Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Виконання наказу або розпорядження в кримінальному праві

Название: Виконання наказу або розпорядження в кримінальному праві
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 20:54:38 28 февраля 2009 Похожие работы
Просмотров: 106 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ПЛАН

Вступ

1. Кримінально–правова характеристика виконання наказу або розпорядження

2. Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння

3. Виконання явно злочинного наказу або розпорядження

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Науковий інтерес теоретиків та практиків до проблем кримінального права проявлявся постійно, не ослаб він і в наші дні. Зростання злочинності в державі, недосконалість чинного кримінального законодавства, а також необхідність удосконалення судово-слідчої практики - потребують досконалого вивчення окремих інститутів кримінального права. Одним з таких інститутів є виконання наказу чи розпорядження як обставини, що виключає злочинність діяння.

Найперше варто зазначити, що Кримінальний кодекс України 2001р. покінчив з розбіжністю у назві цих обставин, назвавши їх обставинами, що виключають злочинність діяння. Окрім цього, перелік обставин, що виключають злочинність діяння регламентованих чинним КК України, значно розширено порівняно з КК України 1960р. В новому Кодексі знайшли закріплення раніше не регламентовані обставини, а саме: уявна оборона, фізичний або психічний примус, діяння пов’язане з ризиком, виконання наказу або розпорядження, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Метою написання цієї роботи є дослідження обставини, за наявності яких дії особи, об’єктивно схожі зі злочинними, оцінюються як правомірні, а саме - виконання наказу чи розпорядження як обставини.

Для досягнення названої|накликати| мети в рефераті поставлені наступні| основні задачі:

- визначити юридичну природу наказів і розпоряджень виходячи з їх ролі в механізмі правового регулювання суспільних|громадських| відносин, встановити властиві їм ознаки і критерії законності;

- дати кримінально-правову характеристику і визначення кримінально-правовому інституту виконання наказу або розпорядження як обставині, що виключає злочинність діяння;

- визначити умови правомірності здійснених виконавцем наказу або розпорядження дій (бездіяльності), в результаті|унаслідок,внаслідок| яких заподіюється|спричиняється| шкода кримінальним|карним| законом, що охороняється, інтересам;

- показати місце і роль виконання наказу або розпорядження в системі інших обставин, що виключають злочинність діяння, досліджувати питання розмежування сфери їх застосування|вживання|;

- проаналізувати стан вітчизняного і зарубіжного законодавства, що містить|утримує| кримінально-правові і інші норми, які регламентують діяльність військовослужбовців по виконанню наказів командирів (начальників).


1. Кримінально – правова характеристика інституту виконання наказу та розпорядження

Кримінально-правові принципи регулювання спричинення шкоди унаслідок|внаслідок| виконання наказу були сформульовані в міжнародному кримінальному|карному| праві у зв'язку з установою і функціонуванням Міжнародного військового|воєнного| трибуналу в Нюрнберзі, створеного після|потім| закінчення Другої світової війни. Нацистські військові|воєнні| злочинці, будучи такими, що притягають до відповідальності, посилалися на те, що вони були простим знаряддям незаконних наказів своїх керівників. Питання про відповідальність виконавців злочинних наказів було предметом спеціального розгляду трибуналу, в Статуті|уставі| якого сказано: "Той факт, що підсудний діяв по розпорядженню уряду або за наказом начальника, не звільняє|визволяє| його від відповідальності, але|та| може розглядатися|розглядуватися| як довід для пом'якшення покарання|наказання|, якщо Трибунал визнає, що цього вимагають інтереси правосуддя".

По такому шляху|колії,дорозі| і пішло кримінальне|карне| законодавство як низки зарубіжних країн, так і українське. Питання про виконання наказу як обставину, що виключає кримінальну|карну| відповідальність, неодноразово обговорювався в радянській юридичній літературі. Учені дійшли висновку|виведення|, що якщо наказ законний, а його виконання обов'язково, то відповідальність за заподіяну|спричинену| шкоду виключається. У випадках же виконання злочинного наказу відповідальності підлягають як начальник, що видав такий наказ, так і його виконавець. Разом з тим|в той же час| висловлювалася думка, згідно якої виконання наказу не може визнаватися обставиною, що виключає небезпеку діянь, оскільки|тому що| спричинення шкоди при цьому не визнається суспільно корисним, що характерне|вдача| для інших обставин (необхідна оборона, затримання злочинця). Тому пропонувалося спричинення шкоди при виконанні наказу розглядати|розглядувати| за правилами крайньої необхідності або з погляду суб'єктивної сторони (відсутність або наявність провини|вини| щодо|відносно| злочинного характеру|вдачі| наказу).

Подальші|дальші| розробки даної проблеми в доктрині кримінального|карного| права, а також вивчення матеріалів практики привели до висновку|виведення| про необхідність законодавчого визначення умов правомірності спричинення шкоди при виконанні наказу або розпорядження.

Спричинення шкоди правоохоронюваним| інтересам при виконанні наказу (розпорядження) не тягне|спричиняє| кримінальної|карної| відповідальності, якщо наказ є|з'являється,являється| законним, тобто відданим в установленому порядку особі|обличчю,лицю|, зобов'язаній його виконати, в рамках|у рамках| компетенції, з|із| дотриманням належної форми. Накази (розпорядження) є|з'являються,являються| законними, якщо вони не суперечать|перечать| чинним нормативним актам і носять обов'язковий характер|вдачу|, що забезпечується можливістю|спроможністю| настання|наступу| юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримінальної|карної|) у випадках їх невиконання.

У літературі пропонувалося виділити дві групи критеріїв правомірності спричинення шкоди при виконанні обов'язкових наказів і розпоряджень. Це критерії, що відносяться до наказу або розпорядження і критерії, що відносяться до виконання наказу.

До першої групи пропонується віднести: а) обов'язковість наказу (розпорядження) і б) відсутність свідомо незаконного для виконавця характеру|вдачі| наказу або розпорядження.

До другої групи - а) відносність| дій (бездіяльності) саме до виконання наказу або розпорядження і б) відсутність в діях (бездіяльності) виконавця ознак умисного|навмисного| злочину.

В юридичній літературі неодноразово було підкреслено, що необ­хідно дати законо­дав­че визначення поняття “наказ”, тим більше, що це поняття присутнє в багатьох норма­тив­но-правових актах нашої держави. Це, наприклад, Конституція України, Закон України “Про міліцію”, Закон України “Про службу безпеки України”, Тимчасові стату­ти Збройних Сил України, Кримінальний кодекс України та ін. Саме поняття наказу та умов його правомірності надає наука кримінального та адміністративного права, але потрібно не доктринальне, а законодавче визначення цього поняття.

Наука кримінального права України визначає, що наказ – це обов’яз­кова для вико­нання вимога командира (начальника) про вчинення чи невчинення підлеглим якоїсь дії по службі.

Коментар до Конституції України розмежовує поняття “наказ” та “розпорядження”. Так, під наказом розуміють правовий акт управління, який видається на основі чинного зако­нодавства та актів вищих органів відповідними керівниками міністерств, відомств, підпри­ємств, установ, організацій. Розпорядження ж – це правовий акт, який має владний харак­тер і видається в межах повноважень, наданих посадовій особі чи державному органу.

Радянське кримінальне право визначало, що наказ, розпорядження є формою втілення волі начальника, формою управління діяльністю підлег­лих. Воля начальника, його накази та вимоги безумовно обов’язкові для підлеглих та підлягають своєчасному та точному виконанню.

Сьогодні сучасна наука кримінального права висуває такі умови законності наказу. Він повинен бути:

– виданим компетентним органом чи посадовою особою в межах компетенції цієї посадової особи чи органу;

– відданим із дотриманням необхідної форми та порядку його видання;

– ґрунтуватися на законі чи іншому нормативному акті;

– передбачати скоєння протиправних дій виконавцем.

Проте|однак| навіть у разі, коли наказ (розпорядження) був відданий компетентною особою|обличчям,лицем| з|із| дотриманням вказаної законом форми, його виконання не виключає відповідальності, якщо очевидний його незаконний або навіть злочинний характер|вдача|.

У кримінально-правовій літературі робиться|чиниться| спроба підвести під ознаки виконання наказу або розпорядження виконання професійних обов'язків. Проте|однак| самі ж автори відзначають, що "умови правомірності виконання професійних обов'язків і виконання наказу або іншого розпорядження начальника різняться.

Приведені ж приклади|зразки| (хірург розкриває|розтинає| грудну клітку хворого для надання|виявлення| йому допомоги, міліціонер затримує злочинця, заподіюючи|спричиняючи| шкоду його здоров'ю, військовослужбовець вбиває супротивника|противника| в бойовій операції, вартовий|часовий| застосовує зброю проти|супроти| нападаючого|нападника| на пост|піст|) свідчать про наявність не обставин, регламентованих ст. 41 КК|, а інших обставин, що виключають злочинність діяння, таких, як необхідна оборона, затримання злочинця, обґрунтований ризик і ін.

Про виконання наказу як обставини, що звільняє|визволяє| від відповідальності, мова йщла в Укладенні 1845 р.: "...не вважалося|шанував| злочинним діяння, учинене у виконання закону або наказу по службі, даного належною владою в межах її відомства, з|із| дотриманням встановлених|установлених| на те правил і не приписуючого діяння явно злочинного". При цьому, «...якщо виконання свідомо незаконного наказу у жодному випадку|ні в якому разі| не може знищити злочинності діяння, то воно може викликати|спричинити| поблажливість до того, що хто його вчинив|вчинило|, оскільки|тому що| такий наказ часто може близько|поблизу| стикатися|торкатися| з|із| психічним примусом». Окремо від виконання наказу розглядався|розглядувався| дозвіл влади на здійснення злочинного діяння. Це питання розв'язувалося|вирішувалося| таким чином: якщо дозвіл було дано особою|обличчям,лицем|, що мала на те право в межах його компетенції, то відповідальність того, хто одержав|отримав| дозвіл виключалася. Інакше посилання|заслання| на дозвіл значення не мало.

Статті про звільнення|визволення| від кримінальної|карної| відповідальності за суспільно небезпечне діяння, здійснене у виконання законного наказу, є|наявний| і в Кримінальних кодексах| зарубіжних країн.

Така стаття є|наявний|, наприклад, в КК| низки країн СНД - Казахстану, Білорусії, Узбекистану. У ч. 3 ст. 39 КК| Киргизстану, наприклад, міститься|утримується| наступне|слідуюче| уточнююче положення|становище|: "Відповідальність настає|настає| лише в тому випадку, якщо|у тому випадку , якщо,в том случае | факт здійснення їм діяння містить|утримує| склад іншого злочину".

Достатньо|досить| чітке формулювання даної обставини міститься|утримується| в КК| Франції: "Не несе кримінальної|карної| відповідальності особа|обличчя,лице|, що вчинила|вчинила| дію за наказом законної влади, за винятком випадків, коли така дія є|з'являється,являється| явно незаконною" (ч. 2 ст. 122-4). В даному випадку законодавець встановлює два критерії правомірності: 1) особа повинна діяти за наказом законного органу влади, тобто того органу, чиє функціонування відповідає вимогам закону, і 2) сам наказ повинен бути законним, тобто відповідати чинному законодавству.

Так само вирішене|розв'язане| це питання і в КК| Голландії:

"1. Особа, яка здійснює|скоює,чинить| правопорушення, виконуючи офіційний наказ, відданий компетентними властями, не підлягає кримінальній|карній| відповідальності.

2. Незаконний офіційний наказ не звільняє|визволяє| від кримінальної|карної| відповідальності, якщо тільки|лише| підлеглий сумлінно не припускав|передбачав| законність цього наказу, і він виконав його" (ст. 43).

Кримінальний|карний| закон Латвії визнає виконання злочинного наказу або розпорядження виправданим лише у випадках, коли виконавець не усвідомлював злочинний характер|вдача| наказу або розпорядження, і його злочинний характер|вдача| не був очевидний. З|із| цього положення|становища| Кримінального|карного| закону Латвії робиться|чиниться| виключення|виняток| у випадках скоєння злочинів проти|супроти| людства і миру|світу|, військових|воєнних| злочинів і геноциду (ст. 34). При скоєнні цих злочинів виконання злочинного наказу і розпорядження ні за яких умов правомірним в Латвії не визнається.

До підстав, що звільняють|визволяють| від кримінальної|карному| відповідальності, КК| Іспанії відносить дії, здійснені у виконання свого боргу|обов'язку| або законного здійснення свого права, професійних або посадових обов'язків (п. 7 ст. 21). Очевидно, що під дію даної норми підпадає і виконання наказу.

2. Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КК дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Особа, яка одержала законний наказ, зобов'язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного обов'язку. Відмова від виконання такого наказу, його невиконання або неналежне виконання є правопорушенням, у тому числі - злочином (наприклад, для військовослужбовця передбачена кримінальна відповідальність за непокору (ст. 402 КК) та невиконання наказу (ст. 403 КК)).

Таким чином, виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, - це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави особою, зобов'язаною виконати цей наказ.

Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під час виконання наказу можливе лише за наявності відповідної підстави. Такою підставою відповідно до ч. 1 ст. 41 Кримінального кодексу і є законний наказ. Цей наказ - необхідна і достатня підстава відповідної дії або бездіяльності, якщо у особи існувала реальна можливість його виконання.

Перший елемент підстави, що аналізується, - це наявність законного наказу або розпорядження. Відомо, що терміни "наказ" і "розпорядження" фактично є синонімами. Крім того, вже визнано, що термін "наказ" є родовим щодо інших актів управління (розпорядження, вказівка тощо). Щодо обставини, що виключає злочинність діяння, наказ - це акт управління, виданий уповноваженою службовою особою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити дію або бездіяльність, пов'язану із заподіянням шкоди об'єктам кримінально-правової охорони.

За своїм змістом наказ повинен відповідати повноваженням особи, яка видала його. Крім того, він повинен приписувати вчинення діянь, що за зовнішніми (об'єктивними) своїми ознакам збігаються з фактичними ознаками якогось злочину. Інший наказ не є предметом КК. Крім того, наказ не повинен суперечити чинному законодавству і не може бути пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 41 КК). Чинне законодавство - це не тільки закони, а й підзаконні акти. Наказ, що не відповідає закону або цим актам, визнається незаконним. Виконання такого наказу, пов'язане з заподіянням шкоди об'єктам кримінально-правової охорони, не виключає кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду.

Конституційні права та свободи людини і громадянина, що їх не повинен порушувати наказ, передбачені в розділі II Конституції України (статті 21-64). Наказ, що порушує зазначені права і свободи, визнається незаконним. Його виконання, що заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам людини і громадянина, не виключає злочинності вчиненого.

Для того щоб відповідати вимогам законності, наказ повинен бути виданий у належному порядку. Цей порядок може передбачати, наприклад, попереднє узгодження положень наказу з певними органами і особами, видання наказу в письмовій або усній формі, доведення його до виконавця шляхом використання певних засобів зв'язку тощо.

Другий елемент, що характеризує підставу виконання законного наказу, - це наявність у особи, зобов'язаної виконати такий наказ, реальної можливості для цього. Якщо така можливість була відсутня, наприклад, через хворобу виконавця, відсутність відповідної кваліфікації, досвіду тощо, то особа не підлягає відповідальності за невиконання обов'язкового для нього наказу.

Ознаки виконання наказу, що передбачені в ч. 1 ст. 41 КК, визначають його як акт правомірного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Ці ознаки характеризують: суб'єкт виконання наказу; його мету; об'єкт заподіяння шкоди; характер дії (бездіяльності) виконавця наказу. Крім того, варто виділити ще дві ознаки, а саме: своєчасність виконання наказу і межі заподіяння шкоди при виконанні наказу.

Суб'єкт виконання наказу. Відповідно до ст. 41 таким суб'єктом повинна визнаватися особа, що зобов'язана виконати законний наказ. Це може бути як підпорядкована по службі особа (наприклад, військовослужбовець, працівник або службовець підприємства, установи або організації), так і особа, яка хоч і не перебуває у відносинах підпорядкованості, проте згідно з законом зобов'язана виконати звернений до неї законний наказ (наприклад, особа, до якої звернене законне розпорядження представника влади).

Мета визначена в ч. 1 ст. 41 КК і полягає в тому, що дія або бездіяльність особи повинна бути підпорядкована меті виконання законного наказу. Для визнання заподіяння шкоди правомірним достатньо, щоб воно було підпорядковано цій меті і зовсім не обов'язково, щоб ця мета фактично була досягнена (наприклад, особа намагалася знищити будівлю на виконання наказу, але це їй не вдалося). Якщо ж особа керувалася іншими цілями (наприклад, заподіяння шкоди для досягнення особистих цілей), то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Об'єкт заподіяння шкоди - це правоохоронювані інтереси особи, суспільства або держави: життя та здоров'я людини, її особиста свобода, власність, недоторканність житла, громадська безпека, громадський порядок, природне середовище, недоторканність кордонів, авторитет органів державної влади, інтереси внутрішньої безпеки тощо.

Характер дії або бездіяльності особи, яка виконала наказ, може бути як активним, так і пасивним, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 41 КК, причому дія або бездіяльність у будь-якому разі із зовнішньої фактичної сторони повинні підпадати під ознаки якогось діяння, передбаченого КК (наприклад, вбивства, заподіяння тілесних пошкоджень, позбавлення волі людини, знищення або пошкодження майна, зловживання службовим становищем, перевищення влади тощо).

Своєчасність виконання наказу. Відомо, що однією з обов'язкових ознак змісту законного наказу є вказівка на час, протягом якого він повинен бути виконаний. Тому заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повинно визнаватися правомірним, якщо виконання законного наказу мало місце протягом часу, визначеного в цьому наказі.

Межі заподіяння шкоди. Шкода, що заподіюється правоохоронюваним інтересам при виконанні наказу, не може бути безмежною. Її межі визначаються змістом даного наказу. Заподіяння шкоди лише в цих межах і визнається правомірним.

Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні законного наказу свідчить про так званий ексцес виконання наказу (наприклад, заподіяння явно надмірної шкоди, ніж це передбачалося наказом). Якщо ексцес мав місце, наприклад, з боку службової особи, то за наявності всіх інших ознак її дії необхідно розглядати як перевищення влади або службових повноважень.


3 . Виконання явно злочинного наказу або розпорядження

Відповідно до ст. 27 та ч. 5 ст. 55 Основного Закону України кожен громадянин має право будь-якими незабороненими засобами захищати власне життя та здоров’я. Сюди можна віднести різноманітні можливості для його захисту: інститут необхідної оборони, крайньої необхідності, можливість звернення до правоохоронних органів, ЗМІ тощо. Додатковою гарантією захисту життя та здоров’я є принцип, який закріплено в ст. 19 Кон­ституції: “Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством”, тобто це є можливість уникнути вимоги виконання дій, які можуть загрожувати життю, здоров’ю. Особливої актуальності це положення набуває для осіб, професійна діяльність яких вима­гає дотримання суворої дисципліни та чіткого виконання наказів та розпоряджень керівництва. До даної категорії можна віднести рядовий та начальницький склад органів внутрішніх справ, податкової міліції, військовослужбовців Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших військових формувань.

Саме тому в Конституції України (ст. 60) закріплено положення про те, що ніхто не може бути зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази та встанов­лено відповідальність як за видання, так і виконання таких розпоряджень чи наказів. Дане положення має подвійне значення. По-перше, це гарантія належного виконання в межах законів та власної компетенції функцій особами, яким надано право видавати такі розпорядження чи накази та стримувати їх від зловживання посадовим становищем. По-друге, це положення є додатковою можливіс­тю для осіб, які їм підпорядковані по службі, уникнути виконання злочин­них розпоряджень чи наказів, які можуть загрожувати як їх власному життю та здоров’ю, правам та свободам, так і іншим громадянам.

Необхідно підкреслити, що в юридичній літературі можливість відмовитися від виконання злочинних наказів розглядається, в основному, тільки з позиції необхідності закріплення цього положення в законодавстві як інституту, що гарантує належне виконання своїх обов’язків зазначеними посадовими особами та встановлює відповідаль­ність за вчинення неправо­мірних дій, користуючись посадовим становищем.

Злочинним визнається наказ, що передбачає вчинення злочину. Таким визнається не тільки діяння, передбачене КК, але і діяння, що є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини).

У частині 3 ст. 41 КК зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Це положення цілком відповідає ст. 60 Конституції України, в якій передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, службова особа, що віддала злочинний наказ, підлягає відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організаторство) вчинення злочину, передбаченого в наказі. Відповідальність особи, яка виконала такий наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу.

Очевидно, що в цьому випадку особа повинна оцінити одержаний нею наказ, виходячи з його злочинності або незлочинності. Якщо для особи очевидно, що наказ є злочинним, і вона, проте, виконала такий наказ, то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочину на загальних підставах як виконавець злочину. Це положення сформульоване в ч. 4 ст. 41 КК: "Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах". При цьому суд може визнати вчинення злочину на виконання такого наказу обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке діяння передбачене в КК як злочинне. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41). У цьому випадку особа, яка виконала наказ, є своєрідним знаряддям в руках того, хто віддав злочинний наказ (так зване опосередковане заподіяння). Останній підлягає відповідальності як виконавець того умисного злочину, вчинення якого передбачалося в наказі і який він вчинив "руками" невинного "виконавця" (ч. 2 ст. 27 КК).


ВИСНОВКИ

У радянському кримінальному|карному| законодавстві інститут обставин, що виключають злочинність діяння, традиційно розглядався|розглядувався| як сукупність лише норм про необхідну оборону і крайню необхідність, хоча інші правові системи знали й інші ситуації. Наприклад, в російському Кримінальному|карному| укладенні (1903) закріплювався ряд|лава,низка| обставин, об'єднаних|з'єднаних| в дві групи: що виключають винність|провинність| діяння( хворобливий|болючий| розлад, недосягнення віку кримінальної|карної| відповідальності і ін.) і що виключають протиправність в спричиненні шкоди (виконання наказу, необхідна оборона, примушення|примус,силування|, крайня необхідність). Сучасне кримінальне|карне| законодавство більшості країн також характеризується різноманіттям систем обставин, що виключають злочинність діяння.

Вивчивши дані обставини, можна стверджувати, що їх включення|приєднання| в новий

Кримінальний|карний| кодекс є|з'являється,являється| достатньо|досить| логічним. Адже вільний розвиток особи|особистості| в правовій державі, що формується в Україні, впровадження нових технологій і т.п. не застраховано від випадковостей і непізнаних явищ навколишнього світу. І на цьому шляху|колії,дорозі| не обійтися без помилок і жертв, а суть|сутність,єство| людини така, що він завжди готовий йти на ризик, але|та| ризик обдуманий, який принесе користь і людині, і державі. Ось|от| тому держава і бере на себе частину|частку| відповідальності, а індивіду дає право на ризик.

І, кажучи про ризик, плавно хочеться перейти до завершального слова про дві обставини, розглянутому|розгледіти| в даному рефераті. Деколи|почасти| ризиковані діяння здійснюються|скоюються,чиняться| руками людей, що одержали|отримали| наказ, який треба виконати беззаперечно. Але|та| в сучасній державі людина не повинна бути знаряддям в чужих руках, йому повинна бути надана можливість|спроможність| усвідомити відданий наказ (розпорядження), навіть, якщо він знаходиться|перебуває| на службі в спеціальних органах держави, де виконання наказу грає головну роль. І не важливо|поважно| генерал це або солдат, або директор і службовець, будь-яка людина повинна усвідомлювати і продумувати здійснювані|скоювані,чинені| нею дії при нанесенні збитку|шкоди| ризикованими діями (бездіяльністю|) або віддачею і виконанням наказу.

Список використаної літератури:

1. Конституція України

2. Кримінальний кодекс України

3. М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України. Каннон, А.С.К., Київ – 2002

4. С.С. Яценко. Науково – практичний коментар до Кримінального кодексу України. «А.С.К.», Київ – 2002

5. В.И. Шакун, С.С. Яценко. Уголовный кодекс Украины: научно – практический крмментарий. Фита, Киев – 1995

6. М.І. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. Юрінком Інтер, Київ – 2005

7. С.С. Яценко. Кримінальне право України. Навчальний посібник. Юрінком Інтер, Київ – 2002

8. П.Л. Фріс. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. Центр навчальної літератури, Київ - 2004

9. Н.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазін. Кримінальне право України. Наукова думка, Київ – 1995

10. П.С. Матишевський. Кримінальне право України. Загальна частина. «А.С.К.», Київ – 2001

11. Советское уголовное право. Часть Общая Л., 1960.

12. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1961. - С. 410-416

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:13:59 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:41:27 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Виконання наказу або розпорядження в кримінальному праві

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150397)
Комментарии (1831)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru