Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Научная работа: Судова влада в Україні: захист прав громадян, чи дискредитація системи правосуддя

Название: Судова влада в Україні: захист прав громадян, чи дискредитація системи правосуддя
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: научная работа Добавлен 22:58:17 15 января 2010 Похожие работы
Просмотров: 138 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра соціально-гуманітарнихдисциплін

НАУКОВО-ДОСЛІДНА РОБОТА

Судова влада в Україні: захист прав громадян, чи дискредитація системи правосуддя

Керівник роботи С.О.Топалова

Старший викладач

Студент факультету

Банківської справи,

Обліку і фінансів,

ІІ курсу, групи 27-ОА,

Спеціальності

"Облік і аудит" Т.В. Кущ

ХАРКІВ – 2008


ЗМІСТ

Вступ

РозділI. Інститути правосуддя в системі органів державної влади

1.1 Призначення органів правосуддя. Зміст самого поняття

1.2 Організація діяльності судової влади. Принципи, що забезпечують її незалежність, гарантують рівність всіх перед законом

Розділ II. Специфіка функціонування судової влади в Україні

2.1 Організація діяльності органів правосуддя ( конституційні

принципи, правові норми)

2.2 Реальний стан правосуддя в державі

2.3 Причини негативізму в системі правосуддя і шляхи його подолання

Висновки

Список використаних джерел


ВСТУП

З проголошенням незалежності України, реформою її політичної системи, появою нових форм власності, виникненням нових економічних відносин, демократизацією суспільства, гостро виникає потреба правової держави з верховенством закону в усіх сферах громадського життя. Кожен громадянин повинен безумовно поважати й виконувати закони держави. Контроль за дотриманням законів покладено в Україні на правоохоронні органи, які включають в себе органи дізнання, слідчі підрозділи, органи прокуратури, суддю та суд. На суд та суддю покладено забезпечення правових гарантій суб’єктів процесу та контролю за дотриманням законів. Особливу увагу приділено процесам винесення суддею вироку, застосування справедливого покарання, щоб винна особа була покарана, а не винну не було притягнуто до кримінальної відповідальності. Ці правові положення уособлюються в незалежній діяльності суду.

Найвищою соціальною в державі є людина, її життя, здоров’я, недоторканість, безпека. Отже, саме людина головним ключовим елементом у системі правосуддя, задля її блага та інтересів воно і здійснюється. Але це не стосується України, бо тут правосуддя майже відсутнє , хоча це дуже ретельно приховується.

Метою моєї наукової роботи є виявлення та дослідження основних причин відсутності правосуддя у нашій державі, недовіри підлеглого до становлення судової влади. А також, як це можна подолати, задля того, щоб судді і працівники прагнули і досягли того, щоб наша людина, як люди у багатьох країнах світу, приходила до суду як дох раму, по захист і справедливість, щоб права і свободи людини та громадянина в Україні захищалася на рівні європейських стандартів.


РОЗДІЛ І. ІНСТИТУТИ ПРАВОСУДДЯ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

1.1 Призначення органів правосуддя. Зміст самого поняття

Розглядаючи повноваження судді, його взаємини з правоохоронними органами та органами державної влади, зупинимося на понятті судової влади.

Судова влада – незалежна гілка державної влади, яка має захищати права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства, забезпечувати додержання законності та справедливості шляхом застосування законів до конкретних життєвих ситуацій. Самостійна судова влада, яка діє незалежно від законодавчої і виконавчої влади, - одна з ознак правової держави. Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист, гарантованих Конституцією України та законами держави, прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Судова влада виступає в ролі арбітра, що вирішує спір, незалежно від того, між ким цей спір виникає: між громадянами, громадянами і підприємствами, громадянами і державними чи громадськими організаціями, між громадянами і державою в цілому тощо.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суди, відповідно до ст.6 Конституції України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Визначаючи поняття судової влади, слід зауважити, що судова влада утворює систему органів, покликаних до застосування закону в порядку судового провадження; вона має функціональний характер, який притаманний усім суб’єктам кримінального процесу.

Поняття судової влади має дві концепції, які утворюють нерозривну єдність судової влади.

Перша концепція – юридична – полягає в тому, що судова влада – це повноваження судді з розв’язання конфліктів, що виникають у суспільстві, з використанням спеціальної юридичної процедури..

Друга концепція – організаційна – полягає в тому, що процесуальні повноваження належать тільки судді.

Акцентування того, чи іншого моменту у визначенні судової влади не змінює суті цього поняття. Визначити судову владу тільки як особливе повноваження в розв’язанні конфліктів, або ж систему судових органів, що здійснюють правосуддя, неможливо. Також неможливо назвати одну з її складових частин більш важливою порівняно з іншою. Не можуть існувати повноваження щодо розв’язання соціальних конфліктів поза системою органів, яким надано ці повноваження. Неможливо уявити судову установу, яку не наділено такими повноваженнями.

Причини сформованого двоїстого розуміння судової влади варто шукати в різниці двох термінів: "судова влада" та "суд, суддя". Цю суперечку було вирішено закріпленням в Конституції України принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Судову владу почали визначати через форми її здійснення як специфічну незалежну гілку державної влади. Після прийняття Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002р., судова влада визначається як система судових органів, що володіє власними повноваженнями спрямованими на встановлення істини в справі, відновлення справедливості та покарання винних. Судова влада реалізується здійсненням правосуддя у формі кримінального, цивільного, адміністративного, господарського та конституційного судочинства.

Однак у суспільстві склалося й інше розуміння судової влади. Судову владу ототожнюють з її носіями. Судова влада в цьому розумінні – це особи, які мають урядові, адміністративні повноваження, тобто є уособленням державних органів. Така точка зору не може бути правильною, оскільки тільки судова влада в науці кримінально-процесуального права виражається через поняття влади можливості, права судити, або через органи, що здійснюють правосуддя.

Суд, суддя, судова влада, правосуддя – однорідні слова, тому визначення одного через інше не є ефективним. Зрозуміло, що названі слова походять від кореня суд. Тому можна дійти висновку, що судова влада – це влада, яка здійснюється судом чи суддею. Судити означає вживати, застосовувати, здійснювати владу.

Судова система України – це сукупність усіх судів, що діють на її території, мають загальні завдання, організовані і функціонують на єдиних демократичних принципах, пов’язаних між собою відносинами із здійснення правосуддя.

Відповідно ст.124 Конституції України, правосуддя здійснюється, виключно, судами.

Завданням правосуддя є:

1) всебічне зміцнення законності та правопорядку;

2) захист соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян;

3) охорона, закріплених у Конституції України, політичної та економічної систем від будь-яких посягань;

4) захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань;

5) виховання громадян у дусі точного і неухильного виконання Конституції і законів України, дотримання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов’язку, поваги до честі і гідності інших громадян;

6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

7) виправлення та перевиховування осіб, які порушили закон.


1.2 Організація діяльності судової влади. Принципи, що забезпечують її незалежність, гарантують рівність всіх перед законом

Згідно з Конституцією, судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судова система України встановлюється Конституцією України (розділи VIII та ХІІ), Законами України: "Про судоустрій" від 07.02.2002р., "Про статус суддів" від 15.12.1992р., "Про судову експертизу" від 25.02.1994р., "Про Конституційний Суд України" від 16.10.1996р., "Про Вищу Раду юстиції" від 15.01.1998р., "Про державну виконавчу службу" від 24.03.1998р.

Діяльність судів з розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних справ стосовно спорів про права і інтереси громадян, громадських об’єднань, підприємств, установ, організацій, а також з розгляду кримінальних справ регламентована процесуальними нормами, що містяться, насамперед, у Цивільному процесуальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі та Господарському процесуальному кодексі.

Правосуддя в Україні здійснюється на наступних засадах:

1. Здійснення правосуддя виключно судами. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами, чи посадовими особами не допускається. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадським обов’язком.

2. Право на судовий захист. Усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, на участь у розгляді своєї справи. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.

3. Рівність перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

4. Правова допомога при вирішенні справ у судах. Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У цих випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.

5. Гласність судового процесу. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду своєї судової справи. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду і інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-,відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.

6. Обов’язковість судових рішень. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України і після набрання ним законної сили є обов’язковим до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами та юридичними особами на всій території України.

7. Право на оскарження судового рішення. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

8. Колегіальний та одноособчий розгляд справ. Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом,- також судом присяжних. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів.

9. Самостійність судів і незалежність суддів. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, а також юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї. Гарантії незалежності суддів забезпечуються забороною втручання в здійснення правосуддя, встановленням відповідальності на неповагу до суду та суддів, визначеними законом заходами забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей та майна тощо.

10. Недоторканість суддів. Недоторканість суддів і народних засідателів та присяжних на час виконання у суді їхніх обов’язків гарантується Конституцією України, Законом про статус суддів та іншими законами.

11. Незмінюваність суддів. Судді, обрані достроково, перебувають на посаді судді до досягнення ними шістдесяти п’яти років.

12. Державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10 Закону України "Про судоустрій України" судочинство в Україні проводиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві дозволяється у випадках і порядку, визначених законом. Відповідно до ст.9 ЦПК України та ст. 19 КПК України судочинство проводиться українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості.

13. Суддівське самоврядування. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. У системі судів загальної юрисдикції законодавство передбачає загальні суди і спеціалізовані суди (господарські суди, адміністративні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України).

Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації (ст. 125 Конституції України). Територіальний принцип наближує суди до населення, а спеціалізація діяльності судів дає їм змогу зосередитися на окремих галузях законодавства (господарського, адміністративного), на специфічних правовідносинах, які розглядаються судами, і отже, підвищувати кваліфікацію суддів і якість роботи судів.

До системи судів загальної юрисдикції належать:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) Касаційний суд України;

4) вищі спеціалізовані суди;

5) Верховний Суд України;

6) Військові суди, які здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується зокрема:

1) єдиними засадами організації та діяльності судів;

2) єдиним статусом суддів;

3) обов’язковістю для всіх судів правил судочинства, визначених законом;

4) забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;

5) обов’язковістю виконання на території України судових рішень тощо.

Місцеві загальні суди. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п’ятнадцять чоловік, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Загальні місцеві суди розглядають цивільні, трудові, сімейні, адміністративні та інші справи, а також кримінальні справи, за винятком тих, які віднесені законом до відання інших судів. Ці суди вважаються основними тому, що вони є найближчими до населення і щороку вирішують сотні тисяч справ.

У складі загального місцевого суду працюють судді, консультанти, судові вихователі неповнолітніх, секретарі судових засідань, діловоди, завідувач канцелярії, секретарі-друкарки, працівники архіву, працівники бухгалтерії, господарської частини та ін.

У разі тимчасової відсутності ( з причин хвороби, відпустки та ін.) голови суду виконання його обов’язків може бути покладено на заступника або одного із суддів цього суду.

Голова місцевого суду та його заступники призначаються на посаду з числа суддів строком на 5 років і звільняються з посади Президента України за поданням Голови Верховного Суду України.

Секретарі судових засідань ведуть протоколи судових засідань, викликають учасників судового розгляду і свідків, забезпечують інформацію про справи для слухання. Секретарі суду ведуть діловодство по судових справах, зберігають справи, ведуть необхідні журнали й картки, забезпечують зберігання речових доказів по кримінальних справах, оформляють закінчені провадженням справи і здають їх до архіву. Безпосереднє керівництво діловодством покладається на завідувача канцелярії.

Консультанти місцевого суду надають допомогу суддям у підготовці справ до слухання.

Судові вихователі здійснюють комплекс заходів з виконання судових рішень щодо неповнолітніх та їхніх батьків (беруть участь у вихованні неповнолітніх та ін). Судовими вихователями можуть бути особи, які мають досвід роботи з неповнолітніми і вищу юридичну, педагогічну або психологічну освіту.

Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

У складі загальних апеляційних судів утворюються судові палати у цивільних справах та судові палати у кримінальних справах.

Апеляційний суд України діє у складі:

1) судової палати у цивільних справах;

2) судової палати у кримінальних справах;

3) військової судової палати.

Повноваженнями загальних апеляційних судів є:

1) розгляд справ в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;

2) розгляд у першій інстанції справ, визначених законом;

3) ведення та аналіз судової статистики вивчення і узагальнення судової практики;

4) надання методичної допомоги у застосуванні законодавства місцевим судом.

Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку.

В апеляційному суді діє президія апеляційного суду, до складу якої входять голова суду, його заступники, а також судді, обрані загальними зборами судів цього апеляційного суду. Президія апеляційного суду розглядає питання організації діяльності суду, затверджує персональний склад судових палат та вирішує інші організаційні питання.

У загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України) діє суд присяжних, який утворюється для розгляду справ у першій інстанції.

Списки присяжних формуються спеціальними комісіями з представників суду, органів юстиції та відповідних рад за участю голів апеляційних судів. Ці списки затверджуються рішенням відповідних рад строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки. Присяжними можуть бути громадяни, які постійно проживають на території тієї області, де діє суд присяжних, досягли 30-річного віку, є дієздатними, не мають судимості. Не можуть бути присяжними депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, нотаріуси і адвокати.

Касаційний суд України. Касаційний суд України діє у складі суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.

У складі Касаційного суду України діють:

1) судова палата у цивільних справах;

2) судова палата у кримінальних справах;

3) військова судова палата.

У касаційному суді для вирішення організаційних питань діє президія. Президія формує за поданням голови суду склад судових палат. Голова Касаційного суду України призначається на посаду строком на п’ять років Президентом України. Голова Касаційного суду має першого заступника та заступників голови суду, які виконують обов’язки голів судових палат.

Касаційний суд України:

1) розглядає в касаційному порядку справи, віднесені до його підсудності, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом;

2) веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

3) надає методичну допомогу у застосуванні законодавства судами нижчого рівня;

4) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Розгляд справ у Касаційному суді України здійснюється колегіями у складі не менш трьох суддів.

Верховний Суд України. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України:

1) розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдиуції в касаційному порядку;у випадках передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключними обставинами;

2) дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики;

3) звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у суді загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів;

4) веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства;

5) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України.

До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково. Їх кількість встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. Голова Верховного Суду України обирається Пленумом Верховного Суду строком на п’ять років шляхом таємного голосування. Голова Верховного Суду має першого заступника і заступників.

У складі Верховного Суду України діють:

1) Судова палата у цивільних справах;

2) Судова палата у кримінальних справах;

3) Судова палата у господарських справах;

4) Судова палата в адміністративних справах.

У складі Верховного Суду України діє також Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду. Президія Верховного Суду, зокрема, затверджує персональний склад судових палат, розглядає питання фінансування та організаційного забезпечення діяльності Верховного Суду, розглядає питання роботи з кадрами тощо.

Судові палати Верховного Суду України:

1) здійснюють судочинство у справах, віднесених до їх відання;

2) аналізують судову статистику та вивчають судову практику;

3) готують проекти постанов Пленуму Верховного Суду України тощо.

Судова палата Верховного Суду України утворюється за рішенням Пленуму Верховного Суду України за поданням Голови Верховного України. Судову палату Верховного Суду України очолює голова Судової палати, який організовує роботу відповідної Судової палати та формує колегії суддів для розгляду судових справ, головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів та ін.

Голова Судової палати Верховного Суду України призначається на посаду за рекомендацією президії Верховного Суду України. З числа суддів Верховного Суду України строком на п’ять років та звільняється з посади Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування.

Колегіальним органом Верховного Суду України є Пленум Верховного Суду, до складу якого входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова Касаційного суду України та голова Апеляційного суду України.

Пленум Верховного Суду України обирає на посаду та звільняє з посади Голову Верховного Суду, а також здійснює призначення та звільнення суддів з інших адміністративних посад у Верховному Суді; утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників; визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду України та обирає їх; призначає на посаду та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду; заслуховує інформації Голови верховного Суду, голів судових палат Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та апеляційних судів щодо організації роботи судових палат та діяльності відповідних судів; дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства; приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів; затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України тощо.

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менш як двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України. Пленум Верховного Суду України складається за необхідністю, але не менш як один раз на три місяці. Постанови Пленуму підписуються головуючим на засіданнях Пленуму та секретарем Пленуму і публікується в офіційному друкованому органі Верховного Суду. У ньому вміщуються також матеріали судової практики Верховного Суду.

При Верховному Суді діє Науково-консультативна рада. Вона утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму Верховного Суду щодо роз’яснення законодавства, надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення.

Господарські суди. Спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції, які покликані розглядати справи, що виникають з господарських правовідносин, приймати і переглядати рішення, є господарські суди.

Система господарських судів складається з місцевих господарських судів, які як правило, діють в кожній області, з апеляційних судів, які діють в м.Києві та в обласних центрах регіонів, що включають кілька областей, з Вищого господарського суду України.

Право звернутися з позовом до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а в окремих випадках, передбачених законодавчими актами України, мають право також звертатись державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Переважна більшість справ, які розглядаються господарськими судами,- це справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Господарські суди розглядають також справи про банкрутство, вивчають та узагальнюють практику застосування законодавства; ведуть роботу спрямовану на запобігання правопорушенням у сфері господарських відносин та ін. У 2002 р. Господарські суди розглянули понад 197000 справ і їх кількість з кожним роком зростає.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово, але залежно від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Рішення місцевого господарського суду може бути переглянуте в апеляційному порядку апеляційним господарським судом колегією суддів у складі трьох суддів, а також у касаційному порядку Вищим господарським судом колегією суддів у складі не менш трьох суддів.

Вищий господарський суд вивчає і узагальнює судову практику, надає методичну допомогу та рекомендаційні роз’яснення з питань застосування господарського законодавства судам нижчого рівня. Вищий господарський суд знаходиться у м.Києві.

Конституційний суд – особливий орган, єдиною або головною функцією якого є здійснення конституційного нагляду або конституційного контролю, тобто перевірка відповідності законів та інших нормативних актів конституції країни.

Вперше конституційний суд було запроваджено в Австрії у 1920р.

Встановлення Конституцією України і Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. єдиного органу конституційної юрисдикції – Конституційного Суду України має сприяти стабілізації і зміцненню конституційного ладу в Україні, утвердженню принципу верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції, прямої дії її норм, забезпеченню конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, які призначаються у рівній кількості (по шість) Президентом України, Верховною Радою та з’їздом суддів України строком на дев’ять років без права бути призначеними на повторний строк. Такий механізм призначення суддів Конституційного Суду України обирається самими суддями Конституційного Суду України має сприяти утвердженню їх незалежності від будь-якої гілки влади у вирішенні конкретних справ. Голова Конституційного Суду України обирається самими суддями Конституційного Суду України із свого складу шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк без права бути переобраним.

Широкі владні повноваження, яким наділений Конституційний Суд України, зумовлюють досить високі вимоги до кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України. Ними можуть бути лише громадянини України з великим життєвим досвідом, які на день призначення досягли 40-річного віку, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років. До того ж, ці особи мають проживати в Україні протягом останніх 20 років і володіти державною мовою (ст.148 Конституції України).

Конституційний Суд України разом з іншими судами складає третю гілку влади, незалежну від двох інших – законодавчої і виконавчої – та їм непідзвітну.

Однак правовий статус Конституційного Суду України має низку істотних особливостей порівняно з іншими судами. Він не входить до системи судів так званої загальної юрисдикції, які розглядають цивільні, кримінальні та інші справи. Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Конституційний Суд – це окремий, незалежний від судів загальної юрисдикції, єдиний в Україні орган конституційної юрисдикції, які розглядають цивільні, кримінальні та інші справи. Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Конституційний Суд – це окремий, незалежний від судів загальної юрисдикції, єдиний в Україні орган конституційної юрисдикції. Він не може бути касаційною, апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. Це означає, що до нього не можна звертатися зі скаргами на необгрунтованість рішень чи вироків, винесених судами. Функції Конституційного Суду України інші.

Процедура розгляду справ Конституційним Судом України суттєво різниться від процедури розгляду справ судами загальної юрисдикції. Конституційний суд розглядає справи не в порядку звичайної судової процедури, передбаченої процесуальними кодексами, а за правилами конституційного судочинства відповідно до Конституції України, Закону України "Про Конституційний Суд України" та регламенту, затвердженого самим Конституційним Судом України.

Основними принципами діяльності Конституційного Суду України є:

1) верховенство права;

2) незалежність діяльності;

3) колегіальність;

4) рівноправність суддів;

5) гласність;

6) повний і всебічний розгляд справ;

7) обгрунтованість прийнятих рішень.

Повноваження Конституційного Суду України можна поділити на чотири групи. Перша з них охоплює повноваження, пов’язані з вирішенням питання щодо відповідності (конституційності) Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України (насамперед, указів і розпоряджень), актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Слід наголосити, що серед актів, які можуть розглядатися Конституційним Судом України щодо їх конституційності, немає актів міністерств і державних комітетів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також рішень органів місцевого самоврядування. Їх законність перевіряється відповідно до встановленого порядку не Конституційним Судом України, а судами загальної юрисдикції.

Друга група повноважень Конституційного Суду стосується офіційного тлумачення Конституції та законів України з точки зору їх відповідності Конституції.

Третя група повноважень пов’язана із розглядом Конституційним Судом України з точки зору їх відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість. Ідеться, зокрема, про підписані Україною міжнародні договори до їх ратифікації чи затвердження Верховною Радою України.

Нарешті, до четвертої групи повноважень Конституційного Суду України належить надання висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування та розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту відповідно до ст. 111 Конституції України.

Справи, у яких відкрито провадження, Конституційний Суд України розглядає по суті на своїх пленарних засіданнях. Для того, щоб пленарне засідання Конституційного Суду України було повноважним, у ньому повинно взяти участь не менше 12 суддів Конституційного Суду України, а його рішення та висновки вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів Конституційного Суду України, тобто більше половини його конституційного складу.

Суб’єктами звернень до Конституційного Суду України з питань, пов’язаних із першою групою його повноважень, можуть бути Президент України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Окремим громадянам право безпосереднього звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів Конституцією України не надано. Проте це не означає, що громадяни взагалі позбавлені можливості порушувати зазначені питання перед Конституційним Судом України. Громадяни можуть робити це опосередковано – через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, головна функція якого полягає у здійсненні парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Коло суб’єктів звернень до Конституційного Суду України з питань, пов’язаних з другою групою його повноважень, Конституцією України не визначається, з чого можна зробити висновок, що воно практично не є обмеженим. Інакше кажучи, за офіційним тлумаченням конституції України та законів України до Конституційного Суду України можуть звертатися всі державні органи та органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, окремі громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Підставами для такого звернення можуть бути: неоднозначне сприйняття тих чи інших положень Конституції або законів органами законодавчої, виконавчої чи судової влади, що спричиняє істотні відмінності у практиці їх застосування; потреба в роз’ясненні окремих положень Конституції України щодо прав і свобод людини і громадянина у випадках, коли суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що ці положення тлумачаться органами державної влади неправильно, внаслідок чого його права і свободи зазнають утиску.

Право звертатися до Конституційного Суду України з питань, пов’язаних із третьою групою його повноважень, мають Президент і Кабінет Міністрів України, а з питань, що стосуються четвертої групи цих повноважень, Верховна Рада України.

Обмеження кола суб’єктів звернень до Конституційного Суду України з питань, пов’язаних з третьою групою його повноважень, цілком виправдане. Адже міжнародні договори укладаються, як правило, главою держави – Президентом України та органами виконавчої влади, насамперед, Урядом. Ними ж вони і виконуються.

Обмеження кола суб’єктів звернень до Конституційного Суду України з питань, що стосуються четвертої групи його повноважень, Верховною Радою цілком зрозуміле. Процедуру імпічменту ініціює згідно зі ст. 111 Конституції Верховна Рада України. Вона ж проводить розслідування і розгляд справ щодо імпічменту. Тому логічно, що для прийняття об’єктивного рішення вона має одержати висновок Конституційного Суду України про дотримання конституційної процедури імпічменту.

Провадження у зверненнях , які надійшли до Конституційного Суду України, здійснюється відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" та затвердженого ним регламенту.

За результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституційний Суд України приймає рішення, яким може визнати неконституційним правовий акт у цілому або в окремій його частині. Підставою для визнання неконституційними правових актів у цілому або їх окремих положень може бути невідповідність актів або їх частин Конституції України, порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду тощо.

Рішеннями Конституційного Суду України оформлюються також результати розгляду справ з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на всій території України, вони є остаточними і не можуть бути оскаржені до будь-якого іншого державного органу України та будь-яких міжнародних інституцій.

У справах із питань про відповідність Конституції України чинних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, а також про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справ про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту Конституційний Суд України дає висновки.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підлягають офіційному оприлюдненню негайно після їх підписання суддями Конституційного Суду України. Вони мають бути опубліковані у друкованому органі Конституційного Суду України Вони мають бути опубліковані у друкованому органі Конституційного Суду України – "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях.

Правовий статус суддів регулюється Конституцією України (розд.VIII), Законом України "Про статус суддів", іншими законами. Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати на професійній основі в судах свої обов’язки. Як носії судової влади вони здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади.

Право на зайняття посади судді місцевого загального суду, а також місцевого господарського суду має громадянин України, який не молодший 25 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше 10 років і володіє українською мовою. Право на зайняття посади судді апеляційного суду має громадянин України, який не молодший 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше п’яти років, в тому числі не менше як три роки на посаді судді, і володіє українською мовою. Додаткові умови до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції судів. Ці судді здійснюють правосуддя лише у складі колегій судів. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання кваліфікаційного екзамену. Ця вимога не поширюється лише на осіб, які мають стаж роботи на посади судді 11років. Не може бути суддею особа, яка має судимість обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Суддя не може бути народним депутатом, належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачуємі посади або виконувати іншу оплачувану роботу, окрім викладацької, наукової та творчої діяльності.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Судді є недоторканими і незалежними. Недоторканість поширюється на службові та приватні приміщення суддів, їхнє листування, засоби зв’язку і документи. Суддів усіх рівнів не можна без згоди Верховної Ради України затримати чи заарештувати до винесення обвинувального вироком судом.

Виняткове призначення суду – органу, що має стверджувати справедливість у суспільстві,- може бути здійснене лише за умов високої моральності, чесності, безкорисливості, й професіоналізму суддів.

Цивільно-процесуальне право – це галузь права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ. У порядку цивільного судочинства розглядаються справи із спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження.

До таких належать справи про порушення умов договору між громадянами, про розподіл майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, справи про відшкодування збитків, заподіяних шкодою, справи щодо захисту честі, гідності й ділової репутації, справи про розлучення, стягнення аліментів, справи про повновладдя на роботі та ін.

Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, можуть бути пов’язані зі скаргами на дії органів і посадових осіб у зв’язку із накладенням адміністративних стягнень, порушеннями у стягненні податків; на відмову в реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності; на відмову в реєстрації громадських організацій і партій, на бездіяльність державного виконавця, на неправильності в списках виборців та ін.

Справи окремого провадження пов’язані із захистом інтересів громадян, що охороняються законом: про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; про оскарження матеріальних дій або відмову у вчиненні їх; про встановлення стажу роботи; про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, про усиновлення дітей та ін.

Цивільні справи в судах розглядаються, як правило, за заявою особи (позивача) шляхом подання до суду позовної заяви. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Сторонами можуть виступати громадяни, підприємства, організації.

Позови, як правило, пред’являються в суд за місцем проживання відповідача. Позови про стягнення коштів на утримання (аліменти), про встановлення батьківства, про поновлення на роботі, позови, що випливають з авторського права, права на відкриття, винахід, позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, можуть подаватися також за місцем проживання позивача. Позови про право на будівлю, про виключення майна з опису належить пред’являти за місцем знаходження цього майна.

Цивільна справа розглядається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому суд заслуховує пояснення сторін, докази свідків, висновки експертів, знайомиться з письмовими доказами, оглядає речові докази. У судовому засіданні провадяться судові дебати, під час яких надається слово позивачеві та його представникові, а потім відповідачеві та його представникові. Після судових дебатів суд іде до нарадчої кімнати, де приймає рішення. Рішення повинно бути законним і обгрунтованим.

Рішенням місцевого суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом одного місяця після проголошення рішення. При розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, може встановлювати нові факти досліджувати нові докази тощо.

Суд в апеляційному провадженні, зокрема, має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги;

2) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд;

3) змінити або ухвалити нове рішення.

Сторони мають право оскаржити також рішення апеляційної інстанції у зв’язку з порушенням матеріального чи процесуальногог права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Разом з тим, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові факти, вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів.

Основним джерелом цивільно-процесуального права є Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий у 1963р. У зв’язку з суспільно-політичними та економічними змінами до цього Кодексу внесені численні зміни і доповнення.

У шести розділах Кодексу регламентуються процедури, пов’язані з наступним:

1) визначенням складу суду, підвідомчістю цивільних справ, письмовими та речовими доказами, показанням свідків, призначенням експертизи, судовими витратами, процесуальними строками;

2) статусом осіб, які беруть участь у справі, їхніми правами і обов’язками;

3) порядком провадження справ у суді першої інстанції (у місцевому суді);

4) процедурами перегляду судових рішень в апеляційній і касаційній інстанціях, переглядом рішень, що набрали законної сили у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами;

5) виконанням судових рішень.

Кримінально-процесуальне право - це галузь права, норми якої визначають порядок провадження у кримінальних справах.

Ці норми встановлюються з метою забезпечення охорони прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, а також з метою швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнений до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Гуманістичні принципи кримінального кодексу закріплені в Конституції України (ст. 29, 62, 63), проголошені в таких міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (1948р.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966р.), Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1948р.).

За Конституцією України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, який набуває законної сили.

Закон забороняє домагання показань обвинуваченого та інших осіб, що беруть участь у справі шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Суддя зобов’язаний до першого допиту обвинуваченого та підсудного роз’яснити їм право мати захисника. Обов’язкова участь захисника передбачена у справах щодо осіб у віці до 18 років, осіб з психічними чи фізичними вадами, у випадках, коли санкція статті, за якою звинувачується особа, передбачає довічне ув’язнення.

Стадіями кримінального судочинства є:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове розслідування кримінальної справи;

3) віддання обвинуваченого до суду;

4) судовий розгляд справи;

5) апеляційне провадження у справі;

6) касаційне провадження у справі;

7) виконання вироку;

8) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження.

Порядок здійснення кримінального судочинства визначається Кримінально-процесуальним кодексом України, у якому в систематизованому вигляді викладено норми, що визначають порядок порушення кримінальної справи, проведення дізнання і попереднього слідства, розгляду справи у суді та виконання вироку.

Виконання рішень судів та інших державних органів згідно із Законом України " Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998р. покладається на державну виконавчу службу. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, відділи державної виконавчої служби обласних, районних і міських управлінь юстиції.

Управління юстиції контролюють діяльність відповідних відділів державної виконавчої служби; організують професійну підготовку та атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи у роботі й накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби.

Державними виконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби. Державні виконавці є державними службовцями, які здійснюють примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. Державні виконавці зобов’язані сумлінно виконувати службові обов’язки, не допускати в своїй діяльності порушень прав громадян та юридичних осіб.

Держава гарантує захист здоров’я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців і членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Образа державного виконавця, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на нього обов’язків, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.


РОЗДІЛ ІІ СПЕЦИФІКА ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

2.1 Організація діяльності органів правосуддя (конституційні принципи, правові норми)

Суддя, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист, гарантованих Конституцією України та законами, прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Для забезпечення реальності прав суб’єктів процесу, законодавством передбачено додаткові гарантії. Гарантією створення умов нерівності учасників судового розгляду є закріплення в ст.62 Конституції України положення про те, що особа вважається невинною і не може бути притягнена до кримінальної відповідальності, а також покарана, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Законодавство більш чітко зафіксувало конституційний принцип забезпеченості доведення вини: згідно зі ст. 15, 16, 16-1 Кримінально-процесуального кодексу України, обмеження процесуальних прав у кримінальному процесі під час судового розгляду справи є істотним порушенням вимог процесуального закону.

Кримінально-процесуальний кодекс (ст. 16-1), розкриваючи ці висловлювання, йде шляхом впровадження в судочинство принципу загальності сторін, свободи в поданні ними своїх доказів і доведенні перед судом їхньої переконливості, а також покладення обов’язків із підтримання державного обвинувачення, виключно, на прокурора, розмежування функцій обвинувачення й захисту, відокремлення цих функцій від судді та суду. Суд позбавлено необхідності здійснювати низку процесуальних дій, які б викликали сумнів у його об’єктивності та неупередженості. Відсутність прокурора під час судового процесу ставила суддю в положення обвинувача, оскільки саме він оголошував обвинувальний вирок, досліджував докази, що були подані на підтвердження обвинувачення. Навіть за відмови прокурора і потерпілого від обвинувачення, суд має право закінчити розгляд кримінальної справи і поставити обвинувальний вирок.

Як основу судового процесу, варто розглядати правила про силу доказів. Правила, що наказують оцінювати докази заздалегідь заданими юридичними нормами відомі як система формальних доказів. Прийнято вважати, що формальні докази породжені пошуковим процесом. Та сама по собі пошукова процедура не припускає оцінки доказів за формальними підставами – критеріями як обов’язкової умови. Для того, щоб забезпечити кожному учасникові кримінального кодексу дійсну можливість реалізувати свої інтереси, необхідно погодитися з однією умовою - необхідністю реального розмежування процесуальних функцій. Тому не слід змішувати в діяльності учасників процесу протилежних інтересів.

У зв’язку зі зміною ролі суду в кримінальному процесі, правомірно постає запитання: чи є суд суб’єктом доказування, чи лежить на ньому обов’язок доказування, і, зокрема, чи повинен він виявляти активність під час установлення фактичних обставин справи? Підставою для постановки даного питання є послідовна реалізація принципу загальності. Поділ влади, побудова незалежної судової влади, дає підставу вважати, що судова влада – це особлива прерогатива суду розв’язувати соціальні конфлікти, що виникають у сфері права. Здійснення цієї функції вимагає від суду повної неупередженості стосовно сторін конфлікту і, зокрема, цілковитої відмови від дій, що можуть бути витлумачені як обвинувальні. Тому суд повинен бути звільнений від обов’язку оголошувати обвинувальний вирок і позбавлений права першим допитувати потерпілого, обвинуваченого, чи свідка, або інших суб’єктів процесу. Однак це не означає, що суддя не несе обов’язку всебічно і повно досліджувати обставини справи. Постулат, відповідно якого встановлення істини є метою судочинства, у тому числі і його центральної стадії, не виникає сумніву.

Питання про роль суду в доведенні оцінюється дуже суперечливо. Стверджується, що досудове слідство і судовий розгляд мають на меті встановлення дійсних обставин справи, які слід проводити всебічно і об’єктивно. Проте суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, повинен забезпечити сторонам обвинувачення і захисту необхідні умови для реалізації їхніх прав на повне дослідження обставин справи. Суддя має вжити заходів для забезпечення рівності прав сторін, створити певні умови для всебічного і повного дослідження обставин кримінальної справи. Однак чи здійснює сам суддя всебічне і повне дослідження, чи він зобов’язаний це робити, а чи межі доведення визначаються лише волею сторін? Не виправляє становища і твердження про те, що з’ясуванню у справі підлягають як обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, пом’якшуючи чи обтяжуючи його відповідальність. Залишається з’ясувати, чи покладено на суддю обов’язок досліджувати ці обставини, чи не можуть робити тільки сторони доведення.

Позитивна відповідь випливає з вимог ст.22 КПК України, відповідно до якої безпосереднє дослідження обставин справи повинен проводити суддя. Однак порядок дослідження доказів у справі визначається судом за узгодженням зі сторонами. Виходить, що коло досліджуваних доказів визначають сторони, а це не погоджується з обов’язком суду всебічно досліджувати всі істотні обставини у справі. Концепція активності сторін і пасивності суду у встановленні обставин справи не повинна викликати особливих заперечень, тому що повною мірою відповідає змагальності процесу. Під таким кутом зору суддя дійсно не має необхідності докладати зусиль до встановлення істини, заповнюючи програмне розслідування. Це повинні робити сторони.

Роль судді полягає у визначенні допустимості та достатності доказів і на цій основі доведеності чи недоведеності обвинувачення. Пропозиції про необхідність звільнити суддю від обов’язків встановлення істини здаються переконливими лише на перший погляд. Приваблива ідея про те, що доводити повинні сторони, а суддя – розв’язувати питання про доведеність провини, може бути послідовно реалізована лише за умови, що сторони мають рівні можливості у збиранні та поданні доказів. Саме так відбувається у кримінальному процесі англосаксонських країн, де відшукання доказів здійснюється зусиллями сторін на досудових етапах провадження й у не процесуальній формі.

В Україні склався інший процес збирання доказів і формулювання на їхній основі обвинувачення. Він здійснюється у процесуальній формі досудового провадження. Кримінальна справа, що подається до суду, вже містить у собі винність особи, притягнутої до кримінальної відповідальності. На суддю покладається обов’язок досліджувати матеріали кримінальної справи. В умовах, коли у ході досудового слідства докази обвинувачення сформовані органами кримінального переслідування, бачити в діяльності судді арбітра немає ніяких підстав.

Не можна поважно говорити про подання доказів захисником, оскільки за чинним законодавством захисник позбавлений практично можливості збирати і подавати докази до суду. Комплекс доказів, які подає захисник, формується на досудових стадіях кримінального процесу. Сторони в судовому розгляді подають фактичні дані лише тоді, коли вони беруть участь у процесі. Суб’єктом дослідження доказів, що і фіксують показання, висновку експертів, що оглядають предмети, який оголошує документи, повинен залишатися суддя.

Є ще одне міркування на користь збереження за судом обов’язку зі встановлення істини. Воно пов’язане з необхідністю забезпечення прав суб’єктів процесу, що беруть участь у справі. Коли у справі не бере участь захисник, а підсудний через юридичну непоінформованість виявляє пасивність під час з’ясування обставин справи, суддя повинен це зробити в інтересах всебічності розслідування. У даному разі за суддею зберігається обов’язок доказування. Суддя, на відміну від прокурора, розглядаючи до дослідження обставини справи, не має заздалегідь сформульованої тези, яку він має намір обгрунтувати. Однак він має досліджувати всі наявні у справи матеріали, відображувати результати дослідження в судовому протоколі. Цим суддя формує доказову базу для висновку про винність особи, притягнутої до кримінальної відповідальності. Висновок судді, викладений у вироку, повинен бути обгрунтованим і вмотивованим.

Таким чином, виходячи із вищевикладеного, основою процесу судочинства варто вважати правила про силу доказів. Суддя обгрунтовує свій висновок про винність чи невинність особи на підставі підтверджених доказів у судовому вироку.

Звільнення судді від обов’язку доведення можливе лише за умови кардинального реформування досудового слідства, зміни процесуальної форми і наділення сторін обвинувачення й захисту повною рівністю.

2.2 Реальний стан правосуддя в державі

Таким чином ми розглянули поняття судової влади, організацію її діяльності, завдання правосуддя по забезпеченню законності і справедливості покарання. Але разом з цим треба відзначити, що рівень правосуддя в країні оцінюється не скільки існуючими Законами про судоустрій , статус суду та суддів, нормативними актами та різними Кодексами, а насамперед, довірою до вказаної системи з боку народу і суспільства в цілому.

На жаль, на даному етапі розвитку нашої держави ще не вдалося підняти авторитет і довіру до суду і суддів, особливо місцевих судів, як основної ланки в системі судоустрою України.

Згідно даних соціологічної служби Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України в 2002 році з недовірою до системи правосуддя України ставились 53% громадян, котрі в тій, чи іншій мірі мали справи з правоохоронними та судовими органами, а також 37% громадян, які не мали таких контактів і лише 2% громадян, ставляться з повною довірою до наших органів правосуддя.

Але багато українських громадян не сидять без діла, намагаючись власноруч своїми зусиллями встановити правосуддя в Україні, бо в наш час ні на кого покластися окрім себе самого. І тому вони надсилають заяви зі скаргами на судій, які розглядали їхні справи, до Європейського Суду, сповнені довірою, що справедливість, все ж таки, переможе.

Рішення Європейського Суду виконуються Україною в повному обсязі. З 1997 року (рік підписання Україною міжнародної Конвенції про захист прав та основних свобод людини ) до Євро суду з прав людини проти України було подано 8 тисяч скарг, зокрема, заяви, щодо невиконання рішень національних судів, надмірну тривалість проваджень справ у суді, застосування та обвинувачення незаконних методів слідства. Із 7 справ Євросудом винесено рішення, якими констатовано порушення Україною значної кількості положень Конвенції. Станом на листопад 2003 року Європейський Суд з прав людини визнав прийнятними до розгляду 6 заяв проти України.

2.3 Причини негативізму в системі правосуддя і шляхи його подолання

Серед причин, які зумовили такий високий відсоток недовіри до системи правосуддя, слід відзначити:

1. Причини, пов’язані з людськими чинниками корумпованість слідчих та суддів, низьких рівень професійної підготовки, упередженість до правопорушників та обвинувачуваних, не знання державної мови, особиста нестриманість та пиха при спілкуванні та інші.

2. Причини, пов’язані з недосконалістю відповідних законодавств:

- Основу чинного процесуального законодавства України все ще становлять кодекси, прийняті за радянських часів. І проблема тут не в тому, що вони прийняті у минулому столітті, а в тому, що вони морально застарілі і не відповідають сучасній ідеології та умовам життя нової держави. При цьому є хибним метод реформування чинного законодавства – а саме це відбувається нині досить активно,- за яким вносяться численні зміни і поправки в існуючі кодекси, оскільки за таких умов руйнуються внутрішні системні зв’язки кодексу і не створюються нові, наслідком чого є численні проблеми, що виникають при його практичному застосуванні.

- Відсутність Програми захисту свідків, в наслідок чого громадяни бояться давати свідчення, остерігаючись помсти з боку обвинувачуваних, що досить часто дає змогу останнім уникати покарання.

- В повній мірі не опрацьовано положення про звільнення з під арешту під заставу, що дає змогу обвинувачуваним зникнути з країни і тривалий час ухилятися від суду.

- Нерівність сторін обвинувачення та захисту в збиранні доказів.

- Погане технічне оснащення центрів по проведенню спеціальних експертиз.

Виходячи з наведених причин, я вважаю, що для підняття рівня правосуддя в нашій країні, довіри до нього з боку суспільства, в першу чергу треба ліквідувати причини, пов’язані з людськими чинниками, адже давно відомо, що перебудувати людську психологію, набагато складніше і потребує більше часу, ніж переписати чи розробити будь-яке законодавство.

В наш час багато суддів, які отримали право на безстрокове правосуддя, ще треба визнати, не готові до цього.

Також, я вважаю, що в нашій країні суддям треба збільшити заробітну плату, хоча і зараз вона не мала, для того, щоб вони не брали хабарі. Ось, наприклад, у США суддя отримує на рік, за свою працю, не менш ніж 100 тисяч доларів. І тому йому нема сенсу брати хабарі, а також це робить його не байдужим стосовно своєї роботи.


ВИСНОВКИ

Судова система України – це сукупність усіх судів, що діють на її території, мають загальні завдання, організовані і функціонують на єдиних демократичних принципах, пов’язаних між собою відносинами із здійснення правосуддя.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Народ має право брати участь у здійсненні правосуддя лише через народних засідателів та присяжних. Правосуддя має певні завдання: всебічне зміцнення законності та правопорядку; захист соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян; захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань;запобігання злочинам та іншим правопорушенням; виправлення та перевиховування осіб, які порушили закон. Але більшу частку цих завдань воно не виконує, бо на сьогоднішній день у нашій державі так багато несправедливості, корупції та злочинів. Це і не дивно, тому що в Україні н сьогодні лише 2% громадян ставляться з повною довірою до наших органів правосуддя.

Серед причин, які зумовили такий високий відсоток недовіри до системи правосуддя, слід відзначити, насамперед такі, як корумпованість слідчих та суддів, низьких рівень професійної підготовки, упередженість до правопорушників та обвинувачуваних. І щоб підняти рівень правосуддя в нашій країні, довіри до нього з боку суспільства, в першу чергу треба ліквідувати причини, пов’язані з людськими чинниками, адже якщо ми перебудуємо психологію наших громадян, можна сказати, що ми перебудуємо й нашу державу, а з нею і правосуддя.

І тоді ми будемо приходити до суду як до храму, по захист і справедливість, права та свободи будуть захищатись на гідному рівні і в нашій Україні. Ми будемо впевнені у стабільності і спокою завтрашнього дня.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р.-К.:Преса України, 1997 – 80с.

2. Закон України " Про прокуратуру" від 05.11.1991р. // Відомості Верховної Ради України – 1991- №53 –с.793

3. Закон України "Про судоустрій" від 15.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України

4. Землянська В. Запровадження відновлюючих підходів: зміна поглядів на кримінальне судочинство //Право України – 2003 - №10

5. Кукурудз Р. Межі обов’язковості актів Конституційного Суду України за колом осіб, участі та просторі // Підприємство, господарство і право – К.,2003 - №4- с.49

6. Кукурудз Р. Проблеми регулювання виконання рішень Конституційного Суду України // Підприємство, господарство і право – К., 2003. - №5-с.80

7. Лопушанський Ф.А., Чангуме В.В., Михинко М.М., Петрухин И.Л. Совершенствование уголовно-процесуального законодательства и охрана прав личности. – К., 1983. – с.134

8. Молдован В.В. Правоохоронні органи: опорні конспекти – К., 1998

9. Оніщук М. Судово-правова реформа: чи буде дано відповіді на виклики часу // Право України – К., 2003. -№5.-с.15

10. Селіванов А. Реформування конституційних засад організації судової влади в Україні // Право України – 2003 -№7 – с.14

11. Стрижак А. Державне управління в органах судової влади України: щодо постановки проблеми // Право України -2003 -№7 – с.15

12. Тертишник В., Тертишник О. Проблеми у сфері кримінального судочинства // Підприємство, господарство і право – К., 2003. - №10 – с.125

13. Файницкий И.Я. курс уголовного судопроизводства – Т.1. – СПб., 1996. – с.88

14.Організація судових та правоохоронних органів. – Харків, 1996

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений07:03:12 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:32:20 28 ноября 2015

Работы, похожие на Научная работа: Судова влада в Україні: захист прав громадян, чи дискредитація системи правосуддя

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149898)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru