Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Становище Української журналістики в 20-х роках

Название: Становище Української журналістики в 20-х роках
Раздел: Топики по английскому языку
Тип: реферат Добавлен 17:35:36 22 октября 2003 Похожие работы
Просмотров: 155 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Вступ

Проблема значення періодичних видань у громадсько-політичному і культурно-мистецькому житті народу складна й багатоаспектна. Для віками позбавлених державності українців, що зберегли свою національну самобутність у сфері культури, ця проблема набуває додаткової ваги. Значення української періодики в духовному самотвердженні народу важко перебільшити. На кожному з етапів історико-літературного процесу 19-20 століть літературно-громадська преса не тільки пропагувала художню творчість, а й виконувала функцію популяризатора громадсько-політичної думки, нових філософських ідей, наукових досягнень, мистецьких рухів.

Двадцяті роки були першими роками відбудовчого періоду, роками нової економічної політики, одним з актів якої був дозвіл у листопаді 1921 року роботи приватних видавництв. Цей час був визначальним у становленні українського літературного і мистецтвознавчого журналу. У періодичному друкові НЕП дав значний цифровий зліт: у 1920 році – біля 136 журнальних назв (російською та українською мовами), у1923 більше - 250[1] . Викликано це двома взаємопов’язаними факторами: по-перше, появою приватних видавництв, по-друге, активним ростом видавництв державних, які часто призначались для протидії першим, і кількість яких зростала пропорційно до їх кількості.

Доки книговидавнича справа не запрацювала на повну потужність, журнал був оперативним інформатором в різних галузях науки, техніки, мистецтва. На сьогодні періодичні видання тих років є невичерпним джерелом для дослідників. Без вивчення періодики цього великого поля національного духовного життя, яке часто ставало ареною боротьби за українську мову і культуру, не можуть всебічно і повно висвітлюватись ні історія суспільної думки, ні національний науково-мистецький рух у всьому його багатстві і складності.

Журнали 20-х 30-х рр. , такі як “Глобус”, “Життя й революція”, “Шляхи мистецтва”, “Критика”, “Книгар”, “Плуг”, “Гарт” та багато інших, становлять вагому складову частину історії української радянської літератури. Успадкувавши кращі традиції старшого журнального “покоління”, до якого належать “Літературно-науковий вісник”, “Киевская старина”, “Правда”, “Житіє і слово”, вони разом з тим стали представниками новаторських пошуків, сміливих експериментів в області тематики, стилю, напрямів.

Одним з найпопулярніших видань того часу був часопис “Червоний шлях” , про який дослідник літератури сказав: “З виникненням “Червоного шляху”, котрий об’єднав і групових і позагрупових письменників, у розвитку української радянської літератури”[2] . Він був задуманий як великий літературно-науковий та громадсько-політичний місячник, що має простійні відділи:

а) красного письменства;

б) науковий;

в) громадсько-політичний;

г) книжно-бібліографічний;

д) хроніки.

Хоч це було передбачено первісним задумом структури журналу, але в процесі діяльності його найбільших здобутків було досягнуто першим відділом, через що “Червоний шлях” увійшов в історію зі статусом “літературно-художній”.

Художні частини в масових журналах такого типу необхідно розглядати як складову і дуже важливу ланку літературного процесу. Специфіка її втому, що вона найбільш пов’язана з щоденним життям суспільства, охоплює найширші кола читачів, з яких більшість дуже мало обізнана з літературним життям. Масовий журнал поширюється в найвіддаленіші куточки країни, куди “велика” література ще не доходить. Саме через це художній матеріал бере на себе функцію виховання, оформлення художніх смаків масового читача.

“Червоний шлях” з’являється в оптимальний для розвитку української культури час –1923 рік. Цим роком розпочинався період так званої українізації, що тривав до 1929 року. Головна роль у створенні концепції українізації належала О.Я. Шумському – члену оргбюро ЦККП(б)У і одному з редакторів “Червоного шляху”. Інтерес до двадцятих зумовлений тим, що в цей час українізація досягла найвищого свого розвитку, співпавши в часі з періодом українського відродження. Отже створення журналу перебувало в тісному зв’язку з новою політикою і було її наслідком.

Концепція “Червоного шляху” була детально продумана вищими партійними колами, а вихід його заздалегідь запланований. Перший секретар видання Ю.Озерський запрошуючи до співробітництва О.Досвітнього писав у листі до нього: “Журнал має характер літературно-художнього місячника, що своїм розміром наближався би “Красной ниви”. Це є здійснення того завдання, що вже давно поставили собі відповідальні політичні кола”[3] .

Лист Ю. Озерського - не єдине архівне свідчення, всякому підкреслюється зацікавлення журналом “відповідних політичних кіл”. Редактор журналу Г.Грінько повідомляв листом П. Ладана про створення місячника пишучи: “з кінця лютого цього року починає виходити у Харкові під моєю редакцією літературно – науковий і соціально – політичний журнал “Червоний шлях” українською мовою. Ми перший раз беремося за здобування щомісячного журналу. Наші політичні органи надають цій справі серйозне значення і треба зробити все, щоб вона не провалилась[4]

На думку Я. Дашкевича, “нема підстав культурне відродження Радянської України середини 20-х – початку 30-х років вважати наслідком лиш апаратної українізації. Могутня революційна хвиля розкувала творчі можливості нації. Дерусифікація була не причиною, а навпаки одним з результатів культурного розквіту всього українського[5] . Отже формально журнал створювався з метою задовольняння культурних потреб “широких народних мас”, а реально офіційні кола прагнули з його допомогою здійснити власні потреби – політичні”.

Одним із завдань, яке покладалось на журнал партійними функціонерами , було завдання протидії деяким органом національно-свідомої еміграції . За визначенням одного із тогочасних культурних діячів Є. Черняка, “журнал – це легка гармата в нашій ідеологічній боротьбі”. У стані нав’язаної згори холодної війни , прихованої чи відвертої ворожнечі перебували “Червоний шлях” і “Нова Україна” . Останній видавався у Празі визначними українськими діячами В. Винниченком і М. Шаповалом з 1922 року. Винниченко одразу зрозумів , що “Червоний шлях” це зброя , спрямована проти “Нової України ”, навіть звинуватив організаторів у запозиченні програми його журналу . В запалі письменник кидає різкі звинувачення редактору нового видання , тодішньому наркому освіти Г. Гринькові : ”Це маленький урядовець з тої боротьбістської мошки , що приладналась до московського меду ”, запроданець , холуй , зрадник і т. д. Між журналами точилась негласна боротьба за кращих письменників . Деякі віддавали перевагу емігрантському виданню. Але це не було виявом вільної конкуренції часописів , швидше – підневільного становища митців.

Велика заслуга “Червоного шляху” полягає в тому, що досить швидко йому вдалося стати центром формування літературних смаків : згуртувати навколо себе письменників досвідчених і початківців , представників еміграції західноукраїнських земель . Через журнал читач мав змогу познайомитись з творчістю “плужан” (С.Пилипенко , А. Понів , І. Сенченко, А. Головко), членів спілки пролетарських письменників «Гарт” (П. Тичина, М. Йогансен , І. Кулик , В. Сосюра, О. Досвітній ),”ланківців”(Г.Косинка, В. Підмогильний ,Б. Антоненко-Давидович , Є. Плужний,Т. Осьмачка ),”неокласиків”(М. Риильський, М. Зєров, П. Филипович, М. Драй-Хмара ),членів “Авангарду”(В. Поліщук, Л. Чернов-Малошийченко), футуристів (М. Семенко, Г. Шкурупій, О. Слісаренко).

Старше письменницьке покоління (С. Васильченко, П. Копельгородський, М. Черняхівський, Г. Хоткевич. Х. Алчевська, Н. Романович-Ткаченко) брало участь у формуванні “обличчя” журналу разом з початківцями (С. Крижанівський, П. Усенко, О.Влизько, Т.Масенко).До співпраці в “Червоному шляху” були запрошені ті з західноукраїнських письменників, які прихильно ставились до радянської України ( В.Стефаник, М.Черемшина, О.Кобилянська, А Чайковський, Н. Кобринська, М.Козоріс.); відомі майстри слова із світовим іменем (Мартін Андерсен-Нексе, Зденик Неєдли, Ептон Синклер); представники української міграції лівих поглядів( І.Крушельницький, М.Ірчан, А.Павлюк).

Причини співробітництва в журналі іноземних культурних діячів стають зрозумілішими, коли розглянути їх на фоні тісних контактів”Червоного шляху” з колективом видавництва”Космос”. Це Україно-Американське видавниче товариство було створене в 1922 році з метою поширення марксистської літератури українською мовою серед робітників Америки, Канади, далеких країн Європи. Одна з функцій видавництва полягала в популяризації харківського місячника. Починаючи з першого номера, пересилка журналу за кордон стала регулярною. "Червоний шлях” користувався значним попитом серед українців Америки, Канади, Німеччини. Його ціна зросла з 50 до 75 центів. Не минуло й року, як П.Ладан (відповідальний редактор “Космосу”) писав до Г.Гринька : “Журнал має на своєму рахунку біля восьми тисяч доларів. Будуть ще. Популярність росте”1

Заслуга “Космосу” не лише в популяризації й створенні реклами “Червоного шляху”. Особисто П.Ладан та інші співробітники доклали всіх зусиль, щоб забезпечити публікації на його сторінках популярних іноземних письменників, політиків, культурних діячів.

Більша частина цих публікацій припадає на 20-і роки . До них належать твори Георга Гайма , Ріхарда Демеля , Райнера Марії Рільке , Філіпа Супо , Артура Кестлера , Ліхтенштайна, Мартіна Нексе, Еміля Верхарна , Йогансена Бехера , Джона Дос-Пассоса та ін. Книга №2 журналу повністю присвячена Туреччині. Турецька поезія і проза представлена іменами Мехмеда Еміна, Ахмеда Хатіма, Суада Дервіша, Рахіка Халіда, Омара Сейф Еддіна . Опубліковані також статті, що торкались різних аспектів життя Туреччини – політичного, економічного, краєзнавчого:

А. Самайлович “Два місяці в Стамбулі”, В.Стамбулов

“Зелена Бруса”, “Успіхи і труднощі будування нової Туреччини”. Число журналу присвячувалось десятиріччю турецької революції під проводом М.Кемаля.

При допомозі видавництва “Космос” “Червоний шлях” відіграв значну роль у налагоджені міжнародних контактів, брав активну участь у встановленні зворотнього зв’язку між закордонними та українськими культурними діячами, письменниками.

Чимале місце у журнал посідала літературна критика, хоч постає вона явищем досить складним та неоднорідним. Глибокі філологічні концепції тут межують з поверховими галасливими маніфестами; учнівство протиставляється професіоналізму і досвідченості. Рух критичної думки представлено такими різними (з точки зору естетичних позицій і професійної майстерності) іменами, як Д. Загул і О.Білецький, М. Зеров і Я.Савченко, О.Дерошкевич та І. Лакиза.

Критичний відділ “Червоного шляху” мав досить хаотичний вигляд. “де тут, справді система? Де політичне докладне вивчення точних літературних питань? Де загальні огляди літератури потрібні до оглядів тов.Коряка? Чому це виглядає докраю випадковим, безсистемним, спарадичним?- так зливою риторичних запитань характеризує його Ф.Якубовський[6] .Його думка цілком збігається з думкою авторитетного вченого О.Дорошкевича, який писав з цього приводу: “критичний відділ поруч з красним письменством, дуже випадковий, дотого ж устаткований не так критичними, як історико- літературними матеріалами”. Загальний огляд критичних матеріалів дає змогу оцінити актуальність їх проблематики: журнал відгукувався на найгостріші питання, оперативно вміщуючи важливу й нову інформацію. Він надав свої сторінки діячам різних ідейно естетичних, стильових напрямків, охоче опублікував дискусійні матеріали, хоча не завжди уникав однозначності у постановці акцентів[7] На початку 20-х років творча діяльність здійснювалась у світлі величезної соціальної катастрофи, що поставила під сумнів усі традиції і попередні здобутки людства. І хоч революція змістила деякі акценти культурного процесу, вона ще не могла істотно змінити психологію творчості, порвати з традиціями. Це був час незнищенних надій, нестримного оптимізму і безмежної віри.

А вже з другої половини 20-х років журнал починає визнавати періодичних політичних ударів. Перший припадає на кінець 1926 року, коли постановою ЦККП(б)У від 20-11-1926 року було усунуто з посади головного редактора О. Шумського і звільнено від роботи в журналі М. Хвильового. Це був сигнал про початок кінця українізації. Вже наприкінці 20-х стало цілком зрозуміло, що вона не має перспективи. Критичною, оголошеною для широкого загалу, було “припущення цілого ряду помилок редакцією журналу”, таких як публікація твору “Вбивство” М. Мошлянського та вихід першого зошита “Вапліте” під керівництвом Ялевого й Хвильового.

Постанова від 19 липня 1929 року вже напряму стосувалась “Червоного шляху”. На цей раз привернув до себе увагу твір маловідомого автора П. Ванченка “Оповідання про гніду кобилу” (1929, 3, 18-28). Він просякнутий неприхованою гіркою іронією стосовно обіцяного всенародного “благоденствія”, що нестиме при соціалізмі. Партійні “благодійники” настільки були налякані, що постановили не лише догану І. Куликові як постійно працюючому в редакції, але й:

А) конфіскувати примірники “Червоного шляху”, які ще не продані;

Б) доручити ЦК переглянути склад редколегій всіх (!) журналів.

1930 рік партією було використано для нагнітання обстановки в Україні, а саме – для “встановлення” зв’язку між СВУ і “шумськізмом”. У 1932 році “Червоний шлях” з номера в номер друкує статтю М. Рубача “Буржуазно-куркульська націоналістична ідеологія” під маркою “демократії трудового народу” (№5-8), в якій склалося М. Грушевського.

Про початок 30-х П.Панч –відповідальний секретар журналу, -писав у спогадах :”Продовжував існувати у столиці тільки позагуртковий журнал “Червоний шлях”, який злі язики назвали лантухом. Колишніх членів ВАПЛІТЕ, а потім Пролітфронту , він не задовольняв. Хотілось чогось нового”.[8]

У другий період діяльності журналу(1930-1936рр.) він зазнав не лише якісних, а й кількісних змін. Більшу частину журнальної площі починають займати постанови , матеріали з’їздів, виступи вождів та ідеологів, такі як : А. Хвиля “За творення великого мистецтва соціалістичної доби”, К. Сторчак “За марксистсько-ленінську чистоту в літературі , проти ворожої контрабанди ”, статті С. Косіора , П.Постишева, М. Попова , С. Щупака, І. Кириленка, Г. Петровського.

Одним з негативних факторів на шляху плідної діяльності часопису були постійні зміни серед редакторського колективу. Такі необгрунтовані службові переміщення не давали зосередитись на роботі , позбавляли впевненості в завтрашньому дні. Перші 5 номерів вийшли за редакцією Г. Гринька . З 6 номеру 1927 року до 1 номеру 1925 р. місячник виходив за редакцією О. Шумського. З 1927 року “Червоний шлях” виходить за редакцією В. Затонського. З №2 у 1930 році керівництво журналом переходить до Н. Калюжного. Склад редколегії звужується. В 1933 р. відповідальним редактором став колись звільнений М. Яловий . З ним співпрацювали В. Кузьмич, Д. Гордієнко, О. Копиленко, м. Майський, В. Меллер, О. Слісаренко. З №7 відповідальним призначено І. Кириленка в складі ( редколегії відносно сталому :Д. Галушка, О. Вишня, Г. Епік, П. Панч, П. Тичина, м. Ткач Н. Чередник).

З різних причин КП(б)У маніпулювала людьми, що працювали в “Червоному шляху”, своїми незліченними постановами , призначаючи одних і звільняючи інших. Понад усе партійні наглядачі боялись прояву незалежного мислення і пильно слідкували за тим , щоб ніхто не збочив з “червоного шляху українського культурного будівництва”.[9] Прояв «буржуазного націоналізму» був одним з тих «семи смертних ргіхів», за який карали найсуворіше. Вже тільки той факт, що троє головних редакторів журналу в недалекому минулому були членами так званої партії бототьбистів (Н. Калюжний, Г.Гринько, О. Шумський), дав широкий простір для оргвисновків.

З кінця двадцятих політична ситуація змінюється так, що особа редактора перестає бути визначальним фактором роботи журналу. Незалежно від того, хто керував редколегією: Н. Калюжний, М. Яловий чи І. Кириленко, вони не могли сутєво змінити рівень «Червоного шляху», що неухильно йшов на спад. У ці роки будь- яка діяльність суворо регламентувалась партійними дерективами, зводячи до мінімуму простір ініціативи. Посада керуючого літературно- художнім журналом втрачала творчий елемент і перетворювалась суто на адміністративну. Тому в останій рік роботи «Червоного шляху» в його редколегії нараховувалось лише двоє працівників.

У зв’язку з наступом режиму у 30-ті роки часопис змінює творче обличчя. На його полотні тепер вимальовується похмура картина ідеологічного диктату, схематизму, кон’юнктурності, коли навіть поодинокі нескоренні особистості ставали ледь чутним відлунням самих себе. Під впливом жорстокої уніфікації та регламентації творчості у ньому запанувала доктрина соцреалізму, порушувана одиницями.

У зв’язку з наступом режиму часопис змінює творче обличчя. На його полотні тепер вимальовується похмура картина ідеологічного диктату, схематизму , кон’юнктурності, коли навіть поодинокі нескоренні особистості ставали ледь чутним відлунням самих себе. Під впливом жорстокої уніфікації та регламентації роботи у ньому запарувала неподільна доктрина соцреалізму, зрідка порушувана одиницями. Серед кращих творів 2 періоду можемо назвати новели О. Слісаренка, повість М. Хвильового “З лабораторії ”, мисливські нариси Б. Антоненка-Давидовича, поему М.Бажана “Трилогія пристрасті”.

Йдучи шляхом деморалізації , деестетизації, літиратура втрачає свою питому рису – гуманізм. Один з номерів «Червоного шляху» відкривається оповіданням П. Постишева «Таяка»(1934, 12, 1 -6). За словами І. Кошелівця «сатрапа, жорстокішого від Постишева, Україна не знала за свою історію колоніального животіння під Москвою». [10]

А коли до письменників себе зараховують кати, годі чекати від літератури людяності.

Художні втрати і деформації чи ненайбільше торкалися П. Тичини. В “Червоному шляху”, посуті, зустрічеємо двох Тичин : “дочернігівського” і “післячернігівського”. Гливина його падяння була пропоційна висоті його таланту. Але даремно шукати тут закономірності. П. Тичиа був поетом занадто загостреної чутливості до інших, психологічних переживань, до історичної несправедливості, соціальни катаклізмів. Вловивши специфіку його творчого стилю, Б. Тиверець (Д. Загул) ще у 1924 році застерігав поета від захоплень тематичними віршами на “злобу дня”. “У таких як він, М. Йоганцен, В. Поліщук, де тема дня, де брак лірики,- там невдала агітка.” Ліризм Тичини гасне на наших очах, а що він поет наскрізь ліричний, то тематизм убиває його творчість цілком”[11] .

Літературний відділ “Червоного Шляху” втрачає свою неповторність, живий рух, застигає. На деякий час зупинено природний процес розвитку стилів, духовний поступ. Стає обумовленим не лише набір тем, а й сюжетів. Не без участі “Червоного Шляху”, а саме таких творів, як “Клин” В. Сенченка (1932, 7,8-19), “Мухи” П. Нечая (1929, 3-10), “Павло Морозов” В. Вітковського (1935, 10, 80-88), “Його власність” Я. Мамонтова (1930, 5-6, 12-51), “Сонце” В.Чигирина (1934, 4,81-126) було виховане покоління Любовей Ярових і Павликів Морозових, синтезовано новий тип людини зі спотвореною шкалою морально-психологічних цінностей.

Об’єктивне вчення історії винекнення, становлення і функціонуванні найповажніших українських періодичних художніх і літературно – критичних видань 20-30-х рр.- одна щ важливих наукових проблем української журналістики нашого часу.

З’ясування суперечливих моментів в історії журналу “Червоний шлях”, розкриття його програмних засад, тенденції формування редакційного комітету і автори дали підсаву стверджувати: “Червоний шлях” вийшов їз вузькорегламентованих первісним задумом бути відлуннят московської “Красной нови” в масштабі харківської губернії. Він утвердив себе на позиціях загальноукраїнського видання європейського рівня, став глашатаєм новочасних естетичних концепцій, виразником широкого спектру поглядів на мистецтво, науку, політику.

Напрям журналу визначається не тільки загальними суспільно-політичними умовами, а й складом редакції, авторського колективу; не тільки зовнішньою історією, а й внутрішнім змістом, характером часопису. Незважаючи на невиправдано часті зміни в редакційному складі часопису, кожен з його членів дбав про престиж видання, спияв забезпеченню рівномірного, повноправного представництва письменників різних генерацій, літературних шкіл, регіонів України і діспори.

Головна його історична заслуга в тому, що він зміг стати організатором і трибуном передових українських письменників, істориків, громадсько-культурних діячів; відстоював права народу на свою мову, культуру, літературу. Цілком зрозуміло, що серед матеріалів є й те, що належить лише своєму часові і тепер відіграє роль історичних фактів.

“Червоний шлях” належить до тих періодичних видань, які сприяли розвитку української культури і внесли гідний вклад в літературний поцес епохи, якою стали роки українського відродження.

Літературно новий та громадсько- політичний журнал “Червоний шлях” виходив як місячник у Харкові з квітня 1923 року до лютого 1936 року. У систематичному покажчику змісту розписано всі номери з 1924 і до 1935 включно, що становлять ……………….книги,…………………номерів за 1923 рік (…….книги), два номери за 1936 рік (дві книги).

За час свого існування журнал опублікував величезну кількість матеріалів з різних галузей науки, мистецтва, бібліографічної справи, громадсько- політичного, економічного життя. Проте його основу складають художні твори і літературознавчі дослвдження.

Історично склалось так, що “Червоний шлях” був надовго відлучений від читача: в 50-70-і роки він перебував за мурами спец фондів, як такий, що містив антирадянські твори, у 90 – і – коли спецфонди ліквідували – не викликав зацікавлення через свій “червоний” колір.

Для сучасного дослядника “Червоний шлях” є багатим джерелом інформації про період 20-30-х рр., що допомагає кращ зрозуміти його численні суперечності.

Журнал мав деякі постійні рубрикм “Хроіка”, “Бібліографія”, “Листи до редакції” та ін. Були і тимчасові рубрики, як наприклад що існуваль незначний проміжок часу у порівнянні з періодом існування журналу. Частина журнальних рубрик зберегляся і в покажчику, частина- розформована за тематичним принципом. У деяких книгах часопису вміщувались рекламні матеріали, у покажчику вони не відображені.

У найбільших з них виділено рубрики. Так, “Літературознавство” виділяється на “Літературну критику”, “Історію літератури”, “Теорію літератури”, “Ідеологічно –організаційні питання”, “Статті загального характеру”, “Літературно- мистецька хроніка”, “Письменники про себе”. Розділ “Українська література” включає підрозділи “Поезія”, “Проза”, “Драматургія”. В кожному з них матеріал розташовано за алфавітом прізвищ авторів, а твори одного автора- за хронологією публікацій.

Наукові та науково- популярні статті диференційовано за галузевими рубриками. Часто трапляється, що одна публікація торкається проблем кількох наук. Тоді опис вміщено в одній з рубрик, а в інших вказується його номер, тобто в покажчику розроблено ситему відсилок.

Листи, незалежно від їх тематики, зібрано в одному розділі “Листи до редакції”. У журналі іноді поруч із листом- звертанням вміщено лист –відповідь, у покажчику вони відокремлені.

Розділ “Хроніка” є одним з найбільших в журналі і разом з тим найменш впорядкований. Він містить інформацію найрізноманітнішого характеру і ступеня значимості; підрозділи не мають єдиного критерію формування: в деяких номерах вони об'єднані за географічним принципом – “Україна”, “Середня Азія”, “Америка”, в деяких – за математичним: “Наукова хроніка”, “Культурне життя”, “Літературно-мистецьке життя” та ін. Автор покажчика систематизував хронікальні матеріали за тематичними рубриками.

У випадку, якщо назва публікації не розкриває змісту (за винятком художніх творів), після її опису вміщено анотацію. Бібліографічний опис відповідає діючий системі стандартів. Назва журналу в описах опускається, оскільки покажчик цілком присвячений одному виданню. Зазначається тільки його рік, номер і сторінки. Якщо публікація мала поруч з основним заголовком підзаголовок, як його уточнення, що це відтворено в описі. Інформація про передрук, переклад та ін. Зазначається в описі як примітка чи переноситься в анотацію. Іноді статті передають короткі коментарі від редакції. Вони також зафіксовані в описі.

Великі за обсягом художні твори, наприклад романи, повісті, які вміщені в кількох числах журналу, зведені до одного опису з перерахуванням всіх номерів і сторінок в них публікації.

Прізвище автора подано в Н.в., перекладача – в Р.в.

Правописні норми української мови у 20 –30 роки перебували в процесі становлення, тому в журналі наявні розбіжності при написанні одних і тих географічних назв, прізвищ, як іншомовних, так і власномовних. Оскільки мовний матеріал журналу може становити інтерес для дослідників – мовознавців орфографію часопису збережено в описах. Анотації і примітки подано сучасною літературною мовою.

Якщо автор виступає під псевдонімом чи криптонімом, , який вдалося розшифрувати, то опис подано під справжнім прізвищем, а псевдонім збережено в примітці (?) Розшифрування за допомогою “Словника українських псевдонімів” О.І. Дея, а також шляхо зіставлення однотематичних публікацій в різних періодичних видяннях.

Якщо псевдонім чи криптонім не розшифровано, він подається після назви статті чи твору.

До покажчика додається допоміжний аппарат: іменний покажчик і список абревіатур. Останній є неохідним для кожного, хто працюватиме над журналом, адже складноскоросене словотворення особливо активізувалось саме в 20-30-ті роки.

Мета тематичного покажчика- допомогти літературознавцям, критикам, історикам, бібліотечним працівникам у вивченні матеріалів надрукованих на сторінках журналу “Червоний шлях”. Він розрахований широке коло користувачів,- науковців, журналістів, вчителів, студентів,- тобто всіх, кого цікавлять невідомі сторінки українського Відродження 20-х років.і


[1] Багрич М.І, Мазуз Д.Х. періодичні видання УРСР 1918-1950. Бібіографічний довідник- Харків, 1956.

[2] Півторадні В.І. Українська література перших років революції .-К.: Рад. Школа, 1968.-С.6

[3] Лист Ю.Озерського до О.Досвітнього\\ Інститут рукописів НАН України.-Ф.255. -№3.

[4] Лист Г.Гринька до П.Ладана\\ ЦДАВО.- Ф. 487.-Он.1.- Спр.12.-Арк. 53.

[5] Дашкевич Я. Українізація: причини і наслідки\\ Слово і час.-1990.-№8.- С.55-64.

1 Лист П.Ладана до Г.Гринька \\ЦДАВО.-Ф.487.-Оп.1.-Стр.12.-Арк-40.

[6] Див.: Якубовський Ф. «Червоний шлях» та «Життя і революція»\\ критика.-1928.-№ 1.-С.51.

[7] Дорошкевич О. . «Червоний шлях»\\ Пролетарська правда.- 1925.-№167- С.2

[8] Панч П. Твори:В 6т.-К.:Дніпро, 1983.-С. 204.

[9] Редакційна стаття \\ Червоний шлях.-1923.- №1.-С. 5.

[10] Кошелівець І. Літературний процес дещо з віддалі. –Париж, 1991. –С. 31.

[11] Тиверець Б. Спад ліризму в сучасній українській поезії\\ «Червоний шлях».-1924.- №1\2.-С.154.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений21:51:30 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
09:48:08 24 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Становище Української журналістики в 20-х роках

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(149887)
Комментарии (1829)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru