Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Дипломная работа: Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави

Название: Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Добавлен 00:45:28 24 августа 2010 Похожие работы
Просмотров: 2294 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи соціальної функції держави та фіскального механізму її забезпечення

1.1 Соціальна політика та соціальна функція держави в умовах ринку

1.2 Державні соціальні стандарти як основа соціальної функції держави

1.3 Місце соціального страхування у соціальній політиці держави

Розділ 2. Аналіз ефективного фіскального механізму забезпечення соціальних функції держави в Україні

2.1 Порядок пенсійного забезпечення громадян України та його роль в системі соціального захисту населення

2.2 Особливості державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, на випадок безробіття

Розділ 3. Шляхи вдосконалення фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави

3.1 Міжнародний досвід реалізації соціальної функції держави та її фіскального забезпечення

3.2 Проблеми та перспективи розвитку соціальної функції держави в Україні та фіскального механізму її забезпечення

Висновки

Список використаної літератури

Додатки


Вступ

Соціальна проблематика цілком закономірно входить у число найперших пріоритетів діяльності будь-якого уряду, займає чільне місце у платформах та програмах політичних партій і об'єднань. Постійне зростання уваги до питань соціального розвитку в нашій державі об'єктивно обумовлене тривалою трансформаційною кризою, яка далася взнаки не лише у вигляді наростання суто економічних суперечностей, але й як соціально-демографічна криза.

Тривале падіння обсягів виробництва, постійні труднощі із наповнення державного бюджету, зменшення рівня реальних доходів підприємств та громадян обумовили зубожіння значних верств населення, зростаючий занепад соціальної сфери, зниження рівня соціального забезпечення та погіршення якості соціальних послуг. Це створює серйозні загрози національній безпеці, оскільки не лише підвищує рівень соціальної напруженості, але й сприяє зростанню соціальної зневіри у ринкових перетвореннях, загрожує зменшенням суспільної підтримки дій законодавчої та виконавчої влади. Поліпшення макроекономічних показників у 2001 році практично не вплинуло на розвиток соціальної сфери в Україні та підвищення рівня життя громадян. Лише у 2002 році з'явилися перші ознаки зростання реальних доходів населення. Проте становище соціальної сфери в Україні залишається важким.

Сьогодні у розвинених країнах світу вкладення у соціальний розвиток ототожнюються з інвестиціями в людський капітал - один із визначальних чинників забезпечення національної конкурентоспроможності. Врахування пріоритетів соціального розвитку - соціального забезпечення бідних верств, освіти, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення є специфічною відмінною рисою сучасного типу економічного зростання.

В останні роки в Україні спостерігається значне посилення уваги до вирішення соціальних проблем з боку Президента, парламенту та уряду. Активні дії в цьому напрямі вже дозволили досягти помітних позитивних зрушень. На жаль, панівною досі залишається побудова соціальної політики за принципом соціального забезпечення - намагання у міру можливостей виконати зобов'язання держави у соціальній сфері за рахунок консолідації фінансових ресурсів з усіх можливих джерел. Зворотним боком такої політики стає посилення фіскального тиску та розмивання інвестиційного потенціалу національної економіки, що в стратегічній перспективі перешкоджає належному зростанню доходів економічно активної частини населення та надходженню достатніх обсягів ресурсів для виконання державою соціальних функцій. Формується "зачароване коло" соціального забезпечення. Діяльність держави у соціальній сфері набуває переважно "пожежного" характеру, що не дозволяє розглядати її як повноцінну соціальну політику.

Соціальна політика повинна насамперед передбачати створення належних умов для довгострокового збільшення доходів населення та підприємств як вихідних джерел забезпечення достатнього рівня життя та соціального забезпечення громадян. Видається очевидним, що з цією метою соціальна політика має бути інтегрованою у систему стратегії економічних реформ та відбуватися узгоджено із заходами грошово-кредитної, фіскальної, промислової політики, заходами стимулювання економічного зростання тощо.

Економічні процеси в Україні все більшою мірою набирають позитивного характеру. Починаючи з 2001 року, відбуваэться збільшення промислового виробництва в межах 12 – 16 %, сільського господарства – 8 – 12%, товарів народного споживання – 21 – 26%. В цілому внутрішній продукт зріс у 2004 році, порівняно з 2003р., на 9,5%. Всі ці показники зобов’язані, у першу чергу, відобразити підвищення життєвого рівня та соціальну гарантію народу України. Проте реалії свідчать, що даний зріз економічних проблем ще залишається невтішним.

Соціальне страхування є важливою складовою соціальної функції держави. Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Якраз у цьому періоді створюється нова система грошових стосунків, необхідність якої об’єктивно впливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.

Світовий досвід виразно показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов.

По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати по страхуванню. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб’єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі.

По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи гарантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства. Адже багатовікова відсутність власної державності та героїчна боротьба за неї породили не в одному поколінні українців культ держави, готовність жертвувати заради неї, непохитну віру в її всесильність.

По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, головне, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності.

Аналізуючи ці умови, варто підкреслити принципи системної парадигми, головним серед яких є посилена увага до взаємодії між різними сферами функціонування суспільства та усвідомлення реального життя у його цілісності настільки глибоко, наскільки це можливо.

Соціальне страхування передбачає такі важливі види економічної підтримки громадян, як: грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та перекваліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою та соціальним забезпеченням як важливими формами соціального захисту громадян, однак відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами та формами виплат грошових коштів. Нині в Україні система державного соціального страхування складається з: пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві. Передбачається запровадити обов’язкове медичне страхування.

Головною метою дослідження є висвітлення актуальних проблем фіскального механізму забезпечення реалізації соціальної функції держави в галузі соціального захисту, соціального страхування та виконання системи соціальних гарантій в Україні.

Предметом дослідження є механізм фіскального забезпечення соціальної функції держави в Україні.

Об’єктом дослідження є соціальна функція держави.

До основних завдань дослідження відносяться:

- узагальнення теоретичних аспектів фіскального забезпечення соціальної функції держави;

- визначення функцій та економічного механізму системи соціального захисту, соціальних гарантій та соціального страхування у єдиному комплексі соціальної політики держави;

- дослідження етапів становлення та розвитку системи соціального страхування в Україні та особливостей її нормативно-правового забезпечення;

- розкриття специфічних рис державного соціального страхування, соціальних гарантій та норм;

- аналіз сучасного стану системи соціального захисту та пенсійного забезпечення в Україні та їх фіскального забезпечення;

- визначення приорітетних напрямків подальшого реформування механізму фіскального забезпечення соціальної функції держави в Україні із використанням провідного світового досвіду.

В ході дослідження використовувалися методи економічного аналізу, прогнозування, моделювання, опису, аналогій тощо.


Розділ 1. Теоретичні основи соціальної функції держави та фіскального механізму її забезпечення

1.1 Соціальна політика та соціальна функція держави в умовах ринку

Соціальна політика держави — один з напрямків діяльності з регулювання соціально-економічних умов життя суспільства. Сутність соціальної політики держави полягає в підтримці відносин як між соціальними групами, так і всередині них, забезпеченні умов для підвищення благоустрою, рівня життя членів суспільства, створенні соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів для участі в суспільному виробництві. При цьому слід зазначити, що соціальна політика держави, яка виступає складовою заходів, що провадяться державою з метою регулювання умов суспільного виробництва в цілому, тісно пов'язана з загальноекономічною ситуацією в країні [61].

Соціальна політика держави передбачає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

• вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

• формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

• створення системи соціального захисту населення;

• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

• захист довкілля тощо.

Завдання соціальної політики країни поділяються на довгострокові та короткострокові (рис.1.1).

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

• життєздатності суспільства;

• стабілізації та розвитку суспільства;

• консолідації суспільства.

Рис.1.1. Різновиди завдань соціальної політики

Основними принципами соціальної політики є раціональність, соціальна справедливість та соціальна безпека [29].

Раціональність проявляється у досягненні оптимального співвідношення мети соціальної політики та засобів її реалізації. Соціальна справедливість — це є визнання однакових можливостей для всіх членів суспільства; а соціальна безпека — можливість передбачуваності певних життєвих ризиків.

Формування та реалізація соціальної політики відбуваються у три етапи (рис.1.2):

Рис.1.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики держави


Мета соціальної політики в період переходу до ринку має стратегічний та поточний характер.

Стратегічному характеру відповідають такі цілі:

• наповнення реформ соціальним змістом;

• розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

• активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

• забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

• створення для кожної людини можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

• стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

• забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

• гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

• формування ефективної системи соціального захисту населення;

• реформування пенсійної системи;

• розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

• зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві. Поточному характеру відповідають такі цілі:

• ліквідація заборгованості із заробітної плати та соціальних виплат;

• забезпечення прожиткового мінімуму;

• боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

• захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

• обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

• створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

• запобігання соціальної деградації тощо [30].

Модель соціальної політики Української держави являє собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість за умов відсутності достатніх фінансових коштів у держави надати можливість для самореалізації та самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

У світі існує багато моделей соціальної політики і кожна має свої нюанси та особливості залежно від особливості економічного розвитку країни, менталітету нації, розвитку соціального партнерства (японська, німецька, американська, шведська, англосаксонська).

Рис.1.3. Структура соціальної політики України


Соціальна політика як напрям діяльності держави має свої суб'єкти, об'єкти та учасників, що беруть активну участь в її проведенні [27].

Для створення конкретних механізмів реалізації принципів соціальне орієнтованої економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів Кабінет Міністрів України розробив основні напрями соціальної політики.

Основними напрямами соціальної політики України є:

• створення умов для підвищення працівником свого добробуту за рахунок особистого внеску та ділової активності підприємства. З цією метою Президент України ініціював скасування існуючих обмежень фонду споживання;

• проведення широкомасштабної пенсійної реформи та створення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного до фонду накопичення;

• надання адресної допомоги у зв'язку з підвищенням тарифної плати за житло та комунальні послуги;

• створення умов для підприємницької діяльності та високопродуктивної праці економічно активного населення;

• створення умов для регулювання демографічних процесів в Україні, демографічного відтворення населення;

• розробка відповідної правової бази щодо раціонального природокористування та охорони довкілля;

• проведення активної молодіжної політики підтримки сім'ї, материнства та дитинства, а також здійснення заходів щодо соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки;

• стимулювання розвитку освіти, культури та мистецтва в найбільш великих містах та обласних центрах і в малих містах. З цією метою виконується Програма розвитку малих міст України;

• розвиток охорони здоров'я і фізичної культури. Для цього формуються умови для широкого впровадження страхової медицини, накреслено будівництво низки спортивно-оздоровчих комплексів;

• соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Цей напрям є одним з найважливіших, оскільки соціальний захист — це є система державної політики із забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя [44].

Соціальна політика орієнтована на громадян, об'єктивні можливості яких не дозволяють їм підтримувати суспільне визнані рівень та спосіб життя. При цьому соціальне забезпечення — це є забезпечення непрацездатних. Економічними джерелами соціального захисту є гроші платників податків (державний бюджет на всіх рівнях), страхові нарахування роботодавців та працівників, фінансові ресурси підприємств, суспільна та приватна благодійність, спонсорство та меценатство.

Правовою основою соціального захисту є положення чинного законодавства, що регулюють систему засобів соціального захисту: гарантії, норми, зобов'язання, розподіл функцій. Організаційними основами соціального захисту є відповідні управлінські та функціональні установи по роботі з населенням.

Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення виглядає так (рис.1.4):

Рис.1.4. Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення


Система соціального захисту виконує дві основні функції:

• зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;

• запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період [31].

Ці функції знаходяться у певному протиріччі, і в перехідній економіці проявляються досить відчутно. Перехідний стан економіки України зумовив ту обставину, що соціальний захист населення реалізує в основному першу функцію, а для реалізації другої умов ще недостатньо.

Сучасну систему соціального захисту населення в Україні складають такі елементи: пенсійне забезпечення, допомога сім'ям з дітьми, житлові субсидії, допомога по безробіттю та ін.

Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (рис.1.5):

Рис.1.5. Складові системи соціального захисту населення

У січні 2003 р. активними заходами сприяння зайнятості населення (працевлаштування), що спрямовані на професійне навчання, громадські роботи, було охоплено 108,2 тис. осіб, що на 15 % більше, ніж у січні попереднього року. Незважаючи на обмежену кількість вільних робочих місць, число осіб, які отримали роботу за сприяння служби зайнятості у січні 2003 p., зросло порівняно з січнем 2002 р. майже на третину і становило 48,9 тис. осіб. Число осіб, які за направленням служби зайнятості проходили професійне навчання, зросло порівняно з січнем 2002 р. на 3,5 % і становило 50, 1 тис. осіб. У громадських роботах взяли участь 9,2 тис. незайнятих громадян, що в 1,2 раза більше, ніж у січні попереднього року [62].

Оскільки системі ефективної зайнятості та питанням управління зайнятості було присвячено окрему тему, вважається за доцільніше розглянути напрям, пов'язаний з формуванням доходів населення.

Рівень доходів членів суспільства є найважливішим показником їх благополуччя, оскільки визначає можливості матеріального та духовного життя кожного: відпочинку, отримання освіти, підтримки здоров'я, задоволення нагальних потреб. Серед чинників, що крім розмірів самої заробітної плати безпосередньо впливають на величину доходів населення, є динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами та послугами.

Грошові доходи населення, що отримуються через фінансово-кредитну систему, формують значну частину доходів населення:

• виплати за державним страхуванням;

• банківські позички на індивідуальне житлове будівництво, обзаведення господарством для молодих сімей, членів споживчих товариств (наприклад, на садове будівництво);

• відсотки за вкладами до банку, що нараховуються за підсумками року;

• доходи від збільшення вартості акцій, облігацій, виграшів та погашень за позичками;

• лотерейні виграші;

• тимчасово вільні кошти, що виникають внаслідок купівлі товарів у кредит;

• виплати різних видів компенсацій (внаслідок каліцтв, збитків та ін.).

На формування доходів населення суттєво впливають виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюються:

• пенсійне забезпечення;

• утримання тимчасово непрацездатних громадян;

• виплати різних видів допомоги (догляд за дітьми, медичне обслуговування, виплати допомоги малозабезпеченим сім'ям на дітей, по безробіттю).

Співвідношення в доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда, його трудової мотивації [55].

За домінуючої ролі заробітної плати в інтеграції загальної суми доходів формуються такі якості, як підприємливість, ініціатива. Підвищення ролі виплат за державними програмами допомоги

нерідко призводить до формування пасивного ставлення до виробничої діяльності, психології утриманства.

Обов'язкові платежі населення здійснюються через фінансову систему у вигляді різних видів податків та зборів. Через акумуляцію податкових платежів та зборів держава реалізує своє право на формування частини своїх ресурсів для здійснення в подальшому соціальної політики через перерозподіл грошових коштів, надання допомоги малозабезпеченим громадянам. Для захисту інтересів малозабезпечених громадян та недопущення зниження рівня благополуччя, нижче допустимого в даних конкретних умовах, держава встановлює пороговий мінімум в доходах, який не оподатковується. У той же час для високих доходів встановлюються прогресивно більш високі ставки податків — як прямих, так і непрямих.

Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального захисту є впровадження механізмів адресної допомоги найнезахи-щенішим верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі:

• запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

• встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;

• запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій;

• захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей через періодичний перегляд середньо-душового сукупного доходу, що дає право на допомогу.

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування системи соціального захисту слід вважати значне зростання ролі страхових підходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування. Така система соціального страхування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та ін [23].

З метою створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень Кабінет Міністрів України 24 травня 2001 року схвалив Основні напрями соціальної політики на період до 2005 року.

Оскільки соціальна політика держави базується на визначенні головної мети, пріоритетних напрямків політики у сфері оплати праці, доходів населення та соціального захисту, метою соціальної політики є забезпечення зростання рівня і поліпшення умов життя населення країни.

Серед програмних заходів щодо державної соціальної політики можна виділити насамперед такі:

• виокремлення основних чинників, що впливають на поліпшення матеріального становища населення (фінансова стабільність в країні, зростання виробництва і продуктивності праці, підвищення рівня доходів бюджету, рівень заробітної плати, пенсій, стипендій, розвиток малого бізнесу тощо);

• визначення шляхів досягнення мети і вирішення завдань соціальної політики щодо забезпечення гарантованості та своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат; підвищення рівня заробітної плати та відповідності виконуваній роботі; впровадження режиму першочергової виплати заробітної плати із виручки, отриманої підприємством; забезпечення 100 %-го фінансування поточних виплат заробітної плати працівникам бюджетних установ; посилення відповідальності посадових осіб за затримку виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат; подолання тенденцій подальшого розшарування суспільства за рівнем доходів; подальше реформування системи пенсійного забезпечення, зокрема, з урахуванням стажу роботи та трудового внеску; запровадження системи пенсійного страхування; підвищення адресності надання соціальної допомоги; введення в дію механізмів бюджетно-страхової медицини; реформування системи соціального захисту від безробіття; по мірі наповнення бюджету — започаткуван-ня виплат знецінених заощаджень населення;

• визначення основних заходів щодо здійснення соціальної політики (забезпечення введення в дію законів України, що сприяють вирішенню соціальних проблем);

• висвітлення наслідків впливу законодавчих актів і урядових рішень щодо вирішення завдань соціальної політики.

Формування соціальної політики відбувається як з урахуванням укладених конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), так і вимог, що виставляються світовими організаціями при наданні фінансової допомоги [57].

У визначенні майбутніх напрямів економічного та соціального розвитку пострадянських країн беруть участь Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Європейський Союз (ЄС), МОП. Згоди в дискусіях на тему соціального добробуту на світовому, регіональному і національному рівнях ще не досягнуто.

Соціальне страхування – це гарантована система заходів щодо забезпечення громадян у старості, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров’я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Соціальне страхування – це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо [25].

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

- наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітньої плати підтримувати своє життя;

- наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.

Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.

Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та універсальної системи захисту всіх верств населення від усіх чинників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефективну соціальну політику держави, направлену на задоволення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов’язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.

Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охорону здоров’я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення, а певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

З правової точки зору соціальне страхування – це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при настанні страхових випадків, передбачених законодавством.

Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу ВВП шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров’я [31].

Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна. Розподіл відбувається у формі руху грошових коштів:

- між окремими державними соціальними фондами;

- між бюджетом та соціальними фондами;

- шляхом виплати пенсій, соціальних допомог фізичним особам;

- шляхом направлення коштів на утримання органів управління;

- шляхом інвестування у цінні папери тощо.

Суб’єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи. Об’єктом розподілу – ВВП, створений у суспільстві за рік.

В процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи сплачують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. В системі загальнообов’язкового державного соціального страхування всі працівники зобов’язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.

Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать від внеску застрахованого, а часто і від цього заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального страхування мають місце елементи солідарного перерозподілу.

Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб’єктами розподілу чинного законодавства та узгодження суспільних, колективних та приватних інтересів у державі.

Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне страхування тісно пов’язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб’єктами підприємницької діяльності. Окремі суб’єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.

Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо [24].

1.2 Державні соціальні стандарти як основа соціальної функції держави

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;

Мета встановлення:

1.визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

2. визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

3. визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери [38].

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів

-забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

-законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

-диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

-наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення;

-гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні;

-урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин [48].

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі – набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається на підставі формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів, набору послуг для чотирьох категорій громадян (для основних соціальних та демографічних груп населення), а саме: діти до 6 років; діти від 6 до 18років; працездатні громадяни; громадяни, які втратили працездатність.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства економіки України та Державного комітету статистики України від 17.05.2001р. затверджено Методику визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних та демографічних груп населення. Для розрахунку вартісних величин набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг використовуються середні споживчі ціни (тарифи) (далі - ціни) в країні (регіоні). Ціни (крім тарифів на комунальні послуги, електроенергію, послуги зв'язку) розраховуються Державним комітетом статистики України, і відповідна інформація щомісячно надається Мінпраці. Інформація про тарифи на комунальні послуги надається Мінпраці Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Національною комісією регулювання електроенергетики України, на послуги зв'язку - Державним комітетом зв'язку та інформатизації України.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення. Конкретний розмір прожиткового мінімуму щороку затверджується Верховною Радою [44].

Прожитковий мінімум застосовується для:

загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог

Конституції України та законів України;

визначення права на призначення соціальної допомоги;

визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

Система та класифікація соціальних стандартів та нормативів

1. За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

-нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

-нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

-нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

2. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

-нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

-нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

-статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп [29].

3. За сферою застосування соціальні стандарти та нормативи поділяють на:

-Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення

встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

-Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування

встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки:

1. перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів і соціальних фондів;

2. норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави;

3. норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування.

-Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування

1. гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

2. соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

3. показники якості надання житлово-комунальних послуг.

-Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають:

1. норми забезпечення транспортом загального користування;

2. показники якості транспортного обслуговування;

3. норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

-Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я включають

1. перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

2. нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

3. показники якості надання медичної допомоги;

4. нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

5. нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

6. нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

7. нормативи санаторно-курортного забезпечення;

8. нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

-Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами

1. перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

2. нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

3. норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального матеріального забезпечення учнів.

-Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури

1. перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

2. показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

3. нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури

-Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної

культури та спорту

1. перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами;

2. нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.

-Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування

1. нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

2. показники якості надання побутових послуг;

3. нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування;

4. показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування [60].

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

мінімальний розмір заробітної плати;

мінімальний розмір пенсії за віком;

неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні державні соціальні гарантії визначаються виключно законом.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки [53].

1.3 Місце соціального страхування у соціальній політиці держави

В Україні система державного соціального страхування включає в себе: пенсійне страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві.

Розглянемо пенсійне страхування. Пенсійне страхування (один із видів соціального страхування) — це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності. Одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян [34].

У новому законі офіційно передбачено три рівні пенсійного страхування:

1. Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

2. Накопичувальна система загальнообов'язкового державно-го пенсійного страхування. Умовами запровадження накопичувальної системи є зростання валового внутрішнього продукту протягом двох років не менше, ніж на 2% порівняно з попереднім роком, збалансованість бюджету Пенсійного фонду, прийняття законодавчих актів для функціонування накопичувальної системи, проведення тендерів і підписання договорів з компаніями щодо управління активами накопичувального фонду.

1. Система недержавного пенсійного забезпечення. Вона базується на умовах добровільної участі громадян, роботодавців або їх об'єднань у формуванні пенсійних виплат. Умови та порядок формування цих накопичень визначені в Законі «Про недержавне пенсійне забезпечення» (набрав чинності з 1 січня 2005 р.), прийнятому водночас із Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності – це загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за такими принципами:

· законодавчого визначення умов і порядку здійснення цього виду страхування;

· обов'язковості страхування осіб, які підлягають цьому виду страхування згідно із законом, та добровільності страхування інших осіб;

· державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

· обов'язковості фінансування ФСС ТВП витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг;

· формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

· цільового використання коштів;

· паритетності в управлінні ФСС ТВП представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

· відповідальності роботодавців та ФСС ТВП за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Страхування від нещасного випадкує самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей [37].

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

· паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

· своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

· обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

· надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

· обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

· формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

· диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

· економічна зацікавленність суб'єктів страхування в поліпшенні умов безпеки праці;

· цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Соціальне страхування на випадок безробіття – система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріалне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Згідно Закону України “Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття” страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:

- надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

- обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно, а також громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності;

- цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

- солідарності та субсидування;

- обов’язковості фінансування витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;

- паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

- диференціації розмірів виплати допомоги із безробіття залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

- надання на рівні не нижче за прожитковим мінімум, встановлений законом, допомоги із безробіття та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

- законодавчого визначення умов та порядку здійснення страхування на випадок безробіття [51].

Державне регулювання — це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

• проведення єдиної політики держави в цій сфері;

• забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

• створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

• забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;

• адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів. Державне регулювання соціального страхування полягає у:

• розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

• щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та Соціальної ситуації;

• перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян;

• встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

• державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

• контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами [33].

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування — це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення [20].

Із розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування. Прийнятий 5 листопада 1992 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положення союзного законодавства щодо державного забезпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забезпечувалися через систему соціального страхування.


Таблиця 1.1

Склад фінансового механізму регулювання соціального страхування

Фінансові методи Планування, прогнозування, формування бюджету фонду, оперативне управління, перерозподіл, регулювання, використання коштів, контроль, нагляд
Фінансові важелі Страхові внески, доходи, пільги, фінансові санкції, страхові тарифи, бюджет фонду, матеріальне забезпечення, витрати
Правове забезпечення Укази Президента України, Закони України, постанови Кабінету Міністрів України та правлінь фондів, накази міністерств
Нормативне забезпечення Інструкції, методичні розробки, норми
Інформаційне забезпечення Інформація про платників внесків, отримувачів допомог, рух грошей тощо

У грудні 1994 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «система конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».

У наступні роки відбулися значні зміни в системі соціального страхування. Великий вплив на це мала прийнята 28 червня 1997 р. Конституція України, яка визначала основні засади соціальної політики держави. Стаття 3 Конституції закріплює соціальну спрямованість політики України. У статтях 46,48 і 49 визнається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права [22].

Частина 1 ст. 46 Конституції перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом здоров'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює положення про те, що державні пенсії й соціальні допомоги встановлюються законом.

З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1999 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1999 р. № 16/98-ВР, які визначають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

- «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного за хворювання» від 23 вересня 2000 р. № 1105-ХІІ;

- «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2001 р. № 2213-ІП;

- «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата ми, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2002р. №2240-111;

- «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2004 p. № 1058-IV;

- «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2004 р. № 1057-IV;

- «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування».

Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповідних інструкціях, постановах та положеннях. Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та сплати окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсійне забезпечення певних категорій громадян тощо. Щодо пенсійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1999 p. № 284-XIV містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1999 р. N° 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягай загального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спеціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2001 р. № 2015-ИІ встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1992 р. № 2002-12 закладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії громадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і порядок забезпечення соціальними виплатами певних категорій громадян. Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінансові можливості держави, вплив політичних партій тощо) приймаються поточні рішення, що не дають можливості досягти необхідного рівня матеріального забезпечення громадян.


Розділ 2. Аналіз ефективного фіскального механізму забезпечення соціальних функції держави в Україні

2.1 Порядок пенсійного забезпечення громадян України та його роль в системі соціального захисту населення

Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою і є основною складовою системи соціального захисту населення. Міністерство праці та соціальної політики України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України. На нього покладено також здійснення функцій з призначення (перерахунку) пенсій. Обіг коштів у пенсійній системі здійснюється через банківські установи та відділення зв'язку.

Система охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам. Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми формуються за рахунок надходжень від:

- обов'язкових внесків підприємств, установ, організацій;

- обов'язкових внесків громадян;

- коштів Державного бюджету та фондів соціального страхування;

- інших надходжень.

Законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні. Перший рівень -солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг зарахунок коштів Пенсійного фонду. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб. Третій рівень -система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів [36].

Рис.2.1. Правові основи пенсійної системи України

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім'ям з дітьми тощо.

З 1 січня 2005 року в Україні запроваджено реформовану солідарну пенсійну систему та добровільну накопичувальну систему через недержавне пенсійне забезпечення.

На відміну від інших країн, де проводилась пенсійна реформа, в Україні за нормами нового пенсійного законодавства було перераховано раніше призначені пенсії. При цьому гарантувалося збереження розміру раніше призначених пенсій і застосування всіх пільг при обчисленні стажу роботи, передбачених раніше діючим законодавством.

Запроваджено нову формулу обчислення пенсії, яка передбачає розширення періоду врахування заробітку при призначенні їх розмірів та зарахування до страхового стажу лише тих періодів, за які сплачено страхові внески до Пенсійного фонду.

З 12 січня 2006 року, згідно із внесеними змінами до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", забезпечено виплату мінімальної пенсії за віком, за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (332 грн.).

Рис.2.1.Розмір мінімальної пенсії за віком (грн.)

За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам, пенсія за віком збільшена на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленого відповідно до базового пенсійного Закону, але не більше ніж на 1 відсоток від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. З зазначеної дати до певної міри відновлено диференціацію пенсії в залежності від страхового стажу і від статусу особи, оскільки з цієї дати надбавки та підвищення до пенсії встановлюються понад прожитковий мінімум.

Середній розмір пенсійних виплат на 01.01.2007 р. склав 406,82 грн. або збільшився в порівнянні з січнем 2006 року (316,23 грн.) в 1,29 рази, а в порівнянні з січнем 2005 року (182,24 грн.) в 2,23 рази.

Таблиця 2.1.

Видатки на пенсійне забезпечення по Україні

Показники: Станом на 01.01.04 Станом на 01.01.05 % до 2005 Cтаном на 01.01.06 % до 2006 %до 2005
Чисельність пенсіонерів (чол.) 13 769423 13489 716 - 13 449493 - -
Середній розмір пенсії (грн.) 182,24 316,23 173,52% 406,82 128,65% 173,52%

У зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" призначено пенсій на суму майже 995 млн. грн. понад 1,1 млн. осіб, праця та служба яких відзначена державними нагородами. Пенсії за особливі заслуги перед Україною призначаються в розмірі від 20 до 40 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Зазначені пенсії збільшуються у зв'язку із збільшенням прожиткового мінімуму.

Рис.2.2. Найменші розміри пенсійних виплат відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"з урахуванням надбавок та підвищень (без пенсій за особливі заслуги) (грн.)


31 січня 2007 року з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" щодо працюючих пенсіонерів" пенсії за особливі заслуги працюючим пенсіонерам виплачуються незалежно від доходів (до цієї дати пенсії за особливі заслуги виплачувались працюючим пенсіонерам, якщо середньомісячний дохід пенсіонера за попередній рік не перевищував прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність).

З 1 травня 2005 року інвалідам війни, розмір пенсії яких не досягав прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність на 2005 рік, додатково до пенсій встановлюється адресна цільова грошова допомога. З 1 січня 2006 року ця допомога встановлюється також і особам, розмір пенсій яких перевищує цю величину і становить для інвалідів війни І групи 70 гривень, для інвалідів війни ІІ та ІІІ груп - 50 гривень та учасників бойових дій - 40 гривень [57].

31 січня 2007 року збільшено у 3,5 рази пенсії по інвалідності учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та пенсію у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи членам їх сімей, та у 2,5 рази - по інвалідності учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1991 роках, громадянам, евакуйованим у 1986 році із зони відчуження, та пенсію у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофичленам їх сімей.

Також, збільшено більш ніж у 2 рази підвищення до пенсії інвалідам війни, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Крім того, з січня 2007 року збільшено більш ніж у 1,9 рази мінімальну пенсійну виплату інвалідам війни із числа військовослужбовців строкової служби відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".


Рис.2.3. Розміри підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії інвалідам війни, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"

Забезпечено стовідсоткове фінансування програми щодо запровадження додаткових пенсійних гарантій працівникам, які вивільнені у зв'язку з достроковим зняттям Чорнобильської АЕС з експлуатації. Лише в цій частині її вартість у 2007 році складає близько 5,6 млн. гривень.

Порядок призначення пенсії (крім суддям, народним депутатам та прокурорам) передбачає проводити їх нарахування виходячи із сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески (збір)на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. З 1 січня 2007 року максимальна величина фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), з яких відповідно до законів України справляються страхові внески до Пенсійного фонду України, дорівнює десяти розмірам прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, а саме: з 01.01.2007 року-4830,00 грн., з 01.04.2007 року - 4960,00 грн., з 01.10.2007 року-5050,00 грн.


Рис.2.5.Мінімальна пенсійна виплата інвалідам війни відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без пенсії за особливі заслуги перед Україною)

Крім цього, розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених у 2007 році відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1996 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати 12 мінімальних пенсій за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме: з 01.01.2007 року - 4200,00 грн., з 01.04.2007 року-4308,00 грн., з 01.10.2007 року-4392,00 грн.

Забезпечено реалізацію Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", яким надано право на призначення наукової пенсії особам, які працюють (працювали) в наукових установах всіх форм власності, врегульовано питання осучаснення заробітку, зокрема, його коригування здійснюється з урахуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, зменшено фінансовий тягар щодо фінансування наукових пенсій працівникам державних не бюджетних наукових установ, зокрема, передбачено, що різниця між сумою призначеної пенсії за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується за рахунок коштів цих підприємств, а також коштів державного бюджету з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" [53].

Забезпечено реалізацію Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам", яким передбачено переведення з 01.01.2006 року соціальних пенсій і надбавок до пенсій на догляд у державну допомогу. Зазначеним Законом встановлено адресний підхід до питання надання державної соціальної допомоги, а саме допомога надається тим особам, які її потребують. Крім того, інвалідам війни надано право на одержання збільшеного розміру державної соціальної допомоги на догляд, незалежно від виду одержуваної пенсії.

Відповідно до нового пенсійного законодавства щороку з 1 березня проводиться підвищення розміру пенсії на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20 відсоткам темпів зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком. Так, підвищення пенсій з 01.03.2006 року склало 5,5%, а з 01.03.2007 року-7,34%.


Рис.2.6. Доходи Пенсійного фонду України на 2007 рік

У 2007 році видаткова частина бюджету Пенсійного фонду України затверджена на рівні 70,2 млрд. грн. Доходна частина збільшена у порівнянні з бюджетом 2006 року за рахунок:

- зростання власних надходжень Пенсійного фонду України (на 9 млрд. грн. або на 22% більше);

- збільшення асигнувань з Державного бюджету на розмежування (на 3,1 млрд. грн. або 46%).

Рис.2.8. Співвідношення видатків на пенсійне забезпечення та соціальне страхування за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду, фондів соціального страхування та коштів Державного бюджету до ВВП (крім пенсійного забезпечення військовослужбовців)

В доходній частині враховуються кошти Державного бюджету України в сумі 7,3 млрд. грн. на покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для виплати пенсій.

Також, Державним бюджетом на 2007 рік передбачено 1,6 млн. грн. на компенсацію Пенсійному фонду України витрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки із сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено забезпечення розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення. У Державному бюджеті України на 2007 рік асигнування на фінансування не властивих Пенсійному фонду пенсійних програм збільшені на 3,1 млрд. грн. або на 46%.

Рис.2.9. Видатки на пенсійне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету у 2006-2007 рр., млн. грн.

Призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживають за її межами, та громадянам інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, здійснюється згідно із пенсійним законодавством України, яке складається із Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується тільки в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором (угодою) України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

На цей час питання пенсійного забезпечення в Україні регулюються міжнародними договорами (угодами), укладеними з 21 країною.

Зазначені договори (угоди) розподіляються на два види:

- договори, що базуються на територіальному принципі, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає отримувач (укладені з країнами СНД, Угорщиною, Румунією).

- договори, що базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на території держави цієї сторони. За принципом пропорційності Україною укладені договори про соціальне забезпечення з Республікою Болгарія, Королівством Іспанія, Чеською Республікою, Словацькою Республікою і іншими. Чинною є також тимчасова Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення [47].

Введення нової страхової системи (прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), яка синхронізується з нормами європейського законодавства в цій сфері, з одного боку - викликало необхідність переглянути вже діючі міжнародні договори (угоди), а з другого боку, відкрило можливості укладення міжнародних договорів (угод) з іншими державами щодо здійснення пенсійного забезпечення сторонами за період сплати страхових внесків у кожній із держав-учасниць.

Зокрема, в даний час ведеться підготовча робота щодо укладення таких договорів з Федеративною Республікою Німеччина, Аргентинською Республікою, Турецькою Республікою та перегляду Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1993 року.

2.2 Особливості державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, на випадок безробіття

Основною метою системи соціального страхування та пенсійної реформи є забезпечення достойного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх трудових доходів. Пенсійна реформа спрямована на створення рівних можливостей для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери їх зайнятості та виду діяльності, усунення диспропорцій у розмірах пенсій.

Змістом реформи соціального забезпечення населення України шляхом запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування було:

1. Створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.

2. Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства (держави, профспілок та роботодавців).

3. Удосконалення системи виплат.

4. Встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [54].

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 2000 р. №1105-XIV, "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2001 р. № 1533-III, "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2002 р. № 2240-III, "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2004 р. № 1058-IV.

На розгляді Верховної Ради України знаходиться кілька законопроектів щодо п'ятого виду загальнообов'язкового державного соціального страхування - медичного страхування.

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 р.).

У 2006 році здійснюється чотири види загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме:

- на випадок безробіття;

- у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- пенсійне страхування.Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників - роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України [39].

З переходом до ринкових відносин дедалі очевидною стає необхідність участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов'язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття "соціальний податок" та "страхові внески" різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю і призначенням у соціальному захисті. Страхові внески - це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам в разі настання страхового випадку.

Таблиця 2.2

Страхові тарифи для роботодавців та найманих працівників на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 2007 році

Платники страхових внесків Соціальне страхування на випадок безробіття Соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності Пенсійне страхування Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві Разом
Роботодавці 1,3 2,9 31,8 1,5* 37,5
Наймані працівники 0,5 0,5 від з/п до прожит. мін. 1,0 від з/п вище прожит. мін. (з 29.04.2005) 1,0 від з/п до 150 грн. 2,0 від з/п вище 150 грн. - 2,0 від з/п до 150 грн. 3,0 від з/п вище 150 грн. до прожит. мін. 3,5 від з/пл. вище прожит. мін.
Разом (роботодавці та наймані працівники) 1,8 3,4 від з/п до прожит. мін. 3,9 від з/п вище прожит. мін. 32,8 від з/п до 150 грн. (з 31.03.05 р.) 33,8 від з/п вище 150 грн.(з 31.03.05 р.) 1,5* 39,5 від з/п до 150 грн. 40,5 від з/пл. вище 150 грн. до прожит. мін. 41,0 від з/п вище прожит. мін.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік одночасно із затвердженням Державного бюджету України. Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Середній розмір страхових тарифів. Страхові тарифи за цим видом страхування диференційовані за галузями економіки (видами робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва (існує 67 класів професійного ризику виробництва, 1-му класу відповідає страховий тариф у розмірі 0,66%, 67-му класу -13,6%)

Рис.2.10. Розподіл страхових внесків на окремі види соціального страхування у 2006 році (%)

Кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття використовуються на виплату матеріального забезпечення та надання послуг.

Види матеріального забезпечення:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Види соціальних послуг:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням [25].

Рис.2.11. Передбачені витрати коштів на фінансування програм соціального страхування та пенсійного забезпечення у 2006 році

Впровадження загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття розширило активну політику на ринку праці. Програми активних заходів реалізовувались в значних обсягах та за різними напрямами, що сприяло закріпленню позитивних тенденцій на ринку праці, зокрема збільшенню зайнятості та зменшенню безробіття. Серед цих програм особливого поширення набули інформаційні та профорієнтаційні послуги, створення банку вакансій та пошук підходящої роботи в автоматизованому режимі.

Рис.2.12. Мінімальна допомога по безробіттю (на початок року), грн.


У 2006 році відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" послугами державної служби зайнятості скористалося 2,9 млн. незайнятих громадян.

Чисельність незайнятих громадян, охоплених активними заходами сприяння зайнятості населення в 2006 році зросла у порівнянні з 2005 роком на 5% та становила 1662,3 тисячі осіб: 1049,8 тис. осіб було працевлаштовано, 193,3 тис. безробітних проходили профнавчання, 419,2 тис. осіб - брали участь у громадських роботах. Найвищий рівень охоплення такими заходами незайнятих громадян був у Донецькій (67,1%), Сумській (68,5%) областях та у м. Києві (93,0%)

Рис.2.13. Співвідношення мінімальної допомоги по безробіттю до прожиткового мінімуму

На вільні та новостворені робочі місця працевлаштовано 1049,8 тис. осіб, що на 6,7 відсотка більше, ніж у 2005 році та на 34,7 тис. більше, ніж передбачалось основними параметрами бюджетної програми. Рівень працевлаштування збільшився з 33,9 відсотків у 2005 році до 36,4 відсотків у 2006 році.

Шляхом надання дотацій роботодавцям із коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, було працевлаштовано 43,1 тис. осіб, що на 0,4 відсотка більше, ніж у 2005 році.

За підтримки служби зайнятості у 2006 році організували власну справу як суб'єкти підприємницької діяльності 50,5 тис. безробітних, які отримали одноразово допомогу по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю (у 2005 році - 52,7 тис. осіб). Основними напрямами організації підприємницької діяльності таких безробітних були сільське господарство (фермерство, птахівництво, тепличне господарство), торгівля, пошиття одягу, автосервіс, транспортні послуги.

Професійне навчання проходили 193,3 тис. безробітних, що на 4,8 відсотка більше ніж у 2005 році. Із загальної чисельності безробітних, які проходили профнавчання, особи, які мали робочі професії, становили 39,8 відсотка, службовці - 33,9 відсотка, особи, які займали робочі місця, що не потребують спеціальної підготовки - 13,3 відсотка, особи які не мали професії - 13,0 відсотка, молодь у віці до 18 років - 4,5 відсотка. Професійна підготовка та перепідготовка безробітних проводилася за 568 професією та спеціальністю. У 2006 році підвищили кваліфікацію 83,8 тис. безробітних, що майже на половину більше ніж у попередньому році.

Протягом 2006 року 733,6 тис. особам були надані консультаційні послуги, 2,3 млн. незайнятих громадян надані профорієнтаційні послуги. Відбулося подальше збільшення професійного інформування безробітних та їх залучення до участі в семінарах із техніки самостійного пошуку роботи, орієнтації на підприємництво тощо. В 2006 році 1,5 млн. безробітних взяли участь у таких семінарах.

У громадських роботах взяли участь 419,2 тис. незайнятих громадян, що на 1,2 відсотка більше ніж у 2005 році. Переважно такі роботи організовувались у сільському господарстві, промисловості, житлово-комунальному господарстві, торгівлі та громадському харчуванні, будівництві тощо. Майже у всіх регіонах розширено види громадських робіт у соціальній сфері.

Станом на 1 січня 2007 року потреба підприємств, установ та організацій у працівниках становила 186,6 тис. осіб, що на 12,1 відсотків більше ніж на відповідну дату попереднього року, це дозволило скоротити дисбаланс між пропозицією робочої сили та попитом на неї з 6 осіб на 1 січня 2006 року до 5 осіб станом на 1 січня 2007 року

Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при народженні дитини;

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми) [62].

Законом забезпечені рівні умови надання застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та на поховання незалежно від виду діяльності, форми власності та господарювання.

Допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованій особі за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з шостого дня непрацездатності. Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця, що сприяло посиленню контролю за виданням листків непрацездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності у разі настання інших страхових випадків (необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років, хворим членом сім'ї, догляду за дитиною віком до 3-х років або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною, тощо) виплачується застрахованій особі з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованим особам в залежності від розміру заробітної плати (доходу) і страхового стажу. За підсумками діяльності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за 2006 рік заборгованість по виплаті допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів соціального страхування станом на 01.01.2007 року складала 6,8 млн. грн.

Загальна структура витрат Фонду на виплату допомоги у 2006 році склалася такою:

• по тимчасовій непрацездатності - 1 985,2 млн. грн., в тому числі на виплату допомоги працівникам бюджетних установ за перші п'ять днів тимчасової непрацездатності - 184,0 млн. грн. (за 2005 рік - 116,8 млн. грн.). У загальних видатках Фонду витрати на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності складають 39,1% (в 2005 році - 42,8%);

• видатки на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку -605,4 млн. грн (11,9 %, в 2005 році -13,2%);

• по вагітності та пологах 446,9 млн. грн. (8,8 %, в 2005 році - 9,2%), при народженні дитини -1 006,8 млн. грн. (19,8 %, в 2005 році - 5,0%);

• на поховання - 32,8 млн. грн. (0,6 %, як і в 2005 році); витрати Фонду по статті "Оздоровчі заходи" склали 779,7 млн. грн., порівняно з 2005 роком - збільшилися на 26,9 млн. грн., витрати на придбання путівок до санаторно-курортних закладів склали 516,6 млн. грн. (66,3% від статті бюджету "Оздоровчі заходи"). За ці кошти у 2006 році придбано до санаторно-курортних закладів та надано застрахованим особам і членам їх сімей 225 615 путівки.

Розміри допомоги, що надаються за рахунок коштів Фонду у фіксованих розмірах, наведено нижче. У 2006 році два види допомоги, а саме: при народженні дитини та на поховання, надаються Фондом у розмірах, що перевищують встановлений законодавством прожитковий мінімум.

Таблиця 2.3

Структура бюджету Фонду у 2006-2007 рр.

Види витрат 2006 рік 2007 рік
млн. грн. % млн. грн.
1. Допомога по тимчасовій непрацездатності 1985,2 39,1 2227,9
2. Допомога по вагітності та пологах 446,9 8,8 541,6
3. Допомога при народженні дитини 1006,8 19,8 2393,2
4. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 605,4 11,9 876,3
5. Допомога на поховання 32,8 0,7 44,1
6. Санаторно-курортне лікування та оздоровлення 779,7 15,4 928,2
7. Організаційно-управлінські витрати 174,5 3,4 234,4
8. Витрати по виконанню обов'язків страховика 5,8 0,1 3,1
9. Витрати на виплату допомоги громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 12,9 0,3 15,6
10. Інші витрати 25,3 0,5
Резерв страхових коштів 83,3
Разом 5075,3 100 7347,7

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності спрямовуються на:

1) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, особам, які перебували на його утриманні, а саме на виплату:

- допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

- щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому;

- допомоги дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання жінки під час її вагітності

2) організацію поховання померлого, відшкодування вартості, пов'язаних з цим ритуальних послуг, відповідно до місцевих умов;

3) сприяння створенню умов для своєчасного надання першої невідкладної допомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разі потреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організацію лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого;

5) забезпечення потерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначенням лікарів повного обсягу постійно доступної, раціонально організованої медичної допомоги, яка зокрема передбачає утримання в лікарні, реабілітаційному закладі, санаторії або в іншому лікувально-профілактичному закладі; забезпечення необхідними лікарськими засобами, протезами, ортопедичними, коригуючими виробами, окулярами, слуховими апаратами, спеціальними засобами пересування, зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);

6) впровадження всіх необхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатності потерпілого;

7) забезпечення, згідно з медичним висновком домашнього догляду за потерпілим, допомоги у веденні домашнього господарства (або компенсування йому відповідних витрат), сприяння наданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

8) відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії (ЛКК) або медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) проведення навчання та перекваліфікацію потерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в інших закладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я або заподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу; працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9) організацію робочих місць для інвалідів з компенсуванням при цьому витрат виробництва, які не покриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

10) у разі невідкладної потреби надання інвалідам разової грошової допомоги або за рішенням виконавчої дирекції Фонду та її регіональних управлінь допомоги у вирішенні соціально-побутових питань;

11) сплату за потерпілого внесків на медичне та пенсійне страхування [36].

Крім цього, за рахунок коштів Фонду фінансуються такі заходи щодо профілактики нещасних випадків та професійних захворювань: - розроблення та реалізація національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці і виробничого середовища та їх реалізації;

- навчання, підвищення рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці;

- організація розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників;

- наукові дослідження у сфері охорони та медицини праці;

- пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці, створення тематичних кінофільмів, радіо - і телепередач, видання та розповсюдження нормативних актів, підручників, журналів, іншої спеціальної літератури, плакатів, пам'яток з питань соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та охорони праці;

- надання підприємствам на безповоротній основі фінансової допомоги для розв'язання особливо гострих проблем з охорони праці.

Таблиця 2.4

Мінімальні соціальні гарантії, які забезпечуються за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Страхові виплати 2006 рік 2007 рік
Мінімальний розмір, Розмір, затверджений правлінням Фонду Мінімальний розмір, Розмір, затверджений правлінням Фонду
встановлений законодавством грн. %до прожиткового мінімуму встановлений законодавством грн. %до прожиткового мінімуму
Допомога при народженні дитини

2 прожиткових мінімуми

22,6 прожиткових мінімумів

1550-з 01.01 8497,6-з 01.04

331,1

22,6 прожиткових мінімумів

8500 грн. 8500 1718,2
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років 23,0 % прожиткового мінімуму 102,0-з 01.01 104,19-з 01.04 23,0 90 грн. * 114* 23,0
Допомога на поховання 100,0% прожиткового мінімуму 1000-з 01.01 220,7 100,0% прожиткового мінімуму 1200 242,6

Для фінансування основних завдань страхування від нещасних випадків законодавчо визначено 5 джерел формування доходної частини бюджету Фонду (рис.2.14)


Рис.2.14. Джерела фінансування фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Рис.2.15. Динаміка надходження страхових внесків роботодавців та темпи зростання страхових виплат і медико-соціальних послуг потерпілим

Кількість зареєстрованих страхувальників протягом 2006 року збільшилась порівняно з 2005 роком на 102 979, або на 12,5 %, і станом на 01.01.2007 року становила 924 007 страхувальників.У Фонді налагоджено і функціонує електронний обмін інформацією з державними реєстраторами на рівні районних (міських) відділень виконавчої дирекції, реєстрація страхувальників здійснюється за принципом "Єдиного вікна".

Особливістю страхування від нещасного випадку на виробництві являється диференціація страхових тарифів страхувальникам з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності.

На сьогоднішній день страхувальники сплачують страхові внески до Фонду за страховими тарифами відповідно до 67 класів професійного ризику виробництва.

Фонд протягом п'яти років своєї діяльності своєчасно і в повному обсязі забезпечує відшкодування шкоди потерпілим на виробництві (членам їх сімей), що позитивно впливає на стан соціальних відносин у державі.

Станом на 1 січня 2007 року страхові виплати здійснюються 317,9 тисячам таких потерпілих (членам їх сімей).

Середньомісячний розмір страхової виплати потерпілим (членам їх сімей) зріс порівняно з 2005 роком на 77,1 грн., або в 1,3 рази, а порівняно з 2002 роком - на 261,2 грн., або в 3,4 рази, і становив у 2006 році 371,6 грн. при встановленому у 2006 році прожитковому мінімумі для осіб, які втратили працездатність, - 332 грн.

Рис.2.16. Динаміка підвищення розміру щомісячних страхових виплат Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України

За 2006 рік загальна сума страхових виплат склала 1417,8 млн. грн., що на 27 відсотків більше ніж у 2005 році.

Щорічно основна частина зазначених виплат припадає на щомісячні страхові виплати та одноразову допомогу потерпілим (членам їх сімей). У 2006 році вони склали відповідно 78,2 та 19,6 відсотків.

Протягом 2006 року у зв'язку із стійкою втратою професійної працездатності одноразову допомогу отримали 16 370 потерпілих, що порівняно з 2005 роком менше на 1 362 осіб, або на 7,7%. Розмір цієї допомоги в середньому на одного потерпілого становив 11,9 тис. гривень.

Одноразову допомогу у зв'язку зі смертю потерпілого виплачено 1 655 утриманцям та 1 687 сім'ям. В середньому вона становила 8,9 тис. гривень на одного утриманця та 40,8 тис. грн. на одну сім'ю.

За рішеннями судів 2 086 особам відшкодовано 28,7 млн. грн. за моральну (немайнову) шкоду, що у 4,5 рази більше, ніж у 2005 році.

Рис.2.17. Динаміка і темпи зростання середньомісячного розміру всіх видів страхових виплат у тому числі середнього розміру щомісячної страхової виплати на одного потерпілого (члена його сім`ї) по Україні за 2002-2006 рр.

Найбільша питома вага загальної суми страхових виплат по Україні за 2006 рік припадає на шахтарські регіони, а саме: у Донецькій області - 40,3%, у Луганській області - 17,7%, у Дніпропетровській області -14,4%, у Львівській області - 5,5%.

Сума середньомісячного розміру страхової виплати на одного потерпілого (членів його сім'ї) за 2006 рік склала 371,6 грн., або в 3,4 рази більше ніж у 2002 році.

Впродовж 2006 року застосовувався щоденний норматив відрахувань від надходжень коштів до Фонду на погашення заборгованості та поточних платежів до Пенсійного фонду України за виплаченіним пенсії інвалідам внаслідок трудового каліцтва та членам сімей, які втратили годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві, а також на часткове покриття витрат на погашення заборгованості шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги у зв'язку з втратою професійної працездатності, яка склалася станом на 1 квітня 2002 року, та нарахованої на неї компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати відповідно до статті 81 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік".

Рис.2.18. Динаміка і темпи зростання кількості потерпілих на виробництві (членів їх сімей) та суми страхових виплат, які виплачені Фондом по Україні за 2002-2006 рр.

У 2006 році Фондом було профінансовано витрати на соціальні послуги потерпілим у сумі 63,5 млн. гривень, з них витрати на медичну реабілітацію становили 38,2 млн. грн.; на соціальну реабілітацію - 25,2 млн. грн.; на професійну реабілітацію - 0,1 млн. гривень.

Протягом року медичні та соціальні послуги надавались всім потерпілим, які звернулись до Фонду, за винятком витрат на компенсацію вартості придбання автомобілів. У зв'язку з недостатністю коштів відшкодування проводилось тільки на підставі судових рішень. У бюджеті Фонду на 2007 рік на забезпечення потерпілих автомобілями передбачені кошти в розмірі 31,5 млн. гривень

Рис.2.19. Витрати Фонду на окремі види медичної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництві

Одним із основних завдань Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України є здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням, викликаним умовами праці.

Виконання цієї роботи у Фонді забезпечують 516 страхових експертів з охорони праці які:

проводять перевірки стану профілактичної роботи на підприємствах щодо створення здорових та безпечних умов праці;

надають страхувальникам консультації з охорони праці;

організують проведення семінарів, круглих столів і конкурсів з питань запобігання випадкам травматизму на виробництві;

беруть участь в розслідуванні нещасниих випадків на виробництві та професійних захворювань а також в роботі районних та обласних комісій з охорони праці;

приймають участь в розробленні нормативно-правових актів з охорони праці, в підготовці та реалізації підприємствами відповідних профілактичних заходів, виконують ряд інших завдань, направлених на недопущення випадків травматизму та професійних захворювань [53].

В результаті спільної роботи підприємств та організацій, служб органів державного нагляду за станом охорони праці та Фонду, рівень виробничого травматизму за останні 3 роки постійно знижується, але ще залишається високим.

Рис.2.20. Динаміка зменшення нещасних випадків на виробництві України за 2003-2006 рр.

У 2006 році на підприємствах України травмовано 21 843 особи, з них 900 загинуло, понад 5 931 одержали професійні захворювання.За 2006 рік кількість випадків травматизму на виробництві порівняно з 2005 роком зменшилась на 7,4%, у тому числі смертельних випадків на 9,5%. Кількість потерпілих внаслідок профзахворювань зменшилась на 10%.


Рис.2.21. Кількість випадків професійних захворювань на виробництві України за 2003-2006 рр.


Розділ 3. Шляхи вдосконалення фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави

3.1 Міжнародний досвід реалізації соціальної функції держави та її фіскального забезпечення

В економічній літературі здійснено типологію соціального страхування за особливостями національних систем (на прикладі США і країн Європейського Союзу).

1. За механізмами фінансування соціальних видатків:

· північно-європейський варіант (Ірландія, Великобританія та скандинавські країни), де за рахунок соціального страхування покривається до половини соціальних видатків. Загальна сума відрахувань до фондів в межах 15% ВВП. У Данії та Швеції загальна частка соціальнпіих видатків становить майже 40% ВВП, водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько половини — у Швеції. В Ірландії ці показники становлять20%та 33%;

· континентальний (Франція, Німеччина, Бельгія та Нідерланди).

Частка соціальних видатків у ВВП становить близько 30%, дві третини з них покриваються за рахунок систем соціального страхування.

Систему соціального страхування США можна умовно віднести до другого типу за пропорціями видатків між бюджетним та страховим фінансуванням, однак частка соціальних видатків у ВВП значно нижча.

2. За соціальним спрямуванням:

· система соціального страхування США, метою якого є підтримання мінімального життєвого рівня;

· системи країн ЄС, які спрямовані на забезпечення основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів внаслідок дії чинників соціального ризику. Найбільш ранній розвиток соціальне страхування отримало у Німеччині та Франції і набуло таких основних видів, як: пенсійне, медичне, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види (сімейне — у Франції, на випадок піклування та догляду — у Німеччині, Австрії).

Система соціального страхування Нідерландів є найбільш розвинутою в Європі і включає систему державного або національного страхування та систему страхування найманих працівників. Крім цього, виділяється система соціального страхування само-зайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалідності).

Державному страхуванню підлягає все населення країни. Його джерелами є відрахування з доходів громадян у розмірі 29,4% у 2002 р. Збір страхових внесків здійснюється органами податкової адміністрації. Кошти перераховуються роботодавцями, з якими працівники укладають контракт. Державне страхування здійснюється при настанні старості (пенсійне забезпечення), втраті годувальника, на випадок інвалідності, а також на особливі види захворювання (госпіталізації у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно хворих). Його основною особливістю є те, що внески сплачує безпосередньо застрахована особа (працівник).

Пенсії призначаються всім громадянам після 65 років незалежно від розміру доходу, який вони отримували до виходу на пенсію. Одинокий пенсіонер отримує 70% від мінімальної заробітної плати, сімейні пенсіонери — 100% [43].

Пенсії у разі втрати годувальника виплачуються членам сім'ї старше 50 років і в більш молодому віці у випадку, якщо на утриманні знаходяться неповнолітні діти або інші непрацездатні члени сім'ї.

Основним завданням системи соціального страхування у Швеції є соціально-економічний захист в різних ситуаціях і на всіх життєвих етапах. В країні вводиться нова пенсійна система, діє страхування при захворюванні, страхування з вагітності та пологів, страхування від нещасних випадків на робочих місцях.

Соціальне страхування охоплює все населення Швеції та є обов'язковим. Воно базується на спільній суспільній відповідальності за кожного громадянина. Суть страхування полягає в перерозподілі коштів між громадянами, а також перерозподілі доходів особи на різних етапах життя. Соціальне страхування Швеції засноване на взаємній довірі між окремим громадянином і державою, що робить саму систему страхування відкритою, доступною і недорогою.

Соціальне страхування не є безкоштовним, а тому офіційні видатки на підтримку системи повинні оплачуватися державою. Це біля 300 млрд. крон на рік, з них 50 млрд. — компенсації сім'ям з дітьми, 90 млрд. — компенсації хворим та інвалідам, 155 млрд. — пенсії, 5 млрд. — утримання апарату адміністрування системи соціального страхування. З кожних 100 крон, котрі людина витрачає як приватний споживач, приблизно 25 крон вона отримує через систему соціального страхування [61].

Фінансується соціальне страхування через соціальні відрахування і податки. Так, роботодавці вносять у фонд соціальних відрахувань 33% від фактичного сукупного заробітку найнятих ними робітників, самі робітники платять 6% від свого заробітку в фонд страхування по захворюванню і в пенсійний фонд. Приблизно дві третини вартості соціального страхування покривається за рахунок соціальних відрахувань, а одна третина — фінансується за рахунок загальних податків.

Соціальне страхування США базується на законі про соціальне забезпечення, прийнятому Конгресом у 1935 р. На його основі сформовані програми: підтримки людей похилого віку, соціального захисту у зв'язку з втратою годувальника, страхування на випадок інвалідності (непрацездатності). Головною особливістю загальнонаціональної системи соціального страхування в США є її спрямованість на соціальну підтримку пенсіонерів [31].

Джерелом доходів програм соціального страхування є внески працівників і роботодавців. Страхові тарифи встановлюються диференційовано за прогресивною шкалою в рівних розмірах для працівника і роботодавця. Ставки встановлюються від 1 % з перших $3000 річної заробітної плати до 6% на основну зарплату $68400, що була верхньою межею, з якої стягувались внески станом на 1999 р. Крім цього, збір у розмірі 1,45% накладається на весь обсяг зарплати без верхнього обмеження. Ця частина коштів спрямовується на фінансування програми страхування здоров'я (медичного) для осіб пенсійного віку.

Вік виходу на пенсію — 62 роки як для чоловіків, так і для жінок, які мають трудовий стаж не менше ніж вісім років і платили внески в фонди державного соціального страхування. При виході на пенсію не в 62, а в 65 років пенсія збільшується на чверть (у США, як і в більшості країн Заходу, розмір пенсії коливається від 50 до 80% від передпенсійного доходу). Пенсіонери мають право працювати. Для осіб, старших за 65 років, немає обмеження на розмір пенсії, якщо заробіток не перевищує 860 доларів на місяць. За кожні 3 долари, зароблені вище цієї суми, розмір пенсії зменшується на долар.

Програмами соціального страхування охоплюється 90% працюючого населення США, враховуючи і осіб, які отримують доход за рахунок ведення приватного бізнесу. Допомогу із соціального страхування отримує більше ніж 15% населення, видатки на ці потреби становлять 23% всіх федеральних витрат, а внески за програмою соціального забезпечення становлять 27% федеральних доходів. Існують інші пенсійні програми (для державних службовців, працівників залізничного транспорту та ветеранів).

Таким чином, особливістю системи соціального страхування США є орієнтація на створення рівних можливостей для її учасників, а країн ЄС — забезпечення соціальних гарантій.

У колишніх країнах соціалістичного табору використовуються різні моделі пенсійного забезпечення. Їх можна згрупувати за такими типами:

1. Пенсійна реформа на зразок чилійської. Цю модель застосував лише Казахстан, де пенсійні внески сплачуються лише працівниками. Розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалося, що внески сплачуватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній момент було прийняте рішення про створення пенсійного фонду, управлінням яким здійснює держава. На початковому етапі пенсійної реформи більшість казахських громадян вибрало саме цей фонд, але з часом все більше громадян переходить до недержавних пенсійних фондів. Упродовж усього часу існування нової пенсійної системи урядом висловлювалися наміри щодо закриття державного фонду.

У Казахстані не вщухають дискусії з приводу того, чи будуть пенсії в новій системі достатніми, і скільки доведеться доплачувати переважній більшості пенсіонерів до розміру мінімальної пенсії, обіцяної урядом.

2. Наступною системою, що заслуговує на увагу, є угорська, в якій на додаток до внесків, що сплачуються до зменшеної солідарної системи, також перераховуються кошти до приватної пенсійної схеми з визначеними внесками. У цій останній проводиться інвестування внесків від імені їх платників, і, зрештою, з неї будуть сплачуватись додаткові ануїтетні виплати за рахунок коштів на накопичувальних рахунках.

3. Потрібно також згадати про латвійську систему, у якій були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплати мають складатись з остаточної суми внесків та нарахованого на них інвестиційного доходу. У Латвії реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться, але за використання грошових коштів платників внесків уряд нараховує номінальну ставку інвестиційного доходу. Її величина може встановлюватись, виходячи з рівня інфляції або змін у величині середньої заробітної плати.

4. У Польщі була введена у дію модель, яка є різновидністю третьої моделі. Відповідно до цієї моделі внески за станом на початок дії нової системи обліковуються як умовно-накопичувальні, а внески, що сплачуються з 1 січня 2000 року, дійсно інвестуються приватними пенсійними фондами, і від їх інвестування платники отримують реальний інвестиційний дохід. У момент виходу на пенсію їм має сплачуватись ануїтет, розрахований на основі цих обох складових частин.

5. Російський варіант пенсійної системи складається з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. Одна частина другого рівня складається з умовно-накопичувальних внесків, а друга (для осіб у віці до 50 років) - з коштів від інвестування внесків, що здійснюється як недержавними пенсійними фондами, так і єдиним державним накопичувальним фондом, схожим на фонд у Казахстані [60].

Розглядаючи будову системи, яка буде існувати в Україні, ми намагаємось пояснити, що вона часткового нагадує угорську з урахуванням української специфіки. Про схожість з угорською системою свідчить той факт, що Україна зберігає солідарний компонент, хоча він є істотно меншим ніж в Угорщині та матиме обов'язковий накопичувальний компонент.

Якраз прийняття рішення про запровадження додаткового обов'язкового компоненту, побудованого за рахунок накопичення внесків є позитивною особливістю української нової пенсійної системи. Разом з цим, відмінність української системи полягає у підході до інвестування накопичених внесків. Вони не інвестуються "умовно", як у Латвії, і український підхід не нагадує жодну модель у інших країнах, де учасники мають можливість обрати фонд для сплати внесків на власний розсуд. Тут можна згадати про державні накопичувальні схеми у Росії та Казахстані. Але на відміну від Росії, де державна накопичувальна схема знаходиться в управлінні лише одного суб'єкта, коштами такої схеми в Україні будуть керувати щонайменше троє інвестиційних управляючих. За рахунок цього мають бути отримані вищі доходи від інвестування для українських громадян, оскільки між інвестиційними управляючими виникне конкуренція, а також існує можливість усунути того чи іншого управляючого за незадовільні результати діяльності.

Однак, якщо Україна затримуватиме впровадження другого рівня, це негативно вплине на пенсії громадян.

При проведенні пенсійної реформи у переважній більшості пост-соціалістичних країн міжнародні донорські організації надавали дуже активну підтримку.

Найактивнішим з них було АМР США, яке надавало технічну допомогу майже всім постсоціалістичним країнам, за винятком Росії. Світовий банк також був причетним до цієї діяльності у більшості країн, але у меншому обсязі в Україні, Росії і Болгарії. У деяких країнах, наприклад, у Польщі і Угорщині, АМР США і Світовий банк працювали спільно.

Якщо подивитись далі на Схід, то в таких країнах, як Казахстан і Узбекистан, допомога надавалась Азійським банком розвитку. У країнах, що розташовані ближче до Заходу, відчувається вплив Європейського Союзу, особливо у тих, які збираються вступити до нього.

Обсяг допомоги з боку донорських організацій був різним. Одним із показових є приклад Казахстану, де, за даними Азійського банку розвитку, вважається, що на фінансування періоду переходу від колишньої до нової системи було витрачено 200 млн. доларів США. У той же час Росії, Світовим банком було надано лише 1,5 млн. доларів США для фінансування освітньої програми для населення [41].

Дані про джерело фінансування допомоги у Польщі невідоме. Однак, нова комп'ютерна система у ZUSі коштує за офіційними даними 150 млн. доларів США, і важко повірити, що вона була виділена з доходів бюджету.

Висновки експертів про нове пенсійне законодавство України

Майже як і про всі пенсійні реформи, про українську можна почути і схвальні, і негативні відгуки. Одні особи називають її не надто радикальною, а інші - надміру радикальною.

На наш погляд, потрібно брати до уваги той факт, що пенсійна реформа в Україні тільки почалась, і з часом її проведення вимагатиме вжиття подальших дій. Ті заходи, які вже здійснені Урядом, є достатніми для початку процесу реформування та ефективними, зважаючи на теперішню ситуацію у країні. Однак, врешті решт, будуть потрібні подальші зміни.

Наприклад, рішення про те, щоб не підвищувати вік виходу на пенсію, є прийнятним у даний час, але зовсім незабаром до цього питання треба повернутись, оскільки у майбутньому поступове підвищення пенсійного віку стане вкрай необхідним.

Майже всі країни, які провадили пенсійну реформу підвищили чи ще продовжують підвищувати пенсійний вік. Це ми можемо побачити в дод.В.

Також, можна згадати про рішення не запроваджувати обов'язкову накопичувальну систему до того часу, поки розмір виплат із солідарної системи не дорівнюватиме величині мінімального прожиткового рівня, що може і було прийнятним у 2004 р. для того, щоб Закон був прийнятий і щоб була можливість розпочати процес реформування пенсійної системи. Та з іншої сторони вимога виконання такої умови відкладає на невизначений термін запровадження обов'язкового накопичувального рівня і як наслідок і може скластись така ситуація, що сьогоднішнє працююче населення на пенсії стане таким же бідним, як і сьогоднішні пенсіонери.

Позитивним є те, що розміри пенсій визначаються в залежності від сплачених страхових внесків та тривалості страхового стажу. Хто більше матиме страхового стажу, той матиме і більшу пенсію. Буде враховуватись та заробітна плата, з якої сплачені страхові внески до Пенсійного фонду та про яку є інформація в персоніфікованій базі даних Пенсійного фонду. Це сприятиме і легалізації доходів населення.

Норми нового Закону поширені і на пенсії, призначені до набрання чинності цього Закону. Це є особливістю для пенсійної реформи України. Як правило, країни, які провадять пенсійну реформу, поширюють норми нового законодавства тільки на пенсії, що призначаються вперше [55].

Ще одна особливість - пільгові пенсії. Призначення дострокових пенсій для пільгової категорії осіб зберігається. Передбачається нова система фінансування пільгових пенсій у майбутньому - за рахунок обов'язкових страхових внесків роботодавців до професійних чи корпоративних пенсійних фондів, які діятимуть в рамках законодавства про недержавне пенсійне забезпечення.

У світі існують різні схеми сплати внесків. Однак, неможливо однозначно відповісти, яка з них найкраща. Це повністю залежить від конкретної ситуації у країні. Наприклад, в Австралії працівник не зобов'язаний нічого сплачувати у вигляді внесків на пенсійне забезпечення. Всі внески сплачує роботодавець. Схожа модель застосовується і у Данії. Але все-таки працівники сплачують кошти опосередковано, оскільки державні пенсії у цих країнах у повному обсязі фінансуються за рахунок бюджетних коштів, які складаються з податкових платежів роботодавців і працівників. При запровадженні у Австралії і Данії систем, у яких внески сплачуються лише роботодавцем, виникали протести з приводу того, що такий порядок може зробити їх неконкурентоспроможними внаслідок високих ставок відрахувань на соціальне страхування. Проте, виявилось, що це не так.

Зовсім протилежною є ситуація у Чилі і Казахстані, де відповідальність за сплату внесків покладена на працівників. Чилі не можна вважати добрим прикладом, оскільки там реформа проводилась під час диктатури Піночета. При проведенні реформи у Казахстані передбачалось, що роботодавці мали підвищити заробітну плату своїх працівників, щоб величина їх чистого доходу залишилась незмінною. Однак, так відбулось лише у тих місцях, де уряд міг застосувати і контролювати застосування законодавства. Зі слів осіб, безпосередньо причетних до реформи у Казахстані, заробітна плата більшості працюючого населення не була підвищена. Лише працівники державних органів і великих підприємств, де є впливові профспілки, отримали збільшену заробітну плату.

Безперечно, існують інші схеми сплати внесків, у яких величина їх ставки, що сплачується працівником і роботодавцем, у деяких випадках змінюється завдяки розподілу її між ними.

Наприклад, у Польщі було прийняте рішення про паритетну участь працівників і роботодавців у сплаті внесків, і у зв'язку з цим стало відомо про проблеми при коригуванні заробітної плати для працівників приватного сектору, які схожі на ті, що виникли у Казахстані [34].

Зміна у структурі сплачуваного внеску не завжди допомагає роботодавцю. Його цікавить лише величина загальних витрат на соціальне страхування. Хоча відсоток, що належить до сплати роботодавцем, може зменшитись, загальна величина фактично сплаченої суми може істотно зрости, якщо відповідно підвищується заробітна плата працівника.

Окрім цього, зміна у складі внеску може виявитись обтяжливою для держави. Якщо істотно зросте заробітна плата, можуть значно збільшитись витрати держави на фінансування майбутніх пенсій, особливо для осіб у передпенсійному віці. Пенсійному фонду доведеться виділяти значно більше коштів на пенсійне забезпечення, водночас не отримуючи більших надходжень від внесків, що у результаті призведе до бюджетного дефіциту.

Якщо казати про Україну, то ми б радили бути дуже обережними при вирішенні питання про перехід до паритетної участі працівника і роботодавця у фінансуванні витрат на пенсійне страхування. Теоретично, такий принцип виглядає привабливим, але в Україні він може виявитись невигідним для роботодавця, оскільки виникає потреба у пов'язаному з цим відшкодуванні у вигляді підвищення заробітної плати, а це, у свою чергу, призведе до збільшення загальної вартості найму робочої сили.

У додатку Д приводимо до відома інформацію про розміри страхових внесків, що сплачуються роботодавцями і працівниками в окремих країнах світу.


3.2. Проблеми та перспективи розвитку соціальної функції держави в Україні та фіскального механізму її забезпеченя

Нагадаємо про нинішній стан системи соціального страхування та історію її становлення.

14 січня 1999 року Верховною Радою України прийнято Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Цим документом визначено загальні умови побудови та функціонування системи соціального страхування в Україні, створено базу для прийняття спеціальних законодавчих актів з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Конкретно були визначені і види соціального страхування, які мали бути запроваджені з прийняттям Основ законодавства. Так, було передбачено створити системи пенсійного страхування, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності та страхування на випадок безробіття.

Упродовж семи років, що минули з часу прийняття Основ законодавства, в Україні були прийняті чотири спеціальні законодавчі акти, якими було запроваджено всі зазначені вище види соціального страхування, окрім медичного.

Що ми маємо на сьогоднішній день? Маємо чотири фонди з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, три з яких (крім Пенсійного фонду) є самоврядними неприбутковими організаціями. Всі фонди мають власні управлінські апарати, регіональні структури, самостійно забезпечують збір внесків та надають відповідні соціальні послуги.

Практично всі положення Основ законодавства виконані, система соцстраху, що дісталась нам у спадок від радянських часів реформована, систему соціального забезпечення замінено більш ефективною та стабільною системою соціального страхування. Поки що не запроваджене медичне страхування. Проте, це лише справа часу. Чого ж тоді не вистачає? Чому виникають нові пропозиції щодо нового реформування «недореформованої» системи?

Насамперед вказується на недоцільність існування такої кількості самостійних структур, що забезпечують добробут населення та ще й мають фактично фіскальні функції. Викликає зауваження також існування великого, з точки зору авторів реформ, управлінського апарату фондів. Але головною причиною нового реформування називають все ж таки необхідність оптимізації системи сплати страхових внесків, уніфікації порядку стягнення заборгованості та звітування платників.

Саме на вирішення всіх цих проблем і спрямований законопроект «Про єдиний соціальний внесок та адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску». Проаналізуємо сильні та слабкі сторони цього законопроекту.

Замість діючої системи адміністрування страхових внесків на соціальне страхування, яка передбачає їх сплату роботодавцями до окремих фондів за різними ставками, пропонується запровадити механізм сплати єдиного консолідованого страхового внеску, адміністрування якого буде здійснювати окрема спеціально створена установа. В самому законопроекті ця установа має назву – спеціально уповноважений орган у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування. Передбачається, що це буде орган виконавчої влади, який матиме відокремлене майно, що є державною власністю. Територіальні підрозділи цього органу не матимуть статусу юридичної особи і створюватимуться за рішенням самого уповноваженого органу.

Законопроект також передбачає, що уповноважений орган утримується за рахунок встановленої Законом про Державний бюджет частини від загальної суми сплаченого єдиного соціального внеску, яка включається до Державного бюджету України і використовується виключно на цілі для забезпечення діяльності органів, що здійснюють адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску.

Розрахункові операції з коштами, які надходять від сплати єдиного соціального внеску, має здійснювати спеціалізована розрахункова установа у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, на яку покладаються функції відкриття рахунків Уповноваженому органу для зарахування на них сум єдиного соціального внеску, здійснення розрахункових операцій щодо розподілу сум сплаченого єдиного соціального внеску за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, перерахування коштів від сплати єдиного соціального внеску на рахунки фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Фонди соціального страхування не ліквідуються і продовжують виконувати визначені законодавством функції, крім, звичайно, функції збирання страхових внесків.

Із цікавих пропозицій можна виділити створення Державного реєстру платників єдиного соціального внеску та запровадження карти соціального страхування, яка являтиме собою спеціальний засіб для збереження та використання індивідуальної інформації про набуті застрахованою особою права у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, що емітується у встановленому законодавством порядку у вигляді пластикової чи іншого вигляду картки.

Положення щодо платників страхових внесків, кола застрахованих осіб, питання стягнення заборгованості та подання звітності фактично нічим не відрізняються від положень діючого законодавства за винятком деяких деталей.

Що ми матимемо у разі прийняття цього законопроекту? Чотири фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування (з перспективою появи п’ятого), які надають соціальні послуги населенню, уповноважений орган, який збирає єдиний соціальний внесок та розподіляє кошти між фондами, спеціалізовану установу, що опікується розрахунковими операціями з коштами єдиного соціального внеску.

Дійсно, є певний сенс у консолідації функцій адміністрування страхових внесків в межах одного органу та створенні самостійної розрахункової установи. Цим можна вирішити відразу декілька проблем:

- єдина система реєстрації платників та обліку платежів дозволяє уникати випадків ухилення роботодавців від сплати страхових внесків;

- роботодавцю не потрібно розраховувати внески до чотирьох окремих фондів та звітувати про їх сплати;

- скорочення кількості перевірок суб’єктів підприємницької діяльності;

- скорочення кількості чиновників, відповідальних за збір та облік внесків;

- ефективний контроль за збиранням та витрачанням коштів соціального страхування.

Як ми бачимо, ідея дійсно корисна і заслуговує на життя. Проте сам законопроект є досить недосконалим саме у питаннях реалізації цієї ідеї. З’ясуємо, чому.

По-перше, навіщо створювати ще один владний орган зі своєю структурою, апаратом, матеріально-технічною базою та кількома тисячами державних службовців, якщо всі функції, які він має виконувати вже зараз виконуються іншими структурами? Можливо, доцільно зосередити функції збирання і адміністрування страхових внесків в межах одного з фондів соціального страхування. Це дозволить зберегти матеріальні ресурси, що мали б спрямувати на створення нового органу і, одночасно, створити ефективну систему збирання внесків.

На користь цього твердження говорить і те, що структура державного реєстру платників єдиного соціального внеску повністю дублює структуру системи персоніфікованого обліку страхових внесків в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Навіщо створювати щось нове, якщо існуючий продукт повністю відповідає потребам?

По-друге, законопроект жодним чином не визначає механізмів перерозподілу сум єдиного страхового внеску між фондами соціального страхування. Мова йде навіть не про пропорції, а про порядок і елементарні механізми такого перерозподілу. Відповідно, не можна зробити висновків щодо задуму авторів законопроекту щодо перерозподілу коштів.

Проте це питання заслуговує на особливу увагу, оскільки від його вирішення залежить здійснення соціальних виплат. Цікаво, чи буде відбуватись цей перерозподіл виходячи з потреби у коштах кожного конкретного фонду, чи збережеться принцип персоніфікації платежів на користь кожної окремої особи у фондах соціального страхування? Реалізація першого варіанту означатиме повернення до системи соціального забезпечення, а другий варіант реалізувати досить проблематично, і ось чому. Наприклад, діюча система пенсійного страхування передбачає сплату страхових внесків за осіб фондами соціального страхування на випадок безробіття, тимчасової втрати працездатності, а також фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. Як бути у випадку, коли всі кошти збиратимуться однією окремою структурою?

Що робити, наприклад, коли у одного фонду виникне дефіцит коштів, а інший матиме вільні ресурси?

По-третє, невідомо, яка буде ставка єдиного страхового внеску. У законопроекті говориться про те, що ця ставка щороку має затверджуватись Верховною Радою України за результатами актуарних розрахунків. Проте навіть у пояснювальній записці до законопроекту немає жодного натяку хоча б на орієнтовний розмір внеску. А це питання, до речі, є ключовим, оскільки без вирішення питання зменшення навантаження на фонд оплати праці запровадження єдиного соціального внеску є недоцільним.

Ось чому потрібно перед тим, як приступати до розгляду законопроекту, чітко проаналізувати його фінансову складову. Не можна починати реформи, не враховуючи наслідків для функціонування системи.

Все це дозволяє стверджувати, що основна робота щодо реалізації ідеї впровадження єдиного соціального внеску ще попереду. Потрібно врахувати все до останньої дрібниці оскільки, як відомо, навіть при досконалому законі нова система починає працювати на всю потужність за два-три роки (при недосконалому цей строк є набагато більшим), а система соціального захисту населення повинна функціонувати безперебійно не дивлячись ні на які реформи.

Формування нової моделі економічного розвитку, котра спиралася б на максимальну концентрацію наявних ресурсів, на економічне зростання інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки.

Одним з принципово важливих пріоритетів соціальної політики держави є розбудова ефективної системи соціального страхування. Акцент на страхових засадах фінансування соціальної політики об’єднує в єдину систему витрати й заощадження населення, інвестиції підприємств і фінансово-банківської системи, формує додаткові інструменти концентрації фінансових ресурсів в економіці, створює диверсифіковану систему відтворення людського капіталу, дозволяє встановити баланс інтересів членів суспільства, солідарну відповідальність за майбутнє громадянина, роботодавця та держави.

Відтак, складовими реформ у соціальній сфері мають стати практична реалізація пенсійної реформи з поступовим переходом до обов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування та впровадженням паралельної системи добровільного пенсійного страхування; широке впровадження обов’язкового медичного страхування із одночасним підвищенням відповідальності та кваліфікаційного рівня медичних установ. Передбачається також розширення кредитно-страхових засад фінансування видатків на отримання освіти, придбання житла тощо.

Важливість розвитку системи соціального страхування зумовлюється встановленням спільної відповідальності найманого працівника, підприємця та держави за забезпечення соціальної орієнтованості економічного розвитку. Таким чином до підвалин громадянського суспільства закладається один з важливих наріжних каменів.

Становлення демократичного суспільства, закріплення ринкових відносин зумовили спрямування державної соціальної політики на створення нової системи соціального захисту громадян, в основу якої закладено принципи соціального страхування. Першим кроком у цьому напрямі було схвалення у грудні 1994 р. Концепції соціального забезпечення населення України, яка окреслила головні складові та принципи системи соціального страхування. Для реалізації Концепції у 1999 р. Верховна Рада ухвалила Закон України “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”. Цим було відкрито шлях до запровадження п’яти видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме: пенсійного, медичного, на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період здобуття Україною незалежності, можна вважати відокремлення коштів державного і соціального бюджетів, перехід до страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, встановлення прямої залежності розмірів соціальних виплат від страхових внесків та стажу. Вдалося запровадити управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів, а саме: представниками держави, роботодавцями та застрахованими особами. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль.

Позитивних зрушень зазнала система пенсійного забезпечення. У Пенсійному фонді України з 2001 р. запроваджено персоніфікований облік внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Станом на 31.12.03 р. в центральній базі даних застрахованих осіб у системі персоніфікованого обліку відкрито понад 25 млн персональних облікових справ та видано понад 10 млн свідоцтв про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. У 2004 р. системою соціального страхування та пенсійного забезпечення було охоплено біля 21 млн застрахованих осіб та 14 млн пенсіонерів. Це становить 72 % населення країни.

Між тим, кардинальне реформування системи соціального забезпечення є багатоаспектним процесом, розрахованим на тривалу перспективу, внаслідок якого має бути створена сучасна та ефективна система адміністрування соціального страхування, а також налагоджена стабільно працююча накопичувальна складова пенсійної системи. При цьому слід враховувати низку принципово важливих моментів.

1. Передача управління частиною активів системи соціального страхування недержавним страховим фондам потребує значної уваги до проблем надійності останніх, підвищення ефективності їхнього використання. На жаль, в Україні поки що не сформовано належної ділової та професійної етики ведення відкритого ефективного бізнесу, особливо – у фінансовій сфері. Відтак принципово важливими передумовами створення ефективної системи соціального страхування є формування розвиненого прозорого фондового ринку та впровадження дієвого контролю над виконанням господарського законодавства. Це свідчить про неможливість швидкого переходу соціального забезпечення на страхові принципи та вимагає етапності цього процесу.

2. Має бути здійснений перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

3. Об’єднання всіх видів соціального страхування в одну систему дозволить охопити ризики віддаленого періоду (пенсії) і ризики повсякдення (медичне страхування), підвищивши „споживчий попит” на систему соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов’язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов’язкового страхування.

Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Відтак, запровадження єдиного соціального внеску має відбуватися разом зі зменшенням адміністративних витрат та підвищенням ефективності діяльності фондів соціальної сфери. При цьому мають бути збережені головні досягнення сформованої сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, паритетність участі сторін соціального партнерства в їхньому управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення.

З метою створення сучасної та ефективної системи адміністративного управління фондами соціального страхування, запровадження ефективно працюючої накопичувальної складової пенсійної системи, підвищення рівня соціальних гарантій застрахованим особам необхідно:

· раціоналізувати процес адміністрування шляхом об’єднання подібних адміністративних функцій фондів соціального страхування, зокрема, збору, обліку, звітності й контролю за збором внесків на соціальне страхування і створення єдиної бази персоніфікованих даних щодо внесків на соціальне страхування;

· підвищити рівень збирання страхових внесків, якість надання соціальних послуг та розмір страхових виплат населенню;

· удосконалити систему персоніфікованого обліку та створити систему автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб;

· розбудувати і зміцнити інституційну спроможність органів, які здійснюють управління та державний нагляд за системою загальнообов’язкового державного соціального страхування;

· зміцнити інституційну спроможність Держфінпослуг, що здійснює регулювання діяльності небанківських фінансових установ.

4. На особливу увагу заслуговує необхідність створення досконалої інфраструктури пенсійної системи, яка має забезпечувати її фінансову стійкість, злагодженість, прозорість і ефективний контроль. Невід’ємною складовою цього процесу є розбудова інституційної спроможності складових пенсійної системи, що, зокрема, передбачає:

· удосконалення функцій адміністрування пенсійних внесків у контексті реформування всієї системи соціального страхування;

· комплексну підготовку Пенсійного фонду України до запровадження другого рівня пенсійної системи, а також підвищення ефективності виконання ним своїх безпосередніх функцій з призначення та виплати пенсій;

· розбудову аналітичного потенціалу всіх державних інституцій, відповідальних за фінансову стабільність пенсійної системи;

· встановлення прозорого та ефективного регуляторного режиму у сфері недержавного пенсійного забезпечення із розробленням відповідної нормативно-правової бази.

5. У ході реформування пенсійної системи значної модернізації потребує сам Пенсійний фонд України. З підготовкою до створення Накопичувального фонду, управління яким покладено на Пенсійний фонд, постають питання розбудови цього принципово нового напряму роботи фонду, його технічного та методологічного забезпечення. Це стосується як обчислення пенсій з веденням персоніфікованих рахунків, так і оцінювання наслідків впливу зміни різноманітних чинників на стійкість фінансового стану Пенсійного фонду.

6. З метою розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення необхідно:

· скласти Державний реєстр пенсійних фінансових установ;

· розробити нормативну базу для державного регулювання недержавного пенсійного забезпечення;

· запровадити механізми реєстрації недержавних пенсійних фондів, ліцензування суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення;

· створити систему ефективного державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення та додержанням законодавства у цій сфері.

Запропонована модель соціальної політики дозволяє від непродуктивного споживання суспільних ресурсів перейти до акумулювання ресурсів інститутами фінансового ринку, що перетворюватиме їх на інвестиційний потенціал. Отже, вимагаючи підвищення ефективності національної економіки як засобу реалізації соціальних цілей, така модель одночасно надає ресурси та створює потенціал для такого підвищення.


Висновки

Посилення уваги до проблем розвитку соціальної сфери в Україні у поточному році є незаперечним позитивним чинником і свідчить про значні зрушення, які сталися в системі державних пріоритетів та громадській свідомості. Проте в соціальній політиці переважають намагання виконати зобов'язання держави у соціальній сфері за будь-яку ціну, в тому числі - за рахунок посилення фіскального тиску та розмивання інвестиційного потенціалу національної економіки. В стратегічній перспективі це перешкоджає зростанню доходів економічно активного населення та надходженню достатніх обсягів ресурсів для виконання державою соціальних функцій. Соціальна політика не розглядається поки що як провідна складова частина стратегії забезпечення стійкого економічного зростання.

Поява у 2001-2002 роках стійких ознак грошово-фінансової стабілізації і зростання економіки України, позитивна динаміка ВВП, промислового та сільськогосподарського виробництва, збільшення реальних грошових доходів населення засвідчили наявність вихідних передумов для поступового поліпшення рівня та умов життя населення України. Водночас, зберігається низка загрозливих рис соціально-демографічної ситуації в Україні, головними серед яких є:

- демографічна криза, погіршення якості людського потенціалу, погіршення стану здоров'я та відтворювального потенціалу нації;

- неефективне використання трудового потенціалу країни. Про це свідчить високий реальний рівень безробіття і його застійний характер;

- відставання темпів зростання доходів громадян від росту цін на товари і тарифів на послуги. Близько 70 % працівників отримують зарплату, меншу за прожитковий мінімум. За підсумками семи місяців 2007 року реальний ВВП України зріс на 8,5 %, а реальні доходи населення - на 8,2 %. Низький рівень доходів більшості населення перешкоджає утворенню "середнього класу" - основи соціальної стабільності;

- погіршення структури та рівня споживання населення. За останні 10 років споживання продуктів харчування на душу населення скоротилося в 1,5-2 рази.

Соціальна політика держави покликана забезпечити громадянам гарантовані Конституцією України права: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім'ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та безпечне навколишнє середовище. Проте практика засвідчила, що закладене в Конституцію положення про Україну як соціальну державу поки що не знайшло належного втілення.

Суттєвою проблемою є те, що перехід до ринкової системи господарювання не супроводжувався в Україні диверсифікацією системи фінансування соціальної сфери. Головним джерелом витрат залишається державний бюджет, який неспроможний забезпечувати належний рівень соціальних видатків. Видатки зведеного бюджету на соціальний захист населення по відношенню до ВВП у 2006 році були утричі менші, ніж у 1993 році. З урахуванням того, що реальний ВВП скоротився за цей час більш, ніж удвічі, витрати на соціальну сферу зменшилися майже в чотири рази.

Через дефіцит фінансових ресурсів відбулося різке падіння якості соціальних послуг та зниження рівня соціального захисту. Оскільки заробітна плата у соціальній сфері є однією з найнижчих, галузь втрачає кваліфікованих фахівців. Особливу занепокоєність викликає занепад соціальної інфраструктури. Це знижує ефективність закладів соціальної сфери, збільшує потреби щодо поточних соціальних витрат та майбутніх витрат, які будуть необхідні для відновлення належного рівня соціального забезпечення. Непрямі втрати, які також викликані зниженням рівня соціального фінансування (аварії та катастрофи, епідемії, крадіжки тощо), ведуть до витрат, які часто перевищують тимчасову економію.

Деяке збільшення рівня соціальних витрат у 2006 році поки що не в змозі забезпечити необхідні якісні зрушення в соціальній політиці України.

Повноцінне запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування дозволило б у перспективі розвантажити витратну частину державного бюджету. Проте в Україні запровадження такої системи має бути тісно пов'язане з політикою грошових доходів. Перекладення на працівника сплати частини страхових внесків можливе лише за умови підвищення його заробітної плати. Ефективне запровадження в Україні страхової системи соціального захисту також гальмується:

- недостатніми умовами для надійного функціонування недержавних страхових фондів;

- низькою ефективністю реального сектора економіки як головного джерела збереження та примноження коштів недержавних страхових фондів;

- нездатністю людей, дохід яких сьогодні знаходиться на рівні, нижчому за прожитковий мінімум, сплачувати додаткові внески індивідуального пенсійного чи медичного страхування.

Той факт, що відчутні економічні зрушення 2001-2002 років та деякий застій в економіці України у 2004-2007 рр. не призвів у підсумку до помітних змін у рівні життя населення, засвідчив однобічність та неповноту позитивних процесів, відтак - їхню нестійкість. Це обумовлює потребу в комплексній програмі дій, яка б ув'язала макроекономіку з добробутом конкретної людини. Головним змістом цієї програми має бути розвиток людського капіталу нації - головного чинника національної конкурентоспроможності в економіці ХХІ століття.

Криза платоспроможного попиту, вузькість внутрішнього ринку, які склалися на нинішньому етапі в Україні, створюють сприятливі умови для використання активної соціальної політики як провідного фактора економічного зростання. Поетапне погашення заборгованостей з грошових виплат, індексація доходів малозабезпечених верств населення створять сприятливі умови для збільшення платоспроможного попиту в Україні.

Важливою умовою для активізації соціальної політики є оздоровлення фінансів підприємств. За теперішніх умов збереження значних обсягів кредиторської заборгованості та надмірного фіскального навантаження, кошти, які надходять до підприємств внаслідок збільшення платоспроможності населення, не можуть належним чином використовуватися для інвестиційного розвитку та розширення виробництва.

Перехід до активної соціальної політики вимагатиме пом'якшення грошових обмежень, розвитку внутрішнього ринку, підтримки національного бізнесу та капіталу з метою збільшення зайнятості та підвищення доходів населення. Збереження сприятливої зовнішньоекономічної кон'юнктури створює умови для фінансування соціальних витрат протягом перехідного періоду за рахунок нарощування експорту продукції базових галузей, проте з обов'язковим перерозподілом частини отриманих коштів на розбудову внутрішнього ринку та пріоритетних національних виробництв.

Соціальне страхування – це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Це гарантована система заходів щодо забезпечення громадян у старості, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров’я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Соціальне страхування у своєму розвитку пройшло безліч етапів. Перші елементи соціального страхування спостерігалися ще на початку існування суспільства. Подальший розвиток соціального страхування відбувся у Середньовіччі. Тоді засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків. Еволюція соціального страхування відбувалася поступово, набуваючи при цьому все більшого розвитку. Звичайно, на межі 19 – 20 ст. значного розвитку соціальне страхування набуло в таких країнах як Англія, Франція, Швеція, Норвегія, Португалія та Швейцарія. Пізніше – у Чехословаччині та Румунії. В Україні соціальне страхування почало активно розвиватись у складі Радянського Союзу, де існувала державна система соціального забезпечення. Окремі елементи функціонування соціального страхування в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були використані в процесі формування системи соціального страхування незалежної України.

Нажаль, вирішення проблем соціального страхування в Україні відбувається значно складніше й повільніше порівняно з розвинутими країнами. Причин багато: тіньова економіка, демографічна криза, що полягає в збільшенні громадян пенсійного віку, які потребують достатнього для них обсягу коштів. Це в свою чергу призводить до більшого навантаження на тих, хто працює. Нажаль, на сьогодні кількість громадян працездатного віку скорочується внаслідок масового виїзду за кордон. Таким чином, система соціального страхування має дуже багато недоліків, яких просто необхідно позбавитись шляхом реформування. На відміну розвинутих країн, Україна не має обов’язкового медичного страхування, яке на разі є дуже і дуже потрібним.

Зараз Україна намагається вступити до ЄС, а це в свою чергу супроводжується значними заходами реформування майже всієї економіки та державної політики, де соціальне страхування відіграє одну з найважливіших ролей. Я маю надію, що теперішня влада зробить все можливе, щоб Україна дорівнялася до тих країн, які дійсно є розвинутими і мають попереду ще багато перспектив розвитку. Все, що робиться державою, повинно робитися для її громадян. Це є захист, матеріальне і медичне забезпечення та надання можливості працювати та зростати професіонально. Український народ повністю довірився владі, отже держава не має права підвести громадян, які вірили і вірять у свою незалежну Україну.


Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Кодекс законів про працю України

3. Концепція соціального забезпечення населення України (Постанова Верховної Ради України від 21 грудня 1994 року №3758-XII)

4. Закон України. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1999 року № 16/98-ВР

5. Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 2000 року № 1105-XIV (із змінами)

6. Закон України. "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22 лютого 2002 року № 2272-III (із змінами)

7. Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18 січня 2002 року № 2240-III

8. Закон України. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2001 року № 1533-III (із змінами)

9. Закон України. "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11 січня 2002 року № 2213-III (із змінами)"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 16 січня 2004 року № 429-IV.

10. Постанова Кабінету Міністрів України

11. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1993 р. № 83 "Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів"

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1995 р. № 221 "Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності"

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2001 р. № 1423 "Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для

14. підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

15. від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання" (із змінами)

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2001 р. № 1662 "Про затвердження переліку професійних захворювань"

17. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 р. № 225 "Про максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів" (із змінами)

18. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 826 "Про затвердження Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання"

19. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2002 р. №998 "Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України"

20. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1266 "Про обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням" (із змінами)

21. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 2007 р. № 311 "Деякі питання призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми"

22. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2007 р. № 503 "Про внесення змін до Порядку призначення і виплати допомоги при народженні дитини особам, застрахованим у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування"

23. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2007 р. № 193 "Про внесення змін до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням"

24. Білик І. Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам // Право України. - К., 2007. - № 4. - С. 40-43.

25. Блинов А. Проблема бедности в России и Украине / А.Блинов, А.Сидорова // Економіст. - К., 2007. - № 3. - С. 21-23.

26. Брязгунова В. Чотири внески - на один рахунок: [Комент. нар. деп. України, голови ради підприємців О.Ляпіної щодо закону "Про єдину систему збору та обліку внесків на загальнообов'язкове державне соц. страхування", який уряд повинен подати на розгляд до Верховної Ради України] // Веч. Київ. - 2007. - 27 жовт. - С.4.

27. Вегера С. Європейські соціальні стратегії і Україна // Україна: аспекти праці.— 2002.—№6.

28. Величко О. Д. Соціальний захист населення у системі бюджетного забезпечення // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 6.

29. Вивчаємо досвід розвитку та функціонування пенсійної системи США // Вісник пенсійного фонду України. - К., 2007. - № 1. - С. 12 - 13.

30. Від соціального забезпечення до соціальної політики: 36. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. — К, 2002.

31. Вінер М., НечайА., ЯценкоВ. Як зробити дійову систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні // Україна: аспекти праці. — 2001. — № 2.

32. Городня О. Система соціального захисту в Бельгії // Охорона праці. - К., 2003. - № 1. - С. 45-47

33. Горюк Н. Правові аспекти пенсійної реформи в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. - К., 2002. - № 3. - С. 40-56

34. Гркг М.Т. Пенсійне страхування стає реальністю. Якою саме? // Соціальна політика і соціальна робота. - К., 2004. - № 1. - С. 38-44.

35. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки – К.: Знання-Прес, 2003.

36. Економічний розвиток і державна політика: Практикум. Вип. 8. Соціальна політика / За заг. ред. I. Розпутенка. — К., 2003.

37. Залетов О. Історія розвитку страхового законодавства України // WELCOME. - К., 2003. - № 11-12. - С. 9-15.

38. Застосування єдиного соціального податку для суб'єктів малого підприємництва: І.Б. Чернишенко, О.В. Цариненко, Ф.Р. Нізаметдінов та ін.: [У статті розглядаються та аналізуються проблеми об'єднання внесків на соціальне страхування в єдиний соціальний податок] // Факты. - 2006. - № 3. - С.51-53.

39. ИмсД., Крептул А. Система помощи лицам и семьям с низкими доходами в Канаде // Пробл. теории и практики управления. — 2001. — № 1.

40. Іванкевич В. Пенсійна реформа в Україні // Україна: аспекти праці. — 2002.—№2.

41. Іванова О.Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2004.

42. Іщенко Г. "За" і "проти" єдиного соціального внеску: [Зустріч нар. депутатів України, урядовців, представників місії Світ. банку та інших міжнар. організацій за "круглим столом" з приводу обговорення законопроекту "Про єдиний соц. внесок"] // Уряд. кур'єр. - 2004. - 1 листоп. - С.7.

43. Кир'ян Т., Шаповал М. Рівень життя— обличчя держави // Уряд, кур'єр.—2002.—№137.

44. Кисельова О. Внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх відображення в податковому обліку // Бух. облік і аудит. - 2005. - № 3. - С.45 - 53.

45. Коробейник Н., Варницький В. Угорщина: перший досвід пенсійної реформи у країнах Східної Європи // Україна: аспекти праці. — 2002. — №3.

46. Лесин В. Пенсійна реформа: вітчизняна практика та міжнародний досвід // Соціальний захист. - К., 2002. - 12 (42). - С. 16-18

47. Литвин О.М. Зарубіжний досвід системи пенсійного страхування та можливості використання його в Україні // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2006. - № 5. - С. 96 - 101.

48. Мальчева І. Оподаткування пенсійних внесків, перерахованих до недержавного пенсійного фонду, страхових внесків (премій) та пенсійних вкладів // Вісн. податк. служби України. - 2007. - № 16. - С.39-41.

49. Надточій Б. Соціальне страхування чи соціальне забезпечення?: Погляд з позицій прав, установ та принципів // Україна: аспекти праці. - К., 2004. - № 1. - С. 31-35.

50. Павленко Ю. Світовий досвід функціонування систем соціального страхування. Уроки для України // Україна: аспекти праці. - К., 2003. - № 6. - С. 30-37.

51. Папієв М. Міжнародний досвід реформування пенсійного забезпечення // Україна: аспекти праці. - К., 2005. - № 1. - С. 3-11.

52. Рудяк Ю. Утpимання із заpобітної плати: податки, збоpи, внески, стягнення. - Х.: Вид. будинок "Фактоp", 2004. - 343 с.: табл.

53. Синчук С. Теорія соціального ризику за правом соціального забезпечення // Право України. - К., 2004. - № 3. - С. 55-60.

54. Скуратівський В. Пенсійна система України та шляхи її реформування // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - К., 2002. - № 4. - С. 353-362

55. Статистичний щорічник з 1996р. по 2004р.

56. Сташків Б. До питання про метод права соціального забезпечення // Підприємництво, господарство і право. - К., 2004. - № 3. - С. 53-57.

57. Сташків Б. Норми права соціального забезпечення // Право України. - К., 2003. - № 2. - С. 74-79.

58. Сташків Б. Принципи права соціального забезпечення // Право України. - К., 2003. - № 4. - С. 84-89.

59. Сташків Б. Суб"єкти правовідносин у сфері соціального забезпечення // Право України. - К., 2004. - № 2. - С. 39-45.

60. Стичинський Б. Право соціального забезпечення: проблеми становлення і розвитку // Право України. - К., 2003. - № 6. - С. 85-90.

61. Тишковець С. Проблеми та перспективи: [Парламент. слухання на тему "Проблеми та перспективи запровадження єдиного соціального внеску в Україні"] // Профспілк. вісті. - 2006. - 8 лип. - С.1.

62. Цифра Г. Пенсійна реформа (у запитаннях і відповідях // Справочник кадровика. - К., 2005. - № 2. - С. 82-87.

63. Чутчева О. Становление системы социальной защиты в Украине (организационно-правовой аспект) // Підприємництво, господарство і право. - К., 2004. - № 2. - С. 48-53.

64. Юрій С. І., Шаварина М. П. Соціальне страхування – Київ, 2005р.

65. Як пpавильно платити стpахові внески до фондів соціального стpахування / [Підгот.: М. Войцеховський та ін.; Пеp.: Л. Гупало та ін.]. - [К.: Пpеса Укpаїни, 2004]. - 225 с.: іл., табл.


Додаток А

Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів

(на початок року)

Одиниці виміру Роки Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам, які перебувають на обліку в органах соціального захисту Кількість пенсіонерів (млн.)
всього у тому числі:
за віком за інвалідністю у разі втрати годувальника
Крб. 1992 103,6 109,7 58,0 13,1
1993 539,6 554,8 423,6 13,6
1994 9735 10204 10469 6304 14,2
Тис. крб. 1995 292,1 306,9 317,4 185,5 14,5
1996 1156 1174 1368 809 14,5
Грн. 19971 38,7 38,8 45,6 33,2 14,5
19982 51,9 50,8 67,3 43,6 14,5
19992 52,2 50,9 68,6 43,5 14,5
20003 60,7 60,1 75,9 47,8 14,5
20011 68,9 69,3 82,3 52,0 14,5
20023 83,7 85,2 94,5 61,0 14,4
20033 122,5 127,1 129,7 85,5 14,4
20043 136,6 141,8 142,4 95,9 14,4
20054 182,2 194,2 170,9 120,2 14,3
20064 316,2 323,8 305,2 262,9 14,1

1 З урахуванням компенсаційних виплат

2 З урахуванням цільової грошової допомоги

3 З урахуванням цільової грошової допомоги та індексації

4 З урахуванням цільової грошової допомоги, індексації, державної адресної допомоги до пенсії (дотації), а також надбавки за особливі заслуги перед Україною.


Додаток Б

Державна допомога сім’ям з дітьми*

Кількість одержувачів державної допомоги сімей з дітьми, всього (тис.)
всього у тому числі:
допомога по вагітності та пологах одноразова допомога при народженні дитини допомога по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років грошова виплата матерям (батькам), які зайняті доглядом за трьома і більше дітьми віком до 16 років допомога по догляду за дитиною-інвалідом допомога на дітей віком до 16 років (учнів до 18 років) допомога на дітей одинокім матерям допомога на дітей військовослужбовців строкової служби тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе
1994 636,9 0,6 12,2 122,9 15,7 15,6 105,3 345,9 2,3 16,4
1995 697,7 0,7 15,6 139,2 17,7 19,2 130,2 354,7 1,0 19,4
1996 768,9 0,6 23,7 161,4 21,1 23,9 151,2 365,6 0,8 20,6
1997 815,3 0,9 23,7 180,6 22,7 27,7 167,6 369,7 0,7 21,7
1998 889,8 2,8 34,0 199,6 26,0 31,5 201,4 372,1 0,7 21,7
1999 994,6 5,1 38,2 230,0 30,3 35,6 259,6 373,3 0,6 21,9
2000 2114,9 7,6 100,0 613,4 98,9 41,5 851,8 379,2 0,5 22,0
2001 2925,0 10,9 316,6 843,5 138,6 46,0 1159,0 387,5 0,4 22,5
2002 2873,0 10,2 171,2 888,9 137,4 53,2 1204,9 387,1 0,4 19,7
Середній розмір призначеної місячної допомоги, грн.
допомога по вагітності та пологах одноразова допомога при народженні дитини допомога по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років грошова виплата матерям (батькам), які зайняті доглядом за трьома і більше дітьми віком до 16 років допомога по догляду за дитиною-інвалідом допомога на дітей віком до 16 років (учнів до 18 років допомога на дітей одинокім матерям допомога на дітей військовослужбовців строкової служби тимчасова допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів
1994 167,8 58,4 58,7 146,1 103,2 53,6 45,7 75,1 49,4
1995 543,9 1621,5 173,1 427,8 456,0 237,0 163,1 324,0 147,2
1996 1947,5 1994,9 439,5 1080,5 1170,0 891,3 461,6 714,6 358,7
1997 54,5 34,2 5,9 13,9 14,7 11,3 5,8 9,2 5,5
1998 55,3 37,4 6,0 14,4 14,8 7,0 5,2 9,0 4,1
1999 54,5 37,8 6,5 15,4 15,0 7,0 5,3 9,4 4,6
2000 58,3 60,9 15,3 21,8 25,5 6,7 7,2 10,9 6,8
2001 59,0 86,5 17,4 22,9 27,9 8,0 8,3 13,1 8,0
2002 78,2 121,0 29,1 35,0 45,5 12,4 12,8 18,4 12,1

*Статистичнеспостереженнязапровадженозізвіту за 1994 рік.

У зв’язкузприйняттям Закону Українивід 25 березня 2000 року № 563 - XIV «Про внесеннязмін до деякихзаконівУкраїнищодоздійсненняокремихвиплат органами соціальногозахистунаселення» функціїпризначення та виплатидержавноїдопомогисім’ямздітьмипрацюючим батькам передано до органів соціальногозахистунаселення за місцемпроживаннягромадян

Кількість одержувачів державної допомоги сімей з дітьми

(тис.)

Всього Одноразова Місячна
допомога по вагітності та пологах2 допомога при народженні дитини допомога по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років допомога на дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням допомога на дітей одиноким матерям допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми
всього у тому числі, зайнятим доглядом:
всього з них дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи однієї дитини двох дітей трьох дітей чотирьох і більше дітей
2003 1823,6 138,4 106,6 508,3 13,1 18,1 ... 1052,2 445,4 425,9 122,9 58,0
2004 1770,2 198,9 123,2 645,6 17,6 20,9 326,3 455,3 190,6 179,8 58,6 26,3
2005 1430,1 213,9 130,5 682,2 18,9 21,9 381,6
20061 1020,5 225,8 166,4 328,2 ... 48,5 251,6

1 Статистичне спостереження запроваджено зі звіту за 2006 рік

2 У зв’язку з приняттям Закону України від 22 березня 2002 року № 2334 – ІІІ “Про внесення змін до Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, починаючи з 1 січня 2003 року всі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, мають право на державну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами. Функції призначення та виплати допомоги особі, яка застрахована в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, здійснюється за місцем роботи.


Додаток В

Порівняння пенсійного віку у країнах Європи та СНД

Пенсійний вік
Країна Для жінок Для чоловіків
Болгарія 60 (у 2009 р. 63
Великобританія 65 (у 2020р.) 65
Вірменія 58,5 (підв. до 63) 63
Грузія 65 (у 2013 р.) 65
Данія 67 67
Естонія 63 (у 2016 р.) 63
Казахстан 58 63
Киргизстан 58 63
Латвія 62 (у 2009 р.) 62
Литва 60 (у 2007 р.) 62,5
Молдова 57 62
Польща 60 65
Румунія 60 (у 2015 р.) 65 (у 2015 р.)
Словацька Республіка 53-57 (залежно від кількості дітей), (підв. до 62 р.) 60 (підв.до 62)
Словенія 61 63
Туреччина 58 60
Угорщина 62 (у 2009 р.) 62
Чеська Республіка 57-61 (залежно від кількості дітей) 62 (у 2007 р.)

Додаток Д

Порівняння тарифів на пенсійне страхування у країнах Європи та СНД

Країна Тариф внесків на пенсійне страхування (у відсотках)
Робітник Роботодавець Разом
Австрія 10,25 12,55 22,80
Австралія 0 0 (із бюджету)
Албанія 10 26 36
Бельгія 7,8 8,86 16,36
Болгарія 10,15 18,85 29
Данія 0 0 (із бюджету)
Естонія 2* 20 22
Велика Британія 11** 12,8** 23,8**
Греція 6,67 13,33 20
Ісландія 4 8,5 12,5
Італія 8,89 21,81 30,7
Канада 3,5 3,5 7
Казахстан 10 0 10
Литва 2,5 22,5 25
Люксембург 8 8 16
Нідерланди 17,9 6,95 24,85
Німеччина 9,75 9,75 19,5
Польща 16,26 16,26 32,52
Румунія 12 23*** 35
Словацька Республіка 6,4 21,6 28
Словенія 15,5 8,85 24,35
США 6,2 6,2 12,4
Туреччина 9 11-13 20
Угорщина 8 18 26
Фінляндія 5,55 19 24,55
Франція 6,55 8,2 14,75
Чеська Республіка 7 21 28
Чилі 10 0 10
Швейцарія 4,9 4,9 9,8
Швеція 1 19,03 20,03
Південна Корея 3 6 9
Японія 8,7 8,7 17,4

Примітка:

* обов'язковий страховий внесок у накопичувальний другий рівень є обов'язковим для

нових учасників ринку праці

** розмір внеску на всі види пенсійного забезпечення

*** 23% - у нормальних умовах праці, 28% та 33% відповідно у складних та надскладних

умовах праці

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:10:51 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:38:58 28 ноября 2015

Работы, похожие на Дипломная работа: Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави
Національна економіка
1. Сутність та склад національного багатства Національне багатство - це сукупність створених та нагромаджених у країні працею всього суспільства ...
Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо
1)Звичайні: податки, збори, доходи від державної власності та держ торгівлі, внески у держ фонди соц страх; 2)Надзвичайні: кошти від приватизації, кошти від продажу прав ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: шпаргалка Просмотров: 4242 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Праця державних службовців: організація, оплата, ефективність
Праця державних службовців: організація, оплата, ефективність ЗМІСТ Завдання на дипломну роботу Реферат Перелік умовних позначень, символів, одиниць ...
Оцінка ефективності діяльності державних службовців - це процес, спрямований на визначення внеску цих службовців відповідно до їхньої компетенції у досягнення цілей і завдань ...
Провести інвентаризацію майна у сфері житлово-комунального господарства та створити реєстри майнових комплексів, що перебувають у власності територіальних громад сіл, селищ, міст ...
Раздел: Рефераты по менеджменту
Тип: дипломная работа Просмотров: 10730 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з ...
ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ І БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ В УМОВАХ ВИХОДУ З ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ План 1. Сутність держбюджету в Україні і його роль в економіці 2 ...
Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними та індивідуально ...
Ефект "витіснення" виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на ...
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Просмотров: 185 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Структура державних фінансів і взаємозв'язок фінансових відносин ...
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Придніпровська державна академія будівництва та архітектури Економічний факультет Кафедра Фінансів Курсова РОБОТА ...
До того ж, погашення боргових зобов"язань і виплата відсотків за них відволікає частину бюджетних надходжень від продуктивного використання, скорочує можливості нарощування ...
Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Просмотров: 1316 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Анализ пенсионногозаконодательства Украины и других стран
Додаток 1: "Пенсійний фонд (ПФ)" 89 Додаток 2: "Накопичувальний фонд (НФ)" РАДА НАКОПИЧУВАЛЬНОГО ФОНДУ ВИКОНАВЧА ДИРЕКЦЫЯ * Порядок проведення таких ...
кожний застрахований за державним страхуванням має право на трудову пенсію згідно з продовженням страхування та заробітку, з якого сплачуються внески.
Пенсійна програма може бути як з встановленими виплатами так і з встановленими внесками.
Раздел: Рефераты по праву
Тип: реферат Просмотров: 991 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать
Правові основи надання та виплати соціальних допомог сім"ям з дітьми в ...
ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОСНОВНИХ ВИДІВ ДОПОМОГ: ОДНОРАЗОВОЇ ДОПОМОГИ ПРИ НАРОДЖЕННІ ДИТИНИ І ДОПОМОГИ ДО ДОСЯГНЕННЯ НЕЮ ТРИРІЧНОГО ...
У селах та селищах виплата допомоги може здійснюватися державними підприємствами і об"єднаннями зв"язку за місцем проживання застрахованої особи (одного з батьків дитини ...
А ті, хто був добровільно застрахований і платив внески, - вже згадувану довідку про сплату внесків до Фонду соцстраху на момент звернення за допомогою [48, с. 62].
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 2170 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Виробничі запаси, прибутковість підприємства
Білет 1 1. Основні поняття поточної заборгованості. Характеристика рахунку 63. Документація Борги у підприємств виникають головним чином через ...
1. допомога з безробіття, у т. ч. її виплата для організації безробітним підпр. діяльності; 2. допомога з часткового безробіття;3. матеріальна допомога в період проф. . підготовки ...
За Дт - виплата ЗП,премій,допомоги,а також суми утриманих податків,платежів за виконавчими документами,в - сть одержаних матеріалів,продукції та товарів в рахунок ЗП та інші ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: шпаргалка Просмотров: 350 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Облік та контроль розрахунків за виплатами на соціальні заходи в ДП ...
Міністерство аграрної політики України Міністерство освіти і науки україни Житомирський національний агроекологічний університет Економічний факультет ...
Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат.
зарплата працівників, внески на соціальне абезпечення, оплачувана щорічна відпустка з поважних причин, виплата за участь у прибутку та премії, а також негрошові витрати на медичне ...
Раздел: Рефераты по бухгалтерскому учету и аудиту
Тип: курсовая работа Просмотров: 3939 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 5 Оценка: неизвестно     Скачать
Фінансове забезпечення соціальної сфери України
Вступ Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченого суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових ...
До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян ...
Допомоги по безробіттю охоплюють наступні види матеріального забезпечення: * допомога по безробіттю (готівкова); * одноразова виплата допомоги по безробіттю для зайняття ...
Раздел: Рефераты по финансовым наукам
Тип: курсовая работа Просмотров: 10546 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Дипломная работа: Шляхи вдосконалення реалізації соціальної функції держави (351)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150233)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru