Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства

Название: Управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 14:20:33 29 октября 2009 Похожие работы
Просмотров: 155 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Управління процесом створення підприємства

1.1. Правова основа і послідовність створення підприємства як суб’єкта господарювання

1.2. Документи, необхідні для реєстрації суб’єкта господарювання

1.3. Порядок реєстрації в інших державних установах, що здійснюється після державної реєстрації з метою легалізації діяльності

Розділ 2. Управління процесом реорганізації та ліквідації підприємства

2.1. Менеджмент процесу санації підприємства

2.2. Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання

2.3. Банкрутство підприємства як чинник його реорганізації та ліквідації

Розділ 3. Ліквідація збанкрутілих підприємств (організацій)

3.1. Причини та процедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів господарювання

3.2. Наслідки ліквідації та форми реалізації майна банкрутів

Висновки та пропозиції

Література


Вступ

Актуальність теми дослідження. В Україні зміни економічної системи здійснюються вже більше десяти років, але значна частина суб'єктів господарювання так і не зуміла адаптуватися до сучасних умов. Перед державою постала проблема стиковки реформ на двох рівнях господарювання – макроекономічному та мікроекономічному. Тому в даний час однією із основних перешкод для забезпечення економічного росту стає повільний процес перетворень на рівні промислових підприємств. Для подолання негативних тенденцій, що склалися, необхідно, перш за все, забезпечити реальне реформування підприємств промисловості як основного елемента економічної структури народного господарства.

Сучасний стан промислового сектора економіки характеризується низьким рівнем завантаження виробничих потужностей, високим рівнем фізичного та морального спрацювання, наявністю в структурі активів підприємств витратних об'єктів, низькою конкурентоспроможністю значної частки вітчизняних промислових товарів. Подібні явища свідчать про те, що існує гостра необхідність пошуку ефективних методів адаптації вітчизняних підприємств до умов ринку і досягнення економічної стабільності. У зв'язку з цим стала приділятись велика увага, як на практиці, так і в наукових дослідженнях, розробці і аналізу можливостей застосування різних методів управління змінами. Згідно визначення Н. Тома, концепція такого управління охоплює всі заплановані, організовані та контрольовані зміни в області стратегії, виробничих процесів, структури і культури будь-якої соціально-економічної системи, включаючи приватні та державні підприємства.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого – через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств.

Таким чином, сказане вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти науки управління (менеджменту).

Предмет дослідження – управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства.

Метою курсової роботи є дослідження управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства, а також формулювання висновків і узагальнень, які стосуються означеної теми.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

– дослідити суть процесів створення, реорганізація та ліквідація підприємства;

– охарактеризувати основні елементи управління процесом створення підприємства;

– висвітлити основні елементи управління процесом реорганізації та ліквідації підприємства;

– дослідити процес ліквідації збанкрутілих підприємств (організацій).

Розділ 1. Управління процесом створення підприємства

1.1 Правова основа і послідовність створення підприємства як суб’єкта господарювання

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу.

Підприємство може бути створене шляхом його реорганізації внаслідок виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного або кількох самостійних структурних підрозділів, за рішенням трудового колективу і за згодою уповноваженого органу або власника. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємних зобов'язань і укладених договорів з іншими підприємствами.

Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України. Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з розпорядженням Антимонопольного комітету України та його територіальних управлінь. Розпорядження про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника або уповноваженого ним органу. Розпорядження про примусовий поділ визначає термін створення нових підприємств, який не може бути меншим ніж 6 місяців.

Засновником підприємства є особа, яка має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридична особа. За Законом України "Про власність" (ст. 6) і Господарським кодексом України таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва й іншого майна та уповноважені власником органи, тобто фізичні та юридичні особи, що мають установче право і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками можуть бути "фізичні та юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України".

Засновники реалізують установчі права шляхом обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності; ухвалення рішення про його створення; затвердження у встановленому порядку статуту; передачі безкоштовно на баланс підприємства основних фондів і грошових засобів, що обертаються; формування органів управління, визначення в статуті меж їх повноважень тощо [9, 74].

У тих випадках, коли при створенні підприємства і для його діяльності необхідні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною радою народних депутатів, а у певних випадках – Верховною Радою України.

Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії і представництва без створення юридичної особи й обов'язкової державної реєстрації. У цьому випадку суб'єкт підприємницької діяльності повинен повідомити орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації у свою реєстраційну картку.

Основою створення підприємства і його реєстрації є комплект установчих документів установленої форми, на основі яких підприємство функціонує. Для цього необхідно мати:

– рішення власника майна й уповноваженого органу щодо створення юридичної особи. Якщо власників два і більше, необхідний засновницький договір і протокол зборів засновників;

– статут підприємства, в якому вказується власник, найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, органи управління, порядок їх формування, повноваження і компетенція трудового колективу, порядок придбання майна підприємства, умови його реорганізації та припинення діяльності;

– реєстраційну картку [9, 74].

Державна реєстрація підприємств є обов'язковою юридичною дією при їх створенні і регламентується Господарським кодексом України (ст. 58), а також Положенням "Про порядок державної реєстрації підприємств", затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. Ними е державні органи за місцезнаходженням підприємств, а саме: а) виконкоми міських, районних у містах рад народних депутатів;

б) районних, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.

У випадку зміни форми власності, організаційної форми або назви підприємства воно підлягає перереєстрації, що здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Відмова в державній реєстрації підприємства вважається законною лише за двома підставами: внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства й у випадку невідповідності установчих документів вимогам законодавства.

Не допускається відмова в державній реєстрації підприємств з мотивів її недоцільності.Скасування державної реєстрації підприємства може бути добровільним (за заявою підприємства) або примусовим (на підставі судового рішення господарського суду) у випадках: а) визнання недійсними установчих документів; б) здійснення діяльності, що суперечить установчим документам і чинному законодавству України; в) у випадку несвоєчасного повідомлення підприємством про зміну свого місцезнаходження [9, 76].

Скасування державної реєстрації підприємства припиняє його підприємницьку діяльність і є юридичною підставою для його ліквідації як правового суб'єкта. Статусу юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення всіх заходів щодо ліквідації його як суб'єкта підприємницької діяльності.

1.2 Документи, необхідні для реєстрації суб’єкта господарювання

Усі суб'єкти господарювання (далі – суб'єкти) незалежно від їх організаційно-правової форми та правового режиму майна підлягають обов'язковій державній реєстрації, крім випадків, що прямо встановлюються положеннями ГК. Так, не підлягають державній реєстрації відокремлені структурні підрозділи юридичних осіб, наділені господарською компетенцією (філії, відділення, представництва та інші – див. ч. 17 ст. 58 ГК України), промислово-фінансові групи (див. ст. 125 ГК України).

Державна реєстрація суб'єкта господарювання – це процес легітимації такого суб'єкта (юридичне обов'язкова умова реалізації права на здійснення господарської діяльності), що здійснюється шляхом включення (внесення) запису про суб'єкта в державний реєстр з видачею зареєстрованому суб'єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію. Метою державної реєстрації є: забезпечення державного обліку всіх суб'єктів господарювання; збір та підтвердження достовірних даних про їх правове, майнове та організаційне становище;

здійснення первинного контролю за легітимністю виникнення, зміни та припинення правового статусу суб'єкта господарювання; запобігання неправомірному використанню суб'єктом – юридичною особою у своїй назві найменувань державних органів та органів місцевого самоврядування та похідних від них найменувань, найменувань вже зареєстрованих суб'єктів; чітка ідентифікація (індивідуалізація) суб'єкта у господарському обороті; отримання суб'єктом господарської компетенції. Принципами державної реєстрації є: принцип публічності (прозорості), принцип загальновідомості, принцип достовірності, принцип оплатності, заявний (явочний) принцип.

ГК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються для державної реєстрації суб'єкта господарювання – юридичної особи:

а) рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом. Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Реалізовуючи своє право власності, власник (власники) майна може (можуть) заснувати на його основі суб'єкт господарювання, про що приймається відповідне рішення ним (ними) самим або уповноваженим ним (ними) органом. Таким рішенням є наказ, постанова, розпорядження, рішення, протокол зборів (конференцій) та інші розпорядчі акти, якими відповідно до своїх повноважень власник (власники) майна або уповноважений ним (ними) орган (наприклад, орган, що здійснює управління майном, володіє, користується та розпоряджається ним у межах, визначених власником майна) утворює суб'єкт господарювання;

б) установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб. Перелік, вимоги до оформлення установчих документів визначені у статтях 57 та 82 ГК України;

в) рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом. Випадки коли потрібне таке рішення, чітко визначені антимонопольним законодавством з метою недопущення загрози монополізації економіки України та сприяння розвитку конкурентного середовища у господарському обороті (див. Закон України "Про Антимонопольний комітет України" [58], Закон України "Про захист економічної конкуренції");

г) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта в розмірі, встановленому законом. Для окремих суб'єктів господарювання чинним законодавством встановлюється обов'язкова вимога сплати внеску до статутного фонду засновником (засновниками) до моменту державної реєстрації таких суб'єктів. Так, Законом України "Про господарські товариства" передбачені чотири випадки, коли вимагається наповнення (часткове) статутного фонду суб'єкта господарювання ще до його державної реєстрації: 1) у відкритому акціонерному товаристві – до дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попередніх внесків не менше 30 % номінальної вартості акцій (ст. 30); 2) у закритому акціонерному товаристві – коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між його засновниками, останні повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 % номінальної вартості акцій (ст. 31); 3) у товаристві з обмеженою відповідальністю – до моменту реєстрації товариства кожен із засновників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 % вказаного в установчих документах вкладу (ст. 52); 4) у товаристві з додатковою відповідальністю – до моменту реєстрації товариства кожен із засновників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 30 % вказаного в установчих документах вкладу (ст. 65). Внесення до статутного фонду грошей підтверджується документами, виданими банківською установою, внесення майнових та інших негрошових внесків підтверджується іншими документами (наприклад актами приймання-передачі внеску);

д) реєстраційна картка встановленого зразка. Цей документ є водночас заявою про здійснення державної реєстрації. Саме з реєстраційної картки дані про суб'єкт господарювання вносяться до державного реєстру. Відомості, що містяться в реєстраційній картці, повинні відповідати дійсності, установчим документам та чинному законодавству України. Заявник подає один примірник реєстраційної картки із заповненими відповідними полями, а орган державної реєстрації робить дві її ксерокопії, або, за бажанням заявника, він може самостійно подати три примірники заповнених реєстраційних карток;

є) документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію. Державна реєстрація суб'єктів господарювання платна. Розмір плати встановлюється Кабінетом Міністрів України. Станом на квітень 2004 року діє постанова КМУ № 740 від 25 травня 1998 р., що встановлює плату за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта господарювання – юридичної особи у розмірі семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ), а за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію суб'єкта – потрійний розмір відповідної плати. Доказом сплати коштів за державну реєстрацію є копія платіжного доручення з банківською відміткою у разі сплати реєстраційного збору у безготівковому порядку (переважно сплачується засновниками – юридичними особами); якщо ж оплата проводиться готівкою через каси установ банків України, то доказом сплати коштів за державну реєстрацію є оригінал квитанції або її ксерокопія [14, 99-100].

При створенні відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації та/або корпоратизації в комплекті документів, що подаються для державної реєстрації таких товариств, обов'язково повинен бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, що також документально підтверджує сплату внесків засновника (засновників) такого товариства до статутного фонду суб'єкта господарювання.

Процедура державної реєстрації суб'єктів господарювання – громадян, які мають намір вести підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, однакова для всіх суб'єктів – фізичних осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства). Для державної реєстрації суб'єктів – фізичних осіб передбачено спрощену процедуру та скорочений вичерпний перелік документів, що подаються до органу державної реєстрації заявником, а саме:

а) реєстраційна картка встановленого зразка (відрізняється від картки, що подається для державної реєстрації юридичних осіб), яка є водночас заявою про державну реєстрацію. У разі необхідності реєструючий орган надає безкоштовну допомогу заявникові в заповненні реєстраційної картки;

б) копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі – платнику податків та інших обов'язкових платежів – довідка видається органами державної податкової служби за місцем проживання або місцем праці особи. До реєструючого органу подається ксерокопія такої довідки;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (державна реєстрація суб'єктів господарювання платна). Розмір плати встановлюється КМУ. Станом на квітень 2004 року діє постанова КМУ № 740 від 25 травня 1998 р., що встановлює такі розміри плати: за державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта – фізичної особи – 1,5 НМДГ; за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію суб'єкта – потрійний розмір відповідної плати. Оплата проводиться готівкою через каси установ банків України, доказом сплати коштів за державну реєстрацію є оригінал квитанції або її ксерокопія [14, 100].

Документи, що подаються для державної реєстрації суб'єкта господарювання, мають відповідати дійсності (бути достовірними) і не містити положень, що суперечать чинному законодавству України. Невиконання цих вимог є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації суб'єкта. Відповідальність за недостовірність та невідповідність таких документів законодавству несе власник (власники, засновник/засновники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта господарювання.

Строк державної реєстрації суб'єкта господарювання – не більше десяти днів з дня подання повного комплекту документів, що передбачений нормами ГК України.

Після перевірки наведених у документах відомостей (на предмет їх законності та достовірності) та комплектності пакета документів орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів. Протягом вищевказаного строку з дня надходження документів він зобов'язаний внести дані з реєстраційної картки до державного реєстру суб'єктів господарювання (зробити відповідний запис – провести державну реєстрацію) та видати такому суб'єкту свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка.

1.3 Порядок реєстрації в інших державних установах, що здійснюється після державної реєстрації з метою легалізації діяльності

Усі суб'єкти господарювання після їх державної реєстрації повинні стати на податковий облік в органах державної податкової служби. Порядок взяття суб'єкта господарювання на податковий облік регламентується відомчими нормативними актами Державної податкової адміністрації України (ДПА). Підставою для взяття суб'єкта господарювання на облік у податкових органах є свідоцтво про державну реєстрацію. Після взяття суб'єкта на податковий облік він може відкривати необхідні йому для господарювання банківські рахунки. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку (порядок відкриття рахунків регламентується відомчими нормативними актами Національного банку України (НБУ) [14, 102].

Зареєстровані суб'єкти господарювання ідентифікуються в господарському обороті за допомогою кодів, за якими вони включені до державного реєстру. Такий код обов'язково зазначається на печатках і штампах суб'єкта господарювання та дозволяє усім зацікавленим особам оперативно отримати необхідні загальнодоступні відомості з державного реєстру. Це дозволяє уникати плутанини з індивідуалізацією суб'єктів господарювання (наприклад, якщо у суб'єктів – фізичних осіб тотожні прізвища, імена та по батькові, їх можна розрізнити за допомогою ідентифікаційних кодів).

Державна реєстрація суб'єкта господарювання пов'язана з його легітимацією. Тому діяльність суб'єкта, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, але не зареєстрований, визнається законом нелегітимною, такою, що здійснюється за межами правового поля України, суперечить вимогам суспільного господарського порядку та прямо забороняється нормами ГК України. Кодексом передбачено відповідальність за здійснення незареєстрованим суб'єктом господарювання господарської діяльності – всі доходи, одержані таким суб'єктом, є протизаконними, у зв'язку з чим вони стягуються до Державного бюджету України в установленому законом порядку.


Розділ 2. Управління процесом реорганізації та ліквідації підприємства

2.1 Менеджмент процесу санації підприємства

Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної та з функціональної.

З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб'єкта господарювання чи силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично керувати підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне управління. Зрозуміло, що керівництво підприємства, яке призвело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії, наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько 90% закінчується зміною керівництва.

Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду НБУ, страхнагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських установ чи інших кредиторів, досвідчені менеджери, а також і колишнє керівництво підприємства. Розв'язання питання щодо призначення менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках фінансового оздоровлення [20, 348].

З функціональної позиції менеджмент санації – це система антикризового управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні певних стратегічних чи тактичних цілей.

До функціональних сфер менеджменту санації (рис. 3.1) слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема – фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль:

є) аналіз відхилень.

Рис. 3.1. Завдання менеджменту фінансової санації підприємства


Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її подолання.

2.2 Методичні основи визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб'єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання. У зв'язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд [10, 515]:

Z = – 0,3877 – 1,0736 k зл + 0,579 q пк ,

де k зл коефіцієнт загальної ліквідності;

q пк частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб'єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від'ємного значення коефіцієнта Z і великою – за Z > 1.

Більш обґрунтованою та більш поширеною є п'ятифакторна модель Альтмана.

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів.

Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшись для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

Індекс Альтмана "Z" розраховується за формулою [10, 515]

Z = 3,3К1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5 ,

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 – коефіцієнти регресії, що характеризують міру впливу на індекс "Z";

К1 – характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К2 – відображає дохідність суб'єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації);

К3 – визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

К4 – відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;

К5 – характеризує структуру капіталу та визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс "Z" необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 3.1. Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відповідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу градації індексів. У вітчизняній практиці господарювання застосування моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.

По-перше, коефіцієнти регресії К15 розраховувалися автором за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.

По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливостей господарювання.

По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку коефіцієнта К через недорозвиненість ринку цінних паперів.

Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визначення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення індексу "Z" треба обов'язково розраховувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій).


Таблиця 3.1

Можливість банкрутства підприємства (організації) за Е. Альтманом [10, 516]

Значення індексу "Z" Можливість банкрутства
1,8 і нижче Дуже висока
від 1,81 до 2,6 Висока
від 2,61 до 2,9 Достатньо ймовірна
від 2,91 до 3,0 і вище Дуже низька

2.3 Банкрутство підприємства як чинник його реорганізації та ліквідації

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України "Про банкрутство" під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства – спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан "технічної неплатоспроможності". Це явище можна вже розглядати як банкрутство.

Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5-2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування "ціни підприємства" на найближчу та довгострокову перспективу [10, 507].

Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означає зниження її ціни. Ціна фірми – це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Як дисконтна ставка використовується середньозважена вартість капіталу. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал "зникає". Ось це і є повне банкрутство – банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.

Банкрутство завжди зачіпає інтереси дуже багатьох суб'єктів фінансово-господарських відносин:

– підприємств-кредиторів, які повинні встигнути заявити свої вимоги і претензії для тої о, щоб вони були враховані при погашенні боргів за рахунок майна банкрута;

– найманих працівників, з якими у першу чергу мають бути здійснені розрахунки, а також яким забезпечені певні гарантії при звільненні;

– підприємств, що можуть виступити в ролі санаторів і тому зацікавлені у створенні досконалого механізму банкрутства.

Банкрутство – складний процес, який може бути охарактеризований з різних боків: юридичного, управлінського, організаційного, фінансового, обліково-аналітичного тощо. Власне, процедура банкрутства є кінцевою стадією невдалого функціонування підприємства, якій, зазвичай, передують стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку власних підприємств і найбільш важливих контрагентів та конкурентів [20].

Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин, зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збіг негативних обставин (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.


Розділ 3. Ліквідація збанкрутілих підприємств (організацій)

3.1 Причини та процедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів господарювання

Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі: 1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати [10, 517].

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Головна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійснюються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, судових органів.

На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість – це чиста грошова сума, яку власники (власник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни "упорядкована ліквідаційна вартість" і "вимушена ліквідаційна вартість". За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються.

Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дисконту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Ліпше, вважає Ш. Пратт, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою.

Зарубіжна практика виокремлює певні етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

– перший етап – розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

– другий етап – оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

– третій етап – обчислення обсягів зобов'язань підприємства;

– четвертий етап – визначення різниці між поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства [10, 518].

Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами.

3.2 Наслідки ліквідації та форми реалізації майна банкрутів

Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

– по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації);

– по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

– по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

– по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації) [10, 519].

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідаційної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів.

Висновки

Основні напрями запобігання банкрутства

Заходи по усуненню банкрутства підприємства пов'язані з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.

Все це в значній мірі пов'язано з реформуванням підприємств, під яким розуміється їх структуризація в процесі переходу на прийняті в ринковій економіці принципи функціонування при державній підтримці і стимулюванні. Це передбачає покращання управління, підвищення ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається, підвищення ефективності праці, покращання фінансово-економічних результатів діяльності. Таким чином, успіх реформування підприємства буде визначатись двома групами факторів: ефективністю створених державою умов та стимулів діяльності підприємства і запобіганням кризових явищ в економіці, а також ефективністю заходів, що приймаються підприємством по залученню і використанню ринкових механізмів і інструментів.

Таким чином, цілями антикризової стратегії підприємств повинні бути:

– забезпечення ліквідності і платоспроможності підприємства на підставі оптимального поєднання власних і залучених джерел засобів;

– отримання прибутку і забезпечення відповідного рівня рентабельності, достатнього для задоволення всіх своїх потреб при здійсненні основної, інвестиційної і фінансової діяльності [20, 259].

Для цього держава повинна проголосити, що її головною метою є макроекономічне регулювання і боротьба з інфляцією на основі підтримки національного виробництва. Тому необхідно:

– розробити систему економічних і фінансових показників на всіх рівнях, а також підтримки базових галузей економіки;

– створити умови, що забезпечують підприємствам можливість заробити практично відсутні в них власні оборотні засоби;

– прийняти економічні заходи, що розширюють можливість підприємств по використанню залучених засобів, для цього необхідно понижувати облікову ставку НБУ до світового рівня, ввести державну гарантію за деякими кредитами для окремих підприємств;

– прийняти ефективні заходи щодо різкого скорочення неплатежів по залученню таких ринкових інструментів як комерційний кредит, вексель, чек;

– змінити податкову політику, спрямувавши її на стимулювання виробництва та інвестицій;

– визначити ступінь ліквідності і платоспроможності підприємства;

– спрямувати митну політику на захист національного виробника і конкурентноздатних товарів [20, 260].

Вибір стратегії попередження банкрутства і ефективність заходів підприємств по залученню ринкових механізмів залежить від системи управління фінансами на підприємстві.

Вона, в свою чергу, визначається стратегічними цілями і тактичними задачами діяльності підприємства. Основою цієї системи повинен бути фінансовий аналіз, за результатами якого підприємство має можливість робити регулярну оцінку фінансового стану. Головні напрями цього аналізу наступні:

– оцінка стану майна підприємства та джерел його формування, а також показників структури капіталу;

– оцінка стану оборотних засобів, визначення їх достатності і на цій основі типу фінансового стану;

– виявлення тенденцій, пов'язаних з оборотністю засобів підприємств;

– визначення ступеня ліквідності і платоспроможності підприємства;

– виявлення тенденцій рентабельності на основі системи показників.

Головне в стратегії запобігання банкрутства підприємства, у вирішенні проблем ліквідності і платоспроможності полягає в професійному управлінні оборотними засобами. З одного боку, це передбачає оптимізацію джерел оборотних засобів на підставі виробленої стратегії, а з другого – розміщення цих засобів між матеріальними активами, а також у галузі виробництва і обігу. Велику роль в цьому відіграє правильний вибір кредитної політики, пов'язаний з використанням кредиту в якості фінансового важеля. В той же час при існуючій обліковій ставці це практично неможливо.

Частиною управління оборотними засобами є управління дебіторською і кредиторською заборгованістю. Важливим механізмом такого управління є активне використання товарних векселів, що не завжди можливо в сучасних умовах.

Однією з цілей фінансової стратегії підприємств є отримання прибутку і забезпечення рентабельної праці. В основі цього лежить аналіз і управління взаємозв'язком "Витрати – Обсяг – Прибуток", що пропонує широке залучення на підприємстві управлінського обліку.

В сучасних умовах регламентує процедуру банкрутства та ліквідації підприємств Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" прийнятий 30 червня 2000 року. Завдяки цьому з'явилась реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних підприємств, повернення боргів кредиторам, залучення реальних інвесторів шляхом застосування процедури банкрутства.

Ідеологія закону відображена у новій назві: "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Передбачені законом механізми спрямовані передусім на усунення у ході реформування економіки перешкод, пов'язаних із ідеологічною заангажованістю щодо самого поняття "банкрутство" . Важливо, що закон надає змогу боржникам провадити розрахунки за своїми зобов'язаннями різними способами, – це сприяє відновленню вітчизняного виробництва.

Опрацювавши і дослідивши управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства, можна зробити наступні висновки:

1. Технологія створення підприємства (фірми) незалежно від форми власності охоплює ряд послідовних етапів.

2. Підприємство може припинити свою діяльність у випадку його ліквідації або реорганізації за рішенням власника, при участі трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, за рішенням суду або арбітражу.

3. Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу. Підприємство може бути створене шляхом його реорганізації внаслідок виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного або кількох самостійних структурних підрозділів, за рішенням трудового колективу і за згодою уповноваженого органу або власника. Створення підприємств шляхом виділення здійснюється зі збереженням за новими підприємствами взаємних зобов'язань і укладених договорів з іншими підприємствами.

4. Усі суб'єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та правового режиму майна підлягають обов'язковій державній реєстрації, крім випадків, що прямо встановлюються положеннями ГК. Державна реєстрація суб'єкта господарювання – це процес легітимації такого суб'єкта (юридичне обов'язкова умова реалізації права на здійснення господарської діяльності), що здійснюється шляхом включення (внесення) запису про суб'єкта в державний реєстр з видачею зареєстрованому суб'єкту офіційного свідоцтва про державну реєстрацію.

5. Усі суб'єкти господарювання після їх державної реєстрації повинні стати на податковий облік в органах державної податкової служби. Порядок взяття суб'єкта господарювання на податковий облік регламентується відомчими нормативними актами Державної податкової адміністрації України (ДПА).

6. До функціональних сфер менеджменту санації слід віднести такі:

а) постановка цілей;

б) формування та аналіз проблеми (головна проблема – фінансова криза);

в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);

г) прийняття рішення;

д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);

е) контроль:

є) аналіз відхилень.

7. Закон України "Про банкрутство" під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

8. Заходи по усуненню банкрутства підприємства пов'язані з ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.

9. Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі: 1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.


Література

1. Господарський кодекс України.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 692 с.

3. Білик М.Д. Управління фінансами підприємств. – К.: Знання, 1999. – 362с.

4. Бойчик М.І., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємства. – Львів: Сполом, 1998. – 212 с.

5. Бригхем Ю., Гапенски Л. Финансовый менеджмент: Полный курс: В 2-х т. / Пер. с англ. под ред. В.В. Ковалева. СПб. : Экономическая школа, 1998. Т. 1. – 497 с.

6. Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 788 с.

7. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. – К.: КНЕУ, 2000. – 392 с.

8. Глухов В., Бахрамов Ю. Финансовый менеджмент. – СПб: Питер, 1995.– 628 с.

9. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. – К.: Кондор 2003. – 400 с.

10. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

11. Економіка підприємства: Навч. посіб. / А. В. Шегда, Т. М. Литвиненко, М. П. Нахаба та ін.; За ред. А. В. Шегди. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2002. – 335 с.

12. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Кондор, 2003. – 364 с.

13. Крайник О.П., Клепикова З.В. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. – Львів: Інтелект, К.: Дакор, 2000. – 260 с.

14. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, B.C. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.

15. Нікбахт Е. , Гропеллі А. Фінанси / Пер з англ. – К.: Вік, Глобус, 1992. – 569 с.

16. Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. – К.: Знання, 2001. – 462 с.

17. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

18. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. – Луцьк: Ред. – вид. відд. "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 456 с.

19. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. – 360 с.

20. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. д.е.н., проф. Г.Г. Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 268 с.

21. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.

22. Фінансова діяльність підприємства. – К.: Либідь, 1998. – 546 с.

23. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2002. – 384 с.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:07:52 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:36:06 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Управління процесом створення, реорганізації та ліквідації підприємства

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151072)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru