Банк рефератов содержит более 364 тысяч рефератов, курсовых и дипломных работ, шпаргалок и докладов по различным дисциплинам: истории, психологии, экономике, менеджменту, философии, праву, экологии. А также изложения, сочинения по литературе, отчеты по практике, топики по английскому.
Полнотекстовый поиск
Всего работ:
364150
Теги названий
Разделы
Авиация и космонавтика (304)
Административное право (123)
Арбитражный процесс (23)
Архитектура (113)
Астрология (4)
Астрономия (4814)
Банковское дело (5227)
Безопасность жизнедеятельности (2616)
Биографии (3423)
Биология (4214)
Биология и химия (1518)
Биржевое дело (68)
Ботаника и сельское хоз-во (2836)
Бухгалтерский учет и аудит (8269)
Валютные отношения (50)
Ветеринария (50)
Военная кафедра (762)
ГДЗ (2)
География (5275)
Геодезия (30)
Геология (1222)
Геополитика (43)
Государство и право (20403)
Гражданское право и процесс (465)
Делопроизводство (19)
Деньги и кредит (108)
ЕГЭ (173)
Естествознание (96)
Журналистика (899)
ЗНО (54)
Зоология (34)
Издательское дело и полиграфия (476)
Инвестиции (106)
Иностранный язык (62792)
Информатика (3562)
Информатика, программирование (6444)
Исторические личности (2165)
История (21320)
История техники (766)
Кибернетика (64)
Коммуникации и связь (3145)
Компьютерные науки (60)
Косметология (17)
Краеведение и этнография (588)
Краткое содержание произведений (1000)
Криминалистика (106)
Криминология (48)
Криптология (3)
Кулинария (1167)
Культура и искусство (8485)
Культурология (537)
Литература : зарубежная (2044)
Литература и русский язык (11657)
Логика (532)
Логистика (21)
Маркетинг (7985)
Математика (3721)
Медицина, здоровье (10549)
Медицинские науки (88)
Международное публичное право (58)
Международное частное право (36)
Международные отношения (2257)
Менеджмент (12491)
Металлургия (91)
Москвоведение (797)
Музыка (1338)
Муниципальное право (24)
Налоги, налогообложение (214)
Наука и техника (1141)
Начертательная геометрия (3)
Оккультизм и уфология (8)
Остальные рефераты (21697)
Педагогика (7850)
Политология (3801)
Право (682)
Право, юриспруденция (2881)
Предпринимательство (475)
Прикладные науки (1)
Промышленность, производство (7100)
Психология (8694)
психология, педагогика (4121)
Радиоэлектроника (443)
Реклама (952)
Религия и мифология (2967)
Риторика (23)
Сексология (748)
Социология (4876)
Статистика (95)
Страхование (107)
Строительные науки (7)
Строительство (2004)
Схемотехника (15)
Таможенная система (663)
Теория государства и права (240)
Теория организации (39)
Теплотехника (25)
Технология (624)
Товароведение (16)
Транспорт (2652)
Трудовое право (136)
Туризм (90)
Уголовное право и процесс (406)
Управление (95)
Управленческие науки (24)
Физика (3463)
Физкультура и спорт (4482)
Философия (7216)
Финансовые науки (4592)
Финансы (5386)
Фотография (3)
Химия (2244)
Хозяйственное право (23)
Цифровые устройства (29)
Экологическое право (35)
Экология (4517)
Экономика (20645)
Экономико-математическое моделирование (666)
Экономическая география (119)
Экономическая теория (2573)
Этика (889)
Юриспруденция (288)
Языковедение (148)
Языкознание, филология (1140)

Курсовая работа: Поняття та ознаки суб'єкта злочину

Название: Поняття та ознаки суб'єкта злочину
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: курсовая работа Добавлен 05:07:28 11 марта 2008 Похожие работы
Просмотров: 135 Комментариев: 2 Оценило: 0 человек Средний балл: 0 Оценка: неизвестно     Скачать

ЗМІСТ

Вступ.............................................................................. ……….…..

Розділ 1. Поняття і види суб'єктів злочину.................. ……….…..

Розділ 2. Ознаки суб'єкта злочину............................... …….….….

2.1. Вік кримінальної відповідальності........................ …………..

2.2.Поняття неосудності та її критерії......................... …………..

2.3. Осудність та обмежена осудність............................ …………

Висновки......................................................................... ………….

Список використаних джерел......................................... …………

ВСТУП

Після проголошення акту незалежності України, в державі постало питання про вдосконалення багатьох правових актів, які не відповідали сучасним вимогам, а в деяких випадках і прийняття нових законодавчих актів як загальних, так і кодифікованих. В 1992 році були створені депутатські групи по розробці проектів нових кодексів (Цивільного, Кримінального, Адміністративного та ін.). І як результат цього, в державі з'явилися нові Цивільний кодекс, Земельний кодекс, Сімейний кодекс, Кримінальний кодекс).

Кримінальний кодекс був прийнятий 5 квітня 2001 року та введений в дію з 1 вересня 2001 року. Прийняття нового кримінального кодексу має позитивний ефект для захисту прав і свобод людини і громадянина. Це проявляється у більш повному регулюванні суспільних відносин нормами кримінального права. Розширення кола діянь, які визнаються державою суспільне небезпечними, розширення видів покарань, відміна смертної кари та багато інших.

У розділі 4 нового Кримінального кодексу України визначається поняття та ознаки суб'єкта злочину, тобто особи, яка підлягає кримінальній відповідальності як свідчить філологічне тлумачення назви цієї статті.

Питання суб'єкту злочину є дуже важливим в теорії і практиці застосування норм кримінального права, оскільки суб'єкт злочину є одним з елементів складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Без встановлення суб'єкта злочину не може бути виконане і одне з кримінально-процесуальних завдань, а саме: покарання винних і недопущення покарання невинних.

Як свідчить аналіз багатьох кримінальних справ, злочин може вчинятися і особою, яка на момент його скоєння не усвідомлювала своїх дій і не могла ними керувати, тому однією з ознак злочину визначено осудність, як підставу визнання особи психічно здоровою.

Особу може бути притягнуто до кримінальної відповідальності і покарано, якщо вона вчинила злочин у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність. Законодавець визначає загальний вік кримінальної відповідальності - 16 років, а за деякі особливо тяжкі злочини -14 років.

Актуальність даної теми полягає в тому, що на сучасному стані розвитку українського законодавства більш повне визначення поняття суб'єкта злочину і його ознак в кримінальному законі дає можливість більш повно виконувати завдання кримінального права і судочинства.

Метою даної роботи є дослідження у послідовності загального поняття суб'єкта злочину та його ознак, а саме, що це є фізична особа, оскільки лише вона може бути притягнута до відповідальності і піддана кримінальному покаранню, виходячи з принципу особистої відповідальності у кримінальному праві. Ця особа є осудною та досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

РОЗДІЛ І

Поняття і види суб'єктів злочину

Питання про суб'єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної частини КК: «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)».

Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку.

Передусім суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 5, 7 і 8 КК, де говориться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства .Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, громадські організації і т. ін.). Якщо на якомусь підприємстві внаслідок порушення певних правил виробництва, правил охорони праці загинули люди, кримінальній відповідальності підлягає не підприємство, а конкретно винні в цьому службові особи. Це передбачено багатьма статтями КК, зокрема статтями 172, 223, 271 та ін.

Пропозиції, які зустрічалися в юридичній літературі, стосовно передбачення в новому КК кримінальної відповідальності юридичних осіб, не дістали підтримки законодавця.

Як зазначено в ч. 1 ст. 18, обов'язковою ознакою суб'єкта злочину єосудність особи. У частині 1 ст. 19 вказано, що «осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Отже, осудність - це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавства виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідальності. Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних "ознак злочину (об'єкта, суспільне небезпечного діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільне небезпечних наслідків). Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля взаємозалежні і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з'ясувати, чи здатна особа правильно оцінювати суспільне небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільне небезпечні наслідки і керувати своїми діями (бездіяльністю).

Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презюмується, бо він характерний для переважної більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки при наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, [з станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 покарання «має на мсті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами». Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність скоєного злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання багато в чому визначає подальшу поведінку засудженого, спонукає його не вчинювати нових злочинів.

Важливість встановлення осудності особи обумовлена тим, що осудність є. передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності і покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 18 суб'єктом злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Скоєння суспільне небезпечного діяння особою, яка не досягла на час вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про відсутність суб'єкта злочину, а, отже, про відсутність складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1 ст. 22 прямо зазначено, що «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності - чотирнадцять років - за окремі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначені, наприклад, такі, як: умисні вбивства і (статті 115-117 КК), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), зґвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) і деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з чотирнадцяти років, є вичерпним.

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів:

· насильницькі злочини;

· майнові злочини.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

2) значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

3) значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років може нести відповідальність тільки коли в його конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідальність з чотирнадцяти років. Наприклад, якщо неповнолітній у віці до шістнадцяти років бере участь разом з іншими особами, що досягли шістнадцяти років, у такому злочині як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань шляхом насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ч. З ст. 355), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121.

У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені повнолітніми особами, тобто особами, які досягли вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактично не можуть вчинити неповнолітні. До таких злочинів слід віднести, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304).

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та інші.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені в законі. Так, у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370,йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постанові завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо і не названий, але скоєний злочин припускає його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Так, у ч. 1 ст. 114 передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини.

Однак нерідкісними євипадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовуються законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду.

Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальними, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Тому особи, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому зазначений спеціальний суб'єкт. Так, якщо у вбивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь і інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117, а за ст. 115 (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).


РОЗДІЛ ІІ

Ознаки суб'єкта злочину

2.1. Вік кримінальної відповідальності

Правильно орієнтуватися у хвилях суспільного моря, правильно оцінювати свої дії та вміти керувати ними людина може лише з досягненням певного віку, маючи достатній життєвий досвід, освіту, вміння і знання [12].

Вважається, що людина, яка досягла 16 років, вже володіє такими властивостями і може бути кримінально відповідальною, тобто бути суб'єктом злочину.

Згідно зі статтею 22 КК України кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК). Це загальна кримінальна правосуб'єктність.

За деякі злочини, суспільна небезпечність та заборонність кримінальним законом яких зрозуміла особам і меншого віку, кримінальна відповідальність настає з 14 років. Згідно з ч. 2 ст. 22 кримінальна відповідальність з 14 років настає за: умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке і тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина 3статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

Частина 2 ст. 22 КК встановлює спеціальну кримінальну правосуб'єктність. Практичне значення спеціальної кримінальної правосуб'єктності полягає в тому, що відповідальності з 14 років особа може підлягати лише за ті злочини, які її утворюють, тобто ті злочини, які вказані (містяться) у ч. 2ст. 22КК. Ні за які інші злочини неповнолітні від 14 до 16 років не можуть (не повинні) бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тобто, перелік діянь, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років у ч. 2 ст. 22КК - вичерпний.

Особлива кримінальна правосуб'єктність чинним кримінальним законом України спеціально не виділена. Але деякі склади злочинів містять її ознаки. Наприклад, ст. 304 КК передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, пияцтво, жебрацтво. Вказівка на те, що потерпілим може бути неповнолітній, дає підстави для висновку, що суб'єктом цього злочину може бути лише особа повнолітня, доросла, що досягнула віку 18 років. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність неповнолітнім, наприклад, 17-річного 16-річним, призводить до абсурду, до безглуздя.

У слідчо-судово-прокурорській практиці також визнається, що відповідальною за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304КК), у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликаютьодурманювання (ст. 324 КК), може бути лише доросла особа.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 1983 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» (п. 3) зазначив, що кримінальну відповідальність за ст. 304 КК України несуть тільки особи, які на момент вчинення злочину досягли вісімнадцятирічного віку [7].

До особливої правосуб'єктності відносяться також злочини, які передбачають відповідальність військовослужбовців (ст. 409-434 КК), посадових осіб (ст. 365-380 КК), працівників транспорту (ст. 276 КК), оскільки ними можуть бути лише дорослі особи. Але якщо за певних обставин статус військовослужбовця, посадової особи чи працівника транспорту отримає неповнолітній, то він повинен бути визнаний суб'єктом цих злочинів, оскільки законом (ч. 1 ст. 22 КК) передбачена відповідальність за ці злочини з 16-річного віку, а особлива правосуб'єктність законом не передбачена для всіх злочинів.

При цьому необхідно також взяти до уваги, що особи віком від 16 до 18 років (неповнолітні) можуть бути співучасниками військових, посадових та інших злочинів. Нелогічно було б за співучасть притягувати до відповідальності 16-річних, а за виконання таких злочинів - ні.

Отже, вік - це визначений за документами юридичний період життя людини. Вік виміряється часом. При наявності документів вік особи визначається документами. При відсутності документів вік встановлює судово-медична експертиза [11].

Особа вважається досягнутою певного віку не в день народження, а минаючи з наступної доби. Для цього треба враховувати поясний час, літній та зимовий час.

Утих випадках, коли вік неповнолітньої особи встановлює судово-медична експертиза, то при визначенні нею року народження, наприклад, «народився у 1980 році», днем народження вважається останній день цього року- 31 грудня 1980 року. Якщо ж судово-медична експертиза визначила вік неповнолітнього мінімальною і максимальною кількістю років, наприклад, «неповнолітній має вік 15-16 років», то вважається, що ця особа має вік 15 років, а днем її народження також буде остання доба року народження.

В історії радянського законодавства питання про мінімальний вік кримінальної відповідальності вирішувалось по-різному. Декретом РНК РРФСР від 14 січня 1918 року було встановлено, що відповідальність за злочини настає з 17 років [3].

У ст. З Керівних засад кримінального права 1919 року було установлено, що неповнолітні віком до 14 років не підлягають суду і покаранню [4]. До них застосовуються лише виховні заходи. Такі ж заходи застосовуються і до осіб віком 14-18 років, які діяли без розуміння. Ст. 18 КК 1922 року встановила мінімальний вік кримінальної відповідальності з 16 років, а неповнолітні віком 14-16 років підлягали відповідальності лише як виняток, коли не можна було обмежитися засобами виховного чи медичного характеру.

Такий же вік кримінальної відповідальності був визначений КК УРСР 1927 року.

Постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 квітня 1935 року був встановлений вік кримінальної відповідальності у 12 років за найбільш поширені та небезпечні злочини - крадіжки, насильства, тілесні ушкодження, вбивства.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1941 року був визначений вік кримінальної відповідальності за всі злочини з 14 років [5].

Основами кримінального законодавства Союзу РСР та Союзних республік 1958 року був установлений вік кримінальної відповідальності з 16 років, а за деякі злочини -з 14 років, який зберігся до сьогодення [6].

Вік кримінальної відповідальності в різних країнах дуже різний: у Греції та Франції - 13 років, 14 років; у Швеції - 15 років; у Єгипті, Лівані, Іраку - 7 років; у Ізраїлі - 9 років.

Враховуючи психофізичні особливості підлітків, закон зобов'язує суд у кожному випадку обговорювати питання про можливість застосування до них примусових заходів виховного характеру (ст. 97, 105 КК). Крім цього, кримінальна відповідальність неповнолітніх має дуже істотні особливості, обмеження:

· До неповнолітніх не застосовується довічне позбавлення волі (ч. 2 ст.64 КК).

· Строк позбавлення волі неповнолітнього не може перевищувати 15років (ч, 2ст. 102КК).

· До неповнолітніх більш поширено застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання (ст.. 107 КК).

· Вчинення злочину неповнолітнім завжди визнається обставиною, що пом'якшує кримінальну відповідальність (п. З ст. 66 КК).

· До неповнолітніх злочинців можуть бути застосовані замість покарання примусові заходи виховного характеру (ст. І05КК).

· Особи віком до вісімнадцяти років, які вчинили злочини, відбувають покарання не у кримінально-виконавчих установах (ч. І ст. 61 КК), а в спеціальних виховних установах (ч. 1 ст. 102КК).

2.2. Поняття неосудності та її критерії

Поняття неосудності єпохідним від поняття осудності, бо воно виступає як його антипод. Особа, яка перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільне небезпечне діяння, оскільки вона не є суб'єктом злочину [10].

У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки».

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність, називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднавши в цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб увів поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про неосудність конкретної особи [14].

Відповідно до ст. 19 неосудність (як, до речі, і осудність) визначається тільки щодо часу вчинення особою суспільно небезпечного діяння і тільки у зв'язку з ним. Неприпустимо за межами такого діяння порушувати питання про неосудність або осудність особи.

Як уже зазначалося, у КК поняття неосудності трактується за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань:

а) хронічна психічна хвороба;

б) тимчасовий розлад психічної діяльності;

в) недоумство;

г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічна психічна хвороба досить поширений вид захворювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз та ін. Усі ці хвороби є прогресуючими, важко виліковними чи взагалі невиліковними. Хоча і при цих захворюваннях можливі так звані світлі проміжки.

Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає. До таких захворювань належать різного роду патологічні афекти, алкогольні психози, біла гарячка та ін.

Недоумство (олігофренія) найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Воно є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. Існують три форми слабоумства: ідіотія (найбільш глибокий ступінь розумового недорозвитку), імбецильність (менш глибокий), дебільність (найлегша форма). Таким чином, ці захворювання різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби.

Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі три види психічних захворювань. До них належать важкі форми психастенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівняні до них.

Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б наодне із зазначених захворювань. Інші можливі психічні стани, які негативно впливають на поведінку особи, наприклад фізіологічний афект, не виключають осудності. У певних випадках вони можуть розглядатися лише як обставини, що пом'якшують відповідальність (наприклад, стан сильного душевного хвилювання при умисному вбивстві -ст. 116).

Встановлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Наявність медичного критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності [9].

Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.

У частині 2 ст. 19 юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками:

1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність);

2) вольовою - особа не могла керувати ними.

Під «своїми діями» (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа не здатна усвідомлювати фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т. ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність. Так, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй в тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким чином вона вилікує її від тяжкої недуги. Зрештою це призвело до смерті дитини, а в її тілі було знайдено понад сорок голок.

По-друге, інтелектуальна ознака знаходить свій вияв ще і в тому, що особа не здатна усвідомлювати того, що її дія має суспільно небезпечний характер. У ряді випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки. Так, хворий, який страждає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де розважалася молодь. Тут він розумів фактичну сторону своїх дій, однак внаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.

Вольова ознака критерію неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю).

Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов'язана зі сферою свідомості. Тому у всіх випадках, коли особа не усвідомлює своїх дій (бездіяльності), вона не може і керувати ними.

Однак можливі й інші ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, проте не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостерігається в піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абстиненції та ін. Ці хворі можуть цілком зберігати здатність усвідомлювати фактичну сторону діяння, що вчиняється, і навіть розуміти його суспільну небезпечність, однак вони втрачають здатність керувати своїми вчинками. Піроман, наприклад, під час підпалу житлового будинку розуміє фактичну сторону своєї поведінки, правильно оцінює суспільну небезпечність діяння і його наслідків, однак він не може керувати своїми діями. Також не може утримати себе і клептоман, коли .трапляється нагода, від спокуси вчинити крадіжку чужого майна [13].

Зазначені особливості інтелектуальної і вольової ознак зумовили те, що в кримінальному законі (ч. 2 ст. 39) вони розділені між собою сполучником «або». У такий спосіб законодавець підкреслив не тільки їх відносну самостійність, але, головне, він закріпив їх рівне значення при визначенні неосудності особи.

Отже, юридичний критерій містить у собі ознаки, що визначають тяжкість захворювання, глибину враження психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідомлювати характер вчинюваного діяння, його наслідки і керувати своїми вчинками. Це свідчить про нерозривний зв'язок медичного і юридичного критеріїв, що й обумовило необхідність у ч. 2 ст. 19 закріпити змішану формулу неосудності.

У літературі зазначається, що юридичний критерій неосудності відіграє подвійну роль:

1) визначає справжній зміст неосудності, бо тільки він дозволяє визначити, чи усвідомлювала особа в момент вчинення суспільно небезпечного діяння свої дії (бездіяльність) і чи могла вона в цей момент керувати ними;

2) встановлює межі дії медичних критеріїв і таким чином проводить межу між осудністю і неосудністю.

Отже, особа може бути визнана неосудною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак юридичного критерію на підставі хоча б однієї з ознак медичного критерію [15].

Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого нею суспільне небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 2 ст. 19, можуть, бути застосовані примусові заходи медичного характеру, передбачені ст. 94. Такі заходи не є кримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільне небезпечних діянь.

Як уже було сказано, неосудність особи характеризує її психічнийстан на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.

Однак на практиці мають місце випадки, коли особа під час вчинення злочину була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляєїї можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Застосування покарання до такої особи, по-перше, суперечило б принципу гуманізму, а по-друге, не могло б забезпечити досягнення мети покарання.

Частина 3 ст. 19 саме і передбачає таку ситуацію. У ній сказано, що не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Згідно з законом (ч. З ст. 19) до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95).

2.3. Осудність та обмежена осудність

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа. Осудність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної відповідальності за вчинення передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння і водночас однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Поняття осудності дано в ч. 1 ст. 19 КК: «Осу дною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати с вої дії (бездіяльність) і керувати ними».

Осудність пов'язана з психікою людини, а психіка - це функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність.

Отже, осудність в широкому її розумінні - це такий психічний стан людини, за якого вона усвідомлює характер своєї поведінки, розуміє її значення і керує своїми вчинками.

Злочинні дії, як і всі інші вчинки людей, визначаються і контролюються психічною організацією людини, її свідомістю і волею. Психічні прояви людини полягають у повній спроможності (осудності) зменшеній спроможності (обмежена осудність) або неспроможності (неосудність) усвідомлювати свою поведінку або керувати своїми діями. При вчиненні злочину особа розуміє зміст і значення своєї поведінки та свідомо спрямовує її на досягнення бажаних для неї результатів. Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки й спроможна обирати правомірне рішення. Сама здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.

Осудність - це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідомо керувати ним і пов'язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин.

При сумніву щодо психічного стану особи, яка вчинила злочин, слідчий, прокурор або суд, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, призначають проведення судово-медичної експертизи осудності такої особи. Суд перевіряє висновок експертизи і дає йому оці разом із іншими доказами по справі та приймає остаточне рішення щодо осудності або обмеженої осудності чи неосудності особи, яка вчинила злочин [16].

Обмежена осудність - це різновид осудності (так зване суміж становище), медичний і юридичний критерії якої виразно визначають науками психіатрія та кримінальне право. Обмежена осудність пов'язана психічними аномаліями людини (олігофренією, психопатією, різними формами неврозів, слабоумством, надмірним страхом тощо), наявність яких позбавляє її повною мірою усвідомлювати свої діяння або керувати ними. Інакше кажучи, особа з обмеженою осудністю не втрачає спроможності (хоча і зменшеної психічною аномалією) розуміти значення своєї поведінки або керувати своїми діями. Обмежена осудність, будучи в межах осудності, характеризує ступінь (певну величину) усвідомлення суб'єктом злочину суспільної небезпеки своєї поведінки та ступінь спроможності керувати своїми діями [13].

Обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину перебувала у психічному або нервово-психічному розладі, який, знизив здатність усвідомлювати свої дії або заважав її здатності контролювати своє діяння.

Вчинення злочину особою у стані обмеженої осудності має враховуватися судом як обставина, що пом'якшує покарання.

В ч. 1 ст. 20 КК України говориться, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, була не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) свідомо керувати ними. Як зазначено ч. 2 ст. 20 КК, визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

У радянський період категорія «обмежена осудність» була віднесена до реакційних, ненаукових понять.

Термін «обмежена осудність» не вживається Кримінальним кодексомРосійської Федерації 1996 р. Хоча стаття 22 цього кодексу за своїм змістом вирішує питання про обмежену осудність. В наукових і навчальних джерелах з кримінального права Росії широко використовується поняття «обмежена осудність» та визначаються основні риси цієї категорії кримінального права [18].

Інституція кримінального права, якою є обмежена осудність, відома багатьом країнам, наприклад, кримінальні закони Франції, Угорщини, Польщі, Чехії містять нормупро обмежену осудність з наданням в такому випадку суду права на пом’якшення покарання.

ВИСНОВКИ

Частина 1 ст. 18 визначає, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність». Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осуднаяка досягла певного віку.

Згідно зі статтею 22 КК України кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).

Це загальна кримінальна правосуб'єктність.

За деякі злочини, суспільна небезпечність та забороненість кримінальним законом яких зрозуміла особам і меншого віку, кримінальна відповідальність настає з 14 років.

Частина 2 ст. 22 КК встановлює спеціальну кримінальну правосуб'єктність Практичне значення спеціальної кримінальної правосуб'єктності полягає в тому, що відповідальності з 14 років особа може підлягати лише за злочини, які її утворюють, тобто ті злочини, які вказані (містяться) у ч. 2 ст. 22 КК. Ні за які інші злочини неповнолітні від 14 до 16 років не можуть (повинні) бути притягнені до кримінальної відповідальності. Тобто, перелік діянь, за які кримінальна відповідальність настає з 14 років у ч. 2 ст. 22 КК вичерпний.

У частині 2 ст. 19 дається законодавче визначення поняття неосудності, з якого випливає, що неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки» [10].

Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як медичні, так і юридичні ознаки (критерії). У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності. Поєднав у цій формулі медичні та юридичні ознаки, законодавець у такий спосіб вніс поняття неосудності в чіткі, суворо окреслені законом рамки. Закріплені у законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів вирішенні питання про неосудність конкретної особи.

Відповідно до закону особа, яка визнана неосудною, не підлягає кримінальній відповідальності незалежно від тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння. До такої особи, на підставі ч. 2 ст. 19, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Такі заходи не єкримінальним покаранням, однак, на відміну від звичайного психіатричного лікування, є примусовими і спрямовані як на лікування хворого, так і на охорону суспільства і держави від можливого повторення ним нових суспільно небезпечних діянь.

В ч. 1 ст. 20 КК України говориться, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, була не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) свідомо керувати ними. Як зазначено ч. 2 ст. 20 КК, визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.

3. Декрет РНК РРФСР від 14 січня 1918р.

4. Керівні засади кримінального права від 18 липня 1919р.

5. Указ Президії ВР УРСР від З1 травня 1941 р.

6. Основи кримінального законодавства Союзу РСР та Союзних Республік 23 грудня 1958 р.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України " Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність та іншу антигромадську діяльність" від 23 грудня 1983 р.

8. Бажанов М Й. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекцій - Днепропетровск, 1992.

9. Дагель П. С. Учение о личности преступника.- Владивосток, 1970.

10.Коржанский Н. Й. Очерки теории уголовного права - Волгоград, 1992.

11. Коржанський М. Й. Словник кримінально-правових термінів - Київ, 2000.

12.Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України - К.: Атіка, Академія, Ельга - Н - 2001.

13.Лейкина Н. С. Личность преступника и уголовная ответственность - Изд-во ЛГУ, 1968.

14.Матишевський П. С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів. - К.: А.С.К., 2001.

15. Михеев Р. Й. Вменяемость и невменяемость - Владивосток, 1983.

16. Михеев Р. Й. Основи учення о вменяемости иневменяемости - Владивосток, 1980.

Оценить/Добавить комментарий
Имя
Оценка
Комментарии:
Где скачать еще рефератов? Здесь: letsdoit777.blogspot.com
Евгений06:40:54 19 марта 2016
Кто еще хочет зарабатывать от 9000 рублей в день "Чистых Денег"? Узнайте как: business1777.blogspot.com ! Cпециально для студентов!
21:12:55 28 ноября 2015

Работы, похожие на Курсовая работа: Поняття та ознаки суб'єкта злочину

Назад
Меню
Главная
Рефераты
Благодарности
Опрос
Станете ли вы заказывать работу за деньги, если не найдете ее в Интернете?

Да, в любом случае.
Да, но только в случае крайней необходимости.
Возможно, в зависимости от цены.
Нет, напишу его сам.
Нет, забью.



Результаты(150294)
Комментарии (1830)
Copyright © 2005-2016 BestReferat.ru bestreferat@mail.ru       реклама на сайте

Рейтинг@Mail.ru