Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Шпаргалка: Предмет и задачи хозяйственного права

Название: Предмет и задачи хозяйственного права
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: шпаргалка Добавлен 20:09:56 09 сентября 2010 Похожие работы
Просмотров: 2993 Комментариев: 3 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
1. Понятие ХП, сущность, задачи

Хозяйственное право как отрасль права представляет собой совокупность норм, регулирующих предпринимательские отношения и тесно связанные с ними иные, в том числе некоммерческие отношения, а также отношения по государственному регулированию экономики в целях обеспечения интересов государства и общества.

Это комплексная отрасль, базирующаяся на нормах гражданского права относительно правоспособности физических и юридических лиц, гражданско-правовых сделок и конкретизирует их и содержит нормы административного, финансового, трудового права, которые регулируют хозяйственную деятельность. Это право и ближнее к нему гражданское право – это общие и специальные в соотношении. Гражданское право обозначает общие принципы регулирования имущественных и личных неимущественных отношений, в которые вступают физические и юридические лица, а хозяйственное право конкретизирует гражданские правовые нормы в отношении конкретных сфер и видов хозяйственной деятельности. Специфика хозяйственных отношений состоит в объединении организационных и имущественных элементов.

Организационный элемент связан с определением общих условий и порядка хозяйственной деятельности через установление ограничений в отношении монополий единых правил учёта и отчетности, государственных контрактов и заказов Имущественный элемент хозяйственных отношений обусловлен тем, что они непосредственно связаны с общественным производством и реализацией продукции, выполнение работ и услуг в отдельных отраслях экономики.

2. Субъекты ХП: понятие виды

Субъекты хозяйственного права – юридические и физические лица, которые на основе обособленного имущества осуществляют предусмотренную законодательством и уставом хозяйственную, управленческую деятельность в сфере экономики.

В соответствии со ст. 2.Хозяйственного Кодекса Украины участниками отношений в сфере хозяйствования являются субъекты хозяйствования, потребители, органы государственной власти и органы местного самоуправления, наделенные хозяйственной компетенцией, а также граждане, общественные и другие организации, выступающие учредителями субъектов хозяйствования или осуществляют по ним организационно-хозяйственные полномочия на основе отношений собственности.

Признаки

- Непосредственное осуществление хозяйственной деятельности (производство продукции, выполнение работ, оказание услуг), являющихся предметом деятельности индивидуальных предпринимателей, предприятий различных организационно-правовых форм, производственных кооперативов, других хозяйственных организаций

- приобретение статуса субъекта хозяйственных отношений в установленном законом порядке, хотя порядок создания для различных субъектов хозяйственных отношений разный - в зависимости от вида (субъект хозяйствования или орган / организация хозяйственного руководства), организационно-правовой формы (унитарное предприятие, хозяйственное общество, производственный кооператив), основного или исключительного вида деятельности (коммерческий банк, страховая компания, фондовая биржа, промышленно-финансовая группа и др.). Приобретение статуса субъекта хозяйственных отношений, как правило, связывается с их государственной регистрацией; государственная регистрация может осуществляться в общем порядке (предусмотренное ст. 58 Хозяйственного кодекса Украины и Законом Украины от 15.05.2003 г. «О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц-предпринимателей» и / или в специальном порядке (предусматривается Законом «О банках и банковской деятельности» - статьи 17-18, 22, Законом «О государственном регулировании рынка ценных бумаг в Украине »- пункты 13-14 ч. 2 статьи 7;« Об институтах совместного инвестирования (паевые и корпоративные инвестиционные фонды) »(статьи); Постановлением Кабинета Министров Украины от 20.07.1996 г. № 781« Об утверждении Положения о создании (регистрации), реорганизации и ликвидации промышленно-финансовых групп »(п. 2) и др.;

- Наличие имущества, необходимого для осуществления выбранной субъектом или возложенной на него хозяйственной деятельности или руководства такой деятельностью;

- Наличие хозяйственной правосубъектности, т.е. признанной государством по определенным субъектом хозяйствования возможности быть субъектом прав

- Субъекты хозяйствования, то есть субъекты хозяйственного права, непосредственно осуществляющие хозяйственную деятельность (к ним относятся индивидуальные предприниматели, предприятия, производственные кооперативы, большинство хозяйственных обществ, коммерческие банки);

- субъекты хозяйственного права, осуществляющих руководство хозяйственной деятельностью, в т.ч. организацию такой деятельности (к ним относятся хозяйственные министерства и ведомства, органы местного самоуправления и их исполкомы, хозяйственные объединения, промышленно-финансовые группы, собственники имущества предприятий , фондовые биржи, Национальный депозитарий Украины.

В зависимости от форм собственности, на базе которой они функционируют, различают государственные, коммунальные, коллективные, частные и смешанные (функционируют на базе двух и более форм собственности) субъекты хозяйственного права. К первым (государственных) относятся государственные и казенные предприятия, государственные хозяйственные объединения, хозяйственные министерства и ведомства. Ко вторым (коммунальных) принадлежат коммунальные предприятия, органы местного самоуправления и их исполнительные органы. К третьим (коллективных) хозяйственные общества, производственные кооперативы, добровольные хозяйственные объединения, унитарные предприятия, созданные кооперативами, хозяйственными обществами, общественными и религиозными организациями. К четвертых (частных) - индивидуальные предприниматели, частные предприятия. К пятой (смешанных) - арендные предприятия, совместные предприятия, а также промышленно-финансовые группы, в состав которых могут входить хозяйственные организации различных форм собственности.

3. Хозяйственные правоотношения: понятие и виды

Хоз правоотношения – имущественные, личные неимущественные и связанные с ними организационные и внутрихозяйственные отношения, возникающие при занятии хоз деятельностью, направленные на получение прибыли, урегулированные нормами хоз права. В соответствии со ст. 3 ХК различаются следующие виды хоз отношений: хоз-производственные, организационно-хозяйственные и внутрихозяйственные отношения. Первые включают в себя: имущественные и иные отношения, возникающие между субъектами хозяйствования при непосредственном осуществлении хоз деятельности. Вторые – являются отношения между субъектами хозяйствования и органами управления в процессе управления хоз деятельностью. Последние – между структурными подразделениями субъекта хозяйствования и отношения субъекта хозяйствования с его подразделениями. Кроме этого, хоз правоотношения бывают: 1.В зависимости от экономического содержания – имущественные (право собственности, хоз договор) и неимущественные (связанные с имущественными). 2.В зависимости от юр содержания – абсолютные и относительные. 3.В зависимости от характера осуществления прав – на вещные и обязательственные. 4.В зависимости от направленности – регулятивные и охранительные. Элементами хоз правоотношений являются: -объект (вещи, деньги, валюта, ЦБ, имущественные права, работы и услуги, объекты права интеллектуальной собственности, иные материальные и нематериальные блага); -субъект (ФЛ-П, ЮЛ, обособленные подразделения ЮЛ); -содержание (хоз правоотношения направлены на получение прибыли). Особенности: 1)хоз правоотношения – особый вид гражданских правоотношений, возникающий в хоз сфере. 2)направлены на достижение спец цели. 3)участниками являются лица, наделенные особым статусом. 4)объекты имеют особенности, по сравнению с объектами гражданских правоотношений. 5)возникают из особых юр фактов.

4. Субъекты хоз правоотношений: понятие и виды

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб'єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усім іншим учасникам така ознака не притаманна, хоча їх дії мають той чи інший конкретний зв'язок саме з цією діяльністю. Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 Кодексу). Однак вони можуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господарською компетенцією.

При коментуванні даної статті деяких пояснень потребує поняття «споживачі» Законі України «Про природні монополії».Стаття 1 цього Законувизначаєспоживачатоварівякфізичнуабоюридичну особу, що придбаває товар. Виходячи з цього стає зрозумілим, що Кодекс, назвавши споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, має на увазі юридичних осіб - організації, які споживають результати господарської діяльності, незалежно від того, чи є вони господарюючими, а чи негосподарюючими суб'єктами (споживачі енергії, природного газу тощо). Відповідно до цього не є учасниками відносин у сфері господарювання споживачі - фізичні особи, права яких визначені окремим законодавством.

Юридичні тонкощі розуміння поняття «учасники відносин у сфері господарювання». По-перше, це поняття, як узальнююче, вказує на певну різноманітність таких учасників, що обумовлює особливості правового статусу кожного з них. Головний критерій, за яким визначаються ці особливості, має економічний характер — це наближеність того чи іншого учасника до здійснення безпосередньої господарської діяльності. По-друге, якщо ці учасники вступають у господарські правовідносини, то вони набувають суто юридичну якість - стають суб'єктами цих правовідносин.

5. Методы правового регулирования хоз отношений

Методы правового регулирования хозяйственных отношений - это применяемые законодателем способы правового оформления хозяйственных отношений в соответствии с их свойств и целей правового регулирования, отражающие взаимное положение сторон, наряду с принятия ими юридически значимых решений, характер юридической ответственности в случае нарушения и способы юридической защиты прав и законных интересов сторон.

Различают четыре основных метода правового регулирования хозяйственных отношений. К ним относятся:

Метод предписаний, предусматривающий право принятия юридически значимых решений органом хозяйственного руководства (собственником имущества) относительно подчиненного ему субъекта (решение собственника о создании предприятия или его реорганизации, ликвидацию выдача лицензии; размещение государственного заказа на предприятиях, функционирующих на базе государственного имущества, и предприятиях-монополистах. Применение этого метода законодателем происходит в форме императивных норм (по минимальному размеру уставного фонда / капитала отдельных видов хозяйственных обществ, коммерческих банков, корпоративных инвестиционных фондов и др.). источников формирования их имущества, обязательности определенных фондов или резервов (или наоборот - запрету их создавать, как это предусмотрено ст. 12 Закона «Об институтах совместного инвестирования (паевые и корпоративные инвестиционные фонды)» Метод властных предписаний предполагает прежде учета публичных интересов (если применяется государством или территориальной общиной в лице уполномоченных органов) собственника имущества по созданного им предприятия (в форме устава, определяющий границы использования предприятием имущества собственника и обязанности по собственника).

Метод автономных решений позволяет субъектам хозяйствования принимать самостоятельно (но в пределах своей компетенции) юридически значимые решения, и обязанность всех других субъектов не препятствовать принятию и выполнению этих решений (например, принятие общим собранием акционерного общества решения о направлениях использования прибыли общества за прошлый финансово-хозяйственный год.

Метод координации обеспечивает принятие юридически значимых решений по согласию сторон, каждая из которых не вправе навязывать свои условия другой стороне; решение принимается на основе компромисса (заключение хозяйственного договора.

Метод рекомендаций предусматривает издание компетентными органами адресованных субъектам хозяйствования предложений (рекомендаций) по определенной (желаемой для общества, эффективной) поведения (порядка действий) в сфере хозяйствования. Это примерные хозяйственные договоры, примерные учредительные и внутренние правовые документы хозяйственных организаций, в т.ч. открытых акционерных обществ.

6. Понятие, признаки и особенности хоз законодательства

Хозяйственное законодательство составляет нормативную основу хозяйственного правопорядка - правил организации, непосредственного осуществления и управления хозяйственной деятельностью.

Хозяйственное законодательство - это совокупность нормативно-правовых актов и правовых норм, регулирующих отношения по осуществлению хозяйственной деятельности и руководства (в т.ч. организации) такой деятельностью.

Хозяйственному законодательству Украины присущь ряд характерных признаков:

• значительная разветвленность и наличие большого количества нормативных актов; этому есть объективные (динамизм и сложность хозяйственной жизни и соответственно - правового регулирования) и субъективные (недостаточное внимание к упорядочению хозяйственного законодательства и многочисленные эксперименты в сфере экономики, каждый из которых требует специального правового обеспечения) причины;

• преимущество в хозяйственном законодательстве комплексных нормативных актов, содержащих нормы различных отраслей права (хозяйственного, гражданского, финансового, трудового и т.д.), которые касаются одного предмета правового регулирования - страхования (Закон «О страховании»), инвестирования (Закон «О кооперации») и др.;

• кодификация хозяйственного законодательства, стержнем которой является принятый 16 января 2003 Хозяйственный кодекс Украины, разработанный в соответствии с Концепцией судебно-правовой реформы в Украине, одобренной Постановлением Верховной Рады Украины от 28.04.1992 г. (вступил в силу с 01.01.2004 г. одновременно с новым Гражданским кодексом Украины. Хозяйственный кодекс определяет основы хозяйствования, которое базируется на разнообразии субъектов хозяйствования различных форм собственности и имеет целью утверждение оптимального общественного хозяйственного порядка в сфере национальной экономики; состоит из 9 разделов: I - основные принципы хозяйственной деятельности; II - субъекты хозяйствования; III - имущественная основа хозяйствования; IV - хозяйственные обязательства; V - ответственность за правонарушения в сфере хозяйствования; VI - особенности правового регулирования в отдельных отраслях хозяйства; VII - внешнеэкономическая деятельность; VIII - специальные режимы хозяйствования; IX - заключительные положения. Хозяйственный кодекс Украины имеет целью обеспечить рост деловой активности субъектов хозяйствования, развитие предпринимательства и на этой основе повышения эффективности общественного производства, его социальную направленность в соответствии с требованиями Конституции Украины, утвердить общественный хозяйственный порядок в экономической системе Украины, способствовать гармонизации ее с другими экономическими системами;

• наличие в хозяйственном законодательстве значительного количества нормативных актов ограниченной сферы действия - ведомственных, региональных, локальных; ведомственные обеспечивают специфику правового регулирования хозяйственных отношений в отдельных отраслях и сферах экономики, должны соответствовать нормативно-правовым актам высшей юридической силы и, как правило, вступают в силу со дня государственной регистрации в Министерстве юстиции Украины согласно Указу Президента Украины от 03.10.1992 г. № 493/92 «О государственной регистрации нормативных актов министерств и других органов государственной исполнительной власти», Постановлением Кабинета Министров Украины от 28.12.1992 г. № 731 «Об утверждении Положения о государственной регистрации нормативных актов министерств и других органов государственной исполнительной власти», Порядком отмены решений о государственной регистрации нормативно-правовых актов, утвержденным приказом Министерства юстиции Украины от 29.01.1999 г. № 54/3347.

Наличие указанных черт обусловлена спецификой сферы хозяйствования, характеризующийся высокой степенью сложности и многообразием отношений, что в ней возникают, а следовательно - присущи законодательству, которое регулирует эту сферу не только в Украине, но и в других государствах.

Наряду с этими особенностями отечественному хозяйственному законодательству присущи временные черты, обусловленные трансформационными процессами в сфере экономики - от планово-распределительных к преимущественно рыночным основам хозяйствования. Такими временными особенностями, отражающими переходный характер хозяйственного законодательства Украины, являются:

1) наличие в хозяйственном законодательстве Украины нормативных актов уже несуществующего государства - СССР (Положение о поставках продукции научно-технического назначения и Положение о поставках товаров народного потребления, утвержденные постановлением Совета Министров СССР № 888 от 25.07.1988 г. и др.), что применяются при условиях, определенных Постановлением Верховной Рады Украины от 12.09.1991 г. «О порядке временного действия на территории Украины отдельных актов законодательства СССР», с вступлением в силу Гражданским и Хозяйственным кодексами Украины (т.е. с 01.01.2004 г.) большинство таких актов или их положений утратило свое действие);

2) наличие в хозяйственном законодательстве дореформовых нормативных актов (вышеупомянутых положений о поставках и др.) и нормативных актов, отвечающих Концепции перехода Украинской ССР к рыночной экономике (одобрена Верховной Радой Украинской ССР 01.11.1990 г. и, соответственно, - обеспечивают развитие рыночных отношений и их социальную ориентацию (ХК и ГК Украины, законы «О режиме иностранного инвестирования» - 10.07.2003 г., «О кооперации» - 10.07.2003 г. и др.);

3) стремительность принятия актов законодательства, что обусловлено объективными факторами (изменениями в сфере хозяйствования, связанными с внедрением и развитием рыночных отношений, а также субъективными причинами (лоббирование политическими силами принятия отдельных законов без соблюдения при их разработке и принятию основных правил юридической техники, применяемой во избежание новых коллизий, неадекватного регулирования, нарушения баланса частных и публичных интересов и т.п.).

Все это убеждает в том, что хозяйственному законодательству Украины (как законодательству переходного периода - от планово-распределительной экономики к социально направленной рыночной) присущи черты, свидетельствующие о недостатках правового регулирования, прежде всего: наличие устаревших положений, пробелов, коллизионных норм, чрезмерно большое количество нормативно-правовых актов. В свою очередь, многочисленные недостатки хозяйственного законодательства обусловливают необходимость его совершенствования.

7. Коллизии в хоз. Закон-ве

Термин «коллизия» (лат. - соllisiо) происходит от латинского «соllиdо» - сталкиваюсь и означает столкновение, совпадение противоположных обстоятельств, сил и интересов. Классическим выражением коллизии является противоречие между «существующим» и «необходимым», а если учесть, что закон закрепляет «существующее», а в праве содержится «надлежащее» или «необходимо», то юридические коллизии в наиболее глобальном масштабе заключаются в противоречиях между положительным законом и естественным правом [10,18]

Под юридическими коллизиями понимаются расхождения или противоречия между отдельными нормативно-правовыми актами, регулирующими те же или смежные общественные отношения, а также противоречия, возникающие в процессе правоприменения и осуществления компетентными органами и должностными лицами своих полномочий.

Чтобы устранить коллизию, требуются высокий профессионализм в процессе толкования и правоприменения, точный анализ обстоятельств «дела», выбор единственного возможного или на крайний случай наиболее целесообразного варианта решения. Это, как правило, сложное аналитическое задание.

Отечественным правоведением был выработан ряд правил, направленных на решение правовых коллизий, основными из которых названы следующие:

— применение нормы высшей юридической силы;

— применение правовой нормы, вступившей в силу позднее;

— использование принципа соотношения общей и специальной нормы.

Однако такие правила решения коллизий базируются на формальных признаках правовой нормы, а не на ее материальной сути.

Некоторые коллизии ХОЗЯЙСТВЕННОГО КОДЕКСА УКРАИНЫ

· кодекс не гарантирует, что приказы будут квалифицированными и понятными.

· что они будут последовательными и скоординированными (слишком велика у нас армия желающих порулить.

· никто не гарантирует, что приказы будут отдаваться в интересах всей экономики, а не конкретных групп или субъектов, "милых сердцу" того или иного чиновника.

· никто не гарантирует, что эти приказы корректно выполняться субъектами, которым они адресованы.

К сожалению, установить пределы сферы действия Хозяйственного кодекса и перечень применяемых средств воздействия очень сложно, если не невозможно. Если Гражданский кодекс регулирует отношения между всеми юридическими и физическими лицами, состоящими по поводу всего существующего в обращении имущества в условиях юридического равенства субъектов, то Хозяйственный кодекс претендует на регулирование всего комплекса разнородных отношений, складывающихся в экономике, включая реализацию государственными органами своих властных полномочий (статьи 3 и 4).

В сферу регулирования этого кодекса не входят мелкие бытовые сделки физических лиц между собой. Конечно, Хозяйственный кодекс признает право на существование других кодексов (Земельного, Гражданского, Трудового и др.) и специальных законов, которые так или иначе касаются отношений, складывающихся в экономике, но все они должны быть определенным образом приведены в соответствие с нормами и принципами ГК.

Однако именно вопрос принципов и требует тщательного внимания. Если ГК строится на принципах частного права, предполагают юридическое равенство сторон, поиск оптимального баланса интересов общества и личности, недопустимость властно-директивных отношений между субъектами, действующими на рынке, то объединение в рамках Хозяйственного кодекса актов, регулирующих различные отношения (налоговые, антимонопольные, валютного регулирования и контроля), возможно только на основе одного общего принципа - хозяйственной целесообразности.

Хозяйственный кодекс, руководствуясь идеологией государственно-плановой экономики (в Кодексе она принимается под псевдонимом социально ориентированной, регулируемой государством), не готов провести четкую грань между государственными органами, осуществляющими властные полномочия, и предприятиями, функционирующими на рынке.

Именно резервирование за государственными органами права осуществлять хозяйственную деятельность и обусловило то, что краеугольным камнем всей конструкции ГК стала слегка модернизированная концепция "социалистического предприятия", без которой построение планово -регулируемой невозможна.

Разработчики Хозяйственного кодекса совершенно несправедливо обошли своего внимания конструкции, которые очень хорошо себя зарекомендовали: "доверительное общество" и "дочернее предприятие", предоставив массу возможностей новому субъекту хозяйственной деятельности - "филиалу / представительству" (ст. 132), осуществляющих хозяйственную деятельность, не будучи юридическим лицом, но имеет собственное имущество на правах "оперативно-хозяйственного ведения (ст. 138), так что вскоре можно ожидать споров относительно того, кто кому и сколько должен, между головными офисами и филиалами.

Так же следует отметить, что именно отмена государственной регистрации юридического лица является основанием для его ликвидации, а не наоборот (п. 15 ст. 58). Но ликвидированное юридическое лицо не оставило после себя какое-то имущество и долги. В последнем случае возникает проблема, от чьего имени это имущество продается, у кого покупается. И вообще, стоит ли погашать требования кредиторов, если и де-факто, и де-юре должника уже нет, он ликвидирован, а имущество, оставшееся после него, можно смело объявлять бесхозным и передавать государству. Требования кредиторов носят обязательственный характер, а обязательства есть, пока есть субъекты (должник и кредитор): нет должника - нет обязательства!

Предприятиям негосударственного сектора после оплаты налогов остается незначительная часть прибыли т.к. государство (чиновник) оставляет за собой право "влиять" на выбор "направлений и объемов" использования прибыли посредством нормативов, налогов, налоговых льгот и "хозяйственных санкций", или же оставаться шанс применить "хозяйственные санкции" за "неправильное" (по его мнению) использование собственной прибыли.

Хозяйственный кодекс Украины позволяет осуществлять открытую подписку на акции до образования акционерного общества, что является классическим правилом, а Гражданский кодекс Украины - после регистрации общества. Для согласованности следует выбрать какое-то одно из этих противоречивых правил.

Следует отметить следующее: как и любой закон, Хозяйственный кодекс Украины оказался не лишенным недостатков. Они должны быть исправлены в ближайшее время. Так, например, одной и проблем есть определенная терминологическая несогласованность ГК и ГК Украины.

· Хозяйственный кодекс применяет понятие "проценты", а Гражданский кодекс - "проценты";

· ГК закрепляет категорию "договор на расчетно-кассовое обслуживание", а ГК - "договор банковского счета";

· ГК содержит понятия "сделка", а ГК - "сделка";

· ГК предусматривает "недействительность обязательства", а ГК - "недействительность сделки";

· ГК применяет понятие "уставный фонд", а ГК - "уставный капитал".

Во многих случаях встречаются и другие терминологические несогласованности, которые требуют, по сути, законодательных поправок или требуют более тщательной работы при доработке.

8. Значение хозяйственной практики в совершенствовании хозяйственного законодательства Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, як усунення колізій між їх положеннями (щодо господарських товариств; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення господарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:1) вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових для господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; правового становища холдингових компаній; господарських товариств публічних — державної та комунальної — форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);2) вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та ст. 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України віл 28.12.1992 p. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;3) вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Господарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо; в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин,- одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. «Про інвестиційну діяльність», Законом України від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;4) гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу госпб-дарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. № 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства.На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповідності до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон визначає:1) принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та врахування громадської думки);2) основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта);3) систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;4) особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;5) відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності.Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:1) виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;2) узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);3) Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону України «Про судоустрій»: а) дає роз'яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами»); такі роз'яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовній діяльності; б) вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства; в) приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства. 9. Реализация хозяйственно-правовых норм Переважна більшість актів господарського законодавства має комплексний характер, тобто складається з правових норм різних галузей права, присвячених одному предмету правового регулювання (господарським договорам певного виду, суб'єктам господарювання певної господарсько-правової форми або органу господарського керівництва тощо). Проте провідне місце в будь-якому акті господарського законодавства посідають господарсько-правові норми, яким властиві загальні (притаманні всім правовим нормам) та специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалюють їх відмінність від норм інших галузей права. До загальних ознак належать:· встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (залежно від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів та держадміністрації), господарські об'єднання та суб'єкти господарювання;· офіційний, тобто встановлений законом, порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми);· фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документа та відповідно - від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницький договір, правила);· адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб -усім потенційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання взагалі чи суб'єктам певної організаційно-правової форми, наприклад, господарським товариствам (тобто цим нормам не притаманна індивідуальна персоніфікація - адресування конкретній особі).Крім того, господарсько-правові норми характеризуються такою специфічною ознакою, що відрізняє їх від норм інших галузей права, як сфера застосування: вони містять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації, керівництва такою діяльністю). ' Узагальнення згаданих ознак дозволяє дати таке визначення:Господарсько-правові норми — це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість), своєю чергою, поділяються на:· норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), а також посадовим особам цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК);· норми-принципи (загальні принципи господарювання — ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991p.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992p.);· норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів має спеціальну статтю «Визначення термінів», в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.; ст. З Закону України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; ст. 2 Закону «Про кооперацію» від 10.07.2003 p.;· компетенційні норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного комітету - статті 7—8 Закону «Про Антимонополь-ний комітет України» від 26.11.1993 p., Національного банку України - статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 р. «Про Національний банк України», інститутів спільного інвестування - Закон України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» (зокрема, ст. 4), Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку -статті 6-8 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», страхових організацій - Закон України від 07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) «Про страхування» та ін.);· техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);· норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспільства (держави) поведінку у сфері господарювання): примірні статути, примірна договори тощо. 10. Досудебный порядок урегулирования хозяйственных споров Стороны применяют мероприятия досудового урегулирования хозяйственного спора в случаях, а также, чем договоренность между собою, если это обусловлено договором.Споры, которые возникают из договора перевозки, договора про предоставления услуг связи и договору, основанному на государственному заказе, могут быть переданы на решения хозяйственного суда при условии соблюдения сторонами установленного для данной категории споров порядка их досудового урегулирования.Порядок досудового урегулирования споров определяется Хозяйственно-процесуальным кодексом Украины, если другой порядок не установлен действующим на территории Украины законодательством, которое регулирует конкретный вид хозяйственных отношений.Дела по заявлению прокурора ли его заместителя, Счетной палаты, Антимонопольного комитета Украины и его территориальных отделений поднимаются хозяйственным судом независимо от употребления сторонами мероприятий досудового урегулирования споров.Порядок досудового урегулирования хозяйственных споров не распространяется на споры о признание договоров недействительными, споры про признания недействительными актов государственных и других органов, предприятий и организаций, которые не отвечают законодательству и поднимают права и охраняемые законом интересы предприятий и организаций (далее - акты), споры о взыскание задолженности за опротестованными векселями, споры о взыскание штрафовНациональным банком Украины из банков и других финансово-кредитных учреждений, а также на споры об обращение взыскания на заставленное имущество.Споры, которые возникают при заключении хозяйственных договоров, могут быть представлены на решения хозяйственного суда. 11. Защита прав субъектов хозяйствования в хозяйственной деятельности Предприятия, учреждения, организации, другие юридические лица (в поэтому числе иностранные), граждане, которые осуществляют предпринимательскую деятельность без создания юридического лица и в установленном порядке получили статус субъекта предпринимательской деятельности (далее - предприятия и организации), имеют право обращаться к хозяйственного суда в соответствии с установленной подведомственностью хозяйственных дел за защитой своих возбужденных или оспорюваних прав и охраняемых законом интересов, а также для употребления предусмотренных этим Кодексом мероприятий, направленных на предотвращение правонарушением.В случаях, предусмотренных законодательными актами Украины, к хозяйственного суда имеют право также обращаться государственные и прочие органы, граждане, которые не являются субъектами предпринимательской деятельности.Соглашение об отказе от права на обращение к хозяйственного суду есть недействительной.Хозяйственный суд поднимает дела за исковыми заявлениями: предприятий и организаций, которые обращаются к хозяйственного суду за защитой своих прав и охраняемых законом интересов государственных и других органов, которые обращаются к хозяйственного суду в случаях, предусмотренных законодательными актами Украины; прокуроров и их заместителей, которые обращаются к хозяйственного суда в интересах государства; Счетной палаты, которая обращается к хозяйственному суду в интересах государства в границах полномочий, которые предусмотренные Конституцией и законами Украины.Прокурор, который обращается к хозяйственному суду в интересах государства, в исковом заявлении самостоятельно определяет, в чем состоит нарушения интересов государства, и обгрунтовує необходимость их защиты, а также указывает орган, уполномоченный государством осуществлять соответствующие функции в спорных отношениях.Хозяйственный суд поднимает дела о банкротстве за письменной заявлением кого-нибудь из кредиторов, должника.12. Система хозяйственных судов в Украине В соответствии с Конституцией Украины, правосудие в хозяйственных отношениях осуществляется хозяйственным судом.Хозяйственный суд является независимым органом в решении всех хозяйственных споров, возникающих между юридическими лицами, государственными и другими органами, а также в рассмотрении дел о банкротстве.Хозяйственные суды являются специализированными судами в системе судов общей юрисдикции.Хозяйственные суды составляют единую трехзвеньевую систему специализированных судов, которую составляют:· местные хозяйственные суды;· апелляционные хозяйственные суды;· Высший хозяйственный суд Украины.Местными хозяйственными судами являются хозяйственный суд Автономной Республики Крым, хозяйственные суды областей, городов Киева и Севастополя.Местные хозяйственные суды являются судами первой инстанции.Президент Украины по представлению Председателя Высшего хозяйственного суда Украины может образовывать другие местные хозяйственные суды (городские, межрайонные, специальных (свободных) экономических зон и т. п.).Апелляционные хозяйственные суды являются судами апелляционной инстанции.Апелляционные хозяйственные суды образуются Президентом Украины по представлению Председателя Высшего хозяйственного суда Украины с определением территории, на которую распространяются полномочия апелляционных хозяйственных судов, их местонахождения.Высший хозяйственный суд Украины является высшим судебным органом хозяйственных судов Украины в осуществлении правосудия в хозяйственных отношениях. 13. Участники хозяйственного процесса В состав участников судебного процесса входят: стороны, третьи лица, прокурор, другие лица, которые принимают участие в процессе в случаях, предусмотренных этим Кодексом.Судьей есть должностное лицо хозяйственного суда. Процессуальный статус судьи определяется Законом "О хозяйственных судах"Сторонами в судебном процессе - истцами и ответчиками - могут быть предприятия и организации.Истцами являются предприятия и организации, которые подали иск или в интерес которых представлен иск о защит возбужденн ли оспорюваного права или охраняемого законом интереса.Ответчиками являются предприятия и организации, которым предъявлен исковое требование.Иск может быть представлен несколькими истцами ли до нескольких ответчиков. Каждый из истцов или ответчиков относительно другой стороны выступает в судебном процессе самостоятельно. Хозяйственный суд за наличием достаточных оснований имеет право к принятия решения привлечь за ходатайством стороны или за своей инициативой к участию в деле другого ответчика.В случае убытия одной из сторон в спорному или установленному решением хозяйственного суда правовідношенні вследствие реорганизации предприятия или организации хозяйственный суд осуществляет замену этой стороны ее правопреемником, указывая об этом в решении или постановлении. Все действия, содеянные в процессе к вступлению правопреемника, есть обязательными для него в такой же мере, в которой они были бы обязательными для лица, которое он заменил.Правопреемство возможное на любой стадии судебного процессу.Третьи лица, которые заявляют самостоятельные требования на предмет спору, могут вступить в дело к принятию решения хозяйственным судом, подав иск против одной или двух сторон при условии употребления мероприятий досудового урегулирования спора в случаях.Третьи лица, которые не заявляют самостоятельных требований на предмет спору, могут вступить в дело на стороне истца или ответчика к принятию решения хозяйственным судом, если решения из хозяйственного спора может повлиять на их права или обязанности относительно одной из сторон. Их может быть привлечен к участию в деле также, чем ходатайство сторон, прокурора или по инициативе хозяйственного суда.Дела юридических лиц в хозяйственном суде ведут их органы, что действуют в границах полномочий, предоставленных им законодательством и учредительными документами, через своего представителя.Прокурор принимает участие в рассмотрении дел за его исками, а также может вступить за своей инициативой в дело, возбужденную за иском других лиц, на любой стадии ее рассмотрения для представительства интересов гражданина или государства. С целью вступления в дело прокурор может подать апелляционное, кассационное представление, представления о просмотре решения за нововыявленными обстоятельствами или сообщить суд и принять участие в рассмотрении дела, возбужденной за иском других лиц.В судебном процессе могут принимать участие должностные лица и прочие работники предприятий, учреждений, организаций, государственных и других органов, когда их вызван для дачи объяснений по вопросам, которые возникают во время рассмотрения дела. Эти лица имеют право знакомиться с материалами дела, давать объяснение, подавать доказательства, принимать участие в обзоре и исследовании доказательств.В судебном процессе может принимать участие судебный эксперт.Права, обязанности и ответственность судебного эксперта определяются этим Кодексом и Законом Украины "Про судебную экспертизу". 14. Формы и содержание судебного решения При решении хозяйственного спора по сути (удовлетворения иску, отказ в иске полностью или частично) хозяйственный суд принимает решения.Решения выкладывается в письменной форме и подписывается всеми судьями, которые принимали участие в заседании. В случае рассмотрения дела тремя судьями судья, не согласный с решением, обязанный изложить в письменной форме свою отдельную мысль, которая причитается к делуРешения хозяйственного суда постановляется именем Украины и состоит из вступительной, описательной, мотивировочной и резолютивной частей, при этом:1) в вступительной части указываются наименования хозяйственного суду, номер дела, дата принятия решения, наименования сторон, цена иска, фамилии судьи (судий), представителей сторон, прокурора и других лиц, которые принимали участие в заседании, должности этих лиц. При рассмотрении дела на предприятии, в организации об этом также указывается в вступительной части решения;2) описательная часть может содержать краткое изложение требований истца, отзыва на исковое заявление, заявлений, объяснений и ходатайств сторон и их представителей, других участников судебного процесса, описание дои, выполненных хозяйственным судом (обзор и исследования доказательст и ознакомления с материалами непосредственно в месте их нахождения);3) в мотивировочной части указываются обстоятельства дела, установленные хозяйственным судом; причины возникновения спора; доказательства, на основании которых приняты решения; содержание письменного соглашения сторон, если ее достигнут; доводы, за которыми хозяйственный суд отклонил ходатайства и доказательства сторон, их предложения относительно условий договора или соглашения сторон; законодательство, каким хозяйственный суд руководствовался, принимая решение; обгрунтування отсрочки или рассрочки выполнения решения;4) резолютивная часть может содержать вывод об удовлетворение иску или об отказе в иске полностью или частично по каждой с заявленных требований. Вывод не может зависеть от наступления или ненаступления каких-то обстоятельств (условное решение).При удовлетворении иска в резолютивной части решения указываются:наименования стороны, в пользу которой решен спор, и стороны, из которой осуществлены взыскания денежных сумм или которая обязанная выполнить соответствующие действия, срок выполнения этих действий, а также срок уплаты денежных сумм при отсрочке или рассрочке выполнения решения;размер сумм, которые подлежат взысканию (основной задолженности за материальные ценности, выполненные работы и предоставленные услуги, неустойки, штрафа, пени и убытков, а также штрафов

15. Пересмотр решений в апелляционном порядке

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор — апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у п’ятиденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду.

Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення — з дня підписання рішення.

Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);

2) найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги (подання).

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції і особі, яка подала скаргу (подання).

Про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання).

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

16. Порядок касационного производства по хозяйственным спорам

Сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов’язків.

Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п’ятиденний строк з дня її надходження.

Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування касаційної інстанції;

2) найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

3) найменування особи, що подає скаргу (подання), та іншої сторони (сторін) у справі;

4) вимоги особи, що подала скаргу (подання), із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5) перелік доданих до скарги (подання) документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні.

Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї касаційній інстанції і особі, що подала скаргу (подання).

Касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1) касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;

3) до скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

5) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено про відновлення цього строку;

6) у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

7) до надіслання ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження від особи, що подала скаргу (подання), надійшла заява про її відкликання.

Про повернення касаційної скарги (подання) виноситься ухвала.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор внести касаційне подання в загальному порядку.

У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга (подання) розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 111-10 цього Кодексу;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

17. Пересмотр решений хозяйственных судов, вступивших в силу

Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.

Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

1) з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

2) у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

3) у зв’язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах;

3-1) з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

4) на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття.

У разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Верховний Суд України зобов’язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження.

Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:

1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання)

без задоволення;

2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України;

3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.

За результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України більшістю голосів суддів, які брали участь у перегляді постанови чи ухвали Вищого господарського суду України, ухвалюється постанова Верховного Суду України.

Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Постанова надсилається сторонам у справі в п’ятиденний строк з дня її ухвалення.

18. Рассмотрение споров третейскими судами

Третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи.

Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті.

Сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи цього Закону.

З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу.

Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках.

При прийнятті позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду.

У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи.

Про відмову у розгляді справи виноситься мотивована ухвала, яка надсилається сторонам. При цьому заявнику разом з ухвалою повертаються позовні матеріали.

Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду.

За загальним правилом місцем проведення третейського розгляду є місцезнаходження третейського суду, якщо інше не передбачено регламентом третейського суду.

Сторони можуть на свій розсуд обрати місце третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору.

За відсутності такої домовленості місце третейського розгляду визначається третейським судом з урахуванням усіх обставин справи, зокрема, характеру справи, зручності обраного місця третейського розгляду для сторін та складу третейського суду.

Розгляд справи третейським судом починається з винесення відповідної ухвали та направлення її сторонам.

Розгляд справ третейським судом не обмежений будь-якими строками, якщо інше не встановлено регламентом третейського суду або третейською угодою.

При розгляді справи третейським судом можуть встановлюватися строки для надання пояснень, подання заяв, документів, доказів по справі та вчинення інших процесуальних дій.

Третейський суд на початку розгляду повинен з’ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу.

Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його стадії, до прийняття рішення.

За клопотанням сторін третейський суд приймає рішення про затвердження мирової угоди. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмета спору.

Зміст мирової угоди викладається безпосередньо в рішенні третейського суду.

Учасниками третейського розгляду є сторони та їх представники.

Позовна заява подається у письмовій формі.

Третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні.

Невиконання або неналежне виконання однією із сторін вимог щодо необхідності вчинення певних процесуальних дій, передбачених третейською угодою у третейському суді для вирішення конкретного спору чи регламентом третейського суду, не є підставою для надання третейським судом переваг аргументам та доказам, наведеним та поданим іншою стороною.

Протокол засідання третейського суду ведеться лише в разі наявності угоди між сторонами про ведення протоколу або коли ведення протоколу передбачено регламентом третейського суду.

Рішення третейського суду приймається після дослідження усіх обставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду. Рішення оголошується у засіданні третейського суду.

Третейський суд вправі оголосити лише резолютивну частину рішення. Кожній стороні направляється по одному примірнику рішення.

У разі відмови сторони одержати рішення третейського суду або її неявки без поважних причин у засідання третейського суду, де воно оголошується, рішення вважається таким, що оголошене сторонам, про що на рішенні робиться відповідна відмітка, а копія такого рішення надсилається такій стороні.

19. Понятие и признаки предпринимательской деятельности

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність є таким видом господарської діяльності, який розвивається на ринкових засадах. Саме ринкове господарство, як відомо, пройшло декілька етапів розвитку: від повної незалежності, свободи суб'єктів такої діяльності від будь-якого втручання держави до початку активного вторгнення держави та регулювання діяльності підприємців у період розвинутого капіталізму (кінець XIX ст.).

Можна виділити такі характерні ознаки підприємницької діяльності:

1) ініціативна і майново-розпорядна самостійність підприємця;

2) ризикованість;

3) систематичний, професійний характер;

4) спрямованість на систематичне отримання прибутку завдяки досягненню економічних і соціальних результатів;

5) регулювання державою (державна реєстрація як суб'єкта саме підприємницької діяльності).

Законодавство, яке регулює відносини у сфері підприємництва, є досить складним за своєю структурою і змістом. Таким чином, відносини у сфері підприємницької діяльності об'єктивно потребують системного правового регулювання, що базується на гармонійному поєднанні приватних і публічних інтересів.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюється виключно законом.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Підприємництво здійснюється на основі:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

· вільного найму підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Принципи підприємницької діяльності являють собою основи правового регулювання відносин, які складаються при її здійсненні. Інакше кажучи, принципи закріплюють собою сутність правового регулювання таких відносин.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи підприємця; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

20. Субъекты хозяйствования: понятие, образование

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації- юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; господарські організації. їх головна відмітна ознака, що поєднує в один вид суб'єктів господарювання, полягає у тому, що, незалежно від організаційно-правових форм, усі вони є юридичними особами, тобто можуть бути учасниками товарно-грошового обороту;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; фізичні особи (у тому числі громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Головний критерій для їх легального функціонування в процесі господарювання — бути зареєстрованими як суб'єкт підприємництва в установленому законом порядку (тобто бути легітимізованими) ;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. філії, представництва, інші (незалежно від назви) внутрішньоструктурні підрозділи господарських організацій — юридичних осіб, створювані останніми для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та Кодексом.

Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

Перелік, обсяг і зміст правомочності суб'єкта господарювання на майно, що є в нього у наявності, отримане в рамках зобов'язальних правовідносин, визначаються, таким чином, загальною метою зобов'язання і конкретною метою його передачі.

Об'єм конкретних можливостей суб'єкта господарювання в майновій сфері залежить від властивої йому форми майнової відокремленості. У той же час, це не впливає на принципову (загальну) можливість різних видів господарських організацій на участь у товарно-грошовому обороті як юридичних осіб.

Внутрішньоструктурні підрозділи господарських організацій не є юридичними особами, але теж мають своє майно. Належить воно їм не на праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління, а на праві оперативно-господарського використання майна.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Початковим етапом процесу створення суб'єкта господарювання є прийняття відповідного рішення. Порядок його прийняття залежить від виду суб'єкта господарювання, що створюється, і порядку створення (добровільний або примусовий). Відповідно, суб'єкт господарювання може утворюватися за рішенням:

- власника (власників);

- уповноваженого власником (власниками) органу;

- інших органів, організацій і громадян - у прямо передбачених законом випадках. Якщо статус суб'єкта господарювання набувається у добровільному порядку, рішення

приймається особисто власником (власниками) майна або уповноваженою власником (власниками) особою. Для набуття статусу підприємця громадянину достатьо зареєструватися в установленому законодавством порядку. При утворенні господарської організації - юридичної особи власник або, якщо це передбачено законодавством, уповноважений власником чи власниками орган стають її засновниками.

Засновниками господарської організації є особи (власники), які приймають рішення про створення господарської організації та підписують установчі документи.

Кількісний склад засновників може бути різним.

За способом утворення підприємницькі організації можуть створюватися шляхом:

- заснування нової організації;

- реорганізації діючої підприємницької організації.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України. Створення підприємницької організації у примусовому порядку може здійснюватися лише в прямо передбачених законом випадках. Чинне законодавство передбачає створення господарської організації шляхом примусового поділу (виділення) діючої організації на основі рішення суду. Ініціювати таке судове рішення може антимонопольний орган, якщо протягом встановленого ним строку господарська організація не вжила відповідних заходів для припинення зловживань своїм монопольним або домінуючим становищем на ринку.

Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Відповідно до вимог антимонопольного законодавства в окремих випадках рішення про створення господарської організації необхідно узгоджувати з антимонопольним органом. Таке узгодження має за мету захист конкуренції на ринку товарів і послуг, запобігання його монополізації окремими суб'єктами господарювання.

21. Некоммерческая хозяйственная деятельность

Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених законами. Під організаційною формою здійснення господарської діяльності розуміють спосіб закріплення і використання майна суб'єктом господарювання. Організаційна форма вказує на майновий статус суб'єкта, що характеризує підставу володіння майном, можливість розпорядження ним, ставлення до майна, прав на нього засновників.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається законами. Існують труднощі, пов'язані з необхідністю чіткого визначення організаційної форми некомерційного господарювання, які зумовлені тим, що некомерційна господарська діяльність може здійснюватися як основна, додаткова або допоміжна. За таких умов дана діяльність може здійснюватися практично всіма суб'єктами господарювання.

У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення законів, якими регулюється підприємництво. Поряд з некомерційним господарюванням, може здійснюватися підприємницька діяльність, що є не основною, а додатковою чи допоміжною діяльністю.

На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються законодавчими актами.

22.Державна реєстрація суб'єктів господарювання

Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випад­ків, передбачених Господарським кодексом. Державна реєстрація здійс­нюється в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом (ст. 58).

Поняття державної реєстрації розкривається в Законі України від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»1. Під нею розуміють засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Для державної реєстрації подаються такі документи: копія рішення власника чи власників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; установчі докумен­ти, передбачені законом для відповідних видів суб'єктів господарюван­ня. Такими документами є рішення про утворення суб'єкта господарю­вання або засновницький договір3, а у випадках, передбачених законом, статут3 (положення).

Статут (положення) затверджується власником майна (засновни­ком) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до Закону.

Власник, засновник або уповноважені ними органи несуть відпові­дальність за подання документів, які не відповідають вимогам законо­давства або недостовірні.

Реєстрацію проводить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або голо­вою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адмі­ністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з пи­тань державної реєстрації1. Він здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та змін імені або місця про­живання фізичних осіб — підприємців; передає органам статистики, державної податкової служби. Пенсійного фонду та фондів соціально­го страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, утому числі щодо створення відокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначеного Закону).

Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру — автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та на­дання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — запису про їх державну реєстрацію.

Порушення встановленого порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства поданих документів є підставою для відмови в його державній реєст­рації. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається. Вона може бути оскаржена в судовому порядку.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання необхідних документів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. Це свідоцтво та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в ор­ганах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у банках.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються, як уже зазначено, до Єдиного державного реестру, відкритого для загального ознайомлення. На печатках і штампах цього суб'єкта по­винен зазначатись ідентифікаційний код, за яким його включено до дер­жавного реестру, ідентифікаційний номер громадянина-підприємця.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підля­гає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету.

24. Підприємство як організаційна форма господарювання

Серед організацій, які здійснюють господарську діяльність, Господарський кодекс України і законодавство найбільш детально регламен­тують правовий статус і діяльність підприємств.

Підприємство, згідно з Господарським Кодексом, — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом самоврядування, або іншими суб'єктами для задово­лення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснен­ня виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, са­мостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найме­нуванням та ідентифікаційним кодом.

Отже, підприємство, як суб'єкт господарювання, залежно від пев­них умов (наявності відокремленого майна, самостійного балансу та ін.) може мати права юридичної особи, а може їх не мати2.

Структура підприємства може складатися з виробничих підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, лабораторій), а також функціональних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Підприємства самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють штатний розпис і кількість працівників. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів визначаються поло­женнями про них, що затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства та іншими установчими документами.

Підприємства можуть створювати філіали, представництва, від­ділення та інші відокремлені підрозділи з правами відкриття рахунків у банках та затверджувати положення про них. Узгодження питань про розміщення таких підрозділів підприємств з органами місцевого само­врядування здійснюється в установленому порядку.

Залежно від форм власності Господарський кодекс України вирізняє такі види підприємств: приватне підприємство, засноване на приватній власності громадян чи іншого суб'єкта господарювання, підприємство, що діє на основі колективної власності; комунальне підприємство, що діє на основі власності відповідної територіальної і ром.їли. державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, за­сноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності). В Україні, за Кодексом, можуть діяти також інші види підприємств (ст. 63).

Малими (незалежно від форм власності) визнаються підприємства з середиьообліковою кількістю працюючих за звітний (фінансовий) рік,що не перевищує 50 чоловік, а обсяг валового доходу від реалізації про­дукції (робіт, послуг) за цей період на перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам евро за середньорічним курсом Національного бан­ку України щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам евро за середньо­річним курсом Національного банку України щодо гривні. Всі інші підприємства є середніми.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує статутний фонд, не поділений на ча­стки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реор­ганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративні підприємства утворюються двома чи більше заснов­никами на підставі їх спільної угоди (договору) і діють на основі об'єд­нання майна та (або) трудової чи підприємницької діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, в тому числі через створювані ними органи, участі в розподілі до­ходів і ризиків підприємства.

У випадках залежності одного підприємства від іншого залежне підприємство вважається дочірнім.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його уста­новчих документів на основі поєднання прав власника щодо госпо­дарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприєм­ством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповi щодо статуту чи інших установчих документів.

25. Види і організаційні форми підприємств

Залежно від передбачених законодавством форм власності в Україні можуть діяти такі види підприємств:

приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

колективної власності;

комунальне, що діє на основі комунальної власності терито­ріальної громади;

державне, що діє на основі державної власності;

засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші передбачені законом види підприємств.

Так, якщо у статутному фонді підприємства іноземна інвести­ція становить щонайменше 10 %, воно визнається підприємст­вом з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фо­нді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іно­земним.

Залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та кор­поративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, що не поділяється на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якого призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реор­ганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, засновані на власності об'єднання гро­мадян, релігійної організації або на приватній власності заснов­ника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи тру­дової діяльності засновників (учасників), їх спільного управлін­ня справами, корпоративних прав, у тому числі через органи, які вони створюють, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є підприємст­ва кооперативні, створені у формі господарського товариства, а також інші, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних під­приємств встановлюються ГКУ, іншими законодавчими актами України.

Підприємства залежно від чисельності працівників і річного обсягу валового доходу від реалізації продукції поділяються на малі, середні та великі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підпри­ємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звіт­ний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг ва­лового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей са­мий період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (ро­біт, послуг) за цей самий період перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства вважаються середніми.

Якщо підприємство залежить від іншого підприємства, воно визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватись особливості господарювання (ст. 63 ГКУ).

26. Державні та комунальні унітарні підприємства

Правова регламентація діяльності державних та комуналь­них унітарних підприємств міститься у ст. 73—78 ГКУ.

Державне унітарне підприємство — це організація, утворена компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, що входить до сфери його управління.

Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції в межах, визначених ГКУ та законодавчими актами України.

Майно державного унітарного підприємства перебуває в дер­жавній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління.

Згідно зі ст. 73 ГКУ обов'язкова норма полягає в тому, що найменування державного унітарного підприємства повинно міс­тити слова "державне підприємство".

Державне унітарне підприємство не відповідає за зобов'язан­нями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і підзвітний цьому ор­ганові.

Законом можуть бути визначені особливості статусу керівни­ка державного унітарного підприємства, у тому числі встановлено підвищену відповідальність керівника за результати діяльності підприємства.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерцій­ні або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприєм­ницької діяльності, що діє на основі статуту за принципами під­приємництва і відповідає за наслідки своєї діяльності всім належ­ним йому на праві господарського відання майном згідно з ГКУ та відповідними законами України.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Статутний фонд державного комерційного підприємства утворю­ється до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання уповноваженим органом, до сфери управління якого входить це підприємство. Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного підприємства встановлюється законом.

Якщо вартість активів державного комерційного підприєм­ства за результатами його діяльності виявиться меншою, ніж передбачений статутом підприємства розмір статутного фонду, орган, до сфери управління якого входить це підприємство, зо­бов'язаний у встановленому законодавством порядку зменшити його статутний фонд, але не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.

Держава і орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не відповідають за його зобов'язання­ми, крім випадків, передбачених ГКУ та відповідними законами України.

Збитки, що завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконститу­ційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначени­ми органами добровільно або за рішенням суду.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетво­рено у передбачених законом випадках та порядку на корпорати-зоване (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються ГКУ та відповід­ними законами України.

Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств регламентовані ст. 75 ГКУ.

Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також вра­ховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного та соціального розвитку й виборі контрагентів.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужува­ти, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основ­них фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структур­них одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управ­ління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних заса­дах.

Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що нале­жать до основних фондів державного комерційного підприємства, спрямовуються на інвестування виробничої діяльності цього під­приємства.

Списання з балансу не повністю амортизованих основних фон­дів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства можуть здійснюватися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить це підприємство.

Державні комерційні підприємства за рахунок прибутку (до­ходу) утворюють такі спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю:

амортизаційний;

розвитку виробництва;

споживання (оплати праці);

резервний;

інші, передбачені статутом підприємства.

Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фон­дів державних комерційних підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання встановлюються законами України.

У разі зміни керівника державного комерційного підприєм­ства обов'язково здійснюється ревізія фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку, передбаченому законом. Інші особливості господарської та соціальної діяльності державних комерційних підприємств визначаються законом.

Казенним є підприємство, що створюється в таких галузях народного господарства:

де згідно із законом можуть здійснювати господарську діяль­ність лише державні підприємства;

основним (понад 50 %) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

переважає (понад 50 %) виробництво суспільно необхідної про­дукції (робіт, послуг), яке за умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рента­бельним;

де приватизація майнових комплексів державних підприємств заборонена законом.

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Мі­ністрів України. У цьому рішенні визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управ­ління якого входить створюване підприємство. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства здійснюються відповідно до вимог ГКУ за рішенням органу, у компетенцію якого входить створення такого підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному у статуті підприєм­ства.

Казенне підприємство є юридичною особою, що має відповідні рахунки в установах державного банку та печатку зі своїм найме­нуванням.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприєм­ство, затверджує його статут, призначає керівника, дає дозвіл на здійснення господарської діяльності, визначає види продукції (ро­біт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Найменування казенного підприємства повинно містити сло­ва "казенне підприємство".

Казенне підприємство здійснює господарську діяльність від­повідно до виробничих завдань органу, до сфери управління яко­го воно входить.

Казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприєм­ство, здійснює контроль за використанням та збереженням належ­ного цьому підприємству майна і має право вилучати у нього майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, а також розпоряджатися ним у межах своїх повно­важень.

Казенне підприємство не має права відчужувати або в інший спосіб розпоряджатися закріпленим за ним майном, що нале­жить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

До джерел формування майна казенного підприємства вхо­дять:

державне майно, передане підприємству відповідно до рішен­ня про його створення;

кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (ро­біт, послуг) підприємства;

цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;

кредити банків;

передбачена статутом частина доходів підприємства, одержа­них ним за результатами господарської діяльності;

інші не заборонені законом джерела.

Казенне підприємство одержує кредити для виконання статут­них завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно входить.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава в особі органу, до сфери управління якого входить казенне підприємство, несе повну субси-діарну відповідальність за зобов'язаннями цього підприємства.

Порядок розподілу та використання прибутку казенного під­приємства визначаються його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України за законом. Інші особ­ливості господарської та соціальної діяльності казенних підпри­ємств визначаються ГКУ, законом про державні підприємства та іншими законодавчими актами України.

Комунальні унітарні підприємства

Комунальне унітарне підприємство — це підприємство, що утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комуналь­ної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника — відповідної терито­ріальної громади і виконує його функції в межах, визначених ГКУ та законодавчими актами України.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває в кому­нальній власності й закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або оперативного (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утво­рюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встанов­люється відповідною місцевою радою.

Найменування комунального унітарного підприємства повин­но містити слова "комунальне підприємство" і вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить це підприємство.

Комунальне унітарне підприємство не відповідає за зобов'я­заннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підпри­ємства, що призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і підзвітний цьому органові.

Збитки, що завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначе­ними органами добровільно або за рішенням суду.

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених ГКУ щодо діяльності державних комерційних або казенних підпри­ємств, а також інших передбачених законодавством вимог.

Державні та комунальні підприємства

Державні унітарні підприємства утворюються компетентними орга­нами державної влади на базі відокремленої частини державної влас­ності. Ці органи є представниками власника (держави) і виконують його функції в межах, визначених Господарським кодексом України та інши­ми законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарсько­го відання чи праві оперативного управління.

Державні унітарні підприємства, за ст. 73 Господарського кодексу України, діють як державні комерційні підприємства або казенні під­приємства.

Державне комерційне підприємство діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності всім належним йому на праві господарського відання майном.

Держава та орган, до управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених Господарським кодексом України та іншими за­конами.

Державні унітарні підприємства повинні приймати та виконувати доведені до них державні замовлення і державні завдання, а також вра­ховувати їх при формуванні виробничих програм, визначенні перспек­тив їх економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів. Вони не мають права безоплатно передавати належне їм майно іншим підпри­ємствам, організаціям, громадянам, крім випадків, передбачених зако­ном. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, шо належатьдо основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структур­них одиниць та підрозділів державні комерційні підприємства мають право лише за попередньою згодою органів, до сфери управління яких вони входять, і, як правило, на конкурсних засадах. Кошти, одержані від продажу майна, шо належить до основних фондів цих підприємств, спрямовуються на інвестування їх виробничої діяльності.

Списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного ко­мерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.

Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибут­ку спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'яза­них з їх діяльністю, зокрема амортизаційний фонд1; фонд розвитку ви­робництва; фонд споживання (оплати труда); резервний фонд та інші передбачені статутом підприємства фонди.

Порядок визначення нормативів відрахувань до таких фондів, їх граничні розміри, порядок формування та використання встанов­люється законом. Так, Декретом Кабінету Міністрів України від 10 трав­ня 1993 року «Про порядок використання прибутку державних підпри­ємств, установ і організацій» встановлено, що державні підприємства після сплати обов'язкових платежів провадять відрахування від прибут­ку, який залишиться в їхньому розпорядженні, на технічне переоблад­нання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природо­охоронних заходів і нового будівництва та на поповнення власних обо­ротних коштів за нормативами (в розмірах не менше 30 і не більше 80 відсотків), встановленими органами, які виконують функції управління майном, що перебуває в державній власності.

Серед підприємств, заснованих на державній власності, вирізняють­ся казенні підприємства. Вони створюються в галузях народного гос­подарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяль­ності лише державним підприємством; основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава; підприємство являє собою суб'єкт природних монополій; таким, шо переважає (по­над п'ятдесят відсотків), є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, шо ним за­довольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом (ст. 76 Господарського кодексу України).

Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про його створення визначаються обсяг і характер основної діяльності, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Казенне підприємство наділяється пра­вами юридичної особи, відкриває відповідні рахунки в банках, мас пе­чатку за своїм найменуванням, яке повинно містити слова «казенне підприємство».

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, за­тверджує його статут, призначає керівника, дає дозвіл на здійснення ним господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на ви­робництво та реалізацію якої поширюється цей дозвіл. Він здійснює конт­роль за використанням та збереженням належного підприємству майна і має право вилучити в нього майно, яке не використовується або викорис­товується не за призначенням, і розпорядитися ним у межах своїх повно­важень. Під гарантією цього органу казенне підприємство одержує креди­ти для виконання статутних завдань. Без попередньої згоди цього органу казенне підприємство не може відчужувати або іншим способом розпоря­джатися закріпленим за ним майном, шо належить до основних фондів.

Джерелом формування майна казенного підприємства, крім держав­ного майна, переданого йому відповідно до рішення про його створен­ня, є: кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг); цільові кошти, виділені з Державного бюджету; частина до­ходів, одержаних ним за результатом господарської діяльності, що пе­редбачена статутом.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише кош­тами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності таких коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить це підприємство, несе субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями.

Комунальні унітарні підприємства утворюються, подібно до держав­них підприємств, компетентними органами місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності і входять до сфе­ри їх управління. Ці органи є представниками власників — відповідних територіальних громад і виконують Його функції в межах, визначених Господарським кодексом та іншими законодавчими актами. Цими ор­ганами утворюються статутні фонди комунальних унітарних підпри­ємств до їх реєстрації як суб'єктів господарювання.

Найменування комунального унітарного підприємства має містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого само­врядування, до сфери якого воно входить. Орган місцевого самовряду­вання призначає керівника комунального унітарного підприємств

Це підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями влас­ника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Збитки, завдані йому внаслідок виконання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, підлягають відшкоду­ванню зазначеними органами.

27. Приватні підприємства. Інші види підприємств

Приватним підприємством, за Господарським кодексом України, визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та їх праці чи з вико­ристанням найманої праці (ст. 113). Існування приватних підприємств стало можливим з переходом вітчизняної економіки до ринкової. Існу­вання такої власності не визнавалося союзним законодавством, а особи­ста власність мала лише споживче призначення. Сучасне законодавство, передусім Конституція України, легалізувала приватну власність щодо майна як споживчого, так і виробничого призначення, що і відкрило простір для здійснення господарської діяльності приватних підприємств.

Різновидом приватних підприємств є селянські (фермерські) госпо­дарства. Вони є формою підприємницької діяльності громадян з мстою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Такі господарства теж можуть використовувати працю осіб, найманих за трудовим договором.

Відносини, пов'язані зі створенням та діяльністю фермерських гос­подарств, регламентуються Господарським кодексом та Законом Укра­їни від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство»1. Відповідно до цього Закону фермерські господарства здійснюють господарську діяльність, маючи на меті отримання прибутку, на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства.

Фермерське господарство може бути створено одним громадянином або кількома родичами чи членами сім'ї. Воно наділяється правами юри­дичної особи, діє на основі статуту. В статуті зазначається найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), орган управління, порядок прийняття ним рішень, порядок вступу до господарства і вихо­ду з нього та інші положення, що не суперечать чинному законодавству.

Особливим видом підприємств, передбачених законодавством, є орендні підприємства, які створюються на основі орендованих цілісних майнових комплексів державних або комунальних підприємств чи май­нових комплексів виробничих структурних підрозділів (структурних одиниць) цих підприємств з метою здійснення господарської діяльності.

Переважне право на оренду таких комплексів має організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа. Орендодавця­ми щодо майнових комплексів державної або комунальної власності виступають Фонд державного майна України і його регіональні відділен­ня, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Рес­публіки Крим, місцевими органами влади управляти майном, що нале­жить Автономній Республіці Крим, або с в комунальній власності.

Порядок укладення договору оренди майнових комплексів та інші питання створення і діяльності орендних підприємств регулюються За­коном України від 1995 року «Про оренду державного та ко­мунального майна»1.

В Україні можуть діяти і підприємства з іноземними інвестиціями. Такими визнаються підприємства, в статутному фонді яких не менш як десять відсотків становлять іноземні інвестиції (цінності, шо вкладають­ся іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту). Підприємства з іноземними інвестиціями мають право засновувати дочірні підпри­ємства, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням відповідного законодавства.

Якщо підприємство (унітарне або корпоративне), створене за законо­давством України, діє виключно на основі іноземного капіталу, воно ви­знається іноземним підприємством. Такі підприємства не можуть створю­ватися в галузях, що мають стратегічне значення для безпеки держави.

29. Правовое положение казенных предприятий

Особым видом предприятия, основанного на государственной собственности, является казенное предприятие.

Согласно ч. 1 ст. 76 ХК казенные предприятия создаются в отраслях народного хозяйства, в которых:

1.законом разрешено осуществление хозяйственной деятельности лишь государственным предприятиям;

2. основным (свыше пятидесяти процентов) потребителем продукции(работ, услуг) выступает государство;

3.по условиям ведения хозяйства невозможна свободная конкуренция товаропроизводителей или потребителей;

4.преобладающим (свыше пятидесяти процентов) является производство общественно необходимой продукции (работ, услуг), которое по своим условиям и характеру потребностей, что им удовлетворяются, как правило, не может быть рентабельным;

5.приватизация имущественных комплексов государственных предприятий запрещена законом.

В отличие от государственных коммерческих предприятий, которые образуются органами государственной власти, подчиненными Кабинету Министров, казенные предприятия создаются по решению Кабинета Министров. В решении о создании казенного предприятия определяются объем и характер основной деятельности предприятия, а также орган, в сферу управления которого входит предприятие, которое создается. Реорганизация и ликвидация казенного предприятия проводятся в соответствии с требованиями ХК по решению органа, к компетенции которого принадлежит создание данного предприятия.

Имущество казенного предприятия закрепляется за ним на праве оперативного управления в объеме, отмеченном в уставе предприятия.

Казенное предприятие является юридическим лицом, имеет соответствующие счета в учреждениях государственного банка, печать со своим наименованием.

Орган, в сферу управления которого входит казенное предприятие, утверждает устав предприятия, назначает его руководителя, дает разрешение на осуществление казенным предприятием хозяйственной деятельности, определяет виды продукции (работ, услуг), на производство и реализацию которой распространяется отмеченное разрешение.

Особенности хозяйственной деятельности казенных предприятий установленные в. 77 ХК.

Казенное предприятие осуществляет хозяйственную деятельность в соответствии с производственными заданиями органу, в сферу управления которого оно входит.

Казенное предприятие самостоятельно организует производство продукции (работ, услуг) и реализует ее по ценам (тарифами), которые определяются в порядке, установленном Кабинетом Министров Украины, если другое не предусмотрено законом.

Орган, в сферу управления которого входит казенное предприятие, осуществляет контроль за использованием и сохранением должного предприятию имущества, и имеет право изъять у казенного предприятия имущество, которое не используется или используется не по назначению, и распорядиться им в пределах своих полномочий.

Казенное предприятие не имеет права отчуждать или иным способом распоряжаться закрепленным за ним имуществом, которое принадлежит к основным фондам, без предыдущего согласия органа, в сферу управления которого оно входит.

Казенное предприятие отвечает по своими обязательствам лишь средствами, которые находятся в его распоряжении. В случае недостаточности отмеченных средств государство, в лице органа, в сферу управления которого входит предприятие, несет полную субсидиарную ответственность по обязательствам казенного предприятия.

Распределение и использование прибыли (доходу) казенного предприятия определяется финансовым планом, который утверждается в порядке, установленном для государственных коммерческих предприятий.

Другие особенности хозяйственной и социальной деятельности казенных предприятий определяются ХК, законом о государственных предприятиях и другими законодательными актами.

30. Правовой статус граждан-предпринимателей

Правовому положению гражданина как субъекта ведения хозяйства посвященная ст. 128 ХК, которая называется «Гражданин в сфере ведения хозяйства».

Согласно ч. 1 этой статьи гражданин признается субъектом ведения хозяйства в случае осуществления им предпринимательской деятельности при условии государственной регистрации его как предпринимателя без статуса юридического лица в соответствии со ст. 58 ХК.

Гражданин-предприниматель отвечает по своим обязательствам всем своим имуществом, на которое в соответствии с законом может быть обращено взыскание (ч. 2 в. 128 ХК).

Предпринимательская деятельность гражданина может осуществляться в разных вариантах:

1.Непосредственнокак предприниматель или через частное предприятие, которое им создается (с привлечением или без привлечения наемного труда;

2.самостоятельно или совместно с другими лицами. В случае осуществления предпринимательской деятельности совместно с другими гражданами или юридическими лицами гражданин имеет права и обязанности соответственно:

а)основателя и\или участника хозяйственного общества;

б)члена кооператива и тому подобное;

в)или права и обязанности, определенные заключенным при его участии договором о совместной деятельности без создания юридического лица.

Гражданин-предприниматель осуществляет свою деятельность на принципах свободы предпринимательства и в соответствии с принципами, предусмотренными в ст. 44 ХК.

Осуществляя предпринимательскую деятельность, гражданин-предприниматель обязан:

1.в предусмотренных законом случаях и порядке получить лицензию на осуществление определенных видов хозяйственной деятельности;

2. сообщать органы государственной регистрации об изменении его адреса, отмеченного в регистрационных документах, предмета діяльності, других существенных условий своей предпринимательской деятельности, которые подлежат отображению в регистрационных документах;

3. соблюдать права и законные интересы потребителей, обеспечивать надлежащее качество товаров (работ, услуг), котор им изготовляются, соблюдение правил обязательной сертификации продукции, установленных законодательством;

4.не допускать недобросовестной конкуренции, других нарушений антимонопольно конкурентного законодательства;

5. вести учет результатов своей предпринимательской деятельности в соответствии с требованиями законодательства;

6.своевременно предоставлять налоговым органам декларации о доходах, другие необходимые сведения для начисления налогов и других обязательных платежей; платить налоги и другие обязательные платежи в порядке и в размерах, установленных законом.

Гражданин-предприниматель может быть признан судом банкротом в соответствии с положениями ХК и Закону Украины «О возобновлении платежеспособности должника или признания его банкротом».

31. Порядок создания субъектов хозяйствования

Предприятие создается согласно решению владельца (владельцев) имущества или уполномоченного им органа, предприятия-основателя, организации или по решению трудового коллектива.

Предприятие может быть создано путем его реорганизации в результате выделения из состава действующего предприятия или организации одного или нескольких самостоятельных структурных подразделений, по решению трудового коллектива и при согласии уполномоченного органа или владельца. Создание предприятий путем выделения осуществляется с сохранением за новыми предприятиями взаимообязательств и заключенных договоров с другими предприятиями.

Предприятие может создаваться в результате принудительного разделения другого предприятия в соответствии с антимонопольным законодательством Украины. Принудительное разделение предприятия осуществляется согласно распоряжению Антимонопольного комитета Украины и его территориальных управлений. Распоряжение о разделении предприятия-монополиста является обязательным для владельца или уполномоченного им органу. Распоряжение о принудительном разделении определяет срок создания новых предприятий, который не может быть меньше, чем 6 месяцев.

Основатели реализуют учредительные права путем избрания организационной формы предприятия; визначення целей и предмета его деятельности; принятие решения о его создании; утверждение в установленном порядке устава; передачи бесплатно на баланс предприятия основных фондов и денежных средств; формирование органов управления, определения в уставе пределов их полномочий и тому подобное.

Субъект предпринимательской деятельности имеет право открывать свои филиалы и представительства без создания юридического лица и обязательной государственной регистрации. В этом случае субъект предпринимательской деятельности должен сообщить орган государственной регистрации путем внесения дополнительной информации в свою регистрационную карточку.

Основой создания предприятия и его регистрации является комплект учредительных документов установленной формы, на основе которых предприятие функционирует.

Государственная регистрация предприятий является обязательным юридическим действием при их создании и регламентируется Хозяйственным кодексом Украины (ст. 58), а также Положением «О порядке государственной регистрации предприятий», утвержденным Кабинетом Министров Украины.

При регистрации предприятия вносятся в государственный реестр предприятий Украины. При наличии всех документов регистрация предприятия осуществляется в срок не больше пяти рабочих дней.

В случае изменения формы собственности, организационной формы или названия предприятия оно подлежит перерегистрации, которая осуществляется в порядке, установленном для его регистрации.

Отказ в государственной регистрации предприятия считается законным лишь за двумя основаниями: в результате нарушения установленного законом порядка создание предприятия и в случае несоответствия учредительных документов требованиям законодательства.

Не допускается отказ в государственной регистрации предприятий из мотивов ее нецелесообразности.

Отмена государственной регистрации предприятия может быть добровольной (по заявлению предприятия) или принудительной (на основании судебного решения хозяйственного суда) в случаях: а) признание недействительными учредительных документов; б) осуществление деятельности, что противоречит учредительным документам и действующему законодательству Украины; в) в случае несвоевременного сообщения предприятием об изменении своего местонахождения.

Отмена государственной регистрации предприятия прекращает его предпринимательскую деятельность и является юридическим основанием для его ликвидации как правового субъекта.

32. Правовое положение объединений предприятий

Осуществление предпринимательской деятельности в ней субьектами-предприятиями нуждается в непосредственном взаимодействии с другими юридическими лицами с целью коллективного использования производственного, научно-технического, информационного и финансового потенциала каждого из них для достижения большей эффективности. Это обусловило создание большого числа и разнообразия видов хозяйственных объединений, которые возникают на добровольной основе, с активными «горизонтальными» связками между их участниками - субъектами предпринимательской деятельности.

Согласно ч. 1 ст. 119 Хозяйственного кодекса Украины в зависимости от порядка основания объединения предприятий могут образовываться как хозяйственные объединения или как государственные или коммунальные хозяйственные объединения.

В Хозяйственном кодексе Украины (ч.2 ст.119) содержится определение хозяйственного объединения. Хозяйственное объединение - объединение предприятий, образованное по инициативе предприятий, не зависимо от их вида, которые на добровольных началах объединили свою хозяйственную деятельность.

Хозяйственные объединения характеризуются следующими признаками.

Во-первых, его основателями (участниками) могут быть только коммерческие юридические лица, то есть организации, основной целью которых является получение прибыли.

Во-вторых, участники объединения хранят свою юридическую самостоятельность как субъекты права. Это зафиксировано в ч.І ст.121 Хозяйственного кодекса: предприятия - участники объединения предприятий хранят статус юридического лица независимо от организационно-правовой формы объединения, и на них распространяются положения этого Кодекса и других законов относительно регуляции деятельности предприятий. Следовательно, объединение не имеет права осуществлять управление и контроль за деятельностью участников и выполнять функции относительно распоряжения их имуществом.

В-третьих, добровольный порядок создания. Добровольность волеизъявления основателей на создание объединения находит освещение в учредительном договоре.

В-четвертых, объединение признается новым и самостоятельным субъектом права (юридическим лицом), которое является владельцем имущества, переданного ему основателями (участниками). Согласно ч.4 ст. 118 ХК объединения является юридическим лицом.

Одно из основных правил, что регламентирует выполнение хозяйственным объединением обязательств, определяет норма, которая содержится в ч.4 ст.123 Хозяйственного кодекса: объединение предприятий не отвечает за обязательствами его участников, а предприятия-участники не отвечают за обязательствами объединения, если другое не предусмотрено учредительным договором или уставом объединения.

Хозяйственный кодекс Украины (ст. 120) называет четыре вида хозяйственных объединений: ассоциация, корпорация, консорциум и концерн. Первые два вида - договорные, другие - уставные.

Ассоциация - договорное объединение, созданное с целью постоянной координации хозяйственной деятельности предприятий, которые объединились, путем централизации одной или нескольких производственных и управленческих функций, развития специализации и кооперации производства, организации совместных производств на основе объединения участниками финансовых и материальных ресурсов для удовлетворения преимущественно хозяйственных потребностей участников ассоциации (ч.2 ст.120 ХК).

По определению, предоставленному в Хозяйственном кодексе, корпорацией признается договорное объединение, созданное на основе сочетания производственных, научных и коммерческих интересов предприятий, которые объединились, с делегированием ими отдельных полномочий централизованной регуляции деятельности каждого из участников органам управления корпорации (ч.З ст.120 ХК).

Консорциум - это временное уставное объединение предприятий для достижения его участниками определенной общей хозяйственной цели (реализации целевых программ, научно-технических, строительных проектов и тому подобное). Консорциум использует средств, которыми его наделяют участники, централизованные ресурсы, выделенные на финансирование соответствующей программы, а также средства, которые поступают из других источников, в порядке, определенном его уставом. В случае достижения цели его создания консорциум прекращает свою деятельность (ч.4 ст. 120 ХК).

Концерном признается уставное объединение предприятий, а также других организаций, на основе их финансовой зависимости от одного или группы участников объединения, с централизацией функций научно-технического и производственного развития, инвестиционной, финансовой, внешнеэкономической и другой деятельности. Участники концерна наделяют его частью своих полномочий, в том числе правом представлять их интересы в отношениях с органами власти, другими предприятиями и организациями. Участники концерна не могут быть одновременно участниками другого концерна (ч.5 ст.120 ХК).

33. Особенности правового положения промышленно-финансовых групп

Общие правила создания и деятельности промышленно-финансовых групп отмечены в ст.125 Хозяйственного кодекса Украины. Основными нормативно правовыми актами, которые регулируют правовой статус промышленно-финансовых групп (ПФГ) в Украине, является Закон Украины «О промышленно-финансовых группах в Украине» от21.11.1995 г.

Промышленно-финансовая группа - это объединение, в которое могут входить промышленные предприятия, сельскохозяйственные предприятия, банки, научные и проектные учреждения, другие учреждения и организации всех форм собственности, которые имеют целью получение прибыли, и которое создается по решению Правительства Украины на определенный срок с целью реализации государственных программ развития приоритетных отраслей производства и структурной перестройки экономики Украины, включая программы согласно межгосударственным договорам, а также производства конечной продукции.

Наименование ПФГ должно содержать словосочетание * промышленно-финансовая группа (ПФГ)». Употребление словосочетания «промышленно-финансовая группа (ПФГ)» в названиях субъектов предпринимательской деятельности, которые регистрируются не за нормами Закона « О промышленно-финансовых группах в Украине», не позволяется в соответствии со ст. 3.7 Закона.

ПФГ включает главное предприятие и участников. Главное предприятие ПФГ - это предприятие, созданное в соответствии с законодательством Украины, которое производит конечную продукцию ПФГ, осуществляет ее сбыт, платит налоги в Украине и официально представляет интересы ПФГ в Украине и за ее пределами.

Участник ПФГ - предприятие, банк или другое научное или проектное учреждение, организация, созданные согласно законодательству Украины, или иностранное юридическое лицо, которое входит в состав ПФГ, производит промежуточную продукцию ПФГ или предоставляет банковские и другие услуги участникам и главному предприятию ПФГ и имеет целью получение прибыли.

Главное предприятие и участники ПФГ хранят статус юридического лица, а также независимость в осуществлении производственной, хозяйственной и финансовой деятельности в соответствии с Законом и заключенным Генеральным соглашением о совместимой деятельности. ПФГ и главное предприятие и участники ПФГ создаются и действуют с соблюдением требований законодательства Украины, в том числе и законодательство о защите экономической конкуренции. Главным предприятием ПФГ не могут быть торговое предприятие, транспортное предприятие, предприятие в сфере общественного питания, бытового обслуживания, материально-технического снабжения, банк, финансово-кредитное учреждение.

Создание ПФГ запрещается в сфере торговли, общественного питания, бытового обслуживания населения, материально-технического снабжения, транспортных услуг.

Таким образом, правовой статус ПФГ, включая их создание, деятельность и прекращение, регулируется в Украине значительно жестче, чем хозяйственных объединений предприятий. В этой регуляции преобладают императивные нормы. Локальные нормы, которые регулируют деятельность ПФГ (уставы, договор о создании ПФГ, договорах, которые заключаются между участниками ПФГ) имеют ограниченное приложение и могут регулировать лишь те отношения, которые не урегулированы законодательством о ПФГ.

34. Правовое положние холдинговых компаний

Согласно ч.5 ст.126 Хозяйственного кодекса Украины субъект ведения хозяйства, которое владеет контрольным пакетом акций дочернего предприятия (предприятий), признается холдинговой компанией. Между холдинговой компанией и ее дочерними предприятиями устанавливаются отношения контроля-подчинения в соответствии с требованиями этой статьи Кодекса и других законов. Если по вине контролирующего предприятия дочерним предприятием были заключены (осуществлено) невыгодные для него соглашения или операции, то контролирующее предприятие должно компенсировать нанесенные дочернему предприятию убытки. Если дочернее предприятие по вине контролирующего предприятия очутится в состоянии неплатежеспособности и будет признано банкротом, то субсидіарну ответственность перед кредиторами дочернего предприятия будет нести контролирующее предприятие (чч.6,7 ст.126 ХК).

В Украине деятельность холдингов в целом не урегулирована законодательством. Регламентирована только деятельность холдингов, создаваемых в процессе корпоратизации и приватизации, что действуют на основании Указа Президента Украины «О холдинговых компаниях, которые создаются в процессе корпоратизации и приватизации» от 11.05.94 г. № 222/94 и утвержденного этим Указом Положения о холдинговых компаниях, которые создаются в процессе корпоратизации и приватизации (дальше - Положение).

В Положении холдинговая компания определена как хозяйничающий субъект, который владеет контрольными пакетами акций других, одного или больше хозяйничающих субъектов.

Для того, чтобы считаться холдинговой компанией в Украине субъект ведения хозяйства должен владеть не просто пакетами акций других, дочерних компаний, а контрольными пакетами акций. Это обязательное условие признания субъекта ведения хозяйства холдинговойкомпанией, создаваемой в процессе корпоратизации и приватизации в Украине.

Контрольным пакетом акций считается количество акций (пай, часть в уставном фонде), которое предоставляет право холдинговой компании осуществлять фактический контроль над хозяйничающим субъектом. Решение относительно подтверждения наличия контрольного пакета акций, если его размер составляет менее как 51 процент, принимает Анти-монопольний комитет Украины с учетом конкретных особенностей учредительных документов и структуры уставных фондов хозяйничающих субъектов в порядке, который устанавливает этот Комитет. Дочернее предприятие - субъект ведения хозяйства, контрольным пакетом акций которого владеет холдинговая компания.

Так, создание холдинговых компаний в процессе корпоратизации и приватизации не допускается в таких отраслях: торговля товарами народного потребления и продукцией производственно-технического назначения; производство и переработка сельскохозяйственной продукции; общественное питание и бытовое обслуживание населения; автомобильный транспорт (кроме предприятий, которые выполняют преимущественно международные перевозы).Не допускается создание холдинговой компании, если она и ее дочерние предприятия или два и больше дочерних предприятий реализуют взаимозаменяемые товары (работы, услуги) и их совокупная часть на соответствующем общегосударственном или региональном рынке превышает 35 процентов.

Таким образом, основными особенностями, которые характеризуют холдинговые компании по законодательству Украины, является:холдинговые компании могут быть дочерним предприятием других холдинговых компаний;дочернее предприятие не может владеть акциями холдинговой компании; законодательство предусматривает ряд ограничений относительно создания и деятельности холдинговых компаний.

35. Прекращение деятельности субъектов хозяйствования

Предприятие может прекратить свою деятельность в случае его ликвидации или реорганизации по решению владельца, при участии трудового коллектива или органа, уполномоченного создавать такие предприятия, по решению суда или арбитража.

Юридическим основанием добровольного прекращения деятельности предприятия является инициатива владельца или другие основания, предусмотренные в учредительных документах, в частности слияние двух и больше предприятий, присоединения одного предприятия к другому, разделения, выделения, превращения, ликвидация и банкротство.

Реорганизация предприятия, которое злоупотребляет своим монопольным положением на рынке, может осуществляться также путем его принудительного разделения в порядке, предусмотренном действующим законодательством. Реорганизация предприятия, которое может привести к экологическим, демографическим и другим негативнымпоследствий, которые задевают интересы населения территории, должна согласовываться с соответствующим советом народных депутатов.

Предприятие ликвидируется также в случаях (ст. 59 ХКУ):

• признание его банкротом;

• если принято решение о запрещении деятельности предприятия из-за невыполнения условий, установленных законодательством, и если в предусмотренный решением срок не обеспеченно выполнение этих условий или не изменен вид деятельности;

• если решением суда будут признаны недействительными документы о создании предприятия. Ликвидация и реорганизация предприятия влечет исключение его из государственного реестра предприятий Украины. Со дня исключения его из реестра предприятие считается реорганизованным или ликвидированным.

Для осуществления ликвидации предприятия образуется ликвидационная комиссия, которая создается владельцем или уполномоченным органом. За их решением ликвидация может проводиться самим предприятием в лице органа его управления.

Владелец, хозяйственный суд или уполномоченный орган, который принял решение о ликвидации предприятия, устанавливают порядок и срок проведения ликвидации, сроки для заявления претензий кредиторов, которые не должны быть меньшими от двух месяцев с момента объявления о ликвидации. При ликвидации предприятия в местной прессе за местонахождением предприятия должно быть опубликованное сообщение о ликвидации предприятия и отмечен срок подачи заявлений кредиторов относительно претензий.

Ликвидационная комиссия оценивает имущество предприятия, рассчитывается с кредиторами, составляет ликвидационный баланс, который должен быть подтвержден аудитором.

Претензии кредиторов к ликвидированному предприятию удовлетворяются из имущества этого предприятия. При этом законодатель допускает, что соответствующего имущества для удовлетворения претензий всех кредиторовможет не хватить. Поэтому в законодательстве о ликвидации предприятий действует общее правило относительно очередности покрытия долгов предприятием-должником.

В зависимости от оснований ликвидации предприятия установлены два вида очередности. Если предприятие ликвидируется в обычном порядке, действует очередность, установленная статьей 36 Закона Украины «О предприятиях в Украине». Она должна быть конкретизирована уставом.

Если предприятие объявлено банкротом, действует очередность, определенная Законом Украины «О возобновлении платежеспособности должника или признания его банкротом» от ЗО июня в 1999 г.

При обычной очередности в первоочередном порядке удовлетворяются долги перед бюджетами и компенсируются расходы на возобновление естественной среды, если ему причинен убыток ликвидированным предприятием.

Претензии, обнаруженные и предъявленные по окончании срока, установленного для их заявления, удовлетворяются из имущества предприятия, которое осталось после удовлетворения первоочередных претензий, обнаруженных претензий, а также претензий, предъявленных в установленный срок.

Имущество, которое осталось после удовлетворения претензий кредиторов и членов трудового коллектива, используется за указанием владельца.

36. Общая характеристика хозяйственных обществ

Основна мета господарських товариств - одержання прибутку від реалізації результатів власної господарської діяльності. Традиційно господарські товариства вважаються «колективними підприємцями» - організаціями корпоративного типу, що відповідають таким ознакам: створюються і діють у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний капітал (складкове майно), поділений на частки відповідно до кількості засновників/учасників або на акції рівної номінальної вартості; управління справами товариства здійснюється зазвичай на колегіальних засадах (безпосередньо уповноваженими учасниками товариства або за допомогою системи створених ними органів). Проте протягом останнього століття у світовій тенденції регулювання корпоративних відносин намітилася чітка тенденція - легалізація товариства однієї особи, тобто можливості створення товариства однією особою та/або діяльність товариства у складі одного учасника. Наочним прикладом є державні (національні) акціонерні товариства (холдингові компанії).

Товариством однієї особи може бути лише господарське товариство, що належить до об'єднань капіталів, оскільки в персональних товариствах розмір частки учасника зазвичай не впливає на його можливості щодо управління справами товариства.

Частина статті 79 окреслює досить значне коло осіб, які можуть бути засновниками та учасниками господарського товариства: суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього Кодексу (споживачі, органи влади та місцевого самоврядування, інші організації), а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Водночас до суб'єктів господарювання стаття 55 ГК відносить не лише осіб, які традиційно наділяються засновницькими повноваженнями (господарські організації зі статусом юридичної особи; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці), а й філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені для здійснення господарської діяльності. Господарський кодекс визнає господарські товариства юридичними особами, хоча у світовій практиці це питання вирішується неоднозначно. Якщо товариства, які є об'єднаннями капіталів (акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю), традиційно визнаються юридичними особами як такі, в яких найбільш повно віддзеркалюються ознаки юридичної особи (зокрема відокремленість майна товариства від майна його учасників і, відповідно, відповідальність товариства за власними зобов'язаннями - від відповідальності його учасників за їх зобов'язаннями).

Засновники та учасники господарського товариства, у тому числі суб'єкти господарювання, які мають статус юридичної особи, зберігають цей статус, взявши участь у товаристві (його заснуванні).

Господарські товариства визнаються суб'єктами підприємницької господарської діяльності і за загальним правилом можуть здійснювати будь-які види такої діяльності, якщо інше не передбачено законом.

37. Акционерное общество: понятие, виды

У статті 81 ГК, як і в Законі України «Про господарські товариства» (ст. 25), закріплюється можливість для засновників вибору виду акціонерного товариства — відкрите чи закрите, а також визначаються основні відмінності між ними.

Серед таких відмінностей - порядок розміщення та обігу акцій. Акції відкритого акціонерного товариства на етапі заснування товариства та збільшення його статутного фонду розповсюджуються шляхом відкритої підписки, а їх купівля-продаж на вторинному ринку може здійснюватися на фондових біржах. Власники акцій на власний розсуд (без згоди інших акціонерів та товариства) вправі вчиняти щодо них будь-які правочини з дотриманням вимог законодавста (подарувати, продати, обміняти на інші цінності, заповідати тощо).

Обіг акцій закритого акціонерного товариства обмежується як на етапі заснування товариства (акції розподіляються між його засновниками), так і в процесі додаткових емісій (акції розміщуються серед заздалегідь визначеного кола осіб).

Акціонерне товариство будь-якого виду (відкрите чи закрите) належить до інституційних емітентів цінних паперів (акцій), у зв'язку з чим діяльність його засновників та самого товариства підпорядковується вимогам щодо публічності (в тому числі оприлюднення основних відомостей про товариство).

Статутний фонд акціонерного товариства - як гарант його майнової самостійності та можливості забезпечення законних інтересів його кредиторів за рахунок цього майна - повинен відповідати певним вимогам: 1) щодо розміру, який не може бути меншим від визначеного законодавством як мінімальний; 2) щодо відповідності розміру статутного фонду акціонерного товариства загальній номінальній вартості випущених акцій - ці величині мають збігатися.

Засновники відповідають за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору, всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, при цьому їх відповідальність є солідарною.

3 метою попередження зловживань з боку засновників під час заснування відкритого акціонерного товариства шляхом проведення відкритої підписки (тобто розміщення акцій серед заздалегідь не визначеного кола осіб) вони не лише зобов'язуються організувати відповідно до вимог закону проведення такої підписки, а й на них покладається обов'язок бути держателями акцій на суму, не меншу як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, протягом певного строку (але не менше двох років), що має підтвердити серйозність їх намірів щодо створення АТ. Проте зазначене положення не підкріплюється встановленням негативних наслідків у разі порушення згаданих обов'язків засновників у формі відповідних санкцій.

Однією з особливостей акціонерного товариства є можливість його перетворення в передбаченому законом порядку із закритого на відкрите та навпаки.

Господарський кодекс визначає лише основні засади створення, функціонування та припинення господарських товариств.

38. Правовое положение общества с ограниченной ответственностью и с дополнительной ответственностью

Общество с ограниченной ответственностью (далее — ООО) — это хозяйственное общество, которое основано одним или несколькими лицами, уставный капитал которого разделен на доли, размер которых определен уставом. ООО несет ответственность по своим обязательствам всем своим имуществом.

Участники общества не отвечают по обязательствам общества и несут риск убытков, связанных с деятельностью общества, в пределах стоимости своих вкладов. Участники ООО, которые полностью внесли свои вклады, несут риск убытков, связанных с деятельностью общества, в пределах своих вкладов. Участники ООО, которые не полностью внесли свои вклады, несут солидарную ответственность по обязательствам общества в пределах стоимости невнесенной части вклада любого из участников.

Максимальное количество участников ООО устанавливается законом2. При превышении этой численности ООО необходимо преобразовать в акционерное общество в течение года, а по истечении года, если количество участников не уменьшилось до максимально возможного, установленного законом предела, такое ООО подлежит ликвидации в судебном порядке.

ООО может быть создано одним участником — юридическим или физическим лицом, но при этом оно не может быть создано другим хозяйственным обществом, участником которого является одно лицо.

В отличие от акционерного общества учредители общества с ограниченной ответственностью одновременно являются и его участниками. Уставный фонд общества с ограниченной ответственностью заранее делится (без использования акций) на конкретные доли только между самими участниками с учетом размеров внесенных ими вкладов в имущество общества. Причем эти вклады (соответственно и доли в имуществе общества) не обязательно должны быть равными.Участники общества с ограниченной ответственностью, как сказано в ч.2 ст.50 Закона Украины "О хозяйственных обществах", несут ответственность в пределах их вкладов. Это надо понимать в том смысле, что его участники несут риск возможных убытков общества лишь в пределах внесенных ими вкладов. Другим своим имуществом они по долгам общества не отвечают.Однако личная деятельность участников общества с ограниченной ответственностью в его делах также не является обязательной. Вместе с тем уставный фонд (имущество) общества с ограниченной ответственностью находится в определенной связи с правом его участников требовать выдела из него своей доли в случаях выхода из состава общества, каковым, как было сказано, не обладают учредители и участники акционерного общества. Участник общества с ограниченной ответственностью может и просто распорядиться своей долей в имуществе общества, правда, при условии, что другие участники не воспользуются преимущественным правом ее приобретения (ст. 53 Закона Украины "О хозяйственных обществах").

39. Правовое положение полного и коммандитного общества

Полным признается такое общество, все участники которого занимаются совместной предпринимательской деятельностью и несут солидарную ответственность по обязательствам общества всем своим имуществом.

Учредительный договор о полном обществе, кроме условий, предусмотренных статьями 4 и 66 настоящего Закона, должен определять размер доли каждого из участников, размер, состав и порядок внесения вкладов, форму их участия в делах общества. Ведение дел полного общества осуществляется с общего согласия всех участников.

Ведение дел общества может осуществляться или всеми участниками, или одним либо несколькими из них, выступающими от имени общества. В последнем случае объем полномочий участников определяется поручением, которое должно быть подписано остальными участниками общества.

Если в учредительном договоре определяются несколько участников, наделяемых полномочиями на ведение дел общества, то предусматривается, что каждый из них может действовать от имени общества самостоятельно. В учредительном договоре может быть отмечено, что такие участники имеют право предпринимать соответствующие действия лишь сообща.

Участники, которым было поручено ведение дел полного общества обязаны предоставлять остальным участникам по их требованию полную информацию о действиях, выполняемых от имени и в интересах общества.

Коммандитным обществом признается общество, в котором вместе с одним или более участников, осуществляющих от имени общества предпринимательскую деятельность и несущих ответственность по обязательствам общества всем своим имуществом, есть один или более участников, ответственность которых ограничивается вкладом в имуществе общества (вкладчиков).

Если в коммандитном обществе участвуют два или более участников с полной ответственностью, они несут солидарную ответственность по долгам общества.

В учредительном договоре относительно вкладчиков указываются только совокупный размер их долей в имуществе общества, а также размер, состав и порядок внесения ими вкладов.

При выбытии всех вкладчиков участники с полной ответственностью вправе вместо ликвидации общества преобразовать его в полное общество. В этом случае, как и в случае ликвидации общества, необходимо внести соответствующие изменения в учредительный договор и государственный реестр.

Имеющиеся у коммандитного общества денежные средства, включая и выручку от продажи его имущества при ликвидации, после расчетов по оплате труда наемных работников общества и исполнения обязанностей перед банками, бюджетом, другими кредиторами в первую очередь распределяются между вкладчиками для возвращения им их вкладов, а затем между участниками с полной ответственностью в порядке и на условиях, предусмотренных настоящим Законом и учредительным договором.

40. Формы собственности в Украине

Согласно ст. 2 Закона Украины "О собственности" собственность в Украине выступает в таких формах: частная, коллективная, государственная. При этом в законе установлениный, что все формы собственности являются равноправными

Иначе регулируются отношения собственности в Конституции Украины. Во-первых, в Конституции (статьи 41, 116, 142 и 143) относительно собственности употребляются определения "частная", "государственная" и "коммунальная" и ничего не говорится о коллективной собственности. При этом коммунальная собственность (собственность территориальных общин сел, поселков, мост) рассматривается отделено от государственной. Во-вторых, в отличие от Закона Украины "О собственности" в Конституции речь идет не о равноправии форм собственности, а о равенстве перед законом всех субъектов права собственности (ч. 4 ст. 13). Указанные новеллы предопределяют необходимость внесения соответствующих изменений в Закон "О собственности".

Экономические отношения собственности получают юридическое закрепление в праве собственности, которое возникает вследствие правового регулирования указанных экономических отношений. Правовое регулирование отношений собственности есть одним из важнейших направлений нормотворчої деятельности государства.

Совокупность указанных правовых норм, которые регулируют отношения собственности, представляет право собственности в объективном понимании. Субъективное право собственности определяется Законом Украины "О собственности" и Гражданским кодексом как урегулированные законом общественное отношение относительно владения, пользование и распоряжение имуществом. Владение - это закрепление материальных благ за конкретными собственниками - индивидами и коллективами, фактическое удержание вещи в сфере хозяйствования этих лиц. Пользование - это изъятие из вещей их полезных свойств, которые дают возможность удовлетворить соответствующие нужды индивида или коллектива. Распоряжение - это определение владельцем юридической или фактической судьбы вещи. Способы возникновения и прекращение права собственности. Все способы обретения права собственности, указанные в законодательстве, делятся на первоначальные и производные

Первоначальными определяются такие способы, когда право собственности возникает на вещь впервые или независимо от предыдущих собственников. К ним принадлежат, вчастности, создание новой вещи вследствие производственной деятельности, национализация, реквизиция, конфискация, изъятие бесхозяйственно удерживаемого имущества, бесхозное имущество, находка, сокровище, безнадзорный скот.

Основания прекращения права собственности делятся на такие, что зависят от воли владельца (соглашения относительно отчуждения имущества, полное потребление имущества вследствие пользования им), и те, которые от нее не зависят (принудительная продажа или принудительное изъятие имущества согласно закону, гибель имущества вследствие стихийного бедствия и т.п.).

Субъекты права собственности. Субъектами права собственности в Украине признаются народ Украины, граждане, юридические лица и государство. Субъектами права собственности согласно ст. Из Закона Украины "О собственности" могут быть также другие государства, их юридические лица, общие предприятия, международные организации, граждане других государств и лица безгромадянства.

41. Понятие права собственности

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Слід зазначити, що термін "власність" нерідко вживається для позначення приналежності комусь речей. Тобто власність трактується як присвоєння засобів і продуктів виробництва за допомогою певної суспільної форми, яка відображає таке ставлення особи до речі, коли вона вважає річ своєю, за умови, що інші вважають цю річ чужою. Отже, власність характеризується наявністю такої влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Власник розпоряджається річчю своєю владою й у своїх інтересах. Для нього річ — своя, для невласників відповідно — чужа. З такого розуміння власності випливає, що власність — це ставлення людини до речі. Проте оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, невласники речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. На одному полюсі цього відношення — власник, що ставиться до речі як до своєї, на іншому — невласники, тобто всі інші особи, які зобов'язані ставитися до неї як до чужої. Це означає, що всі інші особи зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а, отже, і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність — це суспільні відносини, що характеризуються двома основними ознаками: 1) вони виникають з приводу речей (майна); 2) мають вольовий зміст. З першої ознаки випливає, що власність — це завжди майнове відношення. Наявність другої ознаки зумовлює необхідність урахування значення такої категорії, як "воля власника", встановлення меж волевиявлення власника. Відносини власності регулюються різними галузями права. Саме право власності в суб'єктивному значенні відображає сутність власності як вищої влади особи над річчю, яка визнана іншими особами. Характерні ознаки права власності як суб'єктивного права: 1) його зміст охоплює три правомочності (можливості) власника: право володіння, право користування і право розпорядження майном. 2) суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права. Причому слід зазначити, що стаття 13 Конституції України передбачає рівність усіх суб'єктів права власності перед законом; 3) об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуальновизначена річ. Родові речі можуть бути об'єктом права власності за умови їхньої індивідуалізації (упаковування, маркірування, написи і т. п.); 4) своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у своєму (власному) інтересі. На відміну, наприклад, від повіреного, він не потребує спеціальних повноважень, доручення і т. п.

42. Способы возникновения и прекращения права собственности

Право власності належить до таких суб'єктивних прав, які можуть виникнути лише за наявності певного юридичного факту або їх сукупності. Юридичний факт — це обставини реального життя, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення права власності. Такі юридичні факти називаються підставами виникнення права власності. Всі юридичні факти прийнято поділяти на дії та події. Дії у свою чергу поділяються на правомірні та неправомірні. Правомірні дії поділяються на адміністративні акти, юридичні вчинки та правочини. Як свідчить практика, найчастіше право власності виникає саме з правочинів — правомірних дій суб'єктів цивільних правовідносин, спрямованих на виникнення, зміну або припинення відносин власності. Однак право власності може виникати і з будь-яких інших юридичних фактів, що не заборонені законодавством. Усі підстави виникнення права власності традиційно поділяють на першопочаткові та похідні. Критерієм такої класифікації є критерій правонаступництва. Згідно з цим критерієм, до першопочаткових способів виникнення права власності належать такі юридичні факти, що не мають у своїй основі правонаступництва (наприклад, набуття права власності на новостворену річ, привласнення загальнодоступних дарів природи). А до похідних належать такі юридичні факти, що базуються на правонаступництві (спадкування, дарування, купівля-продаж тощо; дивись також коментар до наступних статей ЦК). З загальним правилом право власності вважається таким, що набуте на законних підставах. Право власності може набуватися і на незаконних підставах — таких юридичних фактах, що суперечать закону (наприклад, право власності на майно, набуте незаконним добросовісним набувачем). Суд також за наявності певних юридичних фактів може визнати незаконним набуття права власності і за інших підстав (наприклад, коли право власності набувається в результаті укладення недійсного правочину).

Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток історії та культури; 6) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; 7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації. Підставами припинення права власності, так само, як і підставами виникнення права власності, є юридичні факти, тобто такі обставини реального життя, які закон виділяє як підстави припинення права власності. Більш того, одні й ті ж юридичні факти можуть одночасно бути підставами припинення права власності в однієї особи і підставами виникнення права власності в іншої особи. Наприклад, договір дарування є підставою припинення права власності у дарувальника і підставою виникнення права власності в особи, якій зроблено подарунок. У ЦКУ дається загальний перелік підстав припинення права власності. Усі ці підстави можна розділити на три групи: 1) добровільне припинення права власності на майно; 2) втрата права власності за об'єктивних обставин; 3) примусове вилучення у власника його майна.

1.Правовой режим имущества субъектов хозяйствования

2.Понятие приватизации и её основные цели

3.Объекты приватизации, субъекты

4.Процесс приватизации

5.Право собственности как основной режим имущества в сфере хозяйствования

6.Особенности права хозяйственного ведения, оперативного управления и использования

7.Банкротство как правовой механизм хозяйственной деятельности

43.Правовий режим майна суб'єктів господарювання

Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

Основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками: право господарського відання, право оперативного управління і право оперативного використання майна. Зміст кожного з цих прав розкривають статті ГК.

Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав до яких відносяться, зокрема, право володіння та право користування.

Правоволодіння чужим майном виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб суб'єктів господарювання. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому, крім зазначених у частині 1 статті 133 ГК, праві відповідно до умов договору з власником майна. Так, ГК передбачає можливість визначення інших прав, які відносяться не до речових, а до зобов'язальних прав. Одним з них є право оренди цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його структурного підрозділу. Це право виникає на підставі договору суб'єкта господарювання з власником майна про здійснення цим суб'єктом на його (майна) основі самостійного господарювання.

Згідно з Конституцією України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Це положення отримало розвиток і у ГК, згідно з яким держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання. Такий захист забезпечується незалежно від того, про яке право йде мова - чи то про право власності, чи про інші речові права.

44. Поняття та головні цілі приватизації

Поняття приватизації вживається в економічному і формально-юридичному розумінні.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення (трансформацію) державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто на приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Визначення приватизації у формально-юридичному значенні цього поняття дає Закон України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р. (в редакції від 19 лютого 1997 р.). Згідно з зазначеним Законом приватизація - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України .

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення результатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. Внаслідок своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою приватизації. Так, основною метою приватизації у 2000-2002 роках є створення умов для сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, установ, організацій та створення конкурентного середовища, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України.

Відповідно до цієї мети головними пріоритетами і завданнями приватизації є:

-приватизація підприємств виключно за кошти з урахуванням їх індивідуальних особливостей;

-забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації;

-формування попиту на об'єкти приватизації вітчизняних та іноземних інвесторів;

-максимальне використання інститутів інфраструктури ринку цінних паперів;

-залучення коштів для розвитку та структурної перебудови економіки;

-створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта та здійснюють ефективне управління ним;

-створення умов для подальшого розвитку фондового ринку;

-підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках.

45. Об'єкти приватизації, суб'єкти

Об'єктами приватизації можуть бути лише певні категорії державного майна, а саме: майно державних підприємств, а також їх структурних підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо у разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються; об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти; акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань; будівлі (споруди, приміщення), щодо яких немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (за бажанням покупців будівлі, споруди, приміщення приватизуються разом з об'єктами приватизації). Однак з метою захисту суспільних інтересів встановлено обмеження (заборона) щодо приватизації окремих категорій об'єктів. Так, за загальним правилом об'єкти, що мають загальнодержавне значення, не підлягають приватизації (до них, зокрема, відносяться майнові комплекси підприємств, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення). Закон України “Про приватизацію державного майна” (ч. 2 ст. 5) визначає чотири категорії об'єктів, що мають загальнодержавне значення:

1) об'єкти, що забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність Держави, її економічну незалежність, та об'єкти Права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України;

2) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;

3) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян внаслідок неконтрольованого виготовлення, використання чи реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;

4} об'єкти, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому.

Вичерпний перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у формі відповідного закону. Щодо об'єктів, які мають загальнодержавне значення, але водночас потребують технічного переозброєння, відновлення виробництва та поліпшення фінансово-економічного стану (наприклад, підприємства Збройних Сил України) або об'єктів, діяльність яких вимагає контролю з боку держави з метою захисту суспільних інтересів протягом певного періоду, передбачена особлива процедура: можливість корпоратизації таких підприємств (тобто перетворення у відкриті акціонерні товариства) з наступним відчуженням фізичним та юридичним особам, що можуть бути покупцями у процесі приватизації, не всіх, а частини акцій. У власності держави зберігається або контрольний пакет акцій (51 відсоток акцій або 50 відсотків і одна акція), чи 25 відсотків плюс одна акція, що забезпечує контроль (вирішальний чи значний) з боку держави за діяльністю таких акціонерних товариств.

Суб'єкти приватизації -це учасники приватизації, що мають відповідний для цього обсяг право- та дієздатності (правосуб 'єктності).До суб'єктів приватизації належать: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.Єдину систему державних органів приватизації становлять Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах та органи приватизації в АР К..Державні органи приватизації здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації. Продаж майна, що є комунальною власністю, здійснюють органи, які створюються місцевими радами.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:1) фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства) за винятком працівників державних органів приватизації (крім випадків використання ними приватизаційних паперів); для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі з членів трудового колективу підприємства, що приватизується;2) юридичні особи, зареєстровані на території України, крім: а) юридичних осіб, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків; б) органів державної влади; в) органів місцевого самоврядування; г) юридичних осіб, майно яких перебуває у комунальній власності; на покупців - юридичних осіб покладається обов'язок подати державному органу приватизації документ про розподіл статутного фонду серед учасників;3) юридичні особи інших держав.

Посередники – це такі учасники приватизаційного процесу, які обслуговують покупців у процесі приватизації державного майна або виконують окремі функції чи завдання державних органів приватизації щодо продажу, експертної оцінки державного майна тощо.

46. Процес приватизації. Процеси приватизації в Україні контролює держава

Головним виконавчим органом, під керівництвом якого розробляють і виконують програми приватизації, є Фонд державного майна (ФДМ) України. У сучасних умовах ФДМ України є головним органом, який формує і провадить політику держави у сфері приватизації, є орендодавцем і продавцем державного майна. ФДМ України підпорядкований Кабінету Міністрів України і підзвітний Верховній Раді України.

Відповідно до головних завдань сформована структура ФДМ України і система управління процесами приватизації в цілому.

У процесі приватизації застосовують такі способи:

- викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що ЇХ створили працівники цих об'єктів;

- викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації;

- викуп державного майна, зданого в оренду;

- викуп державного майна, зданого в оренду з викупом;

- продаж на аукціоні; продаж за некомерційним конкурсом;

- продаж акцій відкритих акціонерних товариств;

- продаж з відтермінуванням платежу.

Викуп об'єктів малої приватизації - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Приватизація об'єктів малої приватизації, до яких належать невеликі підприємства переробної і місцевої промисловості, легкої і харчової, промисловості будівельних матеріалів, будівництва, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування населення, окремих видів транспорту, може відбуватися також шляхом продажу на аукціоні і за конкурсом. Продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну.

Продаж за некомерційним конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найліпші умови подальшої експлуатації об'єкта або за однакових умов - найвищу ціну.

Продаж за комерційним конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який за фіксованих початкових умов запропонував найвищу ціну.

Продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який на конкурсних засадах здобув право оплати за придбаний об'єкт з відтермінуванням платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.

Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частки) стає товариство покупців, створене його працівниками, згідно з розробленим товариством покупців планом, що є альтернативним до плану, запропонованого комісією з приватизації.

Викуп державного майна, зданого в оренду з викупом, - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає орендар відповідно до договору оренди.

Продаж акцій відкритих акціонерних товариств - спосіб приватизації, за яким власниками акцій перетворених у відкриті акціонерні товариства державних підприємств на конкурсних засадах стають покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації акцій на пільгових умовах.

Акціонування, як процес перетворення державних підприємств в акціонерні компанії з розміщенням акцій в інвестиційних банках, провадять шляхом випуску в обіг цінних паперів. Головними видами цінних паперів є облігації та акції. Особливим видом державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, є приватизаційні папери. Вони можуть бути лише іменними.

Для оплати придбаних об'єктів приватизації поряд з грошовими коштами на спеціальних приватизаційних рахунках громадян України застосовують приватизаційні майнові сертифікати. До випуску приватизаційних майнових сертифікатів зазначені платежі ведуть з приватизаційних депозитних рахунків громадян. Ці рахунки відкривають на суму номінальної вартості приватизаційного майнового сертифiката.

47. Право власності як основний режим майна у сфері господування

Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Сутність відносин власності в сфері економіки полягає в належності наявних засобів виробництва і продуктів праці, що отримуються від їх експлуатації, певним суб'єктам.

Власність, в економічному розумінні, - це економічне панування суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою і у власних інтересах.

Поняття права власності виникає в результаті правового врегулювання економічних відносин власності. Розрізняють право власності в об'єктивному розумінні та право власності в суб'єктивному розумінні.

Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють економічні відносини власності.

Право власності в суб'єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника, що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, використання власником свого майна у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається власником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазвичай похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб'єктом господарювання) та охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав та законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Засновницькі, регулятивні, оперативно-управлінські, контрольні, охоронні повноваження забезпечують власникові реалізацію однієї з основних функцій - функцію управління своєю власністю.

Зазначені положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарювання) віддзеркалені в статтях 134 і 135 ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 134 суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому Сім) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК.

У ст. 135 ГК України визначаються організаційно-установчі повноваження власника, а саме, його право:

- одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства;

- особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати без посередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до ГК та інших законів;

- здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі належних йому корпоративних прав відповідно до ГК та інших законів;

- приймати рішення про об'єднання створених власником унітарних підприємств-невласників в господарські об'єднання, передбачені ГК та іншими законами (найчастіше це повноваження реалізується щодо державних та комунальних підприємств шляхом створення за їх участі відповідно державних чи комунальних господарських об'єднань).

Організаційно-установчі повноваження власник може реалізовувати особисто чи за допомогою уповноваженого ним органу (уповноваженої особи). Цей правовий інститут (уповноваженого органу чи уповноваженої власником особи) застосовується у тих випадках, якщо: (а) власник володіє значним за обсягом масивом майна, щодо якого неспроможний забезпечити всі організаційно-управлінські повноваження; (б) власник не володіє необхідними професійними знаннями та навичками щодо здійснення таких повноважень; (в) склад майна власника різноманітний за своїм складом і призначенням, що вимагає специфіки управління майном різного призначення.

Реалізація зазначених повноважень власника здійснюється у різних правових формах залежно від форм права власності

48. Особливості права господарського відання, оперативного управління та використання

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Право оперативного управління - це речове право суб'єкта господарювання, який здійснює некомерційну діяльність, тобто самостійну систематичну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК). Змістом права оперативного управління є повноваження володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за суб'єктом господарювання власником (уповноваженим ним органом). Проте реалізація зазначених повноважень здійснюється у межах, встановлених Господарським кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Як і в разі права господарського відання, власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган. Проте межі управління зазначеним майном з боку власника ширші, ніж при праві господарського відання. Власник має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, майно, що ним не використовується, а також майно, що використовується суб'єктом господарювання не за призначенням.

Новим для правового інституту майнової основи господарювання є встановлення титулу стосовно майна відокремленого підрозділу (структурної одиниці) господарської організації. Оскільки Господарський кодекс визнав відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій суб'єктами господарювання (ст. 55) і встановив особливості їх правового статусу (ст. 132), необхідно було визначити і правовий титул, на якому господарська організація надає майно такому суб'єкту.

Таким титулом є оперативне використання майна. Оперативне використання майна може бути похідним титулом від права власності, права господарського відання або права оперативного управління тощо, залежно від того, на якому з цих речових прав майно належить (закріплене) суб'єкту господарювання — господарській організації.

Особливість реалізації права оперативного використання майна обумовлена тим, що відокремлений підрозділ здійснює господарську діяльність у складі господарської організації і від її імені, оскільки не має статусу юридичної особи.

Обсяг майнових правомочностей суб'єкта господарювання (тобто володіння, користування і розпорядження майном) у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону.

Як зазначено в частині 1 статті 132 ГК, відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій визнаються суб'єктами господарювання, що здійснюють свою діяльність від імені цих господарських організацій без статусу юридичної особи.

49. Банкрутство як правовий механізм господарської діяльності

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з ринковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяльності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринкової економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобов'язаннями.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта.

Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів. Участь у справі про банкрутство беруть:

А) сторони в справі про банкрутство — боржник (банкрут) і кредитори;

Б) інші учасники провадження у справі про банкрутство: арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника. Суб'єктами банкрутства не можуть бути:

- відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);

- казенні підприємства;

- комунальні підприємства, майно за якими закріплене на праві оперативного управління згідно з прийнятим на пленарному засіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;

- в частині санації та ліквідації - державні підприємства, майно яких не підлягає приватизації.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, здійснює державний орган з питань банкрутства - Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (п. 3.4 Положення про Міністерство економіки, затверджене Указом Президента України від 23.10.2000 p.). Для реалізації цих повноважень Мінекономіки заснувало Агентство з питань банкрутства, яке діє на підставі Типового положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, затвердженого Наказом Мінекономіки від 05.12.2000 р. в установленому порядку.

Державний орган з питань банкрутства, відповідно до ст. 214 ГК України та ст. 2 Закону, здійснює такі повноваження:

- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом;

- організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які проводять діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

- готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

- готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

- здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Для забезпечення координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних із запобіганням банкрутству та виробленням єдиної державної політики у цій сфері, створена Комісія з питань неплатоспроможності, яка діє на підставі Положення про Комісію з питань неплатоспроможності, завтердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2001 р. № 1181.

50. Возбуждение дела о банкротстве в хозяйственном суде

Дела о банкротстве подведомственно хоз. судам и рассматриваются ими по месту нахождения должника.

Право на обращение в хоз. суд с заявлением о возбуждении дела о банкротстве имеет должник, кредитор.

Дело о банкротстве возбуждается хоз. судом, если бесспорные требования кредитора (кредиторов) к должнику совокупно составляют не меньше 300 мин. з. п., которые не были удовлетворены должником на протяжении 3 мес. после установленного для их погашения срока, если другое не предусмотрено Законом.

Заявление о нарушении дела о банкротстве подается должником или кредитором в письменной форме, подписывается руководителем должника или кредитора (другим лицом, полномочия которого определены законодательством или установленными документами), гражданином- субъектом предпринимательской деятельности (его представителем) и должно содержать: наименование хоз. суда в который подается заявление; наименование (ФИО) должника, его почтовый адрес и т. д.

К заявлению должника прилагается: решение собственника имущества; бухгалтерский баланс; другие документы, которые подтверждают неплатежеспособность должника.

Должник обязанный обратиться в месячный срок в хоз. суд с заявлением о возбуждении дела о банкротстве в случае таких обстоятельств: удовлетворение требований кредиторов и других случаях предусмотренных Законом. в случае, если дело о банкротстве возбуждается по заявлению должника, должник обязан одновременно подавать план санации согласно к требованиям Закона.

Судья хоз. суда принимает заявление о возбуждении дела о банкротстве, поданное с придержанием требований Закона и ХПКУ.

Судья хоз. суда отказывает в принятии заявления о возбуждении дела о банкротстве, если:1) если должник не включенный в единые гос-ный Реестр субъектов предпринимательской деятельности 2)субъект уже нарушил дело о банкротстве и другое.

Судья, принявший заявление о возбуждении дела о банкротстве, не позднее 5 дней со дня ее поступления выносит и направляет сторонам и гос. органу по вопросам банкротства согласие о возбуждении дела о банкротстве, в котором указывается о принятии заявления к рассмотрению, о ведении процедуры распоряжения имуществом должника, назначение распорядителя имуществом, дату проведения подготовительного заседания суда, которое должно состояться не позднее 30 дней со дня принятия заявления о возбуждении дела о банкротстве, если другое не предусмотрено Законом, введения моратория по удовлетворению требований кредиторов. до даты проведения подготовительного заседания должник обязан подать в хоз. суд и заявителю отзыв на заявление о возбуждении дела о банкротстве.

51. Распоряжение имуществом должника

ЗУ «О восстановлении платежеспособности должника или признания его банкротом» дает определение распоряжение имуществом должника.

Распоряжение имуществом должника - это система способов, что касается надзору и контролю по управлению и распоряжению имуществом должника с целью обеспечения сохранения и эффективного использования имущественных актов должника и проведения анализа его финансового положения

С целью обеспечения имущественных интересов кредиторов решением хозяйственного суда о нарушении проведения в деле о банкротстве или в решении, принятом на подготовительном заседании, указывается о ведении процедуры распоряжением имуществом должника и назначается распорядитель имущества в порядке, установленного ЗУ «О восстановлении платежеспособности должника или признания его банкротом»

Распорядитель имущества назначается хозяйственным судом из числа лиц, зарегистрированных государственным органом по вопросам банкротства как арбитражные руководители, ведомости о которых предоставляются в установленном порядке Высшего хоз. суда Укр.

Кредиторы имеют право предложить кандидатуру распорядителя имуществом, который соответствует требованиям, предусмотренных этим законом.

Лишение в установленном порядке распорядителя имущества лицензии является основанием для вынесения хоз. судом решения об отстранении распорядителя имуществом от исполнения им своих обязанностей.

Распорядителем имущества не могут назначаться лица, которые имеют судимость.

Распорядитель имущества назначается на срок не больше, чем на 6 месяцев. Срок может быть продлен или укорочен судом по ходатайству комитета кредиторов или самого распорядителя имуществом, или должника.

Распорядитель имеет право: на анализировать финансовое положение должника и рекомендовать сборам кредиторов способы что касается финансового оздоровления должника; обращаться в хоз. суд в случаях, предусмотренных законом и др..

При осуществлении своих полномочий распорядитель имущества обязан действовать добросовестно, учитывать интересы должника и кредиторов.

После назначения распорядителя имуществом и до прекращения процедуры распоряжением имущества органы управления должника не имеют права без согласия распорядителя принимать решения о:1)реорганизации и ликвидации должника 2)создания юр. лиц 3)создание филиалов и представительств 4)выплата дивидендов 5)проведение должником эмиссии ценных бумаг.

Руководитель или орган управления должника исключительно по согласию с распорядителем имущества подписывается решение 1)передача недвижимого имущества в аренду, под залог 2) получение и выдача кредитов, поручительство и выдача гарантий, передача управления должником 3)распоряжение другим имуществом должника, балансовая стоимость которого превышает 1% балансовой стоимости активов должника.

52. Санация в процессе банкротства

Санация – система способов, что осуществляются во время проведения по делу о банкротстве с целью предупреждения признания должником и его ликвидация, направленное на оздоровление финансово – хозяйственного положения должника, а также удовлетворения в полном объеме или частично требований кредиторов путем кредитирования, рекструризация предприятия, долгов и капитала и (или) изменение организационно–правовой и производственной структуры должника.

Хоз. суд по ходатайству комитета кредиторов в срок, что не превышает срока действия процедуры распоряжения имуществом, установленного соот-но с Законом, имеет право вынести одобрение о проведении санации должника и назначается руководитель санации.

Санация вводится на срок не больше 12 мес.

По ходатайству комитетов кредиторов или руководителя санацией или инвесторов этот срок может быть продлен на 6 мес. или укорочен.

В случае досрочного прекращения процедуры санации в связи с заключением мирового соглашения или погашение требований кредиторов руководитель санацией исполняет полномочия руководителя( органов управления) должника до назначения в установленном порядке руководителя (органов управления) должника.

В случае признания хоз. судом должника банкротом и открытия ликвидационной процедуры руководитель санацией продолжает исполнять свои обязанности до момента передачи дела ликвидатору или признание его ликвидатором в установленном Законом порядке.

54. Понятие судовых процедур, которые применяются к должнику в процессе дела о банкротстве

Статья 4 ЗУ «О восстановлении платежеспособности должника или признания его банкротом» определяет применение к должнику следующие судебные процедуры:

1)распоряжение имуществом должника

2)мировое соглашение

3)санация(возобновление платежеспособности) должника

4)ликвидация банкрота

Санация должника или ликвидация банкрота осуществляется с требований законодательства о защите экономической конкуренции.

Государственную политику о предупреждении банкротства, а также обеспечения условий реализации процедур возобновления платежеспособности должника или признания его банкротом, что касается государственных предприятий, в уставном фонде которых часть государственной собственности превышает 25%, субъектов предпринимательской деятельности других форм собственности в случаях, предусмотренных Законом, осуществляет государственный орган по вопросам банкротств, который действует на основании положения, утвержденного в установленном порядке.

Распоряжение имуществом должника - это система способов, что касается надзору и контролю по управлению и распоряжению имуществом должника с целью обеспечения сохранения и эффективного использования имущественных актов должника и проведения анализа его финансового положения.

Мировое соглашение – договоренность между должником и кредитором(группой кредиторов) о отсрочке и (или) рассрочке платежей или прекращение обязательств по соглашению сторон (прощение долгов).

Санация – система способов, что осуществляются во время проведения по делу о банкротстве с целью предупреждения признания должником и его ликвидация, направленное на оздоровление финансово – хозяйственного положения должника, а также удовлетворения в полном объеме или частично требований кредиторов путем кредитирования, рекструризация предприятия, долгов и капитала и (или) изменение организационно–правовой и производственной структуры должника.

Ликвидация – прекращение деятельности субъекта предпринимательской деятельности, признанного хозяйственным судом банкротом, с целью осуществления способов, что касается удовлетворения требований кредиторов путем продажи его имущества.

55. Мировое соглашение как судебная процедура в деле о банкротстве

Под мировым соглашением в деле о банкротстве подразумевается договоренность между должником и кредиторами кассаимое отсрочки и (или) рассрочки, а также поощрения (списание) кредиторами долгов должника, которое оформляется соглашением сторон.

Не подлежит поощрению(списанию)по условию мирового соглашения задолженность по уплате страховых взносов на общеобязательное гос-ное пенсионное страхование и др. виды общегосударственного гос-го социального страхования.

Мировое соглашение может быть заключено на любой стадии проведения дела о банкротстве.

Решение о заключении мирового соглашения от имени кредитов принимается комитетом кредиторов большинством голосов кредиторов- членов комитета и считается принятой при условии, что все кредиторы, требования которых обеспечатся залогом имущества должника, дается письменное согласие на заключения мирового соглашения.

Решение о заключении мирового соглашения принимается от имени должника, руководителем должника или арбитражным руководителем (ликвидатором), которые исполняют полномочия органов управления и руководителя органов управления и руководителя должника и подписывают ее.

От имени кредиторов мировое соглашение подписывает глава комитета кредиторов.

Мировое соглашение составляется в письменной форме и подлежит удостоверению хоз. судом.

Односторонний отказ от мирового соглашения не допускается.

Арбитражный руководитель на протяжении 5 дней со дня заключения мирового соглашения должен подать в хоз. суд заявление о утверждении мирового соглашения .

Хоз. суд имеет право отказать в утверждении мирового соглашения в случае: нарушения порядка заключения мирового соглашения, установленного Законом; если условия мирового соглашения противоречат законодательству.

Со дня утверждения мирового соглашения должник приступает к погашению требований кредиторов согласно с условиями мирового соглашения.

Утверждение хоз. судом мирового соглашения является основанием для прекращения дела о банкротстве.

Вынесение хоз. судом решение об отказе в утверждении мирового соглашения не препятствует заключению нового мирового соглашения с другими условиями.

В случае не исполнения мирового соглашения кредиторы могут предъявлять свои требования к должнику в объеме, предусмотренном этим мировым соглашением.

56. Ликвидационная процедура в деле о банкротстве

Ликвидация – прекращение деятельности субъекта предпринимательской деятельности, признанного хозяйственным судом банкротом, с целью осуществления способов, что касается удовлетворения требований кредиторов путем продажи его имущества.

В случаях предусмотренных ЗУ «О восстановлении платежеспособности должника или признания его банкротом», хозяйственный суд принимает постановление о признании должника банкротом и открывает ликвидационную процедуру.

Срок ликвидационной процедуры не может превышать 12 месяцев. Хозяйственный суд может продлить этот срок на 6 мес., если другое не предусмотрено этим законом.

Со дня принятия хозяйственным судом постановления о признании должника банкротом и открытия ликвидационной процедуры:

Предпринимательская деятельность заканчивается технологическим циклом с производством продукции в случаи возможности ее продажи;

Ведомости о финансовом положении прекращают быть конфиденциальными и др.

В ликвидационной процедуре хоз. суд: рассматривает жалобы на действия участников ликвидационной процедуры, осуществляет другие полномочия предусмотренные законом.

После проведения инвентаризации и оценки имущества банкрота ликвидатор начинает продажу имущества на открытых торгах, если комитетом кредиторов не установлено другой порядок продажи имущества банкрота.

Ликвидатор обеспечивает через средства массовой информации оповещение о порядке продажи имущества, условия, состав и сроки приобретения имущества .

Продажа ценных бумаг, которые принадлежат банкроту на праве собственности, осуществляются соответственно с законом.

Продажа имущества банкрота оформляется договорами купли – продажи.

Деньги, полученные от продажи имущества банкрота, направлено на удовлетворение требований кредиторов, в порядке установленном законом.

Увольнение работников должника может проводиться после возбуждения дела о банкротстве и назначение хоз. судом распорядителя имущества соот-но с законодательством.

Выходная помощь уволенных работников выплачивается арбитражным руководителем в устоновленом порядке, с учетом особенностей, предусмотренных этим Законом.

Вопросы о трудоустройстве уволенных работников решается соот-но с ЗУ «О занятости населения». На уволенных работников должника распрастроняются гарантии, установленные ст.26 ЗУ «О восстановлении платежеспособности должника или признания его банкротом».

57. Понятие хозяйственного обязательства

Обязательство можно определить как вид правоотношения, в силу которого один из субъектов обязан совершить определенные действия, а другой субъект вправе требовать от обязанной стороны выполнения этих действий.

Хозяйственным обязательством является обязательство возникающее между субъектом хозяйствования и иным участником отношений в сфере хозяйствования, в силу которых один субъект (обязанная сторона, в т. ч. должник) должен совершить определенные действия хозяйственного либо управленческо -хозяйственного характера в пользу другого субъекта (например, поставить товар, перечислить средства, выполнить работы и др.) или воздержаться от определенных действий, а другой субъект (управомоченная сторона, в т. ч. кредитор)вправе требовать от обязанной стороны выполнения ее обязанности (ст. 173 ХК Укр.)

Понятие хозяйственного обязательства является новеллой отечественного законодательства, однако давно известно в науке хозяйственного права.

Хозяйственные обязательства обусловливают взаимодействие субъектов хозяйствования в конкретных отношениях, определяют их права и обязанности.

Содержание хозяйственного обязательства представляет собой « совокупность субъективных прав и обязанностей» участников отношения по организации хозяйственной деятельности, непосредственному ее осуществлению. Особенностью содержания хозяйственного обязательства – оно не исчерпывается только взаимными правами и обязанностями сторон. Хозяйственное обязательство зачастую одновременно порождает обязательства сторон перед государством. Например, субъект хозяйствования, заключивший договор банковского счета, обязан уведомить налоговую инспекцию о факте открытия текущего счета. До выполнения им этой обязанности банк не вправе производить расходные операции по счету.

Следует отметить, что ХК Украины закрепляет преимущественно диспозитивный характер норм, регулирующих хозяйственные обязательства (ч. 3 ст. 173 ХКУ). Например, стороны могут предусмотреть в договоре дополнительные условия, наличия которых закон не требует. Однако данная диспозитивность является «усеченной», поскольку подобным правом участники наделяются исключительно в рамках, которые не противоречат закону.

Следует учитывать, что объектом диспозитивности сторон в хозяйственных обязательствах существенно меньше объема диспозитивности сторон в общегражданских обязательствах. Причина тому: наличие организационного фактора в хозяйственных отношениях, скованность субъектов антимонопольными и более строгими налоговыми ограничениями, распространенных унифицированных требований товарного оборота и т. п. кроме того в ч. 3 ст. 6 ГКУ указывается, что «стороны в договоре могут отступить от наложений актов граж. законодательства и урегулировать свои отношения по собственному усмотрению». Данное правило ХКУ не использует. Напротив, в ст.6 ХК отмечается, что пределы свободы осуществления предпринимательской деятельности определены законом.

Обязательные правоотношения предусматривают юридическую связь их участников, которая имеет относительный характер, т. е. распространяется только на обязанную сторону управомоченного субъекта. Это отличает обязательственные правоотношения от правоотношений абсолютного характера, где праву одного субъекта противостоит обязанность неопределенного круга лиц воздерживатся от действий, нарушающие такое право (например, право собственности, хозяйственного ведения и др.).

58. Основания возникновения хозяйственных обязательств

Хозяйственным признается обязательство, которое возникает между субъектом хозяйствования и другим участником (участниками) отношений в сфере хозяйствования из оснований, предусмотренных этим Кодексом, в силу которого один субъект (обязанная сторона, в том числе должник) обязанный совершить определенное действие хозяйственного или управлінсько-господарського характера в пользу другого субъекта (выполнить работу, передать имущество, уплатить деньги, предоставить информацию и т.п.), или воздержаться от определенных действий, а другой субъект (управленная сторона, в том числе кредитор) имеет право требовать от обязанной стороны выполнения ее обязанности.

Основными видами хозяйственных обязательств есть майново-господарські обязательства и организационно-хозяйственные обязательства.

Стороны могут по взаимному согласию конкретизировать или расширить содержание хозяйственного обязательства в процессе его выполнения, если законом не установлен другое. Хозяйственные обязательства могут возникать:

непосредственно из закона или другого нормативно-правового акта, который регулирует хозяйственную деятельность;

из акта управления хозяйственной деятельностью;

из хозяйственного договора и других соглашений, предусмотренных законом, а также из соглашений, не предусмотренных законом, но таких, которые нему не противоречат;

вследствие причинения вреда субъекту или субъектом хозяйствование, приобретение или сохранение имущества субъекта или субъектом хозяйствование за счет другого лица без достаточных на то подставь;

в результате создания объектов интеллектуальной собственности и других действий субъектов, а также вследствие событий, с которыми закон связывает наступление правовых следствий в сфере хозяйствования.

59. Виды хозяйственных обязательств

Основными видами хозяйственных обязательств являются имущественно – хозяйственные, организационно – хозяйственные, социально – хозяйственные обязательства.

Также данные обязательства можно классифицировать по другим критериям.

По соотношению прав и обязанностей они делятся на:

-односторонние – предполагают наличие у одной стороны только прав , а у другой только обязанностей;

-взаимные обязательства предполагают наличие у контрагентов взаимных прав и обязанностей;

По характеру взаимосвязи:

-главные – самостоятельные обязательства, которые не зависят от возникновения или прекращения иных обязательств;

-акцессорные (дополнительные) сопутствуют главным обязательствам чаще всего в виде обеспечительных мер, поэтому автоматически прекращаются с прекращением главных обязательств.

По субъектному составу делятся на: двухсторонние ,многосторонние.

Основные виды хозяйственных обязательств:

1.Имущественно-хозяйственные признаются гражданско-правовые обязательства, которые возникают между участниками хозяйственных отношений при осуществлении хозяйственной деятельности, в силу которых обязанная сторона должна совершить определенное хозяйственное действие в пользу второй стороны или воздержаться от определенного действия, а уполномоченная сторона имеет право требовать от обязанной стороны выполнения ее обязанности.

Имущественные обязательства, которые возникают между участниками хозяйственных отношений, регулируются Гражданским кодексом Украины (435-15) с учетом особенностей, предусмотренных этим Кодексом.

2. Организационно-хозяйственными признаются хозяйственные обязательства, которые возникают в процессе управления хозяйственной деятельностью, между субъектом хозяйствования и субъектом организационно-хозяйственных полномочий, в силу которых обязанная сторона должна осуществить в пользу второй стороны определенную управленческо-хозяйственные (организационную) действия или воздержаться от определенного действия, а уполномоченная сторона имеет право требовать от обязанной стороны выполнения ее обязанности.

3. Социально-коммунальные обязательства субъектов хозяйствование

Субъекты хозяйствования обязанные по решению местного совета за счет своих средств соответственно закону создавать специальные рабочие места для лиц с ограниченной трудоспособностью и организовывать их профессиональную подготовку.

Субъекты хозяйствования соответственно части четвертой статьи 175 Хозяйственного Кодекса могут, независимо от уставной цели своей деятельности, брать на себя обязательства о хозяйственной помощи в решении вопросов социального развития населенных пунктов их местонахождения, в строительстве и удержании социально-культурных объектов и объектов коммунального хозяйства и бытового обслуживания, предоставлять другую хозяйственную помощь с целью решения местных проблем. Субъекты хозяйствования имеют право принимать участие в формировании соответствующих фондов местных советов, если другое не установлено законом, и в выполнении работ относительно комплексного экономического и социального развития территорий.

60. Обеспечение исполнения хозяйственных обязательств

Субъекты хозяйствования и прочие участники хозяйственных отношений должны выполнять хозяйственные обязательства надлежащим образом соответственно закону, других правовых актов, договора, а из-за отсутствия конкретных требований относительно выполнения обязательства - соответственно требованиям, которые в определенных условиях обычно относятся. Каждая сторона должна принять все меры, необходимых для надлежащего выполнения ею обязательства, учитывая интересы второй стороны и обеспечения общехозяйственного интереса. Нарушение обязательств есть основанием для применения хозяйственных санкций, предусмотренных законом или договором.Применение хозяйственных санкций к субъекту, который нарушил обязательства, не освобождает этого субъекта от обязанности выполнить обязательства в натуре, кроме случаев, если другое предусмотрен законом или договором, или управленная сторона отказалась от принятия выполнения обязательство. Управленная сторона имеет право не принимать выполнения обязательства частями, если другое не предусмотрен законом, другими нормативно-правовыми актами или договором, или не вытекает из содержания обязательства. Обязанная сторона имеет право выполнить обязательства досрочно, если другое не предусмотрен законом, другим нормативно-правовым актом или договором, или не вытекает из содержания обязательства. Обязанная сторона имеет право отказаться от выполнения обязательства в случае ненадлежащего выполнения второй стороной обязанностей, которая есть необходимым условием выполнения .Не допускаются односторонний отказ от выполнения обязательств, кроме случаев, предусмотренных законом, а также отказ от выполнения или отсрочка выполнения из мотива, что обязательство второй стороны по другому договору не было выполнено надлежащим образом.

Управленная сторона, принимая выполнения хозяйственного обязательства, на требование обязанной стороны должна выдать письменное удостоверение выполнения обязательство полностью или его части.

Выполнение хозяйственного обязательства может быть положен в целому или в части на третье лицо, которое не является стороной в обязательстве. Управленная сторона обязана принять выполнение, предложенное третьим лицом - непосредственным исполнителем, если из закона, хозяйственного договора или характера обязательства не вытекает обязанность стороны выполнить обязательства лично.

Ненадлежащее выполнение обязательства третьим лицом не освобождает стороны от обязанности выполнить обязательства в натуре, кроме случаев, предусмотренных законом Управнений субъект хозяйственного обязательства, если другое не предусмотрен законом, может передать второй стороне, за ее согласием, надлежащие нему по закону, уставом или договором права на получение имущества от третьего лица с целью решения определенных вопросов относительно управления имуществом или делегировать права для осуществления хозяйственно-управленческих полномочий. Передачу (делегирование) таких прав может быть обусловлен определенным сроком.

Передача (делегирование) прав тянет за собою обязанность субъекта, что получи в результате такой передачи (делегирование) дополнительные полномочия, решать соответствующее к этим полномочиям круг хозяйственных вопросов и нести ответственность за следствия решений, которые ним принимаются.

61. Прекращение хозяйственного обязательства

Хозяйственное обязательство, все условия которого выполнены надлежащим образом, прекращается, если выполнения принято уполномоченной стороной.

В случае если обязанная сторона надлежащим образом выполнила одно из двух или нескольких обязательств, относительно которых она маленькая право выбора (альтернативное обязательство), хозяйственное обязательство прекращается выполнением.

Хозяйственное обязательство прекращается зачислением встречного однородного требования, срок которого настал или срок которой не указан или определенный моментом истребование. Для зачисления достаточно заявления одной стороны.

Хозяйственное обязательство может быть прекращено зачислением страхового обязательства, если другое не вытекает из закона или содержания основного или страхового обязательства.

Прекращение хозяйственного обязательства по согласию сторон ли в случае объединения его сторон в одном лице.

Хозяйственное обязательство может быть прекращено по согласию сторон, в частности соглашением о замене одного обязательства другим между одними и теми же сторонами, если такая замена не противоречит обязательному акту, на основании которого возникло предшествующее обязательство.

Хозяйственное обязательство прекращается в случае объединения уполномоченной и обязанной сторон в одной лице. Обязательство возникает снова, если это объединение прекращается.

Прекращение хозяйственного обязательства в случае невозможности выполнение

Хозяйственное обязательство прекращается невозможностью выполнения в случае возникновения обстоятельств, за которые ни одна из его сторон не отвечает, если другое не предусмотрено законом.

В случае невозможности выполнение обязательство полностью или частично обязанная сторона с целью предотвращения невыгодным для сторон имущественным и другим следствиям должна немедленно сообщить об этом уполномоченную сторону, которая может принять необходимые меры относительно уменьшения указанных следствий. Такое сообщение не освобождает обязанную сторону от ответственности за невыполнение обязательства соответственно требованиям закона.

В случае невозможности субъекта хозяйствование через недостаточность его майна удовлетворить требования кредиторов он может быть объявлен по решению суда банкротом. Условия, порядок и следствия объявления субъектов хозяйствование банкротами устанавливаются этим Кодексом и другими законами. Ликвидация субъекта хозяйствование - банкрота есть основанием прекращения обязательств за его участия.

Разрыв хозяйственного обязательства

Хозяйственное обязательство может быть разорвано сторонами соответственно правилам, установленными статьей 188 Хозяйственного Кодекса.

Недействительность хозяйственного обязательства

Хозяйственное обязательство, которое не отвечает требованиям закона, или совершено с целью, которая заранее противоречило интересам государства и общества, или заключено участниками хозяйственных отношений с нарушением хотя бы одного из них , может быть на требование одной из сторон, или соответствующего органа государственной власти признано судом недействительным полностью или в части.

62. Имущественно - хозяйственные обязательства

Имущественно - хозяйственные признаются гражданско-правовые обязательства, которые возникают между участниками хозяйственных отношений при осуществлении хозяйственной деятельности, в силу которых обязанная сторона должна совершить определенное хозяйственное действие в пользу второй стороны или воздержаться от определенного действия, а управленная сторона имеет право требовать от обязанной стороны выполнения ее обязанности.

Имущественные обязательства, которые возникают между участниками хозяйственных отношений, регулируются Гражданским кодексом Украины (435-15) с учетом особенностей, предусмотренных этим Кодексом.

Субъектами Имущественно - хозяйственные обязательств могут быть субъекты хозяйствования, указанные в статьи 55 этого Кодекса, не хозяйствующие субъекты - юридического лица, а также органы государственной власти, органы местное самоуправление, наделенные хозяйственной компетенцией. Если имущественно-хозяйственное обязательство возникает между субъектами хозяйствования или между субъектами хозяйствования и нехозяйничающими субъектами - юридическими лицами, обязанной и управнению сторонами обязательства есть соответственно должник и кредитор.

Обязательство имущественного характера, которые возникают между субъектами хозяйствования и нехозяйничающими субъектами - гражданами, не являются хозяйственными и регулируются другими актами законодательства.

Субъекты хозяйствования в случаях, предусмотренных этим Кодексом и другими законами, могут добровольно брать на себя обязательства имущественного характера в пользу других участников хозяйственных отношений (благотворительность и т.п.). Такие обязательства не является основанием для требований относительно их обязательного выполнения.

63. Организационно-хозяйственные обязательства

Организационно-хозяйственными признаются хозяйственные обязательства, которые возникают в процессе управления хозяйственной деятельностью между субъектом хозяйствования и субъектом организационно-хозяйственных полномочий, в силу которых обязанная сторона должна осуществить в пользу второй стороны определенную управлінсько-господарську (организационную) действую или воздержаться от определенного действия, а управленная сторона имеет право требовать от обязанной стороны выполнения ее обязанности.

Организационно-хозяйственные обязательства могут возникать:

между субъектом хозяйствования и собственником, который есть основателем данного субъекта, или органом государственной власти, органом местного самоуправления, наделенным хозяйственной компетенцией относительно этого субъекта;

между субъектами хозяйствования, которые вместе организовывают объединения предприятий или хозяйственное общество, и органами управления этих объединений или обществ;

между субъектами хозяйствования, в случае если один из них есть относительно другого дочерним предприятием;

в других случаях, предусмотренных этим Кодексом, другими законодательными актами или учредительными документами субъекта хозяйствование.

Организационно-хозяйственные обязательства субъектов могут возникать из договора и приобретать форму договора.

Субъекты хозяйствования имеют право вместе осуществлять хозяйственную деятельность для достижения общей цели, без образования единого субъекта хозяйствование, на условиях, определенных договором об общей деятельности. В случае если участники договора об общей деятельности поручают руководство общей деятельностью одному з участников, на него может быть положена обязанность ведения общих дел. Такой участник осуществляет организационно-управленческие полномочия на основании поручения, подписанного другими участниками.

64. Социально-коммунальные обязательства субъектов хозяйствование

1. Субъекты хозяйствования обязанные по решению местного совета за счет своих средств соответственно закону создавать специальные рабочие места для лиц с ограниченной трудоспособностью и организовывать их профессиональную подготовку.

2. Субъекты хозяйствования соответственно части четвертой статьи 175 этого Кодекса могут, независимо от уставной цели своей деятельности, брать на себя обязательства о хозяйственной помощи в решении вопросов социального развития населенных пунктов их местонахождения, в строительстве и удержании социально-культурных объектов и объектов коммунального хозяйства и бытового обслуживания, подавать другую хозяйственную помощь с целью решения местных проблем. Субъекты хозяйствования имеют право принимать участие в формировании соответствующих фондов местных советов, если другое не установлен законом, и в выполнении работ относительно комплексного экономического и социального развития территорий.

65. Публичные обязательства субъектов хозяйствования

Публичные обязательства субъектов ведения хозяйства являются разновидностью имущественно хозяйственных обязательств, поскольку возникают они при осуществлении хозяйственной деятельности. Публичные обязательства имеют место в тех сферах ведения хозяйства, где их наличие обусловлено объективными технологическими особенностями производства и реализации товаров, выполнения работ, предоставления услуг. Это - деятельность из энергоснабжения, газоснабжения, централизованного водоснабжения и водоотвода, из перевозки транспортом общего пользования, из предоставления услуг связи, биржевых услуг и другая подобная деятельность или учредительными документами субъекта ведения хозяйства. Публичные обязательства имеют целью обеспечение бесперебойного и эффективного функционирования экономики и защиты прав промышленных потребителей. Определяющей особенностью публичного обязательства является то, что его сторона — субъект ведения хозяйства, обязанный осуществлять выполнение работ, предоставления услуг или продажу товаров, - не имеет право безосновательно отказаться от участия в таком обязательстве. В случае безосновательного уклонения от выполнения публичного обязательства такой субъект ведения хозяйства должен возместить второй стороне нанесены этим убытки в общем порядке в соответствии с Гражданским кодексом. Он не имеет право также предоставлять преимущество одному потребителю перед другими, кроме случаев, предусмотренных законодательством. Правила, обязательные для сторон публичного обязательства, устанавливают, в частности, утвержденные постановлениями Кабинета Министров Украины «Правила пользования телеграфной связью» [258], «Правила пользование местной телефонной связью» [257], «Правила пользование междугородной и международной телефонной связью» [256], «Правила предоставление услуг почтовой связи» [260], «Порядок снабжения электрической энергии потребителям» [337], «Порядок обеспечения отраслей национальной экономики и населения природным газом» [397] но др. Правила относительно ценообразования предусмотренные постановлением Кабинета Министров Украины «Об установлении полномочий органов исполнительной власти и исполнительных органов городских советов относительно регуляции цен (тарифов)» [87]. Условия конкретных обязательств, которые не отвечают отмеченным правилам или установленным ценам, признаются недействительными.

66. Хозяйственный договор как основания возникновения обязательств

В соответствии с частью 1 статьи 67 ХК отношения предприятия с другими предприятиями, организациями, гражданами во всех сферах хозяйственной деятельности осуществляются на основе договоров. Хозяйственные отношения между субъектами ведения хозяйства, которые находятся в юридически неравном положении (отношениях субординации), могут иметь как договорный, так и недоговорный характер. В том случае, когда юридическим основанием возникновения хозяйственного правоотношения является соглашение, между такими субъектами имеет место хозяйственно-договорная связь. Таким образом, хозяйственные договоры опосредствуют не только те хозяйственные связки, которые формируются между субъектами ведения хозяйства и нехозяйничающими субъектами — юридическими лицами, но и те, которые формируются между ними и органами управления, относительно движения товара. Хозяйственные связки, опосредствованные договором, приобретают формы договорного правоотношения, которое предоставляет этим связкам стабильности и определенности. ХК не содержит определения хозяйственного договора. Выходя из содержания комментирующей части хозяйственный договор можно определить как основано на соглашении сторон и зафиксировано в установленной законом форме обязательственное правоотношение между субъектами ведения хозяйства и нехозяйничающими субъектами - юридическими лицами, содержанием которого являются взаимные права и обязанности сторон в сфере ведения хозяйства. На сегодня круг хозяйственных договоров, заключение которых является обязательным для субъектов ведение хозяйства, ограниченное. Императивные нормы, которые регулируют договорные связки в сфере ведения хозяйства, адресованные определенным участникам отмеченных отношений: как субъектам ведения (в понимании ст. 55 этого Кодекса) хозяйства, так и органам государственной власти и местного самоуправления. Общие правила ГК относительно заключения договоров применяются в случае когда Хозяйственным кодексом не установлено особенностей относительно заключения договора того или другого вида. Вместе с тем в случаях, когда специальными законами предусмотрен специальный порядок заключения хозяйственного договора определенного вида, должна применяться норма такого закона.

67. Понятие и признаки хозяйственного договора

Хозяйственный договор являет собой хозяйственное правоотношение между двумя или больше субъектами, содержанием которого является их договорные имущественные обязательства действовать определенным образом, например: передать и принять имущество, выполнить работу, предоставить услуги и т.п.Хозяйственный договор имеет особенные признаки:

Во-первых, хозяйственное законодательство регулирует данный договор как такое соглашение, которое имеет определенную экономическую и правовую цель. Хозяйственный договор всегда заключается с хозяйственной целью.

Во-вторых, относительно хозяйственных договоров действуют отдельные правила относительно оснований их заключения и содержания хозяйственных договорных обязательств. Так существуют плановые договоры, то есть хозяйственные договоры, которые заключаются на основании соответствующих государственных контрактов и заказов. Хозяйственные договоры, которые заключаются без государственного контракта или государственного заказа и отвечают хозяйственным намерениям, а также юридическое выраженному согласию сторон, называются регулируемыми.

В-третьих, закон ограничивает круг субъектов, которые могут быть субъектами хозяйственных договоров, а именно юридические лица -підприємства, учреждения, организации. Таким образом, хозяйственный договор - это имущественное соглашение хозяйничаю чего субъекта с контрагентом, которая устанавливает, изменяет, прекращает обязательство сторон в сфере хозяйственной и коммерческой деятельности: при производстве и реализации продукции, выполнении работ, предоставлении услуг.

68. Функции хозяйственного договора

Хозяйственный договор выполняет ряд функций. Хозяйственному договору свойственные общие договорные и специфические функции. К общим принадлежат:

инициативная (договор выступает как акт инициативы и согласованной воли сторон по урегулированию определенных отношений);

программно координационная (договор как программа поведения относительно осуществления хозяйственных отношений;

информационная (договор несет в себе информацию о правовом положении сторон в договоре);

гарантийная - только на основании договора включаются в действие такие правовые гарантии выполнения договорных обязательств как неустойка, задаток, порука и тому подобное;

правозащитная (договор является правовой формой отношений, в пределах которой обеспечивается принудительное выполнение обязательств сторонами путем использования имущественных санкций).

К специфическим относятся функции:

• правового обеспечения экономических потребностей относительно тех потребителей, потребности которых централизованы учитываются государством и финансируются за счет государственного бюджета. Данную функцию выполняет государственный контракт;

• правового средства реализации государственных заказов, то есть обязательные для исполнителей юридические акты централизованного планирования производства;

• правового инструмента децентрализующего планирования хозяйственной деятельности

69. Классификация хозяйственных договоров

Разнообразие хозяйственной деятельности обусловливает широкий круг хозяйственных договоров. За субъектным составом различаются дво и многосторонние договоры. Примером первого является договор продажи (ст. 224 ГК) покупки, примером второй -договір перевозки (ст. 358 ГК). В соответствии с юридическим основанием хозяйственные договоры разделяются на три вида:

• какие определены и регулируются как государственные контракты. Это договоры поставки продукции, выполнения работ, предоставления услуг. Особенным признаком данных договоров является то, что государство гарантирует оплату продукции', работ, услуг за государственными контрактами;

• какие заключаются на основании государственных заказов и содержание которых должно отвечать данным заказам, их особенностью является то, что государство может предоставлять экономические льготы исполнителям настоящих договоров;

• какие заключаются на поставку продукции, выполнения работ, предоставления услуг на основании хозяйственных намерений сторон, юридическое выраженных существенными условиями договоров.

По содержанию, характером правоотношений, формой заключения, целью и другими критериями договоры можно разделить следующим образом:

плановые и регулируемые:

• плановые - заключенные в соответствии с плановым заданием;

• регулируемые - заключаются свободно их субъектами.

оплаты! и безоплатные:

• уплаты - если в договоре каждая Из сторон имеет выгоду, например договор покупки-продажи.

• безоплатные - если в договоре только одна сторона имеет выгоду из договора, например договор дарования.

реальные и консенсусные:

• реальные договоры считаются заключенными с момента фактической передачи вещи контрагенту, например договор ссуды;

• консенсусные договоры считаются заключенными с момента достижения соглашения по основным условиям договора, например договор покупки-продажи, найму и другие.


70. Порядок заключения, изменения, прекращения хозяйственных договоров

Законодательство Украины установило общий порядок заключения гражданских договоров, который относительно хозяйственных договоров действует в случаях, когда стороны заключают договоры на биржевых торгах, ярмарках и тому подобное. Предложение относительно заключения договора должно быть конкретным и в ней должны быть отмечены существенные условия договора. Договор считается заключенным, когда между сторонами в нужной в надлежащих случаях форме достигнуто согласия по всем существенным условиям. Существенными являются те условия договора, которые признаны такими за законом или необходимы для договоров данного вида, а также все те условия, относительно которых по заявлению одной из сторон должно быть достигнуто согласия. Если по закону или соглашением сторон договор должен быть заключен в письменной форме, он может быть заключен как путем составления одного документа, подписанного сторонами, так и путем обмена письмами, телеграммами, телефонограммами но др., подписанными стороной, которая их посылает. Инициатива по заключению договора может выходить как от любой стороны. Так при заключении договора покупки-продажи, послать предложение по заключению договора может как продавец так и покупатель. Если договор плановый, сторона, по адресу которой поступил проект договора, обязана рассмотреть его и в 20-дневной срок повернуть один экземпляр подписанного и скрепленного печатью договора. В случае, когда данную сторону не устраивают те или другие условия, она вправе составить протокол разногласий к договору, о чем сделать предостережение перед своей подписью в договоре, и направить вместе с договором два экземпляра протокола разногласий. Сторона, которая получила протокол разногласий, вправе его принять, а в случае неувязки с условиями протокола, послать в 20 дневной срок протокол согласование и в этот же период передать все несогласованы вопросы на решение арбитражного суда. При заключении регулируемых договоров (какие заключаются свободно их субъектами), договор считается заключенным, если стороны дошли до согласия по существенным условиям договора и оформили его в определенной форме(устной, письменной или нотариально удостоверенной). То есть для возникновения договора необходимы такие условия, которые называют условиями действительности договора:

• законность действия;

• волеизъявление сторон;

• соблюдение установленной законом формы договора;

• правоспособность и дееспособность сторон.

Изменение и прекращение хозяйственных договоров.

Обязательство прекращается выполнением, проведенным должным образом. Если должник выдал кредитору в удостоверение обязательства долговой документ, то кредитор, принимая выполнение, должен повернуть настоящий документ, а при невозможности возвращения отметить об этом в расписке, что им выдается. Расписка может быть заменена надписью на долговом документе, который возвращается. Нахождение долгового документа у должника удостоверяет прекращение обязательства, пока не доказано другое. При отказе кредитора выдать расписку, повернуть долговой документ или отметить в расписке невозможность его возвращения должник вправе задержать выполнение. В этом случае кредитор считается таким, который просрочил.

Обязательство прекращается зачислением встречного однородного требования, срок которого наступил или срок которой не отмечен или определен моментом истребования.

Для зачисления достаточно заявления одной стороны. Не допускается зачисление требований:

• по которых минул срок исковой давности;

• о возмещении вреда, вызванного повреждением здоровья или причинением смерти;

• о пожизненном содержании (статья 425 ЦК);

• в других случаях, предусмотренных законом. Обязательство прекращается совпадением должника и кредитора в одному лицу. Обязательство прекращается соглашением сторон, в частности соглашением о замене одного обязательства другим между теми же лицами. Обязательство между социалистическими организациями подлежит прекращению или изменению сторонами в установленном порядке и случаях, если акты планирования народного хозяйства, на которых обязательство основано, изменены распоряжением, обязательным для обеих сторон. Обязательство прекращается невозможностью выполнения, если она вызвана обстоятельствами, за которые должник не отвечает. Обязательство прекращается смертью должника, если выполнение не может быть проведено без личного участия должника. Обязательство прекращается смертью кредитора, если выполнение осуществляется лично для кредитора. Обязательство прекращается ликвидацией юридического лица (должника или кредитора).

71. Формы хозяйственных договоров

Если по закону или соглашением сторон договор должен быть заключен в письменной форме, он может быть заключен как путем составления одного документа, подписанного сторонами, так и путем обмена письмами, телеграммами, телефонограммами но др., подписанными стороной, которая их посылает. Инициатива по заключению договора может выходить как от любой стороны. Так при заключении договора покупки-продажи, послать предложение по заключению договора может как продавец так и покупатель. Если договор плановый, сторона, по адресу которой поступил проект договора, обязана рассмотреть его и в 20-дневной срок повернуть один экземпляр подписанного и скрепленного печатью договора. В случае, когда данную сторону не устраивают те или другие условия, она вправе составить протокол разногласий к договору, о чем сделать предостережение перед своей подписью в договоре, и направить вместе с договором два экземпляра протокола разногласий. Сторона, которая получила протокол разногласий, вправе его принять, а в случае неувязки с условиями протокола, послать в 20 дневной срок протокол согласование и в этот же период передать все несогласованы вопросы на решение арбитражного суда.

72. Обеспечение надлежащего исполнения хозяйственных договоров

Належне і реальне виконання господарських зобов'язань потребує відповідного забезпечення.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується:

а) заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не суперечать);

б) заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами.

Господарський кодекс регулює відносини, пов'язані із застосуванням господарсько-правової відповідальності (розділ V) та такими способами забезпечення виконання господарських зобов'язань, як банківська гарантія (ст. 200 ГК) та публічні (загальногосподарські) гарантії (ст. 201 ГК).

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої

сторони. При цьому гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань застосовуються з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів. Законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави. Так, Закон України від 20 вересня 2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» визначив засади формування та функціонування такого Фонду, а також порядок відшкодування за рахунок коштів Фонду вкладів вкладникам банків - учасників Фонду у разі настання недоступності вкладів.

73. Договор на реализацию имущества

Договори на реалізацію майна:

1) Договір купівлі-продажу.

2) Договір поставки.

3) Договір контрактації сільськогосподарської продукції.

4) Договір міни (бартеру).

5) Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.

Договори на реалізацію майна є чи найчисленнішою групою договорів у сфері господарювання. Найдавнішим з цієї групи договорів є договір купівлі-продажу, від якого походять інші договори цієї групи - договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та інши-, ми ресурсами, договір міни та його різновид - договір бартеру.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з договорами на реалізацію майна, здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом, спеціальними законами (від 15.05. 1996 р. «Про трубопровідний транспорт», від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику», від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»), підзаконними нормативно-правовими актами.

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні вимоги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України.

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різновиди договорів на реалізацію майна, оскільки:

- предметом договору можуть бути різні види майна, не виключеного з обороту

- сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи за наявності у них відповідного обсягу правосуб'єктності;

- сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (господарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодійництво, задоволення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.);

- форма договору — будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна з сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.).

74. Понятие и содержание договора поставки

Договор поставки – договор, по которому одна сторона – поставщик обязуется передать (поставить) в обусловленные сроки (срок) другой стороне – покупателю товар (товары), а покупатель обязуется принять указанный товар (товары) и уплатить за него определённую денежную сумму.

Стороны : хозяйственные организации, граждане Украины, иностранцы и лица без гражданства, осуществляющие хозяйственную деятельность и зарегистрированные в соответствии с законом в качестве предпринимателей.

Поставка товаров без исключения договора поставки осуществляется лишь в случаях и порядке, предусмотренных законом.

Предмет: определённые родовыми признаками продукция, изделия с наименованием, указанным в стандартах, технических условиях, документации к образцам, прейскурантах либо в товароведческих карточках, а также продукция и изделия, определенные индивидуальными признаками.

Срок: по соглашению сторон, если не определён, то считается заключённым на один год.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуаль-ним, оплатним та двостороннім. Проте договір поставки має кваліфікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів договорів цієї групи, насамперед, від договору купівлі-продажу:

1) Суб'єктний склад договору поставки - сторони в договорів - учасники господарських відносин, при цьому постачальник повинен бути суб'єктом господарювання, що професійно здійснює виробництво та/або реалізацію відповідних товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання або інша організація, що застосовує цей договір для матеріально-технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

2) Цільова спрямованість договору поставки завжди є господарською, не пов'язаною із особистим, домашнім або іншим подіб ним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продукції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації товарів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забезпечення своєї основної/статутної діяльності);

3) Об 'єктом договору поставки є продукція виробничого призначення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу на ринку;

4) Моменти укладання і виконання договору поставки не збігаються в часі.

Форма договору поставки. Договори поставки (як і інші господарські договори) укладаються в письмовій формі: у повній - шляхом підписання єдиного документа - та скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання.

Мають бути визначені:

А) Предмет договору;

Б) Строки і порядок поставки;

В) Якість товарів;

Г) Вимоги щодо комплектності товарів;

Д) Порядок виконання;

Е) Порядок приймання поставленої продукції;

Є) Відповідальність за неналежне виконання договору поставки.


75. Понятие и характеристика договора контрактации сельскохозяйственной продукции

Государственная закупка сельскохозяйственной продукции осуществляется по договорам контрактации, которые заключаются на основе государственных заказов на поставку государству сельскохозяйственной продукции.

По договору контрактации производитель сельскохозяйственной продукции (далее - производитель) обязуется передать заготовительному (закупочному) или перерабатывающему предприятию либо организации (далее – контрактанту) произведённую им продукцию в сроки, количестве, ассортименте, предусмотренных договором, а контрактант обязуется содействовать производителю в производстве указанной продукции, принять и оплатить её.

Істотними умовами цього договору, крім вищезгаданих, відповідно до ч. З ст. 272 ГК є:

- види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції похідних речовин;

- кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника;

- ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції;

- обов'язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства;

- взаємна відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору;

- інші умови, що мають передбачатися Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сторонами договірних зобов'язань у формі штрафних санкцій має визначатися сторонами в договорі, проте за найбільш серйозні порушення обов'язковість такої відповідальності і навіть вид та розмір санкцій передбачається в законі.

76. Понятие договора аренды в сфере хозяйствования

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК). У користування за договором оренди відповідно до ч. 2 ст. 283 ГК України може передаватися індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості.

Об'єктом оренди можуть бути:

- цілісні майнові комплекси підприємств чи їх структурних підрозділів, тобто господарські об'єкти, що забезпечують завершений цикл виробництва продукції (робіт, послуг), з відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; проте оренда структурних підрозділів державних та комунальних

підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Умови договору оренди:

- істотні умови (відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК): об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації"); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Сторони договору оренди:

Орендар та Орендодавець

77. Правовое регулирование торгово-биржевой деятельности

Запровадження ринкових засад та форм господарювання в економіку України зумовило широке застосування конкурентних способів укладання господарських договорів на реалізацію майна (у т. ч. цінних паперів як специфічного виду майна) шляхом проведення торгів і, відповідно, спеціалізованих організацій, що здійснюють організаційно-правове забезпечення проведення торгів та надання пов'язаних з цим послуг. Серед таких суб'єктів господарських відносин особливе місце посідають біржі - одна з найстаріших організаційно-правових форм, що використовується для проведення торгів.

Універсальне поняття біржі в господарському законодавстві України відсутнє, оскільки правове становище двох основних видів бірж - фондової і товарної - регулюється різними нормативно-правовими актами - Законом України від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» і Законом України від 10.12.1991 р. «Про товарну біржу». У Господарському кодексі України положення про ці види бірж містяться в різних главах.

Водночас аналіз положень зазначених законів та відповідних положень ГК України дозволяє виділити такі спільні кваліфікуючі ознаки біржі будь-якого виду:

• корпоративні засади створення та діяльності (організація корпоративного типу), що передбачає створення кількома (для фондової - щонайменше 20) особами, які після державної реєстрації біржі набувають статусу учасника біржі; управління біржею за допомогою системи органів, вищим з яких є загальні збори членів біржі;

• спеціальний предмет діяльності, некомерційної за своїм характером,- організація торгів на біржі, зосередження попиту та пропозиції на певне майно (продукцію, товари чи цінні папери), сприяння формуванню їх біржового курсу (шляхом біржового котирування цін на підставі реєстрації цін, що виникають стихійно на окремій біржі з урахуванням укладених біржових угод); збирання й обробка інформації товарів (цінних паперів), що допускаються до торгів на біржі, регулювання біржових операцій (порядку укладення біржових угод);

• заборона здійснювати комерційне посередництво;

• можливість отримання плати за послуги, що надаються біржею за встановленими нею цінами (відповідно до встановленого нею розміру плати) з метою забезпечення основної діяльності й покриття пов'язаних з нею витрат;

• наявність власного майна, що формується за рахунок внесків учасників та інших джерел, передбачених на підставі закону статутом біржі;

• обов'язковість двох локальних документів, на підставі яких функціонує біржа,- статуту біржі та правил біржової торгівлі;

• особливий порядок укладення угод на біржі, що визначаються правилами торгівлі на біржі, а також розгляду спорів, пов'язаних з біржовими угодами.

Узагальнення зазначених ознак дозволяє дати визначення біржі як некомерційної господарської організації корпоративного типу, що забезпечує організацію та проведення торгів на біржі й укладення за результатами торгів біржових угод, а також може надавати за плату пов'язані з основною діяльністю послуги (крім комерційного посередництва).

78. Правовое положение товарных бирж

1. Порядок створення, функції, права та обов'язки

Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством. Так, засновниками і членам товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті.

Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.

Кожний із засновників сплачує пайовий внесок, розмір якого визначається в укладеній між ними угоді.

Державна реєстрація товарної біржі здійснюється в загальному порядку, встановленому для підприємств (юридичних осіб). З моменту державної реєстрації товарна біржа набуває статусу юридичної особи і відповідно - право здійснювати свою діяльність згідно із спеціальною правосуб'єктністю.

2. Угоди товарної біржі: поняття, види, порядок укладання

Однією з особливостей товарної біржі є порядок укладання на ній угод та вимоги до їх змісту і форми.

Біржовою визнається угода, що відповідає сукупності умов:

а) якщо за своїм змістом вона є угодою на реалізацію майна (купівлю-продаж, поставку, обмін товарів), допущеного до обігу на товарній біржі. Вимоги до біржового товару регулюються правилами біржової торгівлі окремих бірж;

б) якщо її учасниками є члени біржі та вона укладається членами біржі або за їх дорученням біржовими брокерами;

в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Біржова угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі і за умови такої реєстрації не підлягає нотаріальному посвідченню (щодо угод з нерухомістю). Виконуються біржові угоди поза біржею (товару як такого на біржі немає).

Особливості укладання біржових угод врегульовано ст. 15 «Біржові операції» та ст. 17 «Правила біржової торгівлі» Закону «Про товарну біржу». Детально біржові угоди регулюються Правилами біржової торгівлі, затвердженими біржовими комітетами, а зміст цих угод визначається Типовими контрактами, що їх також затверджують біржові комітети.

79. Порядок заключения, изменения и расторжениехозяйственных договоров

Заключение хозяйственного договора - это встречные договорно-процедурные действия двух или больше субъектов хозяйствования относительно выработки условий договора, которые соответствуют их реальным намерениям и экономическим интересам, а также юридическое оформление договора (предоставление этим условиям определенной формы) как правового акта. Особенностью хозяйственных договоров является то, что при их заключении применяются определенные технико-юридические процедуры, то есть порядок высказывания предложения заключить договор (оферты) и принятие ее (акцепта) в значительной мере формализованный. В ХК впервые в нормативном порядке обобщены и сформулированы общие условия заключения договоров, которые порождают хозяйственные обязательства. В частности, в ст. 179 ХК установлено, что заключениехозяйственного договора является обязательным для сторон, если он основан на государственном заказе, исполнениекоторого является обязанностью для субъекта хозяйствования в случаях, предусмотренных законом, или существует прямое указание закона относительно обязательности заключения договора для определенных категорий субъектов хозяйствования или органов государственной власти или органов местного самоуправления.

Субъекты хозяйствования, которые обеспечивают потребителей (как субъектов хозяйствования, так и нехозяйствующих субъектов) электроэнергией, связью, услугами железнодорожного и других видов транспорта, а в случаях, предусмотренных законом, также другие субъекты обязаны заключатьдоговоры со всеми потребителями их продукции (услуг). Законодательством могут быть предусмотренные обязательные условия таких договоров. Как установлено ч. 7 ст. 179 ХК, хозяйственныедоговорызаключаются по правилам, установленными ГК Украины с учетом особенностей, предусмотренных ХК, другими нормативно-правовыми актами относительно отдельных видов договоров. Устанавливая правила заключенияхозяйственных договоров, ХК выделяет общий для всех видов договоров порядок их заключение (ст. 181 ХК) и особенности заключенияхозяйственных договоров в зависимости от их вида, оснований, места заключения и т.п. (ст. 182-187 ХК). Порядок (процедура) заключениехозяйственного договора делится на ряд стадий, на каждойизкоторыхсоответствующая сторона должна совершить определенные действия, установленные законом. 1-а стадия - посылка предложения заключить договор (оферта). Согласно ч. 1 ст. 641 ГК предложение заключить договор (оферта) может сделать каждаяиз сторон будущего договора, затем проект договора может быть предложенлюбойиз сторон (ч. 2 ст. 181 ХК). Предложение заключить договор должно содержать существенные условия договора и выражать намерение лица, которое она сделала, считать себя обязанной в случае ее принятия.

2-стадия - (принятие предложения заключить договор (акцепт).. вдвадцатидневный срок после получения договора. Особенностью процедуры заключенияхозяйственных договоров является наличие в ней промежуточной стадии - оформление и урегулирование расхождений, которые возникли между сторонами будущего договора. Так, при наличии возражений относительно отдельных условий договора сторона, которая получила проект договора, составляет протокол расхождений, о чем делается предостережения в договоре, и вдвадцатидневный срок присылает второй стороне два экземпляра протокола расхождений вместе с подписанным договором (ч. 4 ст. 181 ХК). Сторона, которая получила протокол расхождений к договору, обязанная на протяжении двадцати дней: а) рассмотреть его; б) принять меры для урегулирования расхождений со второй стороной и включить в договору все принятые предложения; в) те расхождения, которые остались неурегулированными, передать в этот же срок в суд, если на это есть согласие второй стороны (ч. 5 ст. 181 ГК). В случае достижения сторонами согласия относительно всех или отдельных условий, указанных в протоколе расхождений, такое согласие должна быть подтвержденная в письменной форме (протоколом согласования расхождений, письмами, телеграммами, телетайпограмами и т.п.). Как отмечалось, ХК, кроме общего для всех хозяйственных договоров порядка заключенияхозяйственных договоров, содержит и определенные особенности их заключение: а) в зависимости от вида договора. - предварительныедоговора (ст. 182 ХК). По предварительному договору субъект хозяйствования обязуется в определенный срок, но не позднее одного года с момента заключения предварительного договора, заключить основной хозяйственный договор на условиях, предусмотренных предварительным договором. б) в зависимости от оснований заключения: - государственные контракты (ст. 183 ХК). Договоры по государственному заказу заключаются между определенными законом субъектами хозяйствования - исполнителями государственного заказа и государственными заказчиками, что уполномоченные от лица государства заключатьдоговора (государственные контракты), в которых определяются хозяйственные обязательства сторон и регулируются отношения заказчика с исполнителем относительно исполнения государственного заказа. в) в зависимости от места заключения договора (ст. 185 ХК). К заключению хозяйственных договоров на биржах, оптовых ярмарках, публичных торгах применяются общие правила заключения договоров на основе свободного волеизъявления, с учетом нормативно-правовых актов, которыми регулируется деятельность соответствующих бирж, ярмарок и публичных торгов.

По общему правилу, установленным ст. 188 ГК, изменение и расторжения хозяйственных договоров в одностороннем порядке не допускаются, если иное не предусмотрено законом или договором. Исходя из этого, сторона договора, которая считает необходимым изменить или расторгнуть договор, должна прислать предложению об этом второй стороне по договору. Сторона договора, которая получила предложение об изменении или расторжении договора, в двадцатидневный срок после получения предложения, сообщает другую сторону о результатах его рассмотрения. В случае если стороны не достигли согласия относительно изменения (расторжения) договора или в случае неполучения ответа в установленный срок с учетом времени почтового обращения, заинтересованная сторона имеет право передать спор на разрешение суда. Если судебным решением договор изменен или расторгнут, договор считается измененным или расторгнутым со дня обретения юридической силы данного решения суда.

80. Понятие договора аренды

Отношения, связанные с арендой имущества в сфере хозяйствования регулируются следующими нормативно-правовыми актами:

1. Хозяйственный кодекс Украины (ст.ст. 283-291);

2. Гражданский кодекс Украины (ст.ст.759-786);

3. Закон Украины «Об аренде государственного и коммунального имущества»

4. Закон Украины «Об аренде земли»;

5. Другие нормативно-правовые акты.

В соответствии со ст. 283 ХК Украины, по договору аренды одна сторона (арендодатель) передаёт другой стороне (арендатору) за плату на определенный срок в пользование имущество для осуществления хозяйственной деятельности.

В пользование по договору аренды передаётся индивидуально определенное имущество производственно-технического назначения (или целостный имущественный комплекс), которое не теряет в процессе использования своих потребительских свойств.

Объектом аренды могут выступать государственные и коммунальные предприятия или их структурные подразделения как целостные имущественные комплексы, то есть хозяйственные объекты с завершенным циклом производства продукции (работ, услуг), отделенные земельным участком, на которых размешён объект, а также автономные инженерные коммуникации и система энергоподачи; недвижимое имущество (строения, сооружения, помещения); другое отдельное индивидуально определенное имущество производственно-технического назначения, которое принадлежит субъектам хозяйствования.

Существенными условиями договора аренды являются:

1. Объект аренды (состав и стоимость имущества с учётом индексации);

2. Срок, на который заключается договор аренды;

3. Арендная плата с учётом её индексации.

4. Порядок использования амортизационных расчетов.

5. Обновление арендованного имущества и условия его выкупа.

Основные права и обязанности сторон по договору аренды:

- арендатор имеет преимущественное право перед др. субъектами хозяйствования на продление срока действия договора аренды;

- арендатор может быть обязан использовать объект аренды по целевым назначениям в соответствии с профилем производственной деятельности предприятия, имущество которого передано в аренду;

- арендатор обязан беречь арендованное имущество в соответствии с условиями договора, своевременно уплачивать арендную плату;

- арендатор возмещает арендодателю стоимость арендованного имущества в случае его уничтожения или повреждения по вине арендатора.

82. Агентский договор: содержание, исполнение и прекращение

Коммерческое посредничество (агентская деятельность) является деятельностью по предоставлению услуг. Агентский договор, которым опосредствуются отношения субъектов такой деятельности, является одним из видов договоров о предоставлении услуг. Поэтому на него распространяется действие норм Главы 63 ГК, которыми установлены общие положения относительно услуг и договора о предоставлении услуг а также, как указано в ч. 2 ст. 305 ХК, положения ГК, которыми регулируются отношения поручения. Агентским договором является договор, по которому одна сторона (коммерческий агент) обязуется предоставить услуги второй стороне (субъекту, которого представляет агент) в заключении соглашений или содействовать их заключению (предоставления фактических услуг) от лица этого субъекта и за его счет (ч. 1 ст. 297 ХК). Согласно ч. 2 ст. 297 ХК в агентском договоре должны определяться:

- сфера, характер и порядок исполнения коммерческим агентом посреднических услуг; - права и обязанности сторон; - условия и размер вознаграждения коммерческомуагенту; - срок действия договора; - санкции в случае нарушения сторонами условий договора; - другие необходимые условия, определенные сторонами (в частности, условие относительно территории, в пределах которой коммерческий агент осуществляет деятельность, определенную соглашением сторон).

Агентский договор заключается в письменной форме.Выполняя условия агентского договора, коммерческий агент обязан сообщать субъекту хозяйствования, которого он представляет, о каждом случае его посредничества в заключении соглашений и о каждой заключенном им в интересах этого субъекта соглашении. По общему правилу, установленному ст. 300 ХК, коммерческий агент должен лично исполнитьдействия, на которые он уполномоченный субъектом, которого он представляет. Если агентским договором не предусмотрено иное, коммерческий агент не может передавать на свое усмотрение другим лицам прав, которыми он владеет в интересах того, кого он представляет.

За посреднические операции, которые осуществлены коммерческим агентом в интересах субъекта, которого он представляет, он получает агентское вознаграждение в размере, предусмотренном договором. Договором может быть предусмотрено условие, по которому коммерческому агенту уплачивается дополнительное вознаграждение в случае, если он берет на себя обязательства гарантировать выполнение соглашения, заключенного им в интересах субъекта, которого он представляет. Согласно ч. 1 ст. 302 ХК коммерческий агент не имеет права передавать конфиденциальную информацию, полученную от субъекта, которого он представляет. Коммерческий агент несет ответственность за разглашения конфиденциальной информации согласно закону и договору.

Ответственность сторон агентского договора установлена ст. 303 ХК. Так, коммерческий агент несет ответственность в полном объеме за вред, причиненный субъекту, которого он представляет, вследствие невыполнения или ненадлежащего выполнения своих обязанностей, если иное не предусмотрено агентским договором. В случае нарушения агентского договора субъектом, которого представляет коммерческий агент, последний имеет право на получение вознаграждения в размерах, предусмотренных агентским договором, а также на возмещениеубытков, понесенных им вследствие невыполнения или ненадлежащего выполнения договора второй стороной.

Основания прекращения агентского договора установлены ст. 304 ХК, согласно которой агентский договор прекращается:

· а) по соглашению сторон;

· б) в случае отзыва полномочий коммерческого агента субъектом, которого он представляет, или отказы коммерческого агента от дальнейшего осуществления коммерческого посредничества по договору, заключенному сторонами без определения срока его действия;

· в) в случае смерти физ. лица или прекращения юр.лица, явл. стороной по договору

· г) в случае возникновения других обстоятельств, которые прекращают полномочие коммерческого агента или субъекта, которого он представляет.

В случае отзыва полномочий коммерческого агента субъект, которого представляет коммерческий агент, должен известить его о прекращении договора не менее чем за один месяц, если болеепродолжительный срок не предусмотрен договором.

В случае устранения (окончания) обстоятельств, которые привели к прекращению полномочий коммерческого агента, эти полномочия по согласию сторон могут быть возобновлены.

83. Особенности аренды объектов права государственной и коммунальной собственности

ЗАКОН УКРАИНЫ «Об аренде государственного и коммунального имущества». Объектами аренды за этим Законом есть: целостные имущественные комплексы предприятий, их структурных подразделений (филиалов, цехов, участков). Арендодатели явл.: Фонд государственного имущества Украины, его региональные отделения и представительства - относительно целостных имущественных комплексов предприятий, их структурных подразделений и недвижимого имущества, а также имущества, что не вошло в уставные фонды хозяйственных обществ, созданных в процессе приватизации (корпоратизации), что государственной собственностью; органы, уполномоченные Верховной Радой Автономной Республики Крым и органами местного самоуправления управлять имуществом; предприятия - относительно отдельного индивидуально определенного имущества.

Арендаторами согласно этим Законом могут быть хозяйственных обществах, созданы членами трудового коллектива предприятия, его структурного подразделения, другие юридические лица и граждане Украины, физические и юридические лица иностранных государств, международные организации и лица без гражданства.

Порядок заключения договора аренды 1. Физические и юридические лица, желающих заключить договор аренды, направляют заявление, проект договора аренды, а также другие документы согласно перечнем, определяемый Фондом государственного имущества Украины, соответствующем арендодателю.

2. В случае поступления к арендодателя заявления об аренде целостного имущественного комплекса предприятия, его структурного подразделения, недвижимого имущества, а также имущества, что не вошло в уставные фонды хозяйственных обществ, созданных в процессе приватизации (корпоратизации), арендодатель в пятидневный срок после регистрации заявления отправляет копии материалов органа, уполномоченному управлять соответствующим имуществом.

3. Орган, уполномоченный управлять государственным имуществом, рассматривает представленные ему материалы и в течение пятнадцати дней после их поступления отправляет арендодателю выводы о аренды и условия договора аренды. Органы, уполномоченные управлять имуществом, принадлежащая Автономной Республике Крым или находится в коммунальной собственности, рассматривают представленные материалы и в течение пятнадцати дней после поступления материалов сообщают предприятие о свое решение.

4. Арендодатель в течение пяти дней после окончания срока согласования условий договора аренды с органом, уполномоченным управлять соответствующим имуществом, и органом Антимонопольного комитета Украины, а в случаях, когда заявление об аренде имущества не требует согласования (по аренде отдельного индивидуально определенного имущества, кроме недвижимого), в течение пятнадцати дней после ее регистрации дает согласие или отказывает в заключении договора аренды имущества и сообщает об этом заявителя. В случае, когда предприятие не соглашается с предложением заключить договор аренды недвижимого имущества с бюджетной учреждением, организацией, Фонд государственного имущества Украины, его региональное отделения или представительство может без согласия предприятия заключить договор аренды недвижимого имущества с бюджетной учреждением, организацией. Государственное предприятие в течение пяти дней после получения указанного решение Фонда государственного имущества Украины, его регионального отделения или представительства дает согласие или отказывает в заключении договора аренды государственного имущества и сообщает об этом заявителя. В передачи в аренду объектов может быть отказано, если: было принято решение о приватизацию или предприватизационную подготовку этих объектов; Укладення договора аренды имущества предприятия, его структурного подразделения с другими физическими и юридическими лицами осуществляется при условии отсутствия заявления хозяйственного общества, созданного трудовым коллективом предприятия, его структурного подразделения в течение двадцати дней с дня направление им сообщения о арендовать соответственно целостный имущественный комплекс предприятия, структурного подразделения.

При наличии заявлений об аренде целостного имущественного комплекса предприятия, его структурного подразделения или заявлений об аренде недвижимого имущества от двух или больше физических или юридических лиц арендатор определяется арендодателем на конкурсной основе. Порядок проведения конкурса определяется: Фондом государственного имущества Украины - для объектов, находящихся в государственной собственности; органами, определенными Верховной Радой Автономной Республики Крым, - для объектов, принадлежащих Автономной Республике Крым; органами местного самоуправления - для объектов, находящихся в коммунальной собственности.

В случае отказа в заключении договора аренды, а также неполучение ответы в установленный срок заинтересованные лица имеют право обратиться для защиты своих интересов, касающихся в суд, арбитражного суда.

Важными условиями договора аренды есть: объект аренды (состав и стоимость имущества с учетом ее индексации); срок, который заключается договор аренды; арендная плата с учетом ее индексации; порядок использования амортизационных отчислений; восстановления арендованного имущества и условия его возвращение; выполнения; ответственность сторон; страхования арендатором взятого им в аренду имущества; обязанности сторон по обеспечению пожарной безопасности арендованного имущества. Условия договора аренды являются действующими на весь срок действия договора и в случаях, когда после его заключения законодательством установлено правила, ухудшающими положение арендатора. Реорганизация арендодателя не является основанием для изменения условий или расторжении договора аренды.

Договор аренды считается заключенному полугода с момента достижения договоренности по всем существенным условий и подписания сторонами текста договора.

Передача объекта аренды арендодателем арендатору осуществляется в сроки и на условиях, определенных в договоре аренды.

Арендатор за пользования объектом аренды вносит арендную плату независимо от последствий хозяйственной деятельности.

Передача целостных имущественных комплексов в субаренду запрещается.

Договор аренды прекращается в случае: окончанию срока, который его был заключен; приватизации объекта аренды арендатором (с участием арендатора); банкротства арендатора; гибели объекта аренды.

За невыполнения обязательств по договору аренды, состоит в том числе за или расторжении договора в одностороннем порядке, стороны несут ответственность, установленную законодательными актами Украины и договором.

84. Правовое регулирование лизинговых операций в Украине

Лизинг (от английского lease - аренда) как одна из прогрессивных форм обеспечения товаропроизводителей средствами производства является сравнительно новым видом обязательств для нашей хозяйственной системы. Одной из причин медленного внедрения лизинга в нашем государстве определенное время было отсутствие правовых норм, призванных регулировать это общественное отношения.

Пробелы в правовом регулировании лизинговых операций в определенной степени заполнил Закон Украины от 28 декабря 1994 г. (в редакции от 22 мая 1997 г.) "О налогообложении прибыли предприятий", в котором помещены определения понятий "лизинговая (арендная) операция", "оперативный лизинг (аренда)", "финансовый лизинг (аренда)", "обратный лизинг (аренда)".

Под лизинговой операцией этот Закон понимает хозяйственную операцию физического или юридического лица (арендодателя), которая предусматривает предоставление основных фондов или земли в пользование другим физическим или юридическим лицам (арендаторам) под процент и на определенный срок.

Лизинговые операции по этому Закону осуществляются в виде оперативного лизинга, финансового лизинга и обратного лизинга.

Основными нормативно-правовыми актами, регулирующими лизинговые операции в сфере хозяйствования являются:

1. Хозяйственный кодекс Украины (ст.ст. 292-294);

2. Гражданский кодекс Украины (Книга 5. Раздел III. п. 6. Лизинг. ( ст.ст. 806-809).

3. Закон Украины «О финансовом лизинге» от 16.12.1997 г.

В соответствии со ст. 292 ХК Украины, лизинг – это хозяйственная деятельность, направленная на инвестирование собственных или полученных финансовых средств, которая заключается в предоставлении по договору лизинга одной стороной (лизингодателем) в исключительное пользование другой стороне (лизингополучателем) на определенный срок имущества, которое принадлежит лизингодателю или приобретается им в собственность по поручению или согласию лизингополучателем у соответствующего поставщика (продавца) имущества, при условии уплаты лизингополучателем периодических лизинговых платежей.

Существенными условиями договора лизинга являются:

1. Предмет лизинга (состав и стоимость имущества);

2. Срок, на который заключается договор лизинга;

3. Размер, состав и график уплаты лизинговых платежей.

Объектом лизинга может быть недвижимое и движимое имущество, предназначенное для использования в качестве основных фондов, не запрещенное или ограниченное законом в обороте на рынке и в отношении которого отсутствуют ограничения относительно передачи его в лизинг. Не может быть объектом лизинга земельные участки, другие природные объекты, а также целостные имущественные комплексы государственных и коммунальных предприятий и их структурных подразделений.

85. Виды и формы лизинга

Оперативный лизинг - это хозяйственная операция физического или юридического лица (арендодателя), которая предусматривает передачу арендатору права пользования основными фондами на срок, который не превышает срока их полной амортизации, с обязательным возвращением таких основных фондов их владельцу после окончаниясрока действия лизингового соглашения. Основные фонды, переданные в оперативный лизинг, остаются в составе основных фондов арендодателя. Поскольку при оперативномулизинге арендодатель не может амортизировать все затраты на счет поступлений от одного арендатора, в литературе этот вид лизинга называется еще лизингом с неполной окупаемостью

Финансовый лизинг (лизинг с полной окупаемостью) - это хозяйственная операция физического или юридического лица, котораяпредусматриваетприобретение арендодателем на заказ арендатора основных фондов с дальнейшей их передачей в пользование арендатору на срок, который не превышает срока полной амортизации таких основных фондов с обязательной передачей права собственности на такие основные фонды арендатору.

Финансовый лизинг является разновидностью финансового кредита, поэтому иногда он еще имеет название инвестиционного лизинга. Расходы арендодателя на покупку объектов финансового лизинга не включаются в состав валовых расходов или в состав основных фондов такого арендодателя. Основные фонды, переданныев финансовый лизинг, включаются в состав основных фондов арендатора.

В операциях финансового лизинга на начальныхстадиях принимают участие три субъекта:

· производитель или продавец оборудования, который, заключив соглашение покупки- продажи или поставки, теряет право собственности (право полного хозяйственного ведения) на указанное оборудование;

· арендодатель (лизинговая компания), который заключает договор купли- продажи (поставки) с производителем и становится владельцем оборудования;

· арендатор, который получает имущество во владение и пользование и осуществляет арендные платежи.

Это традиционная и наиболее распространенная с точки зрения техники ее проведения лизинговая операция, которая полностью финансируется арендодателем и потому называется прямой лизинговой операцией - прямым лизингом.

Обратный лизинг (lease back) - хозяйственная операция физического или юридического лица, котораяпредусматривает продажу основных фондов финансовой организации (лизинговой компании) с одновременным обратным получением этих основных фондов таким физическим или юридическим лицом в оперативный или финансовый лизинг.. При этом виде лизинга лизингополучатель поставляет лизингодателю часть продукции, котораяпроизводится на арендованном оборудовании. Замена лизинговых платежей в денежной форме расчетами произведенной продукцией особенно привлекательна при международномлизинге для товаропроизводителей, которые не имеют валютных средств для расчетов с иностранным лизингодателем или для приобретения оборудованияв фирме производителя.

86. Ответственность за нарушенияподрядных отношений в капитальном строительстве

Ответственность за нарушенияподрядных отношений в капитальном строительстве определяют следующие нормативные акты:

· Закон Украины "Об архитектурной деятельности" (в ст. 32 которого говорится, что нарушениезаконодательства об архитектурной деятельности влечет дисциплинарную, административную, гражданско-правовую или уголовную ответственность согласно действующему зак-ву Украины);

· Закон Украины «Об имущественной ответственности за нарушение условий договора подряда ( контракта) о выполнении работ на строительстве объектов" (который содержит правовые принципы ответственности за нарушения в сфере строительства, которое осуществляется за счет государственных средств и направленный на усиление договорной дисциплины и ответственности за нарушение договора);

· Хозяйственный кодекс Украины;

· Гражданский кодекс Украины;

К субъектам хозяйственных отношений вобласти капитального строительства в случае совершения ими определенных правонарушений ст. 322 ХК Украины предусматривает ответственность в виде: возмещениеубытков и штрафных санкций. В ней сказано: "За невыполнения или ненадлежащее выполнение обязательств по договору подряда на капитальное строительствовиновная сторона платит штрафные санкции, а также возмещает второй стороне убытки (сделанные второй стороной затраты, потерю или повреждение ее имущества, неполученные доходы) в сумме, не покрытой штрафными санкциями, если другой порядок не установлено законом. Недостатки, выявленные при принятии работ (объекта),подрядчик обязан устранить за свой счет в сроки, согласованные с заказчиком. В случае нарушения сроков устранения недостатков подрядчик несет ответственность, предусмотренную договором".

Важное значение имеет исковая давность для требований, которыевытекаютиз ненадлежащего качества работ по договору подряда на капитальное: один год - относительно недостатков некапитальных конструкций, а в случае если недостатки не могли быть выявлены обычным образом при принятии работы - двагода; тригода - относительно недостатков капитальных конструкций, а в случае если недостатки не могли быть выявлены обычным образом при принятии работы, - десять лет тридцать лет - относительно возмещения убытков, причиненных заказчику противоправными действиями подрядчика, которые привели к разрушениям или авариям.

Ответственность за нарушения условий договора подряда на капитальное строительство объекта, который осуществляется за счет средств государственного бюджета Украины, республиканского бюджета Автономной Республики Крым, местных бюджетов, средств государственных и коммунальных предприятий, учреждений и организаций, предусмотренна Законом от 6 апреля 2000 года "Об имущественной ответственности за нарушения условий договора подряда (контракта) о выполнении работ на строительстве объектов". Он определяет, что имущественная ответственность является существенным условием договора подряда и предусматриваетвзыскание по требованию потерпевшей стороны неустойки(пени), а также возмещениеубытков(затрат, потерь или повреждения имущества, неполученных доходов).

87. Понятие и виды инновационной деятельности – объекты и субъекты иностранного инвестирования

Інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Визначальною ознакою інноваційної діяльності є інвестування наукової та науково-технічної діяльності в сфері господарювання, зокрема наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій. Основними напрямами інноваційної діяльності, що забезпечують досягнення вищезазначеного результату, є: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; реновація (відновлення) основних фондів, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології. Інноваційна діяльність може здійснюватися в різних сферах економіки, в тому числі бути пов'язаною з будівництвом нового об'єкта (із застосуванням новітніх технологій або призначеного для виробництва принципово нової продукції), з такими видами реновації основних фондів діючих підприємств, як реконструкція, технічне переозброєння, розширення, реставрація. Така інвестиційна діяльність (безпосередньо пов'язана з капітальним будівництвом) здійснюється у формі капітальних вкладень, що реалізуються самим інвестором або для забезпечення яких укладаються відповідні договори підряду (на проведення проектних і досліджувальних робіт, на капітальне будівництво та пов'язаних з ним робіт).

88. Понятие и виды инвестиций сфере хозяйствования

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

89. Формы осуществления иностранных инвестиций

Під формами здійснення іноземних інвестицій розуміє правові способи, за допомогою яких здійснюється іноземне інвестування. До форм здійснення іноземних інвестицій належать:

- часткова участь у новостворюваних господарських організаціях або придбання частки в діючих господарських організаціях (див. коментарі до ст. 116, 396 ГК);

- створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність 100 відсотків майна (капіталу) діючих підприємств (див. коментарі до ст. 117, 396 ГК);

- придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів.

Нерухоме або рухоме майно не завжди придбавається саме у зв'язку зі здійсненням інвестиційної діяльності. Іноземне інвестування має місце лише тоді, коли майно придбавається іноземним інвестором для його господарського використання з метою отримання прибутку та/або досягнення соціального ефекту самим інвестором або іншим суб'єктом інвестиційної діяльності.

Законом може заборонятися придбання іноземними інвесторами окремих видів майна (див. коментар до ч. 2 ст. 391 ГК). Інвестором на ринку цінних паперів є фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються їх власнику відповідно до чинного законодавства (ст. 1 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [100]). Порядок здійснення іноземних інвестицій у формі придбання державних боргових зобов'язань та їх обсяги визначаються Міністерством фінансів України та Національним банком України (абз. 2 п. 1 Указу Президента України «Про деякі питання іноземного інвестування»);

- придбання прав користування землею та використання природних ресурсів на території України (див. коментар до ч. З цієї статті);

- господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції. Згідно із Законом «Про угоди про розподіл продукції» [476] відносини, що виникають у процесі виконання пошукових робіт, розвідки та видобування корисних копалин, розподілу виробленої продукції, а також її транспортування, обробки, зберігання, переробки, використання, реалізації чи розпорядження нею іншим чином, регулюються угодою про розподіл продукції. Відповідно до цієї угоди одна сторона - Україна доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції (ч. 1 ст. 4 Закону «Про угоди про розподіл продукції»);

- придбання інших майнових прав, наприклад, прав на об'єкти інтелектуальної власності за ліцензійними договорами, договорами франчайзингу (комерційної концесії) тощо;

- інші форми, не заборонені законом, зокрема, інвестиційна діяльність без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України (правовий режим таких договорів врегульований розділом VЗакону «Про режим іноземного інвестування»).

2. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону «Про інвестиційну діяльність» забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом (див. також коментарі до ч. З цієї статті, ч. 4 ст. 394 ГК).

3. Особливості придбання іноземними інвесторами прав на землю закріплені Земельним кодексом України, зокрема, у таких його нормах:

- частині 4 статті 22, відповідно до якої землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам;

- частинах 2 і 3 статті 81, які закріплюють можливість для іноземних громадян та осіб без громадянства набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності;

Відповідно до Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування (ч. 1 ст. 6). Водокористувачами в Україні можуть бути, зокрема, іноземні юридичні та фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об'єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об'єктами (ст. 42 Водного кодексу).

Згідно з Лісовим кодексом України усі ліси в Україні є власністю держави (ч. 1 ст. 6). Іноземним юридичним особам і громадянам земельні ділянки лісового фонду можуть передаватися у тимчасове користування відповідно до частини 5 статті 9 Лісового кодексу.

Частина 1 статті 4 Кодексу України про надра встановлює, що надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Користувачами надр можуть бути, зокрема, іноземні юридичні особи і громадяни (ст. 13 Кодексу про надра).

90. Правовой режим иностранных инвестиций

Загальні положення щодо правових режимів, які запроваджуються на території України для іноземних суб'єктів господарської діяльності, закріплені в частині 5 статті 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Національний режим означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується, зокрема, щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Поняття «інвестиційна діяльність» у контексті вислову «національний режим інвестиційної діяльності», , належить тлумачити якнайбільш широко, як таке, що стосується будь-якої господарської діяльності іноземних інвесторів у зв'язку зі здійснюваними інвестиціями. На необхідність саме такого тлумачення вказують положення двосторонніх інвестиційних угод (так, відповідно до п. 11 ст. II Договору між Україною та Сполученими Штатами Америки про заохочення та взаємний захист інвестицій від 4 березня 1994 р., ратифікованого Законом України від 21 жовтня 1994 р., «діяльність, пов'язана з інвестиціями» включає без обмеження таку діяльність, як: а) надання привілеїв або прав згідно з ліцензією; б) доступ до реєстрації ліцензій, дозволів та інших форм затвердження (які в будь-якому випадку повинні бути видані швидко); в) доступ до фінансових установ та кредитних ринків; г) доступ до їх фондів; д) імпорт та встановлення устаткування, необхідного для нормального ведення ділових справ, включаючи, проте без обмеження, офісне устаткування та автомобілі, та експорт будь-якого устаткування та автомобілів таким чином імпортованих; є) розповсюдження комерційної інформації; є) вивчення ринку; ж) призначення торговельних представників, включаючи агентів, консультантів і дистриб'юторів та їх участь у торговельних виставках та заходах з просування товарів на ринок; з) маркетинг товарів та послуг, у тому числі й через системи внутрішнього розподілення, та маркетинг шляхом рекламування і прямих контактів з особами та компаніями; і) доступ до комунальних та громадських послуг, приміщень, що здаються в оренду на комерційній основі за недискримінаційними цінами, якщо ці ціни встановлені або контролюються Урядом; к) доступ до сировинних матеріалів, ресурсів та послуг усіх видів за недискримінаційними цінами, якщо ціни встановлені або контролюються Урядом).

Винятки з національного режиму інвестиційної діяльності з метою охорони публічних інтересів можуть встановлюватися: ГК, іншими законами (див. коментар до ч. 4 цієї статті) та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (так, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. З Угоди між Урядом України та Урядом Чеської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій [435] принцип національного режиму не застосовуватиметься до набуття прав власності на землю та участі в приватизації).

91. Гарантии и защита прав иностранных инвесторов

Гарантії для іноземних інвесторів являють собою систему спеціальних господарсько-правових норм, покликаних забезпечити стабільність правового режиму іноземного інвестування та частково компенсувати інвестиційний ризик. Коментованою частиною даної статті, а також розділом IIЗакону України «Про режим іноземного інвестування» встановлені такі гарантії для іноземних інвесторів:

- гарантії у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції (див. коментар до ч. 2 цієї статті);

- гарантії щодо примусового вилучення іноземних інвестицій, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб. Поняття «примусове вилучення» (синонім - експропріація) у спеціальній літературі та міжнародно-правових документах тлумачать широко. Так, Сеульська конвенція 1985 р. про заснування багатостороннього агентства з гарантій інвестицій (пп. II п. «а» ст. 11) під експропріацією або аналогічними заходами розуміє будь-яку законодавчу дію або адміністративну дію чи бездіяльність, що виходить від приймаючої держави, у результаті якої інвестор позбавляється права власності щодо свого капіталовкладення, контролю над ним або суттєвого доходу від такого капіталовкладення, за винятком загальнозастосовних заходів недискримінаційного характеру, які звичайно вживаються державами з метою регулювання економічної діяльності на своїй території. Абзац 1 частини 2 статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» видами примусових вилучень називає націоналізацію, реквізицію та заходи, тотожні за наслідками. До останніх, які у спеціальній літературі отримали назву непрямої або «повзучої» націоналізації, можна віднести блокування банківських рахунків, заборону переказування іноземної валюти за кордон, надмірне чи багаторазове оподаткування тощо. Примусові вилучення іноземних капіталовкладень становлять суверенне право держави та є правомірними з точки зору міжнародного права. Право держави на примусові вилучення визнане у ряді міжнародно-правових документів: у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, у Керівних вказівках Світового Банку з регулювання прямих іноземних інвестицій 1992 року тощо. За змістом укладених Україною двосторонніх інвестиційних угод примусові вилучення є правомірними, якщо вони: а) здійснюються в публічних інтересах; б) не є дискримінаційними та застосовуються в установленому законом порядку; в) супроводжуються виплатою компенсації. Примусові вилучення, які не відповідають зазначеним умовам, належать до незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;

- компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Правомірні вилучення іноземних інвестицій породжують зобов'язання виплати компенсації, тоді як незаконні дії органів влади та їх посадових осіб, у тому числі незаконні вилучення, породжують зобов'язання відшкодування збитків. Частина 6 коментованої статті вживає вислів «компенсація, яка виплачується в порядку відшкодування збитків», що дає підстави розрізняти власне компенсацію (відшкодування вартості правомірно вилучених інвестицій) та компенсацію (відшкодування) збитків (див. також коментар до ч. 5-7 цієї статті);

- гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності (див. коментар до ст. 399 ГК);

- гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій (див. коментар до ст. 398 ГК);

- інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності, закріплені, зокрема, в: абзаці 2 частини 1 статті 18 Закону «Про інвестиційну діяльність» (гарантія збереження чинності умов договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством, крім податкового, митного та валютного, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору); статті 27 Закону «Про угоди про розподіл продукції» (гарантії від змін в законодавстві для сторін угоди про розподіл продукції); статті 4 Закону «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» [457] (гарантії від змін у законодавстві для підприємств по виробництву автомобілів, автобусів і комплектуючих виробів до них, які мають інвестицію (у тому числі іноземну) виключно в грошовій формі, що зареєстрована в установленому законодавством порядку та становить за офіційним валютним курсом НБУ на день внесення такої інвестиції до статутного фонду зазначеного підприємства суму, еквівалентну: не менше 150 мільйонам доларів США - при виробництві легкових автомобілів; не менше 30 мільйонам доларів США — при виробництві вантажних автомобілів і автобусів; не менше 10 мільйонам доларів США - при виробництві комплектуючих виробів до автомобілів і автобусів); частині 1 статті 25 Закону «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» [133] (гарантія збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності СЕЗ при її ліквідації) тощо. Частина 1 статті 8 Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлює, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі IIзазначеного Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, передбачені цим Законом. Відповідно до статті 3 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» [482], спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Згаданий Закон не поширюється на правовідносини, визначені Законом «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні», що визначає ширшу дію гарантії, закріпленої в статті 4 останнього Закону (див. коментар до ч. 1 цієї статті).

Іноземні інвестори мають право вимагати відшкодування збитків, завданих їм незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Збитки іноземних інвесторів повинні бути відшкодовані за поточними ринковими цінами або на основі обґрунтованих оцінок, підтверджених незалежним аудитором (аудиторською організацією). Компенсація, яка виплачується іноземному інвестору в порядку відшкодування збитків, повинна бути адекватною, ефективною та визначеною на момент виконання рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації за цим рішенням має бути негайно виплачена у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до валютного законодавства. Законом може бути передбачено нарахування відсотків на суму компенсації. Компенсація збитків іноземним інвесторам здійснюється в порядку, встановленому законом.


92. Финансовая деятельность субьектов хозяйствавания

Фінанси суб'єктів господарювання - це самостійна ланка національної фінансово-кредитної системи, що характеризується індивідуальним кругообігом коштів. Фінанси суб'єктів господарювання забезпечують покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання суб'єктами господарювання прибутку. Частина 2 ст. 333 визначає елементи фінансової діяльності суб'єктів господарювання, що включає: а) грошове та інше фінансове посередництво, б) страхування, в) допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування.

Значна частина цих елементів (видів) фінансової діяльності суб'єктів господарювання є фінансовими послугами - операціями з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Одним із видів фінансової діяльності є фінансове посередництво — діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством.

Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями. У чинному законодавстві щодо цих суб'єктів господарювання вживається термін «фінансова установа». Під фінансовою установою розуміється юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»). Страхування у сфері господарювання як вид фінансової діяльності - це діяльність, спрямована на покриття довгострокових та короткострокових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання. Більш повне визначення поняття страхування наведене в частині 1 статті 352 ГК: страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (див. коментар до ст. 352 ГК).

Види:

а) недержавне управління фінансовими ринками здійснюється об'єднаннями фінансових установ. Останні мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Правовий статус, види, порядок створення, правовий режим функціонування та припинення діяльності об'єднань визначається згідно з законами України. Об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулюючої організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведеться державними органами з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції (ст. 16 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»).

Компетенція окремих видів об'єднань фінансових установ визначається, зокрема, статтею 18 Закону України «Про аудиторську діяльність» [60], статтею 13 Закону України «Про страхування» [459], статтею 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [100], статтею 13 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [61];

б) біржові операції з фондовими цінностями здійснюються на фондовій біржі - організації, яка створюється без мети отримання прибутку та займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних (див. коментар до ст. 360 ГК);

в) інші види діяльності - посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків тощо - здійснюються компетентними суб'єктами господарювання відповідно до законодавства.

93. Понятие кредита и кредитных правоотношений

Відповідно до частини 1 ст. 347 ГКУ, статті 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» та Положення про кредитування суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

оплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит - це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит - це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит- це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

2. Кредити, які надаються банками, поділяються: за строками користування на:

а) короткострокові - до одного року. Можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові - до 3 років. Можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки. Можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, іншими фінансовими установами);

в) з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

94. Банковская система Украины и ее правовое регулирование

Банковская система – совокупность разных видов банков и банковских институтов, с помощью которых осуществляется мобилизация средств и предоставляются клиентуре различные услуги по приему вкладов и предоставлению кредитов

Условия банковской системы:

1. В стране должно быть достаточное количество банков и кредитных учреждений.

2. Должен функционировать Центральный Банк.

3. Вместе с Центральным Банком должны действовать различные коммерческие банки.

4. В стране действуют банки и кредитные учреждения, которые способствую накоплению капитала.

5. Банковская система Украины является двухуровневой.

Банковская система Украины состоит из НБУ (центральный банк государства, основной функцией которого является обеспечение стабильности денежной единицы Украины), государственных банков, созданных по решению КМУ на основе государственной собственности, негосударственных банков, созданных субъектами хозяйствования.

Банки – это финансовые учреждения, функциями которых является привлечение во вклады денежных средств граждан и юр.лиц и размещение указанных средств от своего имени на собственный риск, открытие и ведение банковских счетов граждан и юр.лиц.

Они являются юр.лицами, могут функционировать как универсальные или специальные – сберегательные, ипотечные, расчетные и т.д.

Должностным лицам запрещается участие в органах управления банков, если иное не предусмотрено законом.

Банковская деятельность регулируется:

1. Конституцией Украины ст.ст. 99, 100

2. З У «О НБУ», от 20.05.1991 г.

3. ЗУ «О банках и банковской деятельности»

4. Постановление ВРУ «Об упорядочивании оплаты коммерческими банками за осуществление платежей» от 24.12.1993 г.

5. Постановление ВРУ «О нормативах оборота платежных документов в Украине» от 25.06.1993 г.

6. Указ Президента Украины «О кредитных обществах» от 22.06.1999 г.

7. Нормативные акты министерств, гос. комитетов и НБУ и т.д.

Роль банковской системы в регулировании экономических отношений государства раскрывается в ее главных направлениях:

- Осуществление контроля за динамикой денежной массы;

- Закрепление финансовой стабилизации и укреплением покупательской способности национальной денежной единицы через дальнейшее сдерживание темпов инфляции;

- Осуществление контроля за динамикой денежной массы;

- Обеспечение покупательской способности национальной валюты;

- Поддержка (краткосрочной) ликвидности коммерческих банков НБУ;

- Стимулирование процесса увеличения вкладов населения в банковскую систему путем повышения гарантии их возвращения;

- Увеличение кредитной активности коммерческих банков;

- Покрытие дефицита государственного бюджета за счет неэмиссионных источников финансирования;

- Повышение внешней и внутренней стабильности гривны;

- Текущее регулирование системы валютных ограничений и экономических нормативов;

- Обеспечение нормального функционирования национальной валютной системы;

- Способствование сотрудничеству с международными финансовыми организациями и получение инвестиций.

95. Правовой статус НБУ

НБУ - центральный банк государства, основной функцией которого является обеспечение стабильности денежной единицы. Является единственным эмиссионным центром и как публичное участие государства пользуется монопольным правом денежной эмиссии на территории государства, выступает своеобразным центром управления банковской системы.

Критерии НБУ:

- зависимость центрального банка от иных органов государства; - наличие финансовых отношений между правительством и банком;

- процедура назначения председателя, головы и членов руководящих органов;

- определенный срок полномочий головы и руководящих органов.

Не допускается вмешательство органов законодательной и исполнительной власти или их должностных лиц в исполнение функций и полномочий в Совет НБУ или правление, кроме случаев определенных законом.

В систему НБУ входят:

- центральный аппарат;

- филиалы (территориальные управления);

- расчетные палаты;

- банкнотно-монетный двор;

- фабрика банковской бумаги;

- гос. сокровищница Украины;

- ценностное хранилище;

- специализированные предприятия;

- банковские учебные заведения;

- иные подразделения, необходимые для работы.

Выполняет операции – предоставление кредитов коммерческим банкам и финансово-кредитным учреждениям; осуществление дисконтных операций с векселями и чеками; купля-продажа на вторичном рынке ценных бумаг.

Ограничения: не может быть акционером; организация НБУ на основе гос.собственности; осуществление деятельности без получения доходов; уставной фонд может быть изменен решением совета НБУ; запрещается осуществлять торговую, производственную, страховую деятельность, не соответствующую его функциям.

Функционирующие органы НБУ:

-председатель-срок полномочий 5 лет, не более 2х раз;

-Совет НБУ – его члены назначаются ВРУ, срок-7 лет;

-правление НБУ – члены руководящих органов являются постоянными сотрудниками НБУ и не могут занимать иных гос.должностей и заниматься предпринимательской деятельностью.

96. Виды банков в Украине

1.НБУ.

2. Государственным является банк, созданный по решению КМУ на основе госсобственности. Устав гос. банка утверждается постановление КМУ. Наименование банка должно содержать слово «государственный». Гос-во осуществляет полномочия владельца относительно акций (паев), принадлежащих ему в уставном фонде гос. банка.

При принятии решения о частичном или полном отчуждении гос- вом принадлежащих ему акций гос. банка, этот банк утрачивает статус гос- венного.

3. Кооперативные банки – это банк, созданный субъектами хозяйствования, другими лицами по принципам территориальности на основе добровольного членства и объединения паевых взносов для совместной денежно- кредитной деятельности.

Виды:

- местные;

- центральные.

Уставной фонд делится на паи. Каждый участник независимо от его участия в уставном фонде банка имеет право одного голоса.


97. Кредитный договор: заключение и форма

Определяется ГКУ как договор, по которому банк или иное финансовое учреждение (кредитодатель) обязуется предоставить денежные средства (кредит) заемщику в размере и на условиях, установленных в договоре , а заемщик обязуется вернуть кредит и уплатить %-ты.

К правоотношениям применяются положения, регулирующие правоотношения по договору займа, если иное не установлено законодательством и не вытекает из сути кредитного договора.

Кредитный договор должен быть заключен в письменной форме как путем составления одного документа, подписанного кредитором и заемщиком, так и путем обмена письмами, телеграммами, телефонограммами, подписанными направляющей их стороной. Несоблюдение письменной формы влечет за собой признание кредитного договора недействительным. Такой договор считается ничтожным.

Характеристика договора – консенсуальным, двусторонний, возмездный.

В содержание договора включаются существенные и дополнительные условия. Существенными являются те, без достижения соглашения по которым договор не может считаться заключенным – ХКУ относит цель, сумму и срок кредита, условия и порядок его выдачи и погашения, виды обеспечения обязательств заемщика, %-ные ставки, порядок платы за кредит, обязанности, права и ответственность сторон по выдаче и погашению кредита.

Дополнительные условия договора могут предусматривать обязанности заемщика предоставлять свои финансовые документы в оговоренные сроки соблядение правил банковского контроля.


98. Субъекты и объекты кредитного правоотношения

Правовые основы предоставления, использования и возврата кредита и регулирование взаимоотношений между субъектами, возникающих в процессе кредитования, регулирует Положение НБУ «О кредитовании». В этом акте кредитная операция определяется как договор о предоставлении кредита, который сопровождается записями по банковским счетам, с соответствующим отражением в балансах кредитора и заемщика.

Субъектами кредитных правоотношений являются кредитор и заемщик. Кредитор – субъект кредитных отношений, который предоставляет кредит другому субъекту хозяйственной деятельности во временное пользование. Заемщик – субъект кредитных отношений, который получил во временное пользование денежные средства на условиях возвратности, платности и срочности.

Кредит – средства и материальные ценности, которые предоставляются резидентами и нерезидентами в пользование юридическим и физическим лицам на определенный срок и под %.

99. Банковские операции

Банковские операции – операции банков по привлечению денежных средств и их размещению, выпуска в обращение и изъятие из него, осуществление расчетов и т.п.

1. Принятие вкладов от юридических и физических лиц.

2. Открытие и ведение текущих счетов клиентов и банков-корреспондентов.

3. Размещение привлеченных средств от своего имени, на собственных условиях.

4. Операции с валютными ценностями.

5. Эмиссию собственных ценных бумаг.

6. Лизинг.

7. Выпуск, куплю, продажу и обслуживание чеков, векселей.

Активні операції банків — це операції, за допомогою яких банки розміщають власний і залучений капітал. До них належать кредитні, касові, акцептні операції, операції із цінними паперами, договори з нерухомістю. Найважливішим з них є кредитні і касові — на їх частку припадає близько 75% балансу.

Змістом пасивних операцій є формування ресурсів з метою акумуляції засобів для наступного фінансування активних операцій. Найважливіший вид пасивних операцій — депозитні операції, тобто всі термінові і безтермінові вклади клієнтів. Іншими видами пасивних операцій є ощадні вклади й емісія банківських та іпотечних облігацій.

Державний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

• надає кредити комерційним банкам;

• здійснює дисконтні операції з векселями і чеками;

• купує і продає на вторинному ринку цінні папери;

• відкриває власні кореспондентські і металеві рахунки в закордонних банках та веде рахунки банків-кореспондентів;

• купує і продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

• зберігає банківські метали, а також купує і продає банківські, дорогоцінні метали і камені й інші коштовності на внутрішньому та зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

• розміщує і виконує операції із золотовалютними резервами України;

• веде Державне казначейство України без оплати і нарахування відсотків;

• виконує операції з обслуговування державного боргу;

• веде особисті рахунки працівників ДБУ;

• веде рахунки міжнародних організацій


100. Форма и виды кредитов

Кредит — капітал, що позичається, тобто надається кредитором у тимчасове користування позичальникові на умовах платності, зворотності і цільового використання.

Кредит — це довіра або рух позичкового капіталу в грошовій формі, наданий у позичку його власником за умови повернення у визначений термін зі сплатою відсотка.

Розвиток і удосконалення кредитних відносин призвели до виникнення різних форм і видів кредиту.

Державний кредит — це сфера грошових відносин, що виникають між державою як позичальком і фізичними і юридичними особами як кредиторами в зв'язку зі створенням, розподілом і використанням централізованого фонду коштів.

В основі державного кредиту лежать урегульовані правовими нормами відносини із залучення вільних коштів населення на основі їхньої зворотності, добровільності, а також залучення вільних коштів підприємств, організацій на добровільних засадах. Державний кредит надається в таких формах:

1) державні позики;

2) грошові зобов'язання держави;

3) внески населення в Ощадбанки України;

4) залучення вільних коштів організацій, підприємств, кооперативів, громадських організацій, підприємницьких і комерційних структур.

Банківський кредит надається банками у формі грошових позичок підприємцям і населенню. Кредитором тут є банк. Позички можуть бути гарантовані, тобто забезпечені заставою, і негарантовані. Заставою можуть бути нерухомість, цінні папери, золоті вироби, коштовності й ін. Незабезпечена позичка — це позичка без застави. Також позичка може бути видана під гарантовану заставу, коли треті особи — банки, страхові компанії дають поручительства за кредит.

Комерційний кредит — це кредит, наданий суб'єктами господарської діяльності один одному, у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Знаряддям комерційного кредиту є вексель (різновид цінних паперів). Вексель — це особливий вид письмового боргового зобов'язання, що дає його власникові право сплати позначеної в ньому суми після закінчення визначеного терміну. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути виконувані роботи, послуги, товари, на які дається кредитором позичальникові відстрочка платежу.

Споживчий кредит надає громадянам і населенню позички на придбання товарів тривалого користування з відстрочкою платежу. Позички ці погашаються вроздріб, на виплат. Термін кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років із дня його надання. Фізичні особи погашають кредит шляхом перерахування засобів з особистого внеску, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Національний банк може надавати комерційним банкам ломбардний кредит під забезпечення державних цінних паперів, випущених Міністерством фінансів України. Список цінних паперів затверджується Правлінням НБУ і доводиться до комерційних банків на термін, що не перевищує тридцяти днів. Він надається за ломбардною процентною ставкою, яка встановлюється Правлінням НБУ залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку.

Лізинговий кредит передбачає здачу в довгострокову оренду майна (машин, устаткування, транспорту, обчислювальної техніки, будинків, споруд та інше) і супроводжується висновком лізингового договору. Лізинг — це майновий кредит, де лізингодавець є кредитором, власником, що здає майно в оренду, а лізинговий орендар — користувачем, що взяв у оренду згідно з договором майно на певний строк. До суб'єктів лізингу також належать підприємства, організації, комерційні структури, фірми, що здійснюють виробництво і реалізацію товарів.

Міжнародний кредит надається різним державам, міжнародним кредитно-фінансовим інститутам, фірмам у грошовій і товарній формі.

Іпотечний кредит надається під заставу нерухомого майна. Кредиторами є іпотечні банки, спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки, позичальниками — юридичні і фізичні особи, що мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів.

Види банківського кредиту. Кредити, які надаються банками, поділяються:

- за строками користування

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років,

в) довгострокові - понад 3 років.

Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше;

- за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

- за ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

- за методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

- за строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д)після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу)

101. Правовое регулирование страхования в сфере хозяйствования

Страхование - это деятельность специально уполномоченных государственных организаций и субъектов хозяйствования (страхователей), связанная с предоставлением страховых услуг юридическим лицам или гражданам (страхователям) относительно защиты их имущественных интересов в случае наступления определенных законом или договором страхование событий (страховых случаев), за счет денежных фондов, которые формируются путем уплаты страхователями страховых платежей.

Страхование может осуществляться на основе договора между страхователем и страхователем (добровольное страхование) или на основе закона (обязательное страхование). Субъекты хозяйствования с целью страховой защиты их имущественных интересов могут создавать общества взаимного страхования в порядке и на условиях, определенных законодательством.

Субъекты хозяйствования - страхователи осуществляют страховую деятельность при условии получения лицензии на право проведения определенного вида страхование. Страхователь имеет право заниматься лишь теми видами страхования, которые определенные в лицензии.

Предметом непосредственной деятельности страхователя может быть лишь страхование, перестраховка и финансовая деятельность, связанная с формированием, размещением страховых резервов и управлением ними. Допускается осуществление указанных видов деятельности в виде предоставления услуг для других страхователей по договорам об общей деятельности.

3. Страхователями в Хоз Кодексе определяются участники хозяйственных отношений, которые заключило договоры страхования со страхователями или есть страхователями соответственно закону.

102. Договор страхования

По договору страхования страхователь обязуется в случае наступления страхового случая осуществить страховую выплату страхователю или другому лицу, определенной страхователем в договоре страхования, а страхователь обязуется платить страховые платежи в определенные сроки и выполнять другие условия договора.

Орган государственной власти, уполномоченный осуществлять надзор за страховой деятельностью, имеет право соответственно закону устанавливать дополнительные требования к договорам страхования.

При заключении договора страхование страхователь имеет право требовать у страхователя справку про его финансовое состояние, подтвержденную аудитором (аудиторской организацией).

Заключение договора страхование может заверяться страховым свидетельством (полисом, сертификатом), что есть формой договора страхование.

Законодательство о страховании в сфере хозяйствования

Объекты страхования, виды обязательного страхования, а также общие условия осуществления страхование, требования к договорам страхования и порядок осуществления государственного надзора за страховой деятельностью определяются Гражданским кодексом Украины (435-15), законом о страховании (85/96-ВР), другими законодательными актами.

103. Посредничество, связанное с выпуском и оборотом ценных бумаг

Посреднической деятельностью в сфере выпуска и оборота ценных бумаг есть предпринимательская деятельность субъектов хозяйствование (далее - торговцы ценными бумагами), для которых операции с ценными бумагами составляют исключительный вид их деятельности или которым такая деятельность разрешена законом.

Торговцы ценными бумагами имеют право осуществлять такие виды посреднической деятельности:

- выполнение по доверенности, от лица и за счет эмитента обязанностей по организации подписки на ценные бумаги или их реализации другим способом;

- куплю-продажу ценных бумаг, которая осуществляется торговцем ценными бумагами от своего имени, по доверенности и за счет другого лица;

- куплю-продажу ценных бумаг, которая осуществляется торговцем ценными бумагами от своего имени и за свой счет.

Законом могут предполагаться также другие виды посреднической деятельности с ценными бумагами (деятельность из управления ценными бумагами и т.п.).

Лицензирование посреднической деятельности в сфере выпуска и оборота ценных бумаг

Осуществление посреднической деятельности в сфере выпуска и оборота ценных бумаг допускается на основе лицензии, которая выдается в порядке, установленному законодательством.

Субъекты исключительной посреднической деятельности в сфере выпуска и оборота ценных бумаг могут осуществлять отдельные виды деятельности, связанные с оборотом ценных бумаг (предоставление консультаций собственникам ценных бумаг и т.п.).

Условия, за которые не допускается осуществление посреднической деятельности в сфере выпуска и оборота ценных бумаг

Лицензию на осуществление любого вида посреднической деятельности в сфере выпуска и оборота ценных бумаг не может получить торговец ценными бумагами, которые непосредственно или косвенно владеет имуществом другого торговца ценными бумагами, стоимость которой превышает размер, установленный законом.

Торговец ценными бумагами, которые имеет лицензию на осуществление любого вида посреднической деятельности в сфере выпуска и оборота ценных бумаг, не может непосредственно или косвенно владеть имуществом другого торговца ценными бумагами, стоимость которой превышает размер, установленный законом.

Торговец ценными бумагами не может осуществлять торговлю:

- ценными бумагами собственного выпуска;

- акциями того эмитента, у которого он непосредственно или косвенно владеет имуществом в размере свыше пяти процентов уставного фонда.


104. Понятие и содержание договора коммерческой концессии

По договору коммерческой концессии одна сторона (правоволоділець) обязуется предоставить второй стороне (пользователю) на срок или без определения срока право использования в предпринимательской деятельности пользователя комплекса прав, надлежащих правоволодільцеві, а пользователь обязуется придерживаться условий использования предоставленных нему прав и уплатить правоволодільцеві обусловленную договором вознаграждение.

Договор коммерческой концессии предусматривает использование комплекса предоставленных пользователю прав, деловой репутации и коммерческого опыта правоволодільця в определенном объеме, с указанием или без указания территории использование относительно определенной сферы предпринимательской деятельности.

Договор коммерческой концессии должен быть заключен в письменной форме в виде единого документа. Несоблюдение этого требования тянет за собою недействительность договора.

Договор коммерческой концессии подлежит государственной регистрации органом, который осуществил регистрацию субъекта хозяйствование, которое выступает по договору как правоволоділець. Если правоволоділець зарегистрированный как субъект хозяйствования не в Украине, регистрация договора коммерческой концессии осуществляется органом, который зарегистрировал субъекта хозяйствования, которое есть пользователем.

В отношениях с третьими лицами стороны договора коммерческой концессии имеют право ссылаться на договор лишь со дня его государственной регистрации. Отсутствие регистрации договора лишает стороны права в случае спора ссылаться на настоящий договор.

Другие требования относительно заключения договора коммерческой концессии устанавливаются законом.

Договором коммерческой концессии может быть предусмотрено право пользователя разрешать другим лицам пользования предоставленным нему комплексом прав или частицей этого комплекса прав на условиях коммерческой субконцесії, согласованных ним из правоволодільцем или определенных в договоре коммерческой концессии.

Если договор коммерческой концессии признан недействительным, недействительной также заключенные на его основе договоры коммерческой субконцесії.

105. Понятие и виды внешнеэкономической деятельности

Понятие внешнеэкономической деятельности

Внешнеэкономической деятельностью субъектов хозяйствование есть хозяйственная деятельность, которая в процессе ее осуществления требует пересечение таможенной границы Украины имуществом, указанным в части первой статье 139 Хоз Кодекса, и/или рабочей силой.

Внешнеэкономическая деятельность ведется на принципах свободы ее субъектов добровольно вступать в внешнеэкономическое отношение, осуществлять их в любых формах, не запрещенных законом, и равенства перед законом всех субъектов внешнеэкономической деятельности.

Общие условия и порядок осуществления внешнеэкономической деятельности субъектами хозяйствование определяются этим Кодексом, законом о внешнеэкономической деятельности (959-12) и другими нормативно-правовыми актами.

Виды внешнеэкономической деятельности и внешнеэкономические операции

Все субъекты внешнеэкономической деятельности имеют право на осуществление любых видов внешнеэкономической деятельности и внешнеэкономических операций, если другое не установлен законом.

Виды внешнеэкономической деятельности, перечень внешнеэкономических операций, которые осуществляются на территории Украины, условия и порядок их осуществления субъектами внешнеэкономической деятельности, а также перечень товаров (работ, услуг), запрещенных для экспорта и импорта, определяются законом.

106. Государственное регулирование внешнеэкономической деятельности

Государственное регулирование внешнеэкономической деятельности направляется на защиту экономических интересов Украины, прав и законных интересов субъектов внешнеэкономической деятельности, создание равных условий для развития всех видов предпринимательства в сфере внешнеэкономического отношения и использования субъектами внешнеэкономической деятельности доходов и инвестиций, поощрение конкуренции и ограничение монополизма субъектов хозяйствование в сфере внешнеэкономической деятельности. Органы государственной власти, органы местного самоуправления не имеют права вмешиваться в оперативную деятельность субъектов внешнеэкономической деятельности, кроме случаев, предусмотренных законом.

107. Субъекты внешнеэкономической деятельности

Субъектами внешнеэкономической деятельности есть:

- субъекты хозяйствования, указанные в пунктах 1, 2 части второй статьи :господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.)подразделы (структурные единицы) иностранных субъектов хозяйствования, которые не являются юридическими лицами за законодательством Украины (филиала, отделение и т.п.), но имеют постоянное местонахождение на территории Украины и зарегистрированные в порядке, установленному законом.

Во внешнеэкономической деятельности могут принимать участие также внешнеэкономические организации, которые имеют статус юридического лица, образованные в Украине соответственно закону органами государственной власти или органами местного самоуправления.

Государство гарантирует одинаковая защита всех субъектов внешнеэкономической деятельности.

108. Лицензирование и квотирование внешнеэкономических операций

Одним из методов нетарифного регулирования являются количественные ограничения – административная форма нетарифного государственного регулирования торгового оборота, которая определяет количество и номенклатуру товаров, разрешенных к экспорту или импорту. Два основных средства количественных ограничений экспорта и импорта – это квотирование и лицензирование, представляющие собой ограничения на определенный срок количества, объема или стоимости импортированных (экспортированных) товаров и состоящие в получении соответствующего разрешительного государственного документа (лицензии).

Лицензирование – это регулирование ВЭД через разрешительный пакет документов, выдающийся государственными органами на право экспорта (импорта) товара в определенных количествах на определенный промежуток времени.

Квотирование – это установление режима выдачи индивидуальных лицензий на экспорт (импорт) товара в пределах установленной квоты.

В соответствии со ст. 16 Закона Украины "О ВЭД" лицензирование и квотирование экспорта и импорта вводится в Украине самостоятельно при наличии следующих обстоятельств:

- в случае резкого ухудшения расчетного баланса Украины, если его отрицательное сальдо на соответствующую дату превышает 25 процентов от общей суммы валютных требований Украины;

- в случае достижения установленного Верховной Радой Украины уровня внешней задолженности;

- в случае значительного нарушения равновесия по определенным товарам на внутреннем рынке Украины, (в особенности по сельскохозяйственной продукции, продуктам рыболовства, продукции пищевой промышленности и промышленным товарам народного потребления первой необходимости);

- при необходимости применения мер в ответ на дискриминационные действия других государств;

- при нарушении субъектом ВЭД правовых норм этой деятельности, установленных Законом Украины «О ВЭД» (в данном случае режим лицензирование вводится как санкция);

- в соответствие с международными договорами, которые заключает Украина.

Решение об установлении режима лицензирования и квотирования экспорта (импорта) ежегодно принимается Кабинетом Министров с определением списка товаров, которые подпадают под режим лицензирования и квотирования. По каждому виду товара может устанавливаться только один вид лицензии и квоты.

Лицензия Минэкономики является основанием для таможенного оформления партии товаров, подлежащих лицензированию или квотированию в Украине.

109. Понятие и содержание внешнеэкономических договоров

Внешнеэкономическая деятельность опосредствуется внешнеэкономическими договорами (контрактами). Внешнеэкономический договор (контракт) - материально оформленное соглашение двух или более субъектов внешнеэкономической деятельности и их иностранных контрагентов, направленное на установление, изменение или прекращение их взаимных прав и обязанностей во внешнеэкономической деятельности (ст.1 Закона Украины «О внешнеэкономической деятельности»).

Согласно ч.1 ст.6 Закона «О внешнеэкономической деятельности», субъекты, которые являются сторонами внешнеэкономического договора (контракта), должны быть способны к заключению договора (контракта) в соответствии с Законом «О внешнеэкономической деятельности» и другими законами Украины. Внешнеэкономический договор (контракт) заключается в соответствии с Законом Украины «О внешнеэкономической деятельности» и иными законами Украины с учетом международных договоров Украины. Субъекты предпринимательской деятельности при составлении текста договора (контракта) имеют право использовать известные международные обычаи, рекомендации международных органов и организаций, если это не запрещено прямо и в исключительной форме Законом Украины «Внешнеэкономической деятельности» и иными Законами Украины.

Для подписания внешнеэкономического договора (контракта) субъекту внешнеэкономической деятельности не нужно разрешение какого-либо органа государственной власти, управления или вышестоящей организации, за исключением случаев, предусмотренных законами Украины.

Субъекты внешнеэкономической деятельности имеют право заключать любые виды внешнеэкономических договоров (контрактов), кроме тех, которые прямо и в исключительной форме запрещены законами Украины.

Права и обязанности сторон внешнеэкономических договоров (контрактов) определяются правом места ее заключения, если стороны не согласовали иное. Место заключения соглашения определяется законами Украины.

Ст.6 Закона Украины «О внешнеэкономической деятельности», регламентирующая форму заключения внешнеэкономического договора, изложена в новой редакции 21.10.99 г., где этот порядок упрощен. Внешнеэкономический договор (контракт) заключается субъектом внешнеэкономической деятельности или его представителем в простой письменной форме, если иное не предусмотрено международным договором Украины или законом. Полномочие представителя на заключение внешнеэкономического

договора (контракта) может вытекать из доверенности, уставных документов, договоров и иных оснований, которые не противоречат Закону «О внешнеэкономической деятельности». Действия, которые осуществляются от имени иностранного субъекта внешнеэкономической деятельности субъектом внешнеэкономической деятельности Украины, уполномоченным на это надлежащим образом, считаются действиями этого иностранного субъекта внешнеэкономической деятельности.

110. Расчёты при осуществлении внешнеэкономической деятельности

Статья 14. Закона Украины «О ВЭД» определяет ведение расчетов и кредитование субъектов внешнеэкономической деятельности.

Все субъекты внешнеэкономической деятельности имеют право:

- самостоятельно определять форму расчетов по внешнеэкономическим операциям среди тех, которые не противоречат законам Украины и соответствуют международным правилам;

- непосредственно брать и предоставлять коммерческие кредиты за счет собственных денежных средств в действующей на территории Украины валюте и в иностранной валюте как в пределах, так и за пределами Украины, самостоятельно принимать решение в указанных вопросах;

- свободно избирать банковско-кредитные учреждения, которые будут вести их валютные счета и расчеты с иностранными субъектами хозяйственной деятельности, пользоваться их услугами, с соблюдением при этом требований действующих законов Украины.

Расчетное и кредитное обслуживание субъектов внешнеэкономической деятельности осуществляется на территории Украины банком для внешнеэкономической деятельности Украины и уполномоченными коммерческими банковскими и кредитными учреждениями, а также иностранными и международными банками, зарегистрированными в установленном порядке на территории Украины.

Кредитование внешнеэкономических операций в действующей на территории Украины валюте и в иностранной валюте осуществляется на основе договоренности и на условиях, согласованных между кредиторами и получателями кредитов в кредитных соглашениях (договорах).

Расчетные кредиты банков, которые выдаются субъектам внешнеэкономической деятельности по специальному кредитному (ссудному) счету в действующей на территории Украины валюте для покрытия денежных средств, которые временно изымаются из обращения, обеспечиваются товарно-материальными ценностями, расчетными, транспортными и/или товаросопроводительными документами. Все другие кредиты, кроме расчетных, обеспечиваются имуществом, принадлежащим на праве собственности должнику, и/или его неимущественными правами.

Государственное кредитование субъектов внешнеэкономической деятельности и гарантирование государством коммерческих кредитов, предоставляемых этим субъектам, в Украине осуществляются через банк для внешнеэкономической деятельности Украины и другие уполномоченные банки.

Условия государственного кредитования и гарантирования государством коммерческих кредитов определяются кредитными соглашениями (договорами), которые заключаются между соответствующими субъектами внешнеэкономической деятельности и банком для внешнеэкономической деятельности Украины.

111. Ответственность по внешнеэкономической деятельности

Общие принципы ответственности субъектов внешнеэкономической деятельности.

Украина как государство и все субъекты внешнеэкономической деятельности и иностранные субъекты хозяйственной деятельности несут ответственность за нарушение настоящего или связанных с ним законов Украины и/или своих обязательств, следующих из договоров (контрактов), только на условиях и в порядке, определенных законами Украины.

Украина как государство не несет ответственности за действия субъектов внешнеэкономической деятельности.

Субъекты внешнеэкономической деятельности не несут ответственность за действия Украины как государства.

Если Украина участвует во внешнеэкономической деятельности в качестве субъекта такой деятельности согласно статье 3 настоящего Закона, она несет ответственность на общих и равноправных началах с другими субъектами внешнеэкономической деятельности.

Все дела и вопросы относительно определения ответственности, возникающие при применении настоящего и связанных с ним законов Украины, подсудны судебным органам Украины. Субъекты внешнеэкономической деятельности и иностранные субъекты хозяйственной деятельности имеют право на судебное разбирательство указанных дел и вопросов. (Статья 32 Закона Украины «О ВЭД»).

Виды и формы ответственности во внешнеэкономической деятельности .

В сфере внешнеэкономической деятельности, которая определяется настоящим и связанными с ним законами Украины, могут применяться следующие виды ответственности:

- имущественная ответственность;

- уголовная ответственность.

Имущественная ответственность применяется в форме материального возмещения прямых, косвенных убытков, упущенной выгоды, материального возмещения морального ущерба, а также имущественных санкций.

Если нарушение субъектами внешнеэкономической деятельности или иностранными субъектами хозяйственной деятельности этого или связанных с ним законов Украины привели к возникновению убытков, потере выгоды и/или морального ущерба у других таких субъектов или государства, субъекты, нарушившие закон, несут материальную ответственность в полном объеме.

Уголовная ответственность во внешнеэкономической деятельности вводится только в случаях, предусмотренных уголовным законодательством Украины.

Украина как государство несет имущественную ответственность в полном объеме перед субъектами внешнеэкономической деятельности и иностранными субъектами хозяйственной деятельности за все свои действия, которые противоречат действующим законам Украины и причиняют убытки (прямые, косвенные), моральный ущерб этим субъектам и приводят к потере ими выгоды, а также за другие свои действия, в том числе и регулирующие внешнеэкономическую деятельность и прямо не предусмотренные в Законе, которые причиняют указанные убытки (ущерб) и приводят к потере выгоды, кроме случаев, когда такие действия обусловлены неправомерными действиями указанных субъектов внешнеэкономической деятельности и иностранных субъектов хозяйственной деятельности.

Украина как государство отвечает за действия, указанные в настоящей статье, всем своим имуществом.

Действия государственных органов и официальных служебных лиц этих органов считаются действиями Украины как государства в целом. Государство несет за них ответственность, как указано в настоящей статье.

Любой субъект внешнеэкономической деятельности или иностранный субъект хозяйственной деятельности имеет право предъявить иск к Украине как государству. Указанные иски подсудны судам Украины в соответствии со статьей 39 З.У. «О ВЭД».

112. Особенности правового статуса субъектов хозяйствования с иностранным капиталом

Субъектами хозяйствования признаются участники хозяйственных отношений, которые осуществляют хозяйственную деятельность, реализуя хозяйственную компетенцию (совокупность хозяйственных прав и обязанностей), имеют обособленное имущество и несут ответственность по своим обязательствам в пределах этого имущества, кроме случаев, предусмотренных законодательством. ( Ч.1 ст. 55 Х.К.).

Предприятие с иностранными инвестициями.

На территории Украины предприятия с иностранными инвестициями создаются и действуют в формах, предусмотренных законодательством Украины. (Закон Украины «О режиме иностранного инвестирования в Украине»).

Предприятие, созданное соответственно требованиям Хозяйственно кодекса Украины, в уставном фонде которого не менее чем десять процентов составляет иностранная инвестиция, признается предприятием с иностранными инвестициями. Предприятие получает статус предприятия с иностранными инвестициями со дня зачисления иностранной инвестиции на его баланс.

Иностранной инвестицией являются ценности, которые вкладываются иностранными инвесторами в объекты инвестиционной деятельности соответственно законодательству Украины с целью получения прибыли или достижение социального эффекта.

Иностранные инвестиции могут вкладываться в объекты, инвестирование в которые не запрещены законами Украины.

Предприятия с иностранными инвестициями имеют право быть основателями дочерних предприятий, создавать филиалу и представительства на территории Украины и за ее пределами с соблюдением требований законодательства Украины и законодательства соответствующих государств.

Законом могут быть определенные области хозяйствования и/или территории, в которых устанавливается общий размер участия иностранного инвестора, а также территории, на которые деятельность предприятий с иностранными инвестициями ограничивается или запрещается, исходя из требований обеспечения национальной безопасности.

Правовой статус и порядок деятельности предприятий с иностранными инвестициями определяются Хозяйственным Кодексом , законом о режиме иностранного инвестирования в Украине (93/96-ВР), другими законодательными актами.

113. Понятие и виды специального режима хозяйствования

К основным видам специальных режимов хозяйствования согласно Хозяйственному кодексу Украины относятся:

1.Специальная (свободная) экономическая зона.

Специальной (свободной) экономической зоной считается часть территории Украины, на которой установлен специальный правовой режим хозяйственной деятельности, особый порядок применения и действия законодательства Украины. На территории специальной (свободной) экономической зоны могут вводиться льготные таможенные, налоговые, валютно-финансовые и другие условия предпринимательства отечественных и иностранных инвесторов.

Специальные (свободные) экономические зоны создаются в целях привлечения инвестиций и эффективного их использования, активизации совместно с иностранными инвесторами предпринимательской деятельности с целью увеличения экспорта товаров, поставок на внутренний рынок высококачественной продукции и услуг, внедрения новых технологий, развития инфраструктуры рынка, улучшения использования природных, материальных и трудовых ресурсов, ускорения социально-экономического развития Украины.

На территории Украины могут создаваться специальные (свободные) экономические зоны разных функциональных типов: свободные таможенные зоны и порты, экспортные, транзитные зоны, таможенные склады, технологические парки, технополисы, комплексные производственные зоны, туристско-рекреационные, страховые, банковские и т. п. Отдельные экономические зоны могут сочетать в себе функции, присущие различным типам специальных (свободных) экономических зон, указанных в настоящей статье.

2.Концессия.

Концессия - это предоставление с целью удовлетворения общественных потребностей уполномоченном органом государственной власти или органом местного самоуправления на основании концессионного договора на платной и срочной основе отечественным или иностранным субъектам хозяйствования (концессионерам) права на создание (строительство) и/или управление (эксплуатацию) объектом концессии при условии принятия концессионером на себя соответствующих обязательств, имущественной ответственности и предпринимательского риска.

Сферы хозяйствования, в которых разрешается концессионная деятельность, объекты права государственной или коммунальной собственности, которые могут предоставляться в концессию, а также виды предпринимательской деятельности, которые не разрешается осуществлять на концессионной основе, определяются законом.

3. Другие виды специальных режимов хозяйственной деятельности.

- исключительная (морская) экономическая зона Украины. (Морские районы, внешне прилегающие к территориальному морю Украины, включая районы вокруг принадлежащих ей островов, составляют исключительную (морскую) экономическую зону Украины.

- хозяйственная деятельность на государственной границе Украины;

-хозяйственная деятельность в санитарно-защитных, водоохранных зонах, зонах санитарной охраны и других охранных зонах;

- Специальный режим хозяйствования в отдельных отраслях народного хозяйства;

- хозяйственная деятельности на территории приоритетного развития (в пределах города, района территория, на которой сложились неблагоприятные социально- экономические условия и на которой на основаниях и в порядке, предусмотренных законом, вводится специальный режим инвестиционной деятельности с целью создания новых рабочих мест.

- хозяйственная деятельности в условиях чрезвычайного положения, чрезвычайной экологической ситуации;

- хозяйственная деятельности в условиях военного положения.


114. Развитие законодательства о специальных экономических зонах

Терминология "свободных экономических зон” (СЭЗ) получила широкое распространение в мировой практике в течение последней четверти столетия. В современном виде они возникли в начале 70-х годов в странах юго-восточного азиатского региона. Вскоре эти страны приобрели название “азиатских тигров” благодаря их экономическому прыжку за счет достижения наиболее высоких в мире темпов развития их хозяйств.

Еще 1 января 1970 года, одна из первых в мире, Южная Корея приняла закон об учреждении свободной экономической зоны. С целью привлечения иностранных инвестиций, стимулирования увеличения экспорта, роста занятости, усовершенствования промышленных технологий и, в конечном итоге, ускорения экономического развития страны, этим законом была создана СЭЗ в прибрежных районах Южной Кореи, которая стала одним из лидеров “азиатского чуда”, несколько потускневшего на фоне мирового финансового кризиса последних лет.

Украина имеет весомые предпосылки создания СЭЗ. Если взять хотя бы тот же Крым, то не на севере, где создана СЭЭЗ “Сиваш”, а именно на его юге, то есть на Черноморском побережье Крыма, существуют идеальные условия для создания СЭЗ рекреационного, а иногда и комплексного характера. Уже с начала 1993 г., то есть шесть лет проводится работа по созданию СЭЗ “Севастополь”.

Еще 25 февраля 1993 г. своим распоряжением президент Украины поручил Кабинету Министров к 1 апреля того же года подготовить и представить на рассмотрение Верховного Совета проект Закона Украины “О статусе специальной экономической зоны города Севастополя”. В начале 1994 г. экспертами фирмы “Мейтленд” (Англия и Люксембург) была проведена дополнительная оценка возможности создания СЭЗ “Севастополь” на основе изучения ТЭО ее проекта, разработанного рабочей группой горсовета и местной администрации, и непосредственного осмотра включенных в проект объектов. Было дано положительное заключение о целесообразности реализации проекта. А в соответствующем протоколе рекомендовалось проведение углубленной международной экспертизы для создания международного консорциума с подключением экспертов других “стран ЕС и авторитетных международных органов уровня ООН, ЕБРР и других”.

В марте 1995 г. Президиум Верховного Совета Украины дал положительный ответ на вопрос о создании СЭЗ “Севастополь” и принял постановление о внесении соответствующих предложений на рассмотрение президента. Летом того же года вышло распоряжение уже нового Президента Украины, в котором наряду с подготовкой проекта Комплексной программы стабилизации социально-экономического состояния города Севастополя рассматривались вопросы проведения экономического эксперимента по созданию зоны свободного предпринимательства на его территории.

С 1 января 2004 года вступает в силу Хозяйственный Кодекс Украины, который в 8 разделе, в главе 39 закрепил особенности создания и действия СЭЗ на территории Украины.

116. Понятие ответственности в хозяйственном праве

Ответственность в хозяйственном праве - это комплексный правовой институт, который имеет свой особый предмет регулирования - хозяйственные правонарушения.

Хозяйственное правонарушение - это противоправное действие или бездеятельность субъекта хозяйственных отношений, которое не отвечает требованиям норм хозяйственного права, не согласовывает с юридическими обязанностями указанного субъекта, поднимает субъективные права другого участника отношений или третьих лиц.

Совершение субъектом хозяйственных отношений правонарушения тянет за собой применение к правонарушителю предусмотренной или санкционированной нормами хозяйственного законодательства ответственности. Такой вид ответственности в теории хозяйственного права определяется как хозяйственно-правовая ответственность.

Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат.

В функциональном отношении хозяйственно-правовая ответственность призвана стимулировать надлежащее выполнение хозяйственных и других обязательств. Итак, ее главной целью являются обеспечения правопорядка в сфере экономики (в хозяйственных отношениях).

117. Субъекты ответственности в хозяйственном праве

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушни¬ків господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.

За логікою законодавця, суб'єкт господарювання як учасник відносин у сфері господарювання (юридичні та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності) має особливий правовий статус тому, що він безпосередньо здійснює господарську діяльність. Усім іншим учасникам така ознака не притаманна, хоча їх дії мають той чи інший конкретний зв'язок саме з цією діяльністю. Наприклад, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не визнаються суб'єктами господарювання (ч. 1 ст. 8 Кодексу). Однак вони можуть впливати на здійснення господарської діяльності, якщо наділені відповідною господарською компетенцією.

У сфері господарювання фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, посадові (службові) особи суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, а також органів державної влади та управління, крім господарсько-правової відповідальності за певні правопорушення можуть притягатися до адміністративної та кримінальної (а працівники цих осіб незалежно від наявності у них статусу посадової (службової) особи — до дисциплінарної та матеріальної) відповідальності.

118. Хозяйственно-правовой ответственности присущий особые признаки

С точки зрения формы эта ответственность есть юридической, т.е. представляет собой действие (влияние) кредитора (потерпевшего) на правонарушителя непосредственно или с помощью хоз суда (суда, третейского суда). Юридическая природа такой ответственности состоит в отрицательной оценке поведения правонарушителя со стороны государства и в прямом требовании или санкции закона применить к нему мероприятия материального влияния в виде возмещения убытков, уплаты неустойки, штрафа, пени и т.п.. Общим принципом этой ответственности есть государственная обеспеченность относительно применения предусмотренных договором или законом имущественных санкций. Государство гарантирует применение их благодаря системе специальных и общих правозащитных государственных органов, функцией которых является применения имущественных санкций.

Относительно содержания хозяйственно-правовая ответственность вообще есть материальной и применяется в форме определенной системы имущественных (экономических) санкций, предусмотренных или разрешенных нормами хозяйственного законодательства. Хозяйствующие субъекты как организации могут нести лишь материальные расходы как ответственность (принудительные выплаты, неполучение надлежащих сумм, уменьшение имущества вследствие возмещения убытков и т.ін.). Закон Украины "О предприятиях в Украине" закрепляет принцип полной материальной ответственности хозяйствующих субъектов вплоть до банкротства. Статья 24 указанного Закона предусматривает, что "предприятие несет полную ответственность за соблюдение кредитных договоров и расчетной дисциплины. Предприятие, которое не выполняет своих обязательств по расчетам, может быть объявлено судом банкротом в порядке, установленном Законом Украины "О восстановлении платежеспособности должника или признание его банкротом". Таким образом, высочайшей экономической санкцией согласно законодательству можно считать процессуальное (арбитражное) объявление хозяйствующего субъекта-должника банкротом.

Хозяйственно-правовая ответственность применяется лишь в случае правонарушения, т.е. на таком юридическом основании, как объективные противоправные действия или бездеятельность правонарушителя, и вообще базируется на презумпции его вины.

В функциональном отношении хозяйственно-правовая ответственность призвана стимулировать надлежащее выполнение хозяйственных и других обязательств. Итак, ее главной целью являются обеспечения правопорядка в сфере экономики (в хозяйственных отношениях).

119. Соотношение экономической и правовой ответственности в хозяйственном праве

Господарсько-правові санкції за своєю сутністю є переважно економічно-юридичними. Термін «економічні санкції» означає, що за змістом господарсько-правова відповідальність є економічною. Це — негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання виконання ним зобов'язання.

Залежно від економічного та правового результату, на який вони спрямовані, законодавство розрізняє такі види господарських санкцій:

а) відшкодування збитків, що має на меті поновлення порушеної матеріальної сфери потерпілого від господарського правопорушення.

б) стягнення штрафних санкцій, що є своєрідним покаранням за допущене правопорушення.

в) оперативно-господарські санкції, що виконують запобіжну функцію і мають на меті припинення порушення виконання господарських обов'язків та недопущення або мінімізацію їх негативних наслідків.

· вилучення прибутку (доходу);

· адміністративно-господарський штраф;

· стягнення зборів (обов'язкових платежів);

а також виключно правова відповідальність…

· зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

· застосування антидемпінгових заходів;

· припинення експортно-імпортних операцій;

· застосування індивідуального режиму ліцензування;

· зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

· анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих ви¬дів господарської діяльності;

· обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

· скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання

120. Понятие санкций по хозяйственному праву

Правовим засобом відповідальності (формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері господарювання є господарські санкції.

Господарські санкції — це заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, врезультаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правової відповідальності включає і майнові наслідки застосування санкцій. У свою чергу, господарсько-правова санкція становить собою визначену безпосередньо законом або договоромміру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гранична величина майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосувати до нього кредитор абовідповідний орган (господарський суд, уповноважений державний орган тощо).

Господарсько-правові санкції за своєю сутністю є переважно економічно-юридичними. Термін «економічні санкції» означає, що за змістом господарсько-правова відповідальність є економічною. Це — негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання виконання ним зобов'язання.

Термін «майнові санкції» є юридичним еквівалентом вищенаведеного терміна і означає, що за формою господарсько-правова відповідальність є юридичною відповідальністю. Ця відповідальність застосовується лише у правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.

121. Виды санкций по хозяйственному праву

Залежно від економічного та правового результату, на який вони спрямовані, законодавство розрізняє такі види господарських санкцій:

а) відшкодування збитків, що має на меті поновлення порушеної матеріальної сфери потерпілого від господарського правопорушення.

Традиційно для українського законодавства збитки включають реальну шкоду, тобто понесені потерпілим витрати, втрату або пошкодження майна та неотриманий прибуток. Проте Господарський кодекс, на відміну від Цивільного (ч. 2 ст. 22), не передбачає можливості стягнення витрат, які мають бути понесені потерпілим. Неотриманий прибуток визначається як доходи, котрі міг би отримати потерпілий за звичайних умов, якщо його право не було б порушено;

б) стягнення штрафних санкцій, що є своєрідним покаранням за допущене правопорушення.

Розмір штрафних санкцій визначається у твердій сумі або у відсотках до вартості продукції, робіт, послуг і передбачається, переважно, договором. Разом з тим спеціальне законодавство, що регулює окремі види зобов'язань, може імперативно встановлювати розмір штрафів за певні порушення. Так, наприклад, транспортними статутами передбачені розміри штрафів за прострочення доставки вантажів, які не можуть бути змінені за згодою сторін. Штраф, на відміну від пені, нараховується та стягується одноразово;

в) оперативно-господарські санкції, що виконують запобіжну функцію і мають на меті припинення порушення виконання господарських обов'язків та недопущення або мінімізацію їх негативних наслідків.

Цей вид санкцій є легальним способом самозахисту, який має бути спрямований виключно на припинення правопорушення та відповідати характеру останнього. Безпідставне застосування оперативно-господарських санкцій може тягти відповідальність особи, що недобросовісно користується наданим правом.

Адміністративно-господарські санкції покликані охороняти та впорядковувати правовідносини суб'єктів господарювання з органами державної влади та місцевого самоврядування. При застосуванні даних санкцій використовуються владні й адміністративно-розпорядчі функції відповідних державних органів, а стягнення з порушників проводиться не на користь їх контрагентів, а до державного бюджету чи до бюджетів органів місцевого самоврядування.

Штрафні санкції, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції застосовується за ініціативою учасників господарських відносин, адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

122. Формы хозяйственно – правовой ответственности

По критериям способа воздействия и механизма реализации выделяют такие формы хозяйственно-правовой ответственности:

-возмещение убытков;

- уплата неустойки;

- хозяйственно-административные штрафы;

- оперативно-хозяйственные санкции;

- хозяйственно-организационные санкции.

Возмещение убытков – это восстановление имущественного состояния субъекта хозяйствования за счет другого субъекта – правонарушителя. Данная форма хозяйственно-правовой ответственности имеет соответствующие преимущества и недостатки. Возмещение убытков осуществляется в претензионно-исковом порядке.

Неустойка – это определенная законом или договором денежная сумма, которую должник выплачивает кредитору в случае невыполнения или ненадлежащего исполнения договорных обязательств.

Положительными чертами неустойки являются: срочность (сокращенный срок исковой давности – шесть месяцев) удобство применения (достаточно доказать наличие только двух элементов состава правонарушения – противоправное поведение и вина правонарушителя). Недостатком неустойки является ограниченная сфера применения – только договорные отношения. Выделяют следующие виды неустойки – законная и договорная, законно- договорная, зачетная, альтернативная, исключительная, штрафная. По формам неустойки бывают: а) в процентном отношении к сумме нарушенного обязательства независимо от срока просрочки; б) в процентном отношении к сумме нарушенного обязательства в зависимости от срока просрочки; в) в твердой сумме. Неустойка взыскивается в претензионно-исковом порядке.

Хозяйственно-административный штраф – это денежная сумма, которая уплачивается в государственный бюджет субъектом хозяйствования – правонарушителем в предусмотренных законом случаях. Применяется:

· только в вертикальных отношениях;

· по постановлению компетентных органов (антимонопольных, санитарно-эпидемиологических служб и др.);

· без соблюдения претензионного порядка;

· при наличии лишь противоправного поведения.

123. Характеристика отдельных видов хозяйственно – правовой ответственности

Виды хозяйственно-правовой ответственности различают в зависимости от видов хозяйственных правонарушений и санкций, установленных за эти правонарушения.

По этому критерию в теории хозяйственного права различают:

1. возмещение убытков;

2. штрафные санкции;

3. оперативно-хозяйственные санкции;

4. конфискация;

5. административные штрафы;

Возмещение убытков как вид ответственности разностороннее урегулировано законом. Применяется как имущественная санкция, исходя из анализа соответствующих статей Гражданского кодекса и других законодательных актов.

Штрафные санкции – хозяйственные санкции в виде денежной суммы (неустойка, штраф, пеня), которую участник хозяйственных отношений обязан оплатить в случае нарушения ими правил совершения хозяйственной деятельности, неисполнения или ненадлежащего исполнения хозяйственных обязанностей.

Штрафная хозяйственно-правовая ответственность отличается от возмещения убытков, прежде всего тем, что она выполняет карательную или дисциплинирующую функцию. Хозяйственное законодательство устанавливает штрафную ответственность относительно тех видов хозяйственных правонарушений, за совершение которых к субъектам хозяйственных отношений целесообразно применять штрафные (карательные) экономические санкции. Размер этой ответственности вообще зависит от степени серьезности хозяйственного правонарушения, а не от суммы причиненного кредитору убытка. Кроме того, штрафная ответственность может применяться "свыше причиненных убытков", если законом или договором не установлено другое

Оперативно-хозяйственные санкции — меры оперативного влияния на правонарушителя с целью прекращения или предупреждения повторения нарушений обязательств, используемые самими сторонами обязательств в одностороннем порядке.

Конфискация — принудительное безвозмездное изъятие в собственность государства всего или части имущества, являющегося собственностью лица, в качестве санкции за преступление либо за административное или гражданское правонарушение. В случаях, предусмотренных законом, конфискация производится в административном порядке. Решение о такой конфискации может быть обжаловано в суд.

Административный штраф является денежным взысканием, которое налагается на граждан и должностных лиц за административные правонарушения в случаях и размере, установленных настоящим Кодексом и другими законами Украины.


124. Основания хозяйственно – правовой ответственности

Основанием хозяйственно – правовой ответственности участника хозяйственных отношений является содеянное им правонарушение в сфере хозяйствования.

Участник хозяйственных отношений отвечает за невыполнение или ненадлежащее выполнение хозяйственных обязательств или нарушение правил совершения хозяйственной деятельности, если не доказано, что он использовал все зависимые от него меры для недопущения хозяйственного правонарушения. В случае если другое не предусмотрено законом или договором, субъект хозяйствования за нарушение хозяйственного обязательства несет хозяйственно – правовую ответственность, если не доказано, что надлежащее выполнение обязательств оказалось невозможным вследствие действия непреодолимой силы, то есть чрезвычайных и необратимых обстоятельств при условиях совершения хозяйственной деятельности.

Под правонарушением подразумевается нарушение участником хозяйственных отношений норм законов, которые регулируют хозяйственные отношения, или нарушение условий договора при исполнении взятых на себя обязательств.

Событиями, которые освобождают от гражданско – правовой ответственности, являются обстоятельства непреодолимой силы, названные форс-мажорными обстоятельствами. Это обстоятельства, которые не зависят от воли участников хозяйственного обязательства, носят чрезвычайный и непреодолимый характер. Исчерпывающего перечня данных обстоятельств в законодательстве не содержится, однако в различных законах приведены некоторые форс – мажорные обстоятельства. Поделены они на 2 группы:

· стихийные природные явления (пожар, наводнение, резкие перепады температуры, замерзание моря, закрытие морских протоков и другие);

· отдельные обстоятельства общественной жизни (военные действия, блокада, аварии, эпидемии, запрет въезда в страну и другие).

Непреодолимой силой не являются неблагоприятные факторы хозяйственной жизни, а также другие производственные трудности и техническая сложность принятых к исполнению обязательств.

При этом ХК дает участникам правоотношений возможность по обоюдному согласию установить дополнительные основания освобождения от ответственности.

125. Функции хозяйственно – правовой ответственности

Функции хозяйственно-правовой ответственности – это направление ее действия, хозяйственный результат применения хозяйственно-правовой ответственности. Хозяйственно-правовой ответственности присущие как общие функции, характерные для любой юридической ответственности, так и специальные – характерные преимущественно для хозяйственно-правовой ответственности. Обобщенно выделяют пять основных функций: стимулирующая, превентивная, штрафная, компенсационная и информационная. Иногда также выделяют еще регулятивную и защитную функции. Хозяйственно-правовая ответственность выполняет следующие функции: 1) компенсационно-восстановительная – заключается в восстановлении нарушенного правопорядка и устранении последствий неправомерного поведения субъекта хозяйствования. Благодаря применению хозяйственно-правовой ответственности нормализуются хозяйственные отношения, компенсируются убытки и восстанавливаются нарушенные права потерпевшей стороны. Эта функция характерна всем формам ответственности, однако, прежде всего возмещению убытков и уплаты неустойки; 2) предупредительная функция – проявляется в том, что не только применение хозяйственно-правовой ответственности , а и сама угроза ее применения вынуждает субъекта хозяйствования действовать правомерно. В одинаковой степени характерна всем формам хозяйственно- правовой ответственности; 3) сигнальная функция – проявляется в том, что применение к субъектам хозяйствования хозяйственно-правовой ответственности является сигналом для правонарушителя о необходимости улучшения своей работы с целью избежания в будущем потерь от применения такой ответственности.

126. Реализация хозяйственно – правовой ответственности

Участники хозяйственных отношений, которые нарушили имущественные права или законные интересы других субъектов, обязаны обновить их, не дожидаясь предъявления им претензий или же обращения в суд.

В случае необходимости возмещения убытков или применения других санкций субъект хозяйствования или другое юридическое лицо – участник хозяйственных отношений, чьи права или законные интересы нарушены, с целью непосредственного урегулирования спора с нарушителем этих прав или интересов имеет право обратиться к нему с письменной претензией, если другое не установлено законом.

В претензии обозначаются:

· полное наименование и почтовые реквизиты заявителя претензий и лица (лиц), которому претензии предъявляются;

· дата предъявления и номер претензии;

· обстоятельства, на основании которых предъявлено претензию;

· доказательства, подтверждающие эти обстоятельства;

· требования заявителя со ссылкой на нормативные акты;

· сумма претензии, ее расчет, если претензия подлежит денежной оценке;

· платежные реквизиты заявителя претензии;

· перечень документов прилагаемых к претензии.

Документы, которые подтверждают требования заявителя, прилагаются к оригиналу или должным образом зарегистрированной копии. Документы, которые есть у другой стороны, к претензии могут не прилагаться.

Подписывается претензия уполномоченным лицом заявителя претензии или его представителем и отсылается адресату рекомендованным или ценным письмом или вручается под расписку. Подлежит рассмотрению в месячный срок со дня получения, если иной срок не установлен законом. О результатах рассмотрения заявитель может быть уведомлен в письменном виде. В случае нарушения установленных сроков рассмотрения претензии или же оставление ее без ответа суд при решении хозяйственного спора взыскивает в доход государства с виновного лица штраф в размере, установленном законом.

127. Классификация хозяйственно – правовой ответственности

Хозяйственно – правовая ответственность включает в себя имущественные последствия применения санкций. Хозяйственно-правовые санкции в своей сущности является экономически-юридическими.

Что касается классификации, то хозяйственно – правовую ответственность различают в зависимости от видов хозяйственных правонарушений и санкций, установленных за эти правонарушения. По этому критерию в теории хозяйственного права различают:

1) возмещение убытков;

2) штрафные санкции;

3) оперативно-хозяйственные санкции;

4) конфискация;

5) хозяйственно-административные штрафы;

Хозяйственно-правовая ответственность включает законодательную, нормативную и договорную обязанность понести наказание за нарушение субъектами хозяйствования условий законов, иных нормативных актов, договоров и механизм обеспечения реализации ответственности. Его составными частями являются размеры неустойки (штрафа), пени и убытков, порядок исчисления их суммы и обоснования доказательствами, правила предъявления претензий (исков) и их рассмотрения, процедура удовлетворения претензий и решений судов.

Хозяйственно-правовая ответственность является разновидностью юридической ответственности, а потому владеет всеми теми признаками, которые являются характерными для юридической ответственности в целом, и имеет специфические черты, какие присущие в частности хозяйственно-правовой ответственности. Во-вторых, хозяйственно-правовая ответственность выполняет важные функции. Это направления и действия, тот хозяйственный результат, который наступает в результате применения хозяйственно-правовой ответственности.

128. Конституционные способы обеспечения правопорядка в сфере хозяйственной деятельности

Хозяйственный правовой порядок в Украине формируется на основании оптимального объединения рыночного саморегулирования экономических отношений субъектов хозяйствования и государственного регулирования макроэкономических процессов, исходя из конституционных требований ответственности государства перед людьми за свою деятельность и определение Украины как суверенного, независимого, демократического, социального, правового государства.

Конституционные основы хозяйственного правового порядка в Украине составляют:

· право собственности Украинского народа на землю, ее недра, атмосферный воздух, водные и другие природные ресурсы, которые находятся в границах территории Украины, природные ресурсы ее континентального шельфа, исключительной (морской) экономической зоны, которые совершаются от имени Украинского народа органами госвласти и органами местного самоуправления в границах, определенных Конституцией Украины;

· право каждого гражданина пользоваться природными объектами права собственности народа в соответствии с законом;

· обеспечение государством защиты прав всех субъектов права собственности и хозяйствования, социальной направленности экономики, недопущение использования собственности во вред человеку и обществу;

· право каждого владеть, пользоваться и распоряжаться своей собственностью, результатами своей интеллектуальной, творческой деятельности;

· признание всех субъектов права собственности равными перед законом, нерушимости права частной собственности, недопущение противоправного лишения собственности;

· экономическое разнообразие, право каждого на предпринимательскую деятельность, не запрещенную законом, определение исключительно законом правовых гарантий предприятия;

· обеспечение государством защиты конкуренции в предпринимательской деятельности, недопущение злоупотребления монопольным состоянием на рынке, неправомерного ограничения конкуренции и недобросовестной конкуренции, определение правил конкуренции и норм антимонопольного регулирования исключительно законом;

· обеспечение государством экологической безопасности и поддержания экологического равновесия на территории Украины;

· обеспечение государством независимых, безопасных и здоровых условий труда, защита прав потребителей;

· взаимовыгодное сотрудничество с другими странами;

· признание и действие в Украине принципа верховенства права.

Субъекты хозяйствования и другие участники отношений в сфере хозяйствования совершают свою деятельность в границах установленного хозяйственного правового порядка, придерживаясь требований законодательства.

129. Понятие экономической конкуренции и ее составляющие

Конкуренція є одним з основних інструментів ринку. При цьому існування конкуренції можливо лише в разі відповідності певним суттєвим умовам. До них, наприклад, можна віднести:

·наявність майнової та організаційної незалежності постачальників товарів у кількості, достатній для виникнення змагальності між ними;

·наявність майнової та організаційної незалежності покупців товарів у кількості, достатній для формування платоспроможного попиту і можливості вибору товарів;

·незалежні дії постачальників та споживачів, відсутність штучного формування умов реалізації товарів на ринку;

·відсутність економічних та інших перешкод у доступі до сировини, матеріалівта капіталів.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Слід зазначити, що застосування конкурентного законодавства неможливе без співвідношення з конкретним товарним ринком. Ретельна ідентифікація товарного ринку і рівня конкуренції на ньому здійснюється у відповідності з Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку .

Грунтуючись на стані ринку і рівні конкуренції, уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування розробляють і реалізують заходи щодо розвитку конкуренції, здійснюють регулювання відповідних ринків і діяльності монополістичних утворень, беруть участь у формуванні галузевих та регіональних програм ринкових перетворень.

130. П онятие недобросовестной конкуренции и монополистических нарушений

Поняття недобросовісної конкуренції посилання на чесні звичаї дає можливість державі виконувати зобов'язання за міжнародними угодами, а також забезпечувати захист українських суб'єктів господарювання у стосунках між собою та з іноземними підприємцями, для яких поняття «чесні звичаї» і «чесні правила поведінки» є традиційними правовими категоріями.

Недобросовісна конкуренція пов'язана із здійсненням дій, нечесних стосовно конкурентів. Однак вони (ці дії) не переслідують мети обмеження конкуренції або встановлення монопольного панування, але завдають шкоди порядку конкуренції.

Для визнання дій суб'єктів господарювання такими, що є недобросовісними, необхідно, щоб вони мали певні ознаки, зокрема:

·були спрямовані на придбання переваг у господарській діяльності, тобто суб'єкт господарювання повинен мати об'єктивну можливість отримати такі переваги;

·порушували положення чинного законодавства або вимоги добропорядності і розумності.

·завдають або можуть завдати збитків іншому суб'єкту господарювання або можуть нанести чи наносять шкоду діловій репутації суб'єкта господарювання. Настання негативних наслідків повинно бути безпосереднім, а не опосередкованим або побічним результатом відносин, що призвели до правопорушення.

Безпосередніми об'єктами посягань є фірмові найменування, знаки для товарів та послуг, найменування місця походження товару, інші ознаки, рекламні матеріали, упаковка.

Перелік окремих видів забороненої діяльності не є вичерпним. У разі проявів недобросовісних конкурентних дій, їх заборона буде грунтуватися на загальній забороні.

Відповідальність за здійснення недобросовісних дій у конкуренції поширюється також на суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, які мають постійне місцезнаходження на її території у тому числі юридичних осіб, майно та (або) капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

До відповідальності можуть бути притягнуті й господарюючі суб'єкти, розташовані на території України, за вчинення ними дій за межами України, що кваліфіковані як недобросовісна конкуренція, в разі якщо зазначені дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України.

За недобросовісну конкуренцію, вчинену суб'єктом господарювання - юридичною особою, Антимонопольний комітет України накладає штраф у розмірі 3 % виручки від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг за останній звітний рік, що передував року, в якому було накладено штраф.

Якщо встановлено факт неправомірного використання чужих рекламних матеріалів, зацікавлені особи можуть звернутись до Антимонопольного комітету України із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копією продукції інших суб'єктів господарської діяльності як у виробника, так і у продавця. Такий захід застосовується у випадку, коли можливість змішування товарів не може бути усунута іншим шляхом.

Неправомірне використання фірмового найменування, знака для товарів та послуг або будь-якого маркування, неправомірне копіювання форми упаковки, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару інших покупців, використання імені на власний розсуд тягне за собою накладення штрафу.Слід зауважити, що у чинному законодавстві не визначені строки застосування до юридичних осіб відповідальності за адміністративні правопорушення.

Кримінальна відповідальність за дії, визнані як недобросовісна конкуренція, настає за правопорушення, що полягають: в умисному неподанні або поданні завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітету України або його територіальному відділенню, а також ухиленні від виконання законних рішень цих органів, які вчинені службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю, підприємства, установи та організації ; незаконному збиранні з метою використання або використанні відомостей, що становлять комерційну таємницю ; розголошенні комерційної таємниці.

131. Ответственность за нарушение антимонопольно-конкурентного зак-ва

Основна діяльність із забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства здійснюється Антимонопольним комітетом України, повноваження якого, у тому числі його структурних підрозділів, посадових осіб, колегіальних органів визначені Законом України «Про Антимонопольний комітет України».

Антимонопольний комітет України є державним органом зі спеціальним статусом. Його основним завданням є участь у формуванні те реалізації конкурентної політики.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі створено територіальні відділення цього комітету.

Підстави надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються у відповідності з Положенням про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України щодо попереднього отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання, затвердженим розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р.

Разом з тим необхідно пам'ятати, що Антимонопольний комітет України може дозволити узгоджені дії або концентрацію суб'єктів господарювання, навіть коли формально за переліком ознак вони є забороненими. Зазначені дії можливі тільки в разі, якщо вони позитивно впливають на конкуренцію.

За умови, що позитивний ефект для суспільних інтересів перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції, а також у випадку, якщо їх здійснення призведе до підвищення конкурентоспроможності товарів (робіт, послуг) і створить позитивні умови для ефективного розвитку ринкової економіки держави, Кабінет Міністрів України може дати дозвіл на здійснення узгоджених дій, концентрації, навіть якщо вони були заборонені Антимонопольним комітетом України. Оскільки законодавство України, що регулює відносини у сфері конкуренції, є пріоритетною сферою адаптації до законодавства Європейського економічного співтовариства, слід зважати на те, що останнім часом конкурентне законодавство ЄС суттєво змінюється.

У випадках, коли суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утворень (ст. 53 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Зазначена санкція не застосовується у випадках неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів та структурних одиниць, а також за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів та структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка споживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення про примусовий поділ не може бути виконано у строк, менший ніж шість місяців. Найбільш поширеними формами реорганізації є розділення, виділення, приєднання, злиття і перетворення.

В умовах ринкової економіки успіх у господарській діяльності має той підприємець, який пропонує на ринку якісні товари найкращого ґатунку за найнижчими цінами. Такі результати можливі тільки за умови добросовісної конкуренції, де кожен з учасників може конкурувати та перемагати конкурентів завдяки перевагам власного походження. Ці умови гарантує антимонопольно-конкурентне законодавство.

132. Правовой статус акционерного общества

Акционерное общество - хозяйственное общество, уставный капитал которого разделен на определенное количество акций одинаковой номинальной стоимости, корпоративные права по которым удостоверяются акциями. Акционерное общество не отвечает по обязательствам акционеров.

Акционеры не отвечают по обязательствам общества и несут риск убытков, связанных с деятельностью общества, только в пределах принадлежащих им акций.

Общество создается без ограничения срока деятельности, если иное не предусмотрено его уставом. Общество считается созданным и приобретает права юридического лица с момента его государственной регистрации в установленном законодательством порядке.

Полное наименование акционерного общества на украинском языке должно содержать название его типа (публичное или частное) и организационно-правовой формы (акционерное общество).

Общество может иметь сокращенное наименование на украинском языке, полное и сокращенное наименование на иностранном языке (языках).

Акционерами общества признаются физические и юридические лица, а также государство в лице органа, уполномоченного управлять государственным имуществом, или территориальная община в лице органа, уполномоченного управлять коммунальным имуществом, которые являются владельцами акций общества.

Акционерное общество не может иметь единственным участником другое предпринимательское общество, участником которого является одно лицо. Акционерное общество не может иметь в своем составе лишь акционеров - юридических лиц, единственным участником которых является одно и то же лицо.

Типы акционерных обществ

Открытые акционерные общества. Частные акционерные общества

Акционерные общества по типу делятся на публичные акционерные общества и частные акционерные общества.

Количественный состав акционеров частного акционерного общества не может превышать 100 акционеров. Частное акционерное общество может осуществлять только частное размещение акций.

Публичное акционерное общество может осуществлять публичное и частное размещение акций.

В случае принятия общим собранием частного акционерного общества решение об осуществлении публичного размещения акций в устав общества вносятся соответствующие изменения, в том числе об изменении типа общества - с частного на публичное.

Изменение типа общества с частного на публичное или с публичного на частное не является его преобразованием.

Создание акционерного общества (государственная регистрация)

Учредителями акционерного общества признаются государство в лице органа, уполномоченного управлять государственным имуществом, территориальная громада в лице органа, уполномоченного управлять коммунальным имуществом, а также физические и / или юридические лица, принявшие решение о его основании. Учредителями может заключаться учредительный договор, в котором определяются порядок осуществления совместной деятельности по созданию акционерного общества, количество, тип и класс акций, подлежащих приобретению каждым учредителем, номинальная стоимость и стоимость приобретения этих акций, срок и форма оплаты стоимости акций, срок действия договора.

Для создания акционерного общества учредители должны провести закрытое (частное) размещение его акций, учредительное собрание и осуществить государственную регистрацию акционерного общества.

Учредительный договор не является учредительным документом общества и действует до даты регистрации Государственной комиссией по ценным бумагам и фондовому рынку отчета о результатах закрытого (частного) размещения акций.

Учредительный договор заключается в письменной форме. Если общество создается с участием физических лиц, их подписи на учредительном договоре подлежат нотариальному удостоверению.

133. Правовой статус общества с ограниченной ответственностью и общества с дополнительной ответственностью

Товариство з обмеженою відповідальністю більшістю своїх рис подібне до акціонерного товариства. Зазначена обставина пов'язана з історією виникнення цієї організаційно-правової форми підприємництва, яка є, так би мовити, результатом кабінетної роботи німецьких науковців: понад сто років тому за ініціативою групи німецьких парламентарів, які представляли інтереси дрібних та середніх підприємців, неспроможних використовувати складну і обтяжливу форму акціонерного товариства, був розроблений і прийнятий перший у світі Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю», що й досі є еталоном зваженого, обгрунтованого з наукової та практичної точок зору ставлення до створення нової організаційно-правової форми підприємництва шляхом оптимального (з огляду на інтереси засновників, учасників, товариства та його кредиторів) поєднання низки рис акціонерного товариства і повного товариства.

Відтак, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, якому притаманні такі ознаки: 1) наявність статутного фонду (статутного капіталу), поділеного на частки, розмір яких визначається установчими документами; 2) відповідальність товариства за своїми зобов'язаннями виключно за рахунок його власного майна; 3) звільнення, за загальним правилом, учасників товариства, які повністю сплатили свої вклади, від додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства, з покладенням на них лише ризику збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах їх вкладів.

Можливість притягнення учасників ТОВ до додаткової відповідальності пов'язана з уже згаданими випадками щодо подібної відповідальності акціонерів.

Товариство з додатковою відповідальністю є модифікацією товариства з обмеженою відповідальністю з єдиною відмінністю від останнього - наявністю в учасників товариства обмеженої додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства. Відповідальність учасників обмежується встановленим установчими документами товариства (а щодо довірчих товариств - ч. 4 ст. 2 декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993 р. ) кратним розміром відповідно до вкладу кожного з учасників. На відміну від положень Закону «Про господарські товариства» (ст. 65), зазначена стаття передбачає, що додаткова відповідальність учасників має бути солідарною, тобто кредитори на власний вибір можуть звернутися з вимогою покриття боргу товариства (у разі недостатності в останнього майна для цього) до будь-кого з учасників, які повиннні задовольнити вимоги кредиторів, а згодом в порядку регресу вимагати від інших учасників сплати тієї частини боргу, що відповідає їх частці у статутному фонді.

134. Правовой статус полного и коммандитного общества

Повне товариство є класичним персональним товариством, усі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства, ведуть його справи і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство, на відміну від повного товариства, має у своєму складі дві категорії учасників (принаймні по одному від кожної категорії) з відміннім правовим статусом: 1) повні учасники, які від імені товариства здійснюють підприємницьку діяльність, ведучи його справи і несучи додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном; 2) вкладники, участь яких у товаристві обмежується сплатою вкладу в грошовій та/або майновій формі без обов'язків персонального характеру та тягаря додаткової відповідальності; ризик збитків за результатами діяльності товариства для вкладника обмежується сплаченим вкладом (у разі негараздів у товаристві вкладник лише ризикує можливістю повернення грошового чи майнового еквівалента своєї частки).

135. Объекты и субъекты приватизации

Объекты приватизации.

К объектам государственной собственности, подлежащих приватизации, принадлежат: имущество предприятий, цехов, производств, участков, других подразделений, которые есть единственными (целостными) имущественными комплексами, если в случае их выделение в самостоятельные предприятия не нарушается технологическая единство производства с основной специализации предприятия, с структуры которого они выделяются; объекты незавершенного строительства и законсервированы объекты; акции (доли, паи), принадлежащих государстве в имуществе хозяйственных обществ других объединений. Приватизации не подлежат объекты, что имеют общегосударственное значение, а также казенные предприятия. К объектов, что имеют общегосударственное значение, относятся имущественные комплексы предприятий, их структурных подразделений, основным видом деятельности которых является производство товаров (работ, услуг), что имеют общегосударственное значение. Загальнодержавне значение имеют: а) объекты, обеспечивающих выполнения государством своих, обеспечивают обороноспособность государства, ее экономическую независимость, и объекты права собственности Украинского народа, имущество, что составляет материальную основу суверенитета Украины, в частности: имущество органов исполнительной власти и органов местного самоуправления, имущество Вооруженных Сил Украины (кроме имущества, по которому этим Законом установлено особенности приватизации), Службы безопасности Украины, Погранвойск Украины, правоохранительных и таможенных органов; недра, полезные ископаемые общегосударственного значение, водные ресурсы и прочие природные ресурсы, которые являются объектами права собственности Украинского народа;

б) объекты, деятельность которых обеспечивает социальный развитие, сохранение и повышение культурной, научной потенциала, духовных ценностей, в частности: объекты Национального космического агентства Украины при Кабинете Министров Украины; архивы; имущественные комплексы учреждений Национальной академии наук Украины с основных направлений исследований; объекты культуры, искусства, архитектуры, мемориальные комплексы, заповедники, парки и т.д общенационального значение; объекты образования, физической культуры, спорта и науки, финансируемых из государственного бюджета; в) объекты, за деятельностью которых с стороны государства гарантирует защиту граждан от последствий влияния неконтролируемого изготовление, использование либо реализации опасной продукции, услуг или опасным производствам, в частности: имущественные комплексы предприятий по изготовлению и ремонта всех видов оружия, являющаяся на вооружении Вооруженных Сил Украины, Службы безопасности Украины; имущественные комплексы предприятий по выпуска наркотических, бактериологических, биологических, психотропных, сильнодействующих химических и ядовитых средств (кроме аптек); имущественные комплексы предприятий, обеспечивающих деятельность в сфере обращения оружия, радиоактивных веществ. г) объекты, обеспечивающих жизнедеятельность государства в целом.

По согласованию с Кабинетом Министров Украины приватизуються имущественные комплексы: предприятий-монополистов на соответствующих товаров Украины, признанных такими в установленном порядке; предприятий военно-промышленного комплекса, подлежащих конверсии согласно соответствующей программой; предприятий, приватизация которых осуществляется с привлечением иностранных инвестиций по международным договорам Украины; Перечень объектов права государственной собственности, что не подлежат приватизации, утверждается Верховной Радой по представлению Кабинету министров Украины. Субъектыприватизации. Субъектами приватизации есть: государственные органы приватизации; покупатели (их представители); посредники.

Государственную политику в сфере приватизации осуществляют Фонд государственного имущества Украины, его региональные отделения и представительства в районах и городах, органы приватизации в Автономной Республике Крым, составляющие единую систему государственных органов приватизации в Украине.

Фонд государственного имущества Украины, его региональные отделения и представительства в районах и городах, органы приватизации в Автономной Республике Крым действуют на основании Закона Украины "О Фонд государственного имущества Украины", этого Закона, других законов Украины по вопросам приватизации.

Государственные органы приватизации в пределах своей компетенции осуществляют такие основные полномочия: меняют в процессе приватизации организационную форму предприятий, находящихся в государственной собственности; осуществляют полномочия владельца государственного имущества в процессе приватизации; выступают арендодателем имущества, находящееся в государственной собственности, происходить согласно законодательству; продают имущество, находящееся в государственной собственности, в процессе его приватизации, включая имущество ликвидированных предприятий, объектов незавершенного строительства и бывший военный имущество, что получило статус гражданского, а также акции (доли, паи), принадлежащих государстве в имуществе хозяйственных обществ;

Должностные лица государственных органов приватизации несут уголовную, административную, материальную и дисциплинарной ответственности за неправомерные действия относительно имущества, которое приватизируется, в порядке, установленном законодательством.

Органы приватизации в Автономной Республике Крым действуют в пределах полномочий, определенных Фондом государственного имущества Украины, и полномочий, делегированных Верховной Радой Автономной Республики Крым относительно распоряжение имуществом, принадлежащая Автономной Республике Крым.


136. Способы приватизации

Приватизация государственного имущества осуществляется путем:

· продажи объектов приватизации на аукционе, по конкурсу;

· продажи акций (долей, паев), что принадлежат государству в хозяйственных обществах, на аукционе, по конкурсу, на фондовых биржах и другими способами, которые предусматривают общедоступность и конкуренцию покупателей;

· продажи на конкурсной основе единого имущественного комплекса государственного предприятия, которое приватизируется, или контрольного пакета акций открытого акционерного общества;

· выкупа имущества государственного предприятия согласно альтернативному плану приватизации.

Неконкурентные способы продажи имущества государственных предприятий применяются относительно объектов, не проданных на аукционе, по конкурсу. Создание коллективных предприятий, хозяйственных обществ, кроме открытых акционерных обществ, в процессе приватизации имущества государственных предприятий (за исключением объектов малой приватизации) не допускается.

Приватизация законсервированных объектов и объектов незавершенного строительства, предприятий торговли, общественного питания, бытового обслуживания населения, гостиничного хозяйства, туристического комплекса осуществляется путем:

· продажи на аукционе, по конкурсу;

· выкупа.

Приватизация указанных объектов осуществляется в порядке, предусмотренном Законом Украины "О приватизации небольших государственных предприятий (малую приватизацию)" и Государственной программой приватизации. По решению органов приватизации законсервированные объекты и объекты незавершенного строительства могут передаваться на условиях соответствующего договора лицам, которые могут быть покупателями соответственно этому Закону, для завершения строительства или вноситься в уставной капитал хозяйственного общества как государственная доля со следующей ее приватизацией в порядке, установленном законодательством Украины. Приватизация имущества небольших государственных предприятий (объектов малой приватизации) осуществляется соответственно Закону Украины "О приватизации небольших государственных предприятий (малую приватизацию)".

137. Стадии приватизационного процесса

Приватизация – одно из направлений разгосударствления собственности, заключающееся в передаче ее в частную собственность отдельных граждан и юридических лиц.

Приватизация государственной собственности прошла несколько стадий, имела несколько этапов. Условно можно выделить следующие этапы:

· первый (1991 - 1992 гг.) - образование и становление Фонда государственного имущества Украины (ФГИУ), наработка законодательно- нормативной базы, реализация первых приватизационных проектов;

· второй (1992 - 1994 гг.) - проведение приватизации, за исключением объектов малой приватизации, преимущественно неконкурентными способами - путем аренды с выкупом или выкупа трудовым коллективом;

· третий (1995- 1998 гг.) - проведение массовой приватизации, преимущественно за приватизационные бумаги с привлечением широких кругов населения. Был заложен фундамент для проведения индивидуальных процедур приватизации крупных предприятий;

· четвертый (1999 г. - до настоящего времени) - завершение сертификатной и переход к денежной приватизации, то есть «исключительно за денежные средства». Следует подчеркнуть, что за это время выполнен значительный комплекс работ по разгосударствлению, структурной перестройке экономики Украины, усовершенствованию управления государственными корпоративными правами, созданию конкурентной среды, законодательно-нормативной базы. В результате осуществления государственных программ приватизации, указов Президента Украины по обеспечению приватизации государственного имущества в Украине создан мощный негосударственный сектор экономики, выполнен значительный объем работ по структурной перестройке народного хозяйства, существенно увеличилось количество собственников имущества, формируется прозрачный, привлекательный для инвесторов рынок.

138. Понятие лизинга

Лізинг за видом діяльності є господарською діяльністю, за мету має інвестування власних чи залучених фінансових коштів, за змістом полягає у наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. Обов'язковою умовою договору лізингу є сплата лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг (від англійського Іеаsе - оренда) є видом господарської діяльності, спрямованим на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. В операції лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкта:

виробник або постачальник (продавець) майна, який, уклавши договір купівлі-продажу чи поставки, втрачає право власності (право господарського відання) на зазначене майно;

лізингодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з постачальником і набуває майно за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у власність (господарське відання);

лізингоодержувач, який отримує майно у виключне користування на визначений строк і сплачує періодичні лізингові платежі.

Не могут быть предметом лизинга земельные участки и другие природные объекты, целостные имущественные комплексы предприятий и их отдельные структурные подразделения (филиалы, цеха, участки).

139. Виды и формы лизинга

Лізинг залежно від особливостей здійснення лізингових операцій може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» розглядає фінансовий лізинг як господарську операцію фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.

За Законом «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг- це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» оперативний лізинг - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди.

Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу останнього йому в лізинг.

Пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або декількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити понад 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або у разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

140. Контроль за концентрацией субъектов хозяйствования

С целью предотвращения монополизации товарных рынков, злоупотребления монопольным (доминирующим) положением, ограничения конкуренции органы Антимонопольного комитета Украины осуществляют государственный контроль за концентрацией субъектов хозяйствования( далее - концентрация).

Концентрацией признается:

1) слияние субъектов хозяйствования или присоединение одного субъекта хозяйствования к другому;

2) обретение непосредственно или через других лиц контроля одним или несколькими субъектами хозяйствования над одним или несколькими субъектами хозяйствования или частями субъектов хозяйствования, в частности, путем:

а) непосредственного или опосредствованного приобретения, обретение в собственность другим образом активов в виде целостного имущественного комплекса или структурного подраздела субъекта хозяйствования, получение в управление, аренду, лизинг, концессию или обретение другим способом права пользования активами в виде целостного имущественного комплекса или структурного подраздела субъекта хозяйствования, в том числе приобретения активов субъекта хозяйствования, которое ликвидируется;

б) назначение или избрание на должность руководителя, заместителя руководителя наблюдательного совета, правления, другого надзорного или исполнительного органа субъекта хозяйствования лица, которое уже занимает одну или несколько из перечисленных должностей в других субъектах хозяйствования, или создание ситуации, при которой больше половины должностей членов наблюдательного совета, правления, других надзорных или исполнительных органов двух или больше субъектов хозяйствования занимают одни и те самые лица;

3) создание субъекта хозяйствования двумя и больше субъектами хозяйствования, который на протяжении продолжительного периода будет самостоятельно осуществлять хозяйственную деятельность, но при этом такое создание не приводит к координации конкурентного поведения между субъектами хозяйствования, которые создали этот субъект хозяйствования, или между ними и новообразованным субъектом хозяйствования;

4) непосредственное или опосредствованное приобретение, обретение в собственность другим образом или получение в управление долей (акций, паев), что обеспечивает достижение или превышение 25 или 50 процентов голосов в вышестоящем органе управления соответствующего субъекта хозяйствования.

Концентрация может быть осуществлена лишь при условии предварительного получения разрешенияАнтимонопольного комитета Украины или административной коллегии Антимонопольного комитета Украины.

Концентрация, требующей разрешения, запрещается до предоставления разрешения на ее осуществление. До предоставления такого разрешения участники концентрации обязаны воздерживаться от действий, которые могут привести к ограничению конкуренции и невозможности восстановления первоначального состояния. Согласно ст. 26 Закона Украины "О защите экономической конкуренции" участники согласованных действий, участники концентрации, органы власти, органы местного самоуправления, органы административно-хозяйственного управления и контроля в порядке, установленном Антимонопольным комитетом Украины, обращаются: с заявлением о предоставлении разрешения на согласованные действия - до Антимонопольного комитета Украины или его территориальных отделений; с заявлением о предоставлении разрешения на концентрацию - в Антимонопольный комитет Украины.

141. Общая характеристика концессионного договора

Концессионный договор(от лат. concessio - разрешение, уступка) - договор на сдачу государством иностранной фирме в эксплуатацию на определенных условиях природных ресурсов, предприятий и других объектов.

Концессионный договор заключается на срок, определенный в договоре, который должен быть не менее 10 лет и не более 50 лет. Концессионный договор считается заключенным со дня достижения договоренности по всем существенным условиям и подписания сторонами текста договора Существенными условиями договора концессии являются:

· стороны договора;

· виды деятельности, работы, услуги, осуществляемые по условиям договора;

· объект концессии (состав и стоимость имущества или технические и финансовые условия создания объекта концессии);

· условия предоставления земельного участка, если он необходим для осуществления концессионной деятельности;

· перечень видов деятельности, осуществление которых подлежит лицензированию;

· условия установления, изменения цен (тарифов) на изготовленные (предоставленные) концессионером товары (работы, услуги);

· срок действия договора концессии, условия найма, использования труда работников — граждан Украины;

· условия использования отечественных сырья, материалов;

· условия и объемы улучшения объекта концессии и порядок компенсации указанных улучшений;

· условия, размер и порядок внесения концессионных платежей;

· порядок использования амортизационных отчислений;

· восстановление объекта концессии и условия его возврата;

· ответственность за выполнение сторонами обязательств;

· страхование концессионером объектов концессии, взятых в концессию;

· порядок продления и прекращения действия договора;

· порядок разрешения споров между сторонами.

С согласия сторон в концессионном договоре могут быть предусмотрены и иные условия, в том числе предусмотренные специальными законами о концессионной деятельности в отдельных сферах хозяйственной деятельности.

142. Правовое положение частных предприятий

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним визнається і підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання -юридичної особи.

Приватне підприємство має можливість використовувати найману працю шляхом укладення трудового договору чи контракту (особливої форми трудового договору) з працівником, який зобов'язується виконувати певну роботу, підпорядковуючись внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, а підприємство зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати йому необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Приватне підприємство є господарюючим суб'єктом. Воно як юридична особа несе відповідальність у випадках, передбачених законодавством, не всім належним йому майном, як підприємці -фізичні особи (які несуть відповідальність усім належним їм на праві власності майном), а, на відміну від них, тільки відособленим майном, призначеним для здійснення господарської діяльності, а засновник - своїм вкладом.

Характерною рисою приватних підприємств, на відміну від інших підприємств, є необов'язковість формування статутного фонду, а також відсутність будь-яких обмежень щодо його розмірів у випадках, коли засновники визнали за необхідність створити такий фонд.

Засновниками приватного підприємства, за загальним правилом, можуть виступати лише власники - як громадяни України, так і іноземці та особи без громадянства, які самостійно розпоряджаються своїм майном шляхом відокремлення його для здійснення господарської діяльності підприємством.

Приватне підприємство набуває права юридичної особи з моменту (дня) його державної реєстрації і внесення до ЄРДПОУ.

Підприємство має право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, яка в цілях економічної, технологічної, екологічної і соціальної безпеки контролюється державними органами.

Свою продукцію, майно приватне підприємство реалізує за цінами і тарифами, які встановлює самостійно або ж на договірній основі, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - у відповідності з установленими ним цінами і тарифами.

Підприємство зобов'язане забезпечувати для всіх робітників безпечні і нешкідливі для здоров'я умови праці, здійснювати їх медичне соціальне страхування. Воно несе відповідальність за шкоду, заподіяну здоров'ю працівників, у відповідності з чинним законодавством.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції, інших правил здійснення господарської діяльності приватне підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України.

У відповідності з чинним законодавством України та із своїм статутом приватне підприємство може бути ліквідоване або реорганізоване. У такому разі орган державної реєстрації анулює державну реєстрацію приватного підприємства за умови дотримання ним усіх ліквідаційних процедур і надання органам реєстрації необхідних документів, які підтверджують, що підприємство зняте з обліку і повною мірою розрахувалось з державою, кредиторами, закрило рахунок у банку, здало печатку органам внутрішніх справ, а документи в архів.

Для ліквідації підприємства власником або уповноваженим ним органом створюється ліквідаційна комісія, у зв'язку з чим приймається рішення про призначення голови комісії та її членів.

145. Способы возникновения и прекращения права собственности

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

Грошові та матеріальні внески засновників, як правило, є джерелом формування статутного капіталу (фонду) господарських товариств (ст. 86 ГК), майна виробничого кооперативу (ст. 100 ГК) на стадії заснування цих суб'єктів. За рахунок майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо) учасників формується майно об'єднання підприємств (ст. 123 ГК). При утворенні державного унітарного підприємства компетентним органом державної влади останній наділяє таке підприємство майном - відокремленою частиною державної власності (ч. 1 ст. 73 ГК). Так само комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності (ч. 1 ст. 78 ГК).

Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) є основним джерелом формування майна суб'єктів господарювання - підприємців після їх утворення, це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Під доходами від цінних паперів розуміють суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

До доходів від цінних паперів слід також відносити і дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Капітальні вкладення як джерело формування майна суб'єкта господарювання — це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів. При цьому розрізняють державні і недержавні капітальні вкладення.

Державні капітальні вкладення - це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів, джерелом фінансування яких є кошти державного бюджету, державних підприємств та організацій, а також місцевих бюджетів.

Недержавні капітальні вкладення — це інвестиції, що фінансуються за рахунок коштів інвесторів з недержавними формами власності, а саме: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); позичкових фінансових коштів інвестора; залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян; коштів іноземних інвесторів (іноземні інвестиції, як прямі, так і портфельні, капітальні трансферти, кредити).

Дотації можуть надаватися з державного або місцевого бюджетів неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать суб'єктам господарювання, придбання майна інших суб'єктів - одне з джерел формування майна, що поділяється на кілька складових: 1) виручка від продажу майнових об'єктів;

2) надходження у вигляді орендної плати як платежу за користування об'єктом оренди;

3) придбання майна інших суб'єктів (у власність, господарське відання або оперативне управління) відповідно до укладених договорів.

Кредити банків та інших кредиторів — це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позикиБезоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян складають незначне за розміром джерело формування майна суб'єктів господарювання.

Майно суб'єктів господарювання може формуватися також за рахунок інших джерел, не заборонених законом.

Правовий режим майна суб'єктів господарювання встановлюється Господарським кодексом та іншими законами з урахуванням видів майна.

146. Корпоративные права

Корпоративные права - это права лица, частица которой определяется в уставном фонде (имуществе) хозяйственной организации, которые включают правомочности на участие этого лица в управлении хозяйственной организацией, получение определенной части прибыли (дивидендов) данной организации и активов в случае ликвидации последней соответственно закону, а также другие правомочности, предусмотренные законом и уставными документами.

Владение корпоративными правами не считается предпринимательством. Законом могут быть установленные ограничения определенным лицам относительно владения корпоративными правами и/или их осуществление.

Корпоративные права государства осуществляются определенными законом центральными органами исполнительной власти и уполномоченными лицами в порядке, установленному Кабинетом Министров Украины. Центральные органы исполнительной власти и уполномоченные лица: осуществляют правомочности относительно участия в управлении хозяйственной организацией соответственно частице (акций, паев) государства в уставном фонде этой организации; ведут реестр государственных корпоративных прав; проводят оценку государственных корпоративных прав; осуществляют контроль за эффективностью работы хозяйственной организации в части реализации надлежащих государству корпоративных прав.

Уполномоченным лицом из управления корпоративными правами государства может быть гражданин или юридическое лицо, которое определенная по результатам конкурса, с которой соответствующий центральный орган исполнительной власти заключает договор поручения из управления корпоративными правами государства.

Порядок проведения конкурса из определения уполномоченного лица на выполнение функций из управления корпоративными правами государства устанавливается Кабинетом Министров Украины.

Центральный орган исполнительной власти, уполномоченный Кабинетом Министров Украины для осуществления необходимых мероприятий из управления корпоративными правами государства, координации деятельности органов исполнительной власти в этой сфере и предоставление необходимых сведений другим органам государственной власти, соответственно законодательству формирует и ведет реестр корпоративных прав государства.

Отношения, связанные с управлением корпоративными правами государства, регулируются этим Кодексом, другими законами и нормативно-правовыми актами, принятыми соответственно этому Кодексу.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:49:14 19 марта 2016
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений22:41:24 18 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:19:35 28 ноября 2015

Работы, похожие на Шпаргалка: Предмет и задачи хозяйственного права
Правовий статус приватного підприємства
ПЛАН ВСТУП Розділ 1 Історія виникнення та розвитку приватного підприємства 1.1 Стан підприємництва у XIX-XX ст. 1.2 Становлення підприємництва у ...
1. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним ...
113 ГК лише юридична особа - приватний власник, тобто до таких засновників не можуть відноситися юридичні особи-власники, власність яких не є приватною (тобто суб'єкти права ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 2143 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання
ПРИПИНЕННЯ СУБ"ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Загальнотеоретичні положення припинення суб"єктів господарювання Розділ 2. Характеристика ...
Щодо суб"єктів господарювання різних організаційно-правових форм уповноваженими на прийняття рішень про їх припинення особами будуть, наприклад: для державних підприємств ...
Припинення діяльності господарського товариства як суб"єкта господарювання зі статусом юридичної особи відбувається шляхом ліквідації або реорганізації відповідно до вимог ст. 59 ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Просмотров: 3716 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Формування ефективних інститутів в умовах трансформаційної економіки
Формування ефективних інститутів в умовах трансформаційної економіки Зміст Вступ ГЛАВА 1 СУТНІСТЬ ІНСТИТУТІВ ТА ЇХ МІСЦЕ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ ...
При наявності у цьому відношенні численних прорахунків незаперечним є сам факт приватизації, в результаті якої відбувається становлення різних форм недержавної власності і ...
Проте для того, щоб відняти майно у його власника, навіть слабкого і беззахисного, треба володіти відомими якостями.
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: дипломная работа Просмотров: 403 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Економічний та правовий зміст власності
Зміст Вступ 1. Власність як економічна категорія 1.1 Економічний та правовий зміст власності 1.2 Теорія прав власності 1.3 Форми власності 2. Місце та ...
Насправді ж у господарському товаристві власником майна може бути як трудовий колектив, так і сторонні інвестори, або вони разом, причому це майно поділяється у вигляді приватних ...
Метою приватизації, далі, являється, згідно з типовими твердженнями "передача неефективних державних підприємств у руки реальних власників (хазяїв), зацікавлених у раціональному ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: курсовая работа Просмотров: 2299 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 1 человек Средний балл: 4 Оценка: неизвестно     Скачать
Акцизный сбор
ЗМІСТ Вступ. Податки: економічна ефективність чи соціальна справедливість? 1. АЗ в системі оподаткування України. 1.1 Законодавство України про АЗ ...
Податки стають фінансовою основою для державного втручання в сферу господарських зв`язків між суб`єктами економічних відносин, головним регулятором ринкового господарства.
Розрахунки акцизного збору, складені не за встановленою формою, не підписані керівником і головним бухгалтером підприємства-платника, а у відповідних випадках громадянином-суб ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: реферат Просмотров: 435 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Межі та обмеження права власності
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук МЕЖІ ТА ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ...
Такий суб"єкт (власник) опиняється й під контролем з боку комітету кредиторів та господарського суду.
а права та обов'язки сторін за договором найму переходять до спадкоємців; г) особистий сервітут встановлюється тільки і виключно власником майна, а в найм може передати майно і ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 1895 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Формування недержавного сектору економіки на прикл приватизації
Формування недержавного сектору національної економіки (на прикладі роздержавлення та приватизації підприємств комунальної власності) Спеціальність ...
3. Частки (паї, акції), що належать суб'єктам комунальної власності у майні господарських товариств та інших недержавних об'єднань.
Що стосується "малої" приватизації, то регіональна приватизаційна комісія перш ніж оголосити продаж на аукціоні того чи іншого господарського об'єкта "мала" встановити його ...
Раздел: Рефераты по экономике
Тип: реферат Просмотров: 287 Комментариев: 3 Похожие работы
Оценило: 2 человек Средний балл: 4.5 Оценка: неизвестно     Скачать
Правознавство
Міністерство освіти і науки України Луцький національний технічний університет Правознавство Конспект лекцій для студентів усіх напрямів денної та ...
Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула права власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене ...
Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законодавством, може здійснюватись іншими суб"єктами.
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: учебное пособие Просмотров: 676 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать
Судове врегулювання та вирішення господарських спорів
ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ СУДОЧИНСТВА В ГОСПОДАРСЬКИХ СУДАХ 1.1 Правова сутність господарських судів та їх місце ...
Суб"єктами доказування в господарському процесі є суд та особи, що беруть участь у справі; інші особи, які беруть участь у справі, а саме посадові особи та інші працівники ...
Так, згідно з ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" від 15 грудня 2006 р ...
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: дипломная работа Просмотров: 5296 Комментариев: 2 Похожие работы
Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Все работы, похожие на Шпаргалка: Предмет и задачи хозяйственного права (8806)

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150052)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru