Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Основні концепції розвитку цивілізації (культури)

Название: Основні концепції розвитку цивілізації (культури)
Раздел: Рефераты по социологии
Тип: реферат Добавлен 07:54:50 21 июня 2010 Похожие работы
Просмотров: 85 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Книга О. Тоффлера «Шок майбутнього» (1970) у свій час стала бестселером. Автор зробив висновок про те, що прискорення соціальних і технологічних змін створює усе більше труднощів для адаптації зовнішнього й внутрішнього середовища людини. 50 тисяч років людської історії Тоффлер виміряв числом поколінь, кожне тривалістю в 62 років. Таких поколінь набирається приблизно 800, 650 з них жили в печерах. Тільки 70 останніх поколінь довідалися писемність, лише 4 покоління навчилися більш-менш правильно вимірювати час, тільки 2 останніх користуються електродвигуном. Переважна більшість матеріальних цінностей, з якими ми маємо справу в повсякденному житті, уперше створено нинішнім, восьмисотим поколінням. Кількість навколишніх нас предметів подвоюється через кожні п'ятнадцять років. Наприкінці свого життя нинішній підліток буде жити в предметному світі, в 32 рази перевищуючий предметний мир його батьків. Внутрішній мир людини не зможе пристосуватися й ефективно взаємодіяти із цим оточенням. Звідси - психологічний шок, що очікує людину в недалекому майбутньому. Такий загальний висновок автора.

Журналістський прийом контрасту, застосований О. Тоффлером, природно, вражає. Але чи не так похмуро є справа в дійсності? Щоб з'ясувати це, необхідно хоча б коротко ознайомитися з основними концепціями розвитку цивілізації (культури).

Інтелектуальним джерелом всіх концепцій цивілізації (культури) є те або інше розуміння тим або іншому великому авторові історичного процесу - всесвітнього або регіонального. Тому можна з повною підставою погодитися з афоризмом К. Маркса про те, що «історія - це сучасна думка про минуле».

Найдавніші з розшифрованих писемних пам'яток Єгипту й Месопотамії, труднощі, з якими зустрічаються дослідники через понятійні бар'єри, говорять про одному, універсальному явищі: подібно тому як природні умови, суспільна структура, економічний базис і, імовірно, всі інші аспекти цивілізації варіювали протягом часу, точно так само й мислення (менталітет) людей перетерплювала зміни. Так, причинну обумовленість фактів древнє мислення бачило в їхній божественній зумовленості (переписувачі перед описом факту вказували його ознаку, що виходить від небесних сил).

Такий підхід у класичну епоху (Греція: Платон, Аристотель, Фукидид, Геродот) повністю змінюється: починається пошук земних причинно-наслідкових зв'язків фактів, відзначається спрямованість руху історії, її циклічність. Платон в «Законах» і «Державі» описує еволюцію суспільства від додержавних утворень і примітивних держав до виникнення цивілізації. Була доведена ідея, що через розуміння минулого можна прийти до пророкування майбутнього. Фукидид виявив в історії повторювану модель: зліт цивілізації неминуче перемінявся її падінням - результатом «непомірно зрослої зарозумілості й гордині». Він говорив, що могутність вела до збагачення, збагачення спричиняло пиха й потакання примхам; останнє, у свою чергу, приводило людей до думки про те, що вони можуть не підкорятися законам людського поводження (цей висновок Фукидид одержав з аналізу історії Перського царства й пророчив Афінам ту ж долю).

Більше пізні грецькі дослідження історії направлялися думкою Аристотеля про те, що той, хто розглядає речі в їхньому становленні й походженні - будь та держава або що інше, - одержить про їх саме ясне подання.

Пізніше бл. Августин (354-430) затверджував, що вся історія є лінійний процес, спрямований божественним промислом до єдиної (кінцевої) мети. Лінійність (універсальність для всіх цивілізацій єдиної мети) і необоротність історії, а також її зумовленість - от основні ідеї, що панували в його час у розумінні історії.

Дж. Вико (1668-1744) висунув ідею історичного круговороту (теорію спирали) і затвердив грецьку ідею про циклічний розвиток цивілізації. Він перейшов до дослідження елементів для визначення загальних моделей: так, він виробив принципи дослідження таких культурних характеристик, як класова свідомість, міфи й техніка.

Саме слово «цивілізація» узвичаїлося порівняно недавно (на початку XIX століття). Формування цивілізації являє собою процес, що веде до виникнення суспільств зі складними соціальними, політичними, економічними й ідеологічними інститутами. Цивілізація виступає як цілісна одиниця аналізу історичного процесу.

Карл Маркс (1818-1883) обґрунтував концепцію історичного матеріалізму (теорію формацій) і цим дав варіант універсального пояснення історичного розвитку; економічний прогрес - головний двигун суспільного розвитку; зміни в економічному базисі приводять до трансформацій у всіх надбудовних інститутах суспільства.

О. Шпенглер (1880-1936) запозичив у греків ідею циклічності розвитку цивілізації. Він розглянув сім найбільших цивілізацій (єгипетську, китайську, семітську, єврейське-арабську, грецьке-римську, західну, мексиканську) і обґрунтував висновок про те, що кожна цивілізація проходить стадії, аналогічні стадіям життєвого циклу людини, - народження, дитинство, юність, зрілість, старість і смерть. Середній життєвий цикл кожної цивілізації, по Шпенглеру, - тисяча років. Одним з перших він дав визначення культури: «Культура є єдність художнього стилю у всіх проявах життя народу», пророчив загибель - європейської культури й цивілізації (у книзі «Захід Європи»), прагнув виділити в кожній культурі «гештальт», тобто загальну форму й стиль, характерні для цієї культури.

П. Сорокін, Л. Роберт, Ф. Боас - всі вони негативно ставилися до спроб антропологів побудувати універсальну історію культур (їхня позиція була, звичайно, реакцією на теорії еволюціонізму в соціокультурній області, що поширилися наприкінці XIX століття).

А. Тойнбі (1881-1975) є автором самого великого в XX столітті праці по історії цивілізації. Після робіт Гегеля й Маркса це найбільш значна робота в області філософії історії. Тойнбі виділив 21 цивілізацію, увів поняття «виклику й відповіді». Кожна цивілізація зіштовхується з необхідністю дати відповідь на той або інший «виклик» - стан природного середовища, демографічний тиск, війну, економічну кризу й т.д. Він застосував енвайронментальний метод до аналізу історії цивілізації (енвайронмент - середовище, що оточують умови). Факторами, що стимулюють розвиток цивілізації, є, по Тойнбі, зовнішні причини (насамперед географічне, кліматичні, екологічні), ослаблення ж і розкладання цивілізації відбуваються в силу внутрішніх причин. Цивілізація розпадається, коли для відповіді на нові «виклики» їй не вистачає творчого керівництва.

Т. Парсонс (1902-1979) обґрунтував концепцію «еволюційної універсалії». Вона базується на еволюційної моделі, що розрізняє «доісторичні» і «історичні» форми розвитку людства. Стартова стадія - примітивне суспільство, структура якого обмежується сімейними зв'язками. Передумовами подальшого соціокультурного розвитку Парсонс уважав споріднення, технологію, язик, релігію. Дві універсалії стали побудниками порушення структури соціальних зв'язків, на яких базувалася «примітивна» стадія соціокультурної еволюції: а) система суспільного поділу праці, незалежна від структур споріднення; б) система соціальної стратифікації, тобто культурно позначеного (маркірованого) закріплення стійких границь між ієрархічно впорядкованими соціокультурними групами, що становлять суспільство. На другій стадії з'являються такі універсалії, як система ринку й грошей, бюрократія, правова система, демократична асоціація.

Наведений короткий огляд основних концепцій історії й теорії цивілізації (культури) дозволяє побачити й оцінити як розмаїтість підходів, так і строкатість результатів досліджень. Це свідчить про складність проблеми, а також, можливо, і про недостатність осмисленого історичного матеріалу й інтелектуального потенціалу науки.

Не можливо, залишити увагою такий важливий аспект сучасного розвитку, як відношення Росії – Заходу - Сходу. Україна не може залишатися на відстані і іноді мимоволі задіяна у цих відносинах.

Схематично диспозиція досить самостійних ідейно-політичних рухів («субкультур» у рамках російської культури) наступна. Найбільш активним виглядає реформаторський рух з упором на економічний монізм (тобто на подання про те, що рішення питань економічного процвітання країни автоматично буде вирішувати всі інші питання, у тому числі й питання культури й політики). Відомі соціальні наслідки державної політики з такою орієнтацією: економічні реформи, проведені «зверху», без врахування повсякденних інтересів трудових мас, сприяли систематичному падінню виробництва (щорічні втрати до 25%) і сепаратистським конфліктам. Інша субкультура (радикал-демократична), уповає на абстрактні гасла демократії й повністю перекреслює весь минулий досвід державного життя народу, уважає, що інтереси демократії вище інтересів Росії як держави й що заради перемоги її принципів можна піти й на розчленовування Росії як єдиної держави.

Поряд із зазначеними плинами існують ще два реставраторських: з його принципом «самодержавство, православ'я, народності» і ідея відновлення СРСР як держави єдиного радянського народу. Відносно свіжими виглядають «російська ідея» і «євразійська ідея». Перша ідея знаходить своїх прихильників насамперед серед націоналістів, у руках яких виявилася (з вини недальновидних керівників знову утворених держав - колишніх частин Союзу, що піддають дискримінації етнічних росіян, тобто приблизно 25 млн. чоловік) ідея-козир - «росіяни мають право на об'єднання». Згадаємо, що гітлерівська ідея про об'єднання німецьких націй, що перемогла в Німеччині 30-х рр., привела Європу до катастрофи - історія нині повторюється. Вона, видимо, мало кого вчить, - ясно, що уроки історії корисні лише для відповідальних і історично мислячих людей.

У фокусі нашого подальшого аналізу залишається «євразійська ідея». Цієї цивілізаційної моделі сьогодні присвячений ряд робіт, вона знаходить політичну аудиторію, так чи інакше реалізується в державних рішеннях.

Звернемося до історії євразійського руху, що виник в 20-е рр. Його теоретичні й ідеологічні основи були закладені групою «євразійців» в еміграції (її основними членами були Н.С. Трубецькой, Н.Н. Алексєєв, В.П. Нікітін, В.Н. Ільїн, Л.П. Карсавин, М.М. Шахматов, Г.В. Вернадський). Вони випускали в 30-е рр. маніфести, монографії, видавали в Парижу щотижневу газету «Євразія» (1928-1929).

Ряд наступних принципових положень цього плину росіянці думки, здається, підтвердили минулі 70 років - Росія перебуває на стику Азії і Європи, і саме це геополітичне положення визначає її специфіку. Як вузол, що з'єднує Азію і Європу, вона несе в собі початок зв'язку двох світових культур - західної й східної. Західна культура традиційно раціоналістична, східна ж, скоріше, ірраціоналістична з медитаційним ухилом. Архетип культури російського народу формувався в період утворення державності, заснованої на степовій культурі. Звідси треба й специфіка світовідчування й світосприймання росіянина: широта душі, схильність до здійснення вчинків «навмання» і побутова неощадливість, пов'язані з відчуттям нескінченності степової широчіні, прихильність до спрощеної схеми життя, звичка до неясності, соборність (екстравертність у системі очікувань-вимог навколишніх), милосердна солідарність у житті, тяжіння до державності, що визначають сприйняття людьми влади як влади власного об'єднання. В основі державності лежить «ідея». Вона є об'єднуючою ідеєю, і лише завдяки їй соціальне поле здобуває форму соборності, духовного братерства, а не механічної тотальності. Якщо ідея втрачається, починається стрімкий процес розкладання й розпаду. Говорити про хибність ідеї безглуздо, тому що всяка ідея відповідає якомусь внутрішньому переживанню маси й у подібному змісті завжди виступає як історична даність.

- Центральна ідея держави, що тонізує й офарблює культуру, є її квінтесенцією, фактором структиури. Їй і належить функція архетипу даної культури. Він в остаточному підсумку направляє, визначає перспективу розвитку культури в складному сполученні географічних, соціальних, суспільних, психічних і інших факторів. Його риси відбивають здатність національної творчості, стилю мислення, свідчать про агресивність або стриманість культурних традицій. « Ідея-Правителька» формує сховане джерело культурної напруженості, що переживається, але не усвідомлюється до кінця.

«Ідеократія» - термін, що не стоїть в одному ряді з «аристократією» або «плутократією». Два останніх терміни виражають влада конкретних людей, соціальних шарів. «Ідеократія» стоїть над «демократією», «аристократією» і т.д., прагне вищего положення. У цьому понятті укладене вимога, що обертається до всякого політичного ладу: політичний лад повинен мати ідейне виправдання й бути таким, щоб у ньому й через нього могли здійснюватися вищі, чим він, ідеї».

Російська революція мала світовий характер. Аналіз приводить євразійців до висновку, що якщо англійська революція у свій час привела до формування британської колоніальної імперії, французька - до появи в Європі наполеонівської імперії, те російська революція - до вільної федерації народів, що населяють Росію. (У прагненні до неї євразійці бачили продовження революції.)

«Догма комунізму грає для Росії історичну роль». «Рано або пізно ця ідея зживе себе, і місце марксизму займе нова культурно-історична ідеологія - ми її шукаємо». Не можна забувати, говорять євразійці, що «тільки марксизм - вартої уваги історична концепція, хоча й помилкова й односторонньо матеріалістична». І в той же час, затверджують вони, «навряд чи світова історія знає іншої, більше яскравий приклад панування ідеї над соціально-економічними умовами, чим це ми спостерігаємо в російської революції».

Сьогодні ми вже ясно бачимо, що в цьому пункті євразійці інтуїтивно вгадали розвиток подій: ідея соціалізму в тій її інтерпретації, яку їй надавали радянські теоретики й умови, втратила свою економічну ефективність і соціальну спрямованість. Саме це й визначило обвальний характер розпаду держави й зміна форми суспільства. Утопізм для сьогоднішніх умов другої частини марксизму (фази комунізму) був обумовлений недооцінкою марксизмом, точніше, його інтерпретаторами, соціально-економічної ефективності волі людини насамперед в економічної, найбільш важливої області людської діяльності.

«Схід увійшов у нас одним зі складових нашого духовного типу. Схід у нас самих». Більше того, «знайомство з культурою Азії сприяє нашому самопізнанню». Виходячи із цього принципу, Н.С. Трубецькой описав туранській духовний тип, Г.В. Вернадський обґрунтував погодженість розвитку доль Росії й Азії. Євразійці своїм головним завданням уважали відтворення духовно-моральної рівноваги на нових початках, звідси уважне й вдумливе відношення до внутріросійського Сходу. Вони прийшли до висновку, що Євразія - це насамперед особливе багатогранне культурно-історичне об'єднання, звернене одночасно до Європи й Азії, у створенні якого беруть участь найрізноманітніші етнічні елементи, що поєднуються в процесі такої творчості. Це об'єднання, як показує історичний досвід, економічно вигідно всім народам, що населяють Росію. У зв'язку із цим євразійці відзначали дві історичних заслуги більшовизму: а) ставши на чолі великої держави, більшовизм першим заговорив з азіатами як з рівними (знищення капітуляцій, концесій, допомога центра окраїнам і т.д.); б) в аморфну масу ввів організаційні принципи.

«Дитячою хворобою» євразійців було, як зауважували вони самі, захоплення монархічними й православними ідеями. Дорослішання привело їх до ідеї волі. Але - до «волі - рівності» на противагу « волі-нерівності» Заходу з його глибоким соціально-класовим розшаруванням. Це - воля в колективі, соборність. В основі такого підходу лежать ідеї спільної справи й дроблення світу (а не світогляду, властивому індивідуалізму). Етика заснована на організаційному боргу людини-діяча, а не людини-споживача. Відносно свого часу вони відзначали, що пафос повинен змінитися відповідальністю. Треба знати, додавали вони, що демократія, що перестала слухати правду про себе, перестає бути нею.

Є пряма вказівка євразійців на те, як формувати управлінський шар. У нього повинен входити шар керуючих виробництвом, його організатори, тому що культура народу втілюється насамперед в організації. Культура через організацію структурує життєвий і професійний досвід людей і в той же час надає людям засобу для задоволення своїх поточних потреб. «Правлячий добір» є персоніфікація влади, але він повинен керуватися «ідеєю». Типові риси повинні підтримуватися насамперед державою. Влада при цьому сама повинна знати межі своєї компетенції, оскільки вона самоототожнюється з «ідеєю-правителькою».

Отже, євразійська цивілізація є об'єктивно сформувалося навколо Росії геополітичний, культурний, духовний і економічний простір як особливий мир, унікальна частина світової цивілізації. Протягом тисячоріччя Росія і її євразійський простір, що оточував, ішли своїм природним, органічним шляхом, базуючись на власних соціально-економічних, духовних, побутових, географічних умовах, являючи собою якесь історичне ціле, зберігаючи самобутність частин і регіонів. Євразійське співтовариство - однорідна, історично сформована, що спаялася соціокультурна спільність. Історія з'єднала його етнічними перетинаннями, подібністю господарських укладів, взаємозв'язком і взаємозалежністю економік.

Росія стала стрижнем, ядром цієї цивілізації. Вона пройшла велику, як вона сама, історію. З малюсінького князівства «московського простору» вона стала Російським царством, потім - імперією, потім лідером соціалістичного табору - Радянським Союзом. Будучи мостом між Заходом і Сходом, Росія будувала свої відносини як міжетнічні, міждержавні й між цивілізаційні. У той час як Західна Європа роздиралася міждержавними й релігійними війнами, Росія була єдиної й неподільною. Історія й просторове положення зробили Росію великою державою й обумовили великодержавність самосвідомості, і тем хворобливіше сприймається сучасна геополітична й духовна криза.

Радянський Союз із його політико-адміністративною структурою й комуністичною ідеологією розпався. Економіка держав, що входили в нього, перебуває в глибокій кризі. Розв'язуються етнічні конфлікти, на границях часом спалахують громадянські війни. Регіональні еліти змінюють структуру влади й форми власності, протиборствують між собою. Основна маса народів не очікувала геополітичного обвалу, самосвідомість народів не готово до сепаратизму, не бажає його. Основа євразійської цивілізації не зруйнована, зберігаються її глибокі матеріальні й духовні зв'язки.

Складаючись десь у першій половині нашого тисячоріччя, євразійська цивілізація стала синтезом різних історичних традицій: слов'янської, візантійської, скандинавської, татаро-монгольської. Слов'янська Русь усмоктувала в себе досвід Візантії, Заходу й монгольської Орди. Євразійська цивілізація складалася як багатонаціональна структура, що включала в себе безліч етносів і конфесій. Національний і релігійний фактори були на другому плані, і євразійська цивілізація до кінця XX століття не знало релігійних воєн.

Російська держава, традиційно була багатоетнічною. Російський народ був індиферентний до національного питання. Для знаменитих літераторів, що ввійшли в історію Росії, полководців і державних діячів, що мали домішки шотландської, німецької й ін. крові, не існувало проблеми національності. Показово, наприклад, що в XVII в. російська аристократія нараховувала 156 сімейств татарського походження, 156 сімейств Рюриковичів, 223 родини польсько-литовського походження й т.д. Російська держава проповідувала надетнічну ідею й управлялося й росіянами, і поляками, і німцями, і шотландцями, що перемішалися з татарами й половцями. Імператор Микола I підкреслював, що він не ділить своїх підданих на росіян, євреїв або німців, а ділить їх на вірні або невірні. Говорячи про понімечення російського й латиського населення й виступаючи проти насильницької русифікації, він зауважував, що потрібно «залучити до себе німців любов'ю. Без цього держава не створиться».

«Радянська імперія» відрізнялася від класичних колоніальних держав Заходу. Тут була відсутня привілейована «біла еліта». У міру одержання утворення з'явилися місцева інтелектуальна еліта й керівні кадри. Командні пости займали й вихідці з місцевих етносів. Простий народ, як місцевий, так і російськомовний, жив скрізь більш-менш однаково. З'явилися національна наука й місцева інтелігенція, пов'язана з росіянці. Зрозуміло, не слід ідеалізувати дружбу народів того часу, але такої ксенофобії, як тепер, не було.

СРСР був і геополітичною реальністю, і соціокультурною спільністю, де людина, будь він росіянином або татарином, християнином або мусульманином, ідентифікував себе з державою. Поняття «радянський» у закордонному паспорті мало й загальногромадянське значення. Росіянин і якут, осетин і азербайджанець, татарин і інгуш з'являлися як громадяни Союзу, залишаючись при своїй національності. Ця тенденція нагадує те, що відбувається зараз у ЄС, де виробляється таке поняття, як «європеєць».

Як висновки приведемо складні в історії філософії й культури зразкові історичні характеристики людини, що відповідають тій або іншій епосі всесвітньої історії. «Homo Naturalis» (первісна єдність, злиття людини із природою й соціумом) - «Homo Politicus (людина громадянин - античність) - « Homo Moralis (релігійно-феодальний етап розвитку людини) - «Homo Esteticus» (людина епохи Відродження в європейській культурі) - «Homo Economicus» (людина буржуазної епохи) - «Homo Existentialis» (перехід від однобічності особистості до цілісної, що переборює панування над собою економічних і політичних факторів) - «Homo Humanus» (еволюція в напрямку ідеї єдності людського роду, початок торжества руху за права й волі людини). Поява останнього типу в ряді історичних типів особистості знаменує собою вступ суспільства в епоху інформаційної цивілізації. Це сучасний етап розвитку людини раціональної - гомо сапієнс. Людина, створюючи свій мир і змінюючи його історично, змінює й свій внутрішній мир, орієнтації, тип мислення й коло значимостей. Уміння накладати свій значеннєвий і ціннісний порядок на мир фактів і явищ поширюється на все більше число людей, що вимагає розвитку демократії, плюралізму думок, взаємної терпимості, толерантності в ситуаціях соціальної взаємодії.


Література

1.Тойнбі А.Дж. Збагнення історії. - К., 1997.

2.Бергер П., Лукман Т. Соціальне конструювання реальності. - К., 1997

3.Ерасов Б.С. Социальная культурология. М., 1994.

4.Курелла А. Своє й чуже. К., 1996.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:23:33 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:57:36 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Основні концепції розвитку цивілізації (культури)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150895)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru