Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Виборчий процес та ЗМІ у системі демократії

Название: Виборчий процес та ЗМІ у системі демократії
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 10:49:34 31 января 2009 Похожие работы
Просмотров: 228 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат на тему

Виборчий процес та ЗМІ у системі демократії

ПЛАН

1. Вибори як демократичний інститут сучасного суспільства.

2. Структура виборчого процесу.

3. Різновиди виборчих систем та їх особливості.

4. Виборча система України.

5. Роль засобів масової інформації в демократичному процесі.

6. Вплив ЗМІ на політичні процеси.

7. Свобода інформації, цензура та ЗМІ в Україні.

Література.


1. Вибори як демократичний інститут сучасного суспільства

Вибори є невід'ємним атрибутом демократичного суспільства, адже саме шляхом виборів у ньому відбувається відтворення та легітимація владних інститутів. Навіть елементарна демократія передбачає, що політичні рішення щодо того, хто має керувати державою приймаються більшістю голосів, на засадах загальності, рівності, вільності вибору, таємності волевиявлення, чесності, гласності і прозорості виявлення результатів виборів тощо. Реалізація цих принципів при виборах органів влади в різних країнах відбувається в десятках різноманітних типів і їх модифікацій — виборчих або електоральних систем.

2. Структура виборчого процесу

Історичні віхи демократизації виборчого процесу. Рівне виборче право є явищем XX століття. У середині XIX століття (1848 р.) вперше у Франції та Швейцарії був скасований майновий виборчий ценз і визнано принцип рівного і загального виборчого права, але тільки для чоловіків (87) . Тільки наприкінці XIX століття, спочатку в далекій Новій Зеландії (1893 p.), а на початку XX століття в Австралії (1902 р.) та Фінляндії (1906 р.) виборче право отримали жінки. У країнах — піонерах загального виборчого права — Франції та Швейцарії, — жінки отримали право голосу лише після Другої світової війни (у Швейцарії аж у 1971 році). Таємне голосування, що якнайкраще відповідає критеріям вільних та чесних виборів, вперше було запроваджене в Південній Австралії у 1858 р., у Великій Британії в 1872 р., у США — після 1884 року. У сучасних умовах в усіх електоральних демократіях відбувається таємне голосування, будь-які виборчі цензи (окрім вікових обмежень (18 років), цензу громадянства та обмеження виборчих прав недієздатних) не допускаються.

Сучасні проблеми демократичності виборів

Висування та реєстрація кан дидатів. Щоб запобігти участі у виборах випадкових кандидатів та партій, які не користуються бодай мінімальною підтримкою виборців, але ускладнюють процес виборів, в деяких демократичних країнах запроваджують обмеження на реєстрацію кандидатів. Основні засоби такого обмеження — збір певної кількості підписів на підтримку кандидатів чи партій та внесення грошової застави. Ці обмеження, з одного боку, є вкрай необхідними. А з іншого боку, вони не повинні бути настільки значними, щоб перетворитися на бар'єр, який обмежує права кандидатів та партій. Адже фінансово потужні партії та кандидати якраз можуть не користуватися підтримкою виборців, проте ні збір підписів, ні грошова застава не зупинять їх від спроб балотуватись самим або реєструвати своїх політичних «сателітів» (з різною метою: собі на підмогу, для «відтягування» голосів у інших партій та блоків тощо).

Для реєстрації кандидата в Президенти України (згідно із Законом про Президента України №474 від 1999 року з поправками від 18.03.2004 року) потрібно зібрати на його підтримку 500000 підписів виборців, які мають право голосу, в тому числі не менше як по 25000 підписів у кожному з 2/3 регіонів та внести грошову заставу в розмірі 500000 грн. від партії (блоку партій), яка висувала кандидата на пост президента. Грошова застава повертається у разі відмови у реєстрації чи у разі отримання кандидатом не менше 7% голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні (88) . Грошова застава при реєстрації кандидатів на виборах народних депутатів ВРУ становить дві з половиною тисячі мінімальних розмірів заробітної плати.

Формування виборчих комісій. Контроль за результатами голосування і підрахунком голосів. Чесні і справедливі вибори неможливі без демократичного контролю за діяльністю виборчих комісій та підрахунком голосів. Головна проблема полягає в тому, що легітимність виборів неможлива без прозорості всіх виборчих процедур і підрахунку голосів зокрема, бо будь-яка недовіра виборців до процедури обрання підриває легітимність обраних посадових осіб та депутатів.

Для досягнення цієї мети важливо законодавче обмежити вплив органів центральної і місцевої виконавчої влади на процес формування і діяльності виборчих комісій, заборонити урядовцям та державним службовцям бути членами та головами таких комісій. Виборчі комісії на паритетних засадах мають формуватись з представників усіх партій та кандидатів, що внесені у виборчі бюлетені, на рівній основі, функціонувати на принципах максимальної відкритості та широко залучати до контролю за голосуванням спостерігачів з громадських та міжнародних організацій, засобів масової інформації різноманітної спрямованості.

Фінансування виборчих кампаній. Досвід західних демократій показав, що для проведення справедливих і чесних демократичних виборів необхідне правове регулювання джерел поповнення виборчих фондів кандидатів і партій на виборчу кампанію та передвиборчих витрат, щоб не допустити підкупу виборців та невиправданого впливу на виборців окремих громадян, корпорацій та іноземних організацій.

3. Різновиди виборчих систем та їх особливості

Виборча система — це сукупність визначених законодавством правил, які регулюють перебіг виборчої кампанії (змагання між партіями і кандидатами та спосіб голосування), а також спосіб визначення переможців і розподілу між ними депутатських мандатів.

Типи виборчих систем. В залежності від того, яким чином розподіляються депутатські мандати між кандидатами чи партіями, розрізняють три типи виборчих систем:

- мажоритарна система відносної більшості, якщо депутатські мандати надаються тим кандидатам, які отримують відносну більшість голосів;

- мажоритарна система абсолютної більшості, якщо депутатські мандати надаються тим кандидатам, які отримали абсолютну більшість голосів;

- пропорційними, якщо розподіл депутатських мандатів відбувається пропорційно до частки голосів, поданих за певне об'єднання кандидатів (партію, блок партій).

Іноді виділяють ще й змішану систему виборів, яка являє собою певне поєднання принципів пропорційного розподілу однієї частинидепутатських мандатів з принципами відносної чи абсолютної більшості — при розподілі іншої частини.

При цьому слід зазначити, що мажоритарні системи абсолютної чи відносної більшості застосовують як на виборах представницьких органів влади, так і керівників держави, тоді як пропорційна система використовується тільки для обрання депутатів парламенту і місцевих представницьких органів самоврядування.

Вплив виборчих систем на дотримання принципів демократії та ефектив ність урядування. Основними критеріями оцінки виборчих систем є такі:

- забезпечення справедливого представництва інтересів різних груп громадян;

- сприяння політичному структуруванню суспільства;

- сприяння встановленню працездатного стійкого уряду;

- забезпечення прав меншин (насамперед етнокультурних) на справедливе представництво.

4. Виборча система України

Становлення виборчої системи в Україні. Нинішня українська електоральна система почала формуватись тільки в 90-х роках XX століття з радянської «відбіркової» виборчої системи, яка, з одного боку, ґрунтувалась на конституційних принципах загального, рівного, прямого виборчого права з таємним голосуванням, до яких розвинені демократії Заходу йшли десятиліттями і століттями (Велика Британія, США, Франція тощо), а з іншого боку — не допускала вільного висування кандидатів в мажоритарних одномандатних округах, не передбачала більше, ніж одного (призначеного КПРС) кандидата на округ, забороняла багатопартійність та конкурентність партій і кандидатів. Це була «відбіркова» мажоритарна система — один кандидат на один округ, з примусовим голосуванням, результати якого за офіційними даними завжди були однакові: 99,9% виборців брали участь у виборах та 99,9% підтримували єдиних безальтернативних кандидатів.

У 1997 році в Україні був прийнятий новий закон «Про вибори народних депутатів України», який відобразив компроміс між політичними партіями і фінансовими та регіональними кланами і передбачав заміну мажоритарної системи абсолютної більшості на змішану систему, коли половина депутатів обирається за пропорційною системою закритих загальнонаціональних партійних списків (з 4% бар'єром), а половина — в одномандатних виборчих округах за системою відносної більшості. Ця реформа мала частковий характер, бо не передбачала повної заміни виборчої системи та не була послідовною, бо депутати місцевих Рад і далі обиралися за іншим законом і іншою системою (в 1997 році на виборах місцевих Рад запроваджена однотурова система відносної більшості). Змішана виборча система повністю не розв'язала проблем демократичності виборів та формування стійкого уряду в Україні. Проте вона була знову покладена в основу Закону про вибори народних депутатів 2001 p., який відрізнявся від попереднього докладнішою регламентацією виборчих процедур, націленою на уникнення зловживань під час виборчої кампанії.

У 2004 році в Україні був прийнятий новий закон «Про вибори народних депутатів України», яким введено вибори депутатів ВРУ за пропорційною системою та 3% бар’єром, подолавши який партія (блок) бере участь у розподілі мандатів. Можна сподіватися, що цей Закон буде сприяти формуванню стабільної більшості у ВРУ та у комплексі із Конституційною реформою, яка змінить форму правління в Україні на парламентсько-президентську, буде сприяти формуванню стійкого Уряду, який буде разом із ВРУ нести солідарну відповідальність за стан справ в державі.

Теорії та практика активності й абсентеїзму. Характерною ознакою сучасної виборчої системи є ступінь реалізації виборчих прав громадян. Вона значною мірою залежить від рівня їх виборчої активності.

В тоталітарних чи авторитарних країнах населення виявляє високу виборчу активність (не маючи при тому жодної можливості вибору) через владний тиск і можливі репресії в разі неучасті. У більшості демократичних країн участь в голосуванні є правом, а не обов'язком громадянина, виявом його доброї волі, проте виборча активність упродовж десятиліть залишається напрочуд стабільною. Виборча активність у більшості демократичних країн, де не застосовують примусу до участі в голосуванні, висока (70±5%). Відсоток виборців, які фактично голосують, в Україні відповідає цим міжнародним стандартам. На участь у виборах впливають і інші чинники: тип виборчої системи (у країнах з пропорційними виборчими системами участь виборців у голосуванні, як правило, вища); спосіб реєстрації виборців (вимога заповнювати для цього особисте подання, що діє в США, очевидно має певний стримуючий ефект), частота виборів (рівень участі виборців у голосуванні загалом перебуває в оберненій пропорції до неї) тощо.

Під час кожних виборів в усіх демократіях знайдуться особи, які не голосують тому, що вони хворі, погана погода, вони перебувають далеко від місця постійного проживання або існують якісь проблеми з проведенням виборів. Проте частина виборців із правом голосу не голосують систематично. Абсентеїзм у європейських країнах, так само як і в Україні, зазвичай охоплює 20-35% виборців. У США він досягає 45, навіть 50 і більше %, причому має тенденцію до зростання. Такий стан викликає занепокоєння, і політична наука намагається знайти цьому пояснення. Причиною зростання абсентеїзму є відчуженість громадян від політичного процесу (неучасть у виборах є виразом аполітичності - політичної пасивності), що, у свою чергу, є наслідком загального послаблення соціальних зв'язків у суспільств.

5. Роль засобів масової інформації в демократичному процесі

Успішне функціонування усіх механізмів сучасної демократії, залученість громадян до політики, їхня політична компетентність, здатність робити усвідомлений, обґрунтований вибір і приймати раціональні рішення — все це залежить від доступу громадян та утворюваних ними партій і організацій до всієї можливої інформації про діяльність урядів, парламентів, інших офіційних інституцій, не кажучи вже про перебіг виборів та поведінку учасників електорального процесу.

Демократичний процес неможливий без обміну інформацією. Важливе значення має політична інформація, тобто відомості, необхідні для прийняття рішень у сфері державної влади, а також здійснення відповідних дій. Інформацію необхідно розглядати і як передумову дій політичного суб'єкта, і як необхідний ресурс, що дозволяє досягати у політичній сфері тих чи інших цілей. Свідоме сприйняття, тлумачення та засвоєння інформації но сить назву комунікації. У масових інформаційно-комунікативних процесах особливе місце належить засобам масової інформації (ЗМІ, мас-медіа).

Засоби масової інформації — періодичні друковані видання та інші форми розповсюдження інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав, з метою оперативного інформування їх про події, явища у світі, конкретній країні, певному регіоні, а також на виконання спеціальних соціальних функцій. До ЗМІ, як правило, відносять: періодичні друковані видання (газети, журнали, бюлетені тощо), які мають постійну назву, нумерацію і періодично виходять у світ; різноманітні технічні засоби і способи передачі на відстань звукової або візуальної інформації. Засоби масової інформації у відкритому суспільстві дозволяють вільно обмінюватися будь-якою інформацією, що є однією з найвагоміших цінностей демократії. Роль ЗМІ в сучасному демократичному процесі помітно зростає, і особливогозначення набуває рівень їх політичної культури, що забезпечує зважений діалог різних політичних сил. Засоби масової інформації можуть стримувати політичну конфронтацію в суспільстві, переводячи її у площину діалогу з метою заміни небезпечного протистояння корисним для суспільства порозумінням та співробітництвом різних політичних сил. Але існує і реальна небезпека використання ЗМІ з діаметрально протилежною метою — насамперед там, де їх жорстко контролює держава. Тоді мас-медіа можуть спрямовувати проти політичної опозиції з метою її дискредитації. У такому випадку неминучим є спотворення та приховування інформації, що суперечить міжнародним угодам у сфері свободи слова та інформації. Розвинена демократія неможлива без поширення різних знань, поглядів, соціальних оцінок.

Найважливішою засадою функціонування демократії є свобода поширення інформації. Ключовим критерієм свободи інформації, підкреслюють К. Крос і Р. Га-кет, є різноманітність її джерел у поєднанні з вільним доступом до них. Головною метою ЗМІ є оперативне інформування окремих осіб, соціальних груп населення в цілому про події та явища у світі, конкретній країні, певному регіоні. Цієї мети вони досягають, виконуючи притаманні їм соціальні функції, насамперед освітню (пізнавальну), виховну, інформаційну, ідеологічну та формування цінностей демократії, та політичні функції: формування громадянськості, контролю і спостереження за діями суб'єктів влади; політичної соціалізації (участь у процесі засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей суспільства);

У відкритому суспільстві (і це свідчить про його демократизм) існує плюралізм думок, ідей і поглядів, а ЗМІ виражають інтереси різних політичних сил.

Крім загальних функцій, засоби масової інформації мають ще свої специфічні функції, властиві лише їм, а не іншим суб'єктам масових інформаційно-комунікаційних процесів. До них належать функції редагування (відбір і коментування інформації) та оцінювання, що істотно впливає на формування громадської думки та суспільних настроїв.

Розрізняють «старі» та «нові» ЗМІ. До перших відносять друковані ЗМІ, тобто газети, журнали, бюлетені тощо. До «нових» ЗМІ в першу чергу відносять електронні — радіо, телебачення та Інтернет. Разом з кіно вони складають групу аудіовізуальних ЗМІ.

З політичної точки зору ЗМІ поділяються на урядові, опозиційні та незалежні. Наявність таких типів ЗМІ дозволяє суспільству отримувати різноспрямовані інформаційні потоки, що відкриває можливості для розробки власних оцінок подій та процесів, що відбуваються в країні та поза її межами. Незалежні ЗМІ можуть займати різні позиції: бути про-урядовими або схилятися до опозиції.

6. Вплив ЗМІ на політичні процеси

Сутність сучасної демократії полягає не тільки в тому, яка частина населення бере участь у формуванні політичних рішень, а й у тому, як влада взаємодіє з усім населенням, яку роль відіграє населення у формуванні влади і у вирішенні її долі. Взаємодія влади та населення відбувається у різних формах і ЗМІ тут грають велику роль. Через ЗМІ у відкритому демократичному суспільстві відбувається вільний обмін ідеями, інформацією, відбувається діалог різних політичних сил, і це значною мірою впливає на формування громадської думки. Плюралізм перетворюється у важливу складову всієї політичної системи, її еволюційного розвитку. Через ЗМІ здійснюються різні форми громадського контролю за діями влади. Це забезпечує зворотній зв'язок, що стабілізує саму політичну систему.

Ще у 1940 р. американські вчені П. Лазарсфельд, Б. Берельсон та Г. Годе виступили з ідеєю «двоступінчатого порогу комунікації», згідно з якою розповсюдження інформації та її вплив на громадську думку відбувається у два етапи. На першому етапі оцінки від мас-медіа транслюються до неформальних лідерів громадської думки. На другому етапі оцінки сприймаються послідовниками лідерів. У цьому процесі важливе значення мають «інноваційні групи», які першими засвоюють нові орієнтири і продукують їх у політичному житті. Засоби масової інформації значною мірою формують орієнтири політичне активної частини населення.

Розвиток ЗМІ здійснює вплив на методи політики у сучасному суспільстві. Дедалі більшу роль у процесі комунікації в політиці грає телебачення, яке навіть починає нав'язувати політикам свої правила гри. Відомий німецький політолог Г. Оберройтер у 1989 р. вперше використав термін «медіатизація політики». Цим терміном визначається важливе явище сучасного життя: політика починає підкорятися внутрішнім законам ЗМІ, перетворюючись в гру на публіку. Замість дискусій, формування громадської думки, прийняття політичних рішень, телебачення нерідко демонструє лише певні символічні дії. Публіці пропонують псевдо-події, які закривають шлях до громадськості справжнім подіям, заважають пробудженню критичних думок. А конкурентна боротьба за кількість передплатників, слухачів або глядачів примушують журналістів вишукувати неіснуючі сенсації й навіть створювати їх. Медіатизація політики, загрожує небезпечними наслідками не лише молодій демократії у пострадянських країнах, але й традиційній західній демократії.

Кампанія підтримки у ЗМІ, вміло спрямована та організована, може забезпечити стрімкий злет кар'єри політика. З іншого боку, організована конкурентами кампанія дискредитації може покласти край політичним амбіціям тієї чи іншої особи.

Якщо зусилля політиків переключатимуться з прийняття конкретних політичних рішень і впровадження їх у життя на «віртуальну політику», то суспільство під тягарем невирішених проблем може втратити стабільність. У країнах традиційної демократії на заваді цим небезпечним тенденціям стоять розвинуті інститути громадянського суспільства, в Україні ж, як і в деяких інших постсоціалістичних країнах, такого захисного механізму ще немає. Тому відповідальність мас-медіа перед суспільством тут особливо висока. Розуміючи небезпеку аморалізму в ЗМІ, журналісти країн СНД у травні 1994 р. підписали у Києві документ під назвою «Кодекс професійної етики журналістів» і висловили готовність керуватися ним у своїй роботі.

7. Свобода інформації, цензура та ЗМІ в Україні

Наявність громадянських та політичних свобод відноситься до фундаментальних ознак демократії. Конституція України 1996 р. проголосила: «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21). Права громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань зафіксовані у ст. 134.

У демократичних державах свобода думки та інформації розглядаються як індивідуальні права, тобто права окремого громадянина на самооборону від держави. Свобода ж преси захищається як невід'ємна частина демократії, її розглядають як дещо більше від індивідуального права. У той сам час журналіст не має права ображати честь і гідність громадян, закликати до порушення законів, розголошувати військові таємниці. Якщо журналіст перекручує факти, то може нести за це судову відповідальність. Коли суд доводить таке перекручення, то примушує певний орган масової інформації оприлюднити спростування.

У сучасній Україні права та обов'язки засобів масової інформації регулюються низкою законодавчих актів, а також постанов Верховної Ради України та уряду нашої держави, указів Президента України. У 1992 р. принято закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» та «Про інформацію».

Цензурування матеріалів ЗМІ є серйозною політичною проблемою сучасності. З одного боку, демократичне суспільство чудово розуміє небезпеку цензури як засобу контролю над інформацією, знаряддя політичної сваволі, яке використовується для виправдання репресій проти політичних суперників. З іншого боку, існують проблеми безпеки держави, які передбачають виключення певних дебатів із суспільного дискурсу. У цих випадках неминучим є відбір, селекція інформаційних повідомлень ЗМІ з питань, що стосуються військових таємниць або національної безпеки. У демократичних державах коло цих питань окреслено законодавче, там діють закони про охорону державної або військової таємниці.

Ліквідація цензури в Україні на початку 90-х pp. позитивно позначилася на зародженні елементів громадянського суспільства, формуванні нових суспільних цінностей, заснованих на ліберальній демократії.

Захист суспільної моралі вимагає від журналістів дотримання правил пристойності, а в разі їх порушень — і відповідальності згідно із законом. У низці демократичних держав закони про ЗМІ встановлюють досить жорсткі обмеження на розповсюдження публічного слова. Особливу небезпеку для суспільства можуть мати безвідповідальні дії тих журналістів, що намагаються розпалювати національну та релігійну ворожнечу, провокують соціальні зіткнення. Подібна діяльність журналістів несумісна з журналістською етикою і повинна обмежуватися законодавче.

В Україні тиск на незалежні мас-медіа відбувався із залученням правоохоронних та податкових органів, інших державних структур. Численні судові позови вели до закриття видань або зміни їх власників, що значно звужувало можливості розповсюдження об'єктивної інформації. Резонансні вбивства журналістів та редакторів деяких незалежних ЗМІ створили сильний психологічний тиск на працівників вітчизняних мас-медіа, наслідком якого стало помітне зниження критичної спрямованості матеріалів. А це призводить до падіння довіри до ЗМІ у суспільстві.

Література

1. Бебик В. Незалежна преса в умовах переходу суспільства до демократії // Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 6.

2. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. —Київ, 1996.

3. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. — Київ, 2000.

4. Гоян О. Недержавне радіо в Україні // Український медіа-бюлетень. — 1995.-№ 1.

5. Засоби масової інформації і вибори: Уроки для політичної журналістики. - Київ, 1994.

6. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. — Москва, 2000.

7. Неурядова преса України. — Київ, 1991.

8. Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру «Генеза». — 1997. — №2.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:12:54 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:40:38 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Виборчий процес та ЗМІ у системі демократії

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151188)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru