Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Сутність держави

Название: Сутність держави
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 02:03:42 26 ноября 2010 Похожие работы
Просмотров: 481 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет

Кафедра державно-правових дисциплін

До захисту допустити:

Науковий керівник

______________ Е.А.Писарева

«_____»______________2010 р.

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

Студент Дмитренко Ю.С.., 1 к., гр. А, д/в

Науковий керівник: доц. Писарева Е.А.

Донецьк, 2010


ВСТУП

Держава - продукт суспільного розвитку, виникнувши на певному щаблі зрілості людського суспільства внаслідок економічних, соціальних, психологічних та інших закономірностей, стає його основною керуючої системою. Державно-організоване суспільство набуло нових (унікальних) можливостей для свого існування: розвитку продуктивних сил, соціальних відносин, етичних засад, культури, науки, міжнародних зв'язків. Питання про державу, її поняття, сутність і роль у суспільстві відносяться до числа основоположних і гостро дискусійних в державознавстві. Це пояснюється щонайменше трьома причинами. По-перше, названі питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів. По-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в різноманітті виконуваних завдань і функцій, у впливі на долі суспільства. По-третє, держава - дуже складне і внутрішньо суперечливе суспільно-політичне явище.

У науковому плані поняття, що відображає загальні основні ознаки держави, дозволяє перш за все розкрити відмінності будь-якої державної організації суспільства від його недержавних організацій, від інших частин політичної системи суспільства. Такі ознаки являють собою певний, щодо незмінний каркас державної організації людського суспільства, який у міру суспільного розвитку наповнюється новим змістом, втрачає віджилі і здобуває нові структури і функції. Держава - це складна політико-соціальна система. Її не можна досліджувати, ігноруючи різні ступені системної єдності її складових елементів, історичний динамізм становлення та еволюції. Постійне дослідження руху інститутів державності до утворення цілісної держави і генетичних зв'язків між ними - обов'язковий напрямок сучасної теорії держави, науки конституційного права, а також інших наук. Сутність держави та її соціальне призначення є вирішальними у визначенні спрямованості діяльності держави, її мети та завдань. У свою чергу, функції держави залежать від тих завдань, які стоять перед суспільством на даному етапі розвитку. І завдання, і функції, що з них випливають, не є випадковими, вони залежать від рівня розвитку суспільства, його економічних можливостей, потреб та інтересів населення та іншого. На певному етапі розвитку держави і суспільства саме останнє починає визначати, що є для нього соціально значущим, що воно доручає державі, які функції на нього покладає, і тоді «державні послуги» - це система відносин особистості, юридичних осіб з державними структурами.

Проблема сутності держави протягом радянського та сучасного періодів розвитку вітчизняної правової науки досліджувалася, як правило, у контексті аналізу суміжних наукових проблем (зокрема форми, змісту, функцій, походження держави) у працях Ардашкіна В.Д., Байтіна М.Й, Бабкіна В.Д., Вітрука М.В., Денисова А.І., Дробишевського С.О., Зайця А.П., Каска Л.С., Козюбри М.І., Копєйчикова В.В., Корельського В.М., Погорілка В.Ф., та інших авторів. Дослідженню проблеми сутності держави присвячена праця Мамута Л.С. «Держава в ціннісному вимірі», колективна монографія «Політико-правові цінності» та ряд статей. Окремі аспекти сутності держави досліджувалися також у докторських та кандидатських дисертаціях вітчизняних вчених (Заєць А.П., Яковюк І.В., Лобода Ю.П.). Водночас варто зазначити, що монографічні праці чи спеціальні дисертаційні дослідження зазначеної проблеми в Україні наразі відсутні. Натомість охарактеризована вище тематика як така потребує, як відзначають деякі вчені (зокрема Мамут Л.С.), опису та додаткового обґрунтування. Чимало питань стосовно природи сутності держави та її соціально-змістовного наповнення все ще залишаються малодослідженими чи дискусійними. Отже, предмет сутності держави є актуальним перш за все для сучасної юридичної науки.

Метою цього дослідження є аналіз основних аспектів сутності держави, їх послідовної еволюції, а також визначення соціального призначення держави як невід’ємної частини поняття її сутності. У якості прикладного дослідження також додається спроба класифікувати та охарактеризувати основні функції держави, які являють собою прояв сутності.


1. ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ

1.1. Розвиток уявлень про сутність держави

Сутність держави – це основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції. Держава виникає тоді, коли розвиток економіки досягає певного рівня, при якому система зрівняльного розподілу суспільного продукту, що існувала протягом тисяч років, стає об'єктивно невигідною, і для подальшого розвитку суспільства необхідно виділення певного елітарного шару, що займається управлінням: чи то у сфері політичній (в «східному» суспільстві), чи то в політичній і економічній сферах (у Європі). Це призвело до соціального розшарування суспільства, до того, що влада, яка раніше належала всім його членам, дістала політичного характеру, стала здійснюватися в інтересах насамперед привілейованих соціальних груп, класів.

Розглядаючи сутність держави, необхідно зазначити, що явище держави пройшло великий історичний шлях, який нараховує кілька тисяч років. За цей період воно змінювалося, удосконалювалося, його сутність зазнавала істотних змін, відповідно до метаморфоз економічних, політичних та ідеологічних структур суспільства. По-перше, змінювалися класи, політичним знаряддям яких була держава, а зі зміною місця класу в історичному процесі змінювалася і сутність держави. Навіть поверховий аналіз рабовласницької і ранньобуржуазної держави демонструє суттєву різницю між ними у найбільш істотних характеристиках. Саме у буржуазному суспільстві починаються процеси серйозних змін самої сутності держави. По-друге, змінилися соціальні умови існування класів, політичні відносини між ними [1, с. 66-67]. Процес зміни сутності держави обумовлений різними причинами, серед яких: зникнення класів у їх традиційному марксистському розумінні, розвиток соціально-політичних відносин, уявлень про місце людини та держави в суспільстві.

Держава – це явище, яке історично розвивається, трансформується та змінюється. Із послідовним розвитком суспільства змінюються погляди на місце та роль держави, її сутність та призначення. Уважно прослідкувавши розвиток політико-правової думки різних часів і народів, можна зробити висновок, що уявлення про сутність держави знаходиться у певній залежності від типу такої держави. Слід нагадати, що до типології держав наразі існує кілька наукових підходів, серед яких найчастіше застосовується так званий «формаційний», запропонований К.Марксом. У залежності від соціально-економічної формації, яка притаманна суспільству, держави, за таким підходом, поділяються на рабовласницькі, феодальні, буржуазні (капіталістичні) та соціалістичні. Разом із тим, у структурі рабовласницьких держав Маркс виділяє особливу групу країн із так званим «азіатським» засобом виробництва. Для кожного з цих типів характерне не тільки унікальне визначення самого поняття держави, але й визначення її сутності, ролі та функцій. Розуміння логіки міркувань марксистів є необхідним при розгляді історично-правового аспекту уявлень про сутність держави.

З появою держави люди почали розмірковувати про цей соціальний феномен, його сутність і роль у суспільному житті. На початкових етапах ці роздуми являли собою елементи синкретичного міфологічного світогляду. Згідно з міфологічними уявленнями наших предків, порядок, установлений на землі, розглядався ними як складова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем. З огляду на це формувались і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми, права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутності держави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про що свідчать перші літературні пам'ятки країн Стародавнього Сходу, Греції, Риму, а також Київської Русі [2, с. 42].

Із часом, розвиваючись, погляди на державу почали різнитися, набувати різних напрямку й забарвлення. Це сталося на етапі з'ясування людьми питання про взаємозв'язок порядку небесного і відносин на землі. Зокрема, у Стародавньому Китаї вважалося, що такий зв'язок здійснюється імператором. Від імені Бога він утворенням держави встановлює порядок на землі та реалізує надані йому Богом владні повноваження. Решта осіб, які обіймають різні посади в системі державного управління, мають проводити в життя волю імператора, а значить, і Бога. Рівночасно в Стародавніх Індії та Єгипті, а також у Вавилоні побутував міф, згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей. Цю концепцію відображено в літературних пам'ятках Стародавнього Єгипту, серед яких — "Повчання Птахотепа" (XXVII ст. до н. е.), "Книга мертвих" (XXV—XXIV ст. до н. е.), "Повчання гераклеопольського царя своєму синові" (XXII ст. до н. е.). Такий підхід до проблеми з'ясування питання про сутність влади, порядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу; згодом ці положення були прийняті християнством і знайшли відображення у Новому Заповіті. Загалом для східної культури, для азіатських країн у більшій мірі притаманний релігійний вплив на формування політико-правової думки. Панівні державні ідеології Давнього Сходу ґрунтувалися на основі релігійно-міфологічних, моральних доктрин [3, с. 50]. Узагальнюючи ці ідеології, можна дійти висновку, що сутність держави за давньосхідною традицією полягала у її божественному, надприродному походженні, а разом із тим – і в божественному характері державної влади.

Класичними прикладами рабовласницьких держав історико-правова наука визнає Стародавні Грецію та Рим. Давньоєвропейська політико-правова думка будувалася на уявленнях грецьких та римських філософів, політиків, юристів, науковий доробок яких має велике значення і сьогодні, адже містить досить точні відомості про такі суспільні явища, які існують у сучасному світі. Традиційними для свідомості європейського рабовласницького суспільства були погляди Аристотеля, Платона та Цицерона. Концепція Аристотеля щодо визначення держави та її сутності міститься у його трактаті «Політика». Аристотель розуміє державу як «спілкування, організоване заради загального блага». При цьому філософ називає таке спілкування природним, а людину (Аристотель говорить виключно про «вільних людей», протиставляючи їм рабів) – істотою від природи суспільною. Отже, сутність держави Аристотель бачив саме у досягненні шляхом «спілкування» загального блага: «Держава створюється не тільки для того, щоб жити, але й для того, щоб жити щасливо» [4, с. 378]. Слід зазначити, що більш уважне дослідження цієї концепції дає підстави стверджувати, що вона була покликана обґрунтувати рабовласницький устрій афінського суспільства. Про таке її призначення говорить, зокрема, те, що філософ серед форм правління віддає перевагу аристократії, тобто рабовласникам [4, с. 399].Іншу течію грецьких рабовласницьких уявлень про державу представляє вчення Платона, узагальнене та систематизоване ним у трактаті «Держава». У ньому найбільш яскраво виражається класова сутність держави. Основа ідеального державного устрою Платона – становий поділ суспільства на три великі соціальні групи. Самовільний перехід із одного класу в інший філософ вважав найбільш важким державним злочином і порушенням основоположних принципів справедливості. Як і вчення Аристотеля, визначення Платоном сутності держави мало на меті виправдання соціальної нерівності в грецькому суспільстві [3, с. 66].

Прибічником класової сутності держави був і Цицерон, політичним ідеалом якого була аристократична сенатська республіка – класична форма Давньоримської держави.

Підбиваючи підсумок огляду політико-правової думки періоду рабовласницького суспільства, необхідно зазначити, що уявлення про сутність держави зводиться до такого: метою існування держави є досягнення загального блага («щасливого життя»), проте на таке благо можуть розраховувати представники лише частини суспільства, але не все суспільство.

Епоха феодального суспільства – вельми тривала в історії Європи і одна з найбільш суперечливих. Середньовічна європейська політико-правова думка, у тому числі уявлення про державу, формувалася під значним впливом феодальних відносин, християнства та церкви. Відповідно до цього вчення про сутність держави уявляє собою спробу поєднання релігійного світогляду та феодальної свідомості. Найбільш яскравим представником політико-правової думки середньовіччя вважається Фома Аквінський. Він сформував традиційне для свого часу уявлення про державу, її мету та сутність. Сутність держави, за Хомою Аквінським, - це порядок відносин панування і підпорядкування, при якому воля осіб, що знаходяться нагорі людської ієрархії, рухає нижчими верствами населення. Даний порядок заведений Богом. Таким чином, за своєю суттю держава (а отже, і влада феодалів) є встановлення божественне, тому вона незмінно добро. Політико-правова концепція Фоми Аквінського була ґрунтовною апологією західноєвропейського феодалізму. Не тільки виправдання страт і гонінь єретиків, але і принципове обґрунтування церковного контролю за розвитком науки і філософії, підпорядкування останньої догмам католицизму, зведення панування і підпорядкування на одну з основ світобудови, прославляння підказаний феодальним ладом ієрархії як універсального принципу будови суспільства і природи, широке обґрунтування феодального права як божественного встановлення, вичерпна аргументація кріпосництва, концепція держави, що вміщає теократичні устремління католицької церкви, - все це зумовило панування вчення Фоми Аквінського в католицькій феодальній ідеології [2, с. 104].

Зважаючи на те, що Середньовіччя – доволі довгий відрізок часу, було б неправильно обмежитися лише однією, хоча і визначною, концепцією сутності держави. Слід зазначити, що вже за життя Хоми Аквінського його погляди підлягали різкій критиці. Одним з послідовних критиків Аквінського був Марсілій Падулянський, який виступив проти церкви з політичної позиції, звинуватив її у регресивності, гальмуванні державно-правового розвитку Європи. Революційною для того часу була його теза про визначення народу єдиним джерелом влади в державі. Але й тут під «народом» розумілося не все суспільство, а лише «краща» його частина.

Із ходом еволюції середньовічної європейської монархії обґрунтування (у тому числі і наукового) потребувала концепція абсолютизму. Погляди того часу вважаються перехідними від тих, що були притаманні для класичного феодального суспільства, до тих, які згодом стануть традиційними для буржуазного. Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі у творах "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія". Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але воля людини, за Макіавеллі, не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни. Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шлях сама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії в межах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені, призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовувати надану їй можливість свободи волі. З цього приводу він зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу [5, с. 156; 6, с. 202].

Отже, узагальнюючи різні уявлення про сутність держави періоду феодального суспільства, можна дійти висновку, що в основу цих уявлень було покладено обґрунтування соціальної нерівності, запровадження кріпосництва, церковного контролю, а згодом – необмеженої монархічної влади. Є вагомі підстави вважати, що традиційно сутністю класичної феодальної держави було божественне походження влади, а отже, її безперечна корисність.

Уявлення про державу набули якісно нового характеру під час становлення та розквіту нової суспільно-економічної формації – капіталістичної. До цього часу відносять і зародження вчення про права людини, і появу теорії розподілу влади, і зародження принципово нових, часто антагоністичних, теорій походження держави. Розглядаючи поняття про сутність буржуазної держави, на відміну від попередніх формацій, недоцільно зупинятися на якійсь одній концепції і розглядати її як визначну. Різних поглядів щодо цього додержувалися представники різних наукових шкіл. Першою науковою концепцією буржуазної держави була теорія суспільного договору. Один з головних її ідеологів – Ж.Ж.Руссо – так визначав сутність держави, створеної у результаті договору між народом та владою: ««така форма асоціації, яка б захищала і охороняла сукупною спільною силою особистість та майно кожного учасника і в якій кожний, об’єднуючись з усіма, підпорядковувався б … тільки самому собі и залишався би настільки ж вільним, яким він був раніше» [7, с. 53] Як захисника індивідуальних благ визначає державу й інший прибічник цієї теорії, Т.Гоббс. У таких підходах до визначення сутності держави можна побачити не тільки прагнення до дотримання прав людини, але й бажання захистити приватну власність – основу існування буржуазного суспільства [8, с.108]. Кардинальна зміна уявлень про сутність держави у XVII-XVIII століттях пов’язана із зміною самої сутності взаємовідносин між основними соціальними групами суспільства. І рабовласницька держава, і феодальна знали таку форму цих взаємовідносин, за якої один клас (панівний) повністю або частково володів іншим класом (пригніченим). Так, раби були власністю рабовласників, а селяни, принаймні їхня праця, була власністю феодалів. Новий формат взаємовідносин передбачав свободу нижчого класу від вищого: буржуазія не була власником пролетарія, а лише наймала його. Ця форма взаємовідносин також потребувала наукового обґрунтування, і теорія суспільного договору, вірогідно, була покликана саме на виконання цього завдання.

Виразником інтересів буржуазії виступали й прибічники іншої теорії походження держави – органічної. Буржуазна держава розглядається її представниками (Спенсер Г., Мілль Д.) не як історично минущі явища, а як вершина соціального розвитку. Вихідним положенням для оцінки суспільних структур та інших частин політичних агрегатів у Спенсера стало положення про те, що держава існує для блага всіх членів, а не члени існують для блага держави. [9, с. 66]

Новий час – період бурхливого розвитку гуманітарної науки. Виникла велика кількість течій, концепцій, наукових шкіл, кожна з яких мала окремий погляд на явище держави, його сутність та роль у суспільстві. Між різними течіями існували суперечки і щодо визначення поняття держави, і щодо процесу її виникнення, і стосовно визначення її мети. Проте, аналізуючи буржуазні концепції держави, необхідно відзначити, що всі вони збігаються в одному: сутність та призначення держави полягають у захисті прав особи та охороні приватної власності як економічної основи існування суспільства.

Принципово нове вчення про державу виникає у середині ХІХ століття. Його основоположниками стали німецькі філософи Маркс К. та Енгельс Ф. Специфіка марксистського підходу до вивчення держави і права полягає в аналізі явищ політичного і правового життя насамперед як органічних складових частин класової суспільно-історичної формації, відмова від розсуду в політико-юридичних інститутах феноменів релігійного, психологічного, етнічного порядку. У 1848 р. в "Маніфесті комуністичної партії" мислителі дали визначення держави. На їхню думку, держава — це політична організація, організоване насилля одного класу над іншими.У 1884 р. Ф. Енгельс видав працю "Походження сім'ї, приватної власності й держави", в якій розглянув проблеми розвитку людства від родового до державного устрою, пов'язуючи виникнення держави з приватною власністю і появою класів. Первісне суспільство, за Ф. Енгельсом, базувалося на колективній власності й мало вплив на її органи (старійшину, збори тощо), які на той час не становили корпоративної структури, оскільки її функції та дії цілковито відповідали інтересам населення. З огляду на це владного примусу не було, оскільки відносини влади й підкорення будувалися на повазі старійшини й регулювалися стихійними соціальними нормами, звичаями. Розподіл праці, що виник із часом, дав поштовх до появи приватної власності, а відтак — багатих та бідних, класів із ворожими інтересами. Все це унеможливило існування родової системи влади та управління; з'явилася політична організація влади — держава. З цього приводу Ф. Енгельс писав, що держава виникла для управління справами всього суспільства, для здійснення публічної влади за допомогою спеціального апарату (сукупності організацій людей, що здійснювали адміністративні функції). Державний апарат виокремився із суспільства і став інструментом політичного панування власників, засобом придушення іншого класу. Сутність держави, за вченням Ф. Енгельса, з часом не змінилася. Виникнувши в епоху рабовласництва й феодалізму, вона залишилася такою і з настанням капіталістичного устрою, попри зовнішні ознаки демократизму.

У засновників комуністичної державно-правової ідеології знайшлося чимало послідовників. Серед них — німецькі мислителі В.Лібкнехт і А. Бебель, А.Лабріола в Італії та ін. В Росії комуністичні ідеї були сприйняті Г.В.Плехановим, який доклав зусиль для їх перекладу й поширення, і В.І.Ульяновим (Леніним). З'ясовуючи сутність державного апарату, Ленін зазначив, що він обстоює інтереси панівного класу і тому його необхідно замінити новим апаратом — диктатурою пролетаріату, яка стане формою нового типу держави – соціалістичної. Ленін спробував визначити функції соціалістичної держави: придушення опору повалених експлуататорських класів; демократичне й раціональне керівництво суспільством у цілому, виробничою сферою, економікою країни; здійснення контролю за мірою праці, розподілом і споживанням; охорона загальної власності на засоби виробництва; зміцнення нової дисципліни праці тощо [2, с. 300].

Отже, марксистська державно-правова концепція визначає суто класову сутність держави, тобто існування її з єдиною метою: підтримка та захист інтересів панівного класу, а також збереження існуючого порядку суспільних відносин.

Проаналізувавши історико-теоретичний аспект визначення сутності держави, можна зробити висновок про значну трансформацію цього поняття. Сутність держави не є постійною філософською категорією. Уявлення про сутність держави пройшли довгий історичний розвиток, змінюючись разом із суспільно-економічними перетвореннями. У залежності від формату економічних, соціальних, політичних відносин у різні часи по-різному визначалося призначення держави та її роль у житті суспільства.

1.2. Підходи до визначення сутності держави

Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем, тісно пов’язаним і багато у чому залежним від економічного, політичного і культурного розвитку суспільства. При цьому держава, виступаючи як унікальний політичний інститут, займає у ньому особливе місце, і визначається як найефективніший універсальний інструмент управління справами суспільства. Розкрити сутність держави - значить виявити те головне, що обумовлює його об'єктивну необхідність у суспільстві, усвідомити, чому суспільство не може існувати і розвиватися без держави.

Сутність являє собою закон існування даного явища, вираз його якості, без якого це явище існувати не може. Саме поняття «сутність держави» отримало широке поширення в радянській юридичній науці і традиційно носило ідеологічне забарвлення. У радянській науковій літературі панівною була точка зору, згідно з якою сутність держави полягає в тому, що воно являє собою політичну організацію влади в класовому суспільстві, особливу машину примусу, що знаходиться в руках певного класу, що служить для вираження волі цього класу і закріплення суспільних порядків, угодних і вигідних цього класу. Ключовими тут є два положення. По-перше, держава за своєю суттю є організація політичної влади суспільства. По-друге, держава - це знаряддя, машина для здійснення насильства одного класу над іншим. Основна увага при цьому приділялася саме другого положенню, тобто розкриттю класової природи держави, що, з сучасної точки зору, безумовно, є одностороннім, спрощеним підходом [10, с. 537].

Найбільш важливою, якісно постійною характеристикою держави є те, що вона у всіх своїх різновидах завжди виступає як єдина організація політичної влади, що управляє усім суспільством. У науковому і практичному сенсі будь-яка влада є управління. Державна влада - це особливий вид управління, який характеризується тим, що володіє поряд з організаційними можливостями ще й правом застосування насильницького примусу для виконання державних велінь. Сучасна теорія держави та права виділяє два основні аспекти, за якими має відбуватися розгляд сутності держави: 1) те, що будь-яка держава є організація політичної влади (формальна сторона); 2) те, чиїм інтересам служить дана організація (змістовна сторона). Головне у сутності держави - її змістовна сторона, іншими словами, те, чиї інтереси перш за все дана організація політичної влади здійснює, які пріоритети встановлює у своїй політиці [11, с. 55-56]. Проти такого підходу до визначення сутності держави виступає ряд дослідників. Зокрема, Шанін А.О. у статті «Сутність та зміст держави: співвідношення понять» зазначає: «…держава залишається державою, незалежно від того, кому належить у ньому влада і в чиїх інтересах вона здійснюється. Держава - це, в першу чергу, організація політичної влади в суспільстві. Саме ця риса є визначальною, незмінною, сутнісні риси держави, межею, відсутність якої свідчить про відсутність самої держави в суспільстві.» [10, с. 60-61].

Але у першому пункті розділу було з’ясовано, що сутність держави не є постійною категорією, а уявлення про неї змінювалися саме відповідно до того, у чиїх інтересах на певному етапі розвитку суспільства існує і здійснює свої функції держава. Тому більш доцільним на нашу думку є взяти за основу саме цей аспект. У зв’язку з цим можна виділити класовий, загальносоціальний, національний, релігійний, расовий підходи до сутності держави [11, с. 58-59] Загальносоціальний (або загальнолюдський) та класовий підходи наразі переважають у науковій термінології, більшість дослідників визначають саме їх як основні. При цьому визначається, що держава ґрунтується на поєднанні в ньому класових і загальносоціальних начал. Співвідношення цих двох аспектів є гостро дискусійним питанням сучасної теорії держави та права.

Хронологічно першим виступає класовий підхід, в рамках якого державу можна визначити як організацію політичної влади економічно пануючого класу. Тут держава використовується у вузьких цілях, як засіб для забезпечення головним чином інтересів панівного класу, шару, соціальної групи. У цьому випадку першочергове задоволення інтересів будь-яких класів не може не викликати спротиву у інших класів. Звідси проблема в постійному "зняття" даного опору з допомогою насильства, диктатури, панування. Рабовласницькі, феодальні, ранньобуржуазні, соціалістичні (на етапі диктатури пролетаріату) держави багато в чому за своєю суттю виступають класовими. Разом з тим загальнолюдські і інші інтереси по суті даних держав також присутні, але вони відходять на другий план [11, с. 63]

Одним зі спірних питань теорії держави і права є питання про співвідношення в природі держави класових і загальносоціальних начал.

Класовий підхід дає можливості для аналізу характеристики такої влади, для визначення сутності держави. Однак характер державної влади не завжди однаковий. Так, у давніх Афінах або Римі її класова приналежність сумнівів не викликає. Влада однозначно належить класу рабовласників, які є власниками та основних засобів виробництва (землі), і самих виробників - рабів. Останні не тільки не беруть участь у здійсненні державної влади, а й взагалі позбавлені яких би то не було прав, є «говорящими знаряддями». Аналогічне положення влади і у феодальному суспільстві. Вона знаходиться в руках класу феодалів - земельних власників. Селяни не мають доступу до влади, значною мірою також позбавлені юридичних прав і нерідко знаходяться у власності (повної або часткової) феодалів. І в рабовласницькому, і в феодали суспільстві наявне явне соціальну нерівність і класова (cтанова) приналежність державної влади. Більш складна оцінка характеру влади в буржуазному дер. Формально все люди рівні перед законом, володіють рівними правами, що закріплюється юридично в деклараціях і конституціях. Фактично ж у ранньобуржуазному суспільстві закони всупереч деклараціям встановлюють майновий, освітній та інші ценз, що обмежують виборчі права малозабезпечених верств населення. Тим самим забезпечується реальна приналежність влади економічно панівного класу - буржуазії. У східних державах влада знаходиться в руках бюрократичного чиновницького апарату (точніше, його верхівки). При цьому вона також у значній мірі виражала інтереси не всього суспільства, а відповідних соціальних груп, що стоять при владі. Під багатьох випадках ці соціальні групи фактично стають класами, відрізняються від інших верств суспільства і особливим місцем у системі розподілу суспільного продукту, привласнюючи значну його частину, і особливим ставленням до засобів виробництва, стаючи фактично їх реальними власниками, закабалити і самих виробників, які потрапляють в положення «колективного рабства», хоча формально вони вільні і є власниками землі. Подібне всевладдя державного (а іноді й партійно-державного) апарату може мати місце і в суспільстві з панівною приватною власністю на основні засоби виробництва [1, с. 65].

Державний апарат стає у багатьох випадках практично від суспільства незалежним. Це може досягатися, наприклад, за рахунок балансування між антагоністичними класами, нацьковування їх один на одного, як це мало місце у Франції при бонапартистському режимі в 50-60-х рр.. XIX ст. Але той же результат нерідко виходить за допомогою здійснення жорстких заходів придушення будь-якого інакомислення, будь-якого протидії діям правлячої верхівки. Таке становище було, наприклад, в умовах фашистських режимів Німеччини і Італії, тоталітарних чи авторитарних режимів країн Латинської Америки. Значить, класовий підхід дає можливість виявити суттєві риси держави, виявити наявні в ньому соціальні суперечності. Адже під всі історичні періоди мали місце виступу експлуатованих класів і шарів суспільства проти гнобителів, в руках яких знаходилася державна влада: повстання рабів у Римі, селянські повстання і війни в Англії, Франції, Німеччині, Китаї, страйковий і революційний рух робітників і т.п. Тим не менше встановлення класового (станового) характеру державної влади не вичерпує проблеми сутності держави, і використання тільки класового підходу істотно обмежує можливості наукового пізнання державної і політичної влади.

Загальносоціальний підхід до розуміння сутності держави виражено в різних немарксистський теоріях держави, основними з яких є теорія еліт, технократична теорія, теорія «держави загального благоденства», теорія солідаризму та інші. Так, наприклад, Л. Дюгі, один з прихильників теорії солідаризму, називав вчення про класову боротьбу «огидною доктриною» і стверджував, що соціальна солідарність вимагає взаємної підтримки різних верств суспільства, спільно виконують соціально значущі функції. Дюгі особливо відзначав соціальні обов'язки держави - підтримка освіти, охорони здоров'я, соціальне забезпечення та інше [3, с. 211].

На цей факт є низка доказів. По-перше, влада в державі може знаходитися в руках порівняно невеликий соціальної групи, яка не відображає повною мірою інтереси того або іншого класу, а діє перш за все в своїх власних вузькогрупові інтересах (бонапартизм, тоталітарні бюрократичні режими). По-друге, в багатьох країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, нерідко складається таке становище, за якого жоден з соціальних класів не володіє достатньою силою і організованістю, щоб взяти владу. Тому при наявності там загальнонаціональних інтересів (набуття незалежності, розвиток національної економіки і культури) виникає влада блоку різних класів і некласових соціальних груп, що включає національну буржуазію, робочий клас, селянство, інтелігенцію, ремісників, дрібних торговців і т. ін. По-третє, за певних умов може виникнути держава, в якій влада не на словах, а на ділі буде належати всьому народу, оскільки загальнонародні інтереси переважатимуть над більш вузькими класовими або груповими. І по-четверте, суспільство, вважали солідаристи, завжди єдине, незважаючи на його соціальні суперечності. Адже без рабів не може бути рабовласників, без селян - феодалів, без робочих - капіталістів. Тому клас чи соціальна група, що стоять при владі, завжди змушені піклуватися в якійсь мірі про пригноблені класи, про експлуатовані прошарки населення. Значить, будь-яка держава має здійснювати (і завжди здійснює) загальносоціальні функції, діяти в інтересах всього суспільства. І будь-яка держава не тільки є знаряддям придушення, машиною панування якогось класу чи соціальної групи, але і представляє все суспільство, є засобом його об'єднання, способом його інтеграції. Загально роль держави також є його сутнісною рисою, яка нерозривно пов'язана з класовою і становить, таким чином, другу сторону його єдиної сутності. У державі завжди поєднуються вузькокласові інтереси панівної верхівки і інтереси всього суспільства. Співвідношення зазначених сторін сутності держави у відмінностях історичних умовах неоднакове, причому посилення однієї зі сторін призводить до ослаблення іншої. Найбільшою мірою превалює класова сторона держави в рабовласницькому суспільстві. Вся повнота влади, юридичних прав, можливість реалізувати свої інтереси належить пануючому класу. Проте існуюча думка про повну безправність рабів, «жахливі» умови життя, примусовому характері праці, беззахисності від будь-якого свавілля, перебільшена. Низька продуктивність праці в той період неминуче приводила до того, що число рабів багаторазово перевищувала кількість вільних. При цьому раб, зайнятий на сільськогосподарських роботах, маючи в руках знаряддя своєї праці - мотику, цілком міг протистояти озброєному воїну. Таке суспільство не могло бути засноване на голому насильстві, тільки на фізичному примусі. Діяли і інші методи впливів, - ідеологічні, в тому числі релігійні, розпалювання національної і соціальної ворожнечі (положення рабів не було однаковим: в Афінах, наприклад, раби виконували обов'язки поліцейських) і, безсумнівно, економічні методи - матеріальна зацікавленість раба в результатах своєї праці. Були захищені раби певною мірою і юридично, як і будь-яке цінне майно [12, с. 49] Все це вказує на більшу, ніж зазвичай вважалося, загальносоціальну роль рабовласницької держави. Значення загальносоціальних сторін державної діяльності зростала по мірі руху суспільства від рабовласництва до феодалізму, від феодалізму до капіталізму. Особливо велику роль вона відіграє в сучасному західному суспільстві: високі податки на прибуток підприємцям, державне регулювання умов праці, широке розвиток різноманітних соціальних програм тощо призвели до того, що в значній мірі пом'якшуються соціальні суперечності, знижується необхідність у запобіжних придушення класових противників, яких, природно, стає менше, підвищується політична стабільність суспільства. Таким чином, одночасно із збільшенням соціальної складової знижується частка класового змісту. Отже, для повного і об'єктивного пізнання держави, розуміння його сутності недостатньо тільки класового підходу, а слід використовувати положення і інших теорій держави: елітарної, технократичної, плюралістичної демократії, держави «загального благоденства» та ін.

Теорія «держави загального благоденства», автором якої був англійський учений Д. Кейнс, відстоювала ідею активного втручання держави в економіку з метою запобігання кризових явищ та надання населенню цілого ряду соціальних послуг (виплата пенсій, допомоги з безробіття і т.п.). При цьому стверджувалося, що держава перестала бути класовою і початок виражати інтереси всіх верств населення, забезпечуючи загальне благоденство.

Перераховані немарксистський теорії, так само як і інші, взагалі-то по-різному трактують сутність держави. Але всі ці теорії об'єднує одне: вони відкидають класовий характер держави і виходять з того, що держава виражає волю і інтереси не стільки економічно панівних класів, скільки всього суспільства. Особливо це відноситься до сучасних держав. Значна частина вітчизняних дослідників вважає, що окремо взяті класовий і загальносоціальний підходи дають лише одностороннє уявлення про сутності держави. Тому необхідно використовувати обидва підходи: як класовий, так і загальносоціальний, надкласовий. У той же час одні, використовуючи обидва ці підходи, трактують сутність держави в її історичному розвитку. Починаючи з найдавніших часів і приблизно до середини ХХ ст., держава, на їхню думку, мала класовий характер і виступала як знаряддя класового панування. Сучасна ж держава, починаючи з розвинених західних демократій післявоєнного періоду (після Другої світової війни), втратило класовий характер і з гармати класового панування перетворилося на знаряддя соціальних компромісів.

Окрім вже визначених підходів у сучасній науці існують й інші концепції, які набули меншого розповсюдження. Зокрема, виділяють національний, релігійний та расовий підходи. Прихильники таких концепцій вважають, що сутність держави визначають відповідно національні, релігійні або расові чинники, які становлять головний пріоритет державної політики.

У рамках національного підходу державу можна визначити як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів титульної нації за рахунок задоволення інтересів інших націй, що проживають на території даної країни. Концепція національної держави набула поширення в багатьох країнах колишнього СРСР, Східної Європи. У деяких державах вона набуває статусу офіційної доктрини [13, с. 143]. З точки зору релігійного підходу держава є організацією політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної релігії. Так, католицький Ватикан, ісламські держави - Пакистан, Іран, Ірак, Лівія, Судан, Саудівська Аравія та інші - у своїй політиці керуються у більшій мірі релігійними началами.

Расовий підхід визначає державу як організацію політичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної раси за рахунок задоволення інтересів інших рас, які проживають на території даної країни. Прикладом тут може виступати Південно-Африканська Республіка в період режиму апартеїду, урядові кола якої реакційно проводили політику расової дискримінації щодо корінного африканського населення і в значній мірі проти переселенців з Індії. Зокрема, це виявлялося у позбавленні африканців цивільних прав, приміщенні їх у резервації або особливі міські квартали, обмеження їх свободи пересування і т.п. [11, с. 59].

Таким чином, сутність держави визначається як те головне, суттєве, що обумовлює особливу природу держави як суспільного явища, яке становить єдину на сьогодні універсальну форму організації всього суспільства. Підходи, що існують у сучасній теорії держави, у комплексі дають змогу зрозуміти, що є причиною та основною метою існування такого явища, і яку роль воно відіграє у житті суспільства. Більшість дослідників визначають сутність держави як співвідношення у ній класових та загальносоціальних начал. Це означає, який взаємозв’язок встановлений між цими двома аспектами, на задоволення яких інтересів у першу чергу спрямована державна політика. При цьому в сучасній науці превалює точка зору, що історичний розвиток держави являє собою поступовий перехід від повного домінування вузько класових (у стародавньому суспільстві) інтересів до переважання загальнолюдських (у сучасності).


2. ПОНЯТТЯ ТА ПРОЯВ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ

2.1. Функції держави

Сутність держави має прояв у функціях держави.

Термін «функції держави» застосовується для позначення основних, найбільш важливих напрямків діяльності держави, в яких проявляється його сутність [14, с. 210]. Основні напрямки діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади в правовій державі мають загальну природу. Їх першочерговою метою є забезпечення гармонійної життєдіяльності суспільства. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед державою на певному етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих завдань. Зміст функцій держави визначається різними внутрішніми та зовнішніми чинниками. Так, кризові явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль держави, всіх його органів на вирішенні економічних завдань. Зростання криміногенної ситуації змушує державу своєчасно вживати серйозні практичні дії щодо посилення боротьби зі злочинністю, виявлення та усунення причин і умов, які її породжують. Загроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її відбиття тощо.

Поняття функції держави не слід ототожнювати з поняттям "політика держави". Політика пов'язана не з інтересами держави в цілому, а з інтересами тих конкретних груп, які стоять у даний час при владі, тому конкретна політика в рамках однієї і тієї ж функції держави може здійснюватися по-різному. Так, в деяких країнах на різних етапах їх розвитку функції держави набували яскраво виражену класову спрямованість (диктатура пролетаріату, побудова соціалістичної економіки). Звідси, у функціях держави можуть проявлятися як класові, так загальносоціальні начала. Здійснюючи свої функції, держава використовує набір конкретних засобів. У механізмі держави утворюються відповідні органи, в державному бюджеті виділяються необхідні кошти, створюється законодавча база для регулювання конкретного напряму діяльності [15, с. 79-80].

При вивченні функцій держави одним з найважливіших питань постає проблема їхньої класифікації. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їх сукупність), що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст функцій [16, с. 31].

Дійсно, з науковою і практичною метою функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійні, що здійснюються державою на всіх етапах його існування, і тимчасові, поява яких викликано специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їх зникненням. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на внутрішні, що представляють його діяльність усередині країни, що визначають його роль в житті даного суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, в якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поведінки з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. За сферами суспільного життя функції держави можуть бути розділені на економічні, соціальні, політичні та здійснювані в духовній сфері.

Висловлюється також думка (зокрема, професором Байтіним М.Й.), що функції держави слід розподіляти на основні і неосновні [17, с. 312]. Звичайно, такий поділ досить умовний, тому що критерій такого розмежування чітко не визначений. Кожна функція держави є об'єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, звичайно, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, на яких слід зосередити увагу в першу чергу. Ці напрямки стають для держави основними [18, с. 83].

До числа критеріїв можна віднести принцип поділу влади та класифікувати функції держави на основі цього принципу. Відповідно функції підрозділяються на законодавчі (правотворчі), управлінські, правоохоронні (в тому числі судові) та інформаційні. Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображає процес реалізації державної влади. Це чисто формальна класифікація, прив'язана до сукупності гілок державної влади законодавчої (представницької), виконавчої, судової, - але тим не менш досить часто використовувана з науковою і практичною метою.

Класифікація функцій, що спирається на поділ влади не у всіх вчених-юристів викликає визнання. Справа в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, не функція держави, а функція здійснення державної влади або гілок влади: правотворчість, керування, судова діяльність і т.д. Відбувається, на їхню думку, змішання функцій держави та державної влади. Функції ж держави - це діяльність держави, взятого у своїй цілісності, з єдиної політичної, структурної, територіальною організацією [19, с. 79-80].

У цій роботі розгляд функцій відбувається відповідно до визначення сутності держави. Тому доцільним, на нашу думку, є використання тієї класифікації, яка розподіляє функції за сферами суспільного життя. Така класифікація виділяє економічні, соціальні, політичні та ідеологічні функції держави [14, с. 210].

1. Економічна функція виражається у виробленні та координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерна свобода і самостійність власника, які забезпечують реальне рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ [20, с. 96]

Існує два основних економічних методи державного регулювання [21, с. 149]:

1) визначена і досить жорстка податкова політика, яка дозволяє державі успішно вирішувати його соціальні завдання, а також перерозподіляти частину національного доходу з метою більш збалансованого розвитку продуктивних сил суспільства;

2) створення найбільш сприятливих умов господарювання в пріоритетних галузях економіки, розвиток яких дає найбільшу вигоду суспільству в цілому.

Економічна діяльність сучасної правової держави має наступні напрямки:

1) державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, що виражається у формуванні державою бюджету і контролі за його витрачанням; у складанні програм економічного розвитку в масштабі країни; у фінансуванні програм промислових і наукових досліджень; у видачі субсидій виробникам матеріальних благ для стимулювання виробництва. У державному регулюванні економічних процесів беруть участь вищі і місцеві органи державної влади, а також спеціалізовані установи.

Економічна функція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, але ні в якому разі не в створенні розподільних або заборонних механізмів. У контексті формування громадянського суспільства тільки господарські одиниці і трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, які органи державного і господарського управління їм потрібні, в чому повинні полягати функції цих органів, що спрямовується органами Держказначейства і за які послуги.

2) економічна діяльність держави виражається також в безпосередньому господарському керівництві державним сектором економіки (на державних підприємствах, в установах, закладах). Тут держава сама виступає власником засобів виробництва, виробником матеріальних благ і послуг. Методи його впливу на економічні відносини, що складаються в цьому секторі економіки, принципово не відрізняються від загальних методів державного регулювання економічних процесів у країні.

В економічній функції держави можна також виділити функцію фінансового контролю, яка виражається у виявленні та обліку державою доходів виробників. За законом частину цих доходів у вигляді податків спрямовується до державного бюджету для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків [22, с. 49].

2. Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеність особистості, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ.

У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється і без вільного еквівалентного обміну між виробниками та споживачами. Його соціальна політика передбачає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто в силу різних об'єктивних причин не може повноцінно працювати (хворим, інвалідам, літнім людям, студентам, дітям). По-друге, держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров'я, культурний відпочинок, освіта, будівництво житла, чітку роботу транспорту і зв'язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадян на охорону здоров'я, на відпочинок, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави.

Становлення соціальної правової держави проходить складний і болісний шлях. Спочатку розвиток і збагачення суспільства веде до розшарування його на бідних і багатих. Формально проголошену рівність відтворює нерівність матеріальне, що породжує кризу і гострі соціальні конфлікти в суспільстві. І лише поступово правова держава набуває рис держави соціального, доповнює формальні гарантії вільного розвитку особистості матеріальними гарантіями соціальної захищеності. У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність всім, хто знаходиться в економічно невигідному становищі, і постійно збільшує асигнування на соціальні потреби всього населення країни.

Соціальна функція держави включає в себе і піклування про прийнятний екологічний стан. Екологічна функція - життєво важлива діяльність будь-якої сучасної держави, світового співтовариства в цілому. Земля як об'єкт спільного проживання вимагає до себе найбільш раціонального ставлення. У сучасних державах розроблено природоохоронне законодавство, яке чітко регулює діяльність людей і різних організацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони про охорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі, лісів тощо).

Соціальна функція багатогранна за змістом і масштабна за обсягом державної діяльності. Головне її призначення полягає в усуненні або пом’якшенні можливої соціальної напруги в суспільстві. Для виконання соціальної функції держава створює систему відповідних органів, фонди, які витрачає на пенсії, допомоги, охорону здоров’я населення, освіту тощо. Вона розробляє і реалізує програми, які стабілізують зайнятість населення та скорочують безробіття, регулює розміри заробітної плати тощо. Соціальна функція є однією з найважливіших функцій демократичної та правової держави. Досягнення такого стану, коли сутність держави стане дійсно соціальною – основна мета усіх демократичних сил державно упорядкованого суспільства [23, с. 18].

3. Серед функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на регулювання народополітичних конфліктів. Діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, і по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші. Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства. Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни. Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Мова йде як про охорону інтересів державоутворюючого етносу, так і про дотримання прав і надання можливостей розвитку національним меншинам [24, с. 77].

Серед політичних функцій особливе місце посідає зовнішньополітична діяльність держави. Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами. Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих територій, дипломатична функція, функція взаємодопомоги. Однак з погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, ведення агресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави. Це — діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна. Першочерговою міжнародною функцією сучасної демократичної держави стала підтримка миру і міжнародної безпеки; активізувалися міждержавні економічні відносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчі збройні сили. Усе це й обумовило появу відповідних зовнішніх функцій. Держава здійснює наступні основні зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру і підтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку і співробітництво з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем.

Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет.

Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.

Функція інтеграції у світову економіку і співробітництва з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнародних зв'язків відкрив сприятливі можливості для більш ефективної реалізації інтересів нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу, науково-технічного співробіт­ництва, інтеграції у світову економіку. Діючи в цьому напрямі, Україна вступила в основні міжнародні економічні організації, уклала ряд договорів про партнерство і співробітництво. Впровадження у світову економіку привело до реформування зовнішньоекономічної діяльності, за допомогою якої вітчизняний ринок тісно взаємодіє зі світовим; усунуто монополію держави в зовнішньоекономічних зв'язках [22, с. 49].

Також до політичних функції держави можна віднести функцію охорони правопорядку.

Функція охорони правопорядку - це діяльність держави, спрямована на забезпечення точного і повного здійснення його законодавчих приписів усіма учасниками суспільних відносин. У правовій державі, де громадська і державне життя будується на основі справедливих законів, інтереси суспільства, держави, особистості охороняються від будь-яких незаконних зазіхань. У центрі правоохоронних дій держави перебуває в першу чергу особистість, особистість як громадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава і його різні структури. Тому, охороняючи законні права та інтереси особистості, держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси всього суспільства. Боротьба з правопорушеннями - важлива, але не головна сторона правоохоронної діяльності держави. Держава покликана реально забезпечити, в тому числі за допомогою спеціальних органів (суду, прокуратури тощо), такий порядок у громадському житті, який би повністю відповідав вимогам правових норм, закладеним в них початків свободи і справедливості. Підтримання стабільного правопорядку в країні - завдання всієї держави, всієї системи його органів. Примусова сторона державній діяльності поступово втрачає свою силу при гармонійних, об'єктивно обумовлених економічних, політичних, соціальних і моральних відносинах громадян і держави. Вона перетвориться в правовий порядок цивілізованого суспільства.

4. Ідеологічна функція – це діяльність держави, спрямована на формування та підтримку державної ідеології, формування та розвиток правової свідомості та правової культури, забезпечення розвитку освіти, науки (в том числі завдяки міжнародному спілкуванню). У сучасній демократичній державі формально немає поняття «державна ідеологія». Зокрема, у Конституції України (ст. 15) закріплено: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова» [25]. Проте будь-яка політична організація, що знаходиться при владі, у тій чи іншій мірі використовує державний апарат для нав’язування своєї ідеології. Це породжує негативні явища у неоднорідному суспільстві, його ідейний розкол. Тому ідеологічна функція держави – одна з найскладніших. Необхідно враховувати потреби окремих соціальних, національних груп, а іноді навіть окремих громадян.

Розвиток правової ідеології, формування правової культури – першочергове завдання сучасної демократичної держави при виконанні ідеологічної функції.

Розглянувши чотири основні функції держави, необхідно ще раз зауважити, що існують різні підстави і підходи до класифікації функцій держави. Функції держави виступають не лише як основні напрями її діяльності, але й конкретний вираз самої сутності держави. Проаналізувавши економічну, політичну, соціальну та ідеологічну функції, можна встановити, що саме в них проявляється співвідношення класових та загальносоціальних начал, а також національних та релігійних чинників, які і складають поняття сутності держави.

2.2. Соціальне призначення держави

У науковій літературі справедливо відзначається, що поряд з виконанням суто класових завдань, держава виконує і загальносоціальні функції [26, с. 12]. До виконання загальних справ належить перш за все здійснення таких елементарних різноманітних колективних потреб суспільства, як організація охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, засобів транспорту і зв'язку, будівництво доріг, іригаційних споруд, боротьба зі злочинністю, з епідеміями, охорона природних ресурсів, заходи щодо запобігання війни і забезпечення миру і т.п.

Загальнолюдське призначення держави у більш широкому сенсі полягає в тому, щоб бути інструментом соціального компромісу, пом'якшення та подолання протиріч, пошуку злагоди і співпраці різних верств населення та громадських сил; забезпечення загальносоціальної спрямованості у змісті всіх здійснюваних нею функцій. Поєднуючи в собі, таким чином, і класове, і загальнолюдське, держава виступає одночасно і як організація політичної влади суспільства, і як його єдиний офіційний представник. Його соціальне призначення одночасно охоплює виконання і спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства, і специфічних класових завдань. Тільки враховуючи загальнолюдське і класове в державі, можна досягти наукової об'єктивності в його вивченні, розглядати його таким, яке воно є насправді.

Тому важко погодитися з тими, хто прагне до іншої однобічності, пропонуючи взагалі відмовитися від класового підходу і розглядаючи державу виключно як інструмент соціального компромісу [27, с. 17]. Класові і загальносоціальні начала держави не повинні протиставлятися одне одному.

Разом з тим слід мати на увазі, що співвідношення між загальнолюдським і класовим в державі в різні епохи не однаково, воно не стоїть на місці, а динамічно відбиває реалії соціально-економічного і політико-державного розвитку, досягнутий рівень прогресу і демократії.

Відповідно в певних умовах, наприклад у рабовласницьких і феодальних державах, в буржуазних державах періоду промислового капіталізму, в деяких буржуазних державах епохи монополістичного капіталу, особливо з тоталітарним режимом, а також у державах диктатури пролетаріату, в характеристиці сутності і соціального призначення держави на перший план виступають класове панування, насильство, придушення.

Розкриваючи співвідношення загальносоціальних і класових почав (сторін) держави у сучасних умовах важко не помітити, за загальним правилом, пріоритет загальнолюдських цінностей. Така гуманістична тенденція особливо наочно проявляється в останні десятиліття в розвинених державах Америки і Європи.

Держава, що представляє собою переважно знаряддя соціального компромісу, відповідає рівню розвитку демократії, що характеризується ідеологічним плюралізмом, гласністю, багатопартійність, вільними виборами, поділом влади, їх легітимністю, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю авторитетного і незалежного суду тощо.

Демократична, цивілізована держава, межі влади якої, формування, повноваження, функціонування її органів суворо ґрунтуються на праві і вище призначення якого полягає у визнанні, дотриманні та захисті прав і свобод людини і громадянина, є правовим. Нині це найвища ступінь у всій багатовікової історії розвитку держави [28, с. 19].

Соціальне призначення держави випливає з її сутності. Яка сутність держави, такий і характер її діяльності, такі цілі та завдання, які вона ставить перед собою. Можна говорити соціальне призначення держави взагалі, відволікаючись від тих історично минущих завдань, які вона вирішувало на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Спроби визначити соціальне призначення держави на всю її історичну перспективу робилися мислителями різних епох і різних наукових напрямків. Так, Платон і Аристотель вважали, що призначенням всякого держави є твердження моральності. Пізніше цей погляд на соціальне призначення держави підтримав і розвинув Гегель. Представники договірної теорії походження держави в його існуванні бачили загальне благо (Гроцій); загальну безпеку (Гоббс); загальну свободу (Руссо). Лассаль головне завдання держави також бачив у розвитку та реалізації свободи людини.

Основним призначенням держави марксистське вчення вважає створення такого порядку, який узаконює пригнічення одного класу іншим, стримуючи їх зіткнення.

У середині XX століття виникає ряд теорій («держава загального благоденства», «плюралістична демократія», «правова держава» та інші), які головне завдання сучасної державності бачать у створенні в рамках "закону різноманітних соціальних благ для всіх членів суспільства з урахуванням можливостей кожного ( Ростоу, Хекшнер, Бернс, Джонс та ін.)

Погляди на соціальне призначення держави визначаються тими об'єктивними умовами, які характерні для даного рівня розвитку суспільства. З їх зміною змінюються й погляди на соціальне призначення держави.

Разом з тим на зміст діяльності держави в окремі історичні періоди істотний вплив мають і суб'єктивні чинники. До них відносяться, перш за все, істинність певної теорії, її універсальність. здатність передбачати історичну перспективу, можливі зміни суспільного життя, його реалізація в практиці державного будівництва.

Марксистсько-ленінське уявлення про державу як знаряддя класового панування в нашій науці до останнього часу вважалося єдино вірним і науковим. Проте суспільна практика піддала дану теорію серйозним випробуванням, довівши її істинність лише на певний, обмежений в часі історичний період. Висновок К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна про відмирання держави диктатури пролетаріату в короткий перехідний період і перетворення його в «напівдержаву» досвід розвитку нашої країни не підтвердив. Всупереч прогнозам основоположників марксизму-ленінізму, держава і після революції залишилася знаряддям придушення більшості народу. Така практика і дозволила зробити висновок про «істинність» і «універсальність» теорії класової держави.

Прихильність лише однією з можливих гіпотез суспільного розвитку, яку обстоювала марксистсько-ленінська наука (криза і загнивання капіталізму; імперіалізм як переддень соціалістичної революції), не дозволила у подальшому побачити серйозних змін, що відбуваються у суспільному житті. Капіталізм як суспільний лад, незважаючи на сильні кризові потрясіння, поступово зміцнився і значно видозмінився. Він виявився здатним сприйняти і реально впровадити прогресивні ідеї суспільного розвитку в практику.

Значно поглибились демократизм суспільного життя, почала рівності та соціальної справедливості, свобода особистості. Суспільство, яке сформувалося в розвинених країнах Західної Європи і Азії після другої світової війни, стало вже якісно іншим. Воно істотно відрізнялося від «капіталістичного» суспільства часів Маркса і Енгельса та «імперіалістичного», яке вивчав Ленін.

Будучи, як і раніше головною керуючою системою суспільства, держава починає все більше перетворюватися на орган подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення в життя таких рішень, які б підтримувалися різними громадськими шарами. У діяльності держави на перший план починають виступати такі важливі загальнодемократичні інститути, як поділ влади, верховенство закону, гласність, плюралізм думок, висока роль суду. Істотно змінюється роль держави та на міжнародній арені, його зовнішня діяльність, яка вимагає взаємних поступок, компромісів, розумних домовленостей з іншими державами.

Все це дає заснувати охарактеризувати сучасну цивілізовану державу як засіб соціального компромісу (за змістом) і як правова держава (за формою) [27, с. 17].

На основі аналізу низки праць сучасних вчених-юристів України та Росії виділяються такі основні сучасні підходи до розкриття соціальної сутності держави у контексті її історичної еволюції: відображення у загальному визначенні поняття держави: а) лише загальносоціальної сторони її соціальної сутності (наприклад, Алексєєв С.С.); б) лише спеціальносоціальної, передовсім класової, сторони її соціальної сутності (наприклад, Сирих В.М.); в) можливості альтернативи, коли соціальна сутність держави здатна мати за одних історичних умов лише спеціальносоціальну складову, а за інших – лише загальносоціальну (тобто держава розглядається як організація політичної влади чи то класу, чи то всього суспільства (наприклад, Коваленко А.І.); г) одночасної наявності двох сторін – спеціальносоціальної та загальносоціальної (Підберезький М.К., Скакун О.Ф.).

Останній підхід досить давно і ґрунтовно запроваджено у широкий науковий обіг, що підтверджується його застосуванням як у монографічних дослідженнях соціальної сутності держави, так і у вузівських підручниках із загальної теорії права та держави. При цьому майже всі вітчизняні автори, розглядаючи співвідношення зазначених складових у соціальній сутності держави, вказують на поступове «розчинення» класової складової у загальносоціальній, зростання «питомої ваги» останньої у соціальній сутності сучасних держав. Таким чином, українська правова теорія зробила, кажучи умовно, повне коло на спіралеподібному шляху пізнання: від заперечення держави як цінності у собі (необхідність відмирання держави як однієї з передумов досягнення найвищого соціального блага – комуністичного суспільства) до утвердження цінності держави саме як правової держави – політико-правового ідеалу людства [29, с. 14].

Соціальне призначення держави, таким чином, на думку більшості сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників, полягає у подоланні соціальних протиріч. Соціальна держава ставить своєю вищою цінністю права і свободи людини і громадянина, утверджує принцип верховенства права, встановлює ідеалом політичної системи громадянське суспільство. Ці інструменти дозволяють державі якісно виконувати свою соціальну функцію, яка і відображає соціальне призначення держави.


ВИСНОВКИ

Метою дослідження курсової роботи був аналіз різних аспектів сутності держави в її еволюції, визначення соціального призначення держави, а також характеристика функцій держави як конкретного прояву її сутності.

При розгляді сутності держави необхідно розуміти, що держава – це явище, яке пройшло довгий історичний шлях і змінювалось разом із суспільством. Змінювалась форма, зміст, роль держави, змінювалися її функції, а разом із ними і сутність. Відповідно до ступеню розвитку суспільних відносин еволюціонували і уявлення людей про державу. Тому перший аспект, який підлягає аналізу при визначенні сутності держави, - це історично-правовий розвиток, еволюція уявлень про сутність держави. Розглянувши історично-правовий аспект, шляхом вивчення основних положень політико-правової думки різних часів, вдалося встановити, що сутність держави не є постійною філософською категорією. Поняття сутності, уявлення про сутність держави змінюються разом із трансформацією суспільно-економічних відносин. Розгляд історично-правового аспекту в цій роботі спирається на формаційний підхід до типології держав.

Визначившись із еволюцією сутності держави, необхідно було встановити, що складає зміст цієї категорії. У результаті аналізу внутрішнього (змістового) аспекту сутності держави було це поняття складають загальносоціальні (або загальнолюдські) та класові начала. Саме за співвідношенням цих двох складових і визначають сутність держави. На думку більшості дослідників у будь-якій державі співіснують обидва ці елементи, а розгляд сутності держави може відбуватися лише у їхньому синтезі. Разом із тим було встановлено, що існують також і інші внутрішні елементи, які впливають на визначення сутності держави – це релігійний, національний та расовий. Превалювання одного з цих елементів у державній політиці визначається сучасною юридичною наукою (принаймні, європейської цивілізації) як негативне явище, адже суперечить принципам демократії, рівності та ідеологічного плюралізму.

Останнім було проаналізовано зовнішній аспект сутності держави – тобто те, у чому вона (сутність) має конкретний прояв. Перш за все сутність держави має прояв у функціях держави. При розгляді функцій держави було надано декілька варіантів класифікацій, які пропонуються різними дослідниками. За основу була взята класифікація, яка розподіляє функції за сферами суспільного життя і найкраще розкриває зв’язок функцій та сутності держави. Проаналізувавши економічну, політичну, соціальну та ідеологічну функції, можна встановити, що саме в них проявляється співвідношення класових та загальносоціальних начал, а також національних та релігійних чинників, які і складають поняття сутності держави.

Для сучасної юридичної науки досить важливим є визначення соціального призначення держави – тобто вияву загальнолюдського аспекту сутності держави. Проаналізувавши основні концепції щодо вирішення цього питання, можна зробити висновок, що держава грає роль соціального арбітра, використовуючи для подолання соціальних протиріч інструмент права, а також широко впроваджуючи інститути громадянського суспільства.

Таким чином, результати дослідження відповідають меті курсової роботи; завдання, поставлені для досягнення цієї мети, були виконані.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:03:23 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:32:26 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Сутність держави

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149914)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru