Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Контрольная работа: Право власності в цивільному праві

Название: Право власності в цивільному праві
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: контрольная работа Добавлен 20:01:19 23 июля 2010 Похожие работы
Просмотров: 50 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

План

1. Теоретичні питання

1.1 Поняття, значення та законодавче регулювання договору міни

1.2 Сторони договору найму (оренди) земельної ділянки

1.3 Особливості користування гуртожитками та службовими житловими приміщеннями

1.4 Зміст інвестиційного договору

1.5 Відповідальність за договором складського зберігання

1.6 Відмінність договору управління майном від юридичних послуг

1.7 Платіжні доручення

1.8 Зміст спадкового договору

2. Задачі

3. Практичне завдання

Список використаних джерел


1. Теоретичні питання

1.1 Поняття, значення та законодавче регулювання договору міни

Договір міни — найдавніший договір цивільного права, який передував появі договору купівлі-продажу. В сучасному цивільному обігу договір міни має обмежене застосування. Мабуть, єдина причина його існування — це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший збігаються[5, с.284].

Законодавче регулювання щодо міни (бартеру) містяться у ст. 293 ГК України та § 6 гл. 54 ЦК України. Операції, що мають ознаки бартерних, додатково регулюються законами України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.), від 23 грудня 1998 р. № 351-ХР/ "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", а також прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності". Крім того, Вищий господарський суд України в своїх інформаційних листах неодноразово звертався до проблем, пов'язаних зі здійсненням бартерних операцій (зокрема, листи Вищого арбітражного суду України від 10 травня 2000 р. № 01-8/204 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства", від 22 вересня 2000 р. № 01-8/ 516 "Про практику вирішення окремих категорій спорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)", оглядовий лист від 11 грудня 2000 р. № 01-8/738 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)"; також Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29 серпня 2001 р. № 01-8/935 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів"[6].

Значення договору міни полягає у тому, що у період економічної чи фінансової кризи, або навіть у цивілізаційний занепад, коли гроші втратять свої функції, або ж їх просто не буде вистачати, міна буде єдиним способом і методом для виживання населення. Також, це економія часу і засобів в тих випадках, коли наміри сторін продати один товар і купити інший збігаються.

Згідно зі ст. 715 ЦК України:

1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує в замін.

3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

4. Право власності на обмінювані товар переходить до сторін одночасно після виконання зобов’язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору міни. [1,c.181]

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний.

Сторонами договору є продавець і покупець. Причому кожна із сторін договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує.

Істотними умовами договору є умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами договору купівлі-продажу (якщо це не суперечить суті зобов'язання).

Форма договору визначається відповідно до загальних умов, що їх висувають до форми будь-якого цивільно-правового договору.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак сторони за домовленістю між собою можуть це правило змінити.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін, які полягають у тому, що кожна із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар взамін на інший. Зокрема, розподіл прав та обов'язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов'язання).

Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов'язковим, оскільки ціною є інший товар, що передається взамін. Договором може бути встановлено доплату за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар.

Поняття "міни" досить часто ототожнювали з поняттям "бартер". ЦК бартер розглядає як різновид договору міни, що застосовується у разі обміну не лише одного товару на інший товар, а й майна на роботи (послуги).

Правове регулювання бартерних правочинів здійснюють закони України "Про правове регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", "Про оподаткування прибутку підприємств" та інші акти [5, с.284-285].

1.2 Сторони договору найму (оренди) земельної ділянки

Згідно зіст. 792 ЦК України За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

1. Поняття оренди земельної ділянки дається законодавцем за допомогою ознак, які виділяють найом (оренду) земельної ділянки як серед відносин найму (оренди) інших об'єктів, так і серед інших правових форм землекористування. Такими ознаками є:

1) специфічний об'єкт орендних відносин — земельна ділянка як важливіший природний ресурс, частина основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. З урахуванням означених властивостей об'єкта норму, треба сприймати в контексті статті 9 ЦК, відповідно до якої положення ЦК застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Поняття земельної ділянки дається у статті 79 Земельного кодексу, яка визначає її як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами та закріплює просторові межі поширення на неї права власності (поверхневий (ґрунтовий) шар, водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд);

2) договірний характер орендного землекористування (рішення власника про передання земельної ділянки в оренду, в тому числі виражене в адміністративному акті, рішення суду, результати конкурсу чи аукціону тощо є правовою підставою укладення договору оренди, але самі по собі не породжують відносин орендного землекористування, не підміняють собою договору оренди земельної ділянки, і є лише передумовами його укладання);

3) строковість орендного землекористування (відповідно до частини 3 статті 93 Земельного кодексу оренда земельної ділянки може бути короткостроковою — не більше 5 років та довгостроковою — не більше 50 років);

4) платність орендного землекористування (відповідно до статей 19, 20 Закону України "Про оренду землі" орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній, відробітковій та інших формах. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється згідно із Законом України "Про плату за землю"). [4]

Отже, сторонами договору є наймодавець і наймач. Наймач може передати земельну ділянку або її частину в користування іншій особі (піднайм, суборенду) лише з дозволу наймодавця.

Головний обов’язок наймодавця випливає із ч.1 ст. 792 ЦК України, це передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування.

Специфіка обов’язків наймача, окрім загальних положень про договір найму (оренди):

1) використовувати земельну ділянку відповідно до мети, яку визначено в договорі;

2) здійснювати комплекс заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню земельної ділянки;

3) утримуватися від порушень прав власників сусідніх земельних ділянок і суб’єктів сервітутних прав. [5, с.300]

1.3 Особливості користування гуртожитками та службовими житловими приміщеннями

Службове житло — це житло, що надається в користування працівникам підприємств, установ і організацій, які у зв'язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого органу відповідної ради за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. У тих випадках, коли підприємство, установа або організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення — на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим органом ради за місцезнаходженням приміщення. Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України" (п. 19) від 12 квітня 1985 р. за № 2 визначено, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі. Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому органі відповідної ради, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових.

Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також тоді, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї користуються службовими приміщеннями відповідно до правил про договір найму жилого приміщення, за такими винятками:

• наймачі службових приміщень не мають права бронювати жиле приміщення, міняти його, в тому числі з наймачем іншого службового жилого приміщення;

• не мають права змінювати договір найму жилого приміщення;

• при проведенні капітального ремонту їм не надається у постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення, хоча може бути надане інше службове приміщення.

Наймач службового жилого приміщення, який має зайву жилу площу понад установлені норми, може вимагати надання меншого службового жилого приміщення.

Оскільки службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті), наймач службового жилого приміщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім'ї. Наймач має право в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити у службове жиле приміщення, яке він займає, свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди непотрібно.

У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу.

Наймач службового жилого приміщення і члени його сім'ї зобов'язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

Порядок надання службових жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та користування ними визначається Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. за № 37. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні розміщуватися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (робочого місця).

Службові жилі приміщення надаються включеним до переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті.

Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.

Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні працівники, розташовані на такій відстані від місця роботи, яка виключає можливість виконання ними трудових обов'язків, надання службових жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.

У разі недостатності службових жилих приміщень для забезпечення всіх працівників відповідних категорій зазначені приміщення надаються виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємства, установи, організації.

Службовим житлом можуть користуватися громадяни України, а також іноземні громадяни й особи без громадянства, які, відповідно до законодавства, мають право працювати або навчатися в Україні.

Підставою для користування житлом є договір його оренди, який укладається власником або уповноваженою ним особою з громадянином, якому надається в користування службове житло.

В окремих випадках за наявності крайньої виробничої необхідності і в разі відсутності відповідного службового жилого приміщення, як тимчасовий захід, за згодою працівника, йому може бути надано службове жиле приміщення, що не відповідає встановленим вимогам, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті (але не нижче від рівня, встановленого для прийняття громадян на квартирний облік), із збереженням права на одержання службового жилого приміщення, що відповідає вказаним вимогам і розміру.

Службові жилі приміщення надаються на час виконання робітникам, службовцям обов'язків, які потребують проживання в такому приміщенні, за рішенням адміністрації чи органу управління підприємства, установи, організації, у віданні яких є ці приміщення, затвердженим виконавчим органом відповідної ради.

У рішенні має бути зазначено, яку посаду займає або яку роботу виконує особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім'ї, розмір цього приміщення, кількість кімнат у ньому та адреса.

Громадяни, вказані в рішенні про надання службового жилого приміщення, дають письмове зобов'язання про звільнення жилого приміщення, яке вони займають на даний час.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий орган відповідної ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення.

Порядок надання жилої площі в гуртожитках підприємств, установ, організацій, користування та виселення з гуртожитків, їх утримання регулюються статтями 127—132 Житлового кодексу, "При-мірним положенням про гуртожитки", затвердженим Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. за № 208.

Гуртожитки — це приміщення, призначені для проживання і спільного користування кількома одинокими особами, які не перебувають у сімейних стосунках, або для проживання окремих сімей. Гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Переобладнання жилих будинків під гуртожитки провадиться з дозволу виконавчого органу обласної, міської ради.

Не допускається розміщення гуртожитків у підвалах і цокольних поверхах, а також використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.

Як вже зазначалося, гуртожитки можуть бути призначені для проживання одиноких громадян (жилі приміщення перебувають у спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках) і проживання сімей (жилі приміщення, що складаються з однієї чи кількох кімнат, перебувають у відособленому користуванні сімей). У гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян, у разі необхідності можуть бути виділені приміщення для проживання сімей.

Для тимчасового забезпечення жилим приміщенням малих сімей адміністрація разом з профспілковим комітетом підприємств, установ, організацій у разі необхідності приймає рішення про використання жилих будинків під гуртожитки і надає їм відповідного статусу. Рішення про це повинно прийматися до початку спорудження будинку.

Житлове становище громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях і гуртожитках, мають деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, які і визначають їх права і обов'язки. Якщо службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин мають проживати за місцем роботи або поблизу від нього, то гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Жила площа в гуртожитку не підлягає обміну, розділу, бронюванню і здачі в піднайом.

Права і обов'язки мешканців та адміністрації гуртожитку

Мешканці гуртожитку мають права і несуть закріплені за ними обов'язки. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, мають право:

- користуватися приміщеннями культурно-побутового призначення, обладнанням, інвентарем гуртожитку та комунально-побутовими послугами;

вимагати своєчасної заміни обладнання, меблів, постільних речей та іншого інвентарю, що стали непридатними;

- вимагати усунення недоліків у культурно-побутовому обслуговуванні.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають в їх відособленому користуванні, вправі вселити туди своїх неповнолітніх дітей.

Вселення інших членів сім'ї в указані приміщення допускається лише з дозволу адміністрації, профспілкового комітету підприємства, установи, організації та письмової згоди членів сім'ї громадянина, які проживають разом з ним. Робітники, службовці, студенти, учні, а також інші громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані: використовувати надану жилу площу відповідно до її призначення; забезпечувати схоронність приміщень, обладнання та інвентаря; додержувати правил співжиття і правил внутрішнього розпорядку гуртожитку; зберігати чистоту й порядок у жилих приміщеннях, місцях загального користування. Особи, які вибувають з гуртожитку, зобов'язані здати все майно, що записано за ними. При нездачі указаного майна або його псуванні повинні відшкодовуватися заподіяні збитки.

Ремонт пошкоджених з вини мешканців приміщень гуртожитку, а також меблів, обладнання та інвентарю провадиться винними особами або за їхній рахунок.

Мешканцям гуртожитку забороняється: провадити самовільно переобладнання та перепланування приміщень; захаращувати предметами домашнього вжитку балкони, пожежні проходи, коридори, сходові клітки й запасні виходи; зберігати в жилих приміщеннях, на балконах легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні матеріали та речовини, що забруднюють повітря; установлювати без дозволу керівництва гуртожитку тимчасові електронагрівальні прилади для додаткового обігрівання приміщень; у період з 23 до 7 години включати на підвищену гучність телевізори, магнітофони та радіоапаратуру, грати на музичних інструментах і створювати інший шум, що порушує спокій громадян; самовільно переселятися з одного приміщення в інше.

Переселення в разі необхідності громадян з одного жилого приміщення в інше в одному гуртожитку провадиться за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профспілкового комітету з видачею нового ордера.

Підприємство, установа, організація, у віданні якої перебуває гуртожиток, зобов'язана утримувати його згідно з встановленими санітарними правилами, єдиними правилами та нормами експлуатації і ремонту житлового фонду; своєчасно провадити необхідний капітальний і поточний ремонт будівлі та ремонт інвентарю; укомплектувати кожну кімнату меблями, постільними речами та іншим інвентарем відповідно до типових норм.

Керівники підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки, несуть відповідальність за правильну експлуатацію та утримання гуртожитків, підтримання в них установленого порядку і правил проживання.

На час проведення капітального ремонту гуртожитку, його мешканцям адміністрацією підприємства, установи, організації надається жила площа в тому самому або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначені особи поселяються на площу, яку вони займали раніше. [7]

1.4 Зміст інвестиційного договору

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність” основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності. [2]

Термін “інвестиційний договір” використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. В першому (широкому) розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

У другому (вузькому) розумінні термін “інвестиційний договір” застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці.

Зміст інвестиційного договору – це сукупність його умов.

Розрізняють: а) істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна зі сторін;

б) звичайні, відсутність яких не впливає на юридичну силу договору; вони мають диспозитивний характер і включаються до договору за згодою (бажанням) сторін;

в) випадкові умови, які не є характерними для інвестиційного договору.

До істотних умов інвестиційного договору відноситься:

1) предмет – інвестиції в будь-якій не заборонній законодавством України формі;

2) кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо);

3) властива інвестиційним договорам спеціальна умова – форма та об'єкт інвестування;

4) ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній чи вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються;

5) строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер (про внесення часток до статутного фонду господарського товариства, повної сплати акцій, здійснення виробничої кооперації тощо), а в ряді випадків – також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

Чинним законодавством можуть передбачатися інші істотні умови для деяких категорій інвестиційних договорів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. у разі приватизації державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом до договору купівлі-продажу, що укладається при цьому, включаються як обов'язкові: а) передбачені бізнес-планом або планом приватизації зобов'язання покупця чи б) зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу.

До звичайних умов інвестиційного договору можна віднести:

- умови про форми платежу;

визначення порядку виконання та прийняття виконання;

відповідальність сторін за порушення договірних зобов’язань;

порядок розгляду спорів, що виникають сторонами в процесі виконання договору;

обставини, що звільняють сторони від відповідальності;

страхування інвестиційних ризиків і обов'язки щодо цього, способи забезпечення сторонами виконання договірних зобов'язань.

до випадкових умов можна віднести, наприклад надання інвестором виконавцям робіт виробничих та житлових приміщень, забезпечення працівників виконавця харчуванням тощо.


1.5 Відповідальність за договором складського зберігання

Стаття 957 ЦК України. Договір складського зберігання

1. За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

2. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

3. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Договір складського зберігання є одним із видів договору зберігання і на нього поширюється більшість загальних положень договору зберігання. Він виділяється за суб'єктним складом, змістом та оформленням, які у свою чергу обумовлені зберіганням товарної маси, для прискорення та спрощення товарного обороту.

В ч. 1 статті 957 ЦК України, визначається, що договір відповідно до якого товарний склад (зберігач) зобов'язується за винагороду зберігати товари, передані йому поклажодавцем, і повернути ці товари у схоронності, наведене визначення дозволяє виділити три неодмінні ознаки даного виду договору зберігання.

Перший — особливий предмет, яким служать "товари". Це дає можливість зберігати речі як індивідуально визначені, так і родові, а отже, поширити на відповідні відносини залежно від обставин режим звичайного і іррегулярного зберігання.

Другий — особливий суб'єктний склад. Пов'язує можливість участі в договорі в ролі зберігача зі здійсненням певної підприємницької діяльності.

Третя ознака договору складського зберігання полягає в тому, що відповідні послуги надаються товарним складом за винагороду. Тим самим оплатність договору складського збереження не поширюється на випадок, передбачений імперативною нормою, а є конститутивною ознакою складського збереження. Відносини по безоплатному збереженню, навіть тоді, коли відповідні послуги надаються товарним складом, знаходяться поза межами регулювання § 2 гл. 66 ЦК. [4]

Відповідальність сторін

У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Сторони не несуть відповідальності за порушення своїх зобов'язань за цим Договором, якщо воно сталося не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати Зберігачеві збитки, завдані властивостями зданого на зберігання майна, якщо Зберігач, приймаючи його на зберігання, не знав і не повинен був знати про ці властивості.

Якщо Поклажодавець до закінчення обумовленого Договором строку забирає майно, то він повинен відшкодувати Зберігачу збитки, коли такі виникають.

Якщо у разі пошкодження майна, за яке Зберігач несе відповідальність, якість майна змінилася настільки, що воно не може бути використаним за первісним цільовим призначенням, то Поклажодавець має право відмовитись від майна і вимагати від Зберігача відшкодування вартості цього майна, а також інших збитків.

1.6 Відмінність договору управління майном від юридичних послуг

Договір управління майном

Відносини з управління майном безпосередньо регулюються гл. 70 ЦК України, а також галузевими законами, що передбачають встановлення управління у відповідній сфері діяльності: законами України від 19 червня 2003 р. № 978-ІУ "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", від 24 червня 2004 р. № 1875-ІУ "Про житлово-комунальні послуги" та іншими.

Згідно зі ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя специфічного права довірчої власності на отримане в управління майно. Тому, власне, цей договір розглядається як різновид договорів про передачу майна у власність.

За договором управління майном, відповідно, передається в управління майно.

Майном, як предметом договору управління майном, за ст. 1030 ЦК України можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Так, за Законом України "Про житлово-комунальні послуги" управитель за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд.

Частина 2 ст. 1030 ЦК України обмежує можливість грошових коштів бути предметом договору управління майном, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом. Такий виняток передбачений Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", який передбачає право управителя здійснювати управління коштами фонду фінансування будівництва та фонду операцій з нерухомістю.

Сторонами договору управління є установник управління та управитель.

За ст. 1032 ЦК України установником управління є власник майна - фізична або юридична особа будь-якої організаційної форми і незалежно від наявності у неї статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Управителем, в свою чергу, може бути суб'єкт підприємницької діяльності і не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Наприклад, за Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" управителем є банк або інша фінансова установа.

Майно передається в управління на відповідний строк. Згідно зі ст. 1036 ЦК України строк управління майном встановлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на 5 років.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

Управитель здійснює управління майном за плату.

Відповідна плата встановлюється договором; також управителю відшкодовуються необхідні витрати, зроблені ним у зв'язку з управлінням майном. Він, якщо це передбачено договором, має право відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.

Так, згідно зі ст. 7 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" банк-управитель для досягнення мети управління майном, визначеної установниками фонду фінансування будівництва, перераховує частину отриманих коштів на фінансування будівництва. Решта коштів залишається в його управлінні. Вільні кошти на поточних рахунках фонду фінансування будівництва, які тимчасово не передані на фінансування будівництва, банк-управитель має право використовувати при здійсненні банківських операцій.

Управління здійснюється в інтересах установника управління або вказаної ним особи.

Згідно зі ст. 1034 ЦК України вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Проте він може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

Істотними умовами договору управління майном є:

- перелік майна, що передається в управління;

- розмір і форма плати за управління майном (ст. 1035 ЦК України).

Крім того, зважаючи на вимоги ч. З ст. 180 ГК України, істотною умовою договору управління майном є строк дії відповідного договору.

Договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. [6]

Юридичні послуги

Відповідно до ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У договорах про надання юридичних послуг нерідко містяться умови про «прийняття доручення», «виконання доручення» тощо, тобто, по суті, включаються елементи саме цього виду договорів. Відповідно договори про надання юридичних послуг регулюються не тільки загальними нормами про послуги (глава 63 ЦК), але й спеціальними нормами, які регулюють доручення (глава 68 ЦК). При цьому Закон України «Про адвокатуру» передбачає, що адвокати діють за дорученнями клієнтів, і про надання послуг не йдеться. Від такого розмежування залежать, зокрема, фінансові взаємовідносини сторін.

При укладенні й виконанні договорів про надання юридичних послуг слід зважати, чи надаються вони саме адвокатом чи просто юристом, якщо він витупає в ролі підприємця. Про це свідчить одна справа, яка розглядалася в господарському суді. Керуючись статтями 44 і 49 ГПК України і на підставі відповідного договору з клієнтом, адвокат звернувся до суду з клопотанням про стягнення з іншої сторони відповідної суми в якості судових витрат. Договір про надання юридичних послуг було складено належним чином, він також містив і суму, яку треба було сплатити за юридичні послуги. Але платіжне доручення, відповідно до якого адвокату були перераховані кошти за його послуги, призначалися йому не як адвокату, а як приватному підприємцю. Виходило, що угода підписувалася між клієнтом і адвокатом, а виконання здійснювалося між клієнтом і приватним підприємцем. Таким чином у господарського суду були підстави вважати, що були надані не адвокатські послуги, за які відповідно до Закону України «Про адвокатуру» і Правил адвокатської етики сплачується гонорар, а юридичні послуги, які надав приватний підприємець. Включення останніх до складу судових витрат чинним законодавством не передбачено. Тому суд відмовив адвокатові в задоволенні його клопотання.

Відповідальність сторін

Договірні відносини з надання юридичної допомоги будуються або на підставі надання одноразової юридичної допомоги, або шляхом абонентського обслуговування — тобто на постійній основі. Саме щодо останнього випадку неабияке значення має закріплення всього переліку прав і зобов’язань сторін, плати за юридичні послуги у відповідному договорі. Не завжди сторони договорів про надання юридичних послуг належну увагу приділяють питанням відповідальності сторін. Про важливість такого пункту свідчать проблеми, із якими стикаються як юристи, так і споживачі. Якщо сторони й намагаються у договорі якось узгодити взаємну відповідальність, то нерідко це робиться дуже розмито, не виходячи за рамки звичного кліше «у випадку порушення умов договору сторона, яка їх порушила, несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України». Саме завдяки таким формулюванням ускладнюється і притягнення до відповідальності винної сторони у випадку порушення договору, і стягнення відшкодування. Тому слід відзначити, що глава 63 ЦК, яка стосується надання послуг, не передбачає відповідальності замовника за порушення договору про надання послуг. Тому стягти ту ж неустойку або завдані збитки юристу буває складно. Нелегко добитися відшкодування збитків і клієнтам — вони просто побоюються подавати позови проти юристів, послугами яких вони незадоволені. Щоб відшкодувати збитки, потерпілій стороні необхідно довести факт збитків, завданих із вини іншої сторони, і обґрунтувати їх розмір, що на практиці дуже непросто зробити з огляду на специфічність юридичних послуг.

Найлегше довести невиконання зобов’язання у тому випадку, коли в договорі встановлено терміни надання послуг (наприклад, складання договорів до чітко визначеної дати), проте юридична послуга не надана вчасно. Але визначена в договорі дата може й «не спрацювати», якщо, наприклад, після винесення судом рішення, яке не задовольняє клієнта юридичної компанії, остання у передбачений законом строк не подає апеляцію і рішення вступає в силу. У таких випадках важко встановити, які саме збитки виникають внаслідок неналежного виконання юристами своїх обов’язків. Клієнту не менш складно довести факт збитків внаслідок неналежного ведення юристом справи в суді, а юристам — у випадку незадоволення клієнта те, що він зробив усе від себе залежне для позитивного вирішення справи. Очевидно, що специфіка юридичних послуг якраз і полягає в тому, що неможливо визначити точно ступінь вини правника в програші справи. До того ж у нашій державі судами нерідко виносяться необ’єктивні й незаконні рішення, а «крайнім» у такому випадку може виявитися саме юрист. Тому в деяких юридичних компаніях передбачається страхування професійної відповідальності юристів.

Неустойка

Найефективнішою формою відповідальності сторін у договорі надання юридичних послуг є неустойка, бо для її застосування не обов’язково мають бути нанесені збитки. Для неустойки достатньою підставою є порушення зобов’язання: наприклад, невчасне чи неповне надання юридичних послуг або ж їх оплата. Тому принципово важливо в договорі обумовити терміни й обсяги виконання взаємних зобов’язань. Справа в тому, що при порушені умов договору, відповідно до якого надаються юридичні послуги, не завжди завдаються збитки, але навіть якщо вони і є, довести їх і, особливо, їх розмір дуже проблематично. Такими підставами можуть бути ненадання вчасно консультацій, невчасне оформлення договорів, позовів, відсутність представника клієнта в судовому засіданні. Саме в таких випадках як вид відповідальності найкраще застосовувати неустойку. Слід пам’ятати, що якість надання юридичних послуг залежить не лише від юристів, але й від їхніх клієнтів, адже нерідко для складання тієї ж позовної заяви чи надання повної й всебічної консультації клієнт має надати всі необхідні документи. Проте трапляються випадки, коли, не володіючи достатньою інформацією щодо предмета послуг, саме з вини клієнта юрист дійсно надає послуги не найвищої якості, а клієнт залишається незадоволеним. [9]

1.7 Платіжні доручення

Платіжне доручення — це документ з письмовим дорученням клієнта банкові, що його обслуговує, переказати визначену суму зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

- за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги);

- у порядку попередньої оплати;

- для проведення розрахунків за актами звіряння взаємної заборгованості підприємств;

- для переказування сільськогосподарськими підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії) на їхні рахунки, що відкриті в банках;

- для сплати податків і обов’язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів;

- в інших випадках відповідно до чинного законодавства.

Реквізит «Призначення платежу» у платіжному дорученні заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється переказування коштів одержувачу.

Платіжні доручення на переказування заробітної плати на особисті рахунки працівників підприємств, які відкриті в установах банків, та грошові чеки на отримання заробітної плати платник подає в банк разом із платіжними дорученнями на переказування до бюджету платежів, утриманих із заробітної плати та нарахованих на фонд оплати праці податків, а також зборів до державних цільових фондів разом із документами, що підтверджують їх сплату раніше (примірник платіжного доручення).

Платіжне доручення банк приймає до виконання протягом десяти календарних днів з дня його виписування (день оформлення платіжного доручення не враховується).

Платник з власного бажання може зазначати в платіжному дорученні дату валютування, якщо це обумовлено договором про розрахунково-касове обслуговування.

До виконання приймаються платіжні доручення платника за умови, що сума, зазначена у платіжному дорученні, не перевищує залишку, що є на його поточному рахунку.

У договорі про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть установлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати у реквізиті «Призначення платежу». Не виключено, що платник може подавати до банку платіжне доручення у довільній формі, якщо це передбачено договором про розрахунково-касове обслуговування, в якому визначаються правила заповнення та строки подання таких доручень платником, умови та строк їх приймання та виконання банком.

Платіжне доручення у довільній формі застосовується в розрахунках у разі:

— періодичного переказування платником фіксованих сум тим самим одержувачам коштів;

— надання платником повноважень банку списати зі свого рахунка певну суму за настання умов, визначених угодою;

— переказування підприємством заробітної плати, пенсій тощо на особисті рахунки одержувачів;

— в інших випадках, передбачених угодою.

Платіжне доручення у довільній формі обов’язково має містити інформацію, що потрібна для заповнення усіх реквізитів меморіального ордера, який складається на його підставі, а також містити дату складання, номер, підписи та відбиток печатки (якщо її наявність передбачено) платника, які заявлені банку у картці зі зразками підписів і відбитком печатки, та вказівки щодо порядку виконання його банком.

Платіжне доручення у довільній формі складається не менше ніж у двох примірниках. Перший примірник залишається в банку платника, другий — з відміткою банку про дату надходження та засвідчений підписом відповідального виконавця і відбитком штампу банку — повертається платнику.

Якщо для виконання платіжного доручення у довільній формі потрібне складання меморіального ордера, то відповідальний виконавець банку оформляє (не менше ніж у двох примірниках) меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» котрого зазначається номер і дата цього платіжного доручення та надається інформація про платіж і документи, на підставі яких здійснюється переказ коштів. Ця інформація має бути цілком зрозумілою для одержувача коштів.

Коли фізична особа не має рахунка в банку, то платник може здійснювати розрахунки з нею, переказуючи кошти платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою.

У реквізиті «Призначення платежу» такого платіжного доручення має зазначатись прізвище, ім’я та по батькові цієї фізичної особи (інша інформація надається на бажання платника).

Якщо кошти, що надійшли на відповідний рахунок, не отримано фізичною особою протягом 30 календарних днів, то банк меморіальним ордером повертає їх платнику.

Якщо фізична особа не має рахунка у банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв’язку переказом відповідної суми на рахунок переказних операцій підприємства зв’язку. Через підприємства поштового зв’язку здійснюються перекази: на ім’я окремих фізичних осіб — коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо); підприємствам — на витрати для виплати заробітної плати, за організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської продукції в населених пунктах, де немає банків, тощо.

Відносини між підприємствами зв’язку, платниками та одержувачами, що стосуються переказування коштів, регулюються відповідними нормативно-правовими актами Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта».

Для переказування коштів через підприємство зв’язку платник подає до банку, що його обслуговує, платіжне доручення, в якому зазначає реквізити підприємства поштового зв’язку, з рахунка якого сплачуватимуться перекази їх одержувачам, та номери списків одержувачів коштів.

Після переказу коштів на рахунок переказних операцій підприємства поштового зв’язку платник подає цьому підприємству:

— копію платіжного доручення з відміткою банку про дату його виконання та відбитком штампу банку;

— належно оформлений (тобто — з підписами керівника і бухгалтера, засвідчений відбитком печатки платника, із загальною сумою, проставленою цифрами і словами) список одержувачів коштів із зазначенням, на які цілі видаються гроші;

— заповнені бланки грошових переказів, на підставі яких підприємство поштового зв’язку здійснюватиме видачу грошей.

Клієнти—учасники безготівкових розрахунків можуть використовувати також вимоги-доручення.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

Доставляти вимоги-доручення до платника може й банк одержувача через банк, що обслуговує платника, якщо це обумовлено договором про розрахунково-касове обслуговування одержувача коштів, у якому передбачаються спосіб та термін доставляння вимог-доручень.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами (від руки чи із застосуванням технічних засобів — незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та яку зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом двадцяти календарних днів з дати оформлення одержувачем.

У разі відмови сплатити вимогу-доручення платник повідомляє про її мотиви безпосередньо одержувачу в порядку і строки, визначені в договорі, що укладений між ними.

У разі виконання банком платіжних доручень (тобто їхньої проплати) в обліку кредитуються поточні рахунки одержувачів коштів і дебетуються рахунки платників, якщо платник та одержувач обслуговуються однією установою банку. Якщо ж вони мають відкриті рахунки в різних банках, то, виконуючи умову платіжного доручення, банк списує кошти зі своїх кореспондентських рахунків у кореспонденції з дебетом рахунків платників. [8]

1.8 Зміст спадкового договору

Згідно зі ст. 1302 ЦК України:

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Відчужувачем у спадковому договорі є власник майна, а набувачем – інша фізична чи юридична особа, яка зобов’язується виконувати передбачені в договорі розпорядження відчужувача і набуває право власності на це майно після смерті відчужувача.

Відчужувачем за цим договором може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем — фізична та юридична особи.

Спадковим договором на набувача може бути покладено обов’язок вчинити будь-які дії майнового і немайнового характеру за винятком тих, що принижують честь і гідність набувача чи обмежують його цивільну правоздатність.

Для забезпечення виконання спадкового договору на майно, визначене договором, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного в спадковому договорі втрачає чинність..

Відчужувач може зобов’язати набувача періодично сплачувати йому певну грошову суму, обробляти земельну ділянку, ремонтувати жилий будинок чи квартиру, сплачувати вартість комунальних послуг чи податки, поховати його в конкретному місці, за тим чи іншим обрядом, встановити надгробок на могилі або іншим чином увічнити його пам’ять та ін.

Водночас на набувача не може покладатись обов’язок проживати в певному місці, закінчити певний навчальний заклад, одружитися з певною особою, відмовитись у подальшому відчужувати майно, яке перейде у його власність за спадковим договором, тощо.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру як до смерті відчужувача, так і після його смерті, тому ця умова має бути чітко конкретизована в договорі (наприклад, зобов’язання надавати певне матеріальне утримання онуці відчужувача до її повноліття).

Спадковий договір має певні схожі риси з договором довічного утримання (догляду), однак суттєва відмінність між ними полягає в тому, що на відміну від договору довічного утримання (догляду) при укладенні спадкового договору право власності на майно, що є його предметом, переходить до набувача лише після смерті відчужувача.

Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульовані питання щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору та співвідношення вартості цього майна до вартості послуг, що надаватимуться набувачем, тому вважається, що предметом договору може бути будь-яке коштовне майно, а адекватність його вартості та вартості послуг не є обов’язковою умовою договору.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя чи один із подружжя. У цьому разі предметом договору можуть бути як особисті речі кожного з них у сукупності, так і їх спільне майно, а також зобов’язання набувача щодо кожного з них або щодо обох з подружжя. В останньому випадку в договорі окремо мають бути регламентовані зобов’язання набувача у разі смерті одного з подружжя, оскільки той із подружжя, хто залишиться живим, контролюватиме виконання умов договору і матиме право вимагати його розірвання.

При укладенні спадкового договору одним із подружжя предметом договору може бути майно, яке належить йому особисто. У разі, якщо цій особі належить частка в спільній сумісній власності подружжя, при посвідченні договору обов’язково вимагається згода іншого з подружжя.

Спадковим договором за участю подружжя може бути передбачено, що в разі смерті одного з подружжя майно, яке входить до предмета договору і внесено подружжям, вважається таким, що належить (успадковується) тому з подружжя, хто залишився живим, а в разі його смерті це майно переходить до набувача за договором.

Спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недотримання цих умов договір вважається недійсним.

З метою забезпечення належного виконання своїх обов’язків відчужувачем нотаріус, який посвідчує спадковий договір, обмежує його право розпоряджатися майном, яке є предметом договору, накладаючи заборону відчуження цього майна.

Якщо відчужувач за спадковим договором складе заповіт щодо майна, вказаного в договорі, цей заповіт буде вважатися недійсним.

Однак, за ст. 27 ЦК України правочин, яким обмежується обсяг цивільної правоздатності громадян, є недійсним. - Законодавець таким чином заклав міну уповільненої дії, не усунувши своєчасно колізії між нормами, - зазначає Юрій Шевчук. - Це призводить до негативного відношення до такого договору. Достатньо вагомою причиною для цього можна також вважати те, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спадкових прав спадкоємців. Ст. 1241 ЦК України встановлює, що неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, один з подружжя, що пережив іншого і є непрацездатним (вдова, вдівець), та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у випадку спадкування за законом. Спадковий договір якраз і є тією спробою нівелювати вищезазначену норму і залишити спадкоємців ні з чим [10]

Водночас відчужувач має право призначити особу, яка контролюватиме виконання умов спадкового договору після його смерті. У разі, якщо така особа не буде призначена, контроль за виконанням договору здійснює нотаріус.

Спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача (у разі невиконання набувачем його зобов’язань) або на вимогу набувача (у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача).

Особливості спадкового договору

Спадковий договір складається письмово і посвідчується нотаріусом. Договором може бути охоплене майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю кожного з подружжя. У цьому договорі може бути обумовлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а у разі смерті другого його майно переходить до набувача за договором. Сторони можуть зазначити в договорі й інші умови, не заборонені законом. [11]


2. Задачі

Задача 2.1

Умова: За договором залізничного перевезення, укладеного між лікеро-горілчаним заводом і Управлінням залізниці в 5 вагонах перевозили лікеро-горілчані вироби на суму 725 тис. грн. Вантаж перевозився у супроводі провідника відправника і за його пломбами.

При прийнятті вантажу представник одержувача – оптової бази – виявив бій і не стачу на загальну суму 78 тис. грн. В комерційному акті було зазначено, що через неправильне завантаження стався бій вантажу на суму 17 тис., а також виявлено недостача вантажу на суму 61 тис. грн. На вимогу провідника вантажу і представника одержувача в акті зафіксовано, що в 2-х вагонах виявлено пролом покрівлі.

Одержувач пред’явив вимогу про відшкодування завданих збитків (за договором поставки укладеним між ним та лікеро-горілчаним заводом проведена передоплата) до лікеро-горілчаного заводу і до перевізника солідарне.

Вирішіть спір.

Проаналізуйте підстави звільнення залізничного перевізника від відповідальності.

Правове поле даної задачі регулюються Цивільним Кодексом України, Статутом залізниць України.

Підставою звільнення залізничного провідника є норма, закріплена у ст. 111 Статуту залізниць України, а саме:

«Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли:

· вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

· недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

· вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

· недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси;

· зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження,опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;

· втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

- таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

- завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

- здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

- стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало». [3]

Той факт, що вантаж перевозився у супроводі провідника відправника, чітко вказаний в умові задачі. Тому, уся відповідальність лягає на відправника (лікеро-горілчаний завод).


Задача 2.2

Умова: П. склала заповіт, у якому було записано: «Усе своє майно заповідаю чоловікові, синів К. та О. позбавляю права на спадщину».

П. померла. Чоловік П. відмовився від права на спадкування за заповітом. Сини звернулися до нотаріуса для з’ясування своїх спадкових прав.

Чи може чоловік П. спадкувати за законом?

Правове поле даної ситуації регулює Цивільний Кодекс України, книги шостої «Спадкове право».

В умові сказано, що чоловік П. вже відмовився від права на спадкування за заповітом, тому додаткового коментування за ст. 1273 ЦК України «Право на відмову від прийняття спадщини» не потрібне. Тому, звернемось одразу до наслідків, які настають внаслідок відмови від прийняття спадщини, а точніше, виходячи з завдання у задачі до ч.5 ст. 1275 ЦК України. Згідно ч.5 ст. 1275 ЦК України – Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Отже, чоловік П., згідно зі ст. 1261 ЦК України є спадкоємцем за законом першої черги. У свою чергу діти П. – сини К. та О., у випадку, якщо вони, згідно зі ч. 1 ст. 1241 ЦК України є малолітніми, неповнолітніми або неповнолітніми непрацездатними, мають право на обов’язкову частку у спадщині, не залежно від змісту заповіту – половину частки, яка належала б кожному з них у разі спакування за законом (обов’язкова частка).

3. Практичне завдання

Умова: скласти письмовий договір перевезенн за умовами задачі 2.1. Відсутні, але необхідні в умовах задачі, слід додати. Особливо звернути увагу на визначення істотних. Звичайних та випадкових умов договору. Обсяг договору повинен відповідати потребі визначення повного визначення правового статусу сторін договору.

ДОГОВІР №54529656422

перевезення вантажу

м. Київ «10»січня 2010р.

ПЕРЕВІЗНИК : «Управління Південно-Західної залізниці », в особі начальника Курпухіна В. В., що діє на підставі Статуту, з одного боку, і

ВІДПРАВНИК : ТОВ „Київський лікеро-горілчаний завод” в особі директора Алієва Г. Г., що діє на підставі Статуту, з іншого боку, уклали цей Договір про наведене нижче:

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник бере на себе зобов'язання доставити залізничним транспортом довірений йому Відправником вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення, яким є м. Київ, до пункту призначення, яким є м. Житомир і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі Петрову А. А. представнику оптової бази „Парадіз” в м. Житомир (надалі іменується "вантажоодержувач"), а Відправник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу, яка становить 20 000 грн.

1.2. Перевізник не відповідає за якість та масу нетто вантажу, який був затарений, упакований або опломбований Відправником.

1.3. Час відправлення вантажу - 8 годин ранку.

1.4. Строк доставки вантажу за цим Договором не повинен перевищувати 8 годин з часу відправлення вантажу.

1.5. Навантаження та вивантаження вантажу здійснюється: навантаження в м. Київ о5 годині і розвантаження в м. Житомир о 15:00годині.

2. ОБОВ'ЯЗКИ ПЕРЕВІЗНИКА

2.1. Визначити кількість вагонів, необхідних для перевезення вантажу, визначеного цим Договором.

2.2.Забезпечити своєчасне подання придатних для перевезення вантажних вагонів для навантаження вантажу, розпочати перевезення у час відправлення ватажу та дотримувати визначений цим Договором строк доставки вантажу.

2.3. Забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу.

3. ОБОВ'ЯЗКИ ВІДПРАВНИКА

3.1. До прибуття вантажних вагонів для завантаження підготувати вантаж для перевезення (опломбувати, заповнити товаротранспортні накладні тощо).

3.2. Перевірити придатність наданих вантажних вагонів для забезпечення фізичного збереження вантажу під час перевезення і вимагати заміни вантажного вагону, якщо він не відповідає цим умовам.

3.3. Забезпечити своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку транспортних документів і подорожніх листів, відмічати в товаротранспортних накладних фактичний час прибуття та відправлення поїзду із пунктів навантаження.

3.4. Дрібнооптові вантажі по можливості пред'являти для перевезення сформованими у більш великі пакети, на піддонах або в контейнери.

4. ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ І ПЛАТА ЗА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖУ

4.1. Розрахунки між Перевізником і Відправником здійснюються шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.

4.2. Вартість перевезення вантажу становить 20 000 грн.

4.3. За перевезення вантажу Відправник зобов'язується сплатити Перевізникові плату за перевезення вантажу, яка дорівнює вартості перевезення вантажу.

5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ

5.1. У випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору (надалі іменується "порушення Договору"), Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

5.2. За прострочення доставки вантажу за цим Договором Перевізник зобов'язаний відшкодувати Відправникові збитки, завдані порушенням строку доставки, та сплатити неустойку у розмірі 25% від вартості перевезення.

5.3. Перевізник за ненадання вантажних вагонів та залізничного транспорту для перевезення вантажу за цим Договором зобов'язаний сплатити Відправникові неустойку у розмірі 50% від вартості перевезення.

5.4. Відправник за ненадання вантажу або невикористання наданих Перевізником вантажних вагонів і залізничного транспорту зобов'язаний сплатити Перевізникові неустойку у розмірі 50 % від вартості перевезення.

6. ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПОРІВ

6.1. Усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, вирішуються у відповідності із чинним в Україні законодавством.

7. ДІЯ ДОГОВОРУ ТА ІНШІ УМОВИ

7.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін. Укладення цього Договору підтверджується складенням перевізного документа відповідно до вимог чинного в Україні законодавства.

7.2. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору та закінчується у момент передання вантажу вантажоодержувачу.

7.3. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

7.4. На момент укладення цього Договору Перевізник є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

7.5. Після набрання чинності цим Договором всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості Сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні умов цього Договору.

7.6. Усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

7.7. Цей Договір складений українською мовою, на 5 сторінках у 2 примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

МІСЦЕ ЗНАХОДЖЕННЯ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН

ПЕРЕВІЗНИК

«Управління Південно-Західної залізниці »

30500, м. Київ вул. Щорса, буд. 5, кв. 3, тел. (44) 3-158-75

Підписи

За ПЕРЕВІЗНИКА

Начальник _____________ В.В. Курпухін

м. п.

ВІДПРАВНИК

ТОВ „Київський лікеро-горілчаний завод”

30500, м. Київ, вул. Зарічна, буд. 25,

ТОВ «Київський лікеро-горілчаний завод»

Тел..(44) 2-756-86

сторін

За ВІДПРАВНИКА

Директор ___________ Г.Г. Алієв

м. п.


Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 10 груд. 2009 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2009. -328 с. – (Кодексм України).

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991

3. Постанова від 6 квітня 1998 р. N 457 «Про затвердження Статуту залізниць України».

4. Цивільний Кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юридична література, 2004. – 1112 с.

5.. Цивільне право України: навч. посіб. / Ю.В. Білоусов, В.А. Ватрас, С.Д. Гринько та ін..; за ред.. Р. О. Стефанчука. – К.: Правова єдність, 2009. – 536 с.

6. Старцев. О.В. «Підприємницьке право»

7. Житлове право України: Навч. посіб. / М.К Галянтич, Г.І. Кова ленко. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 480 с.

8. Кіндратська Л.М. «Бухгалтерський облік у банках України (2001)

9. Газета «Правовий тиждень»

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:42:43 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:14:26 28 ноября 2015

Работы, похожие на Контрольная работа: Право власності в цивільному праві

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150026)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru