Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Соціологічні погляди Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера

Название: Соціологічні погляди Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 05:21:49 14 июня 2009 Похожие работы
Просмотров: 555 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст:

Вcтуп

Основна частина.

1. Соціологічні переконання Р. Спенсера:

1.1 Соціологія Г. Спенсера

1.2 Еволюціонізм

2. Соціологічні переконання Е. Дюркгейма:

2.1 Теоретичні і світоглядні підстави соціології Е. Дюркгейма

2.2 «Соціологізм» Э. Дюркгейма як методологія наукового дослідження суспільства

2.3 Ідея соціальної солідарності

3. Соціологічні переконання М. Вебера:

3.1 Методологія соціологічного пізнання М. Вебера

3.2 Теорія «соціальної дії»

3.3 Політична соціологія М. Вебера

3.4 Релігія в соціологічній концепції М. Вебера

Висновок


В cтуп

На другу половину 19 – початок 20 ст. доводиться розквіт теоретичній соціології, розвиток соціологічних теорій, що стали класичними. Даний період – це свого роду соціологічного «осьового часу». Тому увага до нього особлива пильне. Аналіз класичного періоду в розвитку соціології припускає рішення проблеми систематизації створених в цей час соціологічних теорій, визначення принципу їх структуризації, критерію їх класифікації.

Цілі і задачі реферату. Мета даного реферату полягає в розгляді соціологічних поглядів Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера.

Для досягнення поставленої мети в рефераті розв'язуються наступні приватні задачі:

4. дати характеристику соціологічних поглядів Р. Спенсера;

5. дати характеристику соціологічних поглядів Е. Дюркгейма;

6. дати характеристику соціологічних поглядів М. Вебера.

Предметом дослідження є суспільні відносини, пов'язані з розглядом соціологічних переконань Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера.

Об'єкт дослідження – соціологічні погляди Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера.


1. Соціологічні переконання Г. Спенсера

1.1 Соціологія Г. Спенсера

Якнайповніші і широко ідеї, пов'язані з натуралістичною (органічної) концепцією представлені і розвинені в працях англійського соціолога Герберта Спенсера (1820—1903).

Г. Спенсер розділяв основний погляд Конта, по якому соціологія, що примикає до біології, складає з нею фізику організованих тіл і розглядає суспільство як свого роду організму. Проте Спенсер поміщає між біологією і соціологією психологію, але це не зробило помітного впливу на його уявлення про суспільство. Спенсер не був згоден з ідеєю Конта про те, що весь соціальний механізм покоїться на думках і що ідеї управляють миром, вносять в світ перевороти. Спенсер вважав, що «світ управляється і змінюється через відчуття, для яких ідеї служать тільки керівниками. Соціальний організм покоїться врешті-решт не на думках, але майже цілком на характерах».[1]

Таким чином, Спенсер стоїть за психологічне пояснення «соціального механізму», хоча це і не зв'язується з його аналогією суспільства з біологічним організмом. Спроба пояснити явища, що відбуваються в суспільному житті, біологічними аналогіями багато в чому пов'язана з теорією Дарвіна. З'явившися в середині 19 століття, вона зробила сильний вплив на соціологію, породивши різні біологізаторські соціологічні концепції, у тому числі і соціал-дарвіністські. Суть останніх полягала в тому, що їх автори переносили на суспільство і доводили до логічного кінця принципи природного відбору і боротьби за існування, бачивши в них універсальну модель еволюційного процесу.

Особливо цінним для розуміння походження багатьох соціальних інститутів, вивчення суспільства з'явилося вживання еволюційної теорії. Еволюційний підхід до суспільства важливий тим, що кожне явище вивчається в його розвитку. Переворот, вчинений в біології еволюційною теорією Дарвіна і сприйнятий багатьма соціологами, значно усилив історико-порівняльний метод вивчення культурних і соціальних форм життя[2] .

Перша соціологічна праця Спенсера «Соціальна статика» вийшла в 1850 р. В 60-90-е роки Спенсер, створюючи систему синтетичної філософії, намагався об'єднати всі теоретичні науки того часу. В ці роки були написані: «основні початки», «Підстави психології», «Підстави біології», «Підстави соціології», «Підстави етики», «Підстави соціології» передували самостійною книгою «Соціологія як предмет вивчення».

Свої соціологічні переконання Спенсер, подібно Конту, виводив шляхом дедукції з філософських принципів. Хоча Спенсер відносився до Конту вельми критично, але все таки вважав, що французький мислитель в розумінні соціальних явищ значно перевершував всі колишні підходи і називав його філософію «задумом, повним величі.

1.2 Еволюціонізм

Центральне поняття всієї світоглядної концепції Спенсера – еволюціонізм. За його визначенням еволюція є інтеграцією матерії, саме еволюція переводить матерію з невизначеної, незв'язної однорідності в певну зв'язану однорідність, тобто соціальне ціле, де, проте, це ціле — суспільство — не може і не повинне поглинати окрему особу. Звідси істотним вимірюванням соціального прогресу Спенсер вважає перехід від суспільства, в якому особа цілком підлегла соціальному цілому, до такого стану, при якому соціальний організм або суспільство «служить» становлячим його індивідам. Як він писав: «...Ідеалом, до якого ми йдемо, є суспільство, в якому управління буде доведено до можливо менших меж, а свобода досягне по можливості найбільшої широти»[3] .

Основна відмінність соціальних структур, по Спенсеру, полягає в тому, чи є співпраця людей в досягненні загальної мети добровільною або примусовою. Він ділить суспільство на два типи: «військове» і «промислове», яким і відповідають ці два типи відносин людей.

Спенсер не дав формального визначення соціології і її відношення до інших суспільних наук. В цілому він бачив в соціології науку про «надорганічний» розвиток, яка одночасно описує цей процес і формулює його закони. Причому він аніскільки не сумнівається в необхідності соціології як самостійної науки — науки, вільної від різних, у тому числі і класових, забобонів.

Його праця «Підстави соціології» (1877 р.) була однією з перших в плані побудови цілісної соціологічної системи на етнографічному матеріалі. Він намагається теоретично реконструювати фізичне, інтелектуальне і особливо релігійне життя первісної людини, з'ясувати походження його основних ідей і уявлень.

Велику увагу Спенсер надав уточненню і розробці понятійного апарату соціології. Так він аналізує поняття суспільства, соціального зростання, соціальної структури, соціальних функцій різних систем і органів суспільного життя. Можна сказати, що він заклав фундамент формування понятійної системи соціології, а також структурно-функціонального методу. В значній мірі цьому сприяли аналогії людського суспільства з біологічним організмом, які він проводив. Безумовно, він робив відмінність між біологічним організмом і процесами суспільного життя. Головне значення відмінності Спенсер бачило в тому, що в живому організмі елементи існують ради цілого, в суспільстві — навпаки. Як він відзначав: «суспільство існує для блага його членів, а не члени існують для блага суспільства»[4] .

На величезному етнографічному матеріалі англійський мислитель послідовно розглядає еволюцію сімейних відносин: первісні статеві відносини, форми сім'ї, положення жінок і дітей; еволюцію обрядових установ і звичаїв, політичних установ: держава, представницькі установи, суд і т.д. Не обійшов своєю увагою Спенсер релігійні установи, промисловість і її структуру. Таким чином, соціологія у Спенсера виступає як всеосяжна наука, що включає загальну теорію історичного розвитку (еволюцію).

Взагалі, перша частина його «Підстав соціології» присвячена головним чином дослідженню первісної людини, причому здебільшого його духовній стороні, аналізу відчуттів і вірувань, яким він надавав велике соціологічне значення у визначенні характеру суспільного життя. Тобто практично йдеться про опис первісної культури людства, первісному світогляді, де, як і в інших частинах свого твору, він користувався виключно порівняльно-історичним методом, і що не мало анінайменшого відношення до питання про те, чи є суспільство організмом, або ж чимось відмінним від нього.

Органічні аналогії одержують у Спенсера вживання, коли він розглядає політичні установи, які, власне кажучи, і є у нього справжнім соціальним організмом. Хоча і тут багато що не потребує органічних аналогій і, зокрема, визначення і перехід від «військового» суспільства до індустріального[5] .

Аналіз спенсеровських «Підстав соціології» показує, що він часом чисто зовнішнім чином сполучає погляди, навіяні органічною аналогією з результатами порівняльного вивчення, етнографічними і історичними даними, які розглядаються з еволюційної точки зору. Це дає підставу сказати, що насправді соціологія Спенсера, її зміст і значення характеризуються не стільки органічною аналогією, скільки вживанням до вивчення суспільних явищ порівняльного методу. Саме він є у Спенсера початковою базою розвитку його соціологічної концепції.


2. Соціологічні переконання Э. Дюркгейма

2.1 Теоретичні і світоглядні підстави соціології Э. Дюркгейма

В історії соціології Э. Дюркгейм (1858—1917) представляє новий і важливий розділ в її розвитку. Це обумовлено тим, що він практично першим спробував теоретично обгрунтувати і виділити специфічний предмет наукового вивчення соціології — «соціальну сферу». Їм розроблені методологія і методи соціологічних досліджень. Цьому, зокрема, присвячена його робота «Правила соціологічного методу» (1895 р.) в російському перекладі «Метод соціології» (1899 р.). Що дозволило підвести під соціологічну науку базу емпіричних досліджень і акцентувати увагу на її прикладному характері. Про це говорить його фундаментальну працю «Самогубство. Соціологічний етюд» (1897 р.), російський переклад якого здійснений в 1912 р.

Дюркгейм був переконаним раціоналістом, а раціоналізм слід розглядати як французьку національну традицію, яка сходить до Декарта (1596—1650).

Соціальна проблема для Дюркгейма не стільки економічна, скільки моральна, і в цьому питанні він дуже далекий від розуміння марксиста соціалізму. Єство соціалізму Дюркгейм убачає не у відношенні до власності і навіть не в плануванні. Соціалізм Дюркгейма — це, по суті справи, «соціалізм» Конта, який резюмував його в двох ключових словах: організація і моралізація. Соціалізм є кращою, тобто більш усвідомлену організацію колективного життя, мету і слідство якої інтеграція індивідів в соціальних суспільствах, що наділюють моральним авторитетом і тому здатних виконувати виховну функцію.

Таким чином, Дюркгейму було властиво широке тлумачення соціалізму і він вважав, що для його розуміння потрібно досліджувати всі його різновиди. Він визначав соціалізм таким чином: «соціалізм — це тенденція до швидкого або поступового переходу економічних функцій з дифузного стану, в якому вони знаходяться до організованого стану. Це також можна сказати, прагнення до більш менш повної соціалізації економічних сил»[6] .

2.2 «Соціологізм» Э. Дюркгейма як методологія наукового дослідження суспільства

Як узагальнююче поняття, яке виражає основні принципи теорії і методології соціології Дюркгейма, виступає поняття «соціологізм», хоча, природно, воно не охоплює і не вичерпує всього різноманіття ідей Дюркгейма.

По Дюркгейму, соціальна реальність включена в загальний універсальний природний порядок, і вона така ж грунтовна, а головне «реальна», як і інші види реальності (біологічна, психологічна, економічна), а тому, як і останні, розвивається відповідно до певних законів[7] .

Суспільство — реальність особливого роду, яка не зводиться до інших її видів. І тут слід підкреслити одну основоположну ідею, яка пронизує всю наукову творчість Дюркгейма.

В даному випадку йдеться про безумовне визнання автономії соціальної реальності, і, перш за все, по відношенню до індивідуальної, біопсихічної реальності, яка втілена в окремих індивідах. Відмінності індивіда і суспільства виступають у нього у формі дихотомічних пар, в яких так чи інакше утілюється (виражається) різнорідність цих реалій. Наприклад, «індивідуальні факти», «індивідуальні уявлення — колективні уявлення», «індивідуальна свідомість — колективна свідомість» і ін.

У всякій теорії суспільства, теорії соціології явно або не явно присутня теорія людини, вона (теорія соціології) так чи інакше базується на філософській антропології. І в цьому Плані людина для Дюркгейма – це подвійна реальність, в якій співіснують, взаємодіють і протистоять один одному два єства: соціальна і індивідуальна. Ці два початки людської природи також виступають у Дюркгейма в різноманітних діхотоміях, зокрема:

а) чинники, загальні для даного суспільства або групи, і характерні для одного або декількох індивідів;

б) чинники, специфічні для суспільства, і що виділяються і постулюючи характеристики людської природи;

в) свідомість і поведінка асоційованих індивідів, з одного боку, і ізольованих індивідів — з іншою і т.д.

З онтологічного аспекту дюркгеймовського «соціологізму» витікали відповідні методологічні принципи пізнання соціальної реальності. Ці принципи були симетричні його онтологічній позиції.

Дюркгейм дотримувався принципу, згідно якому соціальні факти повинні пояснюватися іншими соціальними фактами. Разом з тим він виходив за рамки цього методологічного принципу.

Предмет соціології, згідно Дюркгейму, — соціальні факти, які характеризуються двома основними ознаками:

1. вони існують зовні індивіда;

2. надають на нього примусову дію.

Його соціологія ділилася на три основні сфери: соціальну морфологію, соціальну фізіологію і загальну соціологію, які відображали до певної міри його погляди на призначення тих або інших сфер соціального життя.

Соціальна морфологія аналогічна анатомії; вона досліджує «субстрат» суспільства, його структуру, матеріальну форму. В її сферу входить вивчення географічної основи життя народів у зв'язку з соціальною організацією, а також народонаселення, його об'єму, густина, розподіли по території.

Соціальна фізіологія, яка досліджує «життєві прояви суспільств» охоплює ряд приватних соціальних наук. Вона включає:

1) соціологію релігії;

2) соціологію моралі;

3) юридичну соціологію;

4) економічну соціологію;

5) лінгвістичну соціологію;

6) естетичну соціологію[8] .

Загальна соціологія подібно загальній біології здійснює теоретичний синтез і встановлює самі загальні закони. Ця структура відображає загальний задум будови соціологічної науки, виказаний Контом, тобто можна спостерігати спадкоємність підходів, яка зберігалася тривалий час у французькій соціології.

Укладаючи цей розділ соціологічного навчання Дюркгейма, слід підкреслити плідність ряду положень його концепції «соціологізму» на тому історичному періоді розвитку соціології. Серед них можна назвати наступні: визнання суспільства самостійною об'єктивною реальністю по відношенню до становлячих його індивідів; розгляд впливу соціального середовища на індивідуальну свідомість і поведінку, а також обгрунтовування соціальної природи моралі, релігії і самого процесу пізнання. Але не слід випустити з уваги і крайнощі його «соціологізму», який призводив до того, що фактично сама соціальна реальність виявлялася існуючою як зовнішньо-індивідуальна і надіндивідуальна реальність. На це указували багато сучасників Дюркгейма.

2.3 Ідея соціальної солідарності

Центральною соціологічною ідеєю, яка практично проходить через всю творчість Дюркгейма, є ідея суспільної солідарності. Її рішення зв'язано, перш за все, з відповіддю на питання: «які ті зв'язки, які об'єднують людей один з одним?» Дана проблема розглядається Дюркгеймом в роботі «Про розподіл суспільної праці» (1893 р.).

В поясненні цієї проблеми Дюркгейм відштовхується від типової для соціології 19 століття ідеї двох типів суспільства: традиційне і сучасне. Звідси він виділяє два типи соціальної солідарності. По-перше, механічну солідарність, яка була типова для традиційного, архаїчного суспільства і грунтувалася на нерозвиненості і схожості складових суспільство людей. Індивід в такому суспільстві не належить сам собі, а колективна свідомість майже цілком покриває індивідуальні особливості, тобто відсутній власне «Я» — «Я це тільки МИ». Як відомо, соціальне примушення виражалося тут в строгих репресивних законах, караючих за щонайменше відхилення від норм колективної поведінки[9] .

По-друге, органічну солідарність, яка породжується розподілом суспільної праці і яка заснована не на схожості, а на відмінності індивідів. І якщо механічна солідарність припускає поглинання індивіда колективом, то органічна солідарність, навпаки, припускає розвиток особи. Саме завдяки розподілу праці індивід усвідомлює свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувалася репресивними заходами. Як підкреслював Е. Дюркгейм, «оскільки розподіл праці стає важливим джерелом соціальної солідарності, то воно (розподіл праці) разом з цим стає підставою морального порядку». Тому перехід від механічної солідарності до органічної він вважає не тільки історичним законом, але і головним показником прогресу.

Розглядаючи солідарність як вищий моральний принцип, вищу універсальну цінність, Дюркгейм визнавав за моральний і розподіл праці. Проте не можна не помітити, що суспільство, в якому домінує органічна солідарність, створює умови для розквіту індивідуалізму. Разом з тим, в суспільстві, де поважається особа для підтримки мирного співіснування диференційованих індивідів необхідні загальні цінності і важливо додати колективній свідомості достатній авторитет і достатньо широкий зміст.

Проте, будь-яке сучасне суспільство, в якому панує органічна солідарність, чревате небезпекою роз'єднання і аномалії. Дюркгейм бачив наявність соціальних проблем і конфліктів. Проте він вважав їх просто відхиленням від норми, викликаним недостатньою відрегульованістю відносин між головними класами суспільства. В цьому плані Дюркгейм розвивав ідею створення професійних корпорацій як нові органи суспільної солідарності. Вони повинні, по його задуму, виконувати широкий круг суспільних функцій — від виробничих до морально-культурних, виробляти і упроваджувати в життя нові форми, які регулюватимуть відносини між людьми, і сприятимуть розвитку особи.


3. Соціологічні переконання М. Вебера

3.1 Методологія соціологічного пізнання М. Вебера

Вебер вважав, що абстрагуватися від того, що людина є істота свідома, не може ні історик, ні соціолог, ні економіст. Але керуватися при вивченні соціального життя методом безпосереднього уживається, інтуїції Вебер рішуче відмовлявся. Бо було ясно, що результат подібного способу вивчення не володіє загальнозначущим, він дуже суб'єктивний[10] .

По Веберу, замість того, щоб досліджувати мир переживань історика, необхідно вивчати логіку утворення тих понять, якими при цьому оперує історик.

Логічно виникає питання: якщо основу науки складають поняття, за допомогою яких узагальнюється різноманіття емпіричного миру, то який принцип освіти, а головне критерій істинності культурно-історичних понять? Тим паче, що на відміну від природних наук, які мають на меті встановлення загального закону, культурно-історичні ставлять за мету пізнання приватного, індивідуального. Тобто ще раз ставимо питання, яким чином можливе логічне, загальнозначуще пізнання індивідуального, де критерій виділення головного — в індивідуальному?

Таким критерієм, по Веберу, є «віднесення до цінності». Завдяки «віднесенню до цінності» утримуються саме ті моменти з неозорого різноманіття емпіричних даних, які мають значення з погляду певної цінності. Отже, по Веберу, «віднесення до цінності» є тим актом, який конституює загальнозначущу думку.


3.2 Теорія «соціальної дії»

Цілераціональна дія не є якийсь загальний тип дії, навпаки, він навіть, по Веберу, не є переважаючим в емпіричній реальності. Цілераціональна дія — це ідеальний тип, а не емпіричне узагальнення. Саме цілераціональна дія є самий «робочий» соціологічний ідеальний тип, за допомогою якого проводяться основні дослідження веберовской соціології[11] .

Як необхідна передумова соціології Вебер ставить окремого раціонально (осмислено) діючого індивіда. Згідно Веберу, суспільні інститути – право, держава, релігія і т.д. – повинні вивчатися соціологією в тій формі, в якій вони стають значущими для окремих індивідів, в якій останні реально орієнтовані на них в своїх діях. Він заперечував ідею, що суспільство «перше» складових його індивідів, і «вимагав» виходити в соціології з дії окремих людей. В зв'язку з цим можна говорити про методологічний індивідуалізм Вебера.

Наявність суб'єктивного значення і орієнтація на інших — дві необхідні ознаки «соціальної дії» і його розуміння предмету соціології.

Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири: цілераціональне; ціннісно-раціональне; афектне; традиційне.

3.3 Політична соціологія М. Вебера

Теорія раціоналізації Вебера пов'язана з його трактуванням «соціальної дії», яке у свою чергу виходить на концепцію панування, основою політичної соціології Вебера, що є.

Наочно все це «працює» у вченні Вебера про тип легітимного панування, тобто такого панування, яке визнане із сторони керованих індивідів.

Перший тип панування Вебер називає легальним. Тут як «мотив поступливості» має місце міркування інтересу, тобто цілераціональна дія. До такого типу, на його думку, відносяться сучасні йому європейські держави: Англія, Франція і ін., а також США.

Найчистішим типом легального панування Вебер вважає бюрократію. Цей тип панування найбільш відповідає, по Веберу, формально-раціональній структурі економіки. Бюрократичне управління означає панування за допомогою знання і в цьому полягає його специфічно-раціональний характер[12] .

Другий тип легітимного панування Вебер називає традиційним. Цей тип обумовлений «вдачами», звичкою до певної поведінки. В цьому відношенні традиційне панування засновано на вірі не тільки в законність, але навіть в священика спрадавна існуючих порядків і властей.

Чистісіньким типом такого панування є, по Веберу, патріархальне панування. Це суспільства, які передували сучасному буржуазному суспільству. Тип традиційного панування по своїй структурі схожий, по Веберу, із структурою сім'ї. Саме ця обставина робить особливо міцним і стійким цей тип легітимності.

Відмінність між раціональним способом управління (і раціональним типом держави) і способом управління в традиційному суспільстві Вебер показує шляхом порівняння сучасного західного урядовця з китайським мандарином.

Третім типом панування є, по Веберу, харизматичне панування. Харизматичний тип легітимного панування є прямою протилежністю традиційному. Якщо традиційний тип панування тримається прихильністю до звичайного, раз і назавжди заведеному, то харизматичний, навпаки, спирається на щось незвичайне ніколи раніше те, що не признавалося. Основною базою харизматичного панування є афектний тип соціальної дії. Джерелом особистої відданості харизматичному государю є не традиція і не визнання його формального права, а, перш за все, емоційно забарвлена віра в його харизму і відданість цій харизмі.

3.4 Релігія в соціологічній концепції М. Вебера

Ступінь раціоналізації, як показує Вебер, обернено пропорційний силі впливу магічного елемента, який присутній в кожній релігії. Ця пара протилежностей (раціональне — магічне) є одним з головних інструментів його аналізу релігії.

У міру того, як він вважав роль релігійного чинника в структурі соціального життя, його соціологія релігії одержала разом з колишньою ще одне навантаження. Вебер в соціології релігії намагається виявити компоненту, яка складає найважливішу характеристику соціальної дії, а саме: значення, що суб'єктивно мається на увазі. Якщо в соціології права і держави (політичної соціології) він аналізує типові форми «орієнтації на іншого» («очікування»), то в соціології релігії типологізує найістотніші форми значень, як вони виступали в історії. Дослідники творчості Вебера відзначають, що вивчення соціології релігії Вебера дає можливість оцінити зміст і значення його методологічної категорії «соціальної дії» як орієнтованого на значення», що «суб'єктивно мається на увазі; і навпроти, тільки маючи у вигляді цю методологічну категорію, можна адекватно оцінювати місце і роль соціології релігії у веберовській соціології взагалі.

В соціальній дії практично неможливо відділити один від одного такі його моменти, як значення» і «орієнтацію, що «суб'єктивно мається на увазі, на іншого», бо вони зляться воєдино. Власне, також важко відділити один від одного релігійно-етичні і державно-правові утворення. Вони в історії завжди тісно зв'язані. Але в цілях аналізу Вебер свідомо розводить (розщеплює) ці моменти, щоб потім, в ході дослідження, зв'язати їх свідомо і, отже, з'ясувати собі механізм їх зв'язку.


Висновок

Отже, ми розглянули соціологічні погляди Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера.

Зі всього вищевикладеного можна зробити наступні висновки.

По-перше, можна виділити наступні загальні риси соціології Р. Спенсера:

1. це широке використовування історико-порівняльного методу в дослідженні і обгрунтовуванні своїх соціологічних поглядів;

2. трактування суспільства як організму, під яку він намагався підвести певні логічні підстави;

3. ідея закономірної еволюції суспільного життя. Згідно даній ідеї, процес соціальних змін скоюється по природних законах незалежно від бажань людей.

По-друге, вплив ідей Э. Дюркгейма присутній в самих різних галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до суто емпіричних і прикладних досліджень. Дюркгейм дав одне з самих розгорнених і переконливих онтологічних обгрунтовувань необхідності і можливості соціології як науки. Він доводив, що суспільство - це реальність особливого роду, що не зводиться ні до якої інший. Разом з тим він підкреслював, що ця реальність володіє такою ж високою міцністю і стійкістю, що і природа, і так само, як природні явища, вона не піддається довільному маніпулюванню. Таким чином, Дюркгейм відстоював необхідність обережного і поважного відношення до суспільства в соціальній практиці, важливість опори на реальні спонтанні тенденції при дії на соціальні процеси.

По-третє, значення Вебера, як одного з найбільших соціологів 20 століття, неможливо б було пояснити, якби ми зупинилися тільки на фіксації тієї обставини, що він по духу своєму протестант. Тут, мабуть, необхідно визнати, що той тип відношення до дійсності, який характерний для протестантизму, і та соціальна реальність, яка цим типом діяльності формується, виявилися б для Європи набагато більш універсальними, чим можна б було припускати. Розвиток капіталізму зробив універсальною життєву установку протестантизму. Можна з упевненістю сказати, що величезне значення роботи Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму» полягає в тому, що він перший зафіксував універсальне значення протестантизму для капіталістичного розвитку Заходу. Крім того, він одночасно через порівняння з протестантизмом виявив характер раціональності як фундаментального принципу індустріального суспільства.

Таким чином, саме протестантизм мислення Вебера дав йому установку і специфічне бачення сучасної ситуації в розвитку західного суспільства. Це ж бачення з'явилося межею веберовського мислення, оскільки, радикально розвівши протилежності, він не знайшов між ними сполучного моста, а, отже, і вихід з кризи.


[1] Громов І. А., Мацкевіч А.Ю., Семенов В.А. Западна теоретична соціологія. – М., 2006. – С. 16.

[2] Громов І.А., Мацкевіч А.Ю., Семенов В.А. Западна теоретична соціологія. – М., 2006. – С. 18.

[3] Громов І.А., Мацкевіч А.Ю., Семенов В.А. Западна теоретична соціологія. – М., 2006. – С. 20.

[4] Арон Р. Этапи розвитку соціологічної думки. – М., 2005.– С. 33.

[5] Громов І.А., Мацкевіч А.Ю., Семенов В.А. Западна теоретична соціологія. – М., 2006. – С. 25.

[6] Дюркгейм Е. Соціологія. Її предмет, метод, призначення. – М., 2005. – С. 203.

[7] Дюркгейм Е. Соціологія. Її предмет, метод, призначення. – М., 2005. – С. 303.

[8] Дюркгейм Е. Соціологія. Її предмет, метод, призначення. – М., 2005. – С. 210.

[9] Дюркгейм Е. Соціологія. Її предмет, метод, призначення. – М., 2005. – С. 214.

[10] Давидов Ю.Н. Історія теоретичної соціології // Соціологічні дослідження. – М., 2006. — № 5. – С. 43-44.

[11] Громів І. А., Мацкевіч А. Ю., Семенов В. А. Западная теоретична соціологія. – М., 2006. – С. 58.

[12] Громов І.А., Мацкевіч А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретична соціологія. – М., 2006. – С. 60.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:31:18 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:04:21 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Соціологічні погляди Р. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150557)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru