Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Права і свободи особистості

Название: Права і свободи особистості
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 05:49:11 31 марта 2009 Похожие работы
Просмотров: 161 Комментариев: 2 Оценило: 1 человек Средний балл: 3 Оценка: неизвестно     Скачать

Одеський інститут підприємництва і права

Курсова робота з дисципліни:

„теорія держави та права”

на тему:

„Права й свободи особистості”

Студентки 1 курсу

заочного відділення юридичного факультету

групи ЮЗ-107

Тимановської Інни

тел. 45-06-67

м. 8063-677-58-24

викладач:

Максименко С.В.

2008 року


План

Введення

I. Правове положення особистості;

1. поняття особистості;

2. поняття й співвідношення правового статусу й правового положення особистості;

3. система права , воль, обов'язків особистості;

II. Історичний процес розвитку правового положення особистості;

III. Держава й правове положення особистості:

1. співвідношення держави й особистості;

2. юридичний механізм забезпечення людини державою;

IV. Міжнародно-правове співробітництво держав і проблем прав людини.

V. Правове положення особистості в Україні.

Висновок.

Список використаної літератури.


Введення

Правове положення особистості становить дуже важливий соціальний і політико-юридичний інститут, що є об'єктивним мірилом рівня досягнень конкретного суспільства й показник його цивілізованості. Права особистості належати до особливостей іманентним людині, без яких він не може бути «членом суспільства» з цього приводу Г. Гейне сказав: «Ми боремося не за людські права людини, а за божественні права людини».

Узявши до уваги, що неповага до зневаги правами людини викликали до варварських актів (фашизм), які не зіставлялись з гуманним розумом людства, і що утворення такого миру в якому люди будуть мати волю слова й переконань і будуть вільними від страху й нестатку, проголошене як високе прагнення людства, можна судити про актуальність і важливість установлення правового положення особистості й найважливіше, щоб цей інститут не носив форму гаснула, а був реалізований у життя.

Оскільки права й волі людини - ширше, ніж національні й ширше чим територіальні й не залежать від ідеологій і релігій, то вони є об'єктом міжнародно-правового врегулювання, що ще раз підтверджує їхнє велике значення й актуальність. Цицирон виразив це так: «Згода всіх народів, у чому не будь, є доказом природного права».

Права людини є природними, не відчуженими, але дуже часто держава бере на себе роль «природи» і диктує свої умови прав людини, цією ознакою відрізняються не правові держави, які є величезною перешкодою на шляху становлення правового положення особистості в державі. І це теж дуже актуально, оскільки не кожна держава є правовим.

Із древніх часів проблеми закріплення правового положення особистості цікавило людство, було не зрозуміло, чому людина наділена природою однаковими можливостями народжуються вільною або рабом, або була вільна, але не мала прав. І будь-яких прояв відновлення справедливості в правах людини приводило до жорстоких утисків. Так Сократ був засуджений і покараний за те, що виступив з мовою про придерження принципів індивідуальної волі й автономії особистості. Але це не лякало інших знову й знову торкатися цієї тими - торжество релігійних авторів, середньовічних юристів допомогло утворенню теорії природного права, що розвивалося в працях Г. Грація, Спинозы, Д. Локка, Т.Д. Жеферсона. Ця теорія зробила велике внесення у формування сучасного розуміння прав людини.

Не мало вчених і в нашу годину торкаються проблеми правового положення особистості, оскільки воно ще не досягло свого вдосконалювання в нашім суспільстві. Так В.А. Кучинский у своїй монографії «Особистість, воля право» і Е.А. Лукашева в монографії «Право, мораль, особистість» виділяють вічну проблему співвідношення особистості й права, як нормотеоричеської процесії діяльності держави, що не завжди в дійсності ставить права й свободи особини, як найвищу цінність держави.[1]

Завданням мого дослідження із приводу право й воля особини, є розкрити поняття особистості, його правового положення, показати співвідношення й взаємозв'язок держави й особистості, визначити хто яку роль грає в ці взаємини, визначити які фактори впливають на становлення прав і воль особини в державі, указати проблеми, що існують при реалізації прав установлених правовим положенням особистості.


I. Правове положення особистості

1.1. Поняття особистості

Для того, щоб зрозуміти що позначає слово «особистість», потрібно почати із джерел , тобто зі слова людина. Коли ми говоримо «людина», то розуміємо природосоциальну, биосоциальну істоту, тобто розглядаємо соціальні ознаки в тісному взаємозв'язку з біологічними, фізичними, фізіологічними характеристиками. Коли говоримо «особистість» - то розуміємо людину в її соціальному середовищі, у суспільстві, соціальній групі, тобто розуміємо людину в її відношенні до суспільства, державі й праву. Особистість - це насамперед соціальний стан людини, але в туж годину - це конкретна людина із своєю індивідуальністю. Таким чином, особистість - це єдність суспільних, типових і своеродних якостей людини.

М.Н. Марченко затверджує, що особистість – це індивідуально певна сукупність социально-значимих властивостей людини, що проявляються між людьми. Поняття особистості, особистісні характеристики окремої людини органічно пов'язаних із суспільством, її особливостями. Суспільство – це історично розвиваюча система відносин між людьми, продукт взаємодії людей у процесі їхньої спільної життєдіяльності. [2]

В особистості відображаються риси того суспільного ладу, в умовах якого воно формувалося. Саме з характером суспільного ладу зв'язані можливості світоглядного становлення особистості, прищеплювання її їх або інших звичок і потреб. Особистість, як соціальна категорія розкриває всі діяльності, у тих відносинах, у яких вона вступає з іншими людьми.

Особистість займає в правовій державі центральне місце й виступає в ньому в багатьох якостях: громадянина, суб'єкта права й правовідносин, носія прав і обов'язків, волі й відповідальності, правової свідомості, праводіїспосібності і певного соціального і правового статусу.

Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що не кожна людина, як біологічна істота може бути особистістю тому що наприклад психічно хвора людина не є особистістю, але є людиною.

1.2. Поняття й співвідношення правового статусу і правового положення особистості

Правовий статус і правове положення особистості - це різні поняття і співвідноситься вони як родові поняття. Розходження цих зрозумінь полягає в тому, що правовий статус містить у собі - сукупність прав, воль, обов'язків громадянина, які закріплені в законодавстві конкретної держави, а правове положення особистості є більш широким і крім прав, воль і обов'язків містить у собі: громадянство, загальна правоздатність, політико-правові принципи, юридичні гарантії захисту встановлених прав і воль. Тому для повного подання про правове положення особистості є смисл розглянути спочатку поняття правового статусу, як більш вузьке й основне.

Правовий статус особистості - це певні права людини, які не обходжені для існування й розвитку в конкретних історичних умовах. Правовий статус кожної особистості індивідуальний, це з волею вибору реалізації наданих прав.

Більшість учених дотримуються думки про те, що ядром правового статусу особистості є права й обов'язки, але є й інша точка зору, відповідно до якої права і обов'язки – це лише головний елемент статусу особистості. Так М.И. Матузов до елементів правового статусу громадян відносить відповідальність громадян перед державою .[3] О.В. Сурилов уважає, що народу із системою прав і обов'язків у правовий статус включається: громадянство, загальна правоздатність, гарантії, законні інтереси, юридична відповідальність. [4]

Правовий статус підкреслює зв'язок особистості і держави й характеризується правовою формою його закріплення. Його втримуванням є сукупність прав і обов'язків громадянина.

Правовий статус особистості виступає як міра волі особистості , що дозволений державою, закріплює за кожною особистістю вільний вибір бажань і можливостей сфери реалізації її інтересів.

На думку М.Н. Марченко правовий статус особистості включає в себе загальні для всіх фізичних осіб. Права волі й обов'язки, передбачені нормами міжнародного права й Конституцією. Це по-перше. По-друге елементом правового статусу особистості є зазначеними нормами правоздатність і дієздатність фізичних осіб. Права людини визначають правовий статус у суспільстві. У третіх істотним елементом правового статусу особистості є громадянство. Відповідно до цеї критерії розрізняють правовий статус:

а) громадян держави;

б) іноземних громадян;

в) осіб без громадянства

г) правове положення осіб, яким наданий притулок.[5]

О.В. Сурилов же вважає, що структуру правового статусу утворюють:

1) громадянство як правова основа статусу особистості;

2) передбачене в законодавчих актах єдність, прав, воль, обов'язків наданих громадянам на засадах рівності.

3) юридичні гарантії їхньої реалізації. [6]

Правовий статус зрівнює громадян у їхніх правах у їхніх правових можливостях шляхом установлення загальних для всіх межею можливого і належної системи права виступає як відносний регулятор суспільних відносин. За допомогою його держава впливає на соціальні процеси, у тому числі за допомогою правових установлень .

Характерною рисою правового статусу є його стабільність і низовина. Правовий статус залишаючись незмінним і уособив собою певний рівень суспільного розвитку, може перешкоджати розвитку негативних тенденцій у соціальному стані людей. Адже складаючи його права, волі й обов'язки повинні бути забезпечені державою поза залежністю від особливостей пережитого країною періоду.

На думку В.В. Лазарєва поряд із загальним правовим статусом існують галузеві, міжгалузеві й спеціальний правові статуси. Галузевий, міжгалузевий і спеціальний статуси не повинні суперечити загальному правовому статусу особистості. Ці статуси в конкретних правовідносинах, учасником яких є особистість. Оскільки особистості вступають у різноманітні відносини між собою так і організаціями, то отже вони стають носії різних прав і обов'язків. Обсяг прав і обов'язків, що здобуваються в конкретних правовідносинах, відрізняється головним чином залежно від юридичних фактів. Правове положення конкретної фізичної особи може розглядатися як сума загального правового статусу особистості і тих статусів, що здобуває дану особу, вступаючи в конкретні правовідносини.[7]

Смисл правового статусу складається в його здійсненні особистістю, необхідно, щоб особистість була здатної володінню правовими обов'язками, і так само активною вольовою і свідомою дією спрямованими на придбання суб'єктивних прав і обов'язків у конкретних правовідносинах.

На думку М.Н. Марченко правовий статус особистості складається в законодавчо встановлені і узяті в єдності прав, воль і обов'язків особистості.

Правовий статус є серцевиною нормативного вираження основних принципів взаємин між особистістю й державою. По своїй суті він являє собою систему еталонів, зразків поводження людей, що заохочуються і, що захищає від порушення державою.

Права особистості в структурі правового статусу – це формально визначені, юридично гарантовані можливості користування соціальними благами, офіційна міра можливого поводження людини в суспільстві. [8]

Основу прав особистості становлять права людини, які є більш широким поняттям. Тому варто розкрити поняття прав людини.

Права людини – це можливості вільного самовизначення і вільної життєдіяльності людини. М. Настюк уважає, що права людини, необхідні для існування й розвитку в конкретно-історичних умовах, які об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства й повинні бути загальними і рівними для всіх людей. [9]

Права людини - невід'ємна властивість людини. Якщо людина не має права, то тим самим знищує сама природа людського існування.

Поряд із правами, людина володіє і воля, які за своїм значенням тотожно із правами і згідно висловлення Ш.Л. Монтеск'є:

Воля це право робити все, що

дозволено законами. Якби громадянин

міг робити те, що цими законами

забороняється, то в нього не було б

волі, оскільки теж могли робити

і інші громадяни». [10]

Правове положення особистості визначається, як широка, узагальнююча категорія, що розкриває всі сторони закріпленого в праві стану особистості і охоплює всі її юридичні ознаки. Утримування правового положення особистості визначається економічною структурою суспільства, його політичним режимом і тим чи є цей режим демократичним.

У правове положення включається така категорія як громадянство. Громадянство - означає правовий постійний і безперервний зв'язок між особистістю й державою, у результаті якої особистість здобуває права і волі, користується захистом держави, має обов'язку у відношенні його.

Вхідна в правове положення правоздатність особистості являє собою - здатність мати права й обов'язки, які рівною мірою надані всім громадянам держави і виникають з моменту народження людини, а припиняються в момент смерті людини.

Поряд з наданням прав і воль громадян держава зобов'язана надавати гарантії забезпечення прав і воль, що так само входить і в правове положення особистості. Так право на захист служить серйозною юридичною гарантією прав і законних інтересів громадян, воно означає можливість громадянина використовувати передбачені законом правові кошти для захисту честі, достоїнства й ін.. Право на захист свого права можна розглядати, як загальне конституційне не залежно від того порушене захисне право, що, чи ні. [11]

І так, правове положення є дуже важливим фактором закріплення життєдіяльності людини у суспільстві і у державі.

1.3. Система прав воль, свобод і обов'язків особистості

Права й свободи особи становлять цілу систему, тобто сукупність різних прав залежно від їхніх поділів і класифікацій. Так, права людини підрозділяються на дві категорії: права людини у власному розумінні слова, властиві йому від народження, розглянуті як природні, не відчужені і незалежні від держави і права громадянина, які встановлюються державою.

«Природними» права називають тому, що ними наділяє людину в момент її народження природа і ніхто крім неї.

«Невідчужуваними» права називають тому, що їх відносять до числа тих, корінних якостей, які властиві людині, як життєдіяльній істоті і які не можна відокремити від неї без явної погрози втратити в неї «члена суспільства».

Найбільш важливим природним правом кожної людини є право на життя. Кожна людина має право на волю і особисту недоторканність. Ніхто не повинен утримуватися в рабстві. Жодна особа не повинна без її вільної згоди піддаватися медичним або науковим випробуванням. Кожна людина має право на волю совісті і віросповідання.(стр. 3-6 Загальної декларації прав людини).

Нормативно певні державою свободи особи – це практично ті ж права громадянина, що мають лише деякі особливості. Надаючи волю, держава робить акцент саме на вільному, максимально самостійному самовизначенню людини в деяких сферах громадського життя. [12]

Права і волі класифікуються відповідно до попереднього виділення найбільш важливих сфер громадського життя, по їхньому соціальному значенню. По цій підставі виділяють:

1) фізичні - це можливості людини, необхідних для її фізичного існування й задоволення біологічних і територіальних потреб (право на життя фізичну не причетність);

2) особисті права - це можливості заощадження, розвитку й захисту індивідуального морально-психологічного стану людини, його світогляду й духовності (право на ім'я, честь і достоїнство й ін.);

3) культурні права - це можливості доступу до духовних досягнень людства (право на утворення, наукова й художня творчість);

4) економічні права - це можливості людини реалізувати способи до існування, брати участь у виробленні матеріальних і інших благ (право на власність, право на вибір трудової діяльності й ін.);

5) політичні права - це можливості людини брати участь у державному й громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, і так само суспільних об'єднань політичного напрямку зокрема це право на громадянство, право на державний захист.

Так само важливими є те, що усі права і волі рівною мірою кожній людині. І на думку Жана Леона де Аламбера «Справжня рівність громадян полягає в тому, що б всі однаково були підлеглі закону», а за словами Сенеки: «Рівність прав не в тім, що всі ними користуються, а в тім що вони всім надані». [13]

Юридичні обов'язки особистості - це встановлення і гарантовані державою вимоги до правознавства людини, офіційна міра належного поводження. [14]

Виконання обов'язків розглядається, як юридична й моральна підстава людини жадати від інших громадян, організації забезпечення його власних прав. Юридичні обов'язки підрозділяються на конституційні і на обов'язки, що виникають на основі норм поточного законодавства.

У Загальній декларації прав людини вказується: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливо вільний і повний розвиток його особистості».

Основний соціальний обов'язок людини - це необхідність певного її поводження, об'єктивно обумовленого конкретно-історичискими потребами існування інших людей, націй, народу, її соціальних груп і всього людства.

Класифікація основних соціальних обов'язків людини, збігається з класифікацією її основних прав: фізичні, особистісні, культурні, економічні, політичні.


II. Історичний процес розвитку правового положення особистості

Сучасна постановка питання о правах людини опирається на багатий попередній досвід людства, і насамперед в області правових форм організації громадського життя людей, правового способу регуляції їхнього поводження.

Права людини - явище природно історичне. Це значить, що вони виникають і розвиваються на основі природної й соціальної сутності людини з урахуванням історичної динаміки суспільства, що постійно змінюються умов суспільства людського буття.

Простежуючи історію формування й еволюцію подань про права людини - від примітивних, органічних і не розвинених до сучасних, можна сказати, що ступінь і характер розвиненості прав і свобод особи визначається рівнем соціального розвитку права суспільства.

Початок антично-просвітительського підходу до людини пов'язане з творчістю давньогрецьких софістів. Знаменита формула Протагора «Міра всіх речей - людей, речей, що існують так, як вони існують, і не існують так, як вони існують» має величезні загальгуманістичні потенціали. Ряд софістів таких як Антифонт, Ликфон, Алкидам виступали з ідеєю природної рівності всіх людей - рівності по природі, по природному праву. Нерівність людей, включаючи і їхнього розподілу на вільних й рабів, трактувалося при цьому як слідство штучних людських установлень.

На новій основі ідею загальної рівності і волі людей незалежно від їхнього майнового положення, соціального походження, статусу, етнічної й державної приналежності проповідували представники раннього християнства. По Біблії людина – найцінніше із усього створеного Богом: «Я поставлю людину над усе чистого золота, і сина землі металу офирского» (іса. 7:29). А подання про рівність прав людини в християнстві було таким: «Якою мірою міряєте, такою відмірене буде вам».

Ключову роль у концепції прав людини грає, на думку В.В. Лазарєва поняття суб'єкта права розроблене в римській юрисдикції. Це поняття було виражено в конструкції юридичної особи.[15] Римськими авторами був заснований і такий істотний аспект правової рівності, як загальність і єдність вимоги закону: «Під чинність закону мають підпадати всі». У феодальному суспільстві права людини стали визначатися його становою приналежністю.

Практичне вираження ідеї загальної рівності людей у стародавності було закріплено в таких актах як «вільності» що являло собою закріплення станових прав і воль. Разом з тим це був історично перспективний напрямок, що зробив вплив на формування конституцій і юридичних конструкцій прав і воль людини.

З погляду історії прав людини слід зазначити певний змістовний зв'язок у цепочці таких актів, як - англійський: Велика хартія вільностей (1215р.), Петиція про право (1628р.), Біль про права (1689р.); американські: Декларація прав Виргімі (1776р.), Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (1776р.), Конституція США (1787), Біль про права (1789-1791гг.); французькі: французька Декларація прав людини й громадянина (1789р.), Загальна декларація прав людини (1948р.), Пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966р.), Пакт про цивільні і політичні права (1966р.).

Нова раціоналістична теорія природного права була розроблена в працях Г. Грація, Б. Спинозы, Д. Локка, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсона і інших мислителів. Теоретичні подання про невідчужуваних, природних правах людини, ув'язані із вченням про поділ влади, зіграли свою роль у процесі констітуалізма і вплинули на державно-правову практику.

Таким чином, різні держави прийшли до визнання основних прав і воль людини по різному: через довгу, часом дуже грубу боротьбу між різними соціальними чинностями, класами, групами, політичними партіями, через зміну, усунення диктаторських, тоталітарних, імперських режимів і структур.

III. Держава й правовий статус особистості

3.1. Співвідношення держави й особистості

Взаємини держави й особистості є показником ступеня демократизації будь-якого суспільного лада. Держава є посередником між особистістю і її волею, отже воля (не у всім, але багато в чому) залежить від характеру держави.

У державно-організаційному суспільстві в системі факторів, що визначають положення людини, саме державі належить важлива роль. Значення держави обумовлене її відносною незалежністю стосовно людини і суспільства, тими важелями вплив на суспільні відносини, якими вона монопольно розташовує.

Стійкий зв'язок людини з конкретною державою знаходить своє вираження в інституті громадянства. Суть громадянства виражається в наявності стійкого політико-правового зв'язку між окремою особистістю і державою. Стан у громадянстві є юридичною й морально-політичною підставою виконувати обов'язки громадянина, користуватися правами і волею, установленими державою для своїх громадян. З погляду відношення держави йіособистості М.Н. Марченко розглядає державу, як необхідні кошти узгодження інтересів різних соціальних груп, особистості, суспільства, як організація підлегла суспільними інтересами і контрольована суспільством. Людина, її основні права і волі розглядаються, кінцева мета втручання в громадське життя і одночасно є межею такого втручання. Ідеї гармонізації відносин особистості і держави знаходять вираження теорії і практиці правової держави.[16]

Характеру взаємини держави є найважливішим показником співвідношень суспільства в цілому, цілей і перспектив її розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство і сучасну людину без вивчень різноманітних відносин людей з державою.

Поряд з тим, що держава проголошує права і волі, воно так само вважає й обмежує права і волі громадян.

Позбавлення права, як міра юридичної відповідальності не може бути застосовна інакше як на підставі їх у порядку, установленим законодавством.

У теж час держава не тільки формулює права й обов'язки особистості, але й несе свої обов'язки, крім того, держава повинна захищати проголошені нею права й обов'язки від порушень.

Людина повинна брати активну участь у виборах важливих державних відносинах і їхній реалізації це випливає з гуманістичних, природних правовідносин держави і укладає в собі ті норми, які укладає справжня демократія. Основною перевагою демократії є те, що вона в стані враховувати об'єктивний склад воль громадян, також вона в стані визнавати

правовий статус людини, що диктується правовою природою суспільних відносин.

Всі сучасні держави в залежності стану притримування основних прав і воль людини можна розділити на: диктаторські; ті які декларують права і волю; ті які дійсно дотримуються повагою прав і воль людини.

3.2. Юридичний механізм забезпечення прав і воль людини

Основними гарантіями прав і воль людини є національна законодавство і сама держава, на території, якої проживає дана особистість. Про це свідчать процедури міжнародного право захисту: особистість може реалізувати своє право на міжнародний захист тільки в тому випадку, якщо вона вичерпала всі внутрідержавні способи, але користуватися таким правом можуть громадяни не кожної держави, а тільки тої, котра визнала юрисдикцію відповідних міжнародних органів. Звідси і випливає необхідність наявність юридичного право забезпечення людини, що повинна існувати в будь-якій державі.

Юридичний механізм забезпечення прав і воль людини - це система ефективних юридичних способів реалізації, охорони і захисту прав і воль людини. Він складається з перерахованих нижче елементів:

1. Національне законодавство, є основою всього юридичного механізму забезпечення прав і воль людини. Позначаючи втримування позитивних законів, будучи їхнім соціальним джерелом, права і воля людини, що перетвориться з можливості в реальність, повинні бути піднесені до рангу юридичних. Тому особливого значення набуває визнання і закріплення в законодавстві основних прав і воль людини відповідно до міжнародно-правових актів.

2. Юридичні процедури реалізації прав і воль людини. Кожне право людини відбувається в конкретному порядку, послідовності. Порядок реалізації яких з них визначається тільки самою людиною. Але значна більшість прав і воль, визнаних і зафіксованих у законодавстві, вимагає встановлення відповідних процедур з боку держави, тому без їхньої допомоги взагалі не можуть бути реалізовані. У таких випадках відсутності надлежной юридичної процедуру перетворює приписання законів про права людини на формальні, декларативні положення. Юридична процедура реалізації прав і воль людини - це встановлена в законі і націлена на придбання людиною конкретних особистих і соціальних цінностей послідовність і погодженість дій уповноваженого і зобов'язаного суб'єктів, а так само обсяг, утримування, форми, способи, методи і строки їхнього здійснення. Існує два види юридичних процедур реалізації прав: процедури пов'язані із правозастосуванням і процедури не пов'язані з ним. Вони відрізняються друг від друга конкретним їхнім утримуванням. Якщо при в становленні першого виду юридичних процедур законодавець повинен у кожному конкретному випадку точно і детально їх позначити, то при в становленні іншого він повинен досягти утворення такої процедури, що дала б особистості найбільш доцільний для неї в даній життєвій ситуації варіант використання свого права.

3. юридичні способи охорони прав і воль людини. Права й волі людини вимагають не тільки гарантії їхньої належної реалізації, а й таких способів, які могли б «відгородити» людину від можливих зазіхань на них. Тому в правовій системі кожної держави існують різні юридичні способи охорони прав і воль людини. При наявності різних правоохоронних способів їх можна розділити на відповідні групи. По-перше, це норми права, які встановлюють:

1) заборони;

2) завдання й компетенцію відповідних органів по охороні прав і воль людини;

3) конкретні міри запобіжних злочинів проти прав і воль людини, їхньої профілактики:

4) міри юридичної відповідальності;

5) конкретний процесуальний порядок застосування запобіжних мер.

По-друге, діяльність компетентних мір. Так діяльність Конституційного суду України - є міра превентивного впливу й спрямована на запобігання неконституційності законів.

По-третє, це правозастосуванні акти, які приймаються для запобігання правопорушень.

Серед правоохоронних способів важливу роль грають міри юридичної відповідальності. Їхнє застосування визнане втримувати правопорушника прав і воль людини в майбутньому, а так само застерегти інших суб'єктів, схильних до правопорушень, від здійснення протиправних дій.

4. Юридичні способи захисту прав і воль людини. У випадки порушення прав і воль людини або виникнення перешкод на шляху їхнього здійснення кожна людина має право на захист з боку держави. Існують різні способи захисту. По формах це: судові, парламентські, адміністративні, контрольно-наглядові, адвокатські способи.

Залежно від мір захисту розрізняють способи:

1) припинення порушених прав і воль людини;

2) ліквідація перешкод для їхнього здійснення;

3) визнання або підтвердження прав;

4) поновлення порушених прав.[17]

Найбільш демократичним і ефективним способом захисту прав, воль і законних інтересів громадян є правосуддя, як проголошено в Загальній декларації людини.

Право на захист служить серйозної юридичної правий, воль і законних інтересів громадян. Воно означає можливість громадянина використовувати надані законом коштів для захисту честі й достоїнства, життя й волі, і ін. від будь-яких зазіхань.


IV. Міжнародно-правове співробітництво держав і проблем прав і воль людини

Значним прогресом у розвитку світового співтовариства в xx столітті з'явилося розуміння цінності людської особистості, її достоїнства в нерозривному зв'язку з необхідністю забезпечення мінімальних гарантій існування і вільного розвитку людини. Основними коштами затвердження цих прав і воль стали розробка й прийняття відповідних міжнародно-правових документів, зобов'язаних для виконання державами, що добровільно визнали їх юридичну, політичну й моральну чинність.

В 1945 році був прийнятий Устав ООН, що проголосив у якості в одній із цілей це організації здійснення міжнародного співробітництва в гуманітарній сфері, заохочення й розвитку поваги до прав людини і основних воль всіх людей без винятку. Цей документ був основним політичним і юридичним фундаментом для наступного співробітництва суверенних держав і народів в області прав і воль людини. Іншим важливим документом була Загальна Декларація прав людини 1948 року. Декларація визначила мінімальний обсяг прав і воль, якими повина володіти будь-яка людина політичній, економічній, соціальній і культурній сфері громадського життя, давши перелік конкретних прав. Декларація не є юридично обов'язковим документом і має характер рекомендації державою. Саме на її основі і у розвитку її положень надалі минулому прийняті юридично обов'язкові міжнародні документи по правах людини. Самими значними з них є Пакт про цивільні і політичні права і Пакт про економічні, соціальні й культурні права. [18]

Юридична чинність документів, що становлять хартію прав людини, різна – з однієї сторони Декларація носить рекомендаційні норми, норми – заклики, а з іншого боку, пакти, як міжнародні договори, установлюють обов'язкові норми поводження для держав учасників пактів. [19]

У тих випадках, коли загальновизнана норма міжнародного права, що ставиться до прав людини, не передбачена законодавством держави або суперечить їм, то діє норма міжнародного права.

Міжнародно-правове регулювання положення людини в суспільстві може мати велике значення й відіграє істотну роль у світлі рішення проблеми прав і свобод особи. Але при цьому воно завжди є похідним, вторинним стосовно внутрішнього життя даного суспільства.

Поряд із внутрішньо державним захистом прав і воль людини існують і міжнародно-правові правила, що забезпечують дотримання державами – членами прийнятих по конвенції зобов'язань: так скарга в Страс Бург державою або індивідом спочатку направляється в Європейську комісію із прав людини – незалежний автономний орган, члени якого обираються Комітетом міністрів Світла Європи. Число членів комісії відповідає числу членів – держав. Якщо скарга зізнається припустимої Комісія приймає її – установлює факти, предмет суперечки. Якщо це не вдається складається доповідь і передається в Європейський суд по правах людини.[20]


V . Правове положення особистості в Україні

Протягом багатьох тисячоріч Україна не існувала, не мала не якого національного самовизначення, внаслідок чого людина є «гвинтиком» у механізмі держави і належних гарантій і прав не мала.

Так час безповоротно зник - 1 грудня 1991 року народ України в могутньому пориві самовизначення висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні контури нової української державності закріплені в Декларації про суверенітет України. Саме цей документ став орієнтиром у будівництві України як демократичної правової держави, що повинна піклуватися про затвердження прав і воль людини, піклуватися про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток його права.

Виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права Верховна Рада України прийняла закон, відповідно до якого ув'язнені і відповідним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять сьогодні нерозривну частку національного законодавства України.

Наступним етапом створення Української демократичної держави, що нерозривно пов'язана із процесами відновлення юридичної бази захисту прав і воль громадян з'явилося прийняття нової Конституції України (28 липня 1996 року). Яскравою рисою Конституції є її соціальна спрямованість, орієнтація на людину як на вищу соціальну цінність суспільства. І оскільки Конституція є основним нормативним актом, що визначає правове положення особистості в Україні, то я зупиняюся на короткій її характеристиці.

У новій Конституції України значно розширений перелік прав і воль людини, насамперед за рахунок включення в неї прав і воль, закріплених міжнародно-правових актах. Істотно новими є: права людини на повагу її достоїнства (ст. 23); право вільно збирати, використовувати, поширювати інформацію з свого вибору (ст. 34); право на безпечну для життя й здоров'я навколишнє середовище (ст. 50) і ін.. Також у Конституції не тільки збільшений обсяг прав і воль, але й посилені їхні гарантії, наприклад у випадку безробіття або незаконного звільнення.

Але слід зазначити, що необхідною умовою ефективності реалізації конституційних прав і воль громадян є органічне уплітання правового механізму, чого немає на Україні, тому турбота про людину - це гасло, а в дійсності права й свободи особи в Україні ущемляються.


Висновок

При дослідженні теми права і свободи особи, розглянувши різні точки зору із приводу поняття особистості, що поняття особистість використовується для розкриття взаємин людини в суспільстві і особистість - член суспільства, характеризующийся сукупністю і утримуванням різноманітних відносин які визначають її положення в суспільстві, а правове положення особистості нормативно всю життєдіяльність особистості в суспільстві, що означає, що народу із правами й волею, особистість має і обов'язки, за невиконання яких наступає юридична відповідальність.

Також немаловажну роль в існуванні особистості грає держава, вона виступає від імені суспільства і надає кожній особистості права й волю, а так же покладає обов'язки, у той час і сама несе певні обов'язки стосовно особистості. Від характеру правління, політики, режиму держави залежить правове положення особистості. Але не можна сказати, що держава дає права і свободу особі, як «дарунок», держава тільки констатує вже встановлені закономірності.

Основними проблемами в співвідношенні держави і особистості я б назвала:

1) взаємну відповідальність держави і особистості;

2) гармонічне з'єднання інтересів держави і особистості;

3) розширення прав і воль громадян, підвищення їхньої соціальної активності і самовизначення дисципліни при виконанні обов'язків;

4) законність цих відносин.

І всі ці проблеми можуть бути дозволені тільки при побудові правової держави, тільки при встановленні реального механізму дії правового положення особистості, чого не вистачає на даному етапі побудови правої держави в Україні.


Список використаної літератури :

1. Конституція України

2. Загальна декларація прав людини

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права

4. Міжнародний пакт про цивільні й політичні права

5. Витрук Н.В. Правовий статус особистості в СССР-М.: Юрид.літ. 1978

6. Дюрегин И.Я. Громадянин і закон - М: Юрид. літ.. 1991

7. Кучинский В.А. Особистість, воля, право. - М.: Юрид. літ. 1978

8. Лукашева Е.А. Право, мораль,особистість. - М.: Юрид. літ. 1986

9. Лазарєв В.В. Загальна теорія права й держави. - М. Юрист..1994

10. Марченко М.Н. Теорія держави й права. к. лек. - М.: МГУ. 1996

11. Матузов Н.И. Особистість. Права. Демократія. Теоретичні проблеми суб'єктивного права. - Саратов. 1972

12. Настюк М. Правознавство. - Львів: Свит. 1995

13. Рабинович П. Правознавство: терміни, афоризми, приповідки.- Л.1995

14. Сурилов О.В. Теорія держави й права: учеб. пособ. - Київ. 1989

15. Шмельова Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини//Право України. 1994№ 10

16. // Держава й право № 4.: 1993 Захист прав людини в об'єднаній Європі.


P.S.

В Одеській області відкритий Міжнародний комітет захисту прав людини. Комітет готовий відстоювати й захищати права кожного, хто став жертвою в руках беззаконня. Комітет буде домагатися, щоб кожний, що зазіхнув на Ваші права й волі, незважаючи на його державний статус, соціальний стан і політичну приналежність, ніс повну відповідальність перед законом.

Його основні напрямки діяльності:

1) надання правової допомоги особам, яким вона потрібна, в області українського, європейського й світового правозахисного законодавства;

2) поширення серед населення ідей, викладених у Декларації прав людини й ін.. міжнародних документах правозахисного втримування;

3) сприяння гуманізму умов утримування підлітків і дорослих у місцях виконання покарання;

4) захист невід'ємних прав громадян України й громадян інших держав;

5) участі в міжнародних акціях і довгострокових проектах, пов'язаних з питаннями захисту прав людини;

6) реалізація постійної програми по наданню матеріальної допомоги;

7) установи засобів масової інформації, видання книг, журналів, листівок, буклетів і т.п. з метою поширення ідеї й реальних дій організації, також надання населенню світової інформації з питань прав людини;

У своїй діяльності комітет керується Конституцією України, законами нашої держави, указами Президента України й Кабінету Міністрів. Насамперед, комітет проводить роз'яснювальну роботу щодо Загальної декларації прав людини.


[1] В.А. Кучинский Особистість, воля, право - М.: Юрид. Літ. 1986.ст.54

[2] . М.Н. Марченко Теорія держави й права: Курс лекцій.- М.: МГУ, 1996-З. 152-154

[3] Матузов Н.И. Особистість. Права. Демократія. Теоритические проблеми суб'єктивного права. -Саратов, 1972.с189

[4]Сурілов О.В. Теорія держави й права: навчальна допомога. - Київ,1989.С.-395-397

[5] Лазарев В.В. общая теория права и государства.-М.:Юрист.-1994.С.-153

[6] Сурилов О.В. Теория государства и права: учебное пособие-Киев.-1989.с.-392-396

[7] Лазарев В.В. Общая теория права и государства. –М: Юрист.-1994.С.151-153

[8] Марченко М.Н. Теория государства и права.- М.: МГУ.-1996.С.187-200

[9] Настюк М. Правоведение.-Львов: Свит.-1995.С.159-160

[10]Рабинович П. Правоведение: термины, афоризмы, присказки.-Львов.1995.с.270

[11] Е.А. Лукашева. Право, мораль, личность.-М: Юрид.лит.1986.С.74-76

[12] Ю.С. Шемчиученко. Юридический словарь-справочник.-Фелина: Киев.1996.С.427

[13] П. Рабинович Правоведение: термины, афоризмы, присказки.-Львов.: Свит.-1995.с. 75

[14] Ю.С. Шемчиученко. Юридический словарь-справочник.-Фелина: Киев.1996.С.400

[15] Лазарев В.В. Общая теория права и государства. –М: Юрист.-1994.С.397-398

[16] Марченко М.Н. Теория государства и права.- М.: МГУ.-1996.С. 394

[17] Г. Шпелева. Юридический механизм обеспечения прав человека// право Украины, 1994.№ 10.с. 49-51

[18] Марченко М.Н. Теория государства и права.- М.: МГУ.-1996.С. 394

[19] Юридический справочник.-Киев:Фемина.1996.с.736

[20] //Государство и право. 1993 № 4.с.34-36

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:42:15 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:14:02 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Права і свободи особистості

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150947)
Комментарии (1842)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru