Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Вина в кримінальному праві країни

Название: Вина в кримінальному праві країни
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 13:48:15 20 августа 2010 Похожие работы
Просмотров: 114 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Донецька державна академія управління

Кафедра правознавства

Курсова робота

з дисципліни: «Кримінальне право»

на тему:

«Вина в кримінальному праві країни»


ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття й ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

Розділ 2. Форми вини як обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони складу злочину

2.1 Вина у формі умислу

2.2 Вина у формі необережності

2.3 Змішана (подвійна) форма вини

Розділ 3. Вина як суб'єктивна умова кримінальної відповідальності за кримінальним законодавством окремих зарубіжних держав

3.1 Вина за кримінальним законодавством Німеччини

3.2 Визначення вини у кримінальному праві Франції

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Розбудова демократичної, соціальної, правової держави України передбачає якісно нове формування сучасної правової системи. Таке формування має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні два принципи нерозривно пов’язані з визначенням правового змісту вини.

Розуміння вини як правової категорії є загальнотеоретичним питанням, що має велике значення для різних галузей права. Особливе значення таке розуміння має для кримінального права.

У минулі роки питання вини піддавались ґрунтовному дослідженню, що породжувало існування великої кількості цікавих та цінних думок, окремих кримінально-правових теорій. В останні роки (зокрема, після набрання чинності КК України) питання вини в основному розглядаються лише на рівні науково-практичних коментарів до КК України, підручників та навчальних посібників. Однак аналіз відповідних положень КК України та кримінальних кодексів окремих зарубіжних держав свідчить про те, що ці питання потребують нових досліджень, в яких могли б бути використані ідеї, сформульовані вченими-криміналістами в ХІХ – ХХІ століттях.

В юридичній літературі питанням вини в кримінальному праві приділялась увага в працях: 1) науковців Західної Європи – Е. Белінга, Г. Вельцеля, Р. Маураха, Т. Риттлера, Р. Франка та інших відомих вчених; 2) вчених-криміналістів Російської імперії, радянських вчених та сучасних науковців Російської Федерації – Л.С. Білогриць-Котляревського, С.В. Бородіна, А.А. Герцензона, І.Т. Голякова, П.С. Дагеля, Ю.А. Демидова, М.Д. Дурманова, Г.А. Злобіна, М.М. Ісаєва, К.А. Камкадзе, В.Є. Квашиса та ін..

Водночас ціла низка питань щодо розуміння вини залишаються спірними. Вони вимагають подальшого дослідження, в тому числі із використанням окремих нових підходів з урахуванням новел, закріплених КК України.

Актуальність теми дослідження, проведеного в курсовій роботі, полягає у вивченні внутрішньої сутності злочинного діяння (суб’єктивної сторони злочину), тих внутрішніх процесів, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним Законом суспільно небезпечного діяння.

Предметом дослідження в курсовій роботі стали суспільні відносини, які виникають при встановленні вини (її форми) особи, яка скоїла злочин, її мети та мотивів, які в свою чергу є обов’язковими і факультативними ознаками суб’єктивної сторони злочину.

Об’єкт дослідження в курсовій роботі – наукові статті та праці сучасних вітчизняних криміналістів.

Мета даного дослідження – розкрити та дослідити зміст суб’єктивної сторони злочину на сучасному етапі розвитку кримінального права України та зарубіжних країн.

Розділ 1. Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину

Суб’єктивна сторона створює психологічний, тобто суб’єктивний зміст злочину, тому є його внутрішньою, у зіставленні з об’єктивною, стороною. Якщо об’єктивна сторона складу злочину становить його фактичний зміст і може бути безпосередньо сприйнята особами, які перебувають на місці злочину під час його вчинення, а наслідки злочину можуть сприйматися і після його вчинення, то суб’єктивна сторона безпосередньому сприйняттю людьми піддана бути не може. Адже, це процеси, які відбуваються у психіці винного й об’єктивне їх визначення можливе тільки завдяки дослідженню об’єктивної сторони складу злочину й інших ознак, які входять до складу злочину.

Отже, суб’єктивна сторона складу злочину - це внутрішній зміст злочину, це ті психічні процеси, які проходять у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, це її психічне ставлення до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Остаточний мотивований висновок щодо ознак суб’єктивної сторони складу злочину в багатьох випадках можна зробити, тільки повністю встановивши всі обставини вчиненого злочину (наприклад, висновок про те, чи є скоєне вбивство умисним чи необережним).[1]

Значення суб’єктивної сторони полягає в тому, що завдяки її правильному визначенню:

а) здійснюється належна кваліфікація діяння та його відмежування від інших злочинів;

б) встановлюється ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила;

в) здійснюється індивідуалізація покарання злочинця, вирішується питання про можливість його звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

Процеси, що відбуваються у психіці людини, поділяються на інтелектуальні, емоційні та вольові. Вони існують у тісній нерозривній єдності, але їх окреме дослідження, як побачимо далі, має велике значення для правильного встановлення суб’єктивної сторони складу злочину.

На підставі зазначених процесів психіки зміст суб’єктивної сторони складу злочину визначається за допомогою юридичних ознак, які її складають, - таких, як вина, мотив, мета, емоційний стан. Вони представляють різні форми психічної активності, але водночас нерозривно пов’язані між собою і взаємозалежні. Це явища з самосійним змістом, у структурі суб’єктивної сторони вони не поглинають одне одного, мають різне, тільки їм притаманне, правове значення.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (стаття 23 ККУ).

Вина є обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину. Без вини не може бути злочину. Автор курсової роботи хоче зазначити, що винна відповідальність у кримінальному праві є конституційним принципом. Згідно з частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним Вироком суду. Це положення відтворене у частині 2 статті 2 КК України.

Однією з конституційних засад судочинства є забезпечення доведеності вини [2] . Згідно зі статтею 327 КПК України обвинувальний Вирок може бути постановлений лише за умов, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.[3]

Отже, кримінальне право непохитно стоїть на позиціях суб’єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності тільки за наявності вини. Безвинна відповідальність навіть за наявності суспільно небезпечних наслідків (так зване об’єктивне ставлення за вину) неприпустима (скажімо, не може відповідати водій за травмування пішохода, якщо водієм не порушені правила безпеки дорожнього руху).

Отже, вина розглядається законодавцем як категорія психологічна. Одночасно вона розглядається і як категорія соціальна, бо особа, яка вчиняє злочин, нехтує вимогами суспільства, посягає на його інтереси, завдає суттєвої шкоди особі, суспільству, державі.

Щодо мотиву, мети, емоціонального стану, то вони є факультативними ознаками суб’єктивної сторони. Тобто такими, що впливають на кваліфікацію діяння тільки у випадках, коли вони прямо зазначені в Законі або випливають з нього.

Згідно із Законом, вина може проявлятися у формі умислу або необережності . Інших форм вини Закон не знає. В свою чергу, умисел поділяється на умисел прямий і умисел непрямий , а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість . Ці форми і види вини конструюються залежно від змісту й співвідношення інтелектуального і вольового моментів і характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Інтелектуальний момент визначає ті чинники, які належать до свідомості особи, а вольовий - ті чинники, які належать до її волі.

Залежно від форми вини злочини поділяються на умисні й необережні . У певних випадках вказівка на форму вини може бути дана безпосередньо в Законі (стаття 115 ККУ - умисне вбивство, стаття 119 ККУ - вбивство через необережність), але у більшості випадків форма вини визначається з інших ознак складу злочину, наведених у тексті диспозиції. Так, очевидно, що злочини, де вказано мотив, мета або якщо вони випливають з формулювання норми, є злочинами умисними (зґвалтування, крадіжка, вимагання, незаконні дії у разі банкрутства).

В інших випадках шляхом застосування філологічного, систематичного та інших способів тлумачення приходимо до висновку, що злочин є необережним (порушення вимог законодавства про охорону праці - стаття 271 ККУ, порушення чинних на транспорті правил - стаття 291 ККУ). Деякі злочини можуть бути вчинені як умисно, так і необережно (зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - стаття 130 ККУ, розголошення державної таємниці - стаття 328 ККУ).

На особливе значення дослідження вини при розгляді кримінальних справ звертає увагу Пленум Верховного Суду України. Так, у пункті 2 своєї Постанови від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» Пленум зазначив, що при призначенні покарання відповідно до статей 65-69 КК України суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків), особу винного й обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання[4] .

Розділ 2. Форми вини як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину

2.1 Вина у формі умислу

Згідно зі статтею 24 КК України умисел поділяється на прямий (dolus directis) і непрямий (dolus eventualis). Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Ознаками інтелектуального моменту прямого і непрямого умислів є:

а) усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння;

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків (ключовими словами, які відповідають першій і другій ознакам інтелектуального моменту, є: усвідомлення й передбачення).

Ознака вольового моменту прямого умислу полягає в бажанні особи настання суспільно небезпечних наслідків, а непрямого умислу - у не бажанні, але свідомому припущенні їх настання (ключові слова: бажання і свідоме припущення).

Розглянемо сутність ознак, які характеризують прямий і непрямий умисел.

Усвідомлення суспільної небезпеки діяння означає розуміння винним як фактичного, так і соціального його характеру. Так, ухиляючись від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, особа розуміє, що через це має місце фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах[5] - фактична сторона діяння, чим порушується встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов’язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів - соціальна сторона діяння.

Закон не вимагає усвідомлення особою кримінальної протиправності діяння, яке нею вчиняється. Внаслідок притаманності злочину ознаки суспільної небезпеки, вона практично є очевидною. Тому особа, що вчинила злочин, не може посилатися на незнання кримінального Закону з метою уникнути відповідальності. Стосовно цього питання римляни казали: Lex est ab aеterno (Закон існує вічно). Згідно з частиною 2 статті 68 Конституції України незнання Законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків свого діяння означає відображення у її свідомості подій, які неминуче або можливо стануться в майбутньому.

Отже, на думку автора курсової роботи, це передбачення самих наслідків. Воно може бути передбаченням їх неминучості (постріл з пістолета у скроню передбачає неминучу смерть), або передбачення реальної можливості їх настання (постріл у людину на значній дистанції; безладна стрільба у приміщенні, де знаходяться люди). Це також передбачення хоча б у загальних рисах розвитку причинного зв’язку між діянням і наслідками, що мають статися.

Що ж до вольового моменту, то він різний у зазначених видах умислу, і саме по ньому проходить поділ умислу на прямий і непрямий. Вольовий момент умислу вирішує питання про ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

При прямому умислі особа, як уже зазначалося автором курсової роботи, бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому - не бажає, але свідомо припускає їх настання. Бажання означає, що особа цілеспрямовано діє в напрямку досягнення тих суспільно небезпечних наслідків, досягнути яких вона поставила собі за мету [6] .

Свідоме припущення настання суспільно небезпечних наслідків означає, що особа не зацікавлена в їх настанні, вони виступають як побічний результат діяння винного, бо він прагне досягти інших наслідків. Що ж до тих наслідків, які настали, то він ставиться до них байдуже, не замислюючись з цього приводу, або без всяких конкретних підстав сподівається, що вони не настануть. Скажімо, пропускаючи електричний струм через дріт, закріплений на паркані ділянки, особа не бажає ураження ним кого-небудь, але свідомо це припускає стосовно осіб, які захочуть проникнути на ділянку. Смерть потерпілого від електроструму буде кваліфікуватись як вбивство з непрямим умислом.

Оскільки суспільно небезпечні наслідки від злочинів з прямим і непрямим умислом цілком порівнянні, Закон не формулює окремо злочинів, що характеризуються прямим умислом, і злочинів, що характеризуються непрямим умислом.

Зауважимо, що формулювання, дані у статті 24 КК України, стосуються тільки злочинів із матеріальним складом (бо в другій ознаці інтелектуального моменту та в ознаці вольового моменту йдеться про суспільно небезпечні наслідки). Щодо умислу стосовно злочинів з формальним складом, то він полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння і в бажанні його вчинити. Тому умисні злочини з формальним складом можуть вчинятися тільки з прямим умислом.

Щодо непрямого умислу, то він можливий тільки у злочинах з матеріальним складом (умисне вбивство, умисне знищення або пошкодження майна). До того ж констатування наявності непрямого умислу можливе тільки у закінченому злочині (бо готування і замах з непрямим умислом неможливі). Якщо у наведеному раніше прикладі з електричним струмом ніхто не буде травмований, кваліфікувати це діяння як замах на вбивство не можна.

У межах формулювання прямого умислу теорія і практика кримінального права знають певні його різновиди. Так, за часом виникнення умислу розрізняють заздалегідь обдуманий умисел і такий, що раптово виник. При заздалегідь обдуманому умислі є певний розрив у часі між виникненням наміру вчинити злочин і його реалізацією (те, що в деяких країнах зветься «передумисний злочин»). При умислі, що раптово виник, намір вчинити злочин виникає раптово і зразу ж реалізується (так званий «непередумисний злочин»). Як правило, злочини з високим ступенем суспільної небезпеки характеризуються заздалегідь обдуманим умислом, хоча можуть бути вчинені і з умислом, що раптово виник (це стосується вбивств, хуліганств, зґвалтувань, розбійних нападів). Дослідження питання часу виникнення наміру вчинити злочин і його наступної реалізації має суттєве значення для індивідуалізації покарання.

У двох випадках Закон розглядає злочин, вчинений з умислом, що раптово виник, як привілейований. Це умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, й умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання.

Ці злочини, вчинені в стані так званого афекту, тобто сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, караються значно м’якше, ніж аналогічні, вчинені не в стані афекту. Встановлення факту вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, що у всіх випадках пом’якшує покарання.

Залежно від визначеності мети, якої хоче досягти особа, вчиняючи злочин, умисел поділяється на визначений і невизначений . При визначеному умислі особа чітко уявляє собі, яких саме наслідків вона хоче досягти. Недосягнення цих наслідків з причин, що не залежали від її волі, буде розглядатись як замах на конкретний злочин. Скажімо, з метою вбивства наноситься удар каменем по голові. Якщо смерть не настала, це буде розглядатися як замах на вбивство.

При невизначеному умислі особа передбачає настання наслідків свого діяння, але вони неконкретизовані, будь-які з них «задовольняють» злочинця. Так, наносячи удари потерпілому, злочинець усвідомлює, що вони можуть призвести до різних наслідків щодо здоров’я потерпілого, і згодний на будь-які з них. У таких випадках кваліфікація здійснюється за наслідками, що фактично настали. У нашому випадку це можуть бути й легкі тілесні ушкодження, й середньої тяжкості, й тяжкі.

2.2 Вина у формі необережності

Другою формою вини є необережність. Порівняно з умисними злочинами необережні, виходячи з особи злочинця, вважаються менш небезпечними, але за своїми суспільно небезпечними наслідками не тільки не поступаються нічим умисним злочинам, а й можуть перевищувати їх: достатньо пригадати Чорнобильську трагедію, загибель шахтарів на шахтах Донбасу, катастрофу з літаком на аеродромі під Львовом.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість (luxuria) і злочинну недбалість (negligentia). Згідно з частиною 2 статті 25 КК України необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Згідно із частиною 3 статті 25 КК України необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Необережні злочини сконструйовані як злочини з матеріальним складом, але деякі склади формальних злочинів, передбачені в КК України, можуть вчинятися як умисно, так і через необережність: порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів [7] , розголошення державної таємниці, й отже, форму вини тут треба встановлювати відносно конкретного діяння.

При злочинній самовпевненості інтелектуальний момент цього виду необережності полягає в тому, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Цим інтелектуальний момент злочинної самовпевненості споріднюється з другою ознакою інтелектуального моменту прямого і непрямого умислів. Але характер передбачення в них різний. При злочинній самовпевненості йдеться про передбачення тільки можливості настання наслідків. У контексті наведеного формулювання Закону це означає, що на відміну від умислу, де передбачення наслідків має конкретний характер, при злочинній самовпевненості це передбачення має абстрактний характер. Скажімо, водій автомобіля, виїжджаючи у забороненому місці на зустрічну смугу руху, розуміє, що він може зіткнутися з транспортним засобом, що рухається назустріч, і заподіяти фізичну шкоду комусь із підлеглих. Однак, не бачачи на цій смузі зустрічного транспорту, вважає, що з ним цього не станеться.

Вольовий момент злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа розраховує на відвернення наслідків, тобто, базуючись на конкретних реальних обставинах, вважає, що вона зможе попередити їх настання. Таке попередження може вбачатися в об’єктивних (в момент виїзду на зустрічну смугу руху транспортних засобів там не було) або суб’єктивних (високий досвід водія) чинниках. Отже, особа самовпевнено вважає, що критичної ситуації для настання суспільно небезпечних наслідків не виникне, а якщо вона виникне, то наслідки будуть відвернені.

Але таке сподівання виявляється легковажним, бо внаслідок вчиненого діяння настають суспільно небезпечні наслідки, відвернути які особа з різних причин виявилася нездатною. В цьому й полягає злочинність її самовпевненості.

Якщо порівняти вольовий момент злочинної самовпевненості з вольовим моментом непрямого умислу, то в першому випадку йдеться про конкретні розрахунки, які, на думку особи, відвернуть наслідки, а в другому - особа свідомо припускає настання наслідків, не плануючи і не здійснюючи зусиль щодо їх відвернення, або безпідставно сподіваючись, що вони не настануть.[8]

При злочинній недбалості інтелектуальний момент докорінно відрізняється від ознак інтелектуального моменту обох видів умислу й злочинної самовпевненості. При злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, ні як неминучих, ні як реально або навіть як абстрактно можливих. Тобто особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння. Непередбачення суспільно небезпечних наслідків являє собою особливу форму психічного ставлення до них. Це свідчить про зневажливе ставлення особи до вимог Закону, приписів інших нормативних актів, правил співіснування, інтересів інших осіб. Здебільшого особа «розпустила» себе, звикнувши до певних «дрібних» порушень вказаних вимог, не аналізуючи своїх дій і можливих наслідків, діє без необхідної обачливості й обережності. Саме це й призводить у багатьох випадках до того, що можливість настання суспільно небезпечних наслідків не охоплюється свідомістю особи.

Щодо вольового моменту злочинної недбалості, то в ньому вирізняється два критерії. Вони полягають в тому, що особа повинна була (об’єктивний критерій) і могла (суб’єктивний критерій) передбачити настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а отже, не вчиняти його. Наявність обох критеріїв необхідна.

Об’єктивний критерій має, як правило, нормативний характер або характер вимог обачливої й сумлінної (bonae fidei) поведінки в побуті. Саме дотримання вказаних вимог дало б можливість виключити поведінку, яка призвела до суспільно небезпечних наслідків. Відсутність обов’язку виконувати певні вимоги виключає кримінальну відповідальність.

Суб’єктивний критерій означає, що людина, щодо якої вирішується питання про кримінальну відповідальність, у конкретній ситуації із врахуванням її фахової підготовки, розумових і фізичних можливостей та інших обставин, що склалися на відповідний момент, мала можливість передбачити наслідки своєї дії чи бездіяльності.

Здебільшого за наявності об’єктивного критерію є й суб’єктивний критерій злочинної недбалості. Але можливі випадки, коли особа (через хворобу, перенавантаження) не могла передбачити суспільно небезпечні наслідки від своєї дії чи бездіяльності.

Відсутність суб’єктивного критерію виключає кримінальну відповідальність, бо в діянні відсутня ознака вини. Інше рішення питання було б порушенням принципу суб’єктивного ставлення за вину.

Ситуація, за якої суспільно небезпечні наслідки знаходяться у причинному зв’язку з діянням особи, але вказана особа не повинна була і (або) не могла їх передбачити, зветься випадком (casus) . Наявність казусу означає відсутність вини, а отже, й кримінальної відповідальності.

2.3 Змішана (подвійна) форма вини

Кримінальне право знає дві форми вини: умисел і необережність. Отже, можемо сказати, що злочини можуть бути вчинені умисно (крадіжка), через необережність (службова недбалість), або як умисно, так і через необережність (вбивство).

Водночас ряд злочинів з матеріальним складом сконструйовано таким чином, що окремі ознаки об’єктивної сторони складу злочину характеризуються різними формами вини. Таке сполучення в одному і тому ж складі злочину різних форм вини (умислу і необережності) в теорії кримінального права зветься змішаною (подвійною, складною) формою вини (culpa dolo exorta). Отже, йдеться не про якусь форму вини, якої законодавство не знає, а про сполучення існуючих форм, бо умисел і необережність поміж собою не змішуються, а існують самостійно, хоча і в одному злочині, характеризуючи ставлення винного до різних ознак об’єктивної сторони складу злочину: діянню і наслідку (або наслідкам).

Є два різновиди змішаної форми вини. У першому різновиді сутність змішаної вини полягає в тому, що у суб’єкта злочину наявне різне психічне ставлення винного до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння і до його наслідків. Така ситуація може спостерігатись у злочинах, пов’язаних із порушенням певних спеціальних правил (охорони надр), що тягне за собою певні шкідливі наслідки або створює реальну загрозу завдання їх.

У таких злочинах психічне ставлення до діяння, яке не вважається злочином без настання наслідків, може бути як умисним, так і необережним, що ж до наслідків - тільки необережним.

За наявності умислу до порушення правил (діяння) і необережності до завданої шкоди мова має йти про змішану форму вини. За наявності необережності і до діяння і до наслідків - змішана форма вини відсутня.

У цілому за такого різновиду змішаної форми вини злочин вважається необережним[9] .

У другому різновиді змішаної форми вини йдеться про різне психічне ставлення до двох різнорідних і неоднакових за тяжкістю наслідків, які є результатом одного суспільно небезпечного діяння.

Психічне ставлення особи до діяння у злочинах цієї групи є тільки умисним, умислом характеризується й ставлення до першого, менш тяжкого наслідку. Ставлення до другого, більш тяжкого наслідку характеризується необережною виною. В цілому злочин розглядається як умисний.

Скажімо, у злочині - проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров’я, безплідність або смерть потерпілої, діяння характеризується умисною формою вини, до першого наслідку - позбавлення вагітності - винна особа відноситься умисно, до настання тривалого розладу здоров’я, безплідності або смерті потерпілої - необережно. У злочині - умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, саме діяння й перший наслідок - тяжке тілесне ушкодження - характеризуються умисною формою вини, а ставлення злочинця до смерті потерпілого характеризується необережністю. Аналогічна ситуація при умисному знищенні або пошкодженні майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки та в інших аналогічних конструкціях.

Точне встановлення змішаної форми вини дає можливість для розмежування суміжних складів злочину, правильної кваліфікації вчиненого діяння, індивідуалізації покарання, своєчасного розгляду питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.

Скажімо, наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження й необережності щодо смерті, що настала внаслідок цього, дає підстави кваліфікувати діяння за частиною 2 статті 121 КК України.

Якщо ж внаслідок тяжкої шкоди здоров’ю, завданої умисно, настала смерть потерпілого, яка також охоплювалася умислом винного, діяння характеризується єдиною формою вини й кваліфікується як умисне вбивство. І навпаки, якщо не встановлено спричинення умислу на спричинення тяжкої шкоди здоров’ю, яка потягла за собою смерть потерпілого, змішана вина відсутня. Мова може йти лише про вбивство через необережність.

Розділ 3. Вина як суб'єктивна умова кримінальної відповідальності за кримінальним законодавством окремих зарубіжних держав

3.1 Вина за кримінальним законодавством Німеччини

Поняття вини як ознаки злочинного діяння відсутня і в чинному КК ФРН.

Правда, кодекс містить низку норм, присвячених вини та її форм, проте їх визначення не дається.

Так, § 15 КК ФРН говорить про те, що в кримінальному порядку караються лише умисні дії, якщо закон прямо не передбачає покарання за необережні дії. У ч. 1 § 16 міститься положення про те, що особа, що не знає про обставини (або обставини), яке відноситься до передбаченому в законі складу закону, здійснює діяння ненавмисно. У ч. 2 § 16 йдеться про те, що особа, котра сприймає помилково обставини складу, передбаченого законом, і яка вважає, що здійснює більш тяжкий злочин, ніж воно насправді є, підлягає покаранню за менш тяжкий злочин (точніше, за більш м'яким законом. - Авт.). Отже, § 16 мова про помилки у знанні фактичних обставин складу злочину. У § 17 міститься положення про невинність дій осіб, які помилялися щодо їх протиправність, якщо при цьому такі особи не могли уникнути помилки (помилка у забороні). Якщо ж ці особи могли її уникнути, вони підлягають кримінальній відповідальності, але їм може бути призначено більш м'яке, ніж передбачено законом, покарання.

У наведених нормах чітко простежується розуміння провини (наміру і необережності) як психічного відносини особи лише до фактичних ознаками діяння, які передбачені у складі.

А оскільки склад охоплює тільки зовнішні ознаки злочину, то і свідомістю особи охоплюються, згідно із Кримінальним кодексом ФРН, лише ці ознаки.

Чинний КК ФРН згадує дві форми вини: умисел і необережність, однак не розкриває змісту цих понять.

У німецьких доктринальних джерелах з кримінального права умисел характеризується тим, що особа усвідомлює відповідність скоєних ним дій складу, передбаченому законом, і бажає цього або допускає (мириться з таким становищем). Свідомість протиправність німецькі юристи не включають в поняття умислу, оскільки таке свідомість, на їхню думку, - самостійний елемент провини. При цьому протиправність означає заборону діяння не тільки норм кримінального права, а й нормами інших галузей права (про це див главу 5). Намір повинен відноситися тільки до ознак складу закону, описаним в конкретній нормі. Якщо у чинного навмисне особи відсутній свідомість протиправність, то слід розрізняти, діяло чи особа без вини, не знаючи про протиправність свого діяння, або воно могло уникнути незнання протиправність.

У першому випадку мова йде про некараність особи, а у другому-лише про помилку в забороні, якої можна було уникнути. В останньому випадку особа буде відповідати за вчинення умисного діяння, покарання за який у певних випадках може бути пом'якшене (див. § 17 КК ФРН). Запропонована теорія провини отримала підтримку і на практиці.

Представники іншої теорії - «теорії наміру» - позитивною передумовою умислу вважають знання особи про те, що він своїм діянням порушує правовий заборону, тобто усвідомлення протиправності. Це веде до того, що за відсутності усвідомлення завжди виключається умисел, і особа не може бути покарано за здійснений умисного діяння. Караність можлива тільки в тому випадку, якщо «діяння особи відповідає ознаками складу закону, що передбачає кримінальну відповідальність за необережне злочинне діяння.

Сучасне німецьке кримінальне право орієнтується на два основних види умислу: прямий і непрямий.

Прямий умисел вважається звичайним видом, при цьому розрізняють ті його різновиди: а) коли особа знає про свій діянні і його результаті і безпосередньо бажає як того, так і іншого; б) коли особа просто знає або точно передбачає, що воно виконує склад.

Непрямий умисел має місце тоді, коли особа безпосередньо не бажає здійснення діяння або настання його результату, але вважає це можливим і мириться з цим.

Необережність як форма вини характеризується в німецькому кримінальному праві наступним чином: особа не передбачає, що його діяння відповідає складу закону, хоча могла це передбачити, у силу чого могла усвідомлювати і протиправність своєї поведінки.

При цьому в теорії виділяються два різновиди необережності: а) неусвідомлена необережність (коли особа взагалі не передбачає, що злочинний результат може наступити); б) усвідомлена необережність (коли особа допускає, що злочинний результат може наступити, але вважає, що цього не станеться).[10]

Таким чином, психічне ставлення особи до скоєного зводиться до свідомості фактичних зовнішніх ознак злочинного діяння. Свідомість протиправність, не будучи включеним ні в умисел, ні в необережність, по суті стає самостійним ознакою провини поряд з умислом і необережністю. Така точка зору підтримується більшістю німецьких юристів і судовою практикою. Про те, що протиправність - самостійний ознака провини, свідчить і зміст наведеного вище § 17 КК ФРН.

Разом з тим вказівку ряду авторів на свідомість протиправність як ознака провини, одночасно з наміром і необережністю, означає штучне розділення інтеллектуального моменту суб'єктивної сторони на два елементи, оскільки він припускає при намірі як усвідомлення об'єктивних фактичних ознак діяння, так і усвідомлення його протиправності.


3.2 Визначення вини у кримінальному праві Франції

Чинний КК Франції також не містить загального визначення провини.

У доктринальних джерелах з кримінального права конструкція провини будується на основі поняття загальної (чи мінімальної) вини, яка характеризує будь-яке злочинне діяння.

Загальна вина - це «мінімум» психологічного ознаки, без якого взагалі не може бути злочинного діяння. Вона полягає в простому вольовому моменті: оскільки будь-яке діяння осудної особи при відсутності форс-мажорних обставин (або непереборної сили) є вольовим актом, остільки в самому діянні як такому міститься не тільки матеріальний, але вже і психологічний елемент. Він пов'язаний з поняттям самого злочинного діяння в тому сенсі, що останнє не є результатом дії непереборної сили.[11]

У спеціальній постанові Касаційного Суду Франції від 13 грудня 1956 містилося положення про те, що «будь-яке злочинне діяння, навіть ненавмисне, припускає, що його виконавець діяв з розумом і бажанням». Цей «мінімум» психологічного ознаки в «чистому» вигляді присутня в поліцейських порушення.

В інших випадках потрібна більш розвинений психологічний ознака, і він може полягати у навмисне чи ненавмисної вини. У цьому аспекті вина - це психічне ставлення особи до робить діяння і його наслідків, тобто вина в її традиційному для російських юристів розумінні.

Згідно КПК Франції будь-який поліцейське порушення, навіть вчинене в стані рецидиву, може стати предметом спрощеного виробництва (ст. 524). Прокуратура, яка обирає процедуру спрощеного виробництва, передає судді поліцейського трибуналу кримінальну досьє. Суддя ухвалює рішення у справі без судового розгляду шляхом винесення кримінальної наказу, в якому висловлюється або виправдання, або засудження з призначенням штрафу.

За французькому праву суддя поліцейського трибуналу, що розглядає справу про порушення, не тільки не зобов'язаний доводити спеціальну провину особи (умисел або необережність), але й не зобов'язаний навіть мотивувати своє рішення (див. ст. 526 КПК Франції).

Для притягнення до відповідальності за порушення поліцейське достатньо загальної вини. Особа вважається винним у силу самого факту вчинення порушення і може бути звільнена від відповідальності тільки в разі, якщо доведе, що діяло під впливом непереборної сили або якщо існували такі обставини, як неосудність або недосягнення віку кримінальної відповідальності.

У подібних випадках французькі юристи говорять про презюміруд вини. На їхню думку, саме діяння дає підставу припускати вину особи. Презюміруемая вина часто називається «нарушітельной», оскільки вона являє собою психологічний ознака, характерний для більшості порушень. Однак, з одного боку, існує достатня кількість порушень, для яких характерний більш розвинений психологічний ознака (необережність чи навіть умисел), а з іншого боку, велика кількість проступків технічного характеру містять цей «мінімум» психологічного ознаки.

У французькому кримінальному праві у визначенні форм вини існують значні термінологічні труднощі, проте можна виділити наступні форми:

а) навмисну вину, або злочинні наміри (la faute inten-tionnelle);

б) ненавмисно вину, або необережну вину, або кримінальну вину (la faute поп intentionnelle ou faute penale);

в) презюміруемую вину, або вина при порушеннях (la faute presume ou faute contraventionnelle).

Оскільки презюміруемая вина тотожна загальної вини, про що говорилося вище, зупинимося на перших двох формах провини - умисел необережності.

При навмисного вини особа не тільки усвідомлює незаконний характер свого діяння (загальна вина), але і бажає вчинити таке діяння і досягти його шкідливих наслідків.

Згідно з чинним КК Франції, всі злочини - це тільки навмисні діяння. Велика частина проступків також відбувається навмисне.

У теорії французького кримінального права йдеться про різних злочинах навмисного провини. Перша представлена у вигляді предумисла. У цьому випадку злочинне діяння є не просто навмисним, умисел формується протягом більш-менш тривалого періоду часу. Предумисел визнається обтяжуючою обставиною ряду злочинних діянь: вбивства (ст. 221-3 КК Франції), застосування тортур (п. 9 ст. 222-3), насильницьких дій, що призвели до спричинення смерті з необережності (п. 9 ст. 222-8) і т. д. При цьому французький кодекс визначає предумисел як умисел, що сформувався до дій за скоєння певного злочину або провини (ст. 132-72). У деяких випадках, на думку французьких юристів, законодавець говорить про особливу формі умислу: про спеціальний умисел (dol special). Це означає, що в диспозиції кримінально-правової норми вказується на вчинення злочинного діяння з певною метою. У таких випадках мета є обов'язковим елементом злочинного діяння і підлягає доведенню. Відсутність такої мети повністю виключає злочинність діяння або виключає кримінальну відповідальність за злочин, передбачений цією статтею.

Іншим ступенем умислу французькі юристи вважають невизначений умисел. Він має місце тоді, коли особа хотіло заподіяти шкоду правоохоронюваним об'єкту, але не віддавало собі звіту про точний розмір такої шкоди (у російському кримінальному праві цей вид умислу називається ще неконкретізірованним). У випадках, коли було завдано найбільшої шкоди, особа буде нести за нього відповідальність, оскільки збиток передбачив і наступили наслідки - це те, чого і бажав злочинець.

При ненавмисної вини поведінка виконавця є свідомою і бажаним, але він не прагне ні до якого шкідливого наслідку. Виконавець осудних в провину дій здійснив «помилку», наприклад перевищивши швидкість, без бажання заподіяти шкідливі наслідки (тілесні ушкодження з необережності або смерть з необережності).

Саме по собі дію не завжди є ненавмисним, тоді як заподіяння наслідків є таким. Необережні злочинні діяння, якою б шкоди вони ні заподіяли, є, згідно із Кримінальним кодексом Франції, проступками.

Іноді у французькій юридичній літературі пропонується ввести «проміжну» між наміром і необережністю форму провини: «непробачну необережність» (imprudence impardonable). Ця форма вини мала б місце тоді, коли особа свідомо йде на ризик, небезпечний для іншого, при цьому сподіваючись, що не заподіє шкоди.


Висновки

Суб’єктивна сторона складу злочину - це внутрішній зміст злочину, це ті психічні процеси, які проходять у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, це її психічне ставлення до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

У результаті проведеного дослідження з метою більш повного розкриття змісту вини в кримінальному законодавстві України та окремих зарубіжних стран, усунення суперечностей та прогалин в КК України, а також врахування в його положеннях досягнень теорії кримінального права здобувач сформулював ряд конкретних висновків:

Згідно з українським законодавством, поняття провини чітко регламентується в ст.23 Кримінального Кодексу України, де виною є психічне ставлення особини до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, вираз у формі умислу або необережності. Що стосується країн Франції та Німеччини, то згідно законадательства цих країн поняття вини у кримінальному праві відсутня.

Відповідно до українського законодавства вина проявляється у формі умислу і необережності. У Французькому кримінальному законодавстві можна відділити наступні форми - навмисно провину, або злочинні намірі, ненавмисно провину, або необережну вину, або кримінальну провину та презюміруемую провину, або вина при порушення.

Що стосується кримінального законодавства Німеччини, то чинний КК ФРН згадує дві форми вини: умисел і необережність, однак не розкриває змісту цих понять.

Таким чином, із усього вищесказаного можна зробити висновок, що на сьогоднішній день в українському законодавстві поняття провини і її форми більш чітко і розгорнуто регламентування в нормах кримінального права, ніж у кримінальному законодавстві Німеччини та Франції.


Список використаних джерел

1. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року // http://zakon.rada.gov.ua.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // http://zakon.rada.gov.ua.

3. Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року //

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» № 2 від 07 лютого 2003 року // http://zakon.rada.gov.ua.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.

6. Уголовное право зарубежных стран: Учебник / Ф.М. Решетников. - М.: Наука, 1989. – 493 с.

7. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. - М.: Омега, 1992. – 332 с.

8. Правовые системы стран мира: Справочник / Ф.М. Решетников. - М.: Высшая школа, 1993. – 277 с.

9. Концепция правового государства и уголовное право: Учебное пособие / И.Д. Козочкин. - М.: Омега, 1996. – 476 с.

10. Основные правовые системы современности: Учебное пособие / Перевод с французского В.А. Туманова. - М.: Международные отношения, 1998. – 374

11. Уголовное право буржуазных стран: Общая часть: Сборник законодательных актов / Под редакцией А.Н. Игнатова и И.Д. Козочкина. - М.: УДН, 2002. – 601 с.

12. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – 288 с.

13. Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. – 576 с.

14. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 297 с.

15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – 328 с.

16. Кримінальне право України: Підручник / М.І. Мельник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 680 с.

17. Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.О. Кузнєцов. – К.: Кондор, 2005. – 384 с.

18. Верема Р. Вина та її форми за кримінальним правом Франції // Право України. – 2005. - № 12. – С. 138-141.

19. Осика І. Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину // Право України. – 1997. - № 3. – С. 51-55.

20. Музика А. Особливості суб’єктивної сторони злочинів, пов’язаних з наркоманією // Право України. – 1997. - № 9. – С. 50-54.

21. Ткачук О. Одержання даних стосовно суб’єктивної сторони злочину при розгляді справ // Право України. – 1998. - № 11. – С. 53-59.

22. Черечукіна Л. Доказування свідомо неправдивих відомостей як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони шахрайства з фінансовими ресурсами // Право України. – 1999. - № 10. – С. 64-70.


[1] Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП, 2004. – С. 114.

[2] Стаття 129 Конституції України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 року.

[3] Стаття 327 Кримінально-процесуального кодексу України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року.

[4] Пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» № 2 від 07 лютого 2003 року

[5] Стаття 212 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року

[6] Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Н.В. Чернишова. – К.: Атіка, 2003. – С. 119.

[7] Стаття 320 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року.

[8] Ткачук О. Одержання даних стосовно суб’єктивної сторони злочину при розгляді справ // Право України. – 1998. - № 11. – С. 54.

[9] Кримінальне право України: Навчальний посібник / В.О. Кузнєцов. – К.: Кондор, 2005. – С. 125.

[10] Уголовное право зарубежных государств: Учебное пособие / Под редакцией И.Д. Козочкина. - М.: Омега, 2003. – С. 237.

[11] Верема Р. Вина та її форми за кримінальним правом Франції // Право України. – 2005. - № 12. – С. 138.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:12:45 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:40:29 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Вина в кримінальному праві країни

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150503)
Комментарии (1836)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru