Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Розвиток соціології в Україні

Название: Розвиток соціології в Україні
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: контрольная работа Добавлен 08:20:48 29 августа 2010 Похожие работы
Просмотров: 126 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

План

Вступ

1. Зародження і розвиток соціологічної думки в Україні

2.Соціологічні дослідження українських вчених в еміграції

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Україна багата на видатних людей. Це стосується і такої науки як соціологія. Однак дана наука розвивалась особливо вдало в період, так званого, українського Відродження. В цей час практично зароджується сучасного типу соціологія, яка сьогодні, в певній мірі, відновлює свої сили в Україні.

До специфічних особливостей розвитку української соціології слід віднести ту обставину, що соціологічні дослідження радянського періоду поступово втрачають наукову значимість і об’єктивність, тоді як можливість достатньо вільного розвитку соціологічної думки в еміграції породжує появу великої кількості серйозних соціологічних праць, які складають нині класику української соціології. Можна навіть сказати, що саме на початку 20-х рр. за кордоном розпочинається швидкий розвиток української соціології та виокремлення її деяких дослідницьких напрямів. Не скута жорсткими межами однієї панівної ідеології, соціологічна думка українських вчених охоплює різноманітні явища суспільного життя як в Україні, так і за її межами.

1. Зародження і розвиток соціологічної думки в Україні

Історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес донедавна практично не досліджувалася. Нині у зв'язку з процесами державотворення та національно-культурного відродження потреба у науковому знанні еволюції вітчизняної соціальної думки, починаючи від її витоків до інституціалізації як академічної науки, набуває особливого значення. Вона відтворює низку проблем, пов'язаних зі складними процесами становлення і розвитку українства від початків його історії до сьогодення.

Протосоціологічний період її розвитку охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст. Його історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знання під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:

протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період - V - кінець XV ст.);

протосоціологічне знання козацької доби (від початків козацтва до зруйнування Січі — кінець XV — третя чверть XVIII ст.);

протосоціологія доби відродження України (кінець XVIII — середина XIX ст.). [1]

Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX — XIII ст.), і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності — Київської Русі, яка постала в результаті об'єднання східнослов'янських племен навколо політичного й культурно-економічного центру — Києва й Середнього Подніпров'я. Елементи соціологічної думки містять праці найдавніших українських мислителів.

Київський князь Володимир Мономах (правив у 1113 1125 рр.) у "Повчанні дітям" дає настанови на праведне життя, справедливий соціальний устрій, закликає долати міжусобиці заради єдності землі Руської, громадянського миру.

Різноманітним історико-соціологічним матеріалом насичені літописи Київської Русі XI—ХШ ст., найпомітніший серед яких "Повість минулих літ", авторство якого належить ченцеві Києво-Печерського монастиря Несторові. Подієвий спектр увиразнює головну його ідею, яка полягає в обстоюванні єдності Руської землі та політичної незалежності.

Вихід на історичну арену Галицько-волинської держави засвідчив "Галицько-волинський літопис" — важливе джерело інформації про соціальне життя на західноукраїнських теренах.

Соціально-економічне, політичне і духовне життя різко змінилося у XIII ст. у зв'язку з пануванням на українських землях монголо-татарського іга. У XIV ст. центрально-українські землі були захоплені Великим князівством Литовським. Більшість галицько-волинських земель опинилася під польською владою. З півдня дошкуляли татарські напади.

Історична доля українського народу витворила своєрідний соціальний феномен — козацтво — проміжну верству між шляхтою і селянством, на яку не поширювалися ні кріпацтво, ні панщина. Особливість його в тому, що Україна, не будучи державою, фактично існувала як унікальна державно-правова система, суб'єктом якої було козацтво. З ним пов'язані і перші переписи населення в Україні, формування козацьких реєстрів, створення війська реєстрових козаків. [2]

У середині XVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566), якого сучасники називали українським (рутенським) Демосфеном. Він обґрунтував положення, згідно з яким королівська (державна) влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які підкоряються королю добровільно. Перед законом як гарантією розвитку та існування держави рівні всі, навіть королі. На думку С. Оріховського, природне право (закон) важливіше від законів, які регулюють відносини у суспільстві і які за необхідності можна змінити.

Виникнення держави спричинене двома факторами: вродженим людським недоліком, який вимагає взаємної допомоги, і вродженою схильністю людей до зближення, яка ніби "клеїть" їх, в'яже одним вузлом. Обов'язок держави щодо громадянина — гарантувати кожному право на існування. Вона повинна дбати про освіту громадян, "адже ніхто нічого не зробить корисного навіть у самому незначному мистецтві, якщо не буде вчитися", сприяти розбудові нових шкіл. Обов'язки індивіда перед державою ще вищі, його діяльність має спрямовуватися передусім у руслі інтересів держави.

Суспільні погляди С. Оріховського відіграли етапну роль у розвитку вчення про державу від середньовічних концепцій до теорій держави і права XVII— XVIII ст. Щодо багатьох положень він випередив таких мислителів, як: Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж. Боден та ін. В Україні і Росії його ідеї розвивали діячі Киє-во-Могилянської академії, зокрема Феофан Прокопович (1681—1736).

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. найпомітнішою постаттю в українському духовному житті був Іван Вишенський (між 1545(50) — після 1620), який у своїх полемічних творах обстоював ідею свободи, рівності, справедливості.

У цей час центр освітнього, інтелектуального життя переміщується з Острозької академії до Києво-Могилянської, найпомітніші діячі якої Петро Могила, Стефан Яворський, Павло Величковський, Юліан Кониський, Феофан Прокопович, крім власне духовних літературних праць, приділяли увагу відносинам церкви і держави, церковній та світській владі.

Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український філософ, письменник Григорій Сковорода (1722—1794), який науку про людину вважав найважливішою і найвищою з усіх наук. Не заперечуючи ролі й значення технічних досягнень, найголовнішою він вважав науку про умови та способи забезпечення щасливого життя, про людину та її щастя.

Особливу цінність має його концепція спорідненої праці. Сковорода чи не першим із вчених нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя на найпершу життєву потребу та найвищу насолоду. Смисл людського буття він вбачав у праці, а справжнє щастя — у вільній праці за покликанням. Думка про визначальну роль спорідненої праці у забезпеченні щасливого життя вперше набула рис загального принципу вирішення проблеми людського щастя і смислу людського буття.

Безпосереднім суб'єктивним виявом людського щастя Сковорода вважав внутрішній світ, добрий сердечний настрій, душевну міць. Досягти цього можна, втілюючи веління своєї "внутрішньої натури", пізнаного в собі Бога. Цією "внутрішньою натурою" є спорідненість із певними видами праці. Люди мають пізнати самі себе, свої здібності й виробити адекватний своїй природі спосіб життя. Спорідненість, покликання і є справжнім Богом у людині.

У такому контексті розглядає Сковорода й проблему соціальної нерівності, визнаючи тільки одну — нерівність обдаровань і покликань, тобто нерівність природного походження. Звідси його принцип "нерівної рівності". "Бог, — писав Сковорода, — богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместимости. Над фонтаном надпись сія: "Неравное всъм равенство"... Меншій сосуд менъе имъет, но тем равен єсть большему, что равно єсть полный". З цих позицій критикує він суспільні вади, ратуючи за моральну перебудову світу шляхом подолання неспорідненої праці, бо саме вона породжує суспільні вади. Треба займатися тією справою, для якої людина народжена.

Великого значення у пізнанні людської природи, у виборі людиною свого місця у житті Сковорода надавав практиці, вправам, які вдосконалюють природні дані. Наука і звички повинні спрямувати людину на шлях спорідненої, корисної для суспільства праці, яка є основною сферою вияву сутності людини в її високих духовних прагненнях.

У творчості Г. Сковороди започатковані й ідеї екзистенціалізму (філософська течія, що на першому плані розглядає людину та її переживання), які у світовій науці стали розробляти тільки через століття. Його роздуми сповнені гуманізму, конструктивного змісту і варті сучасного ґрунтовного дослідження.

Отже, суспільні концепції, які постали в Україні в період від античності до XIX ст., охоплювали широке коло соціальних проблем і підходів до їх вирішення. З позицій свого часу, тодішнього рівня знань автори намагалися осмислити окремі і загальні соціальні явища, що створювало інтелектуальне підґрунтя для подальшого вивчення суспільства як системи, механізмів його функціонування. У тогочасній українській протосоціологічній думці домінують загальні закономірності становлення й еволюції соціологічного знання та специфічні особливості, зумовлені розвитком української історії. Ця специфіка відображена у соціальній проблематиці, пов'язаній з боротьбою етносу за свою політичну й національну незалежність, громадянські права та свободи, за національні соціальні інститути. Наприкінці XVIII ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань. Багато праць цього періоду, передусім "Опис весільних обрядів" Григорія Калиновського, "Землеописания о Малия России" М. Туранського, "Записки о Малороссии" Ярослава Маркевича, "Історія Малої Росії" Дмитра Бантиш-Каменського, "Історія русів" невідомого автора засвідчують появу системних українознавчих студій, в контексті яких досліджувалося і соціальне життя народу.

Подальший розвиток та якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефодіївського братства , ідейне ядро якого утворювали Микола Костомаров, Михайло Гулак, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Володимир Білозерський, Олександр Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала "Книга буття українського народу" М. Костомарова, в якій історія України розглядається у контексті світового історичного процесу, а соціософські міркування автора насичені ідеями всеслов'янського братства і відродження України. [3]

2. Соціологічні дослідження українських вчених в еміграції

До специфічних особливостей розвитку української соціології слід віднести ту обставину, що соціологічні дослідження радянського періоду поступово втрачають наукову значимість і об’єктивність, тоді як можливість достатньо вільного розвитку соціологічної думки в еміграції породжує появу великої кількості серйозних соціологічних праць, які складають нині класику української соціології. Після поразки національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. багато провідних українських науковців, особливо суспільствознавців, були змушені емігрувати. Вони опинилися за межами батьківщини, передусім у країнах, близьких до кордонів України, де і розгорнули працю зі створення українських навчальних та науково-дослідних закладів. У складних умовах перебування на чужині не припиняються їх студії у площині соціогуманітарних наук, надто соціології. Можна навіть сказати, що саме на початку 20-х рр. за кордоном розпочинається швидкий розвиток української соціології та виокремлення її деяких дослідницьких напрямів. Не скута жорсткими межами однієї панівної ідеології, соціологічна думка українських вчених охоплює різноманітні явища суспільного життя як в Україні, так і за її межами. Незважаючи на відносну відірваність від досліджень на батьківщині, українські соціологи дістали можливість ширшого ознайомлення їз надбанням західної класичної соціологічної спадщини і модерними науковими розвідками у площині соціології, що стає вагомою підставою входження української соціології у світовий науковий процес як його органічної частки. Тому навіть на чужині українські соціологи не почувалися провінційними, гідно репрезентуючи свої надбання серед доробку зарубіжних учених. [5]

На початку 20-х рр. серед української політичної та наукової еміграції виростає природне бажання і конкретний план організації соціологічних студій і дослідів, включно із заснуванням спеціальної української інституції за кордоном, у якій би знайшов вияв широко розвинутий тоді світовий рух соціологічної думки. Відбувається це передусім за ініціативою великого історика України та її першого президента М. Грешевського, який добре розумів вагу наукового синтезу суспільних наук загалом і соціології зокрема, будучи переконаним у необхідності наукового вивчення суспільства, його аналізу для підведення наукових підвалин під українську визвольну та державотворчу політику.

М. Грушевський ставить собі за мету організувати Український соціологічний інститут (УСІ) у Женеві, щоб у такий спосіб відзначити спадковість праці М. Драгоманова та його колег у 70-80-х рр. Однак цього осягнути не вдається, і осередком УСІ з 1919 р. стає Відень. Початковий період його діяльності обмежується трьома ділянками: влаштуванням публічних лекцій, організацією бібліотеки і, що найважливіше, видавничою справою. У числі найбільш помітних публікацій УСІ у Відні відзначимо такі: М. Грушевський, "Початки громадянства. Генетична соціологія" (1921), В. Старосольський, "Теорія нації" (1919), М. Шраг, "Держава і соціологічне суспільство" (1923), М. Лозинський, "Галичина в 1918-1920 рр." (1922) та ін.

УСІ у Відні існує і діє до повернення М. Грушевського та його найближчих співробітників в Україні у березні 1924 р. Українські соціологічні студії в еміграції надалі жваво розвиваються у Чехословаччині, в Празі. Саме "празький період " української соціології можна вважати найбільш плідним в її історії. Він розпочинається зібранням кращих сил українських соціологів під егідою Соціологічного товариства, заснованого у Празі 1 жовтня 1923 р. з ініціативи голови Українського громадського комітету, колишнього міністра земельних справ в уряді УНР Микити Шаповала. Після річного організаційного етапу 1 листопада 1924 р. у Празі було засновано Український інститут громадознавства (УІГ), який упродовж восьми років свого існування очолюваний М. Шаповалом розгортає активну наукову діяльність у галузі соціології. І хоча після смерті свого керівника у 1932 р. його активність відчутно знижується, все ж УІГ продовжує діяти у Празі аж до 1945 р. Основними напрямками його діяльності виступають:

· Видрук 6 чисел першого і єдиного тоді українського соціологічного часопису "Суспільство" (1925-1927);

· Публікації книг українських соціологів, серед яких слід особливо відзначити наступні: М. Шаповал, "Українська соціологія", "Соціологія українського відродження" (1927), "Загальна соціологія" (1929), "Соціологія України" (1933), "Соціологія і політика: Підручник соціотехники"(без року видання) та ін., М. Мандрика, "Соціологія і проблема соціального виховання у Сп. Шт. Америки"(1925) та ін.;

· Читання лекцій і підготовка рефератів з найбільш актуальних проблем української та зарубіжної соціології.

Окремо слід зупинитися на першому українському підручнику з соціології М. Шаповала (1929) "Загальна соціологія". У ньому автор визначає суспільство як суму всіх відносин між людьми. Інше визначення суспільства включає його опис у складі 4 основних складових елементів:

· прості скупчення,

· складні скупчення,

· агрегати (комбінація простих і складних скупчень),

громади (спільноти).

Отже, знайомство із "Загальною соціологією" М. Шалапова дозволяє побачити певну цілісну соціологічну концепцію у стилі структурного функціоналізму; вона може слугувати прикладом синтезу західних соціологічних вчень з українським соціологічним матеріалом, особливо коли мова йде про соціологічний аналіз суто українських соціальних феноменів.

Реальною спробою організації і розповсюдження соціологічної освіти і навичок соціологічних досліджень серед української молоді в еміграції виступає відкриття і діяльність спеціальних кафедр соціології в українських вищих навчальних закладах у Чехословаччині. У 1922 р. засновується Українська господарська академія у Подєбрадах, на економічно-кооперативному відділенні якої створюється кафедра соціології. Соціологію, а також соціологічну теорію нації викладає О.-І. Бочковський. У вищому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова, відкритому у 1923 р. у Празі, також засновується кафедра соціології, яку очолює С.Ріпецький, а соціологію або суміжні з нею науки з використанням соціологічного матеріалу викладають О.Ейхельман, Л. Білецький, С.Русова. В Українському вільному університеті у Празі кафедрою соціології керує О.Ейхельман, пізніше В.Доманицький; її співробітником є також відомий український соціолог і правник проф. В. Старосольський. [4]

Серед найважливіших праць, які з’являються у цьому "празькому гурті" між двома світовими війнами, слід назвати: О.-І. Бочковський, "Націологія й націографія як спеціальні дисципліни для наукового досліду нації" (1927), "Національне пробудження, відродження, самоозначення" (1931); В.Доманицький, "Засади українського рурбанізму" (1940), "Напрямні упромисловлення українського села" (1942); В.Старосольський, "Внутрішня форма слова в соціологічній термінології"(1923); М. Шаповал, "Військо й революція: Соціологічний нарис" (1923), "Місто й село" (1926), "Суспільна будова" (1936). На жаль, переважна більшість цих првць була вилучена з бібліотек та архівів Чехословаччини у 1945 р. з приходом радянської армії та перевезена у спецхрани на території України. Лише тепер з’являється можливість ретельного ознайомлення з класичними творами українських соціологів в еміграції, творчого переосмислення їх багатющої теоретичної спадщини.

Після Другої світової війни соціологічні студії і еміграції не велися планово і зосереджено; досі систематичних соціологічних досліджень про українську західну діаспору майже немає. Зацікавлення українських вчених у діаспорі були більше спрямовані на соціальні процеси в радянській Україні, менше – на придатні для їх безпосереднього спостереження явища й соціальні факти життя діаспори, переоцінку цінностей громадянського життя, людських взаємин, динаміку соціальних груп, факторів, що впливають на їх еволюцію і нову класифікацію. Відчувається брак для цієї мети систематичного матеріалу, складність урахування при дослідженнях прикмет різних поколінь української еміграції, необхіднімть складання двомовних питальників-анкет(бо молодші генерації канадських та американських українців практично не володіють українською мовою), небажання представників молодшого покоління нових емігрантів давати відверті відповіді (бо за радянських часів така відвертість могла дорого коштувати).

Разом з тим у середовищі української наукової громади в еміграції зростає розуміння необхідності так званого "соціологічного дзеркала", в якому можна було б докладніше побачити себе, свій кількісний і якісний образ, стан і розвиток, тенденції в українській спільноті. Зараз вважається, що об’єктами соціологічних досліджень серед української діаспори могли б бути три основні сфери:

· процеси асиміляції, соціальної мобільності й процеси збереження етнічної (етичної та культурної) ідентичності серед українських емігрантів;

· структура українських інститутцій, груп та громад і їх діяльності;

· типологія особистостей і способів їх поведінки у західних суспільствах. [4]

Так чи інакше ці питання та їх окремі аспекти вивчаються у повоєнні роки двома фаховими соціологами, професорами американських університетів С.Мамчуром та І.Задорожним, а також канадцями українського походження В.Кисілевським, П.Юзиком, О.Войценко, І.Теслею, М.Марунчаком. Свою соціологічну працю в давньому публіцистичному стилі продовжують Д.Донцов (проблема традицій та інстинкту боротьби в українців), М.Шлемкевич (роль інтелігенції в українському суспільному житті, спроби соціологічного дослідження психічної структури українського характеру на підставі методів, розроблених західною соціологічною думкою, та власних студій), Р.Рахманний (соціологічний аналіз основних вартостей українців під час національно-визвольних змагань та їх боротьба за збереження власної ідентичності і духовних цінностей в еміграції).

З молодшої генерації українських дослідників, схильних до студій українського матеріалу, слід згадати В.Нагірного (соціологія ідеологічних груп та етнічної ідентифікації емігрантів у США), В.Ісаїва (процеси асиміляції й акультурації українців у США та Канаді), І.Зелика, О.Симиренка, М.Савицьку, А.Винар та ін.

Існує велика група українських дослідників в еміграції, наукові інтереси яких тісно пов’язані з аналітичними розвідками соціологічного характеру тих процесів, що відбувалися й відбуваються в Україні. Серед дослідників соціально-економічних проблем та економічних відносин у сучасній Україні вирізняються Є.Гловінський, Є.Кованько-кованьківський, А.Поплюйко, Б.Винар, з молодших – В.Голубничий. Для соціології комуністичної партії в Україні важливі також праці Ю.Бориса, Б.Левицького, І.Майстренка, М.Стахова та інших. Матеріали до соціології культурних процесів є у працях Ю.Шевельова (Шереха), П.Ковалева, В.Чапленка; про розвиток літературних процесів і віддзеркалення в них суспільних відносин – у працях Ю.Луцького, Ю.Дивнича-Лавриненка, Г.Костюка, І.Кошелівця, Б.Кравцева. Широка тема національного питання в колишньому СРСР привертає увагу таких дослідників, як В.Маркусь, Я.Пеленський, Б.Кравченко, П.Потічний, Б.Чайківський. Знані в еміграції праці І.Лисяка-Рудницького, О.Мотиля, Р.Шпорлюка зараз знаходять свій шлях до українського читача в Україні. Багатобічні досліди соціологічного характеру проводять В. Янів ("Психологія в’язня", "Психологічні основи окцинденталізму"),

О. Кульчицький ("Світовідчування українця", "Геопсихічний аспект в характерології української людини", "Риси характерології українського народу", "Український персоналізм: філософська і етнографічна синтеза"), Є. Онацький ("Українська емоційність", "Імперіальзм духа", "Основи суспільного ладу"), Б. Цимбалістий ("Родина і душа народу"),

М. Шлемкевич ("Загублена українська людина", "Галичанство", "Фронт української правди") та багато інших.

Водночас слід зазначити, що в еміграції тепер не існує поважної соціологічної інституції, яка б об’єднувала українських дослідників старшого та молодшого покоління та впорядковувала їх студії. Немає й спеціального видання соціологічного характеру, а видруковані праці й джерельні матеріали у ділянці соціологічних студій доводиться шукати у багатьох напрямках. Сьогодні, коли відкриваються широкі можливості для навчання та наукового стажування української молоді за кордоном, така інформація може слугувати певним дороговказом у морі західної соціологічної літератури. Нарешті, вперше за довгі часи відкриваються відділи зарубіжної україністики у наших бібліотеках та фонди "репресованої" літератури, недоступні раніше для дослідників, що дозволить всім зацікавленим зазернути у світ наукових пошуків наших співвітчизників під час перебування в еміграції. [4]

Висновок

У висновку, слід підкреслити, що своєрідний шлях розвитку української соціологічної думки, на жаль, не завершився дотепер ні у краю, ні на чужині виробленням сучасного потужного, категоріально синтезованого компендіуму, з якого би починалась сучасна українська соціологія. У цьому плані ми значно відстали від інших народів, і малою втіхою для нас є згадка про штучне гальмування наукових досліджень у галузі соціології протягом останніх десятиліть історії України. Тому процеси національного відродження, які прокладають собі шлях у сучасній Україні, безпосередньо торкаються й соціології. На часі першочергове завдання – створення самобутньої і водночас модерної української соціологічної науки, здатної принести велику користь своєму народові у важкий і щасливий час державотворення.

Отже, після велетенських суспільних і державних катаклізмів та найбільших соціологічних експериментів в історії людства українська суспільно-політична думка стала перед переконанням відродження народу, як суспільний процес може бути зрозумілим і поясненим лише соціологічно, і навіть основне питання практичної політики — куди і якими шляхами повинен іти народ — може знайти своє вирішення саме у соціології.


Список використаної літератури

1.Піча В.М.,Черниш Н.Й., Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки. — Львів: 2005.

2.Соціологічна думка України: Навчальний посібник. — К.: 2003.

3.Черниш Н.Й. З історії розвитку соціології в Україні // Современное общество. — 1993. — № 1.

4.Черниш Н.Й. Соціологічні дослідження українських учених на еміграції // Современное общество. — 1994. — № 1.

5.Шаповал М. Українська соціологія. — Прага: 1927.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:26:37 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
22:01:07 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Розвиток соціології в Україні

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151091)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru