Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Тлумачення норм права

Название: Тлумачення норм права
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 23:11:05 09 октября 2010 Похожие работы
Просмотров: 986 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

КРИМСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра загальнотеоретичних правових дисциплін

Курсова робота з теорії держави і права

« Тлумачення норм права»

м. Сімферополь, 03.04.2010


Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика норм права як різновид соціальних норм

1.1 Поняття й ознаки правової норми

1.2 Форма внутрішнього змісту правової норми

Розділ 2. Тлумачення норм права, як юридична діяльність

2.1 Поняття тлумачення норми

2.2 Способи тлумачення правових норм

2.3 Види тлумачення правових норм

2.4. Основні функції тлумачення норм права

Висновок

Література


Вступ

Тлумачення правових норм являє собою малу частку загальної теорії права. Проте значення цієї теорії досить велике, адже без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм неможливе регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення права має соціально – політичну направленість, так як воно зв’язане з вираженням в праві волі пануючого класу. У демократичному суспільстві тлумачення норм права має на меті правильне застосування змісту норм права до конкретного випадку життя. Правильне застосування норм права неможливе без чіткого уявлення про зміст дійсних правових норм, видати новий акт або систематизувати його неможливо без знання дійсної волі законодавця. Тлумачення правових норм – це така стадія застосування права, в якій вже відомі факти про необхідності тлумачення, способи, засоби, форми завдяки яким ця норма буде застосовуватися вірно, яка в свою чергу вимагає глибокої юридичної кваліфікації інтерпретатора.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. У сучасному суспільстві виділяються три основні причини тлумачення:

1. недосконалість законодавства;

2. системність права;

3. необхідність дедукції;

Недосконалість законів приводить до двозначності. Тлумачення в цьому випадку може привести навіть до скасування тієї чи іншої норми, що викликає двозначне розуміння закону.

Право - це складна взаємозалежна система. Кожна правова норма не може працювати сама по собі. Наприклад, у процесі усиновлення задіюється і цивільне право і процесуальне та ін.

Третя причина виникає від того, що закон безособовий. Тлумачення, таким чином, виходить від закону стосовно до приватної особи. Наприклад, при усиновленні діють норми сімейного права, цивільного, процесуального права, що призначені для всіх, але в конкретному випадку працюють для однієї приватної особи.

У такий спосіб можна сказати, що тлумачення являє собою “акт інтелектуально-вольової діяльності по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права в їх найбільш правильній реалізації”, а об'єктом пізнання й інтерпретації є не наміри і мотиви законодавця, що залишилися за межами створеного їм акта, а державна воля, об'єктивно закріплена в писемній формі.

Необхідність чіткого розуміння змісту чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знань справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і т.д.


Розділ 1. Характеристика норм права як різновид соціальних норм

1.1 Поняття й ознаки правової норми

Норма права — це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права — це й не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системообразуючих процесів з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права як частини системи в тім або іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права — це загальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Будь-яке державне-організаційне суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).

По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.

Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів «прицінювався» покупець, вибираючи ту або іншу річ, який час він на це затратив. Усе це — сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Або інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуткий до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає все індивідуальне, що не має відносини до характеристики даного діяння як такого.

Отже, норми права містять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (учинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.

По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який її характер: заборона, або дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що вона їм установлене, в передбачені і міри примуса у випадках його порушення.

По-третє, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

По-четверте, норма права — загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (або реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.

Норма права, звичайно, не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що утримується в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло повноважених зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права абстрактна модель поводження припускає її кількаразову дію, а отже, і «захопити» у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.

По-п'яте, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такою, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, збитки, заподіяні громадянину або юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, у тому числі видання не відповідного закону або іншому правовому акту акта державного органа або органа місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Україною. Тут типовий приклад норми права як формально визначеного правила, що означає повноту й точність указівки на ознаки правила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків громадянину або юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому що вона постійно впливає на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для кого завгодно.

Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права — загальне й загальнообов'язкове правило поведінки.

По-шосте, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Вона формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної й правової культури, моральних і політичних установок, ориентації держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.

Норма права — правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недалекій історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР (правда як ми вже знаємо з історії СРСР формально тільки все дозволяв, а на практиці все по іншому). Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. посередньо

Таким чином, норма права — це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства й держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.

Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням — моделлю суспільних відносин, що відображає інтереси суспільства в розвитку даного відношення.

Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.

У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній «істинності»; упорядкування їхньої структури й системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, що дозволяють домагатися удосконалювання норм права, є:

1) Точне відображення в правових розпорядженнях закономірностей розвитку державно-правової надбудови;

2) Відповідність норм права вимогам моралі й правосвідомості;

3) Дотримання вимог системності (несуперечності) і інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

4) Облік у процесі нормотворення загальних принципів регулювання й керування суспільними процесами.

Таким чином, підведемо короткі підсумки:

а) норма права може бути визначена в якості вихідних від держави й охоронюваного їм загальнообов'язкового правила поведінки, що закріплює за учасникам суспільних відносин даного виду юридичні права і накладає на них юридичні обов'язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поводження людей, їхніх колективів;

в) правова норма — правило абстрактного, узагальненого характеру, первинний елемент права як системи;г) правова норма — державно-владне розпорядження;

д.) правова норма — явище широке, багатопланове й у те ж час конкретне.

1.2 Форма внутрішнього змісту правової норми

Структура норм права - це внутрішня будова норм права, яка має свій вираз у її поділі на складові елементи частини, які пов’язані між собою.

Будучи "клітинкою" права, норма в той же час є складне утворення, що має власну структуру.

Традиційно вважається, що норма права складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції й санкції.

Гіпотеза - така частина правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сферу й межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких і реалізується норма. У залежності від кількості обставин, позначених у нормі, гіпотези бувають прості і складні. За ступенем визначеності змісту вони поділяються на:

1) Визначена гіпотеза - вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає у дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми.

2) Не повністю визначена гіпотеза - містить формулювання в загальній формі “у необхідному випадку”.

3) Відносно визначена гіпотеза - обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Диспозиція така частина правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов’язках суб’єктів. Це центральна, основна частина юридичної норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму поведінку суб’єкта.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правовідносини. За складом вона буває: проста, або складна. По способі викладу диспозиція може бути:

1)Визначеною закріплює однозначне правило поведінки.

2)Неповністю визначеною - указує лише на загальні ознаки поведінки.

3)Відносно визначеною - указує на права й обов’язки суб’єктів, але надає можливість для їхнього уточнення залежно від конкретних обставин.

Санкція - частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання обов’язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільно небезпечної - шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції – забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.

За складом вона поділяється на: просту, або складну. По ступені визначеності санкції підрозділяються на абсолютно визначені (точно зазначений розмір штрафу), відносно визначені (позбавлення волі на термін від трьох до десяти років), альтернативні (позбавлення волі на термін до трьох років, або виправні роботи на термін до одного року, або штраф).

Якщо звернутись до статей нормативно-правових актів (законів, нормативних актів виконавчої влади), то при аналізі їх ми не завжди виявимо всі три елементи правової норми. Так, у статтях Конституції містяться, як правило, диспозиція й гіпотез, санкція - відсутня. У статтях кримінального закону гіпотеза й санкція - у повному обсязі, а диспозиція може бути відсутня. Це підтверджує, що норма права й стаття нормативного акта не збігаються. Елементи правової норми (диспозиція, гіпотеза, санкція) можуть бути розміщені в різних статтях одного і того ж нормативного-правового акта, а інколи у статтях різних нормативно - правових актів. Такий стан, обумовлений тим, що норми права мають неоднакові форми, способи виразу, але вони при цьому зберігають логічну структуру.

Приклади гіпотези, диспозиції, санкції

1) “Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)”.

2) “Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція)”.

3) (Ст. 364 КК України): “Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (due-позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом інтересам або правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними работами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)”.


Розділ 2. Тлумачення норм права, як юридична діяльність

2.1 Поняття тлумачення правових норм

Термін «тлумачення» (інтерпретація) багатозначний. Поняття «інтерпретація» (лат. interpretatio – роз’яснення) розкривається через роз’яснення, розкриття суті якого-небудь явища і вживається неоднозначно. Інтерпретація в широкому значенні (sensu largo) – це можливість позначити знаки, які передаються одним сприйняттям іншому і засвоюються через зовнішні прояви (тексти, жести тощо). Інтерпретація у вузькому значенні слова (sensu stricto) – це роз’яснення неоднозначно зрозумілих суб’єктами пізнавальної діяльності письмових текстів і розкриття їх основоположного змісту.

В гуманітарних науках за допомогою тлумачення позначається спосіб пізнання різноманітних об’єктів людської культури, чи розуміння мовних, письменних джерел. Відомий російський юрист Н.М. Коркунов зазначав: «Тлумачення, як і критика, не становить виключної приналежності юридичних наук, а навпаки, воно зустрічається у всіх науках, які мають справу з письмовими джерелами, наприклад в історії, богословії».

Саме в останньому значенні вживається даний термін, коли річ йде про тлумачення права. Але сам термін «тлумачення права» можна розуміти: по-перше, як певний розумовий процес, спрямований на встановлення значення норми права. В такому розумінні тлумачення права знаходить своє відображення в сукупності способів його інтерпретації. По-друге, під тлумаченням розуміється результат вказаного розумового процесу, вираженого в сукупності суджень, в яких розкривається, відображається зміст тлумачення норм[1] .

В юридичній літературі немає єдиного розуміння у відношенні об’єкта тлумачення, об’єму і виду тлумачення, його наслідків. Одні автори застосовують термін «тлумачення права», інші вважать що тлумаченню підлягає не право чи система норм, а відповідний нормативно-правовий акт і вживають термін «тлумачення закону» чи «тлумачення нормативно-правового акту». Але більшість авторів вживає термін «тлумачення норм права».

В теоретичній літературі немає однозначного розуміння терміну «тлумачення права», «тлумачення норм права», їх об’єму, змісту. Тлумачення права, на думку А.С Шабурова – це інтелектуально-вольова діяльність по встановленню первинного змісту правових актів з метою їх реалізації і вдосконалення. А.С. Погорілкін визначав тлумачення норм права як діяльність державних органів, посадових осіб, громадських організацій, направлену на встановлення змісту норм права, на розкриття вираженої в них волі соціальних сил, які перебувають у владі.

А.В. Осінов визначав тлумачення права як складну і багатогранну діяльність різних суб’єктів, яка являє собою інтелектуальний процес, напрямлений на пізнання і роз’яснення правових норм. На думку В.М. Сирих, «Тлумачення – це пізнавальна діяльність, що реалізується з метою встановлення змісту норми». Р.В. Енгібарян і Ю.М. Краснов пишуть: «Діяльність, напрямлена на встановлення змісту юридичних норм, називається тлумаченням норм права».Це найкоротше визначення норм права яке давали в юридичній літературі.

Тлумачення правових норм є основною запорукою їх правильного застосування і рішення по юридичній справі – раціональний акт органа державної влади, в якості такого пропонував роз’яснення значення юридичного правила поведінки. Якщо право реалізуюча діяльність має офіційний характер, державний орган, який застосовує норму, не тільки роз’ясняє собі її значення, але й тлумачить її усім, кого ця справа стосується[2] .

У процесі тлумачення правових норм відбувається її з’ясування особою, яка реалізує її тлумачення. З’ясування це процес розуміння, осмислення змісту норм «для себе». Кожен хто тлумачить норму права керується своєю правосвідомістю, знанням правил мови, смислу і значення термінів і понять, що використовуються у тексті нормативно-правового акту. За допомогою прийому тлумачення інтерпретатор вивчає норму права, пізнає її зміст, отримує уявлення про неї. Знання прийомів інтерпретаційної діяльності береже від помилок, поверхневого і одностороннього вияснення смислу норм, допомагає виробляти правильний підхід до їх аналізу. З’ясовуючи смисл і соціальне призначення правових норм, інтерпретатор досліджує: 1) саму норму; 2) її правові зв’язки, тобто взаємозв’язки з іншими юридичними приписами і правовими принципами; 3) її поза правові зв’язки з іншими суспільними явищами». З’ясування характеризує гносеологічний аспект тлумачення; що направлений на пізнання права. Це внутрішній розумовий процес, який проходить у свідомості суб’єкта, який застосовує правову норму. Це роз’яснення для себе і воно тому й немає зовнішніх форм вираження. З’ясування – необхідна умова реалізації права у всіх його формах: при дотримання, використанні, дослідженні. Від правильності, повноти і юридичної точності з’ясування правових норм у багато чому залежить ефект реалізації права.

Тлумачення - з’ясування містить правові норми складається із чотирьох взаємозв’язаних процедур:

а) встановлення достовірності правового акту, підлягаючого вивченню;

б) з’ясування тексту нормативно-правового акту;

в)вияснення волі правотворчого органу вираженого в тексті нормативно-правового акту, чи його духу;

г) будуванні логічної структури правової норми на основі нормативно-правових приписів, які містяться в тексті акту.

З’ясування правової норми значно ефективніше реалізовує особа, яка володіє високою загальною ерудицією, професійною підготовкою до сприйняття юридичного тексту. Індивідуально засвоєні навики і уміння юриста дозволяють йому як правило, досить швидко і грамотно засвоїти смисл того чи іншого правового припису. І навпаки, низька правова культура особи не дозволяє йому з’ясувати зміст правових норм.

Роз’яснення – друга частина єдиного процесу тлумачення права. Воно – продовження розумової діяльності по з’ясуванню правових приписів і адресовано уже не до себе, як при з’ясуванні, а до інших учасників соціальних зв’язків. При роз’ясненні об’єктивуються результати з’ясування правових норм, які знаходять свій вираз в офіційних актах, документах, порадах, рекомендаціях. Вони матеріалізуються в усній або письмовій формі. Тлумачення у вигляді роз’яснення норм права, які реалізуються державними органами і посадовими особами, нерідко становлять важливу частину їх діяльності і сприяє усуненню незрозумілості і можливих помилок у правозастосовчій діяльності. Наприклад, робота Конституційного Суду України по роз’ясненню положень Конституції і законів України є однією із його найважливіших функцій. Серед суспільних структур у право роз’яснювальній роботі особлива роль належить адвокатурі. Результати роз’яснення державних органів підлягають оформленню у вигляді офіційного акту і є обов’язковими для осіб, яким дано таке тлумачення. З’ясування і роз’яснення – дві взаємопов’язані сторони тлумачення

«Тлумачення – роз’яснення» - діяльність по викладенню і доведенню до відома інших осіб пізнаного смислу права. «Ця діяльність можлива лише після з’ясування смислу права інтерпретатором «для себе». Роз’яснення виступає, по-перше, як інтелектуально-вольовий процес інтерпретації і, по-друге, як його результат у вигляді акту тлумачення. Воно розкриває, «розпредмечує» попередню пізнавальну діяльність у формі суджень, понять, умовиводів. Ціль роз’яснення – словесно обумовлене значення інтерпретуючих норм (шляхом конкретизації правових потреб, розширення їх змісту до рівня додаткової ясності)».[3]

Тлумачення норм, як правило, пов’язано з вирішенням конкретної ситуації. Пропонуючи тлумачувальну норму до відповідного випадку, суб’єкт тлумачення встановлює чи вона може бути застосовувана до даного випадку. Тим самим він пізнає правову норму. Тісне переплетіння тлумачення закону і дослідження фактичних обставин справи, яке підлягає вирішенню, дозволяє зрозуміти смисл відповідних положень, термінів, їх застосування до певної категорії справ. Конкретні факти допомагають вияснити певні аспекти досліджуваної норми, які не завжди видимі при ізольованому її розгляді.

Специфіка тлумачення, як процесу пізнання визначається особливостями об’єкту пізнання (норм права). Правові норми не відносяться до матеріальних, речових об’єктів, їх зміст недоступний безпосередньому сприйняттю за допомогою органів чуття. Їх неможливо побачити, оскільки видно лише знаки відповідної мови, яка нічого не скаже суб’єкту, незнайомого з даною мовою. Тільки розум може зрозуміти значення правової норми. У процесі тлумачення інтерпретатор розмірковує, умовиводить, спираючись на одні знання, виводить інші, що відображають зміст норм права. Тлумачення як форма інтелектуальної діяльності, знаходить своє вираження у мовні формі. Потрібно врахувати й те, що кожна норма права є частиною правової системи і зв’язана з іншими нормами права. Правові норми мають свій ґенез (походження), знання про яке також використовують і при тлумаченні.

На процес реалізації правових приписів впливають багато факторів. Відповідно, їх потрібно враховувати при тлумаченні. Таким чином, у процесі тлумачення смисл правових норм сприймається через знання мови, на які вони сформульовані, знанні про системи зв’язків норм права, знання про їх походження. Тлумачення як процес пізнання – це не тільки об’єктивний процес, оскільки суб’єкт пізнання не залежить від пізнавального суб’єкту, але й суб’єктивний, або він реалізується конкретним суб’єктом, а його результат знаходить вираз у суб’єктивних формах мислення (поняття, судження). Суб’єкти, які реалізують тлумачення права мають різні розумові здібності, рівень професійної підготовки, індивідуальний досвід. Ці властивості можуть бути джерелом помилок, одностороннього, неправильного розуміння норм права. Суб’єкт тлумачення є носієм відповідної ідеології, правосвідомості, моралі, представником певного класу. Все це впливає на результати тлумачення[4]

Проблема тлумачення виходить за рамки чи правозастосування реалізації права. По-перше, вона має самостійне значення в процесі наукового чи повсякденного пізнання державно-правового життя. По-друге, необхідність чіткого представлення про зміст діючих норм виникає в ході правотворчих робіт. Ні видати новий акт, ні систематизувати наявні не можна без знання справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження.

Об'єктом тлумачення є закони і підзаконні акти, Важливе значення мають не тільки сформульовані в них норми, але і преамбули актів, інші правоположення, що містяться в них.

Предметом тлумачення є історична воля законодавця (нормодавця), виражена в законі (у нормативному акті). Воля законодавця часу застосування закону також враховується, тому що в тілі тлумачувальних актів можуть міститися норми, чи прямо побічно змінюють зміст попередніх актів. Історія різних держав дає приклади такої практики, коли під видом тлумачення проголошувалися нові норми. Режим твердої законності і нормальний правопорядок у принципі виключають змішання правотворчої і правороз’яснювального процесів.

Тлумачення права, взяте в єдності його змісту (з'ясування та роз'яснення), виражається у встановленому акті, який є оболонкою процесу пізнання й пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність щодо з'ясування та роз'яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення і особливому акті.

Більш глибокий аналіз дозволяє охарактеризувати тлумачення права як специфічну діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний фактор правової культури, момент існування та розвитку права, необхідну умову правового регулювання.

Необхідність тлумачення як процесу має місце і в деяких інших сферах людської діяльності, коли текст не може бути доступний, зрозумілий без відповідних операцій щодо інтерпретації термінів, мовних знаків (переклад текстів з однієї мови на іншу, інтерпретація нотних знаків, хімічних формул та ін.).

На відміну від інших видів тлумачення, тлумачення права — особлива діяльність, його специфіка обумовлена цілою низкою чинників:

· ця діяльність пов'язана з інтерпретацією не довільних письмових джерел, а правових актів. Об'єктом її є право — специфічна реальність, яка наділена особливими ознаками, властивостями, принципами функціонування;

· тлумачення в праві має за мету реалізацію правових приписів;

· в установлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними органами;

· реалізація тлумачення, коли йому необхідно надати обов'язкового значення, закріплюється в спеціальних правових (інтерпретаційних) актах.

Особливий характер тлумачення в праві вимагає не тільки специфічних способів і технологій тлумачення, а й відповідного методологічного підходу.

Перш за все потрібно мати на увазі подвійну природу цього явища. Право, в силу притаманної йому формальної визначеності, вміщено в актах — формальних, письмових джерелах. Із цих позицій тлумачення права відрізняється від тлумачення інших письмових документів. У всіх випадках читання будь-якого тексту зводиться до оволодіння цим текстом, до розуміння змісту, що міститься в ньому, тими, хто його читає. Проте, слід мати на увазі, що коли б тлумачення в праві зводилось тільки до розуміння текстів правових актів, воно б не мало особливого значення.

Особливістю права є його дійовий характер. Норми права живуть, коли вони виконуються, реалізуються в поведінці людей. Однак реалізація формального правового імператива можлива лише у випадку розуміння адресатом його змісту, переходу його у внутрішнє бажання, свідомість індивіда. Не випадково, для права характерна презумпція знання закону — припущення, що суб'єкти права, його адресати «знають» (тобто, усвідомлюють, розуміють) зміст правових приписів. А це неминуче припускає їх тлумачення.

Звісно, що з'ясування змісту правових приписів можливе і поза зв'язком із їх реалізацією. Таким є наукове тлумачення стародавніх джерел права («Законів Хаммурапі», «Руської Правди»). Проте таке з'ясування текстів нормативних актів нічим не відрізняється від розуміння змісту інших письмових джерел. Наприклад, «Закони XII таблиць» як стародавню пам'ятку римського права вивчають і розуміють не за текстом самого акта, а за цитатами й переказами більш пізніх авторів. Таке тлумачення не може бути охарактеризовано як специфічна діяльність юристів.

Суть тлумачення як специфічної діяльності полягає в особливостях самого права як суспільного явища. Ці властивості такі, що викликають необхідність тлумачення. Це — нормативність, загальнообов'язковість, системність, формальна визначеність, державний примус.

Основу права складають норми — правила загального характеру. Причому нормативність права особливого роду, оскільки це рівний масштаб, який застосовується до фактично нерівних людей. Оскільки закон загальний, а випадок, до якого він застосовується — одиничний, суб'єкти, які його реалізують - індивідуальні, то необхідне тлумачення загальної норми, виявлення того, чи можливе використання її в конкретному випадку і щодо конкретних суб'єктів.

Право — це специфічне суспільне явище, що має свої закономірності розвитку, форми прояву та реалізації, структуру конструкцій, принципи, способи, типи регулювання та ін. Зазначені особливості водночас вимагають особливої діяльності щодо з'ясування змісту права. Мова йде не тільки про тлумачення розуміння спеціальних юридичних термінів, а й про врахування особливостей правового регулювання.

Необхідність тлумачення в праві викликана і можливими протиріччями між його формою і змістом. Зміст права знаходить своє вираження у нормативно-правових актах, які не завжди правдиво відображають волю законодавця. Низький рівень юридичної техніки, недоліки технічного порядку призводять до проблем, протиріч, викривлення змісту права. У таких випадках тлумачення — умова пізнання справжнього змісту юридичних приписів.

У літературі висловлювалась думка, що тлумаченню повинні піддаватись тільки незрозумілі норми. Зрозумілі ж не вимагають тлумачення. Такий підхід, на нашу думку, є спірним. Адже для визначення, чи є та чи інша норма зрозумілою, потрібно її з'ясувати, розтлумачити.

Тлумачення норм права обумовлено двома чинниками:

1) необхідністю та потребами правозастосувальної діяльності державних та інших уповноважених суб'єктів;

2) потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичної науки, що аналізує й узагальнює правові поняття.

У процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється значення нормативних приписів, їх основна мета та соціальні спрямованість, місце в системі правового регулювання.

Тлумачення не вносить і не може внести поправки, доповнення чи зміни в правові норми. Воно має на меті дослідження існуючого конкретного правового припису. Тож зрозуміло, що орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, в яких застосовується правова норма, так і її вплив на суспільну свідомість. Однак це не означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов виникнення нових потреб соціально-економічного, господарського розвитку, можна відходити від точного змісту правових нормі надавати нормам такого змісту, який би мав зовсім інше значення ніж той, який вкладений у них законодавцем.

Розрізняють тлумачення індивідуального та загального правового регулювання.

Тлумачення актів індивідуального правового регулювання виражається у встановленні оригінального змісту, який є у конкретних рішеннях і констатаціях Воно завжди стосується одиничних конкретних суспільних відносин і здійснюється як самим органом, який прийняв рішення щодо тієї чи іншої юридичної справи, так і іншими особами.

Тлумачення актів загального правового регулювання передбачає, у першу чергу, виявлення оригінального змісту і призначення, які є у цих нормативних приписах, їх зв'язків і способів єднання, юридичної сили та природи.[5]

2.2 Способи тлумачення правових норм

При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватися різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).

І. Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення називають «словесне», «філологічне», «текстуальне». Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об'єму різні. Наприклад, термін «філологічне» дуже широкий по своєму об'єму, а термін «текстуальне» означає скоріше об'єкт, а не спосіб тлумачення. В окремих випадках спеціалісти пропонують називати «мовний спосіб тлумачення». Така пропозиція також невдала, тому що всі способи і види тлумачен ня здійснюються при допомозі мови. В зв'язку із цим доцільно зберегти назву даного способу тлумачення як «граматичний».

Цей спосіб тлумачення вимагає від інтерпретатора знання літературної мови народу, оскільки законодавець в процесі правотворчості використовує офіційну державну мову, яка склалась історично і офіційно закріплена в Законі «Про мови» від 28 жовтня 1989 р. В процесі правотворчої діяльності законодавець із багатьох значень слів вибирає якесь одне і використовує його в тексті нормативного акту. В зв'язку із цим інтерпретатор повинен знати синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Найбільшу актуальність в процесі тлумачення має визначення значень сполучень дієслів і прикметників. Найбільш часто використовуються поєднуючи або розмежовуючи союзи по своєму значенню: «і», «також», «або», «чи» тощо. При тлумаченні іноді недостатньо встановити значення слова, а потрібно зробити логіко-фаматичний аналіз речення.

В будь-якій мові може бути від 10 до 100 тис. загальновживаних слів, і всі вони можуть бути використані в законодавстві. Разом із тим, в нормативно-правових актах використовуються спеціальні терміни із різних галузей знань: економіки, медицини, техніки. Їх значення можна знайти в відповідних словниках і енциклопедіях. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правову термінологію, теорію права і окремих галузей права. Проте сьогодні синонімія, тобто паралельне використання двох і більше слів для позначення того самого поняття — звичне явище в українській правничій термінології. Мирно співіснують, навіть у межах одного правничого тексту. Наприклад, «вогнепальна зброя» та «вогнестрільна зброя», «крайня необхідність» та «крайня потреба», «строк» і «термін» тощо. Як бачимо, проблема існує, а тому інтерпретатор повинен знати добре синтаксис, морфологію, літературну мову, практику слововживання. Крім того, інтерпретатор повинен знати і розуміти правничу термінологію, теорію права й окремі галузі права.

Слід мати на увазі, що, окрім викладених вище питань розбудови правничої терміносистеми, якнайактивнішого вирішення потребує і проблема унормування українського правопису.[6]

Спеціалісти, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформулювали деякі загальні правила граматичного тлумачення. До них можна віднести такі правила:

1) Словам і виразам закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В міжнародному праві це правило називається «золоте правило тлумачення».

2) Якщо є легальна деменція терміну, або якщо законодавець іншим чином визначив його значення, то в цьому значенні і повинен розумітися термін, не зважаючи на його інше значення в звичайній мові.

3) Значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі права, не можна розповсюджувати на інші галузі.

4) Якщо в законі не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, то їм слід надавати те значення, в якому вони вживаються в юридичній практиці і науці.

5) Якщо в законі використані технічні чи інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм слід надавати те значення, яке вони мають в відповідних галузях знань.

6) Ідентичним формулюванням в рамках одного і того ж акту не можна надавати різне значення, якщо із цього акту не витікає інше.

7) Не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне й теж значення.

8) Недопустимо таке тлумачення значення норми права, при якому її окремі слова і вирази оцінювались би як зайві.

9) Словам і виразам закону слід надавати те значення, в якому вони вживаються в період видання закону.

10) Значення складних виразів необхідно встановлювати відповідно з синтаксичними правилами мови, на якій сформульована інтерпретаційна норма.

11) При тлумаченні тексту закону, викладеного не на основі першоджерела, слід звертатися до тексту першоджерела. Завдання тлумачення і його успішного розв'язання залежить як від знання суб'єкта пізнання (законодавця), який формулює норму у вигляді статті, так і від правозастосовувача, який використовує текст нормативно-правового акта, керуючись загальномовними нормами, а також і від техніко-юридичної досконалості самого тексту.

Загальномовні норми потребують:

1) розмежування сполучників єднальних і розділових, якими користувався законодавець у текстах статей із простими,

складними і альтернативними гіпотезами, диспозиціями та санкціями;

2) урахування доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників. Наприклад, текст «виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо... вчинила злочин...» (ст. 27 Кримінального кодексу України) тлумач розуміє так: суб'єкт злочину не може відповідати за дії, що скоєні іншими учасниками злочину. Використовуються також спеціалізовані терміни як певний засіб законодавчої техніки. Отже, тлумачення норм передбачає урахування особливостей мови права та відповідних правил мовного тлумачення. Наприклад, якщо терміни використовуються в тексті, то вони мають значення, тотожне тому, яке вони мають у літературній мові; значення терміну, що використовується в будь-якій галузі права, не може вільно поширюватися на інші галузі (наприклад, поняття «член родини » в житловому і шлюбно-сімейному законодавстві мають різний зміст, юридичний статус і сферу використання). Неприпустимо тлумачити норми, ігноруючи окремі слова, оскільки це може викривити смисл норми. Наприклад, якщо з поняття «крадіжка» вилучити слово «таємна», то воно розчиниться в інших поняттях, що їх застосовує законодавець: «пограбування» або «розбій».[7]

II. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення. Серед них виділяють:

1) Логічні перетворення. Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ст.141 ч.І закріплено: «Відкрите викрадення індивідуального майна громадян (грабіж), — карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк від одного до двох років». Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб'єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила грабіж, підлягає покаранню по ч.І ст.141 КК України.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній виражаються заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Тому, зробивши логічне перетворення, ми будемо мати: «Всяка осудна особа, яка вчинить відкрите викрадення майна громадян, зобов'язана буде понести покарання згідно ст.141 ч.І КК України».

Звичайно, що ці процеси відбуваються легко тоді, коли суб'єкт застосування норм права має досвід, знання і вміння інтерпретувати норми права.

2) Виведення норм із норм. Це по суті логічний розвиток норм. Потрібно розрізняти логічний розвиток як прийом тлумачення і як прийом конструювання норм в випадку прогалин в праві. За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми. Наприклад, якщо суб'єкт С. знаходиться в умовах У., то повинен здійснювати дії Д.

На основі інструментального обов'язку здійснення того, що необхідно для виникнення даного стану явищ і інструментальної заборони, З.Зембинський і Є.В.Васьковський вивели такі правила тлумачення: кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, яка веде до цієї цілі; кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона веде, якщо не можна досягнути її іншим шляхом; хто уповноважений до цілі, той уповноважений і до дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом із тим слід пам'ятати, що одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.

3) Висновки "a fortiori". Ці висновки складаються із двох правил: а) хто уповноважений або зобов'язаний до більшого, той уповноважений або зобов'язаний до меншого; кому заборонено менше, тому заборонено більше. Ці правила ідуть ще з римського права і традиційно відносяться до логічного тлумачення. Інтерпретатор при цьому зобов'язаний керуватись тими ж оцінками, що і законодавець.

4) Висновки із понять. Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв'язки, які включають в себе: зв'язки елементів власного змісту, зміст даного поняття з його об'ємом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність.

Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за судження і умовивід. Поняття — це скорочені судження. Тому при інтерпретації відбувається процес навпаки — розвернення його до детальних суджень. При цьому відбувається аналіз і синтез поняття, співвідношення його з іншими поняттями, операції індукції, дедукції, умовисновки.

5) Висновки по аналогії. Аналогія може виступати не тільки як засіб застосування правових норм при прогалинах в праві, але і як прийом тлумачення. Інтерпретатору надається право розширити певні ознаки і факти. Наприклад, в законодавстві дається перечень подій стихійного лиха: заноси, паводки, пожежі і т.п. В цьому випадку перелік стихійних подій можна доповнити, якщо вони виникли в житті і не перераховані в статті нормативного акту. Тобто провести аналогію в процесі тлумачення.

6) Висновки від протилежного. Це правило засновано на логічному законі протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов'язково являється неправильним. Інтерпретатор повинен вияснити і усунути неправильне судження.

7) Доведення до абсурду. Інтерпретатор в даному випадку відштовхується від істинного судження про зміст норми права і приходить до висновку про помилковість протилежного судження. В даному випадку помилковість тезису доказується шляхом доведення його до абсурду.

Приклад 1(П. 7 статті 28 Закону РФ «Про військовий обов'язок та військову службу» про можливість оскарження дій призовної комісії в Російській Федерації):

Рішення призовної комісії може бути оскаржене громадянином у встановлений законодавством Російської Федерації термін з дня отримання громадянином копії вказаного рішення в призовну комісію відповідного суб'єкта Російської Федерації або в суд, а рішення військового комісара - військовому комісару відповідного суб'єкта Російської Федерації або в суд. Скарга громадянина повинна бути розглянута в п'ятиденний термін від дня її отримання призовною комісією відповідного суб'єкта Російської Федерації або військовим комісаром відповідного суб'єкта Російської Федерації. У цьому випадку виконання рішення призовної комісії або військового комісара призупиняється до винесення рішення призовної комісії відповідного суб'єкта Російської Федерації, військовим комісаром відповідного суб'єкта Російської Федерації або набуття чинності рішення суду.[8]

III. Систематичний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою системою права і законодавства, оскільки вони регулюють суспільні відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв'язку, тобто в певній системі. Системність правових інститутів, галузей права обумовлює необхідність тлумачити норми права в їх певних взаємозв'язках і взаємовпливі. Тому потрібно в процесі застосування правових норм враховувати всі взаємозв'язки. В літературі існують різні підходи до розуміння систематичного способу тлумачення правових норм. Тут потрібно враховувати місце правової норми в системі правового інституту, підгалузі, галузі, системи права. Норми права можуть і повинні співставлятися, порівнюватися і відмежовуватись одна від одної. Систематичне тлумачення повинно також враховувати принципи права, принципи правової держави і громадянського суспільства. Систематичний спосіб тлумачення правих приписів застосовується для того, щоб краще зрозуміти їх зміст, що пов'язано з особливостями їх розташування в різних частинах і підрозділах системи права, а також необхідністю врахування різних за характером логічних зв'язків між нормами права. Такий спосіб використовується з урахуванням місця нормативно-правового припису в нормативно-правовому акті, інституті, галузі законодавства. При цьому враховуються зв'язки норми, що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно-правових актів різних інститутів і галузей права. Наприклад, у тексті «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності...» (ст. 323 Кримінально-процесуального кодексу України) наведена норма повинна бути пов'язаною з іншими нормами Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів — про загальні положення судочинства, про порядок дослідження доказів, про допит підсудного, свідків, потерпілого та ін. У такий спосіб враховуються логічні зв'язки залежності, доповнення, конкретизації, уточнення, обмеження тощо, які існують між різними нормами. Цими Зв'язками є:

а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що розкривають зміст терміна, який у ній вживається. Це або легальне визначення (дефініція), або норма, яка перелічує коло суб'єктів, предметів, явищ, що складають це поняття. Наприклад, коло прав і обов'язків будь-яких осіб, організацій, що займаються підприємницькою діяльністю, визначається поняттям «суб'єкт підприємницької діяльності» (ст. 2 Закону України «Про підприємництво»). Аналіз інших актів про підприємництво (Закони України «Про господарські товариства», «Про підприємства» та ін.) переконує, що суб'єктами такої діяльності визнаються як громадяни, так і особи без громадянства;

б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нормативні приписи, чи поширювати їхню дію на нове коло відносин, суб'єктів, територій;

в) зв'язки відсилочних та інших статей. Застосування суб'єктом нормотворення відсилочного способу викладення норми, як відомо, створює такий нормативно-правовий припис, який не повністю перелічує ознаки діяння, а відсилає до інших статей того ж нормативно-правового акта. Норма, що тлумачиться, може бути повністю зрозуміла інтерпретатору тільки за умови «поєднання» змісту відсилочної статті із змістом таких статей нормативного акта, до яких вона відсилає.[9]

IV. Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього способу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нормативно-правових актів. При цьому інтерпретатор посилається на факти, пов'язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. З однією сторони це тлумачення веде до стабілізації застосування правових норм, з другої — воно може вести до пристосування нових суспільних відносин старим нормативно-правовим актам. В результаті такого тлумачення інтерпретатор може прийти до висновку, що деякі нормативні акти чи окремі норми відстали від суспільного розвитку і потребують відміни чи уточнення.. Цей спосіб тлумачення дозволяє аналізувати різні джерела, що знаходяться за межами права: матеріали обговорення та прийняття проектів нормативних актів, початкові проекти, матеріали всенародного обговорення, різні виступи, думки тощо.

Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє виявити такі правові норми, які хоч і формально не скасовані, але фактично вже не діють, тобто відсутні ті суспільні відносини, які регулювала норма. Усе це сприяє більш точному встановленню змісту правової норми. [10]

В даному випадку інтерпретатор може використовувати джерела, які знаходяться за межами системи права і законодавства, з'ясовує конкретно-історичні умови, причини, мотиви, які обумовили прийняття нормативних актів, а також їх цілі і завдання. Такими джерелами можуть бути різні політичні документи, історичні, соціально-економічні і політичні дослідження. Інтерпретатор повинен використовувати їх, як основу для розуміння змісту норм права. Інтерпретатор, досліджуючи конкретно-історичні умови прийняття закону, може прийти до таких висновків:

1) що дана норма закону фактично не діє, так як відпали, зникли відносини, які нею регулювались;

2) що не діє певне положення норми в силу тих же причин;

3) що певна норма, яка видана в інших умовах, протирічить економічним і політичним обставинам часу її інтерпретації, хоча відносини, що регулюються нею збереглись. В цьому випадку можна зробити висновок на підставі історичного і систематичного тлумачення правових норм;

4) що дана норма, яка видана в інших умовах, не відповідає повністю завданням і цілям правового регулювання, тому вимагає певного пристосування до нових умов.

Історичний спосіб тлумачення повинен використовуватись інтерпретатором поряд із іншими способами тлумачення, оскільки застосовувати потрібно нормативно-правові акти, а не історичні умови їх прийняття.

V. Функціональний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення правових норм полягає у врахуванні факторів і умов, в яких реалізується, функціонує чи діє норма права, з'ясовується вплив факторів на зміст норми. Іноді ці фактори можуть співпадати з історичними факторами. Це підкреслює, що способи тлумачення можуть співпадати або використовуватись комплексно.

На думку Є.Врублевського цей спосіб полягає у встановленні значення норми з врахуванням її функціонального контексту. Контекст складається із сукупності різних факторів, що є в ситуації функціонування норми права: суспільний і державний устрій, загальна культура суспільства, яка виражається в системі оцінок і неправових норм, суспільної і партійної ідеології, які впливають на правове регулювання. Сюди відноситься також знання про зв'язки явищ, які можуть мати вплив на правотворчість і застосування права, завдання і цілі законодавця, практика і ідеологія функціонування державного апарату. Цей комплекс факторів змінюється в часі і залежно від теорій тлумачення: беруться вони в період встановлення інтерпретаційної норми чи під час її застосування і тлумачення. Розрізняється період тлумачення норми права, враховую чи три аспекти: коли вона приймалась, коли видавався інтерпретаційний акт і тлумачення під час її застосування.

Найбільш складним процесом тлумачення є інтерпретація оціночних термінів і виразів. Оціночні терміни безпосередньо зв'язані з такими поняттями як оцінка і цінність. Оцінками прийнято вважати висловлювання про цінності. До них можна віднести: ситуації і стани, дії, результати дій, мотиви, причини дій, способи, предмети і речі, властивості речей тощо. Критерієм оцінки різного роду явищ є зразки, стандарти, які склались в сфері людської діяльності.

В процесі функціонування норм права велике значення відіграє правосвідомість і мораль суспільства, оскільки вони тісно взаємодіють. Вони суттєво впливають на процес застосування норм права, а також на процес тлумачення. При застосуванні функціонального способу тлумачення правових норм потрібно враховувати й інші фактори.

В процесі тлумачення правових норм можуть враховуватись логіко-семантичні форми результату тлумачення; критерії істинності і правильності результатів тлумачення; об'єм тлумачення; обов'язковість тлумачення та інші питання.

Приклад 2(Закон 1 грудня 1934 року):

Внести наступні зміни в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік з приводу розслідування та розгляду справ про терористичні організації та терористичні акти проти працівників радянської влади:

1. Слідство з цих справ закінчувати в термін, що не перевищує десяти днів.

2. Обвинувачення надавати обвинуваченим за одну добу до розгляду справи в суді.

3. Справи слухати без участі сторін.

4. Касаційного обвинувачення вироків, як і подачі клопотань про помилування, не допускати.

5. Вирок до вищої міри виконувати негайно після винесення вироку.[11]

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення

Цей спосіб полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Як найбільш раціональний спосіб регулювання суспільних відносин норма права завжди потребує осмислення її змісту з боку різних осіб, зміст же, у свою чергу, — це не тільки внутрішній логічний зміст (поняття, явища, що осягаються розумом), а й розумна підстава регулювання суспільних відносин. Тобто в процесі тлумачення мають одночасно розкриватися обидва аспекти змісту. Отже, призначення інтерпретації полягає також і в з'ясуванні цільової спрямованості нормативно-правових приписів, міжнародно-правових документів тощо. Відомо, що ступінь зрозумілості закону не може бути однаковим для різних суб'єктів права: для осіб, що мають багаторічний професійний досвід тлумачення й застосування норм, і для усіх інших. Так, зміст нормативно-правового акта, що містить важливі загально-соціальні, політичні, соціально-культурні та інші завдання (наприклад, конституційні акти), звернутого до багатьох суб'єктів, з преамбулою, що роз'яснює цілі регулювання, його необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні ціль та зміст акта, призначеного для вузького кола суб'єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування).[12]

Історико-політичний, цільовий і функціональний спосіб тлумачення можна прояснити, якщо проаналізувати зазначений закон.

Історико-політичний спосіб тлумачення цього Закону буде полягатиме в тому, що ця постанова була прийнята в день вбивства в Ленінграді С.М. Кірова, тобто в умовах державного та антидержавного терору. Історико-політичний спосіб тлумачення дозволяє стверджувати, що в умовах становлення тоталітарного режиму в СРСР він відповідав інтересам правлячої партії і Й.В. Сталіна для посилення його боротьби з опозицією.

Цільовий спосіб тлумачення дозволяє встановити, що постанова 1 грудня 1934 року мала за мету придушення будь-якої опозиційної діяльності як в країні в цілому, так і в окремих елементах державного апарату, наприклад, в армії.

Функціональний спосіб тлумачення дозволяє нам зрозуміти ті умови, за яких реалізовувалася ця постанова в період сталінських репресій. До речі, саме за цією постановою розглядалася справа військових на чолі з М.М. Тухачевським 11 червня 1937 року за спробу повалити в наркоматі оборони владу члена По-літбюро ЦК КПРС К.Є. Ворошилова.

Використавши різні способи тлумачення, інтерпретатор може правильно і повно виявити волю законодавця, викладену в тексті.

2.3 Види тлумачення

Тлумачення правових норм в залежності від суб’єктів інтерпретаційної діяльності можуть бути офіційні і неофіційні. В свою чергу останні діляться на компетентні і буденні, а компетентні діляться на професіональні неофіційні і доктринальні.

Неофіційним тлумаченням називається роз’яснення смислу права, яке реалізується не уповноваженим спеціально на це органом, особою і не має обов’язкового характеру. Офіційне тлумачення нормативно регламентоване і його акти інтерпретації мають юридичну силу, що не притаманне актам неофіційного тлумачення.

У відповідності з Коституцією України, іншими законами правом тлумачити нормативні акти володіє Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів у відношенні до актів, які вони видають. Верховний Суд України і вищий Господарський суд мають право давати роз’яснення по питаннях судової практики. Неофіційне тлумачення реалізують наукові і учбові юридичні установи, учені, адвокати, юрисконсульти, судді, прокурори, громадяни. Разом з тим неможна применшувати ролі значення неофіційного тлумачення, в тому числі і в аспекті його впливу на офіційне. Таке тлумачення, безумовно, вміщує офіційне і має важливе значення для виробітку єдності поглядів і підходів до процесу тлумачення прав.

У системі неофіційного тлумачення більше значення має компетентне тлумачення. В юридичній літературі воно визнане не всіма вченими й ототожнюється з доктринальним.

В дійсності зв’язок компетентного тлумачення з докртинальним і професійним вельми тісне, оскільки види пізнавальної і роз’яснювальної діяльності в реальній практиці переплітаються і виступають в якості комплексних, які мають багато якостей інтерпретаційних актів. Проте немає підстав ототожнювати дані види тлумачення[13] .

Компетентне тлумачення - різновид неофіційного тлумачення права, яке виходить від провідних в області права осіб, діяльність яких по роз’ясненню правових норм не набувають силу юридичного факту. Воно, на думку Л.В. Соцуро, може реалізовуватися не тільки особою, яка має юридичну освіту. Ним може бути будь-який громадянин, який користується заслуженим суспільним визнанням, авторитетом. Компетентне тлумачення – не у всіх випадках юридично правильне і бездоганне роз’яснення смислу норм права. Головне у тому, що воно походить від суб’єкта, який володіє визначеним соціальним визнанням, і тому є авторитетним для інших осіб. Професійне тлумачення завжди компетентне, але не будь-яке авторитетне роз’яснення права основане на професіоналізмі. Компетентне неофіційне тлумачення ширше по об’єму порівняно з професійним неофіційним тлумаченням. Останнє входить у структуру компетентного і відрізняється від інших видів компетентного неофіційного тлумачення тим, що ним займаються юристи-професіонали. Суб’єктами компетентного тлумачення правових норм є філософи, психологи, соціологи, журналісти, педагоги, юристи, письменники, суспільні, юридичні й інші некомпетентні організації, колегії адвокатів, юридичні фірми, кооперативи.

Вказані учасником інтерпретаційної діяльності по тлумаченню правових норм відповідають види компетентного тлумачення:

а) докринальне (систематизоване і несистематизоване);

б) офіційне;

в) спеціально-юридичне.

Компетентне тлумачення може бути загальним і казуальним. Суб’єктами неофіційного тлумачення є: учені-юристи, юрисконсульти, адвокати, юридичні фірми і кооперативи, суспільні й інші некомерційні організації. Л.В. Соцуро до них відносив суб’єкти, які володіють владними повноваженнями, тлумачити право не в конкретній управлінській діяльності. Ця позиція сумнівна, оскільки суб’ктами, що мають владні повноваження можуть бути і не юристи. Але їх ніхто не має права позбавляти можливості тлумачити правові норми.

Суб’єктами професійного тлумачення права є юристи, особи, які володіють спеціальними юридичними знаннями. У тлумаченні, що реалізуються юристами, виражена їхня суб’єктивна воля і розуміння тої чи іншої правової ситуації, їхня професіональна компетентність у відповідній сфері суспільних відносин, урегульованого правом. У юристів, в порівнянні із звичайними громадянами більш високий рівень правової культури і знання в області права. Це і визначає більш високу якість їх інтерпретаційної діяльності. Сутність правової свідомості юристів конкретизується у його змісті – система притаманних даній професійній групі правових знань, оцінок, уявлень, стереотипів, традицій, звичок, ціннісних орієнтацій і т. д. Професіоналізм в правовій сфері, безумовно, пов’язаний з наявністю в особи спеціальних юридичних знань, які дають йому можливість грамотно реалізовувати спеціально-юридичний і аналітичний вид професійного тлумачення. Враховуючи те, що знання юристів в області права значно повніше і детальніше, ніж в інших громадян і досягають експертного рівня, неофіційне професійне тлумачення можна визначити як з’ясування і роз’яснення правових норм, що реалізуються юристами[14] .

Одним із різновидів неофіційного тлумачення права є доктринальне (наукове) тлумачення, яке розуміється як наукове роз’яснення правових актів смислу і цілей правових норм, які отримують у результаті творчих пошуків, наукового аналізу права. Воно, як правило, реалізується вченими-юристами, використовуючи досягнення юридичної науки. Сила цього виду тлумачення в його переконливості, науковості, авторитеті осіб, які його реалізують. Істинність доктринального тлумачення визначається вдалим синтезом теорії і практики юриспруденції. Його роль значно підвищується, коли у юридичній практиці є необхідність у застосуванні аналогії закону чи права. При цьому в ситуації, коли потрібно застосовувати аналогію закону чи права, “інтерпрутатор виконує наступні розумові операції:

а) вивчає аналогічний випадок з вихідною нормою права кожного окремо, призводить до виявлення їх значущих признаків;

б) порівнює вивчені признаки аналогічних ситуацій і на цій основі встановлює спільні (схожість), а також відмінні признаки;

в) оцінює признаки аналогії і передбачає наслідки застосування закону”.

У літературі виділяють також офіційне тлумачення як вид неофіційного тлумачення.Н.Н. Вопленко називає їх “офіційними роз’ясненнями” ці тлумачення, на думку Л.В. Соцуро, знаходяться ніби на грані неофіційного і офіційного тлумачення норм права. Як приклад можуть слугувати “круглі столи” радіо та телепередач, у ході яких на питання відповідають юристи, журналісти, філософи, економісти, соціологи і т.д. на правові питання в газетах і журналах. Відмінними рисами офіційного тлумачення є те, що воно не підкріплюється державним примусом, виступає засобом реалізації цілей “червертої влади”, тобто ЗМІ, характеризується широким колом учасників (слухачів) і вузьким колом використовуючих ЗМІ, оперативністю і доступністю, можливістю кожним учасником виражати не тільки офіційну установку, але й вичловлювати свої погляди, почуття і т.д. “Тлумачення норм права ЗМІ визначають офіційне тлумачення чи як самочтійний вид компетентного неофіцйного тлумачення норм права”.

Крім того, існує такий вид тлумачення правових норм як буденне тлумачення, яке реалізується суб’єктами, які не мають юридичної освіти. Їхня інтерпретаційна діяльність по тлумаченню правових приписів не входить в структуру їх професійних обов’язків. Буденне тлумачення – це правове явище, яке виражає правові почуття, емоції, уявлення, переживання, судження, які відбуваються в сфері психіки громадян у зв’язку з виконанням прав та обов’язків, відношення до права в цілому і до конкретного закону чи підзаконного акту зокрема. Сутність цих актів тлумачення полягає у тому, що вони є безпосередньою дійсністю процесу з ’ясування і роз’яснення смислу правових норм не у зв’язку з правозастосовуючою діяльністю. Вони мають вагоме значення успішної реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів. Г.Ф. Шерменевич зазначав: “Зовсім неправильно розглядати процес тлумачення норм права як наукову діяльність. Тлумачити закон можуть і повинні всі, повинні узгоджувати свою поведінку з повеліннями норм права. Якість буденного тлумачення визначається рівнем правової культури громадян, посадових осіб, суспільства в цілому. При цьому слід виходити з того, що “правова культура – це не тільки рівень розвитку нормативних й індивідуальних юридичних актів, це й рівень розвитку усієї правової діяльності, рівень розвитку усього права, правової сідомості, це правопсихологічний клімат, правові цінності й ідеали, традиції й побут, головне це – реальний правовий статус особи в державно-організаційному суспільстві, рівень прав і свободи, гарантованих державою”. Чим демократичніша держава, тим більше вона приділяє уваги правовому сприйняттю населення, юридичній досвідченості всеобучу, тим конкретніше судження громадян про право, тим кваліфікаційніше вони можуть судити про Конституцію, закони, інші нормативно-правові акти.

Буденне тлумачення реалізується людьми, які не є спеціалістами в області юриспуденції, воно направлене перш за все на себе і найближче оточення, спілкуючись на буденному рівні, виробляються свої стереотипи поведінки в правовій сфері. У ході цього спілкування засвоюються одні й заперучуються інші правові установки. Суспільна правосвідомість – джерело, яке дає їжу для розуму і почуттів індивідуальній правосвідомості і мисленню, являється “практичною правосвідомістю”.

В актах буденного тлумачення виражаються його основні риси:

а) формування відносин до права і закону на рівні масової психології;

б) широке і різноманітне коло суб’єктів – учасників тлумачення;

в) виключно практичне спрямування; пошук в тлумаченні задоволення підходів, пов’язаних з розсудочним значенням інтересів учасників, їх розуміння та прагненні до істини.

Участь громадян в буденному тлумаченні з однієї сторони закладає фундамент правової культури особистості, з іншої – звичку виконати акти тлумачення.

Специфічна риса буденного тлумачення – широкий плюралізм думок в оцінці правових норм. Тут проявляється різноманітний рівень правосвідомості, фактори національні, релігійні, соціокультурні і навіть степінь освоєння мови спілкування.

Вказуючи на останній фактор, у літературі до структури буденних зв’язків зазначили: “вирішальним тут виявляється тип організації індивідуальної мовної свідомості реципієнта, його здатність до підготовленості до адекватного сприйняття інтерпретації і спілкування, тобто певний тип тренування”.

В буденному тлумаченні правових приписів беруть участь не тільки конкретні особистості, але й групи, колективи людей. Важливо, щоб у них було позитивне відношення до право. Це необхідно для становлення в україні правової держави. Тут особливо проявляється правова психологія, яка відповідає емпіричному, буденному рівню суспільної свідомості, яка формується в результаті повсякденної людської практики як окремих людей, так спеціальних груп. Змістом правової психології виступають почуття, емоції, переживання, настрій, звички, стереотипи, які виникають у громадян у зв’язку з діючими правовоми нормами і практикою їх реалізації. Правова психологія, будуди свого роду стихійним шаром правосвідомості людей, виражаюча в реакціях конкретної особи чи певної соціальної групи на правові установки, безумовно, виявляє на інтерпретацію тлумачення ними відповідних правових норм. Врахування правової психології, у тому числі і в аспекті тлумачення норм права, - важлива потреба часу. Це стосується будь-яких видів інтерпретаційної діяльності – офіційного, доктринального, компетентного, буденного тлумачення. Правова психологія, як правило, зазначає Т.В. Сінкокова, - найбільш глибока, прихована від безпосереднього впливу і розуміння сфера правового відображення, яка дає інколи такі типи індивідуальних і масових реакцій на право і законодавство, які здатні кардинально визначити успіх чи невдачу тих чи інших законодавчих програм. Новосприяти в психології населення тих чи інших заборон як реально упречних, а дозволений – як соціально-виправданих, веде, як правило, до серйозних проблем в реалізації нового законодавства, породжує багато труднощів у діяльності правоохоронних органів.

За ступенем конкретизації тлумачення може бути нормативним або казуальним.

Нормативне тлумачення застосовується до розгляду всіх справ певної категорії, які вирішуються на основі відповідних правових норм. Тлумачення називається нормативним не тому, що це тлумачення норм. Будь-яке тлумачення – це тлумачення правових норм. А.Ф. Черданьцев вважав, що нормативним воно є в силу того, що носить загальний характер, формально обов’язкове при розгляді усіх справ, які вирішуються на основі розтлумачення норми. Воно нормативне і тому, що результат такого тлумачення важливий і інтерпретаційних, обов’язкових для інших суб’єктів норм. Це норма про норму, у них написано, як слід розуміти і застосовувати інші правові норми. Нормативне тлумачення у поставлених пленумах Верховного Суду, Вищого арбітражного суду. Правом тлумачити Конституцію наділений Конституційний суд[15] .

Суть нормативного (загального) тлумачення полягає в тому, що воно є загальнообов’язковим для усіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів[16] .

Разом з тим юридична природа таких правил неоднакова. В одних випадках вони виступають в якості результату правотворчої діяльності компетентних органів і являються конкретизуючими нормами, в інших – тільки виражають юридичну практику і можуть бути охарактеризовані у вигляді специфічних правових проявів – правових положень, норм правозастосування.

Нормативне тлумачення, як правило, застосовується у випадках, коли тлумачувальні акти недостатньо досконалі по своїй формі, мають незрозумілі місця, неточності, а також, коли необхідно уточнити чи удосконалити практику застосування даних актів. Нормативне тлумачення повинне забезпечувати ефективність нормативної регламентації суспільних відносин, єдність у розумінні і застосуванні юридичних норм[17] .

Серед офіційного нормативного тлумачення необхідно виділити аутентичне, легальне і відомче.

Аутентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Зрозумілим є те, що будь-якого спеціального дозволу для тлумачення власних актів не потрібно. Він робить це в силу своєї компетенції. Суб’єктом такого тлумачення може бути, наприклад, Верховна Рада України.

У випадку легального тлумачення правових норм, то воно дається спеціально на те уповноваженим органом (наприклад, тлумачення, яке дається у постановах Пленуму Верховного Суду України). На Конституційний Суд України відповідно до Конституції покладено обов’язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів (актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради АРК) Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147, 150).

Відомче тлумачення – здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування та застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства[18] .

Казуальне (індивідуальне) тлумачення – роз’яснення нормативного акту, обов’язкове тільки для даного конкретного випадку.

Якщо нормативне тлумачення невіддільне від тлумачення норм, то розглядаючий різновид офіційного тлумачення невіддільний від даного випадку (казуса). Він дається тільки до застосування у конкретній юридичній справі і не має будь-якого загальнообов’язкового значення. При вирішенні ж інших справ казуальне тлумачення є прикладом, що допомагає розкрити значення юридичної норми і не грає ролі загального категоричного роз’яснення [19] .

Найбільш поширене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов’язковим для осіб, стосовно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок, роз’яснень що договір довічного утримання підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню ч. 2 ст. 47 Цивільного Кодексу, тягне за собою недійсність угоди [20] .

Спільність в офіційному і неофіційному тлумаченні проявляється у наступному:

1) ці види тлумачення являють собою розумовий процес, який направлений на з’ясування змісту правових приписів;

2) це сам результат розумового процесу інтерпретаційної діяльності, у ході якого розкривається зміст тлумачувальних правових норм, відбувається роз’яснення державної волі, вираженої у нормативних актах;

3) в них є спільні гносеологічні і методологічні основи, способи, прийоми і підходи до тлумачення;

4) є спільні причини функціонування офіційного і неофіційного тлумачення – необхідність забезпечення в правильному розумінні і застосуванні правових норм це важливо для забезпечення єдності законності по всій території держави, функціонування суспільства в режимі згоди;

5) базується на правилах формальної і діалектичної ланки, “підпорядковується” загальним моделям розумового процесу. Тлумачення правових норм носить об’єктивний характер і підпорядковується законам діалектичної логіки;

6) ці види тлумачення об’єднує й те, що у процесі інтерпретації відбувається конкретизація норм права.

Розбіжності офіційного і неофіційного тлумачення правових норм проявляються:

а) суб’єктах тлумачення;

б) обов’язковості результатів тлумачення;

в) нормативною регламентацією самої процедури інтерпретаціної діяльності.

2.4 Основні функції тлумачення норм права

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.

2)Конкретизаційн функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.

4)Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5)Сигнализаторськая функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.

У літературі була висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.

Інтерпретаційні акти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.

У першу чергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і право застосовних.

Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти» нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовуючого акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.

У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.

Так, ст. 30 Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму Вищого Арбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР». Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру і так далі.

Однак судові органи Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти —це акти тлумачення. Судовий прецедент у Російській федерації не вважається джерелом російського права. У науці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: розпорядження загального. характеру, що утримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати не нормами права, право положеннями, що мають юридичне значення. Останнє виявляється в тім, що право застосовні органи (наприклад, суди) повинні при рішенні конкретних питань враховувати зміст право положень. Однак право положення, не будучи юридичними нормами, не можуть складати основу право застосовних рішень. Правотворчі органи у свою чергу повинні стежити за правозастованою практикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючи, на що, сформувалися правоположенях.

Оскільки інтерпретаційні акти — акти правові, вони мають форму вираження і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду Російської Федерації видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації». Конституційний Суд видає свої акти у формі постанов, що публікуються в «Зборах законодавства Російської Федерації» і в «Віснику Конституційного Суду Російської Федерації». Центвиборчком свої інтерпретаційні акти видає у формі роз'яснень, що публікуються в «Віснику Центральної виборчої комісії» і в «Російській газеті» і так далі.


Висновок

Проблема тлумачення ще мало вивчена і потребує подальшого більш широкого розгляду. Всеохоплююче досліджувати її в рамках даної роботи неможливо, проте важливість її вивчення очевидна.

Складовий предмет даної роботи проаналізувати різноманітні аспекти проблеми тлумачення, виявити його необхідність у дотриманні законності і виконання норм права, досліджувати засоби і суб'єкти тлумачення.

Тлумачення нормативні актів надзвичайно важливо для застосування правових норм до конкретних фактів громадського життя, для здійснення правосуддя. Від правильного, всебічного і глибокого тлумачення нормативні актів багато в чому залежить зміцнення законності, охорона прав і законних інтересів громадян.

У ході роботи були розглянуті такі засоби тлумачення як текстовий, систематичний, історико-політичний. Причому для здійснення правильного тлумачення необхідно використання усіх із них.

Що стосується суб'єктів тлумачення, ними можуть бути як громадяни так і органи держави, проте офіційне тлумачення Конституції можуть здійснювати або законодавча або виконавча гілки влади або судова.

Зі сказаного в курсовій роботі можна зробити висновок про те, що теорія тлумачення права, як сукупність наукових знань про техніку, способи, види і знань про юридичні властивості інтерпретаційних актів, складає сферу професійно необхідної для юриста інформації, які представлені у виді навичок і умінь. Ці досвідчення складають своєрідне мистецтво, що дає смогу професійно, грамотно і вміло пізнавати, інтерпретувати і використовувати чинне законодавство для здійснення задач юридичної діяльності.


Використана література

1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. – Львів, 2003

2. Алексеев С.С.Общая теория права: курс. 2 том. – М. юрид. Лит. – 2 том.

3. Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: Факт, 2003.

4. Черданьцев А.Ф. Толкование права. Общая теория государстава и права. Академический курс. В 2 т. Том 2: Теорія права. М., 1998.

5. Спиридоков Л.І. Теория государства и права: Ученик – М. Проспект, 1999.

6. Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права.

7. Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів. Суми, 2005.

8. Соцуро Л.В. Неофициальное толкование права. М., 2000.

9. Карпунов В.М. Теорія держави і права: навчальний посібник ВУЗів 2-ге видання, Луганськ, 2005

10. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права: навчальний посібник. Львів. 1997

11. Алексеев С.С. Право: азбука- теория- философия: Опыт комплексного исследования.- М.: Статут, 1999.- С.126-141.


[1] Черданьцев А.Ф. Толкование права. Общая теория государстава и права. Академический курс. В 2 т. Том 2: Теорія права. М., 1998, с.323.

[2] Спиридоков Л.І. Теория государства и права: Ученик – М. Проспект, 1999. –с. 236

[3] Вопленко Н.Н. Толкование права. Общая теория права. Курс лекций. Нижний Новгород, 1993 с.371

[4] Тодыка Ю.Н. Толкование конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: факт, 2003 – с.37-38

[5] Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ – 2000» Львів, 2003. С. 410-412

[6] Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ – 2000» Львів, 2003. С. 417

[7] Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права. С. 374

[8] Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів . Суми, 2005. С.462

[9] Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права С. 376

[10] Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: підручник. «Новий Світ – 2000» Львів, 2003. С. 420

[11] Сухонос В.В. Теорія держави і права: навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів – Суми, 2005.С.464

[12] Цвіна Н.В. Загальна теорія держави і права. С. 377

[13] Соцуро Л.В. Неофициальное толкование права. М., 2000. с.42

[14] Тодыка Ю.Н. Толкование конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: факт, 2003 . с.56

[15] Тодыка Ю.Н. Толкование Конституции и законов Украины: теория и практика. – Харьков: Факт, 2003. с. 66-67.

[16] Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права. – Новий світ 2000, Львів, 2003. –с.413

[17] Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2-х т.м. юрид. Лит. – 2 том. с.310.

[18] Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. – Львів, 2003, с.413

[19] Алексеев С.С.Общая теория права: курс. 2 том. – М. юрид. Лит. – 2 том. с. 311

[20] Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М.Загальна теорія держави та права. Новий світ-2000. – Львів, 2003, с.414

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:04:54 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:33:53 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Тлумачення норм права

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149897)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru