у повсякденному житті різні люди наповнюють ці слова і поняття різним смислом, не кажучи вже про більш складні категорії, такі як: воєнна політика, воєнна доктрина, обороноздатність держави, моральний дух військ, бойовий потенціал Збройних Сил тощо.

Істинного наукового звучання надає цим поняттям військова соціологія. Як вже було визначено, остання являє собою одну із численних спеціалізованих соціологічних наук.

Як і будь-яка інша спеціалізована соціологічна наука (або теорія), вона спрямована на вироблення і теоретичну систематизацію об’єктивних знань про певну форму соціальної дійсності. Для військової соціології такою формою соціальної дійсності виступає військово-соціальна реальність. Як вкрай загальне військово-соціологічне поняття, військово-соціальна реальність визначає усю систему різноманітних соціальних відносин, що складаються у суспільстві з приводу війни та миру, усю систему різних соціальних утворень та інститутів, що опосередковують ці відносини, а також усю сукупність різноманітних військово-соціальних явищ і процесів, у яких вони знаходять своє відображення.

Історія свідчить, що як і всі інші спеціалізовані соціологічні теорії, військова соціологія виникла внаслідок об’єктивного процесу спеціалізації цілісної науки про суспільство, тобто як результат одного із напрямків спеціалізації загальносоціологічної теорії і методології.

Відповідно у своєму становленні й розвитку вона базується, як вже зазначалося, на загальносоціологічному теоретико-методологічному фундаменті та одночасно на власних специфічних теоретичних побудуваннях і методологічних засадах.

Власна теорія й методологія військової соціології складаються із значної суми специфічних наукових знань, що були нагромаджені усім людством про військово-соціальну реальність і способи її пізнання.

Як система адекватного теоретичного і практичного відображення військово-соціальної реальності, військова соціологія включає:

- наукове визначення об'єкта і предмета цієї науки;

- систему специфічних військово-соціологічних категорій і понять;

- опис, формулювання й докази спеціальних військово-соціологічних законів і закономірностей;

- відповідну суму наукових військово-соціологічних фактів, що підтверджують відкриті військовою соціологією закони, або свідчать про існування деяких актуальних проблем, які потребують соціологічного вивчення;

- відповідну систему наукових гіпотез, припущень про можливий, ймовірнісний характер розвитку тих чи інших військово-соціальних явищ та процесів.

Усім цим основним елементам військово-соціологічної теорії, як і власному специфічному методу військової соціології, яким є військово-соціологічне дослідження, можна присвятити окремі лекції. Наше завдання - дати їх загальну характеристику.

Ядром теорії будь-якої науки виступає наукове визначення її об'єктно-предметної області. Необхідно відмітити, що у світовій військовій соціології це питання ще залишається відкритим. Тут існує багато різних поглядів і підходів.

Так, значна кількість сучасних військових соціологів поділяють точку зору відомого російського військового суспільствознавця недалекого минулого В.М.Пузіка, який вважав, що зміст об’єктно-предметної області військової соціології має складати дослідження наступних трьох основних груп залежностей:

1. Між суспільством та армією (зовнішні зв'язки та відносини).

2. Між різними елементами соціальної структури армії (внутрішньогрупові зв’язки та відносини).

3. Між військовослужбовцями як носіями відносин (міжособистісні зв’язки та відносини).

Один із творців сучасної військово-соціологічної школи колишнього СРСР професор Л.Г.Єгоров відносить до об’єктно-предметної області військово-соціологічної науки насамперед збройні сили, усі військові утворення суспільства, а також соціальний зміст і передумови усіх типів війн та збройних конфліктів сучасної епохи.

Його науковий соратник, секретар військового відділення Російської соціологічної асоціації М.А.Слесарьов представляє об’єктно-предметну область військової соціології у вигляді системи закономірностей функціонування та розвитку армії як специфічного соціального організму, а також у вигляді системи усіх соціальних аспектів військової діяльності та відносин військовослужбовців, котрі проявляються як у мирний час, так і під час війни.

Багато раціональних думок було висловлено щодо цієї проблеми відомими військовими соціологами та вченими колишнього Радянського Союзу Д.А.Волкогоновим, М.Д.Табуновим, О.П.Дмітрієвим, С.О.Тюшкевичем, О.С.Міловидовим, В.В.Серебрянніковим, І.І.Барсуковим, М.А.Чалдимовим та іншими.

Принципово невирішеним залишається спір про об’єкт і предмет військової соціології у західній соціології, хоча дискусія з цих питань за останні роки набуває все більш-адекватного характеру.

Це, зокрема, знаходить своє відображення у конструктивній реакції багатьох видатних західних військових соціологів на суспільно-політичні рухи, що поширюються у всіх цивілізованих країнах світу, на переосмислення можливостей традиційного використання військових засобів у військово-соціальній практиці, що революційно змінюються. З цього погляду такі прогресивні військові соціологи Заходу як Вольфганг Р.Фогт (Австрія), Чарльз Москас (США), Фабріціо Баттістеллі (Італія) та ряд інших цілком резонно обґрунтовують необхідність зміни однобічної мілітаризованої об'єктно-предметної парадигми військово-соціологічної науки.

Військова соціологія на їх думку, не повинна тепер замикатися в об'єктно-предметному просторі виключно на війні, збройних силах, інших чисто військових соціальних субстанціях і бути їх жертвою. Вона повинна, як вони вважають, більш життєво відгукуватись на глобальні соціальні зміни та проблеми політики нового мирного мислення.

Піддаючи аналізові сучасний стан світової військово-соціологічної думки, вони відзначають нетерпиме відношення до використання у військово-соціальній практиці військово-соціологічних теорій, побудованих на доядерному мисленні, тобто усіх можливих військово-соціологічних теоретичних концепцій, що не відкидають поєднання ядерної військової сили і майбутнього розвитку суспільства.

Нова військова соціологія має, на їх думку, суттєво розширити свою об'єктно-предметну область і змінити у ній відповідні акценти. Вона мусить постійно та цілеспрямовано робити свій внесок у скорочення та зміну ролі збройних сил у житті суспільства. А головним об'єктом своєї наукової уваги, наукового погляду зробити мир, виживання людства, відвернення війни.

Нова військова соціологія, згідно цьому баченню, мусить перетворитися із допоміжної науки військового командування в науку переорієнтації армій світу на мир, перетворення їх у засіб його збереження, урегулювання конфліктів, і в цьому плані - дослідити умови заміни збройних сил на функціонально еквівалентну систему, але для мирного вирішення конфліктів.

Для подолання вузькості та обмеженості військової соціології, що відстає сьогодні від життя, на думку прогресивного німецького військового соціолога Р.Кьонінга “необходимо не только сделать войну (с ее катастрофическими последствиями в ядерньїй век !) центральным объектом военно-социологических исследований, но прежде всего мир - как необходимое условие выживания в ядерный век".

Власне предметом нової військової соціологи, запоглядами зазначених вище вчених, має бути дослідження:

• процесів й моделей нарощування озброєнь (мілітаризації у розвинутих суспільствах “військово-промисловий комплекс”) і, у першу чергу, в суспільствах “третього світу”, де збройні сили все ще виконують функції доядерної епохи, які були притаманні ранньому індустріалізмові;

• питань, що мають епохальне значення, зміни й втрати функцій війни та збройних сил як традиційних джерел конфліктів між соціальними групами і системами;

• процесів культурного відставання й делегітимізації збройних сил у ядерному столітті;

• типових реакцій усередині збройних сил і серед кадрових військовослужбовців на процеси соціальної трансформації, яким збройні сили протидіють через тенденції до ізоляції та відокремлення, а також створення особливого образу життя військової общини;

• процесів відбору та соціалізації у збройних силах, обмежені умови яких сприяють розвиткові специфічної самосвідомості у кадрових військових;

• соціодинаміки щодо відношення до проблем ризику й безпеки у передових країнах світу, які гостро реагують на будь-яке втручання;

- умов і характеристик процесів та моделей справедливого розподілу, а також поступового усунення нерівності умов життя усередині соціальних систем і між ними;

- зростаючої невідповідності між проголошуваними цілями політики безпеки мирного часу. що проводиться, і сукупністю незапланованих негативних побічних ефектів, які виникають під час реалізації цих цілей.

• негативної діалектики між військовим залякуванням, боєздатністю збройних сил та можливістю їх соціальноїінтеграції й легітимізації;

• традиційних ідеологічних настанов "друг - ворог", патологій, що з них витікають, страху за власну безпеку, які ведуть до перебільшеного сприйняття загрози і що, отже, сприятиме гонці озброєння;

• умов. можливостей і варіантів заміни збройних сип на функціонально еквівалентну систему інтер- та інтрасоціальних засобів і механізмів ефективного мирного вирішення різноманітних конфліктів.

- умов і процесів соціалізації в суспільстві як необхідної передумови демілітаризації засобів збереження і улаштування миру (Див. Вольфганг Р.Фогт. “Военная социология как ресурс мира" Вена. 1988).

Таким чином, сьогодні можна вести мову про зародження цікавої військово-соціологічної течії, представники якої виступають з парадоксальною за поглядами класичної військової соціології ідеєю. Вони, як це видно, цілком серйозно наполягають на перетворенні військової соціології у соціологію миру.

Проте стверджувати, що цієї позиції дотримується більшість військових соціологів Заходу, передчасно. Аналіз сучасної міжнародної воєнно-політичної практики, основні тенденції її розвитку не залишають сумнівів, що у реальному житті військовим соціологам доведеться ще довго займатися прозаїчними, традиційними для них питаннями. Суворі військово-політичні реалії, як і раніше, залишають актуальним подальше вивчення війни, її сучасної специфіки, дослідження можливостей використання відомих та нових форм військового насильства, розробку питань оптимізації воєнного будівництва тощо.

Саме ці проблеми виступають центральними об'єктами вивчення для провідних західних військових вчених та соціологів К.Гьотце, Йана Р.Картрайта, Р.Річарда, К.Ленга, Донна Л.Стеррі, Фредеріка Дж.Квіза та деяких інших представників офіційних військово-соціологічних структур блоку НАТО.

Аналогічна ситуація складалася до недавнього часу у військовій соціології і у межах колишнього Радянського Союзу. Частина її представників, головним чином військові соціологи-дослідники, що працювали у Центрі військово-соціологічних. військово-психологічних і військово-правових досліджень Збройних Сил СРСР. через своє офіційне призначення займалися розробкою суто військової проблематики; друга частина, незалежні військові суспільствознавці, що кооперувалися у межах міжнародних військово-соціологічних форумів та конференцій, дуже активізувалися за останні роки, і пов'язували сучасне і майбутнє військової соціології з необхідністю переорієнтації її на дослідження гуманітарних аспектів воєнної політики і практики. Третя група вчених виходила із визнання діалектичної єдності війни та миру як системи тотальних суспільних відносин, а також усіх соціальних утворень та інститутів, що опосередковують ці відносини.

Мабуть, остання точка зору є найбільш переконуючою і саме у цьому плані слід розглядати усі моменти, що нас цікавлять. Тому, виходячи з цього положення, під об’єктом військово-соціологічної науки пропонується розглядати сукупність численних різноманітних соціальних відносин, що складаються у суспільстві з приводу війни та миру. а також усю сукупність військово-соціальних утворень та інститутів, що опосередковують ці відносини.

Таким чином, до об'єктної сфери військово-соціологічної науки перш за асе потрапляють війна, мир. воєнна організація суспільства як глобальне соціальне утворення, збройні сили, як глобальний соціальний інститут, а також система численних різноманітних військово-соціальних явищ і процесів, що їх характеризують.

Наукове збагнення законів і закономірностей функціонування та розвитку цих об’єктів є головною метою військово-соціологічної. науки Воно складає предмет цієї науки.

Військова соціологія – спеціальна соціологічна теорія, яка націлена на вироблення і теоретичнусистематизацію об'єктивних знань про цілком певну форму соціальної дійсності, а саме військово-соціальну реальність.

Військово-соціальна реальність – вся система різноманітних соціальних відносин, що складаються у суспільстві з приводу війни та миру, вся система різних соціальних інститутів та утворень, що опосередковують ці відносини, а також уся сукупність різноманітних військово-соціальних процесів і явищ, в яких вони виражаються.

Об’єкт військової соціології – Збройні Сили, усявоєнна організація суспільства, а також соціальний зміст і передумови можливих та реальних війн і воєнних конфліктів, сукупність військово-соціальних відносин і соціальні інститути, що їх регулюють.

Предмет військової соціології – закономірності функціонування та розвитку Збройних Сил як соціального інституту, усієї воєнної організації суспільства, соціальні процеси і відносини, що проявляють себе як у мирний час, так і під час війни.

Зосереджуючись на дослідженні досить складної об’єктно-предметної області, військова соціологія дає відповіді щодо виникнення (походження) збройного насильства, розкриває його соціальну сутність, пізнає і аналізує походження, причини, сутність війн, їх типологію, закони ведення та їх історичну долю.

До числа найважливіших питань, що складають об’єктно-предметну область військової соціології, можна віднести наступні:

• закономірності становлення воєнної організації суспільства, її соціальну сутність, соціально-економічні основи її функціонування та розвитку;

• закономірності походження й соціальної сутності армії, суспільні функції армій, закономірності становлення та розвитку різних військово-соціальних установ та утворень;

• типи, види, соціально-політичні особливості армій різних країн, воєнну міць держави, співвідношення збройних сил з іншими соціальними утвореннями, характер взаємодії соціально-політичного, науково-технічного, морально-психологічного і духовно-культурного факторів у життєдіяльності збройних сил.

Особливе місце в об’єктно-предметній області військової соціології посідає людина. При цьому військова соціологія традиційно зосереджує основну увагу на виясненні ролі індивіда та мас у збройній боротьбі, дослідженні природи їх бойової активності, співвідношення людини і техніки у сучасній війні.

Відповідаючи на потреби повсякденного життя збройних сил, військові соціологи постійно й всебічно досліджують проблеми соціалізації військовослужбовців, питання функціонування та розвитку різних військово-соціальних структур, військово-соціальних відносин, соціальної взаємодії армії та громадянського суспільства. Вони зосереджено працюють над проблемами зміцнення військової дисципліни, підвищення морального духу військ, забезпечення високого рівня боєздатності частин і підрозділів.

Важливе місце серед задач військових соціологів займають: пошук нових соціальних резервів зміцнення згуртованості військових формувань, розробка питань соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей; вирішення соціально-побутових проблем життя військових гарнізонів, взаємовідносини між різними службово-посадовими категоріями особового складу збройних сил і так далі.

Найпершим клопотом офіційних вітчизняних військово-соціологічних структур виступає інформаційно-соціологічне забезпечення управління соціальними процесами у Збройних Силах України, логічна експертиза чинних і заново розроблених управлінських рішень, питання всебічного зміцнення бойової готовності військ і обороноздатності нашої держави

Узявши до своєї об'єктно-предметної області проблему миру, військова соціологія як соціологія війни та миру намагається знайти відповіді на запитання що таке мир? якою є його соціальна сутність ? якими є соціальні наслідки мирного розвитку суспільства? які військово-соціальні механізми здатні підтримувати мир?

Усі проблеми, що складають об'єктно-предметну область військової соціології, глибоко взаємопов'язані, і лише їх системний розгляд з єдиних теоретико-методологічних позицій формує її загальний зміст, логіку й структуру даної науки.

Основним зв’язуючим моментом системи військово-соціологічного знання виступають специфічні наукові категорії та поняття.

Важливо пам'ятати, що військова соціологія як специфічна галузь загальної соціології, базується, по-перше, як і будь-яка інша спеціалізована соціологічна теорія, на системі загальносоціологічних категорій, по-друге, в силу необхідності використовує категоріальний апарат численних рядопокладених спеціальних та галузевих соціологічних наук. Це відбувається тоді. коли військові соціологи звертаються до дослідження міждисциплінарних соціальних проблем. Так, при вивченні економічних аспектів функціонування збройних сил соціологи звертаються до категоріального апарату соціології економіки (економічної соціології), при розробці соціальних аспектів воєнної політики у повній мірі використовують категорії політичної соціології (політології), при вивченні моральних аспектів взаємовідносин між військовослужбовцями оперують категоріями соціології моралі і морального, духовного розвитку особистості тощо.

По-третє, як і усяка спеціальна наука, військова соціологія володіє і оперує системою власних наукових категорій. Найважливіше місце серед них посідають поняття: військово-соціальні відносини (воєнне насильство, збройна боротьба, війна, воєнний конфлікт та інші); військово-соціальні утворення (воєнна організація суспільства, військово-соціальна структура, військові формування, особистість воїна та інші), військово-соціальні інститути (збройні сили, воєнні законодавчі акти. воєнна доктрина, військові статути тощо); військово-соціальні процеси (військова діяльність, військова праця, військова служба, військово-службові переміщення і так далі), військово-соціальні явища (воєнна міць держави, духовний стан військ, бойовий дух та бойова активність і багато іншого).

СТРУКТУРА ВІЙСЬКОВОЇ СОЦІОЛОГІЇ /за рівнями /:

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ВІЙСЬКОВОЇ СОЦІОЛОГІЇ
СПЕЦІАЛЬНІ /ЧАСТКОВІ/ ВІЙСЬКОВО СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ, ЯКІ ВИВЧАЮТЬ

загальні проблеми життєдіяльності Збройних Сил як цілісної соціальної організації:

соціологія військової діяльності;

- соціологія воєнного управління,

соціологія військово-службових відносин

соціальні відносини в окремих сферах військового життя:

- соціологія воєнної політики;

- соціологія воєнного права;

- соціологічні проблеми адаптації;

- соціологія воєнної освіти;

- соціологія побуту та дозвілля.

проблеми взаємодії воїна з соціальними групами, спільностями, суспільством вцілому:

соціологія особистості воша;

- соціологія військового колективу;

- соціологія сім'ї.

КОНКРЕТНІ ВІЙСЬКОВО СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Зрозуміло, що розробка власного категоріального апарату, відкриття військово-соціологічних законів та закономірностей вимагають від військових соціологів переробки величезної кількості військово-соціальних фактів. Адже ж (у військово-соціологічних категоріях, і у військово-соціологічних законах можуть і повинні відображатися, найбільш суттєві, стабільно повторювані прояви військово-соціальної реальності.

СИСТЕМА КАТЕГОРІЙ ВІЙСЬКОВОЇ СОЦІОЛОГІЇ

військово-соціальні

відносини:

-військове насильство;

-збройна боротьба;

-війна;

-воєнний конфлікт;

-воєнне співробітництво

військово-соціальні

утворення:

-воєнна організація суспільства;

-військові формування;

-особистість воїна.

військово-соціальні

інститути:

-Збройні Сили;

-воєнна політика;

-військові законодавчі

акти, статути;

-посади, звання.

військово-соціальні

процеси:

-військова діяльність;

-військово службове переміщення;

-військово-професійна адаптація.

військово-соціальні

явища:

-воєнна міць держави;

-військові традиції;

-бойовий потенціал;

-духовний стан військ;

-психоло-гічний стан.

Основні завдання військової соціології

1 Подальша розробка теорії функціонування та розвитку Збройних Сил як соціального інституту.

2. Розвиток і поглиблення часткових військово-соціологічних теорій

3. Розробка методологічної бази військово-соціологічних досліджень, вдосконалення техніки їх проведення.

4 Розробка методичних основ соціологічного аналізу процесів, що відбуваються у Збройних Силах.

5. Соціологічне вивчення конкретної військово-соціальної реальності Розширення емпіричної бази військово-соціологічних знань і виявлення на цій підставі проблем, що потребують вирішення.

6. Подальша розробка власного категоріального апарату військової соціології.

7 Створення відлагодженого механізму військово-соціологічної служби у Збройних Силах, який буде мати змогу оперативно відслідковувати соціальні процеси, розробляти і реалізовувати рекомендації щодо їх оптимізації.

8 Підвищення престижу військової служби, посилення правопорядку, зміцнення військової дисципліни та морально-психологічного стану військ.

Проте реальне життя нерідко висуває нові безпрецедентні, раніш не досліджувані проблеми. У пошуках вирішення цих задач військові соціологи змушені вдаватись до прогностичних можливостей військовою соціологічної науки, до обґрунтування та формулювання наукових соціологічних гіпотезі і припущень. Так, фактично гіпотетичними можна вважати висновки деяких сучасних військових вчених і соціологів про те, що оптимальне співвідношення воєнної організації та цивільного населення у суспільстві сьогодні мусить складати 1:100; висновки про те, що кращим засобом запобігання військової ядерної загрози є згортання національних воєнних програм і ряд інших військово-соціологічних припущень.

Військово-соціологічні гіпотези, як правило, висуваються у контексті розвитку військово-соціологічної теорії для вирішення будь-яких злободенних проблем поточної військово-соціальної практики. Якщо вести розмову конкретно про Збройні Сили України, то неважко припустити, що найближчим часом практична військова соціологія основну свою увагу буде зосереджувати на таких важливих військово-соціальних проблемах, як соціальні аспекти будівництва професійної армії, зміна соціального статусу військовослужбовців, відношення особового складу до виконання військового обов'язку, зміст внутрішньої функції (або функцій) збройних сил, громадянські права військовослужбовців і багато іншого.

Таким чином із вище наведеного випливає, що військова соціологія дійсно е всеосяжним теоретичним відображенням такої складної і всебічної частини суспільного життя, якою виступає військово-соціальна реальність.


Література:

1. Вебер М. Основные социологические понятия //Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

2. Дюркгейм Е. Соціологія: соціальні позиції //Філософська і соціальна думка. – 1992. - №5.

3. Иванов В.И. Социология сегодня. - М., 1989.

4. Комовин А.Н., Кравченко А.И. Популярная социология. - М., 1991.

5. Краткий словарь по социологии. - М., 1988.

6. Назарова Н.С. Социология. Материалы к курсу. – Одесса, 1992.

7. Основы социологии: Учебно-методическое пособие. - Полтава, 1993.

8. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. - М., 1995.

9. Смелзер Н. Социология. - М., 1994.

10. Современная западная социология: Словарь. - М., 1990.

11. Социологический справочник. - К., 1990.

12. Социология. - М., 1990.

13. Социология: Учебное пособие. - М.. 1995.

14. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.

15. Соціологія. - К.. 1999.

16. Шаповал М. Загальна соціологія. - К., 1996.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:31:25 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:04:28 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Соціологія як наука. Військова соціологія в системі соціологічного знання

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150514)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru