Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Юридична відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Название: Юридична відповідальність за порушення авторських та суміжних прав
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Добавлен 21:08:27 04 декабря 2010 Похожие работы
Просмотров: 4071 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
ДИПЛОМНА РОБОТА
«Юридична відповідальність за порушення
авторських та суміжних прав»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОздІл 1.Загальна характеристика юридичної відповідальності за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

1.1Поняття, ознаки і принципи правової відповідальності за порушення авторських та суміжних прав

1.2Правопорушення як підстава притягнення до відповідальності за порушення авторських та суміжних прав

1.3Правове регулювання відповідальності за порушення авторських та суміжних прав та їх захист

РОздІл 2.ВИДИ юридичної відповідальності за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

2.1Цивільно-правова відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

2.2Адміністративно-правова відповідальністьза порушення авторських та суміжних прав

2.3Кримінально-правова відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

РОздІл 3. Основні напрямки вдосконалення ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

3.1Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторських прав та суміжних прав

3.2Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення адміністративного та кримінального законодавства про відповідальність за порушення авторських прав та суміжних прав

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел


ВСТУП

Актуальність. ХХІ ст. справедливо називають століттям інтелектуальної власності. Адже щодоби з’являються нові літературні, художні, музичні твори різноманітних жанрів та напрямів. Вже понад два століття людство усвідомлює необхідність ефективної правової охорони авторського і суміжних прав. Стаття 54 Конституції України, що має пряму дію, гарантує кожному волю творчості і передбачає охорону інтелектуальної власності законом/

Запорукою сучасного процесу гуманізації законодавства і цивілізованого прогресу є вільне та ефективне здійснення людиною своїх прав і свобод, у тому числі права на творчість, результати якої захищаються державою. Це забезпечується шляхом надання учасникам відносин свободи у здійсненні своїх прав і державної допомоги особам з боку уповноважених державних органів. Власне, демократична правова держава існує для того, щоб допомагати та сприяти людині у здійснені нею прав і законних інтересів, охороні та захисту їх у разі порушення. Згідно з Конституцією України права і законні інтереси фізичних осіб становлять основний зміст діяльності держави в особі її органів. Отже, держава самостійно повинна забезпечувати цей захист шляхом своєчасного видання нормативних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері авторського права та суміжних прав й відповідають вимогам сьогодення та введення їх в дію, контролюючи правильність їх застосування на практиці. Людина має право користуватися усіма правами та свободами, наданими їй державою, в повній мірі, проте не порушуючи при цьому прав та свобод інших людей. У випадку виявлення такого порушення, до винуватої особи державою передбачається застосування засобів штрафного, карального характеру або обмеження прав чи благ – в якості відповідальності за правопорушення та відновлення порушеного права постраждалій особі.

Законодавець в нормативних актах окреслює, які саме протиправні діяння спричиняють наслідком притягнення до тієї чи іншої відповідальності, а також окреслює види та межі відповідальності за різни види правопорушення. Чим більше суспільна небезпечність правопорушення та тяжчі наслідки, які воно спричинило, тим суворіше передбачається покарання за їх вчинення.

Теоретичні висновки, оцінки та практичні рекомендації, які викладені в дипломній роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства, практики його застосування та загальних здобутках теорії держави і права, цивілістичної та адміністративно-правової наук, а також на працях вчених-юристів: А.Б. Авер’янова, А.Б. Агапова, С.С.Алексєєва, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, Ю.П. Битяка, Г.П. Бондаренко, В.І. Дахно, А.С. Васильєва, О.В. Дяченка, О.А. Єпіфанова, В.І. Жукова, Д.А. Керімова, Л.В. Коваля, А.Т. Комзюка, Н.М. Мироненко, М.І. Панова, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Н.О. Саніахметової, О.Ф. Скакун, М.М. Тищенка, Р.Б. Шишки та інших.

Питанням юридичної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав присвячені деякі наукові праці вчених, що розкривають окремі її аспекти.Так, у галузі цивільно-правового захисту та охорони авторського права та суміжних прав проблеми відповідальності досліджували такі вчені як О.А. Підопригори, С.Д.Святоцького, І.В.Венедіктова, О.В.Розгон та ін.

Важливий науковий внесок в дослідження кримінальних злочинів у сфері авторського права та суміжних прав внесли М.І.Бажанов, Л.П.Брич, В.О. Навроцький, В.В. Сташис, Ю.М. Сухов, В. Сташис, В. Тацій та ін.

Загальнотеоретичні проблеми адміністративної відповідальності глибоко досліджувалися у працях таких вчених-адміністративістів, як Д.Н. Бахрах, І.А. Ґалаґан, А.С. Дугенець, Б.М. Лазарев, С.С. Студенікін, О.М. Якуба та тощо.

В Україні право інтелектуальної власності взагалі та авторське право й суміжні права зокрема відносно нове правове явище, яке хоча й побудоване на тих же засадах, що і в інших країнах, але ще не забезпечене належним чином ні матеріально, ні організаційно, ні законодавчо. Саме це і зумовило вибір цієї теми для написання дипломної роботи, яка є новим напрямком творчого пошуку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дипломна робота спеціаліста виконана відповідно до планів наукових досліджень Феодосійської фінансово-економічної академії, за комплексною науковою темою кафедри «Правознавство» «Юридична відповідальність за порушення авторських та суміжних прав».

Метою роботи є теоретичне обґрунтування і розробка методичних принципів вдосконалення юридичної відповідальності за правопорушення, що скоюються щодо авторських та суміжних прав.

Для досягнення мети в роботі були поставлені наступні завдання:

· проаналізувати сутність, ознаки та підстави юридичної відповідальності за правопорушення, що скоюються у сфері авторського права та суміжних прав, виділити види відповідальності за порушення у цій сфері в основних галузях права;

· охарактеризувати правові засоби забезпечення прав і свобод фізичних та юридичних осіб щодо захисту авторського права та суміжних прав від протиправних посягань та визначити роль і місце серед них юридичної відповідальності;

· розглянути ступінь захищеності відповідним законодавством прав і свобод осіб у сфері авторського права та суміжних прав та визначити прогалини у цій сфері;

· визначити напрямки удосконалення законодавства про юридичну відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав.

Об’єктом дослідження є правовідносини, у сфері яких виникають порушення авторських та суміжних прав, і які пов’язані з притягненням винних осіб до адміністративної відповідальності.

Предметом дослідження є система нормативних актів та правова дійсність регулювання авторського права та суміжних прав в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Для загальної характеристики юридичної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав використовувалися формально-догматичний (юридико-технічний) метод, за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, (підрозділ 1.1); за допомогою системно-структурного методу досліджувалось правопорушення як підстави притягнення до відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав, за допомогою структурно-логічного та порівняльно-правового методів здійснено аналіз структурних елементів порушення у сфері авторського права та суміжних прав (підрозділ 1.2).

Як загальнонауковий метод використовувався системний підхід (підрозділи 1.2., 1.3., 3.1., 3.2.). Методи класифікації‚ групування‚ структурно-логічний застосовувалися для виділення окремих видів відповідальності за порушення авторського права та сумісних прав (підрозділ 2.1, 2.2., 2.3.); компаративний метод і документальний аналіз використовувались для розроблення пропозицій щодо удосконалення законодавства про юридичну відповідальність за порушення у сфері авторського права та суміжних прав (підрозділ 3.1, 3.2.); за допомогою історико-правового методу досліджувались процеси становлення правового забезпечення кримінально-правової відповідальності за порушення у сфері у авторського права та суміжних прав (підрозділ 1.3).

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що робота являє собою комплексне дослідження особливостей юридичної відповідальності за порушення у сфері авторського права та суміжних прав:

- виявлені підстави юридичної відповідальності за правопорушення, що скоюються у цій сфері та види таких порушень;

- визначено ступінь захищеності цивільним, адміністративним та кримінальним законодавством прав і свобод осіб у сфері авторського права та суміжних прав;

- та визначити прогалини у цій сфері та шляхи їх подолання.

Практичне значення дослідження полягає в розробці проекту закону про внесення змін до діючих законів України про юридичну відповідальність за порушення авторських та суміжних прав з метою вдосконалення нормативно-правових актів.

Інформаційне забезпечення дослідження включає: законодавчі і нормативні акти з питань порушення авторського права та суміжних прав, підручники й ресурси всесвітньої мережі Інтернет.

Структура дипломної роботи. Робота складається з введення, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел.

У першому розділі дана загальна характеристика юридичної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав. Зокрема, дане визначення поняттю правової відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав, окреслені ознаки і принципи правової відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав; розкрите поняття правопорушення як підстави притягнення до відповідальності за порушення авторських і суміжних прав; розглянуте правове регулювання відповідальності за порушення авторських та суміжних прав та засоби їх захисту.

Другий розділ присвячений особливостям юридичної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав. Визначені та окремо проаналізовані три види юридичної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав, а саме цивільно-правова, адміністративно-правова та кримінально-правова відповідальність.

У третьому розділі визначені напрями вдосконалення законодавства про відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав. Особлива увага приділялась виявленню прогалин у діючому національному законодавстві щодо регулювання відповідальності за порушення у сфері авторського права та суміжних прав, та визначенню заходів щодо їх усунення; наголошувалось на необхідності приведення у відповідність один одному законодавчих актів та усунення протиріч в правових нормах, що регулюють відносини у сфері авторського права та суміжних прав.


РОздІл 1.Загальна характеристика юридичної відповідальності за ПОРУШЕННЯАВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

1.1 Поняття, ознаки і принципи правової відповідальності за порушення авторських та суміжних прав

За останні роки ситуація з визначенням загальних ознак юридичної відповідальності ускладнилася тим, що вчені-юристи обґрунтовують наявність так званої позитивної (перспективної) та негативної (ретроспективної) відповідальності.

Так, Б.Т. Базильов визначає позитивну юридичну відповідальність як зв’язок, у межах якого держава, діючи від імені суспільства, формулює абстрактний обов’язок усіх суб’єктів виконувати конкретні юридичні обов’язки, а саме – виступає суб’єктом, що має право вимагати виконання цього обов’язку [23, с. 43]. Е.А. Носков формулює це поняття як добровільну форму реалізації юридичної відповідальності, яка є юридичним обов’язком суб’єкта діяти відповідно до вимог правових норм [47, с.35]. Отже, прихильники позитивної юридичної відповідальності пов’язують її зі свідомим, добровільним виконанням правових норм, відповідальним підходом до виконання своїх обов’язків, із глибоким усвідомленням будувати свою діяльність, виходячи з положень правових приписів, з дотриманням своїх юридичних обов’язків під час реалізації суб’єктивних прав.

Проте виділення позитивної юридичної відповідальності піддалося серйозній критиці з боку науковців і практичних працівників. Так, російський учений С.С. Алексєєв, не заперечуючи такого явища, як позитивна відповідальність, стверджує, що відповідальність у широкому, позитивному змісті має, перш за все, активний аспект – неухильне суворе, вкрай ініціативне здійснення соціальних обов’язків, зокрема обов’язків, що отримали юридичний вираз, – і тому навіть у своєму юридичному виразі відносяться до якісно іншої, ніж сфера правового примусу, ділянки правової дійсності [22, с. 46]. Учений Н.С. Малеїн, на нашу думку, справедливо піддавав критиці позитивну юридичну відповідальність. Він зазначав, що «Объявление ответственностью обязанности совершать предусмотренные законом действия (долг) ведёт с одной стороны к удвоению терминологии: одно и то же явление одновременно именуется обязанностью и ответственностью, с другой – вносит неясность в терминологию: ответственностью называется сама обязанность, и последствия её неисполнения, при этом допускается смешивание двух качественно различных явлений. Вкладываемое в указанные аспекты содержание столь противоположно, что исключает не только сущностную, но и терминологическую общность».

На нашу думку, доцільно повністю підтримати позицію багатьох науковців про те, що юридичну відповідальність можна розглядати тільки у ретроспективному аспекті, оскільки вона завжди є реакцією на певний вчинок. Відповідно до загальновживаного тлумачення, відповідальність – це необхідність, обов’язок відповідати за щось, усвідомлювати значення своїх дій, вчинків, необхідність поруки за когось.

Так, С.С. Алексеєв вважає, що юридична відповідальність полягає в обов’язку особи переносити заходи державного примусового впливу за скоєне правопорушення.

Цікавою є думка С.Н. Братуся, який зазначає, що юридична відповідальність є реалізацією правової норми, причому підставою є зобов’язання. Тобто юридична відповідальність це звичайне зобов’язання, але таке, що виконується в примусовому порядку.

Заслуговує уваги і думка Д.М. Лук’янця, відповідно до якої юридична відповідальність – це регламентована правовими нормами реакція з боку уповноважених суб’єктів на діяння фізичних або юридичних осіб (колективних суб’єктів), що проявляються в недотриманні встановлених законом заборон, невиконанні встановлених законом обов’язків, порушенні цивільно-правових зобов’язань, нанесенні шкоди або завдання збитків і виражена в застосуванні до осіб, які вчинили такі діяння, засобів впливу, що тягнуть за собою позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру.

Юридична відповідальність за порушення авторських та суміжних прав це передбачені законом вид і міра примусового зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушенняв галузі авторського права та суміжних прав.

Ознаки юридичної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав такі:

1. Спирається на державний примус у формі каральних, штрафних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).

Держава покликана вживати певних заходів примусу до суб'єктів (фізичних або юридичних осіб), які вчинили правопорушення у сфері авторського права та суміжних прав. Ці примусові заходи мають правовий характер і є мірами легального державного примусу: вони здійснюються лише компетентними органами у визначених законом формах.

2. Виражається в обов'язку особи зазнавати певних втрат — позбавлення конкретних благ особистого (позбавлення волі, посади, права обіймати певні посади та ін.), організаційного і майнового характеру (конфіскація майна (незаконно виготовленої продукції, обладнання, примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм тощо), штраф) за свою вину, тобто нести кару, яка є новим, додатковим, юридичним обов'язком, що не існував до правопорушення.[53]

3. Настає лише за вчинені або вчинювані правопорушення у разі встановлення складу правопорушення щодо порушення авторського права та суміжних прав. Ця вимога є обов'язковою при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності. Суб'єктом юридичної відповідальності може бути лише особа (фізична або юридична), винна в порушенні правових розпоряджень.

Акцентуємо увагу на тому, що юридична відповідальність настає за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу (ст. 60 Конституції України).

4. Здійснюється компетентним органом у суворій відповідності з законом, а саме — з санкціями норм права, якими встановлюються вид і міра покарання. Юридична відповідальність є реалізацією санкції правової норми в конкретному випадку стосовно конкретної особи.

5. Здійснюється в ході правозастосовної діяльності за дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільним процесуальним і кримінально-процесуальним, законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юридична відповідальність є неможливою.

Порядок притягнення до юридичної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності.[53]

Принципи юридичної відповідальності за порушення авторського права та суміжних прав — це незаперечні вихідні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють забезпечувати правопорядок у суспільстві щодо захисту авторського права та суміжних прав. Вони є різновидом міжгалузевих принципів права, відображають його глибинні усталені закономірні зв'язки.

У демократичній, соціальній, правовій державі юридична відповідальність передбачається лише за діяння, що є протиправними:

1) за фізичні діяння (а не за думки, світогляд, особистісні властивості);

2) за суспільне шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою.

3) за юридичне заборонені діяння, тобто діяння, що суперечать природі права і літері закону;

4) за власні діяння правопорушника.

Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:

1) законності —полягає у тому, що юридична відповідальність:

• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;

• припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);

• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

• припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);

2) обґрунтованості — виражається в:

• установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини;

• встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3) доцільності — полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права).[53]

Цей принцип вимагає:

• індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»);

• пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом;

4) невідворотності — полягає в:

• неминучості настання відповідальності правопорушника;

• оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;

• професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;

• ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — означає

• можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.

6) справедливості — виявляється в такому.[53]

• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;

• при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність;

• зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом'якшує) її;

• за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання.

Ст. 61 Конституції України проголошує, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

1.2 Правопорушення як підстава притягнення до відповідальності за порушення авторських та суміжних прав

Підставами для притягнення до юридичної відповідальності є наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичного факту скоєння правопорушення або правозастосовного акта, що набрав чинності.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.[1] Суб’єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава. Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. Відносини щодо створення і використання об’єктів права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України, законами України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних», низкою інших правових актів.

Правопорушенням у галузі авторського права та сумісних прав визнається протиправна, винна (умисна), дія або бездіяльність, яка посягає на суспільні відносини в галузі авторського права та суміжних прав, вчинена суб’єктом правопорушення.

Правопорушення складається з чотирьох обов’язкових елементів – об’єкту правопорушення, об’єктивної сторони, суб’єкту та суб’єктивної сторони. За відсутністю одного з цих елементів діяння не може визнаватися правопорушенням.

Об’єктом правопорушення є авторське право та суміжні права, майнові та немайнові права суб’єктів права інтелектуальної власності.[45, с.106]

Відповідно предметом порушення авторського права виступають твори літератури, науки, мистецтва: опубліковані чи не опубліковані музичні твори (з текстом і без тексту), скульптури, картини, ілюстрації, перекази, фотографії, комп'ютерні програми тощо, а предметом порушення суміжних прав - виконання, фонограми, програми мовлення.

Обов'язкові ознаки цього предмету:

1) предмет злочину має бути для винного чужим;

2) має виражатися в об'єктивній (матеріальній) формі: рукописного, машинописного, друкарського тексту, нотному записові, фонограмі, дискеті тощо;

3) він має бути новим і оригінальним.

Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.

Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

а) виконання літературних, драматичних,музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.

Відповідно до статей 14, 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» права авторів поділяються на особисті немайнові та майнові.

Автору належать такі особисті немайнові права:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь - якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

1) відтворення творів;

2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

3) публічну демонстрацію і публічний показ;

4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

5) переклади творів;

6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

Об’єктивна сторона правопорушення у галузі авторського права та суміжних прав полягає у незаконному використанні об’єктів права інтелектуальної власності, привласнення права на цей об’єкт або іншого умисного порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом або невизнанні авторського права та суміжних прав. Конкретні дії, що складають об’єктивну сторону злочину передбачені у диспозиціях статті 176 Кримінального кодексу України та статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також перелічені статтею 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Суб’єкт правопорушення у галузі авторського прав та суміжних прав загальний. Ним можуть бути як посадові особи підприємств, організацій та установ усіх форм власності, так і громадяни, тобто будь-яка особа.

Суб’єктивна сторона прямий умисел, а мотиви можуть бути різними: користь, помста, заздрість.Проте на кваліфікацію вони не впливають.

Якщо людина була позбавлена можливості вибору і діяла під впливом насильства чи небезпечних для неї погроз з боку інших людей, то її дії як правило не визнаються правопорушенням - порушниками закону в таких випадках є ті, хто вдався до насильства чи погроз.

За порушення авторських прав, в залежності від суспільної небезпечності діяння та розміру матеріальної шкоди, передбачена цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність.


1.3 Правове регулювання відповідальності за порушення авторських та суміжних прав та їх захист

Законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальних кодексів, законів України « Про авторське право і суміжні права», "Про власність", "Про кінематографію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про видавничу справу", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність більш вдалою склалася система захисту авторських і суміжних прав.

В силу того, що авторське право та суміжні права належать до предмета права інтелектуальної власності, їхній правовий статус є таким само, як і статус будь-якого іншого права власності з притаманною йому ознакою недоторканості.

Однак межі недоторканості будь-якого права інтелектуальної власності не можуть бути абсолютними. Прикладом тому є права авторів і виконавців на створені ними твори науки, літератури та мистецтва, коли автор, перебуваючи в договірних відносинах із видавництвом, театром та іншими організаціями-користувачами, припускає, що в ході підготовки твору до видання до нього будуть внесені відповідні зміни. Але редактор або режисер, довершуючи твір, не мають права без згоди автора порушувати його задум, особливості стилю тощо.

З іншого боку, недоторканість твору для автора може породжувати майнові наслідки, оскільки перекручення або спотворення театром п’єси під час постановки може знизити відвідуваність установи або призвести до виключення п’єси з репертуару театру. В свою чергу, це призведе до зменшення розміру винагороди автора або припинення її виплати. Такі умовності вносять деякі корективи в розуміння як недоторканості об’єктів авторського та суміжних прав, так і в саме поняття захисту авторських прав.

В останні десятиліття зростає актуальність посилення захисту авторського права і суміжних прав. Це зумовлюється двома основними чинниками.

Перший чинник полягає у тому, що інтенсивно зростає вартість об'єктів авторського права і суміжних прав, неправомірним відтворенням яких можна одержати значні доходи.

Другий чинник зумовлений появою нових технологій відтворення і використання охоронюваних законом об'єктів. Особливо привабливим стає неправомірне відтворення і використання зазначених об'єктів. Ця проблема ускладнюється тим, що такі неправомірні дії часто залишаються поза контролем відповідних органів. Великі прибутки, одержувані від неправомірного відтворення і використання об'єктів авторських і суміжних прав шляхом хабарництва, сприяють уникненню державного контролю за зазначеними процесами.

Як уже зазначалося, цільної системи захисту права інтелектуальної власності в Україні ще немає. Є лише розрізнені, часто неузгоджені між собою правові норми, що містять чинні закони України про інтелектуальну власність.

Найбільш досконалою, хоча далеко не бездоганною, є система захисту авторського права і суміжних прав. Вона викладена в Законі України «Про авторське право і суміжні права».

Ця система далека від зразкової, але вона краща від системи захисту права промислової власності. її характерними рисами є відшкодування заподіяної шкоди, у тому числі втраченої вигоди. Вона також передбачає обов'язок порушника відшкодувати витрати на адвоката, чого раніше чинне законодавство не знало, а також відшкодування моральної шкоди, що раніше не було властивим нашому законодавству.

Новим для нашого законодавства про авторське право є положення, за яким автору чи іншій особі, якій належать авторські права, при відшкодуванні заподіяних збитків надається право вибору — вимагати від порушника відшкодування заподіяної шкоди, повернення позивачеві одержаних від неправомірного використання твору доходів, грошової компенсації замість відшкодування збитків чи стягнення доходу. [29]

Ще однією важливою особливістю захисту авторського права чи суміжних прав є обов'язок порушника відшкодувати моральну (немайнову) шкоду в розмірі, що визначається судом. Але, як уже підкреслювалося, ця система захисту авторського права і суміжних прав не є бездоганною. Вона містить у собі суперечливі положення, нелогічність деякихнорм. Проте її більш повний аналіз буде наведено нижче.

Захист прав інтелектуальної власності – це система правових засобів, які вживаються спеціально уповноваженими на це державними органами (органи виконавчої влади, адміністративні органи, суди) для захисту суб’єктивних прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Існує дві форми захисту авторського права:

- юрисдикційна – забезпечується за допомогою державних органів, реалізується в процесі карного й цивільного провадження, а також провадження по справах про адміністративні порушення у сфері авторського права;

- неюрисдикційна - являє собою дії громадян й організацій по захисту авторських прав, що здійснювані ними самостійно, без доведення до державних або інших компетентних органів.

І найбільше практичне значення має юрисдикційна форма захисту – позови в суди (загальної юрисдикції й цивільна, адміністративна відповідальність, карне переслідування порушників авторського права). [27]

За порушення авторських прав, в залежності від суспільної небезпечності діяння та розміру матеріальної шкоди, передбачена:

1) цивільна - у виді компенсації, що порушник має сплатити суб’єкту авторського права чи самозахисту;

Стаття 19 Цивільного кодексу України передбачає самозахист цивільних прав. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що порушене, та характерові дій, якими ці права порушені, і не можуть суперечити вимогам закону. Способи самозахисту можуть обиратися особою або визначатися законом, іншими правовими актами чи договором.

У теорії цивільного права під захистом авторських та суміжних прав мають на увазі сукупність засобів, спрямованих на відновлення і визнання цих прав під час їхнього порушення чи оспорювання.

2) адміністративна - тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

3) кримінальна відповідальність - порушник карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення або підлягає більш суворому покаранні при наявності кваліфікуючих ознак.

Виникнення власне законодавства про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності пов’язано переважно з перебуванням України у складі Російської імперії, і вперше було закріплено у 15-томному Зводі законів Російської імперії, підготовленому впродовж 1826 - 1830 рр. спеціальною комісією під керівництвом М.М. Сперанського.

Таким чином писані норми почали діяти на території України ще до прийняття першого в світі міжнародно-правового акта у сфері охорони авторського права — Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.).

Слід відзначити що розвиток законодавства у сфері інтелектуальної практично був перерваний більшовицькою революцією 1917р.

Порівнюючи законодавчі акти дорадянського і радянського періодів, неозброєним оком можна помітити, що перші охороняли авторське право від порушення значно більшою мірою та дієвіше. Дорадянськими нормами гарантувалося відшкодування автору завданої шкоди у повному обсязі, чого не можна сказати про акти, присвячені охороні авторського права у всіх радянських кодексах.

Докорінно змінилася ситуація після прийняття незалежності України, коли на зміну Кримінальному кодексу УРСР (1961 р.) 5 квітня 2001 р. Верховна Рада прийняла Кримінальний кодекс України, який набув чинності з 1 січня 2001 р. У Кодексі трьома окремими статтями встановлена кримінальна відповідальність не лише за порушення авторського права, але і суміжних прав (ст. 176 Кримінального кодексу України).

Україна має багатий історико-правовий досвід законодавчого регулювання кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Доцільно наголосити, що зазначений досвід набувався ще значно раніше від дати прийняття першого у світі міжнародно-правового акта у сфері авторського права, – всесвітньо відомої Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.).

Зважаючи на те, що на сучасному етапі розвитку України логічно постає питання про вдосконалення кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, можна справедливо стверджувати, що для її подальшого вдосконалення в нашій країні склались усі необхідні історичні та правові передумови.

При цьому проведений аналіз законодавства про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, що на різних історичних етапах діяло на території України, вказує на необхідність подальшого запозичення до ст.ст. 176, 177, 229 КК України існуючих на тих чи інших історичних етапах позитивних положень кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, до яких, насамперед, можна віднести закріплений ще у кримінально-правових нормах царської Росії обов’язок винного у повному обсязі відшкодувати суб’єктам права інтелектуальної власності шкоду, завдану порушенням відповідних прав інтелектуальної власності.

Доцільно також було б запозичити до ст.ст. 176 КК України, наприклад, криміналізацію дій, пов’язаних із зберіганням незаконно виготовлених творів або їх ввезенням з-за кордону на територію України, якщо це мало на меті подальший продаж даних творів в Україні, що, знову таки, було здійснено ще у ст. 2276 П’ятнадцятого тому Зводу законів Російської імперії, а також встановлення за відповідні злочини покарання у вигляді штрафу у потрійному розмірі проти отриманого злочинцем прибутку, що мало місце ще у ст.ст. 198, 199 КК УРСР (1922 р.).

Вивчення та врахування історико-правових аспектів кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності дозволить вдосконалити кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності, що є одним із пріоритетних завдань держави на сучасному етапі розбудови України. Адже залежно від того, як кримінально-правовими засобами захищатимуться права інтелектуальної власності, можна говорити про дотримання в нашій державі конституційних прав громадян у сфері інтелектуальної власності та їх юридичний захист.


РОздІл 2. ВИДИюридичної відповідальності за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

2.1 Цивільно-правова відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Поняття «інтелектуальної власності» стало правовим поняттям і удостоїлося конституційної уваги. Стаття 54 Конституції України, що має пряму дію, гарантує кожному волю творчості і передбачає охорону інтелектуальної власності законом [1]. Звичайно, поняття «інтелектуальна власність» не збігається з поняттям власності в класичному її розумінні. Однак воно по своєму значенню цілком вдало характеризує приналежність і сутність результатів (продуктів) інтелектуальної творчості.

Характеризуючи поняття інтелектуальної власності, необхідно відзначити, що до нього незастосовна класична матеріально-правова тріада: володіння, користування, розпорядження. Мабуть, припустимо говорити про такі уповноваження “інтелектуального власника” в ідеально-правовому змісті: має місце приналежність власнику продукту праці, він вправі користуватися своєю власністю, володіти та розпоряджатися нею. Але, на відміну від класичного поняття власності, існує інтелектуальна власність, специфіка якої полягає в тому, що об'єкти інтелектуальної власності нематеріальні. Крім того, така власність обмежена тимчасовими рамками.

І все-таки є певний смисл виходити з класичного поняття власності. Саме виходити з нього, але ні в якому разі не ідентифікувати. Адже внесення тріади по володінню, користуванню, розпорядженню в ідеально-правовому змісті систематизує поняття власності взагалі, робить його більш зручним, доступним і зрозумілим, що має важливе значення, оскільки призначення права - регулювати суспільні відносини. Таким чином, інтелектуальна власність - сукупність прав на продукт інтелектуальної творчості. Іншими словами, володіння, користування, розпорядження плодами творчості носить такий же специфічний характер, як і саме поняття інтелектуальної власності. Останнє містить у собі авторське право, право на винахід, промисловий зразок, секрети виробництва і т.п.

Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право не регулює безпосередньо саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, установленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисті прав авторів і інших осіб, що мають авторські права. [52]

Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Випуск у світ твору без зазначення імені автора, зі змінами, самовільно здійсненими видавництвом, постановка драматичного твору зі змінами без схвалення автора, перекручення твору - все це порушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор вправі вимагати задоволення його порушених інтересів.[48]

Цивільно-правовою відповідальністю визнається одна із форм юридичної відповідальності, суттю якої є застосування встановленого цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав та обов'язків. Причому цей вплив полягає у покладенні на порушника насамперед невигідних наслідків здебільшого майнового характеру — відшкодування збитків, сплату компенсації, відшкодування шкоди.

Як і всі види відповідальності, цивільно-правова відповідальність має свої особливості, головними із яких є:

1) майновий характер;

2) компенсаційний характер (мета цивільно-правової відповідальності полягає у поновленні порушених майнових прав суб’єкта авторського права, розмір компенсації відповідати розміру завданих збитків);

3) відшкодування моральної шкоди.

Важливе значення для цивільно-правової відповідальності має її форма, під якою розуміють форму прояву тих додаткових обтяжень, що накладаються на правопорушника. Серед цих форм вирізняється відшкодування збитків. Зумовлено це тим, що здебільшого наслідком порушення цивільних прав є саме збитки. Тому ця форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках, якщо законом або договором не встановлено інше.

Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які настали для суб’єкта авторського права від цивільного правопорушення у сфері авторського права та суміжних прав.

У цивільному праві відшкодовується також моральна шкода. При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.[10]

Найбільш поширеним є цивільно-правовий спосіб захисту. В ньому захист особистих немайнових прав суб’єкта авторського права та суміжних прав здійснюється незалежно від вини їх порушника та незалежно від порушення майнових інтересів автора чи виконавця. Позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав (ст. 268 ЦК України). Вимоги щодо усунення порушень особистих немайнових прав можуть бути пред’явлені суб’єктом авторського права та суміжних прав, а після його смерті – спадкоємцями або особою, на яку він поклав охорону недоторканості своїх творів, а також організаціями, на які покладений обов’язок охорони авторських та суміжних прав.

Види порушень авторських та суміжних прав, що є підставами для судового захисту, а також заходи, що можуть бути застосовані з метою захисту таких прав передбачені Цивільним кодексом України, але найбільш детально вони визначені в Законі України «Про авторське право і суміжні права».

Цивільно-правова відповідальність настає відповідно до статей 431 та 432 ЦК України. Стаття 431 ЦК України встановлює «Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором». З цього визначення випливає, що порушення права інтелектуальної власності можливе як у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності), так і у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власності). Порушником права інтелектуальної власності може бути фізична або юридична особа.

Уся правова система України має завданням захист суб’єктивних прав своїх громадян, у тому числі авторського та суміжних прав. Проте основним є Закон Україні «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон). Відповідно до цього Закону порушеннями авторського права і/або суміжних прав, що є підставою для судового захисту, є:

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Так, згідно з ч. 2 ст. 52 Закону суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;

д) заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;

е) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канали розповсюдження.

З-поміж усього переліку, мабуть, найбільшою проблемним аспектом застосування цієї норми стає підрахунок збитків суб’єкта авторського права та суміжних прав, підрахунок доходу, отриманого правопорушником та визначення розміру компенсації.

Водночас, ст. 52 Закону передбачає, що при визначенні розмірів збитків, моральної (немайнової) шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. Така постановка питання, безперечно, заслуговує на повагу, однак на практиці її застосувати вкрай важко, а інколи й неможливо.

Перше питання постає в оцінці судом суті порушення, адже тут відіграють роль кілька чинників, кожний з яких може дуже сильно вплинути на остаточне рішення:

а) суб’єктивна думка кожної людини (зокрема, судді) про те, що саме вважається тяжким порушенням, а що легким, адже визначення ступеня серйозності порушення авторських та суміжних прав прямо залежить від активності адвоката в судовому процесі, ставлення суспільства до правопорушення і від особистої думки суду.

б) розмір завданої моральної шкоди, який і без того є дуже спірним питанням в будь-якому судовому процесі.

Найбільш складним питанням є визначення майнової шкоди, що була завдана особі внаслідок правопорушення. Тут очевидною є необхідність застосування відповідної категорії знань, що допоможе визначити конкретний її розмір. Тож доречним буде провести експертизу з цього питання.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов’язаний у встановлених пунктом "г" ст. 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача. Якщо обсяг порушення може бути доведений позивачем, то з намірами відповідача (правопорушника) все досить банально. Наміри відповідача можна визначити лише за наявними доказами, навіть не опитуючи його, адже ніхто не покаже в суді, що у нього на майбутнє були досить великі плани щодо незаконного використання об’єктів авторського або суміжних прав.

Єдине, що лишається під час прийняття рішення в частині визначення розміру компенсації у певній сумі, - це виходити з наявних фактів, наприклад, розмір тиражу збірників, виданих із порушенням прав суб’єкта авторського та (або) суміжних прав, використання порушником повного твору або його частини та припинення розповсюдження під час розгляду справи в суді. [29]

Конструкція ст. 52 Закону передбачає альтернативну відповідальність. Тобто суб’єкт авторського та (або) суміжних прав може вимагати на свій розсуд стягнення збитків, отриманого порушником доходу або, замість цього, стягнення компенсації. Але лише компенсація надає можливість уникнути складнощів доказування збитків, які обумовлені специфікою порушень у даній сфері, оскільки найчастіше вони полягають в упущеній вигоді. Однак це не означає, що суд може довільно визначати розмір компенсації без урахування об’єктивних критеріїв, які можуть свідчити про розмір шкоди, спричиненої неправомірним використанням об’єкта авторського права та (або) суміжних прав. Позиція Вищого господарського суду з цього питання є такою, що розмір компенсації не повинен точно відповідати розміру шкоди, що була завдана, проте має співвідноситися з нею певним чином, позаяк особливою функцією цивільно-правової відповідальності є відшкодування майнових втрат, завданих правопорушенням.

Тому і у випадку стягнення компенсації замість збитків або отриманого доходу суд має визначити їх масштаб (інакше кажучи, орієнтовні збитки), а не точну цифру, а саме: встановити належними засобами доказування наявність упущеної вигоди, що складається з можливої винагороди за аналогічне використання на умовах ліцензійного договору, яке або встановлювалося цим правовласником за попередніми угодами, або є усталеною практикою в даній сфері; прибутку від реалізації примірників твору, який прогнозувався, але не був отриманий через поширення контрафактної продукції. [29]

Встановлена чинним законодавством України система захисту прав інтелектуальної власності (і взагалі прав) не досягає своєї мети. Система захисту прав інтелектуальної власності за ринкової економіки має бути настільки жорсткою, щоб могла усунути будь-яке бажання скористатися чужою працею. А якщо таке сталося, то відповідальність має бути такою, щоб це бажання зникло і більше не виникало. Та судова практика не знає жодного випадку притягнення до кримінальної відповідальності кого-небудь в Україні за порушення права інтелектуальної власності. Може, саме неефективністю системи захисту права інтелектуальної власності пояснюється розкрадання її в Україні? Об'єктом крадіжок стають музичні, художні, наукові твори, кінофільми, фонограми та інші результати творчої праці. Науково-технічні досягнення купляють за безцінь. За кордон виїжджають талановиті і найбільш перспективні дослідники.

Але Україна ще й зараз має потужний науково-технічний потенціал, їй ще є що захищати. Тому необхідна жорстка, ефективна, проста і доступна система захисту інтелектуальної власності — найбільш цінного надбання суспільства.

Розглянувши основні положення чинного законодавства України щодо захисту права інтелектуальної власності та його оцінку, проаналізуємо цю систему.

На наш погляд, найбільш ефективною є система захисту авторського права, викладена в Законі України «Про авторське право і суміжні права». За цим Законом визначаються дії, що визнаються порушенням авторського права і суміжних прав, способи цивільно-правового захисту цих прав. Але головною особливістю цієї системи, на наш погляд, є те, що вона певною мірою має штрафний характер (каральний).

У підпункті «г» п. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу із порушника авторського права або суміжних прав.

Слід зазначити, що жоден суд до цього часу максимальної компенсації не присуджував нікому. Проте з наведених цифр випливає штрафний характер цієї норми.

На думку авторів, це правильний підхід до проблеми відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності. Адже не можна вважати відповідальністю, коли закон зобов'язує порушника відшкодувати заподіяні ним збитки особі, яка має авторське право або суміжні права. Це означає, що порушник вкрав у автора доход, який автор мав одержати, а закон порушникові погрожує пальцем і велить: «Верни те, що вкрав». Це називається «покладання на порушника невигідних майнових наслідків». Де ж ці невидимі невигідні майнові наслідки, коли порушника зобов'язують повернути те, що йому не належить?

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Така сама норма має стосуватися і 10-відсоткового штрафу, що накладається судом на користь Державного бюджету. Безумовно, має застосовуватися і кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності у випадках, передбачених законом. За наявності таких умов захист авторського права і суміжних прав був би більш ефективним та надійним і обмежував би апетити правопорушників.

2.2 Адміністративно-правова відповідальністьза порушення авторських та суміжних прав

На сьогодні в Україні значно збільшилася роль адміністративної відповідальності, яка виконує важливі завдання щодо забезпечення законності та правопорядку у сфері регулювання адміністративно-правових відносин. Особливу актуальність набуває інститут адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Для того, щоб інтелектуальна власність, дійсно, відігравала суттєву роль у суспільстві і забезпечувала його розвиток, необхідна надійна система її правової охорони й ефективного захисту від правопорушень. Проблема адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності в сучасних умовах потребує більш глибокого, всебічного, комплексного та порівняльного аналізу цього виду юридичної відповідальності, виявленню її особливостей.

Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності включає всі властиві юридичній відповідальності основні ознаки:

- по-перше, є державно-правовим примусом;

- по-друге, нормативно-виражена і проявляється у застосуванні, реалізації санкцій правових норм;

- по-третє, має чітку підставу — правопорушення;

- по-четверте, накладається у строго встановленому процесуальному порядку;

- по-п’яте пов’язана з обтяжливими наслідками майнового, морального, особистісного та іншого характеру для правопорушника.

У той же час у адміністративної відповідальності, у тому числі і за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, є цілий ряд специфічних особливостей, які дозволяють відокремити її від інших видів відповідальності. Вони пов’язані з підставою її виникнення, характером заходів її впливу та процедурою застосування.

Передусім найважливішою особливістю адміністративної відповідальності є те, що в більшості випадків вона застосовується в позасудових процесуальних формах. Державних органів і посадових осіб, які правомочні накладати адміністративні стягнення на правопорушників, дуже багато.

За загальним визнанням, це обумовлено особливостями адміністративних правопорушень – їхньою незначною небезпекою, розповсюдженістю, необхідністю оперативного карального впливу на правопорушника. Потрібно зауважити, що під час реформи судової системи значно розширилися процесуальні гарантії як судового оскарження, так і судової форми накладення адміністративної відповідальності. Що стосується адміністративних правопорушень, передбачених ст. 51-2 КпАП України, то їхній розгляд законодавцем покладено на районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді).

Інша особливість адміністративної відповідальності полягає у тому, що вона настає за скоєння адміністративного правопорушення і застосовується щодо осіб, які не перебувають у службовій підпорядкованості органу, який застосовує відповідальність. Саме цим адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної та матеріальної. В адміністративно-правовій науці немає єдиного загальноприйнятого поняття природи адміністративного проступку. І.А. Ґалаґан стверджує, що адміністративна відповідальність настає за порушення винним адміністративно-правових обов’язків [30, с. 32]. При цьому природу такого обов’язку він вбачає у тому, що вона за своїм характером виражена в нормах адміністративного права.

Аналогічну позицію ще в більш категоричній формі висловила О.М. Якуба. Вона звертає увагу на те, що об’єднуючим початком адміністративної відповідальності є реалізація санкції адміністративно-правових норм, і тому «понятие проступка и других правонарушений, за которыми следует разнообразные меры административной ответственности, связано с нарушением организующей исполнительно-распорядительной деятельности соответствующих государственных органов».Адміністративні правопорушення стосуються сфери державного управління і виражаються в порушенні або невиконанні адміністративно-правових норм, які регулюють різні галузі управління [47, c. 80]. Безумовно, норми, що забороняють, за порушення яких встановлено адміністративну відповідальність, за своєю галузевою приналежністю складають покаральне адміністративне право. Тому винний порушує адміністративно-правову норму в тій частині, де встановлено заборону на скоєння конкретної дії. Ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна протиправність.

Сутність адміністративного правопорушення в тому, що це порушення певних інтересів, яке заподіює шкоду встановленим державою правовідносинам у різних сферах правового регулювання. Об’єктивно такі заборони встановлюються у нормах адміністративного права під загрозою застосування адміністративної відповідальності. Тому суб’єктивно адміністративне правопорушення порушує норму адміністративного права, а застосування відповідальності є реалізацією адміністративно-правової санкції.

Адміністративну відповідальність врегульовано нормами адміністративного права‚ що містять вичерпні переліки адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосовувати, детально регулюють цей вид провадження і в сукупності утворюють її нормативну основу.

Адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є відповідальністю за окремий вид правопорушень, і у зв’язку з цим їй властиві всі ознаки і принципи цілісного інституту адміністративної відповідальності.

Саме тому, завершуючи аналітичний огляд теоретичних положень з проблеми адміністративної відповідальності, які було висловлено у науці адміністративного права, можна сформулювати поняття адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

З урахуванням поняття юридичної відповідальності в цілому і розглянутих ознак адміністративну відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності можна визначити як реалізацію адміністративно-правової санкції, яка виявляється у застосуванні судом до винної особи, що скоїла адміністративне правопорушення у сфері інтелектуальної власності, покарання, передбаченого КпАП України, згідно з визначеною законом процедурою.

Адміністративна відповідальність – різновид юридичної відповідальності, що має специфічну форму реагування держави на адміністративне правопорушення. Вона полягає в застосуванні уповноваженими органами державної влади або їхніми посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення і законами України.

Відповідно до ст.51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Об’єктом цього правопорушення є майнові та немайнові права суб’єктів права інтелектуальної власності (визначені статтями 14, 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права).

За винятком визначених законодавством випадків, автор (чи інша особоа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового платежу, або відразувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб’єктів авторського прав організаціяси колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.[34]

Обмеження авторських майонових прав здійсюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідствано законні інтереси автора.

Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у незаконному використанні об’єктів права інтелектуальної власності, привласненні авторства на такий об’єкт або іншому умисному порушенні прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом.

Суб’єктивна сторона: зазначене правопорушення може бути вчиненен тільки з умислом.

Суб’єктому цього правопорушення може бути будь-яка особа, яка досягла віку приягнення до дисциплінарної відповідальності.[16]

Існування адміністративної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав та адміністративно-правового механізму захисту цих прав має позитивні моменти, до яких можна віднести:

- оперативність розгляду справ, що створює об'єктивні можливості для швидкого поновлення порушених прав;

- зазначений порядок застосовується для вирішення категорій спорів, які виникають в основному на стадії оформлення прав на об'єкти названої власності, зокрема винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг;

- справи розглядаються на підставі спеціальної процедури, спрощеної порівняно з цивільним судочинством, що виключає більшість процесуальних дій. [36]

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передчене статтею 51-2 КупАП, настає у випадку, коли зазначені дії не спричинили матеріальної шкоди у значному розмірі. Матеріальна шкода вважається завданою у значному розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань фонограм і програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, дисків, інших носіїв інформації у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі — якщо їх вартість або сума доходу перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян в від двадцяти до двухсот разів, в великому розмірі — в від двохсот до тисячі разів, а завданою в особливо великому розмірі — якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Таким чином, об’єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом інститутів адміністративного права, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності. Але правові наслідки порушення прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності зовсім інші і потребують кримінально-правового регулювання. Тому ми ще раз наголошуємо на доцільності диференційованого регулювання відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.

Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному, великому чи особливо великому розмірі утворюють склад злочину, передбаченого статтею 176 Кримінального кодексу України.[19]

2.3 Кримінально-правова відповідальністьза порушення авторських та суміжних прав

Проблема вдосконалення кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності є не лише нагальною потребою на сучасному етапі розвитку України, але і в історико-правовому аспекті сягає своїм корінням до глибокої давнини. Факти існування одного з найпоширених порушень авторського права – плагіату (оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є його автором) мали місце ще у стародавній Греції та Римській імперії. Зокрема, у трактаті Вітрувія “Про архітектуру” є навіть опис літературного змагання на честь Аполлона (міфологічного покровителя мудрості) та Муз (дев’яти богинь – покровительок мистецтв і наук), які традиційно проводилися в Олександрії. За свідченням Вітрувія, суддя змагань, граматик Аристофан, присудив нагороду аж ніяк не ліпшому письменнику, мотивуючи подібне рішення тим, що решта учасників змагання подали точні копії творів відомих на той час авторів. Після цього інциденту всі письменники, звинувачені у плагіаті, були вигнані з Олександрії...

З іншого боку, в усі історичні періоди плагіат різко засуджувала громадська думка. Про творчу діяльність людини та необхідність її охорони висловлювались відомі філософи, письменники, поети різних країн та поколінь, які черпали відповідні джерела із свого повсякденного життя. Наведу лише деяких з них.

Наприклад, філософ стародавньої Греції Платон (427-347 рр. до н.е.) стверджував, що створення будь-яких творів мистецтва і ремесла треба назвати творчістю, а всіх створювачів – творцями. Інший відомий філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.) у своїй «Метафізиці» зазначав, що «будь-яке мислення спрямоване на творчість...».

Відомий класик давньоримської літератури Вергілій (70-19 рр. до н.е.), автор славетної «Енеїди», очевидно, з сумом констатував порушення авторського права, виходячи з його крилатого вислову: “я написав вірші, а слава дісталась іншому», який на сьогодні вже увійшов до скарбниці античної мудрості.

Ефективна кримінально-правова охорона авторського права і суміжних прав має на сьогодні особливо важливе значення. По-перше, ринкова економіка дає широкі можливості для розвитку правовідносин у сфері творчої діяльності. По-друге, можна одночасно констатувати широкий розмах посягань на авторське право і суміжні права, зокрема злочинного характеру. Останнє обумовлюється відсутністю у правоохоронних органів достатнього досвіду боротьби з цим явищем, недостатністю необхідних сил і засобів держави для цієї боротьби, а також значною недосконалістю кримінального законодавства у даній сфері.

Зазначене призводить до поширення в країні так званої піратської діяльності, коли контрафактна продукція набуває широкого розмаху. Велика шкода завдається суб'єктам авторського права і суміжних прав, як вітчизняним, так і зарубіжним, а також економіці України, її репутації, престижу на міжнародній арені. Відповідно до даних МВС України злочинці та організовані злочинні групи за рахунок порушень авторського права і суміжних прав в Україні отримують прибуток, який вираховується десятками мільйонів доларів США на рік, при цьому уникають у переважній більшості належних мір покарання за вчинене.

Інститут авторського права і суміжних прав не може позитивно функціонувати у нашому суспільстві без кримінально-правового забезпечення, для вдосконалення якого в Україні сьогодні склались усі необхідні соціально-політичні передумови.

За нашим переконанням, високий рівень суспільної небезпеки злочинних порушень авторського права і суміжних прав, обсяги завданої ними матеріальної шкоди не лише суб’єктам авторського права та (або) суміжних прав, але і економіці нашої країни, її репутації, престижу на міжнародному рівні, з одного боку, а також фундаментальні положення чинного законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав, вимоги міжнародно-правових актів у цій сфері, міжнародні зобов’язання України перед світовою спільнотою, з іншого, — вимагають від неї розроблення дієвих заходів, спрямованих на удосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав.

У цьому контексті ст. 176 КК України, яка, на сьогоднішній день, забезпечує кримінально-правову охорону авторського права і суміжних прав, потребує вдосконалення. Адже, у КК України серед завдань Кримінального закону правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина стоїть на першому місці (ч. 1 ст. 1 КК України).

Отже, авторському праву і суміжним правам в Україні повинно бути віддано найвищий пріоритет кримінально-правової охорони, який має базуватись на засадах Конституції та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Врешті-решт, Кримінальний закон повинен адекватно реагувати на такі масові посягання.

Одним з найбільш ефективних засобів захисту авторського права і суміжних покликана стати кримінальна відповідальність за їх порушення яка, передбачена ст. 176 Кримінального кодексу України. Вагомою причиною, яка призводить до неефективного застосування вказаної норми, є недостатнє наукове вивчення механізму кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав.

Свою негативну роль у кримінально-правовій охороні авторського права і суміжних прав, на наш погляд, відіграє і недосконалість ст. 176 КК України. Враховуючи, що з позиції правил законодавчої техніки зазначена стаття має суттєві вади, кримінально-правова характеристика встановлених нею складів злочинів виявляє ряд проблем, пов’язаних із можливістю неоднозначного, суперечливого визначення змісту їх юридичних ознак, відсутністю необхідних положень у кримінальному законодавстві, особливо щодо методики визначення розміру матеріальної шкоди, завданої порушенням авторського права і суміжних прав. [35]

Зважаючи на наведене, нагальною є необхідність вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав

Стаття 176 КК України присвячена захисту авторського права і суміжних прав. Вона має назву «Порушення авторського права і суміжних прав», до яких належать:

— незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних;

— незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

— інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Об'єктом злочину є авторське право та суміжні права.[46, с.421]

Можна виділити три точки зору щодо родового об’єкта порушення авторського права і суміжних прав та його місця в Особливій частині КК України. Чи є родовим об’єктом зазначеного злочину конституційні права і свободи людини і громадянина?

Вказана думка видається цілком логічною, адже законодавець помістив порушення авторського права і суміжних прав у розділ V Особливої частини КК України «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».

Зокрема, М.І.Мельник, І.О.Зінченко вважають, що родовим об’єктом злочинів, поміщених у розділ V Особливої частини Кримінального кодексу України, у тому числі делікту, передбаченого ст. 176 КК, є конституційні права і свободи людини і громадянина.

Російський науковець О.В.Козлов, визнає родовим об’єктом злочинів у сфері авторських і суміжних прав охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації особою основних прав і свобод. Видовим об’єктом вказаного злочину, на його думку, є суспільні відносини, що виникають з приводу реалізації громадянами конституційних прав і свобод. [31]

Подібна позиція є дещо незрозумілою, адже поняття «основні права і свободи особи» та «конституційні права і свободи особи» за своїм змістом є тотожними.

Проте, О.В.Козлов, вводячи поняття підвидового об’єкта злочину, визнає ним суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами конституційного права на свободу творчості.

Подібну думку висловив і російський вчений Ю.В. Трунцевський, який вважає родовим об’єктом досліджуваного нами злочину авторське право і суміжні права як складову частину гарантованої Конституцією Російської Федерації свободи літературної, художньої, наукової, технічної та інших видів творчості, викладання. З такою думкою погодитись важко, адже злочинні дії можуть завдати шкоду праву на свободу творчості автора лише тоді, коли зловмисник посягнув на незакінчений твір, унеможлививши діяльність по завершенню творчої діяльності. В усіх інших випадках злочином порушуються конкретні майнові права автора та суб’єктів суміжних прав, які є складовою частиною авторського права і суміжних прав.

Інший російський вчений О.О.Коваленко визначає родовий об’єкт порушення авторських і суміжних прав як особу, яка є не лише біологічним індивідом, але і учасником суспільних відносин. Видовим об’єктом він вважає суспільні відносини, які складаються у сфері забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути автор - фізична особа, творчою працею якої створено твір та яка має особисті (немайнові) і майнові права на нього, а в окремих випадках його правонаступник (наприклад, спадкоємець) а також виконавець - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує ролі своєю ж творчою діяльністю, в тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери, виробник, фонограм - фізична особа, яка вперше здійснила запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі.

3 об'єктивної сторони злочин передбачає суспільно небезпечні дії чи бездіяльність (наприклад, невизнання авторського права), їх наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди у великому розмірі (визначення цього розміру дається у примітці до ст. 176), а також причинний зв'язок між відповідними діями та їх наслідками.

Формами його прояву є:

1) незаконне відтворення творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм і програм мовлення;

2) незаконне розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а також виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

3) незаконне тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації;

4) інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права.

Предмет злочину у різних формах цього злочину дещо відрізняється. Зокрема, у перших двох і четвертій його формах ним є твір науки, літератури, мистецтва, комп'ютерна програма, база даних, виконання, фонограма і програма мовлення, у третій - тільки виконання, фонограма і програма мовлення.

Твір - це оригінальний, як обнародуваний, так і необнародуваний, продукт творчої праці вченого, письменника, художника тощо. До творів належать: літературні письмові твори (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо), їх сценічні обробки, а так само обробки фольклору, придатні для сценічного показу; лекції, проповіді та інші усні твори; музичні і драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу; аудіовізуальні твори; скульптури, картини, інші твори образотворчого мистецтва і фотографії; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, карти та інші твори, що стосуються географії, геології та інших галузей науки; переклади, аранжування, деякі інші переробки творів і обробки фольклору (похідні твори); наукові результати, зафіксовані на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо; інші твори, у т.ч. дизайн-проекти інтер'єрів приміщень, вивіски, емблеми та інші елементи візуальної інформації, рекламні буклети тощо.

Комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми.

База даних - це сукупність даних, матеріалів або творів у формі, яку читає машина.

Публічне виконання - подання творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю Та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той же час або в різних місцях і в різний час.

Фонограма - виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків - грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми. ; Програма мовлення - програма, яка містить певні передачі і може бути сповіщена шляхом ретрансляції або в інший спосіб.

Не визнаються об'єктами авторського права і, відповідно, предметом цього злочину повідомлення про новини дня та поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори народної творчості, офіційні документи (закони, судові рішення тощо), державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки), затверджені органами державної влади.

Виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом належать лише автору або іншій особі, яка має авторське право (зокрема, спадкоємцю).

Відтворення - це виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі, а також запис твору для тимчасового чи постійного зберігання в електронній, оптичній або іншій формі, яку читає машина.

Примірник - це результат будь-якого відтворення твору. Відтворення включає і репрографічне відтворення (репродукування) - факсимільне відтворення у будь-якому розмірі оригіналу або примірника графічного твору шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Репрографічне відтворення не включає в себе запис в електронній, оптичній чи іншій формі, яку читає машина.

Тиражування виконань, фонограм і програм мовлення на аудіо- відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації означає їх відтворення на вказаних носіях.

Розповсюдження твору передбачає його поширення шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.

Під іншим використанням чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, слід розуміти, зокрема: публічне виконання і публічне сповіщення творів; публічний показ; будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією; переклади творів; переробки, аранжування та інші подібні зміни творів; здачу в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина, - якщо такі дії заподіяли матеріальну шкоду автору. Слід мати на увазі, що автор має право дозволяти або забороняти використовувати свій твір й іншими способами, але за винятком випадків, визначених законом. Законом передбачені й інші випадки, за яких відтворення, розповсюдження та інше використання творів є незаконним.

До осіб, які мають авторське право або суміжні права, належать автор або виконавець у випадках, коли майновими правами володіють автор або виконавець, а також фізична чи юридична особа, якій було передано майнові права.

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176, сформульовано як матеріальний: злочин є закінченим з моменту настання матеріальної шкоди у великому розмірі. Це означає, зокрема, що ст. 176 охороняє лише майнові права автора. Звичайний плагіат, якщо ним не заподіяно зазначеної матеріальної шкоди автору, не є злочином і кваліфікується, як і деякі інші порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що не пов'язані із заподіянням матеріальної шкоди, за ст. 51-2 КУпАП. Крім того, захист авторського права здійснюється за допомогою норм не тільки кримінального та адміністративного, а й цивільного законодавства.

Готування до цього злочину не тягне за собою кримінальної відповідальності (див. ч. 2 ст. 14 КК України). Проте незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм кваліфікується за ст. 216 КК України.

Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична особа — як посадова, так і приватна, в тому числі і сам автор, якщо він приховав співавторство інших осіб у створенні твору науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних, виконання, фонограми чи програми мовлення.

Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотиви порушення авторського права і суміжних прав для кваліфікації злочину значення не мають. Спонукати до вчинення злочину можуть корисливість, кар'єризм або інша особиста зацікавленість.

Психічне ж ставлення винної особи до наслідків порушення авторського права і суміжних прав у вигляді завдання відповідним суб’єктам авторського права та (або) суміжних прав матеріальної шкоди у великому та/або особливо великому розмірі може бути як умисним, так і необережним. При цьому, необхідно встановити, що винна особа усвідомлювала незаконність вчинюваних нею дій із використання об’єктів авторського права та/або суміжних прав чи іншому порушення майнових та/або особистих немайнових прав авторів, осіб, які мають авторське право чи суб’єктів суміжних прав.

На думку російського ученого М. І. Вєтрова, суб’єктивна сторона злочину „порушення авторського права і суміжних прав” характеризується прямим або непрямим умислом. Особа усвідомлює суспільну небезпечність порушення авторського права і суміжних прав, передбачає можливість заподіяння у результаті цього матеріальної шкоди у великому та/або особливо великому розмірі і бажає настання таких наслідків або свідомо допускає їх настання. Мотивом злочину можуть бути корисливість, кар’єризм, заздрість.

Дану точку зору поділяє й інший російський учений, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист Російської Федерації (надалі – РФ), головний науковий співробітник Інституту держави і права Російської Академії Наук С. В. Бородін, додаючи, що винна особа усвідомлює суспільну небезпечність незаконного використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, так само як присвоєння авторства, передбачає можливість завдання внаслідок цих порушень матеріальної шкоди у великому та/або особливо розмірі потерпілим і бажає або свідомо допускає це або ставиться до цього байдуже.

На думку доктора юридичних наук, професора М. Й. Коржанського, порушення авторського права і суміжних прав вчиняється тільки умисно, будь-яка помилка у використанні об’єктів авторського права і (або) суміжних прав складу злочину не утворює.

Тезу про те, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 176 КК України, стосовно діяння характеризується умислом поділяють і інші вчені. Зокрема, С. О. Довгий зазначає, що суб’єктивна сторона «порушення авторського права і суміжних прав» характеризується умислом. Це означає, що винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання. Вчинення зазначених у ст. 176 КК України дій із необережності не утворює складу злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що у правозастосовчій практиці, у зв’язку із тим, що у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України кримінально-караним порушенням авторського права і суміжних прав визнається виключно умисне порушення даних прав, виникають певні складнощі.

Як зазначає В. Шаповал, представник правовласника – компанії «Майкрософт» у кримінальних справах про порушення авторських прав даної компанії на комп’ютерні програми, закон про кримінальну відповідальність передбачає відповідальність виключно за умисні порушення авторського права. Це означає, що у кожному конкретному випадку досудовому слідству необхідно довести, що порушник усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно небезпечні наслідки й бажав або свідомо допускав їх настання. [28]

Цілком природно, що у більшості випадків обвинувачений стверджуватиме, що діяв необережно, не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків. У цьому аспекті, деякими ученими навіть висловлюються пропозиції щодо доцільності виключення із контексту диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України слова „умисне” і криміналізувати як умисне, так і необережне порушення авторського права і суміжних прав.

Проблема доведення вини у вчиненні злочинного порушення авторського права і суміжних прав, на думку В. Шаповала, має ще один аспект. Оскільки на сьогоднішній день правоохоронні органи займаються боротьбою із правопорушеннями у сфері господарської діяльності, виявляється, що більшість порушень авторського права і суміжних прав допускають саме юридичні особи. Водночас, суб’єктами кримінальної відповідальності відповідно до ст. 176 КК України можуть бути виключно фізичні особи. [28]

При цьому, кримінальне законодавство України не пропонує чіткого та справедливого розв’язання цієї проблеми. Так, суб’єктами злочину «порушення авторського права і суміжних прав» у кожному конкретному випадку можуть визнаватись такі категорії осіб: співробітники, які безпосередньо працюють із неліцензійним програмним забезпеченням і встановлюють неліцензійне програмне забезпечення на комп’ютери, що підлягають продажу, або працюють продавцями неліцензійної продукції; системні адміністратори чи інші особи, у службові обов’язки яких входить установка програмного забезпечення на комп’ютери інших співробітників, налагодження і контроль; керівники підприємств.

Вбачається, що у випадку виявлення порушення авторських прав на комп’ютерні програми найбільш логічним було б притягати до кримінальної відповідальності керівників підприємств. Однак, як наголошує В. Шаповал, під час досудового слідства обвинувачення інколи пред’являється лише тим особам-працівникам, які мають спеціальні знання у галузі комп’ютерної техніки і програмного забезпечення. У той же час, такий підхід не завжди відповідає фактичним обставинам справи і принципам справедливості та наявності вини у їх діях. [28]

Як зазначає російський автор О. А. Дворянкін, у правозастосовчій діяльності порушення авторського права та (або) суміжних прав здійснюється, як правило, трьома суб’єктами:

1) виробником контрафактної продукції;

2) оптовим розповсюджувачем даної продукції;

3) безпосереднім розповсюджувачем (реалізатором), який і здійснює торгівлю контрафактною продукцією, її збут споживачам.

Таким чином, із суб’єктивної сторони щодо діяння порушення авторського права і суміжних прав даний злочин вчиняється виключно у формі умислу (прямого або непрямого), про що прямо зазначається у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України (умисне порушення авторського права і суміжних прав).

Зміст умислу винної особи на порушення авторського права і суміжних прав характеризується сукупністю тих об’єктивних ознак даного посягання, яке відбувається у її свідомості і мають значення для кваліфікації вчиненого.

Інтелектуальний момент умислу порушника авторського права і суміжних прав тут охоплює не лише фактичний бік діянь щодо порушення авторського права і суміжних прав, але й їх соціальне значення. Він включає усвідомлення винною особою:

а) ознак предмету злочину, передбаченого ст. 176 КК України, а через них і самого об’єкту даного злочину;

б) характер діяння, що вчиняється;

в) суспільну небезпеку та протиправність його поведінки, спрямованої на порушення авторського права і суміжних прав;

г) відсутність відповідного дозволу зі сторони суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав на здійснення дій, передбачених ст. 176 КК України.

Вольовий момент умислу винної особи полягає у бажанні вчинити ці дії, тобто протиправно відтворити, розповсюдити, тиражувати або іншим чином використати твори науки, літератури та мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, програми мовлення, а також порушити авторське право і суміжні права.

Слід зазначити, що необережне вчинення самого діяння «Порушення авторського права і суміжних прав» не підпадає під диспозицію ч. 1 ст. 176 КК України, а отже, не повинно тягти за собою кримінальної відповідальності за даною статтею КК України.

Із пропозиціями деяких дослідників про виключення слова «умисне» з контексту диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України, на наш погляд, погодитись не можна. Як відомо, кримінальна відповідальність є найбільш тяжким видом юридичної відповідальності. Слід зазначити, що поряд із кримінальною відповідальністю за порушення авторського права та (або) суміжних прав, чинне законодавство України також передбачає й інші види юридичної відповідальності винної особи, зокрема, цивільну та адміністративну відповідальність.

Хоча КК України і не містить норми про подвійну форму вини, виходячи із теоретичних положень науки кримінального права, можна стверджувати, що із суб’єктивної сторони склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, характеризується подвійною формою вини, зокрема: умислом щодо самого діяння (вчинення порушення авторського права та (або) суміжних прав) та необережністю або умислом щодо спричинених таким діянням похідних (вторинних) наслідків (завдання матеріальної шкоди у великому розмірі).

При цьому, теорія кримінального права вважає, що злочини із подвійною формою вини в цілому вважаються умисними, якщо відповідно до викладеного у законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути лише у формі умислу, а щодо похідних (вторинних) наслідків – у формі як умислу, так і необережності. У той же час злочини з подвійною формою вини в цілому вважаються необережними, якщо відповідно до викладеного в законі складу злочину вина особи щодо вчиненого нею діяння може бути як у формі умислу, так і у формі необережності, а щодо похідних (вторинних) наслідків такого діяння – лише у формі необережності.

Таким чином, оскільки у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України склад злочину „порушення авторського права і суміжних прав” передбачає умисну форму вини щодо діяння (порушення авторського права і суміжних прав), а щодо його похідних (вторинних) наслідків (завдання матеріальної шкоди у великому та/або особливо великому розмірі) вина особи не є указаною (а отже, може бути як у формі умислу, так і у формі необережності), на наш погляд, у цілому, даний злочин слід вважати вчиненим умисно.

До наведеного слід додати, що суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 176 КК України, окрім вини, характеризується певними мотивами і метою, які не впливають на кваліфікацію діяння винної особи як злочинне порушення авторського права і суміжних прав.

Як уже було зазначено нами вище, найтиповішими мотивами вчинення порушень авторського права і суміжних прав є корисливість і кар’єризм. Разом із тим, порушення авторського права і суміжних прав може бути вчиненим із найрізноманітніших мотивів, у тому числі тих, котрі не мають низинного, зокрема, корисливого мотиву.

Мета злочину у більшості випадків збігається із його мотивами, хоча іноді набуває і самостійного значення. Так, плагіат може бути здійснений із метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо. Слід мати на увазі, що мотиви та мета порушення авторського права і суміжних прав не мають значення для кваліфікації злочину, проте, вони враховуються судом при обранні виду та визначення розміру покарання за порушення авторського права і суміжних прав.

Кваліфікованими видами злочину є:

1) вчинення його повторно;

2) завдання матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (цей розмір визначено у примітці до ст. 176);

3) за попередньою змовою групою осіб;

4) вчинення його службовою особою з використанням службового становища;

5) організованою групою;

6) якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.

Відповідно до п.16 Постанови Пленума Верховного Суду України від 03.06.2005 №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил», встановивши при розгляді справи про правопорушення, назване в ст. 345 Митного кодексу України (переміщення товарів через митний кордон України з порушенням прав інтелектуальної власності), що в діях винної особи є ознаки злочину, склад якого передбачений ст. 176 КК (порушення авторського права і суміжних прав), суддя має в установленому порядку поінформувати про це прокурор.


РОздІл 3. Основні напрямки вдосконалення ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ за ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

3.1 Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

На наш погляд, глави Цивільного кодексу України (далі - ЦК), присвячені захисту права інтелектуальної власності, ще до кінця не відпрацьовані і не можуть надати надійного та ефективного захисту. Слід мати на увазі, що у Кодексі терміни «охорона прав» і «захист прав» не є синонімами. Під охороною прав треба розуміти правове регулювання суспільних відносин, що складаються у процесі створення, оформлення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності у найширшому значенні. Під захистом прав у Кодексі слід розуміти встановлену відповідальність за будь-які посягання на права інтелектуальної власності, за будь-які їх порушення. Це відповідає загальновизнаним поглядам.

У ЦК України передбачено способи захисту прав інтелектуальної власності залежно від її виду. На нашу думку, такий підхід до захисту прав на одні і ті самі об'єкти не виправданий.

Відповідальністю за порушення права інтелектуальної власності можна визнати лише відшкодування збитків, завданих порушенням, включаючи втрачену вигоду. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність припускає також в окремих випадках вилучення котрафактних примірників творів, а також матеріалів і устаткування, що використовувалися для їх відтворення. При цьому варто мати на увазі, що суд має право прийняти таке рішення, але не зобов'язаний. От і вся цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності. Стягнення прибутку (доходу), отриманого порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків і виплати компенсації, до уваги не береться,оскільки останні є нічим іншим як різновидом відшкодування збитків.

Водночас, ст. 52 Закону передбачає, що при визначенні розмірів збитків, моральної (немайнової) шкоди суд зобов’язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. Така постановка питання, безперечно, заслуговує на повагу, однак на практиці її застосувати вкрай важко, а інколи й неможливо.

Перше питання постає в оцінці судом суті порушення, адже тут відіграють роль кілька чинників, кожний з яких може дуже сильно вплинути на остаточне рішення:

Суб’єктивна думка кожної людини (зокрема, судді) про те, що саме вважається тяжким порушенням, а що легким, адже визначення ступеня серйозності порушення авторських та суміжних прав прямо залежить від активності адвоката в судовому процесі, ставлення суспільства до правопорушення і від особистої думки суду.

Розмір завданої моральної шкоди, який і без того є дуже спірним питанням в будь-якому судовому процесі.

Найбільш складним питанням є визначення майнової шкоди, що була завдана особі внаслідок правопорушення. Тут очевидною є необхідність застосування відповідної категорії знань, що допоможе визначити конкретний її розмір. Тож доречним буде провести експертизу з цього питання. Однак, які питання треба поставити експерту? Про який, наприклад, стабільний прибуток може йти мова, якщо ринок інтелектуальної власності постійно змінюється і дуже сильно залежить від вподобань кожної людини окремо і суспільства загалом. [29]

Цілком резонно виникає запитання, як бути у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності є, а збитків немає. Адже цивільно-правова відповідальність за порушення права інтелектуальної власності настає також і за дії, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав (пункт "д" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" в редакції від 11 липня 2001 р.). Цивільну-правову відповідальність передбачено також і за порушення особистих немайнових прав авторів. Закон на посталі запитання відповіді не дає.

Відповідно до загального принципу цивільного права — немає шкоди, немає відповідальності. Але чи справедливим буде це принципове правило стосовно права інтелектуальної власності, — адже правопорушення є, а відповідальності немає?

Ми вбачаємо, що обмежувати функцію цивільного права лише компенсаційним характером відповідальності за порушення означає нераціонально використовувати його можливості. Неправильно за умов ринкової економіки вважати метою цивільного права — лише відновлення прав особи, чиї права порушено. Саме тому розмір відповідальності, як на мене, має відповідати розміру заподіяних збитків або завданої шкоди. Іншими словами, порушник не повинен лише повертати те, що вкрав. Адже якщо говорити про відповідальність у точному значенні цього слова, то її в такому разі немає. [27]

Позбавлення цивільного права каральної (штрафної) функції істотно обмежує його потенційні можливості. Порушник має, окрім відшкодування заподіяної шкоди або збитків, понести додаткове майнове позбавлення, "покарання". Він повинен нести додаткові невигідні майнові наслідки саме за вчинене ним правопорушення, а не тільки "виправити" те, що вдіяв за власними волею, помилкою, необачністю (провиною). Це проблеми порушника, але не відповідальність за порушення чужих прав. [50]

Щодо порушень права інтелектуальної власності, то відповідальність за них має бути саме у встановленні цих додаткових невигідних майнових наслідків, до того ж настільки суворих, щоб відбивали бажання порушувати ці права в майбутньому. Ці штрафні санкції можуть полягати в додаткових штрафах, і не тільки на користь бюджету, а й на користь самого суб'єкта права інтелектуальної власності. Закон має визначити, у яких випадкахштраф стягується на користь бюджету, а в яких на користь суб'єкта права. Штраф має зростати відповіднодо прогресивної шкали у разі його несвоєчасної сплати. [29]

Заходи щодо вдосконалення цивільного законодавства про відповідальність за порушення авторського права та суміжних прав:

- зважаючи на швидкий темп розвитку новітніх технологій, держава має оперативно реагувати виданням нормативних актів задля урегульованості сфери авторського права та суміжних прав;

- держава має забезпечити дієві заходи щодо реагування на виявлені правопорушення у сфері авторського права та суміжних прав. Так, здається необхідним створити чи то окрему систему судів, що будуть займатися виключно розглядами справ щодо порушень в галузі інтелектуальної власності, у т.ч. авторського права та суміжних прав, чи то провести навчання суддів судів загальної компетенції з питань захисту порушених прав суб’єктів інтелектуальної власності й таким чином налагодити чіткий механізм розгляду даних видів судових справ;

- важливу роль у вдосконаленні цивільного законодавства відіграє приведення нормативно-правових актів у відповідність один одному шляхом усунення протиріч.

Система правового захисту права інтелектуальної власності, закладена у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, не забезпечує надійного й ефективного захисту цієї власності. Вона вимагає радикального перегляду, в тому числі й подальшої демократизації — вона має бути більш простою, доступною і зрозумілою для всіх осіб, які мають право інтелектуальної власності.

Має бути розроблена і прийнята єдина система захисту права інтелектуальної власності з урахуванням, безумовно, специфічних особливостей окремих результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

В основу зазначеної системи мають бути покладені такі принципові положення:

— будь-які посягання на право інтелектуальної власності (крім кримінальних і адміністративних) визнаються цивільними правопорушеннями і спричиняють цивільно-правову відповідальність;

— для захисту права інтелектуальної власності застосовуються як загальні цивільно-правові засоби, так і спеціальні, призначені для захисту права інтелектуальної власності;

— до загальних цивільно-правових засобів захисту прав слід віднести: визнання прав; визнання правочинів недійсними; відновлення положення, що існувало до порушення права; припинення порушення права; примусове виконання зобов'язань у натурі; припинення або зміна правовідносин; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання акта державного органу або органу місцевого самоврядування незаконним.

Крім того, суд може здійснити захист прав іншими способами, передбаченими чинним законодавством. [51]

Слід зазначити, що ЦК України (п. 3 ст. 15) передбачає підстави для відмови у наданні захисту при наявності певних умов:

а) при діях, що здійснюються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також при зловживанні правом в інших формах;

б) при діях, що порушують моральні засади суспільства;

в) при використанні цивільних прав з метою обмеження конкуренції, а також при зловживанні становищем на ринку.

До спеціальних правових засобів захисту права інтелектуальної власності ЦК України відносить (ст. 432):

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Суд може прийняти рішення про застосування інших засобів захисту права інтелектуальної власності, що не суперечать чинному законодавству.

3.2 Прогалини в законодавстві та заходи щодо вдосконалення адміністративного та кримінального законодавства про відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Вітчизняний законодавець помістив адміністративне правопорушення «Порушення прав на право інтелектуальної власності» (ст. 51-2) до глави 6 Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність». У зв’язку з цим, Г.В. Корчевний слушно зауважив, що адміністративно-правовий захист інтелектуальної власності, що здійснюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, майже нічим не відрізняється від механізму захисту права власності. Такий підхід є методологічно невірним, тому що власність й інтелектуальна - різні правові інститути.

Аналіз ст. 51-2 КУпАПдозволяє зробити декілька висновків критичного характеру:

- конструкція цієї статті виходить із пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності. Це може призвести до вільного тлумачення. Наприклад, вільне використання об’єктів авторського права для створення нового твору може здійснюватися у межах, що відповідають меті такого використання. Але де чіткі правові критерії таких меж? Вони або визначені не досить чітко або їх зовсім нема. Отже, є можливість притягнути до адміністративної відповідальності через довільне трактування меж вільного використання твору. Цього правозастосовуючі органи повинні уникати.

Право і особливо розгляд питання про притягнення до адміністративної відповідальності не може засновуватися на апріорних критеріях;

- статтею 51-2 КУпАПохороняються буквально всі об’єкти права інтелектуальної власності, на це вказує “тощо”. Але передбачаючи адміністративну відповідальність за порушення, необхідно чітко зазначати об’єкти. У противному разі виникає загроза підведення під “тощо” й того, що не може і не повинно захищатися через встановлення адміністративної відповідальності;

- об’єктом правової охорони, по суті, є порушені використанням об’єкта правової охорони майнові права, а також і немайнові права. Але якщо можна погодитися із встановленими санкціями за перший вид порушення, то аж ніяк - з другими.

Так, додаткова міра покарання у вигляді конфіскації тут зовсім недоречна. Тож очевидно, що потребує чіткого розмежування відповідальність за порушення майнових прав та відповідальність за порушення особистих немайнових прав;

- ця стаття охоплює зразу декілька інститутів права інтелектуальної власності: авторське право, суміжні права, право промислової власності, та нові об’єкти цього права. Очевидно, що правові наслідки порушення майнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки. [37]

Очевидно, що адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності генезисно є ще молодим і формується на дезінтеграційних засадах. У силу цього виникає конкуренція правових норм. При виявленні правопорушення застосовувати норму Кодексу України про адміністративні правопорушення чи норми інших законів - питання не таке вже й просте. Тому різні органи можуть по-різному кваліфікувати одне й те ж правопорушення. Це не сприяє єдності практики застосування адміністративного законодавства, ні захисту прав інтелектуальної власності. То ж не дивно, що провадження у цих справах затягується, розгляд у судах по суті теж. У результаті суди приймають рішення про припинення справ у зв’язку із перебігом строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Також обсяг процесуальних гарантій при розгляді справи в адміністративному порядку значно вужчий, ніж у судовому. Так, не завжди передбачається особиста участь зацікавлених осіб чи їх представників у розгляді справи; не є обов'язковим колегіальний розгляд спору; законодавство може не регламентувати використання при розгляді справ в адміністративному порядку різних видів доказів, зокрема пояснення свідків, тощо; свідки та експерт, які залучаються до участі в адміністративному процесі, не попереджаються про відповідальність за надання неправдивих пояснень або відмову від них і т.п.

На наш погляд, істотне підвищення законодавцем розміру матеріальної шкоди у значному, великому та/або особливо великому розмірі, завданої суб’єктам авторського права та суміжних прав, на підставі положень ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб, не сприяє підвищенню ефективності кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав та запобіганню вчиненню злочинних порушень авторського права і суміжних прав. Навпаки, воно фактично заохочує злочинців до вчинення даних порушень, гарантуючи їм уникнення кримінальної відповідальності, якщо розмір матеріальної шкоди, завданий зазначеними діяннями суб’єктам авторського права та (або) суміжних прав, буде складати суму, яка є меншою від необхідної для притягнення до кримінальної відповідальності. [32]

П.П. Андрушко і А.М.Коваль вважають, що родовим об’єктом злочинів, передбачених ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав» та ін. щодо порушень права інтелектуальної власності є право інтелектуальної власності. С.Я. Лихова, разом із П. Берзіним, відмовилась від висловленої нею раніше думки і також визнала родовим об’єктом вказаних вище злочинів право інтелектуальної власності.

Тому, цілком логічним було б об’єднання перелічених вище злочинів у одному розділі, який можна назвати «Злочини проти інтелектуальної власності». Саме так вирішили проблему місця кримінально-караного порушення авторського права і суміжних прав в особливій частині кримінального закону в Естонії та Болгарії. Законодавець Боснії та Герцеговини, Колумбії взагалі помістив в окрему главу лише злочини у сфері авторського та суміжних справ. [34]

У Федеративній Республіці Німеччині норми, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, є частиною спеціального кримінального права (“Nebenstrafrecht”) і містяться в Законі про авторське право. Особливої уваги охороні авторського права і суміжних прав надають в Італії, Польщі, Португалії та Франції, також помістивши кримінально-правові норми в закони (кодекси) про авторське право і суміжні права (інтелектуальну власність).

У вітчизняній науковій літературі немає особливих заперечень щодо виділення в Особливій частині КК окремого розділу «Злочини проти права інтелектуальної власності».

Однак, прихильники вказаної реформи вітчизняного кримінального закону недостатньо активно аргументують власну позицію. Зокрема, А.М. Коваль вірно вказавши, що авторське право і суміжні права не є виборчими чи трудовими правами і свободами людини, основною причиною подібних змін, проте, вважає необхідність підкреслення високої суспільної небезпеки злочинів проти права інтелектуальної власності та уваги, яку приділяє держава боротьбі з ними.

Як вбачається з аналізу ст. 176 КК України, на наш погляд, з позицій правил законодавчої техніки вказана стаття має істотні вади.

По-перше, юридичний склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, потребує вдосконалення шляхом вказівки у тексті диспозиції даної частини статті Кодексу на конкретних суб’єктів, яким повинна бути завдана матеріальна шкода у великому розмірі. Такими суб’єктами мають визнаватись відповідні суб’єкти авторського права та (або) суміжних прав.

По-друге, ст. 176 КК України однаковою мірою охороняє як авторське право, так і суміжні права. При цьому порушення авторського права не обов’язково тягне за собою порушення суміжних прав, зважаючи на що, дана стаття відповідно до правил законодавчої техніки повинна бути сформульована як «Порушення авторського права і суміжних прав».

По-третє, четверта форма вчинення даного злочину (інше умисне порушення авторського права і суміжних прав) може бути вчинена не лише шляхом активного діяння - дією, але і пасивним діянням – бездіяльністю винної особи. Останнє, наприклад, може мати місце у випадку порушення майнового права суб’єкта авторського права та (або) суміжних прав шляхом невиплати винагороди (пасивна поведінка винної особи у формі бездіяльності) за договірне використання об’єктів авторського права та (або) суміжних прав. З огляду на це слід змінити термін «дія», наведений у диспозиціях частин 2 та 3 ст. 176 КК України на більш загальний термін «діяння», що включає у себе як дію винної особи (активне діяння), так і її бездіяльність (пасивне діяння) стосовно порушення авторського права та (або) суміжних прав. Саме такий підхід вже знайшов своє застосування у ст. 146 Кримінального кодексу РФ (1996 р.). [34]

Порівняльний аналіз санкцій ст. 176 КК України з санкціями, встановленими за аналогічні порушення авторського права і суміжних прав у кримінальних законах зарубіжних країн, а також з вимогами міжнародно-правових норм дає змогу дійти висновку про необхідність посилення покарання за ст. 176 КК України.

Слід наголосити, що, виходячи зі ст.ст. 3, 41, 54 Конституції України права інтелектуальної власності у ієрархії соціальних цінностей повинні стояти на більш високому рівні цінностей, ніж право власності, що має відзначатися і на мірах охорони даних прав, зокрема кримінально-правовими засобами.

Також слід позначити, що порушення авторського права і суміжних прав, поєднані із вчиненням інших із наведених злочинів, значно посилюють як кримінальну відповідальність винних осіб, так і їх покарання.[33]

Подальше вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав має йти шляхом посилення покарання за ст. 176 КК України та виведення даного злочину із категорії злочинів середньої тяжкості до категорії злочинів тяжких та особливо тяжких злочинів (у випадку вчинення порушення авторського права і суміжних прав організованою групою, службовою особою з використанням службових повноважень щодо підлеглої особи, завдання даними діяннями матеріальної шкоди в особливо великому розмірі). [34]

У цьому випадку винуватих осіб практично неможливо буде вже звільнити від кримінальної відповідальності та покарання, наприклад, застосувавши акт амністії чи уклавши угоду про примирення з потерпілим автором чи суб’єктом суміжних прав. Тому за таких обставин знайде своє практичне застосування найважливіший принцип кримінального права – невідворотності кримінальної відповідальності та покарання за вчинене.

З іншого боку, на наш погляд, не можна не відзначити, що така ситуація одночасно сприяє істотному зміцненню кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав і дозволяє, хоча і штучним шляхом, застосувати достатньо суворі кримінальні покарання за порушення цих прав, виправивши таким чином ситуацію із проблемою м’якості та недосконалості покарань, які наразі встановлені за порушення авторського права і суміжних прав у відповідних санкціях ст. 176 КК України. [33]

Інститут кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав, звичайно, не повинен застосовуватись ізольовано від інших статей Кримінального закону, а за наявності для того підстав, саме у сукупності з низкою інших кримінально-правових норм. Вважаємо, що це додатково акцентуватиме увагу на непорушності авторського права і суміжних прав, неприпустимості посягань на них з боку правопорушників, і, таким чином, більш дієво охоронятиме ці права та запобігатиме вчиненню злочинів.

Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Це нововведення має забезпечити ефективність виконання судових рішень й ймовірність їх виконання в повному обсязі взагалі.


ВИСНОВКИ

ХХІ ст. справедливо називають століттям інтелектуальної власності. Адже щодоби з’являються нові літературні, художні, музичні твори різноманітних жанрів та напрямів. Розпочався цей процес не сьогодні і принаймні вже понад два століття людство усвідомлює необхідність ефективної правової охорони авторського і суміжних прав.

Ще у 1886 р. з цією метою на рівні міжнародного співтовариства було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, у 1952 р. – Всесвітню конвенцію про авторське право, у 1961 р. – Римську конвенцію про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, у 1971 р. – Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Дані міжнародні акти проголошують необхідність створення національного режиму охорони прав авторів, інтересів виконавців, виробників фонограм.

В Україні підвищення уваги до охорони прав на інтелектуальну власність пов’язують зі здобуттям нею незалежності. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальними кодексами, діють спеціальні закони. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

У період переходу нашої країни до ринкових відносин система законодавства перетерпіла кардинальні зміни. Це відноситься і до правових норм, що регулюють створення, правову охорону і використання продуктів інтелектуальної творчості, зокрема авторського права та суміжних прав.

В наш час новації складають більшу частину людського життя. Новації вже стають вигідним товаром, тому що їх можна на певних умовах передавати для використання іншим людям чи навіть продавати. Це часто призводить до виникнення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, тому вона потребує охорони та захисту.

З'являються нові об'єкти, які охороняються авторським правом або суміжними правами, що є наслідком зміни ставлення до продуктів інтелектуальної діяльності людини, вона стало більш “ринковим”, а самі продукти інтелектуальної діяльності усе більш чітко здобувають риси товару (продукту інтелектуальної праці, створеного для функціонування його на ринку).

Особливо важливим для іміджу України, як країни, де дотримуються права та свободи громадян, – є прозора економічна діяльність, здатність держави швидко виявляти правопорушення та злочини і приймати ефективні заходи щодо попередження і припинення протиправної діяльності осіб, які їх вчиняють. Якщо у перехідний період поширення набуло порушення авторських і суміжних прав, що пояснюється об’єктивними і суб’єктивними факторами, то зусилля держави у даній сфері повинні бути спрямовані на захист саме цього сектору економіки. Значна частина порушень зумовлена появою на ринку інтелектуальної власності нових товарів – носіїв об’єктів авторського і суміжних прав, швидким моральним старінням і наявністю швидкісних каналів й технологій розповсюдження. З поширенням на пострадянському просторі індустрії шоу-бізнесу зміщуються й акценти у праві інтелектуальної власності. Більшої значимості набуває авторське право і суміжні права.

Як показує практика, значна частина правопорушень і злочинів у сфері інтелектуальної власності реєструється саме у цій галузі. Тому виникає питання, чому, а відтак – що робити: якими правовими та організаційними заходами запобігти порушенням? Тим більше, що внаслідок поширення порушень прав виробників фонограм зростає тиск на економіку України з боку розвинених країн світу.

В Україні підвищення уваги до охорони прав на інтелектуальну власність пов’язують зі здобуттям нею незалежності. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальними кодексами, діють спеціальні закони. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

У відповідності зі ст.41 Закону України “Про власність” об'єктами права інтелектуальної власності є здобутки науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці [9]. Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України “Про авторське право і суміжні права”, у ст.1 в якій вказується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням досягнень науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій мас-медіа (суміжні права) [10]. Іншими словами, у законі прямо закріплений двуединий зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.

Конституція України гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Кожний громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати їх без згоди, за винятками, встановленими законом.

В Україні право інтелектуальної власності відносно нове правове явище, яке хоча й побудоване на тих же засадах, що і в інших країнах, але ще не забезпечене належним чином ні матеріально, ні організаційно, ні кадрово. Не потрібно забувати і реалії перехідного періоду: значна криміналізація економіки, корупція, низька законослухняність населення, низький рівень достатку основної частини населення, зокрема молоді і проблеми її працевлаштування, що призводить до вимушеного придбання контрафактного товару. Здебільшого, як свідчить практика, порушниками авторських і суміжних прав є молоді люди, які обізнані у технічних особливостях копіювання носіїв. Крім того, ослабли публічно правові способи охорони прав інтелектуальної власності.

В силу того, що авторське право та суміжні права належать до предмета права інтелектуальної власності їхній правовий статус є таким само, як і статус будь-якого іншого права власності з притаманною йому ознакою недоторканості. Однак межі недоторканості будь-якого права інтелектуальної власності не можуть бути абсолютними. Прикладом тому є права авторів і виконавців на створені ними твори науки, літератури та мистецтва, коли автор, перебуваючи в договірних відносинах із видавництвом, театром та іншими організаціями-користувачами, припускає, що в ході підготовки твору до видання до нього будуть внесені відповідні зміни. Але редактор або режисер, довершуючи твір, не мають права без згоди автора порушувати його задум, особливості стилю тощо.

З іншого боку, недоторканість твору для автора може породжувати майнові наслідки, оскільки перекручення або спотворення театром п’єси під час постановки може знизити відвідуваність установи або призвести до виключення п’єси з репертуару театру. В свою чергу, це призведе до зменшення розміру винагороди автора або припинення її виплати. Такі умовності вносять деякі корективи в розуміння як недоторканості об’єктів авторського та суміжних прав, так і в саме поняття захисту авторських прав.

Зважаючи на вищевикладене можна дійти висновку, що об’єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом правових інститутів, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності.

Чинне законодавство України щодо інтелектуальної власності заклало досить ґрунтовні засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності. Проте, оцінюючи це законодавство в цілому позитивно, все ж не можна не відзначити його окремих недоліків.

Отже, цільної взаємоузгодженої системи норм про захист права інтелектуальної власності чинне законодавство України не містить. Істотним недоліком системи захисту інтелектуальної власності є також її занадто низька ефективність. Порушники права інтелектуальної власності не дуже бояться застосування до них встановлених чинним законодавством санкцій. Інколи доходи від неправомірного використання чужого твору чи об'єкта суміжного права перевищують встановлені санкції у сотні раз і з лихвою перекривають понесені витрати.

Потрібна більш жорстка система захисту прав інтелектуальної власності, застосування якої має назавжди відбити у порушника бажання використати неправомірно твір чи об'єкт суміжного права.

Недоліками існуючої системи захисту права інтелектуальної власної є також відсутність спеціалізованих судів і суддів, що зумовлює досить тривалі строки розгляду навіть не дуже складних справ з приводу порушення права інтелектуальної власності. Ще однією причиною недостатньої ефективності захисту права інтелектуальної власності є численні можливості уникнути відповідальності порушника за невиконання уже прийнятого судом рішення у справі на користь позивача, що дає йому можливість зволікати з виконанням довгі роки.

Україна відносно молода самостійна держава, тому маємо дещо неузгоджене законодавство, в якому нормативні акті, що регулюють одні й ті самі суспільні відносини містять в своїх нормах протиріччя. Проте, спираючись на досвід більш «дорослих» країн та власний історичний досвід, маємо подолати ці прогалини та неузгодження й привести національне законодавство у сфері авторського права та суміжних прав у відповідність до міжнародного законодавства. Таким чином, матимемо ще один «продукт» - результат творчої діяльності, з яким, будучи законодавчо забезпеченими, зможемо вийти на міжнародний ринок.

На думку експертів, створенню в Україні ефективної системи охорони інтелектуальної власності перешкоджають передусім недоліки правової системи країни. Значну роль відіграє і пануюча в суспільстві зневага до охорони прав інтелектуальної власності, відсутність належного інформаційного забезпечення діяльності в галузі охорони інтелектуальної власності. Водночас навіть серед експертів спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної власності.

На нашу думку важливим в забезпеченні авторського права та суміжних прав є своєчасне реагування законодавцем на створення нових суспільних відносин у цій галузі шляхом прийняття відповідних нормативних актів та впровадження механізму їх застосування на практиці.

Держава робить усе необхідне для надійної правової охорони інтелектуальної власності, але задовольнятися досягнутим немає найменших підстав, і законодавство надалі потребує внесення змін.


Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст.141. зі змінами та доповненнями

2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 р.). 31 травня 1995 р. Україна приєдналася до цієї конвенції у вигляді Паризького акта від 24 липня 1971 р., зміненого 2 жовтня 1979р

3. Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. Набула чинності для України 23 грудня 1993р.

4. Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 3794-ХІІ

5. Всесвітня декларація з інтелектуальної власності // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. - 2002. -№ 4. - С.14 – 18

6. Договір Всесвітньої організації нтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року та положення Бернської конвенції (1971 р.), на які містяться посилання у Договорі (Договір ВОІВ про авторське право) (1996)

7. Договір Всесвітньої організації нтелектуальної власності про авторське право, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року та положення Бернської конвенції (1971 р.), на які містяться посилання у Договорі (Договір ВОІВ про авторське право) (1996)

8. Закону України “Про антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 50. – Ст. 472

9. Закон України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 30. – Ст.379

10. Закон України " Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. зі змінами та доповненнями

11. Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах"

12. Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм "

13. Закон України „Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право.//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 2, ст.16

14. Закон України “Про приєднання України до конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного витворення їхніх фонограм” Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 32. – Ст.265

15. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 36. – Ст. 164

16. Кодекс України про адміністративні правопорушення зі змінами та доповненнями

17. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14 липня 1967 р. // Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. Право интеллектуальной собственности. К., 1999. - С. 289-304; CD-ROM Компьютерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс

18. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм // CD-ROM Компьтерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс

19. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р зі змінами та доповненнями

20. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003р. зі змінами та доповненнями

21. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 N 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?user=index

22. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций. В 2 и. – Свердловск, 1972. – Т.1.:Основные вопросы общей теории социалистического права. – 371 с.

23. Базылев Б.Т. Сущность позитивной юридической ответственности // Правоведение. – 1979. – № 14.

24. Бахрах Д.Н. Административное право России. Учебник для вузов. – М.: Издательство НОРМА, 2000. – 640 с.

25. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.:Городец издат, 2001

26. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. В.Т. Бусел. – Ірпінь.: Перун, 2001

27. Венедіктова І.В., Розгон О.В. Цивільно-правовий захист та охорона авторського права // ФП 2007-2 - http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07vivoap.pdf

28. Відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.// «ПАТЕНТБЮРО» Web-журнал «Інтелектус» Питання & Відповіді -http://www.patent.net.ua/intellectus/patentbureau_news/about_intellectual_property/980/ua.html

29. Вінаєва К.Авторські та суміжні права: аспекти цивільно-правового захисту //Юридична газета №17 (101) 26 квітня 2007 року - http://www.yur-gazeta.com/article/1172/

30. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР: Процессуальное регулиро-вание. – Воронеж: Изд-во Воронежск. ун-та‚ 1976. 198 с.

31. Гулкевич В. Родовий об’єкт кримінально-карного порушення авторського права і суміжних прав //crime-research.ru

32. Гулкевич В. Характеристика незаконного відтворення та розповсюдження об’єктів авторського права і суміжних прав, як основних різновидів злочину, передбаченого ст. 176 КК України //crime-research.ru

33. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: Наук. практ. вид.: У 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. - Т. 1.; Право інтелектуальної власності / С.О. Довгий, В.С. Дроб'язко, В.О. Жаров та ін.; За ред. М.В. Литвина, С.О.Довгого. - К., 1999. - С. 21-24.

34. Коваль А. Порушення авторського права і суміжних прав: кримінально-правові проблеми, які потребують свого вирішення //Юридична газета №15 (51) 18 серпня 2005 року - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1710/

35. Коваль А. Проблеми додаткової кваліфікації порушень авторського права і суміжних прав //Юридична газета №9 (45) 23 травня 2005 року - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/1530/

36. Коваль А. Соціально-політичні передумови вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав Юридичний журнал №8/2005-http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1841

37. Коломойцев В.E. Аналітична оцінка процесу реформування форм власності в Україні.— Луганськ, 2001. — 349с.

38. Корчевний Г.В. Розвиток законодавства про адміністративну охорону авторського права і суміжних прав в Україні // Правова держава ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса: Астропринт, 2002. - № 5.

39. Корчевний Г.В. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. Збірник наукових праць економіко-правового факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса: Астропринт, 2002. – Т. 5.

40. Лінет Оуен. Купівля і продаж авторських прав на літературні твори. Практичний посібник для видавництв України. - К.: "Основи", 2005. -135с.

41. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; Предисловие М. Федотова. - М., 2002. - С. 24-26

42. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім.. В.М.Корецького НАН України, 2010 – 136 с.

43. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид.лит., 1985. – 132 с.

44. М.А. Близниченко, З.И. Марченко. Механизм защиты авторского права на объекты интеллектуальной собственности http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Pav/2008_2009/11-06.pdf

45. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар /Р.А.Калюжний, А.Т.Томзюк, О.О.Погрібний та ін.; - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 781 с.

46. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року зі змінами та доповненняями / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2010. – 1104 с.

47. Носков Е.А. Позитивная юридическая ответственность / Под общей редакцией Р.Л. Хачатурова. – Тольятти, 2003

48. Основи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: Підручник /За заг. ред. О.А.Підопригори, О.Д.Святоцького. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін юре», 2003- 236 с.

49. Особливості визначення форми вини при вчиненні злочину «порушення авторського права і суміжних прав» у теорії кримінального права та практичній діяльності //Юридичний журнал №10/2005 - http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1950

50. Проблема законодавчого забезпечення охорони інтелектуальної власності в Україні. // Електронна адреса статті - http://www.fic.kiev.ua/EventsUA/200103221.htm

51. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ.// Видання Державного департаменту інтелектуальної власності „СВІТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ” № 24 (61) (огляд) від 12 липня 2002 р.

52. Середа Д.М. Деякі особливості розкриття злочинів, які пов*язані з порушенням права на інтелектуальну власність в Україні //crime-research.ru

53. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с. -http://www.lawbook.by.ru/theory/Skakun/cont.shtml

54. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. - К.Юрінком, 2001

55. Федулова Л. Нова роль інтелектуальної власності: виклик для України // Інтелектуальна власность. - 2008. - № 4. – С. 10–19

56. Якуба О.М. Административная ответственность. – М.: Юрид. лит., 1972. 152 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:12:16 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:40:07 28 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Юридична відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151067)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru