Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили

Название: Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 07:39:58 25 мая 2010 Похожие работы
Просмотров: 145 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

з дисципліни "Соціологія" на тему

"СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ПЕТРА МОГИЛИ"


ПЛАН

Вступ

1. Біографія Петра Могили

2. Творчість Петра Могили

Висновок

Список використаної літератури


ВСТУП

Історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес практично не досліджувалася.

Протосоціологічний період її розвитку охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини ХІХ ст. Його історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знання під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:

1) протосоціологія епохи становлення розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період – V-XV ст.);

2) протосоціологічне знання козацької доби (XV-XVIII ст.);

3) протосоціологія доби відродження України (XVIII-XIX ст.).

Значний інтерес для протосоціології становлять соціально-політичні концепції Києво-Могилянської академії – першого вищого навчального закладу на східних землях України. Засновником академії був визначний церковний і культурний діяч київський митрополит Петро Могила (1596-1647 рр.). Разом з іншими діячами академії С.Яворським, Ю.Кониським, П.Величковським та Ф.Прокоповичем – він розвивав погляди на співвідносини церкви і держави, світської та церковної влади.

Метою роботи є дослідження життя та творів Петра Могили – відомого церковного і освітнього реформатора.

Теоретичним підґрунтям стали роботи Пічі В., Юрія М., Буряка Ю. та інших [1-5]. Вони досліджували внесок Петра Могили у протосоціалістичну думку досить стисло, творчості велика увага не приділялася. Лише Дзюба О. дослідила як біографію, так і творчу спадщину, що становить значний внесок у соціологічну науку.


1. БІОГРАФІЯ ПЕТРА МОГИЛИ

Син господаря Волощини та Молдови, Симеона Могили, та угорської князівни, Маргіти, народився 21 грудня 1596 р. Рід Могил у своїй політиці орієнтувався на Річ Посполиту, яка намагалася утвердитися на цих землях на противагу Османській імперії, у васальній залежності від якої перебували Молдова та Волощина. При підтримці Речі Посполитої господарем Молдови в 1595—1606 роках був брат Симеона, — Єремія Могила. Після його смерті господарем став Симеон (1606 — 1607). По смерті Симеона міжусобні війни, які точилися в Молдові, змусили його дружину з дітьми (а їх за одними даними було п'ять, за іншими — шість синів) переїхати в Річ Посполиту. Тривалі зв'язки роду Могил з польськими впливовими колами забезпечили їхнім дітям входження до польського магнатсько-шляхетського та українського князівського оточення. Вони одержали в Речі Посполитій шляхетські права, дочки Єремії одружилися з синами родин Вишневецьких, Корецьких, Потоцьких. Одна з них — Раїна Могилянка — була дружиною князя Михайла Вишневецького. Її онук Міхал-Корибут Вишневецький став польським королем (1669-1673). Раїна заснувала на Лівобережжі, де знаходилися величезні володіння Вишневецьких, три монастирі — Густинський, Мгарський та Ладинський, забезпечила їх фондовими записами на земельні володіння.

Рід Могил відзначався великою відданістю православній церкві, благочестивістю та меценатством. Представники цього славного роду підтримували тісні контакти з Львівським Успенським братством, на їхні кошти будувалася й оздоблювалася Успенська церква, яку називали Волоською. У храмі було побудовано родинний склеп Могил, встановлено плити з іменами жінок-меце-наток з цього роду. Імовірно, у Львівській братській школі, або ж під керівництвом братських вчителів, Петро Могила і одержав освіту.

Сучасники відзначали високу освіченість молдавського воєводича, знання латинської, грецької мов. У часи можливого перебування Петра Могили у Львові (після від'їзду з батьківщини) Львівська братська школа, середня за своїм рівнем, містила у програмі вивчення латинської та грецької мов, а також "семи вільних наук". Тут Петро Могила міг одержати добру освіту. Проте сучасники не згадують, в якій саме школі навчався Петро Могила, можливо, тому, що навчання в братській школі було узвичаєним явищем, зокрема для родин молдавських господарів, а про навчання в інших закладах (наприклад, єзуїтському колегіумі) не варто було нагадувати православному архімандриту, а згодом митрополиту. Існує думка, що Петро Могила продовжив навчання за кордоном, проте точних документальних підтверджень цьому немає. Свою кар'єру він розпочав при дворі коронного гетьмана, а потім і канцлера Станіслава Жолкєвського. Саме тут міг, як писали в ті часи, "набути вчинків рицарських", зав'язати тісні контакти з польською політичною елітою. Не виключено, що воєводич здійснив подорож по європейських країнах, оскільки для тогочасної шляхетської та магнатської молоді було звичкою виїздити за кордон як для навчання, так і для вдосконалення у військовій майстерності. Перебуваючи при дворі Станіслава Жолкєвського, Петро Могила, імовірно, відвідував Київ, оскільки гетьман упродовж 1606 — 1618 pp. був Київським воєводою. Можливо, саме в цей час розпочинається його знайомство зі святинями Києва. Пізніше на Київщині Петро Могила отримав і свої земельні володіння. Разом із Жолкєвським він, імовірно, брав участь як військовий у битві польської армії з турецькою на Цецорських полях під Яссами (1620 p.), яка закінчилася поразкою польського війська й загибеллю коронного гетьмана. Достовірно відомо про участь Петра Могили в Хотинській війні 1621 p., де відзначилося запорізьке козацтво під проводом гетьмана Петра Сагайдачного, що врятував Річ Посполиту від розгрому. Після смерті Жолкєвського Могила деякий час перебував при дворі коронного гетьмана К. Ходкевича. Здавалося б, молдавському воєводичу випадала військова кар'єра, родинні зв'язки з впливовими польськими та українськими магнатами забезпечували йому відповідний статус у суспільстві. Проте він обрав не військову, не політичну, а духовну діяльність. Власна мотивація його вчинку, попри всі намагання пояснити її глибокою релігійністю, благочестям, вболіванням за православну церкву, а також честолюбством і владолюбством, прагненням слави, багатства, все ж залишається невідомою.

Отже, Петро Могила — світська людина — стає архімандритом Києво-Печерського монастиря після смерті Захарія Копистенського в 1627 p., одного з провідних діячів вченого лаврського гуртка, який зібрав Єлисей Плетенецький, попередник Захарія.

Кандидатуру Петра Могили підтримала королівська влада, а також митрополит Йов Борецький, висвячений разом з ієрархами в 1620 р. при допомозі запорізького козацтва на чолі з гетьманом П. Сагайдачним. Але висвячена ієрархія вважалася нелегітимною, оскільки після проголошення Берестейської унії православна церква в Речі Посполитій була поставлена поза законом.

Ставши Київським архімандритом у 1628 p., 30-літній Петро Могила спрямував свою діяльність передусім на захист володінь Києво-Печерського монастиря та відновлення його святинь, заснував Голосіївську пустинь, доклав багато зусиль для організації чернечого життя. Його діяльна й енергійна натура поєднувала в собі авторитаризм і цілеспрямованість в досягненні мети. Діяв він часом рішуче та безкомпромісно, повертаючи маєтності православній церкві. Зміцнення Києво-Печерського монастиря стало початком реформ Петра Могили, які поширилися на всі сфери церковного та культурного життя.

Перше місце в цих реформах надавалося шкільній освіті, яку необхідно було піднести на рівень, що відповідав би тогочасним польським, зокрема єзуїтським школам. Він заснував школу при лаврському Троїцькому монастирі, для організації навчального процесу запросив зі Львова Ісая Трохимовича-Козловського та Сильвестра Косова, які здобули високу освіту, навчалися за кордоном. Вони стали найближчими сподвижниками та пропагандистами всіх реформ Могили.

У школі, яка розпочала свою діяльність у 1631 році, запроваджувалося вивчення "семи вільних наук", причому викладання велося латинською мовою. Грецькій мові як невід'ємному складнику візантійсько-слов'янської культурної традиції, яку намагалися зберегти у братських школах, відводилася другорядна роль. Сучасники, та й сам Петро Могила, називали школу "гімназіум", тобто за програмою вона відповідала тогочасним середньоосвітним закладам.

Програма школи дала підставу київським міщанам побачити в ній чужий "латинський", тобто католицький, характер і вони при підтримці козацтва вимагали закрити її. Пізніше перевагу латинської мови в Лаврській школі префект Сильвестр Косов намагався обґрунтовувати необхідністю вивчення її потребами повсякденного життя, оскільки вона, поряд із польською, була мовою суду, офіційних документів; без знання її Русь називали "убогою". Братство апелювало також до заповіту померлого в цей час митрополита Йова Борецького, де він наказував мати школу при братстві, а не деінде.

Петро Могила пішов на компроміс і вступив у братство, погодився на злиття своєї школи з Київською братською й таким чином започаткував колегіум, який розпочав свою діяльність у 1632 р. з часом став вищим навчальним закладом — академією. Він забезпечив його діяльність матеріально, закупив книги, турбувався про освіту майбутніх учителів. Ще за життя Петра Могили колегіум одержав назву Могилянський. Утворенням Києво-Могилянського колегіуме завершився тривалий процес синтезу власних візантійсько-слов'янських культурних традицій з "латинськими" європейськими, що розпочався в Острозькій академії і продовжився в братських школах. Колегіум будувався на взірець єзуїтських, але на нього покладалися завдання утвердження православної віри та церкви. Навчальний заклад був всестановим, мав загальноосвітній характер, водночас готував священиків та церковнослужителів.

Новий етап у реформах Петра Могили настав з обранням його митрополитом.

Після смерті Йова Борецького митрополитом у 1631р. став Ісая Копинський — відомий церковний діяч, фундатор Київського братства, будівничий монастирів на Лівобережжі, зокрема заснованих Раїною Могилянкою. Він — автор морально-дидактичного твору "Алфавіт духовний", в якому накреслено шляхи, якими має йти людина, що прагне духовного очищення й пізнання Бога. Це — відмова від багатства і розкоші, самозаглиблення, моральне вдосконалення.

Ісая Копинський належав до консервативної частини духовенства, яка не сприймала нововведень архімандрита Петра Могили, заперечувала будь-які кроки на шляху до порозуміння з уніатською церквою, до того ж орієнтувалася на Москву, сподіваючись знайти там підтримку. Тому кандидатура Петра Могили, хоча уряд і не вважав православну ієрархію легітимною, була небажаною. Без сумніву, в польських владних колах бачили митрополитом іншу особу, більш прогнозовану й лояльну по відношенню до влади. Це стало очевидним після смерті короля Сигізмунда III — активного прихильника унії, й обрання королем 1632року його спадкоємця Владислава IV. Кандидатуру Владислава підтримувала українська шляхта, але ставила вимоги відновити православну церкву, визнати її ієрархію. На селекційному сеймі, де обирали короля, було досягнуто компромісу.

У затверджених сеймом "Статтях для заспокоєння народу руського" (1632 р.) православна церква визнавалася легітимною, їй мали повернути частину церков та монастирів, які опинилися в руках уніатів. З цього часу Київська митрополія остаточно поділилася на дві — православну та уніатську; формально жодна з церков не здобула переваги, хоча фактично уніатську підтримували урядові кола. В легітимізації православної церкви Владиславом IVсвою роль відіграло й козацтво, яке виступало в обороні православ'я й підтримкою якого король прагнув заручитися у боротьбі з Османською імперією.

Безперечно, умовою відновлення статусу православної церкви було обрання нової ієрархії, в першу чергу — митрополита, якого підтримав би уряд. Таким міг бути Петро Могила. Очевидно, тут свою роль зіграв і етнічний та політичний фактори, наближеність, по суті — злиття з впливовими польськими та українськими родинами, приналежність до династичної лінії молдавських господарів. Ця кандидатура влаштовувала й українську еліту, вона також бажала бачити на чолі церкви людину дійову, енергійну, вхожу до владних кіл Речі Посполитої. Зокрема, Петра Могилу підтримували А. Кисіль, Л. Древинський, С. Гулевич-Воютинський та ін.

10 листопада 1632 р. король Владислав IVзатвердив кандидатуру Петра Могили, а після коронації в 1633 р. надав привілей на митрополитство, в якому було зазначено, що Петро Могила достойний митрополичого сану, "члени роду Могил завжди відзначалися відданістю польській короні". Оскільки в Києві митрополитом уже був Ісая Копинський, висвячення Петра Могили спочатку на єпископа, а далі на митрополита відбулося у Львові 28 квітня 1633 р. в Успенській братській церкві, меценатами якої були молдавські господарі Могили.

Приїзд до Києва митрополита лаврський вчений гурток вітав панегіриком "Євфонія веселобр-мячая", датованим 5 липня 1633 р. У цьому панегірику висловлено надію, що Петро Могила стане "славою, короною і обороною" православної церкви, "її Атлантом і діамантом". Водночас Петро Могила мав знайти порозуміння з Ісаєю Копинським. Він змусив його зректися сану й залишити Київ, проте конфлікт тривав до самої смерті Ісаї в 1640 р. Протистояння між ними ґрунтувалися, в першу чергу, на розумінні подальших шляхів розвитку церковного життя. Петро Могила мав намір піднести православну церкву шляхом упорядкування організаційної структури, уніфікації догматики та обрядової системи, реорганізації чернечого життя, відновлення святинь та освіти духовенства. Консолідувавши належним чином церковне життя, Петро Могила виношував плани об'єднання української церкви. Погляди Ісаї Копинського залишалися в колі традиційних уявлень і розуміння релігійної ситуації, в центрі якої було протистояння з уніатами.

Ставши митрополитом, Петро Могила зберіг за собою і архімандритство Києво-Печерського монастиря, об'єднавши таким чином в одних руках можливості провідного монастиря та митрополії й зосередивши їхні матеріальні можливості на розбудову церкви.

Повертаючи відібрані маєтності, він досить часто, не чекаючи рішення суду, вдавався, як свідчать документи того часу, до "ґвалтовних наїздів". Ще до висвячення він відібрав від уніатів Софійський собор і розпочав його відновлення, вкладаючи як свої власні кошти, так і збираючи їх по всій митрополії. Серед жертводавців були українська та білоруська шляхта, міщани, духовенство. У Софійському соборі було споруджено меморіал князя Володимира — цим Петро Могила підкреслював заслугу князя в запровадженні християнства на Русі, сталість традицій церковного життя. Відбудовувалися й інші пам'ятки давньоруського періоду — Михайлівський собор Видубицького монастиря, Десятинна (на основі фундаменту давньоруської) та Василівська церкви. Для розпису реставрованої церкви Спаса на Берестові були запрошені грецькі майстри. На одній із фресок, виконаній к 1643 — 1644 pp., зображений Петро Могила, що підносить князю Володимиру оновлений храм.

Називаючи Україну своєю "отчизною", Петро Могила не поривав зв'язків зі своєю батьківщиною. Він сприяв поширенню освіти і книгодрукування в Молдові та Волощині. На власні кошти спорядив друкарню й відправив її в 1635 р. разом з київським друкарем Тимофієм Вербицьким до волоського господаря Матвія Бесараба, де вона почала діяти в м. Кімполонгу. Він сприяв організації друкарні в Молдавському князівстві, в Яссах у 1641 р. Тут же київськими вчителями було організовано школу, подібну до Київського колегіуму.

Петро Могила помер несподівано 1 січня 1647 р. (за новим стилем). Незадовго до смерті він уклав заповіт; власні кошти — будинки, срібло — заповідав колегіуму, а також бібліотеку "різними мовами, яку фундував все своє життя". Патронами колегіуму просив бути представників провідних князівських і шляхетських родин, "щоб ця єдина твердиня православної Руської церкви прихильністю, піклуванням і патронатством їх милостей на збільшення хвали Божої й виховання православноруських діток постійно тривала". Частина срібла, грошей, митрополичого одягу передавалася Києво-Печерському монастирю, церквам, які він відбудовував, монастирям, шпиталям.

Поховали Петра Могилу 19 березня 1647 р. в Успенській церкві Києво-Печерського монастиря.

У 1996 р. Петра Могилу прилучено до лику святих.

2. ТВОРЧІСТЬ ПЕТРА МОГИЛИ

Церковні реформи здійснювалися в трьох основних напрямках — канонічному, літургійному та церковно-адміністративному. Разом зі своїми соратниками митрополит уклав системний виклад основних засад православного вчення "Сповідання православної віри", у підготовці якої основну роль відіграв Ісая Трохимович-Козловський.

На основі "Сповідання православної віри" було укладено короткий Катехізис ("Собраніє короткой науки о артикулах віри"), виданий спочатку польською в 1645 p., а потім слов'янською мовами. Катехізис перевидавався у Львові 1646 року та в Москві 1649 року. Вперше повністю "Сповідання" Петра Могили було видано грецькою мовою в Голландії 1667 p., що свідчить про інтерес до цієї праці європейських теологів. Румунською мовою опублікований у 1691 p., aцерковнослов'янською у Москві 1691 р. Отже, "Сповідання православної віри" та укладений на його основі Катехізис стали подією не лише для української православної церкви, — ними користувалися у всіх православних церквах.

На соборі у Києві обговорювалися й питання внутрішнього церковного життя. Для зміцнення дисципліни та контролю над виконанням пастирських обов'язків було запроваджено поділ на єпархії, організовано консисторію, яка здійснювала духовний суд. Передбачалося скликання щорічних єпархіальних пастирських соборів, де мало брати участь усе духовенство, діяльність єпархії контролювали митрополичі візитатори. Особливого значення надавалося освіті духовенства, його високим моральним цінностям, відданості пастирському служінню. Упорядковуючи організаційну структуру православної церкви, Петро Могила багато в чому орієнтувався на католицьку, яка зміцніла й консолідувалася від кінця XVIст. Своїми церковними реформами Могила повертав підірваний внаслідок Реформації авторитет церкви та вплив на суспільне життя.

Наступним кроком на шляху реформування була уніфікація обрядової системи української православної церкви. Петро Могила та його оточення уклали й видали в 1646 р. фундаментальну книгу "Требник", де виписані всі чини та обряди, що мають місце в православній церкві. "Требник" складається з трьох частин: в першій викладено порядок відправи семи таїнств, в другій — чини на освячення, в третій — молитви на різні дні й нагоди. У передмові до видання Петро Могила писав, що "противники наші називають наших духовних неуками, які лічби, форми, матерії, інтенції і наслідків тайн божественних не знають", натякаючи на працю колишнього ректора Київської братської школи Касіяна Саковича, що перейшов в унію, а далі в католицизм ("Перспектива", 1642 p., Краків). Касіян Сакович різко критикував православну церкву за відсутність у ній чіткої структури, уніфікації відправ, низький рівень освіти духовенства, участь мирян у церковному житті, вважав, що й реформи Петра Могили не врятують церкву, а тому пропонував визнати єдиною істинною вірою католицьку.

Відповіддю Саковичу став полемічний твір "Літос", написаний за участю Петра Могили й виданий польською мовою в лаврській друкарні 1644 р., та "Требник". Для укладання "Требника" використовувалися як друковані слов'янські, грецькі, так і католицькі джерела, зокрема "Ритуал" папи Павла V, в ньому є також нові, не згадані ні в греко-слов'янських, ні в католицьких требниках. В обрядовій системі, викладеній в "Требнику", були збережені риси, характерні саме для української церкви, оскільки в обрядах, як і в оздобленні церков, відображаються релігійні переживання певної етнічної спільноти. "Требником", як і "Катехізисом" користувалися в багатьох країнах православного ареалу.

Петро Могила реформував і діяльність друкарні Києво-Печерського монастиря. З друкарні виходять книги, необхідні для літургійної служби та проповідей. Це "Служебник" (1629 p.), "Тріодь цвітна" (1631р.), "Євангеліє учительне" (1637 p.). У передмовах-присвятах до лаврських видань, написаних Петром Могилою, проповідується ідеал високого пастирського служіння. У передмові до "Євангелія учительного", перекладеного книжною українською мовою того часу, йдеться про "перевагу священицького стану над станом цесарським та королівським, яким влада від Бога дана над маєтностями, ґрунтами і над тілом людським". А священики володіють душею людською, яка "зацнійша єсть за тіло". Вони мусять бути прикладом для свої пастви, відзначатися високими моральними чеснотами, доброю освітою, знанням Закону Божого та переказів церковних:

Служіння вимагає від священика постійної духовної праці, бо "хто пасе отару, не має спати", — писав Петро Могила у передмові до "Требника". Коло видань розширилося завдяки запровадженню від 1633 р. друкування польською та латинською мовами. Першими польськомовними та латиномовними виданнями стали панегірики, піднесені Петру Могилі від імені студентів колегіуму та лаврських типографів. Польською мовою було здійснено видання "Патерикона" (1637 р.) Сильвестра Косова, що містив виклад житій печерських угодників та "Тератургеми, альбо чуда" (1638 р.) Афанасія Кальнофойського з описом чуд, які відбувалися в Києво-Печерському монастирі. Виданням цих книг, адресованих в першу чергу католикам, переслідувалася мета показати, що православна церква має такі ж форми церковного життя, як і католицька. Наявність власних святих, святість яких підтверджено чудами, є ознакою святості та істинності церкви. Петро Могила власноручно записав чуда зцілення святими миррою і водою, молитвами і поклоніннями іконі Божої матері в Києво-Печерському монастирі та перекази про чуда, що мали місце в Галичині, на Волині, в Молдавії. Його записи цікаві також побутовими деталями, тонкими психологічними спостереженнями стану вірянина:

Митрополит надавав великого значення піднесенню авторитету чернецтва, яке визначав як "християнського життя досконалість", що має ґрунтуватися на любові до Бога. Взагалі принцип любові у Петра Могили, за визначенням відомої дослідниці його спадщини В.М. Нічик, "є засадовим щодо всієї системи філософсько-теологічних роздумів". Він поділяє любов до Бога на світську й духовну, які не можуть стати єдиним цілим, оскільки "ніхто не може двом панам слугувати". Так писав Петро Могила у своїх замітках про високе призначення чернечого життя. Служіння Богу вимагає самозречення, означає відмову від "марностей світу сього"; чернець набуде досконалості в духовній праці, в молитвах. Петро Могила проповідував принципи діяльного чернечого життя, прикладом якого були його сподвижники та однодумці.

На засадах любові до Бога і ближнього, милосердя, терпіння побудована проповідь Петра Могили "Крест Христа Спасителя", виголошена в день христопоклонної неділі й видана у 1632 р. У тлумаченні євангельської сентенції "хто хоче йти за мною, нехай візьме хрест свій і йде за мною" акцентується увага на індивідуальності кожної людини, яка має нести свій хрест з любов'ю до Бога та терпінням і водночас наголошується на свободі вибору. Спаситель нікого не змушував силою слідувати йому — "хто не хоче, той хай не йде". На противагу кальвінському вченню, за яким добро й спасіння, або ж зло й падіння, наперед визначені, Петро Могила пише: "Божий промисел для багатьох є причиною піднесення, але нікому не є причиною падіння". Спасіння людини залежить від самозречення, відмови від багатства, почестей та слави, готовності "життя своє віддати заради Христа і віри святої". Він закликав співвітчизників творити добрі справи, не шкодувати маєтностей на оздобу церков, шкіл, підтримувати своїх духовних служителів, сиріт, убогих. Звертаючись до популярної в українській словесності теми швидкоплинності і марності "світу цього" Петро Могила пише: "смерть, як злодій, приходить без вісті і все те багатство залишається". Своїм життям та діяльністю Петро Могила утверджував ці принципи високого духовного служіння. У передмовах і присвятах до лаврських видань, написаних як Петром Могилою, так і його сподвижниками, присутні роздуми про співвідношення світської та духовної влади, поява їх обумовлювалася пошуками ідеального покровителя руського народу. За зразок служили візантійські пам'ятки, в яких простежується ідея сильної авторитарної влади в поєднанні з християнськими чеснотами, відповідальністю за своїх підданих, високими моральними якостями правителя. Невипадково лаврським гуртком за участі Петра Могили було здійснено переклад з грецької візантійського твору VІ ст. "Настанови диякона Агапіта цезарю Юстиніану"( видана лаврською друкарнею в 1628 році). У ній змальовано образ ідеального володаря, яким може бути або "філософ на троні, або король, що філософствує"; водночас підкреслено моральне право архієреїв наставляти володарів. Цікаво, що інша подібна пам'ятка візантійської літератури X ст. "Настанова цезаря Василія сину своєму Леву", епіграфом до якої взята та сама сентенція про "філософа на троні чи короля, що філософствує", була перекладена й видана Дем'яном Наливайком у збірнику "Лікарство на оспалий умисел чоловчий" (Острог, 1607 p.). Її адресовано безпосередньо князю Костянтину Острозькому як головному репрезентанту руського народу в Речі Посполитій, "некоронованому володарю Руси". Примірник цієї книги містився в бібліотеці Петра Могили з його власноручним написом (нині зберігається у відділі стародрукованої та рідкісної книги Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України).

Використання Петром Могилою у своїх реформах надбань католицької догматики та церковної практики не робило його ані католиком, ані уніатом, але наближувало українську православну церкву до усвідомлення необхідності примирення з уніатською церквою — "Руси з Руссю", як писали сучасники. Екуменічна ідея Петра Могили була значно ширшою за ту, яку пропонував православній церкві римський престол, втілюючи її в унії.

В трактаті "Думка одного польського шляхтича грецької віри", авторами якого вважають А. Кисіля і П. Могилу, накреслено можливий шлях єднання православних та уніатів на основі утворення незалежного Київського патріархату, оскільки основною перешкодою до порозуміння між православними та уніатами є не догматичні розходження, а визнання уніатами примату Папи Римського.


ВИСНОВОК

Отже, Петро Могила був автором або ж соавтором таких важливих для церкви творів, як "Сповідання православної віри", Катехізис ("Собраніє короткой науки о артикулах віри"), "Требник", "Літос", "Служебник", "Тріодь цвітна", "Думка одного польського шляхтича грецької віри", "Євангеліє учительне", проповідь "Крест Христа Спасителя", переклад "Настанови диякона Агапіта цезарю Юстиніану".

Петро Могила консолідував українську православну церкву, зміцнив авторитет духовенства та чернецтва, забезпечив розвиток шкільної освіти, книгодрукування. Його діяльність безпосередньо вплинула на формування національної свідомості українського народу. Тому він зробив важливий внесок у протосоціологічну науку.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.

2. Мосіяшенко В.А., Курок О.І., Задорожна Л.В. Історія педагогіки України в особах: Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. – 266 с.

3. Соціологія: Підручник / За редакцією В.М. Пічі. – Львів: "Новий Світ – 2000", 2004. – 277 с.

4. Хроніка – 2000 / За ред. Ю. Буряка. – Київ: Фонд сприяння розвитку мистецтв, 2004. – 728 с.

5. Юрій М.Ф. Соціологія. – К.: Дакор, 2005. – 552 с.

6. Дзюба О. Петро Могила: церковний і освітній реформатор // Світогляд. – 2007. – №4. – С.12-20.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:31:13 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:04:18 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Соціально-політичні проблеми у творчій спадщині Петра Могили

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru