Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Реферат: Право земельного сервітуту

Название: Право земельного сервітуту
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: реферат Добавлен 01:23:33 30 мая 2009 Похожие работы
Просмотров: 256 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

Реферат

на тему

« Право земельного сервітуту »

План

1. Право сервітуту за римським правом

2. Право земельного сервітуту в Україні

3. Правовий режим земельних сервітутів

4. Обмеження щодо використання земельних ділянок

1. Право сервітуту за римським правом

Право сервітуту має давню історію, яка виходить безпосередньо з часів класичного римського права. Якраз у ті часи були розроблені поняття і принципи сервітуту, більшість з яких не втратила значення і тепер. За римським правом сервітутом вважалося право на чуже майно, що знаходилось у користуванні і належало певному суб'єкту.

Земельний сервітут за своїм змістом становить різновид права на чуже майно. Він невіддільний від права власності, оскільки відносини сервітуту – це відносини власника і третіх осіб стосовно використання останніми об'єкта власності (майна). Право сервітуту, в його розумінні як сервітуту земельною, розвивається в останній час в Україні, супроводжуючи розвиток права власності па землю. І звичайно, право приватної власності має на цей розвиток найбільш суттєвий вплив.

Безумовно, і до цього існували права, подібні за змістом (але не на правовій основі) з сервітутом (право проходу, проїзду по земельній ділянці користувача). Але право сервітуту відносно земель, що знаходяться в приватній власності, інститут, невідомий земельному праву останніх десятиліть. Тому проблеми земельного сервітуту виділяються в окремі розділи дисципліни «Земельне право», без вивчення яких важко зрозуміти деякі сучасні наукові положення.

Отже, у римському праві виділялось два види сервітутів: особисті і майнові. Особисті сервітути перебували в користуванні майном індивідуально визначеним суб'єктом (особою). За римським правом було чотири види особистих сервітутів:

♦ користування, надане виключно одній особі, – цей сервітут полягав у користуванні майном лише однією особою і в особистих цілях;

♦ узуфрукт був набагато ширшим і включав у себе не лише право користування, але й право привласнення вигоди від майна, тобто право одержувати із майна користь, яка виникає чи добувається з нього внаслідок його природних властивостей;

♦ право користування житлом – даний сервітут був схожий за змістом з двома попередніми, але лише стосовно житла;

♦ право користування чужими рабами чи тваринами – цей сервітут являв собою наймання рабів чи тварин.

Схожість особистого сервітуту можна знайти в сучасних законодавчих актах права користування майном. Але користування майном у сучасному розумінні з сервітутом не асоціюється і становить самостійний вид прав.

Майновий сервітут установлюється на одній земельній ділянці з мстою одержання вигоди (користі) для іншої (сусідської) земельної ділянки.

До майнових сервітутів відносяться два основних види:

– це різновидність сервітутів, що належать спорудам. Виконуючи вимоги даного сервітуту, одна споруда повинна давати вигоду іншій. Наприклад, встановити опору для стіни чи надати можливість зливання дощової води з даху: земельні ділянки в даному випадку мали значення «службових» відносно будинків;

– «сільський» земельний сервітут існував для земельних ділянок без будівель, або ці будівлі існували для обслуговування земельної ділянки.

Вигода цього виду сервітутів одержувалась або із поверхні землі (1), де установлено сервітут, або із продуктів, добутих із землі (2).

1. Сервітути, що проявлялися в одержанні вигоди із поверхні землі, були такими:

♦ право користування існуючою дорогою чи вулицею для проходу чи проїзду. Ширина дороги (вулиці) визначалась для кожного конкретного випадку;

♦ право ходити, переносити вантажі і їздити верхом по чужій землі. Даний сервітут міг бути обмежений у будь-якому з трьох видів користування;

♦ право проїзду і прогону худоби, але без визначення будь-якої конкретної дороги. Однак, установлюючи цей інститут, можна було визначити конкретний напрям, але не більше цього.

До сервітутів, що містять можливості одержувати продукти, відносяться:

а) водні сервітути. їх змістом було забезпечення доставляння води на земельну ділянку за кошти земельної ділянки, обтяжених таким сервітутом. Розрізнялось декілька водних сервітутів:

♦ право користування водою земельної ділянки, обтяженої сервітутом, і пов'язане з цим право проходу і проїзду по ділянці до води;

♦ право влаштування водопою на чужій ділянці для своєї худоби;

б) сервітути, що Надають їх власнику право вигону худоби для випасання на чужій ділянці;

в) сервітути, що надають право вирубки лісу, видобування крейди, піску, вапна і каміння.

Існував також вид сервітуту, що давав право для проведення водопроводу через чужу ділянку. У такому разі сервітут дозволяв проводити воду лише для потреб ділянки власника сервітуту, а не для будь-якої іншої мети. Незважаючи на всю різноманітність сервітутів, у римському праві всі вони володіли певними подібними властивостями, що об'єднували їх в один інститут. Перш за все вони являли собою право на чуже майно і тому володіли низкою майнових прав за римським правом, зокрема:

♦ право сервітуту не можна було перенести на іншу особу чи земельну ділянку, на користь якої сервітут установлювався, тобто сервітут був невідчужуваним;

♦ неможливо було перенести і просте здійснення права за сервітутом;

♦ сервітут був неподільним.

Як і всяке право, сервітут мав особливі підстави виникнення. Майнові сервітути могли одержувати лише власники чи добросовісні володарі земельної ділянки або будівлі, на користь яких установлювався сервітут. Якщо ж земельна ділянка, для якої встановлювався сервітут, належала декільком власникам, то право сервітуту відносилось до кожного з них. Сервітут не існував до тих пір, поки хоча б один із власників його не придбав. Переважною підставою виникнення сервітутів у римському праві було установлення їх правомочною особою. Виникали вони також і внаслідок давності існування. Особою, що мала право встановлювати сервітут, був власник майна, яким даний сервітут обтяжувався. Аналогічно з придбанням сервітуту, якщо майном на правах власності володіли декілька осіб, усі вони були зобов'язані встановити сервітут для його виникнення.

До способів виникнення сервітуту відносились договір, успадковане розпорядження власника майна – відмова, а також судове рішення. Придбання сервітуту з урахуванням давності було установлено з метою захисту права сервітуту від можливості зникнення доказів даного права з часом. У цьому випадку вважалося, що довгочасне здійснення права замінює докази щодо правомірного виникнення даного права.

Серед підстав придбання сервітуту через давність було продовження здійснення сервітуту впродовж тривалого часу. Для доказування права в даному випадку було необхідне посвідчення початку і кінця реалізації права сервітуту, а також посвідчення здійснення сервітуту. Наскільки дії власника сервітуту були достатніми для доказування його існування, визначав суддя в кожному конкретному випадку.

Наступні підстави, пов'язані з придбанням сервітуту, мали розповсюдження в основному на особисті сервітути. Оскільки для сервітуту було встановлено, що він не може бути відчужений і заміна особи чи майна, на користь якоївстановлено сервітут, неможливі, то ці обставини диктували і особливості припинення сервітуту. Тому вважалось, що втрата майном чи особою свого сервітуту веде до ліквідації права сервітуту.

Для майнових сервітутів існувало декілька винятків із даного загального правила. У випадку, коли сервітут належав відразу декільком власникам, у разі втрати одним із них свого сервітуту сам сервітут не ліквідовувався, а продовжував діяти в «зменшеному» вигляді у решти власників.

Серед підстав ліквідації сервітуту були:

♦ знищення майна, обтяженого сервітутом, – як фізичне, так і вилучення його із громадянського обігу;

♦ поєднання права власності і сервітуту в одній особі;

♦ припинення життя особи – суб'єкта особистого сервітуту чи майна – для майнового сервітуту. У тому випадку, коли сервітут залишався спадкоємцям, він уважався не успадкованим старим, а розпочатим новим сервітутом. Ліквідовувався сервітут також і внаслідок вилучення земельної ділянки, на користь якої він був установлений.

Припинення сервітутів виникало і за волею власника сервітуту, або шляхом укладення договору з власником майна, обтяженого сервітутом, чи внаслідок невикористання сервітуту. В такому випадку для речових сервітутів їх припинення наступало після двох років невиконання. Ця умова не застосовувалась до «городських» сервітутів. Якщо ж здійснення сервітуту було періодичним, наприклад, раз у рік, то для такого сервітуту наслідки його припинення наставали за загальним правилом після 20 років невикористання.

Захист права сервітуту за римським правом провадився спеціальним позовом. Позивачем у даному позові був для майнових сервітутів власник чи добросовісний володар земельної ділянки, для якої встановлювався сервітут.

Приводом для позову служило повне чи часткове порушення сервітуту, яке полягало у повному чи частковому перешкоджанні використання сервітуту відповідачем. Позов був спрямований на усунення порушення і відшкодування збитків. Таким чином, інститут сервітуту за римським правом являє собою достатньо розвинену і різнобічну в проявах правову конструкцію.

В подальшому він був покладений в основу тих майнових прав, які найчастіше називають правами на майно осіб, що не є власниками. Положення, встановлені римським правом, засвоювались і національним правом багатьох держав більш пізнього періоду свого виникнення. Не пройшло осторонь цього також і право України, доповнене деякими характерними рисами.

2. Право земельного сервітуту в Україні

Аналогічно римському праву в Україні визнано, що сервітут становить різновидність майнових прав. Це є суттєвим визнанням, оскільки на сервітут поширюються всі інші норми та ознаки майновою права.

Суб'єктами сервітуту слід вважати власників майна, обтяженого сервітутом, з одного боку, та осіб, що здійснюють право сервітуту, – з другого. За чинним законодавством це повинні бути громадяни чи юридичні особи – власники чи користувачі земельної ділянки або іншої нерухомості. Як і майновий сервітут римського права, сервітут українського права установлюється на користь визначеної земельної ділянки чи іншої нерухомості. Об'єктом сервітуту в українському праві вважаються земельні ділянки. Право земельного сервітуту визначається не лише як право на майно, але й більш конкретно, як право обмеженого користування чужими земельними ділянками.

Так, згідно з вимогами Земельного кодексу України, земельним сервітутом є право обмеженого користування чужими земельними ділянками, встановлене для однієї особи або декількох осіб (приватний земельний сервітут) чи для необмеженого кола осіб (публічний земельний сервітут).

Приватний земельний сервітут встановлюється за домовленістю між особою, що вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки. В разі недосягнення такої згоди, рішення приймається у судовому порядку за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту. Публічний земельний сервітут встановлюється шляхом прийняття відповідного закону, іншого нормативно-правового акта України чи за рішенням суду.

За призначенням Земельним кодексом України встановлюються такі види земельних сервітутів:

♦ проходу – право проходу або проїзду на велосипеді через чужу земельну ділянку;

♦ проїзду – право проїзду на транспортному засобі проїзною частиною через чужу земельну ділянку;

♦ інженерної комунікації – право прокладання та експлуатації державних, комунальних та приватних ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій через чужу земельну ділянку;

♦ водопроводу – право проводити на свою земельну ділянку воду з чужої водойми або через чужу земельну ділянку;

♦ водостоку – право відведення води зі своєї земельної ділянки на чужу або через чужу земельну ділянку;

♦ водозабору – право забору води для потреб своєї земельної ділянки з чужої водойми та право проходу до водойми;

♦ водопою – право поїти свою худобу та право прогону худоби, що веде до водойми;

♦ прогону худоби – право прогону худоби та проходу через чужу земельну ділянку;

♦ пасовища – право сінокосу та випасу худоби на чужій земельній ділянці в періоди, що відповідають місцевим умовам та звичаям;

♦ будівництва – право зведення будівель та споруд на власній земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку, або будівель та споруд, що нависають над сусідньою земельною ділянкою на відповідній висоті, право зведення будівель та споруд на сусідній земельній ділянці;

♦ ремонтно-будівельної смуги – право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

♦ охорони довкілля – право здійснювати на чужій земельній ділянці заходи щодо охорони довкілля;

♦ проведення науково-дослідних робіт – право тимчасового користування земельною ділянкою для проведення науково-дослідних робіт;

♦ вилову риби з берега водного об'єкта;

♦ інші способи задоволення потреб, які не можуть бути забезпечені без встановлення відповідних земельних сервітутів.

3. Правовий режим земельних сервітутів

У главі 17 Земельного кодексу України підкреслюється, що земельні сервітути, встановлені на земельну ділянку, не позбавляють власника цієї земельної ділянки прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельні сервітути підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому Земельним кодексом. Інформація про встановлення земельного сервітуту є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа щодо земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут.

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави і не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Власник, а також користувач та орендар земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, має право, якщо інше не передбачено законом, вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, відповідної винагороди за його встановлення. Власникові земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, мають бути відшкодовані збитки, завдані внаслідок користування земельним сервітутом.

Земельні сервітути встановлюються на визначений та невизначений строк. Норми Земельного кодексу передбачають припинення дії земельного сервітуту. На вимогу власника земельної ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, його дія може бути припинена у зв'язку із виникненням підстав для його встановлення.

Дія земельного сервітуту припиняється на вимогу власника земельної ділянки у разі:

♦ поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, та власника земельної ділянки, на яку він встановлений;

♦ відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, від його подальшого використання;

♦ рішення суду;

♦ закінчення строку, на який було встановлено земельний сервітут.

Якщо земельна ділянка, на яку встановлено земельний сервітут, не може бути використана відповідно до її призначення, власник цієї земельної ділянки має право вимагати зняття земельного сервітуту з цієї земельної ділянки у судовому порядку.

З введенням земельного сервітуту власник не позбавляється права володіння, користування і розпорядження своєю земельною ділянкою. Разом з сервітутом у правовий обіг увійшло поняття «обтяжування» (обмеження) майна сервітутом. Чи попадає правова природа обтяжування в розряд обмежень права власності? Власник обмеженого сервітутом майна не позбавляється жодного із належних йому прав. Однак він опиняється обмеженим у здійсненні права користування земельною ділянкою в такій мірі, в якій цього вимагає право сервітуту. Він уже не може вільно, на свій розсуд користуватися земельною ділянкою так, як він мав би змогу це робити у разі відсутності сервітуту. Подібне обмеження у праві користування впливає на зміст права власності, відповідно частково обмежує і його.

Як і всяке інше право, встановлене законом, право сервітуту підлягає захисту. Захист здійснюється в судовому порядку. Позов подається особою, що має право на сервітут; відповідачем за позовом є власник земельної ділянки, обтяжений сервітутом. Захист права сервітуту може здійснюватись переважно такими способами:

♦ визнанням права сервітуту в тому випадку, якщо власник відмовляє позивачу в установленому законним порядком праві;

♦ поновленням становища, що існувало до порушення права сервітуту; припинення дій, що порушують право сервітуту чи створюють загрозу цього порушення. Дане порушення може виникнути в тому випадку, коли власник не заперечує сервітуту, але починає будівництво чи оранку на території ділянки, відведеної для здійснення сервітуту, і тим самим перешкоджає його здійсненню;

♦ самозахистом права. В рамках цього права власник права сервітуту може сам здійснити дію для припинення порушення його прав. Такими діями можуть бути, наприклад, зняття частини паркану, що перешкоджає проїзду;

♦ відшкодування збитків і відшкодування моральної шкоди. Як захист права сервітуту можуть застосовуватись і інші

способи, передбачені законодавством.

Таким чином, розвиток сервітуту в законодавстві України має безумовно важливе значення для встановлення нормальних земельних відносин та оптимального використання земельної власності. Сервітут – це суттєвий в сучасних умовах вид прав, детальне розроблення – це додаткова гарантія зменшення конфліктів і спорів під час використання землі.

4. Обмеження щодо використання земельних ділянок

Обмеження щодо використання земельних ділянок регламентується нормами Земельного кодексу України. Право обмеженого використання земельної ділянки обтяжує (обмежує) право власності на земельні ділянки і дає можливість користуватися земельною ділянкою або її частиною в обсязі, передбаченому законом або договором.

Перехід права власності на земельну ділянку не є підставою для припинення встановленого права обмеженого використання цієї ділянки іншими особами.

Права на земельну ділянку можуть бути обмежені законом або договором:

♦ забороною на продаж чи інше відчуження певним особам або дозволів на відчуження певним особам протягом установленого строку;

♦ правом на переважну купівлю у разі її продажу;

♦ умовою розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків у визначеному проектом порядку;

♦ забороною на зміну цільового призначення земельної ділянки, зовнішнього виду нерухомого майна, реконструкції або знесення будинків, будівель, споруд без погодження в установленому порядку;

♦ умовою здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

♦ забороною на провадження окремих видів діяльності;

♦ умовою додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт, у тому числі щодо охорони ґрунтового покриву, тваринного світу, рідкісних рослин, пам'яток природи, історії і культури, археологічних об'єктів, які розміщені на земельній ділянці;

♦ умовою надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку.

Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації. Визначення меж обмежень земельних ділянок здійснюється проектами землеустрою.

Обмеження щодо використання земельних ділянок настає також у зв'язку з виділенням на даних земельних ділянках охоронних зон, зон санітарної охорони, зон особливого режиму використання земель, санітарно-захисних зон тощо.

Охоронна зона – це територія з особливим режимом використання земель і природокористування, яка виділяється навколо особливо цінних природних об'єктів, водних об'єктів, об'єктів історичної і культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій з метою їхньої охорони і захисту від антропогенних впливів, а також уздовж ліній зв'язку, ліній електропередачі, магістральних трубопроводів, земель транспорту, навколо об'єктів промисловості, для забезпечення належних умов експлуатації, запобігання випадкам можливого ушкодження.

Зона санітарної охорони – це територія з особливим режимом використання земель, що прилягає до підземних та відкритих джерел водопостачання, водозабірних та водоочисних споруд, водоводів, об'єктів оздоровчого призначення, на які поширюються обмеження щодо використання земель з метою забезпечення їхньої санітарно-епідеміологічної надійності.

Режим використання земель у санітарних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, з питань охорони здоров'я, водного господарства та геології.

Зони особливого режиму використання земель – це території, що прилягають до військових об'єктів Міністерства оборони та інших військових формувань, призначених для забезпечення безпеки, збереження озброєння військової техніки та іншого військового майна, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, що можуть виникнути на цих об'єктах унаслідок аварій, стихійного лиха і пожеж.

Режим використання земель у зонах особливого використання земель встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів.

Санітарно-захисна зона – це територія з регульованим режимом використання земель, що відокремлює від житлової забудови об'єкти, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищення рівня шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних хвиль, радіочастот, електричних полів, іонізуючих випромінювань.

Режим використання земель у санітарно-захисних зонах встановлюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань екології, природних та земельних ресурсів, а також санітарного нагляду.

Використана література

1. Земельний кодекс України. Коментар. – Х.: ТОВ «Одісей», 2002. – С.

2. Погрібний С.О. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства // Земельне право України: Підручник /Заред. Погрібного О.О., Каракаша І. І, – К.: Істина, 2003

3. Ільницька Н. Оренда як правова форма використання земель у сучасний період: поняття, особливості, юридична природа. // Право України. – 2000. – №88.

4. М. Шульга. Самовільне зайняття земельних ділянок. // Юридичний вісник України. – 2004

5. Будзилович І., Юрченко А. Оренда землі в Україні (історико-правовий нарис) // Право України. – 2001

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:42:50 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:14:37 28 ноября 2015

Работы, похожие на Реферат: Право земельного сервітуту

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(151398)
Комментарии (1844)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru