Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Доклад: Прецеденти суду як джерела права Європейського Союзу

Название: Прецеденти суду як джерела права Європейського Союзу
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: доклад Добавлен 01:09:35 14 ноября 2010 Похожие работы
Просмотров: 161 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Міністерство освіти і науки України

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Кафедра міжнародного права

Індивідуальна робота з права Європейського Союзу на тему:Прецеденти суду як джерела права Є вропейського Союзу

Виконав:

Студент V курсу

IV факультету

16 групи

Гусак Ігор Степанович

Перевірила:

Фоміна Світлана Валеріївна

Харків – 2010


Судовий прецедент у праві ЄС є результатом діяльності Суду ЄС, який був утворений Римським договором про заснування Європейського Економічного Співтовариства як суд з обмеженою міжнародною юрисдикцією, призначення якого полягало у тлумаченні та застосуванні договору. З самого початку існування Суду ЄС його повноваження мало чим відрізнялися від повноважень Суду ООН. Однак невдовзі завдяки постійній практиці Суду первинне та вторинне законодавство ЄС перетворилося на право, що має пряме застосування в національних правових системах.

Успіх Суду ЄС у реалізації своєї місії був закладений достатньо активістською позицією Суду щодо тлумачення доволі нечіткого положення ст.117 ( зараз ст. 234 Договору про ЄС.), яка дозволяла всім національним судам і вимагала від судів останньої інстанції звертатися до Суду ЄС у справах, які стосувалися права ЄС за попередніми ( преюдиційними ) висновками. Метою цього положення було забезпечення одноманітності тлумачення Договору та законодавства ЄС на теренах всього Співтовариства з метою єдності практики застосування актів права ЄС. Відповідно у судовій практиці були розвинуті доктрини прямої дії, принцип верховенства права ЄС, принцип « прихованих » повноважень Співтовариства, принцип відповідальності держав перед приватними особами за порушення права ЄС тощо.

Суд ЄС,який приймає попередні висновки за ст. 177 (234), забезпечує єдність тлумачення первинного та вторинного законодавства ЄС, яке стосується: 1) тлумачення положень установчих договорів ЄС; 2) юридичної сили актів інститутів ЄС; 3) тлумачення актів, що видаються цими інститутами, та актів Європейського центрального Банку; 4) тлумачення статутів що безпосередньо регулюють діяльність органів, що створюються Радою ЄС. З метою ефективності цього процесу та для забезпечення належного функціонування інституцій ЄС у їх взаємодії державами-членами ЄС необхідно, щоб тлумачення мали «невичерпний» характер та загальнообов`язкове значення, тобто мали ознаки прецедентного права. [ 1 ]

Це визнає не тільки Суд ЄС, а й Суди країн-членів ЄС. Так, Конституційний Суд ФРН прямо вказав, що рішення Суду ЄС, які прийняті відповідно до ст. 177, мають однакову силу та обов`язковість для всіх судів держав-членів, що розглядають аналогічні питання. Це є результатом розвитку доктрини та судової практики, оскільки жодне з положень ст.177 не вказує на таку обов`язковість. Суди держав-членів ЄС розвинули спеціальну доктрину acte clair, яка полягає у тому, що правильне застосування права Співтовариства є настільки очевидним та виключає жодні сумніви, що одне і те ж саме положення буде застосовуватися однаково різними національними судами різних правових систем, незалежно від термінології, розуміння права, технік перекладу та тлумачення. [ 1 ]

Сьогодні і в науці, і на практиці розгорнулися гарячі дебати довкола можливостей безпосередньої реалізації рішень Європейського суду. Зрозуміло, питання щодо застосування рішень Суду не виникло зненацька. Так наприклад, щодо прав та свобод людини,воно пов`язане зі спробами прямого застосування норм Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Конвенції).

Переважна більшість норм Конвенції характеризується особливою абстрактністю. Такий вкрай узагальнений виклад багатьох її норм зумовлює той факт, що у переважній їх більшості відсутні формально-визначені моделі поведінки учасників правовідносин, що виникають на їх грунті, - людини та держави. А це значить, що у конвенційну матерію іманентно закладена невизначена множинність форм поведінки, в яких можуть виявлятись права і свободи особи чи зобов`язання держави. [ 2 ]

Це дозволило національним судам засновувати свої рішення на раніше прийнятих рішеннях Суду ЄС, де надається відповідне тлумачення законодавства ЄС без звернення до Суду ЄС за відповідним преюдиційним висновком згідно зі ст. 177. Отже, у даному випадку національні суди сприймають рішення Суду ЄС як переконливий, а не зобов`язуючий прецедент.

Доктрина acte eclair була сформульована Судом ЄС у справі Da Costa, суть якої полягає у тому, що національний суд останньої інстанції не зобов`язаний звертатися за роз`ясненням питання, якщо воно вже було вирішено Судом ЄС, хоча він може звернутися, якщо бажає.

Пізніше у справі Cilfit Суд ЄС остаточно сформулював 3 підстави, за наявності яких національний суд може не звертатися за преюдиційним висновком: 1) відповідь на питання, який ставить національний суд перед Судом ЄС, не буде впливати на остаточне рішення у справі; 2) перед зверненням національному суду необхідно використати можливості, що надаються доктриною acte clair; 3) те ж саме стосується доктрини acte clair. Отже, встановлення цих критеріїв зменшує навантаження на Суд ЄС, прискорює процес національного судочинства щодо питань європейського права, та , по суті, знімає питання щодо прецедентності рішень Суду ЄС, оскільки вони є обов`язковими для держав-членів ЄС фактично, «заохочує національні суди вивчати прецедент не право Суду ЄС». [ 3 ]

Таким чином, вивчення юридичної природи попередніх висновків Суду ЄС дозволяє дійти однозначного висновку про їх обов`язкову силу для всіх суб`єктів права ЄС, а тлумачення, що міститься у цих висновках, є, по суті, судовою правотворчістю. Це ж саме стосується й інших питань, що віднесені до компетенції Суду ЄС. Особливо це стосується тих галузей права ЄС, де законодавець залишив величезні прогалини, й прецедент не право Суду ЄС перетворилось на єдине джерело права ЄС, що дозволяє назвати Суд ЄС « повзучим законодавцем».

Питання дії прецеденту у праві ЄС має ще два важливих аспекти: перший стосується обов’язковості усіх прецедентів Суду ЄС для національних судів держав-членів.

Що стосується першого питання, то відразу слід зазначити, що ані Договір про ЄС, ані Статут Суду ЄС не містять жодної вказівки щодо обов’язкової сили рішень ЄС. У першому з рішень Суду, де постало питання щодо дії попереднього преюдиціального висновку Суду, Суд висловився за обмежену дію своїх рішень виключно між сторонами справи. Однак, незважаючи на таку думку, практика Суду виявилася більш схильною слідувати доктрині фактичного прецеденту. Це викликало тривалу дискусію в доктрині європейського права. Так, можна навести принаймні всім доктрин дії прецеденту у праві ЄС. [ 5 ]

1. Практика Суду ЄС не становить формально обов’язкового прецеденту в тому сенсі, в якому це розуміється в англосаксонському праві. Судна практиці слідує прямо чи опосередковано своїй попередній практиці, але без визнання обов’язковості прецеденту. Це не в останню чергу обумовлено намаганням Суду уникати всього, що може обмежити його поле розсуду при обранні відповідної правової політики у майбутньому.

2. За винятком принципу res judicata (остаточне рішення суду, що не підлягає перегляду з того ж самого предмета, між тими самими сторонами та за тими самими фактичними обставинами), Суд ЄС не зв’язаний своїми раніше прийнятими рішеннями, однак така попередня судова практика не може ігноруватися. Іншими словами, слід визнати особливу роль Суду ЄС у тлумаченні та формулюванні принципів права Співтовариства без необхідності визнання за судовими рішеннями сили джерела права у формальному значенні.

3. Практика Суду ЄС не може формально вважатися джерелом права, оскільки прецедент у праві ЄС має тільки переконливу, але не обов’язкову силу поза межами принципу res judicata. Однак, це зовсім не означає, що рішення Суду можуть мати дію поза рамками res judicata (конкретного рішення). Так, у деяких випадках Суд, здійснюючи свої повноваження щодо тлумачення права ЄС, приймав на себе, по суті, квазізаконодавчу функцію. Незважаючи на винятковість таких випадків, та з огляду на узгодженість усталеної практики Суду та його авторитет, рішення Суду отримали силу та значення, що наближаються до обов’язкових. В такому сенсі практику Суду можна визнати «квазіджерелом» права ЄС.

4. Відповідно до цього підходу, вважається, що основний законодавчий орган ЄС — Рада ЄС— діє недостатньо активно, а в Комісії недостатньо повноважень, щоб заповнювати прогалини у правовому регулюванні. Це визначає особливе значення практики Суду ЄС і, відповідно, хоча і не є формально обов’язковою, тим не менш становить важливе джерело права ЄС. Відповідно, обов’язковість прецеденту в практиці Суду визнається питанням факту.

5. У правовому порядку Співтовариства Суд ЄС також здійснює законодавчу функцію, адже він часто змушених заповнювати прогалини в праві, що виникають внаслідок бездіяльності Ради ЄС. Відповідно, рішення Суду становлять джерело права ЄС, а сам хоча і не зв’язаний своїми попередньо прийнятими рішеннями, але поважає їх авторитет.

6. Коли Суд звертається до своїх попередніх рішень, він розглядає їх як обов’язкові для себе. І хоча спосіб формулювання принципів або загальних положень права в рішеннях ЄС дуже подібний до методів, що використовує французька Державна Рада (conseil d’Etat), техніка Суду щодо використання попередніх рішень та визначення ratio desidendi нагадує методи, притаманні англійським судам. У той же час Суд намагається нав’язати свою юридичну методологію національним судам. Тому фактична практика та методологія Суду ЄС виявляється сприятливою для еволюції принципу stare decisis. [ 4 ]

Якщо звернутися до власної практики Суду, то слід зробити висновок, що Суд хоча і покладається при вирішенні справ на свою попередню практику, тим не менш він не дотримується класичної доктрини stare decisis. З цієї перспективи можна зробити висновок про подібність доктрини прецеденту у практиці ЄС до французької доктрини «усталеної судової практики» (jurisprudence constante). Як вказав з цього приводу Генеральний адвокат Лагранж у справі Da Costa: «Незалежно від того, наскільки важливим може бути окреме рішення Суду, незалежно від того, наскільки абстрактним може бути тлумачення певного положення Договору, … слід дотримуватися золотого правила res judicata: Суд має виходити саме з морального авторитету своїх рішень, а не з юридичної сили res judicatа. Звичайно, ніхто не очікує, що, прийнявши важливе рішення, … Суд відійде від нього в іншому провадженні без вагомих причин, але він має зберігати юридичне право так вчинити».

Що стосується другого аспекту питання доктрини прецеденту в праві ЄС, тобто чи зобов’язані національні суди слідувати практиці Суду ЄС, то у справі Manzoni Генеральний адвокат Ворнер вказав на необхідність розрізнення, у контексті преюдиціального висновку, між дією res judicata та stare decisis. Визнаючи, що в силу першого принципу дія рішення обмежена конкретною справою, в рамках якої воно приймається, він, тим не менше, вказав на можливість застосування доктрини stare decisis, яка, на його думку, в праві ЄС означає, що «всі суди в Співтоваристві, за винятком Суду ЄС, пов’язані ratio decidendi рішення Суду ЄС. …Якщо відкинути такий висновок, то необхідно визнати, що нижчі суди та трибунали в держава-членах можуть розглядати рішення Суду ЄС тільки як переконливий авторитет і ігнорувати їх, якщо вважатимуть за потрібне, в той час як вищі суди… цього не можуть. Прийняття такого висновку, з іншого боку, означає, що всі суди в державах-членах у цьому аспекті знаходяться в однаковому становищі. На думку Генерального адвоката, юридичну силу рішень Суду ЄС слід порівнювати з рішенням Палати лордів, адже «рішення Палати лордів пов’язує, згідно з доктриною stare decisis, всі інші суди в Сполученому Королівстві, які повинні йому слідувати… але сама Палата лордів, і тільки вона одна, може переглянути та відійти від такого рішення в наступній справі». Такі ж міркування, на думку Генерального адвоката, повинні стосуватись і рішень Суду ЄС. [ 4 ]

Отже, незважаючи на той факт, що в установчих договорах ЄС прямо не вказується на обов’язковість для ЄС своїх попередніх рішень та за умов відсутності доктрини stare decisis, практика суду ЄС розвивається відверто за прецедентним принципом, рішення Суду ЄС є джерелом права та частиною правової системи ЄС, тобто Суд ЄС займається правотворчістю. Особливо це стосується актів тлумачення та судового контролю за правовими актами держав-членів ЄС на предмет відповідності загальноєвропейському законодавству.

Звичайно, судова правотворчість, що здійснюється Судом ЄС, відрізняється від «класичного» прецедентного права, але залишається такою, що пов’язано з юридичною природою судової влади у будь-якій країні, а також зі специфікою діяльності міжнародних судових органів (Суд ООН, Європейський Суд з прав людини тощо), а також відображує загальноєвропейську тенденцію. Вона, на думку дослідників діяльності Суду ЄС, полягає у тому, що судді не можутьподолати свої попередні правові позиції без вагомих на те причин, й тому важко провести розрізнення між суддями та законодавцем, оскільки будь-яке застосування передбачаєтлумачення, що означатиме взосконелення та конкретизацію норм права. [ 1 ]

Я думаю, що ця специфіка дії прецедентного права Суду ЄС повинна враховуватися і у правовій системі України.


Список використаної літератури

1. Шевчук С. В. Судовий прецедент у праві ЄС. // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2007. — № 6 . — с. 78-85

2. Кононенко В. Рішення Європейського Суду з прав людини як прецедент тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Право України. — 2008. — № 3. — с. 131-134

3. Анакіна Т. М. Співвідношення прецедентної практики Судів Європейського Союзу та Європейського Суду з прав людини // Підприємство, господарство, право. — 2008. — № 8. — с. 145-148

4. Шевчук С. Судовий прецедент як джерело міжнародного права // Вісник Академії правових наук України. — 2007. — № 1 (48). — Х.: Право, 2007. — с. 42-55

5. Абдрашитова В. З. Прецедентный характер решений Европейского Суда по правам человека // Российская Юстиція. — 2006. — № 11.— с. 62-63

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:50:51 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:21:32 28 ноября 2015

Работы, похожие на Доклад: Прецеденти суду як джерела права Європейського Союзу

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151226)
Комментарии (1843)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru