Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Постсоціологічний період в розвитку соціологічної думки: Ф. Знанецький і Т. Парсонс

Название: Постсоціологічний період в розвитку соціологічної думки: Ф. Знанецький і Т. Парсонс
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 15:58:11 21 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 95 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

1 Флоріан Знанецький (1882-1958)

1.1 Концепція гуманістичного коефіцієнта

1.2 Соціологія як наука про культуру

1.3 Теорія соціальних дій

2 Толкотт Парсонс (1902-1979)

2.1 Теорія дії

2.2 Концепція соціальної системи

2.3 Соціальні зміни

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Постсоціологічний період в розвитку соціологічної думки починається з кінця ХІХ ст. В цей період формуються нові теорії та моделі соціального розвитку, започатковані Ф. Знавецьким та Т. Парсонсом.

За Ф. Знавецьким, соціологія як наука про культуру має відмовитися від будь-яких претензій на універсальність. Культура як цілісність не може взагалі стати темою будь-якої окремої науки. Отже, предметом соціології є не всі, а тільки специфічні явища культури. Щоб надати їй статусу науки і бути у змозі цей статус обґрунтувати, слід показати, що ці специфічні явища культури існують поряд з іншими культурними явищами. Польський соціолог вважає такими специфічними явищами культури різноманітні соціальні системи. Отже, "завданням соціології є вивчення соціальних систем, а не інших видів культурних систем".

У 30-ті роки, коли в американській соціології панував емпіризм, Т. Парсонс стверджував, що соціологія як наука найбільше потребує теорії, емпіричні факти, не підтверджені теорією, не можуть пояснити складних соціальних явищ. Разом з тим теорія не виникає сама собою з процесу накопичення емпіричних даних, останні в певному розумінні самі є похідними теорії. На його думку, теоретичні категорії, що їх має у своєму розпорядженні вчений, завжди становлять попередні умови ефективної наукової праці. В цьому зв'язку емпіричні факти постають перед дослідником як певні реконструкції дійсності.

Соціологія у своєму розвитку повинна приводити до теорії, але вона має і починати з неї.

1 Флоріан Знанецький (1882-1958)

Наукові погляди Ф. Знавецького формувалися під впливом гострого методологічного протиборства між прибічниками позитивістської (натуралістичної) та антипозитивістської (антинатуралістичної) орієнтацій у філософії та соціогуманітарних науках. У цьому протиборстві польський учений займав антинатуралістичну позицію, яку загалом можна назвати гуманістичною, оскільки вона обґрунтовувала модель наукового пізнання з урахуванням людських, історичних та соціокультурних вимірів дійсності.

1.1 Концепція гуманістичного коефіцієнта

Проект гуманістичної соціології Ф. Знавецького обґрунтовується за допомогою так званого гуманістичного коефіцієнта. Специфіка і функції цього коефіцієнта розкриваються в працях "Соціологія виховання" (1928—1930), "Метод соціології" (1934), "Науки про культуру" (1952).

За Ф. Знанецьким, культурна дійсність не існує поза гуманістичним коефіцієнтом. Міф, твір мистецтва, мовне вираження, інструмент, право, соціальний лад є тим, чим вони є тільки як свідомі людські явища. Пізнання цих явищ можливе лише завдяки досвіду та дії свідомих індивідів або груп індивідів, які створили їх і користуються ними.

Як евристичний інструмент пізнання гуманістичний коефіцієнт пов'язаний з онтологічною характеристикою культурних фактів, а також з методологічним підходом до їх дослідження. В онтологічному плані гуманістичний коефіцієнт підкреслює залежність будь-яких культурних явищ чи фактів від людського досвіду та діючих суб'єктів. Факти культури є "чиїмись", вони не бувають "нічиї". Це означає, що на противагу вченому-природознавцю, який намагається виявити деякий порядок поміж емпіричних фактів, повністю незалежних від свідомих людських елементів, дослідник культури намагається визначити деякий порядок поміж емпіричних фактів, які залежать від цих елементів, ними створені та підтримані [3, с. 60].

Іншими словами, будь-який емпіричний факт, що досліджується, слід розглядати крізь призму гуманістичного коефіцієнта, "тобто так, як цей факт уявляється тим людським індивідам, які його відчувають і використовують".

За допомогою гуманістичного коефіцієнта Ф. Знавецький вказує насамперед на специфічність культурних фактів. Разом з тим він виступає проти суб'єктивістської інтерпретації цього коефіцієнта. Зовсім не обов'язково, вважає вчений, будь-яка цінність у складі культури має належати сфері досвіду кожного індивіда. Досить, щоб вона належала йому потенційно. Сфера культури, в якій значення піддається об'єктивації, перебуває за межами індивідуального досвіду. Об'єктивність цінностей тут, щоправда, ніколи не буває повною, проте вона тим повніша, чим більш внутрішньо монолітною є система цінностей.

У цілому концепція гуманістичного коефіцієнта, по-перше, репрезентує новий погляд на ті явища, якими займалась натуралістична соціологія, по-друге, з її допомогою здійснено спробу розширити традиційне коло соціологічних інтересів. Не заперечуючи впливу чуттєвих явищ на культурне життя, Ф. Знанецький вимагав, щоб цей вплив визначався "в гуманістичних термінах". Він підкреслював, що. "достеменне середовище соціальних груп — це не те середовище, котре доступне спостерігачеві і пізнане ним... це те, що самі члени тих груп сприймають як дане протягом їхнього досвіду".

У людському досвіді, вважає Ф. Знанецький, наявні предмети, які не тільки мають значення, а й частково — іноді майже повністю — є нематеріальними у своєму змісті та невідповідними чуттєвому сприйняттю. Такими предметами є, наприклад, міфи та інші релігійні факти, політичні інститути, зміст літературних творів, наукові та філософські поняття. В цьому зв'язку не випадково культура, за Ф. Знанецьким, постає значною мірою як "духовна" дійсність [6, с. 31].

1.2 Соціологія як наука про культуру

Ф. Знанецький вважав соціологію однією з наук про культуру. Визначення місця соціології з самого початку було пов'язане з питанням про те, як можлива соціологія як наука.

Свою думку щодо цього питання вчений висловив у 30-х роках у своїй праці "Метод соціології", що з'явилася в період перетворення соціології із синтетичної дисципліни, орієнтованої на широкі суспільно-історичні узагальнення, на науку аналітичну, яка досліджує специфічні царини емпіричних даних. На думку Ф. Знанецького, соціологія, по-перше, не може бути загальною соціальною наукою, вона має бути тільки спеціальною науковою дисципліною зі своїм особливим предметом досліджень. По-друге, на противагу позитивістським концепціям вивчення суспільства соціологія займається "суттєвим значенням" соціальної дійсності. По-третє, вона тривалий час буде швидше цариною якісних досліджень, ніж кількісних обчислень.

Отже, за Ф. Знавецьким, соціологія як наука про культуру має відмовитися від будь-яких претензій на універсальність. Культура як цілісність не може взагалі стати темою будь-якої окремої науки. Отже, предметом соціології є не всі, а тільки специфічні явища культури. Щоб надати їй статусу науки і бути у змозі цей статус обґрунтувати, слід показати, що ці специфічні явища культури існують поряд з іншими культурними явищами. Польський соціолог вважає такими специфічними явищами культури різноманітні соціальні системи. Отже, "завданням соціології є вивчення соціальних систем, а не інших видів культурних систем".

Як наука про культуру соціологія орієнтована на розкриття аксіонормативного порядку соціальних явищ, тобто сталої опо-середкованості їх з боку певних взірців цінностей і норм поведінки. Для вирішення такого завдання вчений рекомендував застосовувати особливу процедуру, яку називав аналітичною індукцією. Аналітична індукція має ту перевагу перед іншими дослідницькими процедурами, що її узагальнення відбивають "суттєве в кожному окремому випадку". Вона абстрагує ознаки, що уособлюють сутність цього феномену, і узагальнення тим суттєвіші, чим більше ознак підтверджуються як повторювані або подібні для більшості випадків. Тому аналітичну індукцію іменують також типологічним методом, або методом типових випадків. Цей метод, за Ф. Знавецьким, настільки важливий, що завдяки йому соціологія є не тільки гуманістичною, а й аналітичною та індуктивною наукою [1, с. 169].

Головні тези, які обстоює Знавецький у своїх працях стосовно соціології як науки про культуру, такі:

- соціологія є соціальною, а не природничою наукою; гуманістичний коефіцієнт відрізняє явища, досліджувані соціологією, від явищ, що вивчаються природничими науками;

- соціологія є спеціальною, а не загальною наукою; вона не займається всім, що трапляється в суспільстві, а обмежується вивченням соціальних дій, соціальних відносин, особи, соціальних груп та соціальних ролей;

- метод соціології може бути таким самим об'єктивним, точним і справді глибоким, як і метод фізичних наук;

- гуманістичний коефіцієнт не впливає на об'єктивність наукового знання, навпаки, його слід усвідомлювати і використовувати для розвитку наукової соціології.

1.3 Теорія соціальних дій

У своїх соціологічних працях Ф. Знанецький безліч разів підкреслював, що соціальні дії становлять найважливішу складову соціальних явищ. Саме поняття соціальної дії слугує йому провідною теоретичною категорією, яка віддзеркалює внутрішню динаміку будь-яких соціальних систем. У світі культури соціальна дія, за Ф. Знанецьким, є тим посередником, який забезпечує динамічний зв'язок між суб'єктивними і об'єктивними елементами цього світу. Особливо добре таке розуміння представлене у книзі "Польський селянин у Європі та Америці" (1918— 1920, у співавторстві з Вільямом Томасом), де настанова і соціальна цінність були подані як два полюси людської культури: настанова — полюс суб'єктивний, соціальна цінність — полюс об'єктивний. Соціальна дія трактувалась як динамічний процес, що зв'язує ці полюси.

Сутнісною характеристикою будь-яких соціальних дій є те, що вони є діями свідомими. Полювання на хижого звіра, рибальство, випікання хліба, купівля меблів, зведення будинку, участь у релігійних відправленнях, віршування, виконання симфонії — все це різновиди свідомих людських дій. Деякі з них порівняно нетривалі та прості (рибальство, купівля меблів). Ці дії Ф. Знанецький називає елементарними, маючи на увазі, що їх уже не можна розкласти на простіші дії. Інші дії (зведення будинку, творення симфонії) тривають довше і є складними, виконання їх потребує тривалого поєднання багатьох простіших операцій [2, с. 122].

Соціальні дії сутнісно відрізняються від інших людських дій. Соціальними діями польський соціолог вважає дії, головними предметами яких виступають свідомі індивіди або групи людей. Незалежно від того, якими є ці дії — індивідуальними чи колективними, вони впливають на свій предмет з метою викликати у нього певні та бажані (з огляду на суб'єкта дії) реакції. Ф. Знанецький доходить висновку, що соціальна дія репрезентує динамічну систему цінностей, які взаємодіють одна з одною. Структура цієї системи складається з двох видів цінностей — первинних і вторинних. Первинні цінності — це люди як суб'єкти та предмети дії. Предмет соціальної дії відрізняється від усіх можливих об'єктів людської активності тим, що подібно до суб'єкта дії він є свідомою, розуміючою людською істотою, здатною до взаємних дій та ініціювання їх.

Єдність суб'єкта і предмета у Ф. Знанецького виникає зі спільності їхнього ціннісного статусу. І справді, діючий суб'єкт у будь-який момент може стати предметом соціальної дії. Предмет соціальної дії з такою самою вірогідністю може перевтілитися в суб'єкта дії. У житті, де більшість безпосередніх взаємовідносин, переважно неформальних контактів, має характер постійного взаємообміну, так і трапляється. Теоретична соціологія намагається взяти до уваги цю обставину, про що свідчить і концепція польського вченого. В емпіричній соціології суб'єкт і предмет, як відомо, чітко розмежовуються, що має вагоме значення для операціоналізації понять. Проте і в цьому разі слід враховувати, що відносини між суб'єктом і предметом мають перехідний характер [4, с. 73].

Система соціальної дії охоплює не тільки первинні, а й вторинні цінності. Останні репрезентують людські витвори чи натуральні об'єкти, яким люди надають цінності. У цілому вторинні цінності, за Ф. Знавецьким, становлять свого роду динамічну платформу соціального контакту. Процес соціальної дії, отже, не вичерпується тільки взаємодією первинних цінностей. Активну участь у ньому беруть і вторинні цінності, на ґрунті чи з приводу яких чиниться соціальна дія. Кожна цінність, втягнута такою дією, обов'язково пов'язується з будь-якими іншими цінностями. В результаті ці зв'язки модифікують емпіричний зміст і значення цінностей, що взаємодіють. Те, що робиться чи буде зроблено стосовно конкретної цінності, залежить прямо чи опосередковано від того, що було зроблено чи робиться щодо інших цінностей, і навпаки. Протікання дії, отже, передбачає певний динамічний порядок взаємозалежних замін, яким у процесі його здійснення підлягають як первинні, так і вторинні цінності.

Структура соціальної дії як системи гомеостатичного типу, що саморегулюється, складається, за Ф. Знанецьким, з чотирьох елементів. По-перше, мають існувати певні індивіди чи певні спільноти, на які спрямована дія суб'єкта. Тому перший елемент є соціальним предметом. По-друге, щоб дія була результативною, має існувати щось таке, за допомогою чого суб'єкт може чинити вплив на соціальні предмети. Другий елемент, отже, є певним соціальним інструментом. Третій елемент репрезентує соціальний метод — спосіб, яким використовується соціальний інструмент, коли суб'єкт намагається чинити вплив на соціальні предмети. Четвертим елементом є соціальна реакція, тобто результат соціальної дії, який з'являється після її завершення. Всі чотири елементи тісно пов'язані між собою, утворюють єдину цілісність [4, с. 76].

На думку Ф. Знанецького, соціальні дії як найпростіший вид соціальних даних є ґрунтом звичаїв і законів, соціальних ролей і групової організації. Про них можна навіть зазначити, що вони становлять той матеріал, з якого виникають більш складні соціальні утворення. З цієї причини вивчення соціальних дій має попереджувати й обумовлювати інші соціологічні дослідження. Водночас польський учений застерігає від психологічного редукціоналізму в поясненні джерел соціальної дії. Соціолог, наполягає вчений, повинен розглядати дії не з огляду на суб'єкт дії, а з огляду на "системи, що утворені цими діями". Отже, пояснення соціальної дії польський учений пов'язує не з психологією діючого суб'єкта, а швидше з тим місцем, яке він посідає в соціальній структурі. Які ж принципові причини детермінують виникнення певних дій у певних ситуаціях?

Відповісти на це запитання Знанецький намагається за допомогою поняття взірця дії. Поняття "взірець" учений запозичив з культурної антропології, де воно використовувалося для позначення повторюваних, сталих поведінкових реакцій людей, таких, наприклад, як ритуал вітання. У своїй праці "Соціальні дії" польський соціолог визначає взірець як конфігурацію ознак людської дії, характерних для багатьох дійових осіб, а тому поширених у взаємодіючих колах і групах. У його подальших працях з'являється ціле сімейство споріднених понять, пов'язаних певним чином з поняттям взірця: "взірець дефініції ситуації", "ідеологічна модель настанови", "норма поведінки" тощо. Всі ці поняття є важливими інструментами аналізу системи соціальної дії. За Ф. Знанецьким, розуміння соціальних явищ з їх гуманістичним коефіцієнтом — це, власне, пошук і знаходження взірців, які й реалізуються суб'єктами дії [3, с. 61].

На відміну від М. Вебера, Ф. Знанецький виключав можливість редукції складних соціальних структур до соціальних дій. На його думку, такі складні структури, як соціальні відносини, соціальні ролі, соціальні особи і соціальні групи, не можна звести до менш складних структур: групу, наприклад, до індивідів або відносин, а відносини — до окремих соціальних акцій тощо. Кожна складна структура є чимось більшим, ніж комбінація менш складних структур, і містить у собі такі зміст і значення, форми і функції, яких немає у менш складних структурах. З часом науковий інтерес ученого дедалі більше зосереджується саме на складних соціальних структурах.

Ф. Знавецький був одним з небагатьох представників гуманістичної соціології, котрі відхиляли тезу про принципову різницю методів наук про природу і наук про культуру. Він вважав, що ці дві групи наук відрізняються одна від одної тільки предметом, а не методом. Цієї позиції він дотримується в методологічному підході до людських дій. У праці "Науки про культуру" вчений підкреслює, що людські дії можуть бути науково досліджені за допомогою тих самих методів, які використовують для дослідження природничих та органічних систем.

2 Толкотт Парсонс (1902-1979)

Видатний американський соціолог Т. Парсонс — фундатор досить впливової у світовій соціології структурно-функціональної школи. Схильність Т. Парсонса до соціологічного теоретизування яскраво виявилася уже в перших його працях. У 30-ті роки, коли в американській соціології панував емпіризм, Т. Парсонс стверджував, що соціологія як наука найбільше потребує теорії, емпіричні факти, не підтверджені теорією, не можуть пояснити складних соціальних явищ. Разом з тим теорія не виникає сама собою з процесу накопичення емпіричних даних, останні в певному розумінні самі є похідними теорії. На його думку, теоретичні категорії, що їх має у своєму розпорядженні вчений, завжди становлять попередні умови ефективної наукової праці. В цьому зв'язку емпіричні факти постають перед дослідником як певні реконструкції дійсності [5, с. 83].

Соціологія у своєму розвитку повинна приводити до теорії, але вона має і починати з неї.

При побудові соціологічної теорії Т. Парсонс дотримується позиції "аналітичного реалізму". Це означає, що теорія повинна починатися з розробки понятійного апарату, абстрагованого від складної і різноманітної емпіричної дійсності. Такий понятійний апарат репрезентує аналітичну систему абстрактних понять, які здатні "схоплювати" найсуттєвіші, найважливіші ознаки "справжнього світу". Ця здатність абстрактних понять не даватиме їм змоги "опинитися в полоні надмірної кількості емпіричних деталей".

Розробку аналітичних понять Т. Парсонс вважав першочерговим завданням порівняно з розробкою систем теоретичних суджень. Тільки після побудови системи аналітичних понять можна переходити до формулювання операціональних визначень, які організуються в системі теоретичних міркувань.

Парсонсівську стратегію побудови соціологічної теорії вперше було викладено у двотомнику "Структура соціальної дії" (1937). За словами американського соціолога, ця праця стала для нього "поворотним пунктом з огляду не тільки на зміст, а й на стратегію побудови теорії". У ній йому вдалося продемонструвати конвергенцію чільних концептуальних схем Альфреда Маршалла, Е. Дюркгейма, В.Ф. Парето та М. Вебера. В цілому це утворило, згідно з Г. Парсонсом, "перший рівень інтегрованої загальної теорії" в його власній роботі. Конвергенція їхніх концептуальних схем стала можливою, тому що всі вони, згідно з Т. Парсонсом, є окремими аспектами однієї теорії, орієнтованої на волюнтаристське вирішення проблеми соціального порядку. Цю теорію американський соціолог репродукує в цілісному вигляді та називає волюнтаристською теорією дії [2, с. 123].

2.1 Теорія дії

Термін волюнтаристський підкреслює ту обставину, що соціальний порядок повністю не детермінується зовнішнім тиском. Волюнтаризм дії означає передусім суб'єктивний процес прийняття рішень, що, звичайно, може зазнавати тиску цінностей і норм (нормативний аспект), а також умов та ситуації (ситуаційний аспект). Отже, сама дія не може бути ототожнена, за Т. Парсонсом, з поведінкою як такою. В цьому відношенні його думка не розходиться з позицією М. Вебера та Ф. Знавецького. Будь-яка дія є, очевидно, поведінкою, проте не будь-яка поведінка є дією. Щоб вести мову про дію, мало фіксувати реакцію організму на середовище, оскільки соціолога цікавить передусім зв'язок не організму і середовища, а особи ("актора") і ситуації.

Дія у Т. Парсонса, як і в теоретиків гуманістичної соціології, характеризується цілеспрямованістю, суб'єктивним значенням і більш чи менш виразною мотивацією. Той, хто здійснює дію, повинен, по-перше, володіти певним знанням як про умови, в яких він намагатиметься реалізувати свою мету, так і про предмети, з якими матиме справу в ході цієї реалізації, а по-друге, відчувати потребу в досягненні поставленої мети і в емоційній реакції на неї; він повинен, зрештою, мати критерій оцінки мети і засобів, які слугують для її досягнення, з тим щоб здійснювати вибір, необхідний для правильного витрачання енергії.

Внутрішня структура індивідуальної дії або поодинокого акту складається, за Т. Парсонсом, з таких елементів: "актора" (дійової особи); мети, яку він намагається реалізувати; засобів, якими "актор" володіє, прагнучи досягти мети; ситуаційних умов, з якими "актор" стикається в процесі дії, наприклад з різноманітними зовнішніми екологічними факторами або з власною біологічною природою і спадковістю; нормативних принципів відбору, котрими "актор" керується, вибираючи мету і відбираючи засоби, придатні для її досягнення [1, с. 172].

Нормативні принципи відбору, нормативна орієнтація дії (а саме їм Парсонс під впливом Е. Дюркгейма надавав великого значення) набувають у його соціології статусу фундаментальних. У цьому зв'язку Т. Парсонс підкреслює, що "нормативна орієнтація є фундаментальною для схеми дії в тому розумінні, як і простір є фундаментальним для класичної механіки". Для його концептуальної схеми "не існує дії, окрім прагнення відповідати нормам, як не існує дії, окрім зміни місцезнаходження в просторі". Взагалі, вважає американський соціолог, для соціальних наук на зламі XIX і XX ст. було великим відкриттям установлення величезної ролі соціальних цінностей і норм, яку вони відіграють у формуванні поведінки людей. У цілому вони утворюють нормативний порядок міжлюдських відносин, який складається в процесі цих відносин і водночас закріплює їх.

2.2 Концепція соціальної системи

Поняття системи було характерне для соціологічного теоретизування Т. Парсонса і з самого початку. Оскільки людській дії властива регулярність, що випливає з її підпорядкування соціальним нормам, то слід вести пошук її певної структури. В цьому плані соціальна структура, за Т. Парсонсом, є системою відносин між "акторами", яка ґрунтується на певних взірцях, що проявляються у взаємозалежних ролях. При цьому роль є ланкою, яка пов'язує "актора" із соціальною структурою. Із соціальною системою дослідник має справу тоді, коли йдеться про певну диференціацію соціальних ролей та позицій, прав і обов'язків, що супроводжують їх, а також про наявність загальних цінностей і норм. Всі ці моменти виникають разом з процесом взаємодії "акторів", у якому Т. Парсонс підкреслює роль нормативних аспектів [6, с. 33].

Разом з тим соціальну систему не слід ототожнювати із сукупністю взаємодій. Американський теоретик вважає, що система має такі властивості, які не можна звести до властивостей її складових. Таким чином Т. Парсонс принципово змінює напрям свого аналізу. Замість "акторів", взаємодія яких утворює певну конфігурацію, він звертає увагу на саму конфігурацію, що певною мірою віддаляє його від інтеракціонізму М. Вебера і наближає до соціологізму Е. Дюркгейма. Водночас слід постійно пам'ятати, що пар-сонсівське поняття системи є лише аналітичним інструментом, воно не пов'язується конкретно з жодною соціальною дійсністю.

Соціальну систему Т. Парсонс визначає як складову більш загальної системи дії. Іншими складовими загальної системи дії є система культури, система особистості та система поведінкового організму. Розмежування між чотирма виокремленими підсистемами дії можна провести за характерними для них функціями. Щоб система дії могла існувати, вона має бути здатна до адаптації, досягнення мети, інтеграції і збереження взірця, тобто має задовольняти чотирьом функціональним вимогам.

Інтегративну функцію Т. Парсонс пов'язує головним чином із соціальною системою, яка організовує соціальні відносини між "акторами" і колективами. Збереження взірця реалізується здебільшого за допомогою культури, яка організовує комплекси символічних значень, здійснює їх структурування, використання, збереження і зміну. Досягнення мети пов'язується переважно з особистістю індивіда. Система особистості, згідно з Т. Парсонсом, є чільним агентом процесів дії, а звідси стає можливим здійснення культурних принципів і вимог. Поведінковий організм Т. Парсонс розуміє як адаптивну систему, зосередження важливих людських здатностей, що допомагають людині адаптуватися до вимог фізичного і біологічного оточення [1, с. 174].

Аналізуючи взаємозв'язки чотирьох підсистем дії, а також зв'язки між ними і оточенням дії, Т. Парсонс звертає увагу на явище взаємопроникнення. Найвідомішим випадком взаємопроникнення є інтерналізація соціальних об'єктів і культурних норм особистістю індивіда. Вивчений зміст досвіду, організований і накопичений завдяки механізму пам'яті, може слугувати іншим прикладом зазначеного явища, так само як інституціоналізація нормативних компонентів культурних систем. Завдяки існуванню зон взаємопроникнення стає можливим процес взаємообміну між системами. За рахунок цього між різноманітними вимірами системи дії можливий стан динамічної рівноваги.

Виникає запитання: як виживають соціальні системи, як вони вирішують свої інтегративні проблеми? На думку Т. Парсонса, це можливо завдяки двом механізмам, які орієнтовані на інтеграцію особи до соціальної системи, — механізмам соціалізації та соціального контролю. Механізми соціалізації забезпечують інтеріоризацію культурних взірців (цінностей, ідей, мови, символів тощо) особою, позначаючи при цьому межі її потреб. Саме завдяки соціалізації в "акторів" виникає бажання витратити на виконання певної ролі свою енергію або ж набути потрібної майстерності, щоб виконати цю роль. Механізм соціального контролю включає засоби, завдяки яким у соціальних системах зменшуються напруження і відхилення. В цілому, за Т. Парсонсом, ці два механізми здатні вирішувати інтегративні проблеми, з якими стикаються соціальні системи.

2.3 Соціальні зміни

В останнє десятиліття своєї творчості Т. Парсонс дедалі більше цікавиться проблематикою соціальних змін. Свій новий інтерес Т. Парсонс, проте, не вважав відмовою від постулатів функціоналізму. Навпаки, соціальну еволюцію він намагається розглядати в контексті теорії дії і теорії систем. Американський теоретик ніколи не наполягав на тому, що, займаючись функціональним аналізом, він, як вважали багато його критиків, відмовляється від вивчення проблематики змін і соціального розвитку. Насправді він тільки стверджував, що слід починати з досліджень структури, щоб потім перейти до дослідження процесів [4, с. 77].

Роздуми Т. Парсонса про соціальну зміну охоплюють чотири групи проблем: соціальної рівноваги, структурної зміни, структурної диференціації і соціальної еволюції. Еволюція в розумінні американського соціолога досить близька до класичної її версії і полягає в підвищенні адаптаційної здатності суспільства. До цього ведуть два (розглянуті ще Г. Спенсером) процеси: диференціація та інтеграція. Диференціація означає виникнення й утвердження нових функцій і відповідних їм нових ролей та груп. Це, у свою чергу, породжує проблеми координації, які мають бути вирішені завдяки створенню нових систем цінностей, пристосованих до нових, більш складних відносин. Зростаюча складність соціальної структури потребує, щоб культурні взірці ставали більш загальними. Процес інтеграції — це вироблення адекватних засобів соціального контролю.

Т. Парсонс виокремлює три фази еволюції, беручи до уваги різні ступені адаптаційної здатності та форми соціального контролю, а саме примітивну, перехідну та сучасну. На противагу "соціальній системі", де він особливо підкреслював проблему інтеграції соціальних систем і особистості, у своїй еволюційній моделі Парсонс звертає увагу на диференціацію поміж і всередині культурної і соціальної систем, а також на інтегративні проблеми, що зрештою виникали між суспільством і культурою в міру того, як кожна з цих систем ставала дедалі диференційованішою і водночас більше відокремлювалася від інших систем.

Взагалі еволюція суспільств відбувається під знаком зміцнення культури, підвищення значення і ролі її у збереженні, розвитку та переданні різноманітних інституціональних взірців. Тому не випадково соціальна еволюція, вважає Т. Парсонс, набуває форми прогресивного утвердження культури в соціальному житті людей. Такий генеральний висновок парсонсівської теорії соціальної еволюції, яка увінчує соціологічну систему американського вченого [6, с. 36].

У цілому структурно-функціональна соціологія Т. Парсонса є послідовною і докладно розробленою теоретичною системою. Інтерес до соціології видатного американського теоретика не вгасає й досі. І причиною цього є зміст соціологічних ідей Парсонса, а також високий евристичний потенціал їх, що дає змогу знаходити раціональні відповіді на численні питання сьогодення.

Висновки

Отже, як наука про культуру соціологія орієнтована на розкриття аксіонормативного порядку соціальних явищ, тобто сталої опо-середкованості їх з боку певних взірців цінностей і норм поведінки. Для вирішення такого завдання вчений рекомендував застосовувати особливу процедуру, яку називав аналітичною індукцією. Аналітична індукція має ту перевагу перед іншими дослідницькими процедурами, що її узагальнення відбивають "суттєве в кожному окремому випадку". Вона абстрагує ознаки, що уособлюють сутність цього феномену, і узагальнення тим суттєвіші, чим більше ознак підтверджуються як повторювані або подібні для більшості випадків. Тому аналітичну індукцію іменують також типологічним методом, або методом типових випадків. Цей метод, за Ф. Знавецьким, настільки важливий, що завдяки йому соціологія є не тільки гуманістичною, а й аналітичною та індуктивною наукою.

Парсонсівську стратегію побудови соціологічної теорії вперше було викладено у двотомнику "Структура соціальної дії" (1937). За словами американського соціолога, ця праця стала для нього "поворотним пунктом з огляду не тільки на зміст, а й на стратегію побудови теорії". У ній йому вдалося продемонструвати конвергенцію чільних концептуальних схем Альфреда Маршалла, Е. Дюркгейма, В.Ф. Парето та М. Вебера. В цілому це утворило, згідно з Г. Парсонсом, "перший рівень інтегрованої загальної теорії" в його власній роботі. Конвергенція їхніх концептуальних схем стала можливою, тому що всі вони, згідно з Т. Парсонсом, є окремими аспектами однієї теорії, орієнтованої на волюнтаристське вирішення проблеми соціального порядку. Цю теорію американський соціолог репродукує в цілісному вигляді та називає волюнтаристською теорією дії.

Список використаних джерел

1. Волович В.І., Головченко Г.Т. Соціологія. — Х.: Видавничий будинок "Фактор", 2006. — 767 с.

2. Городяненко В.Г., Гілюн О.В., Демічева А.В., Легеза С.В., Липовська Н.А. Соціологія. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 560 с.

3. Жоль К.К. Соціологія. — К.: Либідь, 2005. — 440 с.

4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія: Загальний курс: Підруч. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.

5. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії. — К.: Атіка, 2004. — 480 с.

6. Соціологія / І.Д. Єрьоміна. — Суми: Довкілля, 2005. — 284 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:24:46 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:59:52 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Постсоціологічний період в розвитку соціологічної думки: Ф. Знанецький і Т. Парсонс

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151196)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru